Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Томащук Олена Григорівна 

доцент, кандидат педагогічних наук,

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

м. Луцьк

Хомярчук Едуард Святославович

магістр

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

м. Луцьк

  Анотація. Статтю присвячено проблемі об’єднання школи з батьками для активізації залучення дітей до занять фізичними вправами, адже співпраця сім’ї та школи є одним з найбільш ефективних і економних шляхів виходу з кризи, що склалася в галузі фізичного виховання підростаючого покоління. 

  Ключові слова: здоров’я, школярі, сім’я, школа, фізичне виховання.

  Стан здоров’я населення України має тенденцію до погіршення. Це обумовлюється посиленням негативних впливів екологічних, економічних, соціальних та інших факторів. У сучасних умовах одним з ефективних і доступних засобів профілактики захворюваності, підвищення розумової та фізичної працездатності, проведення дозвілля школярів є фізична культура. 

  Однією з причин різноманітних відхилень у фізичному розвитку та стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується. Уроки фізичної культури компенсують необхідний для дитячого організму обсяг рухової активності лише на 11-13% [1]. 

  У сучасних умовах школа та позашкільні заклади не можуть самостійно вирішити ці питання, тому родина повинна допомагати долучати дитину до занять фізичною культурою. 

  Фізичне виховання, як і виховання взагалі, починається з перших днів життя дитини й виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям. Те, якою буде майбутня особистість, значною мірою залежить від емоційного впливу матері на дитину в перший рік її життя [3].

  Дослідження Г. В. Безверхньої свідчать про те, що сімейне виховання відіграє значну роль у формуванні фізкультурно-спортивних інтересів дітей. Залучаючи дитину до спорту з раннього дитинства, батьки заздалегідь піклуються про здорове майбутнє свого «чада» [1].

  Взаємодія сім’ї та школи – найважливіша умова підвищення мотивації дітей до занять фізичною культурою, підвищення ефективності організації роботи з фізичного виховання. Успішна реалізація поставлених завдань зміцнення здоров’я, гармонійного розвитку, підвищення розумової та фізичної працездатності сучасних учнів можлива лише через ініціативність та творчу співпрацю сім’ї та школи [2].

  Таким чином, ефективність усієї виховної системи освітнього закладу забезпечується насамперед взаємодією педагогів з батьками учнів, утвердження батьків, усіх дорослих членів родини як суб’єктів цілісного виховного процесу, формуванням у них установки на самостійну творчу діяльність шляхом упровадження активних форм, передових технологій і методик психолого-педагогічної просвіти [4]. 

  Співпраця сім’ї та школи, за умов ефективної організації, може стати суттєвим важелем активізації залучення дітей до занять фізичною культурою.

  В даний час, головними проблемами сучасного фізичного виховання є – адекватність фізичної підготовки індивідуальному стану дитини, гармонізація та оптимізація фізичних навантажень, свобода вибору форми рухової активності, яка б відповідала морфофункціональним особливостям і особистісним здібностям дитини. 

  При виборі засобів і методів фізичного виховання в сучасній школі недостатньо враховуються особливості дитячого організму, і найчастіше, програмні вимоги неадекватні фізичному розвитку і фізичній підготовленості школярів. Дана ситуація сприяє виникненню конфліктів: незадовільну оцінку, як правило, отримує дитина, а не вчитель, який не враховує особливостей дітей.

  У школярів спостерігається тенденція до значного зниження рухової активності, що обумовлено: 1) збільшенням часу на сприйняття інформації, кількість якої постійно збільшується; 2) необхідністю засвоєння великого обсягу сучасних знань; 3) сучасними умовами життя, на які негативно впливає урбанізація сучасного суспільства. У зв’язку з цим, відбувається зменшення вільного часу для занять фізичною культурою. Особливо це питання актуальне для учнів середнього шкільного віку, у яких темпи росту і розвитку організму максимальні. Для усунення дефіциту рухової активності підлітків недостатньо навіть три уроки фізичної культури на тиждень. Тому, гостро стоїть проблема здійснення фізичного виховання в сім’ї. Підвищену потребу дітей у рухах може задовольнити раціональна організація занять фізичними вправами не тільки в школі, але і в сім’ї і позашкільних організаціях. Рухова активність позитивно впливає на організм тільки в рамках оптимальних величин. Брак рухів – гіподинамія та гіпокінезія – призводить до патологічних відхилень у розвитку різних систем організму. 

  В останні десятиліття змінюється акцент спрямованості фізичного виховання з «навчання навичкам основних видів спорту» на пріоритет оздоровлення, що виражається в прагненні більш ефективно впливати на підвищення координаційних можливостей школярів. 

  Загальновідомо, що дві години на тиждень і навіть три, відведені шкільною програмою на уроки фізичної культури, не можуть задовольнити потребу організму школярів у активних рухах. Тим більше, за відведений час, неможливо повноцінно розвинути фізичні якості та зміцнити здоров’я. Уроки фізичної культури повинні мати, в першу чергу, освітню спрямованість, іншими словами, вони повинні навчити школярів оцінювати рівень стану свого фізичного розвитку, вплив різних вправ на вдосконалення рухових якостей і сприяти поліпшенню стану здоров’я. Крім того, кожен урок повинен бути спрямованим на прищеплення учням навичок самостійних занять фізичними вправами в домашніх умовах, що забезпечить можливість здійснення основної мети шкільної програми фізичного виховання – досягнення високого рівня здоров’я і фізичної підготовленості школярів всіх вікових груп, і по новому формулює завдання школи і сім’ї. 

  Успішна реалізація завдань реформи і оновлення освіти, перебудови національної школи України значною мірою залежить від узгодженості зусиль сім’ї та педагогічних колективів навчальних закладів, єдності цілей, завдань, змісту виховання підростаючих поколінь. 

  Сучасний етап перебудови національної школи вимагає розробки нових підходів до проблеми взаємодії сім’ї і школи у вихованні дітей. Роль сім’ї у фізичному вихованні дітей, як відомо, велика і відповідальна. Батьки та особи, що їх заміщають, зобов’язані турбуватися про фізичний розвиток і зміцнення здоров’я дітей. Але далеко не в кожній родині приділяється належна увага такого життєво важливого виховного моменту [4]. 

  Пасивне ставлення батьків до фізичної культури можна пояснити відсутністю необхідних знань про її роль в гармонійному розвитку людини, про форми організації та методи фізичного виховання в сім’ї. У такій ситуації першим на допомогу повинен прийти вчитель фізичної культури. Школа повинна бути стимулятором сімейного фізичного виховання. Велика роль у поширенні серед батьків знань у галузі фізичного виховання відводиться шкільному лікарю. Саме він повинен розкрити медико-біологічну важливість занять фізичними вправами, переконати батьків, що зберегти і поліпшити здоров’я своєї дитини можна шляхом систематичних занять фізичною культурою та спортом. Як основну форму пропаганди слід застосовувати: виступи вчителя фізичної культури на загальношкільних батьківських зборах; лекції, бесіди, доповіді; батьківські конференції, націлені на показ існуючої практики фізичного виховання конкретних сімей; проведення відкритих уроків фізичної культури, де батьки отримують можливість спостерігати за своїми дітьми безпосередньо в процесі занять фізичними вправами. Такий «аргумент» для батьків учня, який відстає у фізичному розвитку від своїх ровесників є більш вагомим ніж словесні переконання. Як показує практика, присутність батьків на відкритих уроках фізичної культури – дієвий засіб підвищення авторитету фізичної культури серед батьків і школярів. 

  До форм роботи належать також позакласні заняття для батьків, фізкультурно-оздоровчі заходи: «Веселі старти», «Мама, тато, я – спортивна сім’я», «Дні здоров’я», спортивні вечори, тематичні виставки. Всі ці форми дозволяють вирішити питання педагогічної освіченості батьків, залучити їх в активну, постійну та цілеспрямовану виховну діяльність у процесі фізичного виховання дітей. 

  Школа може допомогти батькам у процесі фізичного виховання дітей за умови, що вона являє собою єдиний цілісний колектив, який чітко знає вимоги до учнів і акцентує свої зусилля на провідній ролі сім’ї у забезпеченні гармонійного розвитку дітей, зміцнення їх здоров’я. Продумана і цілеспрямована робота педагогічного колективу з батьками забезпечить можливість розробити та втілити більш повноцінний процес навчання, фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей, участі їх у громадських справах, взаємини з ровесниками, допоможе розкритися особистості школяра. Але, головне, що вчителі та батьки стають однодумцями у їх прагненні виховати повноцінну, морально і фізично здорову людину. 

  У практиці фізичного виховання переважно відсутня єдність сім’ї і школи. Значна частина батьків хотіла б повністю покласти всі турботи та відповідальність за повноцінне фізичне виховання дитини на школу. Бажання «захопити владу» у свої руки немає ні в сім’ї, ні в школі. 

  Співпраця сім’ї та школи – важливий фактор успішного вирішення завдань фізичного виховання підростаючого покоління. Умови, можливості для фізичного виховання дітей у школі й родині різні, відповідно по-різному будуть і вирішуватися завдання освітнього та оздоровчого характеру. Руховим діям дітей вчить переважно школа. Для оздоровчо-гартувального впливу на дитячий організм, формування правильної постави та гігієнічних навичок, виховання культури поведінки сім’я має кращі умови, ніж школа. Зрештою, ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не зможуть успішно вирішувати завдання фізичного виховання дітей. Створення в родині відповідного мікроклімату безпосередньо сприятиме формуванню психологічної установки учнів на щоденні заняття фізичною культурою, в тому числі – самостійні. Вони дозволяють збільшити обсяг рухової активності й тим самим сприяють зміцненню здоров’я дітей, підвищенню рівня їх фізичної підготовленості. 

  Висновки. Отже, в основі фізичної пасивності людей лежать, як правило, недоліки виховання в сім’ї. Відсутність фізичного виховання або неправильний підхід до його проведення часто обумовлений відсутністю у батьків необхідних знань про роль фізичної культури в гармонійному розвитку дитини, про методику організації та проведення фізичного виховання дітей. Тому, проблема об’єднання школи з батьками для активізації залучення дітей до занять фізичними вправами та підвищення рівня фізкультурної освіченості батьків є на сьогодні актуальною. Співпраця сім’ї та школи – один з найбільш ефективних і економних шляхів виходу з кризи, що склалася в галузі фізичного виховання підростаючого покоління.

Література:

1. Безверхня Г. В. Формування мотивації до самовдосконалення учнів загальноосвітніх шкіл засобами фізичної культури і спорту : методичні рекомендації (для вчителів фізичної культури) / Г. В. Безверхня. – Умань, 2003. – 47 с.

2. Вацеба О. Ставлення батьків та вчителів до проблем фізичного виховання першокласників / Оксана Вацеба, Олена Бондарчук // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць Волинського національного університету. – Луцьк, 2008. – Т.2. – С.34

3. Деделюк Н. А. Сім’я як основа народно-побутових форм фізичного виховання на території України в період середньовіччя / Ніна Деделюк, Олена Томащук // Сучасні оздоровчо-реабілітаційні технології : збірник наукових праць Луцького інституту розвитку людини. – Луцьк, 2006. – № 2. – С. 32 – 37.

4. Мицепко Е. Вплив сім’ї на успішність навчання та мотивацію підлітків до занять фізичною культурою / Е. Мицепко // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць Волинського національного університету. – Луцьк, 2002. – С. 293-295. 

5. Сиса О. І. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні та розвитку учнів початкових класів / О. І. Сиса // Таврійський вісник освіти. – 2016. – № 4 (56) – С. 162–167.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Мороз Любов

Криворізький державний педагогічний університет

м. Кривий Ріг

Н. кер. – к. філол. н., доц. Федоряка Л.Д.

Криворізький державний педагогічний університет

  У цій статті з’ясовується роль іронії для творення комічного ефекту. Доведено, що цей стилістичний прийом використовується як для гумору, так і для сатири, і утворюється на різних мовних рівнях. 

  Ключові слова: комічне, комічний ефект, іронія, ситуативна іронія, асоціативна іронія, стилістичні засоби. 

  Вивчення категорії комічного посідає чільне місце у літературознавстві, лінгвістиці, психології та соціології. Комічне як шлях сприйняття дійсності здавна існує в свідомості людей, вона проявляється як в усній, так і в письмовій комунікації, тому наразі постає доволі дослідженою вченими різних наукових сфер.

  Вивченням комічного займалися  у різні часи займалися як зарубіжні, так і вітчизняні вчені.  А. М. Макарян, Ю.Б. Борев, Б. Дземіздок, М.М. Бахтін, А. Бергсон, В.Я. Пропп, Р. Ескарпі, С. Аттардо, А. Кестлер, В. Раскін та ін. зробили внесок у з’ясування специфіки даної  категорії. Тож як бачимо, вона є доволі актуальною й на сьогоднішній день. Досі не втрачає  дискусійності й питання про семантичні межі між гумором та сатирою, а також роль і місце іронії у процесі формування комічного ефекту.

  Метою статті є з’ясування форм іронічного зображення та репрезентації стилістичних прийомів для його творення .  

  У сучасному філософському  словнику міститься таке визначення терміну «комічне», яке вважається найуживанішим у літературознавчих колах: «Комічне – це категорія естетики, що виражається у формі осміяння історично обумовлену (повну або часткову) невідповідність даного соціального явища, діяльності та поведінки людей, їх традицій і звичаїв об’єктивному плину речей і естетичному ідеалу прогресивних громадських сил» [6, с. 236]. З соціокультурної точки зору комічне – засіб мовного впливу на комунікативну поведінку учасників спілкування. Комічне неможна уявити без людини, гумор є постійною людською діяльністю, має місце в усіх типах соціальної взаємодії. Комічне покликане виявляти і виправляти негативні риси особистості, оскільки викликає у свідомості людини активне самостійне протиставлення предмета естетичним ідеалам. Обидві зазначені характеристики є досить продуктивними для літературознавчої науки.

  У літературі комічне відіграє особливу роль. Прийоми стилістичного вираження комічного виникають по-різному і формуються, перш за все, мовними засобами. «Комічне мистецтво має здатність знаходити комічний потенціал у загальновживаних і емоційних словах, а також у термінах, термінологічних словах і словосполученнях. При цьому важливою умовою появи у лексичних одиниць комічного забарвлення є комічне середовище, несподіваний зв'язок слова в тексті з іншими словами і виразами», -  зауважує  Юрій Борєв [1, с. 314].

  Основними засобами створення комічного ефекту є різновиди мовної гри, побудованої на невідповідність всіх мовних рівнів: 

• на фонетичному – гра звуками (омоніми, омофони, омографи), звуковий метатезіс; 
• на лексичному – каламбури, оксюморон, зевгми; 
• на текстово - жанровому – порушення  на рівні композиційної структури, введення інтертекстуальних елементів, збій тимчасових планів, змішання стилів. 

  Засобом творення комічного у прозі, окрім іронічної інтонації, може бути: 

• несподівана багатозначність, омонімія та синонімія лексичних одиниць;
• зміна стилістичних умов вживання слів, що належать різним сферам.

  У художніх творах комічне можна виявити практично в кожному елементі – починаючи  від простих слів, імен і прізвиськ, виразів та зворотів, прислів'їв і приказок, афоризмів, комічних повторів, і закінчуючи метафорами, вступними словами, епіграфами. 

  З одного боку, одним із основних методів гумористичного опису є контекстуальні зміни у словах, виразах, граматичних засобах, які за допомогою інтонації  набувають іронічного, глузливого звучання. З іншого боку,  у мові функціонує чимало слів, виразів, порівнянь і уподібнень, прислів'їв і приказок, афоризмів, які, незалежно від інтонації в силу своїх семантичних особливостей, викликають посмішку і навіть сміх. 

  Різні форми комічного – гумор і сатира – створюються  за допомогою різних засобів і прийомів. Художні засоби і прийоми комічного в рівній мірі обслуговують як гумор, так і сатиру

  Наслідуючи літературознавця К. Сафонову, в межах даної статті, як основу приймемо існування 2 типів комічного: гумор і сатиру. Іронія є одним із найважливіших засобів формування як гумору, так і  сатири. Розглянемо детальніше її особливості. 

  Існує багато визначень і, відповідно, тлумачень терміна «іронія», адже саме поняття розглядається як з точки зору естетики, так і літературознавства та лінгвістики. Енциклопедія «Українська мова» дає таке визначення цього поняття:  «Іронія – різновид антифразу, троп, де з метою прихованого глузування або для легкого добродушного жарту мовна одиниця з позитивно-стверджувальними (в широкому розумінні) значенням, конотацією або модальністю вживається з прямо протилежними характеристиками» [5, с. 306].

  У художньому творі іронія є одним із основних елементів вираження безпосередньо авторської точки зору, засобом реалізації суб’єктивно-оцінної модальності, і, таким чином, засобом реалізації авторської позиції. У цьому плані іронія відіграє визначну роль, оскільки вона надає твору певного додаткового змісту, конкретного стилістичного забарвлення, та віддзеркалює незадоволеність автора навколишнім світом. «Реалізація іронічного змісту в художньому творі нерозривно пов’язана зі здатністю мовних одиниць набувати конотативного та асоціативного значення в контексті. Таким чином, іронічний зміст залежить від способу організації тексту» [3, с. 38].

  Дослідник видів та засобів реалізації іронії С. І. Походня пропонує розрізнтиє асоціативну та ситуативну іронію. Він говорить: «Ситуативна іронія виникає внаслідок контрасту між ситуативним контекстом і прямим значенням слова, словосполучення і речення, та реалізується у мікро- та макроконтекстах (у межах речення і абзацу)» [3, с. 42]. Це такий тип іронії, який відчувається у тексті одразу. Ситуативна іронія створюється за рахунок використання великої кількості стилістичних прийомів на різних рівнях:

• на лексичному рівні – мовні одиниці, що відносяться до розмовного стилю мови, в тому числі вульгаризми, варваризми, а також метафори, метонімії, гіперболи; 
• на синтаксичному рівні – різноманітні типи повторів, а також зевгма, оксиморон, каламбур, риторичні питання та вставні конструкції; 
• на лексико-семантичному рівні – епітети, образні порівняння, антитеза, гра слів тощо.

  За допомогою цих засобів створюється подвійна структура контексту – з одного боку, змальовування ситуації, а з іншого – її коментування та оцінка автором чи персонажем. Як правило, цей тип іронії залежить від контексту, що рідко виходить за межі абзацу. Графічно це можна зобразити так:

Мал.1 «Засоби творення ситуативної іронії»

  Асоціативна іронія є більш складною та значущою. Вона реалізується в мегаконтексті (в межах усього тексту). «Асоціативна іронія створюється на текстовому рівні внаслідок використання ситуативного повторення (ретроспекції) в поєднанні з іронічною алюзією, а також гротеску, абсурду» [3, с.43].

  Одним із  цікавих стилістичних засобів вираження іронії є також парадокс, тобто судження, що розходиться із загальноприйнятою традиційною думкою. В художньому тексті парадокс служить «засобом характеристики персонажа, якщо він звучить з його вуст» [2, с. 102]. 

  Повтор також вважається потужним засобом досягнення іронічного та комічного ефекту, оскільки з кожним новим згадуванням слово може набувати ще більшої виразності та додаткового значення. «Використання цитат як прихованих, так і явних, перетворення їх на штампи, є одним із способів зображення дійсності з іронічним відтінком» переконує С. Походня. [3, с. 69]. У графічному варіанті це виражається так:

Мал. 2 «Засоби творення асоціативної іронії»

   Також варто зазначити, що змішування стилів часто пов’язується з цитуванням та алюзіями. Поєднання в одному контексті слів та виразів з різних стильових прошарків надає комічного ефекту висловленому, оскільки відбувається протиріччя між денотативним та контекстуальним змістом написаного.

  Проведене дослідження дозволяє дійти до висновку, що незважаючи на часте змішання форм, прийомів і засобів комічного, все ж розрізняють дві основні форми: гумор і сатира. Серед прийомів створення комічного змісту загалом виділяють ситуативно обумовлену та асоціативну іронію. Для формування ситуативної форми використовують епітети, образні порівняння метафору, метонімію, оксиморон, каламбур, риторичні питання; а для асоціативної іронії – ситуативне повторення, використання цитат, алюзії. Думається, що дана систематизація теоретичних джерел позволить нам з’ясувати шляхи формування комічного у конкретному художньому творі.

Література:

1. Борев Ю. Б. Комическое и художественные средства его отражения /Юрий Борисович Борев. – М.: Высшая школа, 1958. – С. 298-353.

2. Мороховский А. Н. Стилистика английского языка/ А. Н. Мороховский, О. П. Воробьева, Н.И. Лихошерст, З.В. Тимошенко— К.: Высш. школа, 1991. — 272 с.

3. Походня С. И. Языковые виды и средства реализации иронии / София Ивановна Походня. – К. : Наукова думка, 1989. – 123 с.

4. Сафонова Е. В. Формы, средства и приёмы создания комического в литературе [Электронный ресурс] / Екатерина Влодимировна Сафонова // Молодой ученый. — 2013. — №5. — С. 474-478. Режим доступа: https://moluch.ru/archive/52/6970/

5. «Українська мова» : Енциклопедія. [ред.-упоряд.: В. М Русанівський., О. О Тараненко. та ін.] – 2-ге вид. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

6. Философский словарь / [под. ред. И. Т. Фролова]. – 4-е изд. – М. : Политиздат, 1981. – 445 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Баранник Катерина Валеріївна, 

аспірант, Дніпровський державний технічний університет,

м. Кам’янське, Україна  

Ложевич Світлана Вікторівна,

магістр,  Дніпровський державний технічний університет,

м. Кам’янське, Україна  

Волошин Микола Дмитрович, 

професор, доктор технічних наук,  Дніпровський державний технічний університет,

м. Кам’янське, Україна  

  Анотація: В даний час в світі на вироблення електричної енергії і тепла низького і середнього потенціалу витрачається основна частина видобутих паливно-енергетичних ресурсів. Негативні тенденції розвитку традиційної енергетики обумовлені наявністю двох факторів – швидким виснаженням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища. За даними ООН, виснаження покладів вугілля передбачається в 2082-2500 рр. Технології традиційної енергетики підвищують ефективність використання енергоносіїв, але не поліпшують екологічну ситуацію. У зв'язку з цим виникла необхідність  раціонального використання ресурсів традиційної енергетики з одного боку і розвиток технологій з використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії – з іншого. Загострення екологічних проблем, виснаження запасів традиційних енергоресурсів,  обумовили глобальний інтерес до розробки і використання технології біоконверсії органічних відходів для отримання енергії. Одним із шляхів утилізації органічних відходів є анаеробне зброджування, яке забезпечує знешкодження відходів і збереження продукту як знезараженого високоякісного органічного добрива при одночасному отриманні біогазу, що містить близько 70% метану.

  Ключові слова: субстрат, анаеробне бродіння, ультразвукова обробка, кавітація, параметри зброджування, рН, метаногенні бактерії, біоконверсія, біогаз

  Під час зброджування в сировині розвивається мікрофлора, яка послідовно руйнує органічні речовини до кислот, а останні під дією синтрофних і метаноутворюючих бактерій перетворюються в газоподібні продукти. Надзвичайно важлива утилізація біомаси в сільському господарстві, де на різні технологічні потреби витрачається велика кількість палива і безперервно зростає потреба у високоякісних добривах. Отримання біогазу економічно виправдано і є кращим при переробці постійного потоку відходів. Отримання біогазу особливо ефективно на агропромислових комплексах, де існує можливість повного екологічного циклу [1, с.68].

  Метою дослідження є збільшення виходу біогазу при анаеробній переробці органічних відходів шляхом інтенсифікації процесу зброджування субстрату в біореакторі з ультразвуковим впливом. Ультразвукова обробка органічних відходів відноситься до способів електрофізичної обробки сировини. Для виявлення шляхів використання ультразвукового впливу на сировину в сільському господарстві необхідно розглянути механізм дії ультразвуку і його вплив на основні фізико-хімічні процеси. Встановлено, що дія ультразвукових коливань проявляється в тому випадку, коли спостерігається ефект кавітації. Поширення акустичних коливань здійснюється шляхом періодичного стиснення і розрядження середовища. Поширюючись в рідкому середовищі, акустичні хвилі викликають появу змінного звукового тиску. При зниженні тиску до величини, що перевищує поріг міцності даної рідини, настає явище кавітації. Воно полягає в тому, що в результаті тимчасового зниження тиску в певному обсязі всередині рідини утворюються кавітаційні порожнини, заповнені газами і парами цієї рідини. Підвищення тиску призводить до зменшення порожнин і повного їх зникнення, а виникаючі при цьому сферичні хвилі кінцевої амплітуди, що поширюються в рідині, перетворюються в ударні хвилі з локальними імпульсами тиску порядку сотень атмосфер, що супроводжуються потоками з величезними градієнтами швидкостей. Це є причиною руйнівної дії [2, с.157].

  Ультразвукові процеси засновані на виникненні кавітації. Кавітація супроводжується електричними процесами і випромінюваннями в ультразвуковій частині спектра, що є однією з причин хімічної дії ультразвуку. Хімічні процеси, що протікають в полі ультразвукових хвиль, різноманітні. Кавітація зумовлює виникнення практично всіх хімічних реакцій, які спостерігаються в даному середовищі. Це пов'язано не тільки зі значним утворенням кавітаційних порожнин, а й з їх здатністю до резонансних періодичних пульсацій. Кавітаційна бульбашка під дією акустичних коливань зароджується протягом напівперіоду розрядження, якщо гідростатичний тиск знижується до пружності пари, тобто рідина виявиться сильно розтягнутою. У наступний напівперіод відбувається стиснення і виникнення бульбашки. Якщо при такому стисненні не відбудеться його повне захлопування, то при певних її розмірах бульбашка починає пульсувати в такт з частотою акустичних коливань [3- С. 28-30.].

  Більшість досліджень присвячено питанню, який з факторів, що становлять ефект кавітації, має основний вплив на перебіг хімічних реакцій. Розглянемо деякі фактори, що впливають на ефект ультразвукової кавітації, і пов'язаний з нею вплив ультразвуку на хімічні і фізико-хімічні процеси [4].

  Дія розчиненого газу. У дегазованих рідинах хімічні реакції під впливом ультразвуку не відбуваються, так як необхідні при цьому звукові тиски не можуть бути отримані за допомогою сучасних генераторів. Той же ефект виходить, якщо піддати рідину тиску до 1000 атмосфер найдрібніші газові бульбашки приходять у стан істинного розчину, і їх вже неможливо видалити з рідини під дією ультразвуку. Ці явища ще не отримали достатнього пояснення, але незаперечно, що наявність розчиненої газоподібної фази в рідині є необхідним для прояву ефекту кавітації. 

  Частота. При проведенні фізико-хімічних процесів під впливом ультразвуку правильний вибір частоти може відігравати вирішальну роль для досягнення оптимальних результатів, в той час як на хімічні реакції зміна частоти коливань впливає мало.

  Інтенсивність. Хімічні реакції в рідких середовищах не відбуваються при інтенсивності нижче порога кавітації. Вище цієї межі швидкість реакції збільшується більш-менш пропорційно підвищенню ультразвукової інтенсивності. Дослідники встановили, що існує оптимальна інтенсивність, яка збігається з максимальним утворенням бульбашок кавітації, при її перевищенні число кавітаційних бульбашок зменшується [5, С. 23-26].

  Тривалість дії. У більшості фізико-хімічних процесів максимальний ефект впливу проявляється в перші 10-30 хвилин, збільшення тривалості впливу може викликати зворотну дію (наприклад, емульгування і коагуляцію). У деяких біохімічних процесах ефект впливу ультразвуку виявляється в перші 1-2 хвилини, подальша обробка також викликає зворотну дію (наприклад, ефект підвищення сходження насіння). Тому, в питанні фактора тривалості впливу потрібен індивідуальний підхід до кожного окремого процесу, так як певних закономірностей не встановлено [6, с. 203].

  Зовнішній тиск. Зміна статичного тиску впливає на процес кавітації. При дослідженні перебігу хімічних реакцій в ультразвуковому полі було виявлено, що як підвищення тиску, так і зниження його нижче атмосферного викликає зниження ефекту впливу і навіть повне його припинення [7, с. 412].

  Температура. Точно регулювати температуру рідини, що піддається впливу ультразвукових хвиль, важко, так як за рахунок поглинання ультразвукової енергії виділяється значна кількість теплоти. Оптимальною температурою фізико-хімічних процесів, що проводяться при впливі ультразвуку, вважають 10 ÷ 30 °С. При тривалому впливі ультразвуку і пов'язаному з цим підвищенні температури оброблюваних речовин за рахунок поглинання ультразвукової енергії потрібне охолодження розчинів [8, р.350].

  Таким чином, розглянуто дію ультразвуку на різні фізико-хімічні процеси, які можуть відбуватися при будь-якому виробництві. Ультразвук тільки починає знаходити своє застосування в харчовій промисловості. Останнім часом увагу дослідників привернула ультразвукова обробка сировини [9, с. 214].

  Вимірювання концентрації водневих іонів рН показали, що водний органічний субстрат, який має рН 6,3, після впливу ультразвуку змінює активність іонів водню до рН 7,6, тим самим сприяючи розвитку і життєдіяльності мікроорганізмів. Доцільність застосування даної обробки підтверджується експериментальними дослідженнями, представленими в таблиці 1 та на малюнку 1(а, б).

  Наведеними вище дослідженнями встановлено, що напрямок і швидкість хімічної реакції в значній мірі залежить від водневого показника. Вихід біогазу залежить від кількості мікроорганізмів, вплив ультразвуку дозволяє прискорити процес зародження і зростання мікроорганізмів і збільшити їх кількість по всьому об'єму субстрату, що знаходиться в метантенку. Посилюючи здатність мікроорганізму продукувати метаболізм клітини, відкривається можливість підвищення швидкості росту і збільшення поверхні метаноутворюючих бактерій. Вплив ефекту ультразвуку на величину рН (малюнок 1(а, б)) представлено на графіках. Метаногенні бактерії функціонують лише в нейтральному середовищі (в інтервалі значень рН = 6,5-7,5). Як видно з графіка, на першому етапі, в першій стадії бродіння, органічні речовини, які містяться у відходах під впливом анаеробної мікрофлори розкладаються на складні органічні речовини (білки, вуглеводні та ін.), які трансформуються в органічні кислоти жирного ряду: спочатку утворюються оцтова і масляна кислоти зі слідами валеріанової, мурав’їної  і капронової кислот. Велика кількість аніонів оцтової кислоти зменшує активну реакцію середовища рН до 6,5-6,0, що призводить до зниження активності бактерій, які беруть участь у першій фазі бродіння. Відбувається так зване «закисання» середовища. Використання ультразвуку дозволило знизити процес «закисання» до рН=6,4 [10, с.18]. У другій (метановій) фазі метанові бактерії розкладають утворені кислоти, в результаті чого виділяється метан та вуглецевий газ, рН зростає до 6,7-7,5. Метаноутворюючі бактерії зброджують також етиловий спирт. При інших рівних умовах ультразвук дозволяє швидше досягти оптимального рН до рівня 6,8 – 7,5, при чому відбувається максимальне виділення біогазу. На основі сукупності даних, отриманих в результаті досліджень, проведених на лабораторній установці з термокамерою при періодичному зброджуванні, було визначено кількість біогазу, утвореного із субстрату (рідкої суміші органічних відходів та гною великої рогатої худоби). Показники, які характеризують вихід біогазу за час бродіння при психофільному режимі, наведені в таблиці 2. Проведена робота показала (малюнок 1(а, б)), що оптимальне зростання метаногенних 

Таблиця 1 

  Малюнок 1 - Зміна рН середовища в залежності від часу в процесі зброджування

бактерій відбувається при рН = 7,2 (в діапазоні значень 6,8 ÷7,6) рН середовища на зростання кислотоутворюючих бактерій впливає відносно мало. З наведених залежностей видно, що вихід біогазу з органічного субстрату рідкого навозу ВРХ, обробленого ультразвуком, більший, ніж з того, що не пройшов обробку. Аналіз отриманих даних показує на дуже повільний процес розкладання субстрату і на малий вихід біогазу при існуючому технологічному процесі крива без ультразвуку (малюнок 2). Активація ультразвуком органічного субстрату, дозволяє збільшити у 4 рази вихід біогазової суміші, у порівнянні з природним процесом крива під дією ультразвуку. З графіку (малюнок 2) також видно в інтервалі 5÷10 днів вихід біогазу знижується, що зумовлено «закисленням» субстрату. З аналізу отримання біогазу опрацьованого ультразвуком та без ультразвуку видно, що в першому випадку отримання біогазу зросло. Для теоретичного дослідження кривих виходу біогазу, отриманих в результаті експериментів, знайдемо регресійні залежності. По вище викладеному видно, що 23 доби – оптимальний цикл зброджування органічних відходів при температурі t=25 °С. По закінченню циклу спостерігається різкий спад швидкості виходу біогазу. Таким чином, через 23 доби необхідно знову завантажити органічні відходи в реактор. Робити нове завантаження до повного закінчення циклу зброджування не доцільно, оптимально через 23 дні, так як це забезпечить більш рівномірний вихід біогазу без істотного зменшення швидкості виходу. Можна зробити висновок, що регресійний аналіз підтверджує експериментальні дані.

  Таблиця 2 

Малюнок 2 - Вихід біогазу з водного органічного субстрату

  На малюнку 2 представлені результати статистичної обробки даних виходу біогазу з органічного субстрату, який не пройшов обробку та обробленого ультразвуком, де криві F1(x)- оброблений ультразвуком, F2(x)-  не оброблений ультразвуком у  дослідах 1, 2, 3.

  Аналіз літературних джерел свідчить про зростання інтересу до способів переробки органічних відходів з метою отримання біогазу і добрив. Існуючі технологічні процеси отримання біогазу не вичерпують потенційні можливості біомаси; вихід біогазу при існуючому технологічному процесі не перевищує 3 м3 з 1 м3 метантенка. Тому науковий інтерес представляє розробка нової технології переробки органічних відходів, заснована на використанні ультразвуку в процесі зброджування субстрату, що дозволяє збільшити вихід біогазу. Вплив ультразвуку дозволяє змінювати рН, що впливає на напрям і швидкість виходу біогазу з водного розчину органічного субстрату. Підтверджено факт збільшення виходу біогазу в 4 рази при обробці органічного субстрату ультразвуком, ніж без застосування ультразвукової обробки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шомин А.А. Биогаз на сельском подворье. - Харьков: Балаклея: ИИК «Балаклейщина», 2002.

2. Кок У.Е. Звуковые и световые волны. - М.: Мир, 1966. 

3. Маринченко В.А., Кислая Л.В., Исаенко В.Н., Антонов А.В., Усенко В.А. Влияние ультразвуковой обработки солодового молока на его состав и качество зрелой бражки // Ферментная и спиртовая промышленность. - 1987. - №5. 

4. Ультразвуковые процессы и аппараты в биологии и медицине http://www.uzo.matrixplus.ru/ultramedbio.htm (дата звернення: 15.10.2017).

5. Кулмырзаев А.А., Мачихин С.А., Дюшеева А.Д. Высокочастотный ультразвук в исследовании реологических свойств вязких материалов. // Хранение и переработка сельхозсырья. - 2003. - № 3. 

6. Хмелев В. Н. Применение ультразвука высокой интенсивности в промышленности. Алт. гос. техн. ун-т, БТИ. - Бийск: Изд-во Алт. гос. техн. ун-та, 2010. 

7. Шиляев, А. С. Ультразвук в науке, технике и технологии. Гомель: Инст. радиологии, 2007. 

8. Brian Lempriere Ultrasound and Elastic Waves. Academic Press. 2002.

9. Атрощенко Е.Э. Действие ударно-волновой обработки семян на морфологические особенности и продуктивность растений: автореф. дис. канд. биол. наук. 03.00.12.. - М., 1983. 

10. Костромин Д.В. Анаэробная переработка органических отходов животноводства в биореакторе с барботажным перемешиванием: автореф. дис. канд. техн. наук: 05.20.01. - М., 2010.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Гарбар Віктор Анатолійович

кандидат економічних наук, доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Вінниця

Денисюк Олександр Миколайович

доктор економічних наук, професор

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Вінниця

Гарбар Жанна Володимирівна

доктор економічних наук, професор

Переяслав – Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди

Кондратова Ольга Володимирівна

магістр

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто сучасні підходи до визначення та класифікації доходів торговельного підприємства.

  Ключові слова: доходи, прибуток,витрати підприємства,виручка, реалізація продукції.

  З переходом України до ринкової економіки на її території досить поширеним явищем стало ведення підприємницької діяльності. Оскільки основною метою підприємств є максимізація доходу та прибутку, відповідно управління ним є важливим та допомагає у поставленні конкретних цілей та завдань підприємства, для подальшого розвитку.

  Суть підприємницької діяльності полягає у виникненні грошових відносин, пов'язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також із приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та інші [1].

  Дослідження та розглядом доходів підприємства займались велика кількість вчених. Насамперед, це такі, як А.А.Мазаракі, Н.М.Ушакова, В.І.Аранчій, В.А.Сідун, Ю.В.Пономарьова, Н.В.Бутенко, І.А. Бланк та інші. Однак багато питань і досі залишаються не вирішеними, що зумовлює актуальність даної теми.

  Метою статті є обгрунтування та визначення доходів у діяльності підприємства у сучасних умовах.

  Основним завданням кожного підприємства є отримання доходів. Отримання доходів - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) яка свідчить про те, що продукція підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам та попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями, та створює основу для самофінансування підприємства за умови, що їхній розмір достатній для покриття витрат підприємства з виробництва та реалізації товарів та інших видів діяльності, виконання зобов'язань перед бюджетом та утворення чистого прибутку[2].

  Розмір отриманих доходів визначає економічну стратегію підпри¬ємства з питань управління матеріальними ресурсами та витратами, персоналом підприємства і оплатою його праці, податковою, інвести¬ційною, дивідендною політикою підприємства.

  Найбільшу питому вагу в доходах торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності – торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

  У зв’язку з тим, що у торгівлі, споживча вартість не створюється, дохід від реалізації товарів являє собою плату за надання торговельно-посередницької послуги (доведення товарів до споживачів та їх реалізація), яка становить частину виручки торговельного підприємства.

  Необхідність отримання доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування витрат на її ведення. Діяльності і отримання певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної мети торговельного підприємства.

  Основними джерелами доходів торговельного підприємства від продажу товарів є:

• торговельна надбавка до ціни придбання товарів;
• різниця між ціною продажу та закупівлі товарів на різних стадіях реалізації товару, являє собою дохід торговельного підприємства з одиниці реалізованого товару.

  Валовий дохід торговельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

  В оптовій торгівлі валовий дохід утворюється також у вигляді різниці між ціною придбання та продажу товарів. Його розмір залежить від розміру надбавки, яка диференціюється за формами оптового товарообороту, виходячи з їх витратомісткості.

  Окрім валового існує також чистий, можливий та необхідний доходи торговельного підприємства.

  Чистий дохід виражає у грошовій формі вартість додатково¬го продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відра¬хувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

  Можливий дохід – це дохід, який може отримати підприєм¬ство при наявних торгівельних потужностях, можливому обсязі реалізації продукції при наявній кон’юнктурі ринку.

  Необхідний дохід – дохід який дозволяє підприємству фі¬нансувати всі заплановані поточні витрати, обов’язкові платежі та отримати цільовий прибуток [3, с. 306-307].

  Доходи торговельного підприємства – джерело розвитку його діяльності, що забезпечує: формування прибутку як джерела розширеного відтворення діяльності підприємства; фінансування усіх поточних витрат, що пов’язані зі здійсненням господарської діяльності; виплату податкових платежів, що пов’язані зі здійсненням діяльності. 

  Вчені-економісти нашого часу також по-різному підходять до питання визначення прибутку підприємства.

  A.M. Поддєрьогін розглядає прибуток як основну категорію товарної реалізації виробництва, що ха¬рактеризує відносини, які складаються в даному процесі.

  Н.М. Ушакова роз¬глядає прибуток як різницю між ціною реалізації та собівар¬тістю продукції (товарів, послуг), між обсягом отриманої ви¬ручки та сумою витрат на реалізацію продук¬ції.

  Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності підприємства. Його одержання є обов’язковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечен¬ня його самофінансування і зміцнення конкурентоспромож¬ності на ринку.

  Прибуток – це частина чистого доходу, що залишається торговельному підприємству після відшкоду¬вання всіх витрат, пов’язаних з реалізацією продукції та іншими ви¬дами діяльності.

  В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

  Розрізняють такі найважливіші види прибутку торговельного підприємства:

1. Валовий (балансовий) прибуток – розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
2. Операційний прибуток – це балансовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат.
3. Прибуток від звичайної діяльності - це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та інших витрат.
4. Чистий прибуток – це прибуток, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток.

  Прибуток виконує низку важливих функцій :

  1) оцінювальну – прибуток використовується як оціню¬вальний показник, що характеризує ефект господарської ді¬яльності підприємства. Використання цієї функції повною мі¬рою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка перед¬бачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця;

  2) розподільчу – її зміст полягає в тому, що прибуток вико¬ристовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється у бюджетах різних рівнів та залишається в розпорядженні підприємства;

  3) стимулюючу – виконання цієї функції визначаєть¬ся тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонду заохочення, фонду виробничого та соці¬ального розвитку, фонду виплати дивідендів, пайового фонду тощо) [2, ст. 228-231].

  Розмір отриманих доходів визначає економічну стратегію підприємства з питань управління матеріальними ресурсами та витратами, персоналом підприємства і оплатою його праці, податковою, інвестиційною, дивідендною політикою підприємства.[3]

  Найбільшу питому вагу в доходах торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності - торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

  Необхідність отримання доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування витрат на її ведення. Діяльності і отримання певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної мети торговельного підприємства.

  Можливий дохід підприємство може отримати при наявних торгівельних потужностях, можливому обсязі реалізації продукції при наявній кон'юнктурі ринку.

  В свою чергу, необхідний дохід дозволяє підприємству фінансувати всі заплановані поточні витрати, обов'язкові платежі та отримати цільовий прибуток [4].

  Залежно від виду діяльності, здійснення якої дозволило отримати доходи, відрізняють:

  1. Доходи від торговельної діяльності: від продажу товарів, від операцій з тарою та ін.

  2. Доходи від виробничої діяльності: виручка від реалізації всіх видів товарної продукції, напівфабрикатів, відходів, виручка від послуг промислового характеру.

  3. Доходи від посередницької діяльності, отримані у вигляді:

• суми комісійних винагород (відсотків);
• додаткової виручки від реалізації продукції ;
• доходів від робіт (послуг), які виконані тимчасовими творчими колективами для інших підприємств тощо;

  4. Доходи від інвестиційно-кредитної діяльності, до складу яких входять:

• доходи, отримані від пайової участі в спільних підприємствах;
• доходи, отримані від надання майна в оренду (лізинг);
• дивіденди, отримані за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що придбані підприємством;
• та інше

  5. Доходи від продажу майнових та інтелектуальних прав:

• майна підприємства, матеріальних обігових активів;
• нематеріальних активів ("ноу-хау", патентів, фірмового знаку, торгової марки), програмних продуктів.

  6. Інші види доходів:

• доходи від курсової різниці валютних коштів та цінних паперів, які належать підприємству;
• суми економічних санкцій та відшкодувань збитків, отриманих підприємством та ін [2].

  Основною метою діяльності торговельного підприємства є отримання прибутку. Прибуток - це частина чистого доходу, що залишається торговельному підприємству після відшкодування всіх витрат, пов'язаних з реалізацією продукції та іншими видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан.

  Отже, можна зробити висновок, що управління прибутком та доходом торговельного підприємства є одним із найважливіших факторів у проведенні підприємницької діяльності. Оскільки прибуток та дохід це основне до чого прагне підприємець, у результаті своєї роботи. Тому ефективне управління доходом та прибутком допомагає підприємству якомога більше максимізувати їх розмір. За допомогою управління доходом та прибутком підприємство, може успішно визначити економічну стратегію, сформувати більш перспективну мету та завдання для розвитку свого підприємства.

Література:

1. Березіна О.В. Економіка підприємства / О.В.Березіна, Л.М.Березіна, Н.В.Бутенко . - Київ: „Знання", 2012. - ст.226-234;

2. Мазаракі А.А. Економіка торгівельного підприємства / А.А.Мазеракі, Л.О.Лігоненко, Н.М.Ушакова. - Київ:„Хрещатик", 1999. - ст.413 – 436;

3. Сідун В.А. Економіка підприємства / В.А.Сідун, Ю.В.Пономарьова, - Київ: 2013.- ст.304-307;

4. Аранчій В.І. Фінанси підприємства / В.І.Аранчій. - Київ: Видавничий дім професіонал, 2014. - ст.61.

5. Бойчик І.М. Економіка підприємства / І.М.Бойчик. - Київ: Атіка, 2012. - ст. 340 – 348;

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Британська Наталія Натанівна

Старший викладач, доцент

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Підлісний Олег Анатолійович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Скришевський Ілля Васильович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Слободянюк Олександр Володимирович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто   теоретичні положення податкового регулювання суб’єктів малого бізнесу та його податкове регулювання в Україні.

  Ключові слова: економіка підприємства, податкове регулювання, оподаткування,   фінанси.

  Розбудова ринкової економіки в Україні, її соціальна орієнтація передбачає формування ринкового середовища з притаманною йому системою фінансових важелів, провідну роль серед яких відіграє податкова система. Формування ефективно діючих ринкових механізмів, здатних забезпечити стале економічне зростання, потребує впливу державних інституцій на макро- та мікроекономічні відтворювальні процеси. Визначальною умовою створення ефективної системи державного регулювання економіки є наукове обґрунтування концептуальних засад податкової політики, яка повинна формуватися на відповідній методологічній основі, що дасть можливість гармонізувати відносини та реалізувати економічні інтереси держави й платників податків. 

  Одним із пріоритетних напрямів здійснення фіскально-економічної політики на сучасному етапі слід вважати стимулювання розвитку малого бізнесу, становлення якого є закономірним результатом і складовою ринкової трансформації економіки України. Позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли реформування економічних систем, свідчать, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами й послугами. Малі підприємства за певних умов і за підтримки з боку держави – потенційно інноваційні, гнучкі та ефективні з витратної точки зору, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень. 

  Фінансова політика держави в умовах ринкового середовища головним чином ґрунтується на системі фінансових важелів та стимулів, серед яких провідне місце займають податки, збори, інші обов’язкові платежі суб’єктів підприємництва, домогосподарств, інших категорій платників до бюджету та цільових фондів загальнодержавного значення. Основним джерелом державних доходів виступають податкові платежі як соціально-економічне явище. Вони справляють відповідний (в інтересах суспільства) вплив на стан економічного розвитку в цілому та окремих його складових у розрізі господарських сегментів зокрема та забезпечують реалізацію соціальних гарантій населенню країни.

  Зазначимо, що розвиток теорій оподаткування відбувався еволюційно та в контексті демократизації суспільних правовідносин і піднесення на якісно новий рівень розвитку процесу державотворення. Діалектика наукової думки щодо системних принципів існування держави, її засадничих інституційних основ та основних функцій дозволила окреслити сутність її фінансового господарства, підґрунтям якої є фінансові ресурси. У ХХ ст. фінансова наука набула рис самостійної галузі, тоді ж, ґрунтуючись на неокласичній теорії правової держави, було виокремлено такі складові її фінансового господарства, як державні доходи, фінансові ресурси та доходи бюджетів[2].

  В цьому плані на увагу заслуговують узагальнення, зроблені С. Юрієм: “Найоб’ємніше з них – фінансові ресурси держави. До них належать, крім державних доходів і доходів бюджетів держави, і заощадження населення в державних банках, і кошти населення, які були отримані завдяки продажу облігацій державних позик, і фінансові ресурси державних підприємств, установ та організацій. Державні доходи є власністю держави на відміну від фінансових ресурсів держави, без будь-яких умов і зобов’язань щодо суб’єктів держави” 

  Своєю чергою, доходи державного бюджету та бюджетів територіальних утворень є частиною державних доходів, які акумулюються на бюджетних рахунках Державного казначейства у вигляді податків, неподаткових надходжень, доходів від операцій із капіталом, офіційних трансфертів, цільових надходжень до спеціального фонду бюджету. Варто зазначити, що в ринкових умовах господарювання дохідна частина бюджету держави формується, в основному, в результаті податкової форми її фінансової взаємодії із суб’єктами.

  Що стосується теорії податкових фінансів, то вона має багатовікову історію, а стрижневим моментом її розвитку є обов’язкова орієнтація на фундаментальну податкову концепцію, яка може коригуватися в залежності від завдань, що постають перед державою в той чи інший історичний період. Зазначена теорія має включати модель впливу економічних ефектів оподаткування на результати господарювання, характер, обсяги та векторну спрямованість інвестиційної діяльності, загальний баланс попиту, пропозиції, особистого споживання та купівельної спроможності населення. Вказані нами критерії оптимального оподаткування стали результатом тривалих наукових досліджень та прикладних заходів у фінансовому господарстві держав. 

  Вагомий внесок у дослідження місця і ролі підприємництва в забезпеченні економічного зростання, його фінансової підтримки та оподаткування зробили такі вчені: В. Апопій, В. Андрущенко, Г. Башнянин, В. Базилевич, Л.  Баластрик, А. Бекаревич, М. Білик, О. Василик, Т. Васильців, М. Вірт, В. Вітлінський, І. Грицаєнко, О. Десятнюк, В. Єлейко, В. Загорський, Ю. Іванова, О. Іляш, Б. Кармазин, С. Каламбет, О. Квасовський, О. Кириленко, А. Крисоватий, О. Кундицький, І. Лютий, Ю. Ляшенко, Б. Мізюк, В. Опарін, К. Павлюк, А. Пислиця, Т. Піхняк, В. Полозенко, М. Романюк, Б. Семак, В. Суторміна, О. Солдатенков, В. Скіцько, О. Тимченко, В. Федосова, С. Юрій та ін.

  Водночас сучасна практика податкового регулювання вимагає комплексного дослідження фіскальних відносин, що виникають між державою і суб’єктами малого підприємництва з приводу застосування різних схем оподаткування – загальної та спрощеної, визначення впливу різних податкових механізмів на підприємницьку активність, формування стратегічної податкової політики на засадах фіскальної достатності, економічної ефективності, соціальної справедливості.

Література:

1. Інститут бюджету та соціально-економічних досліджень / Щомісячний моніторинг основних індикаторів бюджетної та банківської систем України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://www.ibser.org.ua/UserFiles/File/.

2. Клепанчук О. Ю. Податкове планування в системі управління Фінансово-господарською діяльністю суб’єктів малого бізнесу, його суть, складові елементи та методи  О. Ю.Клепанчук //Вісник Львівської Комерційної Академіі: Збірних наукових праць. Серія економічна – 2016. – Вип.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Білецька Наталія Вікторівна

кандидат економічних наук, доцент

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Бойко Ірина Олександрівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Лінартович Андрій Русланович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Мукомела Олександр Вікторович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто організація та методики бухгалтерського обліку та аналізу операцій з інноваційними банківськими продуктами.

