Конференції

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Дідик Олена Олександрівна

Харківський Національний Педагогічний Університет імені Г.С.Сковороди

Викладач кафедри Практики англійського усного та писемного мовлення

Україна, Харків

Лобзова Світлана Леонідівна

Харківський Національний Педагогічний Університет імені Г.С.Сковороди

Кандидат філологічних наук,

доцент кафедри Практики англійського усного та писемного мовлення

Україна, Харків

Анотація: В статті розглянуто важливе питання щодо впливу білінгвізму, мультілінгвізму на розвиток функцій мозку . Нещодавні дослідження виявили цікаві факти, які потрібно брати до уваги не лише по відношенню до білінгвів, але й до вивчаючих іноземні мови також.

Ключові слова: bilingualism , brain function, affects on cognitive abilities

Nowadays most part of the world is multilingual or bilingual than monolingual; it has positive affects on cognitive abilities and facilitates cross-cultural communication. Bilingualism is a multi-dimensional human phenomenon. It may be assessed along a continuum of the level of skill development and the frequency of use of the language. Recent data by the European Commission [3] show that over half of Europeans can hold a conversation in at least one additional language, and approximately a quarter is able to speak at least two additional languages. Also, the age at which one learns a second language (age of acquisition) defines early and late bilinguals. Early bilinguals are those who acquire their second language sometime before the “critical” or “sensitive” period for language learning, typically defined as adolescence; late bilinguals are those who acquire their second language after adolescence. With the help of functional brain imaging, questions about the implications of age of acquisition, language proficiency, and cognitive processes can be addressed in terms of their neural substrates.

Languages surround us since the very first day of our lives. We use language to communicate our thoughts and feelings, to connect with others and identify with our culture, and to understand the world around us. And for many people, this rich linguistic environment involves not just one language but two or more. Scientists always showed great interest in bilingualism and language acquisition.

Firstly, it may seem like a disadvantage that bilinguals have to be able to cope with two active languages. They can obstruct and interfere with each other’s processes in the brain. This notion is reasonable, as there is sizable evidence that both languages are active in the brain, even when only one is used. However, as the obstruction and interference constantly challenges the brain and thereby becomes a form of unintentional brain training. In addition to this, it is believed that the process of having to switch between different languages results in a generally heightened sense of perception. This is because, as Albert Costa of the University of Pompeu Fabra in Spain “it [bilingualism.] requires keeping track of changes around you in the same way that we monitor our surroundings when driving. The bilingual experience appears to influence the brain from infancy to old age (and there is reason to believe that it may also apply to those who learn a second language later in life)”. [4, p.7]

The evidence from a number of different studies suggests that bilingualism improves the brain’s executive functions — the brains “control center” that handles the processes that we use for planning, solving problems and critical thinking. These processes include staying focused by ignoring distractions, switching attention from one thing to another and holding information in mind — like remembering which route to take when driving to a new destination. The benefits of bilingualism are not just useful in the early stages of life. Recent research by Dr. Tamar Gollan of the University of California suggests that elderly with a high proficiency in multiple languages were more resistant to neurological diseases such as Alzheimer’s disease. [8]

Languages obviously differentiate on basic vocabulary and often on aspects such as grammar, syntax, tone etc. More importantly to our case however, it was proven in recent research conducted between 2004 and 2011 that languages also differentiate neurologically in the sense that they activate and utilize the brain’s functions differently.

Recent studies indicate that the age at which a new language is learned is of great importance for how the brain stores that language. If, for example, the brain learns English at an early age, then it will attempt to process all other languages in the same neurological manner, although this may not always be necessary or indeed optimal.

Not only do languages activate different parts of the brain, they also trigger different memories. In a study from 2007, two researchers discovered that bilinguals answered questions differently depending on the language in which the question was asked. The study tested a group of English-Mandarin bilinguals who were asked a series of multivalent questions, i.e. questions with several possible answers. [4]

The study found that when the participants were asked a specific question, such as “name a statue of someone standing with a raised arm while looking into the distance”, they were most likely to name the Statue of Liberty when asked in English and the Statue of Mao when asked in Mandarin. In the same manner, the participants were asked to “name four tourist attractions” and were more susceptible to name American tourist attractions such as the Grand Canyon, Lincoln Memorial etc. when asked in English. When asked in Mandarin, the participants were more likely to list Chinese tourist attractions, such as the Great Wall of China or the Terra-Cotta Army.[4]

These findings indicate that knowledge is stored in the brain based partly on the language in which the knowledge was originally learned, and that the recall process tends to depend on language as well.

Bilingualism’s effects also extend into the twilight years. In a recent study of 44 elderly Spanish-English bilinguals, scientists led by the neuropsychologist Tamar Gollan of the University of California, San Diego, found that individuals with a higher degree of bilingualism — measured through a comparative evaluation of proficiency in each language — were more resistant than others to the onset of dementia and other symptoms of Alzheimer’s disease: the higher the degree of bilingualism, the later the age of onset.[5]

To conclude, we may say that bilingualism positively affects the brain, prevents from different neurological diseases and affects on language learning system, however, one should take into account the age of second language acquisition.

References

1. Abutalebi, J., Annoni, J-M., Zimine, I., Pegna, A. J., Segheir, M. L., Lee-Jahnke, H., Lazeyras, F., Cappa, S. F., & Khateb, A. (2008). Language control and lexical competition in bilinguals: An event-related fMRI study. Cerebral Cortex, 18(7), 1496–1505.

2. Bialystok, E., Craik, F. I., & Luk, G. (2012). Bilingualism: Consequences for mind and brain. Trends in Cognitive Sciences, 16(4), 240–250

3. Green, D.W. (2003). Neural basis of lexicon and grammar in L2 acquisition: The convergence hypothesis. In R. van Hout, A. Hulk, F. Kuiken & R. Towell (eds.), The interface between syntax and the lexicon in second language acquisition (pp. 197–208). Amsterdam: John Benjamins.

4. Gollan, T. H., Montoya, R. I., Fennema-Notestine, C., & Morris, S. K. (2005). Bilingualism affects picture naming but not picture classification. Memory and Cognition, 33(7), 1220–1234.

5. Grosjean, F., & Li, P. (2013). The Psycholinguistics of Bilingualism. New York, NY: John Wiley & Sons, Inc.

6. Li, P., Legault, J., & Litcofsky, K.A. (2014). Neuroplasticity as a function of second language learning: Anatomical changes in the human brain. Cortex, 58, 301-324. DOI: 10.1016/j.cortex.2014.05.001

7. Li, P. (2015). Bilingualism as a dynamic process. In B. MacWhinney & W. O’Grady (eds.), Handbook of language emergence (pp. 511-536). Malden, MA: John Wiley & Sons, Inc.

8. Marian, V., & Spivey, M. (2003). Bilingual and monolingual processing of competing lexical items. Applied Psycholinguistics, 24(2), 173–193.

9. Tanenhaus, M. K., Magnuson, J. S., Dahan, D., & Chambers, C. (2000). Eye movements and lexical access in spoken-language comprehension: Evaluating a linking hypothesis between fixations and linguistic processing. Journal of Psycholinguistic Research, 29(6), 557–580.

10. Thierry, G., & Wu, Y. J. (2007). Brain potentials reveal unconscious translation during foreign-language comprehension. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America, 104(30), 12530–12535.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

632.51+633.15(477.5)

Гаврилюк Юлія Володимирівна

кандидат сільськогосподарських наук

Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна

Кириченко Артем Сергійович

магістрант

Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна

Незважаючи на те, що проблема присутності сегетальних бур’янів в агрофітоценозах виникла на зорі розвитку рільництва, вона й сьогодні залишається однією з головних причин низької продуктивності орних земель України. Негативна дія бур’янів насамперед проявляється в зниженні економічної й енергетичної ефективності систем сівозмін, обробітку, удобрення, меліорації, захисту рослин, упровадження новітніх технологій. Недобір урожаю зернових культур унаслідок конкуренції із сегетальними бур’янами може становити залежно від їх складу та погодних умов року від 5 до 30% [1].

Одним із найбільш поширених заходів регулювання рясності бур’янового компонента в агрофітоценозах є механічний обробіток. Нині відсутня єдина думка щодо оптимальних способів, заходів, глибин і засобів обробітку для забезпечення ефективного контролю бур’янів в агроценозах. Це зумовлено тривалим впливом метеорологічних чинників в окремих регіонах, технологій вирощування культур, структури сівозмін тощо на формування специфічного для конкретного агроландшафту бур’янового угруповання, яке потребує диференційованих заходів і засобів щодо його регулювання [2].

Але, в інтенсивному землеробстві з прогресивним розвитком агрохімічної промисловості вже тривалий час домінує хімічний метод захисту сільськогосподарських культур з використанням гербіцидів [3–4].

Важливо визначити ефективні гербіциди як суцільної дії, так і вибіркової (селективної), що забезпечить підбір необхідних препаратів у залежності від виду забур’яненості на ранніх та пізніх етапах розвитку кукурудзи, які здатні контролювати однорічні та багаторічні бур’яни [5].

Польові дослідження проводили в 2018 рр. у фермерському господарстві "Степове", знаходиться на території Малохатської сільської ради, на південному заході Старобільського району Луганської області. Ґрунт дослідного поля – чорнозем слабоеродований.

Агротехніка вирощування культур загальноприйнята для Степової зони. Висівали кукурудзу гібрид Амарок фао 220 за норми висівання 80 тис. схожих насінин на 1 га. Сівбу проводили у першій декаді травня широкорядним способом з міжряддями 70 см. Попередником був ячмінь озимий.

При вивченні ефективності хімічних заходів боротьби з бур’янами площа облікової ділянки становила 25 м², повторність досліду триразова. Розміщення ділянок – рендомізоване. Гербіциди вносили ранцевим обприскувачем з нормою витрати робочої рідини 85 л/га у фазу 3 листочків культури.

У дослідах вивчали фітотоксичність після сходового системного гербіциду Дісулам.

Перед обробленням гербіцидом в першій декаді червня, посіви мали змішаний тип забур’яненості, тобто видовий склад бур’янів складався з однодольних та дводольних видів бур’янів. Серед дводольних переважали Chenopodium album, Xanthium strumarium, Ambrósia artemisiifólia, Amaranthus retroflexus серед однодольних - Setaria glauca, Echinochloa crus-galli (L.) P.Beauv.

Середня кількість бур’янів до обробітку гербіцидом на 1м² складала 7 – 28 шт/ м², при чому переважали однорічні дводольні види, питома маса їх в загальному складі забур’яненості сягала до 83%. До того ж на полі зростали і коренепаросткові види - Lactúca tatárica, Cirsium arvense, кількість яких на полі сягала від 2 до 7 шт/ м².

Після внесення гербіциду вже наступного дня спостерігалося суттєве пригнічення бур’янів в посівах кукурудзи, а через декілька днів майже повне припинення їх життєдіяльності в тому числі і коренепаросткових.

Підрахунок бур’янового компоненту на полі після обробітку гербіцидом показав слабке пригнічення однодольних (незначне підсихання апікальних меристем), і майже 95 % знищення дводольних однорічних та багаторічних рослин таких як, Lactúca tatáricа, Cirsium arvense, Amaranthus retroflexus, Ambrósia artemisiifólia, Xanthium strumarium.

Отже, з огляду на вище сказане можна стверджувати, що післясходовий гербіцид Дісулам є ефективним в контролюванні дводольних бур’янів в тому числі й важкоконтрольованих коренепаросткових видів таких як Cirsium arvense та Lactúca tatáricа.

Література

1. Примак І.Д., Манько Ю.П., Танчик С.П та ін. Бур’яни в землеробстві України: прикладна гербологія. Біла Церква, 2005. 664 с. 2

2. Цюк О.А. Забур’яненість агрофітоценозів буряків цукрових залежно від систем землеробства. Карантин і захист рослин. 2016. № 2–3. С. 18–

3. Жеребко В.М. Гербіциди в інтенсивних технологіях. Насінництво. 2013. № 11. С. 12–14.

4. Жеребко В.М. Хімічний метод контролю забур’яненості посівів в інтенсивних технологіях вирощування сільськогосподарських культур. Карантин і захист рослин. 2014. № 2. С. 22–24.

5. Багринцева В.Н., Кузнецова С.В., Губа Е.И. Эффективность применения гербицидов на кукурузе. Кукуруза и сорго. 2011. № 1. С. 24–27.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Захарченко Дар’я Миколаївна

Хмельницького університету управління та права

Хмельницький

Анотація. Громадяни є основою будь-якої держави, незалежно від її форми правління чи державного устрою. Саме тому питання громадянства є надзвичайно актуальним на всіх етапах розвитку держави. Відповідно до Загальної декларації прав людини, право на громадянство є одним із основних прав, адже завдяки набуттю статусу громадянина певної держави особа набуває певного комплексу прав та обов’язків.

Громадянство відноситься до істотних ознак державного суверенітету. У кожній державі визначено зміст прав та свобод громадян, межі їх здійснення, визначається порядок набуття й припинення громадянства. Відповідно тільки громадянин може користуватися повним обсягом прав і свобод, які надає йому держава.

У науковій роботі визначається поняття набуття громадянства за народженням – філіації, його ключові особливості. Детально аналізуються принципи набуття громадянства шляхом філіації, зокрема, принцип крові та землі. Аналізується також поєднання даних принципів при набутті громадянства.

Ключові слова: філіація, громадянство, принцип крові, принцип землі, набуття громадянства, право на громадянство.

Громадянство відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках. Громадянин України – особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України [3].

Розуміння людини як громадянина має неабияке значення для визначення її соціальної, політичної та правової сутності, адже з набуттям громадянства особа певною мірою долучається до життя держави. Порядок визначення належності до громадянства сформувався історично.

В Законі України «Про громадянство України», а саме у ст. 6 чітко визначені підстави для набуття громадянства України, зокрема:

за народженням;
за територіальним походженням;
внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;
внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок визнання батьківства чи материнства або внаслідок встановлення факту батьківства чи материнства;
за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України [1].

Питання отримання громадянства з давніх-давен викликало багато плідних дискусій та ставало предметом численних обговорень, а тому з метою законодавчого врегулювання питання громадянства було прийнято декілька важливих міжнародних нормативно-правових документів на рівні ООН та Ради Європи, частина з яких ратифіковані Україною. Серед них найголовнішим документом, без сумніву, є Європейська конвенція про громадянство 1997 р., яку багато європейських вчених вважає своєрідною кодифікацією міжнародного звичаєвого права щодо громадянства, особливо зважаючи на понад 30-літню історію в межах Ради Європи1 (тут варто згадати щонайменше Конвенцію про скорочення випадків множинного громадянства і військового обов’язку у випадках множинного громадянства 1963 р. і два протоколи до неї, дві резолюції Комітету Міністрів 1977 р., численні рекомендацій Парламентської Асамблеї тощо).

Розмірковуючи про громадянство як «реальний та ефективний правовий зв’язок» між державою та особою, зазначимо, що саме підстави та способи набуття громадянства повністю відображають його сутність та політико-правову природу. Як відомо, єдиного підходу до визначення підстав набуття громадянства не існує, однак більшість вчених переконують, що до головних способів набуття громадянства належать філіація та натуралізація. Зазвичай філіація як первинний спосіб набуття громадянства передбачає набуття його за народженням на підставі застосування права крові (jus sanguinis) чи права ґрунту (jus solis), а також у їхній змішаній чи гібридній формі. Цікавим є те, що з середини 80-х років ХХ ст. держави, які традиційно сповідували право крові як основний принцип набуття громадянства, Бельгія, Греція та Німеччина, запровадили чи розширили перелік підстав для використання права ґрунту [5].

Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. Набуття громадянства України за народженням передбачене ст. 7 Закону України «Про громадянство України». Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження. Настільки докладна регламентація – свідчення високої законодавчої техніки авторів українського закону, а також демократичного характеру України [3].

За Законом Республіки Казахстан «Про громадянство Республіки Казахстан» громадянство дітей, батьки яких перебувають у громадянстві Республіки Казахстан, визначається залежно від місця їх проживання. Якщо батьки постійно проживали в республіці, то дитина є громадянином незалежно від місця її народження. У разі постійного проживання батьків за межами республіки громадянство дитини визначається письмовою угодою її батьків. Питання набуття громадянства дітей розглядається залежно від місця їх народження. У випадку, якщо тільки один із батьків громадянин Республіки Казахстан, дитина є громадянином Казахстану, якщо народилася на території республіки. А якщо поза її межами, то необхідно, щоб хоча б один з батьків мав постійне місце проживання на території Казахстану. Громадянство дитини, народженої поза межами Казахстану, визначається за письмовою згодою батьків у разі їх постійного проживання за кордоном.

Закон Республіки Молдова закріплює тільки загальні положення набуття громадянства за народженням [7].

У ст. 6 Європейської конвенції про громадянство 1997 р. з цього приводу зазначено: кожна держава-учасниця передбачає у своєму внутрішньодержавному праві, що її громадянство "ex lege" набувають такі особи: діти, один із батьків яких на час народження цих дітей має громадянство цієї держави-учасниці, за винятком будь-яких випадків, що можуть бути передбачені в її внутрішньодержавному праві для дітей, які народилися за межами держави; діти, народжені на її території, які інакше стали б особами без громадянства, а також знайдені на її території немовлята, які інакше стали б особами без громадянства [8].

У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів:

громадянство за принципом «права грунту», означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має значення;
громадянство за принципом «права крові» — тут дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження [6].

Принцип права крові полягає в тому, що дитина, народжена від осіб, котрі є громадянами певної держави, автоматично визнається громадянином останньої. У випадку різного громадянства батьків питання вирішується за їхньою домовленістю. Якщо батьки не домовилися, то народжена в шлюбі дитина набуває громадянство батька, позашлюбна – матері. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав [4].

Цей принцип використовують у деяких державах Європи та Азії. Однак варто зауважити, що більшість держав використовують змішану систему, яка поєднує два вищеназвані принципи. До таких належать Велика Британія, Індія, Росія, США, Україна [8].

Відповідно до принципу права ґрунту, громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства батьків. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі [4].

При цьому, відповідно до ст. З Конвенції про скорочення безгромадянства 1961 p., народження дитини на кораблі або на повітряному судні залежно від обставин вважається таким, що мало місце на території тієї держави, під прапором якої цей корабель плаває, або на території тієї держави, в якій це повітряне судно зареєстровано.

Цей принцип використовують у більшості держав Латинської Америки. З середини 80-х років XX ст. держави, які традиційно сповідували «право крові» як основний принцип набуття громадянства, Бельгія, Греція та Німеччина, запровадили чи розширили перелік підстав для використання «права грунту».

Однак, згідно з Факультативним протоколом про набуття громадянства до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. і Факультативним протоколом про обов'язкове розв'язання спорів до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 p., принцип "права ґрунту" не поширюється на членів сімей працівників представництв, які народжуються в країні перебування [8].

Застосування кожного з цих принципів неоднакове. Пе¬ревага може надаватися одному з них або ж вони можуть по¬єднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетним вважається принцип "права крові", а принцип "права грун¬ту" застосовується як додатковий, коли родинні зв'язки не дають змоги цілком певно визначити громадянство особи. "Право грунту", зокрема властиве законодавству США, лати¬ноамериканських країн, в тому числі Кубі, а також Індії та ін. В українському Законі зазначені принципи поєднуються, причому "право крові" превалює, а "право грунту" застосо¬вується лише для дітей, батьками яких є особи без грома¬дянства [2].

Отже, підсумовуючи вищесказане, громадянство відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках. Більшість вчених переконують, що до головних способів набуття громадянства належать філіація та натуралізація.

Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. Зазвичай філіація як первинний спосіб набуття громадянства передбачає набуття його за народженням на підставі застосування права крові (jus sanguinis) чи права ґрунту (jus solis), а також у їхній змішаній чи гібридній формі.

Література

1. Дробуш І. В. Проблеми набуття громадянства України / І. В. Дробуш, В. В. Кутинець. // Молодий вчений. – 2017. – №5. – С. 35–38.

2. Особливості набуття та скасування громадянства України. UPL: https://studfiles.net/preview/5776228/page:6/.

3. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 № 2235-III // ВВР. – 2001. – № 13. – Ст. 65.

4. Рева В. В. Філіація як спосіб набуття громадянства України / В. В. Рева. // Матеріали VIII Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції. – 2015. – С. 172–175.

5. Софінська І. Конституційно-правове дослідження сучасних способів набуття громадянства / І. Софінська. // Вісник Львівського університету. – 2015. – №61. – С. 281–288.

6. Способи набуття і припинення громадянства. UPL: https://studopedia.com.ua/1_372373_sposobi-nabuttya-i-pripinennya-gromadyanstva.html.

7. Толкачова І. А. Підстави набуття громадянства в Україні та інших країнах СНД / І. А. Толкачова. // Часопис Київського університету права. – 2013. – №2. – С. 101–105.

8. Філіація і натуралізація як спосіб набуття громадянства в зарубіжних країнах. UPL: http://ir.znau.edu.ua/bitstream/123456789/9019/1/Nauk_chyt_2017_162-164.pdf.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Захарченко Дар’я Миколаївна

Хмельницького університету управління та права

Хмельницький

Анотація. У процесі побудови громадянського суспільства в Україні свобода особи, права людини і громадянина, їх становлення та розвиток, особливо захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, фізичних осіб, цивільна дієздатність яких визнана обмеженою або недієздатних, є однією із ключових проблем розвитку України та людства в цілому. Дані особи, у випадку відсутності щодо них певного латентного контролю або менторства, не можуть повноцінно існувати у сучасному глобалізованому суспільстві та бути повноцінними учасниками цивільних правовідносин.

Саме через це надзвичайної актуальності набуває існування і дослідження інституту опіки та піклування, що регулюються державою з метою забезпечення особистих немайнових прав дітей (малолітніх та неповнолітніх осіб), а також повнолітніх осіб, які у зв’язку із обмеженням цивільної дієздатності або недієздатності не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.

У науковій праці роз’яснюється поняття інституту опіки та піклування, основні засади його функціонування, а також досліджується значення такого інституту для суспільства в цілому. Зокрема, наводяться різні визначення інституту опіки та піклування відповідно до законодавства України,конкретизуються суб’єкти, що потребують опіки або піклування та аналізуються підстави та наслідки встановлення опіки або піклування.

Ключові слова: опіка, піклування, дієздатність, правоздатність, правовий інститут, неповнолітні, малолітні.

Відповідно до ст. 12 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд [9].

Тому здебільшого особа реалізує свої права та виконує обов’язки самостійно. Але не всі суб’єкти цивільного права можуть здійснювати ці права самостійно. Перепоною для цього можуть стати об’єктивні причини, в основному нездатність особи здійснювати ці права і в силу недостатності обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку.

На сьогодні існує багато різних визначень поняття «опіки (піклування)». Так, під ними розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані зі встановленням, здійсненням функцій та припиненням цих норм [6].

Опікою та піклуванням вважають систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів та піклувальників з вихованням малолітніх і неповнолітніх дітей, а також захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб [7, с. 112].

Також, в опіці та піклуванні вбачають відповідні правовідносини, насамперед, між опікуном, піклувальником та підопічним, а також між органами опіки та піклування і опікунами, піклувальниками [3, с. 365].

Інститут опіки та піклування має комплексний характер. Його норми, згідно зі ст. ст. 55, 58, 59, 60 ЦК України і ст. 243 Сімейного кодекс України [8] (далі за текстом – СК України), регулюють відносини не тільки по вихованню дітей та захист їх майнових та особистих прав, але й щодо захист прав повнолітніх осіб.

Стосовно неповнолітніх та малолітніх метою опіки і піклування є виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст. ст. 67, 69 ЦК України, ст.249 СК України).

Також, якщо звертатись до п. 1 Правил опіки та піклування, які затверджені Наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 (далі за текстом – Правила) опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів [5].

Говорячи про інституту опіки та піклування, потрібно чітко розмежовувати осіб, над якими може встановлюватися опіка та осіб, що потребують піклування. Опіка встановлюється над малолітніми дітьми, тобто тими, які не досягли 14 років та над тими повнолітніми особами яких визнано недієздатними, а піклування – над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років, а також над тими повнолітніми цивільна дієздатність яких обмежена.

Встановлення опіки та піклування – це складний за правовою природою юридичний факт, який передбачає волевиявлення опікуна або піклувальника – фізичної особи. Побажання малолітньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування не входить до складу юридичних фактів, які породжують опіку та піклування, але може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), якщо це відповідає її інтересам (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК України)

Цивільно-правова основа призначення опіки – це малоліття чи неповноліття особи у якої є майно. В даному випадку, малоліття чи неповноліття саме по собі не є приводом для встановлення опіки (піклування), а слугує тим приводом при умові, що у дитини є майно[1].

Таким чином, хоча і живі батьки малолітнього, але якщо в нього є майно, встановлюється опіка (піклування); частіш за все саме тоді батьки і призначаються опікунами (піклувальниками).

Основні підстави для встановлення опіки та піклування над особою зазначені у ст. 58 та ст. 59 ЦК України відповідно, а саме:

малолітня особа, яка є сиротою або позбавлена батьківського піклування, та фізична особа, яка визнана недієздатною (опіка);
неповнолітня особа, яка є сиротою або позбавлена батьківського піклування, та фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена (піклування).

Особливістю встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, в Україні, є те, що воно не обов’язкове. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами звертатися з позовом до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім’ю таку дитину («фактичного вихователя» – ст. ст. 258, 260, 261, 262 СК України) [8].

З цих, передбачених законодавством положень, можна зробити висновок, що головним для визначення різниці між існуючими формами забезпечення прав та інтересів підопічних та для їх встановлення є, по-перше, вік особи (або до 14 років, або у межах від 14 до 18 років) та, по-друге, обсяг цивільної дієздатності особи-підопічного.

Отже, основним значенням встановлення опіки та піклування над особою, по суті, є відновлення її обсягу дієздатності та намагання урівняти даного суб’єкта у повсякденному житті, хоча б навіть і шляхом встановлення певного щоденного «менторства» над нею.

Встановлення опіки та піклування над особою, також можливо двома способами:

1) судом ;

2) органом опіки та піклування.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності і призначає опікуна або піклувальна відповідно, за поданням органу опіки та піклування. Також, суд встановлює опіку над малолітньою особою або піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і також призначає опікуна (піклувальника) за поданням органу опіки та піклування. Цей випадок можливий, наприклад, при розгляді у суді справи про розлучення батьків дитини, про позбавлення їх батьківського піклування, про визнання особи безвісно відсутньою, померлою тощо.

Варто наголосити, що незалежно від того, ким встановлюється опіка або піклування – судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) як особа призначається виключно органом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що повинно бути виражено в письмовій заяві.

Вирішуючи питання про призначення повнолітній особі опіки або піклувальника суд не діє самостійно. Орган опіки та піклування зобов’язаний подати до суду висновки про необхідність встановлення опіки та піклування щодо повнолітніх осіб.

Після набрання рішенням законної сили суд повинен надіслати копію його органові опіки та піклування для призначення опікуна або піклувальника, а також у разі потреби надіслати копію рішення за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад [4].

Правила визначають, що опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування [5].

Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників, якщо цього вимагають її інтереси. У разі призначення особі кількох опікунів (піклувальників) їх дії повинні бути певним чином узгоджені з метою більш повного захисту майнових і особистих немайнових прав та інтересів підопічного, а також виключення існування в опікунів (піклувальників) конкуруючих інтересів, конфліктів. Для представництва інтересів підопічної особи має бути виявлена воля всіх опікунів (піклувальників) а не одного з них [2].

Також, варто зазначити, що одним із засобів захисту майнових прав підопічних є встановлення опіки над майном. Згідно зі ч. 1 ст. 74 ЦК України, якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органами опіки та піклування за місцезнаходженням майна [9].

Згідно зі ст. 44 ЦК України опіка призначається над майном особи, визнаною безвісно відсутньою, місце перебування якої невідомо.

Правила закріплюють, що над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, на підставі рішення суду встановлюється опіка. З цього майна видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній повинен був, згідно із законодавством, утримувати, та сплачується заборгованість з інших зобов’язань безвісно відсутнього. На утримання цього майна рішенням суду видається відповідний дозвіл.

Отже, на підставі вищенаведеного можна зробити висновок, що інститут опіки та піклування має комплексний характер, який полягає у поєднані цивільно-правового та сімейно-правового регулювання відносин. Даний інститут регулює відносини не тільки по захист майнових та особистих прав підопічних, але й щодо вихованню підопічних (малолітні або неповнолітні діти). Опіка та піклування являється системою способів спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів та піклувальників з вихованням малолітніх і неповнолітніх дітей, а також захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб. Також, у передбачених законодавством випадках, опіка може встановлюватись над майном.

Основним призначенням інституту опіки та піклування, по суті, є відновлення її обсягу дієздатності та намагання урівняти даного суб’єкта у повсякденному житті, хоча б навіть і шляхом встановлення певного щоденного «менторства» над нею.

Література

1. Галунов М. І. Галунова В. В. Проблемні аспекти правового регулювання опіки та піклування дітей в Україні // Право і суспільство. 2010. № 6. С. 86–91.

2. Надьон В.В. Умови призначення опікуна (піклувальника), реалізація їх прав та обов’язків // Теорія і практика правознавства. 2015. № 1 (7). С. 9-10.

3. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України./ За ред. Червоного Ю.С. К. : Істина, 2003. 504 с.

4. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : Закон України від 13.01.2005 р. № 2342-IV // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 6. Ст. 147.

5. Про затвердження Правил опіки та піклування : Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 // Офіційний вісник України. 1999. № 26. Ст. 1252.

6. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє.// Право України. 2001. №2. С.68-69.

7. Рясенцев В.А. Семейное право. М. : Юридическая литература, 1971. 279 с.

8. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // Офіційний вісник України. 2002. № 7. Ст. 273.

9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Коваленко Поліна Костянтинівна

Університет митної справи та фінансів

м. Дніпро

Анотація. Розглянуто поняття міжнародної торгівлі, зовнішню торгівлю України. Проаналізовано стан зовнішньої торгівлі України станом на 2017 рік.

Ключові слова. Зовнішня торгівля України. Міжнародна торгівля. Експорт. Імпорт.

Зміст наукової роботи. Міжнародна торгівля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародного поділу праці.

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між народами і країнами, яка відображає зв'язок між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.

Торгівля двостороння — торгівля між двома державами на підставі угоди про збалансованість товарних потоків і платежів (кліринг).

Міжнародна торгівля у широкому розумінні охоплює всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці.

Торгівля зустрічна — зовнішньоторговельні операції, умови яких передбачають зустрічні зобов’язання експортерів закупити в імпортерів товари на частину чи повну вартість експортованих товарів. Однією з головних ознак Т. з. є фіксація зобов’язань імпортерів купити товар і зустрічних зобов’язань експортерів у єдиному документі — угоді чи контракті. Основні форми — бартерні угоди, компенсаційні угоди.

Торгівля компенсаційна — система торгівлі, за якої експортер товару дає свою згоду на одержання за рахунок платежу за нього товарів із країни-імпортера.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.

Рух національних товарів між країнами дещо обмежений, а деякі національні товари взагалі не надходять у світовий товарообіг. На світовому товарному ринку обертаються тільки конкурентоспроможні товари, найкращі з національних товарів.

Зовнішня торгівля України — діяльність суб'єктів господарської діяльності України та інших держав, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів або послуг. Зовнішня торгівля України поділяється на експортну (вивізну) — рух товарів або послуг від українського виробника до іноземних споживачів, та імпортну (ввізну) — рух товарів/послуг від іноземного виробника до українських споживачів.

За підсумками 2017 року обсяг експорту товарів збільшився на 19% до 2016 року та становить $43,3 млрд.

У товарній структурі експорту, найбільша частка припадає на чорні метали (20%), зернові культури (15%), руди та шлаки (6,3%).

Зберігається тенденція до збільшення сировинного експорту, зокрема, приріст обсягів мінерального палива становить 77%, руд та шлаків – 40% і насіння та плоди олійних рослин -34,2%.

Поступово зростає експорт готової продукції, у т.ч. меблів - на 36,3%, виробів з чорних металів – 30%.

Топ-країни імпортери української продукції: РФ (9,1% сукупного експорту), Польща (6,3%), Туреччина (5,8%), Італія (5,7%), Індія (5,1%).

Україна є одним з найбільших експортерів соняшникової олії (1 місце), напівфабрикатів чорного металу (2 місце), кукурудзи (3 місце), залізної руди (5 місце), пшениці та борошна (6 місце).

У минулому році імпорт зріс на 26,4% до $49,6 млрд. Імпортує Україна переважно продукти паливно-енергетичного комплексу (перероблена нафта та газ), ядерні реактори, котли та наземні транспортні. За оцінками експертів Українського інституту майбутнього, Україна має ресурсний потенціал ПЕК, який може забезпечити зниження імпорту паливної продукції.

Імпортує Україна з РФ (14,5%), КНР (11,4%), Німеччини (11%), Польщі (7%), Білорусі (6,5%).

Зовнішньоторговельний обіг збільшився на 29,8% до $92,8 млрд, а сальдо зовнішньої торгівлі товарами залишається від’ємним -$6,3 млрд, що більше в 4 рази до 2016 року. Це свідчить про не покриття витрат на імпорт надходженнями від експорту.

Негативний торговельний баланс знаходить своє відображення в уповільненому зростанні економіки.

Отже, на сьогоднішній день Україна – країна сировинного експорту та є найбільшим експортером соняшникової олії, напівфабрикатів чорного металу, кукурудзи, залізної руди та пшениці.

У зв’язку з високим рівнем відкритості економіки України та залежності її експорту від сировинних цін на світових ринках доцільно здійснювати диверсифікацію товарної структури, а саме: нарощувати експорт продукції з середньою та високою доданою вартістю, тобто готової продукції шляхом зниження вивізного мита на певні групи товарів.

Орієнтація на імпортозаміщення паливно-енергетичних ресурсів, що зменшить залежність від сировинного імпорту та маніпулятивного впливу країн-експортерів. За оцінками експертів Українського інституту майбутнього, для повного самозабезпечення України нафтою та нафтопродуктами необхідно близько 17 млрд. дол. протягом 3-5 років.

Для підвищення торговельної конкурентоспроможності необхідним є насамперед подальше впровадження електронного обліку експортно-імпортних операцій, що зменшуватиме корупційну складову митниці.

Література:

1. https://www.uifuture.org/post/zovnisna-torgivla-ukraini-tovarami-u-2017-roci/

2. https://uk.wikipedia.org /wiki/%D0%97%D0%B E%D0%B2 %D0%BD%D1%9 6%D1%88%D0%BD%D1%8F _%D1%82 %D0%BE%D1%80%D 0%B3%D1%9 6%D0%B2%D0% BB% D1%8F _%D0%A3%D0% BA% D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

3. О. І. Ступницький. Міжнародна торгівля // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/ %D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0 %BE%D0%B4%D0%BD %D0%B0_%D1%82%D0%BE% D1%80%D0%B3%D1%96%D0% B2%D0 %BB%D1%8F

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Козорог Дар’я Сергіївна

Університет митної справи та фінансів

Дніпро

На сьогодні митна політика і митна справа є одним із найважливіших проявів суверенітету держави, що зумовлює особливу увагу до них з боку законодавчої та виконавчої влади при формуванні міжнародно-правової позиції та вирішенні внутрішніх проблем держави.

Україна активно співпрацює з митними адміністраціями багатьох країн світу, є членом Ради митного співробітництва, продовжує процес приєднання до міжнародних конвенцій з питань митної справи та працює над гармонізацією українського митного законодавства із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами.

Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з установленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил спрямовані на реалізацію митної політики України і становлять митну справу.

Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна використовує визнані у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдину форму декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. Діяльність юридичних та фізичних осіб, пов'язана з переміщенням через митний кордон України товарів, предметів, транспортних засобів, валюти й цінностей здійснюється відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ.

Засади митної справи, зокрема розміри податків і зборів та умови митного обкладання, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються виключно законами України та Митним кодексом України (далі — МКУ).

До складу органів державної влади та управління, що беруть участь у реалізації митної політики, крім Державної митної служби України (далі — ДМСУ), входять Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство фінансів України, Державна служба експортного контролю, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей, Митно-тарифна рада, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі та ін.

Контроль за виконанням законодавства України з питань митної справи є митним контролем у широкому розумінні цього поняття й включає всю сукупність контрольних заходів ДМСУ, спрямованих на забезпечення законності у сфері переміщення товарів, предметів, транспортних засобів через митний кордон.

