Мороз Любов

Криворізький державний педагогічний університет

м. Кривий Ріг

 

Н. кер. – к. філол. н., доц. Федоряка Л.Д.

Криворізький державний педагогічний університет

 

  У цій статті з’ясовується роль іронії для творення комічного ефекту. Доведено, що цей стилістичний прийом використовується як для гумору, так і для сатири, і утворюється на різних мовних рівнях. 

  Ключові слова: комічне, комічний ефект, іронія, ситуативна іронія, асоціативна іронія, стилістичні засоби. 

 

  Вивчення категорії комічного посідає чільне місце у літературознавстві, лінгвістиці, психології та соціології. Комічне як шлях сприйняття дійсності здавна існує в свідомості людей, вона проявляється як в усній, так і в письмовій комунікації, тому наразі постає доволі дослідженою вченими різних наукових сфер.

  Вивченням комічного займалися  у різні часи займалися як зарубіжні, так і вітчизняні вчені.  А. М. Макарян, Ю.Б. Борев, Б. Дземіздок, М.М. Бахтін, А. Бергсон, В.Я. Пропп, Р. Ескарпі, С. Аттардо, А. Кестлер, В. Раскін та ін. зробили внесок у з’ясування специфіки даної  категорії. Тож як бачимо, вона є доволі актуальною й на сьогоднішній день. Досі не втрачає  дискусійності й питання про семантичні межі між гумором та сатирою, а також роль і місце іронії у процесі формування комічного ефекту.

  Метою статті є з’ясування форм іронічного зображення та репрезентації стилістичних прийомів для його творення .  

  У сучасному філософському  словнику міститься таке визначення терміну «комічне», яке вважається найуживанішим у літературознавчих колах: «Комічне – це категорія естетики, що виражається у формі осміяння історично обумовлену (повну або часткову) невідповідність даного соціального явища, діяльності та поведінки людей, їх традицій і звичаїв об’єктивному плину речей і естетичному ідеалу прогресивних громадських сил» [6, с. 236]. З соціокультурної точки зору комічне – засіб мовного впливу на комунікативну поведінку учасників спілкування. Комічне неможна уявити без людини, гумор є постійною людською діяльністю, має місце в усіх типах соціальної взаємодії. Комічне покликане виявляти і виправляти негативні риси особистості, оскільки викликає у свідомості людини активне самостійне протиставлення предмета естетичним ідеалам. Обидві зазначені характеристики є досить продуктивними для літературознавчої науки.

  У літературі комічне відіграє особливу роль. Прийоми стилістичного вираження комічного виникають по-різному і формуються, перш за все, мовними засобами. «Комічне мистецтво має здатність знаходити комічний потенціал у загальновживаних і емоційних словах, а також у термінах, термінологічних словах і словосполученнях. При цьому важливою умовою появи у лексичних одиниць комічного забарвлення є комічне середовище, несподіваний зв'язок слова в тексті з іншими словами і виразами», -  зауважує  Юрій Борєв [1, с. 314].

  Основними засобами створення комічного ефекту є різновиди мовної гри, побудованої на невідповідність всіх мовних рівнів: 

• на фонетичному – гра звуками (омоніми, омофони, омографи), звуковий метатезіс; 
• на лексичному – каламбури, оксюморон, зевгми; 
• на текстово - жанровому – порушення  на рівні композиційної структури, введення інтертекстуальних елементів, збій тимчасових планів, змішання стилів. 

  Засобом творення комічного у прозі, окрім іронічної інтонації, може бути: 

• несподівана багатозначність, омонімія та синонімія лексичних одиниць;
• зміна стилістичних умов вживання слів, що належать різним сферам.

  У художніх творах комічне можна виявити практично в кожному елементі – починаючи  від простих слів, імен і прізвиськ, виразів та зворотів, прислів'їв і приказок, афоризмів, комічних повторів, і закінчуючи метафорами, вступними словами, епіграфами. 

  З одного боку, одним із основних методів гумористичного опису є контекстуальні зміни у словах, виразах, граматичних засобах, які за допомогою інтонації  набувають іронічного, глузливого звучання. З іншого боку,  у мові функціонує чимало слів, виразів, порівнянь і уподібнень, прислів'їв і приказок, афоризмів, які, незалежно від інтонації в силу своїх семантичних особливостей, викликають посмішку і навіть сміх. 

  Різні форми комічного – гумор і сатира – створюються  за допомогою різних засобів і прийомів. Художні засоби і прийоми комічного в рівній мірі обслуговують як гумор, так і сатиру

  Наслідуючи літературознавця К. Сафонову, в межах даної статті, як основу приймемо існування 2 типів комічного: гумор і сатиру. Іронія є одним із найважливіших засобів формування як гумору, так і  сатири. Розглянемо детальніше її особливості. 

  Існує багато визначень і, відповідно, тлумачень терміна «іронія», адже саме поняття розглядається як з точки зору естетики, так і літературознавства та лінгвістики. Енциклопедія «Українська мова» дає таке визначення цього поняття:  «Іронія – різновид антифразу, троп, де з метою прихованого глузування або для легкого добродушного жарту мовна одиниця з позитивно-стверджувальними (в широкому розумінні) значенням, конотацією або модальністю вживається з прямо протилежними характеристиками» [5, с. 306].