  Ключові слова: бухгалтерський облік, аудит, основні засоби, підприємництво, банківські операції.

  Сучасний етап розвитку банківської системи в Україні характеризується значними проблемами, вирішення яких не вдалося досягнути протягом останніх років. Серед основних є погіршення якості кредитного портфелю, на який вплинули такі фактори, як девальвація гривні, складна політична військова ситуація. 

  Не зважаючи на скорочення кількості банків (станом на 1 січня 2016 р. в Україні функціонувало 117 банків, на 1 вересня 2016 р.   100 банків), попит на фінансові послуги з кожним роком зростає. Тому, незважаючи на те, що у Індексі глобальної конкурентоспроможності за широтою асортименту фінансових послуг для бізнесу Україна посідає 101-е місце, за доступністю фінансових послуг – 123-у позицію серед 140 країн, конкуренція між банками тільки посилюється. Криза, якою характеризується банківська сфера, стимулює підвищення фінансової стійкості банків шляхом залучення нових клієнтів, що можливо досягнути за рахунок впровадження нових технологій та продуктів, тобто за умови здійснення інноваційної діяльності. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває розробка конкретних методів, шляхів, підходів, рекомендацій на теоретичному і практичному рівнях щодо облікового відображення та аналізу операцій з інноваційними банківськими продуктами.

  Вагомий внесок у розвиток теоретико-методичних і організаційно-практичних засад бухгалтерського обліку та аналізу інноваційної діяльності здійснено в працях вітчизняних вчених: В.М. Жука, О.В. Кантаєвої, Я.Д. Крупки, О.В. Мiнакова, Є.В. Мниха; та зарубіжних науковців: М.А. Авілкіної, В.А. Авінової, Д.О. Єндовицького, Ю.М. Калашнікової, Г.В. Савицької, Й. Шумпетера. Методологічні, методичні та прикладні питання проблем управління інноваційною діяльністю в банківських установах протягом останніх років все частіше стають об’єктом наукових досліджень. Окремі аспекти досліджені в працях А.М. Герасимовича, С.Б. Єгоричевої, І.Я. Карчевої, О.В. Мельниченка, Н.М. Пантєлєєвої, Л.О. Примостки.

  Процеси змін та оновлення, будучи основними факторами успішної діяльності фінансово-кредитних інститутів, стали характерними рисами діяльності банку. На сучасному етапі розвитку ринку банківських продуктів життєвий цикл більшості з них є обмеженим внаслідок змін вимог споживачів. Тільки за умови постійного здійснення процесу розробки, впровадження інновацій, створення гнучкої системи управління ними можливою є успішна робота на сучасному насиченому учасниками і продуктами фінансовому ринку, що характеризується жорсткою конкуренцією. 

  Інноваційна форма економічного розвитку передбачає якісне та повне задоволення зростаючих потреб учасників ринку шляхом активізації використання інтелектуального ресурсу, що визначає інформаційні, виробничі, організаційні, маркетингові та інші технології ведення бізнесу та надання послуг. Формування інноваційної економіки вимагає застосування інноваційних методів в усіх галузях та сферах діяльності в Україні, зокрема і в банківській. Це обумовлено, насамперед, інтенсивною конкуренцією між кредитними установами, адже сучасний етап розвитку банківської системи характеризується високим рівнем насичення ринку фінансовими продуктами та послугами. За умов високої міжбанківської конкуренції в боротьбі за потенційних клієнтів кредитні установи зобов’язані впроваджувати нові технології, удосконалювати способи та методи надання послуг, тобто здійснювати інноваційну діяльність.

  Причин, які обумовлюють необхідність запровадження інновацій в банківську діяльність, є доволі багато; науковці серед основних виділяють такі:

• необхідність забезпечення прибуткової діяльності банку, причому не лише у короткостроковій, а й у довгостроковій перспективі;
• спроможність банківської установи генерувати нові потоки доходів за рахунок упровадження інноваційних продуктів, високої якості обслуговування клієнтів, що забезпечується саме реалізацією інноваційних рішень, що відрізняє банк від його конкурентів;
• підвищення операційної ефективності, що в сучасних умовах уже не може бути результатом лише економії на ресурсах, а потребує запровадження процесних інновацій, яке допомагає знизити витрати на виконання певних операцій із одночасним поліпшенням якості обслуговування;
• дотримання банками вимог державного регулювання банківської діяльності, спрямованого на забезпечення стабільного й надійного функціонування банківської системи шляхом контролю ризиків, що беруть на себе комерційні банки як фінансові посередники;
• бажання банківських установ створити й підтримувати імідж сучасного динамічного інституту, який чутливий до змін потреб клієнтів, зацікавлений у розв’язанні їх фінансових проблем, забезпечує комфортне і доступне обслуговування;
• кардинальні зрушення у структурі та характері потреб споживачів фінансових послуг, які відбуваються в останні десятиліття [1].

  Не дивлячись на значні напрацювання в сфері бухгалтерського обліку та аналізу інноваційної діяльності, ряд теоретичних підходів, а також практика їх впровадження в інноваційну діяльність комерційних банків залишаються дискусійними. Об’єктивна необхідність впорядкування понятійного апарату, комплексного вирішення організаційно-методичних питань бухгалтерського обліку та аналізу операцій зі створення та впровадження інноваційних банківських продуктів обумовили актуальність та основні напрями дослідження.

Література:

1. Абрамейцев П.В. Учетная политика коммерческого банка // Актуальные вопросы єкономических наук. Издательство: Общество с ограниченной ответственностью «Центр развития научного сотрудничества» (Новосибирск). 2012. № 24-2. С. 62-66

2. Білошапка В., Данилюк Є. Підвищення ефективності функціонування банків України на основі використання інноваційних банківських технологій та розробки нових банківських продуктів і послуг / // Ринок цінних паперів України. 2013. № 3-4. С. 57-65. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/rcpu_2013_3-4_9.pdf

3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи від 30.12.2011 року № 1873, затверджені Наказом Міністерства фінансів України, зі змінами та доповненнями. URL: http://www.profiwins.com.ua/uk/letters-and-orders/treasury/2609-1873.html (дата звернення: 29.04.2015).

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Мізрах Аркадій Ананійович

Кандидат педагогічних наук, професор

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Козленок Олексій Олегович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Бастило Марина Василівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Симоненко Віктор Анатолійович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто використання податкових пільг при оподаткуванні особистих доходів населення відповідно до світового досвіду із урахуванням національних особливостей .

  Ключові слова: дохід, податкова пільга, податкова система, оподаткування, фінанси.

  Враховуючи обраний європейський вектор розвитку України, прогресивний поступ вітчизняної наукової думки є неможливим без запозичення західних теоретичних знань та практичних надбань. Уміла трансформація успішно апробованого на практиці міжнародного досвіду відповідно до національних інтересів та особливостей України є невичерпним джерелом якісної трансформації податкової системи країни у цілому та податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) зокрема. 

  Збалансоване поєднання фіскальної та регулюючої функції ПДФО набуває конкретного змістовного наповнення за умови гармонійного узгодження інтересів усіх учасників фіскального процесу, що потребує теоретико-методологічного обґрунтування та практичного опрацювання, а тому пов’язано зі специфічними труднощами. З огляду на це податкові пільги як інструмент реалізації регулюючої функції ПДФО і критикують, і підтримують. В Україні полярність поглядів вчених та практиків породжує різну семантику навколо сутнісних аспектів податкових пільг, а відсутність вичерпної, достовірної та відкритої статистичної інформації унеможливлює отримання надійних кінцевих результатів щодо оцінки ефективності їх застосування для досягнення цілей соціально-економічного розвитку. 

  Усвідомлення істини невідворотної присутності податкових пільг у податковій системі та наявність відповідної політичної волі дозволили західним економістам відмовитися від неконструктивних з точки зору кінцевого результату дискусій і перенацілити інтелектуальний потенціал на пошук компромісу між теоретичною концептуалізацією та емпіричною дійсністю застосування податкових пільг, що втілився у концепцію податкових витрат – предмет численних досліджень і наукових пошуків, який належить до найбільш актуальних сфер фінансового знання з погляду практичного застосування. 

  Аналіз податкових витрат (далі – ПВ) як відхилень від базової (нормативної) структури податку, а також перманентна гармонізація їх переліку задля досягнення балансу між функціями податку проводився урядовими експертами, фахівцями фіскальних відомств і міжнародних авторитетних організацій, а також науково-дослідних закладів. Зокрема, посилений інтерес викликають праці таких вчених та експертів: М. Блауг, С. Л. Брю, В. Вікрі, Л. Віллела, В. Кіп Віскузі, А. Лаффер, М. Лоренц, Д. Любік, П. Макденіел, К. Р. Макконел, Дж. Мірліс, П. Самуельсон, З. Свіфт, С. Сюррей, У. Хассі, Х. Зі Хауелл, Дж. Р. Хікс та ін. 

  Вагомий внесок у дослідження окремих аспектів цієї проблематики зробили також вітчизняні та російські науковці, а саме: В. Л. Андрущенко, В. П. Вишневський, Ю. Б. Іванов, Т. І. Єфименко, А. І. Крисоватий, І. О. Луніна, І. А. Майбуров, Т. А. Малініна, Д. М. Нєкіпєлов, Д. М. Серебрянський, А. А. Славкова, А. М. Соколовська, Л. Л. Тарангул, К. І. Швабій та ін. Але у цих дослідженнях, незважаючи на академічну скрупульозність, у контексті системного підходу не йдеться про методологію переходу від діючого в Україні порядку функціонування податкових пільг з ПДФО до концепції податкових витрат із одночасним удосконаленням конструкції чинних видів пільг. Це негативно впливає як на змістовну складову при розробці податкової політики в цілому, так і на податкову стратегію інтеграції України до ЄС зокрема. 

  Дохід є однією з ключових економічних категорій та провідною величиною у теорії і практиці оподаткування. Аналізу його змісту, складових, джерел формування та напрямів розподілу на різних рівнях суспільного життя присвячено багато фундаментальних наукових праць і прикладних досліджень протягом останніх століть. Будь-яка серйозна наукова дискусія, у т. ч. між представниками різних наукових шкіл, так чи інакше порушує проблематику, що пов’язана із розумінням сутності такого соціально-економічного явища, як дохід та його вплив на різноманітні аспекти і процеси в державі й житті пересічного індивіда. «Мы наблюдали, как знаменитые авторы приводили друг друга, да и самих себя, в замешательство, принимая различные определения Сбережения и Дохода, которые были довольно противоречивы и не вполне удовлетворительны» [1]. 

  Враховуючи зазначене, об’єктивною реальністю є ситуація, що єдиного загальновизнаного та універсального трактування доходу немає. При цьому мінливість зовнішнього середовища вимагає постійної актуалізації напрацювань та усталених підходів відповідно до реалій сьогодення. Тому, віддаючи належне роботам вчених та орієнтуючись на тему нашого дослідження, спробуємо здійснити стислий екскурс у генезис цієї категорії, а також на основі узагальнень навести власне бачення доходу як виміру добробуту громадян та їхньої участі у процесі економічного відтворення. 

  Аналіз сутності доходу неможливо повноцінно розкрити окремо від джерел його формування та розподілу, який здійснюється за допомогою такого інструментарію державного регулювання, як особисті податки, державні трансферні платежі, регулювання цін на товари і послуги тощо. Це пояснюється специфікою цієї економічної категорії. На нашу думку, податки, хоч і поступаються соціальним трансфертам, відіграють важливу роль у процесі перерозподілу доходів населення, оскільки саме вони є основним джерелом наповнення бюджетів усіх рівнів, а отже, базою для виконання державою соціальних зобов’язань.

  Тому в економічній науці прийнято виділяти кілька основних шкіл, які досліджували питання формування та розподілу доходів, у т. ч. звертаючи увагу і на джерела доходів, зокрема класична школа політекономії, марксизм, маржиналізм, кейнсіанство, інституціоналізм та неоінституціоналізм, а також ряд вчених, чиї розробки були так чи інакше використані при державному регулюванні економіки.

Література:

1. Бочі А. Тіньова економіка в Україні: причини та шляхи подолання / А. Бочі, В. Поворозник // Міжнародний центр перспективних досліджень. – К., 2014. – 7 с.

2. Коробкіна Н. Г. Теоретичні підходи до визначення доходу як економічної категорії та об’єкта оподаткування / Н. Г. Коробкіна // Економічний вісник університету. – Переяслав-Хмельницький, 2014. – Вип. 23/1. – С. 144–151.

3. Литовченко Н. Досвід Великої Британії: особливості сплати ПДФО та декларування доходів / Н. Литовченко, Д. Головіна // Вісник Міністерства доходів і зборів України. – 2014. – № 5 (767). – С. 54–59.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Тихоненко Євгенія Іванівна

асистент

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Барчишена Тетяна Дмитрівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Нікіфорук Микола Миколайович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Троценко Андрей Олександрович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто практичні аспекти формування та функціонування системи бухгалтерського обліку і контролю в сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах.

  Ключові слова: Облік і аудит, кооператив, фінансовий контроль, податки.

  У сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки питання сервісної та інфраструктурної підтримки розвитку аграрного бізнесу на селі набувають дедалі більшої актуальності. Одними із найдієвіших та найпоширеніших інструментів, що здатні об’єднати цілі та зусилля домогосподарств, підприємців і підприємств аграрної сфери в частині забезпечення якісної підтримки ефективного провадження процесів виробництва сільськогосподарської продукції, є сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (далі – СОК).

  Проте на сьогодні розвиток вітчизняної сільськогосподарської обслуговуючої кооперації гальмується низкою негативних факторів. Окрім питань, пов’язаних із небажанням селян об’єднуватися у кооперативи, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи не розвиваються внаслідок наявності проблем, спричинених нечіткістю їхнього правового статусу, несприятливими податковими умовами функціонування, які на етапі становлення обслуговуючої кооперації мали б більшою мірою реалізовувати стимулюючу, а не фіскальну функцію податків, а також недосконалістю обліково-інформаційного забезпечення реалізації державної політики щодо розбудови СОК.

  У таких умовах значно підвищується роль бухгалтерського обліку як важливої функції управління сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами та одного з ключових механізмів подолання упередженого ставлення селян і аграрних підприємців до цієї форми самоорганізації населення. Враховуючи «власницькі» настрої індивідуальних господарів на селі, бухгалтерський облік у СОК повинен виконувати максимально широку місію – забезпечувати довіру, порозуміння, керованість і прозорість при наданні послуг кооперативами своїм членам, впевненість у вигоді від економії витрат на вартість отриманих послуг та в одержанні додаткових доходів від збуту сільськогосподарської продукції за більш вигідними цінами, ніж ті, які пропонуються іншими суб’єктами господарювання.[1]

  Дослідженню порядку організації обліку та формування облікової політики господарюючих суб’єктів присвятили свої праці багато відомих вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема М. Білуха, П. Гарасим, М. Дем’яненко, В. Жук, В. Завгородній, А. Загородній, С. Зеленко, Т. Камінська, Г. Кірейцев, А. Кузьмінський, Р. Корінець, В. Лангазова, В. Лень, М. Малік, В. Метелиця, В. Оленко, В. Пархоменко, А. Пилипенко, М. Пушкар, П. Саблук, В. Сопко, П. Хомин, О. Шмігель та ін. Серед зарубіжних науковців варто виділити розробки Б. Андерсона, Д. Бейтмена, Д. Вурхіса, В. Гроскопфа, М. Дігбі, М. Лайнхема, Р. Оуена, Ф. Райффайзена, М. Туган-Барановського, О. Чаянова.

  Однак роботи цих авторів носять узагальнений характер, а питання удосконалення бухгалтерського обліку та контролю діяльності СОК здебільшого залишаються поза увагою. В умовах недосконалості законодавчої та нормативної бази діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів теоретико-методологічні та організаційно-методичні аспекти бухгалтерського обліку та контролю отримали недостатній розвиток. У зв’язку з цим посилюється роль і потреба у наукових дослідженнях у галузі обліку та контролю діяльності цих господарюючих структур.

  Актуальними є питання поглиблення теоретичних засад бухгалтерського обліку та контролю діяльності СОК у частині змістовного наповнення сутності предмета та об’єктів бухгалтерського обліку і контролю в цих суб’єктах. Також існує необхідність розробки документального забезпечення облікового процесу в частині удосконалення первинних документів, пов’язаних із пайовими взаємовідносинами, наданням послуг та формуванням результатів діяльності. Недостатньо розробленими залишаються концептуальні підходи до побудови облікової політики СОК.

  В реаліях сьогодення важлива роль у розвитку українського економічного устрою відводиться реформуванню економіки сільського господарства як однієї з базових галузей, що забезпечує національну продовольчу безпеку, генерує робочі місця в складних умовах економічної кризи та виступає фактором стабілізації фінансової стійкості держави в цілому.

  Вирішення цієї проблеми можливе у двох напрямках: шляхом розвитку агропромислових структур, підтримуваних великим капіталом, і шляхом розвитку системи малих форм господарювання в аграрному секторі економіки.

  До малих форм господарювання відносять особисті підсобні господарства, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські підприємства з середньою чисельністю працівників не більше 50 осіб, у яких дохід від провадження всіх видів діяльності не перевищує 500000 євро за середньорічним курсом НБУ, а також створювані як індивідуальними сільськогосподарськими виробниками, так і сільськогосподарськими підприємствами сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (СОК). 

  Членство в кооперативах практично не має обмежень ані щодо резидентного статусу, ані щодо юридичного. Це означає, що громадяни іноземних країн та особи без громадянства мають таке ж право на участь у кооперативах, як і громадяни України, а юридичні особи користуються тими ж правами та мають такі ж обов’язки щодо участі в господарській діяльності кооперативу, як і фізичні особи – члени. Але при цьому спільними знаменниками умов членства в кооперативі є факт внесення вступного внеску та паю у розмірах, визначених статутом кооперативу, дотримання вимог статуту, а спільним правом є право ухвального голосу. При цьому кооператив приймає на себе зобов’язання щодо ведення персоніфікованого обліку своїх індивідуальних та корпоративних членів з видачею кожному з них документа, який посвідчує їхнє членство. 

  І хоча специфіка ринкових відносин передбачає необхідність у існуванні таких форм господарювання, як сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (оскільки подібна практика є досить поширеною в розвинених країнах, і вона себе виправдовує), побудова кооперативного руху в Україні визначається широким нерозумінням кооператорами принципів та особливостей організації діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Література:

1. Зеленко, С. В. Обліково-аналітичне забезпечення управління сільськогосподарських підприємств [Текст] / С. В. Зеленко // Економічний простір : Збірник наукових праць. – 2013. – № 80. 

2. Камінська, Т. Г. Модель оптимізації оподаткування сільськогосподарських кооперативів [Текст] / Т. Г. Камінська, О. В. Ільчак, Н. Б. Дворнік // Облік і фінанси. – 2016. – № 3(73).

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Буряченко Любов Юріївна

Старший викладач, доцент

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Соколова Елла Володимирівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Соколов Юрій Пилипович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Левінчук Євгеній Олегович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто удосконалення бухгалтерського обліку та внутрішнього аудиту витрат на ремонт основних засобів.

  Ключові слова: бухгалтерський облік, внутрішній аудит, основні засоби, підприємництво.

  Забезпечення всіх без винятку господарських процесів на виробничих підприємствах залежить від ефективності використання та утримання об’єктів основних засобів. Саме дані об’єкти складають основу майнового потенціалу підприємства та є складовою виробничих потужностей, що в результаті визначає результативність господарської діяльності. Зазначимо, що на сьогодні зношеність та придатність основних засобів виробничих підприємств знаходяться на критичній межі. 

  Так, за даними аналітичної доповіді до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України за останні 15 років рівень зношеності основних засобів фактично подвоївся із 43,7 % у 2000 р. до 83,5 % у 2014 р. За таких умов виникає потреба в розробці ефективного механізму управління процесами використання та утримання основних засобів, ключовою складовою якого виступатимуть витрати на ремонт. 

  Не зважаючи на те, що сьогодні витрати на ремонт основних засобів є усталеним об’єктом бухгалтерського обліку, існують проблеми у формуванні якісного інформаційного простору управління, а також   відсутності узгодженості між нормативно-правовими актами щодо облікового відображення даного об’єкту в системах податкового та фінансового обліку за різних режимів права власності на основні засоби.

  В умовах прискореного розвитку економіки та технологічного прогресу необхідним у процесі здійснення ефективної господарської діяльності є підвищення конкурентоспроможності готової продукції підприємств, що стає можливим за умов технічного переоснащення, модернізації матеріально-технічної бази, впровадження інноваційного обладнання. Актуальним стає впровадження в господарську діяльність прогресивних розробок та енергозберігаючих технологій, а також здійснення інтенсифікації виробництва. А виходячи з того, що необхідним є встановлення відповідності між нормою прибутку, яка отримується підприємством під час реалізації готової продукції, та її собівартістю, стратегічно важливого значення набуває аналіз амортизаційних відрахувань та витрат на поліпшення і підтримку в належному стані основних засобів.

  Основні засоби є невід’ємною складовою матеріально-технічної бази будь-якого підприємства, а оскільки вони мають матеріальну форму, то зазнають фізичного зношення і потребують проведення ремонту для підтримання їх у робочому стані. У процесі використання основні засоби піддаються фізичному зносу; різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі об’єкти необоротних матеріальних активів, їх складові елементи зношуються нерівномірно. «Звідси виникає необхідність заміни або відновлення зношених конструктивних елементів об’єктів основних засобів з метою відтворення їх корисних якостей та підтримання у робочому стані до закінчення строку корисної експлуатації» [2].

  З наслідками фізичного зносу можна боротися шляхом проведення різного роду ремонтних робіт, що сприяє продовженню терміну корисної експлуатації основних засобів, а також має планово-попереджувальний характер. В Україні залишається актуальною проблема зношеності основних засобів промислових підприємств, у зв’язку з чим, кожне підприємство прагне якщо не здійснити реконструкцію, то, принаймні, відремонтувати їх. При цьому, труднощі можуть виникати як в процесі самого ремонту, так і при відображенні витрат на нього у системі бухгалтерського обліку.

  З розвитком продуктивних сил суспільства відбувається поділ праці, який характерний для сфери створення суспільних благ як на макрорівні (виникнення різних видів економічної діяльності), так і на мікрорівні (в межах підприємства – по цехах, робочих місцях). Даний процес пов'язаний також із ремонтним виробництвом, що поступово виділилося в окрему галузь суспільного виробництва. Окрім важливого економічного значення ремонтного виробництва даний об’єкт займає вагоме місце в управлінні господарською діяльністю підприємства та проявляється в бухгалтерському обліку через витрати на ремонт основних засобів. Даний об’єкт облікового відображення є досить дискусійним, що визначається податковим законодавством та комплексом законодавчих актів, які регулюють різні режими права власності на основні засоби. 

  Зважаючи на те, що витрати на ремонт основних засобів є комплексним об’єктом бухгалтерського обліку, окремі аспекти його організації та методики були вивчені вітчизняними вченими, зокрема, в працях: М.І. Бондаря, З.В. Гуцайлюка, О.В. Кантаєвої, М.В. Корягіна, Моссаковського В.Б. , Ю.Ю. Мороз, Т.П. Остапчук, Н.А. Остап’юк, Н.Л. Правдюк, М.Н. Ткаченко, Л.В. Чижевської – висвітлено питання бухгалтерського обліку основних засобів; Д.О. Грицишена, В.В. Євдокимова, І.В. Клименка, Я.Д. Крупки, А.С. Крутової, Л.А. Куришко, С.Ф. Легенчука, С.П. Ніколаєвої, О.В. Олійник, К.В. Романчук – розроблено положення бухгалтерського обліку операцій з утримання та використання основних засобів при різних режимах права власності; І.М. Вигівської, Л.В. Гнилицької, Л.В. Гуцаленко, В.А. Дерія, І.В. Жиглей, З.-М.В. Задорожнього, І.В. Замули, О.В. Іванюти, О.А. Лаговської, С.О. Левицької, Л.Г. Ловінської, Н.О. Лоханової, Т.П. Назаренко, Л.В. Нападовської, О.М. Петрука, Н.І. Пилипів, С.В. Свірко, М.І. Скрипник, П.Л. Сука, К.В. Шиманської, В.А. Шпака – удосконалені організаційно-методичні положення бухгалтерського обліку витрат діяльності підприємства, що включають витрати на ремонт основних засобів. 

  При розробці рекомендацій з удосконалення внутрішнього аудиту витрат на ремонт основних засобів були вивчені праці С.В. Бардаша, В.П. Бондаря, Г.М. Давидова, І.К. Дрозд, Є.В. Калюги, В.Ф. Максімової, В.П. Пантелеєва, Н.М. Проскуріної, В.С. Рудницького, Н.С. Шалімової, В.О. Шевчука. Значний внесок у розвиток теорії бухгалтерського обліку витрат внесли зарубіжні вчені М.Ф. Ван Бред (M.F. van Bred), Р.Н. Ентоні (R.N. Antony), М.Р. Метьюс (M.R. Mathews), М.Х.Б. Перера (M.H.B. Perera), Дж. Ріс (J.S. Reece), Ж.Ф. Рішар (J.F. Rischard), Е.С. Хедріксен (E.S. Hendriksen),

  Праці зазначених вчених – основа розвитку теоретичних та організаційно-методичних положень бухгалтерського обліку та внутрішнього аудиту витрат на ремонт основних засобів. Окремі проблемні питання, які залишилися частково або повністю поза їх увагою, потребують сьогодні вирішення для формування комплексного підходу до обліково-контрольного забезпечення управління витратами на ремонт основних засобів при різних режимах права власності на них.

Література:

1. Куришко Л. А. Бухгалтерський облік і контроль спільної діяльності без створення юридичної особи : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.09; Житомир. держ. технол. ун-т. Житомир, 2014. 240 c.

2. Маркус О.В. Особливості бюджетування як інструменту контролю витрат на ремонти основних засобів підприємства // Проблеми теорії 

та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. 2014. №. 3 (30). 

С. 238-248.

3. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи від 30.12.2011 року № 1873, затверджені Наказом Міністерства фінансів України, зі змінами та доповненнями. URL: http://www.profiwins.com.ua/uk/letters-and-orders/treasury/2609-1873.html (дата звернення: 29.04.2015).

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Чорна Людмила Олександрівна

доктор економічних наук, професор

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Дямінов Станіслав Рустемович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Мізрах Ігор Аркадійович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Левківська Юлія Анатоліївна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто теоретико-методичниі засади та обґрунтування практичних рекомендацій щодо удосконалення системи прогнозування податкових надходжень в Україні.

  Ключові слова: податкова політика, податкові надходження, оподаткування, бюджет, фінанси, фінансове прогнозування.

  Прогнозування податкових надходжень є важливою складовою бюджетного процесу будь-якої країни. Недооцінка ролі прогнозування податків в організації системи державних фінансів може призвести до виникнення дисбалансів у податковій політиці та управлінні бюджетними потоками. Перманентні відхилення прогнозів податкових надходжень призводять також до суттєвих недоліків функціонування системи державних фінансів і економіки в цілому та вимагають проведення дискреційних заходів з боку держави для їх усунення. Завищення очікуваних доходів бюджету спричиняє невідповідність між зобов’язаннями держави та можливостями їх виконання. Як наслідок, спостерігається падіння рівня довіри громадськості до органів, які реалізують бюджетну та податкову політику, що, у свою чергу, змушує уряд переглядати поточний бюджет та ухвалювати рішення на користь жорстких програм економії коштів для досягнення його бездефіцитності.

  Крім того, систематичне заниження прогнозів податкових надходжень створює для системи державних фінансів ще й інші ризики. У країнах з малою відкритою економікою, до яких належить Україна, бюджетне фінансування є чи не єдиним джерелом інвестиційного ресурсу. У таких умовах існуючі бюджетні програми повинні бути максимально ефективними, а виділені кошти на їх реалізацію обгрунтованими. Недооцінка прогнозних значень податкових надходжень, які є основним джерелом формування доходів бюджету, призводить до того, що мала економіка не отримує інвестиційного стимулу через бюджетні видатки, а тому темпи її зростання є нижчими від потенційно можливих.

  Функціонування національних економік в умовах зміцнення демократії зумовлює посилення підзвітності урядів у процесі використання публічних фінансових ресурсів, що забезпечується системою суспільних противаг і стримувань, вимагає адекватної реакції у формі підвищення ефективності управління системою державних фінансів.

  Для країн, що розвиваються та мають інтеграційні амбіції, критично важливою є стабілізація фінансів державного сектору економіки через досягнення відповідних параметрів, визначених відповідними інтеграційними об’єднаннями. 

  У контексті якісного покращення та оздоровлення системи державних фінансів ключового значення набуває бюджетне прогнозування, яке у широкому розумінні являє собою визначення основних параметрів бюджету на перспективу. Виходячи з імперативу доходів над видатками у бюджетному процесі, що диктується економічною раціональністю, першочергова увага у контексті функціонування системи державних фінансів має бути приділена прогнозуванню доходів державного бюджету. 

  Основу доходів державного бюджету більшості країн світу становлять податкові надходження. Саме коректне та своєчасне прогнозування податкових надходжень має бути покладене в основу бюджетно-податкової політики, спрямованої на забезпечення стійкого економічного зростання через ефективний перерозподіл фінансових ресурсів у національній економіці. 

  Прогнозування податкових надходжень в умовах невизначеності розвитку світової економіки, вразливості малих відкритих економік до екзогенних впливів та внутрішніх факторів набуває критичного значення як орієнтир, базис функціонування системи державних фінансів. 

  У контексті формування категорійного апарату дисертації у цьому підрозділі необхідно дослідити еволюцію підходів до прогнозування економічних процесів в економічній теорії, розкрити наукові підходи до визначення поняття «прогноз», «макроекономічне прогнозування» та «прогнозування податкових надходжень», а також окреслити взаємозв’язок макроекономічного та податкового прогнозування в системі публічних фінансів. 

  Над дослідженням методів прогнозування бюджетних показників, зокрема і податкових надходжень, та формуванням інтегрованої системи економічного прогнозування працювали численні зарубіжні вчені, серед них: М. Арелано, Б. Балтаджи, Х. Бегхестані, Дж. Беккетт-Камарата, С. Бонд, В. Ботрік, М. Візек, Р. Макноун, С. Макрідакіс, М. Марселіно, Т. Пайк, Д. Саваж, С. Фаверо, Р. Фаір, Т. Фуллертон, Р. Шіллер. Їхні роботи стали фундаментом для сучасних методичних розробок та інституційних форм організації податкових прогнозів.

  Вагомий доробок у розробку проблематики прогнозування податкових надходжень в умовах національної економіки внесли й вітчизняні вчені – А. Вдовиченко, Т. Затонацька, О. Зварич, А. Кізима, Г. Котіна, Н. Максишко, Т. Меркулова, М. Мокляк, Ц. Огонь, Ю. Сибірянська, А. Скрипник, Л. Тарангул та інші.

  Однак на сьогодні недостатньо висвітленими у вітчизняній науковій літературі є питання методичного та організаційного забезпечення функціонування системи прогнозування податкових надходжень. Потребують детального аналізу дослідження раціональності та ефективності економічних прогнозів, що здійснюються в Україні, оскільки вони тісно пов’язані з точністю та надійністю податкових прогнозів. В аспекті євроінтеграційних прагнень України важливою і малодослідженою проблемою є використання кращих світових практик для організації та методичного забезпечення системи прогнозування. Значний практичний та науковий інтерес має також вивчення впливу особливостей економіки держави на специфіку методів прогнозування податкових надходжень.

Література:

1. Котіна Г. М. Прогнозування податкових надходжень бюджету : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук : 08.00.08 / Г. М. Котіна ; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т. ім. В. Гетьмана». – К., 2011. – 20 c.

2. Мокляк М. Просторовий підхід у прогнозуванні податкових надходжень / М. Мокляк, П. Чернов, А. Вдовиченко, А. Зубрицький // Економіка і прогнозування. – 2015. – № 2. – С.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 632. 5: 633.854.78

Гаврилюк Олександр Васильович 

Асистент кафедри біології Луганського 

Національного  університету

імені Тараса Шевченка

м. Старобільськ, Україна

  Наведено результати моніторингу бур’янів в посівах соняшнику, встановлено їх видовий склад їх та умови зростання. Контроль забур’яненості необхідно проводити враховуючи тип засмічення та умови конкретного поля.

  Ключові слова: бур’яни, соняшник, види. 

  Приведены результаты мониторинга сорняков в посевах подсолнечника, установлены их видовой состав и условия произрастания. Контроль засоренности необходимо проводить учитывая тип засорения и условия конкретного поля.

  Ключевые слова: сорняки, подсолнечник, виды.

  Results over of  monitoring ofweed sarebroughtin sowing of sunflower, their specific  composition and sprouting terms areset. Control of impurit must be conducted taking into account the type of obstruction and condition of the concrete field. 

  Keywords: weeds, sunflower, kinds.

  Бур'яни були і залишаються фактором, який заважає соняшнику реалізувати його генетичний потенціал урожайності. Для успішного вирішення питання контролювання стану забур'яненості в посівах цієї культури важливо знати видовий склад даної групи шкідливих організмів в конкретних зонах країни [1 – 3].

  Видовий склад сегетальної рослинності досить різноманітний, але відчутних збитків сільськогосподарським культурам завдає незначна кількість видів [4]. 

  Відомо, що соняшник, особливо на початку росту, за своїми біологічними особливостями слабо протистоїть бур’янам. Навіть незначна кількість бур’янів в рядках приводить до зниження врожаю. Агротехнічні прийоми (до сходове і післясходове боронування, міжрядні обробітки) не завжди забезпечують повне знищення бур’янів. Особливо це відчутно в наш час, коли відбувається збільшення засміченості посівів та проявляється видова перебудова агроценозу з боку насичення бур’янами. [5].

  На забур’янених посівах соняшнику в насінні вміст олії зменшувався на 1,2 %, а в зерні гірчиці – на 2,0 %. Вміст цукру в качанах капусти був меншим порівняно з чистими від бур’янів посівами на 1,8 %, а сухих речовин – на 3,2 % [6]. 

  В умовах Лівобережного Степу України соняшник є однією з найбільш рентабельних сільськогосподарських культур, за остання 10- 15 років посівні площі під ним суттєво збільшилися. А проблема засмічення бур’янами посівів соняшнику залишається не вирішеною. Оскільки, здебільшого аграрії акцентують свою увагу на контролі за кількома найбільш агресивними видами на даному полі і не  переймаються присутністю і біологічними особливостями інших видів бур’янів, що з часом дає можливість останнім зайняти вільні ніші в агрофітоценозах і домінувати.

  Протягом 2016 року нами було проведено обстеження агрофітоценозів соняшнику з метою встановлення видового спектру бур’янового компоненту, що зростає в його посівах. Маршрутні обстеження агрофітоценозів з подальшим визначенням бур’янів проводили за загальноприйнятими методиками [7-11].

  В посівах соняшника зростали такі дводольні бур’яни – Lapullasquarrosa, Chenopodium album L., Ambrosia artemisifolia L., Lactuca tatarica L., Senecio vulgaris L., Sp. Pl., Galium aparine L., Solanum nigrum L., однодольні – Setaria viridis (L.) Beauv, Echinocloa crus-galli(L.) P.Beauv.), Elytrigia repens (L.) Nevski.

  Серед багаторічних видів найчастіше в усіх агрофітоценозах траплялися  Euphorbia agrarian L., Lactuca tatarica L, Sonchys arvensis L., Eryngiym planum L., Anchusa italic Retz., Ajuga pseudochia Schreb їх максимальна чисельність сягала до 89 шт./ м.

  В агрофітоценозах де не застосовували гербіциди переважав малорічно- багаторічний тип засмічення з домінванням таких видів бур’янів Lactuca tatarica L. Sonchys arvensis, Xanthium strumarium L., ChenopodiumalbumL., Setariaviridis (L.) Beauv, Sinapis arvensis L., Poligonum aviculare L., Avena fatua (L.) Beauv, тощо.

  Загалом в агрофітоценозах соняшнику нами було виявлено 68 видів бур’янів, з них 49 – малорічних та 19 – багаторічних. 

  Отже, результати попередніх обстежень агрофітоценозів соняшнику в умовах Лівобережного Степу України свідчать про насиченість посівів видами бур’янів, які відрізняються за біологічними показниками, тому й заходу контролю їх необхідно обирати спираючись на фітосанітарну ситуацію конкретного поля та переважаючого типу засмічення.

Література

1. Скурятин Н. Е., Груздо А. Н. Влияние смеси трефлана и прометрина на засоренность посевов и урожайность подсолнечника // Масличные культуры, 1986, № 2. – С. 23 – 24. 

2. Зуза В. С. Эффективность различных технологий возделывания подсолнечника // Технические культуры, 1992, № 1. – С. 7 – 10. 3. Милованова

З. Г., Колесникова Е. И., Паталаха Л. М. Эффективность гербицидов на подсолнечнике // Защита и карантин растений. – 2006, № 3. – С. 30.

4. Соломаха Т. Д. Спектри синтаксонів сегетальної рослинності Лівобережного Лісостепу України / Т. Д. Соломаха // Український ботанічний журнал. – 1988. – №4. – С. 34 – 39.

5. Рослинництво. За ред. О. І. Зінченка. – К.: Аграрнаосвіта, 2001. – С. 109.

6. Державин В.М. и др. Засоренность полей и задача комплексной борьбы с сорняками / В. М. Державин и др. // Земледелие.– 1984. – №2. – С. 45 – 47. 

7. Доспехов Б. А. Методика полевого опыта /Б. А. Доспехов. – М.:Колос, 1979

8 Верещагин Л.Н. Атлас травянистых растений  / Л. Н. Верещагин/ К.: Юнивест-Маркетинг, 2000. – 352 с.

9.  Іващенко О. О. Бур’яни в агрофітоценозах / О. О. Іващенко. – К.: Світ, 2001.– 235 с.

10. Доброчаева Д. Н.ОпределительвысшихрастенийУкраины/Доброчаева Д. Н.,  Котов М. И., Прокудин Ю. Н.  и др. - Киев: Фитосоциоцентр, 1999. - 471с.

11. Гудзь В. П. Землеробство  / В. П. Гудзь, І. Д. Примак, Ю. В. Будьонний, С. П. Танчик— К.: Центр учбової літератури, 2010. — 464 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 633.084.2

Гаврилюк Юлія Володимирівна

Ст. викладач к. с.- г. н. кафедри біології Луганського

Національного університету імені Тараса Шевченка

м. Старобільськ, Україна

Назарько Елла Іванівна

Магістрант кафедри біології Луганського

Національного університету імені Тараса Шевченка

м. Старобільськ, Україна

  Посилення антропологічного впливу на природні фітоценози призводить, з одного боку, до збіднення видового складу регіональних флор, з іншого – до засилля та натуралізації неаборигенних (адвентивних) видів рослин. Території, які трансформували люди, стали основою для їх вторгнення, звідки вони все частіше проникають у напів-природні та природні фітоценози, створюючи загрозу існуванню окремих видів або навіть нормальному функціонуванню окремих екосистем [1]. 

  Знання видового складу адвентивної фракції флори, біологічні і ценотичні особливості цих видів, міграційні можливості та встановлення здатності видів натуралізуватися до нових умов дадуть можливість установити тенденції розвитку досліджуваної флори, зв’язку її з іншими флорами, а також установити наслідки загального процесу антропічнної трансформації регіональної флори. Окрім того, вивчення й аналіз адвентивного ядра флори певного регіону має і практичне значення [2]. 

  Оскільки останнім часом спостерігається суттєве підвищення попиту населення на лікарські засоби, особливо, якщо вони виготовлені на основі лікарської рослинної сировини з’явилася потреба визначити видовий склад саме адвентивних лікарських рослин, з метою подальшого встановлення місць їх походження та особливостей умов зростання.

  Основну сировинну базу в Україні становлять дикорослі лікарські рослини, що культивуються та імпортована рослинна сировина. Лікарські культури стали привабливими через відносно високу закупівельну ціну і мають тривалий термін зберігання лікарської сировини [3]. 

  На основі польових досліджень, проведених протягом 2016 - 2017 рр. та доповнених матеріалами гербарного фонду кафедри біології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Старобільськ).

  Дослідження проводили протягом вегетаційного періоду, використовуючи загальноприйняті методи флористичних досліджень: польові (експедиційно-маршрутні обстеження, напівстаціонарні), камеральні - обробка гербарного матеріалу, методи математичної статистики [4 - 6]. 

  За попередніми даними в фітоценозах Луганської області було виявлено 96 адвентивних види лікарських, що належать до 2 відділів, 47 родин, 72 родів. Найбільшу кількість видів становлять родини Brassicaceae (12 видів) та Asteraceae (9 видів). 

  Однорічні види родини Brassicaceae, такі як Thlapsi perfoliatum L., Capsella bursa-pastoris (L.) Medik, Chorispora tenella (Pall.) DC., Sisymbrium оfficinale (L.) Scop, Brassica juncea(L.) Czern зростали не тільки в природних фітоценозах, а на узбіччях доріг, в захисних лісових смугах, на полях – як бур’яни, в паркових зонах та присадибних ділянках. Тоді як багаторічник - Cardaria draba (L.) Desv, в більшості антропогенно порушених фітоценозів був типовим бур’яном, а в природних рослинних угрупованнях зростав переважно по краях лісових та степових фітоценозів.

  Лікарська адвентивна флора родини Asteraceae була представлена такими видами: Matricaria perforata Merat., Centaurea cyanus L., Artemisia absinthium L., Chamomilla suaveolens (Pursh.) Rydb., Galinsoga parviflora Cav., Chamomilla recutita (L.) Rauschert, Tragopogon major Jaca, Cichorium intybus L., виявлено з різним ступенем поширення в степах, садах, по берегам водоймі, в чагарниках, на луках. Але слід зазначити, що більшість з цих видів виявлено в агрофітоценозах, як небажаний компонент культурних рослинних угруповань.

  Невеликими популяціями відзначилися такі лікарські рослини Hyoscyamus niger L., Datura stramonium L., Solanum nigrum L., Oenothera biennis L., Medicago lupulina L., Malva sylvestris L., Lamium album L., Saponaria officinalis L., Myosotis arvensis L. Will, Ferulago galbanifera (Mill) Koch, Aegopodium podagraria L., Poterium sanguisorba L., Impatiens parviflora DC, Polygonum hygropiper L., Viola tricolor L.

  Як бур’яни в агорофітоценозах, захисних лісових смугах, в паркових зонах виявлено такі адвентивні лікарські рослини: Facopyrum tataricum Gaertn, Echinochloa crisgalli Beauv., Lappula squarrosa (Rtz) Dumort, Reseda lutea L., Amaranthus retroflexus L., Centaurea cyanus L., Echium vulgare L., Nonea pulla (L.) Dc. 

  Отже, результати проведених досліджень показали, по-перше, що значна кількість лікарських рослин, які є вже типовими для нашого регіону і широко застосовуються як в народній, так і традиційній медицині являються частиною занесеної флори з інших країн та континентів, по – друге, що значна частина цих лікарських рослин можуть бути не тільки корисними – а й навпаки, вони перетворилися на небажаний, важко стримуваний досить агресивний компонент культурних угруповань – нові бур’яни, контроль за якими ще потребує детального вивчення, оскільки на відміну від аборигенних видів рослин не всі адвентивні мають природних біологічних ворогів. 

  На основі вище викладеного, вважаємо за станом популяцій та шляхами поширення адвентивних лікарських рослин необхідно постійно проводити моніторинг місцевості, як з метою збереження лікарських рослин, так і з метою уникнення захоплення деякими з них, як культурних так і природних рослинних угруповань, бо в іншому випадку є ризик появи нових важко контрольованих видів бур’янів на полях і витіснення місцевої флори регіону з подальшим зникненням окремих видів .

Література

1. Протопопова В. В. Синантропная флора Украины и пути ее развития / В. В. Протопопова ; [отв. ред. Д. Н. Доброчаева]. – К. : Наук. думка, 1991. – 204 с.

2. Ткач Є. Д. Таксономічно – типологічний аналіз адвентивної фракції флори напівприродних фітоценозів агроландшафтів центрального лісостепу // Науковий вісник НУБіП серія:біологія, біотехнологія, екологія. – 2016.- № 234.

3. Калініна М. А. До питання вирощування лікарських рослин в особистих селянських господарствах / М. А. Калініна, Л. М. Сивоглаз, Т. Л. Шевченко //Перспективні напрямки наукових досліджень лікарських та ефіроолійних культур . Мат II Всеукраїнської науково- практичної конференції молодих вчених. – Березоточа, 2015. –С. 159- 161.

4. Определитель высших растений Украины / [отв. ред. Ю. Н. Прокудин]. – К. : Фитосоциоцентр, 1999. – 548 с.

5. Mosyakin S. L. Vascular plants of Ukraine. A nomenclature checklist / S. L. Mosyakin, M. M. Fedoronchuk ; [red. S. L. Mosyakin]. – Kyiv, 1999. – XXIV - 345 p.

6. Методичні рекомендації з агроекологічного моніторингу селітебних територій / за ред. Н. А. Макаренко. – К., 2005. – 54 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кустуров І.В.

студент

Одеський національний політехнічний університет

  Актуальність теми. На сьогоднішній день саме метод імітаційного моделювання є одним з найпотужніших і найбільш ефективних методів дослідження процесів і виробничих систем. Імітаційна модель повинна відображати велике число параметрів, логіку і закономірності поведінки модельованого об'єкта.  

  Перед створенням нового бізнесу необхідно максимально правильно оцiнити його актуальнiсть та прибутковiсть, спрогнозувати його роботу в рiзних кон’юнктурах. Розв’язання задачi прогнозування процесiв життєвого циклу пiдприємства на тому чи iншому етапi розвитку, у бiльшостi випадків пов’язане з моделюванням залежностей результуючих характеристик від рiзноманiтних вхiдних факторів. Вони можуть мати рiзноманiтну природу та визначатися як кон’юнктурою ринку, так i внутрiшнiми параметрами підприємства, та динамічно змінюються, що значно ускладнює розрахунок потенцiної ефективностi компанiї традицiйними методами. Для рішення такої задачі оптимальним є імітаційне моделювання.

  Об’єкт дослідження: процеси прийняття рішень щодо функціонування підприємств за допомогою імітаційного моделювання.

  Предмет дослідження: імітаційна модель функціонування підприємств галузі.

  Мета роботи: удосконалення теоретико-методичних навичок створення імітаційної моделі віртуального підприємства на базі збірковообробного цеху за допомогою пакета програм Tecnomatix Plant Simulaton. 

  Методи дослідження:  при розв’язанні поставлених задач використовувались методи порівняння й аналізу та економічного моделювання; загальнонаукові методи; вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему; моделювання;

  Теоретичне значення роботи: визначено сутність, роль і місце імітаційного моделювання у загальній стратегії підприємства, встановлені її завдання; удосконалено методичну базу формування оптимальної стратегії з урахуванням факторів виникаючих під час моделювання.

  Вміст роботи. Розроблено та досліджено імітаційну модель віртуального підприємства на базі механообробного цеху за допомогою Tecnomatix Plant Simulation.

  Tecnomatix Plant Simulation являє собою інструмент дискретного імітаційного моделювання, який дозволяє створювати цифрові моделі логічних систем (наприклад, виробництва) для визначення характеристик системи та оптимізації її продуктивності. Створені цифрові моделі дозволяють проводити експерименти і опрацьовувати сценарії «що якщо», дана програма має великий набір аналітичних інструментів (аналіз вузьких місць, статистичні дані та графіки) і допомагає оцінити різні сценарії виробництва. Отримана в результаті цього інформація необхідна для швидкого прийняття правильних рішень на ранніх стадіях планування виробництва.

  Розглянуто такий приклад, в парк верстатів надходять різнорідні заготовки, що вимагають різного часу обробки в залежності від типу продукції, що виготовляється деталі, необхідних пристосувань, кваліфікації робітника. Потік надходять заготовок випадковий в часі і може змінюватися протягом робочого дня (так званий випадковий потік зі змінними параметрами). Окремі верстати можуть на час виходити з ладу. Неминучі також випадки переривання роботи. Крім того, одна заготовка може проходити послідовну обробку на різних верстатах, т. Е. В цьому випадку необхідно визначити оптимальні режими групи взаємопов'язаних верстатів. Аналітичне рішення по оптимізації роботи верстатного парку з метою забезпечення максимального завантаження верстатів і отримання максимальної загальної продуктивності, як правило, в таких ситуаціях неможливо. Аналітичні рішення в основному застосовуються лише в найпростіших випадках при послідовній обробці одного типу деталі при постійному часу її обробки на кожному верстаті. Дане завдання відноситься до завдань масового обслуговування в машинобудуванні. Імітаційні моделі дозволяють враховувати такі фактори, як нелінійні характеристики елементів системи, численні випадкові впливу та інші, які часто створюють труднощі при аналітичних дослідженнях. Використовуючи результати імітаційного моделювання, можна описати поведінку системи, оцінити вплив різних параметрів системи на її характеристики, виявити переваги та недоліки пропонованих змін, прогнозувати поведінку системи.

  Практична цінність роботи. Результати роботи дозволили:

• отримати найкращі рішення для роботи різних підприємств за допомогою створеної моделі;
• створити методичну основу для формування напрямів стратегічного розвитку цільових сегментів підприємства.

  Особистий внесок. Сформовано методику проведення розрахунків та аналізу. Проведено відповідні операції з вихідними даними, на основі чого були запропоновані раціональні нововведення.

  Висновки. Моделювання виробничих систем дозволяє заздалегідь виявити і усунути проблеми, які проявляться на етапі пуско-налагодження і зажадали б фінансових і тимчасових витрат; знизити інвестиції в виробництво при тих же параметрах продуктивності; провести оптимізацію виробництва і вибрати найбільш раціональне рішення з безлічі варіантів.

  Візуалізація є потужним інструментом моделювання. Вона важлива не тільки для представлення результатів проекту, а й в ході роботи над моделлю, так дозволяє наочно оцінити роботу, виявити помилки в моделі і проблемні місця.

  Імітаційне моделювання дозволяє описати структуру системи і її процеси в природному вигляді, не вдаючись до використання формул і строгих математичних залежностей.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Матвійчук М. М.

Хмельницький національний університет

місто Хмельницький

  Анотація: у статті досліджено стилістичні особливості синтаксичної організації прози Юрія Андруховича. Розглянуто фігури та засоби експресивного синтаксису: ампліфікація, однорідні члени речення, прийом списку,вставлені конструкції, парцеляція, повтори, графічні засоби, пунктуація. Визначено стилістичні функції синтаксису в створенні художньої образності тексту.

  Ключові слова: експресивний синтаксис, стилістична фігура, ампліфікація, парцеляція, антиципація, юкстапозит.

  Синтаксична органiзацiя тексту – один iз невiд’ємних складникiв як загальномовної, так i iндивiдуально-авторської виразностi. У текст як витвiр мовної дiяльностi добираються певнi моделi та засоби для висловлення думки i формування необхiдного смислу.