Захист економічних інтересів держави є пріоритетним напрямком у роботі тих державних органів, які є суб'єктами забезпечення економічної безпеки, — складової цілісної системи національної безпеки України. Зокрема, це такі органи: Рада національної безпеки та оборони України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Міністерство закордонних справ України, інші міністерства та відомства.

Митний тариф України — це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

Шляхом забезпечення виконання міжнародних договорів з питань митної справи Україна бере участь у міжнародному митному співробітництві (ст. 34 МКУ), яке ґрунтується на принципі дотримання загальновизнаних у світових митних відносинах норм і стандартів щодо класифікації й кодування товарів, встановлення митних режимів, формування даних митної статистики тощо.

Здійснюючи заходи щодо захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками зовнішньоекономічних відносин державних інтересів на зовнішньому ринку, митні органи взаємодіють і з іншими державними органами виконавчої влади — Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, Державним комітетом стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів, Антимонопольним комітетом України.

Прискорення товарообігу та пасажиропотоку є завданням більшості митних установ та адміністрацій країн світу, пов'язане із процесом світового розподілу праці, а також розвитком туризму, створенням спільних ринків робочої сили, іншими інтеграційними процесами.

Виконання правоохоронної функції митних органів передбачає організацію та здійснення ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил як силами власних підрозділів, так і у взаємодії з іншими правоохоронними органами, наприклад, для здійснення контрольованого постачання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів чи переміщення під негласним контролем (ст. 317, 318 МКУ), а також для проведення спеціальних операцій на державному кордоні для запобігання вчиненню митних правопорушень.

Митні органи сприяють розвиткові міжнародного співробітництва в митній справі через участь у міжнародних митних та торговельних організаціях, встановлення договірних відносин із суміжними державами, організацію спільного митного контролю за єдиною технологічною схемою та в інших формах.

Митні органи виконують складні та багатоманітні функції, а саме: захисну (економічну), фіскальну, правоохоронну та статистичну.

На сучасному етапі можна виділити три фінансово-економічні проблеми, які вирішуються митними органами в ході реалізації митної політики держави.

Перша. Формування складу і товарної структури споживчого ринку України і створення конкурентного середовища.

Друга. Захист вітчизняних виробників від експансії світового ринку і доступу на український ринок дешевих, неякісних товарів, передусім споживчих.

Третя. Забезпечення надходжень коштів від справляння митних зборів і податків у дохідну частину державного бюджету.

На першому місці стоїть проблема формування споживчого ринку та створення конкурентного середовища. Споживчий ринок в Україні повинен бути сформований і держава повинна вживати дієвих заходів щодо його розвитку і вдосконалення. Ринок товарів і послуг формується за рахунок джерел: вітчизняне виробництво (реальний сектор економіки) та матеріальні запаси і державні резерви, імпорт продукції за рахунок функціонування світового ринку.

Стан споживчого ринку зачіпає інтереси населення країни, а тому влади всіх рівнів повинні приділяти пріоритетну увагу складом і товарній структурі споживчого ринку. Насиченість споживчого ринку по складу і структурі веде до створення конкурентного середовища, стабілізації і навіть зниження оптових і роздрібних цін на споживчі товари.

Основним інструментом українського державного регулювання внутрішнього ринку країни в процесі взаємодії зі світовим ринком є митний тариф, про який було сказано вище.

Проте, існують і нетарифні заходи зовнішньоекономічного регулювання, які встановлюються урядом і є винятковими заходами оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, застосовуваними відносно ряду товарів. До них відносяться: ліцензування, квотування, сертифікація.

Друга за пріоритетності проблема вирішується митною службою, перш за все, за рахунок своєчасного перегляду і уточнення рівня митних імпортних мит. Рівень митних імпортних мит повинен бути таким, щоб, по-перше, споживчий ринок України був насичений необхідними для населення споживчими товарами та продуктами. По-друге, конкуренція імпорту на російському ринку була нормальною, не дозволяє "забивати" вітчизняне виробництво, як це сталося в 90-ті роки з вітчизняними підприємствами легкої та текстильної промисловості.

І, нарешті, третя проблема вирішується митними органами за допомогою набору наступних митних інструментів (митних платежів): мито, ПДВ, акцизи, збори за видачу ліцензій митними органами і митні збори за митне оформлення, плата за інформування та консультування, плата за прийняття попереднього рішення, плата за участь у митних аукціонах.

З метою розвитку вітчизняного споживчого ринку необхідно постійно стежити за складом і структурою товарного імпорту, щоб вчасно переглядати окремі номенклатурні позиції і регулювати (збільшувати або зменшувати) імпортні мита. Наприклад, ринок України перенасичений алкогольнихми напоями, сигаретами, меблями, шоколадними виробами, текстильним та трикотажним одягом та ін По цих позиціях варто збільшувати митні збори. Це буде сприяти розвитку вітчизняного виробництва та реалізації вітчизняних товарів.

Отже, місце й роль митної політики у системі загальнодержавної політики визначається багатьма внутрішньоекономічними та зовнішньоекономічними чинниками.

Митна політика як суспільне явище має комплексний характер, тісно взаємопов'язана з іншими складовими державної політики, перебуває у прямій чи опосередкованій залежності від них, але й сама має істотний вплив на них, фокусує у собі інтереси держави у внутрішньоекономічній, зовнішньоекономічній, фінансовій, податковій, валютній, кредитній сферах.

Митна політика, виступаючи складовою внутрішньої і зовнішньої державної політики, формується та запроваджується, спираючись на об'єктивний аналіз.

Втілюючи у життя митну політику, треба розглядати діяльність державних органів у рамках єдиного інституціонального механізму, спрямувавши їх на виконання конкретних завдань у цій сфері з єдиною метою - забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів України.

Зовнішня торгівля, регульована митними органами, грає важливу роль у формуванні споживчого ринку України та його окремих сегментів, що є головною економічною завданням на даний момент розвитку держави. А митна політика - складний механізм діяльності держави, що зачіпає комплекс інтересів країни, регіонів, підприємців, населення, в тому числі їх матеріальні та фінансові інтереси. Користуватися цим механізмом треба обдумано, ретельно зваживши взаємозв'язку інтересів, тенденції їх зміни.

Таким чином, митна справа є однією з найсуттєвіших складових частин економіки країни, яка дає значні грошові надходження до бюджету, дозволяє надійно зберегти народні надбання в галузі культури, ефективніше вести боротьбу зі злочинністю, стимулює розвиток вітчизняної промисловості та сільського господарства, міжнародних зв’язків та міжнародної торговлі.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про митну справу» від 25.06.91р. № 1262-ХІІ

2. Митний кодекс України від 12.12.91 р.

3. Закон України «Про єдиний митний тариф» від 05.02.92 р. №2097 –ХІІ

4. Основи митної справи: Навч.посіб./ За ред. П.В.Пашка. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 318с.

5. Терещенко С., Науменко В. Основи митного законодавства в Україні: Теорія та практика: Навч.посіб. – К.: АТ «Август», 1999. – 296с.

6. Терещенко С. Основи митного законодавства України: Питання теорії та практики зовнішньоекономічної діяльності: Навч.посіб. – К.: АТ «Август», 2001. – 422с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Захарченко Дар’я Миколаївна

Хмельницького університету управління та права

Хмельницький

Анотація. Кожна людина належить до певної соціальної та вікової групи, класу, раси, статті і саме в наслідок цього, часто стикається з ситуаціями, коли поведінка інших людей не відповідає її правилам, уявленню, вимогам, що призводить до виникненню конфліктів.

Посередництво – це процес, у якому "третя сторона" (посередник) допомагає сторонам спірної (конфліктної) ситуації провести переговори, спрямовані на досягнення взаємоприйнятного рішення. Як синонім терміна "посередництво" вживають запозичене з англійської мови слово "медіація". Дедалі більшої популярності набуває така форма посередництва як фасилітація.

У науковій праці роз’яснюється поняття фасилітації, її особливості, а також досліджується співвідношення з іншими формами посередництва, а саме, з медіацією та визначається значення такого різновиду посередництва при мирному вирішенні спорів. Зокрема, наводяться різні визначення фасилітації та конкретизуються її основні цілі, завдання. Також в праці вказуються основні вимоги до суб’єктів фасилітації.

Ключові слова: посередництво, медіація, фасилітація, фасилітатор, конфлікт, групова робота, мирне вирішення конфлікту.

Поняття «конфлікт» походить від латинського слова «confliktus», що означає «зіткнення». Тобто зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденції у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних відносинах індивідів чи груп людей, які пов’язані з гострими негативними емоціями, переживаннями.

Якщо говорити про вихід з конфлікту, то можна пригадати декілька способів, що використовуються сторонами конфлікту. Але треба пам’ятати, що завершення конфлікту, це не завжди його вирішення. Такими способами є:

З позиції сили – одна сторона переважає за допомогою фізичного примусу (насильства), чисельної або технічної переваги;
З позиції права – здійснюється за допомогою судових органів на основі юридичного права;
З позиції інтересів – альтернативними способами, передбачає визначення того, що стало підставою виникнення спору і відшукання шляхів вирішення з максимальним задоволенням інтересів конфліктуючих сторін [3].

Альтернативні способи розв’язання конфліктів передбачають допомогу третьої особи. Врегулювання конфліктів за допомогою третьої сторони с однією з форм конструктивного керування конфліктами. Існує кілька можливих форм втручання третьої сторони у процес керування конфліктом:

медіаторство, медіація, або посередництво, коли консультативні рекомендації не обов'язково мають братися до уваги учасниками конфлікту;
примирення, коли акцент робиться не стільки на розв'язанні проблеми, скільки на припиненні конфлікту;
арбітраж - коли рекомендації третьої сторони с обов’язковими для виконання.

Форми врегулювання конфліктів за участю третьої сторони відрізняються за такими параметрами, як добровільність (обов'язковість) запрошення третьої сторони та добровільність (обов'язковість) прийняття її рішення (Р. Дарендорф).

У тому випадку, коли запрошення третьої сторони є добровільним, а прийняття її рішень – добровільним або обов'язковим, мова йде про посередництво. Коли запрошення третьої сторони є обов'язковим, а прийняття її рішення добровільним – про арбітраж. Якщо обов'язковими є і запрошення третьої сторони, і прийняття її рішень, йдеться про обов'язковий арбітраж [2].

Одним із методів, що передбачають групову роботу при вирішенні конфліктів є фасилітація.

Термін фасилітація походить від слова «facilitate», що в перекладі з англійської означає допомагати, полегшувати, сприяти. Фасилітація це організація процесу колективного розв'язання проблем у групі, що керується фасилітатором (ведучим, керівником). Це одночасно процес та сукупність навичок, які дозволяють ефективно організовувати обговорення складної проблеми без втрат часу та за короткий термін виконати усі заплановані дії із максимальним залученням учасників процесу[5].

Існує і таке тлумачення фасилітації, відповідно до якого це визначення та вирішення сторонами проблеми в умовах процесу, що організовується, стимулюється, удосконалюється сторонньою, незацікавленою людиною[1].

Треба мати на увазі, що "головуючий" - це назва формальної ролі, а "фасилітатор" - характеристика змісту діяльності. Головуючий не є фасилітатором, якщо не організовує ефективного обговорення проблеми і не сприяє її розв'язанню групою. Фасилітатором може бути незалежна "третя сторона", запрошена сторонами для "раціоналізації" процесу досягнення домовленості, або один із членів групи, який бере на себе відповідну "командну роль", нарешті, у формально структурованій групі цю функцію має за потреби виконувати керівник [7].

Практика запрошення фасилітатора для проведення зборів поширена в США. В Україні фасилітація як особливий вид професійної діяльності не набула поширення, хоча існують сфери, де застосування є перспективним (наприклад, проведення зборів акціонерів). Функцію фасилітатора, тобто людини, яка організовує групове дослідження проблеми, її обговорення, висунення, фіксацію й оцінку різних способів її розв'язання, забезпечує активну і рівноправну участь усіх членів групи в процесі пошуку рішення, - може виконати й один із членів групи, який має навички конструктивного управління роботою групи.

Фасилітація і медіація мають велику кількість спільних рис. Але ці два процеси можна розмежувати за певними критеріями:

за метою: медіація спрямована на досягнення згоди між сторонами, фасилітація – на пошуки найкращого рішення;
за характером відносин - медіація застосовується у ситуації спору, суперництва, ворожості, для початку фасилітації потрібна проблема, а незгоди може й не бути;
за процедурою – медіація вимагає конфіденційності, фасилітація – ні;
про фасилітацію говорять здебільшого тоді, коли мають справу з групою з трьох і більше осіб. Медіація найчастіше стосується двох сторін, хоча може бути і багатосторонньою [4].

Фасилітація відрізняється від простого управління тим, що вона не має директивного характеру. Якщо при традиційних формах управління суб'єкт змушує учасників групи виконувати власні інструкції та розпорядження, то у випадку з фасилітацією її суб'єкт має поєднувати у собі ознаки керівника, лідера та учасника процесу.

Фасилітатором є фахівець, який не зацікавлений у підсумках обговорення, не представляє інтереси жодної з груп-учасників і не бере участі в обговоренні, але несе відповідальність за якісне виконання завдань. Фасилітатор — людина, яка забезпечує успішну групову комунікацію [5].

Втручання фасилітатора у конфлікт сторін полягає в організації процесу їхньої міжособистісної взаємодії, спрямованої на виконання завдань вирішення конфлікту. Цей процес зовсім не виглядає як переговори суперників, а їхньою спільною діяльністю, під час якої вони об'єднуються для досягнення конкретної мети. Майстерність фасилітатора полягає в тому, щоб сторони перестали відчувати себе конфліктантами, суперниками. Організація ним процесу повинна спонукати учасників усвідомлювати себе як суб'єктів спільної діяльності, а згодом навіть як членів єдиної команди. Майстерність фасилітатора полягає у наступному:

знаючи проблеми конфліктантів визначити, який процес є доцільний і важливий для їхнього вирішення;
застосовуючи необхідні уміння та відповідну методику, організувати цей процес, в якому робота учасників покращується, стає більш ефективною і мета досягається.

Отож, фасилітатор відповідальний за процес, є його опікуном. Головне завдання фасилітатора - за допомогою процесу спільної діяльності допомогти конфліктуючим сторонам ефективно вирішувати проблеми.

Фасилітація може застосовуватись і в переговорах, і в медіації, і як самостійний процес. Конфліктуючим сторонам іноді дуже складно самостійно здійснити деякі процедури у переговорах. У таких ситуаціях фасилітація допомагає їм виконувати необхідні завдання. Наприклад, за допомогою фасилітатора організовується процес планування кожною стороною, групою завдань і власних дій на різних етапах переговорів, визначення вимог однієї сторони до іншої, досягнення консенсусу у межах однієї групи стосовно прийняття остаточних рішень тощо.

Як самостійний процес фасилітація проводиться у громадах, де посилюються міжособистісні, внутрішньогрупові конфлікти. Іноді між організаціями існують непорозуміння, розбіжності у ідеях, діях тощо, а тому їхнім представникам необхідно зустрітися, обговорити різні позиції, вирішити суперечності. Часто групі важко вирішити актуальні для її життєдіяльності питання, оскільки розбіжності у поглядах деяких угрупувань або конфронтація окремих учасників створює перешкоди на шляху прийняття важливих рішень, дестабілізує діяльність групи. Буває, що окремі особистості, керівники є конфліктні, діють всупереч інтересам групи або їхні ціннісні орієнтації є відмінні від групових, що порушує злагоду в колективі. Подібних прикладів можна навести багато.

Залучення таких людей, групи у єдиний процес, що має мету, спрямування, дає можливість усім учасникам наблизитися один до одного, вирішити гострі проблеми, набути уміння працювати, взаємодіяти з людиною відмінних релігійних, політичних, моральних позицій. Доцільно зробити наголос, що саме у процесі взаємодії суперників у складі однієї групи, діяльність якої має визначену мету і фасилітується, кожна особистість має змогу побачити власну відмінність та своєрідність інших і разом з тим виявити ті спільні особливості, що об'єднують усіх учасників групи, загалом усіх людей [6].

М. Наварро вважає, що фасилітація є нейтральним процесом, який зосереджується на таких аспектах:

цілі, які необхідно реалізувати;
коло людей, які повинні бути включені у процес вирішення проблеми;
як повинен проходити процес, яка послідовність вирішення завдань;
якою повинна бути модель спілкування, наскільки вона ефективна, якого результату повинна досягти;
яким повинен бути рівень підготовки учасників та як повинні бути використані наявні ресурси;
як розподілити включеність учасників та їхній потенціал;
як створити сприятливу робочу та психологічну атмосферу.

На його думку цього вченого ключову роль у процесі фасилітації також відіграє фасилітатор. Він є нейтральним лідером, який сприяє підвищенню ефективності групової роботи. Він не пропонує готові рішення і не виконує сам поставлені перед групою завдання, а надає учасниками обговорення проблеми засоби, за допомогою яких вони самі формулюють рішення проблеми. Наварро визначає роль фасилітатора у трьох головних завданнях:

узгодження теми та питання, які потребують вирішення;
організація відповідних умов для обговорення проблеми;
створення вільної та творчої атмосфери, що сприятиме обміну думками та прийняттю рішення [2].

Отже, кожна людина належіть до певної соціальної та вікової групи, класу, раси, статті і саме в наслідок цього, часто стикається з ситуаціями, коли поведінка інших людей не відповідає її правилам, уявленню, вимогам, що призводить до виникненню конфліктів. Одним із шляхів швидкого подолання конфлікту є фасилітація.

Фасилітація це організація процесу колективного розв'язання проблем у групі, що керується фасилітатором (ведучим, керівником). Це одночасно процес та сукупність навичок, які дозволяють ефективно організовувати обговорення складної проблеми без втрат часу та за короткий термін виконати усі заплановані дії із максимальним залученням учасників процесу.

Ключову роль у процесі фасилітації також відіграє фасилітатор. Він є нейтральним лідером, який сприяє підвищенню ефективності групової роботи. Фасилітація може застосовуватися у груповій і командній роботі, в управлінні людьми, при проведенні нарад і зборів та при управлінні процесами та змінами.

Література

1. Вирішення конфліктів. Досвід МПВСР. UPL: http://msdp.undp.org.ua/data/publications/9%20Conflict%20resolution.pps.

2. Врегулювання конфліктів за допомогою третьої сторони. Медіаторство. UPL: https://pidruchniki.com/15790603/psihologiya/vregulyuvannya_konfliktiv_dopomogoyu_tretoyi_storoni.

3. Конфлікти та альтернативні способи їх вирішення. UPL: https://studopedia.su/8_23377_konflikti-ta-alternativni-sposobi-ih-virishennya.html.

4. Посередництво в конфліктах. Поняття посередництва в конфлікті. UPL: https://pidruchniki.com/15660212/psihologiya/poserednitstvo_konfliktah.

5. Фасилітація. Вікіпедія. UPL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Фасилітація.

6. Фасилітація. Курс лекцій. UPL: https://lektsii.com/3-112375.html.

7. Фасилітація. Поняття фасилітації. UPL: https://pidruchniki.com/12920522/psihologiya/fasilitatsiya.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Терещеня Оксана Владиславівна

студентка 6 курсу, спеціальність «Журналістика»

Національний університет ім. О. Гончара

Україна, місто Дніпро

Анотація:

У статті розглянуто особливості функціонування та використання засобів візуалізації у ЗМІ, її основні види та параметри, місце у сучасних друкованих засобах масової інформації, ефективність її використання на прикладі висвітлення в іноземних виданнях подій, що відбуваються в Україні.

Ключові слова: візуалізація, фотографія, ілюстрація, інфографіка.

The article discribes the features and functioning of visualization in photojournalism, its main types and parameters in place modern print media, the efficiency of its using. Identify how foreign media describes actions that are happening in Ukraine.

Keywords: visualization, photography, illustration, infographics.

Постановка проблеми. Ще Хьорст свого часу казав журналістам: «Ваша справа — забезпечити мене фотографією, моя справа — забезпечити вас війною». Візуалізація у друкованих ЗМІ є одним з основних компонентів, фотографія допомагає привернути увагу читача, доповнює та пояснює текст, пов'язує між собою важливі елементи та роз'яснює інформацію у зручному для сприйняття форматі. Розвиток сучасних засобів масової інформації за останні роки свідчить про процеси глобалізації у сучасному світі, впроваджуються нові технології, удосконалюється зовнішній вигляд видань, їх функціональність, багатосторонність, читач зважає на усі компоненти друкованих ЗМІ. Інтернет та візуалізація допомагають друкованим виданням конкурувати з цифровими форматами радіо та телебачення, комунікаційні канали збільшують свій візуальний контент при цьому.

Об'єкт вивчення. У роботі досліджено місце та роль візуалізації сучаснихдрукованих ЗМІ на прикладі іноземних видань. Зроблено спробу визначити особливості візуалізації образу України у сучасних іноземних виданнях.

Мета статті. Визначити особливості та місце візуалізації, її види. Розглянути, які автори та науковці займалися дослідженням такого явища як візуалізація, з'ясувати особливості засобів візуалізації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У процесі роботи судження та методика спиралися на думку дослідника Чернякова Б.І., головними його публікаціями були наступні монографії: «Народження Фотожурналістики», «Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації», «Зображальна журналістика як об'єкт і предмет журналістикознавства».

Багато сучасних українських авторів розглядають питання візуалізації, серед них: Сакун І. С., Н. В. Житєньова, В. Е. Шевченко та інші. Статті присвячені концепції візуалізації, візуальній складовій, що впливає на стиль та імідж видання, візуальному контенту та тенденціям сучасної фотожурналістики тощо [3].

Виклад основного матеріалу дослідження. Актуальність даної теми полягає в тому, що на даному етапі розвитку друкованих ЗМІ використовується багато візуальної інформації, що роз'яснює текстову інформацію, доповнює її, іноді спрощує. Звичною для сприйняття інформації є текстова комунікація, тобто вербальна форма подання інформації.

Виникнення та розвиток сучасної системи ЗМІ, а разом і з нею і зображальної журналістики, невід'ємно пов'язані з розвитком і формуванням держави та нації, вдосконалення ринкових відносин. Друковані ЗМІ — це вербальна інформація, що відтворюється графічно, поліграфічно, отже, розрахована на зорове сприйняття читачем. Знакові системи, що складаються з графічних та зображальних елементів, називаються писемною мовою. Окремі знакові системи та засоби також використовують при верстці та графічному оформленні видань. Візуальна форма сприйняття інформації під час комунікаційного процесу формує кінцевий продукт журналістської діяльності, потрібно вільно володіти та користуватися засобами відтворення, дизайну та подачі інформації до споживача. Вид журналістської діяльності, що передбачає інформаційне та публіцистичне використання візуального контенту як первинного, так і вторинного засобу впливу на масову аудиторію, називається зображальною журналістикою. Зображальна журналістика на даному етапі розвитку складається з різних видавничих та жанрових форм, таких як: спеціалізовані видання, періодична преса, книжкова продукція, стендова інформація, діяльність агентських організацій. Зображальні публікації розповсюджуються також через телебачення та кінематограф, комп'ютерні мережі та Інтернет, цифрові системи мультимедіа.

З появою радіо, телебачення та Інтернету друкованим ЗМІ все важче, тож вони почали переходити на більш розважальний контент, все більше користуючись візуальними засобами вираження інформації для передачі змісту тексту, пояснення, ілюстрування або заповнення пробілів для вдалого дизайну шпальти. Великої популярності здобувають такі жанри, як фоторепортаж, фотофакт, фотозвіт. Для поліпшення сприйняття наукової та аналітичної інформації часто використовують інфографіку. Засоби ж візуальної комунікації почали розвиватися у ЗМІ пізніше, отже, їх вивчення також є достатньо новим для суспільства. Візуалізація допомагає сприйняти важливу інформацію, поглиблює сенс текстового повідомлення, може роз'яснити складні дані більш зрозумілій, швидкий та наочній формі. За умов правильного виконання вона висвітлює інформацію там, де її проблематично роз'яснити за допомогою слова, користуючись звичною формою написання журналістського тексту. Апарати людського зору та почуттів по-різному сприймає, обробляє та аналізує фрагменти тексту та візуальні образи. Логіка сприйняття зображення суттєво відрізняється від сприйняття тексту, доведено, що люди сприймають візуальний контент частіше. Вдало підібраний візуальний контент надає ефекту присутності, наближає читача до ситуації, зображує подію більш детально. Інформаційне повідомлення суттєво виграє, якщо містить у собі обґрунтоване поєднання візуальної та текстової інформації. вербального та невербального складників.

Важливо розуміти важелі впливу візуального контенту на масову аудиторію.

Зауважимо, що поняття візуалізації є набагато ширшим ніж зображальна журналістика. Ця галузь журналістської діяльності використовує наступні види зображення: мальоване, фотографічне, схематичне, абстрактне, аналітичне) як первинний та вторинний засіб подачі інформації до аудиторії. Візуальні повідомлення поширюються через друковані ЗМІ, телебачення, комп'ютерні мережі, мережі Інтернету та цифрові системи. Спираючись на думку, Чернякова можна стверджувати, що на початку 1980-х рр. словосполучення "зображальна журналістика" і "зображальна публіцистика" не вживалися жодним вітчизняним ученим-пресознавцем. Натомість у середині 1990-х рр. "із маргінальної зображальна журналістика перетворилася на один із магістральних напрямків журналістикознавчих досліджень" [1].

У розумінні Б. Чернякова зображальна журналістика — є різновидом журналістської діяльності, головною особливістю якої є інформаційне та публіцистичне використання зображального контенту як головного чи допоміжного засобу впливу на аудиторію, підготовка візуального наповнення для використання у ЗМІ. Український теоретик фотожурналістики Ю. Шаповал пропонує визначення терміна "зображальна журналістика" як системи матеріалів у періодиці та на телебаченні, що для відбиття дійсності використовує образи та впливає на зорове сприйняття людини [2].

В. Шевченко у своїй монографії під назвою «Архітектоніка сучасного українського газетного видання» зазначає, що кінцева дія зображальної інформації у ЗМІ залежить від виду та подання візуального матеріалу до читача, фотографія повинна легко сприйматися, для цього необхідно зважати на особливості людського зору та сприйняття. Зображальна комунікація розрізняє три види подання візуалізації тексту: тоновий (фотографії), штриховий (малюнки) та інфографіка. Кожен із цих видів візуалізації виконує окремі функції, які не заміняють один одного. Різниця між цими видами зображення досить суттєва.

У журнальних та газетних виданнях велику роль відіграє саме візуалізація образу та місце світлини на шпальті разом з текстом та графічними елементами. Фотографія ілюструю текст, але іноді вона може бути основною частиною твору, а текст доповнює її як допоміжний елемент.

Взагалі, поняття «візуалізація», яке можна назвати також поняттям «ілюстрація» або «зображальний контент» є досить масивним, розрізняють: документальну ілюстрацію (репортажну та портретну), декоративно-графічну (оформлення шрифтами, фігуративними підкладками, слайдами та замальовками), художню (твори мистецтва, репродукції, художня фотографія), рекламна та інші [4]. Ілюстрація являє собою першоджерело багатьох видів комунікації. Різноманітність об'єктів візуалізації настільки широка, що сприймається людьми дуже просто, як загальне явище, відоме усім.

Якщо дослідити первісну культуру, можна зробити висновок, що зображення виникло на певному етапі розвитку людства. Візуалізація та зображення увагу читача на першому етапі, змушує зосередитися на матеріалі, відкрити саме цю сторінку. Хороша фотографія змушує прочитати текст повністю, розряджає його та сприяє легкому сприйняттю.

Ілюстрація допомагає сприймати інформації на різному рівні. Фото сприймається легше, саме тому у дитячих книжках ілюстрації переважають над текстом. Газети та журнали розважального характеру поєднують у собі велику кількість фотографій та незначну частину тексту, це допомагає сприйняти інформацію, але не перевантажує читача [5].

Суспільно - політичні події, що відбуваються в Україні почали привертати увагу усього світу ще у 2004 році під час Помаранчевої революції, друга хвиля розпочалася наприкінці 2013 - початку 2014 років (початок Майдану), саме з цього закордонні ЗМІ почали активно слідкувати та транслювати українські реалії на теренах своїх видань. Фотографія, у широкому сенсі, формує імідж нашої держави на сторінках іноземних друкованих ЗМІ. Підтвердженням цього є видання «The Guardian», «The USA Today», «Frankfurter Allgemeine Zeitung», «DieWelt» подані новини про події в Україні, розповідається про сучасні реалії. Більшість матеріалів містять фотографії.

Аналіз сайтів засвідчив, на жаль, невтішну тенденцію: новини про Україну мають більш негативний та шокуючий характер, зображення відбивають воєнні події, політичну, економічну та гуманітарну кризи, екологічну катастрофу. Європейські та західні видання дуже пильно слідкують та повідомляють про всі ситуації та воєнні дії на Сході України та в центральній її частині, подають фотографії, як закордонних, так і вітчизняних авторів. Коментар залежить від змісту, який несе фотографія, та від обізнаності автора з проблемою («Жінки обороняють барикади» Олександр Худотеплий, AFP Getty Images; «Жінка, загорнута у російський прапор, прогулюється перед барикадами приміщення обласної адміністрації Донецьку», «Проросійські сепаратисти захопили будівлю 8 квітня і вимагають регіонального референдуму за відокремлення від України й приєднання до Росії», Олександр Єрмоченко, АР)[6]. Коментар до фото залежить від обізнаності та зацікавленості автора у питанні чи проблемі, звісно, розгорнутий коментар дає повну картину для розуміння інформації, яку несе фотознімок.

Загалом, тональність фотографій, що відбивають події та настрої в Україні доволі жорстока. Суцільний негативізм суворих фоторепортажів з місця воєнних подій: зруйновані будинки, тіла загиблих, бідність населення – створюють образ пригніченої країни.

Багато українських авторів розглядають питання візуалізації, серед них: Сакун І.С., Н. В. Житєньова, В. Шевченко та інші. Потрібно зауважити, що з усіх авторів поділяємо думку Вікторії Шевченко, доктора наук із соціальних кому-нікацій, доцента кафедри електронних видань і медіа дизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У своїх статтях автор, посилаючисьна одного з теоретиків медіа М.Маклюена, наголошує на тому, що засоби комунікації поділяються на «холодні» та «гарячі», таке розподілення залежить від рівня участі читача в розумінні події. Гарячими називають ті, для розуміння яких не потребує розмірковування над різними аспектами явища або події. Холодні ж передбачають домислювання ситуації, нестачу даних або їх різноманітне тлумачення. Фотографія — це гарячий засіб комунікації, тому що реалістично і повно відбивають подію, не примушують домальовувати ситуацію. Натомість, малюнки, карикатури, декоративні елементи є холодними засобами комунікації, являючи собою образні засоби, виражають індивідуальне бачення художника. Ще більш холодною можна вважати інфографіку, тому що складний для розуміння контент подається через сухі образи, що формують власну думку та спонукають до аналізу [7].

Висновки. Візуалізація унаочнює зміст повідомлення, подає контент за допомогою мови графічних символів, поширюючись на процеси комунікації, що відбуваються у суспільстві впродовж останнього часу. З особливостей друкованих ЗМІ можна виділити те, що зображальна інформація, яку відтворюють друковані засоби масової інформації розрахована на візуальне сприйняття аудиторією. Наприклад, це літери, з яких складається текст, їх композиційне розташування і взаємодія з іншими графічними елементами, що розташовані на сторінці.

Зображальні компоненти ж, у свою чергу, викладають змістову інформацію поступово, так само, як текст. Отже, візуальна комунікація містить у собі не тільки зображення. Фотографія та ілюстрація доповнюють текст, роблять його унікальним та оригінальним, поглиблюють сенс. Фотографія — це гарячий текст, що не потребує інтелектуального втручання, тому легко сприймається, торкаючись емоційного компонента людської свідомості. Саме тому, важливо розуміти вагомість візуального внеску на формування іміджу України за межами нашої держави, адже фотографія це те, що привертає увагу найпершим й сприймається на рівні підсвідомості, текст же потребує додаткового роз'яснення для сприйняття і розуміння.

Література:

1.Черняков Б. І. «Зображальна журналістика як предмет і як об'єкт журналістикознавчого дослідження» Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. Центр вільної преси. - 1998. – С. 79.

2. Шаповал Ю. «Изобразительная журналистика» / Ю. Шаповал. — Львів : Вища школа, 1988. С. 112 – 115.

3.Шевченко В. Е. «Особливості застосування та функціональність зображальної мови медіа»; Форми візуалізації в сучасному журналі : монографія / В. Шевченко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К. : Паливода А. В., 2013. – С. 12 – 18 .

4.http://r.bookap.info/work/129714/Zasobi-v-zual-zac

5. http://www.studfiles.ru/preview/6329488/page:11/

6.https://www.usatoday.com/picture-gallery/news/world/2014/03/01/ukraine-protests/5579631/

7.http://dspace.tnpu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/7524/1/Shevchenko.pdf

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Сатаєва Олександра Олександрівна

студентка Національного авіаційного університету

Україна, м. Київ

Анотація: Серед інформаційних технологій у сфері надання туристичних та перевізних послуг вагоме місце посідає Інтернет, який з другої половини XX ст. став платформою для розвитку систем бронювання й продажу товарів і послуг. Інформаційні технології найчастіше використовуються для представлення туристичного або транспортного підприємства, яке в кінцевому підсумку веде до бронювання й продажу послуг. Тому розвитку и поширення набувають комп'ютерні системи бронювання туристичних послуг.

Ключові слова: бронювання, туристичні послуги, глобальні системи бронювання.

З розвитком туризму транспортні шляхи будуть постійно розширюватися, так як збільшення попиту на подорожі надає позитивний вплив на розвиток транспортної інфраструктури. Транспорт ж, у свою чергу, дозволяє розширювати географію подорожей. Відбувається корисне і вигідне двом сторонам взаємовплив. Транспортні послуги - один з основних видів послуг у туризмі. На них припадає і основна частка в структурі ціни туру. У залежності від тривалості, дальності подорожі ця частка (у більшості випадків) коливається від 20 до 60 %. Різні види транспорту використовуються туристичними організаціями для перевезення туристів під час подорожей. В час новітніх технологій та розвиненого транспортного світу, одним із найбільш популярним способом перевезення пасажирів - є авіаційний транспорт. Як відомо, продаж авіаквитків - це істотна частина агентського бізнесу. Надають такі послуги, як невеликі турагентства, так і великі туристичні мережі. Однак, далеко не кожен агент може собі дозволити найняти на роботу фахівця з бронювання авіаквитків або отримати акредитацію в ІАТА, щоб мати можливість бронювати перельоти самостійно. І тут на допомогу турагентам приходять он-лайн сервіси з бронювання авіаквитків, які вирішують проблему як з відсутністю дипломованого авіакасира, так і з відсутністю необхідних акредитацій. Але на жаль, дані сервіси мають свої недоліки - це можливість розглянути варіанти перельоту та забронювати переліт лише певної авіакомпанії. Досить не зручним є порівняння цінової політики на авіаквитки усіх авіаперевізників, які здійснюють рейси за місцем призначення, яке цікавить нас [4].

Мета статті: розглянути альтернативну систему бронювання, за якою стоїть майбутнє он-лайн бронювання авіаперевезень; з'ясувати, в чому саме полягають переваги користування даною системою.

Прихід на ринок компанії IATI - International Air Travel Index, що перекладається, як «міжнародний авіа туристичний індекс», значно полегшив роботу турагента в цьому напрямку, тому що показує всі можливі варіанти перельоту від всіляких авіаперевізників. Це он-лайн сервіс, який об'єднує в собі, як пропозиції на регулярні рейси з глобальних систем бронювання (Амадеус, Галілео, Сирена) так і пропозиції від 40 лоу-кост авіакомпаній, а також авіаквитки на чартерні рейси.

Історія компанії IATI бере свій початок в травні 2010 року в Анталії. Вже через рік компанія стала одним з лідерів в сфері ефективних рішень по системним інтеграціям. На сьогоднішній день в 62 світових країнах працює понад 30 тисяч активних агентів, силами яких обробляється щодня більше 20 000 туристичних операцій [1].

IATI забезпечує інтеграцію всіх складових туристичної подорожі в режимі он-лайн. Комплексне системне рішення дозволяє забезпечити надійну і довгострокову комунікацію між постачальником туристичних послуг і агентом незалежно від локалізації - у всьому світі. Обслуговування охоплює всі основні операції туристичного обслуговування: оформлення групових запитів, бронювання готелів, організацію авіаперельотів, підбір трансферів, оренду автотранспорту та багато іншого.

