Чанковська Анастасія Володимирівна
студентка юридичного факультету
Донецького національного університету імені Василя Стуса
Україна, м. Вінниця
Анотація: Проведено аналіз наукової літератури та положень законодавства стосовно поняття «заклад охорони здоров’я» та видів таких закладів. Обґрунтовано пропозиції щодо уточнення визначення цього поняття та доопрацьовано класифікацію закладів охорони здоров’я.
Ключові слова: заклад охорони здоров’я, господарська організація, медичне обслуговування, ліцензія, установи судово-психіатричних і судово медичних експертиз, класифікація закладів охорони здоров’я.
Постановка проблеми. На сучасному етапі метою державної політики щодо галузі охорони здоров’я визначено кардинальне та комплексне реформування цієї сфери, спрямоване на створення системи охорони здоров’я, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав [1]. У зв’язку з реалізацією такої реформи актуалізувалася потреба належного визначення поняття «заклад охорони здоров’я», а також вирізнення видів таких закладів, що має стати передумовою подальшого удосконалення їх правового статусу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо визначення поняття та видів закладів охорони здоров’я у різній мірі досліджували О.В. Баєва, В.Д. Волков, Р.О. Ворон, З.С. Гладун, Л.М. Дешко, О.Л. Маргуліс, В.М. Пашков, А.В. Симонян, Л.І. Кущ та ін. Але відсутність єдиного розуміння змісту названого поняття вказує на доцільність додаткового дослідження цього питання.
Мета статті – уточнення визначення поняття «заклад охорони здоров’я» та доопрацювання класифікації таких закладів.
Виклад основного матеріалу. Термін «заклад охорони здоров’я», незважаючи на свою медичну спрямованість, є все ж таки терміном загальновживаним, який зустрічається як в законодавстві, так і в науковій, публіцистичній, художній літературі. Від точності його визначення і розуміння значною мірою залежить чіткість і повнота правового регулювання його організації і діяльності [2, с. 100].
Одним із перших наукове визначення терміну «заклад охорони здоров’я» запропонував О.Л. Маргуліс у праці «Основи радянського трудового права», а саме, зазначав, що це «заклади, на які покладені функції по безпосередньому наданню населенню лікувально-профілактичної та інших видів медичної і лікарської допомоги, по здійсненню державного санітарного нагляду, судово-медичної і судово-психіатричної експертизи і які включені в номенклатуру закладів охорони здоров’я» [3, с. 37]. Як відзначив З.С. Гладун, «О.Л. Маргуліс у своїх наукових конструкціях поняття даного закладу спирався на норми чинного у той час законодавства СРСР та союзних республік про охорону здоров’я, а також напрацювання своїх попередників, відомих юристів довоєнного і післявоєнного часу. Цілком очевидно, що дане визначення терміну «заклад охорони здоров’я» не є досконалим і сьогодні потребує свого подальшого доопрацювання в розумінні його змісту, особливо в нових умовах формування демократичної, соціальної і правової держави та засад ринкових відносин» [2, с. 100].
Первинна редакція Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року (далі – Основи законодавства України про охорону здоров’я) закріпила таке визначення терміну «заклад охорони здоров’я»: це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників (ч. 1 ст. 3 цього Закону). Це визначення декілька разів піддавалось змінам і на теперішній час поняття «заклад охорони здоров’я» на рівні вказаного Закону визначається таким чином: це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників [4].
Поряд із цим у сучасній науковій літературі запропоновано декілька визначень поняття «заклад охорони здоров’я». Зокрема, за визначенням В.М. Пашкова, заклад охорони здоров’я – це суб’єкт господарювання або негосподарюючий суб’єкт та їх структурний підрозділ, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної допомоги або медичних послуг на основі професійної діяльності фармацевтичних та медичних працівників [5]. Згодом В.М. Пашков висловив дещо іншу позицію, наголошуючи на тому, що заклад охорони здоров’я – це установа з відповідною матеріально-технічною базою та працівниками відповідної кваліфікації, що створена суб’єктом господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в тому числі у вигляді структурного підрозділу, чи негосподарюючий суб’єкт публічного права, завданням якої є забезпечення різноманітних потреб населення в охороні здоров’я шляхом надання профілактичної медико-санітарної допомоги чи послуг медичного або фармацевтичного характеру, в тому числі, інформаційно-медичної, санітарно-освітньої та медико-статистичної діяльності на основі професійної діяльності фармацевтичних і медичних працівників [6, с.12]. Натомість А.В. Симонян визначила заклад охорони здоров’я як господарську організацію будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, яка на підставі ліцензії провадить медичну практику самостійно або через відокремлений структурний підрозділ [7, с. 92].