  Проза Юрiя Андруховича, незважаючи на лiтературознавчi i текстологiчнi розвiдки, ще не стала предметом комплексного лiнгвостилiстичного аналiзу, який би охарактеризував експресивну манеру синтаксичної побудови прозового тексту митця-постмодернiста. Вартим уваги є передусiм синтаксис есеїв, тi синтаксичнi конструкцiї, якi пiдпорядковуються свiтоглядними настановами письменника.

  Мета статтi – дослiдити явище експресивного синтаксису та охарактеризувати його прояви у прозi Юрiя Андруховича.

  На початку 1960-х рокiв з’явився термiн «експресивний синтаксис», хоча саме поняття експресивного синтаксису й досi постає нечiтко визначеним i окресленим. Питання про експресивний синтаксис уперше сформулював Ш. Баллi, який вважав афективний фактор (експресивний) обов’язковим компонентом будь-якого висловлення [5]. У переважнiй бiльшостi випадкiв експресiю тлумачать як семантичну категорiю (визначальною для неї є функцiя впливу). У зв’язку iз цим Ш. Баллi розрiзняв в афективному факторi два завдання: вираження суб’єктивного свiту мовця i використання мовних засобiв для впливу на адресата. Очевидно, рiзницю мiж емоцiйним та експресивним слiд бачити у мимовiльностi, довiльностi емоцiї (вона пов’язана з почуттями) i визначеннi експресії як засобу впливу, коли мовець усвiдомлює спрямованiсть використання певних мовних засобiв [4, с. 298]. Експресивнiсть – це властивiсть мовних одиниць незалежно вiд сфери їх вжитку. Умиснiсть як основа прагматичної будови мови, що характеризується особливостями вираження в лексицi, граматицi, текстi, перебуває в центрi уваги прагматики, що визначається як «вчення про вiдношення знакiв до їх iнтерпретаторiв» [5].

  Емоцiйне як вияв експресивного найповнiше притаманне усно-розмовному мовленню, у писемному мовленнi воно постає опосередкованим усно-розмовною стихiєю, поза введенням якої в писемну форму неможлива потужна емоцiя. Введення вигукiв, часток, окремих нечленованих речень емоцiйно насичує текст. Б. О. Серебренников вважає, що джерела експресивностi мiстяться у певному викривленнi дiйсностi мовою [4, с. 311]. У переважнiй бiльшостi випадкiв такi викривлення не виступають єдино достатнiми для формування експресивностi. Тiльки в окремих авторiв та в певних текстах вони виступають домiнувальними . Мета такої лiтератури — посилити емоцiйний вплив на реципiєнта, а якщо бачити в нiй повiдомлення, то «нонсенс» постає суцiльною нiсенiтницею. 

  У сучасних синтаксичних дослiдженнях основною одиницею синтаксичного рiвня мови є модель речення, пiд якою розумiють предикативний ланцюжок словоформ, що складається iз пiдмета, присудка й придiєслiвних членiв, якi знаходяться мiж собою у певних лiнiйних смислових i формальних вiдношеннях. Смисловi змiни виявляються у поверхневiйструктурi речення в тому, що воно набуває певну синтаксичну форму, яка знаходить своє вираження у розмiрi речення, перестановцi й повторi його компонентiв, у розчленуваннi або усiченнi його обсягу. Експресивнiсть речення характеризується функцiональною креативнiстю i є результатом взаємодiї трьох параметрiв: синтаксису, семантики й прагматики.

  Г. М. Акiмова наводить перелiк явищ, якi найчастiше вiдносять до експресивних конструкцiй: парцеляцiя, сегментацiя, лексичний повтор iз синтаксичним поширенням, питально-вiдповiднi конструкцiї в монологiчнiй мовi, номiнативнi речення (переважно ланцюжки номiнативних речень), вставнi конструкцiї, особливi випадки словорозташування та iн. [5]. Перелiк експресивних конструкцiй у рiзних авторiв може розширюватись. 

  Постмодернiстський стиль художнього мовомислення прагне до фiксацiї миттєвих вражень та емоцiйно-оцiнної деталiзацiї, що втiлюються в особливих синтаксичних конструкцiях. Юрiй Андрухович у своїх есеях широко використовує засоби експресивного синтаксису,зокрема парцельованi та приєднувальнi конструкцiї, питально-вiдповiднi форми у внутрiшньому монолозi, алюзiї, юкстапозити та конструкцiї з антиципацiєю.

  Парцельованi i приєднувальнi конструкцiї. Сегментованi, парцельованi та приєднувальнi одиницi сприймаються як маркери стилю, виразнi експресеми. Парцелят є обов’язковим компонентом у синтаксичнiй струк- турi, який доповнює її основну частину [2, с. 173]. В Юрiя Андруховича такi конструкцiї є дуже продуктивними: Заключнi акорди трактатного вступу настiльки ж еклектичнi, наскiльки й екстатичнi. Демiург перемагає землемiра. Алхiмiк пiдноситься над аптекарем [1]. За рiвнем бiологiчної напруги, тiлесностi, сексу i смертi може їй дорiвнятися хiба що румунська музика. Або циганська. Або музика гуралiв. Або мадярiв. Або словакiв. Або лемкiв [1].

  Питально-вiдповiднi форми у внутрiшньому монолозi. Цi монологи-роздуми замкнутi експресивно-семантичнi поля. Нагромадження питальних речень i варiантiв вiдповiдей вказують на постiйну внутрiшню боротьбу, напругу, вагання оповiдача у виборi оптимальної вiдповiдi. У цих конструкцiях вiдчутний вплив розмовних форм, зокрема звертальних iз частками, вставними одиницями тощо. Питальнi конструкцiї можуть виконувати найрiзноманiтнiшi експресивнi функцiї: актуалiзувати авторську характеристику; iнтегрувати в текст авторськi судження морального загальнолюдського характеру тощо. Як правило, такi питально-вiдповiднi структури завершуються емоцiйною образною вiдповiддю-розв’язкою [2, с. 174]. Наприклад: Найпрагматичнiшi з полiтикiв уже зорiєнтувалися в дiйсному станi речей. То що залишається нам? Ходити в гiрськi виправи, записувати фольклор? Спостерiгати за небесними тiлами ангелiв крiзь дiрявi шатра нечинних обсерваторiй? Вiдшукувати старi трактати, вiдроджувати астрологiю? Розчищати праоснови культур вiд причинно-наслiдкових нашарувань? Рятувати гуцульську музику? Чи, може, очiкувати з-за океану велике прибуття яєчних лушпайок?Як особлива метанаука майбутнього карпатологiя ще не виробила остаточних вiдповiдей на цi та iншi засадничi питання [1]. Але я не знаю, що таке природнiсть. Можливо, природнiсть поезiї полягає в її штучностi? Можливо, найвдалiшою мiстифiкацiєю Набокова є те, що насправдi його поезiя може виявитися значно сильнiшою вiд прози? [1] Саме там, у запльовано-сакральнiй атмосферi студентських гуртожиткiв, пiд шипiння вiнiлу i мерехтiння свiчок, я зустрiв своїх найперших читачiв, чи то пак, слухачiв. Ким ми були? Сектою? Таємним клубом? Неформальним об'єднанням снобiв? Зборищем ювенiльних Vodka- Philosophen? [1]

  Алюзiї. Своєрiдним маркером iндивiдуального синтаксису Андруховича можна вважати i такий прийом художньої виразностi, як алюзiю. Автор обiгрує натяки на подiї, факти, персонажiв, вiдомi сюжети iсторiї i лiтератури, створюючи численнi асоцiацiї: Серед моїх нью-йоркських прiоритетiв безумовно мусила знайтися й вона, ця позеленiла вiд часу бронзова дама, подарунок Французької республiки, ця, за висловом деяких ново-українських заробiтчан, „баба з морозивом"[1]. Хотiлося цитувати Максима Ґорького, але згадку про „жовтого диявола" я вiдклав на вечiр, коли увесь цей комплекс спалахне своїм нестерпно знадливим свiтiнням [1]. Не вистачало голосу Лайзи Мiнеллi з її вiчнозеленим „Нью-Йорк, Нью-Йорк" — пiд звуки саме цiєї пiснi можна було б навiки зачаруватися [1]. Тисячу разiв мав рацiю той поет, котрий уперше легковажно заримував "Космач" iз "космосом" [1].

  Юкстапозити (прикладка). Прикладки здатнi лаконiчно утворювати порiвняльнi образи, якi втратили б силу свого висловлення, якщо були б утворенi простою порiвняльною конструкцiєю з як, нiби, мов, схожий на тощо.Часто прикладки утворюються асоцiативно з метою надання ритмiчностi прозовiй оповiдi та влучно заримувати назву. При цьому такi одиницi є яскравими прикладами мовної гри й не додають суттєвої семантичної характеристики об’єктовi, бо спрямованi не на змiст висловленого, а на його форму [4, с. 324]. Як усi професiйнi гравцi-мiстифiкатори, Владiмiр Набоков пластичний i протеїчний [1]. Тарас Прохасько, мiй знайомий письменник-бiософ (у недавньому фiзичному втiленнi популярний на пiвмiста бармен з пасажу Ґартенберґiв), дуже влучно назвав її "структурою-мiфом, далi якої деструкцiя не заходить"[1]. 

  Конструкцiї з антиципацiєю. Це особлива стилiстична фiгура, яка полягає у певному вiдхиленнi вiд звичайної лiнiйної послiдовностi елементiв речення чи тексту, при якому антиципований (випереджувальний) елемент уживається перед прямим позначенням об’єкта, з яким вiн семантично i синтаксично спiввiдноситься [2, с. 172]. Наприклад : Добре, що тi мої вiршi не мали шансiв. Добре, що я не носив їх по редакцiях. Сьогоднi менi вже виднiше, що на дев'яносто з чимось вiдсоткiв тi вiршi були: претензiйнi, манiрнi, солодкавi, вториннi, версифiкацiйне невправнi, тьмянi, плутанi, аполiтичнi, наївнi, банальнi, надуманi, пасивно-споглядальнi, iдейно неспроможнi — прошу додавати ще якi завгодно негативнi епiтети з репертуару тодiшнiх лiтконсультантiв (до речi, посада, яка, здається, загинула разом iз тоталiтаризмом). Добре, що iснував єдино правильний метод [1].

  Отже, високопродуктивне використання експресивних конструкцiй дає авторовi змогу викликати у реципiєнта реакцiю, спричинити емоцiйний ефект, переживання, що вiдповiдають його намiрам. Найчастiше вiн використовує парцельованi та приєднувальнi конструкцiї, питально-вiдповiднi форми у внутрiшньому монолозi, алюзiї, юкстапозити та конструкцiї з антиципацією

Література:

1. Андрухович Ю. Дезорiєнтацiя на мiсцевостi [Електронний ресурс] / Ю. Андрухович – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrcenter.com.

2. Галас А.Експресивний синтаксис як домiнанта iндивiдуального стилю В. Винниченка (за матерiалами «Щоденника») / А. Галас. // Науковий вiсник Ужгородського унiверситету. – 2013. – №26. – С. 170–176.

3. Гуйванюк Н. В. Експресивний синтаксис / Н. В. Гуйванюк. – Чернiвцi, 2009. – 525 с.

4. Загнiтко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологiя. Синтаксис / А. П. Загнiтко. – Донецьк, 2011. – 450 с.

5. Матвiйчук О. М. Експресивний синтаксис [Електронний ресурс] / О. М. Матвiйчук. – Режим доступу: http://eprints.zu. edu.ua /5802/1/221-223.pdf.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Іванцов Віктор Володимирович

асистент

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва,

м. Вінниця

Білецький Вадим Валентинович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва,

м. Вінниця

Єфимчук Оксана Іванівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва,

м. Вінниця

Каленяк Вадим Петрович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва,

м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто концептуальні підходи до трактування трансфертних цін для визначення цілей, характерних рис та доцільності використання трансфертного ціноутворення.

  Ключові слова: Ціноутворення, податкова система, оподаткування, фінанси.

  В умовах активізації міжнародної торгівлі, розвитку великих транснаціональних корпорацій, високої мобільності капіталу, товарів і робочої сили, актуалізується проблема створення ефективного механізму трансфертного ціноутворення та створення дієвої системи його податкового регулювання. Трансфертне ціноутворення протягом багатьох років є найбільш спірним питанням у галузі міжнародного оподаткування у зв’язку з труднощами, пов’язаними з установленням такої ціни за принципом витягнутої руки, яка була б прийнятною як для податкових органів, так і для транснаціональних корпорацій.

  З одного боку, завдяки процесам трансфертного ціноутворення транснаціональні корпорації мають змогу впроваджувати нові способи управління потоками фінансових і матеріальних ресурсів. З іншого боку, відплив фінансового капіталу в інші країни за допомогою таких процесів становить значну загрозу для державного бюджету України, а отже, створює небезпеку для її економічної стабільності і соціального добробуту населення. Між тим удосконалення механізму використання трансфертного ціноутворення в податковій системі дозволить не лише підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності транснаціональних корпорацій, а й створити дієву систему протидії використанню бізнесовими структурами схем мінімізації сплати податків.

  Проблемам встановлення оптимальних та економічно обґрунтованих трансфертних цін присвячені праці таких зарубіжних науковців: В. Абдалли, А. Валєєвої, Л. Еден, Р. Екклеса, А. Заікіна, Е. Іванова, М. Кента, К. Непесова, Л. Нікельса, В. Пашкуса, Дж. Фостер, Дж. Хіршляйфера, Ч. Хонгрена, Т. Хорста та ін. 

  В Україні фундаментальні засади дослідження трансфертного ціноутворення здійснено П. Дзюбою, Л. Жердецькою, Д. Корепановим, В. Костюком, М. Макаренком, А. Мельником, Т. Савченком, Т. Тищуком, К. Шевчук, І. Шеламовою та ін. Різні аспекти податкового регулювання трансфертних цін, контролю сплати податків та попередження їх мінімізації висвітлені В. Андрущенком, С. Бреховим, Ю. Волошиним, О. Десятнюк, А. Крисоватим, Н. Олійник, А. Субботом та ін.

  Визнаючи вагомий внесок цих науковців у теоретико-методологічні засади трансфертного ціноутворення, зазначимо, що складний характер регулювання застосування трансфертних цін в умовах постійних глобальних та інтеграційних викликів, а також частих змін вітчизняного податкового законодавства, спричинює потребу в подальших наукових дослідженнях теоретичних і практичних аспектів використання трансфертного ціноутворення в податковій системі України та підвищення ефективності його податкового регулювання.

  Сучасний стан розвитку світової економіки характеризується активізацією процесів глобалізації, які супроводжуються лібералізацією зовнішньоекономічних стосунків між країнами, підвищенням рівня відкритості національних економік, зростанням ролі міжнародних компаній та фінансово-кредитних організацій. Окрім того, в економічних системах спостерігається збільшення інтеграційних процесів, пришвидшення руху товарів і послуг. Останнє супроводжується активізацією переміщення капіталу та відповідним зростанням обсягів фінансових потоків не тільки з країни в країну, а й у межах однієї транснаціональної компанії (ТНК).

  Отже, одним із елементів податкової системи є механізм трансфертного (внутрішньогрупового) ціноутворення. Важливо розуміти, який саме вплив має цей механізм на функціонування та розвиток податкової системи окремої країни, її фінансовий стан і глобальне економічне становище.

  Економічні чинники появи та розвитку системи трансфертного ціноутворення пов’язані з потребою перерозподілу фінансових потоків між підрозділами транснаціональних корпорацій. 

  Практика встановлення трансфертних цін дозволяє здійснювати стратегічне і тактичне управління, які напрацьовані з урахуванням різноманітних факторів, у тому числі податкових, адміністративних та валютних. Підвищення фірмової ціни збільшує прибуток постачальника, а її зменшення забезпечує збільшення прибутку підрозділів, що користуються товарами та послугами. Тобто система внутрішньофірмових (трансфертних) цін спрощує транснаціональним корпораціям процеси максимізації глобальних доходів і мінімізації податкового навантаження.

  Необхідність вивчення механізмів функціонування трансфертних цін виникла на початку 20-го століття, під час стрімкого розвитку світової економіки. У той час товари та послуги передавались одним підрозділом транснаціональної корпорації іншому, що давало можливість недо- або переоцінити їхню вартість.

  Економічне зростання в той час було спричинене науково-технічною революцією, з'являлися і стрімко набували економічної могутності транснаціональні промислові, фінансові та кредитні утворення . 

  Децентралізація підрозділів корпорацій породила багато проблем, пов’язаних із розподілом повноважень при децентралізації. З’явилася потреба у створенні механізмів, які б забезпечили ефективну координацію співпраці між підрозділами, забезпечили цілісність корпорації. Власне, система трансфертного ціноутворення часто і є тією ланкою, яка допомагає підрозділам однієї структури ліпше співпрацювати та налагоджувати між собою контакти.

Література:

1. Звіт про виконання Плану роботи Державної фіскальної служби України на 2015 рік. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/data/files/131201.pdf

2. Кочин В. В. Засоби державного регулювання господарської діяльності в умовах дерегулювання економіки України / В. В. Кочин // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. – 2015. – №2. – С. 114–117. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npnau_2015_2_24

3. Олійник Н. Р. Проблеми та напрями вдосконалення організаційно- інституційного забезпечення фіскального регулювання трансфертного ціноутворення в Україні / Н. Р. Олійник // Облік і фінанси. – 2015. – № 1(67). – С. 88-93.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Лопатюк Руслана Іванівна

кандидат економічних наук, доцент

Вінницький фінансово-економічний університет, м. Вінниця

Степанюк Денис Анатолійович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Кондратьєв Валентин Андрійович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Шевчук Тарас Володимирович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто здійснення аудиторської оцінки фінансового стану підприємств ресторанного господарства..

  Ключові слова: фінансові результати, аудит, основні засоби, підприємництво.

  Сучасний стан ринкової економіки України, що формується під впливом численних кризових явищ у різних її сферах, супроводжується постійною зміною умов та принципів функціонування підприємницьких структур. Адаптивне управління розвитком підприємств ресторанного господарства набуває особливої актуальності у зв’язку зі значним послабленням їх позицій на споживчому ринку України.

  Збитковість діяльності підприємств ресторанного господарства зумовлена дефіцитом фінансових ресурсів для оптимізації господарської діяльності та стабілізації фінансового стану, тому для збереження конкурентоспроможності підприємств ресторанного господарства у сучасних реаліях доцільно акцентувати увагу на забезпеченні менеджменту результатами оцінювання фінансового стану суб’єкта господарської діяльності, достовірність та об’єктивність яких може підтвердити аудитор. Застосування аудиторської оцінки фінансового стану підприємств ресторанного господарства сприятиме виявленню особливостей ведення операційної діяльності підприємств ресторанного господарства, оцінці кон’юнктури, конкурентних переваг, а також надасть можливість визначати стан підприємств для прийняття ефективних управлінських рішень. 

Дослідження окремих аспектів і проблем аудиторської оцінки фінансового стану та їх впливу на забезпечення аналітичності управлінських рішень проводили такі вітчизняні й закордонні вчені, як: А. Азарова, З. Бандура, І. Бєлоусова, М. Білуха, М. Бенько, І. Бланк, Г. Давидов, І. Дмитренко, А. Загородній, О. Клементьєва, М. Кужельний, М. Мескон, Є. Мних, Н. Москаль, К. Назарова, Н. Проскуріна, М. Пушкар, О. Рузакова, П. Сухарев, О. Ткаченко, Дж. Фостер, Ф. Хедоурі, Н. Шалімова, О. Шерстюк, В. Шквір тощо. Сучасний стан ринкової економіки України, що формується під впливом численних кризових явищ у різних її сферах, супроводжується постійною зміною принципів та умов функціонування суб’єктів господарювання. Між конкурентами відбувається жорстка боротьба за кращу позицію на ринку для реалізації своїх власних інтересів [1]. Більшість підприємницьких структур змушені змінювати принципи свого функціонування з середини, адаптуватися до кризових умов господарювання, що є основною ознакою необхідності формування узгодженої стратегії розвитку інтеграційних структур з метою забезпечення ефективності функціонування, здобуття конкурентних переваг та стійкої ринкової позиції [2].

 Через значну розбалансованість стратегії і тактики ринкового реформування на макроекономічному рівні та, в результаті, суб’єктивну кон’юнктуру бізнесу, значна частка суб’єктів господарювання не досягає бажаної фінансової стабільності, що має негативні наслідки для раціонального використання та відтворення економічних ресурсів, а також привабливості для ділового партнерства [2]. 

  У зв’язку зі помітним послабленням позицій вітчизняних підприємств набуває особливого значення адаптивне управління розвитком суб’єктів господраювання, що обумовлене неефективним менеджментом в умовах фінансової нестабільності. У сучасних реаліях для збереження конкурентоспроможності підприємницькі структури мають сформувати заходи, спрямовані на протидію негативним впливам зовнішніх факторів, адаптацію до впливу зовнішнього середовища та дозволять забезпечити їх майбутній розвиток. Саме зважаючи на ці причини гостро постала проблема вчасної ідентифікації фінансової кризи у діяльності підприємств, необхідності регуляції її розгортання на державному рівні, потреба у негайній розробці систем оцінки їх фінансового стану, а також ефективних стратегій виходу з кризових ситуацій .

  Фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям, сформованим у результаті перманентної взаємодії у фінансовій площині зовнішніх та внутрішніх учасників середовища функціонування сучасних суб’єктів господарювання. Господарська діяльність підприємств відповідно до вимог часу та інтенсифікації конкурентної боротьби має бути скерована на підтримку і забезпечення постійного та системного надходження, ефективного розміщення і використання фінансових ресурсів, гарантування неухильного дотримання кредитної і розрахункової дисциплін, досягнення оптимального співвідношення власного та позикового капіталу. Це забезпечило б мінімальний фінансовий ризик за максимальної рентабельності власного капіталу, мобілізації внутрішніх резервів підприємства, підтримки належного стану фінансової стійкості з метою досягнення ефективного функціонування підприємства, тобто досягнення ним мети його створення.

  Також одним з основних завдань будь-якого підприємства є виявлення шляхів покращання фінансового стану суб’єкта господарювання, для чого менеджменту вищого рівня необхідно усвідомлювати усі проблеми як фінансового, так і не фінансового характеру, що пов’язані з діяльністю сучасних підприємств і мають вплив на їх господарську стабільність. Отже, дослідження фінансового стану підприємств набуває актуальності і на прикладному рівні та викликає зацікавленість з боку спеціалістів-практиків .

  Незважаючи на досить високий рівень дослідження проблем аудиторської оцінки фінансового стану, недостатньо розкритими залишаються окремі питання аналітичного та інформаційно-методичного забезпечення аудиторської оцінки фінансового стану підприємств ресторанного господарства як основної складової ефективності прийняття управлінських рішень. Це й пояснює актуальність і доцільність подальших напрацювань у частині організації та методики аудиторської оцінки фінансового стану, зокрема, в межах цього дослідження.

Література:

1. Аммарі А. О. Класифікація стейкхолдерів на основі взаємних очікувань / А. О. Аммарі // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 8. – С. 150-155.Маркус О.В.

2. Бенько М. М. Інформаційні технології як фактор інтеграції внутрішнього і зовнішнього аудиту / М. М. Бенько, В. В. Сопко // Економічний форум. – 2015. – № 1. – С. 254-262. 

3. Денисенко М. П. Основні аспекти оцінки фінансового стану підприємств / М. П. Денисенко, О. В. Зазимко // Агросвіт. – 2015. – № 10. – С. 52–58.

4. Каменська Т. О. Ризики в аудиті та їх оцінка / Т. О. Каменська // Статистика України. – 2016. - № 2. – С. 43-45.

5. Луценко Е. О. Информационные системы и технологии в аудите [Електронний ресурс] / Е. О. Луценко // Глобальні та локальні проблеми соціально-економічного розвитку: нові виклики та рішення : тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф. студ., аспірантів і молодих учених, 6-7 квіт. 2012 р. – Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. – Режим доступу : http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/6722/2/ Lutsenko.pdf.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Мормуль Микола Федорович,

доцент, кандидат технічних наук

Університет митної справи та фінансів,

Україна, м. Дніпро

Щитов Дмитро Миколайович,

кандидат економічних наук,

директор ПП Щитов Д. М., Україна, м. Дніпро

  Для підвищення економічного потенціалу держави в умовах економічної нестабільності, яка характерна для ринкової економіки, є прийняття науково-обгрунтованих управлінських рішень з покращення діяльності суб’єктів господарювання. Невизначеність результатів господарської діяльності призводить до виникнення підприємницьких ризиків. Прийняття господарських рішень в умовах ризику залежить від комплексного якісного і кількісного аналізу степеня ризику підприємства. Необхідний системний підхід до аналізу ризику підприємства, який передбачає всебічне вивчення підприємства та середовища його функціонування як джерела ризику; аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів ризику; побудову й аналіз ланцюга розвитку подій по впливу різних факторів; визначення показників оцінки рівня ризику; встановлення механізмів взаємозв’язку показників і факторів ризику.

  Ризик – об’єктивно-суб’єктивна категорія, пов’язана з подоланням невизначеності, випадковості, конфліктності в ситуації неминучого вибору, яка відображає ступінь досягнення суб’єктом очікуваного результату. При дослідженні ризику необхідно виконати наступну послідовність дій: виділити об’єктивні та суб’єктивні фактори, що впливають на конкретний вид ризику; зробити аналіз виявлених факторів; оцінити можливість того або іншого проекту з урахуванням різних видів ризику; встановити допустиму верхню межу рівня ризику; забезпечити заходи зниження ризику. Застосовують як якісний, так і кількісний аналіз ризику. Якісний аналіз має на меті визначити чинники й зони ризику та провести ідентифікацію можливих ризиків. Кількісний аналіз покликаний кількісно визначити ступінь окремих ризиків і ризику певного виду діяльності в цілому. Розглядають два основних параметри оцінювання ступеня ризику: ймовірність появи втрат і величину втрат. На ступінь ризику впливають через формування та реалізацію стратегії, через створення механізму управління ризиками – ризик-менеджменту. Основними напрямами впливу та методами регулювання ступеня ризику виступають: уникнення ризику, компенсація ризику, збереження ризику, передача ризику, зниження ризику. 

  Актуальною задачею дослідження ризику є застосування методів кількісного аналізу ступеня ризику, зокрема використання системи показників на базі статистичного методу та практичне застосування комплексної кількісної оцінки ризику з визначенням його типу. Проведена систематизація системи показників кількісної оцінки підприємницьких ризиків на базі статистичного методу, які складаються з абсолютних та відносних величин варіації. Наведена методика побудови інтервальної оцінки ефективності кожної стратегії та визначення типу ризику кожної з них за різними методами. 

  Для ефективного вибору кращої стратегії за системою статистичних показників ризику запропоновано використання методики багатокритеріальної оцінки альтернатив. Критеріями ефективності являються кількісні показники варіації. Обчислюються значення усіх критеріїв для кожної з альтернатив. Наводяться наступні види нормалізації: абсолютна, відносна та природна. Робиться природна нормалізація критеріїв ефективності з врахуванням типу екстремуму критеріїв з метою їх зведення до єдиного безрозмірного масштабу виміру. Запропоновано п’ять методів згортки критеріїв до єдиного інтегрального показника: метод рівномірної оптимальності, метод справедливого компромісу, метод вагової згортки критеріїв, метод ідеальної точки (гарантованого результату або рівномірного стиснення), метод досягання недосяжного результату і методика вибору найкращої альтернативи (стратегії). Наводиться реалізація приведеної методики аналізу та оцінки ризику для наступної практичної задачі.

  Банк розглядає інвестиції в проекти, аналізуючи їх бізнес-плани. Альтернативні варіанти вкладень задано певними стратегіями. Стани зовнішньоекономічних умов, які впливатимуть на показники ефективності кожної i-ї стратегії, мають певні ймовірності настання q_j . Наводяться прибутки (виграші) α_ij за реалізації кожної стратегії A_i та ймовірності станів зовнішньоекономічних умов B_j. Досліджено: ефективність кожної стратегії, ризикованість кожної стратегії на основі показників варіації, зроблена інтервальна оцінка ефективності кожної стратегії та визначено тип ризику кожної з них, вибрана найкраща альтернатива за допомогою методики багатокритеріальної оцінки альтернатив, зроблені висновки щодо інвестицій банку у проекти [1-3].

  Оцінювання господарського ризику передбачає необхідність побудови кривої ризику – кривої розподілу ймовірностей виникнення визначеного рівня збитку/прибутку (це складна задача, тому часто оцінюють ризик за кількісними показниками). Процес побудови кривої ризику включає наступні етапи: 1) встановлення зон ризику, в рамках яких збитки не перевищують певного рівня, 2) визначення залежності збитків від їх рівня, 3) побудова типової кривої розподілу ймовірностей отримання визначеного рівня прибутку, 4) побудова кривої ризику на основі кривої ймовірностей отримання певного рівня прибутку та зон ризику. Абсолютні та відносні статистичні показники повинні використовуватись системно, а вибір методу багатокритеріальної оцінки альтернатив залежить від конкретної моделі. 

  Методику багатокритеріальної оцінки кількісного аналізу підприємницьких ризиків було реалізовано за допомогою комплексу програм мовою С++. Дану методику та розроблений програмний комплекс можна ефективно використовувати для аналізу, оцінки та управління ризиком при прийнятті ефективних управлінських рішень у різних сферах економічної діяльності [4].

  Необхідна подальша розробка концепції системи кількісних показників степені ризику, яка б давала можливість адекватно відобразити його багатогранність і неоднозначність, використання апарату багатокритеріальної оптимізації з метою вибору найкращої альтернативи, реалізації наведеної методики для практичних задач, побудову та адекватне використання економіко-математичних методів і моделей ризику, складання програмних комплексів оцінки, аналізу та управління ризиком для прийняття ефективних управлінських рішень у різних сферах діяльності. 

Література

1. Мормуль М. Ф., Щитов О. М., Щитов Д. М., Буланова Н. С. Количественный анализ предпринимательских рисков статистическим методом // Научно-теоретический и практический журнал “Современный научный вестник”. Серия: Экономические науки. Педагогические науки. Психология и социология. № 12 (124) – Белгород: Руснаучкнига, 2012. – С. 67–81.

2. Мормуль М. Ф., Щитов О. М., Щитов Д. М., Буланова Н. С. Многокритериальная оценка количественного анализа предпринимательских рисков // Научно-теоретический и практический журнал “Уральский научный вестник”. Серия: Экономические науки. Педагогические науки. Право. Медицина. Химия и химические технологии. География и геология. Технические науки. № 8 (44) – Казахстан: ЖШС:“Уралнаучкнига”, 2012. – С. 21–34.

3. Мормуль М. Ф., Щитов О. М., Щитов Д. М. Многокритериальная оптимизация и анализ альтернатив // Научно-теоретический и практический журнал “Современный научный вестник”. Серия: Экономические науки. № 23 (162) – Белгород: Руснаучкнига, 2013. – С. 76–89.

4. Мормуль М. Ф., Бідніченко О. О. Програмний комплекс кількісного аналізу підприємницьких ризиків статистичним методом // Актуальні проблеми розвитку інформаційних та транспортно-митних технологій у митній справі, зовнішньоекономічній діяльності та управління перевезеннями: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2014. – С. 21-23.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Ложевич Світлана Вікторівна

Магістр,

Дніпровський державний технічний університет,

м. Кам′янське, Україна

Баранник Катерина Валеріївна

Аспірант

Дніпровський державний технічний університет,

м. Кам′янське, Україна

Волошин Микола Дритрович

Професор, доктор технічних наук

Дніпровський державний технічний університет,

м. Кам′янське, Україна

  Анотація: Спосіб переробки харчових відходів та отримання біодобрива екологічно безпечний, не вимагає значних витрат енергії та коштів, тому що базується на використанні вже відомих виробничих ліній, які працюють в інших сферах вітчизняної промисловості. Досліджено технологію отримання біогазу із харчових відходів(суміш картоплі, капусти, буряку, моркви, цибулі)  з активними домішками(курячого посліду, гнію та сечі ВРХ) та експериментально встановлено склад вихідної сировини: 100% подрібненої суміші овочів, вода, 10% сеча та гній ВРХ, що забезпечує максимальний вихід газу.

  Ключові слова: біогаз, метан, органічні відходи, анаеробне бродіння.

  Зміст наукової роботи. Впровадження біогазових технологій – перспективний напрям, що потрібно розвивати для досягнення енергонезалежності України. Одним з напрямків досягнення цієї мети є диверсифікація постачання природного газу, загальне зменшення та заміщення його споживання шляхом впровадження комплексу заходів з енергоефективності та енергозбереження. Напрямком такого підходу є використання відновлювальних джерел енергії[1,2].

  Біогаз – суміш метану та вуглекислого газу, що утворюється в результаті анаеробного розкладання органічних речовин, в процесі життєдіяльності мікроорганізмів. Його отримують різними шляхами: в метантенках та на сміттєзвалищах спеціальної конструкції. Окрім бодування метану біогазові установки (БГУ) виконують роль очисних споруд, зменшуючи хімічне і бактеріальне забруднення води, повітря, ґрунту, і переробляють відходи в нейтральні мінералізовані продукти [3,4].

  Методика одержання комплексного добрива та біогазу включала процес метанового бродіння. Біогаз, що виділявся в процесі метанового бродіння, збирався в спеціальні газозбірники. [5]. Відомо, що для бактерій метанового бродіння необхідно підтримувати постійну температуру розчину. Для одних, термофільних, потрібно підтримувати температуру близько 328 К, для інших, мезофільних – біля 306 К[6]. В дослідах використовували мезофільний режим бродіння, який є технологічно спрощеним та більш дешевим. Для утворення біогазу та органо-мінерального субстрату використовували дисперговані і ущільнені органічні відходи, а саме суміш картоплі, капусти, буряку, моркви цибулі, курячий послід, гній ВРХ[7,8].

  Дослідження процесу одержання біогазу та комплексного добрива з харчових відходів проводили на лабораторній установці, що наведена на малюнку 1.1

1 – футерований корпус апарата,

2 – термометр,

3 – температурний датчик,

4 – терморегулятор,

5 – джерело енергії,

6 – реактори,

7 – ємність з висушувачем газу,

8 – дрексель з лужним розчином для вловлювання кислих газів,

9 – дрексель для збирання біогазу, очищеного від кислих домішок,

10 – збірник витісненої води

Малюнок 1.1- Схема лабораторної уставки для проведення процесу метанового бродіння

  В скляну колбу, що виконувала роль біореактора, об’ємом 0,75 дм³(6) завантажували досліджувану суміш, та герметично закривали ємність. Реактор для метанового бродіння поміщали в корпус з внутрішньою теплоізоляцією (1), та закривали кришкою. Реактор (6) має газовідвідну трубку, яка з’єднана з дрекселями (7). Дрекселі (8) заповнений 10% лужним розчином для вловлювання кислих газів. Дрекселі (9) заповнювали водою. На шляху до газозбірника встановлювали поглиначі вологи та СО₂ (7). В корпус (1) встановлювали електричний нагрівач з терморегулятором (4) під’єднаний до струму. Після цього всі з’єднання перевіряли на герметичність.

  Для проведення процесу було обрано мезофільний режим з постійною температурою 38˚С та вологістю зброджувальної суміші 92%. Після досягнення заданої температури, виконували заміри об’єму виділеного біогазу. Виділення біогазу контролювали кожен день за допомогою мірного циліндра (10), в який витіснялась вода з дрекселів (9). За температурним режимом в біореакторі спостерігали за допомогою лабораторного ртутного термометра. 

  Досліджувану суміш після бродіння розміщували в порцелянові чашки та просушували в сушильній шафі, до постійної температури. Після кожного разу сушіння проби зважували. Після того, як проби досягали постійної температури, переміщували їх в тиглі та прожарювали в муфельній печі, до повного згорання органічної частини. Після цього збирали рештки проб та досліджували їх на елементний склад.

  Вихід біогазу залежить від розміру часток сировини, чим менше частинки біомаси, тим краще. Розмір частинок впливає на здатність бактерій «поглинати» їх, втягуючи в процес життєдіяльності. Також дрібні частинки дозволять отримувати на виході набагато більший обсяг біогазу, ніж великі шматки. На малюнку 1.2 представлено залежність виходу біогазу від розміру часток

Малюнок 1.2- Залежність виходу біогазу від розміру часток

  Для проведення першого експерименту в якості субстрату для метанового зброджування  використовували 2 проби сумішей твердих побутових відходів, які складались з овочевих відходів. Склад кожної проби в перерахунку на суху речовину, % :

  1) Суміш картоплі, капусти, бурку, моркви, цибулі 100% , 10% курячий посдід з попереднім подрібненням на дробарці ЕКМУ-50 (220 В), потужність 2000 об/хв (проба 1);

  2) Суміш картоплі, капусти, бурку, моркви, цибулі 100% , 10% гній ВРХ з попереднім подрібненням на дробарці ЕКМУ-50 (220 В), потужність 2000 об/хв (проба 2);

  Менше виділення газу спостерігалось в першій пробі з додаванням курячого посліду (1). В іншій пробі (2) з додававнням гнію ВРХ виділення газу проходило швидше. Інтенсивне виділення біогазу спостерігалось з 4 по 17 добу. На 18-ту добу вихід біогазу стає незначним, що свідчить про подальшу недоцільність ведення процесу бродіння. На малюнку 1.3 представлена кінетика накопичення біогазу з харчових відходів від часу в перерахунку на 1 кг сухої речовини 

f(x)– проба 1 з додаванням курячого посдіду; f1(x)–проба 2 з додаванням гнію ВРХ;

Малюнок 1.3 - Кінетика накопичення біогазу з харчових відходів від часу (перший експеримент)

  В ході другого експерименту в якості субстрату для метанового зброджування використовували 2 проби сумішей харчових відходів, з додаванням 10% подрібненого соняшникового лушпиння. В якості активних домішок (ферментів) для прискорення процесу бродіння використовували гній ВРХ. Склад кожної проби в перерахунку на суху речовину, % : 

  1) Суміш картоплі, капусти, бурку, моркви, цибулі 100% , сеча ВРХ 10%, з попереднім подрібненням на дробарці ЕКМУ-50 (220 В), потужність 2000 об/хв (проба 1);

  2) Суміш картоплі, капусти, бурку, моркви, цибулі 80% , соняшникове лушпиння 20% сеча та гній ВРХ 10% з попереднім подрібненням на дробарці ЕКМУ-50 (220 В), потужність 2000 об/хв (проба 2);

  В ході експерименту було виявлено, що процес зброджування харчових віходів другого досліду в першій пробі проходив активніше, ніж в другій. Інтенсивне виділення біогазу спостерігалось з 6 по 18 добу. Найбільше виділення біогазу спостерігалось з 8 по 16 добу. На 18 добу вихід біогазу стає незначним, що свідчить про подальшу недоцільність ведення процесу. На малюнку 1.4 представлена кінетика накопичення біогазу харчових відходів від часу в перерахунку на 1 кг сухої речовини

ряд1 – проба 2; ряд2 – проба 1

Малюнок 1.4 - Кінетика накопичення біогазу з харчових відходів від часу (другий експеримент)

  Метанове бродіння біомаси вирішує проблему утилізації відходів, а також є альтернативним джерелом енергії. Встановлені залежності значення утворення біогазу в анаеробних умовах дозволяє прогнозувати вихід біогазу залежно від виду субстрату та періоду збродження. Експериментально встановлено оптимальний склад, який забезпечує максрмальний вихід біогазу: 100% подрібненої суміші овочів, вода, 10% сеча та гній ВРХ.

  Встановлені залежності значення утворення біогазу в анаеробних умовах  дозволяють прогнозувати вихід біогазу залежно від періоду збродження.

Література:

1. Півняк Г.Г. Альтернативна енергетика в Україні : монографія / Г. Г. Півняк, Ф.П. Шкрабець // Нац. гірн. Ун-т. Д.: НГУ, 2013. – 109 с.

2.Калетнік Г. М. Енергозабезпечення України та можливості за діяння потенційних джерел відтворювальної енергії / Г.М. Калетнік // Вісник аграрної науки. – 2008. – № 10. – С. 52-55.

3.Гелетуха Г. Г. Перспективи виробництва і використання біогазу в Україні [Електронний ресурс]/ Гелетуха Г. Г., Кучерук П.П., Матвеєєв Ю.Б, аналітична записка №4, від 31.05.2013. - Режим доступу : http://www.uabio.org/img/files/docs/position-paper-uabio-4-ua.pdf

4.Кучерук П.П., Матвєєв Ю.Б., Ходаківська Т.В., Грабовський М.Б. 

Перспективи виробництва біогазу з сумішей гнойових відходів тваринництва та рослинної сировини в Україні // Пром. теплотехніка. – 2013. – 35, №1. – 107-113 с. 

5.Сатьянов С.В. Повышение эффективности биоустановок путем получения альтернативной энергии и биоудобрений: дис. ... канд. тех. наук: 05.20.01. - М., 2011. - 158 с. - 04201158468

6.Тихонравов В. С.Т Ресурсосберегающие биотехнологии производства альтернативных видов топлива в животноводстве: науч. аналит. обзор. – М.: ФГБНУ «Росинформагротех», 2011. – 52 с.

 7.Веденев А.Г., Веденеева Т.А. Руководство по биогазовым технологиям.–Бишкек: ДЭМИ, 2011. –84 с.

8.Биогаз: основные характеристики и технология получения // URL: http://biogas-energy.ru/biogas (дата обращения: 15.03.2013).

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Ковтун Євгеній Іванович

Аспірант кафедри світового господарства

і міжнародних економічних відносин

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

  На сьогоднішній день немає певної універсальної форми інжинірингової діяльності та інженерно-консультаційних послуг що ідеально підходить для всіх без виключення проектів. Напрацьована досвідом практика інжинірингу виробила велику різноманітність форм міжнародного співробітництва в цій галузі. У розвинених країнах налічується багато тисяч фірм і організацій, які виконують роботи типу інжиніринг. Деякі з них мають дуже вузьку спеціалізацію, обмежуючись консультаціями з окремих питань (плануванні, управлінні будівництвом, складанні балансів, архітектурному оформленні та ін.). Iнколи такi фірми можуть бути представленi одним експертом в будь-якої певної області, і вся його діяльність зводиться лише до консультування. Але у той самий час, наприклад для Сполучених Штатів Америки, притаманні фірми гіганти, які виконують роботи типу будівельного інжинірингу та беруть на себе всі функції по створенню відповідних об'єктів.

  У міжнародній практиці більшою мірою визначаються дві категорії інжинірингових і консультаційних фірм, що виконують роботи типу інжиніринг: спеціалізовані фірми (надання інженерно-технічних послуг – основна сфера їх діяльності) та промислові фірми (що поєднують надання інженерних послуг з виробничою діяльністю). Спеціалізовані інжинірингові фірми в залежності від виду послуг діляться, в свою чергу, на дві групи: інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні [1].

  Інженерно-консультаційні фірми надають технічні послуги у формі консультацій. Вони самі не займаються ні виробництвом, ні будівництвом. Сфера їх діяльності досить широка. Це і цивільне будівництво (порти, аеродроми, транспортні магістралі, шахти, міське будівництво), і промислові об'єкти, що використовують специфічні технологічні процеси. Інженерно- консультаційні фірми зазвичай не мають власної виробничої бази (машини, механізми, складські приміщення), хоча в окремих випадках у них є дослідне виробництво [2]. Їх сфера діяльності – виконання робіт типу «інжиніринг» без подальших постачань машин і обладнання або будівництва об'єктів. Вони зазвичай надають або повний комплекс інженерно-консультаційних послуг, що пов'язані з модернізацією, розширенням або розвитком існуючих об'єктів. Серед інженерно-консультаційних фірм розвинених країн можна виділити певну спеціалізацію як по видах надаваних інжинірингових послуг, так і по галузевої спрямованості. Так, американські, англійські, японські, італійські фірми надають переважно інженерно будівельні послуги в повному комплексі, тим часом як у французьких фірм переважають інженерно консультаційні послуги [2].

  Інженерно-будівельні фірми надають зазвичай повний комплекс інженерно-технічних послуг, включаючи проектування об'єкту, постачання обладнання, монтаж, налагоджування і пуск обладнання в експлуатацію. Ці фірми досить часто беруть на себе функції генерального підрядника об'єкту, залучаючи в якості субпостачальників машинобудівні та будівельні компанії [3]. Також крім проектування цивільних об'єктів, інженерно-будівельні фірми спеціалізуються в області розробки промислових об'єктів, і перш за все заснованих на використанні специфічних технологічних процесів. У перелік послуг інженерно-будівельних фірм входить:

• виконання замовлень на передпроектні послуги, включаючи маркетинг, матеріально-технічне постачання, підготовку кадрів і т.д., без подальших поставок обладнання або здійснення будівництва;
• надання комплексу послуг, пов'язаних з проектуванням промислових та інших об'єктів, а також виконанням будівельних робіт, поставкою, установкою і монтажем обладнання, пуском і введенням об'єктів в експлуатацію, тобто виконують замовлення на умовах “під ключ” або на умовах “готової продукції” [3].

  У промислово розвинених країнах (Сполучених Штатах Америки, Англії, Голландії, Японії та ін.) існують великі інженерні фірми, які мають свої філії за кордоном і здійснюють великий обсяг інжинірингових робіт. Такі фірми в своїй діяльності зазвичай орієнтуються в значній мірі на експорт. Наприклад, у німецьких інжинірингових фірм частка експортних замовлень становить приблизно 60%, у американських і французьких – близько 30% [4].

  Спеціалізовані інжинірингові фірми в залежності від характеру здійснюваних ними господарських зв'язків діляться на незалежні і родинні промислові компанії. Незалежні спеціалізовані фірми не мають родинних відносин з промисловими компаніями і в господарському відношенні самостійні. Однак на практиці більшість із них тісно пов'язані з однією або декількома великими промисловими компаніями, їх філіями або агентами і діють в їх інтересах [1].

  Спеціалізовані родинні інжинірингові фірми навпаки – це філії або дочірні компанії великих генеральних підрядників, які займаються інжиніринговою діяльністю як основною [1].

  Промислові фірми відносяться до другої категорії фірм, що виконують роботи типу інжинірингу. Їх зазвичай поділяють на компанії-проектувальники і компанії – виробники обладнання для певних галузей промисловості [5].

  Компанії-проектувальники, прагнучи зберегти секрети виробництва, виконують технологічне проектування з метою розширення або створення нового виробництва на основі власних патентів і ноу-хау, а підрядники використовуються для виконання інших інженерно консультаційних робіт, здійснюючи контроль за цими роботами.

  Для компаній – виробників обладнання, виконання робіт типу інжиніринг є засобом збільшення продажів основної продукції. Як правило, мова йде про проектування великих установок, виготовлення обладнання для яких виконується тією ж фірмою [6]. 

  Для здійснення операцій з надання інженерно-технічних послуг промислові компанії створюють у себе спеціальні конструкторські відділи або проектні бюро. Іноді машинобудівні компанії, які можуть проектувати тільки вузькоспеціалізовані підприємства або один з видів технологічних процесів, для проектування комплектних підприємств створюють спільні інженерні фірми.

  Нерідко, коли мова йде про будівництво великих об'єктів, фірми, які надають послуги типу інжиніринг, утворюють тимчасові або довгострокові консорціуми, до яких входять як національні, так і іноземні компанії. Фінансують такі консорціуми, як зазвичай, банки, встановлюючи зв'язок з генеральним підрядником, який несе відповідальність за діяльність всього консорціуму. Консорціуми, як правило, створюються шляхом укладення короткострокових і довгострокових угод між двома і більшим числом консультаційних, інженерно-будівельних, будівельних і виробничих фірм для здійснення технічно складних великомасштабних проектів [7].

  Кожен учасник консорціуму несе відповідальність за певний вид роботи згідно до його спеціалізації. У ролі головного консультанта зазвичай виступає головна компанія, яка здійснює загальне керівництво роботами.

  Вхідні в консорціуми фірми повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині діяльності, яка стосується цілей консорціуму, вони підпорядковуються обраному органу або керівництву. В основі ідеї утворення консорціумів лежить прагнення створити оптимальний варіант набору спеціалізованих інжинірингових фірм, маючи на увазі конкретний проект в умовах даної країни. Так, в 2001 році консорціум з двох фірм – ERINCO Sdn. Bhd. (Малайзія) і NJS Consultants Co., Ltd. (Японія) виграв торги, проведені Міністерством енергетики, водопостачання та комунікацій Малайзії, і отримав замовлення вартістю 530 млн. доларів на проектування і вдосконалення каналізаційної системи водоочисної станції в найважливіших промислових районах Малайзії [8]. 

  Ще одним прикладом такого співробітництва може служити консорціум “Набукко”, створений для будівництва газопроводу, який буде починатися на грузино-турецькому і / або ірано-турецькому кордоні, далі пройде по території Туреччини, Болгарії, Румунії, Угорщини до газорозподільного вузла Баумгартен в Австрії, з початковою пропускною спроможністю 8-10 млрд. куб. м. в рік. Будівництво газопроводу “Набукко”, вартістю 7,9 мільярдів євро було розпочато в 2011 році. Учасниками проекту є австрійська OMV, угорська MOL, болгарська Bulgargaz, румунська Transgaz, турецька Botas і німецька RWE. Кожен з учасників володіє рівними частками – по 16,67% [9].

  Зазначене багатьма фахівцями поступове перетворення у великих масштабах ринку виробника до ринку споживача (спочатку у провідних країнах світу, а потім, з середини 70-х років, і у інших) мало наслідком загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками і новими технологіями, таким чином явище інжинірингу дало поштовх до пошуку нових форм і методів ефективного ринкового управління [10]. 

  Отже інжинірингом в першу чергу можна вважати відпрацьовану технологію побудови і розвитку бізнесу, включаючи і розвиток нових технологій, оскільки в даній сфері завжди задіяні провідні світові компанії і людські ресурси. Застосування висококваліфікованого людського ресурсу в штаті інжинірингових компаній стало сприяти максимальному скороченню термінів введення об'єктів в експлуатацію, і, отже, прискоренню віддачі капіталу. 

Література

1. Consulting Engineering: // "A Guidance for the Engagement of Engineering Services", NY, 1972.

2. Derek P. Atherton: "Control Engineering Problems with Solutions", 1st edition, © 2013 Derek P. Atherton & http://bookboon.com ISBN 978-87-403-0374-2.

3. Alan C. Twort, J. Gordon Rees: "Civil Engineering Project Management", Fourth edition 2004, Jordan Hill, Oxford, ISBN 0-7506-5731-6.

4. European Development Fund, Annual reports for development, [Електронний ресурс]: http://ec.europa.eu/budget/biblio/documents/FED/fed_en.cfm.

5. Joseph W. Weiss, Ph.D., Robert K. Wysocki, Ph.D.: "5 Phase Project Management", Bentley College, The TMS Group.

6. Powell-Smith, Vincent; Stephenson, Douglas: "Civil Engineering Claims". London, 1989.

7. James Bean: "Engineering Global E-Commerce Sites: A Guide to Data Capture, Content, and Transactions (The Morgan Kaufmann Series in Data Management Systems)", 1st Edition.