Система ІАТІ стала досить швидко популярною у світі, через наявність багатьох переваг у користуванні. На разі розглянувши карту (мал. 1)[1] співпраць даної системи із країнами світу можемо спостерігати дану тенденцію.

Мал. 1 Ринок ІАТІ в світі

На малюнку синім кольором виділено країни, які мають довгострокові угоди із системою ІАТІ. І я хочу наголосити, що дана тенденція виникла через значні переваги.

Для повного розуміння наскільки зручний та економічно вигідний даний сервіс хочу навести найголовніші переваги користування ІАТІ [2], як системою бронювання авіаперевезень:

дана програма є досить зручною та найлегшою у користуванні, навіть для індивідуальних туристичних агентств, дозволяє без зайвих зусиль знайти оптимальні шляхи за вигідними цінами, самостійно бронювати та виписувати квитки, це в свою чергу економічно вигідно для туристичних агентств, адже кількість персоналу значно зменшується, і що головне, оскільки дана програма є графічною і легкою для розуміння, то персонал не потребує спеціальних навичок для праці в даній системі.
крім того, працюючи через програму "ІАТІ" турагентства отримують професійні консультації за рахунок інформаційно-технічної підтримки та індивідуальних комп'ютерних розробок.
також однією із головних економічних переваг - це є можливість заробляти, адже комісійна винагорода, яку партнер визначає на свій розсуд, залишається йому і не контролюється системою.
важливий факт: агентствам не потрібно встановлювати спеціальне обладнання і термінали на свої комп'ютери, щоб забронювати авіаквиток за допомогою системи IATI.
і найголовніше - агентствам не потрібно платити ніякі щомісячні або річні збори за користування всіма зручностями системи.

На початку 2014 року компанія ІАТІ здійснила черговий стрибок, зайнявши гідне місце серед світових важковаговиків туристичного онлайн-бізнесу: було укладено глобальні партнерські угоди із Amadeus та Travelport Galileo. Відповідно до цих угод, партнери ІАТІ матимуть доступ до усіх ресурсів обох гігантів світової IT-індустрії, які діють в інтересах туристичного й транспортного бізнесу. При цьому агентам — партнерам ІАТІ — не доведеться напряму підключатися до цих ГДС, проходити навчання та, відповідно, платити за використання ресурсів. Як у Туреччині, так і в Україні ІАТІ стала єдиною компанією, яка спромоглася укласти угоди такого рівня.

Так, звичайно, ІАТІ - це не Amadeus або Travelport Galileo, побажавши зробити зміни у квитках, ми не зможемо одразу це зробити, прописавши нові дані та прорахувавши вартість штрафу, яку клієнт повинен буде сплатити. В дані програмі, ви на пряму веде он-лайн переписку з представниками авіакомпанії, яку обрали і у разі виникнення даної ситуації, вам потрібно буде зв'язатись з ними і просити їх внести зміни, на все це звичайно піде час, який є досить цінним. Але все таки будучи досить "молодою" системою, ІАТІ стала однією із популярних систем і за думкою багатьох і користувачів і власників, за нею майбутнє, адже інноваційний розвиток не стоїть на місці. По-перше, розробники поставили на меті зробити ІАТІ доступність в будь-якій точці світу: система модулів IATI доступна в будь-який час через інтернет-мережу. Щоб почати роботу, досить увійти на платформу, використовуючи логін і пароль. По-друге, наступним пунктом зручності було запропоновано зробити систему мобільною:повноцінне використання платформи можливо і через мобільні пристрої. Додатки IATI сумісні з планшетами на базі Android і IOS. Завантажити додаток можна на AppStore і Play Market ввівши в рядку пошуку Агент IATI. По-третє, оскільки в більшій мірі користувачами будуть працівники без спеціальних навичок, тому на меті було поставлено зробити систему легкою і простою у використанні: платформа розроблена таким чином, щоб фахівець з будь-якого рівня, міг легко працювати через зрозумілий інтерфейс. На виконання кожного завдання буде потрібно мінімум часу.

Висновок. В умовах глобалізації та розвитку сучасних Інтернет послуг, швидкість, легкість у користування та зручний інтерфейс є головними ознаками економічно вигідної системи для туристичних агентств. ІАТІ - це один із головних претендентів на першість, серед систем створених для бронювання туристичних послуг, а в першу чергу послуг авіаперевезень. Адже, ІАТІ:

містить повний пакет усіх туристичних продуктів та інструментів
ви можете відкрити двері до будь-якого готелю, в усіх кінцях світу
має надзвичайно велику кількість авіапервезень

Література:

1. Офіційний сайт ІАТІ. Електронний доступ: www.iati.com.ua

2. "ІАТІ - находка для любого турагента". Електронний доступ: www.aviation.com.ua

3. Тенденции и методики развития мирового туризма. / Под ред. Шлевкова А.В. - Одеса, 200.

4. Мельниченко С.В. Культура народов Причерноморья. - 2008. - №140. - С.96-100.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кононенко Ольга Олегівна

студентка

НТУУ “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”

місто Київ, Україна

Анотація: запропонована оптимізована система проведення ключових звірень за процедурою С та розробка програмного компоненту для реалізації.

Ключові слова: процедура С, ключові звірення, фізична величина, національні метрологічні інститути, регіональні ключові звірення, адитивна поправка, мультиплікативна поправка, еталон, невизначеність.

Метою регіональних ключових звірень (далі RMO КЗ) є поширення метрологічної еквівалентності на еталони національних метрологічних інститутів (далі НМІ), які не брали участь в ключових звіреннях CIPM [1]. Ступінь еквівалентності еталонів НМІ, що беруть участь в RMO KЗ, визначається по відношенню до опорного значенням ключових звірень CIPM (далі KCRV CIPM) через результати вимірювань, отримані в сполучних НМІ, які брали участь в обох звіреннях. Процедури оцінювання даних RMO КЗ повинні забезпечувати зв'язок з результатами KCRV CIPM з допустимо малої невизначеністю. Саме такою оцінкою буде займається даний програмний компонент[2].

Для того, щоб зіставити дані RMO і CIPM КЗ було можливим необхідна трансформація даних RMO, що враховує відмінність в значеннях вимірюваних величин. Трансформація може бути реалізована шляхом введення адитивної поправки або мультиплікативної поправки (множенням на коригувальний коефіцієнт). Саме цими розрахунками займається розглянута далі програмний компонент[2].

Процедура С застосовна для тих звірень, коли визначають невідоме значення фізичної величини, яке приписують мірі. В цьому випадку у відповідних ключових звіреннях CIPM і RMO як у транспортованих еталонів можуть бути використані ідентичні по влаштуванню заходи з близькими, але різними значеннями фізичної величини[3].

Алгоритм дій за процедурою С:

Для того, щоб оптимізувати виконання процедури С, було прийняте рішення про створення програмного компоненту, який буде виконувати усі розрахунки автоматично, так виконувати висновки по даним.

Для розробки програмного компоненту була вибрана мова програмування С, та середовище Microsoft Visual Studio. Даний вибір був обумовлений простотою та зрозумілістю мови програмування та середовища, а також їх доступністю.

Для результатів СІРМ робимо 5 полів для вводу значень х, та 5-для значень U*10(-8). Точність х має бути 0,000000001.(мал.1)

Для результатів EURAMET робимо 5 полів для вводу значень х, та 5-для значень U*10(-8) .Точність х має бути 0,000000001.(мал.3)

Для результатів СООМЕТ робимо 5 полів для вводу значень х, та 5-для значень U*10(-8) .Точність х має бути 0,000000001.(мал.2)

При чому, U1 СООМЕТ U1 EURAMET заповнюються автоматично, оскільки є сполучними з СІМР.

Після натиску кнопки «Рассчитать» з’являється форма 2, у якій виводяться усі розраховані данні, згідно процедури С .(мал.4,5)

Мал.4.Форма 2. Частина форми, що відображає розрахунки.

Мал.5. Форма 2.Висновок з розрахунку еквівалентностей.

Література:

1. РМГ 29-99 Рекомендации по межгосударственной стандартизации. Государственная система обеспечения единства измерений. Метрология. Основные термины и определения.

2. ДСТУ 2681-94 Державний стандарт України. Метрологія. Терміни та визначення.

3.Рекомендация КООМЕТ. CООМЕТ R/GM/32:2017. «Калибровка средств измерений. Алгоритмы обработки результатов измерений и оценивания неопределённости».

4. В.В. Шведова, Руденко Н.О. Опрацювання результатів вимірювань при проведенні міжлабораторних звірень за умов наявності систематичної похибки вимірювань // Восточно-европейский журнал передовых технологий. – Харьков, 2013. – 5/2. – с. 23-28.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Наіт Буда Аніс Мунірович

студент

НТУУ “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”

місто Київ, Україна

Анотація: запропоновано вимірювальний канал з віддаленою передачею розміру довжини з використанням частоти як проміжної величини, що може бути використана при побудові систем інтернет-калібрування.

Ключові слова: калібрування, повірка, інтернет-метрологія, частота, простежуваність.

На сьогоднішній день набувають поширення системи інтернет-калібрування, принцип роботи яких базується на віддаленій передачі еталонних величин, що зіграло важливу роль у розвитку інтернет-метрології. Це дозволяє спростити забезпечення простежуваності на різних рівнях.

З цією тенденцією пов’язана необхідність створення еталонів, які забезпечують такий варіант передачі еталонної величини або сигналу. В такому випадку використовують стандарти одиниць фізичних величин, які можна перетворити на частотні сигнали (частота як проміжна фізична величина, що може передаватися, наприклад, з використанням системи GPS). До фізичних величин, які дозволяють формувати проміжні частотні сигнали відносять: час, напругу, довжину, безпосередньо частоту тощо [1].

Зважаючи на те, що найбільш зручною для віддаленої передачі є частота, в статті [2] запропонована схема передачі деякої величини X з перетворенням її на частоту та подальшим кодуванням. При цьому можливі 3 варіанти реалізації такої схеми: автогенераторні датчики, що включають один автогенератор; два автогенератора - вимірювальний і компенсаційний та два вимірювальних автогенератора, чутливі елементи яких з'єднаними за дифференційною схемою.

Для створення вимірювального каналу з віддаленою передачею розміру довжини для систем інтернет-калібрування використовуємо LC-автогенератор, до якого підключено ємнісний чутливий елемент.

Тоді структурна схема набуває вигляду – рисунок 1.

Рисунок 1 – Схема вимірювального каналу з віддаленою передачею розміру довжини для систем інтернет-калібрування.

На схемі позначено: ЧЕ – чутливий елемент; АГ – автогенератор; ТГ – тригер; НП – нормуючий пристрій; АЦП – аналого-цифровий перетворювач; ДОН – джерело опорної напруги; МК – мікроконтроллер; БВІ – блок введення іформації; ІБ – інтерфейсний блок; ПЕОМ – персональна електронно-обчислювальна машина; БЖ – блок живлення.

Перетворення сигналу за схемою, наведеною на рис.1, відбувається наступним чином.

За відсутності на вході датчика вимірюваної величини (X=0) ємність чутливого елементу дорівнює початковій (C₁=C). При цьому вимірювальний автогенератор генерує сигнал з частотою: . При зміні вимірюваної величини на ΔX змінюється значення ємності чутливого елемента на ΔC і автогенератор генерує сигнал з частотою:

де K=ΔC/CX - коефіцієнт перетворення чутливого елемента.

Отже характеристика перетворення такого датчика має наступний вигляд:

В якості давача використано ємнісний датчик переміщення. Отже вхідною величиною X є переміщення d, яке пов'язано з ємністю за наступною формулою:

де ε₀ – діелектрична стала; ε - є діелектричної проникністю матеріалу; d – зазор; S - площа пластин.

Таким чином, функція перетворення фізичної величини d на частотний сигнал f матиме такий вигляд:

де

d_поч – початкова відстань між пластинами ємнісного датчика;

d_нов – поточна відстань між пластинами.

Тоді

Таким чином встановлюючи фіксовану різницю між кінцевим та початковим положенням пластин можна задати розмір потрібної еталонної довжини, яка за допомогою ємнісного давача і автогенератора перетворюється на частотний сигнал. Цей частотний сигнал може бути переданий у віддалену лабораторію за допомогою відомих способів передачі сигналу частоти.

Крім того частотний сигнал може бути закодований і переданий за допомогою дротових або бездротових ліній зв’язку, наприклад, за допомогою мережі інтернет, оптичних ліній зв’язку тощо.

Здійснення кодування за наведеною схемою описано в статті [2]. При цьому вихідний сигнал автогенератора подається на кодуючий пристрій, де перетворюється на цифровий код.

Код, що відповідає початковому значенню вимірюваної величини (початкове положення пластин ємнісного давача d_поч) відповідає коду N₀, що визначається за формулою:

яке зберігається в оперативній пам'яті МК.

Код, що відповідає кінцевому значенню вимірюваної величини (кінцеве положення пластин ємнісного давача d_нов) відповідає коду N₁, що визначається за формулою:

яке також зберігається в оперативній пам’яті МК.

Далі в обчислювальному блоці МК відбувається формування вихідного сигналу вимірювального перетворювача у вигляді числового коду наступним чином:

Для ємнісного давача переміщення попередній вираз набуває вигляду:

Таким чином, запропонована схема дозволяє реалізувати перетворення малих розмірів довжини на частотний сигнал з подальшою передачею у віддалену лабораторію або її кодування та передачу через дротові та бездротові мережі, що дозволяє реалізувати популярне на сьогоднішній день в розвинених країнах інтернет-калібрування.

Література:

1. Software Support for Metrology: GPG 19 – Internet-enabled Metrology Systems (NPL Report DEM-ES 012), June 2006.

2. Кондрашов С.И., Гусельников А.В. Метод постороения универсальных преобразователей физических величин с частотным представлением измерительной информации // Український метрологічний журнал, 2011, №2.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Марігун Артем Олегович,

бакалавр

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м.Київ

Кравченко Юрій Станіславович,

доцент, кандидат сільськогосподарських наук

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ

Анотація: сірі лісові грунти цінні тим, що утворюються без втручання людини, лише за законами природи. Існує декілька версій їх походження: так, існує версія, що вони з’явилися внаслідок погіршення властивостей чорнозему. Наступна теорія розглядає їх як самостійний тип, що утворився на території широколистих лісів. Крім того, деякі вчені припускають, що вони є поліпшеним типом дерново-глейових і підзолистих ґрунтів.

Ключові слова: грунти, грунтознавство, сірі лісові грунти, сільське господарство.

Типи сірих лісових грунтів

Згідно Класифікації грунтів СРСР 1977 року, тип сірих лісових грунтів підрозділяється на три підтипи:

Світло-сірі лісові: гумусовий горизонт малопотужний - 15-20 см, світло-сірого кольору, як і гумусово-елювіальний, що відрізняється сланцюватою або плитчаста структурою; іллювіальний горизонт добре виражений, дуже щільного складання, горіхуватої структури. Зміст гумусу від 1,5-3% до 5%, в його складі переважають фульвокислоти, що обумовлює кислу реакцію грунтів даного підтипу. У цілому, за морфологічними ознаками і властивостями близькі до дерново-підзолистих грунтів.
Сірі лісові: дерновий процес виражений сильніше, а підзолистий - слабше, ніж у світло-сірих. Гумусовий горизонт сірого кольору, потужністю 25-30 см, вміст гумусу - від 3-4% до 6-8%, в його складі незначно переважають гумінові кислоти. Грунтовий розчин має кислу реакцію середовища. Елювіально - іллювіальний горизонт може бути не виражений.
Темно-сірі лісові: серед сірих лісових грунтів виділяється найбільш інтенсивним дерновим процесом і найменш - підзолистим (кремнеземиста присипка не щільна, іноді може взагалі відсутні). Потужність гумусового горизонту - до 40 см, вміст гумусу - від 3,5-4% до 8-9%, гумінові кислоти переважають над фульвокислот. Реакція середовища - слабокисла. Характерна наявність новоутворень кальцію на глибині 120-150 см.

Виділяють роди:

Звичайні
Залишково - карбонатні
Контактно - луговаті
З іншим гумусовим горизонтом

Поділ на види проводиться за:

глибиною скипання

◊ високовскипаючі (вище 100 см)

◊ глубоковскипаючі (глибше 100 см)

потужності гумусового горизонту (A ₁ + A ₁ A ₂ )

◊ потужні (> 40 см)

◊ середньоглибокі (40-20 см)

◊ малопотужні (<20 см)

Сільськогосподарське використання

Сірі лісові грунти активно використовуються в сільському господарстві для вирощування кормових, зернових і плодо-овочевих культур. Для підвищення родючості застосовують систематичне внесення органічних добрив, травосіяння і поступове поглиблення орного шару. У зв'язку зі слабко виражені здатністю сірих лісових грунтів до накопичення нітратів, азотні добрива рекомендується вносити в ранньовесняний період.

Відрізняються досить високою родючістю і при правильному використанні дають хороші врожаї сільськогосподарських культур. Особливу увагу в зоні сірих лісових грунтів необхідно звернути на заходи по боротьбі з водною ерозією, оскільки вона охопила великі площі орних земель. У деяких провінціях еродовані різною мірою грунту становлять 70-80% площі ріллі. В результаті недостатнього внесення органічних добрив вміст гумусу в орному шарі сірих лісових грунтів зменшується. Для оптимального вмісту гумусу повинні вноситься органічні добрива. Средньорічна доза - 10 т на 1 га ріллі, що досягають використанням гною, торфу, різних органічних компостів, сидератів, соломи та інших органічних матеріалів .. Важливим заходом при землеробському використанні сірих грунтів є вапнування. При вапнуванні нейтралізується надлишкова кислотність сірих лісових грунтів і поліпшується надходження поживних речовин в коріння рослин. Вапно мобілізує фосфати грунту, що призводить до захоплення доступного для рослин фосфору; при внесенні вапна зростає рухливість молібдену, посилюється мікробіологічна діяльність, збільшується рівень розвитку окислювальних процесів, більше утворюється гуматів кальцію, поліпшуються структура грунтів, якість рослинницької продукції Більшість сірих лісових грунтів містить недостатню кількість засвоюваних форм азоту, фосфору і калію, тому застосування мінеральних добрив є потужним фактором підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Істотне значення для підвищення родючості сірих лісових грунтів має регулювання їх водного режиму.

Фізико-хімічні властивості сірих лісових грунтів

Агромеліоративні заходи по збереженню і підвищенню родючості

Основні заходи: розширення застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту; здійснення заходів щодо попередження забруднення ґрунтів важкими металами, промисловими викидами, пестицидами та іншими агрохімікатами; здійснення державного контролю за проведенням заходів щодо охорони та відтворення родючості ґрунтів; підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель; оптимізація структури посівних площ і сівозмін з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, попередження ерозійних процесів та відтворення родючості ґрунтового покриву; забезпечення підвищення родючості ґрунтів шляхом реалізації програми сприяння розширення вітчизняного виробництва і поставок сільгоспвиробникам мінеральних добрив, засобів захисту рослин та хімічних меліорантів; впровадження контурно-меліоративну організацію території землекористування з урахуванням грунтово-ландшафтних чинників; забезпечення зацікавленості сільгоспвиробників у максимальній біологізації системи підтримки родючості грунтів за рахунок збільшення їх органічного удобрення, розширення посівів багаторічних трав, бобових культур і сидератів, застосування гумусозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур в науково-обгрунтованих сівозмінах.

Список використаної літератури

1. Ґрунтознавство з основами геології: [навч.посіб.] / О.Ф.Гнатенко, М.В.Капштик, Л.Р.Петренко, С.В.Вітвицький. К.: Оранта. – 2005. – 648 с

2. Почвоведение [навч.посіб.] / В.Е. Гамаюнов. Херсон – 1997 – 292 с.

3. http://poradu24.com

4. Лабораторний практикум з грунтознавства.: [навч.посіб.] О.В.Сидякіна, Н.І.Драчова, О.Л.Сидоренко. – Херсон: РВЦ Колос, 2012. – 147 с

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Сиротюк Марія Романівна, студентка

«Національний авіаційний університет»

Україна, м. Київ

Анотація: в даній роботі розглянута статистика пасажирських перевезень в основних аеропортах України, причини збільшення чи зменшення пасажиропотоку, а також сучасний стан аеропортів, авіаційних перевезень пасажирів і перспективи їх розвитку.

Ключові слова: авіаційний транспорт, аеропорт, пасажиропотік, лоукост авіакомпанія.

Одним із найважливіших елементів функціонування економічної системи кожної країни є транспорт. Авіаційний транспорт виділяється серед інших видів, що зумовлено низкою переваг (серед них можна виділити найбільшу швидкість доставки пасажирів, вантажу та багажу). Невід’ємною ланкою авіаційної транспортної системи є аеропорти. Саме в аеропорті відбувається так званий перехід від повітряного функціонування літака до наземного функціонування. Тому для підвищення ефективності функціонування цивільної авіаційної транспортної галузі в Україні слід звернути увагу на дослідження та особливості розвитку пасажирських аеропортів.

На даний момент в Україні можна виділити 7 найбільших міжнародних аеропортів (пасажиропотік вище 100 тисяч осіб) з функціонуючих зараз 17 . В Таблиці 1.1 наведена динаміка зміни кількості перевезених пасажирів за період з 2011 року по 2017 рік (в пасажирах).

Таблиця 1.1

Аеропорт	Місто	Код (IATA/ ICAO)	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017
Міжнародний аеропорт «Бориспіль»	Київ	KBP/UKBB	8029400	8478000	8690400	6890443	7277135	8645236	10554757
Міжнародний аеропорт «Одеса»	Одеса	ODS/UKOO	824300	907600	920400	863900	949100	1033569	1228102
Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни)	Київ	IEV/UKKK	469800	861900	623700	1090025	944305	1127500	1851700
Міжнародний аеропорт «Львів»	Львів	LWO/UKLL	296900	576000	467300	585200	570570	738317	1080000
Міжнародний аеропорт «Харків»	Харків	HRK/UKHH	308500	501400	480100	437500	373625	598173	806200
Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ»	Дніпро	DNK/UKDD	426300	444200	450700	446798	346014	284900	276954
Міжнародний аеропорт «Запоріжжя»	Запо-ріжжя	OZH/UKDE	56900	56700	59300	75400	128104	281828	348438

Аналізуючи дані, можна зробити висновок що у 2012 році відбувся значний зріст пасажиропотоку (порівняно з попередніми роками). Спричинено це було декількома факторами:

Євро-2012: під час чемпіонату до України прибуло близько 2 млн. туристів, 1,2 млн з яких – авіатранспортом.
За час чемпіонату збільшився попит на внутрішні рейси.
Підвищений інтерес до України завдяки активній рекламі, здебільшого спрямованій на країни Європи.

На відміну від 2012 року у 2013 році попит на авіаційні перевезення, в деяких аеропортах, навпаки зменшується. Цьому стали причиною наступні фактори:

Дестабілізація політичного та економічного стану у країні.
Міжрегіональні конфлікти.
Недостатнє фінансування авіаційної та туристичної галузей з боку держави.
Зменшення зацікавленості іноземних туристів, в зв’язку з нестабільною ситуацією всередині країни.

Ця тенденція продовжувалася і у 2014 році в зв’язку з політичною ситуацією в країні.

Окремо можна сказати про важливі міжнародні аеропорти, які наразі не функціонують: міжнародний аеропорт «Донецьк», міжнародний аеропорт «Сімферополь» та міжнародний аеропорт «Луганськ». В Таблиці 1.2 наведена динаміка зміни кількості перевезених пасажирів за період з 2011 року по 2015 рік.

Таблиця 1.2

Аеропорт	Місто	Код (IATA /ICAO)	2011	2012	2013	2014	2015
Міжнародний аеропорт «Донецьк»	Донецьк		829300	1000000	1120000	96500 (closed)	-
Міжнародний аеропорт «Сімферополь»	Сімферополь	SIP/UKFF	963800	113900	1204500	346700 (closed)	-
Міжнародний аеропорт «Луганськ»	Луганськ	VSG/UKCV	23500	51100	53200	-	-

Міжнародні аеропорти «Донецьк» та «Сімферополь» у 2012 році також активно приймали туристів на чемпіонат Євро-2012. Проте, в зв’язку з тимчасовою окупацією Криму аеропорт «Сімферополь» припинив своє функціонування як український аеропорт з березня 2014 року. Робота аеропорту «Донецьк» була призупинена з 26 березня 2014 року у зв’язку зі спробою захвату аеропорту озброєним сполученням сформованої ДНР . Міжнародний аеропорт «Луганськ» припинив дію 11 червня 2014 року у зв'язку з бойовими діями.

У авіації, подібно до закону збереження матерії, нічого нікуди не зникає і ніщо нізвідки не виникає. Пасажиропотік, який мав надійти до вже недіючих аеропортів був спрямований до інших аеропортів України. В зв’язку з цим спостерігаємо підвищення пасажиропотоку у ІІ кварталі 2014 році, порівняно з 2013 в аеропортах Київ (Жуляни), Львів та Запоріжжя. Дана тенденція спостерігалася й далі.

Слід зазначити, що на сьогодні близько 98 відсотків загальних пасажиропотоків сконцентровані в 7 провідних аеропортах – Бориспіль, Київ (Жуляни), Одеса, Львів, Харків, Дніпропетровськ та Запоріжжя. За підсумками 2016 року, Міжнародний аеропорт «Бориспіль» став одним із лідерів в рейтингу аеропортів Європи за класифікацією ACI Europe (Міжнародна рада аеропортів). А у 2017 році аеропорт «Бориспіль» збільшив кількість перевезених пасажирів на 18,8% та посів третє місце серед аеропортів, які щорічно обслуговують від 5 до 10 мільйонів пасажирів. З огляду на позитивні показники МА «Бориспіль» можна сказати що Україна продемонструвала готовність до вдосконалення авіаційної галузі. Інший же столичний аеропорт – Жуляни – збільшив показники перевезення на 19,4%. Протягом двох останніх років, активно розвиваються регіональні аеропорти. До групи «найменших» аеропортів Європи ввійшов МА «Харків», який також продемонстрував позитивні показники.

Динаміку збільшення кількості обслуговуваних пасажирів в найбільших міжнародних аеропортах України в період з 2014 по 2016 роки представлено на Мал. 1.

Мал.1 Кількість перевезених пасажирів

Розвиток авіації, звісно, не стоїть на місці зараз. Реконструюються аеропорти, відкриваються нові напрямки для перевезень, будуються відносини з авіацією інших держав. Актуальним наразі є питання доступності авіа перельотів українцям. Таку можливість можуть надати так звані лоукост компанії. Так, 30 жовтня 2018 року запускають перший рейс Угорської лоукост авіакомпанії Wizz Air зі Львова до Кракова, Польша. Також, рінаше відкриті пейси із Харкова у Гданськ і Вроцлав, з Києва у Відень, зі Львова у Вільнюс та Братиславу. Також на ринок Українських авіаперевезень увійшли Ірландська лоукост компанія Rainair. А вже з грудня 2018-го року регулярні рейси почне здійснювати перша українська лоукост авіакомпанія SkyUp.

Чому ж виник попит на рейси подібних компаній та чи досягнуть вони успіху на ринку українських авіаперевезень? Дані авіакомпанії дають змогу українцям із середнім доходом користуватись їх послугами, адже відомо, що авіа перельоти – задоволення не з дешевих. Лоукостери ж знижують вартість перельоту для пасажирів завдяки зменшенню кількості багажу, мінімальному обслуговуванню на борту, вильоту/посадки у віддалених від населених пунктів аеропортах з нижчими аеропортовими зборами.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Україна має перспективи на підвищення пасажирських перевезень авіаційним транспортом. Звернути увагу потрібно на відкриття нових внутрішніх авіарейсів, перерозподіл пасажиропотоків із вже не діючих аеропортів (Сімферополь, Донецьк та Луганськ) до функціонуючих, тим самим підвищивши їх рентабельність, розробка нових методів обслуговування пасажирів, відповідність стану аеропортів до стандартів Європи. І вже через декілька років ми зможемо помітити покращення авіаційної галузі України та її конкурентоспроможність на світовому ринку.

Література

1. Звіт Державного департаменту авіаційного транспорту (Укравіатранс) „Підсумки роботи авіаційного транспорту України за 2016 рік”. – К., 2017.

2.Кулаев Ю.Ф. Экономика гражданской авиации Украины. Монография / Ю.Ф. Кулаев, В.И. Щелкунов. – 2-е изд., дополн. и перераб. – К: «Феникс», 2010-736 с.

3. Полянская Н.Е. Организация коммерческой работы на воздушном транспорте. Монография . – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: НАУ, 2006. – 396 с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Норенко Анастасія Миколаївна

Університет митної справи та фінансів

м. Дніпро

Анотація: причини зменшення населення в Україні.У статті досліджено сучасний стан систем населення в Україні та причини зменшення чисельності населення в державі за період її існування.

Ключові слова: демографічні зміни, кількість населення, приріст, демографічні наслідки, рівень життя, старіння, рівень смертності.

У закордонних та вітчизняних наукових публікаціях вважають ,що для того щоб мінімізувати негативні наслідки демографічних змін в Україні, вимагається переосмислення цілей та інструментів політики у всіх сферах.

До 2050 року чисельність населення в Україні зменшиться на 5,5 мільйонів людей. Такі прогнози роблять в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України. Як передає [Дзеркало тижня], своєю чергою, чисельність людей трудоактивного віку (20-59 років) скоротиться на 6,6 млн, тоді як кількість людей у віці 60 років і старше збільшиться на 2,6 млн., а їхня частка в населенні (рівень старіння) зросте до 33%.

На думку провідного наукового співробітника Інституту Лідії Ткаченко, щоб мінімізувати негативні наслідки демографічних змін, вимагається переосмислення цілей та інструментів політики у всіх сферах. "Ухвалення на державному рівні Національного плану дій з питань старіння, навіть в декларативній формі, стало б підтвердженням розуміння складності цього питання і уваги до становища літніх людей, дало б можливість поставити завдання у якісно новому форматі, в тому числі із залученням громадського сприяння та донорських коштів", - вважає науковець. Раніше повідомлялося, що від початку року кількість населення України скоротилася на 139,6 тис. осіб. Станом на 1 вересня цього року кількість наявного населення становило 42 млн 444 тис. Від початку року в країні народилося 243 862 особи, а померло - 386 505.[1].

Взаємодія демографічних змін із процесами економічного й соціального розвитку визначається великою кількістю факторів, що зумовлює складність оцінки їх наслідків. Багато демографічних змін, які відбуваються в Україні, мають глобальний характер і тією чи іншою мірою охоплюють більшість країн сучасного світу. Разом із тим існують значні особливості, які теж не можна назвати суто національними. Вони спостерігаються у більшості країн Центральної та Східної Європи, але в Україні проявляються найгостріше, досягаючи пікових значень.

Перевищення рівня смертності над народжуваністю супроводжує Україну весь період після розпаду СРСР. Затяжна криза перехідного періоду спровокувала зростання смертності та різке зниження народжуваності. Найвищий рівень смертності було зафіксовано у 1995 р., коли очікувана тривалість життя при народженні становила для чоловіків 61,22 року, для жінок — 72,54. Порівняно з 1990 р. показники тривалості життя знизилися на 4,38 і 2,28 року відповідно. Далі ситуація стабілізувалася, але повернутися до рівня 1990-го вдалося лише у 2009–2010 рр., причому одним ривком. У нинішній декаді позитивна динаміка тривалості життя знову уповільнилася, за минулі шість років приріст становив 1,45 року для чоловіків і 0,96 — для жінок.

Тривалий час головним і практично єдиним фактором старіння населення України слугувало скорочення рівня народжуваності й кількості дітей — так зване постаріння знизу.

Аналіз структурних зрушень по укрупнених вікових групах свідчить, що в процесі старіння населення України намітився новий етап: з початку другої декади 2000-х питома вага людей віком 60 років і більше зростає за рахунок зменшення частки поколінь працездатного віку, а не дітей (їх частка стабілізувалася).

Якщо брати до уваги реалії ринку праці, більш адекватною нижньою межею дорослого й трудоактивного віку слід вважати 20 років, оскільки в більш ранньому віці рівень економічної активності близький до нульового.

Таким чином, ми маємо постаріння вже не "знизу" і, звичайно ж, іще не "зверху", тому що динаміка тривалості життя схильна до стагнації. Це постаріння ніби "з середини", і механізм такого постаріння закладений у самій структурі населення.

На мою думку, реальна можливість – це робота над скороченням передчасної смертності, особливо серед чоловіків. А це, своєю чергою, можна зробити за рахунок кардинального поліпшення стану здоров’я населення та зміни ставлення до здорового способу життя як такого. Так, українці нібито орієнтовані на західні стандарти життя, індивідуалізм та гедонізм, але та частина відповідних цінностей, що пов’язана зі збереженням власного здоров’я. Тобто Україна має перейти до, так би мовити, цінностей самозбереження як в індивідуальному, так і колективному плані, замість самознищення, як це є нині. До того ж не на словах, а в дійсності. Адже якщо вірити соціологічним дослідженням, то майже в кожного українця на першому місці – власне здоров’я. Але реальні дії середньостатистичного жителя нашої країни діаметрально протилежні.

Висновки: отже,тут цілий комплекс проблем. З одного боку, через доволі несприятливі соціально-економічні умови, тобто зовнішні стосовно конкретної людини причини, а з другого – через негативні особливості способу життя більшості українців. Просто безпрецедентно поширені смерті, причини яких полягають у надмірному споживанні алкоголю та інших шкідливих для здоров’я звичках.

Плюс до цього в нас дуже мала тривалість життя. Останні три роки спостерігається деяке поліпшення у цій царині, та чи буде воно стійким – покаже час. Тож усупереч усталеним стереотипам, не низька народжуваність є головною нашою проблемою, а саме негативні тенденції щодо високої смертності.

Усе минуле століття стало одним величезним демографічним марнотратством для українського народу. І голодомори, і дві світові , громадянська війни до цьго ще “Війна на сході України”викликали величезну деформацію вікової структури населення. Гігантських утрат постійно зазнавали середньовікові групи, особливо, звичайно, чоловіки працездатного віку. Через екстремальні умови формувалися потужні демографічні хвилі – чергування різних за чисельністю та соціально-демографічним складом поколінь. Це й згодом породжує несприятливе демографічне "відлуння"негативні демоекономічні наслідки.

Література:

1.Ткаченко Л. До 2050 року чисельність населення в Україні зменшиться на 5,5 млн чол /Л. Ткаченко//Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, кандидат економічних наук/ [Електронний ресурс] –Режим доступу: https://dt.ua/UKRAINE/do-2050-roku-chiselnist-naselennya-v-ukrayini-zmenshitsya-na-5-5-mln-chol-vcheni-259941_.html , httpsHYPERLINK "https://www.unian.ua/society/2238566-naukovtsi-sprognozuvali-znachne-zmenshennya-chiselnosti-naselennya-ukrajini.htm"://HYPERLINK "https://www.unian.ua/society/2238566-naukovtsi-sprognozuvali-znachne-zmenshennya-chiselnosti-naselennya-ukrajini.htm"wwwHYPERLINK "https://www.unian.ua/society/2238566-naukovtsi-sprognozuvali-znachne-zmenshennya-chiselnosti-naselennya-ukrajini.htm".unian.ua/HYPERLINK "https://www.unian.ua/society/2238566-naukovtsi-sprognozuvali-znachne-zmenshennya-chiselnosti-naselennya-ukrajini.htm"societyHYPERLINK "https://www.unian.ua/society/2238566-naukovtsi-sprognozuvali-znachne-zmenshennya-/2238566-naukovtsi-sprognozuvali-znachne-zmenshennya-chiselnosti-naselennya-ukrajini.htm.

2.Ткаченко Л. Три вершники демографічного апокаліпсиса /Л. Ткаченко//Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, кандидат економічних наук/ Режим доступу: https://dt.ua/macrolevel/tri-vershniki-demografichnogo-apokalipsisa-osnovni-trendi-v-ukrayini-259843_.html

3. Дахно Ф.В./Основні причини високого рівня смертності в Україні/ - К.: ВЕРСО-04 – 2010

4.Володимир Кресін/Український науково-дослідний інститут екологічних проблем (УкрНДІЕП)/Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/chomu-nas-staie-menshe

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Чанковська Анастасія Володимирівна

студентка юридичного факультету

Донецького національного університету імені Василя Стуса

Україна, м. Вінниця

Анотація: Проведено аналіз наукової літератури та положень законодавства стосовно поняття «заклад охорони здоров’я» та видів таких закладів. Обґрунтовано пропозиції щодо уточнення визначення цього поняття та доопрацьовано класифікацію закладів охорони здоров’я.

