Томащук Олена Григорівна 

доцент, кандидат педагогічних наук,

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

м. Луцьк

Хомярчук Едуард Святославович

магістр

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

м. Луцьк

  Анотація. Статтю присвячено проблемі об’єднання школи з батьками для активізації залучення дітей до занять фізичними вправами, адже співпраця сім’ї та школи є одним з найбільш ефективних і економних шляхів виходу з кризи, що склалася в галузі фізичного виховання підростаючого покоління. 

  Ключові слова: здоров’я, школярі, сім’я, школа, фізичне виховання.

  Стан здоров’я населення України має тенденцію до погіршення. Це обумовлюється посиленням негативних впливів екологічних, економічних, соціальних та інших факторів. У сучасних умовах одним з ефективних і доступних засобів профілактики захворюваності, підвищення розумової та фізичної працездатності, проведення дозвілля школярів є фізична культура. 

  Однією з причин різноманітних відхилень у фізичному розвитку та стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується. Уроки фізичної культури компенсують необхідний для дитячого організму обсяг рухової активності лише на 11-13% [1]. 

  У сучасних умовах школа та позашкільні заклади не можуть самостійно вирішити ці питання, тому родина повинна допомагати долучати дитину до занять фізичною культурою. 

  Фізичне виховання, як і виховання взагалі, починається з перших днів життя дитини й виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям. Те, якою буде майбутня особистість, значною мірою залежить від емоційного впливу матері на дитину в перший рік її життя [3].

  Дослідження Г. В. Безверхньої свідчать про те, що сімейне виховання відіграє значну роль у формуванні фізкультурно-спортивних інтересів дітей. Залучаючи дитину до спорту з раннього дитинства, батьки заздалегідь піклуються про здорове майбутнє свого «чада» [1].

  Взаємодія сім’ї та школи – найважливіша умова підвищення мотивації дітей до занять фізичною культурою, підвищення ефективності організації роботи з фізичного виховання. Успішна реалізація поставлених завдань зміцнення здоров’я, гармонійного розвитку, підвищення розумової та фізичної працездатності сучасних учнів можлива лише через ініціативність та творчу співпрацю сім’ї та школи [2].

  Таким чином, ефективність усієї виховної системи освітнього закладу забезпечується насамперед взаємодією педагогів з батьками учнів, утвердження батьків, усіх дорослих членів родини як суб’єктів цілісного виховного процесу, формуванням у них установки на самостійну творчу діяльність шляхом упровадження активних форм, передових технологій і методик психолого-педагогічної просвіти [4]. 

  Співпраця сім’ї та школи, за умов ефективної організації, може стати суттєвим важелем активізації залучення дітей до занять фізичною культурою.

  В даний час, головними проблемами сучасного фізичного виховання є – адекватність фізичної підготовки індивідуальному стану дитини, гармонізація та оптимізація фізичних навантажень, свобода вибору форми рухової активності, яка б відповідала морфофункціональним особливостям і особистісним здібностям дитини. 

  При виборі засобів і методів фізичного виховання в сучасній школі недостатньо враховуються особливості дитячого організму, і найчастіше, програмні вимоги неадекватні фізичному розвитку і фізичній підготовленості школярів. Дана ситуація сприяє виникненню конфліктів: незадовільну оцінку, як правило, отримує дитина, а не вчитель, який не враховує особливостей дітей.

  У школярів спостерігається тенденція до значного зниження рухової активності, що обумовлено: 1) збільшенням часу на сприйняття інформації, кількість якої постійно збільшується; 2) необхідністю засвоєння великого обсягу сучасних знань; 3) сучасними умовами життя, на які негативно впливає урбанізація сучасного суспільства. У зв’язку з цим, відбувається зменшення вільного часу для занять фізичною культурою. Особливо це питання актуальне для учнів середнього шкільного віку, у яких темпи росту і розвитку організму максимальні. Для усунення дефіциту рухової активності підлітків недостатньо навіть три уроки фізичної культури на тиждень. Тому, гостро стоїть проблема здійснення фізичного виховання в сім’ї. Підвищену потребу дітей у рухах може задовольнити раціональна організація занять фізичними вправами не тільки в школі, але і в сім’ї і позашкільних організаціях. Рухова активність позитивно впливає на організм тільки в рамках оптимальних величин. Брак рухів – гіподинамія та гіпокінезія – призводить до патологічних відхилень у розвитку різних систем організму. 