8. World Trade Organisation [Електронний ресурс], World Trade Statistical Review 2017: https://www.wto.org/english/res_e/statis_e/wts_e.htm. 

9. European Federation of Engineering Consultancy Associations, "Principles for general contract clauses", [Електронний ресурс]: http://www.efcanet.org/Publications/Publications.aspx.

10. Tom DeMarco: "Peopleware: Productive Projects and Teams", Journal "PC World", 1999, Dorset House.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Гуч Катерина Миколаївна 

студентка III курсу педагогічного факультету

Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна

академія ім. Тараса Шевченка

Україна, м. Кременець 

«Самогубство – благання про допомогу, яке ніхто не почув»

Равіль Алеєв

  Анотація. У статті висвітлено окремі аспекти проблеми суїциду та причини його виникнення. Окреслено ознаки, що сигналізують про суїцидальні наміри. Подано загальні рекомендації щодо попередження спроб самогубства. 

  Ключові слова: самогубство, суїцид, суїцидальна поведінка, суїцидент, суїцидальні кризові стани.

  Завершення життя самогубством на сьогодні – непоодиноке явище. Суїцид трапляється серед різних вікових категорій, однак по відношенню до молодого покоління особливо жахає. В усі часи самогубство сприймалось негативно, способи, в які переривались людські життя, не виправдовувались, проблеми таким чином не вирішувались. Проте, всупереч усьому, суїцид залишається, «молодшає», а відповідна статистика коливається в залежності від тих чи інших чинників, особливо економічних.

  Суїцид з наукової точки зору одним із перших ґрунтовно описав французький соціолог Еміль Дюркгейм у своїй праці «Самогубство» (1897). Саме цього вченого вважають засновником суїцидології.

  В літературних джерелах поняття «самогубство», «суїцид» тлумачаться як умисне спричинення власної смерті, часто вчинене з відчаю, пов’язане з психічними захворюваннями, зокрема, депресією, біполярним розладом, шизофренією, алкоголізмом, наркотичною залежністю тощо [1]. Як відзначають дослідники, суїцид може бути раціональним актом, реалізованим у відповідності з моральними причинами (наприклад, уникнення втрати честі); соціальним, релігійним, філософським актом, що визначається особистісними установками; патологічним виявом різних психічних розладів (афективних, тривожних, маревних, інволюційних); наслідком гострої екзистенціальної кризи [2]. 

  Серед широких верств населення закріпилась думка, що самогубства здійснюються здебільшого без попередження. Насправді, люди, які планують самогубство, нерідко подають попереджувальні сигнали у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, жестів, емоційних реакцій або поведінкових виявів. Сигнали, що є криком про допомогу, можуть залишитись не почутими, не розпізнаними вчасно, тоді й вчиняється суїцид. Припущення «якщо людина говорить про самогубство, то вона його не вчинить» на практиці не справджується, хоча міф такий набув поширення. Люди, які зважуються на суїцид, найчастіше перед цим дають знати про свої наміри. Так трапляється у чотирьох випадках із п’яти [3].

  Чи можна людину підштовхнути до самогубства розмовою про суїцид? Можливо, згадка про це явище виявиться для неї ідеєю, яку вона не забариться втілити в життя? Навряд чи. Фахівці стверджують, що розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення. Навпаки, вона може відвернути безпосередню небезпеку самогубства завдяки щирому спілкуванню, висловленням піклування й турботи, підтримки.

  Суїцид не завжди завершується летально, тому в окремих людей складається враження, що він є виявом маніпуляцій, неординарним способом привернення уваги до своєї особистості. Ця думка, в більшості, хибна. Могли, зрештою, вплинути й непередбачувані фактори, або ж реалізація наміру виявилась складнішою, ніж передбачалось. Суїцидальні форми поведінки, «демонстративні» дії можна розглядати і як останні заклики та прохання про допомогу [2].

  В контексті розгляду проблеми суїциду інтерес викликає думка – чи дійсно самогубець бажає померти? Не завжди. Наміри суїцидентів нерідко є діаметрально протилежними, вони відкриті для допомоги з боку інших, навіть якщо та нав’язується. Після невдалої спроби самогубства людина може переосмислити своє життя, подивитись на власні проблеми під новим кутом і продовжувати жити, планувати діяльність. Більшість суїцидальних кризових станів є нестійкими, їх можна подолати за кваліфікованої допомоги. Однак, якщо кризова ситуація розгортається і полегшення не відчутне, ризик суїциду залишається високим. Отже, на іншому полюсі – повторна спроба суїциду. Відомо, що частота самогубств у осіб, які вдавались до цього раніше, у десятки разів вища, ніж у решти людей. Така ситуація закріплює в суспільстві думку, що схильність до самогубства залишається назавжди.

  Суїцид може спровокувати, як ми зазначали вище, психічний розлад. В цьому випадку ризик самогубства істотно підвищується, проте більшість суїцидентів не виявляють ознак психічного нездоров’я. Для них суїцидна ситуація тимчасова, вони просто не бачать конкретних шляхів розв’язання проблеми, не можуть їх навіть уявити.

  Ще один бік проблеми – хімічна залежність. Зловживання алкоголем і наркотиками з великою долею імовірності може спричинити самогубство [1].

  Як бачимо, суїцидальна поведінка включає такі вияви суїцидальної активності, як думки, наміри, висловлювання, погрози, спроби. Вчені визначили конкретні ознаки, за якими можна розпізнати намір самогубства і попередити його виконання. Отже, про високий ризик вчинення суїциду сигналізують: відкриті висловлювання друзям, знайомим про бажання покінчити з собою (наприклад, «Мені все набридло!», «Навіщо мені жити?», «Ви ще пошкодуєте, але буде пізно!» та ін.); обговорення снів про смерть, скарги на передчуття швидкої смерті («Я відчуваю, що скоро помру!»); підвищений інтерес до феномену смерті, похоронних ритуалів, потойбіччя, способів самогубства; ретельна попередня підготовка, цілеспрямований пошук засобів покінчити з собою та створення відповідних умов (накопичення отруйних і лікарських препаратів); незрозумілі довколишнім приготування до чогось таємничого; упорядкування своїх речей, наведення порядку в домі, роздавання майна, остаточне з’ясування стосунків; не характерний людині тривалий стан внутрішньої зосередженості, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, вести активний спосіб життя [2; 3].

  Зазначене вище наводить на думку, що численні спроби суїциду можна було б попередити, вчасно зреагувавши на зміни у поведінці, висловлюваннях людини, яка планує покінчити життя самогубством. Професійні уміння тут не є обов’язковими – достатньо бути спостережливим і не байдужим до життя тих, хто знаходиться поряд. Безумовно, суїцид – складне явище, але щоб розпізнати і вчасно відреагувати на суїцидальні наміри у конкретної людини, не потрібно володіти глибокими знаннями з психології або медицини. Достатньо почути фрази-сигнали, сприйняти їх серйозно, виразити підтримку або звернутися за відповідною допомогою. Вкладений час і зусилля не виявляться марними, адже людське життя – неоціненне. 

Література:

1. Бачериков А. М. Суїцидальна поведінка та її профілактика (Огляд літератури) / А. М. Бачериков // Український вісник психоневрології. Т.20. – 2012. – Вип. 2 (71). – С.53–56.

2. Лєбєдєв Д. В. Психологія суїцидальної поведінки / Д. В. Лєбєдєв, О. О. Назаров, В. П. Садковий та ін. / за заг. ред. О. В. Тімченка, ред. О. В. Тімченко. – Х.: УЦЗУ, 2007. – 129 с. 

3. Рибалка В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості / В. Рибалка. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бєляновська Олена Анатоліївна

канд. техн. наук, доцент

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Литовченко Роман Дмитрович

студент, магістр 

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Сухий Костянтин Михайлович

д-р техн. наук, професор

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Сухий Михайло Порфирович

канд. техн. наук, професор

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Прокопенко Олена Михайлівна

канд. техн. наук, доцент

Національна металургійна Академія України

Дніпро

  Анотація

  Проведено дослідження процесів експлуатації сорбційного регенератора в системах вентиляції. Запропонований алгоритм визначення експлуатаційних характеристик сорбційного регенератора теплоти та вологи. Показана перспективність використання даного пристрою для підігрівання приточного повітря в житлових приміщеннях.

   Ключеві слова: композитний сорбент, низько-потенційне тепло, сорбційний регенератор теплоти, коефіцієнт регенерації теплоти.

  При вентилюванні приміщень відбувається не лише видалення відпрацьованого повітря, але й витрати теплоти, що вочевидь призводить до зростання витрат на енергоносії. Найпростішим технічним засобом зниження подібних невиправданих втрат є використання теплого повітря, яке виходить з приміщення, для нагріву приточного холодного повітря. Для цього звичайно використовують теплообмінники рекуперативного та регенеративного типів [1]. Але використання теплообмінників ускладнено наявністю значної кількості вологи в витяжному повітрі, що призводить до утворення льоду на холодному кінці теплообмінника, блокування його роботи та порушенню балансу вологи в приміщенні, так як з приміщення видаляється більше вологи, ніж вноситься, що призводить до зниження вологості в приміщенні, яке негативно впливає на самопочуття людини. Більш перспективними для підтримання необхідного рівня вологості в вентильованому приміщенні та регенерації тепла [2], що може істотно знизити енергозатрати на нагрів приточного повітря, є сорбційні регенеруючі пристрої.

  Метою роботи є розробка методики розрахунку експлуатаційних характеристик сорбційного регенератора теплоти та вологи на основі композитного сорбенту «силікагель – натрій сульфат».

  В роботі проаналізована робота регенераційного пристрою, конструктивне виконання якого наведено на рис., який при встановленні в вентиляційний канал підігріває холодне приточне повітря, зменшує його вологість та не позбавляє вмісту кисню в ньому. 

Рис. Конструкція регенератору тепла [3]

1 – труба(корпус); 2 – вентилятор зовнішній; 3 – вентилятор внутрішній;

4 – теплоакумулюючі насадки; 5 – датчик температури; 6 – пульт управління.

  Пристрій працює в двох режимах «подача» та «викид», які періодично чергуються між собою. При роботі на «викид» вентилятор 3 всмоктує повітря з приміщення і викидає його в навколишнє середовище. При цьому повітря проходить через насадки 4 і нагріває їх до температури яку потрібно підтримувати у приміщенні. При роботі в режимі «подача» вентилятор 3 вимикається, а вмикається вентилятор 2, який забирає повітря з навколишнього середовища і пропускає його через насадки 4 в кімнату. В насадках розташований сорбційний теплоакумулюючий матеріал. Проходячи крізь насадки, зовнішнє повітря нагрівається і залишає в насадках надлишок вологи, таким чином у приміщенні здійснюється вентиляція та підтримуються сталі значення температури і вологості. 

  В якості теплоакумулюючого матеріалу використовували «силікагель/Na2SO4» [4].

  Розрахунок температури на «гарячому» та «холодному» кінцях агрегату пропонується розраховувати згідно з рівнянням теплового балансу в наступному порядку.

  1) Розрахунок абсолютної вологості на виході з теплоакумулюючого пристрою С, г/м3 [5]: 

  де  – тривалість процесу, с; С₀ – абсолютна на вході в регенератор, кг/м³; Н – висота шару теплоакумулюючого матеріалу, м; w – швидкість повітря, м/с; а – сорбційна ємність матеріалу, кг/кг; β – коефіцієнт масопередачі, с^-1, який визначено згідно залежності [6]:

  де β_y, β_п и β_пр – коефіцієнти масовіддачі в газовой фазі, в порах та повздовжнього перемішування [6].

  2) Розрахунок величини адсорбції

  де V_пов. – объем повітря, м³

  3) Обчислення теплоти сорбції :  .

  4) Визначення теплоти десорбції:

  де   = 2850 - теплота десорбції, кДж/кг.

  5) Розрахунок температури повітря в режимі «викид» пропонується розраховувати за наступною формулою:

  де t₁ та t₂ – температури повітря на вході та виході з регенератору, ºС;  – об’ємна витрата повітря, м³/с;   – об’ємна теплоємність повітря, кДж/м³ • К; с_в – теплоємність води, кДж/кг К. 

  6) Розрахунок температури повітря в режимі «подача»:

  де t₂под – температура повітря на виході з регенератору, ºС;   – початкова температура сорбента в режимі «подача» , ºС.

  Згідно результатам проведених розрахунків встановлено, що температури повітря на вході на виході з регенератору мають періодичний характер, який відповідає зміні напрямків потоків повітря.

  Встановлено, що коефіцієнт регенерації теплоти складає 56 %. Натурні випробування описаного сорбційного регенератора тепла, проведені при низькій температурі навколишнього середовища, показали, що даний пристрій допомагає підтримувати температуру в приміщенні на рівні 20 – 22 ºС, а відносну вологість - 50 – 60%.

Література

1. Доценко С. А. Энергосберегающие технологии систем вентиляции и кондиционирования воздуха // Стройпрофиль. – 2003. – № 4. – С. 54 – 56.

2. Гордеева Л.Г. Композитные материалы «соль в пористой матрице»: дизайн адсорбентов с заданными свойствами [Текст] : дис… докт. хим. наук : 02.00.04 : захищена 9.10.13 / Гордеева Людмила Геннадьевна, Федеральное государственное бюджетное учреждение науки Институт катализа им. Г.К. Борескова Сибирского отделения Российской академии наук. – Новосибирск, 2013 – 347 с. 

3. Прокопенко, Е. М. Сорбционный регенератор тепла для систем вентиляции [Текст] / Е. М. Прокопенко, А. О. Еремин, Е. В. Коломиец, Е. А. Беляновская, А. В. Гаврилко, К. М. Сухой // Экология и промышленность. – 2016. – № 2. – С. 19 – 23 

4. Structure and Adsorption Properties of the Composites ‘Silica Gel – Sodium Sulphate’, obtained by Sol – Gel Method / Sukhyy Kostyantyn M., Belyanovskaya Elena A., Kozlov Yaroslav N., Kolomiyets Elena V., Sukhyy Mikhaylo P. // Applied Thermal Engineering. – 2014. – № 64. – С. 408 – 412 

5. Павлов К.Ф. Примеры и задачи по курсу процессов и аппаратов химической технологии. Учебное пособие для вузов / под ред. чл.-кор. АН СССР П.Г. Романкова. – 10-е изд., перераб. и доп. – Л: Химия, 1987. – 576 с. 

6. Матвейкин, В.Г. Математическое моделирование и управление процессом короткоцикловой безнагревной адсорбции / В.Г. Матвейкин, В.А. Погонин, С.Б. Путин, С.А. Скворцов. – М. : «Издательство Машиностроение-1», 2007. – 140 с.

Робота виконана при підтримці Державного Фонду фундаментальних досліджень України (0116U001489). 

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бєляновська Олена Анатоліївна

канд. техн. наук, доцент

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Литовченко Роман Дмитрович

студент, магістр

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Сікарьов Дмитро Юрійович

студент, магістр

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Сухий Костянтин Михайлович

д-р техн. наук, професор

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Сухий Михайло Порфирович

канд. техн. наук, професор

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

Суха Ірина Валеріївна

канд. техн. наук, доцент

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Дніпро

  Анотація

  Проведено дослідження процесів експлуатації сорбційного пристрою відкритого типу в системах теплопостачання. Запропонований алгоритм визначення експлуатаційних характеристик сорбційного теплоакумулюючого пристрою в системах теплопостачання. Показана перспективність використання сорбційних акумуляторів теплової енергії для підігрівання приточного повітря.

  Ключеві слова: акумулятор теплової енергії, адсорбція, композитний сорбент.

  Монотонне зростання вартості первинного палива та, як наслідок, тарифів на енергоносії та електричну енергію вимагає більш широкого застосування нетрадиційних джерел енергії, зокрема, сонячної. Але збільшення масштабів застосування подібних пристроїв в системах теплопостачання ускладнює мінливість сонячної радіації (погодна, добова, сезонна). Одним з технічних рішень можуть слугувати сорбційні теплові акумулятори [1, 2], які доцільно використовувати для підігріва води в системах теплопостачання або приточного повітря в системах вентиляції. Незважаючи на значну кількість робіт, присвячену синтезу сорбційних теплоакумулюючих матеріалів [3 – 5], процеси експлуатації даних пристроїв залишаються недослідженими. Базові принципи моделювання сорбційних процесів розвинуті Лукіним [6]. Роботи з моделювання процесів експлуатації сорбційних акумуляторів теплової енергії зосереджені переважно на одній зі стадій, наприклад, адсорбції [7, 8], що не дає можливості дати інтегральну характеристику ефективності пристрою.

  Мета роботи – розробити алгоритм розрахунку теплового акумулятора для систем теплопостачання і визначити його експлуатаційні характеристики.

  Конструктивне виконання теплоакумулюючого пристрою відкритого типу наведено в [9]. 

Рис. 1. Тепловий акумулятор. 1 – теплоізольований корпус; 2 – теплоакумулюючий матеріал; 3 – компресор; 4 – зволожувач; 5 – резистивний нагрівальний елемент; 5 – терези.

  В якості теплоакумулюючих матеріалів використано композитні сорбенти «силікагель/натрій сульфат», який синтезували з тетраетоксисилану, гідролізованого у водно-спиртовому середовищі в присутності полііоненів [9] 

  Діаметри гранул композитних сорбентів складають 0.5 — 1.5 мм. 

  Експлуатацію здійснюють в два етапи. На першому етапі повітря з навколишнього середовища за допомогою компресора 3 подають в зволожувач 4, де його відносна вогкість зростає до 60 – 80 %. Далі зволожене повітря нагрівають в електричному резистивному нагрівальному елементі 5 до 30 – 40°С, оскільки при більш низьких температурах процес сорбції не відбувається. Потім зволожене повітря подають в теплоакумулюючий матеріал. Після нетривалого прогрівання теплоакумулюючого матеріалу (15 хв.) відбувається сорбція води з повітря що подається в теплоакумулюючий матеріал, яка є екзотермічним процесом. Це приводить до зростання температури як теплоакумулюючого матеріалу, так і повітря. При цьому температура повітря на виході з теплоакумулюючого пристрою складає 90 – 115 ºС. На другому етапі (регенерація) здійснюється подача гарячого повітря до шару сорбенту, що приводить до нагрівання сорбенту до температур не нижче 90º до десорбції . 

  Враховуючи ці стадії, коефіцієнт корисної дії (ККД) розраховували, як, %: 

  де   – корисна теплота (теплота сорбції), кДж: 

     - масса сорбента, кг;  - теплота сорбції, кДж/кг

   - витрати теплоти, кДж:  

   де    – відповідно, на кожній стадії, витрати теплоти для нагріву композиту, корпусу установки, десорбцію, нагрівання води в баку, випаровування води в баку, нагрівання адсорбованої води, кДж.

Кількість теплоти, необхідне для нагрівання матеріалу і деталей пристрою розраховували за загальновідомою формулою:

   Вплив швидкості руху пароповітряної суміші на коефіцієнт корисної дії врахований введенням в розрахунок коефіцієнт А, який показує величину адсорбції, кг / кг. Цей коефіцієнт використовували при розрахунку витрат теплоти на десорбцію: 

   и на нагрівання адсорбованої води:

    = 2850 - теплота десорбції, кДж/кг.

  де V_пов. – объем повітря:  , м3; w – швидкість пароповітряної суміші смеси, м/с; F_адс – площа перерізу теплового акумулятора, м². С – концентрація пароповітряної суміші на виході з теплового акумулятора [10]: 

  де  – тривалість адсорбції, с; C₀ – концентрація пароповітряної суміші на входе в тепловой акумулятор, кг/м³; Н – висота теплового акумулятора, м; а – сорбційна ємність матеріалу, кг/кг; β – коефіцієнт масопередачі, с^-1, який визначено згідно залежності [5]: 

  β_y, β_п и β_пр – коефіцієнти масовіддачі в газовой фазі, в порах та повздовжнього перемішування [11].

  Згідно результатів проведених розрахунків швидкість сорбційного процесу визначає переважно швидкість дифузії водяної пари в порах композитного адсорбенту, що підтверджують результати досліджень кінетики сорбції водяної пари [9]. 

  Результати проведених розрахунків підтверджують, що ККД теплоакумулюючого пристрою зростає зі збільшенням відносної вологості пароповітряного потоку від 40 до 60 % та його швидкості (рис. 2). Визначені оптимальні умови експлуатації теплоакумулюючого пристрою: швидкість пароповітряної суміші 0,5 – 0,7 м/с та її відносна вологість 40 – 60 %, які дозволяють експлуатувати теплоакумулюючий пристрій з максимальними значеннями коефіцієнта корисної дії 55 – 60 %. Зростання температури регенерації сорбента від 90 до 120ºС практично не впливає на коефіцієнт корисної дії. Встановлено, що збільшення маси води в баку акумулятора істотно знижує коефіцієнт корисної дії (рис. 3). 

  Щоб встановити доцільність використання адсорбційних теплових акумуляторів для опалення приміщення площею 100 м² з тепловим навантаженням на опалення 339,5 МДж/доба було здійснено порівняння енергоспоживання електричного, газового та твердопаливного котлів. 

Рис. 2. Коефіцієнти корисної дії сорбційного акумулятора теплової енергії. Маса води в баку відповідає граничній адсорбції А_max (1), 1,25А_max (2) та 1,5А_max (3)

  Встановлено можливість скорочення енергоспоживання теплоакумулюючого пристрою в 2,4 – 90 разів в порівнянні системами децентралізованого теплопостачання на основі твердопаливного (PROTECH TT), газового (ПРОСКУРІВ АОГВ-16В) та електричних (Дніпро міні) котлів.

  Таким чино, згідно результатам проведених досліджень показана перспективність використання сорбційних акумуляторів відкритого типу в системах теплопостачання. Розроблено алгоритм розрахунку експлуатаційних характеристик теплоакумулюючого пристрою. Показана його економічність в порівнянні з традиційно використовуваними електричними, твердопаливними газовими котлами в системах децентралізованого опалювання. 

Література

1. A review on long/term sorption solar energy storage / K. Edem N‘Tsoukpoe, Hui Liu, Nolwenn Le Pierres, Lingai Luo // Renewable and Sustainable Energy Reviews. – 2009. – V. 13. – P. 2385 – 2396.

2. Bertsch F., Dagmar J., Asenbeck S., Kerskes H., Druecka H., Wagner W., Weiss W. Comparison of the thermal performance of a solar heating system with open and closed solid sorption storage // Energy Procedia. – 2014. – Vol. 48. – P. 280 – 289

3. Water vapor adsorption of CaCl2/impregnated activated carbon / K. Okada, Nakanome M, Kameshima Y. [et al.] // Mater Res Bull. – 2010. – № 45. – Р. 1549 – 1553. 

4. Impact of phase composition on water adsorption on inorganic hybrids ― salt/silica / L.G. Gordeeva, I.S. Glaznev, E.V.Savchenko [ et al.] // J. Colloid Interface Sci. – 2006. – № 301. – Р. 685 – 91. 

5. Dynamics and isotherms of water vapor sorption on mesoporous silica gels modified by different salts / L. Xin, L. Huiling, H. Siqi [et al.] // Kin Catal.– 2010. – № 51. – Р. 754 – 61. 

6. Лукин В.Д. Циклические адсорбционные процессы: Теория и расчет / В.Д. Лукин, А.В. Новосельский . – Л.: Химия, 1989. – 256 с.

7. Gaeini M., Zondag H.A., Rindt C.C.M. Effect of kinetics on the thermal performance of a sorption heat storage reactor // Appl. Thermal Eng. – 2016. – Vol. 102. – P. 520 – 531

8. Nagel T., Beckert S., Böttcher N., Gläser R., Kolditz O. The impact of adsorbate density models on the simulation of water sorption on nanoporous materials for heat storage // Energy Procedia. – 2015. – Vol.75. – P. 2106 – 2112

9. Sukhyy, K.M. Structure and adsorption properties of the composites ‘silica gel – sodium sulphate’, obtained by sol – gel method/ K.M. Sukhyy, E.A. Belyanovskaya, Ya.N. Kozlov, E.V. Kolomiyets, M.P. Sukhyy // Applied Thermal Engineering. – 2014. –V. 64. – P. 408 – 412. 

10. Павлов К.Ф. Примеры и задачи по курсу процессов и аппаратов химической технологии. Учебное пособие для вузов / под ред. чл.-кор. АН СССР П.Г. Романкова. – 10-е изд., перераб. и доп. – Л: Химия, 1987. – 576 с. 

11. Матвейкин, В.Г. Математическое моделирование и управление процессом короткоцикловой безнагревной адсорбции / В.Г. Матвейкин, В.А. Погонин, С.Б. Путин, С.А. Скворцов. – М. : «Издательство Машиностроение-1», 2007. – 140 с.

Робота виконана при підтримці Державного Фонду фундаментальних досліджень України (0116U001489). 

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Маскович Тетяна Миколаївна

Здобувач наукового ступеня

Навчально-науковий інститут мистецтв

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника 

Кафедра методики музичного виховання та диригування 

м. Івано-Франківськ

  У статті проаналізовано гімн епіклези (від грецького «прикликання») − кульмінаційної частини молитви анафори − «Тебе поєм» для мішаного хору, який у творчому доробку композиторки Ганни Гаврилець вражає вишуканістю містичної краси, привертає увагу не тільки типологічно визначальним домінуванням Слова, але й далеким від ілюстративності втіленням його сакрального сенсу та самобутньою звуковою реалізацією. Увагу зосереджено на ефект¬ності сонорних засобів, які вводять слухача в надзвичайно витончену атмосферу, а також на виразності мелодики в умовах континуальності загального часоплину.

  Ключові слова: архетипна семантика, богослужіння, молитва анафори, гімнічно-хоральний чинник, канонічний жанр.

  Розвиток нового жанру як в українській музичній творчості загалом, так і в творчості Г. Гаврилець, зокрема, хорового акапельного псалма по часу співпало із загальним піднесенням української духовної музики. Більшість її творів, враховуючи естетичні й стилістичні якості, зорієнтовано на позахрамове функціонування. Це стосується і псалмів, використання яких у богослужбовій практиці як самостійного жанру пов’язане передусім з традиціями церковного читання (Шестопсалміє, що читається на Утрені і складається з третього, тридцять сьомого, шістдесят другого, вісімдесят сьомого, сто другого і сто сорок другого псалмів, або ж у складі кафизм). Тільки деякі тексти прийнятні до розспіву в різноманітних співочих жанрах (антифонах Літургії), більшість випадків пов’язане з використанням окремих віршів тих чи інших псалмів у структурі більших мікроциклічних чинопослідовностей, для прикладу, полієлею Утрені (хвалебні пісні з псалмів 134 − «Хваліть ім’я Господнє», 135 − «Ісповідуйтеся Господеві») або ж в якості заспівів до стихир та прокимнів. Як жанр сучасної композиторської творчості, псалом постає в контексті жанрових новацій, опертих на естетику канонічної церковної творчості, а також стилістично-виразно причетного до концертної гілки духовно-музичного мистецтва. Передумови для цього склалися в композиторській творчості кінця ХІХ − перших декадах ХХ ст. в руслі збереження традицій церковного співу, а також і в достатньо активному експериментуванні з ними. В цей час тільки канонічно визначені твори для церковного співу підлягали музичному інтерпретуванню, де регулюючу роль відігравав чинник можливості використання у богослужіннях. Натомість в мистецтві кінця ХХ − початку ХХІ ст. відсутність таких регламентацій забезпечило широкий простір для кристалізації псалму передусім як позалітургічного жанру, залежного від каноніки набагато менше, ніж від персонального осягнення сакральної семантики старозавітніх текстів. Левову частку тут займають композиції, де співоча традиція як глибинно усталене в національній культурі явище не тільки не руйнується, а й набуває значення винятково потужного чинника самобутніх досягнень. 

  Варто розглянути твори Ганни Гаврилець на канонічні тексти православного походження, одним з яких є гімн епіклези (від грецького «прикликання») − кульмінаційної частини молитви анафори − «Тебе поєм» для мішаного хору (2002). Він належить до найважливіших зон Літургії: під час його співу здійснюється молитва про сходження Святого Духа на Святі Дари і таїнство перемінення хліба і вина в Тіло та Кров Христову. «Тебе поєм» належить до висхідних епіклез: її символіка полягає в проханні Бога-Отця про прийняття Дарів і підкресленні жертвенності таїнства Євхаристії. Сформувавшись на основі коротких молитовних фраз − «Тебе поєм, Тебе благословим, Тебі благодарим, Господи. І молимтися, Боже наш» − його спів акцентує співучасть вірних у цій Тайні Літургії.

  В українській церковній музиці «Тебе поєм» виконується переважно у варіанті одного із розділів частини «Милість миру» літургійного циклу (М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський, С. Давидов, Г. Львовський, М. Вербицький, К. Стеценко, О. Кошиць, Г. Павловський та ін. ). Натомість як окремий піснеспів «Тебе поєм» вислідковується досить поодиноко (зокрема, в доробку Д. Бортнянського, Г. Ломакіна та С. Воробкевича). В новітній творчості цей піснеспів використовується також переважно як частина літургій (Л. Дичко, архиєпископ Іонафан (Єлецьких), М. Скорик, Є. Станкович, М. Шух). В цьому сучасному контексті «Тебе поєм» Г. Гаврилець викликає істотне зацікавлення. Існують певні літургічно-церковні вказівки щодо виконання піснеспіву. Зокрема, архімандрит Кипріан (Керн) зауважив: «Очень важно, чтобы пение этого стиха, равно как и ... соответствующего “задостойника”, совершалось неторопливо. В этот момент священнику предстоит прочитать молитву призывания Святого Духа (a, по нашей славянской практике, еще и тропарь третьего часа трижды), совершить преложение Даров и прочитать начальную ходатайственную молитву “Якоже быти причащающымся” ... и “Еще приносим Ти словесную сию службу, о иже в вере почивших...”, т. е. совершить молитвенное заупокойное поминовение. В случае быстрого пения иерею не остается времени на прочтение этих важнейших молитв, и либо он будет это совершать наспех, либо на клиросе возобладает на некоторое время молчание и томительное ожидание» [8, с. 388].

  Г. Гаврилець зберігає цю специфічну неквапливість і його «молитовну зосередженість». Водночас на стилістику твору накладає відбиток і приналежність до гімнічного жанру. Тому в настроєвій площині поєднується духовне самозаглиблення, піднесеність, що в кульмінації сягає тріумфальності, а також глибокої та щирої вдячності. 

  Виокремленість піснеспіву з контексту анафори спричинила істотне збільшення його масштабів порівняно з аналогічними творами в структурі літургій: в ньому явно прослідковуються риси тричастинності, першорядним чинником якої є текстова основа. Перша частина, яка охоплює 39,5 тактів, заснована на початкових трьох молитовних фразах − «Тебе поєм, Тебе благословим, Тебі благодарим, Господи», друга і третя, відокремлені ефектною генеральною паузою − на заключній «І молимося, Боже наш» відповідно у співвідношенні 20,5 та 25,5 тактів. Внаслідок відбулося посилення вияву сугубої молитовності, яка в сукупності двох частин перевершує сферу подяки, а загальна настроєвість твору налаштовує на піднесену споглядальність, урочисту просвітленість релігійних почуттів con divozione (з відданістю). 

  Для досягнення бажаних масштабів різних настроєвих сфер Г.Гаврилець активно використовує такий типовий для композиторської практики різних століть прийом, як повторення фраз та окремих слів. Внаслідок поєднання різних типів фактурного розгортання музичної тканини, ці повтори наближують слухача до усно-імпровізаційної традиції, де ритмоорганізуючим фактором є органічна для канонічних піснеспівів супроводжуюча синтаксична інтонація. Досить цікаво, що повторення слів і фраз у фактурі розкривають не тільки безпосередній зв’язок музики з текстом, а й модифікацію рядкового принципу компонування. Відчутні у творі також деякі закономірності, притаманні стилістиці хорових концертів − подвійне проведення початкової фрази, насичення підголосковістю та імітаційністю на розвиваючих етапах, а також домінування потужної уніфікованої ритмічної вертикалі у заключних розділах.

  Стилістичні принципи втілення канонічного тексту відчуваються вже в початкових музичних фразах, де хоральна фактура з перемінною кількістю голосів у вертикалі змінюється гомофонно-гармонічною з виразною мелодичною лінією в партії сопрано та елементами підголосковості в партіях альтів, які пізніше (16-17, 20-21 тт.) проникають і в партію тенорів. При цьому метро-ритмічна уніфікованість вертикалі та певні розспіви створюють особливу тембральну барвистість на тлі акордових опор, забезпечуючи виразність вербальної основи. 

  У другому розділі, використовуючи ті ж стилістичні принципи, композиторка вибудовує цілісну хвилю наростання до кульмінації, в момент якої відбувається ефектне метро-ритмічне розширення. Екзальтованість цього епізоду надто нетривала: одразу ж створюється широка за діапазоном (в межах октави) лінія мелодичного спаду, що вперше у творі повторюється секвенційно на теситурно нижчому рівні. Внаслідок цього семантичний акцент зміщується зі слів «і молимося» до звертання «Боже наш».

  Тематично-фактурні ознаки заключної частини змальовують у ній чинники синтетичної репризності: в музичній тканині поєднано і акордово-хоральні, і підголоскові, і розспівні елементи. Важливу роль виконують перемінність голосів у тембральній драматургії, де завдяки зіставленню низьких жіночих і чоловічих голосів та процесуально відокремлених сопранових звернень, поступово зростає динаміка і розширюється регістровий діапазон, аж поки не сягає вершинного рівня в заключній кульмінації.

  Вцілому піснеспів літургії «Тебе поєм» характеризує самобутні традиції української церковної музики, які проявляються у специфічних тембрових якостях альтів і тенорів, що утворюють контрапунктичне мереживо до провідної в мелодичному відношенні партії сопрано. Ці ж традиції відчуваються і у яскравих сопранових фразах, безпосередній тембральній змінності у фактурній тканині, витонченому переливі ладо-гармонічних барв. Загалом, твори Г. Гаврилець на основі канонічних джерел православного ареалу уособлюють органічну частку української богослужбової творчості. Це чудові зразки національної культурно-історичної традиції, яка на межі ХХ-ХХІ ст. набула надзвичайно широкого розвитку, ставши чи не обов’язковим показником входження композиторів у сучасний мистецький процес. Зберігаючи високі традиції літургічної творчості й втілюючи її особливості на основі власних відчуттів священної символіки, композиторка виявляє причетність до сутнісно канонічного пласта національної творчості й водночас – сакрального звучання творів світової духовно-релігійної творчості.

Література

1. Александрова Н. К. Літургійні тенденції у жанрових пошуках сучасних українських композиторів // Схід-Захід: культура і цивілізація. Матеріали міжнародного музикознавчого семінару і науково-практичної конференції 2003 року. – Одеса: Астропринт, 2004. – С. 397-400.

2. Александрова Наталія Костянтинівна. Літургічна музика як жанрово-стильовий феномен у творчості вітчизняних композиторів кінця ХХ – початку ХХI століття : Автореферат дис. канд. наук: 17.00.03 – «Музичне мистецтво» / Наталія Костянтинівна Александрова. – О., 2008. – С.16.

3. Библейские образы в музыке : сб. ст. / С.-Петерб. гос. консерватория им. Н. А. Римского-Корсакова ; ред.- сост. канд. иск. Т. А. Хопрова. – СПб.

4. Герасимова-Персидська Н. Псалтир в музичній культурі України ХVІ-ХVІІ ст. // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. – Вип. 4 : Музика і Біблія. – К., 1999. – С. 83-89.

5. Головацький Р. Пояснення Богослужень / о. Родіон Головацький, ЧСВВ. – Львів, 1998. – С.172.

6. Забияко А. Категория святости. Сравнительное исследование лингво-религиозных традиций / А П. Забияко. – М.: Издательский дом «Московский учебник», 1998. – С.207.

7. Зёдерблом Н. Становление веры в Бога // Мистика. Религия. Наука. Классики мирового религиоведения: Антология. –М., 1998. – С. 299-300. 

8. Успенский H. Византийская литургия: историко-литургическое исследо¬вание. Анафора: опыт историко-литургического анализа / Н. Д. Успенский. – М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2006. – С.388.

9. Юнг К. Г. Архетип и символ / Карл Густав Юнг. – М. : Renessanse IV Ewo, 1991. – С.212.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Краєвська Аліна Сергіївна

магістр, Дніпровський державний технічний університет

Україна, м. Кам'янське, 

Волошин Микола Дмитрович

к.т.н, професор, Дніпровський державний технічний університет

Україна, м. Кам'янське,

Клиндукова Дар'я Владиславівна

магістр, Дніпровський державний технічний університет

Україна, м. Кам'янське

  Анотація. Стаття призначена для розробки біогазу та одержання добрива з твердих побутових відходів в лабораторних умовах, для вирішення глобальних проблем недостачі сировини в Україні.

  Ключові слова: біогаз, бродіння, тверді побутові відходи, добриво,сировина, зароджуваний.

  Зміст наукової роботи. Отримання біогазу стала особливо актуальною в останні десятиліття через гострий дефіцит сировини та економіки в глобальному масштабі, підвищення екологічних вимог, підвищення цін на газ, в опалювальний сезон. Вимоги до захисту навколишнього середовища від забруднення, все збільшується вартість переробки відходів і інтересів до анаеробної переробки біомаси. Загальні запаси її на Землі становлять 1836 млрд т, що еквівалентно 640 млрд т нафти. У США, Великобританії, ФРН, Швейцарії біогаз отримують на міських звалищах, в фермерських господарствах, а також з опадів каналізаційних очисних споруд. Так, в США (штат Каліфорнія) завод по переробці гною щодня дає 27,0 тис. м3 біогазу, який надходить на муніципальну ТЕС. Велика кількість біогазу отримують з установок на міських звалищах. У Китаї є найбільша кількість таких установок - понад 7 млн [1].

  Основними ресурсами для отримання біогазу являються органічні залишки і відходи сільськогосподарського виробництва, в основному, екскременти тварин, солома, картопляна і бурякові відходи , а також трава, листя, соснові голки, домашні відходи. Вихід біогазу на 1 т абсолютно сухої речовини залежить від виду використовуваного сировини. З тонни гною великої рогатої худоби виходить 200-350 м3 біогаза з утримання метану 60%, з тонни рослинних залишків виходить 300-630 м3 біогазу з утримання метану до 70% [1].

  Кінцевими продуктами зброджування являються цільової продукт (біогаз) і зброджуваний субстрат (шлам). Побічним продуктом при виробництві біогазу є зброджуваний субстрат (шлам). Вчасно процесу бродіння аміак виділяється з органічних азотистих сполук і разом з з'єднанням і фосфору і калію, наявними в субстраті і утворюються в результаті розкладання, перетворює зброджувану масу в багате поживними речовинами і органічне добриво [1].

  Найбільше застосування в технології одержання комплексних добрив знайшов біореактор з мезофільним режимом метанового бродіння. Мезофільний режим є менш енергоємним. При використанні мезофільного режиму спостерігається низька швидкість розпаду органічних речовин, тривалість процесу бродіння досягає 50 діб [2].

  Метод дослідження. В дослідах використовували мезофільний режим бродіння, що є технологічно спрощеним і менш коштовним. Об’єктом дослідження є процес підготовки твердих побутових відходів для їх подальшого метанового бродіння.

  В умовах міста Кам΄янське рекомендовано наступні субстрати для виробництва біогазу: курячий послід, коров’ячий послід, коров’яча сеча, відходи з виробництва соняшникової олії ( соняшникове лушпиння), відходи капусти, моркви, бурякові відходи, лук, картопля.

  Процес метанового бродіння проводили в скляному циліндрі (біореакторі) ємністю 1 дм 3, щільно закритого гумовою пробкою. До біореактора приєднували герметично закриті скляні ємності (дрексель) для збору біогазу та мірну ємність для вимірювання об’ємів витісненої біогазом води. Задля забезпечення ефективного використання всього об’єму біореактора використовували перемішування маси [4, 5, 6]. 

  Підтримування постійної температури мезофільного режиму метанового бродіння виконували завдяки нагрівачу з терморегулятором зануреного в біореактор. Для мінімізації теплових втрат з біореактора використовували пінопластовий ковпак, яким щільно накривали лабораторний біореактор. Товщина стінки пінопласту – 20 мм.

  Використовували наступне вагове співвідношення компонентів в сухій речовині представлені в таблиці 1: суміш (капуста, морква, буряк, цибуля, картопля), соняшник(лушпиння), коров'яча сеча, курячий послід, коров'ячий послід, дистильована вода.

Таблиця №1

  Кожну добу в мірному циліндрі з водою контролювали добовий об’єм утвореного біогазу. Досліджували інтенсивність процесів бродіння за кількістю утвореного біогазу із 4-х проб органо-мінеральної суміші на 1 кг маси представлені в таблиці 2.

Таблиця №2

  Дані експерименту свідчать, що після 20-ї доби виділення біогазу в усіх чотирьох біореакторах значно зменшувалось (мал. 1). Отже, для одержання якісного збродженого комплексного добрива і біогазу достатньо 20 діб (мал. 1). Після двадцятої доби проведення експерименту виділення біогазу на всіх чотирьох установках стає в різній мірі низьким .

Мал.1 Залежність об'єму виділеного біогазу від часу

  На графіку (мал.1), бачимо, із зростанням сухої речовини в суміші, що піддавали бродінню, збільшується і об’єм виділеного біогазу. Тоді, загальний об’єм виділеного біогазу зростає до 300*10 -3 дм3.

  Висновки.

1. Отримання біогазу та добрива є економічних але для цього потрібен час. Для одержання якісного збродженого комплексного добрива і біогазу достатньо 20 діб.
2. Мезофільний режим є менш енергоємним. При використанні мезофільного режиму спостерігається низька швидкість розпаду органічних речовин, тривалість процесу бродіння досягає від 10-50 діб.
3. Об’єктом дослідження є процес підготовки твердих побутових відходів для їх подальшого метанового бродіння. В кінцевому результаті можливо отримати два продукта зброджування являються цільової продукт (біогаз) і зброджуваний субстрат (шлам). Зброджуваний субстрат можливо використовувати, як добриво.

Література

1. Биотехнология топлива: учеб. пособие / А.В. Виноградова, Г.А. Козлова, Л.В. Аникина. – Пермь: Изд-во Перм. гос. техн. ун-та, 2008. – 212 с.
2. Гюнтер Л. И. Метантенки : [монография] / Л. И. Гюнтер, Л. Л. Гольдфарб. – М. : Стройиздат, 1991. – 128 с.
3. Електроний ресурс - http://udobreniya.info/domashnie/navoz/
4. Очеретнюк О. Р. (Бєлянська) Енерготехнологія одержання органо- мінеральних добрив із осадів стічних вод, курячого посліду та шламу хімводопідготовки [Текст] / О. Р. Очеретнюк (Бєлянська), М. Д. Волошин, А. В. Іванченко, Н. П. Макарченко // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». – 2011. – № 31. – С. 104–114.
5. Пат. 66960 України, МПК С 02 F 11/04. Спосіб одержання органо-мінеральних добрив та біогазу з органічних відходів / О. Р. Очеретнюк (Бєлянська), А. В. Іванченко, М. Д. Волошин, заявн. та патентовл. Дніпродзержинський держ. техн. ун-т. – № u201108350 ; заявл. 04.07.11 ; опубл. 25.01.12, Бюл. № 2.
6. Пат. 70314 України, МПК С 05 F 3/00. Спосіб одержання органо-мінерального добрива з пташиного посліду / О. Р. Очеретнюк (Бєлянська), А. В. Іванченко, М. Д. Волошин, заявн. та патентовл. Дніпродзержинський держ. техн. ун-т. – № u201112820 ; заявл. 01.11.11 ; опубл. 01.06.12, Бюл. № 11.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Капуловський В.С.

студент

Київський національний університет технологій та дизайну

Україна, м. Київ

  Анотація. У даній статті розглядаються історичний досвід використання мультиекспозіції, її виникнення та формування в кіно та фотомистецтві. Дослідження багатократної експозиції як художнього прийому, її психологічне значення та вплив на глядача, що допоможе знайти нові рішення в художній подачі фото-відео монтажу.

  Ключові слова. Мультиекспозиція, багатократна експозиція, відео монтаж, кінематограф

  Проаналізувати практичне використання художнього прийому мультиекспозиції

  Мета дослідження. Проаналізувати практичне використання художнього прийому мультиекспозиції. Психологічне та драматургічне значення художнього прийому мультиекспозиції, розбір історії її появи і практичне використання у фото та відео монтажі.

  Розширити межі дослідження предмету вивчення шляхом аналізу і узагальнення минулого досвіду використання мультиекспозиції. Комплексний підхід до мультиекспозиції як вираженого рушійного художнього прийому в драматургії. 

  Результати дослідження. Мультиекспозиція або багатократна експозиція - спеціальний прийом у фотографії і кінематографі, який полягає в тому, що один і той же кадр фотоматеріалу експонується кілька разів. Прийом використовується як один із методів хромофотографії, або в якості творчого прийому в фото і кіномистецтві. В останньому випадку мультиекспозиція дозволяє поєднати в одному кадрі кілька об'єктів і дій, в реальності розташованих в різних місцях і які відбуваються в різний час. Такі прийоми комбінованої кінозйомки, як каше, блукаюча маска, і монтажний перехід «наплив» при оптичній технології кіновиробництва, засновані на мультиекспозиції. При цьому кіноплівка проходить через кінознімальний апарат два і більше разів, отримуючи кілька експозицій. Вважається, що багатократна експозиція була винайдена у 1896 році, Жоржем Мельєсом - один і той самий кадр було помилково експоновано двічі.[2] Найпростіший спосіб отримання багаторазової експозиції, який використовувався в хромофотографії Жюлем Маре, полягав у висвітленні рухомого об'єкту зйомки імпульсним джерелом світла, з чого випливала нова функція цього прийому - збільшення динаміки і показуглядачу більшої кількості руху та інформації про об’єкт. 

  При детальному пошуку та історичному огляді використання цього художнього прийому не можна не помітити, що він зовсім не набув частого використання .

  Але не дивлячись на це, все ж, цей прийом використовувався у декількох авторських стрічках відомих режисерів, більшість з яких мали пряме відношення до течії сюрреалізму і жили в час народження і набуття його розвитку.

  Яскравим прикладом коллажування кадрів у відеомонтажі може послужити спільна робота Альфреда Хічкока з Сальвадором Далі під назвою Spellbound (1945р.) У епізоді де головний герой спілкується з доктором, його спогади плавним переходом монтажу переходять в кадр з великою кількістю очей на темному фоні, в якому плавно починає висвітлюватись місце спогадів (казино). Все це глядач бачить одночасно в кадрі, таким чином посилюючи гнітучий ефект атмосфери саспенсу. 

Мал. 1. Кадр з фільму «Spellbound» (Зачарований) 1945р.

  В фільмі відомого режисера та одного з небагатьох представників сюрреалізму в к кінематографі Луї Бунюеля-“ Los olvidados ” (Забуті) 1950 року. 

Мал. 2. Кадр з фільму «Los olvidados » (Забуті) 1950р.

Мал. 3. Кадр з серіалу «Sherlock» 2010-2017р.

  Коли Педро тікає з в’язниці і його застрілює охоронник, в кадрі з крупним планом його обличчя накладений кадр пса, що біжить, який являється метафорою до характеру його персонажу, більш детально розкриваючи образ героя.

  В такому самому художньому рішенні режисури були зняті сцени з візуалізацією мислення головного героя в сучасному серіалі “Шерлок” авторства Марка Гетісса та Стівена Моффата. В детальних планах обличчя Холмса, його праву частину займають сцени, які він собі представляє в фантазії, користуючись дедуктивним методом, а в лівій частині кадру видно половину його напруженого обличчя.

  В ході дослідження використання мультиекспозиції у кінематографі, визначено такі її художні цінності для посилення:

• переживання персонажа 
• спогадів та снів
• посилення емоціональної напруги
• збільшення змістовності формоутворення у кадрі
• посилення динаміки і кількості руху, інформативності та опису об’єкта

  Висновки. Мультиекспозицію чи багатократну експозицію, яка має стільки років існування з часу її відкриття, має велике практичне значення та художню цінність, можна сміливо називати одним з найбільш недооцінених художніх прийомів у фото та відео монтажі. Не дивлячись на досить низький попит її використання, мультиекспозиція дуже актуальна у наші дні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Этапы развития комбинированых съемок [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediavision-mag.ru/uploads/02%202011/36-39%2002_2011.pdf

2. Мультиекспозиція [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Мультиекспозиція

3. Мультиекспозиция [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://radojuva.com/2012/03/multi-shot/

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Беркова Оксана Петрівна

кандидат економічних наук,

доцент кафедри країнознавства і туризму,

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ

Коновальчук Марина Миколаївна

студентка 4 курсу, спеціальність «Туризм»

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ

   Анотація: у статті розкрито сутність паблік рілейшнз у туристичному бізнесі України як цілісної системи. Обґрунтовано заходи паблік рілейшнз, сформовано систему PR в туризмі, розглянуто питання про створення PR-підрозділів на туристичних підприємствах. 

  Ключові слова: паблік рілейшнз, туризм, маркетингові комунікації, паблісіті, спонсорство, туристичний PR.

  Постановка проблеми. Туризм є найперспективнішою і найприбутковішою сферою діяльності світової економіки. Розвиток цієї галузі сьогодні є особливо актуальним, оскільки саме туризм створює передумови для покращення соціально-економічної ситуації в світі. На створення одного робочого місця в туризмі потрібно в 20 раз менше коштів, ніж у промисловості, а один турист надає роботу 10 особам. Зростання обсягів туристичних потоків ставить перед керівництвом і персоналом абсолютно нові завдання, виконання яких неможливе без знання основ масових комунікацій. 

  Останнім часом на ринку туристичних послуг підвищується значення такої складової комунікаційного комплексу, як паблік рілейшнз (public relations, PR). Велика кількість компаній понад 50 % засобів, що виділяють на комунікаційні цілі, витрачають саме на PR, адже це могутній важіль впливу на потенційних споживачів.

  Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню аспектів маркетингових комунікацій та PR зокрема приділяли увагу багато вчених у своїх наукових працях: Буторіна В.Б., Іванов В.Ф., Королько В.Г., Почепцов Г.Г., Тихомирова Є.Б. Залежно від предмета своїх інтересів, науковці підходили до вивчення з різних позицій, однак питання щодо застосування PR як засобу маркетингових комунікацій у туристичному бізнесі потребує детальнішого дослідження.

  Метою статті є дослідження паблік рілейшнз у туристичному бізнесі України як цілісної системи.  

  Виклад основного матеріалу. Паблік рілейшнз у сфері туризму – це плановані, тривалі зусилля, спрямовані на створення і підтримку доброзичливих стосунків і взаєморозуміння між туристичними фірмами та їхньою громадськістю: під "громадськістю компанії" розуміються працівники, партнери і споживачі (українські та іноземні туристи) [5]. Вони розв'язують різні проблеми: забезпечують керівництво компанії інформацією про громадську думку і надають йому допомогу у виробленні у відповідь заходів: забезпечують діяльність керівництва на користь громадськості; підтримують його в стані готовності до різних змін шляхом завчасного передбачення тенденцій; використовують дослідження і відкрите спілкування як основні засоби діяльності.

