Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Деменєва О.Б.

Коростенський міський колегіум

м.Коростень

  Дитина приходить до школи з величезним бажанням вчитися. Вона переживає стан радісного подиву перед школою, перед таємницями, які на неї там чекають. Головною діяльністю для неї стає навчання. Учні 1 класу ще не усвідомлюють конкретно для чого їм потрібно вчитися. Зрозуміло їм одне, що всі діти їхнього віку і старші вчаться, тому й вони повинні ходити до школи. Їх приваблює шкільна форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дошка, дзвоники .

  Спонукальною силою для дітей стає учитель. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків. Вже через 2-3 тижні після 1 вересня учнів приваблює дійовий бік навчання: читати, писати, лічити, розповідати, малювати, їм подобається виконувати завдання вчителя, чути оцінюючі судження. Саме тут потрібна підтримка і допомога учням з боку вчителя і батьків, щоб заохочувати їх успіхи в учінні. Як тільки першокласник одержить перші реальні результати своєї праці, радості при цьому іноді немає меж.

  Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання. Саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні. 

  З дорослішанням і розвитком дітей мотиви змінюються. При цьому змінюється не тільки мотив навчання, а й характер ставлення до предмета. Тому вчитель має не примушувати, а зацікавлювати, залучати дитину до нової системи відносин – навчальної співпраці, заснованої на повазі та взаєморозумінні. Для того, щоб учні зберегли інтерес до предмета, необхідно розвивати їх творчість як на уроці, так і за його межами.

  Отже, молодший шкільний вік є початком становлення мотивації навчання, від якого залежить доля учня протягом всього шкільного періоду. Він має великі резерви формування мотиваційної сфери, які потрібно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» під час переходу до середньої школи. Мотиви учіння в кожної дитини – глибоко особистісні, індивідуальні. На мотивацію впливає багато чинників: інтерес до предмета, усвідомлення його корисності, прагнення до успіху, впевненість та почуття власної гідності, наполегливість та терпіння подобається або не подобається учитель. Не усі діти орієнтовані на навчання; вони мають різні потреби та бажання.

  Виокремлюють три рівні розвитку пізнавальної мотивації:

1. Мотив самоосвіти.
2. Широкий пізнавальний мотив, спрямованість на засвоєння нових знань.
3. Навчально-пізнавальний мотив, який спонукає до оволодіння способами добування нових знань. На мотиваційному етапі діти повинні усвідомити, чому та для чого їм необхідно вивчити даний розділ програми, що саме вони повинні засвоїти, щоб успішно виконати головне навчальне завдання. Для формування позитивної мотивації навчання важливо, щоб навчальна інформація була співзвучна їхнім потребам, бо лише така інформація піддається емоційній (оціночній) й розумовій (раціональній) переробці.Для того, щоб у школярів виробилась мотивація навчання, необхідно будувати навчальну діяльність таким чином, щоб вивчення кожного розділу чи теми навчальної програми складалося із трьох головних етапів: мотиваційного, операційно-пізнавального й рефлексивно-оцінного. Після того, як основна навчальна задача зрозуміла та прийнята школярами, намічають та обговорюють план майбутньої роботи. Учитель повідомляє час, відведений на вивчення теми, орієнтовні терміни її завершення, що створює у дітей чітку перспективу роботи. Потім вчитель повідомляє, що необхідно знати та вміти для вивчення теми.

  Завершується обговорення тим, що окремі школярі дають самооцінку своїх можливостей відносно вивчення теми. Деяким дітям вчитель заздалегідь пропонує завдання для заповнення наявних прогалин, тим самим вказуючи, що виконання цих завдань створить можливість ефективно вивчити нову навчальну тему. Увесь етап вивчення теми важливий для становлення мотивації навчальної діяльності школярів. 

  На операційно-пізнавального етапу школярі засвоюють зміст теми програми й оволодівають навчальними діями та операціями, які входять у цей зміст .

  Рефлексивно-оцінний етап є підсумковим у процесі вивчення теми, коли діти вчаться рефлексувати (аналізувати) власну навчальну діяльність, оцінювати її, зіставляючи результати із поставленими головними й приватними навчальними завданнями (цілями). Якісне проведення цього етапу має велике значення в становленні мотивації навчальної діяльності. Роботу із аналізу, підведення підсумків вивчення пройденого розділу потрібно організувати так, щоб діти мали змогу пережити почуття емоційного задоволення від зробленого.

  Навчальний мотив чи мотивація учіння є системою соціальних, природних, особистісних чинників, які спонукають до відвідування навчального закладу, виконання вимог вчителів, вихователів, включення в процес навчання, до зусиль, що необхідні для подолання труднощів, до реалізації у процесі навчання власної схильності, до розвитку здібностей, до навчальної взаємодії. 

  Мотив учіння – це усвідомлена потреба школяра здійснювати організовану навчально-пізнавальну діяльність .

  Навчальна мотивація – це загальна назва процесів, методів, засобів спонукання школярів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту навчання.

  Розрізняють зовнішню та внутрішню мотивацію навчальної діяльності:

1. Внутрішня мотивація: діти мають працювати заради цілей, що вони самі для себе визначили, а не цілей, нав’язаних іншими. За таких умов розвивається глибинний інтерес до предмета. При наявності внутрішньої мотивації задіються потреби, інтерес, допитливість, задоволення особистості. Школяр навчається, не очікуючи на зовнішню винагороду та отримує внутрішню винагороду за рахунок підвищення почуття власної гідності, самооцінки, задоволення від того, що досягнув мети. Така дитина мало звертає увагу на оцінки або заохочення учителя, працює охоче завдяки внутрішньому інтересу, бажанню досягнути поставленої мети.
2. Зовнішня навчальна діяльність: школяр мотивований зовні вчителем, батьками; бере участь в навчальному процесі заради похвали, визнання чи щоб уникнути покарання. При зовнішній мотивації учень мало зацікавлений у  саморозвитку та працює на короткотривалу (заслужити похвалу, не отримати низький бал), а не довготривалу (розвиток, удосконалення) перспективу. Як наслідок діти вважають причиною своїх невдач зовнішні сили та відчувають, що не можуть впливати на ситуацію, яка склалася .Такі учні вимагають постійного заохочення. 

  Позитивна мотивація – заснована на позитивних стимулах: похвала; нагороди; заохочення; підтримка; допомога; повага; переживання ситуації успіху; творчість. 

  Негативна мотивація – заснована на негативних стимулах: критика; приниження; покарання; демонстрація байдужості; нудьга; переживання ситуації невдачі; страхи; насильства .

  Отже, необхідними умовами для підтримки, розвитку позитивної мотивації учіння є: використання цікавого ігрового матеріалу у ході навчальних занять; забезпечення оптимального мікроклімату в системі взаємин «учитель-учень», гуманного ставлення до дитини; створення «ситуації успіху» для кожної дитини, стимулювання її пізнавальної активності; ефективне застосування в навчанні ігрових педагогічних технологій.

  Наявність позитивної мотивації до учіння у молодших школярів є важливою умовою їх успішної навчальної діяльності.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Піх Людмила Олексіївна

Старший викладач,

Харківський державний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Україна

Харків

Новікова Вікторія Євгеніївна

Старший викладач,

Харківський державний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Україна

Харків

Шакула Олександр Олександрович

Доцент,

кандидат сільськогосподарських наук

Харківський державний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Україна

Харків

  Анотація: основним сучасним конструкційним матеріалом є метал. Метали вступаючи в окисно-відновну реакцію з навколишнім середовищем піддаються корозії, тому методи боротьби з корозією є досить актуальними. Метою даної роботи було створення ґрунтових покриттів, які мають оптимальний набір властивостей.

  Ключові слова: корозія, ґрунтове покриття, анодне і катодне покриття, фарбування, свинцевий сурик, хроматне інгібірування.

  Мета роботи - створення грунтових покриттів, які мають оптимальний набір властивостей. В результаті створено багато складів грунтівок; деякі з них виявилися досить дорогими, а деякі були розроблені до суто специфічних умов роботи.

  Метали фарбуються для захисту від корозії. Найбільш важливим є перший етап обробки поверхні. Він включає не тільки знежирення поверхні, але також осушення та видалення окалини. Знежирення може проводитися органічними розчинниками (найчастіше використовуються установки для знежирення в парах), проте часто ефективніше і дешевше буває очищення лужними рідинами. Багато що залежить від природи первинних жирових і інших забруднень поверхні. Розчини, які використовуються для знежирення металів, зазвичай мають лужний характер зі значеннями рН від 8 до 11,5. Вони складаються на основі їдкого натру, лужних силікатів, фосфатів, солей вищих жирних кислот і ін. [1]

  Широко використовуються також сучасні синтетичні миючі речовини, які мають дуже гарні емульгуючі властивості.

  На практиці застосовуються численні види процесів травлення: анодне і катодне травлення, очищення ультрозвуком, обробка у розплавлених солях і багато різних механічних способів очищення. Завжди бажано вибрати найбільш дешевий, швидкий і ефективний спосіб, але для цього потрібен досить великий досвід.

  Не завжди проста осушка металевої поверхні під фарбування достатня, особливо конструкцій на відкритому повітрі в умовах вологої атмосфери. Велику важливість має також видалення окалини, яке може представляти певні труднощі. Для цього найчастіше застосовують піскоструйну обробку струменем інгібірованой води високого тиску, а також очищення полум'ям. При очищенні останнім способом окалина після знежирення швидко нагрівається з таким розрахунком, щоб вона в результаті сильного розширення при нагріванні відшарувалася від холодного металу. Потім без зволікання наносимо захисне покриття. Часто використовується також вивітрювання, при якому фарбована конструкція витримується до шести місяців на відкритому повітрі. Прокатна окалина піддається змінам розмірів і відшаровується. При цьому значно полегшується подальше її механічне видалення. Велике значення надається повному видаленню окалини. 

  Це найбільш важлива операція при фарбуванні, оскільки гарна підготовка поверхні в поєднанні з поганим фарбуванням краще поганої підготовки при гарному фарбуванні.

  Очищена поверхня може фарбуватися; фарбування проводиться в кілька етапів. Спочатку проводиться захисна рідинна обробка, найчастіше в фосфатній ванні. Це запобігає іржавінню поверхні і повинно проводитися негайно після видалення окалини. Потім проводиться грунтування і, нарешті, фарбування. Це - загальна послідовність. На практиці кожен етап може складатися з декількох операцій або, навпаки, два етапи можуть бути сумісні.

  Тому що фарби не забезпечують повного захисту і можуть утворювати в результаті розкладання агресивні речовини, крім них наносяться ще і грунтові покриття. Вони забезпечують хорошу поверхню для подальшого нанесення шарів фарби. Матеріал грунту вибирається в залежності від металу, який захищається і середовища, в якому йому належить працювати.

  Найбільш широко вживається в якості грунту свинцевий сурік. Він складається з Pb₃O₄ з невеликими добавками глету PbO, з якого сурік отримується прожарюванням. Сурік має характерний червоно-помаранчевий колір, який легко помітити на конструкціях які потрібно фарбувати. Хоча сурик широко і постійно вживається вже 2000 років, його захисна здатність ще повністю не пояснена. Безсумнівно, що сурик утворює нерозчинні металеві мила (іони металу в поєднанні з молекулами органічних кислот) з продуктами розкладання лляної олії і тому гальмує їх агресивну дію. Сурик діє також в якості інгібітора, в поєднанні з радикалами кислот, так як встановлено, що розбавлені розчини свинцевих солей цих кислот гальмують корозію низьковуглецевих сталей [2]. Тому присутність в плівці кисню спільно зі свинцевими милами інгібує вплив на корозію металу. Окисел є слаболужним, і тому під час відсутності кислот розкладання стимулює утворення захисної плівки. Сурик агресивний по відношенню до багатьох кольорових металів, а тому його застосування головним чином обмежено чорними металами.

  У грунти вводяться також і інші сполуки свинцю. Свинцеві білила, що складаються з основного карбонату свинцю, а також металевий свинець дають лужну реакцію і надають захисну дію з тієї ж причини, що і сурик. Плюмбат кальцію не тільки хороший грунт, а й запобігає здуттю покриттів. Основний хромат свинцю поєднує захисні властивості свинцю у фарбах з додатковими інгібіруючими можливостями хроматного іона. Цинкохроматні фарби забезпечують захисну дію цинку в поєднанні зі слабкою лужністю і хроматним інгібіруванням.

  Вони використовуються при захисті легких металів, для яких сурик непридатний. У кислих середовищах він може посилювати корозію.

  Пігменти-наповнювачі також можуть надавати захисну дію. Окис заліза сам по собі не має інгібіторних властивостей, але в поєднанні з хроматами, суриком тощо сприяє створенню міцних суцільних плівок. Пігменти на основі окису заліза, непрозорі для ультрафіолетових променів, широко застосовуються в якості наповнювачів при нанесенні покривних шарів забарвлення, зокрема разом зі слюдою, в поєднанні з якою виходить добрий шар, що криє.

  Сажа в фарбах вживається в якості наповнювача при декоративній обробці конструкцій, що експлуатуються на відкритому повітрі. Якщо її застосовувати в ґрунтових покриттях, то безпосередній контакт з вуглецем може стимулювати корозію металу, який знаходиться нижче.

  Нові методи обробки поверхні поєднують початкові підготовчі операції з нанесенням грунтовки. Таке поєднання називається травлячою ґрунтовкою. Безпосередньо перед вживанням хромат цинку в полівинілбутиралі змішується з кислотою. Суміш може наноситися пензлем або набризкуванням, після чого наноситься грунтовка або обробне покриття. Травлячі грунтовки застосовуються при покриттях сталі, цинку, олова, магнію, алюмінію та інших металів. Вони широко розповсюджені.

  Обробне покриття має меншу товщину, ніж отримане двома окремими операціями, і в деяких випадках виявляється менш досконалим. Однак у багатьох випадках цілком достатньо нанесення травлячої грунтовки. Механізм захисту крім інгібіторної дії хромів, мабуть, пов'язаний з відкритою будовою решітки тетрахромата цинку, яка здатна утримувати молекули окису цинку. Потім на металеву поверхню осідає фосфат цинку, який пригнічує корозію на активних ділянках. Хоча травляча грунтовка використовується також при фарбуванні алюмінію, магнію і їх сплавів, проте ці метали частіше піддаються хімічній обробці з подальшою ґрунтовкою і фарбуванням [3].

  На алюміній і його сплави зазвичай перед фарбуванням наноситься цинкохроматна грунтовка. Зокрема, необхідно ретельно захищати щілини і зазори, куди утруднений доступ кисню і де легко може виникнути корозія. Для захисту з'єднань іноді застосовують хроматні пасти. При захисті алюмінію і його сплавів слід уникати фарб на основі свинцю. Магній часто хроматують, наносять хроматну, потім алюмінієву грунтовки і, нарешті, обробне покриття. Сполук має бути стійкою до лугів, такі, наприклад, епоксидні смоли.

Список використаної літератури:

1. Головко Л.І. та ін. ЛФМ, 1980, №5, - 45 с.

2. Кривченко Г.Н., Ласковенко М.М., Ситник Л.Л. В кн .: Застосування лакофарбових матеріалів для захисту металів від корозії. Наукова думка // Київ, 1983, - 53 с.

3. Головко Л.І. та ін. ЛФМ, 1988, №3, - 12 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Нікіфорова Світлана Миколаївна

кандидат філологічних наук, доцент

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Україна, м. Харків

  Анотація: Статтю присвячено проблемі вживання «помилкових друзів перекладача» у студентських роботах. Актуальність даної теми полягає в тому, що перекладач стикається з проблемою помилкового ототожнення окремих елементів систем іноземної та рідної мов при перекладі. Метою даної роботи є «помилкові друзі перекладача» як лексична проблема та порівняльний аналіз лексичних одиниць при перекладі. Хоча питання про «помилкових друзів перекладача» привертає увагу багатьох фахівців з перекладу та з викладання іноземної мови, детальне обстеження цієї категорії слів для переважної більшості мов відсутня. Статтю спрямовано на попередження помилок при користуванні іноземною мовою, на підвищення якості перекладів на рідну мову і на підвищення культури рідної мови.

  Ключові слова: «помилкові друзі перекладача», міжмовні омоніми, міжмовні пароніми, міжмовні синоніми, запозичення, інтернаціоналізми, псевдоінтернаціоналізми, лексичні когнати.

  Без всякого сумніву, робота перекладача досить складна, оскільки немає чітко встановлених вимог до процесу перекладу. У своїй роботі перекладач зустрічається з різними труднощами, які є наслідком відмінностей між мовами з точки зору морфологічної, синтаксичної та лексичної структур. До даної категорії проблемних одиниць належить і група слів, про яку чув кожен починаючий перекладач - це так звані помилкові друзі перекладача - слова, які, на перший погляд, і не потребують перекладу, оскільки пишуться однаково на мові перекладу і мовою оригіналу. Однак все виявляється не так просто.

  Помилкові друзі перекладача (калька фр. Faux amis), або міжмовні омоніми (міжмовні пароніми) - пара слів у двох мовах, схожих за написанням і / або вимовою, часто із загальним походженням, але відрізняються в значенні. Наприклад, англ. actually - фактично, а не укр. актуально; англ. alternative - варіант, а не укр. альтернатива; англ. data - дані, а не укр. дата; англ. mode - режим, а не укр. мода; англ. decade - 10 років, а не укр. 10 днів або декада; англ. dynamic - гнучкий, дієвий, а не укр. динамічний; англ. original - початковий, а не укр. оригінальний.   

  Частина помилкових друзів перекладача утворилася в результаті того, що після запозичення значення слова в одній із мов змінилося. В інших випадках запозичення взагалі не було, а слова походять із загального кореня в одній із стародавніх мов, але мають різні значення; іноді співзвуччя має чисто випадковий характер.

  В англійській та українській мовах помилкові друзі перекладача в більшості випадків являють собою прямі або опосередковані запозичення з єдиного третього джерела. Як правило, це інтернаціоналізми або псевдоінтернаціоналізми або паралельні похідні від таких запозичень. Значно менше представлені результати власне англо-українських мовних контактів, хоча серед запозичених слів цієї групи іноді спостерігаються значні розбіжності зі словами-зразками, що ускладнюють носіям мови-джерела розуміння, здавалося б, "свого" слова в іншій мові.

  Сам термін «помилкові друзі» був введений М. Кеслером та Ж. Дерокінь’ї у 1928 році у книзі «Les faux amis ou Les pieges du vocabulaire anglais». Окремим випадком помилкових друзів перекладача є псевдоінтернаціоналізми - міжмовні омоніми, що асоціюються (по своїй графічній і / або фонетичній формі) зі словами інтернаціональної лексики і викликають різного роду труднощі при перекладі, наприклад, порушення лексичної сполучуваності або стилістичного узгодження слів у висловленні.

  На противагу помилковим друзям перекладача існують також слова, які в двох даних мовах мають однакове значення і схоже звучання. Подібні «друзі перекладача» називаються лексичними когнатами.

  В.В. Акуленко вважає, що слід розрізняти «помилкових друзів» в усній і письмовій формах мови. Ця вимога є обов'язковою у разі зіставлення мов з абсолютно різними письменностями або, навпаки, у разі мов із загальною писемністю, але фонематично несхожої лексикою.

  Для української та англійської мов з їх подібними видами писемності, що знаходяться в закономірних відповідностях, дане розмежування фактично може не проводитися, хоча ступінь, до якої зіставляються лексеми ототожнюються двомовними особами, і тут виявляється досить різною в кожній з форм мовлення, а в певних випадках ототожнення різномовних слів взагалі має місце тільки в одній з форм мовлення (наприклад, укр. гейзер і англ. geyser ['gi:za] "газова колонка для ванни" подібні тільки в написанні) [1].

  Помилкові друзі перекладача здатні вводити в оману початківців перекладачів, оскільки допускають помилкові ототожнення окремих елементів систем іноземної та рідної мов. Однак вони дезорієнтують не тільки початківців перекладачів, але можуть ввести в оману і філологів, в тому числі лексикографів, що, в разі винятковості таких фактів, не дає підстав відносити їх до осіб, які недостатньо знають мову в цілому [2, с. 61-62]. Подібні труднощі легко пояснити, адже людині, яка хоче перекласти іноземне слово, схоже на лексичну одиницю в його рідній мові, перше, що спадає на думку - думка про схожість значень. Вводити в оману може й існування міжнародної лексики та запозичень.

  Таким чином, добре знання мови не гарантує відсутність помилок в слововживанні і перекладі. Саме це і дозволяє говорити про те, що вивчення помилкових друзів перекладачів є актуальним завданням як для теорії, так і для практики перекладу.

  Особливо актуальна ця проблема для усного перекладу, коли важливою навичкою професійного перекладача є вміння швидко переключатися з однієї мови на іншу, що змушує перекладача віддавати перевагу формально-знаковим зв'язкам, тобто зв'язкам між еквівалентами двох мов без ідентифікації денотата, що призводить до таких помилок, як помилковий переклад.

  В англійській та українській мовах помилкові друзі перекладача налічують кілька тисяч слів, зустрічаються в межах чотирьох частин мови: іменників, прикметників, прислівників і дієслів. У багатьох випадках у цій ролі виступають не окремі лексичні одиниці, а всі представники відповідних словотворчих гнізд.

  Труднощі при перекладі, пов'язані з присутністю в тексті оригіналу міжмовних синонімів, виникають і внаслідок нашої схильності переносити власні мовні звички на чужу мовну систему. Рідна мова, яка міцно укорінилася в нас, штовхає на невірні аналогії. Вивчення подібного роду допомагає перекладачеві уникнути багатьох помилок, викликаних схожістю форми слів при розходженні в їх змісті.

  Варто відзначити, що крім слів, які мають схоже написання і вимову, але зовсім інші значення в порівнянні з вихідною мовою (наприклад, accurate - точний, а не акуратний; complexion - колір обличчя, а не комплекція; fraction - дріб, а не фракція), в англомовних технічних текстах набули поширення слова, які лише в одному або двох значеннях збігаються з українськими словами, але розходяться в інших: activity - діяльність, (рідше - активність); concrete - бетон, але й конкретний; control - управляти, але й контролювати; critical - дуже важливий, але і критичний; figure - малюнок, цифра, але й фігура; number - число, кількість, але і номер; substance - сутність, речовина (рідше - субстанція); standard - еталон, але і стандарт; effect - вплив, а й ефект; procedure - інструкція, операція, спосіб, методика, але і процедура.

  У будь-якому випадку структура міжмовних синонімів у цілому збігається. Розрізняються вони тільки з точки зору міжлінгвістичної паронімії. Наприклад, англійські та українські прикметники absolute та абсолютний збігаються на семантичному рівні в більшості своїх значень і є взаємозамінними при перекладі, проте така подібність не передбачає тієї ж самої кореляції між англійськими та українськими прислівниками absolutely і абсолютно: українська лексема абсолютно рідко перекладається на англійську мову одиницею absolutely. Її еквівалентами при перекладі, як правило, слугують такі прислівники, як entirely, perfectly, totally, utterly, at all, quite, irrespectively [5].

  Б.М. Клімзо виділяє і так звані «помилкові друзі в квадраті» [3, с. 20]. До таких він, зокрема, відносить англійське словосполучення instrument air. Англійське слово instrument, яке є помилковим другом перекладача, означає, зокрема прилад, але повітря в приладах не використовується, тому термін приладове повітря не годиться. Таким чином, як пише автор, впоравшись з одним помилковим другом, ми зіткнулися з іншим. Вихід Б.Н. Клімзо знаходить, звернувшись до своїх технічних знань: оскільки на підприємствах службу, що займається автоматикою і приладами, називають службою контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (КВПіА), він пропонує перевести дане термінологічне словосполучення як повітря КВП.

  На закінчення відзначимо, що помилкові друзі перекладача складають одну з труднощів перекладу, досить вивчену в перекладознавстві, але, тим не менше, це явище представляє особливий інтерес для перекладачів і лінгвістів, оскільки дана категорія слів може вводити в оману не тільки початківців, але навіть досвідчених перекладачів, які на високому рівні володіють мовою, що призводить до можливих спотворень сенсу при перекладі.

  Однак, незважаючи на таку пильну увагу теоретиків і практиків перекладу до даної проблематики, якогось комплексного дослідження даної категорії слів для більшості мов досі не робилося. Проте, існує кілька словників «помилкових друзів перекладачів», серед яких варто відзначити наступні:

1. Англо-російський і російсько-англійський словник «помилкових друзів перекладача» В.В. Акуленко;
2. Англо-російський словник помилкових друзів перекладача К.В. Краснова;
3. Німецько-російський і російсько-німецький словник «помилкових друзів перекладача» К.Г. Готліб;
4. Російсько-французький словник, складений В.А. Муравйовим, Faux amis або помилкові друзі перекладача.

  В цілому, як зазначає А. Анісімова, дані словники містять лише особливу категорію слів, яка полегшує процес перекладу та вивчення іноземних мов, - слів, які збігаються за формою у деяких мовах, але розрізняються за значенням [5].

  Отже, короткий аналіз існуючої в перекладознавстві проблемної категорії слів - «помилкових друзів перекладача» - дозволяє зробити висновок про необхідність більш уважної і навіть скрупульозної роботи перекладача з метою уникнення семантичних помилок і спотворення слів в процесі перекладу.

  Слід зауважити, що помилкові друзі перекладача зустрічаються не тільки на лексичному рівні, який був предметом розгляду статті, а й на рівні окремих висловлювань і синтаксичних структур, а також на рівні фразеологічних одиниць.

Література:

1. Акуленко В.В. О ложных друзьях переводчика [Электронный ресурс]. – URL: http://samlib.ru/w/wagapow_a_s/akulenko.shtml

2. Акуленко В.В. Существует ли интернациональная лексика? // Вопросы языкознания. – 1961. – № 3. – С. 60-68.

3. Климзо Б.Н. Ремесло технического переводчика. – М.: Р Валент, 2006. – 510 с. 

4. Ложные друзья переводчика [Электронный ресурс]. – URL: http://ru.wikipedia.org/wiki/

5. Anisimova A. False Friends of the Translator in the Terminology of the European Union [Электронный ресурс]. – URL: http://www.beta-iatefl.org/?s=faux+amis&submit

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Онипченко Євген Вікторович

слухач факультету менеджменту

Дніпропетровського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

Україна, м. Дніпро

  Анотація: У роботі розглянуто такий інструмент структуризації проекту, як Ієрархічна структура робіт проекту (WBS): цілі ІСР, правила побудови та найпоширеніші підходи до побудови ІСР, які використовуються компаніями або організаціями для більш ефективної організації та здійснення своїх проектів. Також розглянуто обґрунтування вибору ІСР на прикладі проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice".

  Ключові слова: Ієрархічна структура робіт, Work breakdown structure, WBS, правила побудови WBS, підходи до побудови WBS, планування проекту, структуризація проекту, декомпозиція робіт проекту, управління проектами, проект, соковий бар, Dnipro & the Juice.

  Для того, щоб спланувати будь-який проект, в першу чергу треба зрозуміти, з чого він складається, які роботи треба виконати, щоб досягти цілей проекту. Саме для цього і застосовується інструмент, який називається – Ієрархічна структура робіт (ІСР) або на англ. – Work breakdown structure (WBS ).

  Чітко визначена ІСР може вплинути на успішність проекту. Невідповідність між ІСР, організаційною структурою і стилем управління проектного менеджера негативно впливає на ймовірність успішного завершення проекту. Існують різні підходи до побудови Ієрархічної структури робіт, незважаючи на те, що всі вони описують один і той самий проект. Однак різні підходи до побудови ІСР вимагають різних організаційних структур і стилів управління під час реалізації проекту. Таким чином, розробник ІСР вже значно впливає на те, як проект повинен управлятися на самому ранньому етапі, іноді навіть не усвідомлюючи цього. 

  Ієрархічна структура робіт – це ієрархічна декомпозиція повного змісту робіт, виконуваних командою проекту для досягнення цілей проекту і створення необхідних результатів [1, c. 126].

  Ієрархічна структура робіт (WBS) була розроблена Міністерством оборони США (DoD) і Національним управлінням з аеронавтики і дослідженню космічного простору (NASA) з метою планування і контролю великих проектів і була вперше використана Міністерством оборони США для розробки ракетних систем в середині 1960-х років.

  Сьогодні Ієрархічна структура робіт – це сучасна методика управління, яка може визначати успіх проекту. Підхід ІСР дозволяє проектній команді візуально бачити роботу, яка необхідна для завершення проекту [2]. 

  ІСР орієнтована на основні результати проекту, що визначають його предметну область. Кожен нижчий рівень структури є деталізацією вищого рівня проекту. Елементом проекту може бути як продукт, послуга, так і пакет робіт або робота [3].

  Ієрархічна структура робіт є основним входом для чотирьох основних і одного допоміжного процесів [4] :

• визначення робіт;
• планування ресурсів;
• оцінка вартості;
• бюджетування;
• визначення ризиків.

  Розробка ІСР має дві основні мети:

• забезпечення планування всіх необхідних робіт проекту;
• забезпечення відсутності непотрібних робіт, не пов'язаних з реалізацією проекту.

  Для керівника проекту важливі обидві ці цілі. Якщо в плані відсутні всі необхідні роботи, проект буде затриманий, бюджет швидше за все буде перевищено. Якщо виконуються роботи, що не відносяться до даного проекту – гроші замовника витрачаються нецільовим чином. Якщо WBS не об'єднує обидві ці цілі, проект може зазнати невдачі [4].

  При розробці ІСР необхідно врахувати наступні основні правила [5] :

1. Ієрархічна структура робіт організовує і визначає весь зміст проекту. Роботи, які не включені в ІСР – не є роботами проекту.
2. Правило 8/80 – означає, що жодне із завдань не повинна мати обсяг менший, ніж 8 чол/год і більший, ніж 80 чол./год. (це становить відповідно від 1 до 10 днів при 8-годинної тривалості робочого дня).
3. Правило 100% – всі дочірні елементи кожного елемента ІСР, в сумі повинні складати 100% робіт цього елемента.

  Найпоширеніші підходи до побудови ІСР, які створюються і використовуються компаніями або організаціями для більш ефективної організації та здійснення своїх проектів:

  1. "Продуктова" ІСР – побудова ІСР за компонентами продукту проекту. Як елементи ІСР вибираються елементи продуктів проекту, його матеріальні результати. Для визначення назви пакетів робіт і окремих робіт використовуються іменники [6, c. 33]. 

  "Продуктова" Ієрархічна структура робіт (рис. 1) необхідна проектному менеджеру для спілкування із замовником проекту. Замовнику важливо бачити, що і коли менеджер буде йому здавати, чи всі продукти проекту будуть йому представлені тощо [7].

Рис.1. Фрагмент ієрархічної структури робіт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за продуктовим підходом

  2. "Функціональна" ІСР – побудова ІСР по функціональним елементам діяльності. Як елементи ІСР вибираються елементи операцій технологічного циклу виробництва продукції проекту, згруповані за функціональною ознакою. Для визначення назви пакетів робіт і окремих робіт використовуються в основному іменники [6, c. 33].

  Функціональна Ієрархічна структура робіт (рис. 2) зручна проектному менеджеру для взаємодії з виконавцями. При використанні цього підходу до побудови ІСР простіше призначити відповідальних за окремі блоки операцій [7, 8].

Рис.2. Фрагмент ієрархічної структури робіт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за функціональним підходом

  3. "Географічна" ІСР – побудова ІСР за місцем розташування складових продукту проекту, за географічним розподілом команди проекту.

  Географічний підхід до побудови ІСР (рис. 3) доцільний для просторово розподілених проектів, для міжнародних проектів.

