УДК 159.922.6
Лихацька Л.О.,
учитель української мови
та літератури
Красноармійського міського
ліцею «Надія» м. Покровська
У статті розглянуто питання удосконалення рівня професійної компетентності педагога як одного з основних напрямів реформування системи освіти. Розкрито значення поняття «компетентність», що є головним в системі неперервної педагогічної освіти, окреслено цілі підвищення кваліфікації вчителів шляхом перепідготовки, додаткової підготовки, підвищення професійної кваліфікації в межах отриманої спеціальності. Подано огляд педагогічних праць, у яких розглянуто методи моніторингу професійної активності вчителя.
Ключові слова: компетентність, неперервна педагогічна освіта, результативність праці, оцінка навчально – виховного процесу, рефлексія, психодіагностика, інтегральний феномен, діяльнісний компонент.
Зміст роботи
- Постановка проблеми в загальному вигляді
- Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми
- Система методичної роботи з удосконалення професійної компетентності педагогів
- Компетентність - інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен
Зміст наукової роботи
Суттєві перетворення в системі освіти потребують розв'язання проблеми підвищення професійної компетентності вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, є суб'єктом особистісного і професійного зростання, вміє визначати й досягати нових педагогічних цілей, є ключовою фігурою у формуванні життєвої компетентності учнів.
Цілі неперервної освіти вчителів визначаються соціальними потребами та особистими запитами по формуванню їх професійної компетентності. Під педагогічною діяльністю розуміється професійна активність учителя, у якій за допомогою різних засобів впливу на учнів розв'язуються задачі їх навчання і виховання; під результативністю праці вчителя — якісні зміни в розвитку учнів, що відбулися під впливом педагогічної діяльності, педагогічного спілкування, особистості вчителя. Метою статті є розглянути питання удосконалення рівня професійної компетентності педагога як одного з основних напрямів реформування системи освіти.
Проблема визначення професійної компетентності вчителя стала об'єктом дискусій та суперечок серед психологів, педагогів, фізіологів, спеціалістів-практиків тощо. Немає єдиного підходу до визначення поняття «професійна компетентність учителя».Відповідно до словника С. І. Ожегова, поняття «компетентний» визначається як «обізнаний, авторитетний у якій-небудь області» [9]. В. І. Даль під компетентністю розуміє повноправність і використовує її в основному в юридичній сфері. Компетентність — властивість від «компетентний», тому доцільно в педагогічному сенсі користуватися саме терміном «компетентність» [2].
Професійна компетентність педагогічних кадрів розглядалась у роботах Ш. Амонашвілі, І. Ареф'єва, В. Бондаря, С. Висоцької, Н. Кузьміної, В. Лозової, А. Маркової, А. Орлова, В. Пилипівського, О. Шияна, Савельєва тощо. А. К. Маркова вважає професійно компетентною таку працю вчителя, у якій на достатньо високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя, досягаються високі результати у навченості і вихованості школярів. При цьому компетентність учителя визначається також співвідношенням у його реальній праці власних професійних знань та умінь, з одного боку, і професійні позиції, психологічних якостей — з іншого. Доцільно співвідносити професійну компетентність з результативністю праці вчителя і з педагогічною діяльністю, розглядаючи її як процес спілкування. Для цього є всі підстави, оскільки навчально-виховний процес здійснюється в процесі спілкування вчителя й учня. Таким чином, професійно-педагогічна компетентність — це здатність вчителя перетворювати спеціальність, носієм якої він є, у засоби формування особистості учнів з урахуванням обмежень і розпоряджень, що накладаються на навчально-виховний процес згідно з вимогами педагогічної норми, у якій він здійснюється.
Останнім часом проблема професійної компетентності педагогічних працівників перебуває в центрі уваги дослідників. Цей факт є визнанням того, що професійна компетентність відіграє провідну роль у педагогічній діяльності. На рівні професіоналізму значною мірою виявляється індивідуальність педагога. Саме в процесі методичної роботи формується та вдосконалюється професійна компетентність педагогів. Методична робота Красноармійського міського ліцею «Надія» з педагогічними працівниками реалізується через традиційні форми роботи (постійні семінари, творчі та динамічні групи, педагогічні виставки, конкурси) і через нетрадиційні (ділові педагогічні ігри, «мозкові штурми», презентації, предметні тижні ).