  Мета PR у сфері туризму – встановлення двостороннього спілкування для виявлення загальних уявлень або загальних інтересів і досягнення взаєморозуміння, заснованого на правді, знанні та повній поінформованості про туристичні продукти [4]. Масштаби такої взаємодії, що спрямована на розвиток міцних і тривалих зв’язків із громадськістю, можуть відрізнятися залежно від величини і характеру сторін, але філософія, стратегія і методи залишаються дуже схожими.

  Проте, сьогодні паблік рілейшнз у туристичному бізнесі України розглядають доволі однобічно – лише як складову політики комунікацій туристичного підприємства. Крім того, у науковому середовищі України окремих спеціалізованих праць з PR у туризмі майже немає (не враховуючи маркетинг або менеджмент туризму). Тим часом у роботах, які присвячені паблік рілейшнз загалом, фактично не виділяють туристичну складову [3, c.142].

  Паблік рілейшнз – це діяльність, спрямована на створення позитивного образу фірми в очах громадськості, доповнює рекламу і може бути дуже ефективною [5,7]. Вона складається з двох відносно самостійних напрямів: паблісіті (пропаганди) і спонсорства (див. мал.1).

  Паблісіті  – це налагодження відносин між підприємством і контактними аудиторіями за допомогою створення вигідної для підприємства репутації, позитивного корпоративного іміджу, з одного боку, усуненням або попередженням небажаних чуток, пліток і дій, з другого. Паблісіті –  це безкоштовне повідомлення про підприємство, його товар або послугу в засобах масової інформації. Паблісіті може бути як позитивним, так і негативним. Підприємство прагне заохочувати позитивні новини і попереджати негативні повідомлення або протидіяти їм [1].

Мал. 1 Заходи паблік рілейшнз

  Другим напрямом діяльності паблік рілейшнз є спонсорство, котре можна розглядати як систему взаємовигідних договірних відносин між спонсором і субсидованою стороною. Приміром, спонсор зобов'язується надати субсидованій стороні грошові кошти або свої товари, послуги, сировину тощо [6, 7]. 

  Питання про створення PR-підрозділів чи прес-служб ставлять перед собою багато українських туристичних організацій. Структура і масштаб PR-підрозділу залежить від таких чинників як розмір організації; галузь, де вона діє (темпи розвитку, рівень конкуренції); кількість засобів, що вона готова витратити для проведення PR; цілі й завдання компанії; рівень розвитку суспільства, його цінності й пріоритети. Досить часто до послуг PR-агенцій вдаються компанії, що мають власний відділ зв’язків із громадськістю. Парадоксальність ситуації пояснюється тим, що такі організації приділяють більшої уваги PR-супроводу своєї діяльності як такої, є певна стаття бюджету на такі витрати, по-друге, сама процедура взаємодії з агенцією виглядає краще організованою (є фахівець всередині організації, здатний пояснити, що потрібно, оцінити, що отримано, взагалі здійснювати на постійній взаємодії з офіційним представником агентства) [2, с.81].

  Паблік рілейшнз у туризмі загалом можна представити у вигляді цілісної системи, концептуальну модель якої показано на мал. 2 [3, с. 145]. Ця система передбачає процес формування PR загалом та виділення окремої їхньої субгалузі – туристичних PR, що складається з чотирьох взаємопов’язаних блоків – предметного («продуктного»), об’єктного (цільового), суб’єктного та методичного («PR-технологічного»). Зрештою складається цілісна картина, яка дає змогу отримати чіткі відповіді на запитання – хто, що, для кого і в який спосіб популяризує, що, своєю чергою, забезпечує формування позитивного іміджу і загальної туристичної привабливості як географічних туристичних об’єктів, так і туристичних організацій і їхніх продуктів серед громадськості, до якої, в нашому випадку, слід зачислити, крім потенційних та наявних туристів, також інвесторів, партнерів (насамперед зарубіжних, з відправки чи прийому туристів) та працівників туристичної галузі.

Мал. 2 Система паблік рілейшнз у туризмі

  Висновки. Як висновок хотілося б відзначити, що в будь-якій галузі найбільш ефективними є не окремі методики, а «ідеологія» public relations. Щоб компанія могла успішно працювати, всю її діяльність, думки всіх співробітників має пронизувати турбота про репутацію компанії. Саме в цьому випадку фірма не буде працювати на public relations, а public relations – на фірму.

  Може виникнути питання, чи не є все, розглянуте у даний роботі, гідним уваги лише вузької групи фахівців туристичного бізнесу? Ми вважаємо, що ні. По-перше, ситуація в області public relations у чомусь схожа для всіх галузей бізнесу. А по-друге, наведені аспекти можуть служити базою для проведення аналізу в інших галузях не тільки сфери обслуговування, але і виробництва. До того ж, якщо українські туристичні підприємства хочуть бути конкурентоспроможними на світовому ринку, без public relations обійтися не можна, так як вони вже стали нормою життя світового співтовариства.

Література:

1. Балабанова Л. В., Холод В. В., Балабанова І. В. Маркетинг підприємства: навч. посіб.– К.: Центр учбової літератури, 2012. – 612 с.

2. Буторіна В.Б. Іміджеологія і PR підприємств туристичної галузі: навчально- методичний посібник / В.Б. Буторіна. – Кам'янець- Подільський: ПП «Медобори-2006», 2015. – 112 с.

3. Горб К.М. Паблік рілейшнз в управлінні міжнародним туризмом / Вісник Львівського університету. – Серія міжнародні відносини. – 2014. – Випуск 34. – С. 142–150.

4. Карягін Ю. О. Маркетинг турпродукту: підручник /Ю.О. Карягін, З.І. Тимошенко, Т.О. Демура, Г.Б. Мунін. — К.: Кондор, 2009. — 394 с.

5. Мойсеєв В. А. Паблік рілейшнз: навч. посібник / В. А. Мойсеєв. – К. : Академ- видав, 2007. – 224 с.

6. Паблик рилейшнз (PR) в сфере туризма. –  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourfaq.net/travel-business/pablik-rilejshnz-pr-v-sfere-turizma/

7. «Паблік рілейшнз», персональний продаж, стимулювання збуту. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.if.ua/book/42/2958.html

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Володимир Михайлович Артеменко

Хорольський агропромисловий коледж

Полтавської державної аграрної академії

Україна, м.Хорол

  Ми живемо в епоху надзвичайних відкриттів, неймовірних технічних можливостей. Вже в кожного, від малого до старого, з'явилося по декілька сучасних гаджетів: комп'ютер, мобільний телефон, планшет, iphone, ipad, без яких ми навіть не мислимо сьогодення.

  Але давайте згадаємо, як ми, здається лише вчора, невпевнено впускали їх в своє життя. І скільки ж довелося людству працювати в напрямку новітніх досягнень.

  Так, історія нашої цивілізації розпочалася дуже давно. Планета Земля зазнала значних змін, від ери динозаврів перейшла до епохи міфів та легенд, діяльності видатних філософів Стародавніх Греції та Риму, часу великих географічних відкриттів… І це далеко не вичерпний перелік. Зараз, як зазначалося вище, ми живемо у суспільстві, що дістало назву інформаційного. І недарма. Темпи збільшення обсягів інформації щороку швидко зростають. А відтак все більш прискорюється і технічний прогрес, адже нову інформацію потрібно вчасно та повною мірою обробляти та аналізувати… І в цьому нам найбільше допомагає, насамперед, комп'ютер. А скільки ж пройшло часу від його створення???

  Здається, ще не так давно людина вперше відчула необхідність створення машини, яка допомогла б у цьому трудомісткому і тривалому процесі, і нещодавно промовила нове слово - «комп’ютер», а сьогодні вже майже кожен не може обійтись без такого чудо-пристрою.

  Варто зазначити, що процес виникнення комп’ютера у сучасному його розумінні був доволі складним і цікавим. Так, першим засобом, що допомагав людині з обробкою інформації був абак. Згодом на його зміну прийшла уже відома більшості рахівниця. Але, чим більше з’являлося даних, які потрібно було проаналізувати, тим складнішим ставав цей процес і до того ж потребував значно більше часу. Надалі вже просто не можливо було ефективно працювати без використання більш швидкісної і потужної техніки. Тому в далекому 1623 році була створена обчислювальна машина, яка уже могла розраховувати таблиці. При цьому, даний пристрій був достатньо громіздким, потребував постійної присутності декількох асистентів і нерідко займав цілу кімнату. І звісно ж, на комп’ютер, у сучасному його розумінні, взагалі ще не був схожим. 

  І ось, наприкінці 40-х років ХХ століття з’являється перший прототип сучасного комп’ютера. В той час, лише коло дослідників, які працювали над створенням даного пристрою, вживали для його позначення термін «комп’ютер». Для інших же це поняття було ще не відомим.

  Що й говорити про населення нашої країни, яке лише якихось років двадцять тому дізналось про існування засобів, що значно полегшують обробку, аналіз будь-яких обсягів чисел, можуть писати, малювати… Ми тільки нещодавно змогли навчитися працювати на комп’ютері, адже вартість пристрою обумовила достатньо обмежену кількість людей, які змогли його придбати. Проте минуло років з десять і комп’ютер з’явився практично в кожного, відтепер постійно допомагає при навчанні, є незамінним помічником на роботі, корисним удома, та майже невід’ємним джерелом розваг та відпочинку. Та чи тільки позитивні наслідки отримуємо ми від використання комп’ютерної техніки? Чи насправді, негативний її вплив на людину відсутній? 

  На мою думку, варто детальніше розглянути напрямки використання комп’ютера на сучасному етапі розвитку суспільства та визначити вплив технічного прогресу на людину, зокрема через застосування комп’ютерної техніки.

  На сьогодні широко відомо, що наука і техніка тісно пов’язані одне з одним і динамічно розвиваються пліч-о-пліч, а тому використання комп’ютера для навчання є досить звичним процесом, і всіма сприймається позитивно. Так, у наш час практично кожна школа має власний комп’ютерний клас, де школярі вивчають, наприклад, предмет «Інформатика». За час навчання вони дізнаються, що таке комп’ютер, як із ним працювати, за допомогою яких програм можливо створити листа, таблицю чи малюнок. Деякі школи мають комп’ютерні програми, за допомогою яких школярі вивчають іноземні мови, чи дізнаються про нашу Сонячну систему, рух планет, тощо. Навчаючись за допомогою комп’ютера дитина добре розвивається, може набагато швидше опанувати будь-яку науку, зрештою, через ігри зможе легко розв’язувати задачі. Так, саме з цією метою для дитини варто придбати комп’ютер, тим більше, якщо (з огляду на сьогоднішню зайнятість більшості батьків) у вас просто катастрофічно не вистачає часу на заняття з дитиною. Тож, очевидно, що застосування комп’ютерної техніки у навчанні посилює зацікавленість дітей, прискорює процес їх розвитку та освіти, що можна вважати позитивним наслідком. 

  Не менш важливе значення має використання комп’ютера і під час навчання студентів у різних ВУЗах, коледжах та інших навчальних закладах. Зокрема, за допомогою комп’ютера виникла можливість ґрунтовно підготувати майбутніх фахівців з урахуванням специфіки обраної спеціальності. Так, у наш час з’явилося чимало навчальних тренувальних програм, наприклад, програми "Водій", «Сигнал», що використовуються в навчальних закладах для дисципліни з вивчення правил дорожнього руху; програми «Операційний день банку», "1-С Підприємство", «Автоматизоване робоче місце економіста, бухгалтера, фінансиста, менеджера» - для навчання студентів в економічних ВУЗах, тощо. Також комп’ютер може використовуватися для моделювання різних фізичних процесів, побудови креслень (наприклад, з допомогою програми «Компас») та ін. Досить поширеним в навчальних закладах стало здійснення заочно-дистанційного навчання, для чого переважно використовують програму «Skype». 

  Варто зазначати, що комп’ютер як засіб, що допомагає при навчанні, може також використовуватися і для пошуку необхідної інформації. Все, що для цього потрібно – це лише підключення до Internet. Напевно, практично кожний користувач Internet, розуміє глобальний масштаб і невичерпні можливості такого пошуку даних. Так, на сьогодні у світовій мережі Internet існує чимало пошукових систем (наприклад, системи Google, Yandex, Mail, Yahoo, Rambler та ін), каталогів (наприклад, Rambler TOP100, Яндекс Каталог, каталог Aport, MSN, Google, Yahoo), енциклопедій (наприклад, «Википедия», «Лукоморье» та ін.), електронних бібліотек та словників (наприклад, BestLibrary, Рубрикон, та ін.), телефонних довідників тощо. Що й говорити про величезний список сайтів рефератів, дипломних, курсових (наприклад, Referats.com, ukrreferat.com, parta.com.ua та ін.). Не дивно, що маючи такий арсенал літератури кожен студент, що мріє про високу оцінку та вміє працювати з комп’ютером, має можливість написати чи то цікавий реферат, чи то ґрунтовну наукову роботу, чи здійснити глибоке дослідження поставленої проблеми і виконати на «відмінно» дипломний проект.

  Тож, очевидно, що комп’ютерну техніку потрібно вивчати, наприклад, щоб мати можливість добре навчатися, а навчатися, знаючи комп’ютер, – досить цікаво та легко. 

 Проте сьогодні ми використовуємо комп’ютер не тільки для навчання – він також допомагає нам швидко та правильно обробляти інформацію та аналізувати дані, тобто, ефективно працювати. Дякуючи таким широким «умінням» комп’ютерної техніки, вона стала невід’ємним активом кожного підприємства та установи. Так, за допомогою програми Ms Word можна, наприклад, надрукувати ділового листа партнеру по бізнесу чи написати наказ по підприємству; Ms Excel використовується для складних розрахунків, побудови аналітичних таблиць; PowerPoint дозволяє створити яскраву презентацію нового товару. Але ці програми є лише базовими – на сьогодні існує чимало спеціалізованих програм, що допомагають конкретно кожному працівнику - бухгалтеру чи економісту (наприклад, програми БЕСТ Звіт-Плюс, 1-С Бухгалтерія, Terminal та ін. - вести складний бухгалтерський облік, нарахування заробітної плати, тощо), працівнику банківської установи (програми: В2 - використовується для швидкого обслуговування касових операцій; Банк-клієнт – для зв’язку між банком та підприємством з метою передачі платіжних доручень, отримання підприємством виписок з особового рахунку; W_Credit – для розрахунку відсотків по кредитах, підготовки кредитного договору та ін.), трейдеру (різноманітні версії програми Forex), юристу (наприклад, програма ЛІГА-законодавство та ін. - програми, що надають відомості про законопроекти на певну дату), працівнику станції технічного обслуговування (програми, які допомагають провести діагностику автомобіля), будівельнику, дизайнеру...

  Як бачимо, існує різноманітний спектр комп’ютерних програм, які можуть використовуватися у різних сферах виробництва, професійної діяльності та підвищують ефективність діяльності як працівника, так і в цілому підприємства, що також варто віднести до позитивних моментів.

  Застосування комп’ютерної техніки, зокрема, широка сфера її використання в навчанні і на підприємствах, зумовило і зростання кількості персональних користувачів комп’ютерними програмами удома. Так, значного поширення набуло створення вдома каталогів фільмів, музики, рецептів, бази літератури. Зручним та швидким за допомогою комп’ютера є облік грошових надходжень і витрат сім’ї, що за сучасного стану економіки є важливою складовою виживання.

 Поряд з названими зручностями, що виникають внаслідок використання комп’ютерної техніки удома не можливо не згадати й інший бік, а саме - розваги. Так, позитивним моментом у використанні комп’ютера є можливість «зануритися» в мелодію улюбленої композиції, відпочити під час перегляду цікавого фільму без надоїдливих реклам, чи почитати книгу, а точніше – її прослухати, чи поспілкуватися з друзями і не тільки... 

  І звичайно ж, комп’ютер є невід’ємним та незамінним джерелом ігор… При цьому, не тільки для дітей. І не дивно. Постійно поновлюваний арсенал ігор (наприклад, Grand Theft Auto V, Battlefield 1, Serious Sam, Zuma, Counter-Strike, Civilization VI, FIFA 2017, Prime World, S.T.A.L.K.E.R., The Lord of the Rings, Starcraft, Pro Evolution Soccer 2016, Steep, Forza horizon, STAR WARS, Need for Speed, Test Drive Unlimited та безліч інших) – цікавих захоплюючих пригод – здатний відволікти не лише дитину від навчання, а й дорослу людину від важливої роботи. Так, підкорювати невідомі всесвіти, рятувати прекрасних принцес, перемагати жахливих чудовиськ, будувати власні імперії, перетворюватись у пілотів “Формули-1”, стратегів, магів, героїв після-ядерного світу та інших персонажів – що може бути цікавішим?...

  Але разом з бажанням якнайшвидше отримати нову версію тієї чи іншої гри потрібно, в першу чергу, дізнатись, що розуміють під термінами: «комп’ютерні випромінювання», «якість зображення на екрані», «робоча поза користувача», «оформлення та освітлення приміщення», «кількість часу, що проводиться за комп’ютером», «ергономічна та психологічна якість програм», «стреси, що виникають у зв’язку зі специфікою застосування комп’ютерів». І не лише вивчити їх, а й зрозуміти, як вони впливають на людину. 

  Адже, все частіше серед користувачів комп’ютерів, особливо постійних, фіксують факти погіршення здоров’я, серед них: захворювання очей та зорові порушення, порушення кістково-м’язової системи, порушення, пов’язані зі стресом, захворювання шкіри, порушення вагітності. За свідченнями психологів, багато фанатів ігор мають проблеми у спілкуванні, особистому житті, вони стають агресивними та нахабними або, навпаки, замкнутими та мовчазними, переважно без настрою і активності, з відчуттям погіршення самопочуття. Більше того, настрій не покращується і після гри на комп’ютері, а реальний світ стає нудний, нецікавий і повний небезпеки, тому що такі люди погано адаптуються у соціумі. Більшість із «фанатів комп’ютерних ігор» - люди з відомими психологічними проблемами: несформоване особисте життя, незадоволеність собою, і, як наслідок, втрата сенсу життя і нормальних людських цінностей. Єдиною цінністю для них є комп’ютер і все, що з ним зв’язане. Виникає неадекватне відношення до себе в результаті невідповідності «Я реального» і «Я віртуального».

  Це крайня форма залежності, коли порушуються не тільки нормальні людські особливості світогляду, але і взаємодія з навколишнім світом. Порушується основна функція психіки - вона починає відбивати не вплив об’єктивного світу, а віртуальну реальність. Основний механізм залежності вбачається у розриві реального і віртуального життя людини на користь останнього, в якому людина прагне в кінці кінців знаходитись якомога безперервніше, і внаслідок цього ясна річ людина починає уникати реалій.

  Та чи насправді реальний світ нудний і нецікавий? Чи дійсно комп’ютер можна вважати єдиною цінністю? Чи полягає сенс життя лише в комп’ютерній грі? Чи потрібно грати лише для того, щоб просто «вбити» час, і чи насправді більше нічим зайнятися?

  Якщо хтось почувається щасливим, поринаючи у світи, де можна бути героєм кращим, сильнішим, розумнішим, могутнішим, ніж насправді, – будь ласка. Але, на мою думку, причини проблем потрібно шукати в собі і змінювати не рівень гри з простішого на складніший, а в першу чергу, працювати над собою. Вдосконалювати себе, свої знання, знаходити себе кращого, в реальному світі. Адже, дійсно, є безліч справ, якими можна зайнятися без шкоди своєму здоров’ю і з користю та задоволенням.

  Виникає питання: комп’ютерні ігри мають позитивний чи, все ж таки, негативний вплив? 

  Однозначної відповіді не існує. Але, в більшості випадків, позитиву від комп’ютерних ігор мало. Переважно, комп’ютерні ігри несуть в собі небезпеку для людини. 

  Незважаючи на це, слід зазначити, що знаючи та враховуючи всі деталі роботи з комп’ютером і обов’язково дотримуючись «золотої середини» (як і з будь-якими іншими заняттями), можна сміливо розпочинати пошук нових позитивних результатів впровадження комп’ютерної техніки, не втрачаючи при цьому реального зв'язку з нашим неймовірно цікавим навколишнім світом.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Дорошенко Юлія Іванівна

к.т.н., доцент

Івано-Франківський національний 

технічний університет нафти і газу

Україна, м. Івано-Франківськ

Дорошенко Ярослав Васильович

к.т.н., доцент

Івано-Франківський національний 

технічний університет нафти і газу

Україна, м. Івано-Франківськ

Лушпак Максим Тарасович

студент

Івано-Франківський національний 

технічний університет нафти і газу

Україна, м. Івано-Франківськ

  Анотація: Здійснено 3 D моделювання циклонного пиловловлювача компресорної станції, де відбувається складний рух газового потоку, зміна напряму потоку.

  На основі програмних комплексів ANSYS Fluent, ANSYS CFX розроблена методика моделювання динаміки руху газу сепаратором. Математична модель базується на розв’язанні рівнянь Нав’є-Стокса і переносу енергії, замкнутих двопараметричною   моделлю турбулентності Лаундера-Шарма з застосуванням пристінної функції з відповідними початковими і граничними умовами.

  Досліджено структуру потоку сепаратором. Моделювання виконувалось для різних розмірів частинок забруднення та завантаженості сепаратора.

  Результати моделювання були візуалізовані в постпроцесорах програмних комплексів побудовою ліній течії, полів модуля швидкостей та тиску на контурах і в повздовжніх і поперечних перерізах, заливки модуля швидкостей та тиску в внутрішній порожнині елементу. Визначались точні значення швидкості, тиску в різних точках на полях модуля швидкості та тиску. Такі результати відкривають можливості для повного і всебічного дослідження процесу очищення газу у циклонних сепараторах та розробки рекомендацій щодо їх енергоефетивної експлуатації.

  Ключові слова: сепаратор, очищення, пиловловлювач, моделювання, двохфазний потік

  Однією з найбільших проблем транспортування природного газу є його очистка. Починаючи із свердловин, газ завжди містить у собі деяку кількість вологи та механічних домішок, які значно погіршують його якість. Тому очищення природного газу від зайвих компонентів є важливим завданням для промисловості.

  Один із основних способів очищення природного газу від пилу є циклонні сепаратори. Вони відловлюють масивні частинки пилу та крапельної вологи за рахунок інерційних сил, що створюються при закрученні потоку забрудненого газу.

  Таке обладнання застосовується в основному на компресорних станціях для попереднього очищення природного газу перед поданням його в відцентрові нагнітачі.

  У цій роботі було змодельовано потік забрудненого газу через циклонний сепаратор ГП-144, зображений на мал. 1.

Мал. 1  Сепаратор ГП-144

  Сепаратор розрахований на пропускну здатність 20 млн. м3 газу та тиск 7,5 МПа. Такі сепаратори звичайно встановлюються на компресорних станціях України для вловлювання часток пилу та масла, що могли попасти в трубопровід із попередньої компресорної станції.

  Двохфазний потік природного газу та твердих часток пилу було змодельовано із застосуванням ліцензійного програмного забезпечення ANSYS Fluent R18.1 Academic. У середовищі програми потік газу моделюється з допомогою аналітичного розв’язку рівняння Нав’є-Стокса (1) та рівняння непереривності (2)

  Рух твердих частинок моделюється з допомогою так званої моделі Discrete Phase Model (DPM), у якій частинки вважаються дискретними сферами із масою та нульовим об’ємом. Рух кожної частинки вираховується із врахуванням сил, що діють з боку газової фази. Ця модель досить точно описує рух малих частинок, розмірами яких можна знехтувати, однак її не можна використовувати для моделювання фази із певним об’ємом. Для моделювання потоку пилу, розмір якого зазвичай досягає не більше к декілька десятків мікрометрів, ця модель цілком підходить.

  Було створено трьохвимірну модель циклона у програмі SpaceClaim, що входить в пакет ANSYS та створено сітку моделі. В середовищі програми були задана модель DPM, а також так звана модель турбулентності к-епсилон для газового потоку, що базується на розв’язанні рівняння дисипації турбулентної енергії. Також в модель було включено рівняння енергії для врахування стисливості газу, тобто зміни його густини із зміною тиску.

  Використання технологій CFD для моделювання різноманітних процесів все частіше використовується в усіх галузях промисловості і тому їм варто приділяти велику увагу. Використовування комп’ютерних симуляцій набагато дешевше ніж спорудження експериментальних зразків нового обладнання і проведення випробувань на них, і може значно скоротити кошти на розробку нового обладнання та моделювання нестандартних режимів роботи старого.

  Для розрахунку програмі було задані необхідні дані про фізичні властивості компонентів та граничні умови. В якості газу було вибрано метан,в якості матеріалу твердої фази – антрацит. Було задано частинки різних діаметрів, від 1 до 100 мкм. Як граничні умови, була задана швидкість руху частинок на вході – 21 м/с та тиск на виході – 7460000 Па. Кількість ітерацій була задана 500, увесь розрахунок зайняв близько 5 годин.

Візуалізовані результати можна бачити на мал. 2.

Мал. 2 Візуалізовані треки руху частинок пилу

  На рисунку зображені траєкторії руху твердих частинок, забарвлені у градієнт їхньої швидкості. Як видно із рисунку, частинки, входячи через вхідний патрубок, закручуються у циклонних елементах та спускаються в нижню камеру. Їх швидкості в цей момент падають практично до нуля і більшість з них залишаються в нижній секції сепаратора. Однак деякі частинки проходять через циклони і піднімаються уверх разом з очищеним газом.

  Було порівняно роботу сепаратора із частинками різних діаметрів, в результаті чого було встановлено, що відносно частинок діаметрами 12-23 мкм ефективність апарата досягає 95-99%, в той час як менші частинки з діаметрами 1 мкм  і менше вловлюються лише на 87-90%. Ці цифри є досить близькими до реальних номінальних показників сепаратора, що говорить про точність проведеного розрахунку.

Література:

1. ANSYS Fluent Theory Guide – ANSYS, Inc., 2016

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 621.382

Амірова Марія Владиславівна

Магістрант Одеського національного політехнічного університету(ОНПУ)

Україна, м. Одеса

  Анотація: в даній роботі описаний метод кластеризації на базі мультістартової оптимізації з використанням вейвлет-перетворення і представлені розрахункові дані для різних ітерацій і кроку дискретизації.

  Ключові слова: кластеризація, класифікація, мультістартова оптимізація, вейвлет-перетворення.

  Сучасний етап розвитку радіоелектроніки і телекомунікаційних систем характеризується загостренням проблеми надійності та якості в цілому внаслідок ускладнення радіоелектронної апаратури (РЕА), що виражається як у різкому збільшенні кількості використовуваних елементів і блоків, в появі якісно нових відповідальних функцій, покладених людиною на апаратуру, так і в ускладненні умов роботи. В силу цих причин підвищуються вимоги до точності і ефективності виконання заданих функцій не тільки системою в цілому, а й кожним окремим елементом. Наприклад, у найбільш жорстких умовах повинна функціонувати радіоелектронна апаратура (РЕА), встановлена на атомних станціях.

  Найбільш достовірні і повні показники надійності зазвичай отримують за результатами експлуатації апаратури. Однак ця інформація надходить, як правило, з великим запізненням. Традиційні методи випробувань апаратури в багатьох випадках також не дозволяють підтвердити заданий рівень її надійності і якості через наявність ряду прихованих дефектів. У зв'язку з цим одним з перспективних напрямків у розробці ефективних і економічно прийнятних методів оцінки надійності та якості РЕА є передбачення їх майбутнього стану [1]. 

  При отриманні прогнозних оцінок довговічності ІС можливі два підходи дослідження фізико-хімічних процесів, що протікають в елементах конструкції ІС (фізичні методи прогнозування) та математичне моделювання процесу деградації (методи статистичного прогнозування).

  Згідно з даними зарубіжної літератури інтенсивність відмов ІС має бімодальний характер, а довговічність при екстраполяції до нормальної температури оцінюється величиною понад 100 тис. років. Однак в літературі відсутні дані по фактичної напрацювання ІС, що підтверджують достовірність прогнозів прискорених випробувань.

  У ряді випадків досить не проводити прогноз для кожного компонента, а оцінювати, до якого класу (якісних або неякісних виробів) відноситься група (партія) таких виробів [2]. Це може бути актуально при виборі або налагодженні параметрів технологічного процесу виробництва. 

  Математична модель кластеризації.

  Для передбачення параметрів важливою є класифікація з самонавчанням, яка складається з двох процедур: кластеризації та класифікації. При кластеризації визначають кількість і склад груп параметрів-ознак, при класифікації - будують поверхні, що розділяють ці групи в просторі ознак.

  При кластеризації може бути не відомо кількість кластерів, кластери можуть мати складну форму і перетинатися, відрізнятися за розмірами і щільності. При класифікації з самонавчанням може бути не відомо кількість груп параметрів в просторі ознак і число образів в групах. У ряді завдань технічної діагностики серед параметрів необхідно виділити групи з загальними властивостями. Кількість таких груп (кластерів) і число виробів в них, як правило, невідомо.

  Метод кластеризації на базі мультістартової оптимізації з використанням вейвлет-перетворення реалізується за схемою[2]:

c[n]=c[n-1] - ϒ [n]WT_k (Q(x[n],c[n-1])) -1

  де Q(x, c) – функціонал, залежить від вектору коефіцієнтів С = ( С₁…, С_N ) и от x = (x₁ ,…, x_M ); γ[n] – крок; n– номер ітерації; k– номер старту;

WT_k(Q(x[n],c[n 1])) ={ G_1k,G_2k,…,G_Nk}

  визначає напрямок руху до екстремуму:

  де S_k – довжина носія ВФ на k-м старті (S_k – парне число); a - крок дискретизації; Ψ_k(i) – ВФ на k-м старті (табл. 1); j = 1, …, N – розмірність вектору параметрів. Для оцінки напрямки пошуку оптимуму в обрані симетричні і нестаціонарні ВФ, на першому етапі - ВФ виду:

  - на наступних етапах:

  При ітеративному підході до кластеризації визначають оптимальний вектор координат центрів кластерів c=copt , який, задовольняючи обмеженням, доставляв би екстремальне значення Q(x,c) - функціоналу вектору  С = ( С₁…, С_N ) залежить від вектору випадкових послідовностей x = (x₁ ,…, x_M ). за образам x   X визначаються центри множин X_k та їх межі. При цьому 

  - реалізація функціоналу якості;  F_k ( x,С₁…, С_M ) – функція відстані елементів x безлічі X від «центрів» c_k підмножин X_k (кластерів); ε_k( ) - характеристичні функції, 

  Таким чином формується метод кластеризації на базі мультістартової оптимізації з використанням вейвлет-перетворення. Створивши на основі цього методу програму можна розділити масив даних на два класи якісних і неякісних параметрів, тим самим відсікаючи браковані вироби на початковій стадії.

  Вивчення впливу кроку дискретизації та ітерації на МОВП.

  Для роботи були обрані інтегральні схеми ТТЛ ІС типу 106ЛБ1 за параметрами UOL (вихідна напруга низького рівня) і UOH (вихідна напруга високого рівня) [3]. Під технічними характеристиками ІС розуміють електричні параметри ІС, які підлягають контролю за технічними умовами (ТУ). Наприклад, для ТТЛ ІС обов'язковим є контролювання параметрів UOL (вихідна напруга низького рівня) і UOH (вихідна напруга високого рівня). Графічне зображення параметрів ІС при зміні зовнішніх умов представлено на гістограмі (Мал. 1)[3].

Малюнок 1 Параметри ІС при зміні зовнішніх умов.

  Для дослідження було обрано метод кластеризації на базі МОВП, вибірка з 40 параметрами ІС у двовимірному просторі. Під час обробки параметрів за допомогою методу МОВП було знайдено центри кластерів С1 (0.1710; 2.6241) і С2 (0,2801; 0, 2903), а дані були розділені на 2 групи якісних (кола) і неякісних (квадрати) параметрів (Мал. 2).

Малюнок 2 Реалізація кластеризації 40 параметрів ІС.

  Проаналізуємо як змінюється час розрахунків від довжини носія (5…10), кроку дискретизації (0,1…0,4) та від кору ітерації (0,1...0,6).

Малюнок 3 Залежність часу від довжини носія.

Крок дискретизації дорівнює 0,1; 0,2 ; 0,4. 

  З графіків видно, що час, який витрачає програма на розрахунки зростає зі збільшенням довжини носія. Зростання часу розрахунку так само пов'язаний з кроком дискретизації і ітерацією.

Малюнок 4 Залежність часу від довжини носія для ітерації 0,1; 0,3 ; 0,6. 

  При цьому, якщо розглядати залежність часу розрахунків від ітерації, то можна бачити, що в інтервалі від 6,5 - 8,25 лінії графіка наближаються одна до одної. Виходячи з цього можна зробити висновок, що час розрахунків для даних довжин відрізняється незначно. Це особливо яскраво виражено при L = 8. При перевищенні цього значення час розрахунків для великої ітерації значно зростає. Залежність часу розрахунків від кроку дискретизації має постійних характер для всіх довжин носія.

  Висновки.

  Для аналізу літературних даних необхідно і достатньо вибирати мінімальне значення кроку дискретизації і ітерації. Це дозволить оцінити вже існуючий прогноз за мінімальний час. При цьому для великих довжин носія збільшення ітерації хоч і дасть більшу точність, але потребує додаткових витрат часу. Даний метод хороший для оцінки надійності і якості РЕА за мінімальні терміни.

Література:

1. Строгонов А.В. Долговечность ИС и методы ее прогнозирования/А.В. Строганов//Автореферат Воронеж гос техн ун-т, 2006.

2. Щербакова Г. Ю. Субградиентный метод классификации в пространстве вейвлет-преобразования для технической диагностики / Г. Ю. Щербакова // Електротехнічні та комп’ютерні системи. - 2010. - № 1. - С. 136-142с.

3. Строгонов А.В. Использование нейронных сетей для изучения надежности ИС/А.В. Строганов//Компоненты и технологии 2006 №3.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Беркова Оксана Петрівна

кандидат економічних наук,

доцент кафедри країнознавства і туризму,

Національний авіаційний університет

Україна, м.Київ

Іванова Дар’я Борисівна

студентка 4 курсу, спеціальність «Туризм»

Національний авіаційний університет

Україна, м.Київ

  Aнoтaцiя. Стаття базується на поняттях сьогодення, коли неможливо уявити роботу будь-якого підприємства без добре налагодженої мережі маркетингових комунікацій. В ній охарактеризовано маркетингові комунікації у сфері туризму в їх широкому значенні, а також проаналізовано фактори розвитку та впливу реклами як комунікативного інструменту маркетингу в сфері туристичних послуг.

  Ключoвi cлoвa: маркетинг, маркетингові комунікації, сфера послуг, туризм, реклама.

  Постановка проблеми. Туризм сьогодні - це сфера народногосподарського комплексу, яка в багатьох країнах світу перетворилася в галузь із бурхливим розвитком. Успіх туристичного бізнесу, як у будь-якого іншого бізнесу багато в чому залежить від ефективності комунікацій, які забезпечують зв'язок між виробником туристичних послуг (туроператором) і споживачем (туристом). Сучасний комунікаційний маркетинг туристичної фірми означає більше ніж розробку гарного туристичного продукту, установлення на нього привабливої ціни й наближення споживачів цільового ринку. Туристична фірма повинна також мати безперервний комунікаційний зв'язок з існуючими й потенційними клієнтами. Тому кожна туристична компанія неминуче починає відігравати роль джерела комунікації й генератора різних засобів просування інформації про свої послуги на ринки.

  Aнaлiз ocтaннiх досліджень тa пyблiкaцiй. Вивчення особливостей тематики даної статті займалиль різні вчені та дослідники. Найбільш відомі з них це: O. Aзapян, Ж. Бoдpiйяp, A. Вoйчaкa, A. Дypoвич, Ф. Кoтлep, Н. Кyдлa, O. Любiцeвa, C. Мeльничeнкo, A. Пaвлeнкo, Ю. Пpaвик, I. Cмиpнoв, В. Шyбaєвa, Л. Шyльгiнa тa iншi. Вказані вище дослідники, aнaлiзyвaли пpoблeми poзвиткy тypиcтичнoї дiяльнocтi тa питaння маркетингових комунікацій тypизмy. Багато наукових робіт, які були нами проаналізовані спрямовані саме на перспективи розвитку процесів маркетингових комунікацій у сфері туризму. 

  Мeтою статті є дослідження особливостей застосування маркетингових комунікацій в туристичній сфері, зокрема використання реклами як головного інструменту маркетингових комунікацій туризму.

  Виклад основного матеріалу. Оскільки світ туристичних послуг розвивається та змінюється, то цілком логічним є те, що увага звертається на майбутній розвиток та покращення і вдосконалення загальної моделі комунікацій в туризмі. Саме, через це нами було обране питання висвітлення загального сучасного стану розвитку маркетингових комунікацій у сіері туристичних послуг, зокрема розвитку реклами як однієї з головних ланок надання послуг. У Вcecвiтньoмy звiтi ЮНECКO Нayкoвий вicник Мyкaчiвcькoгo дepжaвнoгo yнiвepcитeтy, 2015 нaгoлoшyєтьcя нa тoмy, щo пicля дecятиpiч тaк звaнoгo мacoвoгo тypизмy вiдбyвaєтьcя вiдpoджeння тypизмy, мeтoю якoгo є пoшyк caмoбyтнocтi i який мoтивyєтьcя нaмaгaнням вiдкpити для ceбe iншi нapoди в їх пpиpoднoмy coцiaльнoмy тa кyльтypнoмy cepeдoвищi [5]. Такий висновок свідчить про те, що сьогодні важливо досліджувати комунікативну сферу туризму, а саме засоби та методи дії маркетингових комунікацій у сфері надання туристичних послуг. А оскільки сучасний турист - це особа, життя якої безперервно пов'язане із впливом реклами, тоді доцільно висвітлити і цей аспект питання.

  З позицій маркетингу, комунікації розглядаються як складне, багатоаспектне поняття, що охоплює систему взаємозв'язків і взаємовідносин, яка обумовлює можливості обміну інформацією між різними суб'єктами ринку [1]. Найважливішими цільовими аудиторіями (адресатами) маркетингових комунікацій туристського підприємства є наступні.

1. Співробітники фірми. Досягнення поставлених перед фірмою цілей у величезній мірі залежить від того, наскільки керівництво досягло взаєморозуміння з персоналом, як сильна мотивація співробітників, який психологічний клімат панує у колективі.
2. Дійсні та потенційні споживачі (цільовий ринок). Система комунікацій з цільовим ринком відрізняється надзвичайною різноманітністю форм, засобів та інструментів (реклама, знижки, конкурси, ігри і т.п.).
3. Маркетингові посередники. У їх число входять торгові посередники (турбюро, екскурсійні бюро, туристські агентства), а також особи і фірми, які б виконання окремих маркетингових функцій (наприклад, агентства маркетингових досліджень, рекламні агентства тощо). Особливістю даного адресата комунікацій є те, що маркетинговий посередник може бути проміжною ланкою в комунікації фірми з цільовим ринком та контактними аудиторіями.
4. Контактні аудиторії об'єднують організації та осіб, які не беруть безпосередньої участі в ринковій діяльності підприємства. Основними засобами комунікацій з контактними аудиторіями можуть бути зв'язки з громадськістю (у тому числі пропаганда), реклама, участь у вирішенні соціальних проблем міста, регіону і т.п.
5. Виробники туристських послуг - підприємства, що надають послуги з розміщення, харчування, транспортного обслуговування і т.д. Очікувана відповідна реакція, ділове співробітництво на взаємовигідних умовах.
6. Органи державної влади та управління (як законодавчі, так і виконавчі). Для встановлення та підтримання взаємовідносин з ними можуть бути використані: лобіювання, участь у загальнодержавних програмах (економічних, екологічних, культурних), презентації, участь у виставках і т.п.

  Нами було проаналізовано наукові праці у сфері маркетингових комунікацій туризма, та встановлено, що до складу комплексу комунікацій входять чотири основних елементи: реклама; зв'язки з громадськістю; стимулювання збуту; особистий продаж. Оскільки найближчим до сучасного туриста є саме такий інструмент як реклама, то саме він і був висвітлений у даній статті. Реклама - найбільш значущий елемент комунікаційного комплексу. Вона має великий потенційний вплив на всі інші елементи цього комплексу (може залучати широкі маси людей) і є найдорожчою. Характерна особливість реклами як одного з головних засобів маркетингових комунікацій у сфері туризму визначається специфікою, як самої реклами, так і особливостями галузі і її товару [3].

  Харктерними особливостями реклами туристичного продукту є наступні показники:

• Неособистий характер. Комунікативний сигнал надходить до потенційного клієнта не особисто від співробітника фірми, а за допомогою різного роду посередників (засоби масової інформації, проспекти, каталоги, афіші та інші рекламоносії).
• Однорідна спрямованість. Реклама фактично має тільки один напрямок: від рекламодавця до адресата. Сигнал зворотного зв'язку надходить лише у формі кінцевого поведінки потенційного клієнта.
• Інформаційна насиченість. Туристські послуги, які на відміну від традиційних товарів не мають матеріальної форми, постійної якості, потребують пріоритетного розвитку таких функцій реклами, як інформативність та пропаганда.
• Помітність і здатність до переконання. Специфіка туристських послуг обумовлює необхідність використання зорових, наочних засобів, що забезпечують більш повне уявлення об'єктів туристського інтересу.

  На думку західних фахівців, в туристичному бізнесі від реклами чекають виконання наступних завдань: з її допомогою будь-яка складова послуги повинна мати відчутний вигляд, щоб потенційному споживачеві було зрозуміло, що саме йому пропонується; вона повинна обіцяти вигоду або рішення проблеми; реклама повинна вказувати на відмінності продукту компанії від продукту її конкурентів; реклама повинна надавати позитивний вплив на тих працівників компанії, які повинні проводити в життя обіцянки, дані клієнтам; реклама повинна капіталізуватися за допомогою усного поширення.

  Важливо також сказати, що реклама не буде повноцінно виконувати свої функції якщо її ефективність буде знаходитись на низькому рівні. Тому ефективність туристичної реклами повина полягати у:

• жорсткому розділенні цільової аудиторії відповідно до соціо-демографічних та психографічних характеристиках;
• вмілому використанні стереотипів, що стосуються країн або місць, що є невід'ємною частиною турпакета;
• створенні візуальних образів (такі картинки впливають на туриста, не лише створюючи необхідний настрій і підтверджуючи текстову складову реклами, але і формуючи «ефект присутності»);
• репутації рекламодавця у його публічній популярності (клієнт має довіритися рекламним обіцянкам туристичної фірми);
• оптимальному розміщенні реклами та багаторічному досвіді створення і успішного розміщення галузевої реклами.

  Сьогодні у рекламі туристичних фірм спостерігається стійка тенденція зростання частки телебачення, Інтернету і зовнішньої реклами, як найбільш ефективних рекламо-носіїв. Пряму рекламу на телебаченні замовляють безпосередньо приймаючі країни, розглядають підтримку туризму в якості державної політики. Що стосується найбільших туроператорів, то вони воліють викуповувати спонсорські пакети найбільш рейтингових телепередач, пов'язаних з індустрією туризму та відпочинку. Середні туроператори і великі турагентства активно використовують такі засоби зовнішньої реклами, як транспарант-перетяжки, які активно впливають на цільові аудиторії «мідл плюс» і «преміум», особливо для інформування про вихід нових турпакетів, індивідуальних турів і «гарячих турів». Усі туроператори використовують білборди. Більшість туристичних агентств використовують рекламу на міських покажчиках. Значна кількість приймаючих країн використовують сіті-формат у ділових районах і рекреаційних зонах міста; інформаційно-рекламні буклети і каталоги з дизайнерською і поліграфічною складовою. Треба відзначити, що всі турфірми для просування своїх послуг активно використовують оптимізацію сайтів у пошукових системах, контекстну і банерну рекламу в Інтернет, а також –Інтернет-PR в електронних ЗМІ, блогосфері, соціальних мережах і на тематичних сайтах. Під час опитування менеджерів провідних туроператорів міста Києва було з’ясовано, що більшість потенційних клієнтів отримують інформацію з таких джерел, як: друкована реклама – 29%, реклама на радіо – 5%, телебаченні – 4%, інтернет-реклама – 25%, виставки – 3%, зовнішня реклама – 1%, порада друзів – 33%. Кризові і посткризові тенденції вимагають як максимальної оптимізації рекламних бюджетів, так і розвитку все більш креативних ідей і концепцій туристичної реклами, активніше впливають на цільові аудиторії. Практично всі великі та середні туристичні фірми і приймаючі країни звертаються в креативні студії та брендингові агентства. Туристична індустрія вимагає сучасного бачення бізнесу, в оригінальних пропозиціях, нових торгових марках і відомих брендах.

  Виcнoвки. Таким чином, на основі аналізу сучасних маркетингових комунікацій у сфері послуг, можна сказати, що маркетингові комунікації грають важливу роль у формуванні та просуванні туристичних товарів і послуг на національному та міжнародному туристичних ринках. Одним із головних інструментів маркетингових комунікацій виступає реклама, оскільки вона є найбільш доступною, простою у своєму застосуванні та впливі на сучасного туриста. І хоча реклама є найдорожчим засобом впливу маркетингових комунікацій, вона лишається найефективнішим способом впливу на туриста в сфері туристичних послуг. Також необхідно відмітити, що створення ефективної системи маркетингових комунікацій у туристичний сфері дозволить сформувати позитивний імідж України на ринку туристичних послуг, що призведе до інвестиційних надходжень у країну, зменшення безробіття, залучення іноземної валюти та ін.

Література:

1. Aзapян O. A. Aнaлiз кoмплeкcy мapкeтингy нa мiжнapoднoмypинкy тypиcтичних пocлyг: [мoнoгpaфiя] / O. М. Aзapян, Н. Л. Жyкoвa, O. A. Iщeнкo, Г. O. Вopoшилoвa. – Дoнeцьк : ДoнДYEТ, 2005. – 135 c.

2. Бaгиeв Г. Л. Мapкeтинг : yчeбник для вyзoв / Г. Л. Бaгиeв, В. М. Тapaceвич, Х. Aнн. — 3-e изд. — C.Пб : Питep, 2008. — 736 c.

3. Кoтлep Ф. Ocнoвы мapкeтингa. Кpaткий кypc / Ф. Кoтлep ; пepcaнгл. — М. : Изд. дoм «Вильямc», 2007.— 656c.

4. Волчецький Р. В. Світовий досвід розвиткусфери туризму та перспективи його впровадженняв Україні [Електронний ресурс] / Р. В. Волчецький // Вісник ОНУ імені І. І. Мечнікова. 2016 – Т. 21 –Вип. 3 – С. 25-28.− Режим доступу : http://visnyk-onu.od.ua/journal/2016_21_3/06.pdf

5. UNESCOWorldReport: Investingin Cultural Diversity and Intercultural Dialogue [Eлeктpoнний pecypc]. – Peжим дocтyпy: http://unesdoc.unesco.org/images/0018/001847/184755e.pdf.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Клиндукова Дар'я Владиславівна

магістр,

Дніпровський державний технічний університет

Україна, м. Кам'янське

Волошин Микола Дмитрович

к.т.н, професор,

Дніпровський державний технічний університет

Україна, м. Кам'янське

Краєвська Аліна Сергіївна

магістр,

Дніпровський державний технічний університет

Україна, м. Кам'янське

  Анотація. Проблема утилізації та використання твердих побутових відходів (ТВП) для України залишається актуальною, бо ще й досі не має повного теоретичного та практичного вирішення. Проблеми утилізації підіймаються як на державному, так і на регіональному рівнях, але при цьому відсутній комплексний підхід до вирішення проблем утилізації ТПВ [1].

  Ключові слова: анаеробне зброджування, тверді побутові відходи, біогаз, біодобриво, соноліз.

  Зміст наукової роботи. Актуальні питання вторинного використання, переробки й знешкодження потребують вкладення значних коштів, а традиційний метод складування сміття на звалищах стає малоефективним і небезпечним для навколишнього середовища [2].

  Майже у всіх країнах світу велика частина ТПВ підлягає захороненню на смітниках і полігонах: [3]: необхідність відводу великих земельних ділянок поблизу міст, безповоротні втрати цінних елементів, які містяться в ТПВ, великі транспортні витрати на перевезення відходів за межі міста, витрати на захоронення, екологічна небезпека (забруднення ґрунтів, ґрунтових вод, атмосфери), для запобігання якої вимагаються дорогі, складні інженерні облаштування місць захоронення, також небезпека поширення інфекційних захворювань. 

  Світова практика свідчить про можливість та ефективність отримання нетрадиційних джерел енергії за рахунок переробки ТПВ. Це дозволяє вирішувати проблеми енергозбереження на національному рівні. Наука та практика вказує на відсутність єдиного комплексного підходу до вибору методу переробки твердих побутових відходів. Існує широкий набір сучасних технологій переробки твердих побутових відходів. Аналіз їх техніко-економічних та екологічних показників свідчить про наявність певних переваг та обмежень кожного методу та технології. При цьому акцент робитися на отримання економічного, соціального та екологічного ефекту. Найбільш безпечним та економним методом являється метод анаеробного зброджування.

  Метанове бродіння - сам процес утворення газу здійснюється у схемах періодичної безпе¬рервної та ступінчастої (двостадійної) технології. Його суть полягає в анаеробному бродінні (без доступу повітря), яке відбувається внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів і супроводжується рядом біохімічних реакцій. Сам процес утворення біогазу складається з двох етапів: 

  1) розщеплення мікроорганізмами біополімерів до мономерів;

  2) переробка мономерних біомолекул мікроорганізмами [4].

  Початкова стадія цілком енергетично невигідний процес. В результаті вивільняється замало вільної енергії, якою могли б живитися мікроорганізми, тому для успішного проходження даного етапу потрібно підтримувати умови для успішного розвитку мікрофлори.

  Другий етап — це окисно-відновний процес. Але за умов відсутності стандартного окисника (кисню повітря) відбувається диспропорціонування за ступенями окиснення присутніх в молекулах атомів (сірка, азот та карбон). В результаті чого отримаємо бажаний метан (CH₄), та гази-домішки, які вважаються не корисними, і навіть шкідливими: NH₃, H₂S . Також упроцесі утворюється газ CO₂ , який може бути використаний у виробництві карбаміду та соди (Na₂CO₃). Для поглинання CO₂ можна використати розчин кальцинованої соди або водяну суспензію крейди (дешевше). Небажаний сірководень, що виділяється у процесі бродіння найкраще зв'язувати в самій реакційній масі, так як це покращує її як добриво, додаванням окису заліза (іржі) або дрібної залізної стружки [4].

  Сірководень можна виявити пропусканням газу через розчин мідного купоросу (при його наявності в газі випадає чорний осад CuS).