Рис.3. Фрагмент ієрархічної структури робіт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за географічним підходом

  4. "Організаційна" ІСР – побудова ІСР за елементами організаційної структури (рис. 4). Як елементи ІСР вибираються елементи організаційної структури або структурної схеми організації (проекту). Для визначення назви пакетів робіт і окремих робіт використовуються в основному іменники – назви функціональних підрозділів [6, c. 33].

  Цей підхід до побудови ІСР зручний, коли треба жорстко розмежувати відповідальність за результати робіт [9].

Рис.4. Фрагмент ієрархічної структури робіт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за організаційним підходом

  5. "За фазами життєвого циклу" ІСР – побудова ІСР по фазах життєвого циклу проекту. Проекти, що використовують цей тип ІСР, розбиті на основні етапи, а не на завдання і дії. За цим підходом фази плануються детально, а потім обробляються по одному відповідно до тих, які є найбільш актуальними. Це тимчасовий підхід до побудови ІСР, який зазвичай використовується для проектів, які займають багато часу [10].

  Цей підхід до побудови ІСР варто застосовувати, якщо проект йде за затвердженим процесом і всім зрозуміло, що повинно бути на виході будь якої фази [9]. 

Рис.5. Фрагмент ієрархічної структури робіт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за фазами життєвого циклу

  Також часто використовуються комбіновані ІСР, побудовані на декількох типах побудови декомпозиції робіт.

  Окрім вибору підходу до побудови ІСР, необхідно вирішити напрям декомпозиції робіт проекту – методом "зверху вниз" чи "знизу вверх". У першому випадку Ієрархічна структура робіт створюється, починаючи з самого високорівневого елемента розбиттям його на природні елементи проекту. Тут же визначаються загальні завдання, на основі яких здійснюється деталізація кожного елемента. В другому випадку – визначаються окремі задачі, а потім відбувається їх узагальнення [11]. 

  Проект передбачає створення сокового бару "Dnipro & the Juice" у ТРЦ. Актуальність проекту визначається тим, що у світі та в Україні збільшується кількість людей, які сповідують здоровий і активний спосіб життя, підтримують свій життєвий тонус і здоров'я. Саме тому, найбільша кількість безалкогольних барів відкривається в спортивних клубах, фітнес-центрах, салонах краси, в бізнес-центрах, де немає шкідливої їжі та шкідливих напоїв. Створення сокових барів у місті – сприятиме покращенню здоров’я мешканців м. Дніпро (підвищить імунітет, покращить емоційний стан) та привчатиме українців до щоденного споживання свіжих соків та органічних продуктів.

  У таблиці 1 проаналізований проект створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за традиційною класифікацією проектів [12, с. 10-14].

 Таблиця 1

Аналіз проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" 

  Оскільки різні підходи до побудови ІСР вимагають різних організаційних структур і стилів управління під час реалізації проекту, було попередньо проаналізовано організаційну структуру проекту за основними критеріями [13]. Отже, проект створення сокового бару "Dnipro & the Juice" має функціональну організаційну структуру та обрано стиль управління керівника проекту – демократичний, який передбачає високий ступінь делегування повноважень [14].

  Проаналізувавши та побудувавши поширені типи побудови ІСР, врахувавши ступінь новизни технології одержання результату, досвіду проектного менеджера та команди проекту, було прийнято рішення застосувати продуктовий тип побудови ІСР – побудова ІСР по компонентах продукту проекту, для того щоб бачити конкретні результати проекту відповідно до дерева цілей проекту. Та обрано напрям декомпозиції робіт проекту – "зверху вниз", який дозволить деталізувати високорівневі результати.

  Отже, обрано підхід до побудови ІСР проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" за продуктовим підходом (рис. 6), який передбачає наступне:

1. На верхньому першому рівні Ієрархічної структури робіт фіксується продукт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice".
2. Другий верхній рівень ІСР відбиває головні робочі ділянки проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice".
3. Третій рівень деталізує пакети робіт, виконання яких дозволяє отримати продукти на другому рівні ІСР.
4. Подальша декомпозиція цих пакетів триває до моменту, коли потрібні знання вузьких фахівців щодо технологічних особливостей виконання пакета робіт.
5. ІСР повинна давати команді управління проектом створення сокового бару "Dnipro & the Juice" та замовникові чітку картину кінцевого продукту проекту та всіх процесів, за допомогою яких він буде створений.
6. Роботи, які не будуть внесені до ІСР, не будуть далі враховані при визначенні тривалості та бюджету проекту.
7. Для кодування ІСР-елементів використовуються цифрові коди.

Рис.6. Ієрархічна структура робіт проекту створення сокового бару "Dnipro & the Juice" побудована за продуктовим підходом

  Таким чином, Ієрархічна структура робіт виступає основою планування проекту та є одним з найважливіших методів, які використовуються в управлінні проектами. Якісне створення ІСР є визначальним фактором для якісного планування проекту та успішного управління проектами.

  Ієрархічна структура робіт є засобом для поділу всіх робіт по проекту на керовані, визначені пакети робіт, що дозволяють досягти необхідний рівень деталізації інформації, що надається, який відповідає потребам керівника проекту в контролі.

  Тип побудови ІСР обирається в залежності від характеристик проекту, та найголовніше те, щоб було зрозуміло керівникові проекту, команді управління проектом, команді проекту та іншим зацікавленим сторонам проекту.

Список використаних джерел

1. A Guide to the Project Management Body of Knowledge (PMBOK Guide) – Fifth Edition. – [5-th edition]. – Project Management Institute, Inc., 2013. – 614 с.

2. The work breakdown structure in project management. – Access mode : http://apppm.man.dtu.dk/index.php/The_work_breakdown_structure_in_project_management. – Title from screen.

3. Глоссарий управления проектами. – Режим доступа : https://phpclub.ru/talk/threads/Глоссарий-управления-проектами.24206. – Загл. с экрана.

4. Структура Декомпозиции Работ WBS. – Режим доступа : http://www.pmsoft.ru/news/articles-and-publications/copyfrom1506. – Загл. с экрана.

5. Ієрархічна структура робіт проекту. – Режим доступу : http://stud.com.ua/21060/menedzhment/iyerarhichna_struktura_robit_proektu. – Назва з екрану.

6. Боронина Л. Н. Основы управления проектами : учебн. пособие / 

Л. Н. Боронина. – Екатеринбург. : изд-во Урал. ун-та, 2015. – 112 с.

7. Технология иерархической структуры работ. – Режим доступа : http://projectimo.ru/planirovanie-proekta/ierarkhicheskaya-struktura-rabot-proekta.html. – Загл. с экрана.

8. Организационный инструментарий управления проектом. – Режим доступа : https://books.google.com.ua/books?isbn=5447539358. – Загл. с экрана.

9. Что такое WBS проекта, и зачем она нужна. – Режим доступа : http://upravlenie-proektami.ru/chto-takoe-wbs-proekta-i-zachem-ona-nuzhna. – Загл. с экрана.

10. Organization WBS, Geographical WBS, Cost WBS and Profit Center WBS. – Access mode: https://templatelab.com/wbs/#Organization_WBS_Geographical_WBS_Cost_WBS_and_Profit_Center_WBS. – Title from screen.

11. Аналіз достатності деталізації WBS проекту на основі асоціативних залежностей. – Режим доступу : https:// www.researchgate.net/profile/ Vira_Liubchenko/publication/ 237102309_analiz_dostatnosti_detalizacii_wbs _proektu_na_osnovi_asociativnih_zaleznostej/ links/0c96051b89fa9535d7000000/analiz-dostatnosti-detalizacii- wbs-proektu-na-osnovi-asociativnih-zaleznostej. – Назва з екрану.

12. Деренська Я. М. Управління проектами у схемах: навч. посібн. / Я. М. Деренська – Х. : НФаУ, 2007. – 229 с. 

13. Вибір організаційної структури управління. – Режим доступу : http://studbook.com.ua/book_upravlinnya-proektami-chastina-1_737/23_4.3.-vibir-organizacijno-strukturi-upravlinnya. – Назва з екрану.

14. Формування системи заохочень та управління конфліктами в проекті. – Режим доступу : http://moup.zgia.zp.ua/wp-content/uploads/2015/05/ФПК-лекції-Богуславська.pdf. – Назва з екрану. 

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Зозуля Наталія Володимирівна

Студентка, КПНУ імені Івані Огієнка,

Україна, м. Кам’янець-Подільський

  У статті охарактеризовано суть понять «фірмова торгівля» та «фірмовий магазин»; розглянуто особливості організації роботи фірмових магазинів; проаналізовано основні чинники та бар’єри розвитку фірмової торгівлі..

  Ключові слова: фірмова торгівля, фірмовий магазин, торгівельна мережа. 

  Актуальність На сьогоднішній день одним з найбільш прогресивних і перспективних напрямів розвитку торгівлі є створення і розвиток фірмових магазинів промислових підприємств. Тому важливим є дослідження особливостей фірмової торгівлі, дотримання чинників розвитку та подолання бар’єрів її розвитку для забезпечення ефективної діяльності фірмової торгівлі.

  Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питання розвитку роздрібної торгівлі, у тому числі фірмової, стали об’єктом уваги таких учених як П. Й. Атамас, А. М. Виноградської, П. Авсєєв, М. Афанасьєв, О. Галушкіна, І. Лазебна, А. Мазаракі, Л. Осипова та ін.

  Створення фірмової торгівлі потребує значних фінансових витрат, знань у галузі реклами, організації і технології торгівлі, маркетингу. Однак слід підкреслити недостатність висвітлення питань, пов’язаних з рухом товарів, за умов одночасного здійснення суб’єктами господарювання виробничої і торговельної діяльності, в тому числі фірмової торгівлі, яка останніми роками практично не досліджувалась.

  Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей організації фірмової торгівлі та розробки шляхів її покращення .

  Виклад основного матеріалу дослідження.

  Під фірмовою торгівлею слід розуміти господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі товарами народного споживання виробництва вітчизняних промислових підприємств та їх господарських об'єднань [1]. 

  Фірмові магазини являють собою підприємства роздрібної торгівлі, що здійснюють торгівлю товарами народного споживання виробництва вітчизняних промислових підприємств. Вони можуть бути структурним підрозділом підприємства-виробника або ж самостійними юридичними особами, які діють на підставі договору з підприємством виробником [2. с. 248-249]. 

  Фірмові магазини, як правило, призначені для реалізації власної продукції і знаходяться на балансі підприємства та є підрозділами збуту готової продукції. Фірмові магазини також відрізняються від звичайних, оформленням приміщень у певному фірмовому стилі, фірмовим одягом співробітників, наявністю фірмового товарного знаку (торговельної марки), своєрідними формами реклами, пакування товарів, обслуговування покупців. 

  Крім того, продаж фірмової продукції, як правило, здійснюється з меншими торговельними націнками (тобто дешевше звичайних магазинів), але з більш високими і гарантованими якісними характеристиками такої продукції [2. с. 248-249].

  Зацікавленість підприємств-виробників у розгортанні мережі фірмових магазинів визначається можливістю проводити ефективну асортиментну політику, маючи постійний зворотний зв'язок зі споживачами, активно рекламувати свою продукцію у регіоні, мати гарантований збут певних обсягів товарів[1].

  Покупці також надають перевагу фірмовим магазинам, тому що одержують більш високий рівень обслуговування ніж у звичайній роздрібній мережі завдяки гарантованій якості товарів, більш низьким роздрібним цінам, наявності додаткової інформації щодо споживчих властивостей товарів.

  Організація власної фірмової мережі надає підприємству ряд переваг (мал. 1).

Мал. 1. Характеристика організації власної фірмової мережі

  Складено автором на основі джерела [3. с. 460-468]

  Можна виокремити 4 основні переваги фірмової мережі. До них відносять: представлення найбільш повного асортименту свого підприємства-виробника, приваблення споживачів якістю і ціною, можливість швидкого реагування на зміну потреб цільового ринку та розширення можливостей проведення маркетингових досліджень.

  Важливим аспектом при організації роботи фірмової торгівлі є врахування її особливостей (таблиця 1).

  Особливості фірмової торгівлі проявляються у формуванні товарної, цінової і кадрової політики, а також товарний асортимент, торгово-оперативна діяльність, персонал та можливість додаткових послуг, що надаються підприємством.

Таблиця 1

Особливості фірмової торгівлі

  Складено автором на основі джерела [1; 3. с. 460-468]

  Виробничі підприємства можуть розвивати власну фірмову торгівлю за трьома напрямами (мал. 2) 

Мал.2. Напрями розвитку фірмової торгівлі

  Складено автором на основі джерела [3. с. 474-482]

  На відміну від інших напрямів, створення власної торговельної мережі стаціонарного типу дає можливість більшої самостійності, не звертаючись до послуг інших партнерів, від яких залежить організація фірмової торгівлі. Забезпечується єдине корпоративне управління.

  Зважаючи на особливості та напрями розвитку фірмової торгівлі, доцільно розглянути чинники та бар’єри цього розвитку.

Таблиця 2

Чинники та бар’єри розвитку фірмової торгівлі 

 Складено автором на основі джерела [3. с. 474-482]

  Отже, розвитку фірмової торгівлі сприятиме підвищення культури торговельного обслуговування, комплексне вивчення попиту та кон’юнктури ринку, удосконалення господарських зав’язків та інші. Бар’єрами розвитку стане недостатній рівень якості реклами, непристосовані приміщення для магазинів, недостатньо налагоджена система інформаційного тощо.

  Висновки: Таким чином, фірмова торгівля являє господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі товарами народного споживання виробництва вітчизняних промислових підприємств та їх господарських об'єднань.

  Запроваджування фірмової торгівлі має ряд преваг, та дозволяє збільшити можливості проведення маркетингової роботи по вивченню попиту споживачів, швидко реагувати на зміни потреб цільового сегменту ринку, стимулювати збут та нівелювати сезонні коливання попиту на розміри продажів.

  Можливості фірмової торгівлі по забезпеченню безперебійного руху товарів від виробника до споживача у необхідній кількості, широкому асортименті, високої якості, при найменших затратах праці, матеріальних ресурсів і часу дозволить підприємству скоротити витрати по збуту продукції, набути значних конкурентних переваг та як результат підвищити прибутковість.

Список використаної літератури:

1. Про затвердження Рекомендацій щодо організації роботи фірмового магазину : наказ Міністерства економіки України від 18 січня 2001 року № 12 [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://www.uazakon.com/document/spart35/inx35349.htm. 

2. Атамас П. Й. Бухгалтерський облік у галузях економіки : навч. посіб. / П. Й. Атамас. – 2-ге вид., перероб. та доп. – Київ : Центр учбової літератури, 2010. – 392 с.

3. Виноградська А.М. Комерційне підприємництво: сучасний стан, стратегії розвитку : Монографія / А. М. Виноградська - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 807 c.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Тихонова Олена Олександрівна

Студентка кафедри Програмної Інженерії

Харківський національній університет радіоелектроніки

м. Харків

Голян Наталія Вікторівна

Доцент кафедри Програмної Інженерії

Харківський національний університет радіоелектроніки

м. Харків

  Анотація: Стаття присвячена огляду принципу проектування додатків MVC (Model-View-Controller) та його застосуванню у Веб-програмуванні, зі вказанням недоліків такого підходу.

  Ключові слова: Веб-програмування, принцип MVC, компоненти MVC.

  Принцип MVC у веб-програмуванні (Model - View - Controller, Модель - Подання (Вид) - Контролер) - одна з найбільш вдалих ідей на сьогоднішній день. Принцип MVC інтуїтивно зрозумілий на перший погляд, але не дуже простий при поглибленні. Спочатку розглянемо, для чого він призначений.

  Принцип MVC, дозволяє розділити реалізацію логіки докладання, зовнішній вигляд (графічний інтерфейс, GUI) і взаємодію з користувачем.

  Це призводить до більш структурованого коду, дозволяє працювати над проектом більш спеціалізованим людям, спрощує підтримку коду, робить його більш логічним і зрозумілим. Зміна в одному з компонентів мінімально впливає на інші. Можна до однієї Моделі підключати різні Види, різні Контролери.

  З іншого боку, це вимагає більшої продуктивності виконуючих машин, але останнім часом це не є великою проблемою - все більш складні програмістські рішення вимагають підтримки, і витрати на підтримку набагато перевищують витрати на більш потужне сучасне обладнання.

  Принцип MVC використовують практично всі сучасні фреймворки. Розглянемо докладніше його компоненти:

1. Model (Модель) - містить т. зв. "Бізнес-логіку" - обробку і верифікацію даних, звернення до баз даних, представляє внутрішній устрій системи. Модель не повинна безпосередньо взаємодіяти з користувачем;
2. View (Вид, Подання) описує зовнішній вигляд програми;
3. Controller (Контролер) - сполучна ланка між Моделлю і Видом, отримує дані від користувача, передає їх Моделі, отримує оброблений результат і передає його у Вид. [2]

  Взаємозв'язок можна подивитися на мал. 1. [1]

Малюнок 1 – Взаємозв'язок компонентів в MVC

  Вимоги до компонентів:

  Моделі:

• повинні містити властивості, що представляють конкретні дані;
• повинні включати в себе бізнес-логіку (наприклад, правила валідації), щоб переконатися в тому, що дані відповідають висунутим вимогам;
• можуть містити код для роботи з даними.

  Види:

• повинні, головним чином, містити розмітку, таку як HTML, і простий PHP або JavaScript код, який використовується для обходу, форматування і відображення даних;
• не повинні безпосередньо звертатися до бази даних. Цим повинні займатися Моделі;
• не повинні безпосередньо звертатися до $ _GET, $ _POST і іншим змінним, які добуваються з запиту користувача. Це завдання має виконувати Контролер. Види повинні використовуватися тільки для оформлення даних, отриманих від Контролера і Моделі;
• можуть безпосередньо звертатися до властивостей і методів Контролера або Моделей. Однак це слід робити лише з метою відображення даних.

  Контролери:

• можуть звертатися до $ _GET, $ _POST та іншим змінним PHP, які добуваються з запиту користувача;
• можуть створювати екземпляри Моделей і керувати ними. Наприклад, в типовій дії оновлення Моделі Контролер може спочатку створити екземпляр Моделі, потім заповнити його даними з $ _POST і, в разі успішного збереження Моделі, перенаправити браузер користувача на сторінку створеної Моделі. Варто відзначити, що саме збереження Моделі повинно бути реалізовано в класі Моделі, а не в Контролері;
• не повинні містити SQL-запити. Їх краще тримати в Моделях;
• не повинні містити HTML і іншу розмітку. Її варто винести у Види. [4]

  У веб-програмуванні MVC набув найширшого поширення, і тому в ньому максимально відбилися властиві веб-програмуванню риси. А саме, прив'язка до трирівневої архітектурі «клієнт-сервер-база даних» і переважання скриптових мов. В результаті компоненти MVC формально прив'язуються до трьох шарів архітектури і виходить, що:

  1. Модель = База Даних;

  Модель - це просто дані, якими оперує додаток.

  2. Контролер = Сервер;

  Контролер - це бізнес-логіка програми. Іноді ще говорять, що Контролер - це центр обробки всіх запитів і прийняття рішень, а також проміжний шар, що забезпечує зв'язок Моделі та Виду.

  3. Вид = Клієнт (як правило тонкий).

  Вид - це призначений для користувача інтерфейс. Причому інтерфейс в цьому випадку, як правило, розуміється в основному виключно як «дизайн», просто набір графічних елементів. Логіка ж роботи цього інтерфейсу, як і логіка роботи з даними, виноситься в Контролер.

  Але тут є і свої недоліки, такі як:

1. Незалежність Моделі є головним в MVC. Якщо Модель тонка, тобто містить лише дані, то можливість її незалежної розробки має мало сенсу. Відповідно при такому підході втрачає сенс і сам MVC;
2. Вся бізнес логіка програми, тобто більша частина коду, зосереджується в Контролері і це при тому, що як раз Контролер є найбільш залежною частиною в MVC - в загальному випадку він залежить і від Моделі, і від Виду. Взагалі кажучи, в добре спроектованих додатках намагаються робити з точністю до навпаки - найбільш залежні частини повинні бути мінімальними, а не максимальними;
3. На практиці Контролеру в веб-додатку зазвичай відповідає один скрипт і винесення всієї бізнес-логіки в Контролер фактично означає ще й те, що велика частина додатку виявляється в одному скрипті. Звідси і з'явився термін ТТПК - товстий тупий потворний Контролер;
4. Оскільки, як правило, тонкою є не тільки Модель, але також і Вид (тупий Вид або тупий інтерфейс - Dumb GUI, Dumb View), то, як наслідок, в Контролер крім всієї бізнес-логіки додатка поміщається також ще і логіка управління призначеним для користувача інтерфейсом. Тобто, замість поділу бізнес логіки і логіки подання при такому підході виходить їх змішування.

  Отже, програма, звичайно, розбивається на безліч MVC, які відповідають сторінкам веб-додатку, і це рятує ситуацію, але, на жаль, не змінює суті. Справа в тому, що в об'єктно-орієнтованому додатку немає даних, а є безліч об'єктів і кожен з них містить якісь дані і методи роботи з ними. У тому числі, і об'єкти доступу до бази даних (якщо вони є). Тому, коли визначення Моделі починається зі слова «дані», то воно по суті має мало сенсу і нерідко в завуальованій формі має на увазі все той самий доступ до бази даних. У обробку же дій користувача нерідко поміщається левова частка бізнес логіки і в результаті, як і раніше вся, або майже вся, логіка додатку часто виявляється в Контролері. [3]

  Крім концепції MVC існують і багато інших, наприклад, MOVE (Models, Operations, Views і Events) - начебто, як еволюція MVC, але ці концепції менш поширені.

Література:

1. Model-View-Controller [Електронний ресурс] / Вікіпедія – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Model-View-Controller – Загол. з екрану

2. MVC умер, пришло время MOVE [Електронний ресурс] / Хабрахабр – Режим доступу: http://habrahabr.ru/post/147038/ - Загол. з екрану

3. Охота на мифический MVC. Обзор, возвращение к первоисточникам и про то, как анализировать и выводить шаблоны самому [Електронний ресурс] / Хабрахабр – Режим доступу: https://habrahabr.ru/post/321050/ - Загол. з екрану

4. MVC требования [Електронний ресурс] / Yiiframework – Режим доступу: http://yiiframework.ru/doc/guide/ru/basics.best-practices - Загол. з екрану

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Пасичный Александр Николаевич,

ассистент кафедры «Управление эксплуатационной работой»,

Днепропетровский национальный университет

железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна,

г.Днепр

  В статье выявлены основные причины транспортных происшествий с участием железнодорожного и автомобильного транспорта и предлагается использование человеко-машинной модели для анализа опасности столкновения поездов и автотранспорта на железнодорожных переездах с целью определения рациональных мер по повышению уровня безопасности движения.

  Ключевые слова: ТРАНСПОРТ, ПРОИСШЕСТВИЯ, АВАРИЯ, КАТАСТРОФА, ЧЕЛОВЕКО-МАШИННАЯ МОДЕЛЬ, БЕЗОПАСНОСТЬ ДВИЖЕНИЯ.

  Железнодорожный и автомобильный транспорт являются объектами повышенной опасности как сами по себе, так и при взаимодействии друг с другом. При этом безусловное обеспечение безопасности движения поездов и автотранспорта является критически важным при перевозках пассажиров (в равной степени, как и грузов), и это требование зафиксировано в нормативно-правовых актах, применяемых на видах транспорта [1-3].

  В современных условиях большую опасность для жизни пассажиров автомобильного транспорта несёт потенциальная возможность столкновения движущегося поезда с автомобилем либо автобусом в местах пересечения железнодорожных путей с автомобильными дорогами в одном уровне. Особенно это касается неохраняемых железнодорожных переездов, а также в условиях ограниченной видимости либо неисправности устройств сигнализации, централизации и блокировки. Столкновения поездов с автотранспортом обусловлены, в-основном, т. н. «человеческим фактором» (а именно, игнорированием Правил дорожного движения водителями). 

  Случаи столкновений поездов с автомобильным транспортом на переездах происходят в течение каждого года неоднократно. Отдельные случаи являлись катастрофами с большим количеством человеческих жертв. Так, в ряде стран мира за прошедшие 5 лет в результате таких происшествий около 100 человек погибло и несколько сотен были травмированы. В Украине только за 7 месяцев текущего года на переездах погибло 14 человек, а рост количества транспортных происшествий с участием автомобильного транспорта составил 37,5 %. При этом абсолютно все эти происшествия в последние годы произошли по вине водителей автомобильного транспорта [4-6].

  Исходя из выше сказаного, вопрос, котрого касается данная работа, был и является актуальным.

  Говоря о безопасности движения, её обеспечении и повышении, невозможно не учитывать физику процесса движения поезда – его значительную массу, которая обуславливает и значительную кинетическую энергию, для гашения которой требуется тормозной путь. Методика решения т.н. тормозной задачи описывается, в частности, в [7]. Но в то же время, помимо автоматических компьютерных моделей, выполняющих моделирование движения поезда по участку (и тяговые расчёты) без участия человека, для этого можно использовать и эргатические, т.е. человеко-машинные модели [8]. Таковыми являются тренажёры машинистов локомотивов.

  С целью оценки тормозного пути разных поездов было выполнено моделирование процесса экстренного торможения с помощью человеко-машинной модели – тренажёра машиниста локомотива. Проводились опыты с моделью грузовых поездов разной массы на площадке (порожний состав массой 1250 т, смешанный массой 3000 т, гружёные массой 4000, 4600, 5000 и 6000 т). Полученные значения тормозного пути приведены на рисунке 1.

Рис. 1 – Результаты моделирования тормозного пути грузовых поездов

  Также аналогичные эксперименты проводились и с моделями пассажирских и пригородных поездов. Результаты проиллюстрированы на рисунке 2.

Рис. 2 – Результаты моделирования тормозного пути пассажирских поездов

  При анализе полученных даннях принимается во внимание, что реакция машиниста, равно как и водителя, не является мгновенной. Необходимо время на то, чтобы среагировать на возникшее препятствие и привести тормоза в действие. На основе последней редакции методических рекомендаций "Применение дифференцированного значения времени реакции водителя в экспертной практике", утверждённой научно-методическим советом ВНИИСЭ по судебной автотехнической экспертизе (НМС по САТЭ) принято нормативное значение времени реакции – 1 с [9]. Таким образом, полученное значение тормозного пути для повышения точности моделирования нужно дополнительно увеличить – так, при скорости 25 км/ч это дополнительное расстояние будет равно всего 7 м, при скорости 80 км/ч – 22 м, а при 120 км/ч – 33 м.

  Согласно ПТЭ [3], видимость заградительных светофоров установлена на расстоянии 1000 м на прямых и 400 м в кривых участках. Таким образом, если автомобиль с пассажирами окажется на железнодорожном переезде и будет своевременно заметен (также – включён заградительный светофор), то поезд может предотвратить столкновение на невысоких скоростях (не выше 50-60 км/ч, а в кривой – порядка 40 км/ч). А значит, максимальная скорость, с которой можно безопасно остановиться и предотвратить транспортное происшествие, мала и в целом зависит от условий видимости объекта. Для полностью безопасного движения с современными скоростями это не является приемлемым.

  Таким образом, для повышения безопасности перевозок пассажиров и постепенного сведения рисков их травмирования к нулю основными влияющими факторами являются (и известны) [10]:

1. Минимизация количества пересечений железных и автомобильных дорог в одном уровне за счёт строительства путепроводов и развязок дорог в разных уровнях;
2. Применение технических средств, повышающих безопасность железнодорожных переездов – заградительных устройств, перекрытие переездов автоматическими шлагбаумами по всей ширине, улучшение освещённости переездов с целью увеличения дальности их видимости, а также сокращение неохраняемых переездов.
3. Повышение дисциплины, контроля за работой участников перевозочного процесса и ответственности (в значительной мере) за нарушение законодательства.

  Разумеется, именно первый фактор максимально повышает безопасность движения и удобство для участников перевозочного процесса. Однако же, именно он требует и значительных капитальных вложений. Капитальных вложений требует и переоборудование неохраняемых переездов в охраняемые и установка заградительных устройств. Для оценки вероятности транспортного происшествия и целесообразности применения тех или иных мер по повышению безопасности движения поездов и автотранспорта подход на основе человеко-машинного моделирования является достаточно перспективным. В дальнейшем планируется проработать его более детально, с выработкой конкретных рекомендаций.

Литература:

1. Закон України «Про залізничний транспорт» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/main/273/96-вр

2. Закон України «Про автомобільний транспорт» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/main/2344-14

3. Правила технічної експлуатації залізниць України [Текст]. – К., 2003. – 136 с.

4. Придніпровські залізничники занепокоєні зростанням кількості ДТП на коліях [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uz.gov.ua/press_center/latest_news/page-16/459056/

5. У 2017 році на переїздах Південної залізниці сталися 6 ДТП з вини водіїв [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uz.gov.ua/press_center/latest_news/page-13/459761/

6. За 10 місяців через недотримання водіями автівок правил дорожнього руху на переїздах Південної залізниці сталося 7 ДТП [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uz.gov.ua/press_center/latest_news/page-4/462238/

7. Френкель, С.Я. Техника тяговых расчётов [Текст]: Учеб.-метод. пособие. – Гомель, БелГУТ, 2007. – 72 с.

8. Пасічний, О. М. Розрахунок та перевірка деяких нормативів графіка руху поїздів за допомогою ергатичного моделювання / О. М. Пасічний // Транспортні системи та технології перевезень : зб. наук. пр. Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В. Лазаряна. — Дніпропетровськ, 2012. — Вип. 4. — С. 93—96.

9. Дифференцированные значения времени реакции водителя [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dtp-profi.ru/page19.html

10. Гапеев, В.И. Обеспечение безопасности движения и предупреждение травматизма на железнодорожном транспорте [Текст] / В.И. Гапеев, Ф.П. Пищик, В.И. Егоренко. – Минск: Полымя, 1994. – 311 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Осін Руслан Анатолійович,

кандидат технічних наук, доцент,

Центральноукраїнський національний технічний університет

Україна, м. Кропивницький

Мезенцева Оксана Миколаївна,

Центральноукраїнський національний технічний університет

Україна, м. Кропивницький

  Анотація: Здійснено аналіз виникнення надзвичайних ситуацій та їх наслідків в Україні та регіонах, запропоновано порядок оцінки ризику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і  природного характеру та можливості щодо мінімізації їх наслідків. 

  Ключові слова: аналіз надзвичайних ситуацій, оцінка ризику, надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, фінансування заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій

  Кількість надзвичайних ситуацій (далі – НС) техногенного та природного характеру в Україні останні декілька років залишається практично незмінною, а от кількість постраждалих в них постійно зростає. Така вкрай небезпечна ситуація вказує на необхідність комплексного аналізу загроз техногенній та природній безпеці, зокрема в регіональному вимірі, а на його основі – розробки заходів щодо запобігання та попередження виникнення НС, зменшення можливих людських та матеріальних втрат.

  Метою статті є аналіз та оцінка ризику виникнення НС техногенного та природного характеру в регіонах України.

  У проголошеній в Україні стратегії забезпечення безпеки людини, суспільства та держави пріоритетним завданням визначено запобігання виникненню НС. Виконання цього завдання вимагає прийняття науково-обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на запобігання НС, планування заходів щодо зниження ризиків виникнення НС та мінімізації можливих наслідків [1, с. 52]. Тому здійснення комплексної оцінки техногенної і природної безпеки держави, окремих її регіонів має важливе значення.