Ключові слова: заклад охорони здоров’я, господарська організація, медичне обслуговування, ліцензія, установи судово-психіатричних і судово медичних експертиз, класифікація закладів охорони здоров’я.

Постановка проблеми. На сучасному етапі метою державної політики щодо галузі охорони здоров’я визначено кардинальне та комплексне реформування цієї сфери, спрямоване на створення системи охорони здоров’я, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав [1]. У зв’язку з реалізацією такої реформи актуалізувалася потреба належного визначення поняття «заклад охорони здоров’я», а також вирізнення видів таких закладів, що має стати передумовою подальшого удосконалення їх правового статусу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо визначення поняття та видів закладів охорони здоров’я у різній мірі досліджували О.В. Баєва, В.Д. Волков, Р.О. Ворон, З.С. Гладун, Л.М. Дешко, О.Л. Маргуліс, В.М. Пашков, А.В. Симонян, Л.І. Кущ та ін. Але відсутність єдиного розуміння змісту названого поняття вказує на доцільність додаткового дослідження цього питання.

Мета статті – уточнення визначення поняття «заклад охорони здоров’я» та доопрацювання класифікації таких закладів.

Виклад основного матеріалу. Термін «заклад охорони здоров’я», незважаючи на свою медичну спрямованість, є все ж таки терміном загальновживаним, який зустрічається як в законодавстві, так і в науковій, публіцистичній, художній літературі. Від точності його визначення і розуміння значною мірою залежить чіткість і повнота правового регулювання його організації і діяльності [2, с. 100].

Одним із перших наукове визначення терміну «заклад охорони здоров’я» запропонував О.Л. Маргуліс у праці «Основи радянського трудового права», а саме, зазначав, що це «заклади, на які покладені функції по безпосередньому наданню населенню лікувально-профілактичної та інших видів медичної і лікарської допомоги, по здійсненню державного санітарного нагляду, судово-медичної і судово-психіатричної експертизи і які включені в номенклатуру закладів охорони здоров’я» [3, с. 37]. Як відзначив З.С. Гладун, «О.Л. Маргуліс у своїх наукових конструкціях поняття даного закладу спирався на норми чинного у той час законодавства СРСР та союзних республік про охорону здоров’я, а також напрацювання своїх попередників, відомих юристів довоєнного і післявоєнного часу. Цілком очевидно, що дане визначення терміну «заклад охорони здоров’я» не є досконалим і сьогодні потребує свого подальшого доопрацювання в розумінні його змісту, особливо в нових умовах формування демократичної, соціальної і правової держави та засад ринкових відносин» [2, с. 100].

Первинна редакція Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року (далі – Основи законодавства України про охорону здоров’я) закріпила таке визначення терміну «заклад охорони здоров’я»: це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників (ч. 1 ст. 3 цього Закону). Це визначення декілька разів піддавалось змінам і на теперішній час поняття «заклад охорони здоров’я» на рівні вказаного Закону визначається таким чином: це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників [4].

Поряд із цим у сучасній науковій літературі запропоновано декілька визначень поняття «заклад охорони здоров’я». Зокрема, за визначенням В.М. Пашкова, заклад охорони здоров’я – це суб’єкт господарювання або негосподарюючий суб’єкт та їх структурний підрозділ, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної допомоги або медичних послуг на основі професійної діяльності фармацевтичних та медичних працівників [5]. Згодом В.М. Пашков висловив дещо іншу позицію, наголошуючи на тому, що заклад охорони здоров’я – це установа з відповідною матеріально-технічною базою та працівниками відповідної кваліфікації, що створена суб’єктом господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в тому числі у вигляді структурного підрозділу, чи негосподарюючий суб’єкт публічного права, завданням якої є забезпечення різноманітних потреб населення в охороні здоров’я шляхом надання профілактичної медико-санітарної допомоги чи послуг медичного або фармацевтичного характеру, в тому числі, інформаційно-медичної, санітарно-освітньої та медико-статистичної діяльності на основі професійної діяльності фармацевтичних і медичних працівників [6, с.12]. Натомість А.В. Симонян визначила заклад охорони здоров’я як господарську організацію будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, яка на підставі ліцензії провадить медичну практику самостійно або через відокремлений структурний підрозділ [7, с. 92].

Зважаючи на суттєві розбіжності у визначеннях поняття «заклад охорони здоров’я», що містяться у різних джерелах, доцільно додатково опрацювати питання щодо характерних ознак, наявність яких дає підстави вважати певних суб’єктів закладами охорони здоров’я.

Ключовою серед цих ознак є здійснення відповідними суб’єктами особливих видів діяльності, відмінних від діяльності інших суб’єктів права. Для узагальненого позначення таких видів діяльності в Основах законодавства України про охорони здоров’я вживається поняття «медичне обслуговування населення».

Аналіз змісту діяльності, що позначається вказаним поняттям, дає підстави стверджувати, що ця діяльність є господарською – їй властиві усі ознаки господарської діяльності, про які йдеться у ч.1 ст.3 Господарського кодексу України [8] (далі – ГК України): вона здійснюється у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію певної продукції (зокрема, лікарських засобів) та надання медичних й деяких інших послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Визнання зазначеного факту вказує на доцільність уточнення визначення поняття «заклад охорони здоров’я», виходячи з того, що замість поняття «юридична особа» у цьому визначенні більш прийнятним є використання поняття «господарська організація» як такого, що вживається у господарському законодавстві (ч. 2 ст. 55 ГК України та ін.) і у науці господарського права для позначення суб’єктів господарювання, які мають статус юридичної особи, здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

У розвиток цієї тези потрібно також зауважити, що у законодавчому визначенні поняття «заклад охорони здоров’я» міститься зазначення на те, що таким закладом може бути й відокремлений підрозділ юридичної особи. У зв’язку з цим є підстави погодитись з думкою А.В. Симонян, котра враховує, що за чинним законодавством відокремлені підрозділи не віднесені до кола суб’єктів господарювання, не можуть самостійно одержувати ліцензію (зокрема, ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики). Тому закладом охорони здоров’я правильніше вважати саме юридичну особу (господарську організацію), яка провадить діяльність самостійно або через відокремлений структурний підрозділ [7, с. 27].

Ще одним аспектом, на який доцільно звернути увагу, є зазначення у закріпленому нині законодавчому визначенні поняття «заклад охорони здоров’я» такої ознаки цих закладів, як наявність у них відповідної ліцензії. Разом з тим аналіз різних нормативно-правових актів вказує на те, що ця ознака притаманна не всім закладам охорони здоров’я, оскільки для здійснення деяких видів діяльності, що охоплюються поняттям «медичне обслуговування», одержання ліцензії не потрібно. Так, у абз. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» (далі – Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики) від 2 березня 2016 року вказується, що «дія цих Ліцензійних умов не поширюється на господарську діяльність, пов’язану із здійсненням судово-медичної гістології, судово-медичної експертизи, судово-медичної імунології, судово-медичної криміналістики, судово-медичної токсикології, судово-медичної цитології, судово-психіатричної експертизи» [9]. Тобто, наведена норма передбачає, що ці види діяльності не ліцензуються. Також і в Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 року не вказується на ліцензування таких видів господарської діяльності.

В той же час попри те, що установи судово-медичних (Бюро судово-медичної експертизи (республіканське, обласне, міське), Головне бюро судово-медичної експертизи України) та судово-психіатричних експертиз не отримують ліцензію, такі установи позначаються як заклади охорони здоров’я відповідно до таких норм:

п.4 наказу Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ України) від 28 жовтня 2002 року «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» [10];

п. 1 Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим)», затвердженого наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року [11];

п. 3 наказу МОЗ України від 8 травня 2018 року «Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи» [12] та Переліку установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи від 29 червня 2017 року [13].

У науковій літературі бюро судово-медичної експертизи визначається як «заклад охорони здоров’я в Україні, призначенням якого є надання допомоги органам дізнання, прокуратури та суду (при вирішенні завдань, які вимагають спеціальних судово-медичних знань), а також органам охорони здоров’я при наданні інформації» [14, с. 120] або «спеціальний заклад охорони здоров’я, завдання якого полягає у проведенні судово-медичної експертизи, поданні консультативної допомоги органам дізнання, слідства та суду з питань судово-медичної експертизи, апробації та впровадженні у практику науково-дослідних робіт у галузі судової медицини. У функції таких бюро входять також розробка пропозицій, спрямованих на поліпшення якості лікувально-профілактичної допомоги населенню» [15, с.119].

Отже, одержання ліцензії не є загальною ознакою всіх закладів охорони здоров’я, у зв’язку з чим законодавче визначення поняття «заклад охорони здоров’я» потребує відповідного корегування. Крім того, потребує уточнення й законодавче визначення поняття «медичне обслуговування», в якому також йдеться про одержання закладами охорони здоров’я відповідної ліцензії в установленому законом порядку.

З урахуванням вищенаведеного, можна запропонувати таке визначення поняття «заклад охорони здоров’я» для закріплення його на рівні законодавства: заклад охорони здоров’я – це господарська організація, що здійснює медичне обслуговування населення самостійно або через її відокремлений підрозділ на основі професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Продовжуючи дослідження, варто розглянути питання стосовно видів закладів охорони здоров’я залежно від різних підстав, які можуть допомогти розкрити та більш глибоко зрозуміти теоретичні і практичні аспекти господарсько-правового статусу таких суб’єктів.

У науковій літературі пропонуються різноманітні класифікації закладів охорони здоров’я, в основу яких покладено різні підстави.

Зокрема, О.В. Баєва класифікувала ці заклади за такими підставами: а) за сферою діяльності: лікувально-профілактичні заклади; санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; б) за організаційно-правовою формою: державні заклади охорони здоров’я; комунальні заклади охорони здоров’я; приватні заклади охорони здоров’я; заклади охорони здоров’я, які діють у формі господарських товариств; підприємства, які засновані на власності об’єднання громадян [15, с.109-128]. У зв’язку з цим вбачається, що пропонований розподіл вказаних закладів за другою підставою (за організаційно-правовою формою) не позбавлений вад, оскільки у наведеній класифікації простежується невиправдане змішування таких понять, як «організаційно-правова форма» та «форма власності»

А.В. Симонян класифікувала заклади охорони здоров’я таким чином: а) за формою власності: державні, комунальні, засновані на приватній власності громадян чи юридичних осіб; б) за метою здійснення господарської діяльності: діють з метою одержання прибутку або без цієї мети, для досягнення соціальних результатів; в) за доступністю медичної допомоги та іншого медичного обслуговування: загальнодоступні, відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою; г) за напрямом діяльності: лікувально-профілактичні, санітарно-профілактичні та заклади медико-соціального захисту; д) за спеціалізацією: однопрофільні, багатопрофільні, спеціалізовані, особливого типу тощо [7, с. 92].

Вищенаведені класифікації закладів охорони здоров’я не є вичерпними, і можуть бути доповнені, з урахуванням зроблених вище висновків, а також останніх змін законодавства, спрямованих на реформування у сфері охорони здоров’я.

Зокрема, вказані заклади можна класифікувати за ознакою щодо одержання ліцензії на провадження господарської діяльності: заклади охорони здоров’я, які діють на основі ліцензії та заклади охорони здоров’я, які діють без ліцензії. Адже, як зазначалось вище, за законодавством заклади охорони здоров’я діють на підставі ліцензії, крім тих закладів охорони здоров’я, які здійснюють господарську діяльність із судово-медичної гістології, судово-медичної експертизи, судово-медичної імунології, судово-медичної криміналістики, судово-медичної токсикології, судово-медичної цитології, судово-психіатричної експертизи (абз.2 п.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики).

Також можна запропонувати таку підставу класифікації, як проходження акредитації закладами охорони здоров’я. За нею поділ закладів охорони здоров’я здійснюється на ті, які пройшли акредитацію і на ті, які не проходили акредитацію. Така підстава відображена через закріплені в законодавстві норми, а саме ч. 5 ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, в якій вказується, що заклади охорони здоров’я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному КМУ.

Відповідно до ч. 11 ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я державні та комунальні заклади охорони здоров’я не підлягають приватизації. З урахуванням цього, можна запропонувати класифікацію закладів охорони здоров’я за підставою щодо можливості приватизації: заклади охорони здоров’я, які підлягають приватизації і ті, які не підлягають приватизації.

Крім того, заклади охорони здоров’я можна класифікувати за органом підпорядкування. За такою підставою ці заклади можна поділити на ті, які підпорядковуються МОЗ України як центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я та на ті, які підпорядковуються Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній кримінально-виконавчій службі України та іншим військовим формуванням та правоохоронним органам спеціального призначення, які провадять свою діяльність з урахуванням особливостей, визначених законодавством. Така класифікація здійснена на основі низки підзаконних нормативно-правових актів [16-22].

Крім того, 6 квітня 2017 р. до законодавства внесено зміни, які стосуються класифікації закладів охорони здоров’я за такими згаданими вище підставами, як організаційно-правова форма та форма власності. А саме, згідно чинною редакцією ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров’я за формою власності вирізняються державні, комунальні, приватні або засновані на змішаній формі власності заклади охорони здоров’я. За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я державної власності можуть утворюватися та функціонувати як казенні підприємства або державні установи, а заклади комунальної власності – як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров’я приватної власності не обмежені у виборі організаційно-правової форми.

Узагальнюючи все вищевикладене, можна запропонувати таке уточнене визначення поняття «заклад охорони здоров’я»: це господарська організація, що здійснює медичне обслуговування населення самостійно або через її відокремлений підрозділ на основі професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Заклади охорони здоров’я пропонується класифікувати за такими підставами: а) за органом підпорядкування; б) за організаційно-правовою формою; в) за формою власності; г) за ознакою ліцензування господарської діяльності; ґ) за ознакою проходження акредитації; д) за можливістю приватизації.

Вищенаведені висновки щодо уточнення визначення поняття закладу охорони здоров’я доцільно врахувати при удосконаленні Основ законодавства України про охорону здоров’я та відповідних підзаконних нормативно-правових актів.

Поряд із цим питання правового статусу закладів охорони здоров’я як учасників відносин у сфері господарювання мають стати предметом подальших наукових досліджень.

Література:

1. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров'я в Україні»: Постанова Верховної Ради України від 21 квітня 2016 р. №1338-VIII // Відомості Верховної Ради України. 2016. №21. Ст.450 (Із змін.).

2. Гладун З.С. Заклад охорони здоров’я: основи правового статусу. Право України. 2003. № 6. С. 100–105.

3. Остапович В.М. Особливості адміністративно-правового статусу закладів охорони здоров’я, які надають медичну допомогу постраждалим внаслідок чорнобильської катастрофи. Правове регулювання економіки. 2015. №15. С. 35–48.

4. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. №2801-XII // Відомості Верховної Ради України. 1993. №4. Ст.19 (Із змін.).

5. Пашков В.М. Суб’єкти господарювання та заклади охорони здоров’я: співвідношення правового статусу під час впровадження діяльності. Еженедельник Аптека. 2006. №22 (543). URL: http://www.apteka.ua/article/34385.

6. Пашков В.М. Проблеми господарсько-правового забезпечення відносин в сфері охорони здоров’я: автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.04. «Господарське право, господарсько-процесуальне право». НЮАУ імені Ярослава Мудрого. Харків, 2010. 37 с.

7. Симонян А.В. Господарсько-правовий статус суб’єкта медичної практики: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право». ДонНУ ім. Василя Стуса. Вінниця, 2017. 260 с.

8. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №436-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. Ст. 144 (Із змін.).

9. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №285 // Офіційний вісник України. 2016. №30. Ст.1184 (Із змін. ).

10. Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 р. №385 // Офіційний вісник України. 2002. №46. Ст. 211. (Із змін.).

11. Про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим): Положення Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. №6 (Із змін.).

12. Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 8 травня 2018 р. №865 // Офіційний вісник України. 2018. №53. Ст.1872 (Із змін.).

13. Про організацію служби судово-психіатричної експертизи: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 29 червня 2017 р. №722. Офіційний веб-портал Міністерства охорони здоров’я України. URL: http://old.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20170629_722.html (дата звернення: 08.10.2018).

14. Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів: навчальний посібник / І.М. Перцев, Є.І. Світлична, О.А. Рубан та ін; за ред. проф. В.П. Черниха. Вінниця: Нова книга, 2014. 824 с.

15. Баєва О.В. Основи менеджменту охорони здоров’я: навч.-метод. посіб. Київ: МАУП, 2007. 328 с.

16. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2017 р. №507 // Офіційний вісник України. 2017. №59. Ст.1812 (Із змін.).

17. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я в системі Міністерства оборони України: Наказ Міністерства оборони України від 23 березня 2017 р. №168 // Офіційний вісник України. 2017. №38. Ст.1216 (Із змін.).

18. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України: Наказ Міністерства юстиції України від 21 березня 2013 р. №499/5 // Офіційний вісник України. 2013. №25. Ст.854 (Із змін.).

19. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної прикордонної служби України: Наказ Адміністрації державної прикордонної служби України від 11 грудня 2012 р. №1066 // Офіційний вісник України. 2013. №100. Ст.4095 (Із змін.).

20. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Служби безпеки України: Наказ Служби безпеки України від 28 листопада 2007 р. №852 // Офіційний вісник України. 2007. №93. Ст.3421 (Із змін.).

21. Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України: Постанова КМУ Кабінету Міністрів України від

16 травня 2011 р. №501 // Офіційний вісник України. 2011. №36. Ст.1484 (Із змін.).

22. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 6 серпня 2014 р. №780 // Офіційний вісник України. 2014. №70. Ст.1978 (Із змін.).

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Матвієнко Марія Ігорівна,

бакалавр

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м.Київ

Кравченко Юрій Станіславович,

доцент,

кандидат сільськогосподарських наук

Національний університет біоресурсів і природокористування України

м. Київ

Анотація: в цій статті розглядається грунт чорнозем типовий малогумусний, його горизонти, склад та фізико хімічні показники.Також їх сільськогосподарське використання та заходи щодо поліпшення їх родючості

Ключові слова: чорнозем, грунт, грунтознавство, чорноземи типові малогумусні, сільське господарство

Будова профілю і морфологічні ознаки

Значну частину Яготинського району займають чорноземи типові малогумусні грунти на давньоалювіальних відкладах та лесах.

Це один із родючих грунтів області, що має відносно великі запаси поживних речовин і досить сприятливі фізичні та агрохімічні властивості

З морфологічної сторони вони характеризуються чіткими, добре сформованими глибокими гумусовими горизонтами (45-60 см).

Грунти майже по всьому профілю дуже перериті землериями, рихлі з великою кількістю карбонатів, здебільшого в формі цвілі. Материнською породою є лес.

Морфологічні ознаки кожного горизонту

Н/к: Гумусовий горизонт, темно-сірий, структура грудкувато-зерниста, у нижній частині є карбонати, зустрічаються червориїни, поодинокі ходи землериїв, перехід поступовий;

Н/к-Нрк: Гумусовий, перехідний по забарвленню горизонт, темно-сірий з коричневим відтінком, горіхувато-грудкуватий;

РНк-Phk: Верхній темно-сірий, іноді зі слабким буруватим відтінком, ущільненний, горіхуватий;

Phk-Pk: Нижный перехідни, темно-бурий, грудкувато-призматичний, з гибиною 50 см помітні карбонати, з глибиною 70 см горизонт набуває сірувато-пальовий відтінок і переходить в підстилаючі породу;

Pk: Лес у верхній частині слабо-гумусовий, донизу палево-бурий чи плевий.

Гранулометричний склад

За гранулометричним складом орний шар чорнозему типового малогумусного придатний для вирощування більшосты культур.

За профілем гранулометричний склад змінюється так: кількість мулуатих частинок збільшується, а фізичного піску зменшується.

Грунти добре провітрюються прогріваються сонцем і тому завжди швидко достигають, порівняно довгий час перебувають у сприятливому для обробітку стані.

Таблиця №1.

Гранулометричний склад чорнозему типового

	Глибина, см	Розмір,мм Кількість, % від маси грунту							Фізична глина <0,01	Фізичний пісок >0,01
	Глибина, см	1,00- 0,25	0,25- 0,05	0,05- 0,01	0,01- 0,005	0,005- 0,001	<0,001		Фізична глина <0,01	Фізичний пісок >0,01
Н	0-25	0,62	37,23	38,46	3,84	6,77		12,74	23,35	76,63
Нрк	25-35	0,59	38,42	37,40	3,77	6,65		12,95	23,37	76,61
НРк	35-45	0,56	39,52	35,12	4,69	6,03		13,55	24,27	75,72
Phk	45-120	0,53	40,35	24,55	5,06	4,92		14,59	24,57	75,43
Рк	120-135	0,48	42,01	21,98	6,78	4,56		15,20	26,54	73,45

Таблиця №2.

Запаси гумусу в грунті

Генетичний горизонт	Глибина, см	Вміст гумусу, %	Запас гумусу, т/га	Сфк
Н	0-20	2,69	88,09	1,11
Нрк	25-35	2,3	28,75	0,98
НРк	35-45	2,18	25,5	0,95
Phk	45-100	1,78	161,04	0,84

Глибоке проникнення гумусу по профілю в чорноземах типових пов’язане з впливом на них у минулому степової трав’янистої рослинності

Фізико-хімічні показники

За ступенем насиченості основами землі відносять до непридотни, оскільки найкращі умови для живлення рослин створюються при наявності в складі ГВК Ca²⁺ та катіонів, необхідних для живлення рослин, а в умовах господарства ці показники не дуже низькі: вміст магнію-дуже низький, марганцю-низький, кальцію, міді, цинку та бору-середній

Отже, реакція грунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної. Грунти не потребують вапнування

Таблиця №3.

Фізико-хімічно показники

Генетичний горизон	Глибина, см	Місткість вбирання	Сума увібраних основ	Гідролітична кислотність	Обмінний натрій	Ступінь солонцюватості	Ступінь насиченості основами	рН сольовий
Генетичний горизон	Глибина, см	Мг-екв на 100г грунту				Відсоток від місткості вбирання		рН сольовий
Н	0-20	20,1	18	3,01	0,23	-	74	5,6
Нрк	25-35	19,2	19	2,00	0,21	-	83	5,7
НРк	35-45	18,6	20	1,98	0,19	-	86	5,9
Phk	45-120	18,4	17	1,98	0,18	-	91	6,0
Рк	120-135	18,1	16	1,80	0,18	-	92	6,2

Таблиця №4.

Ступінь кислотності грунтів

рН сольовий	Ступінь кислотності	Площа,га
5,0-5,9	Слабокислі	214,9
6,0-7,0	Близькі до нейтральних	228,7
7,0	Нейтральні	85

Фізичні властивості грунту

Гарна структурність чорноземів визначає їх високу пористість в гумусових горихонтах, яка зменьшується з глибиною.

Некапілярна пористість може становити 1/3 загальної пористості, що забезпечує хороший повітряний і водний режим грунту.

Вміст доступних рослинам елементів живлення

Чорноземи типові багаті на легкодоступні форми фосфор . Щодо обмінного калію, то грунти ними забеспечені помітно та добре

Незважаючи на те, що чорноземи добре забеспечені азотом, фосфором і калієм, внесення органічних і мінеральних добрив різко підвищує врожайність усіх сільськогосподарських культур.

Заходи щодо підвищення родючості грунтів

На чорноемах типових малогумусних, як і на інших грунта області, основни заходом для поліпшення їх родючості є створення глмбокого орного шару, в яому інтенсивніше проходять біологічні процеси і більше нагромаджується волои. Необхідно відмітити , що при достатній кількості вологи відбувається період вегетації рослин. Чоноземи глибокі навіть при мінімалних озах добрив здатні давати високі врожаї.

Ще одним з найважливіших заходів для поліпшення грунту є боротьба за вологу: снігозатримання, затримання талих вод, боротьба з поверхневим стоком, раціональний і своєчасний обробіток. Адже волога є одним із наважливіших факторів родючості чорноземних грунтів області.

Чорноземи типові дуже добре реагують на внесення добрив, особливо азотних та органічних. Карбонатні відміни чорноземів глибоких вимагають внесення лише фізіологічно кислих та біологічно кисих форм добрив ( суперфосфат, сірчанокислий амоній), чорноземи вилугувані вимагають внесення нейтральних форм добрив( азотнокислий, сірчанокислий, хлористий калій, калійні солі) та проведення вапнування.

Чорноземи типові малогумусні є золотим фондом області. За сприятливих кліматичних умов при належному обробітку, навіть при незначних кількостях органічних і мінеральних добрив, вони можуть давати неперевершені врожаї майже всіх сільськогосподарських культур .

Список використаної літератури

1. Ґрунтознавство з основами геології: [навч.посіб.] / О.Ф. Гнатенко, М.В. Капштик, Л.Р. Петренко, С.В. Вітвицький. К.: Оранта. – 2005. – 648 с

2. Ахтирцев Б.П., Єфанова О.В. Гумус підтипів середньоруських чорноземів різного гранулометричного складу. Вид. ВДУ, 1999р.

3. Щеглов Д.І. Чорноземи центру російської рівнини і їх еволюція під впливом природних антропогенних факторів. Вид. «Наука», Російська академія наук, 1999.

4. Лабораторний практикум з грунтознавства.: [навч.посіб.] О.В.Сидякіна, Н.І. Драчова, О.Л. Сидоренко. – Херсон: РВЦ Колос, 2012. – 147 с

5. Адеріхін П.Г. Грунти, їх генезис, властивості і коротка агровиробничим характеристика. Вид. Воронезький університет, 1993р.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 632.51+633.16(477.61)

Гаврилюк Юлія Володимирівна

кандидат сільськогосподарських наук

Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна

Деркач Артем Віталійович

магістрант

Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна

Анотація. Проведено дослідження в агрофітоценозах Луганської області напрямлені на виявлення видового складу та рівня шкідливої бур’янів в посівах ячменю ярого. Виявлено 112 видів бур’янів в агрофітоценозах ячменю ярого. Встановлено найбільш шкодо чинні види та обчислено рівні зниження урожаю залежно від кількісної присутності бур’янового компоненту.

Ключові слова: бур’яни, посіви, ячмінь ярий, зерно, шкода.

Ярий ячмінь вирощують в Україні як продовольчу, кормову й технічну культуру. Проте за обсягом вико¬ристання його продукції в народному господарстві він є насамперед однією з цінних зернофуражних культур, частка якої в балансі кон¬центрованих кормів є значною [4].

Сучасні сорти здатні забезпечувати високу й стабільну за роками врожайність. Однак урожай ячменю залишається ще набагато нижчим його біологічних можливостей. Обмежуючим фактором максимального валового збору зерна та його якості є значне забур’янення посівів цієї культури [5].

Оскільки на території Луганської області ячмінь ярий є однією з основних фуражних культур, проблема з забур’яненістю його посівів постає досить гостро, це й спонукало нас до проведення досліджень по вивченню видового складу та шкідливої дії бур’янів на цю культуру.

Польові досліди в агрофітоценозах ячменю ярого проводилися протягом 2017– 2018 рр. на території Луганської області. Обстеження видового складу сегетальних бур’янів і шляхів забур’яненості посівів проводили маршрутно-експедиційним методом або в спеціальних дослідах [7,8]. Видовий склад бур’янів, та рясність вивчали за загальноприйнятими методиками [1,2,3,6].

В агрофітоценозах за участю ярого ячменю було виявлено 112 видів бур’янів з переважаючих ярих видів, зокрема – Fumaria schleicheri, Chenopodium album, Sinapis arvensis, Asperugo procumbens, Avena fatua, Hordeum murinum, Ambrosia artemisifolia, Consolida paniculata, Amaranthus albus, A. retroflexus, Atriplex patula, Polygonum aviculare, Setaria glauca, S. viridis тощо. Дещо меншою мірою траплялися – Lappula patula, Galinsoga parviflora, Taraxacum seratinum тощо.

Серед багаторічників переважали: Coronilla varia, Seneсio Jacoboea, Cichorium intybus, Taraxacum officinale, Euphorbia agrarica, Elytrigia repens, Agropyron pectinatun, C. setosum, C. arvense, Sonchus arvensis, Plantago major тощо.

При забур’яненні посівів ячменю Elytrigia repens у кількості 10 – 20 шт./м² маса надземної частини рослин ячменю знижувалася на 24 – 28 %, а урожайність на 0,16 – 0,54 т/га.

При змішаному малорічному типі забур’яненості та за наявності в посівах таких бур’янів, як Ambrosia artemisifolia, Chenopodium album, кількістю 10 шт./м² надземна біомаса ячменю зменшувалася на 20,4 %, а урожайність – на 0,29 т./га. При збільшенні кількості бур’янів у посівах ячменю до 20 шт./м² втрачалося 0,53 т./га зерна, або 19,6 %, а при 30 шт./м² – 1,08 ц./га або 40 % відповідно (табл. 1).

Таблиця 1

Втрати врожаю зерна ярого ячменю залежно від рівня забур’яненості посівів різними видами бур’янів (2017-2018 рр.)

Кількість бур’янів шт./м²	Lactuca tatarica		Sonchus arvensis		Еlytrigiа repens		Chenopodium album		Аmbrosia аrtemisifolia		Змішаний тип забур’яненості
	т/га	%	т/га	%	т/га	%	т/га	%	т/га	%	т/га	%
	2,71	100	2,71	100	2,71	100	2,71	100	2,71	100	2,71	100
10	0,69	25,5	0,45	16,6	0,16	5,9	0,04	1,5	0,12	4,4	0,29	10,7
20	1,07	39,5	0,93	34,3	0,54	20,0	0,22	8,1	0,34	12,5	0,53	19,6
30	1,58	58,3	1,47	54,2	0,85	31,2	0,57	21,0	0,66	24,4	1,08	40,0

Отже, найвищою шкодочинністю в посівах ярого ячменю відзначалися багаторічні коренепаросткові бур’яни. При наявності в посівах Lactuca tatarica 10 шт./м² рослин урожайність ячменю знижувався на 25,5 %, 20 шт./м² – 39,5 %, 30 шт./м² – 58,3 %. Не менш шкодочинним був Sonchus arvensis при наявності 30 шт./м² його рослин урожайність зменшувалася на 54,2 % – 1,47т/га. Такі ярі види як Chenopodium album та Аmbrosia аrtemisifoliа мали також високий негативний вплив на урожайність ячменю. При наявності 10 шт./м² їх рослин, втрати врожаю складали 1,5 %, 4,4 %; 20 шт./м² – 8,1 %, та 12,5 %; 30 шт./м² – 21 % та 24,4 % відповідно.

Література

1. Верещагин Л. Н. Атлас травянистых растений / Л. Н. Верещагин. – К. : Юнивест-Маркетинг, 2000. – 352 с.

2. Веселовський І. В. Довідник по бур’янах / І. В. Веселовський, Ю. П. Манько, О. Б. Козубський. – К. : Урожай, 1993. – 208 с.

3. Веселовський І. В. Атлас – визначник бур’янів / І. В. Веселовський, А. К. Лисенко, Ю. Т. Манько. – К. : Урожай, 1988. – 72 с.

4. О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко — К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.

5. Кирилюк В.П. Забуряненість посівів ячменю ярого залежно від систем основного обробітку ґрунту. Збірник наукових праць ННЦ “Інститут землеробства УААН Вип. 12. – 2010.

6. Определитель высших растений Украины / Под ред. Доброчаевой Д.Н. – К. : Наукова думка, 2000. – 548 с.

7. Фисюнов А. В. Методические рекомендации по учету засоренности посева и почвы в полевых опытах. – Курск, 1983. – 63 с.

8. Фисюнов А. В. Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов / А. В. Фисюнов, Н. Е. Воробьев, Л. А. Матюха, Ю. В. Литвиненко. – Днепропетровск, 1974. – 71 с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Малохатько Єлизавета Володимирівна

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Україна

Дніпро

Аннотація:

У статті розглянуто особливості використання соціальних мереж, а саме платформ Twitter та Facebook, як головних інструментів просування політичного кандидата на прикладі передвиборчої кампанії Дональда Трампа. Проаналізовані та виділені головні характеристики онлайн-просування, стратегії представленості та впливу.

Ключові слова: соціальні мережі, Twitter, Facebook, кампанія, політична комунікація, Інтернет, глобалізація, стратегія, виборці.

Annotation:

The article discusses the peculiarities of using social networks, namely the Twitter and Facebook platforms, as the main tools for advancing a political candidate on the example of Donald Trump's election campaign. The main characteristics of online promotion, representation strategies and impact are analyzed and highlighted.

Keywords: social networks, Twitter, Facebook, campaign, political communication, Internet, globalization, strategy, voters.

Постановка проблеми. Реалії сьогодення: соціальні мережі стали важливим інструментом політичного впливу. Інтернет має змогу перетворити пропагандистські та політизовані дані на більш персоналізовані й широко розповсюджені. Глобалізація безперечно впливає на сучасну культуру, а одним з найвпливовіших аспектів такого впливу є Інтернет - це інструмент, який сполучає індивідів та ідеї.

Постає проблема впливу глобалізації на культуру, життя та суспільство. Адже саме глобалізація ідей стала однією із причин успіху передвиборчої кампанії Дональда Трампа, оскільки його здатність швидко та постійно встановлювати зв’язок з американською громадськістю є найважливішою причиною його популярності та остаточного успіху.

Об’єкт вивчення: стратегія просування через соціальні мережі Twitter та Facebook Дональда Трампа під час передвиборчої кампанії 2016 року.

Мета статті: дослідження та виявлення особливостей соціальних мереж як головних інструментів політичної комунікації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологією дослідження стали роботи дослідників: Даміра Халлілова, Джона Голдбрега, Діка Морріса, які досліджували політичну комунікацію у соціальних мережах, особливості застосування нових медіа у політичній комунікації, процеси глобалізації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Соціальні мережі, а особливо Twitter, сьогодні використовуються у політичній комунікації як інструмент впливу. Політичні кампанії не стали виключенням, де Інтернет швидко набирає популярності. Незважаючи на успіх, онлайн-присутність політичних кандидатів не має правил.

Політична кампанія Дональда Трампа стала справді новаторською за допомогою явища політичного спілкування, де ефективно виробляється дискурс з громадянином. У цьому явищі індивіди самі визначають, які політичні діячі та ідеології вважаються гідними популярності через переважно демократичний процес голосування за допомогою лайків і ретвітів.

З початку ХХІ століття Інтернет швидко розвивається і стає полем битви для політичної реклами. Під час виборів на пост президента у 2000 році, головний стратег, Дік Морріс, визначив поєднання політики та Інтернету неминучим явищем, заявивши, що Інтернет буде конгресом. Інтернет буде парламентом. Інтернет буде виборами [1].

У 2016 році в Америці виросла залежність громадськості від Інтернету та соціальних мереж. Успіх і популярність Трампа багато в чому пояснюється його присутністю в соціальних мережах, особливо Twitter. До 45% бюджету кампанії Трампа за один місяць було присвячено цифровому просуванню та дослідженню [2]. Це фінансування, перш за все, було витрачено на опитування та ідентифікацію виборців, які використовувались для розробки однією з найбільш надійних політичних баз даних в Америці. Інформаційне агентство Bloomberg визначає вартість бази даних виборців Трампа 100 мільйонів доларів, керуючись IT-директором кампанії Трампа, вважаючи, що ця інформація дозволила адміністрації Трампу "володіти майбутнім республіканської партії [4].

Дональд Трамп постійно залишається присутнім в Інтернеті. Щодня публікуючи кілька твітів, Трамп і його думки постійно "трендуються". Це показує, що для кандидатів дуже важливо мати активну присутність в Інтернеті, а також розробляти кампанії спеціально для соціальних мереж.

Політичні кампанії Дональда Трампа мають свій власний Facebook-штаб, який "допомагає кампаніям у поширенні своїх повідомлень, збільшенні взаємодії та отримання негайного відгуку про те, як вони працюють". [5] Трамп скористався цим високоефективним сервісом, щоб максимально збільшити свою присутність на Facebook, тоді як кампанія Клінтона не зверталася за допомогою до посадових осіб Facebook, замість цього вона вирішила покладатися на власних експертів із соціальних мереж. Крім того, Трамп не тільки постійно присутній онлайн, він також вміло використовує свою присутність, отримуючи перевагу, більший вплив від інших, більш традиційних кандидатів.

Стратегія присутності Дональда Трампа у соціальних мережах [4].:

використання соціальних мереж для висвітлення своїх рішень;
- публічне та особисте звертання до опонентів через соціальні мережі;
- використання акаунтів у Twitter для фокусування уваги на собі, а не на своїй програмі;
- публікація провокаційних твітів чи постів для створення зайвої уваги.