  В останні десятиліття змінюється акцент спрямованості фізичного виховання з «навчання навичкам основних видів спорту» на пріоритет оздоровлення, що виражається в прагненні більш ефективно впливати на підвищення координаційних можливостей школярів. 

  Загальновідомо, що дві години на тиждень і навіть три, відведені шкільною програмою на уроки фізичної культури, не можуть задовольнити потребу організму школярів у активних рухах. Тим більше, за відведений час, неможливо повноцінно розвинути фізичні якості та зміцнити здоров’я. Уроки фізичної культури повинні мати, в першу чергу, освітню спрямованість, іншими словами, вони повинні навчити школярів оцінювати рівень стану свого фізичного розвитку, вплив різних вправ на вдосконалення рухових якостей і сприяти поліпшенню стану здоров’я. Крім того, кожен урок повинен бути спрямованим на прищеплення учням навичок самостійних занять фізичними вправами в домашніх умовах, що забезпечить можливість здійснення основної мети шкільної програми фізичного виховання – досягнення високого рівня здоров’я і фізичної підготовленості школярів всіх вікових груп, і по новому формулює завдання школи і сім’ї. 

  Успішна реалізація завдань реформи і оновлення освіти, перебудови національної школи України значною мірою залежить від узгодженості зусиль сім’ї та педагогічних колективів навчальних закладів, єдності цілей, завдань, змісту виховання підростаючих поколінь. 

  Сучасний етап перебудови національної школи вимагає розробки нових підходів до проблеми взаємодії сім’ї і школи у вихованні дітей. Роль сім’ї у фізичному вихованні дітей, як відомо, велика і відповідальна. Батьки та особи, що їх заміщають, зобов’язані турбуватися про фізичний розвиток і зміцнення здоров’я дітей. Але далеко не в кожній родині приділяється належна увага такого життєво важливого виховного моменту [4]. 

  Пасивне ставлення батьків до фізичної культури можна пояснити відсутністю необхідних знань про її роль в гармонійному розвитку людини, про форми організації та методи фізичного виховання в сім’ї. У такій ситуації першим на допомогу повинен прийти вчитель фізичної культури. Школа повинна бути стимулятором сімейного фізичного виховання. Велика роль у поширенні серед батьків знань у галузі фізичного виховання відводиться шкільному лікарю. Саме він повинен розкрити медико-біологічну важливість занять фізичними вправами, переконати батьків, що зберегти і поліпшити здоров’я своєї дитини можна шляхом систематичних занять фізичною культурою та спортом. Як основну форму пропаганди слід застосовувати: виступи вчителя фізичної культури на загальношкільних батьківських зборах; лекції, бесіди, доповіді; батьківські конференції, націлені на показ існуючої практики фізичного виховання конкретних сімей; проведення відкритих уроків фізичної культури, де батьки отримують можливість спостерігати за своїми дітьми безпосередньо в процесі занять фізичними вправами. Такий «аргумент» для батьків учня, який відстає у фізичному розвитку від своїх ровесників є більш вагомим ніж словесні переконання. Як показує практика, присутність батьків на відкритих уроках фізичної культури – дієвий засіб підвищення авторитету фізичної культури серед батьків і школярів. 

  До форм роботи належать також позакласні заняття для батьків, фізкультурно-оздоровчі заходи: «Веселі старти», «Мама, тато, я – спортивна сім’я», «Дні здоров’я», спортивні вечори, тематичні виставки. Всі ці форми дозволяють вирішити питання педагогічної освіченості батьків, залучити їх в активну, постійну та цілеспрямовану виховну діяльність у процесі фізичного виховання дітей. 

