Матвійчук М. М.

Хмельницький національний університет

місто Хмельницький

  Анотація: у статті досліджено стилістичні особливості синтаксичної організації прози Юрія Андруховича. Розглянуто фігури та засоби експресивного синтаксису: ампліфікація, однорідні члени речення, прийом списку,вставлені конструкції, парцеляція, повтори, графічні засоби, пунктуація. Визначено стилістичні функції синтаксису в створенні художньої образності тексту.

  Ключові слова: експресивний синтаксис, стилістична фігура, ампліфікація, парцеляція, антиципація, юкстапозит.

  Синтаксична органiзацiя тексту – один iз невiд’ємних складникiв як загальномовної, так i iндивiдуально-авторської виразностi. У текст як витвiр мовної дiяльностi добираються певнi моделi та засоби для висловлення думки i формування необхiдного смислу.

  Проза Юрiя Андруховича, незважаючи на лiтературознавчi i текстологiчнi розвiдки, ще не стала предметом комплексного лiнгвостилiстичного аналiзу, який би охарактеризував експресивну манеру синтаксичної побудови прозового тексту митця-постмодернiста. Вартим уваги є передусiм синтаксис есеїв, тi синтаксичнi конструкцiї, якi пiдпорядковуються свiтоглядними настановами письменника.

  Мета статтi – дослiдити явище експресивного синтаксису та охарактеризувати його прояви у прозi Юрiя Андруховича.

  На початку 1960-х рокiв з’явився термiн «експресивний синтаксис», хоча саме поняття експресивного синтаксису й досi постає нечiтко визначеним i окресленим. Питання про експресивний синтаксис уперше сформулював Ш. Баллi, який вважав афективний фактор (експресивний) обов’язковим компонентом будь-якого висловлення [5]. У переважнiй бiльшостi випадкiв експресiю тлумачать як семантичну категорiю (визначальною для неї є функцiя впливу). У зв’язку iз цим Ш. Баллi розрiзняв в афективному факторi два завдання: вираження суб’єктивного свiту мовця i використання мовних засобiв для впливу на адресата. Очевидно, рiзницю мiж емоцiйним та експресивним слiд бачити у мимовiльностi, довiльностi емоцiї (вона пов’язана з почуттями) i визначеннi експресії як засобу впливу, коли мовець усвiдомлює спрямованiсть використання певних мовних засобiв [4, с. 298]. Експресивнiсть – це властивiсть мовних одиниць незалежно вiд сфери їх вжитку. Умиснiсть як основа прагматичної будови мови, що характеризується особливостями вираження в лексицi, граматицi, текстi, перебуває в центрi уваги прагматики, що визначається як «вчення про вiдношення знакiв до їх iнтерпретаторiв» [5].

  Емоцiйне як вияв експресивного найповнiше притаманне усно-розмовному мовленню, у писемному мовленнi воно постає опосередкованим усно-розмовною стихiєю, поза введенням якої в писемну форму неможлива потужна емоцiя. Введення вигукiв, часток, окремих нечленованих речень емоцiйно насичує текст. Б. О. Серебренников вважає, що джерела експресивностi мiстяться у певному викривленнi дiйсностi мовою [4, с. 311]. У переважнiй бiльшостi випадкiв такi викривлення не виступають єдино достатнiми для формування експресивностi. Тiльки в окремих авторiв та в певних текстах вони виступають домiнувальними . Мета такої лiтератури — посилити емоцiйний вплив на реципiєнта, а якщо бачити в нiй повiдомлення, то «нонсенс» постає суцiльною нiсенiтницею. 

  У сучасних синтаксичних дослiдженнях основною одиницею синтаксичного рiвня мови є модель речення, пiд якою розумiють предикативний ланцюжок словоформ, що складається iз пiдмета, присудка й придiєслiвних членiв, якi знаходяться мiж собою у певних лiнiйних смислових i формальних вiдношеннях. Смисловi змiни виявляються у поверхневiйструктурi речення в тому, що воно набуває певну синтаксичну форму, яка знаходить своє вираження у розмiрi речення, перестановцi й повторi його компонентiв, у розчленуваннi або усiченнi його обсягу. Експресивнiсть речення характеризується функцiональною креативнiстю i є результатом взаємодiї трьох параметрiв: синтаксису, семантики й прагматики.