Дональд Трамп також використовував соціальні мережі для битви зі своїми опонентами, дискредитуючи їх та нападаючи на них у своїх акаунтах в соціальних мережах. У Дональда Трампа було три основних операцій з придушення кандидатів: знизити явку виборців ключових груп Клінтон: білих лібералів, молодих жінок та афроамериканців. Розміщення реклами, яка відтворювала невдоволення прихильників Бенні Сандерса у кандидатурі Гілларі Клінтон, підкреслення історії звинувачень Білла Клінтона у сексуальних домаганнях [3]. Використовуючи Facebook як засіб для поширення свого впливу та затвердження своєї політичної присутності, Трамп зумів досягти набагато більше впливу та популярності, ніж кандидати, які використовували традиційні методи політичної реклами.

Висновки. Присутність Трампа, як першого президента, постійно присутнього у Twitter та Facebook стала новаторською ідеєю. Його присутність в соціальних мережах - це навмисна стратегія, де думки та рішення президента неймовірно доступні кожному. Це те, що важливо в політиці в епоху Інтернету, здатність кандидата бути присутнім усюди. Активна онлайн-присутність Трампа є не тільки результатом глобалізації, вона буде формувати і надихати всіх наступних кандидатів розробляти стратегію просування виключно через соціальні мережі.

Список бібліографічних посилань

1. Dick Morris: The New Prince: Machiavelli Updated for the Twenty-First Century. – 2000.

2. Dick Morris: Rogue Spooks: The Intelligence War on Donald Trump. – 2017.

3. Дамир Халилов “Маркетинг в социальных сетях”. – Изд. МИФ. –2016. 240 с.

4. Bloomberg: [Электронный ресурс]: Sarah Frier, Jennifer Jacobs // Facebook gives Trump support

5. Jonah Goldberg: Donald Trump & Bernie Sanders. – America's Populist Backlash. – 2017. – National Review.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шепянова Аліна Миколаївна

Дніпровський національний університет ім. О. Гончара

Україна

Дніпро

Анотація. У статті розглядається рекламна діяльність в етнокультурному аспекті. Пояснюються особливості створення реклами для іншої культури. Також розповідається про національні особливості сприйняття рекламного повідомлення. Пояснюється важливість знання крос-культурної компетенції у творця рекламного повідомлення. Особливу увагу у статті приділяється аспектам використання та сприйняття у рекламі образів, символів, звичок, поведінкових норм іншої культури. Автор статті приходить до висновку, що знання особливостей культури на яку спрямована рекламна діяльність грає важливу роль у її ефективності.

Ключові слова: національна культура, етнокультура, реклама, глобалізація, крос-культурна компетенція, маркетингова комунікація, соціально-культурна діяльність.

Annotation. The article deals with advertising activities in the ethno-cultural aspect. Explains the peculiarities of creating an advertisement for another culture. It also describes the national peculiarities of the perception of an advertisement. Explains the importance of knowing cross-cultural competence in the creator of an advertising message. Particular attention is paid to aspects of the use and perception in advertising of images, symbols, habits, behavioral norms of another culture. The author of the article concludes that the knowledge of the specifics of culture, on which advertising is directed, plays an important role in its effectiveness.

Key words: national culture, ethnoculture, advertising, globalization, cross-cultural competence, marketing communication, socio-cultural activity.

Постановка проблеми. Сьогодні реклама відображає культурні традиції та впливає на формування нових ідей, образів та цінностей. Особливо сьогодні, коли розширюються міжнаціональні контакти та збільшується інформаційний обмін між представниками різних культур, особливу увагу треба приділяти проблемам їх взаємодії .

Об’єкт вивчення: культурні традиції, образи, зразки вербальної та невербальної комунікації .

Мета статті: вивчення специфіки культури інших країн. Проаналізувати різницю між культурами та їх особливості. Вивчення образів, звичок, вербальної та невербальної комунікації інших культур.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологією вивчення теми стали роботи таких дослідників як: Кратко І. Г Формування крос - культурної компетенції у сфері маркетингових комунікацій. А також, робота Матвеева, Л., Данилова, А. Реклама:етнокультурне перехрестя.

Виклад основного матеріалу дослідження. У ході дослідження треба розуміти, що на сьогодні реклама є не просто повідомленням, що передає переваги товару чи послуги. Нині вона виступає соціально-культурним феноменом та видом соціально-культурної діяльності, що відображає трансформації та зміні, які відбуваються зараз у суспільстві, та у його соціальній, емоційній та естетичних сферах.

Безумовно, реклама – це творіння культури, в рамках якої вона створюється, і тим самим не може не відображати її етнокультурні та національні риси. Особливо гостро постає питання про національні особливості реклами в умовах глобалізації, коли комунікації масштабно поширюються і будь-які повідомлення, що створенні за певними правилами того часу і місця, де і коли він з’явився, може бути використаний в іншій культурі, що веде до помилкового його уявлення з позиції іншої культури, а з іншого боку розповсюдження чужих рекламних образів неодноразово призводить до трансформації уявлень суспільства про світ та ціннісних культурних установок.

Можна б було не звертати уваги на входження в іншу культуру рекламного повідомлення, коли б це не заважало ефективності реклами. Сприйняття у свою чергу обумовлено цілою низкою причин, у тому числі і етнокультурного порядку, що призводить до необхідності крос-культурного вивчення та аналізу реклами, з одного боку, та формування крос-культурної компетенції фахівців у сфері реклами – з іншого.

На сьогодні ефективна реклама повинна будуватися не тільки на знанні мов, але і національно-культурних особливостей, низок цінностей та звичних образів, що зафіксовані у свідомості утримувачів рекламних повідомлень. Зневага аналізом та вивченням культури споживачів призводить не тільки до не ефективності реклами, а і до штрафів та збитків.

Перш за все треба проаналізувати культурні, у тому числі етичні та національні особливості та риси ринку на який буде спрямовано маркетингову комунікацію.

Особливу увагу треба звернути на релігійні, національні особливості, а також звички та традиції, риси вербальної та невербальної комунікації.

Складності у передачі рекламного повідомлення можуть виникати вже у процесі перекладу реклами з однієї мови на іншу. Часто втрачається зміст та сенс слоганів. Потрібно шукати тотожні замінники ті словотворчі форми, що відповідають сенсу реклами саме у культурі, на мову якої припадає переклад. Також це стосується процесу розробки назви фірми, торгової марки. Важливо звернути увагу і на графічне (літерне і шрифтове) написання.

У цілому можна дійти до висновку, що рекламні крос-комунікації повинні будуватися з урахуванням не тільки форми мови, але і сленгу та інших моментів.

Іншого роду виникають труднощі у роботі з консервативними ринками, де існують певні релігійні та ідеологічні заборони. Прикладом є ісламські або далекосхідні країни.

Іслам накладає на будь-які зображення, у тому числі і рекламні цілу низку заборон. Головна заборона – це оголення людського тіла, а особливо жіночого.

Релігійні заборони припадають і на символіку, що прийнята в інших віросповіданнях. Що стосується ідеологічних заборон, то у КНДР часто забороняється реклама за надмірний капіталізм.

Знання світової культури та її особливостей необхідно також у зв’язку з тим, що у рекламі часто використовуються метафори чи знаки, символи, що мають сенс у певній культурі. Особливу увагу треба приділяти смисловій наповненості давніх символів у історико-культурному контексті.

Також до знакової систем необхідно додати символіку кольору та чисел. Окрім релігійних та культурних цінностей, треба приділяти особливу увагу моральні та естетичні ідеали, норми та зразки поведінки.

Труднощами при створенні реклами для зовнішнього ринку можуть виникнути у особливостях, звичках, традиціях та невербальної комунікації – різноманітні поведінкові сигнали, прийоми, що відображають емоційній настрій.

Особливо сильно це видно у телевізійній рекламі, де поведінка акторів може не співпадати з традиціями та нормами іншої культури. Так, виникає дисонанс у глядачів.

Висновки. Таким чином, крос-культурний аналіз дозволяє дійти до висновку, що історично сформований у певній культурі принцип трактування образу нерідко впливає на його сприйняття, яке складається у глядачів з іншої культури, у зрівнянні з образом, що виникає у глядача, що належить до тієї ж культури, що і творець рекламного повідомлення. Це можна виправити лише збільшуючи крос-культурну компетенцію творців реклами та враховуючи особливості культури для якої створюється реклама.

Список бібліографічних посилань

1. Кратко, И. Г. Формирование кросс-культурной компетенции в сфере маркетинговых коммуникаций – залог успеха и предостережение от ошибок при выходе на зарубежные рынки [Текст] / И. Г. Кратко // Маркетинг и маркетинговые исследования. – 2002. – № 6 (42). – С. 33. 3.

2. Матвеева, Л., Данилова, А. Реклама: этнокультурный перекресток [Электронный ресурс] / Л. Матвеева // Лаборатория рекламы, маркетинга и public relation. – Ч. 1. – № 3, 2000. – Режим доступа: http: // lab. advertology.ru /arxiv /2000/ frem_advert-cross. htm. – Ч. 2. № 4, 2000. Интернет-ресурс. Режим доступа: http://lab. advertology.ru/arxiv/2000/frem_advertcross1. htm.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Делій Катерина Дмитрівна

студентка 6 курсу

спеціальність “Журналістика”

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Україна

Дніпро

Аннотація:

Сьогодні сучасні рекламні прийоми та технології здатні формувати в уяві багатьох споживачів нереальні, але дуже правдоподібні речі та образи, для того щоб змусити аудиторію купувати запропоновані товари та послуги. Зворотньою стороною цієї діяльності є великий вплив цих речей на життя людини, коли вона вже не в змозі розрізнити вигадане від реального. У статті описується саме яким чином у рекламі народжуються ідеї привабливого способу життя невід'ємним атрибутом яких є представлені товари та послуги. Та який вплив така реклама має на молодь, яка в силу вікових особливостей( готовності до нового, відсутність життєвого досвіду, пошуку себе та свого місця у житті) більш схильна реагувати та приймати рекламні пропозиції.

Annotation:

Today, modern advertising techniques and technologies are capable of forming in the imagination of many consumers unreal, but very plausible things and images, in order to get the audience to buy the offered goods and services. The reverse side of this activity is the great influence of these things on human life, when it is no longer able to distinguish the fictitious from the real one. It is in this way that advertising creates the idea of аn attractive lifestyle with an inalienable attribute of which goods and services presented. This advertising has a particularly high impact on young people, which, due to age characteristics (readiness for a new one, lack of life experience, search for themselves and their place in life) are more inclined to react and to accept promotional offers.

Ключові слова: телереклама, молодь, стиль життя, товари, послуги.

Постановка проблеми. У сучасному світі реклама є соціальним орієнтиром, прикладом для наслідування, а рекламні технології передають візуальні образи та символи у контекст соціальних відносин. Реклама стала все більш вагомою і значимою у житті людей, зокрема молоді. Ми безумовно довіряємо їй та дозволяємо проникнути у власне життя. Ми захоплюємося нею та усіляко намагаємося відтворити стиль такого привабливого рекламного життя. Проблема ситуації полягає в тому, що рекламна комунікація,впливаючи на формування життєвих установок молоді, може мати як позитивний, так і негативний результат. Їхні особистісні та суспільні цінності, створють неоднозначний вплив на формування соціальної поведінки із властивими йому тенденціями.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вплив реклами на молодь останнім часом досліджується через призму неправильного способу життя, а саме паління, вживання алкоголю та наркотиків, споживання фастфуду та шкідливої іжи, цим питанням займалися:Т. Хемпфіл, М. Чен, К. Печман, К. Флемінг, К. Росс та інші. Проаналізована можливість впливу реклами як позитивного джерела на цінності молоді у наукових роботах: А. Тимошенко, А. Стрелковська, О. Агарков. Гіперболізований стиль життя, який насаджує реклама у суспільстві, вивчали Р. Белк і Р. Поллей, Б. Енгліс та М. Соломон, Д. Белл,, проте у цих роботах не було достатньо акцентовано уваги на роботі рекламістів, які створювали рекламу саме для молодіжної аудиторії.

Мета статті - Розглянути, який стиль життя пропонує молоді сучасна українська адаптована телереклама.

Об'єкт дослідження - Ознаки молодіжного стилю життя, який відображає телереклама.

Методи дослідження У даній публікації були використані емпіричні та теоретичні методи дослідження адаптованої телереклами які транслюються на українських телеканалах, їх диференціація за різновидами товарів та послу. .

Виклад основного матеріалу дослідження. Як стверджує І. Кон, молодість є біологічно універсальною фазою життєвого циклу людини [1]. Однак її вікові рамки тісно пов'язані з культурою та історією суспільства. Однією з головних ступенів цієї фази розвитку людини можна вважати пошук та визначення світоглядних пріоритетів. “Соціологічна енциклопедія” дає нам таке визначення терміну “молодість”.Молодість- процес за допомогою якого вік соціально формується, контролюється та інституціоналізується та є керований історичними і культурними особливостями [4] .

Протягом часу межі “молодості” були різними. Соціологи визначають нижню вікову межу між 14-16 рoками, а а верхню між 25-29 рoками. Згідно із Законодавством України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», то він вказує нам на те що «молодь, молоді громадяни – громадяни України віком від 14 до 35 років»[2]. Головні психографічні характеристики цієї категорії- несформований світогляд, через що на них легше впливати. Це найважливіший період у житті, коли особистість яка формується може мати вплив на соціальну дійсність.

Мас-медіа один з найважливіших чинник соціалізації людини, оскільки демонструють приклади поведінки, цінностей та суспільних норм. Освітня функція мас-медіа є близькою до функції соціалізації. Її основне завдання полягає у постійному розширенні пізнавальних та оціночних можливостей молоді та систематичному набутті знань. Мас-медіа дають достатню кількість знань, особливо це стосується новин, новацій в суспільному житті, технологій та можливості пізнавати нове і відкривати для себе до сьогодні невідомі світи. Але твердження, що мас-медіа, є навчально-освітньою платформою для аудиторії є сумнівним. Насамперед, тому що контент може бути різним і по-різному зрозумілий аудиторією.

Вплив реклами на молодь вивчається дуже давно. Особливо розвинуті сфери-вплив на молодь для формування певних політичних поглядів, вплив на харчові звички, вплив на одяг та індивідуальний стиль тощо. Останнім часом одним з головних напрямків дослідження стали можливості використання медіа, а саме реклами для боротьби з токсичними явищами у житті молодих людей: шкідливі звички, агресія, насилля, а також можливості медіа для стимулювання позитивних на думку дослідників зрушень у житті молоді. Підняття рівня медіа-грамотності серед молоді дозволить критично аналізувати велику кількість інформації і не віддаватися патогенному пливу, який згодом може відобразитися не лише на психічному, а і на фізичному стані людини.

Щоб приблизно зобразити загальну картину молодіжного стилю життя і відповісти на питання чи має він відображення у рекламі різних товарів/послуг було проаналізовано телерекламу згідно зі складовими стилю життя які запропонував А. Сафарян [3]. Зовнішній вигляд(зачіска,одяг), дизайн житла та речей, коло інтересів та їх відношення до продукту що рекламується, особливості дозвілля, праці. Зовнішній вигляд: у 90% реклам зовнішній вигляд відповідає останнім трендам. Актори зазвичай одягнені у речі відомих молодіжних брендів. Хлопці у таких рекламах постають перед нами веселими, привабливими, стильними, мають достатньо коштів аби придбати телефон останньої моделі. Дівчата з ідеальною зачіскою та макіяжем, чистою шкірою обличчя, високі та стрункі з білосніжними посмішками. Вони зазвичай імітують природній вигляд, але насправді є надтоідеальними для реального повсякденного життя. Одяг молоді віком від 14-27 років має відмінності між одягом тих кому 28- 35 років. Перша категорія одягнена більш яскраво, переважно у спортивному стилі або стилі кежуал, дівчата іноді в легких повітряних сукнях,(реклама Київстар, Гарньер) а друга переважно у діловий одяг пастельних а темних кольорів. ( реклама Чиста лінія). Але також серед усієї кількості відібраної реклами були і такі випадки коли молодь була одягнена у звичайний одяг.

Отже, пояснимо для себе деякі характерні риси: стильний та якісний одяг; природня (професійна)зачіска; природній (професійний) макіяж; модні та вишукані аксесуари (реклама морозиво “Лімо” ми бачимо сюжет на якому час зупинився коли герої почали куштувати морозиво. Жінки у красивих стильних вбраннях та за кермом дорогих авто, чоловік у вишуканому діловому костюмі згадує дитинство та вибирає морозиво до смаку) Як ми згадували на початку, майже у всіх рекламах були зображені люди, які виглядають досить добре матеріально забезпеченими. Наприклад, знову ж таки повертаючись до реклами “Лімо” яку ми вказували раніше, на початку реклами ми можемо бачити звичайного середньостатистичного хлопця у простій футболці та штанях який також смакує морозивом. Реклами жуйки «Орбіт», та магазину «Комфі».

Дизайн речей та житла: приблизно у 25% молодіжної реклами зображено житло та побут, зазвичай це нова квартира з сучасним ремонтом, якщо будинок-то європейського типу з красивим дизайном. Наприклад реклами техніки “Вітек”. Молода, приваблива жінка у свої квартирі з красивим і дорогим ремонтом готує вечерю і користується рекламованою технікою. Інший приклад- реклама “Алло обмін”, де хлопець пропонує дівчині змінити старий телефон на новий. Молоді люди живуть у окремій квартирі з сучасним ремонтом. Проте в Україні молоді пари як правило не мають змоги дозволити собі таку розкіш.

Буденні справи які ми можемо спостерігати у рекламі не є такими вже і буденними. Робота в офісі тільки в зручних та комфортних умовах,легка та цікава. Простий відпочинок з друзями у рекламі також схожий більш на свято, а не на звичайну зустріч, завжди веселий та яскравий. Такі популярні види молодіжного відпочинку як серфінг, стрибки з парашутом є досить дорогими і потребують хорошого матеріального забезпечення, чого в Україні звісно достатньо але не є масовим явищем серед молодої верстви населення. Рекламна молодь переважно є розкутою та пустотливою. Наприклад, у рекламі «Чіпси Люкс» компанія розважається у парку спочатку катаючись на скейті, а потім локація змінюється і вони всі знаходяться на даху багатоповерхового будинку який стилізований під місце вечірки, розважаються, сміються та куштують чіпси. У рекламі «МакДональдс», компанія приятелів студентського віку сидить за столом,на якому знаходиться багато їжі. Вони голосно сміються та щось захоплено обговорюють. Щоб так відпочивати потрібно немало коштів. І звичайному студенту, який живе у гуртожитку, та отримує звичайну стипендію, матеріально складно відвідувати такі місця. У рекламі “ Чиста шкіра Актив 3в1» від «Гарнієр», дівчата гучно та весело збираються на вечірку, вдягнені у стильні та модні вбрання, танцюють та співають. У рекламі «Пепсі» хлопець гучно грає на гітарі, а разом із них танцюють і підспівують усі сусіди. Такі сцени український глядач асоціює з американським, вільним способом життя (принаймні таким він представлений у голлівудських фільмах).

Висновки.

Стиль життя є тією самою гранню життя людини, у якому індивід бачить себе через свої погляди, ідеали, принципи, вподобання та смаки. За допомогою стилю життя особистість може продемонструвати свою піраміду цінностей. Саме через такі смаки, схильності та манери людина збагачує смислами і цінностями власне життя, реалізує свої інтереси та задоволення потреб у повсякденному житті. Зображання стилю життя молоді в рекламі з точки зору пропаганди споживацьких цінностей через створення “культурної індустрії” було вивчено достатньої мірою. Для того, щоб досягти мети дослідження, ми дізналися: у рекламі яких категорій товарів та послуг зображується молодь, яким є молодіжний стиль і чи змінюється такий образ у рекламних роликах різних груп товарів чи послу; чи ототожнюю себе українська молодь з молоддю яка зображена у рекламі і чи вважають вони рекламований світ своїм, або близьким до свого.

Література

1. І. Кон. У пошуках себе: Особистість та її самосвідомість / І. С. Кон. – М. : Політвидавт–1984. – 335 с.

2. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Ст. 1. Визначення термінів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2998-12

3.Сафарян А. Стили жизни молодежи как целевой аудитори телевиденья автореф. дисс. на соиск. степени к. соц. н. 22.00.04 – социальная структура, социальные институты и процессы. – М., 2008 – 26 c.

4. Городяненко В. “Соціологічна енциклопедія”- [Електронний ресурс]- Режим доступу: https://dic.academic.ru/book.nsf/63888156/Соціологічна%20енциклопедія

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Малохатько Єлизавета Володимирівна

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Україна

Дніпро

Аннотація:

У статті розглянуто процес використання нових медіа у політичній комунікації на прикладі президентських виборів у США 2008 та 2016 рр. Проаналізовано та виокремлено особливості просування політичного кандидата за допомогою соціальних мереж.

Ключові слова: політична кампанія, нові медіа, соціальні мережі, вибори, цільова аудиторія.

Annotation:

The article examines the process of using new media in political communication on the example of the US presidential election in 2008 and 2016. The peculiarities of promotion of a political candidate through social networks are analyzed and singled out.

Key words: political campaign, new media, social networks, elections, target audience.

Постановка проблеми. Сьогодні нові медіа, а особливо соціальні мережі, набувають все більшого впливу на життя суспільства. За допомогою мережі Інтернет просувають не лише товари чи послуги, а також індивідуумів, починаючи із зірок шоу-бізнесу до політичних кандидатів. Про успіх того чи іншого кандидата можна судити, виходячи з його популярності та присутності у соціальних мережах.

Виникає питання, як впливають нові медіа не лише на життя суспільства, а на власну дум-ку щодо певних подій та індивідуумів. Як завдяки вдалому політичному маркетингу та за-стосуванню маніпуляцій та пропаганди через соціальні мережі завойовують голоси виборців. Для запобігання даної проблеми, потрібно вміти орієнтуватися в Інтернет-просторі, вміти розрізняти маніпуляції та пропаганду, дивитися на кожне питання з різних точок зору та підходити до всього з усвідомленістю.

Об’єкт вивчення: просування політичних кандидатів США у період президентських виборів 2008 та 2016 рр у мережі Інтернет.

Мета статті: виявлення та дослідження особливостей просування політичних кандидатів у соціальних мережах, як один із методів політичної комунікації США.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологією дослідження стали роботи та-ких науковців: Г. Данько-Сліпцової, Л. Мановича, М. Кастельса, які досліджували нові медіа та їх роль у політичній комунікації, що надалі дає нам можливість проаналізувати вплив соціальних мереж на якість та успіх просування політичних кандидатів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Терміном «нові медіа» позначають цифрові, комп’ютерні, інформаційні та мережеві комунікації та технології, їх поява та використання у комунікаціях. Поняття «нові медіа» з’явилось у 60-х роках ХХ ст. [4]. На той час цей термін визначав Д. Маккуайл як доступ індивідуальних користувачів (які можуть бути як отримува-чами, так і виробниками інформації), інтерактивність, розмаїття способів їх використання, а також відкритість, всюдисущність, часова невизначеність та делокалізація [3]. [2].

Л. Манович у своїй праці “Мова нових медіа” виділив такі головні характеристики нових медіа:

цифрова форма – за допомогою нових медіа об’єкт може бути змальований за допо-могою математичної мови, із застосуванням алгоритмів. Конкретний алгоритм дій може усу-нути шум із фото;
модульність - кожний матеріал нових медіа може бути розкладений на незалежні час-тини (пікселі), що означає об’єкт може бути використаний для будь-яких дій;
автоматизація - алгоритм дій може бути розроблений та збережений і застосований необмежену кількість разів.
варіаційність – об’єкт нових медіа не є сталим, так з одного об’єкту може бути ство-рено необмежену кількість шарів застосовуючи нові елементи;
транскодування – медіа можуть бути перетворені на комп‘ютерні дані, а також змінені з одного формату на інший.

Інтернет визначають як медіа. Такий статус Всесвітня мережа отримала завдяки великій кількості користувачів та швидкості розвитку. У 2000 році вже 95% усіх шкіл в Америці бу-ли обладнані доступом до мережі Інтернет. Щоб отримати аудиторію в 60 мільйонів радіо існувало 30 років, телебачення 15 років, а інтернет всього 3 роки [3].

Політики США ще 10 років тому почали використовувати нові медіа, а саме соціальні мережі, у своїх передвиборчих кампаніях. Першовідкривачем у цій сфері став колишній пре-зидент Сполучених Штатів Америки Барак Обама. У 2008 році він, у якості кандидата на пост президента, був представлений у всіх існуючих соціальних мережах. Барак Обама пред-ставив себе як кандидат на пост президента, витративши значно менше коштів на просуван-ня своєї кампанії, ніж інші кандидати. Він навіть створив власну соціальну мережу. Через два роки після успіху політичної кампанії Барака Обами, 1 із 5 кандидатів використовували соціальні мережі для просування.

Під час виборів 2016 року на пост президента США кожний кандидат використовував нові медіа у своїй політичній кампанії. Гілларі Клінтон та Дональд Трамп активно вели такі соціальні мережі, як Facebook, Instagram, Snapchat, Twitter, Medium, Vine. Після перемоги, Дональд Трамп продовжив активно користуватися Twitter, наповнюючи його офіційними рішеннями, провокаційними репліками, нападками на опонентів та ЗМІ. [2].

Коли стало відомо, що за перемогу будуть боротися Клінтон і Трамп, кожний кандидат використав свій спосіб присутності у соціальних мережах. Клінтон використовувала стратегію просування своєї кандидатури як корпоративного бренду, а Трамп зробив ставку на емоційний підхід, аби зв’язатися з аудиторією. Завдяки своїй широкій присутності у соціальних мережах, Трамп став найбільш привабливим кандидатом, адже він постійно ро-бив публікації у соціальних мережах, демонструвавши свій характер, особистість, політичну програму. Натомість Гілларі Клінтон так активно не використовувала соціальні мережі, що і стало причиною недовіри з боку виборців, адже вона не демонструвала себе як особистість.

Дослідження Хатчинсона 2016 року відобразило характеристики, які були використані у просуванні Дональда Трампа за допомогою соціальних мереж, особливо Twitter:

Сентиментальність
Зростання аудиторії
Частка голосу

Висновки. Нові медіа як інструмент просування політичних кандидатів останні роки набуває широкої популярності. Це явище має позитивні і негативні наслідки. Серед позитив-них можна виділити наявність постійного спілкування з аудиторією, отримання фідбеку від своєї аудиторії, залучення менших коштів порівняно з класичними методами просування. Серед негативних факторів визначають можливість побудови негативного іміджу кандидата, та те, що певні публікації, фрази та фото із соціальних мереж можуть перетворитися на анти-рекламу.

Президентські вибори в США 2008 та 2016 рр. продемонстрували, що нові медіа зареко-мендували себе як домінуючий канал у політичному маркетингу. Включення нових медіа повністю змінило діяльність кампанії та змінило форму політичного спілкування. Загалом здається, що політики використовують інструменти в Інтернеті та соціальні мережі, щоб не тільки транслювати їх повідомлення, збирати кошти, але все частіше це також призводить до збільшення політичної активності як в режимі онлайн, так і в режимі оффлайн.

Список бібліографічних посилань

1. Данько-Сліпцова Г. Українська політика та інтернет. – Український науковий журнал “Освіта регіону”. – Номер журналу №4. – 2011.

2. Манович Л. Язык новых медиа. – Ад Маргинем пресс, 2018.

3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.

4. О. С. Рогальова, Т. В. Шкайдерова Новые медиа: эволюция понятия. – Вестн. Ом. ун-та. –2015. – 225 с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Лозенко Олена Андріївна

Дніпровський національний університет ім. О. Гончара

Україна

Дніпро

Анатоція. У статті розглянуто процес піар-просування, розробка параметрів вибору цільової аудиторії, звертаючи увагу на її роль у формуванні успішного результату. Проаналізовано фактори та засоби, які впливають на якість просування.

Ключові слова: піар, просування, засоби, цільова аудиторія, лідер думки, піар-заходи, ЗМІ, піар-стратегія.

Annotation. The article describes the process of PR-advancement, development the parameters of the choice of the target audience, paying attention to its role in the formation of a successful result. Analized the factors and ways that affect the promotion.

Key words: PR, promotion, means, target audience, opinion leader, PR-measures, media, PR strategy.

Постановка проблеми. На сьогодні більшість брендів, компаній та інших організацій не досягають потрібного результату, а саме: не виходять на ринок лідерами, не стають, впізнаваними, не знаходять свою аудиторію/споживача, тобто у кінцевому результаті не мають успіх.

Така проблема постає через невдало обраний шлях просування, або через недостатній аналіз об’єкту просування, його мети, задач та позиціонування. Для запобігання даної проблеми, потрібно чітко вистроїти піар-стратегію просування об’єкту, яка буде підкріплена конкретними діями, націленими на певний результат у обраній цільовій аудиторії .

Об’єкт вивчення: просування об’єктів культури через мережу Інтернет та у різних засобах масової інформації.

Мета статті: виявлення та дослідження засобів просування об’єкту як позиціонування у свідомості аудиторії.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологією вивчення теми стали роботи таких дослідників як: Козлової Т. В., Бочкарьової Е. Е., Лебедевої Е., які досліджували стратегії просування, їх етапи та діяльність. А також, роботи Райхмана І., Мініна А., які надають оцінку ефективності піар-просування, оцінку цільової аудиторії, її сегментації, що надалі дає нам можливість проаналізувати кінцевий результат вдалого та якісного просування.

Виклад основного матеріалу дослідження. У ході дослідження потрібно було визначити такі поняття як піар-просування, піар-стратегія та цільова аудиторія. Так, ми розуміємо під поняттям піар-просування - комплекс певних заходів, метою яких є збільшення прибутку послуги, товару чи будь-якого бренду; його вихід на ринок; зріст впізнаваності та залучення нових споживачів. А також, піар-стратегія, що є планом чітких дій, які спрямовані на просування об’єкту через співпрацю з цільовою аудиторією, тобто, план, за допомогою якого ми можемо керувати громадською думкою. [3] Та сама цільова аудиторія – це певна група людей, яка об’єднана спільною думкою, метою та бажаннями. Так звана, «головна» аудиторія – це та аудиторія, на яку спрямовані усі дії бренду, компанії тощо, тобто, найбільш важлива група людей, яка надасть кінцевий результат. Для вдалого просування об’єкту потрібно вивчити об’єкт та проаналізувати його, виявити сильні та слабкі сторони, враховуючи недоліки та переваги. А також, провести аналіз конкурентної спроможності, після чого вистроїти чітку піар-стратегію.

Як вже було зазначено вище, піар-стратегія - це план послідовних дій, які направлені на взаємодію з аудиторією, що надасть результативний фініш. Такою аудиторією для просування об’єктів культури можуть стати вже існуючи споживачі, тобто, відвідувачі, учасники виставок тощо; партнери, лідери думки та ЗМІ, за допомогою яких підвищиться впізнаваність об’єкта. [2]

Піар-стратегія має обов’язкові дії, які потрібно виконати для успішного просування: аналіз положення об’єкту на даному етапі, вивчення цільової аудиторії, аналіз обраних інструментів для успішної стратегії та її ефективності тощо.

Якщо усі пункти будуть збережені та досліджені, план стратегії буде виконаний успішно, але, також треба приділити увагу цільовій аудиторії, оскільки, правильне її визначення має важливий вплив на успішність просування об’єкту. Важливо розуміти, на яку групу людей об’єкт розповсюджує свою діяльність, від якої аудиторії буде більше відгуків та зворотного зв’язку, або, на кого ще треба вплинути, для залучення нових споживачів. Для того, щоб це зрозуміти, треба проаналізувати ситуацію середовища, в якому знаходиться цільова аудиторія, її бажання, переваги, чим вона живе та цікавиться; що потребує; що готова придбати, яку інформацію може увібрати в себе та донести її до інших; чим користується, через які канали (інтернет або ЗМІ) ми зможемо дістатися її. Оскільки зараз панує час інтернету, для більш успішного просування потрібно використовувати інструменти, за допомогою яких можна реалізувати стратегічний план. Наприклад, можна створити свій сайт, сторінки у соціальних мережах, які допоможуть ознайомити бренд\компанію з цільовою аудиторією, а також налагодити з ними стосунки. Усе це повинне приваблювати споживача, тому той самий сайт, або сторінка у соціальних мережах має бути привабливою естетично та за своїм наповненням, має враховувати побажання аудиторії, а також бути поруч з сучасними тенденціями. Наприклад, відомі музеї світу використовують мобільні додатки, за допомогою яких створюють провідники по стінах музею, щоб ознайомити людей з експозиціями. Усі піар-інструменти для просування об’єктів культури створюються в онлайн та офлайн режимах. Онлайн режим використовується для взаємодії з аудиторією, спонсорами та партнерами за допомогою мобільних додатків, соціальних мереж. Офлайн режим – у процесі різноманітних заходів, презентацій. Важливо брати до уваги те, що тренди швидко змінюються, тому їх якісний аналіз та розуміння підвищує вірогідність успіху. Щоб завоювати увагу громадськості, можна створювати різноманітні заходи, які будуть присвячені якійсь події, залучаючи ЗМІ, лідерів думки (наприклад блогерів), в яких вже є своя аудиторія, яка з часом може стати потенційним споживачем. Завдяки івентам можна досягти покращення репутації, залучити нову аудиторію, яка буде надавати зворотній зв'язок, обізнаність про бренд підвищиться. [4]

Висновки. Жодна компанія, бренд, будь-яка комерційна або не комерційна установа не зможе утриматися на плаву та постійно йти на крок вперед інших без чітко продуманої, проаналізованої стратегії, без конкретної мети. Тому, для запобігання втрат, треба створити стратегічний план на певний проміжок часу, з чіткими діями, аналізуючи кожен пророблений етап. Увесь піар-стратегічний план підтримують інструменти, які ми використовуємо для просування. Тобто, у підсумку, головну роль зіграє загальний комплекс дій, який буде направлений на просування, а не його окремі пункти. Сучасний прогрес надав нам можливість слідкувати за аудиторією, її діями, аналізувати її взагалі, наприклад, через мобільні додатки, які можуть фільтрувати її за віком, статтю та місцем знаходження. Все це допомагає краще зрозуміти її. Кінцевим результатом успішної піар-стратегії просування є зворотній зв’язок, якщо він є, якщо є зріст – план можна вважати успішним.

Оскільки, час іде і з ним змінюються тенденції, переваги тощо, потрібно створювати нову стратегію, з новими цілями та ідеями.

Список бібліографічних посилань

1. Козлова Т. В. PR-деятельность учреждения культуры. Реализация и оценка эффективности PR-кампании. — Москва – 2007. – № 2. – С.42-49

2. Райхман И. Практика медиа измерений. Аудит. Отчетность. Оценка эффективности PR. — М.: Альпина Паблишер, 2013. — 432 с.

3. PR-стратегия. Пресс-служба. Издательский дом «Имидж-Медиа».

4. Быстрова О. А. «Продвижение культурного продукта в системе маркетинга социально-культурной сферы» . — http://analiculturolog.ru/journal/archive/item/1854

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Нестеренко Юлія Вікторівна

кандидат філологічних наук

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

м. Київ

Анотація: У статті розглядається особливості використання кодів кулінарного мистецтва в українській есеїстиці початку ХХІ століття. Проблема вивчення інтерсеміотичних систем на сьогодні є вкрай актуальною, розглядається в площинах різних гуманітарних дисциплін. Авторка розвідки робить аналіз цього явища на прикладі різних творів сучасного деконструктивного письма.

Ключові слова: Інтерсеміотичний код, есей, експериментальна проза, метафора.

Проблема вивчення інтерсеміотичних систем в есеїстичних текстах на сьогодні є досить актуальною та має міждисциплінарний характер. До того ж жанр есей не може бути відірваним від підсвідомих архетипних кодів, уведених до тексту завдяки способу мислення індивіда, духовне сприйняття та ставлення до світу якого формується його родовим оточенням (соціальною групою). Це також пов’язано з поняттям ментальності, явища психології, філософії, гуманітарного дискурсу. Твори, що базуються на емпіричному освоєнні світу автором, мають відбивати й інші семіотичні коди різних мистецтв, про що доречно говорити в добу деконструктивної свідомості. Так, належне місце відводиться образу їжі як способу відбиття етнічно-культурних рис у тексті.