  Найбільш корисний варіант використання біогазової установки – одночасно отримувати і біогаз та біодобриво. Здобутий у такий спосіб біогаз використовувати відповідно до власних потреб, а біодобривом підвищити родючість ґрунту. За таких умов строк окупності біогазової установки залежно від розміру та комплектації складає від 2 до 5 років [5].

 Цікавим нововведенням є використання ультразвукового впливу перед подачею ТПВ в реактор. Вихід біогазу залежить від конкретного складу підкладки, відносини між солюбілізації(розчинення під дією ПАР нерозчинних в даної рідини речовин) і анаеробної біорозкладанні. Результати показують, що соноліз може значно поліпшити біорозчинність органічних твердих відходів, що дозволяє отримати більш високий вихід біогазу при анаеробної обробки субстрату. Через 45 днів, кількість біогазу при анаеробних тестах, в суміші обробленим ультразвуком був на 24% вище, ніж необроблений [6,7].

  Склад біодобрива налічує не тільки сполуки азоту, фосфору та калію, які містяться у синтетичних мінеральних добривах, а й протеїн, целюлоза, лігнін та тощо. Вони є базою для розвитку мікроорганізмів, які відповідають за переведення поживних речовин у доступну рослинам форму.

  Важливими органічними речовинами, які присутні у біодобривах, є гумінові кислоти. Вони впливають на пристосовуваність рослин до несприятливих умов навколишнього середовища. 

  Одержаний біогаз та біодобриво з відходів життєдіяльності може замінити в Україні від 6 млрд м3 природного газу, однак для його одержання необхідні значні інвестиції, строк окупності яких становить 4 - 5 років. Китай проектує через кілька років довести виробництво біогазу до 100—120 млрд м³. 

  Перспектива біогазових технологій в умовах українських реалій дуже необхідна в аспекті отримання біогазу для власних потреб (як замінники природного газу, електроенергії, бензину та дизельного пального), але і як ефективний спосіб утилізації екологічно небезпечних відходів виробництва. Традиційна утилізація наближає нас до екологічного лиха [8].

Література:

1. Зеркалов Д.В. Енергозбереження в Україні [Електронний ресурс]: У п’яти книгах. Книга друга: Організація використання енергоресурсів. Довідник / Д. В. Зеркалов. – К. : Основа, 2009. 

2. Електроний ресурс - https://uk.wikipedia.

3. Лифшиц А.Б. Современная практика управления твердыми бытовыми отходами.А.Б. Лифшиц. Чистый город. – 1999. – № 1(5). – С. 2-10.

4. Шевченко І. А. Сучасні аспекти утилізації гною свиней / І. А. Шевченко, О. О. Ляшенко // Всеукраїнський журнал «Прибуткове свинарство». – 2012. – № 5 – C. 36-40.

5. Електроний ресурс - http://ekotenk.com.ua/info/fertilizers.

6. Електроний ресурс - http://www.xumuk.ru/colloidchem/178.html.

7. Електроний ресурс - http://ua-referat.com.

8. Шевченко І. А. «Сучасні аспекти утилізації гною свиней» І. А. Шевченко, О. О. Ляшенко. Всеукраїнський журнал «Прибуткове свинарство». – 2012. – № 5 – C. 36-40.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Ярош Анна Олександрівна

студентка, магістр

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Україна, місто Дніпро

Поплавська Вікторія Йосипівна

cтудентка, магістр

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Україна, місто Дніпро

Пасенко Олександр Олександрович 

доцент, к.т.н

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

Україна, місто Дніпро

  Анотація : в роботі представлено метод синтезу катодних матеріалів для твердооксидних паливних комірок шляхом співосадження компонентів за допомогою оксалатної кислоти. Встановлено наявність індукційного ефекту осадження нікелю та запропоновано спосіб отримання якісних порошкових матеріалав.

  Ключові слова : нікелат лантану, катод паливних комірок, осадження, оксалати

  Запас енергоресурсів на нашій планеті зменшується шаленими темпами. Тому сучасна цивілізація рухається у напрямку створення технології отримання електроенергії з максимальним ККД та мінімальним навантаженням на навколишнє середовище. Одним із найперспективніших способів отримання електроенергії, у цьому плані, є використання твердооксидних паливних комірок (ТОПК).

  Паливна комірка – це гальванічна комірка, яка перетворює хімічну енергію палива та окислювальної речовини безпосередньо в електричну енергію та частково в теплову. Якщо порівнювати промислове виробництво електроенергії, в якому спочатку отримують теплову енергію, перетворюють її в механічну і лише потім, за допомогою генераторів, перетворюють в електроенергію, то паливна комірка дає змогу уникнути цих етапів, тобто є принципово ефективнішою.

  Важливим елементом паливної комірки є катод, оскільки він робить максимальний внесок в зменшення ефективності роботи всієї комірки. Мікроструктура катодних матеріалів, контрольована киснева нестехіометрія та дефектна структура напрямэ впливають на експлуатаційні характеристики катоду. Від методу отримання катодних матеріалів залежить ефективність та тривалість роботи паливної комірки.

  Одним з найбільш перспективних катодних матеріалів є порошки на основі нікелату лантану. Перспективним, з точки зору простоти реалізації та якості отриманих матеріалів є метод осадження [1]. Основні переваги якого – низька собівартість виробництва, можливість 

  Відомо, що осадження оксалату нікелю відбувається із значним індукційним ефектом. Для зменшення залишкової концентрації нікелю в маточному розчині запропоновано проводити осадження при нагріванні та в присутності аліфатичних спиртів.

Мал. 1 Зміна концентрації [Ni²⁺] в розчині від часу. Осадження водно-спиртовим розчином оксалатної кислоти та етилового (♦), ізопропілового (■) та бутилового (●) спирту.

  З отриманих даних можна зробити висновок, що використання ізопропілового спирту дозволить забезпечити мінімальну залишкову концентрацію нікелю в маточному розчині. 

  Попередніми дослідженнями встановили, що діапазон температур 40-60 °C є оптимальним для отримання нікелату лантану. Вплив температури та концентрації ізопропілового спирту на осадження оксалату нікелю мал.2.

Мал. 2 Зміна концентрації нікелю в осаді в залежності від температури та початкової концентрації нікелю:

   З отриманих даних можна зробити висновок, що ведення процесу при 40 °C забезпечує максимальне осадження оксалату нікелю.

  Опосередкованою характеристикою ефективності отриманого нікелату лантану у якості каталізатора є вміст Ni (ІІІ).

  Дослідження вмісту нікелю (ІІІ) в нікелаті лантану, отриманого шляхом прямого та зворотного осадження оксалатів, дає змогу отримувати нікелат лантану з різним вмістом нікелю (ІІІ). 

Таблиця № 1

  Рентгенофазне дослідження [3,4] показало, що порошкові матеріали нікелату лантану містять близько 90% LaNiO₃ та 10% La2NiO₄ (Мал. 3). Розмір кристалітів в отриманому нікелаті лантану складає 30 нм. 

Мал. 3 Дифрактограма порошку LaNiO3 отиманого із сумісно осаджених оксалатів лантану та нікелю.

  Таким чином, за допомогою рентгенофазних досліджень встановлено, що отримані зразки містять до 90% LaNiO₃ та мають нанодисперсний розмір (~30 нм), містять Ni(III) на рівні 50%, що дозволяє використовувати отримані матеріали для виготовлення катодів паливних комірок.

  Проведені дослідження показали, що використання суміші оксалатної кислоти з ізопропіловим спиртом дозволяє нівелювати індукційний період осадження нікелю. Рекомендовані умови осадження: 30% ізопропілового спирту при 60°C або 50% ізопропілового спирту при 40 °C. 

Література

1. Куліченко В. Одержання нікелатів лантану за методом сумісного осадження компонентів / Куліченко В. // Хімія. – 2013. – Т. 1 – № 49. – С. 55-58.

2. Wincewicz K.C. Taxonomies of SOFC material and manufacturing alternatives / Wincewicz K.C., Cooper J.S. // J. Power Sources. – 2005. – Vol. 140. – P 280-296

3. Миркин Л. И. Справочник по рентгеноструктурному анализу поликристаллов / Л. И. Миркин. – М. : Физ.-мат. лит, 1961. – 864с.

4. Горелик С. С. Рентгенографический и электронно-оптический анализ / С. С. Горелик, Ю. А. Скаков, Л. Н. Расторгуев. – М. : МИСИС, 1994. – 328с. 

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Паламар Олександра Сергіївна

магістрант 

Одеський національний політехнічний університет

Україна , Одеса 

  Анотація: задача даної роботи полягає в обґрунтуванні вибору типів реперних знаків для систем позиціонування та розрахунок ознак реперних знаків. У роботі проведено дослідження відносно вибору ознак реперних знаків для друкованих вузлів з поверхневим монтажем.

  Ключові слова: реперні знаки, позиціонування, інваріантні моменти, класифікація 

  Для забезпечення високої точності суміщення координатних систем автомата і друкованої плати необхідно виконання двох умов: поєднання не повинно бути механічним а базові елементи друкованої плати, що використовуються при поєднанні повинні бути частиною топології провідників , тобто виконані в одному з ними технологічному процесі при виготовленні друкованої плати. Такими елементами є реперні знаки. Реперний знак (РЗ) являє собою елемент топології провідників друкованої плати, що використовується як базовий при позиціонуванні компонентів в процесі їх установки.

  Практично в усьому сучасному технологічному обладнанні використовуються системи оптичного виявлення і контролю як компонентів при їх установці, так і реперних знаків. Цей факт в основному і визначає вимоги до реперних знаків: повинні легко розпізнаватись автоматизованими системами візуалізації на будь-якому технологічному обладнанні, легко відмінним від інших елементів топології і розташовуватися на платі таким чином, щоб бути видимим на будь-якому етапі автоматизованого поверхневого монтажу.

  При використанні автоматизованих систем візуалізації алгоритм поєднання систем координат друкованої плати і автомата такий: плата завантажується в автомат, відбувається її механічна фіксація. Потім система візуалізації шукає реперні знаки (мал.1) із заздалегідь певним розташуванням в системі координат автомата (з урахуванням допуску на похибку механічної фіксації). Визначаються реальні координати знайдених реперних знаків, відбувається обчислення різниці очікуваних і реальних координат реперних знаків. Потім здійснюється математичне зведення систем координат автомата і плати, тобто позиціонування [1].

  Для подальшої роботи ми обираємо 4 форми реперних знаків тому, що досліджуємо розпізнавання зображень ДВ з монтажем на поверхню. А для такого випадку найчастіше використовуються такі реперні знаки (мал.2)

Мал.2 Загальноприйняті форми реперних знаків для поверхневого монтажу

  Розпізнавання форм реперних знаків будемо виконувати на основі інваріанті моментів. Моментні характеристики знайшли широке застосування в багатьох задачах обробки цифрових зображень. Основна перевага моментних інваріантів є їх нечутливість до різних геометричних перетворень (зрушення, поворот, масштабування). Момент- це характеристика контуру зображення, об'єднаний з усіма пікселями контур. Усі центральні моменти виражаються через звичайні за формулою [2]:

  Для реалізації інваріантності щодо масштабування центральні моменти нормують, що обчислюються наступним чином:

  Маючи всі ці моменти, можна визначити наступні сім інваріантних моментів, які інваріанті щодо переносів, осьової симетрії, поворотів, а також розтягнень і стиснень:

  У середовищі MatLab6.1 функція «invmoments» для обчислення інваріантних моментів є прямою реалізацію всіх цих формул. За допомогою команди f=imread(‘filename’) подали на функцію зображення. Після чого, завдяки команді phi=invmoments(f) отримали вектор-рядок із 7 компонентами, куди записуються обчислені інваріанти для кожної із заданих фігур. Отримані результати приведені у табл.№ 1

Таблиця № 1 Отримані результати

  

  Для подальшого виконання задачі класифікації необхідно обрати ті моменти ознак, які дозволять згрупувати об'єкти дослідження таким чином, щоб у просторі ознак класи різних об’єктів не перетиналися. В процесі дослідження для кожної пари груп ознак ми будували графік, де наочно можна було побачити розташування моментів ознак відносно один одного (наприклад коло і квадрат) і обрали ті моменти, кластери яких максимально різні між собою.

  У середовищі MatLab за допомогою команди plot(x,y) будуємо графіки залежностей для кожного з векторів      () кола і квадрата. Приклад реалізованих команд для першого вектору (  ) кола і квадрата (мал.3) :

Мал.3. Приклад реалізованих команд для  кола і квадрата

  Результати дослідження. Аналізуючи графіки просторового розташування для кожного з векторів, дійшли висновку, що у просторі ознак класи різних об’єктів (коло і квадрат) не перетинаються для   ,   (мал.4).

  У випадку з геометричною фігурою у вигляді кільця ми скористаємося програмою обчислення числа Ейлера. В середовищі MAtlab 6.1. за допомогою команди eul = bweuler(BW,n) обчислюється число Ейлера для фігури на бінарному зображені. Ця функція обчислює різницю між загальною кількістю об'єктів на зображені і кількістю отворів на них. Виходячи з цього можна дійти висновку, що кільце має суттєву відмінність від інших форм реперних знаків ,оскільки для нього число Ейлера буде дорівнювати 0.

  Можна зробити висновок ,що розпізнавання образів незалежно від позиції, орієнтації і розміру може бути досягнуто, використовуючи інваріанти моментів, які дозволяють згрупувати об'єкти дослідження таким чином, щоб у просторі ознак класи різних об’єктів не перетиналися.

Література:

1.Пивненко В.В.Реперные знаки, как неотъемлемый элемент успешного дизайна печатных плат//Технология и конструирование в электронной аппаратуре.-2007.-№6(47).-С.61-66.

2. Гонсалес Р., Вудс Р., Эддинс С. Цифровая обработка изображений в среде MATLAB// Радиоэлектроника.-2006.-С.490-493.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Беркова Оксана Петрівна

кандитат економічних наук,

доцент кафедри країнознавства і туризму,

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ

Загірна Юлія Василівна

студентка 4 курсу, спеціальність «Туризм»

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ

  Анотація: у даній статті описуються особливості розвитку подієвого туризму у Львівській області, його вплив на економіку країни. Висвітлюються культурні події в області та їх значення. Досліджуються проблеми та перспективи культурних заходів області та їх подальший вплив на національну економіку.

  Ключові слова: подієвий туризм, подія, фестиваль, економіка туризму.

  Постановка проблеми дослідження. У сучасному світі туризм став однією з високоприбуткових та найбільш динамічних галузей світового господарства. Відомо, що туризм сприяє підвищенню зайнятості населення, розвитку ринкових відносин, міжнародному співробітництву, дозволяє громадянам своєї країни та іноземцям дізнаватись про природну та культурно-історичну спадщину країни і приносить численні грошові надходження у економіку країни, тим самим стимулюючи її розвиток. Гарно організовані події привертають увагу туристів зі всього світу, забезпечуючи великі іноземні інвестиції. Наприклад, всесвітньо відомий німецький фестиваль пива «Octoberfest» щороку відвідує 6,5 мільйонів людей серед яких туристи з інших країн. Також варто відзначити «Evrovision Song Concert», на феєричність якого приїжджають подивитись туристи зі всього світу. Усі ці заходи не тільки залучують кошти у країну, але й надають безліч робочих місць. 

  Наша країна також не відстає, адже за останні десять років в Україні проводились події світового масштабу, та й місцеві події привертають увагу як українців, так іноземців. В Україні центрами подієвого туризму є Київ, Одеса, Івано-Франківськ, Харків, але титул головної атракції отримує Львів, в якому кожного року проводяться більше ніж сто різноманітних культурних заходів. Тому, можна сказати, що дослідження розвитку подієвого туризму Львівської області та його вплив на економіку нашої країни є актуальним.

  Аналіз останніх джерел та публікацій. Дослідженням подієвого туризму загалом займалися такі науковці: А. Алєксандрова, А. Бабкіна, Г. Долженков, О. Костюк, А. Сидор, П. Тищенко та ін [5]. Дослідженням розвитку подієвого туризму у Львівській області увага дослідників не зосереджується.

  Метою статті є визначення особливостей розвитку подієвого туризму у Львівській області та як даний вид туризму впливає на економіку України.

  Виклад основного матеріалу. До видів подієвого туризму відносять: фестивалі, карнавали, паради, святкування; конференції, форуми, симпозіуми, круглі столи; освітні заходи: семінари, тренінги, курси підвищення кваліфікації; спортивні ігри); концерти, покази фільмів, театральні постановки; ювілеї, весілля, торжества; ділові події: виставки, ярмарки, торгівельні шоу, презентації, відкриття підприємств, прийоми, заходи, пов'язані з просуванням торгівельної марки і т. д [6]. У сучасному світі сформувалася ціла індустрія щодо організації подій, яка поділяється за характером події та кінцевою метою. У науковій літературі всі події, що сприяють розвитку подієвого туризму класифікують за наступними напрямами: громадські, мистецькі, політичні, релігійні тощо. Однією із спеціалізацій бізнесу Львівщини традиційно вважається туристична індустрія. Підприємства туристичної індустрії, які переважно надають споживчі і розподільчі послуги, у суспільному виробництві є фундаментальною основою туристичної діяльності не тільки задовольняючи внутрішні потреби туристичного сегмента, а й долучаючись до системи загальнонаціонального і міжнародного поділу праці, що, у свою чергу, забезпечує частку країни у світовому туристичному обміні. Місто Львів має великі ресурси для розвитку подієвого туризму завдяки розвиненій інфраструктурі, вигідним географічним положенням та гарним сполученням з багатьма країнами світу. Також відомо, що місту Львову призначено статус культурної столиці України, тому доцільним є проведення основних культурних заходів, які становлять інтерес для туристів. Отже, слід відзначити головні свята міста та області. Протягом року відбувається 9 міських свят: «Великдень у Львові», Свято Батяра, Фестиваль мистецтв «Літо на Ринку», Фольклорний фестиваль «Етновир», Свято кави «На каву до Львова», «Свято Шоколаду», Львівський міський фестиваль пива, Свято сиру і вина, «Свято Пампуха» [4]. Окрім цього також у Львові проходять й інші фестивалі різноманітної тематики. Але, за даними власного опитування, найбільшу цікавість проявляють такі фестивалі: «Leopolis Jazz Fest» та фестиваль «Захід», яких варто розглянути детальніше.

  Leopolis Jazz Fest (до 2017 року фестиваль носив назву Alfa Jazz Fest) — міжнародний джазовий фестиваль, який щороку у червні проходить у Львові починаючи з 2011 року. Alfa Jazz Fest входить до переліку найбільших джазових фестивалів у Європі. The Guardian включив Alfa Jazz Fest в список найкращих фестивалів Європи. Ініціатором створення фестивалю виступив Михайло Фрідман, бізнесмен, співзасновник компанії LetterOne, Голова Наглядової ради Консорціуму "Альфа-Груп". Титульним спонсором фестивалю до 2018 року виступав "Альфа-Банк Україна", в зв'язку з чим фестиваль носив назву Alfa Jazz Fest. У 2017 році було прийнято рішення про перейменування фестивалю на Leopolis Jazz Fest, що вказує на місце його проведення (Леополіс - одна з стародавніх назв Львова) [2]. Крім концертів джазових музикантів із різних країн світу, під час фестивалю відбуваються джем-сейшени, майстер-класи та автограф-сесії світових зірок джазу. Даний фестиваль відвідали понад 70 000 людей з різних країн. Усі ці люди витрачають у Львові гроші на харчування, екскурсії, проживання, сувеніри та ще купу приємних дрібниць. Ці цифри говорять про культурний Ренесанс в галузі туризму. Все це служить міцною основою для розвитку як культурної екосистеми, так і розвитку економіки.

  «Західфест» — український щорічний музичний фестиваль, що відбувається з 2009 року, який З 2011 року проходить біля села Родатичі Городоцького району. З 2009 року він відбувся у Звенигороді, 2010 — у Старосільському замку (з 21 по 23 серпня), а з 2011 року — на базі відпочинку «Сонячна долина» у с. Родатичах за 40 км від Львова, що було пов'язано з очікуванням більшої кількості відвідувачів порівняно з попередніми роками. З 2014 року проводиться на території відпочинкового комплексу «Чарівна долина» [3]. Метою фестивалю є популяризація української культури, популяризація серед молоді активного відпочинку та розвиток фестивального руху в Україні. Основною відмінністю від всіх інших фестивалів є те, що фестиваль «Захід» проводиться без підтримки спонсорів та політичних, чи будь-яких організацій. Організаторами фестивалю є група молодих ініціативних людей. Не дивлячись на це, фестиваль є одним з улюблених як в Україні, так і за кордоном та спряє розвитку Львівщини та України в цілому.

  Загалом, за даними досліджень «Центру розвитку туризму», у 2017 році Львів відвідали понад 3 мільйона туристів, тоді як у 2015 – 2 млн. З них 67% на культурні заходи. Найчастішими гостями Львова є українці (54%), але й іноземців не бракує (46%) [1]. Топ 5 країн – Польща, Туреччина, Білорусь, Німеччина та США. Якщо ж говорити про українських туристів, то найбільше з Києва, Харкова, Одеси, Дніпра та Запоріжжя. За 2017 рік зросли обсяги до бюджету на 50% від Львівської області.

  Висновки. Варто відзначити, що культурні події є важливою складовою туристичного продукту області. Вони – різноманітні та унікальні, які є цікавими для українців та іноземців. В області проводиться безліч культурних заходів, які приносять прибуток у економіку нашої країни, адже туристи користуються послугами харчування, проживання, атракції тощо. Зважаючи на це, слід вважати за доцільним розвивати подієвий туризм на Львівщині та вивчати особливості його розвитку, тим самим покращувати економічне становище нашої країни.

Література:

1. Головне управлiння статистики у Львiвськiй областi. [Електронний ресурс]. Режим доступу:- http://www.lv.ukrstat.gov.ua

2. Офіційний сайт Leopolis Jazz Fest. [Електронний ресурс]. Режим доступу:-https://leopolisjazz.com/ua 

3. Офіційний сайт Західфест. [Електронний ресурс].Режим доступу:-http://zaxidfest.com

4. Офіційний туристичний сайт міста Львова. [Електронний ресурс]. Режим доступу:- http://lviv.travel

5. Павліш Л.В. Торгівля, комерція, підприємництво. - 2013. - Випуск 15. - С.124-128.

6. Тищенко П.В. Теоретичні аспекти та розвиток подієвого туризму регіону. – Науковий вісник Ужгородського університету, 2011

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Федорук Олена Никонорівна

вчитель початкових класів

перша кваліфікаційна категорія

Коростенський міський ліцей

вул.С.Крушельницької, 12

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

  Анотація. У статті проаналізовано результати дослідження використання нетрадиційних методів навчання на уроках в початковій школі. Зроблені певні висновки викладені у цій статті, щодо вирішення проблеми розвиваючого навчання, можна використовувати під час проведення уроків в початковій школі.

  Ключові слова: розвиваюче навчання, урок-гра, інтегрований урок, проект.

  Зміст наукової роботи

  Основне завдання уроку - виховання творчої особистості. Педагогічною ідеєю є система створення полегшення засвоєння матеріалу. Для цього використовую різні методи та прийоми, які розвивають індивідуальні здібності, ерудицію й уяву, сприяють співпраці та діалогу між вчителем та учнем. Нестандартні уроки сприяють формуванню пізнавальних інтересів учнів, навіть слабші діти на таких уроках беруть активну участь. У процесі уроку діти переважно працюють колективно, що дає змогу поділитися різними точками зору про об’єкти, явища, які вивчають, виділити головне і вилучити зайве.

  При використанні розвиваючих вправ підвищується творчо-пошукова активність дітей тих, які випереджають навчання, а також і тих, які вимагають підвищеної уваги вчителя. Моє завдання – організувати спільний пошук вирішення. Тому використовую різні методи нетрадиційного навчання, які забезпечують розвиток особистості дитини, її здібностей, а саме головне (чого не вміють більшість дітей) формують бажання вчитися. На уроках потрібно вислухати всіх учнів, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного хто відповідає, зрозуміти логіку його міркувань і знайти вихід з постійно мінливої навчальної ситуації, аналізувати відповіді, підводити їх до вирішення проблеми.

  Різноманітність уроків (урок-залік, урок-лекція, урок-конкурс, урок-мандрівка, інтегрований урок) – це гармонійне поєднання навчальної діяльності,у рамках якої формуються базові знання, уміння, навички, з творчою діяльністю, пов’язаною з розвитком індивідуальних задатків учнів, їх пізнавальної активності, здатності самостійно вирішувати нестандартні завдання. 

  Одним з нестандартних уроків є урок-гра. При використанні дидактичної гри на уроці відбувається засвоєння матеріалу до 90% . Інтерес до цього виду діяльності є в кожної дитини, тому під час навчання має бути не на останньому місці. Рольові, ситуативні, імітаційні ігри дають дітям краще засвоїти вивчене. Характер завдань дозволяє дітям продемонструвати свої справжні можливості. Для проведення дидактичної гри потрібно чітко визначити мету та відповідний результат. Учні мають чітко розуміти правила. На таких уроках є важливим формування творчого мислення, спостереження, стимулювання творчої уяви. Іноді дитині потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, допомогти встановити зв’язки між явищами та предметами. Люба гра - ґрунтується на конкретних знаннях, вміннях, навичках. Під час дидактичної гри потрібно створити атмосферу творчого процесу. Учень від власних досягнень має отримувати позитивні емоції.

  Методами нетрадиційного навчання цікавились педагоги з 18 ст. К.Д.Ушинський казав: «Діти мислять образами, формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі…». Вже в той час вчителі у своїй практиці використовували інтегровані уроки. У минулому столітті розробляли методи нетрадиційного навчання В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін,С.М. Лисенкова, Є.М.Ільїн та ін.

  Інтегрований урок формує у школяра цілісну систему уявлень про закони навколишнього світу, розширює та поглиблює знання про об’єкти, допомагає як і де використовувати набуті знання, уміння, навички. Для проведення такого уроку потрібно визначити зв’язки між базовими знаннями, врахувати специфіку інтегрованих предметів. Обов’язково визначаються цілі та завдання. Також, важливу роль грає технічне та наочне оснащення. На таких уроках головне - це творчий пошук учнів, який дає змогу нестандартно мислити, висловлювати і відстоювати свою думку, працювати в колективі, в групі, в парі, індивідуально, самостійно. Дитина вчиться мислити від загального до конкретного, від абстрактного до конкретного, від системного до одиничного, або навпаки: від найпростішого, конкретного до найскладнішого, абстрактного. Отже, інтегровані уроки сприяють активізації пізнавальної активності дитини. 

  До нестандартних методів навчання відносять метод проектів. Метод проектів – це система навчання, у процесі якої учні здобувають знання шляхом планування і виконання практичних завдань (проектів). Цей метод ґрунтується на ідеї спрямованості навчально-пізнавальної діяльності учнів на результат, який можна отримати завдяки вирішенню тієї чи іншої теоретично чи практично значущої для учня проблеми. Проект – це п’ять «П»: Проблема – планування - пошук інформації – продукт - презентація. Важливим етапом завершення роботи над проектом є самооцінка діяльності учня, а саме: чому навчився; що вдалось, а що ні; що можна було б зробити інакше; чи буде учень в подальшому поглиблювати вивчення проблеми. До створення проекту можна: а) залучити батьків і готуватись разом; б)використовувати різноманітні матеріали; в) якщо проект тривалий в часі, то це дає змогу учню ретельно підготуватись по даній темі тощо.

  До нестандартних уроків належать:

1. Інтегровані уроки (читання-мова,мова-природознавство та ін.)
2. Уроки змістовної спрямованості (взаємини між учнями: урок-семінар, урок-лекція та ін.).
3. Урок-змагання.
4. Урок-мандрівка,подорож.
5. Театралізований урок.

  Метою нетрадиційних методів навчання є:

• формувати розвинуте критичне мислення,здатність мати власну точку зору;
• виробляти навички ефективного спілкування;
• навчати творчо працювати;
• формувати бачення самого себе, вміння критично, але адекватно оцінювати себе та інших 

  Алгоритм нестандартного уроку:

1. Формулювання мети (мета має ставитися в учнівському варіанті та доводитися до рівня розуміння й сприйняття дітьми).
2. Планування підготовки.
3. Проведення уроку.
4. Підсумковий аналіз.

  Отже,нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей учня , розширюють функції вчителя. Ефективність навчального процесу залежить від уміння вчителя правильно організувати урок. Нетрадиційні методи проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до предмету, але й розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань.

  Додаток:

1. Гра «Відчуття часу»(на уроках читання).
2. Гра «Закінчи прислів’я»(на уроках читання,мови)
3. Змагання «Синоніми,антоніми»(командна робота й по інших темах уроків).
4. Групова творча робота(написати твір(казку) за даною темою,не знаючи попереднього речення)
5. Зоровий диктант.(вирішує проблему неправильного написання та читання).
6. Діалог (за темою,за малюнком).
7. Гра «Перекажи»(хто більше запам’ятає і відтворить)
8. Міні-проекти (н. «Енергія»).
9. Вистава.( можна використовувати і при розв’язанні задач)
10. Гра «задумай число…»(на уроках математики).
11. Колективна робота з гостем з-за кордону.(встановлення зв’язку між словами в реченні,розв’язування задач на уроках математики, вивчення таблиці множення).
12. Подорож,мандрівка(н. крапелька води: три стани).
13. Екскурсія.
14. Математичний бій.(групова,парна,колективна робота)

Література:

1. Давидов В.В. Психологічна теорія навчальної діяльності.

2. Ельконін Д.Б. Психологія гри.

3. Лисенкова С.М. Виховання успіхом.

4. Волков І.П. Педагогічна система.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бикова Олена Олександрівна,

студентка VI курсу факультету економічних наук

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

м. Миколаїв, Україна

  В статті проаналізовано сутність сталого розвитку підприємства. Розглянуто схему розроблення методів управління сталим розвитком підприємства. Проаналізовано концептуальну схему управління сталим розвитком підприємства.

  Ключові слова: сталий розвиток, управління сталим розвитком, економічний розвиток, механізм управління, обмежені ресурси. 

  Постановка проблеми. Пошук механізмів забезпечення стабільності функціонування вітчизняних підприємств за умов нестабільності зовнішнього середовища їх функціонування в наш час набуває все більшої актуальності. Це зумовлює необхідність вивчення всієї множини підходів до управління підприємством, що зустрічається у міжнародній практиці. Зважаючи на те, що у світі все більше підприємств приділяють увагу проблемі сталості розвитку через пошук шляхів ефективного використання наявних ресурсів та зниження негативного впливу на навколишнє середовище незворотність зміни підходів до управління вітчизняними підприємствами у даному напрямку стає очевидною.

  Аналіз останніх джерел і публікацій. Проблемам сталого розвитку присвячені наукові дослідження В. Гейця, В. Герасимчука, О. Раєвнєвої, Б. Данилишина, О. Єфремова, О. Котикової, Л. Корнійчука, Н. Кирич, Л. Мельника, О. Шубравської, В. Пономаренка та інших учених. Серед зарубіжних дослідників теоретико-методологічним аспектам цих проблем значну увагу у своїх працях приділяли В. Данилов-Данільян, Г. Дейлі, О. Зеткіна, О. Кузнєцов, Т. Сухорукова. Аналіз результатів досліджень науковців показує, що, незважаючи на їхню високу наукову і практичну цінність, існує потреба в системному та комплексному вивченні проблем управління сталим розвитком підприємства.

  Виклад основного матеріалу. Теорія сталого (стійкого) розвитку є провідною теорією сучасної економіки, яка своєю появою, з одного боку, підірвала фундаментальну основу традиційної економіки – необмежене економічне зростання, з іншого – заклала основи для теоретичного обґрунтування способу подолання циклічності у економічному розвитку світового господарства [1, c. 340].

  До теперішнього часу в сфері теоретичного знання про процеси сталого розвитку існує три основних підходи – ресурсний, біосферний та інтегративний. Основним принципом біосферного підходу є підпорядкування розвитку людства природним процесам шляхом відмови від благ цивілізації. Позиція ресурсного підходу – використання біосфери в якості джерела ресурсів зростаючих потреб людства, що передбачається досягти шляхом технічного прогресу. Інтегративний підхід передбачає розвиток людства у Економічні науки 12 Вісник Хмельницького національного університету 2016, № 6 єдності екологічної, економічної та соціальної сфер [2].

  Традиційно, можливість чи неможливість економічного розвитку розглядається через призму певних чинників. По-перше, обмеженості наявних ресурсів. Прийнято вважати, що рівень економічного розвитку того чи іншого регіону безпосередньо залежить від наявності різних видів ресурсів – матеріальних, людських, фінансових тощо. Відсутність чи недостатність наявних ресурсів є головним обмежуючим фактором економічного зростання як нескінченної величини.

  По-друге, це потреби людини, чи точніше відношення людини до споживання. З одного боку, потреби людини є досить обмеженими, з іншого – рівень споживання благ постійно зростає. Однак фактично, блага обмежені не тому, що для їх виробництва необхідні обмежені ресурси, а насамперед тому, що потреби людини і рівень споживання благ є не гармонійними.

  Ставлення людей до потреб формує в їхній свідомості цінність благ, яка визначається не стільки його природними властивостями, скільки прийнятим у суспільстві (відповідно до певного історичного етапу його розвитку) суб’єктивним «баченням цінності». Достатньо згадати загально відому «ієрархію потреб А. Маслоу», яка фактично об’єднує «безумовні» потреби людини як живої істоти (фізіологічні потреби, потреба у захисті та безпеці) із «відносними» потребами, які фактично породжені існуванням людини як суспільної істоти (потреба у повазі, самоствердженні тощо).

  Фактично, можна зробити висновок, що проблема сталого розвитку – це, в першу чергу, проблема усвідомленого вибору. Тобто визначення: що спонукає людей до певних дій, чому це спонукає саме до таких дій, як подібні дії можуть вплинути на життя майбутніх поколінь [1, c. 340-341].

  Проведені дослідження дають підставу запропонувати таку логічну схему розроблення методів управління сталим розвитком підприємства: проведення декомпозиції управління сталим розвитком підприємства на об’єкти управління та керуючу систему; запровадження методів якісного та кількісного аналізу результатів управління сталим розвитком з одночасним обмеженням кількості аналізованих показників.

  Із цього випливає, що механізм управління сталим розвитком підприємства повинен включати такі елементи:

1. Оцінка процесів, що тривають на підприємстві, з погляду його сталого розвитку.
2. Вибір стратегічного напряму сталого розвитку підприємства.
3. Визначення додаткових тактичних пріоритетів сталого розвитку.
4. Оцінка стратегічного й тактичного напрямків розвитку з позиції його сталості.
5. Розроблення плану заходів щодо вдосконалення механізму управління сталим розвитком відповідно до визначених стратегічних і тактичних пріоритетів.

  Концептуальну схему управління сталим розвитком підприємства подано на рис. 1.

  На схемі показано, зокрема, декомпозицію підприємства (об’єкта управління) і механізму управління (керуючої системи), відображено синтез механізму управління сталим розвитком – це визначення нових показників сталого розвитку на основі нових теоретично обґрунтованих підходів.

  Однією з проблем управління сталим розвитком є значна кількість показників, які необхідно враховувати під час дослідження сталого розвитку. Тому потрібно, насамперед, встановити загальну множину показників, причетних до діяльності підприємства і зовнішнього впливу на нього, а згодом доцільно визначити найбільш впливові показники.

  Практичний досвід показує, що необхідно обмежитися кількома такими показниками. Вироблення рекомендацій щодо сталого розвитку підприємства пропонуємо обґрунтовувати на основі двох ступенів деталізації. На першому ступені деталізації (наближеному) для сталого розвитку достатньо якісних рекомендацій, які випливають зі значень показників сталого розвитку підприємства. Під час більш конкретнішої деталізації необхідно враховувати кількісні характеристики. Виразимо їх через п’ять показників внутрішнього впливу і три показники зовнішнього впливу.

  Для практичної реалізації запропонованих методів управління сталим розвитком підприємства необхідно деталізувати основні його елементи.

  Висновки та перспективи подальшого дослідження. Дослідження показують, що сталий розвиток підприємства є напрямом, який проходить процес становлення в економічній науці на мікро- рівні, що підтверджує різнонаправленістю думок, міркувань, економічних доведень, щодо особливостей його сутності та формування. Однак підтримки довготривалого розвитку сьогодні потребує кожне підприємство, що можливо шляхом вивчення, систематизації тих складових, чинників впливу, які створять конструктивний погляд на вирішення зазначених питань в ключових аспек- тах, які відповідатимуть вимогам сучасних швидкозмінних, трансформацій- них умовах економіки. 

  Метою управління сталим розвитком підприємства має стати забезпечення стану внутрішньої рівноваги та збалансованості взаємообміну із зовнішнім середовищем, що сприятиме оптимальному пристосуванню системи (підприємства) до зовнішнього середовища і створюватиме умови для без- перервного розвитку [26, с. 125]. 

  Як висновок, слід зазначити, що органічне поєднання управлінських процесів та їхньої цільово-управлінської узгодженості дозволяють формува- ти передумови їх взаємного розвитку. Реалізація потенціалу розвитку мож- лива через задіювання як основних функцій управління відповідного їхнього впливу на процеси діяльності через взаємну узгодженість інформації та ком- петентнісних характеристик управлінців [8, с. 172]. Тому, управління ста- лим розвитком підприємства як відкритої системи можливо з урахуванням прямих впливів зовнішнього середовища, таких як економічне, соціальне, екологічне та зворотного зв’язку на опрацьованих цільово-управлінських те- хнологіях, що базуються на різного рівня компетенціях. 

  Таким чином, розвиток підприємства відбувається всередині системи на збалансуванні матеріально-енерго-інформаційного обміну, а сталість є ба- зовою складовою, на якій вибудовуються процеси управління розвитком. У сучасних умовах наявний процес трансформації між економічною та страте- гічною сталістю за рахунок інтеграційних зв’язків між ресурсами, які задіяні в реалізації розвитку підприємства. Це доводить про необхідність управління даними зв’язками, саме з позиції взаємодії у внутрішньому середовищі.

Література.

1. Соціальна відповідальність влади, бізнесу, громадян : монографія : у 2 т. / за заг. ред. Г.Г. Півняка; Мін-во освіти і науки України; Нац. гірн. ун-т. – Д. : НГУ, 2014. – Т. 1. – 629 c.

2. Князєва О. А. Проблеми сталого розвитку підприємств в умовах глобалізації / О. А. Князєва, М. А. Дем’янчук // Економічний вісник університету. – 2015. – Вип. 25(1). – С.110–117.  Економічні науки

14 Вісник Хмельницького національного університету 2016, № 6

3. Дима О. О. Роль посередницьких підприємств у реалізації принципів сталого розвитку / О. О. Дима // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2015. – № 4. – С. 260–275.

4. Elkington J. Enter the triple bottom line [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.johnelkington.com/archive/TBL-elkington-chapter.pdf

5. Пакулін С. Л. Управління сталим розвитком сучасного підприємства / С. Л. Пакулін, А. А. Пакуліна // Траектория науки. – 2016. – Т. 2, № 3. – С. 2.1–2.17.

6. Шамрін Р. В. Взаємозв'язок ефективності і сталого розвитку підприємств / Р. В. Шамрін // Економіка та держава. – 2012. – № 3. – С. 86–87.

7. Калінеску Т. В. Забезпечення сталого розвитку промислових підприємств з використанням рефлексивного підходу / Т. В. Калінеску, О. А. Шведчиков // Інноваційна економіка. – 2013. – № 1. – С. 73– 77.

8. Боженьова І.М. Концептуальні засади механізму сталого розвитку підприємства олійно-жирової промисловості / І.М. Боженьова // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2014. – Випуск 3 (54). – С. 84–89.

9. Тужик К.Л. Індикативне управління сталим розвитком сільськогосподарського підприємства з використанням відтворювального підходу / К.Л. Тужик // Науковий вісник Національного університету

біоресурсів і природокористування України. Сер.: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. – 2013. – Вип. 181(6). – С. 378–385.

10. Квятковська Л.А. Реалізація принципів концепції сталого розвитку в діяльності підприємства / Л. А. Квятковська // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2013. – Вип. 1. – С. 85–89.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бойковська Світлана Сергіївна

вчитель початкових класів,

вища кваліфікаційна категорія,

«старший учитель»

Коростенського міського ліцею

У вихованні все повинно базуватися на особі 

вихователя, тому що виховна сила 

виливається тільки 

з живого джерела людської особистості

К.Д.Ушинський

  Ключові слова: вихованість, культура поведінки, особистість.

  На сучасному етапі розвитку українського суспільства з великою гостротою постає проблема відродження культури та духовності, що базується на формуванні морально-етичних цінностей. В педагогіці поняття «культура поведінки» включає систему повсякденної поведінки, що відповідає нормам і правилам співжиття і характеризується вмінням знаходити правильний тон у спілкуванні з людьми.

  Сім`я і школа мають дати дитині правильні уявлення про красу поводження, сформувати у неї уміння відрізняти справжнє від показного. Який вчитель не бажає, щоб його учні були ввічливими, вихованими, культурними. Бо культурна людина бажана в будь-якому колективі. І що є для вчителя істиною? Звичайно особистість дитини. Саме навколо неї має обертатися все, щоб блищали дитячі очі, щоб не згасала жадоба до пізнання нового. [2, C. 2].

  Всі ці міркування наводять на думку про те, як створити цілісну, особистісно орієнтовану виховну систему класу, які форми і методи роботи використати, щоб сформувати позитивний мікроклімат у класі.

  У становленні виховної системи в початковій школі можна виділити наступні етапи:

  I етап – проектування системи (1 клас) – діагностичне дослідження внутрішнього світу учнів, їхніх родинних стосунків, міжособистісних взаємин, пошук технологій виховання.

  II етап – становлення системи (2 клас) – запровадження інноваційних технологій виховання учнів, де приклад учителя, його ставлення до справ, світобачення стають основними для наслідування.

  III етап – стабільне функціонування системи (3 клас)– становлення органів самоврядування в класі, саморегуляція діяльності учнівського колективу, формування традицій класу, зміцнення зв`язків «педагог – учні –батьки».

  IY етап – подальший розвиток системи (4 клас) – застосування нових виховних технологій, удосконалення взаємостосунків в учнівському колективі.

  У 1 класі діяла «Домашня школа мислення».

  Набиравши 1-й клас, на батьківських зборах на початку вересня я провела анкетування батьків. Продіагностувавши відповіді, дійшла до висновку, що в класі потрібно створити цілеспрямовану систему розвитку позитивних емоційних почуттів, здатності сприймати та оцінювати прекрасне в житті, людині, природі, праці, взаєминах, творити прекрасне, жити й працювати за законами краси, набувати морального досвіду. Отже, моїм завданням стало створити в своєму класі таку атмосферу життєтворчості дітей організувати так систему навчально-виховної роботи , яка б делікатно, ненав`язливо, у формі гри сприяла гармонійному розвиткові особистості кожного вихованця. Створити оптимальні умови для того, щоб дитина якнайкраще реалізувала свої можливості. З цією метою я обрала філософію родинності. І мета навчално - виховної роботи – об`єднати всіх учнів класу в клас - родину. Країна, в якій проживають учні нашого класу - родини, називається «Веселкова». Жителі цієї країни повинні дотримуватися певних законів. Найголовніший закон – творити добро!

  А ще в країні треба: вчитися слухати і чути, не кривдити, не обманювати , захищати слабшого, не залишати людину в біді, допомагати іншим, бути добрим і чуйним, учися поступатися, цікавитися справами один одного, цінувати і берегти дружбу, поважати старших.

  Великий вплив на розвиток емоцій дітей в молодших класах має гра. Саме тому життєдіяльність у класі проходить у формі гри. Наприклад, розподіл доручень. Кожна дитина в класі має доручення, яке відповідає її здібностям і бажанням, причому вибір доручень проводиться самими дітьми.

  У цій системі задіяні практично всі учні, виконуючи наступні обов`язки:

1. Веселята - розумнички. Перевіряють виконання однокласниками письмових домашніх завдань, стежать за збереженням підручників, чистотою зошитів. Допомагають слабшим учням у навчанні.
2. Веселята – читайлики. Організовують роботу класної бібліотеки. Слідкують за веденням читацьких щоденників.
3. Веселята - грайлики. Допомагають у підготовці класних свят, конкурсів, вікторин.
4. Веселята - спортсмени.Беруть участь в організації спортивних змагань, прогулянок.
5. Веселята - здоров`ята. Перевіряють виконання учнями правил гігієни.
6. Веселята - трударики. Стежать за збереженням чистоти і порядку в класі.
7. Веселята - квітникарі. Допомагають доглядати за кімнатними рослинами.

  Методи виховної роботи: пояснення, розповідь («Україна незалежна», «Допомагай людям в біді»), диспут («Мій найкращий друг», «Книжка чи кінофільм, що краще?»). приклад, привчання, доручення, самооцінка. 

  Форми виховної роботи: виховні години («Вивчення правил для учнів», «Вмій поводитися в громадському місці», «Твій обов`язок у сім`ї»); клубні заняття (засідання «клубу ерудитів»); родинні свята («Моя мама – найкраща у світі.); КВК («День народження – веселе свято»); конкурси малюнків, виробів з природного матеріалу, з паперу, картону; вікторини («Лікарські рослини рідного краю», «Запитай у струмочка»); екскурсії; колективна творча справа (створення проекту «Вихованість відкриває двері і серця») 

  Формуванню позитивного мікроклімату в класі сприяє групова робота, ділові ігри «Юні економісти», «Підприємство чарівник». Діти,працюючи в групах, дотримуються певних правил. 

  Навчально виховне середовище, в якому утверджуються позитивні цінності, має сприяти самовизначенню. Психологічно комфортне, емоційне, затишне середовище, яке задовольняє пізнавальні інтереси, сприяє розвиткові мислення, мовлення, уваги, пам`яті, уяви учнів, є оптимальним для забезпечення всебічного розвитку особистості. 

Література

1. Стельмахович М. Українська народна педагогіка; навчально-методичний посібник / М. Стельмахович – К.; ІЗМН, 1997.

2. Борецький А. О. Самостійність у пізнанні / А. О. Борецький // Початкова школа. – 2006. - №9 – с. 2-3.

3. Заброцький М. В. Вікова психологія: навч. Посіб. /М. В. Заброцький. – К.; МАУП, 2003. – 92 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Білошицька Валентина Іванівна

вчитель – методист початкових класів 

Коростенського міського ліцею

Україна, м. Коростень

  Анотація: Стаття розкриває суть та зміст психологічної готовності 6-річних дітей до шкільного навчання. Про фізичні та пізнавальні можливості, відносно вищу чутливість до навчання 6-річних дітей.

 Ключові слова: Психологічна готовність, соціально-психологічна, компоненти психологічної готовності, мотиваційний, інтелектуальний, особистісний, емоційний, вольовий, узагальнення переживань.

  Нова реформа освіти націлена на створення «партнерських відносин» між вчителем і учнем. У новому році на нас чекають досить сильні зміни шкільної освіти. Всі вони будуть подібними до європейських. Навчання починатиметься, як правило, з шести років. Діти з особливими потребами зможуть вступати до школи у віці фізичної готовності. Тривалість перебування в початковій школі для таких дітей можна буде подовжити з доповненням корекційно-розвивального складника [1, c. 21].

  Лілія Гриневич: «Наше завдання - кожній дитині дати доступ до якісної освіти. Успіх України в тому, щоб побудувати суспільство освіченого суспільства, тому що кожна дитина, незалежно від його здібностей, має право на успіх у житті, на максимальне розкриття своїх можливостей, яке може запропонувати якісну освіту» [1, c. 18].

  Освітню діяльність буде організовано з урахуванням навичок XXI століття відповідно до індивідуальних стилів, темпу, складності та навчальних траєкторій учнів: від комунікативних типів завдань (знайти спільну мову з друзями, учителями, однокласниками, батьками, незнайомими людьми). У навчанні будуть враховані вікові особливості фізичного, психічного і розумового розвитку дітей. Для цього запроваджується двоциклова організація освітнього процесу на рівнях початкової та базової загальної середньої освіти. Дітей навчатимуть справлятися зі стресом та напругою. Педагогічні задачі вирішуватимуться в атмосфері психологічного комфорту та підтримки. Нова українська школа буде розкривати потенціал кожної дитини. Буде забезпечено неупереджене та справедливе ставлення до кожного учня, подолано будь-яку дискримінацію. Відзначатимуться зусилля й успіхи всіх учнів [1, c. 20].

  Вступ дитини до школи – важлива подія у її житті. Діти по-різному переживають її залежно від психологічної готовності.

  Що таке психологічна готовність до школи? Це питання хвилює і вчителів, і батьків 6-річних дітей. Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової «соціальної позиції» - положення школяра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю, певний світогляд готовність до оволодіння, провідною в молодшому шкільному віці діяльністю – учбовою [2]. Психологічна готовність до навчання - це складне утворення, до структури якого входить особистісна, інтелектуальна і соціально-психологічна готовність. 

  Можна виділити такі компоненти психологічної готовності: мотиваційний, інтелектуальний, особистісний, емоційний, вольовий, узагальнення переживань.

  Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів [3].

  Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища. З метою діагностики інтелектуальної готовності до школи пропоную такі методики: «Малюнок людини» Керна-Йірасика та «Три дамки» О.Кравцової. Встановлючи інтелектуальну готовність дитини до навчання психолог визначає розвиток вербального та невербального інтелекту дитини та загального рівня її розумової активності.

  Особистісний компонент готовності складається з цілого ряду показників: дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, умінням спілкуватися з учителем, учнями. Для діагностики особистісної готовності до школи пропоную такі методики: «Сходинки» Дембо-Рубінштейн, «Хто більше» О.Кравцової.

  Емоційний компонент готовності дитини до навчання проявляється в тому, що вона іде до школи з задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримує впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Емоційно-вольова та особистісна (мотиваційна) готовність визначається за методиками «Графічний диктант», «Хатка» [4].

  Вольовий компонент готовності виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі вимагає довільного сприйняття, тобто вміння не тільки слухати, але й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.

  Узагальнення переживань проявляється в утраті безпосередньої поведінки, в узагальненому сприйнятті діяльності, у довільності поведінки, здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам, виступає суттєвим компонентом психологічної готовності до шкільного навчання. Для діагностики цього компонента використовую методики: «Будиночок» І.Дубровіна, «Так і ні не говори» О.Кравцова.

  Психологічна готовність - це розвиток довільної регуляції діяльності. Для цього можна використати методику Й.Шванцара.

  Крім психологічного обстеження, доцільно фіксувати свої спостереження за поведінкою дитини:

1. Уміння уважно слухати і точно виконувати найпростіші вказівки дорослого, самостійно діяти за завданням дорослого, правильно відтворювати на аркуші паперу напрямок лінії.
2. Уміння орієнтуватися на систему умов задачі, переборюючи відволікаючий вплив побічних чинників.
3. Здатність до саморегуляції навчальної діяльності. Усвідомлення мети, уміння планувати дії з досягнення цілей, здатність орієнтуватися і відтворювати зразок, контролювати результати. Уміння діяти за правилом.
4. Уміння орієнтуватися у своїй роботі на зразок, точно копіювати його особливості розвитку довільної уваги дитини.