  Проведений аналіз наукових джерел показав, що існує багато підходів до оцінки небезпек НС та ризику їх виникнення. Так, Г. Хміль [1] пропонує визначення комплексної оцінки техногенної та природної безпеки в регіональному вимірі на основі методів системного аналізу та інтегральних показників ризику. Проведені нею дослідження показали, що кількісна порівняльна оцінка техногенної та природної безпеки регіонів необхідна для управління безпекою населення шляхом видачі рекомендацій щодо оптимального розподілу матеріальних і фінансових ресурсів між регіонами на запобігання НС та зниження ризиків їх виникнення при розробці державних і регіональних програм, спрямованих на підвищення безпеки населення в найбільш уразливих регіонах. Г.В. Іванець [2] здійснив аналіз основних факторів, які, на його думку, впливають на стан небезпеки виникнення НС та зазначив, що порівняльні оцінки небезпечних факторів різних регіонів України суттєво різняться, що зумовлено розвитком їхнього промислового комплексу, природно-ресурсним потенціалом, екологічною і соціальною ситуацією. П. Г. Бєловим [3] розроблені показники оцінки стану небезпеки території та зроблена спроба її розподілу у відповідності декільком рівням небезпек окремо для НС техногенного та природного характеру. Регіональні особливості, які впливають на стан техногенної та природної безпеки, ризик виникнення НС досліджені недостатньо, а тому потребують подальшого аналізу. 

  Аналіз динаміки НС і стану природної та техногенної безпеки в Україні [4] показав, що в цілому кількість НС має тенденцію до зниження (рис.1), зокрема у 2016 р. зареєстровано найменшу кількість загиблих у НС та найменшу кількість НС техногенного характеру за період спостережень (1997–2016 рр.). Стала тенденція до зменшення кількості НС техногенного характеру спостерігається з 1999 р. (з 261 НС до 56 НС у 2016 р.), а зменшення кількості загиблих – з 2007 р. (з 622 осіб до 183 – у 2016 р.). Кількість же постраждалих у 2016 р. навпаки зросла з 962 до1856 осіб, що на 51,8% більше ніж у 2015 р.

 Рис. 1 Динаміка виникнення надзвичайних ситуацій на території України упродовж 1997-2016 років [4, с. 244]

  Незважаючи на зменшення у 2016 р. кількості НС державного рівня та тенденцію до зниження рівня техногенної та природної небезпеки, рівні ризиків виникнення НС природного та техногенного характеру і ризиків збитків від них залишаються практично незмінними та досить високими для більшості регіонів України.

  Кожному регіону властиві свої техногенні та природні загрози, які потрібно своєчасно виявляти, аналізувати та оцінювати ступінь їх небезпеки для населення та територій. Звертаючись до статистичних даних, наведених ДСНС України [4, с. 245], кількісний розподіл НС за регіонами, що сталися протягом 2015-2016 рр., має наступний вигляд (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл кількості надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за регіонами України

*кількість НС без врахування територіального розподілу НС (окремі НС мали територіальне поширення на декілька регіонів України).

  У регіональному розрізі найбільшу кількість НС техногенного та природного характеру упродовж 2016 р. зафіксовано в Одеській (13 НС), Волинській, Миколаївській та Полтавській областях (по 10 НС), а також Житомирській і Чернігівській областях (по 8 НС), по 7 НС зареєстровано у Дніпропетровській, Сумській, Чернівецькій областях та у м. Києві.

  На території Донецької, Закарпатської, Кіровоградської, Рівненської та Харківської областей зареєстровано по 6 НС, у Івано-Франківській, Київській, Львівській та Херсонській областях – по 5 НС. У Вінницькій, Луганській та Хмельницькій областях виникло по 4 НС, у решті регіонів України зареєстровано по 1-3 НС.

  Найбільшу кількість загиблих у НС (31 особа, з них 18 дітей) зареєстровано у Одеській області, переважно унаслідок пожеж у будівлях житлового призначення, нещасних випадків на воді, та через несприятливі погодні умови, а також (21 особа, з них 1 дитина) у Київській області, переважна більшість з яких (17 осіб) загинули внаслідок НС, пов’язаної із пожежею у житловому будинку, в якому було організовано тимчасове проживання осіб похилого віку.

  При аналізі НС та оцінці ризику їх виникнення важливим завданням є виявлення тенденцій їх виникнення та розвитку у перспективі. Такі дослідження необхідно проводити з метою виявлення тих регіонів (територій) України, які найбільш уразливі до впливу небезпечних чинників НС. Регіони, що потрапляють у «червону» зону небезпеки повинні отримувати від держави більше своєчасної фінансової, матеріальної, технічної допомоги, аніж регіони, які мають нижчий ступінь ризику виникнення НС. В реальному житті регіони, які кожного року потерпають від повеней, затоплень, наприклад, західні регіони України, виявляються неготовими прийняти на себе тягар ліквідації наслідків НС у зв’язку з нестачею необхідних сил та засобів. Також це стосується і техногенних НС, зокрема пожеж, які складають найбільшу вагу серед таких НС. 

  З метою оцінки ризику виникнення НС в регіоні необхідно здійснити ряд заходів, а саме: 1. Створення бази даних про регіон, яка буде містити інформацію про його географію, метеорологію, топологію, інфраструктуру, розподіл населення і демографію, розташування промислових та інших потенційно небезпечних об'єктів, основні транспортні потоки, сховища, промислові та побутові відходи тощо. 2. Ідентифікація та інвентаризація небезпечних видів господарської діяльності та ступінь їх небезпеки для регіону. 3. Кількісна оцінка ризику НС техногенного характеру для навколишнього середовища і здоров'я населення, яка включає: кількісний аналіз впливу небезпек упродовж всього терміну експлуатації потенційно небезпечного об’єкта  з урахуванням ризику виникнення аварійних викидів небезпечних речовин; аналіз впливу небезпечних відходів; аналіз ризику під час транспортування небезпечних речовин. 4. Аналіз інфраструктури та організації систем забезпечення безпеки, який включає: аналіз і планування дій у разі НС з урахуванням взаємодії різних служб з органами державного управління і контролю, а також з представниками громадськості і населенням; аналіз систем і служб цивільного захисту, зокрема пожежної безпеки підприємств, об'єктів підвищеної небезпеки, систем транспортування енергії та енергоносіїв; аналіз структури контролю якості довкілля регіону; експертизу і аналіз законодавчих і нормативних документів. 5. Розробка і обґрунтування стратегій та оперативних планів дій, покликаних ефективно реалізовувати рішення у сфері безпеки і гарантування досягнення визначеної мети. 6. Формулювання інтегральних стратегій управління і розроблення оперативних дій, яке включає в себе оптимізацію витрат на забезпечення промислової безпеки; певну черговість здійснення організаційних заходів щодо підвищення сталості функціонування і зниження екологічного ризику під час нормальної експлуатації об'єктів регіону, а також у НС. Система управління повинна містити технічні, оперативні, організаційні та топографічні елементи.

  Після процедури оцінки ризику виникнення НС на основі аналізу, моніторингу, статистичної інформації та тенденцій їх виникнення у майбутньому, визначаються найбільш уразливі регіони. З метою недопущення людських втрат та мінімізації матеріальних збитків, такі регіони потрібно своєчасно забезпечити всіма необхідними ресурсами для запобігання виникнення НС, а при їх виникненні – ліквідації наслідків.

  В Україні на сьогодні задіяний механізм фінансового забезпечення заходів щодо запобігання НС техногенного і природного характеру, який визначений «Порядком фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій» [5]. Також у «Порядку використання коштів резервного фонду бюджету» [6] визначені напрями та умови використання коштів з резервного фонду бюджету, серед яких: заходи з ліквідації наслідків НС техногенного, природного, соціального характеру; заходи, пов'язані із запобіганням виникненню НС техногенного та природного характеру, на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у НС техногенного та природного характеру або пом’якшення її можливих наслідків.

  Фінансування заходів із запобігання та ліквідації наслідків НС на об’єктах усіх форм власності, згідно [5] здійснюється відповідно до їх рівнів: об'єктового рівня – за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій, на території яких виникла чи може виникнути НС; місцевого і регіонального рівнів – за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій, на території яких виникла чи може виникнути НС, і додатково – за рахунок районних резервів (місцевий рівень) та резервів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (регіональний рівень), створених  відповідно до законодавства; державного рівня – за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на ці цілі, в тому числі, частково, з резервного фонду державного бюджету. 

  Додаткові кошти для фінансування заходів із запобігання та ліквідації наслідків НС відповідного рівня (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади. Разом з клопотанням до органу виконавчої влади вищого рівня подаються документи, що містять: обґрунтування необхідності та обсягів виділення додаткових коштів, акти обстеження, висновки комісій, кошторисну документацію з висновками відповідних експертів; дані  моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків – у разі запобігання виникненню НС [5]. 

  Отже, оцінка ризику виникнення НС в регіональному вимірі необхідна для визначення уразливих регіонів, в яких потрібно планувати та здійснювати попереджувальні заходи щодо запобігання виникнення НС, накопичувати необхідні засоби та ресурси з метою ефективної ліквідації НС з мінімальними втратами. Подальші дослідження полягають у більш детальному вивченні заходів з попередження виникнення НС у конкретних регіонах з урахуванням їх особливостей та загроз.

Література:

1. Хміль Г. Комплексна оцінка техногенної та природної безпеки України в регіональному вимірі. / Г. Хміль // Надзвичайна ситуація, №5, 2005. – С. 52-55.

2. Іванець Г.В. Аналіз стану техногенної, природної та соціальної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць України на основі моніторингу / Г.В. Іванець // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил, 2016, випуск 3(48) – С. 142-145.

3. Белов П.Г. Системный анализ и моделирование опасных процессов в техносфере / П.Г. Белов – М.: Академия, 2003. – 512 с

4. Аналітичний огляд стану техногенної та природної безпеки в Україні за 2016 рік – [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.dsns.gov.ua/files/2017/8/18/Analit%20dopovid/2%20statistic.pdf

5. Порядок фінансування робіт із запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій: Постанова КМУ №140 від 04.02.1999 р. (із змінами від 21.08.2013 р.) – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/140-99-п

6. Порядок використання коштів резервного фонду бюджету: Постанова КМУ№415 від 29.03.2002 р. – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/415-2002-п

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Богуцька Анна Анатоліївна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Україна, м. Луцьк

  Анотація. Проаналізовано політичні погляди видатного італійського політичного діяча державного секретаря Флоренції, мислителя Н. Макіавеллі, який розкрив закономірності суспільно-політичних явищ, з'ясував чому одна форма держави змінюється на іншу, визначив найкращу з форм державного устрою і розглянув співвідношення влади правителя і народу. 

  Ключові слова: держава, політика,релігія, республіка.

  Виклад основного матеріалу. Вищим досягненням політичної думки епохи Відродження є творчість флорентійського мислителя Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Він поклав початок науці про політику, базуючи її на власному багатому досвіді і вивченні античності. 

  Макіавеллі зажив слави політичного теоретика насамперед завдяки новому «науковому методу», про який Девід Юм писав у своєму начерку: «Цю політику можна звести до науки» як «одну з тих вічних політичних істин, що їх не змінюють ні час, ні випадок»; по-друге, завдяки доктрині моральної стійкості та цілеспрямованості, що спричинилася до появи дієслова «макіавеллізувати»; по-третє, завдяки теорії політичного республіканізму, яка справила значний вплив на англійську й американську політичну думку XVII та XVIII століть.[4]

  У політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав можливим заради великої мети та ідеї зневажати закони моралі і використовувати будь-які засоби заради їх досягнення, виправдовував навіть жорстокість і віроломство правителів у їх суперництві за владу. Звідси і макіавеллізм - спосіб політичної діяльності, що зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої мети. Дане поняття складається з таких психологічних факторів: поведінка та маніпуляція людьми; відношення і емоційна марґінальність; нехтування соціальною мораллю. На нашу думку,історична заслуга Нікколо Макіавеллі - погляд на державу як на природне утворення, що досягається на основі домовленості людей в інтересах захисту і цілісності країни. [2 c.54]

  Державу Н. Макіавеллі розглядав як відношення між урядом і підданими, що спирається на страх чи любов підданих. Держава є непорушною, якщо уряд не дає приводу до змов і обурень, якщо страх підданих не переростає в ненависть, а любов - в презирство.

  Макіавеллі розрізняв монархію, аристократію і народне правління, а тиранію, олігархію та охлократію вважав спотворенням. Перші три форми правління він вважає правильними, але вони нестійкі й недовготривалі. Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєднані елементи всіх правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Макіавеллі надає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи. Республіка - більш стійка, ніж монархія, вона краще пристосована до різних умов, забезпечує єдність і міць держави, породжує в людей патріотизм. [6]

  Заслуговує на увагу те, що важливим засобом політики Макіавеллі вважав релігію. Релігія є могутнім засібом впливу на розум та звичаї людей. Там, де є хороша релігія, легко створити армію. Держава повинна використовувати релігію для керівництва підданими. Роль церкви в історії Італії і в історії Європи Макіавеллі оцінював дуже негативно.[1]

  Нікколо Макіавеллі добре усвідомлював силу релігії, її соціальну функцію, її консерватизм і владу і тому закликав використовувати цю силу для загального блага, особливо для об'єднання і зміцнення держави. Виходячи з цього, Макіавеллі рекомендував головам республік зберегти основи їхньої релігії, адже суспільство без релігії немислиме. Релігія – свідомість суспільства, яка забезпечує єдність влади та народу. Проте церква, на переконання флорентійського мислителя, повинна бути підпорядкована державі

  Нікколо Макіавеллі вважав, що правителі стають великими, коли долають труднощі і зроблений їм опір. Іноді доля посилає ворогів, щоб дати правителеві перемогти їх і піднятися. [3]

  Макіавеллі зазначає, що про розум правителя можна судити з того, яких він собі обирає порадників. Якщо це люди віддані й розумні, те саме можна сказати і про правителя. Якщо ж вони не такі, то й про нього скажуть те, що про них, бо першу помилку він уже допустив, коли обрав собі поганих порадників.

  Макіавеллі відділяв політику від моралі. Політика розглядалася як особлива сфера людської діяльності, що має свої закономірності, які повинні бути вивчені і осмислені, а не виведені з Святого Письма. Такий підхід до вивчення держави був величезним кроком вперед у розвитку політико-правової теорії. 

  Політика має свої цілі й закони, незалежні від релігії та моралі. Головним критерієм державотворчої діяльності є користь і успіх у досягненні поставлених завдань. Добре все те, що сприяє зміцненню держави, а політичного результату має бути досягнуто будь-якими засобами, хоч би й обманом та відкритим насильством. 

  У цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:

1. відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом і реалізмом;
2. заклав основи політичної науки;
3. виступив проти феодальної роздробленості;
4. ввів поняття "держава" та "республіка";
5. сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".[5 с.30]

  Висновок. Отже, ми погоджуємось, що Нікколо Макіавеллі вперше в історії відокремив політику від моралі та релігії і зробив її відокремленою із законами і принципами,які властиві лише їй і які істотно різняться від законів моралі і релігії. Політика, за Макіавеллі, займає вище становище в світогляді тому, що є символом віри людини. Політична концепція філософа спрямована на досягнення певної політичної мети, а саме формування волі, за допомогою якої можна створити могутню державу.

  У політичних працях «Мистецтво війни», «Роздуми», «Флорентійські хроніки» сформульовані основні буржуазні вимоги: непорушність приватної власності, безпека особи та майна, республіка як найкраща з форм державного устрою, засудження феодального дворянства, підпорядкування релігії політиці. В його працях йшлося про використання хитрості й лукавства в керуванні державою або в адмініструванні, що започаткувало новий термін «макіавеллізм».

Література:

1. Гончаров І. А. Государ. Міркування про першу декаду Тита Лівія / За ред. Г. Муравйової, Р. Ходовского. — К.: СПБ ., 2002, с. 288. 

2. Горлач М.І., Кремень В.Г. Політологія: наука про політику: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М.І. Грибан, В.Г. Кремен — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 840 с. 

3. Долгов К. М. Гуманізм, відродження і політична філософія Ніколо Макіавеллі. — К.: М., 1982. — К.: с. 598. 

4.Електронний ресурс https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BA%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%27%D1%8F%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D1%96

5. Логвина В.Л. Політологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 304 с

6. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Навчальний посібник – К.: Либідь, 2009. – 576 с. [Електронний ресурс] http://www.info-library.com.ua/books-text-6267.html

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Богуцька Анна Анатоліївна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Україна, м. Луцьк

Шевчук Андріана Василівна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Україна, м. Луцьк

  Анотація. Проаналізовано законодавство про недобросовісну конкуренцію та дії, що призводять до неї, поняття та сутність «недобросовісної конкуренції».

  Ключові слова: недобросовісна конкуренція, конкуренція, зловживання правом, підприємницька діяльність.

  Виклад основного матеріалу. Конкуренція є найважливішим елементом ринкової економіки, без неї не можуть розвиватися ринкові відносини. Недобросовісна конкуренція є антиподом конкуренції. Основною причиною появи недобросовісної конкуренції є саме прагнення підприємців досягти певних переваг у підприємницькій діяльності зі значно меншими витратами, ніж за умов добросовісної конкуренції. Це прагнення збагачення через людський фактор є рушійною силою для підприємців, тому вони вчиняють неправомірні дії. 

  Законодавець визначив, що «економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття, завдяки власним досягненням, переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку».[3]

  Загальне поняття недобросовісної конкуренції міститься в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. Відповідно до пункту 2 статті 10-bis Конвенції «актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах».[6] Дане поняття знаходить своє відображення і в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та в ст. 32 ГК України.

  Особа, що вчиняє дії у конкуренції, реалізує своє право і міру власної свободи, що визначені в ст. 3 та 6 ЦК України. При цьому свобода підприємництва, закріплена ст. 42 ГК України, не є безмежною. Вона обмежується правами і свободами інших учасників конкурентного змагання. Основне з яких є право на вільну та добросовісну конкуренцію. Проте, прагнення до перемоги в конкурентній боротьбі призводить до застосування нечесних та недобросовісних методів конкурентної боротьби, або до формально правомірних, але недобросовісних дій, тобто, до зловживання правом.

  Виділяють наступні ознаки недобросовісної конкуренції:

а) недобросовісна конкуренція, на відміну від монополістичної діяль¬ності, може здійснюватися тільки активними діями, можливість па¬сивної поведінки у вигляді бездіяльності не передбачена;

б) дані дії будуть розглядатися як правопорушення, якщо вони супе¬речать не тільки положенням чинного законодавства, але і звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності, справед¬ливості;

в) суб'єктами недобросовісної конкуренції можуть бути лише госпо¬дарюючі суб'єкти, тобто організації, що займаються підприєм¬ницькою діяльністю, а також індивідуальні підприємці;

г) метою активних дій суб'єктів недобросовісної конкуренції є прид¬бання переваг у підприємницькій діяльності;

д) у результаті дії конкурентам можуть бути заподіяні збитки або на¬несена шкода їх діловій репутації. [7]

  Конкретний перелік дій, які можуть характеризуватися, як недобросовісна конкуренція, в законодавстві України не вичерпний. Вітчизняні нормативні акти містять також їх уточнюючу класифікацію. Зокрема, до таких дій, згідно глави 3 ГК України, відносяться наступні:

1. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (неправомірне (тобто без дозволу) використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама). 
2. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація господарюючого суб'єкта - тобто поширення неправдивих, неповних або неточних відомостей, які завдають шкоди діловій репутації конкурента; схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта; схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника); підкуп працівника, посадової особи постачальника, покупця; досягнення неправомірних переваг у конкуренції - тобто шляхом порушення законів; поширення інформації, що вводить в оману). 
3. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади)
4. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею (добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання; ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю). [1]

  Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. [2] Органами Антимонопольного комітету України у річному звіті станом на 2016 рік зазначено, що за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції органами Комітету протягом звітного року накладені штрафи у загальній сумі майже 5 млн грн. У звітному році, так само як і в 2015, залишились актуальними питання неправомірного використання ділової репутації суб’єктів господарювання. Найбільш поширеним видом недобросовісних дій, які вчинялися з метою досягнення неправомірних переваг у конкуренції, було поширення інформації, що вводить в оману.[4]

  В.С. Кулішенко виділяє чинники, що зумовлюють поширення недобросовісної конкуренції. Він вважає, що вона набуває поширення через те, що: не всі суб’єкти господарювання планують своє існування протягом тривалого часу, а тому не піклуються про створення чесної репутації і після вчинення недобросовісних дій припиняють свою діяльність; споживачі не отримують достатньої інформації про товари навіть після їхньої купівлі і використання; недостатність представлення корисної інформації про характеристику товарів на ринку; споживачі іноді не мають можливість довідатись про ціну і якість, запропоновані різними конкурентами [5, с.650-651]. 

  Таким чином, недобросовісну конкуренцію можна визначити як пору¬шення правил поведінки, які склалися, широко застосовуються в підприємництві та визнаються підприємцями як обов'язкові ділові нор¬ми, що завдає шкоди відносинам добросовісної конкуренції і свободи у підприємницькій діяльності.[7] Основою недобросовісної конкуренції є нечесне, неправомірне ведення підприємницької діяльності, створення перешкод суб’єкту господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг. 

Література:

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144

2. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» : Закон України від 07.06 1996 р. № 236/96-ВВР 

3.Закон України «Про захист економічної конкуренції» : Закон України від 11.01.2001 р. № 2210-III // ВВР 

4. Звіт Антимонопольного комітету України за 2016 рік [Електронний ресурс] http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document?id=133712&

5. Кулішенко В.С. Недобросовісна конкуренція як зловживання правом на конкуренцію/ В.С. Кулішенко // Актальні проблеми держави і права. – 2004. -№22. – С.650-555.

6. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р. : набула чинності для України 25.12.1991 р.

7. Саніахметова Н. О. Конкурентне законодавство у питаннях та відповідях : Посібник / Н. О. Саніахметова. - К. : Центр комерційного права, 2002. - 74 с. [Електронний ресурс] http://radnuk.info/posibnuk/komer/576-saniahmetova/14907---q-q------.html

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Богуцька Анна Анатоліївна

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк

Шевчук Андріана Василівна

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк 

  Анотація. Проаналізовано  поняття гідність, розглянуто значимість гідності для забезпечення конституційних прав особи, яка є однією з найважливіших цінностей будь-якої людини та невід’ємною складовою громадянського суспільства.

  Ключові слова: гідність, права людини,  конституційні цінності.

  Зміст наукової роботи. Ухвалена Польським Сеймом 3 травня 1791 р. Конституція виявилась другою у світі писаною конституцією після Конституції США 1787 р. і першою конституцією у Європі. Вона ґрунтувалась на конституційному і взагалі історичному досвіді народу, констатуючи, що із нього береться до уваги лише усе позитивне. Нинішня Конституція Польської Республіки, прийнята Національними зборами була прийнята польським народом у конституційному референдумі 25 травня 1997 року .

  Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості.  Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації. Нація здійснює владу через своїх представників або безпосередньо [2, с.438]. Республіка Польща - проголошує стаття 1 Конституції - є загальним добром усіх громадян. 

  Пріоритет прав людини – політичні, громадянські, трудові, соціальні, культурні та інші – не дар держави, її владних органів, президента, парламенту, уряду, а суверенний, іманентний атрибут кожної особи незалежно від раси, кольору шкіри, мови, статі, віросповідання, політичних переконань, соціального походження, майнового стану. «Не народ існує для держави, а держава існує для народу». Держава зобов’язана визнавати природні права людини, захищати їх від будь-яких посягань. Гарантованість захисту держави безпосередньо зв’язана з обов’язком держави визнавати та охороняти загальновизнані права людини. Права людини – одна з найвищих цінностей людської цивілізації, яка містить в собі найрізноманітніші аспекти як індивідуального, так і соціального буття. Верховенство прав і свобод особи – основний принцип демократичної правової держави і справедливого громадянського суспільства [2, c.223-224].

  Відповідно до ст.30 Конституції Польської Республіки природна і невідчужувана гідність людини є джерелом свобод і прав людини і громадянина. Вона є непорушною, а її повага і охорона є обов’язком державної влади [6, с.173].

  Згідно з цим положенням, гідність людини розглядається в двох аспектах: власне, як право людини і як найвища конституційна цінність. Проте незважаючи на те, що гідність людини вважається основою польської системи права змісту даного поняття не визначено ані у ст. 30, ані в Преамбулі Конституції Польської Республіки. 

  Деякі вчені зазначають, що людська гідність є однією з багатьох свобод людини; інші стверджують, що гідність є її позитивним правом. Деякі автори розглядають право людини на гідність як засадниче щодо інших прав людини, оскільки воно реалізується через одночасне застосування разом з іншими правами і свободами громадян. Учені також розглядають право на людську гідність як абсолютне, тобто таке, що охороняється від усіх інших суб’єктів права, які у зв’язку з цим співіснують у певному правовому режимі. На думку деяких дослідників, гідність людини треба розуміти у двох значеннях: в об’єктивному — як визнання і повагу до особи з боку оточуючих, та у суб’єктивному — як усвідомлення особою свого суспільного становища [1, c.139-140].

  Російська дослідниця Н. Колєсова зазначає, що гідність — це визнання суспільством соціальної цінності, унікальності та неповторності людини, значущості кожної особи як частки людської спільноти [5, с. 23].

  Варто зазначити, що гідність людини слугує всім і кожному, тож за своєю природою є радше універсальною, ніж вибірковою. Вона також є ідентичною для всіх людей (кожна особа має однакову гідність). Окрім того, вона є непорушною, як зазначено у ст. 30, тобто не підлягає жодному втручанню, і навіть приниження людини не позбавляє її гідності. Гідність людини не можна призупинити чи замінити якоюсь іншою цінністю. Її не можна втратити [3, с.59]. Конституційний суд, трактуючи гідність людини як право, відмежовує її від окремих особливих прав та свобод в рамках практики застосування своїх норм. Зазвичай, порушення гідності людини як права визнається у зв’язку з порушенням інших окремих прав чи свобод.

  Гарантії конституційних прав громадян залежать від рівня демократизації, розвитку економіки, правової культури суспільства, від ступеню незалежності судової влади тощо [4, c.49]. 

  Конституційне (позитивне) право особи закріплює повагу до її гідності, а також заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання, заборону медичних, наукових чи інших дослідів над людиною без її вільної згоди. Усе це враховує у своїй діяльності Конституційний Трибунал Республіки Польща, що забезпечує захист права на людську гідність як найвищу соціальну цінність [3, с.61].

  Таким  чином, гідність людини як цінність становить, безсумнівно, основу всієї системи права Польщі. Вона являє собою своєрідну повагу, на яку має право кожна особа.

  Можна зробити висновок, що гідність людини є первинною відносно закону. У цьому сенсі гідність людини є абсолютною цінністю за Конституцією Польщі.

  Для побудови потужної правової держави необхідним і важливим є першість гідності особи порівняно з іншими конституційними цінностями. Адже без посилання на гідність конституційні права людей і громадян втратили би свій сенс та значення. Відповідно вона впливає на закон, але сама залишається поза законом чи вище за нього.

Література:

1. Будагова А. Ш. Достоинство личности // Конституционное право: словарь / за заг. ред. В.В. Максаков. – М., 2001. – 896 с.

2. Горшеньова М.С. Конституційне право зарубіжних країн: навч. посібник / М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; за заг. ред. В. О. Ріяки. –  2-е вид., допов. і перероб. –  К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.

3. Ґранат М. Значення гідності людини у конституційному праві / М. Ґранат //  –  Л.: Український часопис Конституційного права, 2016. – 86с. 

4. Калиновський Б.В. Державне право зарубіжних країн: навч. посіб. / Б.В. Калиновський, О.Я. Лапка, Н.Я. Лапка, Т.О. Пікуля, Л.А. Івершенко, Л.М. Козодой, К.В. Тарасенко; за заг. ред. О. Я. Лапки. – К.: КНТ, 2012. – 528 с.

5. Колесова Н. С. Личные (гражданские) права и свободы // Права человека / Отв. ред. А. Е. Лукашева. –  М., 1999. –  144 с.

6. Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 р. // Конституції зарубіжних країн / за ред. В.О. Серьогіна. – Х. : ФІНН, 2009. – 664 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шевчук Андріана Василівна

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк

  Анотація. Проаналізовано вчення визначного представника середньовічної філософії та теології – Томи Аквінського, який відіграв провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології томізму.

  Ключові слова: Тома Аквінський, вчення, теологія, схоластика, томізм, закон.

  Дана тема є актуальною до сьогодні, адже Тома Аквінський був визнаний провідним теологом, а його доктрина — офіційною доктриною Римської католицької церкви, а тому дослідження його вчення є потрібними для пізнання природи держави і права, поглиблення уявлень про свободу, справедливість і закон.

  Тома Аквінський є найбільшим представником середньовічного католицького богослов’я та схоластики. Він був удостоєний після смерті почесного звання “ангельський доктор”, а в 1323 р. — зачислений до святих. У 1879 р. його філософія офіційно проголошена філософською доктриною Ватикану.[3] Також ним був започаткований філософський напрям томізму. Томізм — це напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

  У творах Тома намагається пристосувати погляди Аристотеля до догматів католицькій Церкві і таким шляхом ще більше зміцнити її. Його уявлення про країну було першою спробою розвинути християнську доктрину держави.

  Від Аристотеля Аквінський перейняв думку, що людина за своєю природою є «твариною товариською і політичною». У людях спочатку закладено прагнення об’єднатися й у державі, бо індивід самотужки задовольнити свої потреби неспроможна. З цієї причини і виникає політична спільність (держава). А процедура встановлення державності є аналогічною до процесу створення світу богом. 

  На думку Томи, політична влада існує там, де виконуються закони і договори, а закон є певним правилом, яке спонукає особу вчинити певну дію або утриматися від неї. 

  Вчений розробив оригінальну концепцію системи права і закону, який є водночас і божественним проявом, і людським творінням. Усі закони він ділив на чотири групи: 1) вічний закон, під яким розумів загальний задум Бога щодо управління Всесвітом; від нього походять усі інші закони; 2) природний закон як втілення вічного закону в людській природі; 3) людські (позитивні) закони, які формулюються зусиллями людського розуму з природних законів для вирішення практичних справ; 4) божественний (також позитивний) закон, який втілений у Біблії та є необхідним орієнтиром для пошуку людиною справедливості.[1]

  Участь Бога в моральному житті людини є постійною і всепроникливою, адже вічний закон безпосередньо існує в ній як сумління, крім того, зміст моральної поведінки людини регламентовано Божими заповідями. [4]

  Роль володаря в державі теолог порівнював із роллю Бога у світі. Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати всесвітом, установлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок в рамках держави, а потім здійснює правління.[5] Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є більш усталеною та надійною, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.

  Метою державності відповідно до поглядів Аквінського являється «загальне добро», забезпечення умов гідного та розумного життя. Тома вважав, що реалізація даної мети передбачає збереження феодальної ієрархії, привілейоване становище впливових осіб і багатіїв, виключення з сфери політики хліборобів, дрібних ремісників і серед торговців, дотримання усіма запропонованого богом боргу коритися вищому стану – правителям, які уособлюють собою державу. Проте варто зазначити, що захист інтересів папства і устоїв феодалізму методами схоластики породжувало певні труднощі. Наприклад, логічне тлумачення тези «всяка владу від Бога» допускало можливість абсолютного права світських феодалів (королів, князів та інших) управління державою, тобто дозволяло звертати йому цю тезу проти політичних амбіцій римо-католицької церкви. 

  Аквінський вбачав сутність влади як порядок відносин панування і підпорядкування, у якому воля осіб, що є нагорі людської ієрархії, рухає нижчими верствами населення, а цей порядок заведено богом.

  У дусі середньовічної схоластики Тома Аквінський розрізняє три елементи державної влади: сутність; походження та використання. Основною ознакою держави і влади є право видавати закони.[2] В аристократії джерелом права є думка юриста. В олігархії - судова практика. У правильних формах держави існує законність і справедливість. У неправильних - усе навпаки. 