  У художньому творі іронія є одним із основних елементів вираження безпосередньо авторської точки зору, засобом реалізації суб’єктивно-оцінної модальності, і, таким чином, засобом реалізації авторської позиції. У цьому плані іронія відіграє визначну роль, оскільки вона надає твору певного додаткового змісту, конкретного стилістичного забарвлення, та віддзеркалює незадоволеність автора навколишнім світом. «Реалізація іронічного змісту в художньому творі нерозривно пов’язана зі здатністю мовних одиниць набувати конотативного та асоціативного значення в контексті. Таким чином, іронічний зміст залежить від способу організації тексту» [3, с. 38].

  Дослідник видів та засобів реалізації іронії С. І. Походня пропонує розрізнтиє асоціативну та ситуативну іронію. Він говорить: «Ситуативна іронія виникає внаслідок контрасту між ситуативним контекстом і прямим значенням слова, словосполучення і речення, та реалізується у мікро- та макроконтекстах (у межах речення і абзацу)» [3, с. 42]. Це такий тип іронії, який відчувається у тексті одразу. Ситуативна іронія створюється за рахунок використання великої кількості стилістичних прийомів на різних рівнях:

• на лексичному рівні – мовні одиниці, що відносяться до розмовного стилю мови, в тому числі вульгаризми, варваризми, а також метафори, метонімії, гіперболи; 
• на синтаксичному рівні – різноманітні типи повторів, а також зевгма, оксиморон, каламбур, риторичні питання та вставні конструкції; 
• на лексико-семантичному рівні – епітети, образні порівняння, антитеза, гра слів тощо.

  За допомогою цих засобів створюється подвійна структура контексту – з одного боку, змальовування ситуації, а з іншого – її коментування та оцінка автором чи персонажем. Як правило, цей тип іронії залежить від контексту, що рідко виходить за межі абзацу. Графічно це можна зобразити так:

 

 

Мал.1 «Засоби творення ситуативної іронії»

  Асоціативна іронія є більш складною та значущою. Вона реалізується в мегаконтексті (в межах усього тексту). «Асоціативна іронія створюється на текстовому рівні внаслідок використання ситуативного повторення (ретроспекції) в поєднанні з іронічною алюзією, а також гротеску, абсурду» [3, с.43].

  Одним із  цікавих стилістичних засобів вираження іронії є також парадокс, тобто судження, що розходиться із загальноприйнятою традиційною думкою. В художньому тексті парадокс служить «засобом характеристики персонажа, якщо він звучить з його вуст» [2, с. 102]. 

  Повтор також вважається потужним засобом досягнення іронічного та комічного ефекту, оскільки з кожним новим згадуванням слово може набувати ще більшої виразності та додаткового значення. «Використання цитат як прихованих, так і явних, перетворення їх на штампи, є одним із способів зображення дійсності з іронічним відтінком» переконує С. Походня. [3, с. 69]. У графічному варіанті це виражається так:

 

Мал. 2 «Засоби творення асоціативної іронії»

   Також варто зазначити, що змішування стилів часто пов’язується з цитуванням та алюзіями. Поєднання в одному контексті слів та виразів з різних стильових прошарків надає комічного ефекту висловленому, оскільки відбувається протиріччя між денотативним та контекстуальним змістом написаного.

  Проведене дослідження дозволяє дійти до висновку, що незважаючи на часте змішання форм, прийомів і засобів комічного, все ж розрізняють дві основні форми: гумор і сатира. Серед прийомів створення комічного змісту загалом виділяють ситуативно обумовлену та асоціативну іронію. Для формування ситуативної форми використовують епітети, образні порівняння метафору, метонімію, оксиморон, каламбур, риторичні питання; а для асоціативної іронії – ситуативне повторення, використання цитат, алюзії. Думається, що дана систематизація теоретичних джерел позволить нам з’ясувати шляхи формування комічного у конкретному художньому творі.

 

Література:

1. Борев Ю. Б. Комическое и художественные средства его отражения /Юрий Борисович Борев. – М.: Высшая школа, 1958. – С. 298-353.

2. Мороховский А. Н. Стилистика английского языка/ А. Н. Мороховский, О. П. Воробьева, Н.И. Лихошерст, З.В. Тимошенко— К.: Высш. школа, 1991. — 272 с.

3. Походня С. И. Языковые виды и средства реализации иронии / София Ивановна Походня. – К. : Наукова думка, 1989. – 123 с.

4. Сафонова Е. В. Формы, средства и приёмы создания комического в литературе [Электронный ресурс] / Екатерина Влодимировна Сафонова // Молодой ученый. — 2013. — №5. — С. 474-478. Режим доступа: https://moluch.ru/archive/52/6970/

5. «Українська мова» : Енциклопедія. [ред.-упоряд.: В. М Русанівський., О. О Тараненко. та ін.] – 2-ге вид. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

6. Философский словарь / [под. ред. И. Т. Фролова]. – 4-е изд. – М. : Политиздат, 1981. – 445 с.