Інтерсеміотичниі коди кулінарного мистецтва в есеїстичному тексті долучаються до процесу утворення таких етнообразів і відтворює загальну атмосферу соціальних, етнічних і культурних прошарків суспільства. Художня та публіцистична творчість є активним носієм метафор, побудованих на ментально-архетипних кодах. Однак метафора їжі в національній площині є незаперчною рисою ментальної свідомості. Як зазначається на офіційному сайті Інституту україністики: «Українська народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна і варто пишатися, який не слід забувати. Українська кухня створювалась протягом багатьох віків, тому вона в певній мірі відбиває не тільки історичний розвиток українського народу, його звичаї, традиції та культуру» [4]. А відповідно – прояв метафори їжі в есеїстичному тексті ще раз підкреслює приналежність есеїста до ментальної групи.

Так, образи їжі можна знайти в філософічній прозі українського письменника В. Коротича. У книзі «Жили-были-ели-пили» він пише: «Ми говоримо про їжу-пиття частіше, ніж пишемо. А тема ця безкрая та надзвичайно важлива, бо де ж, як не в застіллях життя не розгортається з такою відвертістю та повнотою. Розмірковуючи про наше суспільство, яке одвічно реформується, ми не завжди розуміємо, що багато змін у ньому можна чіткіше зрозуміти й навіть передбачити за обіднім столом, а не за столами письмовими, столами конгресів і міжурядових зустрічей» [2, с. 5]. Завдання, покладені на текст, вміщено у рамки однієї тотожної комунікативної події.

Переймаючи західний досвід, С. Філоненко розробляє концепцію кулінарної есеїстики. Однак слід зауважити неточність у формуванні такого різновиду жанру есею, або як висловився С. Шебеліст, «найновішої жанрової іпостасі» [6, с. 83]. Говорити окремо про власне кулінарну метафору в маскулінному тексті також не доводиться, адже чоловіки більше тяжіють до споживання, на відміну від жінок, робота з приготування їжі в яких трактується як обов’язок упродовж тисячоліть.

Найбільш насиченою гастрономічними метафорами є збірка есеїстики С. Пиркало «Кухня егоїста». Символіка їжі в малій епіці («Іскристий смак незалежності», «Їжак на пісному маслі» й ін.) виконує функції політичної метафори, соціального індикатора економічної та культурної ситуації в Україні.

Так, твір С. Пиркало «Всемогутня галушка» належить до політичної есеїстики. Авторка порушила проблему невизнання українських героїв та увічнення пам’ятниками своїх тиранів. Цей український національний наїдок набуває іронічного звучання серед імен відомих українських діячів. Страва подається авторкою як своєрідний національний символ.

Т. Сірочук зауважує: «Досить часто згадка про їжу викликає історичні реалії, з якими пов’язаний особистий досвід автора: обмеження в їжі і навіть голод» [3]. В авторській колонці «Зелений борщ» В. Жежери гіркі яйця чайок-чибісів та кропива, взяті за їжу свого часу бабусею імпліцитного автора, стають символом голодомору 33 року. Завдяки відтворенню у тексті образу матері, автор підкреслює прояв базового страху голоду, пережитого українцями в «чорні» часи.

Кулінарною символікою рясніє збірка малої прози «Фуршет від Марії Матіос». Залучаючи притаманну для постмодерної свідомості гру, іронічність, карнавал, письменниця нанизує різноманітні історії, порівнюючи її з різнобарв’ям святкового стола. Гра шрифту дає можливість розділити твори на «сПрави» та «сТрави», проте цей каламбур застосовується для зосередження читацької уваги на складності життєвих проблем.

В тексті авторської колонки А. Бондаря «З кавою і без», опублікованій в «Газеті по-українські» саме кава стає «мірилом» цінностей життя. Цим продуктом автор вимірює пріоритетність щоденних побутових дій. У творі есеїст демонструє читачеві певну алогічність людських вчинків на рівні гастрономічних інтересів.

Оригінально використовують коди кулінарного мистецтва автори серії книжок малої експериментальної прози «Теплі історії» від видавництва «Брайт Стар Паблішинг». Досить широко коди кулінарного мистецтва вживає Надійка Гербіш у книгах «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду».

Еволюція кулінарних образів також розвивається завдяки прозі Наталії Гук. Мисткиня створює цілу книжку, де поєднує справжню рецептуру та літературно-художні твори. Збірка має назву «Книга історій та рецептів смачного настрою». Саме це видання – унікальне поєднання літературної творчості з кулінарним мистецтвом.

У збірці подані сюжетні тексти, що містять повчально-медитативні елементи, окутані романтичним пафосом і ліризмом. Проте центральним елементом у цих творах є образ їжі, особливо елементи української народної кухні, наприклад, борщ домашній, картопля смажена з цибулею та часником, млинці, сирники, рулет із маком тощо. Проте серед страв представлено й певні кулінарні сенсації.

Наталія Гук у передмові до збірки переконливо доводить, чому як простір власного натхнення вона обирає кухню: «Тому що на кухні завжди творяться маленькі дива... Звідси найшвидше тікають чвари, поганий настрій і образливі слова. Саме на кухні найвеселіше збиратися родиною чи невеличкою дружньою компанією. Сюди приходять і люди, і домашні тварини, і найліпші історії, і навіть похмурі домовики» [1, с. 9].

Відбувається логічна містифікація й підкреслюється певна сакральність образу родинного вогнища. Мисткиня будує свою прозу на одній із популярних архетипних моделей – архетип домашнього вогнища. Прочитуючи новели, складається враження, ніби це історії, які оповідають в родинному, дружньому колі за щедрим столом.

Варто також сказати про експериментальну природу творів, розміщених у «Книзі історій та рецептів смачного настрою». Авторка пише: «Ця книга наш перший спільний із сестро проект… Ми готували щось смачненьке на вечерю, зухвало експериментували, до сліз сміялися, шалено мріяли» [1].

Кожен комплекс містить у собі рецепт (перелік інгредієнтів та алгоритм приготування страви) та новелу з використанням образу цієї їжі. І хоча тори написані в жанрі новели, проте, розглядаючи їх експериментальну природу, чітко бачимо ознаки есеїстичного дискурсу.

Твір «Родинний рулет із маком» містить образ праматері, який доповнюється сакральною випічкою. Бабуся Валя зливається загальним поняттям «бабуся» з типовими для таких персонажів рисами. Серед її коронних смаколиків – рулет з маком. Твір повертає нас у дитинство героїні, і тут простежуємо ефект присутності під час випічки традиційного для українців макового рулету. Текст переходить у рецепт «Здобний рулет із маком». Алгоритм приготування страви підсумовується приписом: «Найкраще смакує, коли велика родина збирається разом» [1, с. 120].

Отже, дослідження інтерсеміотичних кодів кулінарного мистецтва є досить поширеним в українські експериментальній прозі початку ХХІ століття. Воно досить сильно пов’язане з ментальним українським простором, використовується не лише для створення певних гедоністичних настроїв. Окреслена проблема виявляється досить глибокою та вимагає подальших досліджень.

Література

1. Гук Н. Книга історій та рецептів смачного настрою / Наталія Гук. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2016. – 160 с.

2. Коротич В. А. Жили-были-ели-пили / В. А. Коротич. – Харьков : Фолио, 2005. – 317 с.

3. Сірочук Т. Творчість у їжі та прозі, або Ґійом Аполлінер ґурман [Електронний ресурс] / Т. Сірочук. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apsf_lil/2009_22/ sirochuk.pdf.

4. Українська кухня [Електронний ресурс] // Інститут україністики : Міжнародна громадська організація : офіційний сайт. – Режим доступу : http://ukrainica.org.ua/ukr/content/1721//

5. Філоненко С. О. Кулінарна есеїстика в етноімагологічній перспективі (на матеріалі книг Олександра Геніса «Колобок. Кулінарні подорожі» та Світлани Пиркало «Кухня Егоїста») / С. О. Філоненко // Актуальні проблеми слов’янської філології : Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В. А. Зарва. – Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 557–560.

6. Шебеліст С. В. Особливості розвитку сучасної української есеїстики в системі журналістських жанрів : Дис. … канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.04 / Шебеліст Сергій Вікторович. – К., 2009. – 187 с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Білошицька Валентина Іванівна

вчитель початкових класів,

вища кваліфікаційна категорія,

«вчитель – методист»

Коростенського міського ліцею

Україна, м. Коростень

Анотація: Стаття розкриває значення уроків-екскурсій, як вони пов'язані з усім процесом навчання. Доводить,що вчитель може вносити зміни в тематику екскурсій, якщо вони забезпечують достатнє засвоєння матеріалу, що вивчається.

Ключові слова: Довкілля, урок-екскурсія, моделювання, природні об’єкти, компетентніcть, ранкові зустрічі.

Читати про природу – це добре, та набагато краще

прогулятися по лісу і прислухатися до неї,

вона розкаже вам те, що не написано в книжках.

Анрі Пуанкаре

Головна ідея Нової української школи і нового Стандарту - навчання, побудоване на компетентності. Закон «Про освіту» дає таке визначення компетентності: «динамічна комбінація знань, умінь і навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та навчальну діяльність [2, c. 11]. Простими словами це – здатність використовувати знання і навички у своєму житті. Стандарт поділено на дев’ять освітніх галузей: Мовно-літературна, Математична, Природнича, Технологічна, Інформатична, Соціальна і Здоров’язбережна, Громадянська та Історична, Мистецька і Фізкультурна. У тексті зазначається: «Компетентнісний потенціал кожної освітньої галузі забезпечує формування всіх ключових компетентностей.»[1,c. 28]. Стандарт дозволяє розвивати одну й ту ж компетентність наскрізно через усі освітні галузі.

Державний стандарт початкової загальної освіти визнає, що метою освітньої галузі «Природознавство» є формування природознавчої компетентності учня шляхом засвоєння системи інноваційних знань про природу, способів навчально-пізнавальної діяльності, розвитку ціннісних орієнтацій у різних сферах життєдіяльності та природоохоронної практики. Реалізація цієї мети в повній мірі, на мою думку, можливе лише через застосування діяльнісного підходу до організації навчально-виховного процесу. В новій навчальній програмі з природознавства також зазначено, що домінуючими видами роботи на уроках в Новій школі повинні бути: дослідницька діяльність, проблемне навчання, практичні роботи, моделювання природних об’єктів, проектна діяльність, екскурсії, інтерактивні форми роботи.

Проаналізувавши навчальну програму та підручник і зошит 1класу «Я досліджую світ» запланувала і використовую уроки-екскурсії, без яких не можливе вивчення природознавства. Це особливий вид навчальної діяльності, що проводяться за межами класної кімнати для безпосереднього сприйняття і спостереження учнями об’єктів та явищ пов’язаних з вивченням програмного матеріалу. Даний вид роботи спрямований на задоволення пізнавальних потреб учнів, їх фізичний та інтелектуальний розвиток, зміцнення здоров’я, уміння помічати цікаве, незвичне. Екскурсії також мають велике виховне значення, так як сприяють вихованню таких якостей особистості, як вдумливість, інтерес та любов до природи, уміння бачити прекрасне в довкіллі, кмітливість, самостійність, старанність.

Вони дають можливість дітям сприймати природу безпосередньо різними органами чуттів, сприяють розширенню кругозору, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх увагою, орієнтуванню в просторі. Повніше і глибше вивчити властивості живої та неживої природи і умови проживання в довкіллі. Перебуваючи на свіжому повітрі діти також загартовуються фізично і це теж має велике значення.

Уроки-екскурсії дозволяють учителеві встановити більш дієвий та безпосередній зв’язок навчання з життям, учити використовувати набуті знання на практиці.

На четвертому тижні навчання в 1 класі, була тема тижня - «Моє довкілля». Я пропоную проводити зранку «Ранкову зустріч» на шкільному подвір’ї і для настрою вивчити такий віршик:

Поглянь довкола-скільки тут краси!

Чудові квіти, птахи і ліси,

Будинки, вулиці, звірята,

Собори, річки і малята.

Щоб, з користю пройшло дозвілля,

Ми будемо вивчати довкілля!

Перед виходом на урок-екскурсію потрібно дотримуватись таких правил:

1. Повторити правила безпечної поведінки в довкіллі та мету і тему екскурсії.

2. Обговорити з учнями про живу і неживу природу.

3. Працювати в групах:

1-група – має дослідити, що росте на шкільному подвір’ї;

2-група – повинна дослідити, хто живе на шкільному подвір’ї;

3-група – потрібно дослідити, які звуки характерні для шкільного подвір’я;

4-група – досліджує фарби шкільного подвір’я.

4. Презентація роботи груп.

5. Учитель розповідає історію дитячого майданчика.

6. Діти, стоячи разом у колі, дивляться навкруги і знаходять відомі геометричні фігури на предметах навколишнього середовища (квадрати, трикутники, прямокутники).

7. На шкільному подвір’я діти бавляться у гру «Сорока-ворона».

8. Вчитель робить короткий підсумок мандрівки на свіжому повітрі, а діти розповідають про свої враження, після чого робиться фотографії групами у альбом класа.

Під час екскурсії діти зібрали різний природний матеріал для уроків мистецтва. Повернувшись до класу,учні зафіксували враження від побаченого, склали зібраний матеріал до « Скриньки невідкритих таємниць», намалювали малюнки, зробили поробки з природного матеріалу і аплікації.

Кожного навчального тижня в Новій школі 1 класу можна проводити уроки-екскурсії . Я запланувала на І семестр і почала проводити такі уроки-екскурсії :

Тиждень 1. Тема тижня «Я- школяр» - Дослідження околиць школи.

Тиждень 2. Тема тижня «Мій /наш клас» - Екскурсія школою.

Тиждень 3. Тема тижня «Мої друзі» - Спостереження за поведінкою тварин в шкільному живому куточку.

Тиждень 4. Тема тижня «Моє довкілля» - Екскурсія на шкільне подвір’я.

Тиждень 5. Тема тижня «Осінь» - Екскурсія до парку.

Тиждень 6. Тема тижня «Я і моя Батьківщина» - Екскурсія до пам’ятника « Захистникам Батьківщини».

Тиждень 7. Тема тижня «Ми – підприємливі» - Екскурсія до бібліотеки.

Тиждень 8. Тема тижня «Техніка, яка допомагає» - Екскурсія до шкільної їдальні.

Тиждень 9. Тема тижня « Ігри» - Екскурсія до комп’ютерного класу школи.

Тиждень 10. Тема тижня «Театр» - Екскурсія до Палацу культури на виставу.

Тиждень 11. Тема тижня «Мода» - Екскурсія до шкільної майстерні на урок праці.

Тиждень 12. Тема тижня «Пригоди Крапельки» - Екскурсія до річки (джерела, криниці) - Де живе вода?

Тиждень 13. Тема тижня «Зима » - Екскурсія до парку. Ознаки зими.

Тиждень 14. Тема тижня «Космос» - Екскурсія на шкільну виставку «Таємниці космосу» .

Тиждень 15. Тема тижня «Подорожуємо в часі» - Екскурсія до Палацу культури на міську ялинку.

Тиждень 16. Тема тижня « Зимові свята» - Екскурсія до шкільного актового залу. На виставку «Карнавальні костюми».

В.О. Сухомлинський говорив: «Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа є не лише об’єктом пізнання, не лише сферою активної діяльності наших вихованців, а й частиною їхнього буття, взаємовідносин, усього ладу їхнього життя. Природа – величезної ваги чинник, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу»[3, с. 23-27].

Кожна освітня галузь вносить свій вклад у формування особистості, яка житиме в третьому тисячолітті. На уроках природничої галузі учням надано можливість усвідомити себе як духовно – значиму особистість, розвивати здібності художнього, естетичного, морального оцінювання навколишнього світу.

Природа – колиска дитячої думки, і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення – писав Сухомлинський »[3, с.125-131].

Навчити говорити, мислити, творити серед природи, на мій погляд, важливо для зміцнення емоційно – духовного зв’язку дітей з довкіллям, здатності відчувати красу природи, зупиняти зацікавлений погляд на найяскравіших виявах виразності у природі. Саме уроки-екскурсії мають допомогти учням полюбити природу всім серцем, навчитися захищати рідне і дороге серцю довкілля.

Література

1. Державний стандарт початкової загальної освіти . Мін. осв. і науки України 21.02.2018.- с. 4 – 35.

2. «Нова українська школа». Концептуальні засади реформування середньої школи. Мін. осв. і науки України 27.10.2016.- с. 4 – 40.

3. Сухомлинський В.О. Школа і природа./ Вибрані твори.. У 5 т. – К.,1977.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Глупак Зоя Іванівна

Кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри рослинництва

Сумського національного аграрного університету

М. Суми

Логвін Олександр Олександрович

Студент Сумського національного аграрного університету

М. Суми

Романенко Ірина Володимирівна

Студентка Сумського національного аграрного університету

Анотація: У результаті проведених досліджень встановлено, найкоротший період вегетації мав сорт Танаїс – 112 діб, а найдовший - сорт Золотиста – 130 діб. Дослідження показали, що найменшу кількість бобів на 1 рослині було сформовано у сорту Танаїс – 12 шт, а найбільшим цей показник був у сорту Ківін і становив 19 шт. Найнижчу насіннєва продуктивність мав сорт Танаїс – 26 шт. Маса насіння з 1 рослини коливалась в межах 3,7 г у сорту Танаїс до 5,4 г у сорту Ківін. В умовах Сумської області за роки досліджень найменш врожайним був сорт Танаїс – 2,1 т/га. Найбільшу врожайність отримано у сорту Ківін – 3,2 т/га.

Ключові слова: соя, сорт, вегетаційний період, індивідуальна продуктивність, урожайність.

У цілому по світу виробництво сої розглядають як метод вирішення трьох продовольчих проблем: виробництво зерна, виробництво білка, фіксація біологічного азоту в ґрунті. На думку Бабича, точно такі ж проблеми соя повинна вирішити і в Україні, і, в першу чергу, стати хорошим попередником під зернові культури, підвищити їх врожайність [1]. Враховуючи, що населення Землі зростає і до 2050 року загрожує досягти 9,2 млрд. людей, проблема забезпеченості білками загострюється. На цьому тлі в України хороші перспективи зміцнити свої позиції як експортера сої. Крім того, враховуючи, що населення з побоюванням ставиться до ГМО-культур, наша країна може отримати для себе економічні переваги і стати великим виробником саме нетрансгенной сої [2].

Вже багато століть великий інтерес до цієї культури підтримується завдяки її низькій собівартості, тобто соя — це найдешевший продуцент збалансованого за амінокислотами білка, придатного для харчового і кормового використання. Соя виявилася екологічно пластичною культурою і завдяки плідній селекційній роботі в багатьох країнах зробила крок далеко за межі початкового розповсюдження [3].

Правильний вибір сорту — одна з вирішальних умов одержання максимального врожаю. На сьогоднішній день до Реєстру сортів рекомендованих для вирощування в Україні занесено близько 150 сортів вітчизняної та зарубіжної селекції. При виборі сорту слід враховувати його районованість. Всі сорти, занесені до реєстру, рекомендовані для виробництва в конкретній грунтово-кліматичній зоні, де вони найбільш повно реалізують свій генетичний потенціал. Із всієї кількості сортів 84% відносяться до ультраранньої, ранньостиглої, середньоранної груп, які є найбільш придатними для зони Лісостепу.

Одним із найдоступніших сільгоспвиробникам прийомів зниження негативного впливу чинників зовнішнього середовища, що лімітують рівень врожайності сої, є підбір сортів, пластичність яких найбільшою мірою відповідає конкретній зоні вирощування. Для стабільного виробництва насіння сої в умовах Сумської області, яка характеризуються великою мінливістю погоди, розмаїттям грунтово-кліматичних зон, доцільно обрати три-чотири різні за скоростиглістю сорти, що різняться тривалістю вегетаційного періоду, стійкістю проти хвороб, шкідників і несприятливих факторів середовища (знижені температури, посухи тощо).

Дослідження виконувалася протягом 2017-2018 рр. у рамках наукових тематик кафедри рослинництва (номер державної реєстрації 0115U001054 ).

Мета досліджень полягала у виявлені особливостей формування урожайності сортів сої в умовах навчально-наукового виробничого комплексу Сумського НАУ. Грунти дослідних ділянок – чорнозем потужний важко-суглинковий середньо-гумусний на лесовидному суглинку з умістом гумусу шарі 0-30 см 4% (за Тюріним), легкогідролізованого азоту (за Корнфілдом) – 9,0 мг/100 г ґрунту, рухомого фосфору та обмінного калію (за Чириковим) – відповідно 14% і 6,7 мг/100 г ґрунту, рН сольовий 5,64-6,03.

В наших дослідженнях використовували три сорти сої різних груп стиглості: Танаїс (ультра скоростиглий, оригінатор – ТОВ «Насіннева Приватна компанія».), Золотиста (00 – раньостиглий, оригінатор – Інститут кормів НААН) та КіВін (0 – середньо ранньостиглий, оригінатор - Інститут кормів НААН).

Агротехніка була загальноприйнятою для даної зони. Польові та лабораторні досліди проводили за загальноприйнятою в рослинництві методикою польового досліду, супроводжувалися спостереженнями, визначеннями, обліками та аналізами [4].

Залежність між тривалістю періоду сівба-сходи і температурою повітря та ґрунту виявлена дослідженнями вчених. Набубнявіння насіння і його проростання прискорює підвищена температура, завдяки чому потім інтенсивно проходять процеси росту і розвитку рослин [5].

Спостереження за ростом і розвитком сортів сої показали, що в умовах Лісостепу сорти по різному реагують на погодно-кліматичні умови року, що зумовлювало різну тривалість міжфазних періодів. Від цього змінювався вегетаційний період сортів (табл. 1).

Проведені нами дослідження показали, що тривалість періоду сівба-повні сходи у всіх сортів становила 8-10 діб. Рослини починали цвісти через 35-37 діб. Період початок цвітіння-кінець цвітіння тривав 41-43 діб, що становить 32,3-36,6% всього вегетаційного періоду. Сорт Золотиста мав найдовший період достигання – 53 доби, що становить 40,8% вегетаційного періоду.

Таблиця 1

Тривалість міжфазних періодів сої залежно від сортових особливостей, діб

Сорти	Роки	Сівба-повні сходи	Повні сходи - початок цвітіння	Початок цвітіння-кінець цвітіння	Кінець цвітіння-повна стиглість	Сходи-повна стиглість
Танаїс	2015	8	32	39	36	107
	2016	10	35	42	38	115
	середня	9	34/30,3	41/36,6	37/33,1	112
Золотиста	2015	8	33	40	50	123
	2016	10	38	43	56	137
	середня	9	35/26,9	42/32,3	53/40,8	130
Ківін	2015	9	33	41	40	114
	2016	11	37	44	45	126
	середня	10	34/28,3	43/35,8	43/35,9	120

* в чисельнику - кількість днів;

** в знаменнику – відсоток від всього вегетаційного періоду

В середньому за роки досліджень найкоротший період вегетації мав сорт Танаїс – 112 діб. Найдовший вегетаційний період мав сорт Золотиста – 130 діб. Крім того, слід зазначити, що в більш прохолодні та вологі умови 2017 року всі сорти дозрівали пізніше на 8-14 діб.

Урожайність рослин є інтегральним показником, що формується за участю окремих кількісних ознак. Тому прогноз можливостей підвищення продуктивності в значній мірі залежить від знання основних закономірностей формування врожаю, сутності зв’язку між окремими компонентами та їхнім впливом на загальну урожайність.

Індивідуальна продуктивність рослин є комплексним показником, значення якого залежить від кількості бобів на одній рослині, середньою кількістю насінин у них, масою насіння з однієї рослини та масою 1000 шт. насінин. Хоча між елементами структури врожаю існує тісний взаємозв’язок., збільшення одного із них не завжди забезпечує прибавку врожаю насіння. Як вказує А. О. Бабич , В. Ф. Петриненко, С. І. Колісник лише оптимальне співвідношення всіх компонентів структури врожаю на фоні раціонального співвідношення агротехнічних прийомів забезпечує високу продуктивність рослин сої [6].

Вивчення характеру формування елементів урожаю у сої показало наявність різниці у значеннях окремих елементів залежно від сорту (табл. 2).

Таблиця 2

Індивідуальна продуктивність рослин сої залежно від сортових особливостей

Сорт	У середньому на 1 рослині, шт.			Маса насіння з 1 рослини, г	Маса 1000 шт насінин
Сорт	гілок	бобів	насінин	Маса насіння з 1 рослини, г	Маса 1000 шт насінин
Танаїс	2,2	12	26	3,7	147
Золотиста	2,5	15	33	4,1	126
Ківін	2,8	19	45	5,4	130
НІР_0,05	0,4	2,2	4,1	1,2	3,2

Проведені нами дослідження показали, що в середньому на 1 рослині формувалось 2,2-2,8 шт гілок. Більш динамічним був показник кількості бобів на 1 рослині. Найменшу кількість бобів на 1 рослині було сформовано у сорту Танаїс – 12 шт. Найбільшим цей показник був у сорту Ківін і становив 19 шт. Від кількості бобів та кількості насінин у ньому залежала кількість насінин, яка була сформована на 1 рослині. Найменша насіннєва продуктивність була сформована у сорту Танаїс – 26 шт. Найбільше насінин на 1 рослині формував сорт Ківін – 45 шт.

Маса насіння з 1 рослини коливалась в межах 3,7 г у сорту Танаїс до 5,4 г у сорту Ківін. Дослідженнями також встановлено, що маса 1000 шт насінин є сортовою ознакою. Так, в середньому за два роки, найменшим цей показник був у сорту Золотиста і становив – 126 г. Найвищу масу 1000 шт насінин мав сорт Танаїс – 147 г.

Величина врожайності сільськогосподарських культур відображає та інтегрує дію і взаємодію всіх факторів, що впливають на рослини в процесі їх росту і розвитку. Рівень врожайності – це результат реалізації генетичного потенціалу сорту в конкретних природно-кліматичних умовах. Застосування агротехнічних заходів у технологічному процесі вирощування сільськогосподарських культур, в тому числі і сої, має бути направлене на підвищення рівня продуктивності сорту та його екологічної стійкості.

Наші дослідження показали, що в середньому за роки проведення досліджень найменш врожайним був сорт Танаїс – 2,1 т/га. Найбільшу врожайність отримано у сорту Ківін – 3,2 т/га (табл.3).

Таблиця 3

Урожайність зерна сої залежно від сортових особливостей

Сорт	Урожайність, т /га
Сорт	2017	2018	середня
Танаїс	2,4	1,8	2,1
Золотиста	2,8	2,0	2,4
Ківін	3,3	3,1	3,2
НІР_0,05	0,82	0,27

Слід також зазначити, що на врожайність насіння сої крім сорту, впливали також погодно-кліматичні умови року. Так, за сприятливих умов 2018 р. урожайність зерна була вищою на 0,2-0,8 т/га в порівнянні з вологим та більш прохолодним 2016 р. Найбільш пластичним до погодно-кліматичних умов під час вегетації був сорт Ківін. Найбільшу різницю в урожайності за роки досліджень мав сорт Золотиста – 0,8 т/га.

Література:

1. Бабич А. Сорти сої і перспективи виробництва її в Україні / А. Бабич // Пропозиція. – 2007. – № 4. – С.46-49.

2. Петриченко В. Ф. Виробництво та використання сої в Україні / В. Ф. Петриченко. – Агроном. – № 3 серпень. – 2009. – С. 79—82.

3. Бабич А. О. Селекція і розміщення виробництва сої в Україні: монографія / Бабич А.О., Бабич-Побережна А.А. – К.: ФОП Данилюк В.Г., 2008. – 216 с.

4. Доспехов Б.А. Методика полевого опыта / Б.А. Доспехов. – М.: Агропромиздат, 1985. – 351 с.

5. Лебідь Є. М. Способи сівби і норми висіву сої різних груп стиглості в умовах північної підзони Степу України / Є. М. Лебідь, А. В. Черенков, М. І. Дудка, О. В. Ільєнко // Корми і кормовиробництво. – Вінниця, 2006. – Вип. 58. – С. 241–249.

6. Петриченко В. Ф. Наукові основи сучасних технологій вирощування високобілкових культур / В. Ф. Петриченко, А. О. Бабич, С. І. Колісник, Н. М. Петриченко та ін. – Вісник аграрної науки, 2003. – № 10 (спец-випуск). – С. 15—19.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Глупак Зоя Іванівна

Кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри рослинництва

Сумського національного аграрного університету

М. Суми

Іванченко Володимир Миколайович

Студент Сумського НАУ

М. Суми

Гордієнко Роман Юрійович

Студент Сумського НАУ

Анотація: У результаті проведених досліджень встановлено, що кращі умови для росту і розвитку рослин створювалися за густоти посіву763,9-987,86 тис. шт/га. У середньому за три роки розрахункова врожайність за цієї густоти становила відповідно 3,73-3,56 т/га. Виявлені залежності вказують на перспективність напрямів підвищення урожайності посівів ранньостиглих сортів сої в умовах Сумської області, за рахунок збільшення їх густоти до 900 тис. шт. /га. Саме в цьому діапазоні підтримується рівновага урожайності в посіві, при якій зміна площі живлення рослин (за рахунок їх нерівномірного розміщення або інших факторів) може компенсуватися пропорційним зростанням продуктивності інших рослин.

Ключові слова: соя, густота посіву, площа живлення, продуктивність рослин, розрахункова урожайність.

В Україні спостерігається значне підвищення інтересу до сої. Цьому сприяє потепління клімату та розвиток ринкових відносин. Україна посіла перше місце в Європі за виробництвом сої, має значні перспективи розширення її посівів. За 2010-2018 рр. в Україні посіви сої стабільно зростали: з 1036 тис. га до 2,2 млн. га, у тому числі в Сумській області – з 52,5 тис. га до 126,8 тис. га [1, 2].

На сьогодні соя є ринково-привабливою культурою. Економічна сутність великого попиту на сою полягає в тому, що вона за один вегетаційний період синтезує два урожаї білка і жиру (з 1 т сої одержують 700 кг соєвого шроту, що містить 44-48% білка, і 190 кг соєвої олії). За рахунок реалізації соєвої олії практично окупаються прямі витрати на вирощування сої, а соєвий шрот залишається найдешевшим білковим кормовим інгредієнтом. За показником експорту Україна займає 7 місце у світі і суттєво випереджає найближчих конкурентів: Росія відстає на 2,5 млн. тонн; Індія та ЄС — на 2,7 млн. тонн. У Європі з одного гектара в середньому отримують 3-4 тонни, тоді як в Україні — 2 тонни [3,4].

Одним із шляхів збільшення урожайності сої є вибір оптимального рівня загущеності посіву. Актуальним у цьому відношенні є питання норми висіву та передзбиральної густоти рослин, оскільки цей показник визначає рівень урожайності посівів і є одним із основних параметрів, що визначає зональні та сортові особливості технологій вирощування. Встановлення оптимальної площі живлення і ширини міжрядь є дуже важливим питанням технологічного процесу вирощування сої. Для сої це має важливе значення, оскільки вона є світлолюбною культурою, а зміна площі живлення впливає на цілий комплекс морфологічних параметрів рослин та структурних показників посіву [5, 6].

Метою досліджень було встановлення оптимальної густоти посіву сої шляхом правильного вибору норми висіву, яка б забезпечила оптимальний ріст і розвиток рослин та високу продуктивність.

Дослідження з вивчення впливу густоти посіву на продуктивність сої проводилися протягом 2016-2018 рр. на базі навчально-наукового виробничого комплексу Сумського НАУ (робота виконувалася в рамках науково-дослідної тематики кафедри рослинництва, номер державної реєстрації 0115U001054). Грунти дослідних ділянок – чорнозем потужний важко-суглинковий середньо-гумусний на лесовидному суглинку з умістом гумусу шарі 0-30 см 4% (за Тюріним), легкогідролізованого азоту (за Корнфілдом) – 9,0 мг/100 г ґрунту, рухомого фосфору та обмінного калію (за Чириковим) – відповідно 14% і 6,7 мг/100 г ґрунту, рН сольовий 5,64-6,03.

Об’єктом дослідження був сорт сої ранньостиглої групи Вільшанка Інституту землеробства НААН. Агротехніка була загальноприйнятою для даної зони. Польові та лабораторні досліди проводили за загальноприйнятою в рослинництві методикою польового досліду [7], супроводжувалися спостереженнями, визначеннями, обліками та аналізами.

Результати досліджень, отримані в модельних дослідах із клиновидним розміщенням рядків, характеризують норму реакції окремих рослин на зміну показників площі живлення в умовах конкретної ґрунтово-кліматичної зони [8]. Модельний дослід дає можливість оцінити густоту рослин від 150,35 тис. шт./га до 2388,29 тис. шт./га. Однак ці дані лише частково характеризують можливі показники урожайності посіву, оскільки ці значення отримуються розрахунковим шляхом.

Продуктивність рослин та урожайність посіву сої формується за рахунок окремих складових урожаю, якими є загальна кількість бобів на рослині та кількість насіння у бобі.

Вплив площі живлення на індивідуальну продуктивність рослин сої, 2016-2018 рр.

Розра-хункова густота, тис. шт./га	Площа живлення 1 рослини, см²	Кількість бобів на рослині, шт.	Кількість насіння у бобі, шт.	Насіннєва продук-тивність рослини, шт. насінин	Маса насіння з 1 рослини, г	Розрахун-кова урожайність, т/га
150,35	665,13	34,1	2,14	72,97	14,59	2,19
157,37	635,45	34,6	2,28	78,89	15,77	2,48
165,08	605,77	30,2	2,32	70,06	14,01	2,31
173,58	576,09	29,3	2,27	66,51	13,30	2,30
183,01	546,41	28,5	2,11	60,14	12,02	2,20
193,52	516,73	28	2,04	57,12	11,42	2,21
205,32	487,05	27,6	1,97	54,37	10,87	2,23
218,64	457,38	27,1	1,93	52,30	10,46	2,28
233,81	427,7	26,7	1,85	49,39	9,87	2,30
251,25	398,02	26,1	1,77	46,19	9,23	2,32
271,49	368,34	25,5	1,75	44,62	8,92	2,42
295,28	338,66	25,1	1,69	42,42	8,48	2,50
323,64	308,98	24,6	1,61	39,61	7,92	2,56
358,04	279,3	22,7	1,56	35,41	7,08	2,53
400,6	249,62	21,9	1,56	34,164	6,83	2,73
454,66	219,94	20,5	1,53	31,36	6,27	2,85
525,58	190,27	17,8	1,5	26,70	5,34	2,80
622,72	160,59	17	1,49	25,33	5,06	3,15
763,9	130,91	16,5	1,48	24,42	4,88	3,73
987,86	101,23	12,8	1,41	18,05	3,6096	3,56
1397,63	71,55	7,2	1,4	10,08	2,016	2,81
2388,29	41,87	4,1	1,39	5,70	1,14	2,72
	НІР_0,05	0,04	0,02	0,47	0,31

Поведені нами дослідження показали, що найбільш динамічним параметром був показник насіннєвої продуктивності або кількість насіння на 1 рослині. Мінімальне значення цього показника (5,7 шт. насінин) відмічено при площі живлення 41,8 см² і збільшувалося по мірі загущення посіву до 78,9 шт. насінин. Таке зростання насіннєвої продуктивності відбувалося за рахунок збільшення кількості бобів на рослині (від 4,1 шт. при густоті 2388,29 тис.шт/га до 34,6 шт при густоті 157,37 тис. шт./га), оскільки кількість насінин у бобі змінювалась не суттєво.

Продуктивність рослин сої сорту Вільшанка в умовах Сумської області залежно від густоти посіву змінюється від 1,14 до 15,77 г. Останнє значення, на наш погляд, відповідає генетичному потенціалу індивідуальної продуктивності в умовах відсутності конкуренції.

Аналіз розрахункової урожайності залежно від густоти посіву показав, що кращі умови для росту і розвитку рослин створювалися за густоти посіву763,9-987,86 тис.шт/га. У середньому за три роки розрахункова врожайність за цієї густоти становила відповідно 3,73-3,56 т/га.

Виявлені залежності вказують на перспективність напрямів підвищення урожайності посівів ранньостиглих сортів сої, за рахунок збільшення їх густоти до 900 тис. шт. /га. Саме в цьому діапазоні підтримується рівновага урожайності в посіві, при якій зміна площі живлення рослин (за рахунок їх нерівномірного розміщення або інших факторів) може компенсуватися пропорційним зростанням продуктивності інших рослин.

Література

1. Романько А. Ю. Стан вирощування сої в Україні та Сумській області / А.Ю. Романько // – Вісник СНАУ, серія "Агрономія і біологія" 2017 - № 9 (34), С. 57-61.