  Таким чином, Тома одним із перших розробив концепцію системи права, яка має певну ієрархічну внутрішню структуру на чолі з вічним законом. Право за Аквінським завжди є сферою правди та справедливості. Тлумачення його робіт замінило середньовічним схоластам дослідження реального світу, природи, суспільства, права, законів. За допомогою вчення Томи Аквінського у політико-правовій схоластичній концепції Хоми Аквінського було виправдання: страт; гоніння єретиків; церковного контролю за розвитком науки і філософії; підпорядкування догмам католицизму; прославлення феодальної ієрархії; обґрунтування феодального права як божественного та обґрунтування рабства (кріпацтва). Також варто зазначити, що завдяки вченому стало довершене теологічне католицьке віровчення, а схоластика одержала поширення в ідеології і політико-правовій думці Європи.

Список використаних джерел:

1. Демиденко Г.Г. Історія вчень про державу і право: підручник / за ред. проф. Г. Г. Демиденка, проф. О. В. Петришина. — Х. : Право, 2009. — 256 с.

2. Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. – 3‑тє вид., перероб. та доповн. – К.: Алерта, 2012. – 334 с.

3. Лейста О.Е. Історія політичних і правових вчень: Підручник/за ред. О.Е. Лейста - М.: 1997, с.123

4. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; ред. О.З. Лебедєва-Гулей.- К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 414 с

5. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень. / Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Полюх Христина Миколаївна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

Україна,

Луцьк

  Права і свободи людини і громадянина підлягають захисту від усіх порушень в усіх сферах права. На даний час актуальним питанням є захист від порушення прав в сфері діяльності юридичних осіб, адже стрімкий розвиток бізнесу робить це питання вкрай важливим.

  Ключові слова: права, свободи, інтереси, громадянин, людина, судовий захист, форма захисту, господарське право.

  The rights and freedoms of a person and a citizen are protected from all infringement in all spheres of law. Nowadays, the actual issue is the protection against infringement of rights and freedoms in the sphere of activity of legal entities, as the rapid development of business makes this issue extremely important.

  Keywords: rights, freedoms, interests, citizen, human, judicial protection, form of protection, commercial law.

  Під захистом розуміємо сукупність способів (заходів), які застосовуються до порушників господарських правовідносин. У матеріально-правовому розумінні - це норми господарського права, що визначають форми, способи і терміни відновлення порушених прав та інтересів, захист їх від порушень у майбутньому. У процесуально-правовому значенні це -діяльність, за допомогою якої досягається необхідний ефект щодо реалізації прав і обов’язків: відновлення можливості учасника відносин діяти в межах його правосуб’єктності; володіти, користуватися, розпоряджатися майном; вступати у відносини і реалізовувати права, що випливають з них, тощо. Зміст процесуальної сторони інституту захисту права складає правозастосовна діяльність, здійснювана у формах і способами, встановленими законом, з метою відновлення порушеного права та інтересу, впливу на правопорушника і запобігання правопорушенням у майбутньому. Діючи на підставі матеріальних норм права, суб’єкт самостійно або за допомогою компетентних органів установлює власні права і кореспондуючі їм обов’язки суб’єктів господарських відносин, які не визнають або порушують його права та законні інтереси [2, с. 42].

На мою думку, інститут захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів має комплексний характер, оскільки форми, способи, порядок правового захисту забезпечуються нормами як матеріального, так і процесуального права. При цьому захист як громадських, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами [5, с. 217].

  Вважаю, що захист прав суб’єктів господарювання та споживачів - це введення в дію системи правових та організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації прав цих суб’єктів та недопущення їх порушень. Сукупність взаємопов’язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких поведінка суб’єктів господарювання, їх контрагентів (у тому числі споживачів) та державних органів у ході їх правовідносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, і тим самим забезпечується захист законних прав суб’єктів, складає механізм захисту [3, с. 40].

  До захисту господарських прав входить така діяльність щодо застосування норм права, яка спрямована на відновлення права, здійснення інтересів, надання відповідного впливу на правопорушника, в тому числі застосування до нього заходів відповідальності. Ми бачимо, що захист прав учасників господарських правовідносин - одне із завдань, що стоять перед судовими органами, і полягає не в охороні від усяких зазіхань, а в створенні умов для безперешкодного здійснення права, ліквідації наслідків його порушення [1, с. 39].

  Яскравим прикладом для дослідження механізму захисту в господарському процесі є захист прав інвесторів. Захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій [4, ст. 646]. Це визначення демонструє, що законодавець розглядає захист законних прав та інтересів інвесторів як складову захисту інвестицій. При цьому йдеться не тільки про захист прав, а й про захист законних інтересів.

  Отже, можна зробити висновок, що права та законні інтереси в господарському процесі можна захищати за  допомогою наступних форм захисту: законодавча, яка включає судову і адміністративну; законодавчо-договірна, яка включає третейську, арбітражну  і самозахист; договірна. 

  На мою думку, дані форми захисту є ефективними, але водночас через численні прогалини в законодавстві їх можна обійти і нашкодити суб’єктам господарського права, тому необхідно чітко слідкувати за ринком бізнесу та «латати» прогалини шляхом введення жорстких покарань у разі посягань на права та законні інтереси людини і громадянина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Абова Т. Е. Охрана хозяйственных прав предприятий. — М.: Юрид. лит., 1975. — 216 с.

2. Кучеренко А. В. Конституційне право людини на підприємництво // Вісник Дніпропетровського університету ім. Альфреда Нобеля: Серія «Юридичні науки». — 2013. — № 2 (5). — С. 38–44.

3. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Г. Л. Знаменський, В. С. Хахулін, В. С. Щербина та ін.; за заг. ред. В. К. Мамутова; Акад. прав. наук України, Відня екол., госп. і аграр. права. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 687 с.

4. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 646.

5. Хозяйственное право: учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, В. С. Хахулин и др. — Киев : Юринком Интер, 2002. — 912 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Полюх Христина Миколаївна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки Україна,

Луцьк

  Досліджено зміст засад рівності та змагальності кримінального провадження. Зроблено висновки щодо значення засад рівності та змагальності сторін кримінального провадження як гарантій реалізації сторонами права на справедливий суд.

  Ключові слова: рівність перед законом та судом, змагальність, сторони кримінального провадження, право на справедливий суд.

  The main principles of equality and competition of criminal proceedings, their guarantees and realization are researched. The conclusion is made concerning the equality of the rights of the parties of criminal proceedings and the conditions for realization y parties their procedural rights.

  Key words: equality before the law and the court, competitiveness, the parties to the criminal proceedings, the right to a fair trial.

  Одним із основних завдань реформування кримінального провадження – забезпечення реальної, а не задекларованої, рівності процесуальних можливостей сторін кримінального провадження та утвердження принципу змагальності. Хоча поняття змагальності для кримінального процесу не нове, проте лише з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу цей принцип здобув якісно нове закріплення.

  Положення про принципову рівність перед законом та судом, змагальність судочинства закріплено у ряді міжнародних документів: Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Зводі принципів захисту всіх осіб, затриманих чи ув’язнених у будь-якій формі, Стандартних мінімальних правилах Організації Об’єднаних Націй щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила) тощо. 

  Право на справедливий суд є базовою складовою принципу верховенства права у кримінальному процесі. Відповідно до ст. 6 «Право на справедливий суд» Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення та з дотриманням рівності прав та змагальності при доказуванні. 

  У законодавстві України ці засади закріплено у ст. 129 Конституції, ст. 9 Закону “Про судоустрій та статус суддів”, ст. ст. 10, 22 КПК України. 

  Змістом принципу рівності перед законом та судом за українським правом є те, що правосуддя здійснюється при однаковому ставленні до всіх учасників судового процесу незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом. 

  Право на справедливий судовий розгляд, що закріплене в ЄКПЛ, вимагає відповідності процедур розгляду справи принципу «рівноправ’я сторін», який є невід’ємним елементом ч.1 ст. 6 ЄКПЛ (рішення у справі “Неймайстер проти Австрії” від 27/06/1968, параграф 30) [1]. 

  У національній судовій практиці відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 р. № 9-рп/2012 кожна особа, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в судах усіх юрисдикцій [2]. 

  Разом із тим, у випадках і порядку, передбачених КПК України, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гарантіями (ст. 10 КПК). Зокрема, у КПК передбачені особливі процесуальні форми (провадження про застосування примусових заходів медичного, виховного порядку, щодо неповнолітніх), передбачені додаткові обов’язки посадових осіб (наприклад, залучити законного представника, захисника, перекладача). Однак це не можна вважати відступом від рівності, проявом дискримінації щодо інших осіб, бо йдеться про необхідність навпаки “зрівняти” фактичні можливості осіб здійснювати права, захищати свої законні інтереси. У інших випадках враховано дію міжнародного права.

  У вітчизняній науці сформувалось розуміння змагальності як стану кримінального процесу, при якому надається можливість сторонам проявити всі свої якості, пред’явити фактичні дані суду з метою переконання його у правильності свої доводів. Дана засада процесу є способом взаємодії процесуально рівних сторін, що виконують протилежні функції – обвинувачення та захисту – під наглядом суду [3, с.45].

  Змагальність сторін реалізується через самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими законом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Для забезпечення дійсно змагального процесу, окрім рівності перед судом, сторони мають бути відокремленими та незалежними (ст. 22 КПК).

  Знаковим проявом змагальності кримінального провадження є припис п. 7 ч. 1, ч.2 ст. 284 КПК, за яким кримінальне провадження закривається судом в разі, якщо потерпілий, його представник відмовилися від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення та якщо прокурор, потерпілий відмовилися від підтримання публічного (державного) обвинувачення.

  Висновки. Змістом принципу рівності перед законом та судом за українським правом є те, що правосуддя здійснюється при однаковому ставленні до всіх учасників судового процесу. Передбачені у КПК особливі порядки, додаткові гарантії прав окремих категорій осіб не є дискримінацією щодо інших, а переслідують мету забезпечити реальну рівність сторін щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

  Змагальність як засада кримінального процесу передбачає, що рівні у правах та незалежні сторони обвинувачення та захисту самостійно обстоюють перед судом їхні правові позиції, реалізують права, свободи і законні інтереси засобами, передбаченими законом. Суд створює необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, але має зберігати незалежність. Якщо сторона обвинувачення, потерпілий, його представник відмовляються від підтримання обвинувачення, то суд зобов’язаний закрити кримінальну справу, адже предмету для вирішення судом немає.

  Рівність перед законом та судом, змагальність сторін є засадами, які внутрішньо визначають зміст та гарантують дію такого комплексного принципу судочинства, як право на справедливий суд, що одночасно є міжнародно-правовим стандартом захисту прав людини.

Література:

1. Рішення у справі “Neumeister v. Austria” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/nejmajster-protiv-avstrii-neumeister-v-avstria-postanovlenie-evropejskogo-suda.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна А.П. що до офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 // Вісник Конституційного Суду України – 2012. – № 3. – С. 41. 

3. Лобойко Л. М. Кримінальний процес: підручник / Л. М. Лобойко. – К.: Істина, 2014. – 432 с. 

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Драницька Ольга Сергіївна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна,

Луцьк 

  Головний зміст підприємництва як фундаментальної основи конституційного ладу складає конституційне право громадян на підприємницьку діяльність, що й зумовлює його чільне місце в системі прав і свобод особи.

  Ключові слова: права, свободи, обов’язки, підприємництво, підприємницька діяльність, господарське право.

  The main contents of entrepreneurship as a fundamental basis of the constitutional order is the constitutional right of citizens to entrepreneurial activity, which determines its prominent place in the system of rights and freedoms of the individual.

  Keywords: rights, freedoms, duties, entrepreneurship, entrepreneurial activity, commercial law.

  Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право базується на свободі підприємницької діяльності, тобто на реальній можливості здійснення особою на власний розсуд і ризик господарської діяльності, не забороненої законом, з метою одержання прибутку. Чільне місце в системі прав і свобод особи займає право на підприємницьку діяльність.

  Реалізація права неможлива без активної участі держави. Вона відбувається відповідним способом, з використанням належних засобів та дотриманням умов. Порядок організації реалізації права представляє собою цілий юридичний механізм. Щодо права на підприємницьку діяльність – він встановлений на законодавчому рівні як процедурно-правовий. Через те, реалізація права на підприємницьку діяльність не зводиться лише до закріплення цього права за суб’єктом, а означає користування правом у рег- ламентованому законодавством процедурно-правовому порядку [1, с. 99-102].

  Основний Закон України окрім того, що закріплює за кожним право на підприємницьку діяльність, ще і встановлює відповідні умови, так звані обов’язки, з дотриманням яких можна без перешкод на практиці реалізувати зазначене право. Одним із провідних принципів конституційного статусу людини і громадянина є єдність прав і обов’язків.

  Умови, що висуває держава до особи, яка має намір займатися підприємницькою діяльністю, включають наступні основні елементи: 1. дотримання конституційних обов’язків; 2. виконання вимог господарського та цивільного законодавства України.

  Важливим питанням при дослідженні умов реалізації конституційного права людини і громадянина на підприємництво є з’ясування кола суб’єктів даного права. Треба розрізняти такі правові категорії як «суб’єкт підприємницької діяльності», «суб’єкт господарювання» та «суб’єкт права на підприємницьку діяльність», оскільки вони не є тотожними як за обсягом та змістом, так і за формою. Адже, якщо суб’єктом підприємницької діяльності особа стає лише з моменту її реєстрації у такій іпостасі у встановленому законом порядку, то правом на підприємницьку діяльність кожний суб’єкт потенційно наділяється з моменту народження, а інститут «реєстрації» є стадією реалізації даного права, яка і відбувається за наявності певних встановлених законом умов. Отже, основною та обов’язковою умовою реалізації права на підприємницьку діяльність треба вважати легалізацію підприємницької діяльності суб’єкта. Легалізацію діяльності підприємців відносять до адміністративних заходів, оскільки вона полягає у державній реєстрації, видачі ліцензій, отриманні патентів, сертифікації, стандартизації тощо, тобто у процедурах, які встановлені нормативно, є обов’язковими для підприємця та реалізуються через діяльність державних органів. У правовому аспекті «легалізацію суб’єктів підприємництва» слід розглядати як підтвердження державою законності участі суб’єктів у відносинах у сфері підприємництва [2, с. 87–90].

  Отже, можна зробити висновок, що під умовами реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність слід розуміти сукупність вимог, що закріплені на законодавчому рівні і висуваються державою до осіб (незалежно від приналежності до громадянства), які мають намір займатися підприємницькою діяльністю, з дотриманням яких надане Конституцією право перетворюється в реальну дійсність. Держава приділяє значну увагу регулюванню підприємницької діяльності та умов її здійснення. Це цілком логічно, оскільки підприємництво є рушійною силою економіки, без розвитку якої неможливий розвиток держави в цілому. Але сьогодні, на жаль, багато питань у цьому напрямі потребують корегування та удосконалення. Позитивним є те, що держава не стоїть на місці, а продовжує плідну роботу у даній сфері, оскільки розвиток підприємництва в Україні залежить передусім від створення реальних, повноцінних ринкових умов, що дадуть змогу особам повною мірою реалізовувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність та створюватимуть атмосферу підтримки підприємництва як основи соціального прогресу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бігняк О. Поняття права на підприємницьку діяльність / Бігняк О. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 99–102.

2. Сагайдак Ю. Сутність, роль та організаційно-правові проблеми легалізації підприємництва в Україні / Сагайдак Ю. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 11. – С. 87–90.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Драницька Ольга Сергіївна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки Україна,

 Луцьк

  Досліджено проблему додержання змагальності під-час вирішення клопотання про обрання запобіжних заходів слідчим суддею. Зроблено висновок, що одночасне залучення слідчого, потерпілого та прокурора для вирішення клопотання про запобіжні заходи становить порушення принципу змагальності сторін у кримінальному процесі.

  Ключові слова: змагальність, підозрюваний, слідчий, слідчий суддя, кримінальний процес.

  The problem of adherence to the principle of competitiveness of solving the solicitation for the applying of precautionary measures by the investigating judge was researched. It is concluded that the simultaneous involvement of the investigator, the victim and the prosecutor to resolve the solicitation for the applying of precautionary measures is a violation of the principle of competitionness between the parties in the criminal proceedings.

  Key words: competitiveness, suspect, investigator, investigating judge, criminal proceeding.

  Відповідно до ч.1 ст. 193 КПК «Порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу», розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника [1]. Таким чином положення цієї статті не передбачають участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу слідчого та потерпілого [5, c.118].

  Відповідно до ч.4 ст. 193 КПК, за клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Слідчий на стадії досудового розслідування не є і не може бути свідком, тому допитуватися слідчим суддею не може. 

  Отже, ст. 193 КПК встановлює, що тягар доведення обставин, що обумовлюють необхідність застосування до особи запобіжного заходу, відповідно до положень ст. 194 КПК, покладається на прокурора. У зв’язку з цим, якщо суд порушує положення статей 193 і 194 КПК, то він, тим самим, порушує низку принципів конституційного та кримінального процесуального права. 

  Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [3]. Тобто суддя повинен діяти у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема чинним КПК України. 

  На нашу думку, у разі залучення до судового засідання слідчого, слідчим суддею буде порушено принцип змагальності сторін, оскільки буде порушено баланс сторін та створено так званий обвинувальний ухил у кримінальному процесі. Права слідчого при цьому не порушуються, бо ст. 21 КПК «Доступ до правосуддя» на нього у аналізованих правовідносинах не поширюється, оскільки ст. 193 КПК врегульовується порядок розгляду судом клопотання про обрання запобіжного заходу. Водночас слідчому, як і кожному громадянину України, відповідно до принципу гласності, не забороняється бути присутнім у судовому засіданні, за винятком обмежень, що встановлені ст. 27 КПК.

  Вищезазначена позиція відображена у п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 04.04.2013 р. № 511-550/0/4-13, яким визначено, що розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого та його захисника [4]. 

  У ст. 370 КПК закріплено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто, під час ухвалення судового рішення, ухвали, суд, крім норм матеріального права, повинен дотримуватись вимог щодо кримінального провадження. Деякими практиками тлумачиться, що відповідно до ст. 177 «Загальні положення про запобіжні заходи», слідчий суддя, суд повинен відмовити у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених КПК, не зможе запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. У той же час, зі змісту ст. 184 КПК, таке клопотання може бути подане лише у письмові формі та його копія має бути вручена підозрюваному (захиснику). 

  Тому доводити процесуальні ризики недосягнення завдань кримінального провадження слідчий може лише у письмовій формі, оскільки чинний КПК не наділяє його правом виступу в суді, а також іншими процесуальними правами, наприклад, шляхом відкликання клопотання про обрання запобіжного заходу [5, c.122]. 

  Висновки. Проведений аналіз чинного КПК, практики Вищого спеціалізованого суду України дає підстави для висновку про те, що участь неуповноважених осіб (слідчого, потерпілого, його представника) у судовому засіданні по розгляду слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу, є порушенням ст. 193 КПК. Вважаємо, що у такий спосіб відбувається порушення принципу змагальності сторін у кримінальному процесі, а отже і права особи, що підозрюється у вчиненні злочину, на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: httр://zакоn.rаdа.gov.uа/сgі-bin/lаws/mаіn.сgі?nrеg (вступив в дію з 20 листопада 2012 року). 

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України – 1998. – № 13.

3. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. –1996. – № 30. – Ст. 141.

4. Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України: Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 р. № 511-550/0/4-13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ v0511740-13.

5. Притула А.М. Змагальність у кримінальному процесі як передумова справедливого суду / Юридична наука. – 2014. – № 8. – C.118-122.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Німкович Сергій Ігорович

Студент 5 курсу, спеціальність «Телекомунікації»

Харківський національний університет радіоелектроніки

Харків

  Анотація: стаття присвячена створенню конвергентної цифрової мережі мобільного зв’язку для залізниць. Розглянуто мережу GSM-R, її особливості та переваги. Приведені основи мереж LTE та 5G та приклад застосування LTE-R у світі. Також розглянуто можливість сумісної роботи мереж GSM-R, LTE-R та 5G-R. Основний висновок роботи полягає в тому, що мережа для залізниці, враховуючи специфіку та різноманітність послуг, повинна бути неоднорідною, об'єднувати декілька стандартів та типів мереж доступу та мати різні вимоги до кожного з них. 

  Ключові слова: GSM-R, LTE-R, 5G, мережа мобільного зв'язку, стандарт зв'язку для залізниці.

  Постановка проблеми. Останнім часом, з підвищенням швидкостей пасажирських поїздів, стала зростати роль радіозв'язку при забезпеченні безпеки руху. Сучасні цифрові системи радіозв'язку із застосуванням сучасних систем комплексної безпеки дозволяють практично повністю автоматизувати процес управління рухом поїздів, а також створити системи інтегрального регулювання поїздів на основі радіозв'язку. Тому роль радіозв'язку на залізничному транспорті поступово зростає. Стандарт GSM-R рахується зрілим та має свої недоліки. В даний час залізнична галузь прагне застосування стандартів 4G / LTE, щоб замінити мережі GSM-R.

  Виклад основного матеріалу. Вже розпочато впровадження системи GSM-R на залізницях ряду європейських країн. Реалізація системи GSM-R дозволяє докорінно змінити організацію поїзного радіозв'язку. Впровадження GSM-R дає можливість: зниження експлуатаційних витрат і витрат на технічне обслуговування (за рахунок скорочення запасів запчастин і витрат на навчання персоналу); переходу до високошвидкісної передачі даних по радіо; скорочення потреби в інвестиціях за рахунок застосування стандартної апаратури; динамічного управління правами абонентів за рахунок застосування спеціалізованих SIM-карток; більш ефективного використання частот.

  Мережі GSM-R в Європі створюються за вимогами EIRENE (European Integrated Railway Radio Enhanced Network – європейська інтегрована залізнична мережа радіозв'язку), що забезпечує набір сервісів, експлуатаційну сумісність і координацію частот [2,3]. Для системи GSM-R виділена смуга шириною 4 МГц в діапазоні 876-880 МГц для передачі від рухомої до базової станції і 921-925 МГц для передачі від базової до мобільної станції. У цій смузі можна розмістити до 19 тимчасових каналів полосою по 200 кГц з частотно-часовим поділом. 

  До переваг системи GSM-R можна віднести високу сумісність обладнання різних виробників. Зокрема, вже сьогодні існують розподілені мережі, засновані на обладнанні Nortel і Siemens, стабільно працюючі з різними терміналами. Справа в тому, що GSM-R заснований на відкритих стандартах, використовує загальні інтерфейси, протоколи, в результаті чого навіть наступні реалізації обладнання GSM-R будуть сумісні з існуючими апаратними платформами. Більше того, обладнання GSM-R сумісне з базовими станціями традиційного GSM, і деякі залізничні оператори мають можливість підписати договори з традиційними операторами GSM на надання роумінгу в їх мережах там, де відсутнє покриття GSM-R. Зовсім необов'язково організовувати щільне покриття на тих ділянках, де проходить не так багато поїздів, а може бути, і зовсім рухаються виключно спеціалізовані склади. Такі приклади вже є в світі. Зокрема, компанія Deutsche Bahn (німецькі залізниці) уклала роумінговий договір з найбільшим стільниковим оператором Німеччини T-Mobile, в результаті чого, перебуваючи в не покритих GSM-R зонах, співробітники ведуть переговори, використовуючи мережу T-Mobile. Також різні оператори систем GSM-R можуть укладати роумінгові угоди один з одним, що полегшує зв'язок та його оплату при русі міжнародних поїздів.

  LTE (Long-Term Evolution, часто позначається як 4G / LTE) - стандарт бездротової високошвидкісної передачі даних для мобільних телефонів і інших терміналів, що працюють з даними. Він заснований на мережевих технологіях GSM і UMTS, але працює повністю в області пакетної комутації, користуючись новими протоколами сигналізації SIP і LTE [5].

  Технологія мобільного зв'язку LTE має два різновиди: 1) для нерухомих або рухомих з малими швидкостями абонентів (пішоходів, людей в міському транспорті); 2) для абонентів, що рухаються з великими швидкостями, наприклад, в поїздах залізниць або метрополітенів (для цих випадків призначається спеціалізована версія стандарту LTE –  LTE-Railway (LTE-R) [5].

  Базовий стандарт LTE вже досить поширений в розвинених країнах, а ось високошвидкісна мережа бездротового зв'язку по «рейковому» стандарту LTE-R лише в середині 2017 року була запущена в метрополітені південнокорейського міста Пусан.Цей проект реалізується компаніями Samsung Electronics, Busan Transportation і SK Telecom. Мережа LTE-R впроваджена на кількох станціях метро та вже пройшла тримісячні випробування (в найближчі місяці ця мережа буде розгорнута на сорока станціях Пусанського метро). Мережа LTE-R являє собою сукупність трьох підмереж, кожна з яких призначена для вирішення певного кола завдань: перша підмережа призначена для передачі даних систем безпеки, друга – для обміну службової та диспетчерської інформації, третя – для забезпечення мобільним LTE-зв'язком пасажирів [4].

  Смуги пропускання у всіх підмережах автоматично регулюються в залежності від пріоритетності поточних завдань зв'язку. Так, наприклад, при виявленні аварійної ситуації на будь-якій станції метро максимально можлива смуга пропускання буде в підмережі, що обслуговує системи безпеки для можливості служб порятунку задіяти всі станційні відеокамери спостереження та всілякі сенсори для максимально швидкого отримання інформації.

  За планом розробників проекту, до початку наступного року мережа LTE-R в метро Пусана буде працювати на 41-кілометровому відрізку. Паралельно досвід побудови мереж LTE-R буде використовуватися у метрополітенах інших міст Південної Кореї та на залізницях країни. Так, до кінця 2024 року протяжність ліній метро та залізниць, покритих мережами LTE-R, повинна досягнути, приблизно, 5,6 тис. км [4].

  Що стосується мережі 5G-R, то вона розроблена для забезпечення послуг з високою швидкістю передачі даних. У зв'язку з різким збільшенням швидкості передачі даних для 5G радіо необхідний додатковий спектр. Але проблема в тому, що радіочастотний спектр є обмеженим ресурсом. Тому, мережа 5G-R  не прийнятна для оснащення на залізничної лінії, проте підходить для спілкування працівників залізниці у вокзалі з машиністами, та між працівниками всередині поїзних локомотивів між собою. 

  Стан техніки зв'язку обговорюється на конференціях Міжнародного союзу залізничників UIC, які проводяться два рази на рік. Були отримані певні результати паризької конференції 2015 року [1]. Основною темою був аналіз успіхів стандарту GSM-R – як основи глобальної системи цифрових залізниць. Обговорювали питання безпеки мереж GSM-R та покращення якості обладнання. Також обговорювали технології майбутніх систем пакетної комутації LTE-R і 5G-R, які можуть прийти на зміну GSM-R. В даний час розробляються вимоги до нового покоління залізничної системи мобільного зв'язку (Future Railway Mobile Communication System, FRMCS). В планах завершити розробку до кінця 2018 року. Ця мережа розробляється як комбінація двох мереж: LTE та мережі для залізниці Railway, а не як єдина мережа LTE-R. Версія LTE Release 12, яка буде завершена в 2017 році, містить багато не стандартизованих інтерфейсів та не придатна для впровадження. В наступній версії Release 13 буде виправлено помилки попередньої. Її обіцяють стандартизувати до кінця 2018 року та довести до застосування до 2023 року. 

  Таким чином, розгортання LTE на Європейських залізницях може початися не раніше 2022 року. Учасники конференції дійшли висновку, що слід дотримуватися стандарту GSM-R і планувати його застосування до 2030 року. Перехід на мережі пакетної комутації LTE варто почати не раніше 2023 року, поки що слід зосередитися на питаннях розподілу частот, адже проблема залишається актуальною, так як і питання про долю нового покоління 5G. Якщо специфікація 5G буде завершена раніше, ніж перехід на мережу LTE плюс R, то наступником GSM-R може стати обладнання 5G. Але на даний момент немає припущень про те, коли стандарт 5G можна буде впроваджувати на залізницях. Поки навіть не розроблені стандарти 5G для залізниці. Наразі важко сказати, чи буде створена дана концепція на практиці та чи буде узгодження мереж успішним [5].

  Висновки. Отже, зважаючи на різноманітність залізничних послуг, майбутня мережа повинна бути неоднорідною, включаючи різні типи мереж доступу, що працюють в різних діапазонах частот, а також різні вимоги покриття мобільної мережі. В такій мережі можна об'єднати підмережі GSM-R, LTE-R і 5G-R. Стандарт LTE-R, як зазначалося вище, отримав успіх у Південній Кореї, проте, як буде цей стандарт взаємодіяти з GSM-R та 5G-R говорити рано. Зауважимо, що нове покоління техніки зв'язку вимагає тривалого часу доведення. Як відомо, перехід від GSM до GSM-R зайняв 10 років роботи. Головним питанням для створення цієї мережі залишається плавне узгодження роботи цих трьох мереж.

  Успіх спільної роботи мереж GSM-R, LTE-R та 5G-R залежить від правильного планування та побудови мереж, враховуючи специфіку кожної з них. Незважаючи на це, вектор до підвищення безпеки руху поїздів та комфорту пасажирів проведений, тому створення єдиної конвергентної мережі для залізниці –  лише питання часу.

Література:

1. The future of GSM-R? [Електронний ресурс] Режим доступу: www/ URL:  http://www.railengineer.uk/2015/11/11/the-future-of-gsm-r/ Retrieved: Dec, 2016 – 02.12.17р. – Загол. з екрану

2. GSM-R Functional Group, Project EIRENE Functional Requirements Specification, Version 7, Reference PSA167D005 – Brussels, Belgium, 2006.

3. EIRENE Functional Requirements Specification, Version 7.4.0, GSM-R Functional Group, 2014. 

4. Хто і де вперше у світі запустив мережу стандарту LTE-R? [Електронний ресурс] Режим доступу: www/ URL: http://www.aethra.ru/kto-i-gde-pervym-v-mire-zapustil-set-standarta-lte-r/ – 05.12.17р. – Загол. з екрану

5. International Journal of Open Information Technologies ISSN: 2307-8162 vol. 5 / М.А. Шнепс-Шнеппе, Н.О.Федорова, Г.В. Суконніков, В.П. Куприяновський, 2017.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Яременко Мирослава Максимовна

студент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

Афанасьева Ирина Витальевна

кандидат технических наук, доцент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена обзору и анализу существующих чат-ботов. Поэтапно проанализированы чат-боты таких корпораций как Slack, Skype, Viber, выделены их отличия и недостатки в сравнении с чат-ботами Telegram. Отражены основные преимущества чат-ботов Telegram перед другими. Выделены перспективные пути обучения и совершенствования чат-ботов Telegram с использованием машинного обучения.

  Ключевые слова: Чат-боты, Telegram, машинное обучение, анализ данных, нейронные сети.

  В настоящее время очень активное развитие получила технология Internet, интернет-сервисы, мобильные приложения. Они позволяет удовлетворить нужды практически всех пользователей, имея определенную функциональность, которая облегчает решение определенных задач, позволяет находить практически любую информацию. Большинство современных компаний, фирм и учреждений имеют свои собственные веб-порталы на которых размещена та или иная информация. Однако существует большие проблемы неоднородности и очень низкого качества данных, малой скорости ответа от сервиса, высокой себестоимости.

  В большинстве случаев данные плохо подготовлены, приложения и сервисы имеют избыточный интерфейс и сложно сконцентрироваться на главном, приходится абстрагироваться. Тратится большое количество времени на то, чтобы переключаться между сервисами или приложениями для выполнения определенных задач, что не является оптимальным вариантом. Так же из-за высокой себестоимости веб-сервисов и приложений в разработке и обслуживании страдает функциональность, в большинстве случаев отсутствует машинное обучение, алгоритмы используемые при разработке не являются оптимальными, из-за чего, в свою очередь, страдает производительность и качество приложения.

