Захарченко Дар’я Миколаївна

Хмельницького університету управління та права

Хмельницький

 

 Анотація. У процесі побудови громадянського суспільства в Україні свобода особи, права людини і громадянина, їх становлення та розвиток, особливо захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, фізичних осіб, цивільна дієздатність яких визнана обмеженою або недієздатних, є однією із ключових проблем розвитку України та людства в цілому. Дані особи, у випадку відсутності щодо них певного латентного контролю або менторства, не можуть повноцінно існувати у сучасному глобалізованому суспільстві та бути повноцінними учасниками цивільних правовідносин.

 

 Саме через це надзвичайної актуальності набуває існування і дослідження інституту опіки та піклування, що регулюються державою з метою забезпечення особистих немайнових прав дітей (малолітніх та неповнолітніх осіб), а також повнолітніх осіб, які у зв’язку із обмеженням цивільної дієздатності або недієздатності не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки.

 У науковій праці роз’яснюється поняття інституту опіки та піклування, основні засади його функціонування, а також досліджується значення такого інституту для суспільства в цілому. Зокрема, наводяться різні визначення інституту опіки та піклування відповідно до законодавства України,конкретизуються суб’єкти, що потребують опіки або піклування та аналізуються підстави та наслідки встановлення опіки або піклування.

 Ключові слова: опіка, піклування, дієздатність, правоздатність, правовий інститут, неповнолітні, малолітні.

 Відповідно до ст. 12 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд [9].

 Тому здебільшого особа реалізує свої права та виконує обов’язки самостійно. Але не всі суб’єкти цивільного права можуть здійснювати ці права самостійно. Перепоною для цього можуть стати об’єктивні причини, в основному нездатність особи здійснювати ці права і в силу недостатності обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку. 

 На сьогодні існує багато різних визначень поняття «опіки (піклування)». Так, під ними розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані зі встановленням, здійсненням функцій та припиненням цих норм [6].

 Опікою та піклуванням вважають систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів та піклувальників з вихованням малолітніх і неповнолітніх дітей, а також захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб [7, с. 112]. 

 Також, в опіці та піклуванні вбачають відповідні правовідносини, насамперед, між опікуном, піклувальником та підопічним, а також між органами опіки та піклування і опікунами, піклувальниками [3, с. 365].

 Інститут опіки та піклування має комплексний характер. Його норми, згідно зі ст. ст. 55, 58, 59, 60 ЦК України і ст. 243 Сімейного кодекс України [8] (далі за текстом – СК України), регулюють відносини не тільки по вихованню дітей та захист їх майнових та особистих прав, але й щодо захист прав повнолітніх осіб.

 Стосовно неповнолітніх та малолітніх метою опіки і піклування є виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей. 

 Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст. ст. 67, 69 ЦК України, ст.249 СК України). 

 Також, якщо звертатись до п. 1 Правил опіки та піклування, які затверджені Наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 (далі за текстом – Правила) опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів [5].

 Говорячи про інституту опіки та піклування, потрібно чітко розмежовувати осіб, над якими може встановлюватися опіка та осіб, що потребують піклування. Опіка встановлюється над малолітніми дітьми, тобто тими, які не досягли 14 років та над тими повнолітніми особами яких визнано недієздатними, а піклування – над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років, а також над тими повнолітніми цивільна дієздатність яких обмежена. 

 Встановлення опіки та піклування – це складний за правовою природою юридичний факт, який передбачає волевиявлення опікуна або піклувальника – фізичної особи. Побажання малолітньої або неповнолітньої дитини на встановлення опіки та піклування не входить до складу юридичних фактів, які породжують опіку та піклування, але може враховуватися органом опіки та піклування при призначенні опікуна (піклувальника), якщо це відповідає її інтересам (п. 2 ч. 4 ст. 63 ЦК України) 

 Цивільно-правова основа призначення опіки – це малоліття чи неповноліття особи у якої є майно. В даному випадку, малоліття чи неповноліття саме по собі не є приводом для встановлення опіки (піклування), а слугує тим приводом при умові, що у дитини є майно[1]. 

 Таким чином, хоча і живі батьки малолітнього, але якщо в нього є майно, встановлюється опіка (піклування); частіш за все саме тоді батьки і призначаються опікунами (піклувальниками). 

 Основні підстави для встановлення опіки та піклування над особою зазначені у ст. 58 та ст. 59 ЦК України відповідно, а саме:

• малолітня особа, яка є сиротою або позбавлена батьківського піклування, та фізична особа, яка визнана недієздатною (опіка);
• неповнолітня особа, яка є сиротою або позбавлена батьківського піклування, та фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена (піклування).

 Особливістю встановлення опіки та піклування стосовно дитини, яка позбавлена батьківського піклування, в Україні, є те, що воно не обов’язкове. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед близькі родичі, можуть без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами звертатися з позовом до суду про захист прав та інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб діда, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім’ю таку дитину («фактичного вихователя» – ст. ст. 258, 260, 261, 262 СК України) [8].