  Потрібно перевірити рівень тривожності:

1. Схильність дитини до неврозу за тестом-опитувальником «Оцінювання рівня тривожності й схильності дитини до неврозу».
2. Оцінювання рівня тривожності за тестом «Тривожність».

  Важливе значення має емоційна стійкість дитини під час навчання в школі:

1. Емоційно-позитивне ставлення до навчання у школі. Спостереження за поведінковими реакціями дитини.
2. Наявність або відсутність імпульсивних реакцій. Щоб дитина успішно вчилася, вона насамперед, повинна прагнути до нового шкільного життя. 

  Психологічне обстеження дитини, що вступає до школи, дає змогу націлити вчителя на слабкі та сильні сторони учня; допомогти батькам у вирішенні виховних задач, з якими вони стикаються з перших днів навчання у школі; визначити сформованість суттєвих для шкільного навчання особливостей психіки дитини; розкрити індивідуальну своєрідність психічного розвитку дитини та її потенційні можливості; намітити, якщо це потрібно, напрями психологічної корекції особистості дитини. Тому, при аналізі психологічної готовності дитини до школи висхідною одиницею має виступати специфіка дошкільного дитинства, взята в загальному контексті онтогенезу особистості [5].

Література

1. «Нова українська школа». Концептуальні засади реформування середньої школи. Мін. осв. і науки України 27.10.2016.- с. 4 – 40.
2. Барташнікова І. А., Барташніков О. О. Як визначити рівень розумового розвитку дитини? Діагностика готовності дітей до навчання в школі. — Тернопіль: “Богдан”, 1998.
3. Білан О. І., Партико Т. Б., Хома О. Є. Методичні рекомендації для діагностики шкільної зрілості дітей 6 — 7 років. — Українській освітній журнал. Конспект. Серія психологічна. – 1994. - № 1. - С. 39 - 105.
4. Головань Н. О. Вікові особивості дітей шестирічного віку та їх діагностика. Навчання і воховання шестирічних першокласників / Упоряд. К. С. Прищепа.— К.: Рад. Шк., 1990. С. 47 – 60.
5. Риженко Г. М. Визначення готовності шестирічних дітей до навчання і піклування про їхне здоров’я. — В кн.: Навчання і виховання шестирічних першокласників / Упоряд. К. С. Прищепа.— К.: Рад. шк., 1990. С. 10 – 15.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Королев Владимир Дмитриевич

доцент,

к. физ.-мат. наук, НФаУ,

кафедра фармакоинформатики,

Украина г. Харьков.

  Аннотация: Создана программа, моделирующая химическую реакцию в пакете Scilab

  Ключевые слова: математика, программирование, моделирование, химическая реакция.

  Содержание научной работы.

  Задача исследования и моделирования химических реакций актуальна, так как позволяет ускорить процесс создания новых препаратов, способствует предотвращению превращений компонентов лекарственных препаратов, которые приводят к нарушению или потере их потребительских качеств. Изучение процессов и применение полученных результатов в медицине дают возможность бороться с заболеваниями и старением организма. 

  Для обработки полученных результатов нужен математический аппарат. И здесь, на первое место выходят математические пакеты, способные решать системы дифференциальных уравнений. Это пакеты типа MathCad, MatLab, Scilab и другие.

  В работе рассмотрено моделирование химических реакций в пакете Scilab (версия 5). Рассмотрены различные виды реакций: простая изотермическая обратимая реакция, сложная параллельная и последовательная изотермическая реакции, обратимые изотермические реакции второго рода и неизотермическая реакция. Составлены математические модели различных видов химических реакций начиная с простых реакций типа  и заканчивая реакциями, в которых участвуют шесть реагентов для изотермических и неизотермических реакций, которые представляют собой системы дифференциальных уравнений первого порядка. В простейших случаях, подобно этим

получаются довольно простые системы уравнений, усложняющихся по мере увеличения количества веществ-реагентов и включения зависимости скорости реакции от температуры. 

  Для решения дифференциальных уравнений применялся свободно распространяемый математический пакет Scilab. Задача моделирования сводится к составлению и анализу системы дифференциальных уравнений относительно концентрации веществ-реагентов и продуктов реакции при различных начальных условиях, которые содержат начальные концентрации реагентов (CA(0), CB(0) и т.д.), коэффициенты в реакциях по различным каналам (к1, k2 и т.д.), количество молекул, температуру и некоторые постоянные. Изменяя эти условия, мы имеем возможность наблюдать развитие реакции во времени, то есть исследовать химическую реакцию. Приведу примеры программного кода в Scilab 5.5.2 для некоторых реакций. Первый пример программного кода для изотермической реакции, в которой принимают участие пять веществ-реагентов, во второй, также изотермической –шесть.

  Проведено моделирование серии химических реакций, выполнено решение систем дифференциальных уравнений, к которым сводятся эти реакции, представлены численные результаты и проведено их сравнение с результатами, полученными в коммерческих пакетах (таких как MathCad и MatLab). Построены графики зависимости концентрации веществ и температуры (в случае неизотермической реакции) от времени для каждой из реакций. Приведу некоторые результаты.

  Сравнив результаты, полученные в других пакетах, можно сделать вывод, что пакет Scilab не уступает по возможностям решения систем дифференциальных уравнений коммерческим пакетам (MathCad, MatLab и др.) и может с успехом применяться при моделировании химических процессов. 

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Королев Владимир Дмитриевич

доцент,

к. физ.-мат. наук, НФаУ,

кафедра фармакоинформатики,

Украина, г. Харьков.

Челомбитько Янина Витальевна

учитель первой категории,

ССШ №156,

Украина, г. Харьков.

  Аннотация: Курс дистанционного обучения по математике для первого класса средней школы.

 Ключевые слова: математика, программирование, дистанционное обучение, электронные учебники, дистанционное тестирование, начальные классы.

  Содержание научной работы.

  Разработан курс дистанционного обучения по математике для первого класса средней школы. Курс разработан с помощью системы подготовки электронных учебников SunRav Book Office и системы компьютерного тестирования SunRav Test Office и построен таким образом, чтобы дать ученикам необходимые знания о числах, сложении, вычитании, сравнении чисел, некоторых геометрических фигурах. В курсе представлены основные правила математики, правила написания чисел от одного до десяти, понятия сравнения чисел, знакомство с геометрическими фигурами. 

  После завершения курса ученик будет готов: 

• правильно писать цифры от одного до десяти
• складывать и вычитать числа
• сравнивать числа в пределах десяти
• рисовать треугольники, четырехугольники, пятиугольники и круги, пользоваться разными вариантами образования чисел

  Программа изучения дисциплины состоит из 8-и уроков. По каждой теме одно теоретическое и одно практическое занятие. Выполнение практических занятий оценивается в последовательности, соответствующей прочитанным лекциям. Учебный курс реализуется через систему управления обучением. Определенные функции системы управления обучением используются в качестве средств коммуникации, для проведения занятий и как учебные задачи, в частности используются опросы, задачи, урок, форум, и т.д .. 

  Для обеспечения этого процесса для учащихся подготовлены различные материалы такие как раздаточные материалы, презентации, озвученные видео, аудио интерактивные задания, создание электронного портфолио, другие ресурсы в сети.

  При выполнении заданий необходимо предоставить все необходимые ссылки на тексты, визуальные материалы, аудио и видео, которые вы использовали в задачах.

  Участники должны читать статьи и раздаточный материал еженедельно. Они должны принимать участие в обсуждениях на форумах и выполнять индивидуальные и групповые задания. Они должны знакомиться с другими источниками. 

  Участники должны соблюдать сроки выполнения индивидуальных, проектных и других задач. Оценка работы слушателей курса будет осуществляться на основе анализа выполнения домашних заданий и участия в лекционных занятиях.

  Содержание курса поурочно:

  1. Ознакомление детей с числом и цифрой 1. Учить писать цифру 1.

  Познакомить детей с образованием числа 2, цифрой 2. Учить писать цифру 2. 

  Учить сравнивать группы предметов i соответствующие числа. Ознакомить со знаками «<>, =» закреплять умение писать цифры 1 и 2.

  2. Число и цифра три. Ознакомить учеников с образованием числа 3 и цифрой 3. Учить писать цифру 3.

  Познакомить учащихся с составом числа 3, треугольником и его элементами.

  Познакомить учащихся с образованием числа 4 и цифрой 4. Учить сравнивать числа в пределах 4 и писать цифру 4.

  Учить детей определять и запоминать все случаи состава числа 4. Ознакомить с четырехугольником.

  3. Познакомить учащихся с образованием числа 5 и цифрой 5.Учиты писать цифру 5 и сравнивать числа в пределах 5.

  Упражняться в использовании слов «предварительное число», «следующее число».

  Познакомить учащихся со составом числа 5, пятиугольником. Упражнять учащихся в сравнении чисел в пределах пяти.

  Познакомить учащихся со знаком «+» и действием сложения.Учить записывать примеры на сложение.

  На основе рисунков учить составлять примеры на сложение.

  4. Познакомить учащихся с созданием числа 6 и цифрой 6. Учить определять отношение «меньше», «больше», «равны» на основiпорiвняння групп предметов и на основе знания последовательности чисел натурального ряда. Упражнять учеников в освоении разных случаев состава числа 6, составлении и чтении.. Познакомить учащихся с шестиугольником. Разобрать примеры на сложение.

  5. Ознакомить детей с образованием числа 7 и цифрой 7.

  Рассмотреть все варианты числа 7. Учить составлять примеры на сложение в пределах 7 Вправлять в порядковые лiчбi и в составлении примеров на сложение по предметным рисунками.

  6. Объяснить образования числа 8, учить сравнивать числа в пределах 8, писать цифру 8.

  Рассмотреть различные варианты состава числа 8.

  7. Объяснить образования числа 9, ознакомить с цифрой 9 и ее написанием. Учить сравнивать числа в пределах 9.

  Рассмотреть различные случаи состава числа 9.

  8. Объяснить образования числа 10 записи числа 10. Закреплять умение сравнивать числа в пределах 10.

  Рассмотреть разные случаи состава числа 10. Тренировать учащихся в составлении и решении примеров на сложение в пределах 10. Ознакомить учащихся с терминами «слагаемое», « сумма ». 

  Расскрыть содержание действия вычитания, ознакомить со знаком «отнять», учить составлять, читать и решать примеры на вычитание по рисункам. 

  Расскрыть взаимосвязь между сложением и вычитанием. Учить составлять пример на вычитание из примера на сложение.

  Первоначально учащиеся с помощью родителей изучают теоретические материалы уроков, затем выполняют практические тесты и получают оценку. Тесты можно повторить только ограниченное количество раз. Их количество можно менять программно (для этого надо знать пароль), для начала мы выставили количество, равное трем. Подготовительные тесты и изучение теоретического материала в повторах не ограничиваются.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 66128

Федоренко О.О.

Київський національний університет технологій та дизайну

Бурлакова С.А.

Київський національний університет технологій та дизайну

Поліщук Ю.В.

Київський національний університет технологій та дизайну

  Розроблений метод очищення вентиляційних викидів від пари вуглеводнів і виготовлений експериментальний зразок адсорбційної установки, в якій застосовано двох ступеневе очищення повітря виробничої зони.

  Розвиток технології захисту навколишнього середовища зумовлено не тільки збільшенням інтенсивності техногенного забруднення навколишнього середовища, але зміною вихідних критеріїв його захисту, диктованих переоцінкою підходів до використання паливних і сировинних матеріалів. Найважливішими проблемами охорони навколишнього середовища є захист повітряного та водного басейнів від надмірних забруднень різноманітними відходами промислового виробництва.

  Актуальність досліджень.

  У легкій та інших галузях промисловості широко застосовуються різні клейові і лакофарбні матеріали як розчинники в яких використовуються різні легколетючі вуглеводні (бензин, ацетон, етилацетат). Як правило ці розчинники випаровуються в навколишнє повітря і системами вентиляції викидаються в атмосферне повітря, забруднюючи довкілля. При цьому в атмосферу поступають сотні тонн в рік пари вуглеводнів, що є з одного боку назавжди втраченими матеріальними цінностями, з іншої – забрудненням атмосфери.

  Таким чином, викид такого повітря в довкілля невигідний як економічно, так і екологічної точки зору.

  Постановка задачі.

  Найбільш ефективним методом витягу пар будь-якмх розчиників з бідних пароповітряних сумішей є адсорбційний метод. 

  Адсорбція полягая в поглинанні газів, чи пару пару розчинених речовин поверхнею твердих тіл(адсорбентів). У природі існує велика кількість речовин, як вугілля, сажа, силика-гель, глина й інш., що маючи дуже розвинену пористу поверхню, здатні поглинати, тобто адсорбіровати на цій поверхні різні гази та пари.

  Явища адсорбції характерезується наявністю двох типів сил взаємодії між газом і твердим тілом, а саме: молекулярними(фізичними) і валентними(хімічними). Хімічна взаємодія характерезується повністю теплових ефектів, залежністю процесу від температури, необоротністю процесу й ін.

  Проведена науково-дослідна робота, направлена на розробку технології і установки для уловлювання пари вуглеводнів з вентиляційних викидів. Зазвичай у вентиляційних викидах концентрація пари вуглеводнів, хоча і вище за ГДК, але порівняно низька, 1г/м, що не перевищує. Це затруднюєє їх уловлювання. Наприклад, для уловлювання етилацетату методом конденсації необхідно охолодити забруднене повітря до вельми низьких температур, порядку – 70 С, що при значних витратах повітря вимагає великих енергетичний і матеріальних витрат.

  Пропонується адсорбційно-криогенний метод очищення. Суть методу в тому, що за допомогою адсорбції забруднене повітря очищається від пари вуглеводнів до концентрації в 10 разів менше ГДК. При цьому після регенерації адсорбенту виходить повітря, збагачене парами вуглеводнів до концентрації значно вище ГДК/обмеження, – вибухонебезпечна концентрация/ . Розрахунки показують, що при таких підвищених концентраціях можна сконденсувати до 80% пари вуглеводнів при охолоджуванні повітря всього до – 30 С. Враховуючи, що в цьому випадку кількість оброблюваного повітря зменшиться в 10 і більше разів, витрати на уловлювання пари вуглеводнів різко знижується і значною мірою окупаються поверненням розчинника для повторного використання.

  На цьому принципі розроблена технологія очищення вентиляційних викидів від вуглеводнів і виготовлений експериментальний зразок адсорб ционно-кріогенної установки, в якій застосовано двоступінчате очищення вентиляційних викидів. У першому рівні підвищується концентрація забруднень шляхом зменшення кількості повітря при збереження кількості забруднень. У другому рівні виробляється криогенне очищення зменшеної кількості повітря при підвищеній концентрації забруднень.

  У першому рівні застосований адсорбційний метод очищення, а адсорбційний фільтр виготовлений з вуглецево-волоконної тканини,саржевого переплетення з добре розвиненою макро- і мікропористістю. Для зменшення аеродинамічного опору і збільшення поверхні тканини розташовувалася в каналі воздуховода в декілька шарів.

  В основі аналізу науково-технічної літератури і патентських досліджень по адсорбційним очищувальним пристроям розроблено принципову схему та виготовлено експериментальну адсорбційну установку (мал.2) та адсорбційний очищувач (мал.1). та Адсобрційний очищувач складається з двох секцій А і В. У кожній секції встановлено адсорбційнй фільтр 1. За допомогою клапанів 2 і 3 кожна секція поперемінне підключається або до повітропроводу чистого повітря 4, або до повітропроводу повітря збагаченого забрудненнями 5. Коли клапан 2 закритийг а клапан 3 відкритий основна маса (90%)вентиляційного повітря проходить скрізь адсорбційний фільтр А.

  Речовини, що забруднюють повітря, адсорбуються на фільтрі, а очищуване повітря поступає в повітропровід збагаченого повітря 5, після насичення фільтра секції А, клапани 2 і 3 переключаються таким чином, що секція А підключається до повітропроводу збагаченого повітря 5, а секція В до повітропроводу чистого повітря 4. На очищення працює секція В, а секція А регенерується. Наявність двох фільтрів і клапанів дозволяє забезпечити безперервність роботи очищувача при періодичності процесів адсорбції і десорбції в фільтрах.

  Адсорбційний фільтр виготовлений з вуглицево-волоконної тканини «Карбопон» і складається з кількох шарів. Для зменшення аеродинамічного опору тканини збільшується поверхня тканини шляхом зігзагоподібного розташування її в повітропроводі, в експерементальному стенді площа фільтрації в 10 раз перевищує площу поперечного перетину повітропровода. Це співвідношення може бути збільшено по збільшенні довжини фільтра. Застосування в якості фільтра електропровідної вуглицево-волоконної тканини дозволяє суттєво спростити процес регенерації фільтра. При регенерації скрізь тканину пропускається електричний струм, за рахунок чого збільшується температура (і) тканини і тривалість процесу десорбції. Зрівнюються з тривалістю процесу абсорбції. При такому рішенні вдається забезпечити безперервність роботи очищувача при двох фільтруючих секціях.

Мал.1. Принципова схема очищувача повітря

1- адсорбційний фільтр;2 - клапан секції Б;3 - клапан секції А;4 - повітряпровід чистого повітря;5 - повітряпровід забрудненого повітря.

  В якості адсорбтива використовується бензол або ацетон. Адсорбтив в кількості 100 мл поступово вводиться в повітропровід через гумову прокладку дозатора на протязі всього часу проведення експерименту підтримуючи тим самим сталу величину концентрації адсорбтива Со перед шаром адсорбенту. Вихідні концентрації С за шаром адсорбенту змінюється від 0,05 Со до 0,45 Со; що свідчить про насичення адсорбенту та втрату його захисної дії. В цьому разі введення адсорбтива через дозатор припиняється.

  Під час введення досліджуваємої речовини необхідно звернути особливу увагу на момент початку "проскока", який характеризується концентрацією 0,05 Со завершено часу адсорбційної або захисної дії шару адсорбенту.

  У експериментальній установці площу фільтрації в 10 разів перевищувала площа поперечного перетину воздуховода. Це співвідношення може бути збільшене при збільшенні довжини фільтру.

  Результати експериментальної перевірки роботи установки показали, що фільтр з шести шарів тканини при швидкості набігаючого потоку 0,1 м/с мав опір 300Па і протягом 5 хвилин зменшував концентрацію етилацетату в повітрі в 10 разів. 

  Регенерація фільтру при температурі тканини 80 С тривала 4,5 мин.

  Охолоджування повітря з великою концентрацією етилацетату і конденсація його проводилася в другому рівні установки за допомогою повітряної холодильної машини 

ТХМ 1-25 виробничість холоду 30кВт і витратою охолоджуваного повітря 3600 кг/година.

  Для уловлювання конденсуючих речовин був розроблений спеціальний теплообмінник. При цьому температура конденсації була біля – 30 С. Це дає змогу подальшого використання розчинника в виробництві 

  Висновок.

  Використання в якості фільтру електропровідної углеграфітової тканини дозволяє істотно спростити процес регенерації фільтру. При регенаріциі через тканину пропускається електричний струм, за рахунок чого збільшується температура тканини і тривалість процесу десорбції зрівнюється з тривалістю процесу абсорбції. При однаковому часі роботи, і регенерації фільтру удається забезпечити безперервність роботи очисника при двох секціях, що фільтрують. Використання три і більш за секції дозволяє забезпечити захоплення часу регенерації два і більше разів відносно часу роботи фільтру.

  Таким чином, проведені випробування показали, що розроблена технологія і установка для очищення вентиляційних викидів від пари вуглеводнів сповна працездатні і можуть бути використані у виробництві.

Література:

1) Адсорбция паров бензола и метил этилкетонапри низких концентрациях пористыми углеродными адсорбентами. Huag.F., Kang F.б Wu H., Liang K. 2000 Китай

2) Исследование структуры и сорбционных свойств углеродных адсорбентов.

Готелишвили Г.Ш., Ладычук ДюВ., и др. 9 международня конференция по теоретичиским вопросам „адсорбции и адсорбционной хроматографии”. Тезисы докладов, из-в ИФХ.РАН 2001.

3) Адсорбційна установка для повітряно-газових сумішей. ПАТ 39520Ф Україна ВОД53/74.

4) Математическое описание изотерм сорбции и адсорбции на основе обобщенного уравнения. Ефремов Г.И., Сажин В.Б., и др. Тезисі 14-й Международной конференции молодіх ученіх по химии. МКХТ-2000. Изд. РХТУ 2000г. Москва.

5) Исследование процессов биофильтрации воздуха для очистки его от примисей легколетучих органических соединений. Gerard A.M., Misiaczek O., Paca J.. DECHEMA.2003 c.86. Англ.

6) Технология получения и свойства тканей из активированного угля, связанных клеями. 

Zhou-Jian-bin. Coll 2003/ 20, №4, с, 360-363, 2 ил.Библ.6. Кит.; рез.Англ.

7) Луцик Р.В., Малкін Є.С. Тепло-масообмін при обробці текстильних матеріалів. Київ, Наукова думка 1993р. 344 ст.

8) Адсорбційна установка ПАТ№39519А Україна Пісарєв В.Є., Луцик Р.В., Федоренко О.О.2003 р

9) Адсорбційний апарат Пат №40194 України Пісарєв В.Є., Луцик Р.В., Федоренко О.О.2003 р

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Ларцев А.В. 

Студент Вінницького інституту конструювання одягу і підприємництва (ВІКОП)

м.Вінниця

Ларцева О.М.

ст..викладач ВІКОПА

м.Вінниця

  Зростаюча роль малих і середніх підприємств заставила більшість країн ЄС визнати необхідність розробки спеціальної податкової політики, яка заслуговує особливої уваги для вітчизняної моделі оподаткування малого підприємництва.

  Податкова система у кожній країні є однією зі стрижневих основ економічної системи, яка, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. При цьому формування дохідної частини бюджету є важливим видом діяльності держави, податки виступають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва та важливого засобу забезпечення соціальної сфери.

  Мале підприємництво – дуже тонкий та чутливий сектор економіки, який є найуразливішим для таких несприятливих чинників, як фінансові труднощі, циклічні коливання, інфляція, податковий тиск тощо. Особливого значення варто надавати формуванню малого підприємництва з огляду на його специфічну та фундаментальну роль у ринковій економіці. У сталій ринковій економіці, частка малого й середнього підприємництва у ВВП країн з розвинутою ринковою економікою становить: Великобританії – 50-54%, Німеччини – 50-53%, Італії – 57-60%, Франції – 55-62%, США – 50-52%, Японії – 52-55.[1]

  Однією з найпоширеніших форм стимулювання розвитку сектора малого підприємництва в розвинутих країнах є створення для них преференцій в оподаткуванні шляхом введення спеціальних податкових правил (Франція) або застосування загальних правил з окремими пільгами для малих підприємств (США, Великобританія). Тому доцільно розглянути міжнародну практику застосування спрощених (спеціальних) режимів оподаткування малого підприємництва та необхідність її адаптації й застосування в Україні.

  У Франції застосовуються спеціальні (спрощені) податкові режими для малих та середніх підприємств залежно від величини їхнього обороту. Такі підприємства не подають декларації про податок на додану вартість, проте виплачують прибуткові податки, рівень яких залежить від сфери діяльності (торговельні операції, послуги тощо).

  При спрощеному податковому режимі застосовується спрощена форма звітності – малі та середні підприємства подають до податкових органів основні дані про свій баланс, основні фонди, розмір інвестицій та фінансові результати діяльності. Підприємства, що надають послуги, можуть зменшити свій оподатковуваний дохід, якщо пройдуть перевірку в офіційного аудитора.

  Обліковий процес на мікропідприємствах Франції пов’язаний із веденням книг обліку закупівель та обліку надходжень (наведені суми документально підтверджуються) й обліком копій рахунків про сплату ПДВ (з позначками, що ПДВ не сплачується, тому що мінімальне граничне значення величини річного обороту не перевищено).

  Для малих та середніх підприємств у Франції діє спрощений режим декларування прибутку та сплати податків, за яким фактичні видатки та витрати відносять на виробництво. Середні й малі підприємства зобов’язані реєструватися платниками ПДВ, але сплачувати зазначений податок не щомісячно, а щоквартально. До обліку та звітності таких підприємств ставляться менш жорсткі вимоги у порівнянні з великими підприємствами. Малі та середні підприємства, що мають статус юридичної особи і належать фізичним особам, застосовують знижену ставку податку на прибуток 19%, а не 33,8%. Частина оподатковуваного прибутку, з якого стягується зменшена ставка податку, має бути використана підприємством для капіталовкладень.

  У Великобританії малі та середні підприємства розраховують і декларують доходи на загальних підставах, хоча з певними винятками. Підприємства, річний дохід яких менший ніж 15 тис. фунтів стерлінгів, заповнюють просту податкову декларацію без детальних даних про свою діяльність, активи чи зобов’язання.

  У країні застосовується прогресивна шкала оподаткування прибутку. Ефект від застосування ставок корпоративного податку (податку з юридичних осіб) полягає в оподаткуванні маленьких компаній з прибутком до 10 тис. фунтів за низькою ставкою (10%), забезпечивши відповідні пільги для 270000 підприємств. Компанії, які заробляють до 300 тис. фунтів обкладаються за ставкою 20% , а коли їх прибуток досягне 1,5 млн. фунтів, застосовується ставка 30%.

  Для малих підприємств законодавством передбачена податкова знижка на амортизацію будівель та устаткування, яка дає змогу вираховувати з бази оподаткування до 40%, також застосовуються податкові пільги на інвестиції в інформаційні технології, засоби зв’язку та науково-дослідницьку діяльність.

  Малі підприємства, в яких річний оборот не перевищує 52 тис. фунтів, не зобов’язані реєструватися платниками ПДВ. Стандартна ставка ПДВ становить 17,5%. Підприємства звільняються від обов’язкового аудиту, якщо їх оборот не перевищує 1 млн. фунтів, а валюта балансу не перевищує 1,4 млн. фунтів.

  В Швеції відсутні які-небудь спеціальні податкові режими для малих та середніх підприємств. Основний принцип податкового регулювання у Швеції - це принцип “нейтральності ”, у відповідності з яким до усіх підприємств незалежно від їх юридичної форми, типу господарської діяльності, розміру, місцезнаходження, застосовується одна і та ж податкова база, ті ж самі ставки оподаткування і обов’язки з реєстрації, поданню документів, звітності, платежів. Одним словом, податковий тягар буде однаковим і для самозайнятого підприємця, і для корпорації, якщо вони займаються однаковим бізнесом .

  Проте, в принципі “нейтральності” передбачено винятки у вигляді податкових пільг, що спеціально застосовуються до малих підприємств. Самозайняті, дрібні торговці та більшість підприємств з оборотом менше 720 тисяч крон, мають право використовувати касовий метод обліку. Самозайняті, дрібні торговці з будь-яким оборотом не зобов’язані реєструвати свій бізнес в державних органах. Достатньо лише зареєструватися в податковій інспекції.

  Якщо річний оборот підприємства складає менше 1 млн. крон (приблизно 110 тисяч доларів США), воно може подавати податкову декларацію один раз на рік, а не   щомісячно, як це зобов’язані робити всі інші підприємства. Підприємства з оборотом менше 40 млн. крон (приблизно 4,4 млн. доларів США) зобов’язані сплачувати ПДВ протягом 42 днів з моменту закінчення звітного періоду. Якщо оборот перевищує 40 млн. крон, тоді сплачувати ПДВ потрібно протягом 26 днів після закінчення звітного періоду.

  Новому приватному торговцю, що самостійно зайнятий, або партнеру, якщо це окрема особа, дозволяється віднімати збитки від господарської діяльності з можливого доходу протягом перших п’яти років діяльності.

  Дивіденди, отримані від компаній, які не котуються на біржі або належать до окремих осіб, частково звільняються від прибутку. Ця пільга покликана стимулювати інвестиції в малі підприємства й компенсувати їм більш вищу вартість позикового капіталу порівняно з тими компаніями, що працюють на фондовій біржі.

  У Сполучених Штатах Америки відсутні особливі податкові режими для малих і середніх підприємств. Усі підприємства зобов’язані вести бухгалтерський облік в повному обсязі, для розрахунку прибутку з метою оподаткування. 

  Однак для малих підприємств передбачені спеціальні положення, що спрощують процедуру обліку та звітності оподатковуваного прибутку за прогресивною шкалою.

  У США малі підприємства, що мають невеликі обсяги прибутків, можуть застосовувати касовий метод обліку, замість обліку методом нарахування, крім того їм дозволяють вилучати з оподаткування інвестиції в капітальні активи, якщо їх обсяги за рік не перевищують 24 тис. дол.

  Отже, у розвинутих країнах спрощені системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, аналогічні єдиному податку в Україні, не використовуються. 

  Натомість набули поширення інші форми державної підтримки цього типу підприємств:

• звільнення деяких видів підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності;
• запровадження спеціальних режимів оподаткування податком на додану вартість деяких видів операцій, характерних для фермерських господарств і сільськогосподарських кооперативів;
• використання податків на оціночний (вмінений) дохід і мінімальні податки.

  Податковим кодексом України було передбачено певні вдосконалення податкової системи: зменшення кількості податків,поступове зменшення ставок податків, удосконалено механізм розрахунків між бюджетом і платниками податків. Потрібно звернутися до досвіду європейських країн і виробити дійсно ефективні методи управління економікою і в першу чергу - це реальні методи боротьби з тіньовою економікою.

Список використаної літератури

1. Якушик І.Д., Литвиненко Я.В. Податкові системи зарубіжних країн: Довідник. - К.: Леся, 2011. – 

2. Державний комітет статистики. – http://www.ukrstar.gov.ua

3. Офіційний сайт державної фіскальної служби України http://sfs.gov.ua/

4. Офіційний сайт Міністерства фінансів http://www.minfin.gov.ua/news/view/pokazniki-vikonannja-bjudzhetu-ukraini-20152016-rik

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 617 – 089

К. Ю. Креньов,

А. О. Грач

Хмельницька обласна лікарня

PERCUTANEUS DILATAYTING TRACHEOSTOMY ACNOLIGIES IN KHMELNYTSK REGIONAL HOSPITAL ICU

K.Yu. KRENIOV, A.O. Grach

Khmelnytsk Regional Hospital

  РЕЗЮМЕ. В статті розглянутий досвід виконання методики черезшкірної дилятаційної трахеостомії у ВАІТ ХОЛ на основі накладених пункційних трахеостомій в 2010-2015рр. Всі операції проводились по методу Гріггза. В 2-ох випадках зареєстровані ускладнення під час операції у вигляді кровотеч. У решти хворих інтраопераційних ускладнень, післяопераційних ускладнень та ускладнень після деканюляції відмічено не було. Аналізуються переваги та недоліки черезшкірних пункційних трахеостомій. 

  Ключові слова: черезшкірна дилятаційна трахеостомія (ЧДТ), гостре порушення мозкового кровообігу (ГПМК), черепно-мозкова травма (ЧМТ). 

  ВСТУП. Трахеостомія представляє собою хірургічне оперативне втручання, котре полягає в розкриртті трахеї з уведенням канюлі в її просвіт або підшиванням стінки трахеї до шкіри, в результаті чого формується стійкий анастомоз між порожниною трахеї та зовнішнім середовищем. Останнім часом трахеостомію в плановому порядку почали частіше використовувати не тільки при механічних розладах дихання (обструкція, обтурація, констрикція верхніх дихальних шляхів), але і при динамічних розладах дихання (захворювання центральної нервової системи, легень, серця, які супроводжуються погіршенням дихальної функції). А.П. Зільбер сформулював наступні покази до трахеостомії: 1) неусувна іншим шляхом механічна непрохідність верхніх дихальних шляхів; 2) наявність бульбарних розладів з порушенням функції кашлю і аспірацією слюни та надмірною секрецією слизу бронхами, коли необхідна постійна санація трахеобронхіального дерева; 3) необхідність постійної штучної вентиляції легень (при ЧМТ, міастенії, правцеві та інш.). Також необхідно окремо виділити хворих з порушеннями свідомості, які знаходяться довгий час в комі і потребують постійної санації ТБД та ШВЛ. Виділяють три головних типа трахеостомії. Перший тип – верхня трахеостомія, яка накладається над перешийком щитоподібної залози з відсуненням його донизу. Розріз шкіри при цьому проводять від середини щитоподібного хряща на 5 см вниз точно по серединній лінії. Другий тип – середня трахеостомія, яка потребує розсікання перешийка щитоподібної залози і тому виконується порівняно рідко. Третій тип – нижня трахеостомія, котра виконується під перешийком щитоподібної залози з відсуненням його доверху. В даному випадку шкіра розрізається від персневидного хряща до вирізки грудини. Окрім класифікації за рівнем розсікання трахеї, трахеостомії також поділяють за напрямком розрізу трахеї на повздовжню, поперечну, П-подібну (по Бйорку) [1].

 Рисунок 1. Накладання трахеостоми класичним хірургічним методом у ВАІТ ХОЛ.

  Крім цього в останні роки трахеостомії зробилось можливим поділяти не тільки за локалізацією та напрямком розрізу, але і за методом їх накладання. В звязку з цим виділяють трахеостомії, які виконують традиційним хірургічним способом (Рисунок 1) та пункційно дилятаційним методом. Останні з’явилися порівняно недавно і називаються черезшкірними дилятаційними трахеостоміями [2]. ЧДТ вперше провів П. Сиглі у 1985 році в США за допомогою серії дилятаторів збільшуючогося діаметру [3]. В подальшому дилятатори були вдосконалені до одного трахеального дилятатора. Так, В. М. Гріггз та інші у 1990 році в Австралії провели накладання ЧДТ з допомогою модифікованих дилятаційних щипців Говарда-Келлі [4]. З тих часів ця методика широко розповсюдилась по світу, оскільки мала певні переваги над класичним хірургічним методом. Багато анестезіологів вважають такий спосіб менш травматичним, а також що він дозволяє зменшити інфікування операційної рани і трахеостома при ньому накладається значно швидше [5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12]. На Україні методику ЧДТ почали застосовувати значно пізніше, у 2000-них роках. Тим не менш вибір у відношенні до того, яку методику використовувати залишається прерогативою лікуючого лікаря. В даній статті нами розглянуто випадки першого використання ЧДТ у ВАІТ ХОЛ, представлено інформацію відносно частоти ускладнень при ЧДТ у порівнянні з операціями, які були виконані класичною методикою, відмічено переваги та недоліки ЧДТ. 

  МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

  У ВАІТ ХОЛ за період з 03.10.2010 року по 31.01.2015 рік виконано 57 ЧДТ. Черезшкірні дилятаційні трахеостомії проводилась хворим у віці від 18 до 83 років за звітний період наборами фірми Portex, а саме 19-м хворим з ГПМК, 22-м хворим з важкою ЧМТ, 7-м хворим з полі травмою, 1-му хворому з ХОЗЛ, 1-му хворому на міастенію, 2-м хворим на енцефаліт, інші випадків було 6. При поступленні хворих проводилась інтубація трахеї, здійснювалась ШВЛ у примусовому режимі, розроблялась адекватна інтенсивна терапія. З третьої доби находження хворих у реанімаційному відділенні вирішувалось питання про накладання трахеостоми. Строки виконання ЧДТ складали від 3-х до 8-ми діб з моменту поступлення хворих. ЧДТ виконував всього один лікар. Тривалість операції становила від 6-ти до 12-ти хвилин. При цьому перші три оперативні втручання проводились під контролем фібробронхоскопії. Операційне поле обробляли за стандартним методом. Премедикацію проводили індивідуально для кожного пацієнта. Для знеболення застосовували ендотрахеальний наркоз у комбінації з місцевою анестезією. Обовязковим також було застосування міорелаксантів, що виключало виникнення кашлю під час пункції і в свою чергу значно знижувало ризик травмування задньої стінки трахеї. Безпосередньо перед операцією збільшували подачу кисню в суміші, яка вдихається, для того, щоб виключити можливість виникнення гіпоксемії. Оперативне втручання проводили по методу Гріггза, техніка якого полягала в наступному (Рисунок 2). 

 Рисунок 2. ЧДТ за методикою Гріггза у ВАІТ ХОЛ.

  Спочатку хворих вкладували в класичне положення для трахеостомії – всі хворі лежали на спині, голова розігнута назад, під плечі покладено валик. Інтубаційна трубка підтягувалась вверх так, щоб герметизуюча манжетка знаходилася під голосовим складками. В перших трьох випадках цей процес контролювався за допомогою фібробронхоскопа. У всіх слідуючих – положення ендотрахеальної трубки (ЕТТ) контролювали шляхом пальпації трахеї, при чому відчували зміщення манжетки до потрібного рівня вверх. В проекції проміжка між 2-м і 3-м кільцями трахеї виконували вертикальний розріз шкіри довжиною 1,0 см. В ділянці розрізу голкою канюлею з шприцом, заповненим фізіологічним розчином, пунктували трахею, направляючи кінець голки в деякій мірі каудально. Верифікували попадання під контролем фібробронхоскопа в перших трьох випадках та по появі повітря в шприці при підтягуванні на себе поршня в інших. У подальшому голку з канюлі повністю забирали. Через канюлю вводили в трахею провідник, після чого канюлю видаляли. По провіднику вводили в трахею дилятатор просуваючи його вперед обертальними рухами. При цьому тканини і стінка трахеї дещо розтягувалися в сторони. Після цього дилятатор видаляли з раневого каналу. Надалі провідник з трубкою просували в трахею. Провідник видаляли з операційної рани. Роздували манжетку трубки. Після цих дій, тільки на даному етапі забирали ЕТТ. Важливо підкреслити, що при виконанні операції накладання ЧДТ лікарям завжди потрібно бути готовим до виконання трахеостомії класичним хірургічним методом. 

  РЕЗУЛЬТАТИ

  Під час проведення операцій накладання ЧДТ в 2-ох випадках було отримано кровотечу, яка була зупинена. В подальшому вимушені були перейти до накладання трахеостоми класичним хірургічним методом. В інших випадках ускладнень в ході операцій не відмічалось. Після накладання ЧДТ хворі спостерігалися в стаціонарі на протязі 7-82 днів. За час спостереження післяопераційних ускладнень, повязаних з операцією не було. Термін знаходження трахеостомічної трубки залежав від часу відновлення адекватної дихальної функції, зворотнього розвитку бульбарних порушень та тривалості післяопераційного періоду. Летальність в пацієнтів внаслідок основної причини захворювання склала 45% (вижило – 31 хворих, померло – 26 хворих). У тих хворих, що вижили ускладнень після деканюляції у вигляді пострахеостомічних стенозів трахеї відмічено не було. 

  ВИСНОВКИ

1. ЧДТ є прийнятною альтернативою класичному хірургічному методу.
2. Позитивними моментами є відносна простота виконання операції, швидкість проведення ЧДТ.
3. Негативними сторонами є традиційні обмеження накладання ЧДТ анатомічними особливостями шиї (коротка та товста шия з вираженим підшкірно-жировим шаром), травмами шийного відділу хребта, вартістю набору для трахеостомії, яка може сягати 3500 грн і більше. 
4. Таким чином, черезшкірна дилятаційна трахеостомія має свою нішу в лікуванні пацієнтів з порушенням функції зовнішнього дихання та може бути більш широко впроваджена в практику відділень інтенсивної терапії. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Tommerup B., Borgeskov S. Experiences with tracheostomy by the Björk method. Ugeskr Laeger. 1981, 143 (42): 2727-2729.
2. Burrell T. ANZICS, Percutaneous Dilatational Tracheostomy Consensus Statement, 2010, ISBN: 1876980265.
3. Ciaglia P., Firsching R., Syniec C. Elective percutaneous dilatational tracheostomy. A new simple bedside procedure; preliminary report. Chest. 1985, 87 (6):715-719.
4. Griggs W. M., Worthley L. I., Gilligan J. E., Thomas P. D., Myburg J. A. A simple percutaneous tracheostomy technique. Surg. Gynecol. Obstet. 1990, 170 (6): 543-545.
5. Chendrasekhar A., Ponnapalli S., Duncan A. Percutaneous dilatational tracheostomy: an alternative approach to surgical tracheostomy. South. Med. J. 1995, 88 (10): 1062-1064.
6. Friedman Y., Fildes J., Mizock В. et al. Comparison of percutaneous and surgical tracheostomies. Chest.1996, 110: 480-485.
7. Эпштейн С. Л., Романовcкий Ю. Я., Назаров В. В. Чрескожная трахеотомия – оптимальная альтернатива стандартной методике. Вестник интенсивной терапии.1997, 4: 33.
8. Briche T., Le Manach Y., Pats B. Complications of percutaneous tracheostomy. Chest. 2001, 119 (4): 1282-1283.
9. Freeman B., Isabella K., Perren C. et al. A prospective, randomized study comparing percutaneous with surgical tracheostomy in critically ill patients. Crit. Care Med. 2001, 29: 926-930.
10. Конков М. Н. Транскутанная трахеотомия – основа профилактики рубцовых стенозов трахеи. Вестник интенсивной терапии. 2002, 6: 156-157.
11. Koitschev A., Simon C., Blumenstock G. et al. Suprastomal tracheal stenosis after dilational and surgical tracheostomy in critically ill patients. Anaesthesia. 2006, 61: 832–837.
12. Chau-Chyun Sh., Jong-Rung T., Jen-Yu H. A simple modification of Ciaglia Blue Rhino technique for tracheostomy: using a guidewire dilating forceps for initial dilation. Eur. J. Cardiothorac. Surg. 2007, 31: 114-119.  

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Борисовська Олена Олександрівна

доцент, кандидат технічних наук

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

м. Дніпро, Україна

Шаройко Ольга Вікторівна

магістрант ІІ-го року навчання

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

м. Дніпро, Україна

  Анотація: Досліджено добову динаміку концентрації оксиду вуглецю на перехресті, типовому для міста Дніпро. Визначено інтенсивність руху автотранспорту в робочий день та встановлено значне перевищення концентрації СО у атмосферному повітрі.

  Ключові слова: забруднення повітря, вихлопні гази, оксид вуглецю, рух автотранспорту, транспортне навантаження, шкідливі речовини.

  Чекаючи транспорт на перехресті великого промислового міста, щоб доїхати до роботи або додому, люди часто не замислюються над тим, якої шкоди вони собі завдають. Адже автомобілі, що стоять на перехресті на холостому ходу, чекаючи на зелене світло, виділяють у атмосферне повітря значну кількість шкідливих речовин, які вдихаються людиною і можуть негативно вплинути на її здоров’я. Концентрація шкідливих домішок у атмосфері міста може збільшуватись через щільну багатоповерхову забудову та, як наслідок, погані умови розсіювання. До складу вихлопних газів автомобілів входить близько 200 хімічних сполук, серед яких СО (оксид вуглецю), NO (оксид азоту), SO2 (двоокис сірки), CxHy (вуглеводні), RCHO (альдегіди), C (сажа) та ін. [1]. 

  В даній роботі досліджено добову динаміку концентрації СО на типовому міському перехресті (перетин вул. О.Гончара та вул. Шевченка) з багатоповерховими будівлями по обидва боки від дороги. Такий тип міської забудови формує своєрідний високий «тунель», який заважає розсіюванню шкідливих речовин, що виділяються з вихлопними газами автомобілів. На даному перехресті проходить 9 маршрутів міського громадського транспорту (автобусні маршрути), перехрестя саморегулююче, світлофорів немає [2]. 

  Для розрахунку концентрації СО у повітрі попередньо біло досліджено динаміку інтенсивності руху автотранспорту на даному перехресті протягом доби. Результати дослідження наведені на малюнку 1. У середньому за добу це перехрестя перетинає більше 12 тисяч автомобілів, тобто на цій ділянці дороги спостерігається середня інтенсивність руху автотранспорту. 

Мал. 1 Добова динаміка інтенсивності руху автотранспорту на перехресті вул. О.Гончара та Шевченко

  Концентрація СО на перехресті була розрахована за загально прийнятою методикою [3] з урахуванням метеорологічних даних [4], адже ступінь забрудненості повітря автотранспортом залежить не тільки від інтенсивності руху транспорту, вантажопідйомності машин, а й типу міської забудови, рельєфу місцевості і т.д. Формула для розрахунку, запропонована В. Ф. Сидоренком и Ю. Г. Фельдманом:

  де A – фонове забруднення атмосферного повітря оксидом вуглецю нетранспортного походження, А=2 мг/м3 [5]; N – сумарна інтенсивність руху автомобілів на ділянці вулиці (автомоб./год); КТ – коефіцієнт токсичності автомобілів за викидами в повітря оксиду вуглецю; КА – коефіцієнт, що враховує аерацію місцевості (КА=1 для магістральних вулиць і доріг з багатоповерховою забудовою з обох боків); KУ – коефіцієнт, що враховує зміну забруднення атмосферного повітря оксидом вуглецю залежно від величини подовжнього ухилу (КУ=1 для ухилу дороги,що становить 0 градусів); КС – коефіцієнт, що враховує зміну забруднення атмосферного повітря оксидом вуглецю залежно від швидкості вітру; КВ – те ж відносно вологості повітря; КП – коефіцієнт збільшення забрудненості атмосферного повітря оксидом вуглецю біля перехресть (КП=2 для саморегулюючого перехрестя).

  Результати розрахунків наведені на малюнку 2. Як видно на малюнку, концентрація СО загалом протягом доби значно перевищує гранично допустиму концентрацію у повітрі населених місць, яка становить 5 мг/м3 [6]. При середній інтенсивності руху автотранспорту та підвищеній концентрації вологості повітря концентрація СО в робочий день може перевищувати ГДК у 3-7 разів. Тільки в нічний час, при низькій інтенсивності руху автотранспорту загалом концентрація СО знаходиться на межі ГДК. Висока вологість повітря у ранковий час погіршує умови розсіювання оксиду вуглецю в нижніх шарах атмосфери, на графіку добре помітно, як при високій ранковій вологості повітря та у залежності від інтенсивності руху автотранспорту концентрація СО змінюється.

Мал. 2 Добова динаміка концентрації СО на перехресті вул. О.Гончара та Шевченка 

  Для зменшення вмісту СО при роботі автомобілів слід застосовувати більш екологічне біопаливо (етанол, метанол, біодизель), робити своєчасний техогляд та транспортних засобів та відповідне регулювання двигунів, оснастити автомобіль апаратами для зменшення токсичності відпрацьованих газів (каталітичні конвертери, сажові фільтри), ввести пільги на податки для власників електромобілів, прийняти та дотримуватися стандарту «Євро-6» [7], збільшити кількість зелених насаджень у місті, особливо поблизу перехресть з інтенсивним рухом транспорту.

Література:

1. Влияние выхлопных газов на здоровье человека [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.greensalvation.org/index.php?page=influenceavtozv.– Загол. з екрану.

2. Улица Олеся Гончара маршруты [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://mtaxi.dp.ua/street-1400/улица-Олеся-Гончара. – Загол. з екрану.

3. Практикум з екології : навч. посіб. [для студ. ВНЗ] туристичної галузі / укл. М.Я. Бом- ба, Н.Є. Паньків, Н.М. Шувар. – Львів : Вид-во ЛІЕТ, 2015. – 132 с.

4. Прогноз погоди [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.gismeteo.ua/weather-dnipro-5077/. – Загол. з екрану.

5. Екологічний паспорт м. Дніпро – Дніпро, 2016. – 64 с.

6. Державні санітарні правила охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://uazakon.com/big/text1359/pg2.htm. – Загол. з екрану.

7. Стандарт «Евро-6» [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://euro-6.ru/. – Загол. з екрану.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 159.922.6

Лихацька Л.О.,

учитель української мови 

та літератури 

Красноармійського міського 

ліцею «Надія» м. Покровська

  У статті розглянуто питання удосконалення рівня професійної компетентності педагога як одного з основних напрямів реформування системи освіти. Розкрито значення поняття «компетентність», що є головним в системі неперервної педагогічної освіти, окреслено цілі підвищення кваліфікації вчителів шляхом перепідготовки, додаткової підготовки, підвищення професійної кваліфікації в межах отриманої спеціальності. Подано огляд педагогічних праць, у яких розглянуто методи моніторингу професійної активності вчителя. 

  Ключові слова: компетентність, неперервна педагогічна освіта, результативність праці, оцінка навчально – виховного процесу, рефлексія, психодіагностика, інтегральний феномен, діяльнісний компонент.

Зміст роботи

1. Постановка проблеми в загальному вигляді
2. Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми
3. Система методичної роботи з удосконалення професійної компетентності педагогів
4. Компетентність - інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен

Зміст наукової роботи

  Суттєві перетворення в системі освіти потребують розв'язання проблеми підвищення професійної компетентності вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, є суб'єктом особистісного і професійного зростання, вміє визначати й досягати нових педагогічних цілей, є ключовою фігурою у формуванні життєвої компетентності учнів.

  Цілі неперервної освіти вчителів визначаються соціальними потребами та особистими запитами по формуванню їх професійної компетентності. Під педагогічною діяльністю розуміється професійна активність учителя, у якій за допомогою різних засобів впливу на учнів розв'язуються задачі їх навчання і виховання; під результативністю праці вчителя — якісні зміни в розвитку учнів, що відбулися під впливом педагогічної діяльності, педагогічного спілкування, особистості вчителя. Метою статті є розглянути питання удосконалення рівня професійної компетентності педагога як одного з основних напрямів реформування системи освіти. 

  Проблема визначення професійної компетентності вчителя стала об'єктом дискусій та суперечок серед психологів, педагогів, фізіологів, спеціалістів-практиків тощо. Немає єдиного підходу до визначення поняття «професійна компетентність учителя».Відповідно до словника С. І. Ожегова, поняття «компетентний» визначається як «обізнаний, авторитетний у якій-небудь області» [9]. В. І. Даль під компетентністю розуміє повноправність і використовує її в основному в юридичній сфері. Компетентність — властивість від «компетентний», тому доцільно в педагогічному сенсі користуватися саме терміном «компетентність» [2].

  Професійна компетентність педагогічних кадрів розглядалась у роботах Ш. Амонашвілі, І. Ареф'єва, В. Бондаря, С. Висоцької, Н. Кузьміної, В. Лозової, А. Маркової, А. Орлова, В. Пилипівського, О. Шияна, Савельєва тощо. А. К. Маркова вважає професійно компетентною таку працю вчителя, у якій на достатньо високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя, досягаються високі результати у навченості і вихованості школярів. При цьому компетентність учителя визначається також співвідношенням у його реальній праці власних професійних знань та умінь, з одного боку, і професійні позиції, психологічних якостей — з іншого. Доцільно співвідносити професійну компетентність з результативністю праці вчителя і з педагогічною діяльністю, розглядаючи її як процес спілкування. Для цього є всі підстави, оскільки навчально-виховний процес здійснюється в процесі спілкування вчителя й учня. Таким чином, професійно-педагогічна компетентність — це здатність вчителя перетворювати спеціальність, носієм якої він є, у засоби формування особистості учнів з урахуванням обмежень і розпоряджень, що накладаються на навчально-виховний процес згідно з вимогами педагогічної норми, у якій він здійснюється.