2. Маслак О. Привабливість ринку сої [Електронний ресурс] / О. Маслак // Газета «Агробізнес сьогодні». – 2011. – № 18 (217). – Режим доступу : http://agrobusiness.com.ua/component/content/article/32-2011-05-11-22-31-13/637-2011-09-21-10-30-59.html/

3. Шевніков М. Я. Наукові основи вирощування сої в умовах лівобережного Лісостепу України: Монографія / М. Я. Шевніков. – Полтава, 2007. – 208 с.

4. Агробиологические особенности возделывания сои в Украине / Ф.Ф. Адамень, В.А. Вергунов, П.Н. Лазер и др. – К.: Аграрна наука, 2006. – 436 с.

5. Міленко О. Г. Вплив норм висіву насіння на урожайність сої / О. Г. Міленко // Матеріали науково-практичної конференції професорсько-викладацького складу ПДАА. – Ч. 2. – Полтава. – 2014. – С. 45-46.

6. Бобро М. А. Продуктивність сортів сої різних груп стиглості залежно від норм висіву в східній частині Лісостепу України / М. А. Бобро, Є. М. Огурцов, В. Г. Міхєєв // Вісник ХНАУ (Серія «Рослинництво, селекція і насінництво, плодоовочівництво»). – 2012. – № 2. – С. 30-36.

7. Доспехов Б.А. Методика полевого опыта / Б.А. Доспехов. – М.: Агропромиздат, 1985. – 351 с.

8. Nedler J. A. New kids of systematic for spacing experiments / J. A. Nedler // . Biometris. – 1962. – V. 18. – P. 283-307.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Брикалова Анастасія Олександрівна

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

Україна

Дніпро

Анотація. Розглянуто основні види психологічного маніпулятивного впливу засобів масової інформації на підсвідомість людини. Проаналізовано основні принципи маніпулятивних технологій в мас-медіа, проаналізовано психологічні основи людини та засоби підсвідомого управління споживача. Визначено поняття установок, розглянуто закономірності виникнення психологічних установок медіа та принципи взаємодії установок та людини.

Ключові слова: соціальні медіа, підсвідомість, мас-медіа, маніпулювання, ЗМІ, стереотипи, поведінка споживача, установки.

Annotation. The article describes main types of psychological manipulative influence of mass media on the subconscious of a person are considered. The basic principles of manipulative technologies in mass media are also analyzed, psychological foundations of a person and means of subconscious management of the consumer are analyzed. The notion of plants is determined, the laws of the emergence of psychological media settings and the principles of the interaction of the installations and the person are considered.

Key words: social media, consciousness, mass media, manipulation, mass media, stereotype, spiral of silence, consumer behavior, installation.

Постановка проблеми. У сучасному суспільстві людина сама приймає рішення щодо будь-яких дій у своєму житті. Але мало хто замислювався, що рішення, які людина приймає, можуть бути кимось запрограмовані ззовні, а за допомогою, так званих, установок. Людина базується та опирається на попередній досвід, який сформував певну схильність до об’єкта чи ситуації, це зумовлює її несвідомий психологічний стан. Пропаганда часів Другої світової є яскравим прикладом підсвідомого навіювання інформації. Тож, маніпулятивні установки існують вже тривалий час, але розвиток інформаційних технологій дає владу над усіма видами управління свідомістю людей. Сьогодні мас-медіа відіграють одну з ключових ролей в житті суспільства та мають неабиякий вплив на підсвідомі бажання споживача. Таку «силу» управляти людиною ЗМІ отримало внаслідок розвитку новітніх медіа, які тиражують величезну кількість різноманітної інформації. З часом у світі розвинулося багато видів підсвідомого тиску на окремих індивідів та суспільні маси в цілому. З метою маніпулювання та управління людьми використовуються технології, які генерують в споживачеві нові стереотипи, ідеї, установки та моделі поведінки, які вигідні суб’єкту впливу. Проблема маніпулятивних установок має детально досліджуватися, аби запобігти негативному впливу мас-медіа на людину.

Об’єкт вивчення: ЗМІ як засіб маніпулятивного впливу та формування психологічних установок людини.

Мета статті: вивчення особливостей недійних установок та маніпулятивного впливу мас- медіа на підсвідомість соціуму та наслідки такого впливу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Методологією вивчення теми стали роботи видатних психологів, журналістів та маркетологів, які раніше публікували свої роботи зі схожими завданнями та цілями. Висновки отримані з цих робіт стали методологічною основою. Над цим питанням працювали такі науковці як: Ланге Л., Узнадзе Д.Н., Варій М.Й., Голодникова Ю.А., Пауль В., Сінгх П., Шерковин Ю. та ін. Науковці розглядали окремо роль маніпуляції, механізми впливу на масову свідомість через ЗМІ та характери маніпулятивних повідомлень. Теорія установок А.Н.Узнадзе розвивалася як теорія, що описує несвідому нервову діяльність людини. Науковець намагався пояснити закономірності сприйняття як відображення дійсності та проаналізувати поведінку індивіда в таких ситуаціях.

Виклад основного матеріалу дослідження. За допомогою установок формується неправдиве уявлення про себе та світ в цілому. Пізніше на базі психологічних установок відбувається маніпулювання. Тож, у ході подальшого дослідження важливо дати визначення ключовим поняттям «установки» та «маніпуляція», розглянути умови їх виникнення та способи розпізнавання.

Психологічна установка. Для того, щоб потреба людини була задовільнена, повинна відбутися певна ситуація. Для того, щоб задовольнити потребу, повинен існувати засіб її задоволення. Коли є потреба та існує засіб її задоволення – у людини виникає стан, який характеризує готовність та схильність суб’єкта здійснити дію, яка задовольнить існуючу потребу. Цей стан і є установкою, тобто готовністю до звершення певної дії. [1]

Установка – готовність та схильність людини до сприйняття майбутніх подій в певному напрямку. Установка забезпечує певний характер ходу подій та слугує основою для доцільної активності людини. Тут мова йде саме про готовність до дії, що відбудеться. Якщо навик відносять до періоду здійснення дії, то установку саме до готовності до дії, що відбудеться.

Розуміння установок, які служать опорою для поведінкових рішень, дозволяє, наприклад, розробити психологічних портрет героя, який буде привертати увагу аудиторії - споживача. Наприклад, один з послідовників Узнадзе - Ш. Н. Чхартишвілі (псевдоним – Борис Акунін) створив серію розповідей про Ераста Петровича Фандоріна. Завдяки установкам автора, читач має асоціативний ряд щодо рис характеру та стилю життя аристократа XIX століття: благородство, відданість, непідкупність, вірність принципам, то виникає асоціація з образом Фандоріна.

На сьогоднішній день існує багато визначень поняття «маніпуляція». Варто визначити наступні дефініції:

Спосіб психологічного впливу проти волі об’єкта, з ціллю нав’язування інформації, яка відповідає інтересам суб’єкта;
Певний вплив на свідомість людини (частіше на її емоції, почуття і переживання) з метою запрограмовування мотиву дії;
Такий вид психологічного впливу, продумане використання якого може викликати приховане пробудження у іншої людини намірів, які не співпадають з її актуальними бажаннями; [2]

Нижче зазначено основні технології маніпулювання, результатом яких є схильність суб’єкта до інформації, яка подається об’єктом маніпуляції:

Спотворення інформації, подаючи її у неповному обсязі, частинами ( це не дає змогу людини скласти цілісну картину)
Редагування інформації шляхом додавання своєї інформації ( часто недостовірної)
Створення «інформаційного» шуму, який зумовлюється подачею великої кількості інформації. В такому випадку споживачу важко виокремити дійсно корисне для себе.
Подання інформації, яка є неперевіреною,таким чином відбувається створення ефекту першого повідомлення. Як відомо, більше вірять джерелам, які з’явилися першими у потоці.

Отже, маніпуляція є видом психологічного впливу, у якому маніпулятор впроваджує у психіку людини потрібні йому види поведінки, мислення, тощо, а установки вже підготували рецепцію маніпулятивного меседжу. Його головним завданням є сприйняття споживачем нав’язаної думки за свою. Визначення психологічного маніпулювання трактується як процес спеціально спрямованого або ненавмисного використання видів поведінки споживача з метою змінити їх на користь адресата.

Знаючи установки, які сформували ЗМІ, можна маніпулювати людиною, спираючись на вже створений масив уявлень. Так, наприклад, феномен споживання базується на установках типу: «Споживай! Це статусно, це доводить, що ти здатний! », « Головне - гроші », «Мета виправдовує засоби» та ін. І, маючи подібні установки в голові, людина, зустрічаючись з рекламним меседжем «купувати», починає його інтерпретувати, не з точки зору «треба/не треба», а з точки зору «можу, хочу, доведу і т.д, і, здійснюючи вчинок, людина впевнена, що це її свобода вибору. Хоча вибір було зрежисовано установками. ЗМІ несуть свої установки через відомих медійних лідерів, через акторів, політиків та ін.

Мислення людини установками досягається шляхом повторення. Це технологія виникнення установок та маніпуляції. Коли людина чує інформацію постійно, вона вже не є нав’язуванням певної думки, вона формує чіткі стереотипи та певне мислення. Якщо подача інформації викликає емоції у людини - навіть зовсім нелогічне та абсурдне здається цілком реальним та правильним.

Висновки. Зaсоби мaсoвoї інформації за допомогою мaніпулятивнoгo впливу та медійних ментальних установок формують медіa-свідoмість, якa змінює грoмaдську думку. Цей вид впливу передбачає використання різних технологій прихованого тиску на підсвідомість людей. Мaніпулятивний вплив соціальних медіа реaлізується через зaстoсувaння системи пoвтoрення, міфoтвoрчoсті, підтaсoвувaння, приховування фaктів, для формування установок. У подальшому є доцільним дослідження сфери медійних установок та їх маніпулятивного впливу на суспільство, з метою розробки формалізованої моделі інформаційного впливу мас медіа за допомогою методів маніпулятивного впливу та системи їх виявлення.

Література

1. Узнадзе Д. Н. Экспериментальные основы психологии установки. — Москва, 1949

2. Присяжнюк М. М. Прийоми маніпулювання свідомістю людей через засоби масової інформації /М. М. Присяжнюк // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. — №1(1). —2008. — С. 51–58.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Гуркова Євгенія Олегівна

студент

Університет митної справи та фінансів,

Україна, Дніпро

Анотація: У роботі розглядається міжнародна трудова міграція та її причини. У наш час ця проблема все більш набирає оборотів , тому треба більш приділяти їй уваги.Масові переміщення робочої сили на великі відстані і на тривалий час є незаперечним фактом минулої і дійсної історії людства. Значні переміщення робочої сили, якими б причинами вони не були обумовлені, мають серйозні соціально-економічні наслідки і з цього погляду становлять інтерес для економічної науки.

Ключові слова: трудова міграця,проблеми, наслідки,безробіття

Основною причиною міграції є чотири глобальні проблеми: безробіття, бідність, невпевненість та нерівність. Ці причини утворюють міграційні потоки з Африки, Азії і Східної Європи,спрямованих в ЄС, що спровокувало міграційну кризу. Сприятливий економічний клімат і роки економічного зростання в деяких розвинених країнах призвели до збільшення зайнятості і зниження безробіття. Однак, зміни в цих країнах, як правило, виражається в інтенсивному старінні роботи - сили і скорочення чисельності населення працездатного віку, в поєднанні з темпами зниження народжуваності, створюючи серйозну заклопотаність з приводу стійкості ринків праці.

Країни, де старіння робочої сили і знизити рівень народжуваності, в той же час мати негативний чистий показник міграції є найбільш привабливим для потенційних мігрантів. До них відносяться Японія, Польща та Україна. Більш того, зіткнулися з серйозними труднощами інтеграції попереднього запасу мігрантів не їх товариств, уряд приймаючих країн стало більш розумним в своїй імміграційній політиці. Це означає, що політика приймаючих країн повинна активно брати участь в діалозі зі своїми суспільствами для рішення міфів про те, що збільшення запасу мігрантів може призвести до руйнування соціальних функцій. Крім того, слід розробити освітні програми, які пояснюють, чому імміграція необхідна для підтримки поточного рівня економічного розвитку і як це допомагає пом'якшити негативні наслідки старіння населення та зниження народжуваності.

Головний Матеріал.

Метою даної статті є вивчення проблеми і потенційні вигоди від міграції в ЄС, а також визначити імміграційний криза, чи є проблемою для ЄС, або це необхідність критично вистачає можливостей заміни робочої сили. Наукові напрямки і конкретні міжнародні переміщення населення в глобальному просторі підтверджують, що негативні і позитивні тенденції міграції існують у всіх регіонах світу. Ця ситуація ілюструє труднощі, з якими стикаються уряду в надії впоратися з кризою мігрантів і біженців, які намагаються виробити консолідовану політику в сфері міграції, яка могла б бути у відповідність з потребами і можливостями країн і вимоги громадськості.

У Північній Європі (Швеції, Данії та Фінляндії), за винятком населення Великобританії в цілому, позитивне ставлення до збільшення імміграції в Південній Європі (Греція, Мальта та Італія) підтримує політику щодо скорочення поточного рівня іммігрування , що пов'язано з погіршенням економічної ситуації і високого безробіття.

Крім того, в залежності від рівня країн, можливо працівників мають робочі місця, більш імовірно, збільшиться в країнах з високим рівнем доходу на душу населення, вони менш задоволені, тому що, як правило, мають роботу нижче кваліфікації або освіти і готові працювати в небезпечних умовах.

Польща і Україна країни де стрімко старіє населення і з низьким рівнем народжуваності і негативного чистого індексу міграції. Країни, де старіння робочої сили та зниження рівня народжуваності, є найбільш привабливим для потенційних мігрантів. На підставі наявних даних можна зробити висновок про те, що без збільшення міграційних потоків в країни, де показник становить менше 100% і збільшення народжуваності в короткостроковій перспективі може бути доречним питанням про підвищення пенсійного віку.

Європа конкурує з іншими країнами, щоб залучити співробітників, які володіють необхідними професійними навичками. Це дослідження підтверджує ОЕСР , відповідно до якого передбачається, що в період з 2012 по 2025 роки очікується різке збільшення частки робочих місць на 23% високоосвічених людей потребували ЄС в таких ключових областях, як наука, технології, інженерія та охорона здоров'я. Проте, в середньостроковій і довгостроковій перспективі, ЄС не в змозі повністю задовольнити потреби ринку праці на основі економічних і демографічних завданнях і зростаючої залежності від висококваліфікованих робочих місць . Крім того, передбачається, що перенастроювання в найближчі десять років, працездатне населення ЄС не скоротиться на 17,5 мільйонів чоловік. У зв'язку з цим, міграції, з точки зору старіння населення і низький рівень народжуваності, це єдиний спосіб, який може підвищити стабільність соціального забезпечення та сталого економічного зростання в ЄС. Однак, з точки зору високого рівня безробіття і соціальних змін, важливо мати стратегію, яка відображає інтереси ЄС і його привабливості для мігрантів. Крім того, ЄС має потребу в інструментах, які визначають найбільш популярні сектора і професії, з якими стикаються фахівцями з підбору персоналу. В результаті, в 2014 році Візовий кодекс ЄС був переглянутий і вирішив створити новий тип візи (Touring Visa), яка стала більш гнучким інструментом візової політики, а також звести до мінімуму ризики, пов'язані з нелегальною міграцією та безпеки.

Вважається, що успіх міграційної політики залежить від ефективності політики інтеграції і взаємної довіри в довгостроковій перспективі. Таким чином, ЄС буде продовжувати активно підтримувати політику в сфері міграції та готове надати як мінімум 30 мільйонів євро для створення потенціалу для ефективного управління міграцією робочої сили, зосередивши увагу на розширенні прав мігрантів, а також створення єдиного ринку для мобільності робочої сили при фінансуванні 24 млн євро і створення нормативно-правової бази, яка здатна забезпечити безпеку грошових переказів від мігрантів в країнах-донорах, з фінансуванням у розмірі 15 млн євро.

Висновки і напрямок подальших досліджень.

Кризи і конфлікти не закінчуються на національних межах, так міжнародних організацій, громадянського суспільства, місцевих органів влади та третіх країн повинні працювати разом, щоб зробити спільну європейську міграційну політику в реальність. З урахуванням вищевикладеного, перспективи подальших досліджень повинні бути спрямовані на найкращого і найбільш скоординованих на міжнародному рівні кордонів внутрішніх держав в ефективному процесі міграції.

Список використаних джерел:

1. Як Всесвітній Переглядів Migraion [Електронний ресурс] / Міжнародна організація з питань міграції. - Зроблено доступ: http://www.publications.iom.int/books/how-world- видових міграцій

2. Інститут міграційної політики [Електронний ресурс]. - Зроблено доступу: http://www.migrationpolicy.org/programs/data-hub/charts/international-migrants-country- призначення-1960-2015

3. Gallup World Poll [Електронний ресурс]. - Зроблено доступу: HTTP: // WWW. гальваlup.com / home.aspx

4. Descy П. Прогнозованого ринку праці дисбаланси в Європі: проблеми політики в досягнення цілей в сфері зайнятості в Європа-2020 [Elektronic ресурс] / П. Descy // ОЕСР Європейський союз, Matching економічна міграція з ринком праці потребує. - Зроблено доступу: http://www.dx.doi.org/10.1787/9789264216501-12-en

5. Тенденция международной миграции: 2015 Revision [Электронный источник] / Сообщая гуманитариев во всем мире. - 2016. - Сделано доступа: http://www.reliefweb.int/report/world/

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Затока Світлана Анатоліївна,

старший викладач

НТУУ “Київський політехнічний інститут ім.І. Сікорського”

М.Київ

Анотація:

В наш час, комп’ютерні технологій широко використовуються в учбовому процесі. Одна з областей використання цієї технології є впровадження в учбовий процес віртуальних лабораторних робіт. На кафедрі інформаційно-вимірювальної техніки НТТУ «КПІ», практично з усіх дисциплін, розроблено комплекси віртуальних робіт, які використовується при підготовки спеціалістів-метрологів.

При розроблені комп’ютерних моделей, особлива увага приділялася наближенню загального вигляду моделей засобів вимірювальної техніки до виглядів реально існуючих хасобів. В роботі описана комп’ютерне моделювання лабораторної роботи до курсу «Методи і засоби вимірювань» - «Використання потенціометру постіного струму». В роботі наведені теоертичні відомості, технічні і метрологічні характеристики використаних засобів вимірювальної техніки, аналіх похибок вимірювання.

Ключові слова: потенціометр, робочий струм, гальванометр, міра опору, похибка

Зміст наукової роботи.

Потенціометри постійного струму є приладами, які дають можливість вимірювання напруги постійного струму з найвищою точністю. Потенціометри дозволяють високо точно вимірювати струм при використання відповідних високоточних мір опору, значень опорів, та інші електричних і магнітних величин [1]. При побудові компараторів струму і напруги також використовуються потенціометри постійного струму. Ціллю роботи є набування студентами навичок роботи з потенціометром постійного струму, вивчення методу вимірювання струму, визначення індивідуальних характеристик дільника напруги і цифро-аналогового перетворювач.

Імітаційна модель потенціометру постійного струму є точною моделлю потенціометра типу К 507.

Вид робочого столу – імітаційна модель лабораторної роботи наведена на рис.1.

Рисунок 1. Загальний вигляд робочого столу

На рисунку позначені: 1 – нормальний елемент; « - потенціометр постійного струму; 3 – гальванометр; 4 –термометр.

Порядок виконання лабораторної роботи

1.Підготовка потенціометра до роботи. Підготовка до виконання роботи виконується в два етапи: 1 етап – встановлення точного значення ЕРС нормального елементу в залежності від температури; 2 етап – установка робочого струму потенціометру.

1.1 Установка ЕРШ нормального елементу:.

1.1.2 Вибрати варіант.

1.1.3 Натиснути кнопку «Компенсація температурної похибки».

1.1.4 Використати покази термометру і розрахувати значення ЕРШ нормального елементу за формулою .

1.1.5 Встановити дві останні цифри ЕРШ нормального елементу, рис.2

Рисунок 2. Встановлення точного значення нормального елементу

2. Встановлення робочого струму потенціометра:

2.1 Натиснути кнопку «2-йи етап», рис.1.

2.2 Обертаючи ручки "Грубо", "Середньо" та "Точно" потенціометра і, послідовно підвищуючи чутливість на потенціометрі і на гальванометрі від " " до "0", отримати нульове відхилення покажчика гальванометра. Робочий струм буде правильно встановлений, якщо нульове показання отримано при положенні "0" перемикача чутливості на потенціометрі і положенні "1" перемикач гальванометра.

Примітка. На цьому установка робочого струму потенціометру закінчена. Перевести перемикачі чутливості на потенціометрі в положення "1- МОм", а на гальванометрі в положення "х100";

2.4 . Натисніть кнопку "Виконання дослідів".

3. Дослід 1. Вимірювання струму ланцюга. Мета досвіду. Виміряти силу електричного струму ланцюга. Отримати оцінку розширеної невизначеності результату вимірювання.

Струм вимірюється опосередкованим методом, по падінню напруги на однозначній мірі опору. Значення вибирається з умови максимальної точності вимірювання струму.

Похибка вимірювання струму складається з відносної похибка вимірювання напруги; - відносної похибки міри опору і відносної похибки взаємодії, зумовленої перерозподілом струму в схемі при включенні додаткового опору. Значення опору вимірювальної котушки вибирається таким, щоб при врівноважені отримати напруга, максимально наближеної до межі вимірювання потенціометру. Іншими словами при врівноважені повинна бути задіяна старша декада потенціометра. Порядок виконання Досліду 1

3.1 Перемикач виду робіт поставити в положення "X1";

3.2 Вибрати опір вимірювальної котушки таким, щоб при зміні старшої декаді потенціометра, покажчик нуль-індикатора переходив нульову позначку.

3.3 Змінюючи значення напруги на декадах потенціометра, і послідовно підвищуючи чутливість на потенціометрі і на гальванометрі, отримати нульове відхилення покажчика гальванометра. Вимірювання закінчено, якщо нульове показання отримано при положенні "0" перемикача чутливості на потенціометрі і положенні "1" перемикача гальванометра;

3.4 Розрахувати оцінки сили електричного струму ланцюга і розширеної комбінованої невизначеності результату вимірювання.

4. Дослід 2. Дослідження індивідуальних метрологічних характеристик подільника напруги Мета досвіду. Експериментально визначити коефіцієнт ділення подільника і оцінку розширеної невизначеності результату вимірювання.

Міра електричного опору і вимірюваний опір включені послідовно з джерелом постійного струму. Струм, що протікає по опорам створює падіння напруги, які вимірюються потенціометром. За результатами вимірювання напруги визначають R_X = R₀ U_X/U₀, де R_X і R₀ – вимірювальний і еталонний опір, U_X і U₀ – напруга на вимірювальному і еталонному опорах.

4.1 Порядок виконання

Дільник напруги складається з чотирьох послідовно з'єднаних резисторів, рис.4.

Рисунок 4. Дільник напруги

Порядок виконання Досліду 2.

4.1 Скласти схему з'єднання, рис: кликнемо точку з'єднання, рис.4; у списку вибираємо потрібну точку з'єднання "х1", "х10", "х100","х500".

4.2 Послідовна виміряти всі опори дільника R_Д, R_Д10, R_Д100, R_Д500.

4.3 Розрахувати дійсні значення коефіцієнту ділення K:_{Д 10} = R_Д /R_Д10. K:_{Д 109} = R_Д /R_Д100, K:_{Д 500} = R_Д /R_Д500

4.4 Розрахувати відносну похибку вимірювання коефіцієнтів ділення з урахування похибок вимірювання опорів

Висновок

Використання віртуальної лабораторної роботи «Використання потенціометру постіного струму», дозволило:

ознайомитись студентам з принципом роботи потенціометру постійного струму;
набути практичних навичок роботи з цим засобом вимірювання;
виконувати роботу самостійно;
при необхідності, виконати роботу дистанційно;
можливість обговорення не зрозумілих питань з викладачем та іншими студентами.

Література

1. М.Дорожовкць, В.Мотайло,Б.Стадник, В.Василюк. Р.Борек,А.Ковальчик Основи метрології та вимірювальної техніки. Том 2.Вимірювальна техніка. - Львів.:Видавництво Національного університету Львівська політехніка», 2005,-634 с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Долина Катерина Віталіївна

Університет митної справи та фінансів

М. Дніпро

Анотація:

Рівень життя населення України. У статті досліджено сучасний стан системи соціального захисту населення в Україні та проблеми у сфері державного регулювання рівня і якості життя українського населення як основного показника ефективності соціальної політики.

Ключові слова: рівень життя, якість життя населення, соціальна політика, соціальний захист, бідність, добробут, система соціального забезпечення.

Для України в сучасних умовах розвитку потрібні значні зміни у сфері соціального захисту населення, тому що соціальний захист є основним завданням соціальної політики держави і ставить за мету забезпечення добробуту та прав і гарантій людини у сфері рівня і якості життя [5,с. 213].

Адже сьогодні в Україні поглиблюється соціальне розшарування, яке призводить до розбалансування можливостей задоволення основних соціальних потреб населення. Досі продовжують залишатися низькими рівень та якість життя. Система соціального захисту та соціальної політики в країні цілком ще не задовольняє життєві потреби населення. Проблеми у сфері соціального захисту населення ще залишаються і вирішення їх відкладається на невизначений термін. На сьогодні основною проблемою в Україні є і залишається проблема подолання бідності, тому що більша частина працюючого населення країни має дуже низький рівень доходів, який є найважливішим показником добробуту. Висока диференціація умов і рівня життя українського населення, нерівномірність розвитку регіонів стримують динаміку соціально-економічного зростання країни та підсилюють соціальне напруження [1].

Тому сьогоденні зміни розвитку сучасного українського суспільства вимагають позитивних зрушень у розвитку національної економіки та пошуку ефективних методів підвищення рівня та якості життя населення.

Метою статті є дослідження сучасного стану системи соціального захисту в Україні та виявлення проблем у сфері державного регулювання рівня і якості життя українського населення.

Виклад основного матеріалу.

Рівень життя – характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний дохід на душу населення та кількість населення за межею бідності.

Якість життя – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам [4, с. 240].

Економіка має безпосередній вплив на рівень якості життя населення. Так на сьогоднішній день саме економіка України та вся ситуація, що склалася навколо неї здійснює вагомий вплив на життя українців.

Саме дохід та ціни є тими факторами, що регулюють життя населення. Саме через них можна дослідити рівень життя загалом, чи зростає рівень чи навпаки занепадає.

На жаль, в період сьогодення рівень якості життя населення України стрімко занепадає, а впливає на це розмір мінімальної зарплати та пенсії, відповідно від яких здійснюють нарахування всіх інших соціальних платежів. Тут варто підвести підсумок, що доходи не ростуть [7, с. 49].

Наша країна сьогодні, на жаль, не крокує вперед до економічного та соціального прогресу. Відсутня збалансованість між економічним зростанням та соціальними видатками і неспроможність національної економіки повністю забезпечити всі зобов’язання держави, що дуже перешкоджає ефективному соціальному розвитку. Компанія Research& Branding Group здійснила проведення опитування українців, де дійшла висновку що дві третіх свідчать про те, що за останній рік рівень їх доходів значно зменшився. Через глибоку девальвацію гривні і падіння ВВП ціни ростуть високими темпами. На жаль, за останній рік жителі України зустрілися з підвищенням цін на проїзд та ліки, продукти харчування та одяг. Як висновок цьому люди почали більше заощаджувати, хтось відмовився від новенького житла чи автомобіля, хтось від одягу, а декому навіть довелося економити на їжі, що є досить нестерпно.

Складна економічна ситуація також вдарила по середньому класу. Хоча зараз, як і раніше, існують проблеми з визначенням середнього класу, цілком зрозуміло, що цей прошарок останнім часом суттєво звузився. В Україні середній клас помилково асоціюють з малим та середнім бізнесом. Насправді середній клас у цивілізованій країні -це наймані працівники, рівень доходів яких дозволяє їм широке споживання товарів і послуг, двічі на рік відпочивати, оплачувати усі витрати і заощаджувати. Аби в столиці належати до середнього класу, людина повинна заробляти щонайменше 20 тис грн на місяць. Для регіонів -не менше 10 тис грн. Це сума, з якої близько 2 тис грн іде на оплату комунальних послуг, 1000 грн -на транспорт. Далі -продукти, ліки і певні заощадження.

Ті хто представляв середній клас в минулому, в період сьогодення призупиняють інвестиційні витрати, купівлю житла чи його оренду, мандрівках, одязі, відвідуванні театрів, концертів та інших розважальних програм, що автоматично виключає їх з вище згаданого прошарку суспільства [6, с. 24].

Обов`язковим моментом середнього класу є наявність у власності особистого автомобіля, але в зв`язку з швидкісним зростанням цін на паливо багато представників відповідного класу були змушені користуватися громадським транспортом.

В результаті такої ситуації було проведено опитування, де намагались зясувати наскільки громадянину вистачить своїх заощаджень, якщо забрати всі кошти. На жаль, більшість відповідей свідчило про те, що станом на сьогоднішній день більша половина громадян взагалі не має заощаджень.

Невиважена політика у сферах ціноутворення і заробітної плати призводить до подальшого зниження рівня життя українського населення, знецінення мотивації трудової діяльності, підсилює соціальну напруженість і стихійні тенденції в розвитку суспільства. Рівень соціальної захищеності українського населення є досить низьким в порівнянні з стандартами розвинутих країн не стільки через слабку соціальну спрямованість державних витрат, скільки через низький рівень оплати праці. Як завжди в складній економічній ситуації найбільший удар припадає на незахищені верстви населення. Українці, у яких і раніше витрати на їжу сягали 80% доходів, не спроможні коригувати бюджет[2].

Як висновок, соціальні потреби вище зазначеної категорії людей задовільняються на досить низькому рівні: досить високий рівень бідності, а ще вищий в сім`ях, де є діти чи інваліди, чи особи котрі знаходяться без роботи, але мають працездатний вік, свідчить про недостатню ефективність механізмів соціальної підтримки з боку держави найбільш соціально незахищених категорій населення [3, с. 84].

В результаті соціально незахищені категорії людей перестають платити за житло чи розважальні програми власних дітей. Декому не вистачає коштів на власне лікування. що в результаті призводить людину до фатального кінця. Люди знаходять вихід, дехто переходить з натуральної їжі на синтетичну і така ж картина з одягом, але варто пам`ятати, що все це робиться за рахунок власного здоров`я.

Що ж до мінімальної пенсії, котру отримують пенсіонери України, то вона на міжнародному рівні прирівнюється до геноциду пенсіонерів, що в результаті призводить до погіршення життя пенсіонерів.

Висновки.

Таким чином, найважливішим напрямом соціально-економічної політики уряду та держави повинно бути досягнення стійкої позитивної динаміки добробуту населення на основі збільшення платоспроможного попиту, зокрема підвищення заробітної плати працюючого населення. Необхідною постає розробка системи соціальних стандартів, яка б дійсно забезпечувала гідний рівень життя населення та відповідала європейським стандартам, при цьому її запровадження має передбачати поступові етапи досягнення цих стандартів протягом кількох років окремо для кожної категорії населення. Також необхідно встановити реальний прожитковий мінімум, удосконалити методику його визначення, яка має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Куйбіда М. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів / М. Куйбіда, К. Черніцина. [Електронний ресурс] –Режим доступу: http://www.lvivacademy.com

2. Мельниченко О. А. Підвищення рівня та якості життя населення: механізм державного регулювання : монографія / О. А. Мельниченко. –Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2017.

3. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. –К. : Центр громадської експертизи,2016. –104 с.

4. Удотова Л. Ф. Социальная статистика /Л. Ф. Удотова. –К. : КНЕУ, 2015. –С. 240.

5. Управління соціальним і гуманітарним розвитком : навч. посіб. / авт. кол. : В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лібанова та ін. ; за заг. ред. В. А. Скуратівського, В. П. Трощинського : у 2 ч.–К. : НАДУ, 2015. –Ч. 1. –456 с.

6. Вітковська К. В. Проблемні питання оцінки рівня бідності населення // К.В.Вітковська. –Науковий вісник. -No2(210). –2017. -С. 31.

7. Вітковська К. В. Моніторинг диференціації рівня доходів населення на регіональному рівні // А.З. Підгорний, К.В. Вітковська. -Формування ринкових відносин в Україні. –2017.-No9/1(148). –С. 65.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бергер Євген Емильович

доцент, кандидат технічних наук

Херсонський національний технічний університет,

Україна, Херсон

Ковшар Юрій Ігорович

магістр з прикладної механіки

Херсонський національний технічний університет,

Україна, Херсон

Яковчук Віталій Васильович

магістр з прикладної механіки

Херсонський національний технічний університет,

Україна, Херсон

Анотація: задача даної роботи - дослідження механізму взаємодії рідких і газових середовищ з металом що деформується і розробка на цій основі нових ефективних МОТЗ.

Ключові слова: полімери, режими обробки, мастильно-охолоджувальні технологічні засоби.

Аналіз стану досліджень в області створення полімерних МОТЗ (мастильно-охолоджувальні технологічні засоби) і механізмів їх впливу на процеси деспергіровання і руйнування металів дозволяє вважати, що такі МОТЗ найбільш перспективні у зв'язку з їх надзвичайно високою ефективністю, механізм їх впливу принципово відмінний від традиційних технологіческих складів і тому такі СОТС слід розглядати як засоби нового покоління. У зв'язку з цим дослідження, спрямовані на вивчення механізму взаємодії рідких і газових середовищ з металом що деформується і розробка на цій основі нових ефективних МОТЗ є важливим і своєчасним завданням. Проте далеко не усі питання цього складного процесу взаємодії технологічних засобів з металом, що деформується, досить добре вивчені, що часто не дозволяє виявити можливі резерви їх ефективності у кожному конкретному випадку.

Слід зазначити, що дослідження в цій області пов'язані, в основному, з різанням сталей і сплавів, а що стосується чавунів, то робіт в цьому напрямі порівняно мало. Тому виникає інтерес в проведенні експериментів по обробці чавунів із застосуванням полімерних МОТЗ. Нижче наводиться опис експериментального дослідження по впливу полімерних МОТЗ на процес фрезерування металів. Метою цього дослідження є вивчення впливу полімерів на величину сили різання при попутному фрезеруванні зразків з переривчастою поверхнею.

На кафедрі "СТМВ" ХНТУ була проведена серія експериментів на зразках з сірого чавуну СЧ 20 з полімером і без полімеру - "насухо". Далі провели серію дослідів на цьому ж устаткуванні, з тими ж приладами і методикою експерименту, але для порівняння в якості дослідного зразка використали сталь 45. На підставі експериментальних даних будуємо графіки залежності швидкості різання і подання на силу різання Рz для сірого чавуну СЧ20 с полімером и без полімера – "насухо".

Далі провели серію дослідів на цьому ж устаткуванні, з тими ж приладами і методикою експерименту, але для порівняння в якості дослідного зразка використали сталь 45. На підставі експериментальних даних будуємо графіки залежності швидкості різання і подання на силу різання Рz для сірого чавуну СЧ20 і стали 45 "насухо" і із застосуванням полімеру (рис.1, 2).

Рис.1. Вплив швидкості різання і подання на силу різання Рz при попутному фрезеруванні зразка з сірого чавуну СЧ20 : 1 - "насухо"; 2 - з полімером (одношаровий поліетилен)

Рис.2 Вплив швидкості різання і подання на силу різання Рz при попутному фрезеруванні зразка з сталі 45 : 1 - "насухо"; 2 - з полімером (одношаровий поліетилен)

На закінчення можна зробити наступні висновки:

подання впливає на складову сили різання Рz і потужність у меншій мірі, чим глибина фрезерування;
при постійній швидкості різання сила Рz зменшується зі збільшенням діаметру фрези, оскільки при цьому зменшується товщина зрізу, а отже, і площа зрізу;
характер фрезерування істотно впливає на споживану потужність, при попутному фрезеруванні потрібно меншу потужність порівняно із зазвичай прийнятим зустрічним фрезеруванням;
проведені експерименти показали, що під впливом полімеру спостерігається зниження складових сил різання, досягаючи 10% при обробці сірого чавуну СЧ20 і 15% при обробці стали 45 в порівнянні з цим же середовищем без полімеру;
в якості присадок до МОТЗ слід використати високомолекулярні з'єднання, які при деполімеризації утворювали б атомарний водень, вуглеводневі газоподібні речовини і вуглецевий пірополімерний залишок.