Зважаючи на суттєві розбіжності у визначеннях поняття «заклад охорони здоров’я», що містяться у різних джерелах, доцільно додатково опрацювати питання щодо характерних ознак, наявність яких дає підстави вважати певних суб’єктів закладами охорони здоров’я.
Ключовою серед цих ознак є здійснення відповідними суб’єктами особливих видів діяльності, відмінних від діяльності інших суб’єктів права. Для узагальненого позначення таких видів діяльності в Основах законодавства України про охорони здоров’я вживається поняття «медичне обслуговування населення».
Аналіз змісту діяльності, що позначається вказаним поняттям, дає підстави стверджувати, що ця діяльність є господарською – їй властиві усі ознаки господарської діяльності, про які йдеться у ч.1 ст.3 Господарського кодексу України [8] (далі – ГК України): вона здійснюється у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію певної продукції (зокрема, лікарських засобів) та надання медичних й деяких інших послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Визнання зазначеного факту вказує на доцільність уточнення визначення поняття «заклад охорони здоров’я», виходячи з того, що замість поняття «юридична особа» у цьому визначенні більш прийнятним є використання поняття «господарська організація» як такого, що вживається у господарському законодавстві (ч. 2 ст. 55 ГК України та ін.) і у науці господарського права для позначення суб’єктів господарювання, які мають статус юридичної особи, здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
У розвиток цієї тези потрібно також зауважити, що у законодавчому визначенні поняття «заклад охорони здоров’я» міститься зазначення на те, що таким закладом може бути й відокремлений підрозділ юридичної особи. У зв’язку з цим є підстави погодитись з думкою А.В. Симонян, котра враховує, що за чинним законодавством відокремлені підрозділи не віднесені до кола суб’єктів господарювання, не можуть самостійно одержувати ліцензію (зокрема, ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики). Тому закладом охорони здоров’я правильніше вважати саме юридичну особу (господарську організацію), яка провадить діяльність самостійно або через відокремлений структурний підрозділ [7, с. 27].
Ще одним аспектом, на який доцільно звернути увагу, є зазначення у закріпленому нині законодавчому визначенні поняття «заклад охорони здоров’я» такої ознаки цих закладів, як наявність у них відповідної ліцензії. Разом з тим аналіз різних нормативно-правових актів вказує на те, що ця ознака притаманна не всім закладам охорони здоров’я, оскільки для здійснення деяких видів діяльності, що охоплюються поняттям «медичне обслуговування», одержання ліцензії не потрібно. Так, у абз. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» (далі – Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики) від 2 березня 2016 року вказується, що «дія цих Ліцензійних умов не поширюється на господарську діяльність, пов’язану із здійсненням судово-медичної гістології, судово-медичної експертизи, судово-медичної імунології, судово-медичної криміналістики, судово-медичної токсикології, судово-медичної цитології, судово-психіатричної експертизи» [9]. Тобто, наведена норма передбачає, що ці види діяльності не ліцензуються. Також і в Законі України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 року не вказується на ліцензування таких видів господарської діяльності.
В той же час попри те, що установи судово-медичних (Бюро судово-медичної експертизи (республіканське, обласне, міське), Головне бюро судово-медичної експертизи України) та судово-психіатричних експертиз не отримують ліцензію, такі установи позначаються як заклади охорони здоров’я відповідно до таких норм:
п.4 наказу Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ України) від 28 жовтня 2002 року «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» [10];
п. 1 Положення про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим)», затвердженого наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року [11];
п. 3 наказу МОЗ України від 8 травня 2018 року «Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи» [12] та Переліку установ, в яких проводяться судово-психіатричні експертизи від 29 червня 2017 року [13].
У науковій літературі бюро судово-медичної експертизи визначається як «заклад охорони здоров’я в Україні, призначенням якого є надання допомоги органам дізнання, прокуратури та суду (при вирішенні завдань, які вимагають спеціальних судово-медичних знань), а також органам охорони здоров’я при наданні інформації» [14, с. 120] або «спеціальний заклад охорони здоров’я, завдання якого полягає у проведенні судово-медичної експертизи, поданні консультативної допомоги органам дізнання, слідства та суду з питань судово-медичної експертизи, апробації та впровадженні у практику науково-дослідних робіт у галузі судової медицини. У функції таких бюро входять також розробка пропозицій, спрямованих на поліпшення якості лікувально-профілактичної допомоги населенню» [15, с.119].
Отже, одержання ліцензії не є загальною ознакою всіх закладів охорони здоров’я, у зв’язку з чим законодавче визначення поняття «заклад охорони здоров’я» потребує відповідного корегування. Крім того, потребує уточнення й законодавче визначення поняття «медичне обслуговування», в якому також йдеться про одержання закладами охорони здоров’я відповідної ліцензії в установленому законом порядку.