 З цих, передбачених законодавством положень, можна зробити висновок, що головним для визначення різниці між існуючими формами забезпечення прав та інтересів підопічних та для їх встановлення є, по-перше, вік особи (або до 14 років, або у межах від 14 до 18 років) та, по-друге, обсяг цивільної дієздатності особи-підопічного. 

 Отже, основним значенням встановлення опіки та піклування над особою, по суті, є відновлення її обсягу дієздатності та намагання урівняти даного суб’єкта у повсякденному житті, хоча б навіть і шляхом встановлення певного щоденного «менторства» над нею.

 Встановлення опіки та піклування над особою, також можливо двома способами:

 1) судом ;

 2) органом опіки та піклування. 

 Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності і призначає опікуна або піклувальна відповідно, за поданням органу опіки та піклування. Також, суд встановлює опіку над малолітньою особою або піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і також призначає опікуна (піклувальника) за поданням органу опіки та піклування. Цей випадок можливий, наприклад, при розгляді у суді справи про розлучення батьків дитини, про позбавлення їх батьківського піклування, про визнання особи безвісно відсутньою, померлою тощо.

 Варто наголосити, що незалежно від того, ким встановлюється опіка або піклування – судом чи органом опіки та піклування, опікун (піклувальник) як особа призначається виключно органом опіки та піклування. Причому фізична особа може бути призначена опікуном (піклувальником) лише за її згодою, що повинно бути виражено в письмовій заяві. 

 Вирішуючи питання про призначення повнолітній особі опіки або піклувальника суд не діє самостійно. Орган опіки та піклування зобов’язаний подати до суду висновки про необхідність встановлення опіки та піклування щодо повнолітніх осіб.

 Після набрання рішенням законної сили суд повинен надіслати копію його органові опіки та піклування для призначення опікуна або піклувальника, а також у разі потреби надіслати копію рішення за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

 Згідно із ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад [4].

 Правила визначають, що опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування [5].

 Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників, якщо цього вимагають її інтереси. У разі призначення особі кількох опікунів (піклувальників) їх дії повинні бути певним чином узгоджені з метою більш повного захисту майнових і особистих немайнових прав та інтересів підопічного, а також виключення існування в опікунів (піклувальників) конкуруючих інтересів, конфліктів. Для представництва інтересів підопічної особи має бути виявлена воля всіх опікунів (піклувальників) а не одного з них [2].

 Також, варто зазначити, що одним із засобів захисту майнових прав підопічних є встановлення опіки над майном. Згідно зі ч. 1 ст. 74 ЦК України, якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органами опіки та піклування за місцезнаходженням майна [9].

 Згідно зі ст. 44 ЦК України опіка призначається над майном особи, визнаною безвісно відсутньою, місце перебування якої невідомо.

 Правила закріплюють, що над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, на підставі рішення суду встановлюється опіка. З цього майна видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній повинен був, згідно із законодавством, утримувати, та сплачується заборгованість з інших зобов’язань безвісно відсутнього. На утримання цього майна рішенням суду видається відповідний дозвіл.

 Отже, на підставі вищенаведеного можна зробити висновок, що інститут опіки та піклування має комплексний характер, який полягає у поєднані цивільно-правового та сімейно-правового регулювання відносин. Даний інститут регулює відносини не тільки по захист майнових та особистих прав підопічних, але й щодо вихованню підопічних (малолітні або неповнолітні діти). Опіка та піклування являється системою способів спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів та піклувальників з вихованням малолітніх і неповнолітніх дітей, а також захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб. Також, у передбачених законодавством випадках, опіка може встановлюватись над майном.

 Основним призначенням інституту опіки та піклування, по суті, є відновлення її обсягу дієздатності та намагання урівняти даного суб’єкта у повсякденному житті, хоча б навіть і шляхом встановлення певного щоденного «менторства» над нею.

 

Література

1. Галунов М. І. Галунова В. В. Проблемні аспекти правового регулювання опіки та піклування дітей в Україні // Право і суспільство. 2010. № 6. С. 86–91.

2. Надьон В.В. Умови призначення опікуна (піклувальника), реалізація їх прав та обов’язків // Теорія і практика правознавства. 2015. № 1 (7). С. 9-10.

3. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України./ За ред. Червоного Ю.С. К. : Істина, 2003. 504 с.

4. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : Закон України від 13.01.2005 р. № 2342-IV // Відомості Верховної Ради України. 2005. № 6. Ст. 147.

5. Про затвердження Правил опіки та піклування : Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 // Офіційний вісник України. 1999. № 26. Ст. 1252.

6. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє.// Право України. 2001. №2. С.68-69.

7. Рясенцев В.А. Семейное право. М. : Юридическая литература, 1971. 279 с.

8. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // Офіційний вісник України. 2002. № 7. Ст. 273.

9. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.