  Исходя из вышеперечисленных проблем все чаще в жизнь общества внедряются чат-боты. Чат-бот – это программа, разрабатываемая на основе технологий машинного обучения и нейросетей. Чат-бот создается и обучается для определенного спектра задач.

  Главное отличие этой программы – это активное участие человека на всех стадиях ее разработки. Начиная от разработки и заканчивая ее использованием и одновременным обучением с использованием нейронных сетей. Распространение и использование чат-ботов привело к UX-парадигме взаимодействия «messaging-as-an-interface» [1]. Именно в мессенджерах, аудитория которых сейчас в мире только растет, чат-боты нашли благодатную среду для развития.

  Следует отметить, что благодаря тому, что аудитория пользователей мессенджеров постоянно растет, пропорционально растет и спрос на пользование чат-ботами, вместо отдельных приложений или веб-сервисов. Использовать чат-бот непосредственно встроенный в мессенджер намного удобнее, поскольку требуется меньше усилий и ресурсов для установки, взаимодействие с чат-ботом проще нежели использование приложения, так как общение приближено к человеческому.

  Сейчас все крупные корпорации такие как WhatsApp, Google, Facebook, Skype делают большие капиталовложения в развитие чат-ботов и делают на них большой упор. Наиболее конкурентоспособными и теми, кого можно поставить в один ряд, можно назвать чат-боты таких корпораций как Slack, Skype, Viber, Telegram. Все они интегрируются в мессенджеры и имеют открытое API и готовые платформы для разработки, имеют возможность выбора языка программирования для создания чат-бота, что увеличивает аудиторию заинтересованных в разработке пользователей и не требует вложения ресурсов для изучения новой технологии.

  Изначально стоит выделить основные общие черты между Slack, Skype, Viber и Telegram. Например, для всех вышеперечисленных платформ существует возможность интеграции нейронных сетей для обучения ботов, чтобы сделать их не механическими, которые отвечают на четко поставленные команды, а сделать их обучаемыми и более интеллектуальными, умеющими анализировать полученные данные и на основании выборки выполнять наиболее подходящее действие [2]. Также существует возможность как интеграции чат-бота в беседы, так и взаимодействие с ним в качестве собеседника.

  Сравнивая платформу Telegram со Slack, Skype, Viber, можно выделить такие отличительные черты в пользу Telegram, как облачное хранение всех данных переписок, которое реализовано только в Telegram, что убережет пользователей от потери важных данных, например, если у пользователя Telegram был бот через который производилась оплата, данные о транзакциях не будут утеряны при переходе на другое устройство, чего не скажешь о Viber, Slack, Skype. Так же в Telegram существует двухфакторная аутентификация пользователей, что делает использование этой платформы более защищенным.

  У Telegram есть собственное зашифрованное облачное хранилище, распределенное по разным юрисдикциям, и оно защищено гораздо лучше, чем хранилища Google и Apple [4]. Что делает возможным использование ботов в корпоративных целях, гарантируя приватность данных, чем не может похвастаться Slack мессенджер, который используется в основном для корпоративного общения, в котором вся история переписки может быть сохранена и передана третьим лицам, по такому же принципу, с точки зрения приватности, работает Skype.

  Telegram позволяет пользователям иметь доступ к чатам сразу с нескольких устройств одновременно, благодаря облачной синхронизации. Таким образом, пользователи Mac, ПК, iPad и даже сервера на Linux получают один и тот же опыт взаимодействия с мессенджером, исключениями являются только секретные чаты, для которых не применяется сохранение данных в облачные хранилища [3].

  В отличие от Viber и Skype Telegram предлагает своим пользователям продвинутую функциональность, например, групповые чаты до 10000 участников или каналы, которые может читать неограниченное количество пользователей и которые имеют возможность интеграции чат-ботов в них. Подобные технологии не могут быть реализованы с использованием парадигмы «E2E-шифрование плюс бэкапы у третьих лиц» [4]. End-to-end шифрование – это система, в рамках которой, зашифрованная информация передается от устройства к устройству напрямую, без посредников. Правила закрытого ключа не позволяют расшифровать информацию никому, кроме её получателя. Таким образом, зашифровка и расшифровка сообщений происходят без участия сервера. 

  Также, следует отметить, что сегодня Telegram используется гораздо чаще в повседневной жизни, нежели Skype и Slack, поэтому и использование чат-ботов более востребовано. У чат-ботов Telegram очень доступное API, использование которого является бесплатным и создать своего чат-бота может любой пользователь, что и породило большое комьюнити людей, разрабатывающих под платформу Telegram, что также является неоспоримым плюсом.

  Подведя итог, можно сказать, что использование платформы Telegram для создания чат-ботов является наиболее оптимальным, меньше затрат на разработку, больше времени на создание интеллектуального сервиса, анализ данных и обучение. Платформа Telegram является наиболее перспективной для развития и создания чат-ботов.

Литература:

1. Провотар А.И., Клочко К.А. Особенности и проблемы виртуального общения с помощью чат-ботов // Научные труды Винницкого национального технического университета. 2013. № 3. С. 2.

2. Шовин В.А. Программа СhatBot — чат-бот или виртуальный собеседник. // Математические структуры и моделирование. 2016. № 4 (40). С. 96-101. 

3. Telegram Documentation [Електронний ресурс] / Telegram. – Режим доступу: https://core.telegram.org/bots/api / 2017 р. – Загол. з екрану. 

4. Telegram Live [Електронний ресурс] / Medium. – Режим доступу: https://medium.com/@tglive/telegram-end-to-end-e93554cb9e46 / 2014 р. – Загол. з екрану. 

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Стёпин Владислав Игоревич

Студент 4-го курса, специальность «Системотехника»

Харьковский Национальный Университет Радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

Горбатенко Богдан Владимирович

Студент 4-го курса, специальность «Системотехника»

Харьковский Национальный Университет Радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

Иванов Валерий Геннадиевич

Кандидат технических наук, профессор кафедры «Системотехники»

Харьковский Национальный Университет Радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена системе автоматизации процесса учёта посещений. Рассматриваются принципы построения сложных систем, методы хранения, обработки, и защиты пользовательской информации. Разработанный подход может уникально применятся как в образовательной, так и в рабочей среде, систематически или одноразово.

  Ключевые слова: автоматизация, база данных, образование, учёт, посещение.

  Каждое учебное заведение работает по своему внутреннему плану, однако есть правила, которых придерживаются все, например фиксация посещений учащихся на занятиях. Заполнение журналов учебных групп отнимает у преподавателя учебное время, особенно когда количество учащихся в аудитории велико. Система, автоматизирующая этот процесс – первая, использующая методы онлайн-регистрации людей посредством их присутствия в определенной зоне, в образовательной сфере. Она предназначена для облегчения работы преподавателя, ведения электронной отчетности и базы данных посещений с возможностью экспорта данных в сторонние ресурсы. Основная направленность системы – предоставление учащимся возможности самостоятельно отметиться при помощи их мобильных устройств, что сводит к минимуму временные затраты проверку посещаемости. 

  Сегодня уже разработаны технологии, способные автоматизировать практически любой процесс из жизни человека. Однако, у них есть существенные недостатки, связанные с безопасностью, использованием в разных регионах и культурах, необходимостью наличия компьютеров или мобильных устройств, или владением специальными знаниями для выполнения даже повседневных задач.

  Автоматизация посещений людьми своих рабочих мест имеет длинную историю. Начиная с пропускных карточек, которые пробивались в специальных автоматах, фиксирующих время, заканчивая электронными пропусками, которые сегодня используются в большинстве офисов крупных компаний. Однако такой подход связан с дополнительными затратами в виде покупки специального считывающего оборудования и созданием специальных магнитных пропусков. Учитывая уже существующие решения, предлагается клиент-серверная система, которая умеет использовать собственный смартфон в качестве устройства считывания информации и код преподавателя, в качестве пропуска на занятие. Будучи студентами, мы видим, что на учёт посещения учащихся отводится от пяти до десяти минут занятия (а иногда и больше), что не целесообразно, ибо тратиться время, которые можно уделить на предоставление знаний учащимся. Благодаря такой системе, это время можно уменьшить с пяти-семи до одной или двух минут.

  Цель системы – снижение временных затрат на учёт учащихся во время занятия и ведение полной отчетности о посещениях. Функционал системы разбит по основным ролям: учащиеся, преподаватели и администраторы. В качестве примера взять существующий сервис с более широким функционалом, зарекомендовавший себя на рынке. Данная система существенно упрощает процесс учёта посещений, делает информацию о посещениях легко-читаемой и доступной как преподавателям, так и работникам университетов [1].

  На данный момент, самые распространённые способы ведения учёта пользователей – офлайн и онлайн. Онлайн способы гораздо эффективнее и дешевле за счёт отсутствия дополнительных потребностей, например, в виде магнитных карт. Офлайн способы же, в свою очередь, предоставляют надежность своих методов. Администратор такой системы будет уверен в том, что человек находится на своём месте, раз он воспользовался своей картой. Учитывая рост пользователей в сети Интернет и стремительное повышение компьютерной грамотности населения за счёт появления мобильных устройств, возрастает потребность в онлайн-системах. Количество пользователей в такой системе не ограничено, легко расширяемо и требует минимум усилий на поддержку и ведение [2]. Анализируя различные онлайн-сервисы можно выделить лучшие их черты и составить список требований к разрабатываемой системе. Первое, простота – интерфейс системы должен быть понятен и легок в использовании. Второе, скорость – система должна работать без заметных задержек как с мобильных устройств, так и компьютеров. Третье, удобство – дизайн системы должен быть адаптивен и выполнен в стиле минимализма, ключевые элементы должны быть быстро достижимы. Четвертое, отказоустойчивость – система должна учитывать и обрабатывать все возможные ошибки. Пятое, надежность – система должна обеспечивать безопасность хранимых персональных данных и шифрование каналов связи [3].

  Функциональность системы реализована основными бизнес-процессами, такими как – отметиться студенту и проверить это действие преподавателю. Для реализации такого алгоритма потребовалось создание общей базы данных, отдельных интерфейсов для разных ролей пользователей и функциональных механизмов обработки информации. Каждый пользователь в системе должен быть зарегистрирован. В форме регистрации для учащегося пользователь оставляет следующие данные: имя, фамилию, адрес электронной почты, пароль и учебную группу. Данные аккаунты должны быть подтверждены администратором, чтобы избежать регистрации лиц, не относящимся к учебному процессу. Аккаунты преподавателей будут созданы администратором и выданы на руки.

  Для начала работы в системе пользователю необходимо быть подключенным к Интернету и авторизоваться под своим аккаунтом. Чтобы отметиться на занятии, учащемуся необходимо просканировать код преподавателя при помощи своего смартфона. В коде зашифрована динамично-изменяющаяся ссылка, по которой, учащийся может подтвердить своё присутствие на занятии. В момент, когда система регистрирует переход конкретного пользователя, его время и то, у какого преподавателя отметился учащийся. 

  У преподавателя в аккаунте появляется список учащихся, которые выполнили данную операцию. Эти списки хранятся в базе данных в отсортированном виде с возможностью доступа в любое время. Также преподавателю доступна подробная статистика самих посещений, времени и устройств, использованных учащимися.

  База данных состоят из основных сущностей: пользователи, занятия, динамичные ссылки, статистика. Для безопасности данных имена таблиц начинаются с префиксов [4]. Перед отправкой данные будут проверены на соответствие типов информации и содержание. При отправке они будут зашифрованы. Поля всех таблиц оптимизированы под хранящиеся значения на этапе проектирования и создания. Наличие маленького количества таблиц – спорное решение, с одной стороны – это удобно при составлении запросов, так как потребуется вызывать БД лишь один раз. С другой стороны – данные следует разделить по смыслу, что обеспечит безопасное хранение и понятные таблицы. Выбор был сделан в сторону скорости. В данном решении используется база данных MySQL за её гибкость и поддержку необходимых технологий расширения, хранения и доступа к данным.

  Языком разработки выбран PHP за его надежность, скорость работы с базами данных и сервером [5]. Чтобы ограничить выполнение некоторых функций и сделать их использование корректным для пользователя используется JavaScript. Чтобы повысить надежность и читаемость программного кода – необходимо создать конфигурационные файлы, хранящие программные константы, что позволяет повторно использовать код. Отделение верстки от кода достигается за счет использования tpl файлов-шаблонов. В файлах верстки оставим лишь js код, который будет отвечать за post-запрос, отправляющий данные из формы в файл-обработчик, написанный на PHP. Для обеспечения гибкости системы и возможной будущей модернизации используется MVC-модель, отделяющая реализацию системы от её компонентов, посредством разграничения файлов.

  Таким образом, представленная система позволяет существенно сократить время на проведение перекличек и прочих действий, отнимающих время от общего времени занятий, а также вести учёт посещений и статистику. Его достоинства состоят в том, что это первая система учёта пользователей в образовательной сфере, который не требует дополнительных затрат в виде покупки специального оборудования, или оснащение учащихся магнитными картами. Дизайн системы интуитивно понятен и прост, что снижает время на его освоение и внедрение в учебный процесс. Из недостатков: не является общепризнанным или популярным ресурсом, требует наличие администратора для ведения учёта пользователей, не может применяться без наличия Интернет-соединения. 

  Данную систему возможно развивать, добавляя новые возможности, которые облегчат работу с ресурсом. Это может быть добавление расписаний занятий для дополнительной верификации посещений, нотификаций внутри системы, ведения общего чата, планирование событий, и множество других функций. Также планируется разработать новые методы отметится на занятии, по присутствию и локации смартфона, однако такой подход вызывает ряд других проблем, связанных с безопасностью. Это повлечет за собой нагрузку на систему и более сложный интерфейс, что негативно повлияет на такие факторы, как простота и скорость, хотя данные решения имеют и свои преимущества.

Литература:

1. Береза А.М. Основы создания информационных систем [текст] / А.М. Береза – К.:Лань, 2001. – 203 с.

2. Купер А., Интерфейс. Основы проектирования взаимодействия. 4-е изд. [текст] / А. Купер, Р. Рейман, Д. Кронин, К. Носсед – СПб.: Питер, 2017. – 720 с.

3. Смит Д.М., Элементарные шаблоны проектирования [текст] / Д.М. Смит, – М.: Вильямс, 2013. – 304 с.

4. Белл Ч., Обеспечение высокой доступности систем на основе MySQL [текст] / Б.Чарльз, М. Киндал – СПб.: БХВ-Петербург, 2011. – 624 с.

5. Никсон Р. Создаем динамические веб-сайты с помощью PHP, MySQL и JavaScript [текст] / Р. Никсон, - СПб.: Эксмо, 2011. – 688 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Паславська В.В.

к.е.н, доцент кафедри економіки та підприємництва

Прикарпатський інститут імені М. Грушевського МАУП

м.Трускавець, Україна;

Квасній Л.Г.

к.е.н, доцент , професор кафедри економіки та підприємництва

Прикарпатський інститут імені М. Грушевського МАУП

м.Трускавець, Україна

  Анотація. У статті досліджено принципи формування та функціонування просторових систем регіонального розвитку. Наголошено, що при формуванні стратегії розвитку просторових регіональних систем важливим є узгодження інтересів різних соціально-економічних груп, що беруть участь у процесі її формування. Виокремлено основну проблему просторового розвитку для більшості регіонів, що полягає у дотриманні балансу між соціально-економічним розвитком різних їх частин. Доведено, що реалізації та дотримання розглянутих принципів сприяє формуванню комплексної регіональної стратегії підвищення рівня конкурентоспроможності просторових систем регіонального розвитку.

  Ключові слова: стратегія, просторові системи регіонального розвитку, принципи, просторовий розвиток, регіон, збалансованість.

  Вітчизняна економічна наука виокремлює різноманітні підходи до просторового розвитку та його ролі у трансформації економіки регіону як просторової системи економічного розвитку. Зокрема, О.Бавико, розглядаючи стратегії розвитку регіонального економічного простору, вважає важливим узгодження інтересів різних соціально-економічних груп у процесі її формування, і вказує на необхідність формування розгалуженої просторової мережі на першому етапі впровадження такої стратегії [1].

  Основна проблема просторового розвитку для більшості регіонів як просторових систем економічного розвитку є дотримання балансу між соціально-економічним розвитком різних їх частин. Саме така збалансованість просторових системи регіонального розвитку може бути досягнута лише у ідеальному випадку, однак її дотримання є важливою метою планування розвитку регіональних суспільних систем будь-якого рівня.

  Сучасні наукові дослідження відносять до принципів формування та функціонування системи регіонального управління спрямованої на забезпечення конкурентоспроможності наступні: [2, с. 21–26]

  Принцип формування ефективних ринків товарів і послуг означає, що від ефективності їх функціонування залежить рівень конкурентоспроможності просторових регіональних систем. Це означає, що на ринках появляються сторонні продавці і покупці, і підвищується рівень конкуренції. 

  Принцип забезпечення якості інституційного середовища – визначає умови формування та використання конкурентних переваг просторових систем регіонального розвитку. Інституціональне середовище не обмежується впливом діючої нормативно-законодавчої бази, оскільки у забезпеченні певного рівня конкурентоспроможності регіону приймають участь як формальні (державні), так і неформальні (суспільні) інститути, а їх взаємодія сприяє отриманню максимального ефекту.

  Принцип інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону, означає, що надзвичайно високою є ефективність використання інвестиційних та інноваційних інструментів у підвищенні рівня конкурентоспроможності. Саме використання цих інструментів сприяє забезпеченню збалансування пропорцій регіонального виробництва при обмежених ресурсах і можливостях. 

  Принцип забезпечення зростання інноваційно-технологічного рівня виробництва – визначає швидкість, з якою економіка регіону сприймає нововведення та впроваджує їх для підвищення продуктивності економічної діяльності. 

  Принцип забезпечення необхідного масштабу означає, що система управління та розвитку в процесі забезпечення певного рівня конкурентоспроможності повинна визначити масштаби найбільш конкурентних для регіону ринків. В результаті оцінювання масштабів ринків створюється можливість визначення конкретних обсягів виробництва і споживання товарів та послуг, що відповідає принципу забезпечення національної економічної безпеки. 

  Принципи ефективного функціонування окремих спеціалізованих ринків – ринку праці та фінансового ринку означає, що ці ринки, а саме: ринок праці має бути гнучкими, з метою забезпечення швидкої галузевої та територіальної мобільності працівників, а фінансовий ринок має забезпечувати раціоналізацію потоків фінансових ресурсів, що виступає основною умовою забезпечення стабільного зростання рівня конкурентоспроможності просторових систем регіонального розвитку. 

  Принцип підвищення ефективності розвитку інфраструктури означає, що з точки зору забезпечення конкурентоспроможності регіонів відповідно до сучасних вимог, якісна інфраструктура забезпечує реальну інтеграцію та зв'язки між окремими ринками, регіонами та країнами, що впливає на конкурентоспроможність і економічне зростання регіонів і може нівелювати нерівність доходів. 

  Принцип якісного бізнес-середовища в регіоні виступає проявом раціонального ведення бізнесу, що є основним індикатором привабливості просторових систем регіонального розвитку для потенційних виробників та споживачів продукції. А це може сприяти формуванню додаткових стимулів для формування та реалізації місцевих конкурентних переваг. 

  Розглянуті загальні принципи сучасного менеджменту спрямовані на модернізацією продуктивних сил просторових систем регіонального розвитку в нинішніх умовах посилення процесів інтеграції та децентралізації доцільно, на нашу думку, доповнити загальними системними принципами, а саме: 

• принцип прозорості та неупередженості, що сприяє забезпеченню справедливого розподілу економічних чинників виробництва між окремими суб‘єктами підприємницької діяльності в межах регіону; 
• принцип адаптивності, що сприяє нівелюванню об‘єктивних циклічних коливань ринкової кон‘юнктури і зменшує негативний вплив зростання їх амплітуди; 
• принцип комплексності, що сприяє формуванню найбільш оптимального і однорідного конкурентного простору; 
• принцип дотримання інтересів, що сприяє максимально ефективному забезпеченню потреби усіх учасників процесу ринкових взаємовідноси; 
• принцип відкритості інформації та вільного доступу до неї, що сприяє функціонуванню системи управління конкурентоспроможністю, оскільки саме на цьому рівні існують найбільш сприятливі можливості реалізації сформованих конкурентних переваг окремих просторових систем регіонального розвитку. 

  Таким чином, вважаємо, що на аналогічних принципах та практиці впровадження реформ децентралізації повинні бути засновані нові конкурентні стратегії глобалізованого, постіндустріального суспільства, яке намагається забезпечити сталий просторовий розвиток просторових систем регіонального розвитку, для яких конкурента боротьба переведена у площину системної взаємодії в межах глобальної економіки і створення умов для розкриття конкурентних переваг кожного товару чи послуги, виробника та споживача в межах конкретних просторових систем регіонального розвитку. 

  Реалізації та дотримання розглянутих принципів сприяє формуванню комплексної регіональної стратегії підвищення рівня конкурентоспроможності просторових систем регіонального розвитку на засадах формування та реалізації конкурентних переваг, що сприятиме наближенню України до європейських стандартів розвитку. 

Література

1. Бавико О.Є. Формування стратегії постіндустріального розвитку регіонального економічного простору [Електронний ресурс] / О.Є. Бавико // Ефективна економіка. – 2012. –№7. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1255.

2. Крайник О.П. Напрями державної регіональної кластерної політики / О.П. Крайник // За ред. проф. В.В. Мамонової. – Х. : ХарРІ НАДУ, 2012. – C. 29-33.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Сисин Г.І.

ст. викладач кафедри економіки та підприємництва

Прикарпатський інститут імені М. Грушевського МАУП

м.Трускавець, Україна;

Квасній З.В.

к.е.н, доцент кафедри менеджменту

Прикарпатський інститут імені М. Грушевського МАУП

м.Трускавець, Україна

  Анотація. В статті науково обґрунтована економічні проблеми розвитку Карпатського регіону України. Доведено доцільність перспективи транскордонної співпраці України з країнами-членами Карпатського євро регіону через кластеризацію, зокрема туристичну. У зв'язку з цим окреслена потреба напрацювання спільної позиції країн - членів Міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон" щодо необхідності реалізації у фінансовій перспективі до 2020 p. єдиної операційної програми ЄС для регіону Карпат.

  Ключові слова: Карпатський регіон, проблеми регіону, перспективи розвитку, туристичні кластери, транскордонна співпраця.

  Карпатський економічний регіон розташований на заході України. До складу його входять Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька область. Площа району становить 56,6 тис. км² (9,4 % території країни), з них Львівська область займає 21,8 тис. км², Івано-Франківська — 13,9 тис. км², Закарпатська — 12,8 тис. км², Чернівецька — 8,1 тис. км². Карпатський регіон межує з Польщею, Румунією, Молдовою, Угорщиною і Словаччиною, що зумовлює вигідність його географічного положення. Зв'язки з західними сусідами простежуються як на виробничому рівні, так і в сфері культури та в особливостях національного складу району. Територією району проходять найважливіші транспортні шляхи.

  Головними проблемами сучасного розвитку Карпатського економічного району є зниження обсягів промислового виробництва, і як наслідок, високий рівень безробіття серед населення. Серйозною проблемою є також стан довкілля. Останнім часом тут часто повторюються природні й техногенні аварії. Проблеми розвитку Карпатського регіону мають комплексні шляхи вирішення, впровадження яких якщо не знищить проблему то хоча б частково припинить її функціонування. Так, на думку вітчизняних науковців, необхідно удосконалювати кожну галузь виробничої та невиробничої сфери, впроваджувати заходи щодо покращення їх розвитку, що загалом покращило б розвиток регіону; водночас, ускладнює завдання те, що всі проблеми розвитку Карпатського регіону взаємодіють між собою, а це означає, що необхідно негайно їх вирішувати, оскільки від одного фактору може залежати декілька галузей чи сфер [1].

  Ю. Головач, зокрема, вказує на можливу перспективу транскордонної співпраці України з іншими країнами-членами Карпатського єврорегіону через кластеризацію, що в зарубіжних країнах набула значного поширення насамперед як засіб підвищення їх конкурентоспроможності, а також як механізм гнучкого реагування на кон'юнктуру світових ринків, зростання стабільності функціонування завдяки інтеграції конкурентних переваг конкретних суб‘єктів економічної діяльності [2]. 

  На сьогоднішній час в Україні успішно започатковано процеси формування транскордонних кластерів. У Львівській області опрацьовується питання створення транскордонного туристичного кластеру. Вважаємо за доцільне наголосити на тому, що досі ЄС не розглядав регіон Карпат як цілісну систему і на його території за період 2007 – 2013 pp. реалізовувалися три окремі програми, що дає змогу вважати відсутність системного підходу до трактування Карпат як спільної європейської спадщини. У зв'язку з цим виникла потреба напрацювання спільної позиції країн - членів Міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон" щодо необхідності реалізації у фінансовій перспективі до 2020 p. єдиної операційної програми ЄС для регіону Карпат, а також подання Європейській Комісії пропозицій щодо конкретних інституційних та фінансових розв'язань з цього питання урядами Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та України [3].

  Важливою проблемою Карпатського регіону, що у перспективі може гальмувати розвиток його рекреаційної сфери, є несприятлива екологічна ситуація, пов‘язана з багатьма чинниками: неналежним ставленням до природних ресурсів та довкілля, незбалансованістю розвитку окремих галузей економіки та промисловості, несприятливою техногенною ситуацією окремих районів регіону, зокрема, у Львівській області тощо. На думку фахівців, все це призвело до інтенсивного та нераціонального природокористування, що супроводжується погіршенням природного середовища в регіоні. Забрудненість середовища безпосередньо залежить від дії забруднюючих джерел та факторів, які негативно впливають на стан здоров‘я населення, на показники смертності та дитячої захворюваності [4].

  Висновок. При наявності інвестицій Карпатський економічний регіон може розвивати машинобудування та трудомісткі виробництва. Перспективним напрямком використання прикордонних територій може бути створення своєрідних економічних Єврорегіонів у Закарпатській, Львівській, і Чернівецькій областях. Перспективною галуззю в регіоні є рекреаційна, а тому залучення інвестицій може перетворити Карпатський регіон у потужний регіон міжнародного туризму.

Література

1.Шахраюк-Онофрей С.І. Проблеми та перспективи комплексного розвитку економіки Карпатського регіону [Електронний ресурс] / С.І. Шахраюк-Онофрей, Г.Ю.Лакуста. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/13_NMN_2011/Economics/13_86485.doc.htm.

2. Головач Ю.В. Карпатський Єврорегіон як форма транскордонного співробітництва України з країнами ЄС / Ю.В. Головач. [Електронний ресурс]– Режим доступу : http://www.rusnauka.com

3. ЄС оголосив конкурс для країн Східного партнерства [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eeas.europa.eu

4. Манів З.О. Регіональна економіка / З.О. Манів, І.М. Луцький, С.З. Манів. – Львів : Магнолія, 2006. – 638 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Даниель Яна Дмитриевна

студент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники Украина, г. Харьков

Руководитель:

Турута Алексей Петрович

кандидат технических наук, доцент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники
Украина, г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена обзору и анализу существующих методов субъективной оценки. Отражены основные преимущества выбранных подходов. Сформирован новый подход на базе рассмотренных методов. Исследованы способы интеграции полученных результатов в медицинский веб-сервис.

  Ключевые слова: веб-интеграция, опросник, субъективная оценка

  Здравоохранение — это сфера деятельности, главной задачей которой является организация и обеспечивание здоровья населения. Сам по себе вопрос здоровья волновал человечество с незапамятных времен. В древних трактатах описаны множественные способы профилактики болезней, укрепления тела и улучшения самочувствия. Именно плохое самочувствие оповещало о нарушениях внутренних процессов организма человека до изобретения методов диагностики. 

  На сегодняшний день человек располагает широким спектром медицинских услуг, которые позволяют идентифицировать заболевание, подобрать правильное лечение и устранить возможные нежелательные последствия. Прохождение плановых осмотров является залогом раннего обнаружения проблем со здоровьем, но зачастую люди обращаются к врачу только после проявления каких-либо симптомов. Таким образом, субъективная оценка самочувствия играет не последнюю роль в процессе лечения заболеваний и получении максимально полной картины. 

  Разработанная в 1975 году, анкета боли МакГилл предлагает набор широко употребляемых прилагательных для описания характера болевых ощущений и степени их выраженности [1]. Многофакторная природа вопросника позволяет получить исчерпывающую информацию о самочувствии пациента, включая эмоциональную составляющую. Многолетнее практическое применение анкеты боли МакГилл позволило собрать достаточное количество данных для выделения связей между сенсорным и эмоциональным факторами, указываемыми пациентами в листе вопросника. Было установлено, что пациенты, имеющие аналогичные заболевания, склонны оценивать свое состояние схожим набором слов. В динамике оценочное суждение о характере болевых ощущений изменялось в зависимости от успешности выбранной схемы лечения. Если пациент указал в листе вопросника прилагательные, которые были выбраны другими пациентами с положительной динамикой, существует высокая вероятность, что назначенное лечение также приведет к успеху.

  Таким образом, анкета боли МакГилл представляет интерес с научной точки зрения, так как нечто настолько субъективное, как самочувствие, может вносить значительный вклад в выбор схемы лечения не только конкретного пациента, но и аналогичных случаев. 

  К распространенным методам субъективного оценивания состояния пациента относится и визуально-аналоговая шкала [2]. ВАШ являет собой градуированную линию, на которой пациенту предлагается оценить степень выраженности фактора. Следует учитывать, что результаты, полученные методом визуально-аналоговой шкалы, могут быть приняты во внимание, только если текущее значение отличается от предыдущего более чем на одну градацию.

  Оба вышеизложенных метода имеют свои сильные и слабые стороны. К примеру, анкета боли МакГилл сложна для интернационализации, так как при переводе прилагательных может в некоторой степени быть утерян эмоциональный окрас. Кроме того, использование предполагает глубокое понимание языка, потому не представляется возможным использование этого подхода среди детей. Тем не менее, именно широта спектра прилагательных в листе вопросника позволяет точно определить наиболее подходящий характер болевых ощущений.

  В свою очередь, простота является сильной стороной визуально-аналоговой шкалы. Она применима даже для самых маленьких пациентов, так как цифры и слова могут быть заменены на цвета, лица, содержащие определенную эмоцию, и так далее. В свою очередь, эта простота выливается в одномерность полученных на выходе данных, так как может быть учтен только один фактор. 

  Эмоциональная составляющая также может внести погрешность в показатели, полученные методом визуально-аналоговой шкалы, в то время как опросник МакГилл не только учитывает, но и успешно оперирует ею.

  Предполагается, что комбинация сильных сторон вышеописанных методов сможет нивелировать их недостатки. Результатом являются два вопросника: полный и упрощенный. Полный опросник содержит все семьдесят восемь прилагательных из анкеты боли МакГилл, но дополнением служит видоизмененная визуально-аналоговая шкала по каждому пункту. Кроме того, опрос следует проводить и до начала лечения согласно практике ВАШ.

  Например, в дополнение к выбору между прилагательными «Длительная», «Постоянная» и «Неизменная» предложены несколько градуированных шкал согласно выбранной характеристике, которые отображают оценивание исхода вмешательства, изменчивость выраженности симптомов, и так далее.

  Упрощенный опросник рассчитан на детей, так как они не могут в полной мере выразить свои суждения, используя широкий спектр слов. Для этого возраста предлагается подкрепление неизвестных ребенку слов упрощенными аналогами из жизни, иллюстрациями, которые являются сильной стороной визуально-аналоговой шкалы. Использование наводящих и открытых вопросов недопустимо, так как это сбивает пациента в силу его возраста и затрудняет анализ полученных результатов.