З урахуванням вищенаведеного, можна запропонувати таке визначення поняття «заклад охорони здоров’я» для закріплення його на рівні законодавства: заклад охорони здоров’я – це господарська організація, що здійснює медичне обслуговування населення самостійно або через її відокремлений підрозділ на основі професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Продовжуючи дослідження, варто розглянути питання стосовно видів закладів охорони здоров’я залежно від різних підстав, які можуть допомогти розкрити та більш глибоко зрозуміти теоретичні і практичні аспекти господарсько-правового статусу таких суб’єктів.
У науковій літературі пропонуються різноманітні класифікації закладів охорони здоров’я, в основу яких покладено різні підстави.
Зокрема, О.В. Баєва класифікувала ці заклади за такими підставами: а) за сферою діяльності: лікувально-профілактичні заклади; санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; б) за організаційно-правовою формою: державні заклади охорони здоров’я; комунальні заклади охорони здоров’я; приватні заклади охорони здоров’я; заклади охорони здоров’я, які діють у формі господарських товариств; підприємства, які засновані на власності об’єднання громадян [15, с.109-128]. У зв’язку з цим вбачається, що пропонований розподіл вказаних закладів за другою підставою (за організаційно-правовою формою) не позбавлений вад, оскільки у наведеній класифікації простежується невиправдане змішування таких понять, як «організаційно-правова форма» та «форма власності»
А.В. Симонян класифікувала заклади охорони здоров’я таким чином: а) за формою власності: державні, комунальні, засновані на приватній власності громадян чи юридичних осіб; б) за метою здійснення господарської діяльності: діють з метою одержання прибутку або без цієї мети, для досягнення соціальних результатів; в) за доступністю медичної допомоги та іншого медичного обслуговування: загальнодоступні, відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою; г) за напрямом діяльності: лікувально-профілактичні, санітарно-профілактичні та заклади медико-соціального захисту; д) за спеціалізацією: однопрофільні, багатопрофільні, спеціалізовані, особливого типу тощо [7, с. 92].
Вищенаведені класифікації закладів охорони здоров’я не є вичерпними, і можуть бути доповнені, з урахуванням зроблених вище висновків, а також останніх змін законодавства, спрямованих на реформування у сфері охорони здоров’я.
Зокрема, вказані заклади можна класифікувати за ознакою щодо одержання ліцензії на провадження господарської діяльності: заклади охорони здоров’я, які діють на основі ліцензії та заклади охорони здоров’я, які діють без ліцензії. Адже, як зазначалось вище, за законодавством заклади охорони здоров’я діють на підставі ліцензії, крім тих закладів охорони здоров’я, які здійснюють господарську діяльність із судово-медичної гістології, судово-медичної експертизи, судово-медичної імунології, судово-медичної криміналістики, судово-медичної токсикології, судово-медичної цитології, судово-психіатричної експертизи (абз.2 п.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики).
Також можна запропонувати таку підставу класифікації, як проходження акредитації закладами охорони здоров’я. За нею поділ закладів охорони здоров’я здійснюється на ті, які пройшли акредитацію і на ті, які не проходили акредитацію. Така підстава відображена через закріплені в законодавстві норми, а саме ч. 5 ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я, в якій вказується, що заклади охорони здоров’я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному КМУ.
Відповідно до ч. 11 ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я державні та комунальні заклади охорони здоров’я не підлягають приватизації. З урахуванням цього, можна запропонувати класифікацію закладів охорони здоров’я за підставою щодо можливості приватизації: заклади охорони здоров’я, які підлягають приватизації і ті, які не підлягають приватизації.
Крім того, заклади охорони здоров’я можна класифікувати за органом підпорядкування. За такою підставою ці заклади можна поділити на ті, які підпорядковуються МОЗ України як центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я та на ті, які підпорядковуються Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній кримінально-виконавчій службі України та іншим військовим формуванням та правоохоронним органам спеціального призначення, які провадять свою діяльність з урахуванням особливостей, визначених законодавством. Така класифікація здійснена на основі низки підзаконних нормативно-правових актів [16-22].
Крім того, 6 квітня 2017 р. до законодавства внесено зміни, які стосуються класифікації закладів охорони здоров’я за такими згаданими вище підставами, як організаційно-правова форма та форма власності. А саме, згідно чинною редакцією ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров’я за формою власності вирізняються державні, комунальні, приватні або засновані на змішаній формі власності заклади охорони здоров’я. За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я державної власності можуть утворюватися та функціонувати як казенні підприємства або державні установи, а заклади комунальної власності – як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров’я приватної власності не обмежені у виборі організаційно-правової форми.