  Останнім часом проблема професійної компетентності педагогічних працівників перебуває в центрі уваги дослідників. Цей факт є визнанням того, що професійна компетентність відіграє провідну роль у педагогічній діяльності. На рівні професіоналізму значною мірою виявляється індивідуальність педагога. Саме в процесі методичної роботи формується та вдосконалюється професійна компетентність педагогів. Методична робота Красноармійського міського ліцею «Надія» з педагогічними працівниками реалізується через традиційні форми роботи (постійні семінари, творчі та динамічні групи, педагогічні виставки, конкурси) і через нетрадиційні (ділові педагогічні ігри, «мозкові штурми», презентації, предметні тижні ).

  Удосконалення рівня професійної компетентності — один з основних напрямів реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру» [3]. Із Національної доктрини розвитку освіти України: професійну компетентність педагога визначають не лише наукові знання та базові вміння, а й мотиви його діяльності, ціннісні орієнтації, розуміння навколишнього світу й свого місця в ньому, стиль взаємин з людьми, його загальна культура, здатність до саморозвитку, самовдосконалення [7].

  Початок роботи фахівця над собою — це самопізнання: прихильність до дітей, витримка та володіння собою, здатність управляти своїм психічним станом, настроєм, уміння пояснювати, академічні, мовні, організаторські здібності, педагогічна спостережливість, сугестивні здібності (уміння переконувати), педагогічна уява, розподіл уваги, спеціальні педагогічні здібності, пов'язані з викладанням конкретного предмета, здатність швидко набувати знання та розширювати їх (здатність до самоосвіти).

  Помітною рисою самоосвіти педагога є те, що в результаті роботи він не лише самовдосконалюється в особистому та професійному плані, а й розвиває учнів. Тому вчитель повинен виробити в собі звичку розглядати всі питання педагогічної практики з психологічної точки зору, психофізичного розвитку дитини.

  Завдяки досконалій організації самоосвітньої діяльності постійно вдосконалюється професійна майстерність учителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег [6].

  Розвиток профкомпетентності вчителя виступає нині одним із головних питань у цілісній системі неперервної педагогічної освіти, тобто є спільним як для системи вищої педагогічної освіти, так і для системи підвищення кваліфікації вчителів. Глобальне оновлення філософії освіти спричинило реформу школи, відповідні зрушення в змісті професійної підготовки вчителів [3]. 

  Професійний розвиток учителя слід розглядати як процес становлення, зростання й реалізації в педагогічній діяльності професійно значущих особистісних рис і здібностей на основі професійних знань і вмінь. Розвиток ще можна розглядати як процес подолання «протиріччя між існуючим і необхідним станами об'єкта», а управління розвитком — як процес забезпечення просування об'єкта в бажаному напрямку через реакцію резонансу (відгук внутрішньої структури об'єкта на зовнішній вплив). У такому разі об'єктом управління є процес розвитку професійної компетентності вчителя. Суб'єктами управління виступають викладачі, методисти, адміністрація шкіл і, головне, сам учитель, якому відведено провідну роль [5].

  У місті розроблено інноваційний комплексний цільовий проект «Кадри». Уперше тут систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників (післядипломна освіта, методична робота, самоосвіта) розглядають як професійно-розвивальне середовище, у межах якого здійснюється управління розвитком компетентності вчителя. Відповідно змінені цільові установки методичних заходів із систематизації та оновлення знань на формування ціннісних орієнтацій учителів, здатності до інтелектуально-критичного сприймання дійсності, рефлексивного мислення, оволодіння змістом сучасної освіти й тенденціями змін в освітньому просторі, методологією особистої діяльності та свідомого вибору шляхів самовдосконалення.

  За результатами діагностики можна розробляти індивідуальні програми професійного розвитку. У межах цих програм здійснюється управління через створення сприятливих умов, що забезпечують високий професійний статус учителя, динамічний розвиток системи особистісної й діяльнішої рефлексії, постійно націленої на саморозвиток, самовдосконалення, на особистісні й професійні досягнення, які мають соціально позитивні значення. Це дає змогу передбачити позитивний приріст не тільки в найближчому майбутньому, а й у віддаленій перспективі. Можна зробити висновок про необхідність виховання особливої компетентності, яка полягає в здатності людини до саморозвитку й самоорганізації своєї діяльності в умовах принципової визначеності, до взяття на себе відповідальності за своє життя й життя рідних. 

  Нове освітнє середовище в ліцеї - це атмосфера творчої діяльності, яку створив педагогічний колектив, учні, батьки у ході по-новому організованого навчального процесу і системи додаткової освіти, в результаті чого у школярів формується культура перебування у школі, суспільстві. Вона поєднує новий зміст освіти, нові технології навчання, виховання і розвитку, спрямовуючи майбутнього працівника до усвідомлення потреби в універсальних знаннях у межах професії. Це освітнє середовище забезпечує крім знань, умінь і навичок розвиток інтелектуальних здібностей учнів, скеровуючи кожного ліцеїста на виховання культури творчого мислення, що сприяє активній реалізації нахилів і здібностей випускників ліцею в різноманітних сферах діяльності. Самостійна навчальна діяльність учнів є основою успішного навчання у середній та вищій школі. Вона сприяє саморегуляції особистості, підвищує інтерес до знань, виховує необхідну якість фахівця - постійне прагнення до професійного зростання.

  У рамках навчальної програми розвитку обдарованих дітей педагогічний колектив ліцею інтенсивно опрацьовує ідею — навчати не конкретним знанням, а засобам швидкого та ефективного опанування ними, засобам самостійного їх здобуття.

  Самостійна робота відкриває великі можливості для формування інтелектуальних якостей особистості, бо в ній запрограмована самостійна пізнавальна активність учня. Потрібно лише правильно цю активність організувати.

  Такі завдання може вирішити тільки творчо націлений колектив учителів-однодумців. Готуючи учнів до саморозвитку, ми поступово знайомимо їх з елементами творчої дослідницької діяльності та алгоритмом стратегії наукового пошуку.

  Мотивацію наукового пошуку визначає саморегуляція та самоствердження ліцеїста. Ефективність роботи з організації самостійної діяльності учня залежить від:

  - бажання вчителя навчати нетрадиційно, використовуючи методи педагогічної евристики; уміння вчителя організовувати творчу діяльність у стінах ліцею. У своїй роботі педагогічний колектив прагне розвивати індивідуальні особливості суб'єктів освітнього процесу. І ця орієнтація не скасовує виховання через колектив, а вимагає більшої відповідальності особистості перед іншими. Ліцей покликаний забезпечити своєрідний баланс у людині двох начал - колективного й індивідуального.

  Динамізм, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, технічний прогрес і швидка зміна технологій в усьому світі — все це зумовило створення умов для безперервної освіти в ліцеї. Учні отримують не тільки уміння, навички, а й гармонійно розвиваються, відкриті до неперервного самовдосконалення шляхом самоосвіти.

  У формуванні творчої особистості не останню роль відіграє організація навчально-виховного процесу, який спонукає до розвитку, головна мета якого - розвиток творчої індивідуальності, формування готовності до саморозвитку набуття універсальних (системних, міжпредметних, системоутворюючих) знань про світ, людину та суспільство. 

  Цілком зрозуміло, що при самоосвітній діяльності ліцеїстів якісно змінюється роль учителя в процесі навчання, причому на різних етапах ступінь його участі різна.

  Отже, успіх інноваційних реформ, в першу чергу, залежить від учителя, його творчого потенціалу, готовності до безперервної самоосвіти, здібності до гнучкого соціально-педагогічного мислення, гуманістичної спрямованості особистості. У період перебудування системи освіти гостро виникає потреба удосконалення професійної педагогічної компетентності. Педагогічна компетентність – це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості. Актуальним на цей час стає питання науково-методичного забезпечення методичної роботи з підвищення рівня педагогічної компетентності.

  У більшості європейських країн показником, що найбільшою мірою відповідає сучасним до підготовки людини до життя, визнано компетентність як інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен, що поєднує в собі мотиваційно-ціннісний, когнітивний і діяльнісний компоненти. Компетентність сьогодні трактується як інтелектуально й особистісно обумовлений життєвий досвід соціально-професійної життєдіяльності людини, який ґрунтується на знаннях, цінностях, нахилах, набутих під час навчання. 

  Вивчення педагогічної компетентності як стану педагога не може обмежуватися вивченням рівня професійної та психолого-педагогічної готовності вчителя до своєї діяльності та її результатів. Необхідно вважати, що на ефективність педагогічної діяльності безпосередньо впливають й особистісні якості вчителя.

  Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність – це категорії, пов’язані з професією вчителя, отже і появу їх можливо розглядати в контексті безперервної педагогічної освіти й педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.

Список використаних джерел

1. Зязюн І.А. Технологізація освіти в контексті удосконалення професійного розвитку особистості. – В. зб.: Розвиток педагогічної і психологічної наук в України 1992–2002. Частина 2. – Харків: «ОВС», 2002. – С.34. 

2. Зимняя И.А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования // Высшее образование сегодня. – 2003. – № 5.– С. 34 – 42. 

3. «Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні» (рішення колегії МОН України від 11.04.2002 р.).

4. Маркова А. К. Психология профессионализма. — М.: Международный гуманитарный фонд «Знание», 1996. — 312 с.

5. Митина Л.М. Формирование профессионального самосознания учителя // Вопросы психологии. – 1990. – № 3. 

6. Мороз О.П., Омельяненко В.П. Перші уроки до майстерності. – К.: Знання, 1992. – 112 

7. «Національна доктрина розвитку освіти» (Указ Президента України № 347/2002 від 17.04.03 р.).

8. «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.»,

9. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений /Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова. — 4-е изд., дополненное. — М.: Азбуковник, 1999. — 944 с. 

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Федосова Алла Юліївна

викладач першої кваліфікаційної категорії

Маріупольський коледж ДВНЗ

«Приазовський державний технічний університет»

м. Маріуполь

  Анотація. В статті розглядається практичне вивчення іноземної мови з використанням різних методичних підходів, які спрямованні на підтримання мотивації у студентів. Матеріал представлено з досвіду роботи викладача.

  Ключові слова: мова, англійська, переклад, граматика, письмо, аудіювання, Pre-Intermediate, Intermediate, помилки, виправлення, мотивація, знання.

  Часто ми робимо помилки, не тільки використовуючи мову, а й вивчаючи її. Наприклад, довго запам'ятовуємо слова, а потім практично відразу їх забуваємо. Або ж, сівши за навчання, швидко втрачаємо мотивацію. Якщо ти відчуваєш, що і з твоїми заняттями англійською щось не те, то рекомендуємо ознайомитися з найпоширенішими помилками у вивченні мови.

  Помилка 1: Не повторювати вивчені слова

  Цілком природно, що, вивчивши певну кількість слів, ми переходимо до наступного переліку. Вчити нове - цікавіше, ніж повторювати пройдене, оскільки це дає відчуття більшого успіху. Однак для того, щоб нове слово запам'яталося остаточно, його потрібно повторити від 10 до 15 разів. Тому, нехтуючи повторенням, ми швидко забуваємо вивчені слова, а отже, втрачаємо час.

  Як виправити: щотижня повторюйте всі вивчені за цей період слова і 10 слів з попередніх тем.

  Помилка 2: Невідомо, як підтримувати мотивацію. Вивчення мови багато в чому нагадує заняття спортом. Після Нового року ми біжимо в спортзал, де з ентузіазмом займаємося місяць, після чого мотивація починає зникати.

  Як виправити: перш ніж знову братися за вивчення англійської мови, продумайте, як ви підтримуватимете мотивацію впродовж тривалого періоду. 

  Декілька ідей:

  Поставте мету. Наприклад, пов'язану з часом: підготуватися до поїздки закордон влітку, скласти за місяць мовний іспит на певний рівень, самостійно провести наступного року ділову зустріч з іноземцями.

  Спілкуватися. Вивчати мову самостійно не означає ізольовано. Тому, спробуйте притягнути другу людину до навчання і порівнюйте ваші результати або відвідуйте розмовні клуби у своєму місті. Не менш корисно для мотивації практикувати англійську мову зі співрозмовниками з інших країн онлайн.

  Помилка 3: Вчити слова зі списку на зразок "1000 найпоширеніших слів"

  Такі слова вчаться довго, а забуваються швидко. Як виправити: найкраще запам'ятовуються слова, пов'язані з певним сюжетом або асоціацією. Тому лексику слід брати з книг, статей і фільмів, а не вчити набір випадкових слів зі словника або мобільного додатка.

  З іншого боку, сучасні програми та онлайн-ресурси дозволяють вчити та відпрацьовувати вибрану лексику за допомогою ігор і цікавих вправ. Це набагато ефективніше та цікавіше, ніж просто вчити список слів із зошита.

  Помилка 4: Вивчати граматику тільки за допомогою вправ

  Для того, щоб дійсно зрозуміти граматичну тему і правильно її використовувати, треба пройти шість етапів:

• ознайомитися із вживанням в контексті;
• запам'ятати форму;
• розібратися в правилах;
• відпрацювати письмово;
• відпрацювати усно;
• зрозуміти, в яких життєвих ситуаціях використовується.

  Тому, зрозуміло, що одних тільки письмових вправ буде мало.

  Як виправити: для ефективної роботи над кожним етапом требо скористатися систематизованим планом вивчення граматики та вибіркою ресурсів. З ними ви зможете ефективно опанувати будь-яку граматичну тему.

  Помилка 5: Відразу братися за книги та фільми в оригіналі

  Деякі з нас, прочитавши "Як вивчити англійську мову за допомогою фільмів, серіалів та книжок» одразу включають «Друзів» в оригіналі або беруть Шекспіра. І відчувають, що мало розуміють. Це може призвести до розчарування та звести нанівець, мотивацію вчити мову.

  Як виправити: фільми, серіали та художня література - це не основні, а допоміжні засоби вивчення мови, які повинні відповідати твоєму рівню. Для того, щоб оригінальний матеріал давав користь, ви повинні розуміти 70-80% відсотків слів в ньому. Тому на рівні Beginner слід користуватися підручниками та інтерактивними програмами, на Pre-Intermediate - адаптованої літературою та навчальними серіалами. А ось вже на рівнях Intermediate і вище можна братися за оригінали. Тому для початку радимо пройти тест на знання мови, а потім користуватися матеріалами, які відповідають вашому рівню.

  Якщо ви давно вчите мову та маєте достатній словниковий запас, але важко сприймаєте серіали та фільми на слух, то слід приділити більше уваги аудіюванню. Для цього також краще розпочати зі спеціально розроблених для навчання матеріалів, а тільки потім перейти до оригінальних ресурсів.

  Помилка 6: Не оцінювати прогрес

  Завдяки постійним тестам і іспитам оцінити свій прогрес простіше в школі, університеті та на курсах, чим вивчаючи мову самостійно або з репетитором. Багатьом з нас треба бачити підтвердження свого прогресу в цифрах, щоб підтримувати мотивацію до навчання.

  Як виправити: час від часу проходити тест на володіння мовою і перевіряти, чи підвищується ваш рівень.

  Помилка 7: Користуватися тільки одним підручником.

  До повноцінного вивчення мови входить робота над усіма аспектами мови : читанням, аудіюванням, розмовною мовою, письмом, лексикою, граматикою, вимовою і правописом. Жоден підручник не містить досить матеріалів і вправ для того, щоб пояснити та відпрацювати всі аспекти.

  Як виправити: починаючи з рівня Pre-Intermediate, слід мати не менше одного окремого джерела для вивчення кожного з аспектів.

  Помилка 8: Вчитися з нецікавих матеріалів

  Зовсім не обов'язково вчити англійську мову з нудних перевидань радянських підручників на зразок тих, які часто дають в школі та в університеті. 

  Як виправити: якщо вам нецікаво вчитися, то треба змінити навчальний матеріал. Є безліч інтерактивних матеріалів, відео, ігор і програм. При правильно організованому курсі навчання, зайняття буде не лише цікавим, але й ефективним.

  Помилка 9: Працювати тільки над одним мовним аспектом

  Багато хто з нас скаржиться, що в школі працювали над граматикою, письмом і читанням, а в результаті зовсім не навчилися слухати та розмовляти.

  Як виправити: не припускайтеся такої помилки, вивчаючи мову самостійно. Виділяйте час на розвиток усіх восьми аспектів вивчення мови.

  Помилка 10: не знайти, де використовувати мову поза навчанням

  Іноді ми витрачаємо на вивчення мови немало часу і грошей, і коли опиняємося за кордоном або розпочинаємо розмову з іноземцями, губимося. Часом забуваються прості слова або ми робимо елементарні помилки, а то і взагалі не наважуємося заговорити. Деякі помічають, що не розуміють інших або вони не розуміють його.

  Як виправити: окрім плану навчання, слід продумати, де ви зможете "протестувати" свою мову. Наприклад: відправитися в подорож, провести екскурсію іноземним туристам, прийняти гостей з інших країн. Намагайтеся вибирати ситуацію, де доведеться трохи напружитися, але вам не повинно бути занадто складно або некомфортно.

  Для початківців "мовним викликом" може бути здійснення покупок або пояснення дороги іноземцям. На рівні Intermediate завдання повинне буде складніше: підтримати розмову в англомовній компанії або написати відгук на фільм. Для Advanced - провести скайп-конференцію з іноземними партнерами або написати статтю. Запам’ятайте! Ніщо так не сприяє вашої мотивації та подолання психологічного бар'єра, як використання мови за межами класної кімнати.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Natalyya Vasylyshyna,

National aviation university,

Kyiv

  Annotation: The paper under consideration deals with one of the urgent social issues related to professional training of experts in tourism realm. The topicality and actuality of the ongoing research is defined with the higher demands and requirements set for the tourism area staff. 

  Consequently, social changes must be considered as well as actively implemented in the scientific educational process. As a result, the article focuses on the idea that new methods, approaches have to be applied in tertiary education in order to shape high level specialists who will be competitive in the global market.

  Key words: tourism sector, staff, professionals, skills, shaping, higher education.

  Analyzing the trends and skill needs in tourism, it is always interesting to start with some facts on the current situation of European tourism. Tourism is generally and globally acknowledged as being one of the few economic sectors that has more than significant growth prospects [2]. 

  We observed a broad agreement among employers and human resource managers about the lack of adequately qualified labour available for recruitment in the tourism sector. Personal and social skills are requested most frequently with additional capacity to learn and to work independently are gaining in importance. Knowledge of foreign languages and specific knowledge and skills linked to technological innovation and information technologies penetration of the sector are often listed as lacking [4].  

  The demand for flexibility is seen in growing pressure for multiskilling where a combination of different qualifications, or a combination of specific skills typical for various qualifications, is required from staff, leading to emergence of new – hybrid – occupations. This is especially typical for small and micro enterprises with limited personnel and consequent demands for mutual ad hoc substitution across occupations. Another type of multiskilling was observed at individual level due to high horizontal mobility in the sector (both geographical and cross-occupational) and due to high staff turnover [1,4]. 

  Especially typical for temporary workers is engagement in different occasional jobs and professions, leading to different professional and occupational experiences not recognised formally. 

  Identity processes are shaped in the interaction of oneself with others. These processes happen through common experiences and practices, through formal and informal learning processes, competence acquisition and shared meanings. Identity is linked to representations and conditioned by the cultural dominant model. Representations are types of knowledge, socially constructed and shared, with an underlying practice which allows a common reality for a social group, a sector in our case [3]. 

  Socialisation processes and skill acquisition are fundamental to occupational identities. Competence, thus, includes procedural, technical and conventional knowledge, but also semantic knowledge shared by the members of a restricted group which forms the profession or occupation. All skills are adapted, according to the specific working context and to the judgement by the community of practice relevant to the individual. That is why the working context is very important in order to identify the conditions which contribute to shaping identities. These are defined not only by objective conditions but also by how they are perceived and understood, read by individuals [2,4].

  The research helped to identify five different conditional identity patterns among tourism workers:  

• the devoted professional,  
• the ‘high flyer’,  
• the conciliated worker,  
• the dissatisfied active seeker,  
• the newcomer or unconsolidated worker.

  The devoted professional is a competent and well-trained worker, satisfied with his work – a clear vocation – whose extreme dedication to work is compensated by the sense of professionalism which is the axis of his vocational identity. 

  The ‘high-flyer’ is focused on career, with expectations of vertical mobility, hence the availability to assume responsibilities and a high corporate identification. 

  The conciliated worker shows a compromise with the company and its demands for high availability by finding his/her place in a functional way with identity focused on customer orientation. 

  The dissatisfied active seeker is so because of the lack of recognition of his/her skills and training, as well as career expectations. Working conditions, workload and lack of perspective cause dissatisfaction and make him/her look for an alternative job. 

  The unconsolidated worker is often a young person with an unstable work situation, changing jobs frequently and without a clear prospect in the trade. All of these types have been constructed around seven different categories which surround occupational identity in tourism [4].

  To sum up, tourism development depends on the skill level of staff. Personnel qualifications are determined by their education system. Further advancements in tourism sector rely on which curriculum and programs specialists are being trained today. 

  Thus, the system of universities that educate personnel for tourism, should predict the development of the tourism market to provide its employees with the skills of tomorrow. In other words, universities as organizations with strategic planning, should be deeply involved in today's tourism of the state [4]. 

  However, there is no constant relationship between public administration, tourism and universities that give preparation in tourism. Every member of the tourism market develops autonomously and doesn’t cooperate with each other concerning the achievement of the common  improvement of tourism management process in Ukraine.

References

1. Kremen V. Higher Education in Ukraine / V. Kremen, S. Nikolaienko. – Bucharest : UNESCO-CEPES, 2006. – 99 p. 

2. Liubitseva O. Tourism market and tourism education in Ukraine / O. Liubitseva // Geography and tourism. - 2014. - Вип. 29. - С. 48-57. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gt_2014_29_6

3. Ministry of Tourism [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tatnews.org/ministry-oftourism-and-sports/.

4. Strietska O. Trends and skill needs in tourism / O. Strietska. - Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2005. – 141p.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Довгалюк Марія Вячеславівна

студентка 7 курсу ННІ іноземної філології

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Україна

Житомир

  Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту поняття моделі лексико-семантичного поля концепту «ПОСМІШКА», а також висвітлено основні репрезентації концепту за допомогою лексем: smile, grin,smirk, sneer, представлено лексичні одиниці, що реперезентують концепт « ПОСМІШКА» згідно їх позитивної і негативної конотації. Ключові слова: концепт, семантичне поле, колокації,репрезентанти to smile, to grin, to smirk, to beam, to leer, to simper, to sneer.

  The article is devoted to the nature and content of such notion as lexico-semantic field model of concept “Smile”. The principal representations of the concept “Smile” through lexical units such as smile, grin, smirk, sneer are indicated. Lexical units which represent the concept “Smile” are represented through their positive and negative connotation.

  Key words: concept, semantic field,collocations, representatives to smile, to grin, to smirk, to beam, to leer, to simper, to sneer.

  Хоча теорія поля з відповідною метамовою отримує своє методологічне обґрунтування лише наприкінці першої третини XX ст., сам метод має довшу історію. Так, у 1856 р. К. Хейзе, німецький філолог-класик, досліджує лексичне поле Schall (з нім. – «звук»), але, на думку С. Г. Шафікова, це поле «правильніше назвати концептуальним, оскільки в ньому виділяються компоненти, не лексикалізовані мовою, тобто лакуни» [Цит. за: 13, с. 9]. Семантичне поле ще називають лексичним. Існування другої назви поля лінгвіст пояснює тим, що семантичне поле «є підмножиною тієї множини, якою є лексика» [10, с. 194]. Лексичне поле – це своєрідна парадигма лексичних величин (лексем), які ділять неперервну загальну зону значення і перебувають у безпосередньому протиставленні. Таким чином, дослідження розпадається на дві частини:

  Аналіз лексико-семантичної групи smile (репрезентанти to smile, to grin,to smirk, to beam, to leer, to simper, to sneer);

  Основний репрезентант лексико-семантичною групи smile - лексема smile, представлена іменником або дієсловом, причому як іменник вона виступає у великій кількості лексичних колокацій. Лексема smile налічує 157 прикладів узуальних словосполучень, серед яких 62 атрибутивних(Найбільш типовими є поєднання «прикметник + іменник»).

  Кількість атрибутивних словосполучень з негативною оцінкою перевищує кількість позитивних, що обумовлено різнобічним характером посмішки, яка виражається за якою-небудь метою або з якої-небудь причини.

  На наступному етапі вивчення лексичної валентності номінантів першої лексико-семантичної групи розглянемо лексему grin (усмішка). Grin як номінанта, що позначає посмішку або посмішку як якусь гримасу представлений в різних узуальних атрибутивних словосполученнях з позитивними і негативними смислами.

  В позитивних конотаціях іменник grin висловлює доброзичливу або веселу посмішку, в той час як в негативних конотаціях grin постає як якась усмішка, скалозубість і навіть посмішка, найчастіше хитра, дурна, крива, злісна або роблена, буквально «оздоблена» - a painted grin.

  Лексема sneer не володіє яскравою лексичної валентністю і представлена лише 7 виразами. серед предикативних виразів відзначимо to sneer haughtily (гордовито і зарозуміло посміхатися.

  У ще одного номінанта leer колокація представлена лише двома лексичними одиницями: в одному з випадків - to leer an eye at («хитро дивитися і посміхатися», буквально: кинути хитрий погляд), в іншому - stop leering at somebody! («Вистачить задивлятися на кого-небудь!», тут також виражена негативна конотація). 

  Звернемо увагу і на колокації з лексемою simper: to simper consent (висловити згоду посмішкою), to simper an excuse (вибачитися, видавивши посмішку на обличчі) і to simper a smile (нерозумно посміхнутися). Лексема simper в основному несе в собі негативну конотацію «дурна, удавана посмішка».

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Шафиков С. Г. Теория семантического поля и компонентной семантики его единиц / С. Г. Шафиков. – Уфа : Издание Башкирского университета, 1999. – 88 с.

2. Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы (на материале английского языка) / А. А. Уфимцева. – М. : Издательство Академии наук СССР, 1962. – 287 с.

3. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : напрями та проблеми / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2008. – 711 с

4. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М. П. Кочерган. – К. : ВЦ »Академія», 2008. – 368 с

5. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С. В. Семчинський. – К. : Вища школа, 1988. – 328с

6. Кузнецов А. М. Поле / А. М. Кузнецов // Языкознание : Большой энциклопедический словарь / главный редактор Н. В. Ярцева. – М. : Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 1998. – С. 380–381.

7. Бондар О. І. Сучасна українська мова : Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексико- графія / О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 368 с.

8. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М. : Едиториал УРСС, 2004. – 576 с

9. Розенталь Д. Э. Словарь-справочник лингвистических терминов / Д. Э. Розенталь, М. А. Теленкова. – М. : Просвещение, 1976. – 543 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

 Діхтярь Людмила Іванівна

Хорольський агропромисловий коледж

(Хорол, Україна)

Глюзіцька Валентина Миколаївна

Хорольський агропромисловий коледж

(Хорол, Україна)

Анотація

  Стаття розкриває суть зміст та основні види та способи поведінки в конфліктній ситуації в освітніх організаціях, причини їх виникнення та усунення , досліджується також аналіз динаміки конфлікту, який передбачає встановлення можливості трансформацій різних типів конфлікту (переходу конфлікту одного типу в конфлікт іншого типу).

Ключові слова

  Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

  Типи конфліктів:

а) внутрішньо особистісні (інтраперсональні);

б) міжособистісні (інтерперсональні);

в) внутрішньо групові (інтрогрупові);

г) міжгрупові (інтергрупові).

  За причинами виникнення внутрішньо особистісні, міжособистісні, внутрішньо групові та між групові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб:

а) конфлікти ролей;

б) конфлікти бажань;

в) конфлікти норм поведінки.

ЗМІСТ СТАТТІ

  Способи поведінки в конфліктній ситуації – це конкретні дії, виконувані учасниками конфлікту. Цей елемент є центральним у структурі конфлікту і відіграє такі ролі:

• пізнавальну – дає інформацію (пряму чи опосередковану) про те, що турбує учасників конфлікту;
• оцінну – показує значущість, важливість конфлікту для конкретних його учасників;
• регулятивну – впливає на поведінку протилежної сторони в конфлікті (блокує або, навпаки, посилює її дії).

  У психології відомі кілька основних способів поведінки людей у конфліктній ситуації, зміст яких визначається мірою співвідношення в поведінці конкретної людини двох таких показників: «орієнтація на задоволення власних інтересів» та «орієнтація на задоволення інтересів протилежної сторони». Різний ступінь цих показників та їх поєднання дає можливість виділити п'ять основних типів поведінки особи в конфліктній ситуації:

• відхід від конфлікту;
• поступливість;
• боротьба;
• компроміс;
• співробітництво.

  Зміст кожного з них досить наочно можна зобразити на спеціальному графіку (див. рис. 1), на горизонтальній осі якого розміщено показник орієнтації на задоволення в конфлікті власних інтересів, на вертикальній – протилежної сторони. Охарактеризуємо окремо кожен з п'яти типів поведінки.

  Відхід від конфлікту, іншими словами, намагання його не помітити – це такий тип поведінки, коли у конфлікті мінімально враховуються як власні інтереси, так й інтереси протилежної сторони. За такого типу поведінки на проблему просто не звертають уваги, вважають, що вона зникне сама собою. Суть такої поведінки прекрасно відображають відомі приказки: «Не буди лихо, доки воно тихе», «Не чіпай, бо зламається» та ін. Відтак жодна зі сторін нічого не отримує, а результат поведінки описується формулою «поразка – поразка» (власна поразка – поразка опонента).

  Причинами такої поведінки в конфлікті можуть бути такі фактори:

• усвідомлення відсутності необхідних ресурсів для отримання «перемоги» над протилежною стороною;

• якесь особливе ставлення до противника;

• намагання виграти час для «перегрупування сил» і наступної перемоги;

• індивідуально-психологічні особливості учасників конфлікту (несхильність до жорстких форм поведінки, лагідний характер, низький рівень домагань тощо). 

  Боротьба, іншими словами «конкуренція», – тип поведінки, за якого у конфлікті максимально враховуються і задовольняються власні інтереси і мінімально – інтереси опонента. Зміст такої поведінки можна охарактеризувати за допомогою приказок: «Сильний завжди правий», «Переможців не судять», а результат поведінки описати формулою «перемога – поразка» (власна перемога – поразка опонента).

  Поступливість, іншими словами жертовність, – тип поведінки, орієнтований на мінімальне врахування в конфлікті власних інтересів і максимальне задоволення інтересів протилежної сторони. Зміст такої поведінки відображають такі приказки: «Убий ворога своєю добротою», «Підстав щоку», «Мир за будь-яку ціну», а результат поведінки – формула «поразка – перемога» (власна поразка – перемога опонента).

  Компроміс, іншими словами зговірливість, – тип поведінки, який забезпечує часткове задоволення у конфлікті як власних інтересів, так й інтересів протилежної сторони, що досягається за такої умови: «Я поступлюся тобі в чомусь, а ти мені – в іншому». Зміст такої поведінки втілений у приказках: «Краще півхліба, ніж нічого», «Поганий мир кращий за добру сварку», а її результат описується формулою «поразка – поразка» (часткова власна поразка – часткова поразка опонента), бо повністю не задовольняються інтереси жодного з опонентів.

  Співробітництво – тип поведінки, який забезпечує максимальне задоволення в конфлікті як власних інтересів, так й інтересів протилежної сторони. Зміст такої поведінки описують приказки: «Одна голова добре, а дві ліпше», «Те, що добре для вас, те добре і для мене», а результат поведінки – формула «перемога – перемога» (власна перемога – перемога опонента).

  Оцінюючи особливості різних стилів поведінки у конфлікті, слід виходити з кількох основних моментів.

  По-перше, не можна абсолютизувати жоден з описаних способів або говорити, що саме він «найбільш правильний», «ліпший за інші», оскільки кожен з учасників конфлікту у відповідній ситуації буде поводити себе відповідно до свого індивідуального стилю поведінки, який, у свою чергу, залежить від темпераменту, особливостей емоційної сфери, здатності до спілкування тощо. Наприклад, учитель-холерик у конфліктній ситуації найчастіше орієнтуватиметься на «боротьбу», а вчитель-сангвінік – на «компроміс» або «співробітництво».

Рис. 10.1. Основні стилі поведінки особистості в конфлікті

  По-друге, кожен з учасників конфлікту найчастіше користуватиметься різними стилями поведінки залежно від контексту конфлікту, значущості тих потреб та інтересів, які реалізуються в ньому, від людей, з якими він взаємодіє, від особливостей поведінки опонента, оскільки власна поведінка в конфлікті досить часто є «віддзеркаленням» поведінки останнього. Наприклад, той самий директор школи, взаємодіючи з районним від ділом освіти, може поводити себе по-різному в різних ситуаціях: використовувати стиль «боротьба», коли йдеться про надто серйозні для школи проблеми (її статус, тип профілізації, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо), і орієнтуватися на стиль «відхід від конфлікту» або «поступливість», коли йтиметься про якісь непринципові зауваження, зроблені при перевірці навчально-виховного процесу в школі. Або, наприклад, можна припустити, що директор школи, взаємодіючи з учителем, який демонструє в ситуації конфлікту стиль «боротьба», поводитиме себе так само; натомість у ситуації, коли опонент орієнтується на «компроміс» чи «співробітництво», директор школи, очевидно, теж погодиться на такий спосіб розв'язання конфлікту.

  По-третє, кожен із учасників конфлікту здатний до зміни свого стилю поведінки. А тому, враховуючи, що стиль співробітництва є найліпшим, оскільки він дає можливість задовольнити інтереси всіх його учасників, слід максимально, наскільки це можливо в конкретній ситуації, орієнтуватися на реалізацію саме цього стилю.

  Кожен конфлікт являє собою процес. Розгляд конфлікту в динаміці передбачає виокремлення основних його етапів (стадій). До них належать:

• виникнення об'єктивної конфліктної ситуації;
• усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;
• перехід до конфліктної поведінки;
• розв'язання конфлікту.

  Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації. У більшості випадків конфлікт породжується певною об'єктивною ситуацією. Схематично зміст такої ситуації можна відобразити в такий спосіб. Сторони А і Б стають учасниками конфліктної ситуації тоді, коли намагання сторони А досягти бажаного для неї стану С об'єктивно перешкоджає досягненню стороною Б бажаного для неї стану Д, і навпаки. В окремих випадках С і Д можуть бути прагненнями тієї самої особи, як це спостерігається в ситуації конфлікту бажань, про який ішлося вище.

  Прикладом виникнення об'єктивної конфліктної ситуації може бути таке. В одній із гімназій працює досвідчена, авторитетна вчителька іноземної мови, яка очолює кафедру і, власне, визначає методику викладання в гімназії цього навчального предмета. На вакантну посаду викладача іноземної мови в цю гімназію прийняли вчительку, яка була прихильницею зовсім іншої методики і, звичайно ж, почала її застосовувати на практиці, що породило незадоволення і роздратування керівника кафедри. У такий спосіб створився ґрунт для конфліктної ситуації.

  Об'єктивна конфліктність ситуації може певний час не усвідомлюватись учасниками конфлікту. Тому цей етап протистояння сторін називають ще стадією потенційного конфлікту.

  Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Для того щоб конфлікт став реальним, сторони мають усвідомити ситуацію як конфліктну, бо саме це породжує конфліктну поведінку. Але цікаво, що ситуація може сприйматися як конфліктна навіть тоді, коли об'єктивно її не існує! Вона є такою лише в уявленні опонентів. Можливі кілька випадків співвідношення між образами (ідеальними картинами) конфлікту і реальністю (див. табл, .2).

1. Об'єктивна конфліктна ситуація існує і сторони вважають, що структура їхніх інтересів конфліктна, тобто вони адекватно розуміють суть реального конфлікту, один одного і ситуацію в цілому. У такому випадку можна говорити про адекватно зрозумілий конфлікт.

2. Об'єктивна конфліктна ситуація існує і сторони сприймають її як конфліктну, але з тими чи іншими суттєвими відхиленнями від реальності.

Таблиця 

Типи співвідношень об'єктивної конфліктної ситуації та її образів за різних типів конфлікту

  Це випадок неадекватно зрозумілого конфлікту.

3. Об'єктивна конфліктна ситуація існує, але вона не усвідомлюється сторонами. У цьому випадку ми фактично не маємо справи з конфліктом як соціально-психологічним явищем, оскільки психологічно він не існує для сторін.

4. Об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але, незважаючи на це, сторони помилково сприймають свої відносини як конфліктні. Цей випадок називається помилковим конфліктом.

5. Конфліктність відсутня і об'єктивно, і на рівні усвідомлення.

  З погляду соціально-психологічного аналізу найбільш цікаві випадки неадекватно зрозумілого та помилкового конфлікту.

  Перехід до конфліктної поведінки. Крім емоційного забарвлення, розуміння ситуації як конфліктної може супроводжуватися переходом до конфліктної поведінки сторін, хоч це не завжди є обов'язковим.

  Ця стадія конфлікту є найбільш відкритою і найгострішою, тому досить часто, коли говорять про конфлікт, то мають на увазі саме цю ситуацію, тим самим звужуючи поняття конфлікту і не розкриваючи повністю його зміст.

  Реалізація сторонами певного способу поведінки в конфлікті (відхід від конфлікту, боротьба, поступливість, компроміс, співробітництво) може сприяти поглибленню та ескалації конфлікту або, навпаки, припиненню конфліктних дій та «згортанню» конфлікту.

  Розв'язання конфлікту. Кінцевою стадією конфлікту є його розв'язання. Необхідність виникнення такої стадії у «чистому» вигляді існує не завжди, а лише за певних способів конфліктної поведінки, які демонструють сторони на попередній стадії. Коли учасники конфлікту на третій його стадії використовують такі стилі поведінки, як «відхід від конфлікту», «поступливість», «компроміс», «співробітництво», то четверта стадія або взагалі не виникатиме (за стилю співробітництва), або принаймні відсунеться на певний час (за стилю «відхід від конфлікту», «поступливість», «компроміс»), оскільки ці стилі вже передбачають готовність сторін до повного чи часткового розв'язання конфлікту. Коли ж на третій стадії конфлікту його сторони (або одна з них) уперто тримаються стилю «боротьба», то необхідність переходу до четвертої стадії є очевидною.

  Відомі два основних способи розв'язання конфлікту:

• перетворення самої конфліктної ситуації;
• перетворення образів конфліктної ситуації, які склалися в учасників конфлікту.

  Як перший, так і другий способи можуть реалізовуватися двояко: частково, коли виключається лише конфліктна поведінка і не виключається внутрішня спонука до конфлікту; повністю, коли конфлікт усувається і на рівні фактичної поведінки, і на внутрішньому рівні.

  Слід сказати, що зміна внутрішньої, суб'єктивної картини конфлікту – це спосіб у більшості випадків набагато складніший, ніж спосіб модифікації, зміни самої об'єктивної ситуації («розведенням» сторін, уведенням адміністративних санкцій, пошуком додаткових матеріально-фінансових можливостей тощо), оскільки завжди легше знайти додаткові ресурси, ніж змінити усталені погляди. Зміна образів конфліктної ситуації вимагає від керівників:

• особливої психологічної підготовки;
• здатності до самоаналізу, адекватної самооцінки;
• саморегуляції (коли мова йде про «власні» конфлікти);
• а також уміння тактовно взаємодіяти з людьми (коли керівник виступає своєрідним «третейським суддею» у розв'язанні конфлікту) та ін.

  Саме в таких випадках управлінському персоналу потрібна особлива допомога шкільних психологів.

  Закінчуючи аналіз основних етапів конфлікту, наголосимо на таких важливих моментах.

  По-перше, не кожен конфлікт обов'язково проходить усі зазначені вище стадії. Залежно від конкретної ситуації деякі з них можуть не виникати, не трансформуватися з попередніх або взагалі «випадати» з контексту конфлікту. Але аналіз конфлікту як процесу обов'язково передбачає виявлення всіх послідовних стадій конфлікту (реальних і тих, що «випали») для створення цілісного уявлення про саму суть конфлікту, а не лише про поведінку його сторін.

  По-друге, проблема динаміки конфлікту – не лише виявлення послідовних етапів його розгортання, а й аналіз можливості трансформації конфліктів одного виду в інші.

  Як показує досвід освітніх організацій, діапазон таких перетворень дуже широкий. Наприклад, внутрішньоособистісний конфлікт на рівні одного вчителя, через що у нього виникає відповідний негативний емоційний стан (нервозність, роздратування тощо), може перерости в міжособистісний і внутрішньогруповий конфлікт, причиною якого може бути, зокрема, порушення таким учителем етичних норм поведінки, неадекватне ставлення до своїх обов'язків.

  Водночас міжособистісний конфлікт, який виникає між двома вчителями, які входять у різні неформальні групи, що існують в педагогічному колективі, може сприяти виникненню міжгрупового конфлікту.

  Буває і протилежне коли міжособистісний, внутрігруповий або міжгруповий конфлікт через лише часткове його розв'язання (наприклад, застосування директором школи певних адміністративних заходів щодо його учасників) може переростати у внутрішньоособистісний конфлікт окремих вчителів, коли бло¬куються лише зовнішні агресивні вияви, а внутрішнє невдоволення і незгода залишаються.

  Можливі і такі випадки, коли помилковий конфлікт (який виникає через неадекватність створення образів конфліктної ситуації учасниками конфлікту) може трансформуватися в реальний. Особистий конфлікт також може перетворитися у діловий, коли, наприклад, його сторони не бажають працювати спільно і заважають один одному.

  Отже, аналіз динаміки конфлікту передбачає вивчення можливості трансформації різних типів конфлікту і обов'язкове зрозуміння першопричини – «стартового» конфлікту, оскільки де дає можливість глибше зрозуміти природу всіх наступних.

  Таким чином, конфлікт як соціально-психологічне явище має свою структуру та динаміку, що необхідно враховувати в процесі управління конфліктами в освітніх організаціях, про що мова піде в наступному розділі книги.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Борман Д., Воротина Л., Федерман Р. Менеджмент: Предприни¬мательская деятельность в рыночной экономике. – Гамбург, 1992 – С. 179-185.

2. Бородкин Ф.М, Коряк Н.М. Внимание: Конфликт! – 2-е изд., перераб. и доп. – Новосибирск: Наука, 1989. – 190с.

3. Винославсъка О. В., Карамушка Л. М. Дослідження типології управлінських конфліктів у технічному університеті // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. – К.: Т-во конфліктологів України, 2002. – Вип. 3.– С. 20-24. 

4. Гришина Н. В. Я и другие: общение в трудовом коллективе.– Д.: Лениздат, 1990. –174 с.

5. Гришина Н. В. Психология конфликта. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с.

6. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. — К.: Политиздат Украины, 1987.

7. Емельянов С. М. Практикум по конфликт логии. – СПб.: Питер, 2000. – 238 с.

Деталі

Категорія: Чотирнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Олексюк Василь Михайлович

кандидат економічних наук, 

викладач кафедри менеджменту і маркетингу

ДВНЗ «Прикарпатський національний 

університет імені Василя Стефаника»

Україна, м.Івано-Франківськ

Волощук Ірина Анатоліївна 

кандидат економічних наук, 

викладач кафедри менеджменту і маркетингу

ДВНЗ «Прикарпатський національний 

університет імені Василя Стефаника»

Україна, м.Івано-Франківськ

  Анотація. В статті розглянуто, що підвищення ефективності споживання, передбачає формуванню стратегії енергетичного розвитку. Запропоновано концепцію інноваційного енергозабезпечення та її реалізація. Для використання джерел енергії розроблено та представлено заходи, щодо підвищення енергоефективності. Визначено чинники для підвищення енергозбереження та напрями підвищення рівня енергоефективності.

  Ключові слова: соціально-економічний розвиток, економічна безпека, науково-технологічна безпека, інноваційний розвиток, інноваційна діяльність, інноваційне енергозабезпечення. 

  Формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону має важливе значення для забезпечення ефективного управління цим процесом. Забезпечення енергією підприємств, організацій, соціальних об’єктів та населення є одним із першочергових завдань. Екстенсивний шлях енергозабезпечення та енергоспоживання, який властивий регіонам України, веде до вичерпання енергетичних ресурсів, збільшення навантаження на навколишнє середовище, погіршення здоров’я населення та підвищення рівня залежності регіонів і держави від зовнішніх джерел постачання. Дана залежність в свою чергу збільшує економічне навантаження. Адже зростання цін на енергетичні ресурси призводить до збільшення витрат коштів на їх закупівлю, а відповідно, зменшення обсягів фінансування інших сфер.

  Стратегічною ціллю розвитку регіону є не тільки задоволення потреб населення й економіки в енергії в спосіб, що відповідає принципам сталого розвитку, але і максимізація використання місцевих енергетичних ресурсів для формування збалансованого енергопостачання, забезпечення енергетичної і економічної безпеки. Стратегічне планування в цій сфер має покласти основу поступальному руху в досягненні цієї мети. Приймаючи до уваги вкрай енергоінтенсивний характер економіки, питання енергозбереження та енергоефективності, як способи досягнення мети, виходять на перший план. Окрім того, використання відновлюваних джерел енергії та місцевих видів палива має розглядатись, як важливий механізм в процесі стратегічного планування. 

  Формування стратегії енергетичного розвитку повинно передбачати підвищення ефективності споживання енергії, а не її збільшення, що виражатиметься у зниженні рівня енергомісткості економіки та стабілізації споживання енергії.

  Необхідна розробка державної концепції інноваційного енергозабезпечення, спрямованої на підвищення рівня енергозбереження, енергетичної ефективності та зменшення енергомісткості ВВП за рахунок реалізації інновацій. Розробка та імплементація концепції сприятиме стійкому енергозабезпеченню, формуванню високого рівня енергетичної безпеки на макро-, мезо- та мікрорівнях.

  Необхідними складовими пропонованої нами концепції інноваційного енергозабезпечення є:

1) забезпечення взаємозв’язку між національними та регіональними стратегіями енергозабезпечення; 

2) формування й облік баз даних щодо наявних і споживаних енергетичних ресурсів як у межах держави, так і регіонах, їх аналіз і погодження;

3) визначення пріоритетних напрямів енергозабезпечення та відповідних заходів їх реалізації на макро- та макрорівнях;

4) погодження заходів реалізації інноваційного енергозабезпечення;

5) забезпечення державного сприяння реалізації національних, регіональних і субрегіональних заходів.

  Реалізація концепції має на меті підвищення рівня доступності сучасного енергозабезпечення для всіх суб’єктів національної економіки.

  Реалізація концепції інноваційного енергозабезпечення передбачає розробку регіональних програм, які сприятимуть розширенню доступу економічних суб’єктів до сучасного енергозабезпечення шляхом використання нових/альтернативних енергетичних ресурсів, інноваційних технологій виробництва, переробки та використання ПЕР, новаторських схем фінансування енергозабезпечення (рис. 1).

Рис. 1. Концепція інноваційного енергозабезпечення

  Джерело: розроблено автором самостійно

  Однією з невід’ємних складових концепції інноваційного енергозабезпечення є сприяння прогресивному використанню альтернативних джерел енергії, що потребує втілення таких заходів:

1) забезпечення обліку використовуваних альтернативних енергетичних ресурсів і розширення їх використання;

2) оцінка доступних для використання альтернативних ресурсів і розробка планів їх використання;

3) визначення цільових споживачів альтернативних енергоресурсів;

4) застосування технологій використання альтернативних енергетичних ресурсів для енергозабезпечення цільових споживачів;

5) сприяння створенню автономних енергетичних систем на альтернативних енергетичних ресурсах;

6) розробка технологій широкомасштабного використання альтернативних енергетичних ресурсів;

7) реалізація бізнес-проектів у сфері оцінки потенціалу альтернативних джерел енергії та напрямів їх використання.

  Іншою складовою концепції є розробка заходів підвищення енергоефективності та зменшення енергомісткості ВВП. Енергозбереження – один із пріоритетних напрямів підвищення енергетичної ефективності, що являє собою комплекс заходів, націлених на створення організаційних, фінансових та інших умов для раціонального й економного використання паливно-енергетичних ресурсів.

  Підвищення рівня енергоефективності й енергозбереження, забезпечення економічно доступних, екологічно прийнятних енергетичних ресурсів достатньої кількості можливе за рахунок:

1) формування взаємопов’язаних програм розвитку національних і регіональних програм енергоефективності;

2) погодженість відповідних норм і стандартів;

3) використання чіткої системи показників енергоефективності;

4) застосування інноваційних технологій виробництва, переробки, розподілу та споживання ПЕР;

5) упровадження інновацій у традиційних системах енергоспоживання, спрямованих на зменшення споживання ЕР;

6) розробка інноваційних систем енергоспоживання;

7) проведення інформаційних, освітніх та інших програм щодо раціонального використання ПЕР;

8) створення інноваційних механізмів інвестування та фінансування заходів, націлених на підвищення енергоефективності.

  Основне задавдання концепції – забезпечення стійкості процесу підвищення енергоефективності в усіх секторах економіки, в тому числі за рахунок стимулювання механізмів енергозбереження економічних суб’єктів і населення, зниження витрат на імпорт ПЕР і, відповідно, витратної частини бюджету та підвищення доходної за рахунок зменшення викидів парникових газів (рис. 2). 

  Реалізація енергоефективної політики держави не може реалізовуватися без використання організаційно-технічного потенціалу енергозбереження та зменшення енергомісткості ВВП. Реалізація організаційно-технічного механізму підвищення енергоефективності суттєво залежить від діяльності органів виконавчої влади. 

Рис. 2. Напрями підвищення рівня енергоефективності 

    Джерело: розроблено автором самостійно

  Побудова стратегії безпечного енергетичного забезпечення передбачає раціональне використання сукупних енергетичних ресурсів. Розв’язання цієї проблеми передбачає поєднання різних видів ресурсів: фінансових, матеріальних, науково-технічних, трудових; розробки оптимального механізму використання наявних енергетичних ресурсів за дотримання відповідних екологічних стандартів і системи регулювання взаємодії суб’єктів енергетичної сфери; упровадження у практику останніх науково-технічних здобутків у енергетичній сфері. 

  Енергетична система є досить статичною, енергетичні об’єкти – капіталоємними. При цьому, модернізація енергетичної сфери потребує вкладання значних коштів, що зумовлює необхідність розробки та реалізації стратегії інноваційного оновлення енергетичної сфери національної економіки. 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Від безпеки національної енергетичної компанії до енергетичної безпеки держави. – К., НІПМБ. – 2004. – С. 31

2. Левченко Г. Вертикальна інтеграція в нафтовій галузі України / Г. Левченко // Економіст. – № 5. – 2005. – С. 5-7.

3. Чекаленко Л. ЄС–Україна: енергетична залежність / Л. Чекаленко // Віче. –2009. – №18. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1639/.

4. Шевцов А. І. Енергетична Незалежність. Шляхи та ціна забезпечення / А. І. Шевцов, М. Г. Земляний // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.db.niss.gov.ua/docs/energy.

5. Key Figures. Market Observatory for Energy // European Commission: Directorate General for Energy, 2011. – June, 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/energy/observatory/eu_27_info/doc/key_figures.pdf.