  Сформированные вопросники должны быть интегрированы в медицинский веб-сервис, чтобы облегчить сбор, систематизацию и анализ полученных данных [3]. Существует множество решений, предоставляющих возможность создания как публичных, так и приватных вопросников, но практически все они не являются широко распространенными, требуют дополнительной регистрации в системах, не имеют упрощенной системы взаимодействия со сторонними сервисами, и так далее.

  В качестве решения предлагается использование Google Forms, так как на сегодняшний день почти каждый интернет-пользователь имеет свой Google-аккаунт. Кроме того, Google Forms позволяют прикреплять к опросам мультимедийный контент, что является необходимым фактором для упрощенного вопросника. Лаконичный, удобный и оптимизированный дизайн также говорят в пользу выбора Google Forms. Форматирование полученных результатов осуществляется при помощи Google Apps Script, с дальнейшим сохранением на Google Drive в виде папки с уникальным идентификатором пользователя. 

  Как результат, сформированы два вопросника на базе анкеты боли МакГилл и метода визуально-аналоговой шкалы - полный и упрощенный, которые объединяют в себе преимущества двух подходов и адаптированы под соответствующие возрастные группы. Простота интеграции вопросников в веб-сервис обеспечивается за счет минимизации количества связующих компонентов.

Литература:

1. Evaluation scales [Електронний ресурс] / I live healthy.— Режим доступа: http://ilive.com.ua/health/shkaly-ocenki-boli-u-vzroslyh_106162i15959.html — 20.04.2017 г.—Загол. с экрана.

2. Daniiel Y. Collection of questionnaire results, received by using the visual analog scale method, for its further processing in the medical web application/ Y. Daniiel, A. Turuta// ScienceRise. – 2017. – 5(2). – С. 27-30.

3. Medical information collection approach for data analysis : материалы 21-го международного молодежного форума «Радиоэлектроника и молодежь в XXI веке»., 25-27.04.2017 г. Харьков / Я.Д. Даниель, А.П. Турута— Харьков: ХНУРЭ 2017.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Андрійчук Б.І.

Східноєвропейський націнальний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк

Тімофєєва Т.С.

Східноєвропейський націнальний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк

  Анотація. У статті аналізується інститут права притулку у Великобританії, зокрема розглядається порядок надання права притулку. Визначається рівень забезпечення та гарантування такого права у королівстві.

  Ключові слова: право притулку, біженець, asylum seeker.

  Право притулку є традиційним інститутом міжнародного права з особливою історичною специфікою встановлення та подальшого впровадження. Наприклад, в Італії та Франції переважає погляд на цей інститут як на право особи, що зазнає переслідувань з боку власної держави, отримати притулок в іншій державі, однак у багатьох європейських країнах змістом визначається суверенне право держави надавати чи не надавити притулок іноземцям [6,54].

  Так чи інакше, чи не найбільш помітна роль відведена реалізації права особи отримати притулок у такій країні як Сполучене Королівство Великоъ Британії та Північної Ірландії, де, як прийнято вважати, це дістало свій епогей на початку 21 століття. Щоб зрозуміти чим це зумовлено, варто звернутись до передумов виникнення вищенаведеного права. 

  Насамперед, події, що передували його встановленню, відбулася у період так званої Великої французької революції. Так, у Конституції Франції 1793 року зазначалося, що держава надає «притулок іноземцям, вигнаним із своєї батьківщини за справу свободи» [4, c.395].

  У двадцятому столітті процес лібералізації, поступово збільшуючи кількість країн, для котрих становлення права притулку стало загальноприйнятою нормою їхнього національного законодавства, зумовив його появу і міжнародному праві. Зокрема щодо національного, Конституція Франції визначає, що кожна людина, що переслідується за свою діяльність на користь свободи, має право притулку на територіях Республіки (Преабмула Конституцї 1946 року). Згідно з статтею 16 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччина особи, котрі піддаються політичним переслідуванням, користуються правом притулку. Також подібне положення містить п.4 ст.13 Конституції Іспанії [4, c.396].

  У міжнародних актах, а саме у статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року визначено: «Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. …Це право не може бути використане в разі переслідування , яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй» [2]. Також відповідно до Декларації про територіальний притулок, прийнятою Радою Європи в 1997 році право притулку дається будь-якій особі, що має цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Здебільшого такі особи охоплюються поняттям «біженці» [1].

  Відповідно до статті 1 Конвенції ООН 1951 року про статус біженців людина, яка через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань визнається біженцем [3].

  Інститут права притулку відіграючи вагому роль у сучасній міжнародно-правовій сфері перш за все виступає достатньо ефективним механізмом міжнародного захисту прав і свобод людини як «цінності», що є носієм всіх інших цінностей, встановлених конституційним законодавством, розбудова якого є як проявом ефективності міжнародно-правових гарантій прав і свобод людини, так і стабільності міжнародних відносин [6, c.52].

  Прикладами ефективності можуть бути своєрідні підходи Сполученого Королівства до цього елементу механізму міжнародного захисту прав і свобод людини. Це передусім можна простежити у визначенні суб’єкта. Так, особа, яка потребує притулку, – це суб'єкт, який фізично повинен знаходитися на території Великобританії [5].

  Право особи на звернення щодо надання притулку реалізується в Міністерстві внутрішніх справ Великобританії. Розглядом і прийняттям рішення за запитом притулку займається імміграційний департамент під назвою Home Office. Заява про надання права притулку може подаватися як безпосередньо при в'їзді в королівство, так і всередині країни незалежно від законності чи незаконності перебування особи на території Великобританії [7].

  У Великобританії біженець автоматично набуває статусу asylum seeker, тобто людини, яка покинула свою країну походження та офіційно подала заяву про надання притулку в іншій країні, але заявка якої ще не була розглянута. Така особа вже з моменту подання заяви має певні пільги, зокрема, 5 фунтів в день для проживання, житлове забезпечення тощо. Також якщо протягом шести місяців з дня подання заяви не було прийнято рішення відповідними органами, то після закінчення цього терміну asylum seeker може бути надано дозвіл на роботу.

  Після подачі заяви співробітники (з безкоштовним перекладачем) Home Office проводять з прохачем притулку попередню співбесіду , на якій повинні отримати максимум відомостей і документальних підтверджень [7]. Однак складність і неоднозначність питання часто призводять до різного рішення (за статистичними даними лютого 2017 року). Саме тому особі надається право на апеляцію, яка подається на ім'я спеціального судді – special adjudicator або в Управління імміграційних апеляцій [8].

  Отже, хоч і на сьогоднішній день Британська система надання притулку є комплексним доопрацюванням переваг, сформованих зарубіжним досвідом впродовж трьох століть, водночас ідеї, втілені цією країною, свідчать тільки про початок формування конституційної розбудови як і на міжнародному рівні, так і національному, Великобританії зокрема. 

Література:

1. Декларація про територіальний притулок, що прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи [Електронний ресурс]. – 1977. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_316 . – Назва з екрана. – (дата звернення 04.12.2017).

2. Загальна декларація прав людини (рос/укр) [Електронний ресурс]. – 1948. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015 . – Назва з екрана. – (дата звернення 04.12.2017).

3. Конвенція про статус біженців (укр/рос) [Електронний ресурс]. – Женева, 1951. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_011 . – Назва з екрана. – (дата звернення 04.12.2017).

4. Баймуратов М. О. Міжнародне право: підручник / М. О. Баймуратов. – 3-тє вид. – Х: Одіссей, 2002. – 672 с.

5. Вестморелэнд О. Статус : беженец [Электронный ресурс] / О. Вестморелэнд. – 2017. – режим досмотра: https://angliya.com/2017/05/03/status-bezhenec-uk/ . – название с экрана (дата обращения 03.12.2017).

6. Чернявський А. Л. Інститут права притулку в сучасному міжнародному праві / А. Л. Чернявський // Альманах міжнародного права. – вип. 5. – Одеса, 2014. – с.52-58. – (міжнародне право прав людини).

7. Процедура отримання статусу біженця в Англії [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу: http://uofukraine.wixsite.com/union-immigrants/ang . – Назва з екрана. – (Дата звернення 03.12.2017).

8. The facts about asylum [Electronic resource] / Refugee council. – 2017. – Access mode: https://www.refugeecouncil.org.uk/policy_research/the_truth_about_asylum/facts_about_asylum_-_page_1 . – Name from the screen. – (Date of treatment 03.12.2017).

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Тімофєєва Т.С.

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки 

Україна, м.Луцьк

  Анотація. У статті розглядаються демократичні політико-правові вчення українського мислителя, історика, соціолога і політика В’ячеслава Липинського. Аналізується значення його ідеології для творення національної української державності.

  Ключові слова: демократія, лібералізм, громадянська свобода.

  Кожна епоха державотворення України представляється своїми видатними особистостями, їхнім внеском в побудову та становлення незалежності держави. Завдяки їм, ми живемо у соборній, самостійній країні як приклад реалізованих здобутків наших героїв. На нашу думку, з низки здійсненого є ще чималий обсяг залишеного для подальшого осмислення та впровадження. Це насамперед багатогранне теоретичне підґрунтя: провідні ідеї, погляди і переконання українських мислителів, соціологів, філософів, істориків, одним з яких був наш земляк В'ячеслав Липинський. 

  В’ячеслав (у хрещенні - Вацлав-Вікентій) Казимирович Липинський народився 5 квітня 1882 року у маленькому волинському селі Затурці. Родом із польського старовинного шляхетського роду гербу «Бродзіч» [1]. 

  Здобувши грунтовну освіту в навчальних закладах України і зарубіжжя (житомирська, луцька і київська гімназія, Краківський, Женевський університет), він у 1909 році в Україні розпочинає свій плідний, вагомий та доволі самобутній шлях наукової і політичної діяльності, чільне місце якої посідає питання творення національної української державності.

  Державно-правова думка в той час спрямовувала ідею національно-соціального визволення українського народу в русло пошуків належного конституційно-вираженого оформлення державного устрою, політичного режиму та всіх аспектів взаємовідносин індивіда, суспільства та держави[2]. 

  Вважають, що за своє життя він двічі змінював свої політико-правові погляди: один раз - у бік демократії, другий раз - до конституційної монархії[3]. 

  Але є підтримані нами думки, у яких стверджується, як і про вміле поєднання переконань, так і про вияв докорінно нового бачення поняття демократії у державознавстві його сучасності та нашої загалом. 

  У його політико-правовій концепції стверджувалось, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, буде запорукою досягнення її незалежності. Тобто самовизначення як і національне так і територіальне. Будучи послом, він мав виконати нелегку місію – впровадження в життя умов Брест-Литовського договору. Передусім проведення принципу вилучення українських земель Східної Галичини в окремий коронний край, підготувавши таким чином грунт для об'єднання обох частин України у єдину державу[4]. Липинський відзначав, що розв'язання цього питання фактично означає вирішення раз і назавжди питання західного кордону української нації. 

  Прийнято вважати, що історично першою концепцією та формою практичного втілення народного управління був лібералізм, як ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда, його «повноцінного волевиявлення». У своїй праці «Листи до братів-хліборобів» В. Липинський зазначає особливості реалізації свободи і чинника її здійснення. Так, «..лише та людська громада буде здатна до життя і творчості, коли існує вільно душевно, є моральною. Він прагнув, щоб кожен був у моральному покликанні патріотом. З його слів (з листа до Б. Шемета): «Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця…»[5]. Тільки таке тверде переконання в правоті своїй дає кожній громаді моральну силу, з якою можливе будь-яке творче, державо розбудовче діло.

  Прив’язання до землі робить з людей різних етносів українців. Таким чином, вважав В. Липинський, люди можуть бути мовно і за культурною традицією поляками, росіянами, євреями, а територіально, коли вони живуть на українській землі, це такі ж українці, як і корінні жителі[4]. 

  Він однин з перших вголос поставив питання побудови дійсно незалежної України, без орієнтацій чи то на Російську, чи то на Австро-Угорську імперію, чи на Москву, чи на Варшаву[6]. На той час тривала дискусія між ним та його теоретичними і політичними опонентами щодо шляху та напрямків творення української нації та держави, що безперечно, закінчилась перемогою В'ячеслава Липинського, який писав, що нація формується через створення держави, а не навпаки[7]. 

  Обґрунтовуючи ідею створення незалежної української держави, В. Липинський на перший план висував її демократичний характер, який базувався на ідеї політичної інтеграції як засобу та опори досягнення державності, але з умовою, що «політична культура однієї нації не може бути механічно перейнята нацією іншою»[6]. 

  Також Липинський писав, що Україні для успішного державотворення потрібна релігія і церква, «яка найкраще навчить використовувати вічні і загальнолюдські закони творчої громадської моралі, дасть нам любов до Бога, до правди, до ідеї і дасть нам, на глибокій вірі і любові оперту, спокійну силу духа для твердого, непохитного і послідовного творення нашого українського діла»[8]. 

  Модель майбутньої держави, яка щоразу б переймала все нові цінності, за своєю суттю могла б кардинально змінитись. Відомо, що влада у цих розбудовчих процесах мала б бути надпартійною, тобто загальнонаціональною. Ідея соборності всіх українських земель, повернення до традицій козацько-гетьманської державності України відстоювалась концепцією «повнокласовості» українського суспільства. На його думку, українську націю, а значить і українську державу, творить весь народ, усі його класи, верства і еліта[9].

  В'ячеслав Липинський був, залишається і буде оригінальною постаттю, погляди якої будуть неодноразово переосмислюватись дослідниками. Як своєрідний заповіт сучасному поколінню українців служать такі його слова: «Отже, щоб бути українцями, і щоб була Україна, держімося кожний своїх традиційних основ, своїх коренів, кожний в організації своєї церкви, і на ґрунті своєї традиційної культури змагаймо до гармонійного наближення себе до наших земляків другої церкви, другої культури. Іншими словами, не перетягаймо їх силоміць до себе, а себе наближаймо до них». У цих словах - безумовна мудрість[6]. 

Література:

1. В'ячеслав Липинський: доля, вчення, актуальність [Електронний ресур]. – Режим доступу: http://vysochanskiy-sas.com/pro-shlyakhetnist/398-v-yacheslav-lipinskij-dolya-vchennya-aktualnist . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).

2. Мірошниченко М. І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право: Навч. Посібник. – Київ: Атіка, 2004. – 224 с.

3. Історичні погляди В. Липинського [Електронне ресурc]. – Режим доступу: https://vuzlit.ru/613156/istorichni_poglyadi_lipinskogo . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).

4. Білий Л.Г. Консерватизм В'ячеслава Липинського: світоглядні та історико-політичні аспекти / Л. Г. Білий // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття // Матеріали доповідей учасників VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відп. ред. О. П. Самойленко. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – С. 29-32. 

5. Націоналізм, патріотизм і шовінізм (з листа до Б.Шемета) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/lypynski-1.htm . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).

6. Парандій В.О. В'ячеслав Липинський – до української нації через українську державу/ В. О. Парандій, О. П. Барабаш-Тимофієва // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття // Матеріали доповідей учасників VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відп. ред. О. П. Самойленко. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – С. 32-34.

7. Самойленко О.П. Політична культура та масова свідомість сучасного українського суспільства: соціально-психологічні аспекти (в контексті дослідження спадщини В. Липинського) / О. П. Самойленко // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття // Матеріали доповідей учасників VІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Ред. кол.: О. П. Самойленко та ін.. – Луцьк: Видавництво «Волинська обласна друкарня», 2009. – С. 9-12. 

8. В'ячеслав Липинський: візія церкви і нації [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://christusimperat.org/uk/node/37024 . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).

9. В'ячеслав Липинський і Волинь: путівник. – Луцьк: Медіа, 2007. – 28 с. 

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Лук’янець Дмитро Вікторович

студент ІІ курсу магістратури

кафедра метрології та інформаційно-вимірювальної техніки

Житомирський державний технологічний університет

Україна, Житомир

  Анотація: У даній роботі розглянуто загальноприйняті способи та методи управління вуличним освітленням. Проведено аналіз сучасних систем управління та протоколів, які вони використовують. Наведено приклади сучасних системи, виявлено їхні основні переваги та недоліки.

  Ключові слова: мережа, освітлення, автоматизація, телеметрія, контроль, енергозбереження

  Мережі вуличного освітлення є суттєвою частиною структури комунального господарства міст, селищ і великих підприємств. Сучасні мережі вуличного освітлення - це енергоємні об'єкти, правильна побудова яких важливо для їх ефективної роботи, раціонального використання і мінімізації втрат енергоресурсів. Впровадження нових технологій автоматизації мереж освітлення дозволяють не тільки вирішувати ці завдання, але також полегшити їх обслуговування та моніторинг. В даний час значна частина обладнання районних і міських мереж освітлення морально і фізично старіє і постає питання про його оновленні. Крім того, сучасні системи автоматизації - це не просто данина моді, вони мають і економічні переваги:

• у автоматичному режимі строго дотримується розклад, тому що виключається вплив людського фактора;
• немає необхідності виїжджати на перевірку включення або відключення освітлення;
• у разі не відключення освітлення не відбувається втрат електроенергії, так як диспетчер оперативно про це сповіщається і вживає відповідних заходів (раніше про невчасне відключення повідомляли через кілька годин громадяни);
• для здійснення технічного обліку енергії немає необхідності виїжджати і знімати показання з лічильників візуально;
• більш надійна система, побудована з сучасних компонентів, вимагає менше витрат на своє обслуговування.

  На даний час контроль за освітленням проводиться зонально. Метою дослідження є аналіз матеріалу та джерел інформації з метою подальшої розробки власної повноцінної ІСУВО (інтелектуальна система управління вуличним освітленням), яка дозволить здійснювати контроль та збір телеметричних даних з кожного освітлювального приладу в цій системі.

  Вуличне освітлення являє собою штучний спосіб оптичного збільшення видимості на вулиці в темний час доби, здійснюваний лампами, закріпленими на щоглах освітлення, шляхопроводах та інших опорах, які можуть включатися в темний час доби автоматично (або вручну) з диспетчерського пункту.

  Сьогодні найбільш розповсюджені застарілі газорозрядні лампи вуличного освітлення, заповнені парами ртуті або натрію. Проте, останнім часом, спостерігається тенденція переходу на світлодіодні випромінювачі.

  Сучасні системи освітлення оснащують засобами дистанційного управління та контролю. Як мережеві протоколи зазвичай використовуються LonWorks, DMX-512, DALI, DCI. Наприклад, широко поширений протокол LonWorks, розроблений Echelon Corporation, може використовувати в якості транспортного середовища силовий кабель, по якому подається живлення на лампу. У цьому протоколі визначені методи адресації, маршрутизації та управління. Таким чином також забезпечується енергозбереження, продовження ресурсу ламп і дистанційне керування.

  Для автоматизації включення і виключення ламп вуличного освітлення найчастіше використовують датчики рівня освітленості. Алгоритм роботи таких систем гранично простий: при зниженні рівня яскравості нижче заданого порогу лампи включаються, і вимикаються при перевищенні порога спрацьовування.

  До недоліків таких систем можна віднести труднощі калібрування датчиків, чутливість датчиків до забруднення, неможливість реалізації енергозберігаючих алгоритмів роботи (наприклад, затемнення або виключення частини ламп в глухе нічний час, коли повне освітлення не потрібне).

  Альтернативним методом автоматичного управління в системах вуличного освітлення є використання графіка включень і виключень освітлення. При такому підході контролер на підставі дати, дня тижня і часу доби включає або вимикає освітлення. Цей метод є простим і ефективним. [1, с.57, 59]

  Системи автоматичного керування вуличним освітленням зазвичай працюють під управлінням зонального контролера або сервера. Залежно від алгоритму управління, контролер формує сигнал, наприклад, включення групи вуличних ліхтарів. Для передачі цього сигналу на виконавчі пристрої (зазвичай електронні баласти ламп вуличних ліхтарів) використовуються такі засоби:

• слабкострумові сигнальні лінії (звита пари, RS-485 і т.д.);
• радіоканал;
• GSM-канал;
• передача сигналу по силовому кабелю. [2]

  Сучасні системи автоматичного керування вуличним освітленням з використанням GSM - модему будують за трирівневою архітектурою:

• блок безпосереднього управління лампою чи групою ламп в ліхтарі вуличного освітлення;
• шафа зонального рівня управління (вулиця або квартал);
• центральний сервер території. 

  У такій системі будь-яку лампу можна включити або виключити сигналом з центрального сервера. Це досягається застосуванням блоків безпосереднього управління лампою. Розплата за ці зручності - висока вартість апаратної частини.

  Система індивідуального управління кожної лампою по GSM-каналу на практиці не застосовується через високу вартість GSM-модемів і необхідності встановлення індивідуальних SIM-карт в кожен блок і подальшого обліку витрат. Тому GSM-канал використовують тільки на рівні зонального шафи управління. [3]

  Цікавий метод управління вуличним освітленням відповідно до зовнішнім рівнем освітленості запропонувала корейська фірма Stwol. Замість фотодатчика застосували вбудований GPS-приймач і обчислювальний пристрій. Знаючи координати географічного місця розташування контролера вуличного освітлення і астрономічний час, що отримується із супутників системи глобального позиціонування, обчислювач визначає точний час заходу і сходу сонця. Контролер включає висвітлення за 15 хвилин до настання сутінків (моменту, коли центр сонця знаходиться під 6° над горизонтом) і вимикає освітлення через 10 хвилин після сходу сонця в даній точці земної кулі. Очевидно, що дана система нечутлива до оптичного забруднення і неточного калібрування фотодатчиків.

  Ще одним яскравим прикладом є автоматизована система керування вуличним (зовнішнім) освітленням «Геліос» - апаратно-програмний комплекс, що дозволяє організувати облік електроенергії, контролювати стан мереж вуличного освітлення, здійснювати діагностику обладнання.

  Автоматизована система керування вуличним освітленням «Геліос» розроблена на базі технічних рішень Інституту високих технологій Білгородського державного університету. При створенні «Геліоса» фахівці інституту успішно реалізували технології дистанційного керування вуличним освітленням по каналах GSM в режимах SMS / GPRS або з використанням технології Ehternet.

  Комплекс «Геліос» забезпечує:

• автоматичне включення і виключення вуличного освітлення відповідно до заданого річним сезонним графіком;
• централізоване оперативне телеуправління включенням і вимиканням освітлення;
• ручне управління режимами освітлення обслуговуючим персоналом;
• автоматичний контроль і діагностику шаф управління вуличним освітленням і програмного забезпечення;
• хронологію надходження команд управління;
• фіксацію стану шаф управління, в тому числі активізацію їх пожежних і дверних датчиків;
• прийом, обробка і зберігання даних інформаційно-вимірювальних приладів. [4]

  Як бачимо, дані системи здійснюють контроль за освітленням зонально. Використання приведених аналогів не дає змоги слідкувати з станом кожної окремої лампи. У результаті проведеного аналізу було досліджено існуючі системи управління вуличним освітленням та виявлено їхні основні переваги та недоліки. За мету поставлено розробити власну автоматизовану систему управління вуличним освітленням, яка дасть змогу керувати та отримувати телеметричні дані з кожного світильника окремо. 

Література:

1. Ободинская С.К. Автоматизация электрооборудования и систем электроснабжения; Гомельский государственный политехнический коледж - Гомель, 2007. – 53-57 с.

2. Автоматизация инженерных сетей. Способы дистанционного управления уличным освещением [Virtual Resource] // Режим доступу: URL : http://antrel.ru/node/90 – Дата звернення: 04.12.2017.

3. Построение систем управления сложными комплексами наружного освещения / Вставская Е.В., Барбасова Т.А. // Вестник Южно-Уральского государственного университета / Компьютерные технологии, управление, радиоелектроника. – 2011. - №23 (240). – С. 98-101

4. АСУНО Гелиос. О системе [Virtual Resource] // Режим доступу: URL: http://helios.su/index.php/2013-02-28-13-27-24/o-sisteme – Дата звернення: 04.12.2017.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Чернявский Николай Анатолиевич

студент кафедры Программной инженерии

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

г. Харьков

Голян Наталья Викторовна

Доцент кафедры Программной инженерии

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена обзору работе с статистикой и аналитикой стартап проектов.

  Ключевые слова: стартап, статистика, аналитика.

  Идея стартапов в последнее время приобрела массовый характер. И сбор статистики на ранних этапах стал довольно актуальной проблемой. Зачастую, сбору статистики уделяется недостаточно внимания, в следствии чего проекты несут излишние финансовые убытки и могут потерпеть неудачу. 

  Использование систем для сбора статистики и анализа данных является экономически выгодным, потому как есть возможность получать аналитическую информацию, снижать затраты на поиск и локализацию неисправностей, предупреждать возникающие проблемы, связанные с нерациональным использованием ресурсов, а также повышать надёжность работы.

  Каждый элемент системы мониторинга и управления должен быть настолько компактен, насколько позволяет аппаратная часть, должен быть прост в использовании, должен как можно проще интегрироваться в существующие работы.

  Программное обеспечение должно в удобной для пользователя форме представлять полученную из системы мониторинга и управления информацию, позволять легко управлять своим программным продуктом и своевременно уведомлять пользователя о существующих и прогнозируемых неисправностях. Должна существовать возможность интеграции программного обеспечения с другими информационными системами.

  Существует множество систем сбора и анализирования данных. Рассмотрим наиболее популярные из них:

  Google Analytics является одной из наиболее известных и используемых систем для сбора и анализирования данных.

  К плюсам данного продукта можно отнести:

• большие функциональные возможности для отслеживания конверсий;
• соединение с Google Adwords (контекстной рекламой);
• наличие специального модуля для интернет-магазинов «Электронная торговля»;
• отчеты персонализированы.

  В то же время, к минусам можно отнести: 

• нет демографических данных;
• отсутствует наглядность для оценки юзабилити ресурса;
• возможны случаи незначительного искажения данных.

  Также к наиболее распространенным системам можно отнести Яндекс метрику. К достоинствам относится:

• соединение с сервисом Яндекс.Директ;
• возможность следить за звонками с Директа;
• подробная карта ссылок;
• анализ выручки (интеграция с Маркетом);
• более точный показатель отзывов.

  В то же время, есть недостатки:

• нет разделения пользователей на сегменты и отчетов по ним;
• не предоставляется подробная информация по другим сервисам рекламы.

  Существующие глобальные системы целесообразно использовать для проектов, с вовличением большого количества ресурсов. Поэтому не всегда есть необходимость работы с мощными инструментальными средствами.

  Так что же такое «Система веб аналитики»? Система веб аналитики – это система измерения, сбора, анализа, представления и интерпретации информации о посетителях веб-сайтов с целью их улучшения и оптимизации.

  Основной задачей веб-аналитики является мониторинг посещаемости веб-ресурсов, для принятия решения по развитию и расширению функциональности и возможностей веб-ресурса.

  Веб-аналитика позволяет не только работать над улучшением сайтов, но и проводить работы по оптимизации бюджета на онлайн-продвижение.

  Стартап проекты – это общее название для компании, фирмы или проекта, которые существуют совсем недавно. Чёткого определения срока давности нет, но обычно он составляет от нескольких недель до нескольких месяцев. В большинстве случаев это IT проекты.

  Так как стартап проекты обычно ограничены в ресурсах, в том числе в количественном составе команды проекта, то будет целесообразно внедрение узконаправленных, специолизированных программных средствах. Для таких проектов на начальном этапе имеет смысл использовать веб-систему для сбора и анализа статистических данных по определенным критериям. Такая система может собирать и предоставлять данные такие как:

• наиболее покупаемые товары;
• предпочитаемые способы оплаты;
• предпочитаемые способы доставки;
• действия пользователя на сайте.

  В итоге можно сделать вывод, что в зависимости от масштабов проекта будет логичным сделать выбор в пользу уже известных масштабных систем аналитики или использовать менее глобальный, но содержащий наиболее востребованный функционал, инструмент для получения самых актуальных данных по определенным заранее параметрам. 

  Таким образом, система сбора и обработки статистических данных стартап-проекта должна круглосуточно собирать информацию, анализировать её в автоматическом режиме и сообщать пользователю уже обработанную информацию. Такое решение экономически выгодно, поскольку оно позволит снизить затраты на поиск и устранение неисправностей, и быстро ликвидировать их.

Литература

1. Что такое стартап [Электронный ресурс] / Стартап – Режим доступа https://itkeys.org/what-are-startups/ - Загол. с экрана.

2. Что такое аналитика [Электронный ресурс] / Аналитика – Режим доступа https://sendpulse.com/ru/support/glossary/newsletter-analytics - Загол. с экрана.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Князева Мария Алексеевна

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

г.Харьков

Голян Наталья Викторовна

Доцент кафедры Программной инженерии

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

г.Харьков

  Аннотация: Рассматривается краудфандинг как популярный способ финансирования бизнес-идей и инновационные проектов. Анализируются все проблемы краудфандинга, которые могут препятствовать его развитию, а также описываются его преимущества и перспективы. 

  Ключевые слова: краудфандинг, инвестирование, инициатор проекта, стартап, инновационный проект.

  Как известно, краудфандинг – это коллективное сотрудничество людей с целью финансирования и поддержания усилия других людей или организаций, которое основано на добровольных взносах. Такой способ финансирования применяется для широкого ряда ситуаций: производство товара или услуги, разработка программного обеспечения, помощь пострадавшим или нуждающимся людям, запись музыки или съемка фильма, внедрение нового продукта или организация бизнеса, социальные проекты и т.д. С каждым годом через краудфандинг привлекается все большее количество финансов [1].

  В стандартной современной модели краудфандинга рассматривается взаимодействие трех ключевых ролей:

1. Автор-инициатор проекта или идеи для финансирования. Определяет необходимую денежную сумму, проводит подсчет всех расходов и определяет поощрения для всех людей, которые поддержали проект.
2. Спонсоры (доноры, бэкеры [2]), которые вкладывают свои финансы в развитие проекта или идеи, и получают для себя выгоду в виде материального или нематериального вознаграждения.
3. Краудфандинговая площадка, в роли которой выступает специализированный интернет-сайт для сбора средств и анонсирования проектов и идей для финансирования.

  У краудфандинга, как и у любого другого вида сотрудничества и финансирования, есть свои проблемы, на которых мы остановимся более детально. 

  В первую очередь, само по себе вложение средств в данную альтернативную систему финансирования несет в себе финансовые риски, т.к проект, получивший средства, может оказаться неуспешным. Кроме того, существует некая вероятность мошенничества со стороны инициатора проекта, и в результате этого, проявляется недоверие людей к различному роду инвестициям, которые ассоциируются у них их с финансовыми пирамидами. Таким образом, когда физическому или юридическому лицу предлагают безвозмездно вложить свои деньги в какой-либо проект, о котором они слышат впервые, это вызывает негативное мнение и люди начинают думать, а не обманывают ли их.

  К довершению всего, на краудфандинговых платформах отсутствует проверка истинности выкладываемых проектов. Это означает, что при отсутствии проверки проектных документов и детальной информации об инициаторе проекта, потенциальные инвесторы могут стать жертвами мошенничества и обмана. В результате чего, деньги на проект будут собраны, а проект реализовываться не будет.

  Ещё одной важной проблемой может оказаться качество финансируемых проектов, в результате чего перспективные, инновационные и нужные проекты не получают должного внимания и огласки, а посредственные проекты с хорошей подачей и оформлением получают большое финансирование. В итоге люди профинансируют ненужный проект, который, кроме того, может так и не реализоваться.