Удосконалення рівня професійної компетентності — один з основних напрямів реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать: «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру» [3]. Із Національної доктрини розвитку освіти України: професійну компетентність педагога визначають не лише наукові знання та базові вміння, а й мотиви його діяльності, ціннісні орієнтації, розуміння навколишнього світу й свого місця в ньому, стиль взаємин з людьми, його загальна культура, здатність до саморозвитку, самовдосконалення [7].
Початок роботи фахівця над собою — це самопізнання: прихильність до дітей, витримка та володіння собою, здатність управляти своїм психічним станом, настроєм, уміння пояснювати, академічні, мовні, організаторські здібності, педагогічна спостережливість, сугестивні здібності (уміння переконувати), педагогічна уява, розподіл уваги, спеціальні педагогічні здібності, пов'язані з викладанням конкретного предмета, здатність швидко набувати знання та розширювати їх (здатність до самоосвіти).
Помітною рисою самоосвіти педагога є те, що в результаті роботи він не лише самовдосконалюється в особистому та професійному плані, а й розвиває учнів. Тому вчитель повинен виробити в собі звичку розглядати всі питання педагогічної практики з психологічної точки зору, психофізичного розвитку дитини.
Завдяки досконалій організації самоосвітньої діяльності постійно вдосконалюється професійна майстерність учителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег [6].
Розвиток профкомпетентності вчителя виступає нині одним із головних питань у цілісній системі неперервної педагогічної освіти, тобто є спільним як для системи вищої педагогічної освіти, так і для системи підвищення кваліфікації вчителів. Глобальне оновлення філософії освіти спричинило реформу школи, відповідні зрушення в змісті професійної підготовки вчителів [3].
Професійний розвиток учителя слід розглядати як процес становлення, зростання й реалізації в педагогічній діяльності професійно значущих особистісних рис і здібностей на основі професійних знань і вмінь. Розвиток ще можна розглядати як процес подолання «протиріччя між існуючим і необхідним станами об'єкта», а управління розвитком — як процес забезпечення просування об'єкта в бажаному напрямку через реакцію резонансу (відгук внутрішньої структури об'єкта на зовнішній вплив). У такому разі об'єктом управління є процес розвитку професійної компетентності вчителя. Суб'єктами управління виступають викладачі, методисти, адміністрація шкіл і, головне, сам учитель, якому відведено провідну роль [5].
У місті розроблено інноваційний комплексний цільовий проект «Кадри». Уперше тут систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників (післядипломна освіта, методична робота, самоосвіта) розглядають як професійно-розвивальне середовище, у межах якого здійснюється управління розвитком компетентності вчителя. Відповідно змінені цільові установки методичних заходів із систематизації та оновлення знань на формування ціннісних орієнтацій учителів, здатності до інтелектуально-критичного сприймання дійсності, рефлексивного мислення, оволодіння змістом сучасної освіти й тенденціями змін в освітньому просторі, методологією особистої діяльності та свідомого вибору шляхів самовдосконалення.
За результатами діагностики можна розробляти індивідуальні програми професійного розвитку. У межах цих програм здійснюється управління через створення сприятливих умов, що забезпечують високий професійний статус учителя, динамічний розвиток системи особистісної й діяльнішої рефлексії, постійно націленої на саморозвиток, самовдосконалення, на особистісні й професійні досягнення, які мають соціально позитивні значення. Це дає змогу передбачити позитивний приріст не тільки в найближчому майбутньому, а й у віддаленій перспективі. Можна зробити висновок про необхідність виховання особливої компетентності, яка полягає в здатності людини до саморозвитку й самоорганізації своєї діяльності в умовах принципової визначеності, до взяття на себе відповідальності за своє життя й життя рідних.
Нове освітнє середовище в ліцеї - це атмосфера творчої діяльності, яку створив педагогічний колектив, учні, батьки у ході по-новому організованого навчального процесу і системи додаткової освіти, в результаті чого у школярів формується культура перебування у школі, суспільстві. Вона поєднує новий зміст освіти, нові технології навчання, виховання і розвитку, спрямовуючи майбутнього працівника до усвідомлення потреби в універсальних знаннях у межах професії. Це освітнє середовище забезпечує крім знань, умінь і навичок розвиток інтелектуальних здібностей учнів, скеровуючи кожного ліцеїста на виховання культури творчого мислення, що сприяє активній реалізації нахилів і здібностей випускників ліцею в різноманітних сферах діяльності. Самостійна навчальна діяльність учнів є основою успішного навчання у середній та вищій школі. Вона сприяє саморегуляції особистості, підвищує інтерес до знань, виховує необхідну якість фахівця - постійне прагнення до професійного зростання.