  Школа може допомогти батькам у процесі фізичного виховання дітей за умови, що вона являє собою єдиний цілісний колектив, який чітко знає вимоги до учнів і акцентує свої зусилля на провідній ролі сім’ї у забезпеченні гармонійного розвитку дітей, зміцнення їх здоров’я. Продумана і цілеспрямована робота педагогічного колективу з батьками забезпечить можливість розробити та втілити більш повноцінний процес навчання, фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей, участі їх у громадських справах, взаємини з ровесниками, допоможе розкритися особистості школяра. Але, головне, що вчителі та батьки стають однодумцями у їх прагненні виховати повноцінну, морально і фізично здорову людину. 

  У практиці фізичного виховання переважно відсутня єдність сім’ї і школи. Значна частина батьків хотіла б повністю покласти всі турботи та відповідальність за повноцінне фізичне виховання дитини на школу. Бажання «захопити владу» у свої руки немає ні в сім’ї, ні в школі. 

  Співпраця сім’ї та школи – важливий фактор успішного вирішення завдань фізичного виховання підростаючого покоління. Умови, можливості для фізичного виховання дітей у школі й родині різні, відповідно по-різному будуть і вирішуватися завдання освітнього та оздоровчого характеру. Руховим діям дітей вчить переважно школа. Для оздоровчо-гартувального впливу на дитячий організм, формування правильної постави та гігієнічних навичок, виховання культури поведінки сім’я має кращі умови, ніж школа. Зрештою, ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не зможуть успішно вирішувати завдання фізичного виховання дітей. Створення в родині відповідного мікроклімату безпосередньо сприятиме формуванню психологічної установки учнів на щоденні заняття фізичною культурою, в тому числі – самостійні. Вони дозволяють збільшити обсяг рухової активності й тим самим сприяють зміцненню здоров’я дітей, підвищенню рівня їх фізичної підготовленості. 

  Висновки. Отже, в основі фізичної пасивності людей лежать, як правило, недоліки виховання в сім’ї. Відсутність фізичного виховання або неправильний підхід до його проведення часто обумовлений відсутністю у батьків необхідних знань про роль фізичної культури в гармонійному розвитку дитини, про методику організації та проведення фізичного виховання дітей. Тому, проблема об’єднання школи з батьками для активізації залучення дітей до занять фізичними вправами та підвищення рівня фізкультурної освіченості батьків є на сьогодні актуальною. Співпраця сім’ї та школи – один з найбільш ефективних і економних шляхів виходу з кризи, що склалася в галузі фізичного виховання підростаючого покоління.

Література:

1. Безверхня Г. В. Формування мотивації до самовдосконалення учнів загальноосвітніх шкіл засобами фізичної культури і спорту : методичні рекомендації (для вчителів фізичної культури) / Г. В. Безверхня. – Умань, 2003. – 47 с.

2. Вацеба О. Ставлення батьків та вчителів до проблем фізичного виховання першокласників / Оксана Вацеба, Олена Бондарчук // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць Волинського національного університету. – Луцьк, 2008. – Т.2. – С.34

3. Деделюк Н. А. Сім’я як основа народно-побутових форм фізичного виховання на території України в період середньовіччя / Ніна Деделюк, Олена Томащук // Сучасні оздоровчо-реабілітаційні технології : збірник наукових праць Луцького інституту розвитку людини. – Луцьк, 2006. – № 2. – С. 32 – 37.

4. Мицепко Е. Вплив сім’ї на успішність навчання та мотивацію підлітків до занять фізичною культурою / Е. Мицепко // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць Волинського національного університету. – Луцьк, 2002. – С. 293-295. 

5. Сиса О. І. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні та розвитку учнів початкових класів / О. І. Сиса // Таврійський вісник освіти. – 2016. – № 4 (56) – С. 162–167.