  Следующей достаточно важной проблемой является то, что авторы-инициаторы неправильно преподносят свои идеи публике. На сегодняшний день в Интернет-ресурсах можно наблюдать изобилие рекламы и информации, и поэтому с каждым разом становится все тяжелее и тяжелее заинтересовывать людей своими проектами и привлекать к ним внимание, особенно молодым проектам, которые появились совсем недавно. Кроме того, для получения должного финансирования своего проекта, автор должен точно выявить свою целевую аудиторию и что не менее важно, правильно с ней коммуницировать и, с другой стороны, заслужить доверие в современном обществе. Также ведение организатор должен постоянно продвигать свою идею, поддерживаться связи с уже существующими спонсорами и планировать логику поощрений после реализации проекта. Таким образом, инвесторы обращают внимание только на те проекты, которые их заинтересовали и являются перспективными, т.к инвесторы хотят вкладывать деньги в успех.

  Еще одной проблемой краудфандинга является то, что инвестор может понести серьезные финансовые потери в том случае, если проект реализовался неуспешно. Это может быть связано с нерентабельной или неактуальной идеей проекта, отсутствием должного опыта у организатора, а также с неправильным планированием проектной реализации. Но не смотря на достаточное наличие проблем, краудфандинг является довольно распространенным способом финансирования благодаря ряду преимуществ и перспектив, которые мы рассмотрим более подробно далее. 

  В первую очередь, с помощью краудфандинговых площадок автор может оценить интерес публики к своему проекту по количеству инвестиций, которые он получит. Тем самым он узнает, будет ли его проект востребованным на рынке и каким образом его улучшить. Кроме того, с широким распространением краудфандинга инвесторам стало легче находить талантливых людей и их инновационные решение, что предоставило им широкий выбор идей для инвестирования и позволило им поддерживать большее количество стартапов и проектов. Также, для инвесторов краудфандинг предоставляет возможность участвовать во многочисленных проектах малыми суммами и минуя различных посредников, что в перспективе обернется для них высоким уровнем отдачи вложений. Также развитие краудфандинга способствовало популяризации и поддержки искусства и культуры, а также увеличение источников дохода этой сферы [3].

  Еще одним преимуществом для инвестора является возможность инвестирования небольших сумм в любое количество проектов, тем самым участвуя в их развитии. Очень часто люди думают, что их незначительнее вклады в проекты не принесут никаких результатов, поэтому и не вкладывают в них деньги. Краудфандинг создан как раз для решения этой проблемы. Более того, на данный момент существует большое количество стартапов на любые тематики и в любых сферах, поэтому инвестор может выбрать те, которые ему интересны.

  Одним из основных преимуществ для автора стартапа является то, что краудфандинг упростил процедуру получения денежных средств, т.к некоторые инвесторы не готовы сразу инвестировать большую сумму денег в рискованный и ненадежный проект, и убрал необходимость получения банковского займа и его выплаты с процентами. Ведь довольно сложно получить кредит в банке на достаточно большую сумму для реализации своего проекта, потому что будущая прибыль с проекта не является гарантом для банка. Кроме того, некоторые проекты не подразумевают прямую денежную отдачу, например социальные проекты. Таким образом, в перспективе краудфандинг может способствовать более широкой популяризации социальных проектов и благотворительности и вовлеченности населения в них.

  И наконец, если инициатор проекта смог получить необходимое ему финансирование, грамотно подал и реализовал идею, показал готовый результат спонсорам и в итоге получил большой заказ на будущую продукцию, то в этом случае у инициатора появится новые инвесторы, которые предложат дополнительное финансирование проекта. Также инвестор может получить часть собственности, акции или дивиденты с компании на правах акционера. Считается, что именно это направление краудфандинга развито наиболее всего, потому что это достаточно перспективно, т.к инвестор не только вкладывает деньги, но и получает с этого прибыль [4].

  Таким образом, учитывая все выше рассмотренные проблемы и перспективы краудфандинга, можно сказать, что краудфандинг – это перспективный и многообещающий способ привлечения инвестиций для инновационных проектов и при правильном и грамотном его использовании, он может быть полезен для продуктивного сотрудничества автора инновационного проекта и инвесторов. Но также стоит отметить, что на данный момент не существует единого мнения о том, стоит ли авторам проектов полностью полагаться на способ краудфандинга для привлечения инвестиций и стоит ли инвесторам вкладывать деньги в проекты, которые размещены на краудфандинговых площадках. Поэтому авторам проектов следует помнить, что процесс популяризации и распространения проекта является достаточно важной и серьезной задачей для привлечения достаточного количества инвестиций, а инвесторам следует учесть все проблемы и риски, которые могут возникать с инновационным проектом. Для того, чтобы их избежать, должен быть организован определенный контроль со стороны владельцев краудфандинговых платформ, а также следует проводит тщательную проверку и тех кто привлекает инвестиции, и тех, кто инвестирует.

Литература:

1. Barnett, Chance. Trends Show Crowdfunding To Surpass VC In 2016 (англ.), Forbes. Проверено 6 ноября 2017.

2. Кочиева А. К. Краудфандинг как современная форма привлечения финансовых ресурсов // Экономика: теория и практика. — 2014. — № 1 (33). — С. 32—37.

3. Санин М. К. История развития краудфандинга. Классификация видов. Анализ перспектив развития и преимуществ // Научный журнал НИУ ИТМО. Серия «Экономика и экологический менеджмент». — 2015. — № 4. — С. 57—63.

4. Грубенкова Д.О. ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ КРАУДФАНДИНГА В РОССИЙСКОЙ ЭКОНОМИКЕ // Международный студенческий научный вестник. – 2016. – № 2.;

URL: http://www.eduherald.ru/ru/article/view?id=15411

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Грицаюк Валерия Владимировна

студентка 4 курса, специальность «Туризм»

Национальный авиационный университет

Украина, г.Киев

  Аннотация: в данной статье рассматриваются основные аспекты вегетарианской диеты в контексте философской и мировоззренческой категории, имеющей место в жизни и духовной культуре современного человека. Также упоминается история и причины возникновения вегетарианства. Отображаются основания, на которые опираются люди при переходе на данный тип питания.

  Ключевые слова: вегетарианство, добродетель, мировоззрение, мясоедение.

  Постановка проблемы исследования. В общественном сознании сосуществуют два вида жестокости. Жестокость первого вида – по отношению к человеку – осознается и порицается, другая же – по отношению к природе – узаконена, приобрела силу привычки, не анализируется морально и, естественно, не осуждается. Она получила «права гражданства» на заре человеческой цивилизации с благословения суровых законов борьбы за выживание. Но появляется все больше и больше людей, которые стремятся расширить рамки гуманности, становясь, в частности, на путь вегетарианства. На сегодняшний день, впоследствии процессов глобализации вегетарианская культура распространяется все шире по миру и становится популярной. Люди переходят на вегетарианскую диету по разным причинам, а именно: этическим, медицинским, религиозным, экономическим, экологическим, т. е. мировоззренческим.

  Анализ последних источников и публикаций. Исследованиями в области данной тематики занимались: А. Гусейнов, Г. Дорошенко, А. Игнатьев, Н. Могильный, В. Михайлов, Л. Трушкина, Б. Шапиро.

  Целью статьи является анализ вегетарианства как мировоззренческого принципа в духовной культуре современного человека через призму истории его формирования.

   Изложение основного материала. Кто-то назовет это «диетой», кто-то «философией», кто-то «принципом», а кто-то «взглядом на жизнь». Все эти определения касаемо вегетарианства будут правильными, потому что вегетарианцем может называться человек, который просто не ест убитых животных (мясо, птицу, рыбу, морепродукты), а также тот, чьи жизненные принципы не позволяют ему спонсировать насилие и убийство во многих сферах жизни. Такие люди не только не едят мясо, они также не носят одежду, сделанную из животных, не используют косметику, которая на них тестируется и не ходят в зоопарки, цирки, дельфинарии и т.п. 

  История вегетарианства уходит глубоко в историю человеческой культуры. Так Пифагор, который по свидетельству Диогена Лаэртского, «запрещал…убивать животных, а тем более ими кормиться, ибо животные имеют душу, как и мы» [1]. Своим последователям Пифагор предрекал, что, «довольствуясь невинной, чистой и гуманной пищей, они будут наслаждаться здоровьем, душевным равновесием, спокойным сном и обладать высшими умственными и нравственными качествами» [6]. Такого же гуманного мнения придерживался и Плутарх. Неиспорченное нравственное чувство человека не может смириться с гибелью существ, столь близких нам, утверждал мыслитель. Призывая к гуманному, бескорыстному отношению к животным, Плутарх отмечал, в частности, что нравственный человек заботится о своих лошадях и собаках не только пока они молоды, но и тогда, когда они уже не способны к работе [8]. В средние века вегетарианство как феномен существовало преимущественно в виде монашеского аскетизма. Мыслителей V-XVI веков нравственные основания питания интересовали мало. Заслуга возрождения гуманистических идей вегетарианства принадлежит М. Монтеню, которого не случайно прозвали «новейшим Плутархом». По Монтеню, жестокость к животным тесно связана с жестокостью по отношению к людям: «Кровожадные наклонности по отношению к животным свидетельствуют о природной склонности к жестокости. После того как в Риме привыкли к зрелищу убийства животных, перешли к зрелищам с убийством и осужденных, и гладиаторов» [3]. В XVIII веке среди защитников идей вегетарианства мы видим Вольтера и Руссо. Сам Руссо усматривает одно из доказательств того, что мясная пища не свойственна человеку, в равнодушии к ней детей, которые, выражая естественные потребности человека, предпочитают мясу овощи, фрукты, молочные блюда. 

  Отдельное и, возможно, наиболее важное место в отстаивании идей вегетарианства принадлежит Л.Н. Толстому. Мясоедение, по Толстому, – не нейтральное, а отрицательное моральное явление, заслуживающее самого строгого осуждения. Употребления мяса «прямо безнравственно, так как требует противного нравственному чувству поступка – убийства и вызывается только жадностью, желанием лакомства» [5]. Актуально звучит осуждение Толстым лицемерия в процессе воспитания гуманности у детей. Обычно не акцентируют внимания на том, что допускается существование двух прямо противоположных систем морали – взрослая и детская. Детям полагается следовать одним, более строгим нормам поведения. Взрослые же позволяют себе закрывать глаза на многие вещи, в том числе и «не замечать» собственную жестокость. Л.Н. Толстой заметил в привычных, укоренившихся образцах поведения лицемерие, которое он осуждал: «Если вы увидите детей, мучающих для своей забавы котенка или птичку, вы останавливаете их и учите их жалости к живым существам, а сами идете на охоту, стрельбу голубей, скачки и садитесь за обед, для которого убито несколько живых существ» [4].   

  Один из русских теоретиков вегетарианства ХХ века Г.И. Дорошенко затрагивает вопрос о вписанности вегетарианства в общий контекст нравственного поведения человека. Гуманистический смысл «безубойного питания», по его убеждению, проявит себя в случае, если вегетарианству будут сопутствовать уважение и любовь к людям. В самом деле, пример Гитлера, который был вегетарианцем, показывает нам, что можно быть вегетарианцем по диете, но не быть им по духу.

  Нравственная «изюминка» проблемы современной экологической ситуации и вегетарианства заключена в значении для общества определенного решения этой проблемы. Современная экологическая реальность, требующая более широкого понимания общественного значения природопользования (включающего в себя не только всесторонний учет настоящего, но и более отдаленную перспективу), заставляет посмотреть на вегетарианство как на нравственно оправданную, ориентированною на будущее альтернативу преобладающему способу питания. Действительно, повсеместное принятие вегетарианства по нравственно-экологическим мотивам, в первую очередь, способствовало бы и сохранению природы, в т. ч. диких видов животных, все еще употребляемых в пищу, и перемещению обитания домашних «мясных» животных в естественную среду с вытекающим отсюда сохранением биологической ценности их генофонда, а во-вторых, благоприятствовало бы оздоровлению нравов в современном обществе. 

  Выводы. Подводя итог, хочется сказать, что вегетарианство – это, как говорил Толстой, первая ступень к добродетели. В древности и сегодня сторонниками такого понимания вегетарианства отстаивается идея о том, что подлинно гуманное и единственно подобающее человеку отношение к животным несовместимо с употреблением в пищу их мяса. Преемственность взглядов вегетарианцев не помешала каждой эпохе по-новому их озвучивать. Сегодня, в контексте экологических проблем, ясно показавших узость и несостоятельность отношения к животным, как и в целом к природе, только лишь как к средству для достижения утилитарных человеческих целей, вопрос о вегетарианстве приобретает особую значимость.

Литература:

1. Диоген Лаэртский О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов/Ред. тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; Перевод М. Л. Гаспарова,— 2-е изд.— М.: Мысль, 1986.— 571 е., 1 л. карт.— (Филос. наследие);

2. Игнатьев А. Д., Сапожников Д. И., Николаев Н. А. Вегетарианское питание. Чебоксары, 1983. – 112 с.;

3. Монтень М. Опыты. Кн. III. М.; Л., 1958;

4. Толстой Л. Н. Безубойное питание, или вегетарианство. М., 1910;

5. Толстой Л. Н. Первая ступень//Полн. сбор. соч. М., 1954;

6. Уильямс Х. Этика пищи. М., 1893;

7. Шапиро Б. Вегетарианство. Спб., 1900;

8. Plutarch`s Moralia. In fifteen volumes. Cambridge. Massachusetts. I., 1965.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Каськевич Тетяна Іванівна

учитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії,

звання «старший учитель»

Коростенський міський колегіум

  АНОТАЦІЯ

  Використання технології диференційованого навчання на уроках у початкових класах - п'ятнадцята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція «Наукова думка сучасності і майбутнього»

  У статті представлено основні теоретичні засади з проблеми упровадження технології диференційованого навчання на уроках у початкових класах. Широко висвітлено поняття «диференціація», розкрито її сутність, функції, види та методичну доцільність, подано характеристику основних форм диференціації та розглянуто основні способи використання диференційованих завдань. Також у роботі розкрито стан проблем у науці і практиці сучасної школи.

  Матеріали статті рекомендовано вчителям початкових класів для використання при проведенні уроків. Вони можуть бути використані на семінарах, методичних об’єднаннях вчителів початкових класів.

  Ключові слова: диференціація, технологія, диференційовані завдання.

  Диференціація (від лат. differentia – відмінність) тлумачиться як поділ, розчленування, розшарування будь-чого на окремі різнорідні елементи. Диференціація навчання – це врахування індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли учні готуються на основі деяких особливостей для окремого навчання і здебільшого навчання в цьому випадку проходить за декількома різними навчальними планами і програмами [8.,ст.8]. Диференційованим є організоване навчання типологічних груп, сформованими за приблизно однаковим рівнем розвитку, що дозволяє навчати дітей на достатньо високому рівні складності з використанням різних методів, прийомів, форм самостійної роботи, адекватних дидактичним можливостям кожної із груп, що забезпечує оптимальний інтелектуальний розвиток учнів і тим самим сприяє більш успішному засвоєнню ними знань [7.,ст.9]. Диференційований підхід до навчання – це створення педагогом невеликих груп всередині школи, класу (з урахуванням особистісних якостей учнів, їх нахилів, інтересів, здібностей, рівня готовності) і організація навчально-виховної роботи, що сприяє розвитку цих груп. Мета диференційованого підходу – пристосувати умови навчання до особливостей різних груп учнів [1.,ст.89] та забезпечити кожному учневі оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи на кожному етапі уроку. Продовження цих думок є і в працях сучасних відомих науковців. Зокрема О. Савченко відзначає, що одним із шляхів забезпечення результатів навчання в системі уроків є диференційований підхід [3.]. Диференційоване навчання передбачає трансформацію класних форм у типолого-групові форми навчання і забезпечує перехід від мікрогрупових форм – до індивідуальних. Диференціація навчання вимагає формування класів, груп за наперед визначеними критеріями, тобто організацію навчання з відносно гомогенним складом навчальної групи [5.,ст.119]. Зважаючи на найважливіші ознаки головних навчальних елементів – суб’єкти учіння та зміст навчання, П. Скіорський виділив основні та похідні принципи диференційованого навчання. Основними принципами, які знаходяться в постійній взаємодії, є принцип науковості та принцип природовідповідності. Принцип науковості передбачає суб’єктне адаптування наукових знань без втрати їх істинності, правдивості й об’єктивності, рухаючись від істинно-найпростіших форм до строго наукових. Принцип природовідповідності – це і адаптація до акселераційно-вікових, індивідуальних особливостей школярів під час закладання психолого-педагогічних умов навчання, і не менш глибоке повсякденне вивчення вчителем своїх учнів у процесі самого навчання; це врахування на стадії проектування навчання і в процесі його практичної реалізації загальних природних закономірностей, вікових та індивідуальних особливостей учнів [5., ст.122]. 

  До похідних принципів, які поглиблюють розуміння науковості змісту і природовідповідності до учнів, відносяться пари принципів, що знаходяться в паралельному взаємозв’язку: 

1. Принцип індивідуалізації та принцип диференціації. 
2. Принцип адаптовано високого рівня трудності і складності та принцип активності.
3. Принцип зв’язку навчання з життям та принцип самостійності. Актуальними для диференційованого навчання, на думку П. Сікорського, є і принцип наочності, принцип навчання швидким темпом, принцип гуманізації [5., ст. 123]. Сучасними дослідниками (О. Бугайов, А. Вороніна та ін.) було виділено дві форми диференціації за характером організації навчального процесу: профільну (зовнішню), яка передбачає навчання різних груп учнів за різними програмами та планами, що відрізняються змістом, структурою, обсягом вимог до знань, умінь; рівневу (внутрішню), як сукупність прийомів та засобів навчання, що використовуються для забезпечення досягнення учнями різного рівня знань на основі врахування індивідуальних можливостей. Головною метою диференційованого навчання є забезпечення кожному учневі оптимального характеру пізнавальної діяльності в процесі навчання. Використання рівневої диференціації дає можливість:

• гуманізувати освітній простір;
• формувати в учнів пізнавальні потреби, навички самооцінки, планування і регулювання своєї діяльності; 
• розвивати навички групової, парної, індивідуальної роботи;
• досягнути базового рівня освіти усім учням;
• максимально враховувати індивідуальні особливості, інтереси і здібності школярів. 

  Здійснення рівневої диференціації на практиці передбачає:

а) вивчення типологічних особливостей учнів та рівня їхньої успішності з метою загальної оцінки їхніх можливостей;

б) організаційне розв'язання проблеми диференціації, наприклад, поділ класу на групи з урахуванням навчальних можливостей учнів; знання структурно-логічних схем застосування диференційованих завдань, мета їх застосування та ін.;

в) вивчення вимог програми і змісту навчального предмета;

г) побудова на цій основі системи різнорівневих навчальних завдань; 

д) управління про¬цесом засвоєння знань.

  Рівнева диференціація навчання на уроці — проблема до¬сить складна. Тому, для ефективного її розв’язання потрібно дотримуватися таких педагогічних вимог: 

1. Враховувати загальну готовність учнів до наступної діяльності.
2. Для поетапної роботи добирати завдання по варіантах з можливістю передачі завдань від сильніших учнів до учнів з нижчим рівнем знань. (Це полегшує не тільки роботу вчителя у підготовці до уроку, а і роботу учнів, які можуть виконати посильне для кожного завдання). 
3. Обов’язково створювати ситуацію успіху для кожного учня.
4. Потрібно конструювати систему таких завдань, щоб вони поступово ускладнювались для сильних учнів і зменшувалась міра допомоги для слабших. (Однотипні завдання не створюють належних умов для розвитку мислення учнів). 
5. Виробляти уміння розподілу уваги: тримати у полі зору виконання завдання кожним учнем. (Не має значення кількість дітей у класі).
6. Добирати спосіб дозування часу. Завдання добирати такі, щоб приблизно одночасно закінчували усі групи учнів. 
7. Повинна бути естафета вправ, щоб сильніші учні вели за собою слабших. (Починається опитування з групи учнів, які найкраще засвоюють навчальний матеріал. Це дає можливість учням інших груп прослухати правильні відповіді, що сприяє міцнішому засвоєнню навчального матеріалу учнями з нижчим і низьким темпом навчання). 
8. Створювати об’єктивні умови вибору варіантів учнями, використовуючи різні засоби зворотного зв’язку. (Щоб здійснити поділ на групи учитель може дати завдання класу. Хто його найшвидше розв’яже – відноситься до першої групи. По мірі розв’язання цього завдання виділяється друга і третя група. Цей поділ умовний і рухомий тому, що сьогодні учень може бути в одній групі, а завтра вже в іншій. На уроці математики – у першій групі, а на уроці української мови – у третій. Окрім цього, починаючи з першого класу, учні повинні самі вчитися обирати завдання, за яким будуть працювати).
9. При поетапній роботі (якщо 3-4 етапи) не оцінювати учнів на кожному етапі, а тільки після виконання спільного завдання.
10. Не стримувати розвитку жодного учня.
11. Робота на уроці повинна бути не ефектною, а ефективною. 
12. Проводити перспективний аналіз діяльності власної та учнів: з якою метою планується використання того чи іншого способу диференціації , чому на даному етапі уроку, як продовжити розпочату роботу на наступних уроках.

  Учитель завжди повинен пам’ятати, що до кожної дитини у класі потрібно виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою сильніших і не принижувати моралізаторством слабших. 

  Якщо учень не зміг правильно обрати варіант, за яким буде працювати, то – підказати, підтримати, допомогти, не акцентуючи уваги на помилці. Важливе вміння – не допускати помилок, але ще важливіше – уміти виправляти їх. Адже, у житті діти будуть постійно стикатися з проблемами і школа повинна навчати учнів шукати шляхи їх розв’язку. 

  Відомо, що існують різні способи використання диференційованих завдань. Класифікують їх за етапами уроку в залежності від змісту, об’єму матеріалу, запасу і якості знань учнів та дидактичної мети уроку. Плануючи роботу з використанням технології рівневої диференціації потрібно брати до уваги те, що кожен спосіб має свої особливості і доцільність використання на певних етапах уроку, а саме:

  На етапі актуалізації опорних знань:

Спосіб 1. Підготовка до вивчення нового матеріалу. Робота дворівневих груп. 

  На етапі вивчення нового матеріалу:

Спосіб 2. Багаторазове пояснення. 

Спосіб 3. Вироблення правильного, свідо¬мого, виразного читання.

  На етапі закріплення вивченого:

Спосіб 4. Поєднання фронтальної, парної та індивідуальної роботи.

Спосіб 5. Зменшення міри допомоги слабшим і ускладнення завдань.

Спосіб 6. Варіативна робота над задачами.

Спосіб 7 . Додаткові завдання до основного. 

Спосіб 8. Групова робота.

Спосіб 9. Вільний вибір варіантів. 

Спосіб 10. Складання плану на уроках української мови (читання) і природознавства.

  Оскільки, наведені вище способи рівневої диференціації використовуються на різних етапах уроку, то необов’язково диференціювати навчальні завдання від початку до кінця уроку, а лише десять - п'ятнадцять хвилин, враховуючи мету уроку. Це дасть можливість вчителям систематично використовувати внутрішньокласну диференціацію з найбільшою користю для учнів. 

  Усі способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності учнів, диференціація за ступенем складності завдань та диференціація за обсягом.

  При диференціації за ступенем самостійності всім учням потрібно пропонувати завдання однакової складності, але диференціювати міру допомоги різним групам школярів: завдання з вказівкою на зразок способу використання дій, алгоритми, теоретичні довідки, інструкції, пам’ятки, завдання з різними елементами допомоги та інші. У системі вправ, переходячи від дії до зразка, представленого у розгорнутому вигляді, далі до завдань із скороченим зразком, а потім до завдань без зразка, учні усвідомлюють загальну логіку, переходячи до узагальнення прийому і переносу його в аналогічні умови.

  Для диференціації за ступенем складності потрібно добирати завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків, завдання репродуктивного і творчого характеру та інші [2.,ст.18-22]. Такий спосіб диференціації використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання.

  Диференціація за обсягом передбачає завдання однакового змісту, але диференціюється або його обсяг, або час на його виконання [4., ст. 2]. Визначаючи шлях і прийоми диференціації навчальної діяльності школярів бажано дотримуватись певних умов, що сприяють ефективності використання індивідуальних, групових і колективних форм роботи на уроці: 

1. Матеріал можна диференціювати за ступенем складності, за мірою самостійності, за обсягом роботи. 
2. Необхідно об’єднувати дітей у групи довільно, групи не мають бути постійними. Слід давати дітям самим обирати собі посильний вид роботи.
3. Використовувати диференційовані завдання систематично, майже на кожному уроці, уникаючи стандарту. 
4. Диференціація має проходити через різні етапи уроку.
5. Диференціацію бажано якнайширше застосовувати під час фронтальної роботи, коли учні розв’язують загальні навчальні завдання.
6. Процес засвоєння слід супроводжувати постійним контролем якості знань, умінь, навичок через самоперевірку, взаємодопомогу з наступною взаємооцінкою та самооцінкою [6.,ст. 3].

  Позитивним у диференційованому навчанні є: можливість ставити перед учнями навчальні завдання, що передбачають пошук; створюються передумови для використання комплексних розумових дій; навчальні завдання розв’язуються у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи; учитель здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано.

  Темпи просування у навчанні є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей дитини. Тому, щоб підвищити рівень засвоєння програми кожним учнем потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога. Дуже важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття, особливо на початковому етапі навчання.

  У програмі, яка втілює вимоги нового Держстандарту, акцентується увага на тому, що в опануванні української мови важливо враховувати те, що вона є не тільки предметом навчання, а й засобом засвоєння інших предметів шкільної програми. У процесі навчання грамоти важливо враховувати вміння, набуті дітьми в дошкільному віці. Учитель має забезпечити посильне навчальне навантаження тим учням, які певною мірою вміють читати й писати, та надати індивідуальну допомогу менш підготовленим. А це неможливо без цілеспрямованого впровадження рівневої диференціації.

  Головна мета індивідуалізації і рівневої диференціації – створення умов для успішного засвоєння змісту навчання для кожної дитини з врахуванням її індивідуальних особливостей. 

  Метою ж диференційованих завдань на уроках навчання грамоти є формування вміння читати за букварем.

  На уроках навчання грамоти (читання) об’єднання дітей у групи здійснюється залежно від найближчих перспектив навчання і попередньої підготовки учнів, тобто за способом читання.

І група – учні, які читають по буквах. Завдання вчителя – формування навички плавного поскладового читання.

ІІ група – учні, які вміють читати по складах. Завдання вчителя – формування навички читання цілими словами.

ІІІ група – учні, які вміють читати цілими словами. Завдання вчителя – формування навички виразного читання.

  Також, діти можуть об’єднуватися у групи за вмінням здійснювати навчальні дії. 

  Ступінь самостійності дитини стає ознакою диференційованої роботи.

  Для шестирічних першокласників завдання можна диференціювати у два варіанти. Починаючи з першого класу, учні самі повинні вчитися обирати для роботи завдання, яке вони зможуть виконати. Для цього використовується підставка з кольровими сигналами. Колір обраного варіанта діти повертають до вчителя.

  Під час роботи повинен підтримуватися зворотній зв'язок за допомогою спеціальних планшетів для письма, віял, підставок, сигнальних карток та ін., які можна використовувати на всіх уроках з першого по четвертий клас.

  Використання рівневої диференціації створює умови для кожного учня досягти мети своїми зусиллями, дає можливість домогтися загальної зайнятості дітей на уроках, при цьому дозволяє кожному учневі пройти свій шлях у навчанні, який він здатен пройти сьогодні. Адже, тільки продуктивна праця здатна виховати компетентну людину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Емелина А. В. Дифференцированный и индивидуальный подходы как основная составляющая методической базы современного урока // Начальная школа. – № 6. – 2007. – С. 89. 

2. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр-S, 1997. – 256 с.

3. . Седеревічене А. О. Дидактичні можливості диференціації змісту початкової освіти // Народна освіта. – 2007. – Вип. 3. – С. 22-26. 

4. . Сікорський П. І. Теоретико-методологічні основи диференційованого навчання. – Львів: Каменяр, 1998. – 196 с.

5. . Святченко О. В. Диференціація – умова успішного навчання // Поч. освіта. – № 12 (берез.) – 2007. – С. 3.

6. . Чиж С. Г. Формування готовності майбутніх учителів-словесників до диференційованого навчання молодших підлітків: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 2002. – 20 с. 

7. . Унт И. Индивидуализация и дифференциация обучения. – М.: Педагогика, 1990. – 192 с.

8. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кузін В'ячеслав Сергійович

студент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

Голян Наталія Вікторівна

доцент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

Анотація:

  З усією визначеністю можна стверджувати: електронні книгарні - принципово нова, багатообіцяюча, перспективна форма побутування книгарень в інформаційному суспільстві, основне призначення якої полягає в удосконаленні бібліотечного обслуговування. З Метою роботи є розкриття перспектив і проблем створення електронних книгарень, як фактор вдосконалення бібліотечного обслуговування користувачів.

  Ключові слова:

  У 21 столітті, часу максимального використання всіх досягнень науково-технічного прогресу і стрімкого розвитку електронно-цифрових технологій, змінився як напрямок діяльності книгарень, так і погляд на книгарні в сучасному світі. Все частіше в суспільстві звучать поняття: електронні інформаційні ресурси, цифрові документи, електронні книгарні. Все частіше для отримання інформації використовуються інтернет-ресурси.

  Чим корисні такі книгарні ? Тим, що є можливість роботи з каталогами, доступу до електронних матеріалів: цифрованих друкованим роботам (книг, журналів, ілюстрацій, карт, діаграм, графіків), фотографій, кіно і відеофільмів, картинам, тривимірним моделям, анімації, аудіо файлів і так далі. Каталоги і багато електронні матеріали пропонуються в режимі вільного безкоштовного доступу. Серед інших переваг можна назвати такі, як: істотне підвищення якості бібліотечного обслуговування, зменшення потреби в бібліотечних будівлях, цілодобовий режим роботи, висока оперативність обслуговування, в тому числі шляхом електронної доставки документів, позитивний вплив на розвиток освітньої системи, позитивна зміна характеру надання послуг, змісту , умов праці бібліотечних працівників і багато іншого. Зрозуміло, всі ці властивості можуть розкритися лише при наявності відповідних технічних передумов.

  Електронна книгарня − інформаційна система, що дозволяє надійно зберігати і ефективно використовувати різноманітні колекції електронних документів, локалізованих в самій системі, а також доступних через телекомунікаційні мережі.

  У складі електронної книгарні є можливість виділити три блоки:

1. сервер зв'язку, що забезпечує доступ до програмно-інформаційного комплексу електронної книгарні;
2. інформаційний сервер − інформаційно-пошукова система, що забезпечує доступ до інформаційних ресурсів електронної книгарні;
3. сервер управління доступом користувачів книгарнями до інформаційних ресурсів;
4. сервер зв'язку забезпечує мережеву взаємодію клієнтської бази.

  Інформаційний сервер − це сховище даних, що представляють колекції різнорідних логічних або фізично взаємопов'язаних баз даних, що утворюють компоненти трирівневої моделі електронної книгарні, доступ до яких забезпечується засобами інформаційно-пошукової системи. При цьому пошукові та інформаційні компоненти, традиційно реалізовані у вигляді структурованих баз даних, в той час як компоненти рівня первинної інформації можуть бути представлені повнотекстовими базами даних, так і колекціями файлів, кожен з яких зберігає найчастіше образ в тому чи іншому графічному або друкованому форматі .

  Сервер управління доступом до інформаційних ресурсів, який реалізує обмеження доступу до компонентів електронної книгарнями, є спеціалізованою системою, що забезпечує підтримку пошукового процесу, а також можливості адміністративного обліку і управління доступом на рівні окремого користувача до окремого інформаційного та функціонального ресурсу. Реалізується у вигляді спеціалізованих баз даних, в тому числі:

1. каталогу інформаційних ресурсів, що зберігає відомості про локалізовані і асоційованих ресурсах;
2. каталогу користувачів, що зберігає облікові дані про кожного користувача і список доступних йому інформаційних ресурсів;
3. технологічні бази даних сеансів, що містить інформацію про поточний стан кожної пошукової сесії;
4. бази даних обліково-статистичної інформації про використання;
5. ресурсів.