У рамках навчальної програми розвитку обдарованих дітей педагогічний колектив ліцею інтенсивно опрацьовує ідею — навчати не конкретним знанням, а засобам швидкого та ефективного опанування ними, засобам самостійного їх здобуття.
Самостійна робота відкриває великі можливості для формування інтелектуальних якостей особистості, бо в ній запрограмована самостійна пізнавальна активність учня. Потрібно лише правильно цю активність організувати.
Такі завдання може вирішити тільки творчо націлений колектив учителів-однодумців. Готуючи учнів до саморозвитку, ми поступово знайомимо їх з елементами творчої дослідницької діяльності та алгоритмом стратегії наукового пошуку.
Мотивацію наукового пошуку визначає саморегуляція та самоствердження ліцеїста. Ефективність роботи з організації самостійної діяльності учня залежить від:
- бажання вчителя навчати нетрадиційно, використовуючи методи педагогічної евристики; уміння вчителя організовувати творчу діяльність у стінах ліцею. У своїй роботі педагогічний колектив прагне розвивати індивідуальні особливості суб'єктів освітнього процесу. І ця орієнтація не скасовує виховання через колектив, а вимагає більшої відповідальності особистості перед іншими. Ліцей покликаний забезпечити своєрідний баланс у людині двох начал - колективного й індивідуального.
Динамізм, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, технічний прогрес і швидка зміна технологій в усьому світі — все це зумовило створення умов для безперервної освіти в ліцеї. Учні отримують не тільки уміння, навички, а й гармонійно розвиваються, відкриті до неперервного самовдосконалення шляхом самоосвіти.
У формуванні творчої особистості не останню роль відіграє організація навчально-виховного процесу, який спонукає до розвитку, головна мета якого - розвиток творчої індивідуальності, формування готовності до саморозвитку набуття універсальних (системних, міжпредметних, системоутворюючих) знань про світ, людину та суспільство.
Цілком зрозуміло, що при самоосвітній діяльності ліцеїстів якісно змінюється роль учителя в процесі навчання, причому на різних етапах ступінь його участі різна.
Отже, успіх інноваційних реформ, в першу чергу, залежить від учителя, його творчого потенціалу, готовності до безперервної самоосвіти, здібності до гнучкого соціально-педагогічного мислення, гуманістичної спрямованості особистості. У період перебудування системи освіти гостро виникає потреба удосконалення професійної педагогічної компетентності. Педагогічна компетентність – це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості. Актуальним на цей час стає питання науково-методичного забезпечення методичної роботи з підвищення рівня педагогічної компетентності.
У більшості європейських країн показником, що найбільшою мірою відповідає сучасним до підготовки людини до життя, визнано компетентність як інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен, що поєднує в собі мотиваційно-ціннісний, когнітивний і діяльнісний компоненти. Компетентність сьогодні трактується як інтелектуально й особистісно обумовлений життєвий досвід соціально-професійної життєдіяльності людини, який ґрунтується на знаннях, цінностях, нахилах, набутих під час навчання.
Вивчення педагогічної компетентності як стану педагога не може обмежуватися вивченням рівня професійної та психолого-педагогічної готовності вчителя до своєї діяльності та її результатів. Необхідно вважати, що на ефективність педагогічної діяльності безпосередньо впливають й особистісні якості вчителя.
Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність – це категорії, пов’язані з професією вчителя, отже і появу їх можливо розглядати в контексті безперервної педагогічної освіти й педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.
Список використаних джерел
1. Зязюн І.А. Технологізація освіти в контексті удосконалення професійного розвитку особистості. – В. зб.: Розвиток педагогічної і психологічної наук в України 1992–2002. Частина 2. – Харків: «ОВС», 2002. – С.34.
2. Зимняя И.А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования // Высшее образование сегодня. – 2003. – № 5.– С. 34 – 42.
3. «Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні» (рішення колегії МОН України від 11.04.2002 р.).
4. Маркова А. К. Психология профессионализма. — М.: Международный гуманитарный фонд «Знание», 1996. — 312 с.
5. Митина Л.М. Формирование профессионального самосознания учителя // Вопросы психологии. – 1990. – № 3.
6. Мороз О.П., Омельяненко В.П. Перші уроки до майстерності. – К.: Знання, 1992. – 112
7. «Національна доктрина розвитку освіти» (Указ Президента України № 347/2002 від 17.04.03 р.).
8. «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021рр.»,
9. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений /Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова. — 4-е изд., дополненное. — М.: Азбуковник, 1999. — 944 с.