Узагальнюючи все вищевикладене, можна запропонувати таке уточнене визначення поняття «заклад охорони здоров’я»: це господарська організація, що здійснює медичне обслуговування населення самостійно або через її відокремлений підрозділ на основі професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Заклади охорони здоров’я пропонується класифікувати за такими підставами: а) за органом підпорядкування; б) за організаційно-правовою формою; в) за формою власності; г) за ознакою ліцензування господарської діяльності; ґ) за ознакою проходження акредитації; д) за можливістю приватизації.
Вищенаведені висновки щодо уточнення визначення поняття закладу охорони здоров’я доцільно врахувати при удосконаленні Основ законодавства України про охорону здоров’я та відповідних підзаконних нормативно-правових актів.
Поряд із цим питання правового статусу закладів охорони здоров’я як учасників відносин у сфері господарювання мають стати предметом подальших наукових досліджень.
Література:
1. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров'я в Україні»: Постанова Верховної Ради України від 21 квітня 2016 р. №1338-VIII // Відомості Верховної Ради України. 2016. №21. Ст.450 (Із змін.).
2. Гладун З.С. Заклад охорони здоров’я: основи правового статусу. Право України. 2003. № 6. С. 100–105.
3. Остапович В.М. Особливості адміністративно-правового статусу закладів охорони здоров’я, які надають медичну допомогу постраждалим внаслідок чорнобильської катастрофи. Правове регулювання економіки. 2015. №15. С. 35–48.
4. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 19 листопада 1992 р. №2801-XII // Відомості Верховної Ради України. 1993. №4. Ст.19 (Із змін.).
5. Пашков В.М. Суб’єкти господарювання та заклади охорони здоров’я: співвідношення правового статусу під час впровадження діяльності. Еженедельник Аптека. 2006. №22 (543). URL: http://www.apteka.ua/article/34385.
6. Пашков В.М. Проблеми господарсько-правового забезпечення відносин в сфері охорони здоров’я: автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.04. «Господарське право, господарсько-процесуальне право». НЮАУ імені Ярослава Мудрого. Харків, 2010. 37 с.
7. Симонян А.В. Господарсько-правовий статус суб’єкта медичної практики: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 «Господарське право, господарсько-процесуальне право». ДонНУ ім. Василя Стуса. Вінниця, 2017. 260 с.
8. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №436-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. Ст. 144 (Із змін.).
9. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №285 // Офіційний вісник України. 2016. №30. Ст.1184 (Із змін. ).
10. Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 р. №385 // Офіційний вісник України. 2002. №46. Ст. 211. (Із змін.).
11. Про бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я обласних виконавчих комітетів та республіканське бюро (Автономної Республіки Крим): Положення Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 р. №6 (Із змін.).
12. Про затвердження Порядку проведення судово-психіатричної експертизи: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 8 травня 2018 р. №865 // Офіційний вісник України. 2018. №53. Ст.1872 (Із змін.).
13. Про організацію служби судово-психіатричної експертизи: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 29 червня 2017 р. №722. Офіційний веб-портал Міністерства охорони здоров’я України. URL: http://old.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20170629_722.html (дата звернення: 08.10.2018).
14. Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів: навчальний посібник / І.М. Перцев, Є.І. Світлична, О.А. Рубан та ін; за ред. проф. В.П. Черниха. Вінниця: Нова книга, 2014. 824 с.
15. Баєва О.В. Основи менеджменту охорони здоров’я: навч.-метод. посіб. Київ: МАУП, 2007. 328 с.
16. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14 червня 2017 р. №507 // Офіційний вісник України. 2017. №59. Ст.1812 (Із змін.).
17. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я в системі Міністерства оборони України: Наказ Міністерства оборони України від 23 березня 2017 р. №168 // Офіційний вісник України. 2017. №38. Ст.1216 (Із змін.).
18. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України: Наказ Міністерства юстиції України від 21 березня 2013 р. №499/5 // Офіційний вісник України. 2013. №25. Ст.854 (Із змін.).
19. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Державної прикордонної служби України: Наказ Адміністрації державної прикордонної служби України від 11 грудня 2012 р. №1066 // Офіційний вісник України. 2013. №100. Ст.4095 (Із змін.).
20. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я Служби безпеки України: Наказ Служби безпеки України від 28 листопада 2007 р. №852 // Офіційний вісник України. 2007. №93. Ст.3421 (Із змін.).
21. Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України: Постанова КМУ Кабінету Міністрів України від
16 травня 2011 р. №501 // Офіційний вісник України. 2011. №36. Ст.1484 (Із змін.).
22. Про затвердження Переліку закладів охорони здоров’я сфери управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій: Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 6 серпня 2014 р. №780 // Офіційний вісник України. 2014. №70. Ст.1978 (Із змін.).