  Г. М. Акiмова наводить перелiк явищ, якi найчастiше вiдносять до експресивних конструкцiй: парцеляцiя, сегментацiя, лексичний повтор iз синтаксичним поширенням, питально-вiдповiднi конструкцiї в монологiчнiй мовi, номiнативнi речення (переважно ланцюжки номiнативних речень), вставнi конструкцiї, особливi випадки словорозташування та iн. [5]. Перелiк експресивних конструкцiй у рiзних авторiв може розширюватись. 

  Постмодернiстський стиль художнього мовомислення прагне до фiксацiї миттєвих вражень та емоцiйно-оцiнної деталiзацiї, що втiлюються в особливих синтаксичних конструкцiях. Юрiй Андрухович у своїх есеях широко використовує засоби експресивного синтаксису,зокрема парцельованi та приєднувальнi конструкцiї, питально-вiдповiднi форми у внутрiшньому монолозi, алюзiї, юкстапозити та конструкцiї з антиципацiєю.

  Парцельованi i приєднувальнi конструкцiї. Сегментованi, парцельованi та приєднувальнi одиницi сприймаються як маркери стилю, виразнi експресеми. Парцелят є обов’язковим компонентом у синтаксичнiй струк- турi, який доповнює її основну частину [2, с. 173]. В Юрiя Андруховича такi конструкцiї є дуже продуктивними: Заключнi акорди трактатного вступу настiльки ж еклектичнi, наскiльки й екстатичнi. Демiург перемагає землемiра. Алхiмiк пiдноситься над аптекарем [1]. За рiвнем бiологiчної напруги, тiлесностi, сексу i смертi може їй дорiвнятися хiба що румунська музика. Або циганська. Або музика гуралiв. Або мадярiв. Або словакiв. Або лемкiв [1].

  Питально-вiдповiднi форми у внутрiшньому монолозi. Цi монологи-роздуми замкнутi експресивно-семантичнi поля. Нагромадження питальних речень i варiантiв вiдповiдей вказують на постiйну внутрiшню боротьбу, напругу, вагання оповiдача у виборi оптимальної вiдповiдi. У цих конструкцiях вiдчутний вплив розмовних форм, зокрема звертальних iз частками, вставними одиницями тощо. Питальнi конструкцiї можуть виконувати найрiзноманiтнiшi експресивнi функцiї: актуалiзувати авторську характеристику; iнтегрувати в текст авторськi судження морального загальнолюдського характеру тощо. Як правило, такi питально-вiдповiднi структури завершуються емоцiйною образною вiдповiддю-розв’язкою [2, с. 174]. Наприклад: Найпрагматичнiшi з полiтикiв уже зорiєнтувалися в дiйсному станi речей. То що залишається нам? Ходити в гiрськi виправи, записувати фольклор? Спостерiгати за небесними тiлами ангелiв крiзь дiрявi шатра нечинних обсерваторiй? Вiдшукувати старi трактати, вiдроджувати астрологiю? Розчищати праоснови культур вiд причинно-наслiдкових нашарувань? Рятувати гуцульську музику? Чи, може, очiкувати з-за океану велике прибуття яєчних лушпайок?Як особлива метанаука майбутнього карпатологiя ще не виробила остаточних вiдповiдей на цi та iншi засадничi питання [1]. Але я не знаю, що таке природнiсть. Можливо, природнiсть поезiї полягає в її штучностi? Можливо, найвдалiшою мiстифiкацiєю Набокова є те, що насправдi його поезiя може виявитися значно сильнiшою вiд прози? [1] Саме там, у запльовано-сакральнiй атмосферi студентських гуртожиткiв, пiд шипiння вiнiлу i мерехтiння свiчок, я зустрiв своїх найперших читачiв, чи то пак, слухачiв. Ким ми були? Сектою? Таємним клубом? Неформальним об'єднанням снобiв? Зборищем ювенiльних Vodka- Philosophen? [1]