Література

1. Справочник. Смазочно-охлаждающие технологические средства для обработки металлов резанием, под ред. Энтелиса С.Г. – Машиностроение. М. – 1986, с. 352

2. Е.Д.Щукин. Понижение поверхностных энергий и изменения механических свойств твердых тел под влиянием окружающей среды, ФХММ, Киев, Изд. Наукова Думка, № 3, 1986, с.19

3. А.И.Сошко. Механохимическая обработка металлов. Полимеры в технологических процессах обработки металлов.- Киев, 1977, с.16

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Гнаткович Оксана Дмитрівна

доктор економічних наук,

професор кафедри менеджменту і комерційної діяльності

Львівський інститут економіки і туризму,

Україна

Назарова Софія Віталіївна

магістр

Львівський інститут економіки і туризму,

Україна

Анотація. У статті висвітлені сучасні підходи до визначення поняття культурного туризму та загальні тенденції його розвитку. Визначені основні напрямки культурного туризму. Визначено ознаки, за якими проводиться виділення культурного туризму як специфічного сектора в системі туризму. Зазначено, що культурний туризм є наслідком еволюційного процесу та чинником формування соціокультурного середовища. Проаналізовані туристські потоки м.Львова та частку культурно-пізнавального сегменту у них.

Ключові слова: культурний туризм, культурне різноманіття, культурна спадщина, дестинація, соціокультурне середовище.

Abstract. The article highlights modern approaches to the definition of the concept of cultural tourism and the general tendencies of its development. The basic directions of cultural tourism are determined. The features, which distinguish cultural tourism as a specific sector in the tourism system, are determined. It is noted that cultural tourism is a consequence of the evolutionary process and a factor in the formation of the socio-cultural environment. The tourist streams of Lviv and the share of cultural-cognitive segment in them are analyzed.

Keywords: cultural tourism, cultural diversity, cultural heritage, destination, socio-cultural environment.

Вступ. Сучасні тенденції розвитку туризму мають позитивний характер. Туристична галузь економіки активно розвивається: зростає кількість туристичних прибуттів у світі загалом і у всіх туристичних макрорегіонах зокрема, створюються нові робочі місця у сфері туризму, і їх кількість постійно зростає, збільшуються прибутки від туризму. Таким чином, туризм у сучасній світовій системі господарювання займає провідні позиції та виступає невід’ємною складовою розвитку світового ринку.

Фахівці Всесвітньої туристичної організації визначили п’ять найперспективніших видів туризму у ХХІ столітті:

Круїзи − один із найперспективніших та бурхливо зростаючих видів туризму. Якщо на початку 1980 р. кількість “круїзних” туристів складала 1,5 млн осіб, то нині − 10 млн, і їхня кількість постійно зростає.
Пригодницький туризм − для любителів гострих відчуттів. Постійно зростає попит на сходження на найвищі вершини світу та на екскурсії морськими глибинами.
Культурний туризм − активно розвиватиметься в Європі, Азії, Близькому Сході, відповідно, зросте значення охорони пам’яток культури.
Діловий туризм − набув активного розвитку нині й розвиватиметься і в майбутньому, що пов’язано зі швидкими темпами розвитку світової економіки, поглибленням політичних та економічних зв’язків між державами світу.
Космічний туризм − за даними американських фахівців, забезпечить щорічний дохід у розмірі 10 млрд доларів США [8].

Як бачимо, культурний туризм є тим видом туристичної діяльності, який буде мати попит і в майбутньому. Тому проблемами його розвитку варто займатися комплексно.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням функціонування індустрії культурного туризму протягом останніх років активно приділяли увагу такі вітчизняні вчені як В. Кифяк, М. Кляп, Г. Дроздова, В. Кравців, О. Любіцева, М. Мальська, Ю. Мігущенко, Н. Мікула та ін., які підтверджують, що сьогодні туристична галузь є важливим сегментом формування конкурентоспроможності в Україні на різних рівнях – від регіонального до державного. Але аналіз опублікованих наукових праць виявив певну невисвітленість проблем розвитку культурного туризму, неоднозначність підходів до вивчення туристичної привабливості регіону з точки зору культурно-пізнавальної, формування стратегій розвитку туристичних комплексів. Тому можна вважати, що проблеми розвитку культурного туризму в Україні ще не досліджені достатньо, що визначає рівень їх актуальності.

Виклад основного матеріалу. Під терміном «культурний туризм» ми найчастіше розуміємо відвідання історичних, культурних або географічних визначних пам'яток. Мета таких подорожей – ознайомитися з туристичними визначними пам'ятками (пам'ятниками історії, архітектури, мистецтва; природними і етнічними особливостями; сучасним життям народу і т.п.).

Основними напрямками культурного туризму є:

знайомство з різноманітними історичними, архітектурними або культурними епохами, відвідування архітектурних пам'яток, музеїв, історичних маршрутів;
відвідування фестивалів (музичних, театральних, кіно), релігійних свят, бою биків, виставок і т.д .;
відвідування лекцій, семінарів, курсів наукової мови;
участь у фольклорних фестивалях [4].

Культурний туризм має значення для самих туристів (пізнавальне, освітнє, рекреаційне та т.д.) і ефект для тих міст і регіонів, в яких він розвивається. Позитивне значення туризму є очевидним. Перш за все, це – економічна вигода для міст і їх жителів від інвестицій підприємств, оренди будівель, здачі приватних будинків в оренду, від продажу предметів ремесел, промислів і т.д. Другий аспект – це вдосконалення якості життя жителів за рахунок реставрації або реконструкції житлового фонду, поліпшення інфраструктури поселень і територій, вирішення проблему зайнятості мешканців.

Культурний туризм має справу з двома основними складовими: природною і культурною спадщиною. Сюди можна віднести і спеціальні культурні ландшафти, і пам'ятки архітектури, і музеї різних типів, і історичні міста й поселення, і археологічні розкопки, і ремесла, і свята, і, нарешті, народну кухню. [4]

Виділення культурного туризму як специфічного сектора в системі туризму проводиться за трьома ознаками:

Характер діяльності туриста, що полягає у придбанні нового досвіду і вражень для забезпечення культурної потреби. Ця ознака виробляє концептуальне розходження культурного туризму та інших видів туристичної діяльності.
Мотивація туристів, залучених в культурний туризм. Ця ознака характеризує вид попиту туристів у культурному туризмі.
Характеристика пропозиції – особливих туристських ресурсів, які залучаються до процесу задоволення попиту в сфері культурного туризму.

Одним із найбільших центрів культурного туризму в Україні є безперечно місто Львів. Британське видання The Telegraph внесло Львів у рейтинг 12 місць світу, які обов'язково варто відвідати 2018 року. Львів опинився на 5-й сходинці [6]. Британська газета The Independent назвала Львів ідеальним місцем для проведення зимового відпочинку [7]. Також у іншому рейтингу Львів опинився на 2-му місці серед 26-ти європейських міст, де можна комфортно прожити місяць за менше, ніж 600 фунтів стерлінгів. За версією американського видання Business Insider, ще у 2016 році Львів посів перше місце серед найдешевших туристичних міст світу. Під час дослідження порівнювались вартість проживання у готелі, проїзд на таксі, а також харчування на двох.

Найчастіше до Львова приїжджають українці, поляки та білоруси. До десятки країн, чиї мешканці полюбляють подорожувати до Львова, входять також Туреччина, Німеччина, США, Литва, Великобританія, Чехія та Канада. У 2017 році Львів відвідали 2,6 млн туристів (з них 1756 тис. перебували у місті більше двох днів), які витратили під час перебування у місті 615 млн євро (табл. 1).

Таблиця 1

Середні витрати за 1 день туриста у м.Львові, євро*

Країна походження туриста	Витрати
Україна	35
Польща	75
Туреччина	111
Німеччина	83
США	131
Велика Британія	112
Франція	56

*Складено за даними Туристичного інформаційного центру м.Львова

Найпопулярніші туристичні об'єкти міста – це Оперний театр, Ратуша та Високий Замок. А найкращими способами провести час у Львові туристи вважають відвідування ресторанів та кафе, прогулянки та відвідування закладів культури. Проаналізуємо структуру витрат під час перебування у нашому місті туристів та частку у цій структурі, яка припадає на ознайомлення із пам’ятками архітектури, культурними закладами та об’єктами культурної спадщини (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл витрат у програмі перебування за 1 день туриста у Львові, % (2017 р)*

Країна походження туриста	Ратуша	Високий Замок	Оперний театр	Криївка	Личаків-ський цвинтар	Церкви
Україна	60	20	-	19	-	-
Польща	52	-	30	-	26	-
Білорусь	33	16	33	-	-	-
Туреччина	35	20	55	-	-	-
Німеччина	65	20	35	-	-	-
США	57	42	23	-	-	-
Велика Британія	78	23	23	-	-	-
Франція	42	39	28	-	-	-
Китай	67	33	-	-	-	33

*Складено за даними Туристичного інформаційного центру м.Львова

Як дізнаємося з таблиці 2, значна частка витрат львівських туристів припадає на екскурсію в Ратушу і на відвідини Високого Замку та Оперного театру, що є свідченням зацікавленості у наших культурних пам'ятках.

Якщо проаналізувати туристи яких країн є найбільш активними відвідувачами закладів культури у місті Львові, то побачимо, що це – французи, американці, німці, поляки, турки та вітчизняні туристи. Пріоритетними для німців у 2018 році є тури на історичну тематику, для американців – туристичний продукт, що занурює в український колорит та традиції.

На жаль, відсутня статистика відвідування львівських музеїв. Проте, у 2014 році Інститут соціологічних досліджень провів соціологічне опитування серед туристів міста. За результатами проведеного дослідження, більше половини туристів міста (а саме 60 %) відвідують музеї та галереї. Це вкотре підкреслює особливий статус музеїв у туристичній інфраструктурі Львова.

Висновок. В умовах глобалізації в культурного туризму як у провідної субгалузі туризму з'являються нові функції. Він розглядається вже не тільки як різновид туристичної діяльності, а й як важливий механізм управління міжкультурним діалогом народів світу, що глобалізується, ефективний спосіб реалізації принципів соціального партнерства на рівні різних суб'єктів взаємодії.

Література:

1.Кондакова Л. Туризм по-культурному / Л. Кондакова // Экономические известия. А. Парфіненко ISSN 2078-6441. Вісник львівського університету. Серія географічна. 2013. Випуск 43. Ч. 1. 241 – 2010. – №115(1348). – Режим доступу: http://eizvestia.com/dosug/full/turizm-pokulturnomu.

2. Кузик С. П. Географія туризму: навчальний посібник / С. П. Кузик. – К.: Знання, 2011. – 271 с.

3. Організація туризму: підручник / І. М. Писаревський, С. О. Погасій, М. М. Поколодна та ін.; за ред. І. М. Писаревського. – Х.: ХНАМГ, 2008. – 541 с.

4. Орлова О. В. Культурний туризм як засіб діалогу культур / О.В. Орлова // Культура і сучасність. – 2009. – № 2. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ Kis/2009_2/19.pdf.

5. Устименко Л. М., Афанасьєв І. Ю. Історія туризму. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2005. – 320 с.

6. https://goo.gl/gsCXPx

7. https://goo.gl/1FSWwX

8. http://www2.unwto.org/ru - Офіційний сайт Всесвітньої туристичної організації.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Периста Катерина Едуардівна

Студентка,

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,

м. Дніпро, Україна.

В даний час в філософської та науковій літературі існують альтернативні концепції виникнення інтелекту. Також в даний час можна говорити про три види інтелектуальних можливостях так званих людино-машинних систем. В їх основі лежать одні й ті ж процеси інформаційні. Інтелект, маючи в своїй основі інформаційний субстрат, має здатність регулювати, визначати розвиток суб'єктивно-об'єктивних відносин.

Головними, визначальними стимулами розвитку інформаційної технології, є соціально-економічні потреби суспільства. Відомо, що економічні відносини накладають свій відбиток на процес розвитку техніки і технології, або даючи йому простір, або стримуючи його в певних межах.

Відомо, що до XVIII століття техніка розвивалася в основному без наукової методології і винахідники продовжували шукати, алхіміки вірили в таємниче перетворення металів. Разом з тим починаючи з епохи Відродження все сильніше виявляються нові моменти в розвитку техніки, обумовлені потребами практики і відповідним посиленням процесу освоєння наукових знань.

Філософське обґрунтування необхідності союзу між наукою і технікою було дано Ф. Беконом. ідея того, що техніка перестала розвиватися спонтанно, ґрунтуючись лише на інтуїції окремих винахідників, технічне освоєння природи в силу використання наукової методології отримав зовсім нові риси.

Наукове пізнання дійсності, розширюючи можливі шляхи технічного розвитку, все більше стає його необхідною умовою і підставою. Техніка в значній мірі визначається характерною для науки цього періоду, поширеними методами і підходами дослідження. У зв'язку з цим примітний наступний факт. Технічні системи аж до наших днів розглядалися ізольовано, як замкнуті системи (без урахування наслідків їх впливу на зовнішнє середовище). Це дозволяло значно спростити їх проектування і зосередити увагу на головному підвищенні техніко-економічних показників. Таке розгляд технічної системи не вимагає розробки особливих методів, засобів обліку наслідків її впливу на природне середовище. Практичне усвідомлення давньої філософської концепції - - почалося в даній області переважно через виявлення негативних екологічних результатів технічної діяльності.

Перш ніж перейти до більш докладного розгляду інформаційної технології, наведемо визначення поняття, яке на наш погляд, є досить універсальним. Природними процесами, спрямованими на створення штучних об'єктів: вона ефективна остільки, оскільки їй вдається створити необхідні умови для того, щоб потрібні процеси протікали в потрібному руслі і напрямку.

На ранніх етапах історії людства для синхронізації виконуваних дій людині потрібні були кодовані сигнали спілкування. Це завдання людський мозок вирішив без будь-яких штучно створених інструментів: розвинулася людська мова. Промова виявилася і першим істотним носієм людських знань. Знання накопичувалися у вигляді усних оповідань і в такій формі передавалися від покоління до покоління. Природні можливості людини з накопичення і передачі знань отримали першу технологічну підтримку зі створенням писемності.

Другим етапом вважається виникнення друкарства. Стимульоване книгодрукування розвиток наук прискорювало темпи накопичення професійних знань. Знання, яка виражена через трудовий процес у верстати, машини, технології і т.п., ставали джерелом нових ідей і плідних наукових напрямків. Цикл: знання - наука - суспільне виробництво - знання замкнулося, і спіраль технологічної цивілізації почала розкручуватися з наростаючою швидкістю.

Таким чином, книгодрукування вперше створило інформаційні передумови прискореного зростання продуктивних сил. Але справжня інформаційна революція пов'язується перш за все з створенням електронно-обчислювальних машин в кінці 40-х років, і з цього ж часу обчислюється ера розвитку інформаційної технології, матеріальне ядро якої утворює мікроелектроніка.

Мікроелектроніка формує елементну базу всіх сучасних засобів прийому, передачі та обробки інформації, систем управління та зв'язку.

Сама мікроелектроніка виникла спочатку саме як технологія: в єдиному кристалічному пристрої виявилося можливим сформувати всі основні елементи електронних схем. Далі всеохоплюючий процес мініатюризації: зменшення геометричних розмірів елементів, що забезпечувало і вдосконалення їх характеристик, і зростання їх числа в інтегральної схемою.

Вельми важливою властивістю інформаційної технології є те, що для неї інформація є не тільки продуктом, але і вихідною сировиною. Більш того, електронне моделювання реального світу, що здійснюється в комп'ютерах, вимагає обробки незмірно більшого обсягу інформації, ніж містить кінцевий результат. Чим досконаліша комп'ютер, тим адекватніше електронні моделі і тим точніше наше передбачення природного ходу подій і наслідків наших дій. Таким чином, електронне моделювання стає невід'ємною частиною інтелектуальної діяльності людства.

Кожен успішний крок на цьому шляху допомагає людям зрозуміти механізм процесів, що лежать в основі нашої психіки та інтелекту. Цей шлях і може привести від мікротехнологій до нанотехнології і наносистемам, що поки відноситься до області наукової фантастики. Народження нових технологій завжди носило революційний характер, але, з іншого боку, технологічні революції не знищували класичних традицій. Кожна попередня технологія створювала певну матеріальну і культурну базу, необхідну для появи наступної.

Говорячи про розвиток інформаційної технології, можна виділити ряд етапів, кожен з яких характеризується певними параметрами.

Початковий етап еволюції інформаційної технології (1950-1960 рр.) Характерний тим, що в основі засобів взаємодії людини і ЕОМ лежали мови, в яких програмування велося в термінах того, як необхідно досягти мети обробки (тобто. Як правило, машинні мови) .

Наступний етап (1960-1970 рр.) Характеризується створенням операційних систем, що дозволяють вести обробку декількох завдань, що формуються різними користувачами. Основна мета при цьому полягала в забезпеченні найбільшого завантаження машинних ресурсів.

Третій етап (1970-1980 рр.) Характеризується зміною критерію ефективності автоматизованої обробки даних - основним ресурсом стали людські ресурси з розробки і супроводу програмного забезпечення.

Поширення міні-ЕОМ. Інтерактивний режим взаємодії декількох користувачів ЕОМ.

Четвертий етап (1980-1990 рр.) знаменує новий якісний стрибок в технології розробки програмного забезпечення. Його суть зводиться до того, що центр ваги технологічних рішень переноситься на створення засобів, Які Забезпечують взаємодію користувачів з ЕОМ на етапах створення програмного продукту. Ключовою ланкою нової інформаційної технології стає представлення і обробка знань. Створюються бази знань, експертні системи. Широке поширення персональних ЕОМ.

Можна припустить і дещо іншу етапізацію розвитку сучасних засобів обробки інформації (збільшуючи відоме поділ машин на покоління): 1) домікроелектронний, коли кожна ЕОМ була унікальна; 2) проміжний, коли намітилося безліч шляхів розвитку обчислювальної техніки, від багатопроцесорний супер-ЕОМ до широко доступних міні-ЕОМ; 3) сучасний, коли поряд зі структурним і апаратним вдосконаленням ЕОМ всіх раніше виникли класів сформувався потужний клас персональних ЕОМ, орієнтованих на задоволення повсякденних потреб людини в інформації, і клас вбудованих мікропроцесорних пристроїв, що перетворюють самі різні технічні пристрої - від механічних інструментів до роботів і телевізійних камер.

Еволюція всіх поколінь ЕОМ відбувається з постійним темпом - 10 років на покоління. Прогнози передбачають збереження цих темпів до початку XXI. Крім близькості фізичних меж мініатюризації та інтеграції, насичення темпів пояснюється фундаментальними причинами соціального характеру. Кожна зміна поколінь засобів інформаційної техніки і технології вимагає перенавчання і радикальної перебудови інженерного мислення фахівців, зміни надзвичайно дорогого технологічного устаткування і створення все більш масовою обчислювальної техніки.

Це встановлення постійних еволюційних темпів носить досить загальний характер, тим більше що передова область техніки і технології визначає характерний ритм часу технічного розвитку в цілому.

Особлива роль відводиться всьому комплексу інформаційної технології і техніки в структурній перебудові економіки убік наукоємності. Пояснюється це двома причинами. По-перше, всі вхідні в цей комплекс галузі самі по собі наукомістких (фактор науково-теоретичного знання набуває все більш вирішальне значення). По-друге, інформаційна технологія є свого роду перетворювачем всіх інших галузей господарства, як виробничих, так і невиробничих, основним засобом їхньої автоматизації, якісної зміни продукції і, як наслідок, перекладу частково або повністю в категорію наукомістких.

Технологія, як уже говорилося вище, це засіб створення штучного світу. Отже, Вона певним чином екологічне тиск на природне середовище. Небезпечним це тиск стає тоді, коли його інтенсивність перевищує регенеративний потенціал природи. Головна небезпека технологічного тиску на природне середовище - звуження різноманіття форм життя, Що в еволюційної перспективі знижує виживання біосфери в цілому. Один із шляхів вирішення даної проблеми - це формування інформаційної інфраструктури техносфери, яка дозволить підвищити ефективність технологічних виробництв і їх розвитку майже до теоретичних меж і знизити ступінь еволюційного ризику технології. Таким чином, найважливіше значення інформаційної технології полягає в тому, що вона відкриває шляхи науково-технічного прогресу без подальшої масово-енергетичної експансії, що має сприяти підтримці екологічної рівноваги біосфери. Для визначення перспективи людства необхідно розробити загальну концептуальну платформу аналізу світового розвитку. Основу даної концепції може скласти вчення В. І. Вернадського про ноосферу. Розробка теорії ноосфери вимагає вивчення сучасних процесів, що відбуваються в природі і суспільстві в і х єдності.

Література:

1. Бєсов Л.М. Історія науки і техніки. 3-є вид., переробл. і доп. Харків: НТУ ″ХПІ″, 2004. − 382 с.

2. Історія науки і техніки. Навчально-методичний посібник. / Под ред. Ткачова А.В. - СПб .: СПБ ГУ ИТМО, 2006. - 143 с.

3. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ магістрантів / автор-упорядник М.І. Саврушева. - Омськ, 2013. - 120 с.

Деталі: Категорія: Двадцять третя всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Гутовська Наталія Василівна

магістрант

Дніпровського гуманітарного університету

Україна, м. Дніпро

У статті проаналізовано результати психодіагностичного дослідження, проведеного серед військовослужбовців Збройних сил України (учасників АТО). По даним емпіричного дослідження визначено закономірність впливу на рівень нервово-психічної стійкості прийняття участі військовослужбовцями у бойових діях. Також виявлено вплив, як гендерного так і вікового складу учасників на стан нервово-психічної стійкості військовослужбовців.

Ключові слова: військовослужбовці, стрес, психічна травма, травматичний стрес, нервово-психічна стійкість, посттравматичний стресовий розлад, бойові дії, вік, гендерні особливості.

В статье проанализированы результаты психодиагностического исследования, проведенного среди военнослужащих Вооруженных сил Украины (участников АТО). По даным эмпирического исследования определена закономерность влияния на уровень нервно-психической устойчивости принятия участия военнослужащими в боевых действиях. Также выявлено влияние, как гендерного, так и возрастного состава участников на состояние нервно-психической устойчивости военнослужащих.

Ключевые слова: военнослужащие, стресс, психическая травма, травматический стресс, нервно-психическая устойчивость, посттравматическое стрессовое расстройство, боевые действия, возраст, гендерные особенности.

The article analyzes the results of psychodiagnostic research carried out among the military personnel of the Armed Forces of Ukraine (ATO participants). From the data of empirical research the regularity of the influence on the level of neuro-psychological stability of the participation of soldiers in combat operations is determined. Also, the influence of gender and age structure of participants on the state of neuropsychological stability of military personnel was revealed.

Key words: servicemen, stress, mental trauma, traumatic stress, neuropsychiatric stability, post-traumatic stress disorder, combat activity, age, gender peculiarities.

Актуальність теми дослідження. Зважаючи на події в сучасних умовах в нашій країні, на людину все більше впливають різного роду зовнішні чинники, що позначаються на її психологічному стані. Відбуваються глибокі зміни, які стосуються всіх сфер життя громадян та суспільства в цілому. Сьогодні наша держава для забезпечення територіальної цілісності України вимушена проводити бойові дії у вигляді антитерористичної операції (АТО) на Сході країни. Багато тисяч військовослужбовців після демобілізації повертається назад в громадянське суспільство, вносячи в нього при цьому всі особливості мілітаризованої свідомості і роблячи істотний вплив на подальший розвиток соціуму.

Об'єктом дослідження є травматичний бойовий стрес.

Предметом дослідження є психологічні наслідки участі у бойових діях, які проявляються у вигляді психічної травми бойового стресу і посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Мета дослідження: дослідження гендерних та вікових відмінностей особистісних властивостей військовослужбовців.

Гіпотеза дослідження полягає в припущені про те, що бойові дії викликають травматичний стрес, наслідком стресу виступає ПТСР.

Завдання дослідження:

Провести емпіричне дослідження по визначенню особливостей переживання ПТСР та отримання кількісних показників нервово-психічної стійкості особистості;
Здійснити аналіз отриманих результатів та сформулювати висновки.

Аналіз літературних джерел і публікацій. Вивченням проблеми нервово-психічної стійкості займалися вітчизняні та зарубіжні дослідники, зокрема: Г. Сельє, Г. Лазарус, Р. Бернс, М. Борневассер, для пояснення психічної стійкості використовували термін «стресостійкість». Під цим терміном вони розуміли важливу рису особистості, яка дає можливість людині відносно спокійно сприймати усі зміни. Вчені стверджували, що поняття «стресостійкості» варто розглядати, як вміння ефективно діяти в нестабільних критичних умовах [2]. І. Малкіна-Пих, Л. Аболін, В. Бодров, В. Мясников та інші вивчали емоційну та психічну стійкість особистості.

Стійкість особистості до стресу і стресогенних чинників при виконанні діяльності в екстремальних умовах розглядалась в роботах О.А. Кириленко, В.Л. Маріщука, В.Ф. Моргуна, Г.С. Нікіфорова, Л.А. Перелигіної, В.П. Садкового, О.В. Тімченка. В роботах В.О. Моляко, В.О. Бодрова, Н.В. Тарабріної розглядалися рівні стресостійкості та їх вплив на успішність виконання спеціалістом професійних функцій в особливих умовах.

Виклад основного матеріалу. Нервово-психічна стійкість - сукупність вроджених (біологічно обумовлених) і придбаних особистісних якостей, мобілізаційних ресурсів і резервних психофізіологічних можливостей організму, що забезпечують оптимальне функціонування особистості у несприятливих умовах професійного середовища [1]. Проблема психічної стійкості сьогодні має велике значення, адже задля повноцінного та ефективного функціонування військовослужбовець має залишатися стійким, врівноваженим, гармонійним, мати високу працездатність та повноцінне психічне здоров’я. В екстремальних умовах порушується звичний режим праці та відпочинку людини. У важких екстремальних ситуаціях психічні та інші перевантаження досягають меж, за якими можуть слідувати перевтома, нервове виснаження, цілковитий зрив діяльності, афективні реакції. Вплив екстремальних умов складається не тільки з прямої, безпосередньої загрози життю людини, але й опосередкованої, пов'язаної з очікуванням її реалізації .

Військові дії докорінно порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні. Факт переживання травматичного стресу для деяких людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це переживання події під час критичного інциденту і через місяць після критичного інциденту – більше 4 тижнів.

Посттравмати́чний стресовий ро́злад (PTSD, ПТСР, посттравматичний синдром, «комбатський синдром», «в'єтнамський синдром», «афганський синдром», «східний синдром» тощо) — психічний розлад, різновид неврозу, що виникає в результаті переживання однієї чи кількох психотравмівних подій, таких як, наприклад, військові дії, теракти, аварії чи стихійні лиха, катастрофи, важка фізична травма, побутове чи сексуальне насильство, фактична смерть, або загроза смерті [3].

Результати емпіричного дослідження:

З метою з’ясування особливостей впливу ПТСР та поведінкові прояви військовослужбовців обрана методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації в стресі «Прогноз».

Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з прикметами нервово-психічної нестійкості. Вона дозволяє виявити окремі початкові симптоми порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці та діяльності людини.

Учасники емпіричного дослідження.

В емпіричному досліджені прийняли участь військовослужбовці, які були задіяні у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей України. Всього добровільно було обстежено 120 осіб у віці від 20 до 52 років, з них 78 чоловіків (65%), жінок - 42 (35%). Із них 70 осіб мають статус УБД 58,3% – 18 жінок (15%) та 52 чоловіків (43,3%); та 50 осіб не мають статусу УБД 41,7% – 24 жінки (20%) та 26 чоловіків (21,7%).

Кількість учасників емпіричного дослідження допомагають нам виявити певні тенденції у вияві схильності до нервово-психічної нестійкості, а тенденції можливо виявити у тому разі, якщо ми використовуємо середні значення по вказаним групам.

Для подальшого аналізу результатів емпіричного дослідження всі учасники були об’єднані в 2 групи: І група – військові, що мають статус УБД, ІІ група – військові не мають УБД. Також були розділені на групи по віку та по гендерним ознакам (статті). Військовослужбовці, які приймали участь у бойових діях жінки до 30 років склали 4,17%, жінки понад 30 років 10,83%, чоловіки до 30 років 11,66%, та понад 30 років 31,67%. Ті хто не мають статусу УБД жінки до 30 років 6,67%, понад 30 років 13,33%, чоловіки до 30 років 14,17%, понад 30 років 7,5%.

Таблиця 1

Середні значення нервово-психічної стійкості в залежності від складу та статусу УБД

№ пп	Найменування	Значення нервово-психічної стійкості І група статус УБД	Значення нервово-психічної стійкості ІІ група не має статусу УБД	Індекс співвідношення значень ІІ група / І група
1	військовослужбовці жінки віком до 30 років включно	3	7	7/3=2.33
2	військовослужбовці жінки віком понад 30 років	4	6	6/4=1.5
3	військовослужбовці чоловіки віком до 30 років включно	4	6	6/4=1.5
4	військовослужбовці чоловіки віком понад 30 років	4	7	7/4=1.75
	Середні значення	3, 75	6,5	6.5/3.75=1.73

Результати проведення дослідження на виявлення нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації військовослужбовців в стресових ситуаціях наведені на рисунку 1

Рис. 1 Вікові та гендерні (статеві) особливості нервово-психічної стійкості військовослужбовців які мають і не мають статус УБД

Аналізуючи результати дослідження за методикою «Прогноз», виявлено що військовослужбовці І групи, які приймали участь у бойових діях мають задовільний рівень нервово-психічної стійкості 3-4 бали за оцінкою результатів, прогноз малосприятливий, можливі прояви нервових зривів у ситуаціях службової діяльності, особливо в екстремальних умовах. У військовослужбовців ІІ групи, які не приймали участь у бойових діях хороший рівень нервово-психічної стійкості 6-7 балів, прогноз сприятливий, зриви мало вірогідні. По результатам емпіричного дослідження виявили закономірність впливу на рівень нервово-психічної стійкості прийняття участі військовослужбовцями у бойових діях.

Також визначили вплив, як гендерного так і вікового складу учасників на стан нервово-психічної стійкості військовослужбовців, які приймали участь у бойових діях. У жінок військовослужбовців віком до 30 років, що мають статус УБД найнижчий рівень нервово-психічної стійкості 3 бали, та різниця значень з жінками, що не мають статусу УБД найбільший і дорівняє 2.33. Тобто рівень нервово-психічної стійкості більш ніж у два рази нижчий у молодих жінок, які приймали участь у бойових діях. Це свідчить про те що у жінок у віддаленому періоді після важкої психічної травми ризик розвитку ПТСР вище. Наслідки пережитих фізичних або психологічних травм не проходять безслідно. Будь-яка війна несе психологічні наслідки для людини, особливо для жінок, які приймали безпосередню участь у бойових діях. У чоловіків-військовослужбовців віком понад 30 років різниця показників у тих хто приймав участь у бойових діях та не приймав дорівнює 1,75. Це може свідчити про те, що чоловіки середнього віку у складних екстремальних ситуаціях схильні приймати більш ризиковані рішення, що зумовлено їхньою більшою агресивністю, незалежністю, прагненням самостверджуватися. В них можливі спалахи гніву, схильність до нападу та оборони, та більша схильність до виникнення всіляких залежностей (наркотики, алкоголь).

Висновки: Підводячи підсумок, на основі узагальнення одержаних результатів, можна зробити висновки щодо закономірності впливу на рівень нервово-психічної стійкості прийняття участі військовослужбовцями у бойових діях. При порівнянні значень емпіричного дослідження виявили, що учасники бойових дій мають нижчу (задовільну) нервово-психічну стійкість, ніж особистості, які не приймали участь у бойових діях (добра нервово-психічна стійкість). Порівняння учасників бойових дій по гендерному складу дали змогу виявити особливості емоційної сфери жінок та чоловіків. В силу своєї емоційності і більш «тонкої» душевної організації жінки мають більший ризик схильності до виникнення посттравматичного стресового розладу ніж чоловіки.

Для відновлення емоційної сфери військовослужбовців, які мають початкові симптоми порушень нервово-психічної нестійкості, необхідний тривалий час та потрібно задіяти багато ресурсів для проведення реабілітаційної роботи, як індивідуальної так і колективної. Значна увага має приділятися психічній стійкості військових, яка є важливою у боротьбі зі стресами та сприяє збереженню фізичного і психічного здоров’я.

Список літератури:

1. Берг Т.Н. Нервово-психічна нестійкість і способи її виявлення, 2005

2. Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості: монографія / В.М. Крайнюк. – Київ: Ніка-Центр, 2007. − 432 с.

3. Фрідман, М. Дж. «ПТСР – історія та загальний огляд» // Публікація центру ПТСР Міністерства у справах ветеранів США. 2016. Переклад з англійської.

Меню

BILINGUALISM AND BRAIN DEVELOPMENT

ВПЛИВ ГЕРБІЦИДІВ НА ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ КУКУРУДЗИ В УМОВАХ ЛІВОБЕРЕЖНОГО СТЕПУ УКРАЇНИ

ОСОБЛИВОСТІ НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА ЗА НАРОДЖЕННЯМ

ПОНЯТТЯ І ЗНАЧЕННЯ ІНСТИТУТУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ

ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ УКРАЇНИ

РОЛЬ МИТНОЇ СИСТЕМИ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ КРАЇНИ

ФАСИЛІТАЦІЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВНИЙ СПОСІБ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

РОЗВИТОК ВІЗУАЛІЗАЦІЇ, ЇЇ ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ, ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ОБРАЗУ УКРАЇНИ В ІНОЗЕМНИХ ЗМІ

ІАТІ - АЛЬТЕРНАТИВНА СИСТЕМА БРОНЮВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ

СИСТЕМА ОПРАЦЮВАННЯ ДАНИХ КЛЮЧОВИХ ЗВІРЕНЬ ПЕРВИННИХ ЕТАЛОНІВ (МАСИ) ЗА ПРОЦЕДУРОЮ С

ВИМІРЮВАЛЬНИЙ КАНАЛ З ВІДДАЛЕНОЮ ПЕРЕДАЧЕЮ РОЗМІРУ ДОВЖИНИ ДЛЯ СИСТЕМ ІНТЕРНЕТ-КАЛІБРУВАННЯ

СІРІ ЛІСОВІ ГРУНТИ, ЇХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЗАХОДИ ПО ПІДВИЩЕННЮ РОДЮЧОСТІ

СУЧАСНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ АЕРОПОРТІВ УКРАЇНИ

ПРИЧИНИ ЗМЕНШЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ОЗНАКИ, СКЛАД ТА ВЛАСТИВОСТІ ЧОРНОЗЕМУ ТИПОВОГО МАЛОГУМУСНОГО ЯГОТИНСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ

ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ ПОСІВІВ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО В УМОВАХ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ЯК ОСНОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ДОНАЛЬДА ТРАМПА

РЕКЛАМА В ЕТНОКУЛЬТУРНОМУ АСПЕКТІ

ЗОБРАЖЕННЯ СТИЛЮ ЖИТТЯ МОЛОДІ У КОНТЕКСТІ ТЕЛЕРЕКЛАМИ

ПРОСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КАНДИДАТІВ США У НОВИХ МЕДІА

ЯКІСТЬ ПРОСУВАННЯ ЯК ЧИННИК РОЗУМІННЯ ЦІЛЬОВОЇ АУДИТОРІЇ

ЕВОЛЮЦІЯ ОБРАЗІВ КУЛІНАРНОГО МИСТЕЦТВА В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ЕСЕЇСТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

УРОКИ-ЕКСКУРСІЇ НА УРОКАХ З ПРИРОДОЗНАВСТВА В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

ВПЛИВ СОРТОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ НА УРОЖАЙНІСТЬ СОЇ В УМОВАХ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВПЛИВ ГУСОТИ СТОЯННЯ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ТА УРОЖАЙНІСТЬ СОЇ В УМОВАХ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

МАНІПУЛЯТИВНИЙ ВПЛИВ ЗМІ ТА ФОРМУВАННЯ СПОЖИВЧИХ УСТАНОВОК

МІЖНАРОДНА ТРУДОВА МІГРАЦІЯ: ПРИЧИНИ, ТЕНДЕНЦІЇ ТА НАСЛІДКИ

ВИКОРИСТАННЯ КОМПЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УЧБОВОМУ ПРОЦЕСІ

РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

МЕХАНІЧНА ОБРОБКА ДЕТАЛЕЙ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ПОЛІМЕРНИХ МАСТИЛ

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНОГО ТУРИЗМУ

ВПЛИВ НАУКИ НА ТЕХНІКУ

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВО-ПСИХІЧНОЇ СТІЙКОСТІ У СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УЧАСНИКІВ АТО