  Алюзiї. Своєрiдним маркером iндивiдуального синтаксису Андруховича можна вважати i такий прийом художньої виразностi, як алюзiю. Автор обiгрує натяки на подiї, факти, персонажiв, вiдомi сюжети iсторiї i лiтератури, створюючи численнi асоцiацiї: Серед моїх нью-йоркських прiоритетiв безумовно мусила знайтися й вона, ця позеленiла вiд часу бронзова дама, подарунок Французької республiки, ця, за висловом деяких ново-українських заробiтчан, „баба з морозивом"[1]. Хотiлося цитувати Максима Ґорького, але згадку про „жовтого диявола" я вiдклав на вечiр, коли увесь цей комплекс спалахне своїм нестерпно знадливим свiтiнням [1]. Не вистачало голосу Лайзи Мiнеллi з її вiчнозеленим „Нью-Йорк, Нью-Йорк" — пiд звуки саме цiєї пiснi можна було б навiки зачаруватися [1]. Тисячу разiв мав рацiю той поет, котрий уперше легковажно заримував "Космач" iз "космосом" [1].

  Юкстапозити (прикладка). Прикладки здатнi лаконiчно утворювати порiвняльнi образи, якi втратили б силу свого висловлення, якщо були б утворенi простою порiвняльною конструкцiєю з як, нiби, мов, схожий на тощо.Часто прикладки утворюються асоцiативно з метою надання ритмiчностi прозовiй оповiдi та влучно заримувати назву. При цьому такi одиницi є яскравими прикладами мовної гри й не додають суттєвої семантичної характеристики об’єктовi, бо спрямованi не на змiст висловленого, а на його форму [4, с. 324]. Як усi професiйнi гравцi-мiстифiкатори, Владiмiр Набоков пластичний i протеїчний [1]. Тарас Прохасько, мiй знайомий письменник-бiософ (у недавньому фiзичному втiленнi популярний на пiвмiста бармен з пасажу Ґартенберґiв), дуже влучно назвав її "структурою-мiфом, далi якої деструкцiя не заходить"[1]. 

  Конструкцiї з антиципацiєю. Це особлива стилiстична фiгура, яка полягає у певному вiдхиленнi вiд звичайної лiнiйної послiдовностi елементiв речення чи тексту, при якому антиципований (випереджувальний) елемент уживається перед прямим позначенням об’єкта, з яким вiн семантично i синтаксично спiввiдноситься [2, с. 172]. Наприклад : Добре, що тi мої вiршi не мали шансiв. Добре, що я не носив їх по редакцiях. Сьогоднi менi вже виднiше, що на дев'яносто з чимось вiдсоткiв тi вiршi були: претензiйнi, манiрнi, солодкавi, вториннi, версифiкацiйне невправнi, тьмянi, плутанi, аполiтичнi, наївнi, банальнi, надуманi, пасивно-споглядальнi, iдейно неспроможнi — прошу додавати ще якi завгодно негативнi епiтети з репертуару тодiшнiх лiтконсультантiв (до речi, посада, яка, здається, загинула разом iз тоталiтаризмом). Добре, що iснував єдино правильний метод [1].

  Отже, високопродуктивне використання експресивних конструкцiй дає авторовi змогу викликати у реципiєнта реакцiю, спричинити емоцiйний ефект, переживання, що вiдповiдають його намiрам. Найчастiше вiн використовує парцельованi та приєднувальнi конструкцiї, питально-вiдповiднi форми у внутрiшньому монолозi, алюзiї, юкстапозити та конструкцiї з антиципацією

Література:

1. Андрухович Ю. Дезорiєнтацiя на мiсцевостi [Електронний ресурс] / Ю. Андрухович – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrcenter.com.

2. Галас А.Експресивний синтаксис як домiнанта iндивiдуального стилю В. Винниченка (за матерiалами «Щоденника») / А. Галас. // Науковий вiсник Ужгородського унiверситету. – 2013. – №26. – С. 170–176.

3. Гуйванюк Н. В. Експресивний синтаксис / Н. В. Гуйванюк. – Чернiвцi, 2009. – 525 с.

4. Загнiтко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологiя. Синтаксис / А. П. Загнiтко. – Донецьк, 2011. – 450 с.

5. Матвiйчук О. М. Експресивний синтаксис [Електронний ресурс] / О. М. Матвiйчук. – Режим доступу: http://eprints.zu. edu.ua /5802/1/221-223.pdf.