  Такі засоби дозволяють створювати каталоги доступних ресурсів для кожного окремого користувача, захищаючи певні бази або масиви книгарнями від несанкціонованого доступу. Крім того, можна заборонити доступ в разі, якщо фізична адреса відправника запиту відрізняється від адреси, зафіксованого в каталозі. Таким чином, сервер підтримує рівень пошукової сесії як послідовність сеансів - операцій, здійснюваних користувачем в середовищі інформаційно-пошукової системи електронної книгарні. Такими операціями можуть бути:

1. вибір формату представлення;
2. встановлення параметрів пошуку, бажаних для даного користувача;
3. складання запиту;
4. здійснення пошуку;
5. перегляд результатів;
6. навігація в протоколі.

  Нагальність створення електронних бібліотек обумовлюється декількома факторами, серед яких: стрімкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій, збільшення кількості документів, які існують лише в електронній формі, збільшення потреби громадян у віддаленому доступі до інформації, дедалі глибша звичка, перш за все науковців і учнів, працювати тільки з електронними варіантами документів і, нарешті, прагнення самих бібліотек надати своїм користувачам інформаційні послуги покращення енного якості. Електронні масиви інформації сьогодні стають одним з найважливіших компонентів бібліотечна-інформаційної системи.

  Перед книгарнями XXI ст. ставляться все більш складні завдання, вирішення яких обумовлює кардинальну зміну не тільки методів роботи, але і самої форми їх побутування. Стрімко мінливий світ інформаційних технологій впливає практично на всі сфери бібліотечної роботи, спонукаючи книгарнями впроваджувати нові інформаційні технології і програмно-технічні засоби, для вирішення бібліотечна-бібліографічних та інформаційних задач, націлених на задоволення практично будь-яких інформаційних потреб користувачів.

  Усі ці фактори стимулюють появу електронних книгарень, що кооперуються нині в територіальні та інші освітні портали, які формують інформаційний простір, що сприяє створенню єдиної електронного інформаційного середовища.

  Діяльність електронних книгарень націлена на вдосконалення бібліотечно-інформаційного обслуговування. Безсумнівно, електронні книгарні будуть розвиватися і вдосконалюватися, поступово електронні книгарні перетворюються в «громадські центри інформаційного суспільства».

  Електронні книгарні, що надають можливість роботи з сучасними освітніми ресурсами в режимі вільного доступу, сприяють підвищенню ефективності і якості професійної діяльності.

Список літератури

1. Мещеряков Е.В., Хомоненко А.Д. Публикация баз данных в Интернете. - СПб.: БХВ-Петербург, 2001. - 560 с.

2. Пашкова В. Нові проекти: інформаційна грамотність, електронні бібліотеки, розвиток КНИЖКОВИХ колекцій // Бібліотечна планета. - 2006. - №2. - С.23

3. Тоні Ф. В очікуванні творця. Любіть електронну книгу - джерело знань // Учительська газета. - 2009. - №49.

4. Анохін С.Ю. Електронні бібліотеки // Журнал «Народна освіта» № 2 (+1355), 2006. - С.35-39.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Андрійчук Богдан Ігорович

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки,

Україна, м. Луцьк

Тімофєєва Тетяна Сергіївна

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки,

Україна, м. Луцьк

  Анотація. Подано комплексний аналіз поняття «господарська правосуб’єктність» як елемента правового статусу суб’єкта господарських відносин. Розмежовуються поняття «господарська правосуб’єктність» та «господарська компетенція».

  Ключові слова: правосуб’єктність, господарська правосуб’єктність, господарська компетенція.

  Реалізація права вимагає певних особливостей, визнаних або встановлених законом для всіх суб'єктів права. Сукупність цих ознак утворює поняття «правосуб'єктності». Саме господарська правосуб’єктність є домінуючою ознакою, що характеризує правовий статус суб’єкта господарювання.

  Правосуб’єктність як правова категорія визнає за особою можливість бути учасником правовідносин, мати права та обов’язки, тобто виступати суб’єктом права. Галузева правосуб’єктність стосується діяльності особи в певних сферах суспільного життя, що складають окремий предмет правового регулювання. Таким чином, господарська правосуб’єктність визнає за особою здатність бути учасником правовідносин у сфері господарських відносин [4, с. 39].

  Для участі у сфері господарювання особа повинна бути наділена необхідними для цього правами та обов’язками. Без цього особа не зможе ні досягнути визначеної мети, ні виконати поставлених перед нею завдань, ні набути статусу суб’єкта господарського права, ні взагалі стати учасником господарських відносин.

  Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов'язків [6, с. 95]. Це визначення знайшло закріплення і у статті 55 Господарського кодексу України, де зазначається, що суб’єктами господарювання є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків). Це означає, що в межах загального права фізичних та юридичних осіб на здійснення господарської діяльності особа, визнана в установленому порядку суб’єктом господарської діяльності, безпосередньо здійснює права і несе обов’язки, обумовлені конкретними господарськими відносинами [5, с. 47] .

  Проте, на нашу думку, ототожнення понять «господарська правосуб’єктність» та «господарська компетенція» є спірним. Такі поняття треба розмежовувати, але при цьому не виключаючи їх тісного взаємозв’язку. Це досить взаємопов’язані категорії, які загалом і формують передумови участі особи в господарських правовідносинах [3, с. 95]. Господарська правосуб’єктність є ширшим поняттям і включає в себе господарську компетенцію як елемент.

  Компетенція не може бути зведена до «здатності» і до «загальних можливостей», це щось більш конкретне, ніж загальні можливості; це сукупність визначених, уже наявних прав. Обсяг компетенції не може бути змінено з власної волі суб’єкта. Обсяг правоздатності менш конкретний, але також не безмежний. Якщо компетенція вказує, якими правами й обов’язками суб’єкт уже володіє через те, що належить до певної категорії учасників господарських відносин, то правоздатність показує, якими правами й обов’язками він може володіти понад це [3, с. 94] .

  Крім того, у правовій науці використовуються терміни «правоздатність та дієздатність» (зокрема у працях дослідників А.Є. Пілецького, В.С. Щербини), що вважаємо другими елементами господарської правосуб’єктності [4, с. 40]. Адже варто розмежовувати здатність мати право та здійснювати його (господарська правоздатність та дієздатність) від самого права (господарська компетенція). Господарська компетенція як сукупність прав та обов’язків реалізується за допомогою господарської правоздатності та дієздатності, що означає можливість мати таку сукупність прав та обов’язків. Це охоплюється поняттям «господарська правосуб’єктність», без якої неможлива участь суб’єкта у господарських правовідносинах. Вона в свою чергу по-різному визначається у Цивільному кодексі (ЦК України) та Господарському кодексі України (ГК України).

  Відповідно до ст. 91ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа,крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині [2]. Однак, їх поява має свої особливості (державна реєстрація, наявність установчих документів, у яких містяться відомості про найменування і місцезнаходження юридичної особи, про органи управління і контролю, їх компетенцію,мета, предмет, а саме вид господарської діяльності,на яке законодавство встановлює певні ліміти, передбачаючи ліцензування, квотування тощо) [1].

  Положення Господарського кодексу України, на відміну від Цивільного кодексу, що закріплює універсальну правоздатність юридичної особи, передбачають спеціальну правоздатність – наявність у юридичної особи таких прав та обов'язків, які відповідають меті і завданням її діяльності [7].

  Таким чином, господарська правосуб’єктність є необхідною та домінуючою ознакою правового статусу суб’єктів господарських відносин, яка в свою чергу містить такі елементи, як господарська компетенція, господарська правоздатність та дієздатність. Дані поняття не ототожнюються, а знаходяться у тісному взаємозв’язку. Відповідно господарська правосуб’єктність визначається як спеціальна правова властивість суб’єктів господарювання бути учасником господарських відносин, а саме здатність мати права та обов’язки і здійснювати їх для виконання своїх завдань та статутних цілей.

Література:

1. Господарський кодекс України: чинне законодвство із змінами та допов. На 03 жовтня 2017 року: офіц. текст/ Верховна Рада України. – Київ: Алерта, 2017. – 176 с.

2. Цивільний кодекс України: чинне законодавство із змінами та допов. на 06 липня 2016 року: офіц. текст/ Верховна Рада України.– Київ: Алерта, 2016. – 306 с.

3. Гарагонич О. В. Поняття та ознаки господарської компетенції / О. В. Гарагонич // Порівняльно-аналітичне право. - 2016. - №3. - С. 93-96.

4. Ментух Н. Ф. Поняття господарської правосуб'єктності/ Н. Ф. Ментух// Адвокат. - 2011. - №2(125). - С. 39-41.Несинова С.В. Господарське право України. Навч. посіб. /С.В. Несинова, В.С. Воронко, Т.С. Чебикіна.- Київ.: Центр учбової літератури, 2012. – 564 с.

5. Щербина В. С. Господарське право: підручник/ В. С. Щербина. - 2-е вид., доп. і перероб. - Київ: Юрінком Інтер, 2005.- 592 с.

6. Щодо надання роз’яснень стосовно правосуб’єктності підприємства: лист[Електронний ресурс]/ Міністерство Юстиції України. – 2004. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v1332323-04. – Назва з екрана (дата звернення 22.11.2017).

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Лісовська Алла Анатоліївна

Коростенський міський колегіум

Місто Коростень

  Анотація: висвітлено поняття компетентність та компетенція, розглянуто питання та реалізація компетентнісного підходу в навчанні дітей початкової школи, його перспективність, використання необхідних методів та методик задля розвитку компетенції у молодших школярів.

  Ключові слова: компетенція, компетентність, компетентнісний підхід у навчанні.

  Розбудова демократичної держави та створення, розвиток громадянського суспільства не можливо уявити без доцільно якісної підготовки молоді, особливо школярів початкової школи. Адже саме в ранньому віці формуються та закладаються основні риси компетентної людини. 

  На сьогоднішній день, з огляду на стрімкий розвиток процесів державотворення, саме таку особистість, що уособлює риси соціально-активної, цілеспрямованої, та, яка готова швидко приймати важливі рішення як економічного, політичного так і соціального характеру потребує наша країна. У зв’язку з цим, в освіті України почався новий етап розвитку, який ми пов’язуємо зі змінами світогляду та менталітету людини. Так за «законом України про освіту» Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державний стандарт початкової освіти, затверджений 20 квітня 2011 року Кабінетом Міністрів України, побудовано на засадах особистісно орієнтованого, компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової загальної освіти [3].

  Сьогодні, виникають суперечності різних сфер нашої життєдіяльності, а тому, ми маємо формувати у молодших школярів риси компетентної особистості. Таким чином, компетентнісний підхід це важлива складова навчання. 

  Цінний спеціаліст той, хто готовий в будь-яку хвилину прийняти важливе рішення, використати правильний підхід, креативність для розв’язання тієї чи іншої задачі. Протягом довгого часу саме шкільну освіту звинувачували в тому, що вона не готує дитину до дорослого життя, а лише дає певні знання. Та з іншого боку, це марне гаяння часу коли педагог дає спочатку певні знання, а вже потім приділяє увагу на підготовку до життя.

  Компетентнісний підхід дуже тісно пов'язаний з такими підходами до навчання, як особистісно орієнтований та діяльнісний. Перший потребує свого перетворення з загальної моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, а також трансформації змісту освіти. На противагу йому, діяльнісний підхід реалізовується лише в діяльності, тобто під час виконання сукупності певного виду дій конкретним учнем.

  Перехід до компетентнісного підходу це переорієнтація з самого процесу навчання на результат освіти під час діяльності учнів, це перенесення акценту з накопичення визначених знань, навичок та умінь на формування і розвиток у дітей, здатності застосовувати їх у практичній діяльності, а також досвід в певних ситуаціях. 

  Протягом довгого часу освіта в початкові школі будувалася за принципом надати учневі знання, а також організувати підґрунтя для формування навичок та звичок. На жаль, сьогоднішні реалії життя висувають набагато вищі вимоги, а тому, фундаментальні знання виявляються недостатніми для впевненого просування у житті. 

  Істотно помітною стає особливість до тенденції виокремити старання та досягнення кожної особистості. Саме тому, неабияку цінність для життєвого успіху набуває компетентнісна освіта. Яка дає можливість вийти за межі традиційного навчання, в змісті якого результатом система знань, умінь та навичок учня, а не здатність результативно діяти. З цього випливає, що теоретичне навчання змінюється в напрямку його застосування на практиці.

  Актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості [3].

  Між тим компетенція та компетентність це різні поняття. Як зазначають досвідчені педагоги, « компетенція – це суспільна норма та вимога, вона включає знання, уміння, навички та способи діяльності, певний наявний досвід. Компетенція не являє собою рису особистості». Вона формується в процесі засвоєння учнем і перетворюється таким чином у компетентність.

  Тут важливо виділити базові поняття компетентнісної освіти, такі як:

• компетентнісний підхід;
• компетентність та компетенція;
• ключові та предметні складові компетентності.

  Охарактеризуємо сутність кожного з них. 

  Вчені визначають компетентнісний підхід, як спрямованість навчально-виховного процесу на формування та розвиток базових та предметних компетентностей. В результаті такого процесу повинна сформуватися загальна компетенція, яка являє собою інтегровану характеристику досягнень учня. Вона набувається шляхом навчання, особистого, пізнавального та життєвого досвіду. Компетентність – це володіння учнем певною компетентністю, це інтегрована знатність особистості, яка набувається в процесі навчання та охоплює знання, уміння, навички та досвід, які можуть реалізуватися на практиці. Саме тому, не можна зводити компетентність лише до фактичних знань. 

  Отож, термін «компетенція» визначається як коло питань, якими людина повинна володіти, а також конкретна сфера діяльності, в якій особа має володіти компетентністю. Ми розглядаємо компетенцію як об’єктивну категорію, суспільно визначений рівень знань, а також, певних умінь та навичок у певній сфері діяльності людини. Також варто зазначити, що вона являє собою заздалегідь задану соціальну норму. Результатом набутку компетенції є компетентність, яка завбачає особистісну характеристику, а також, ставлення до предмета діяльності.

  Компетентність - це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності. 

  Освітня компетенція – це здібність учня виконувати нелегкі види діяльності, це особиста якість, яка уже склалась. Освітня компетенція існує в реальному проміжку часу, вона належить особистості та може підлягати афективним трансформаціям, а також, має емоційне забарвлення.

  В порівнянні з іншими результатами освіти компетенція це:

а) інтегрований результат освіти;

б) проявляється ситуативно;

в) існує як потенціал, який наповнюється конкретним змістом та проявляється в конкретній ситуації.

  Компетентність:

а) інтегрований результат освіти;

б) на відміну від функціональної грамотності дозволяє розв'язувати цілий клас задач;

в) на відміну від навички є усвідомленою (передбачає етап визначення мети);

г) на відміну від уміння є здатною до перенесення (пов'язана з цілим класом предметів впливу), удосконалюється не шляхом автоматизації та перетворення на навичку, а шляхом інтеграції з іншими компетентностями: через усвідомлення загальної основи діяльності зростає компетентність;

д) на відміну від знання існує у формі діяльності (реальної чи мисленнєвої), а не інформації про неї [5, с.10-13]. урахуванням вимог навчальних досягнень учня за весь період навчання в школі, у суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати сьогоднішнім запитам суспільної, політичної та економічної сфер для швидкої адаптації, як в майбутній професії так і в суспільному житті.

  Отже, ми вбачаємо перспективність компетентнісного підходу у змісті початкової школи саме в тому, що він передбачає неабияку готовність учня до продуктивної та успішної діяльності в різних сферах. Також, обов’язково наголошуємо, що основним завданням педагога є виховати, пробудити у дитини основні складові компетентності, навчити ними користуватися, розвивати такі навички у подальшому житті. Тому, вчитель постійно має самовдосконалюватись.

  «Закон України про загальну середню освіту» наголошує на вихованні у дітей шаловливого ставлення до родини, народних звичаїв та традицій, а також, розвиток та формування у школярів їхньої особистості, наукового світогляду, навичок та вмінь. Як ми встигли помітити, не тільки вчені працюють над питанням поняття «компетентності», але і держава всіма шляхами намагається надати свою підтримку та допомогу.

  Отже, компетенція – це уміння та знання в конкретні сфері діяльності людини, а ось компетентність – це правильне застосування компетенції.

  В реаліях сучасного життя не тільки педагоги повинні пристосовуватись до новітніх вимог навчання, а й кожна особистість повинна усвідомлювати те, що для того, щоб стати конкуренто здібним, готовим приймати рішення будь-якої складності та відповідати критеріям певної професійної сфери необхідно володіти компетентністю на належному рівні.

  Досвід показав, що молода людина, яка прагне бути успішною, повинна володіти такими якостями як критичність мислення, мобільність знань та гнучкість методів.

  Безперечно, людина з такими якостями буде гарним спеціалістом в сфері своєї діяльності. Але, шляхи та методи для повного оволодіння людиною компетентності ще не розроблені та видаються доволі складними. Справа в тому, що над цим питання працюють як вчені так і вчителі-практики, адже самі основи цієї якості починають формуватися в період навчання у початковій школі. Пропонуємо, як один з варіантів, намагатися вчителю у процесі навчання дотримуватись моделі психолого-педагогічного супроводу розвитку учня. Вона спрямована саме на формування в учнів компетентності.

  Отож, сама модель психолого-педагогічного супроводу учня в системі компетентнісно орієнтованого підходу до навчання ґрунтується на уявленнях про компетентність, де вона являє собою загальну здатність особистості та над предметне утворення, як інтегрований результат навчання, який пов’язаний з умінням людини використовувати знання та власний досвід в певних життєвих ситуаціях. Ця модель охоплює три основні види компетентностей: соціальні, які пов’язані з життям суспільства та соціальною діяльністю, які пов’язані з внутрішньою мотивацією, інтересами та індивідуальним вибором особистості; функціональні, які пов’язані з умінням оперувати науковими знаннями та фактами. Саме тому, комплекс цих всіх життєвих умінь є провідним у системі компетентнісного підходу, а також він являється кінцевим результатом навчання.

  Усі компетентності тісно пов’язані між собою. Тому, кожен учасник системи тим чи іншим чином впливає на соціальну, мотиваційну та функціональну компетентності. Ми здійснили графічний розподіл суб’єктів за ознакою пріоритетності впливу: сім’я та початкова школа мотивують дитину до навчання та розвиток – це мотиваційна компетентність, шкільна та вища освіта сприяють створенню умов для набуття та навчання і розвитку учня – це функціональна компетентність, а ось інші суб’єкти системи сприятимуть соціальному розвитку та становлення особистості – це соціальна компетентність. 

  Цю схему ми розглядаємо з точки зору коли формування компетентності здійснюється шляхом від мотивів через набуття конкретного соціального досвіду до соціалізації . Потім цей ланцюжок стає більш складним і повторюється на новому рівні розвитку учня.

  Однією із обов’язкових вимог сучасної освіти є її узгодження з потребами сучасності та орієнтація навчально виховного процесу на набуття ключових компетентностей та організація впровадження цього в навчальний процес. Початкова освіта – це база шкільного навчання, так я к саме в цей період закладаються основи подальшого шкільного навчання та розвитку учнів. 

  Ми орієнтуємося на ключові компетентності направлені на охоплення загальних навчальних та пізнавальних умінь. Неможливо досягти повного оволодіння компетентністю в початковій школі, адже, шкільна компетентність – це лише невелика частина навчальної та загально-навчальної компетенції в житті. Через це, ми маємо сприяти не самій підготовці дитини до навчання в школі, а про її повноцінне шкільне життя. Цікавий факт, порівнюючи нашу дитину з учнем іншої країни, вона випереджає іноземця інтелектуально, але українцю бракує достатнього рівня компетенції.

  Загальновизнано, що метою комунікативної компетенції є формування усних та писемних мовленнєвих вмінь. А тому, ми використовуємо в навчальній діяльності діалоги та монологи, інсценізування казок, ігри різного виду та типу, проводимо нестандартні уроки, приділяємо увагу словниковому запасу слів дітей у роботі з словниками, пропонуємо складати слова та словосполучення, а згодом і речення, використовуємо мовні інтерактивні технології, прийоми педагогічної техніки, організовуємо роботу направлену на складання пам’ятки, а також, відпрацювання з дітьми з використанням конструкцій «Я вважаю», «Перепрошую», «Я певен», «Дозвольте». Інформаційні передбачають оволодіння вміннями здобувати різноманітну інформацію, осмислювати й використовувати її. Тому в навчально-виховній діяльності: вчимо дітей працювати з підручником, словниками, зошитами з друкованою основою; пропонуємо пам’ятки: «Робота над текстом», «Учись читати правильно», «Учись читати виразно», «Учись переказувати близько до тексту», «Короткий переказ», сприяємо знайомству учнів з дитячою періодикою, стимулюємо їх роботу з комп’ютером. З цією метою, ми залучаємо учнів до виконання творчих завдань, до участі в інтелектуальних заходах, а також, впроваджуємо домашні диференційовані завдання.

  На нашу думку, навчання має бути творчим та пошуковим, освіта повинна стати з часом самоосвітою, а процес виховання – самовихованням, розвиток перетворитися на саморозвиток. Навчально-виховний процес в початковій школі має на меті поступове забезпечення, підґрунтя для подальшого розвитку та життєвого успіху дитини. Слід приділити велику увагу формуванню вміння вступати в розмову та організовувати процес комунікації під час спілкування, а також швидко та точно реагувати в певній ситуації, бути готовим прийняти рішення або йти на ризик. Саме тому, ми дійшли висновку, що учні навчаються на практиці, тобто в житті, діяти в межах власного розсуду та без опіки батьків, що сприяє розвитку креативності та винахідливості дітей, а потім до життя в соціальному середовищі.

  Наш підхід – навчати таким чином, щоб кожен з учнів усвідомлював на скільки навчання є необхідним елементом в його житті. І якщо він оволодіє всіма необхідними навиками, тоді реалізує свої задуми в житті та знайде місце в суспільстві. А тому необхідно навчати дітей такими методами, які сприятимуть активному розвитку умінь школярів та розвитку їх навичок та вмінь. Для того, щоб молодші школярі розуміли причинно-наслідкову сутність, необхідно часто використовувати запитання в навчальному процесі. Одним із найголовніших завдань вчителя вважаємо, навчити дитину думати та діяти самостійно. Учень повинен усвідомлювати, що насправді, знає той, хто вміє вдало використовувати свої знання на практиці, а не просто переказувати теоретичний матеріал. Тому вчителі повинні проводити моніторинг учнів для визначення доцільних прийомів та методик впровадження компетентнісного підходу.

  Дуже популярними сьогодні стали диференційовані методи навчання, до яких відносять: знання індивідуальних особливостей учнів, уміння аналізувати шкільний матеріал, виявляти труднощі, дотримуватися педагогічного такту – тому на уроках спонукаємо дітей самостійно робити свій вибір, вирішуючи нескладне проблемне питання; складати план розгорнутого уроку, з огляду на індивідуальні особливостей дітей. З огляду на це, намагаємось створити гарні умови для розвитку дітей. Щоб не допустити слабких у своєму розвитку дітей, намагаємось вбачати в кожному учневі особливість характеру та рис, підкреслювати індивідуальність кожного. Для досягнення успішного результату під час навчального процесу користуємось диференційованим підходом до навчання та черпаємо знання та методичні поради з методичної літератури, а також, регулярно знайомимось з роботами педагогів-новаторів.

  Ми провели аналіз понять компетенція та компетентність. Тому, варто підкреслити, що ці поняття слід розрізняти. Компетентність відноситься до сфери діяльності людини, в якій вона компетентна. На противагу цьому, компетенція це офіційно закріплене коло вимог, повноважень, які містить певний орган, що зобов’язує особу бути компетентним в тому чи іншому колі питань.

  Отож, компетенція полягає у особистісних здібностях та якостях, володінні професійними знаннями, які необхідні для виконання поставленого завдання. А ось компетентність це якість, якої можна навчитися, наприклад, в початковій школі. Тому досвідчений вчитель той, хто використовує всі необхідні методи та методики задля розвитку компетенції у молодших школярів.

Список використаних джерел

1. Береза В.Д., Комунікативна компетенція як основа формування національної свідомості особистості//Рідна школа. - 2006. - № 5. - С. 1 – 4.

2. Бех І. Д. Духовні цінності розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. - №4. – С. 124 – 129.

3. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти // Початкова школа. – 2010. – № 9. – С. 1-4.

4. Дідик О. В. Компетентнісно орієнтовне навчання // Х.: Основа. – 2010.

5. Дідух М. В. Ігрові прийоми навчання читати // Початкова школа. – 1991. – №1. – С. 10–13.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Білюк Андрій Вадимович

Магістрант, спеціальність «Економіка підприємства»

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Україна, м. Кам’янець-Подільський

  Анотація: у статті визначено та узагальнено критеріїв оцінки ефективності діяльності комунальних підприємств, обґрунтовано необхідність обов’язкового застосування комплексного підходу до аналізу ефективності діяльності комунальних підприємств.

  Ключові слова: комунальне підприємство, економічна ефективність, соціальна ефективність, оцінка ефективності.

  Постановка проблеми. Протягом останніх років у вітчизняній науці та практиці державного регулювання популярною стала тема формування ефективного та самодостатнього місцевого самоврядування. Посилення уваги до проблем місцевого розвитку продиктоване, передусім, слабкістю фінансової і ресурсної бази економіки більшості українських селищ і міст, її залежністю від зовнішньої допомоги, зокрема з державного бюджету. Між тим, як свідчить закордонний досвід, така ситуація є аномальною і вкрай небезпечною як для економічного, так і соціального розвитку економіки країни. У зв’язку із цим постає питання пошуку нових механізмів і ресурсів, здатних забезпечити сталий розвиток місцевих громад і територій, заснований на реалізації неабиякого внутрішнього потенціалу. Одним із найважливіших засобів досягнення різних тактичних і стратегічних соціально-економічних цілей регіонального розвитку, - є комунальні підприємства, які за своєю сутністю є економічною основою місцевого самоврядування. Між тим і досі в наукових колах, серед юристів, політологів, економістів, фахівців у сфері державного управління точаться суперечки щодо визначення оптимальних форм та методів управління ними, а також критеріїв оцінки ефективності їх діяльності. У той же час, ефективне управління комунальними підприємствами в сучасних умовах глобалізації вимагає використання якісно нових, науково обґрунтованих підходів щодо оцінки ефективності їх діяльності.

  Аналіз досліджень та публікацій останніх років свідчить про інтерес науковців до питання оцінки ефективності діяльності комунальних підприємств. Значний вклад у розробку проблеми внесли Григораш О.В., Плакида С.І., Забаштанська Т. В., Лаврененко В.В., Олександренко І.В., Філіпова О.С. і Яремко І.А. Предметом дослідження цих авторів є виявлення підходів до визначення ефективності діяльності комунальних підприємств [1], побудова дієвого механізму управління майном територіальних громад та його подальше вдосконалення [2; 3]. Віддаючи належне зазначеним науково-практичним та теоретико-методологічним напрацюванням вітчизняних учених, зазначимо, що проблема вимагає більш глибокої розробки та подальшого різнобічного висвітлення. 

  Метою статті є визначення та узагальнення критеріїв оцінки ефективності діяльності комунальних підприємств.

  Виклад основного матеріалу. Варто відзначити, що поняття ефективності, по відношенню до комунальних підприємств відрізняється від поняття економічної ефективності, яке застосовується під час оцінки діяльності приватних підприємств. Зазвичай, ефективність діяльності приватних підприємств оцінюють за комерційними показниками, такими як, прибутковість та рентабельність майна чи бізнесу у цілому. По відношенню ж до об’єктів комунальної власності, на нашу думку, необхідно оцінювати не лише економічну ефективність, а й соціальну, тобто визначати ефективність діяльності комунального підприємства з точки зору інтересів відповідної територіальної громади, яка є власником його активів. Отже для оцінки ефективності діяльності комунальних підприємств повинні застосовуватися два підходи:

• економічний (або комерційний), який оцінює ефективність управлінських рішень із точки зору отриманого доходу чи економічної доцільності угоди;
• соціальний, що дозволяє оцінити ефективність управління об’єктами комунальної власності з точки зору користі управлінських рішень для місцевої громади.

  В економічній теорії та практиці існує цілий ряд загальноприйнятих показників (груп показників), які дозволяють проаналізувати економічну ефективність діяльності підприємства; відобразити ступінь ефективності функціонування підприємства, як цілісного майнового комплексу. До таких індикаторів відносять показники рентабельності, ділової активності, структури капіталу, фінансової стійкості, ліквідності та інвестиційні критерії [4]. 

  Відмітимо також й те, що окрім підприємств, які здатні приносити прибуток до бюджету й ефективність діяльності яких можна оцінити за допомогою застосування економічних показників, до складу комунальних підприємств, входять й такі підприємства, діяльність яких із самого початку не була спрямована на комерційний ефект. Утримуючи такі підприємства, органи місцевого самоврядування задовольняють спільний інтерес, а саме надають суспільні блага для населення, що проживає на території відповідної територіальної громади. Оцінити ефективність діяльності таких підприємств за допомогою традиційних ринкових оцінок (за показниками рентабельності, прибутковості) не є можливим. Тому, беручи до уваги те, що метою діяльності таких підприємств є не максимізація прибутку, а в максимальне задоволення потреб споживачів при розумному рівні витрат, для оцінки ефективності їх діяльності слід застосовувати соціальний критерій. У даному випадку при визначенні соціальної ефективності діяльності комунальних підприємств потрібно відповісти на питання: на скільки вони покращують якість життя населення, на скільки динамічно розвивається територіальна громада тощо[5]. 

  Проаналізувавши погляди вітчизняних дослідників щодо цього питання нами була узагальнена система показників оцінки ефективності діяльності комунальних підприємств (див табл. 1). 

Таблиця 1

Критерії ефективності діяльності комунальних підприємств

  Складено автором за джерелами[3, 4, 5].

  Таким чином, доходимо висновку стосовно того, що по відношенню до підприємств комунальної форми власності може бути використано два підходи та відповідно дві групи критеріїв оцінки ефективності управлінських рішень.

  Враховуючи те, що економічна ефективність виражається через підвищення прибутковості, оцінювати її слід, у першу чергу, за показниками прибутковості, розміру доходу, що відраховуються до бюджету тощо, тобто за економічними критеріями. Але не слід забувати і про соціальні критерії, а саме, про ефективність діяльності із точки зору інтересів мешканців відповідної територіальної громади. 

  Та чи інша форма ефективності діяльності комунального підприємства переважатиме в залежності від поставлених йому цілей. Варто пам’ятати, що по відношенню до комунальних підприємств може бути декілька цілей їх діяльності, які у свою чергу залежать від багатьох параметрів, а саме – соціальної значимості сфери діяльності, її прибутковості, законодавчих обмежень щодо її здійснення [6]. Саме тому, при виборі певного напрямку діяльності комунального підприємства, органам місцевого самоврядування слід виходити з поточної суспільної корисності; економічної та соціальної ефективності та довгострокових інтересів місцевої влади. 

  Що стосується вибору форми управління підприємствами комунальної власності зазначимо, що після проведення аналізу їх діяльності може прийматися рішення про їх реформування, припинення діяльності, ліквідацію, що потягне за собою продаж закріпленого за ними комунального майна, або його передачу в оперативне управління іншим комунальним підприємствам та закладам.

  Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступний висновок: оцінку ефективності діяльності підприємств  комунальної форми власності варто здійснювати за економічним і соціальним критеріями, адже результативність діяльності комунального підприємства не завжди визначається прибутковістю, необхідно враховувати і соціальний аспект, оскільки діяльність комунальних підприємств в основному спрямована на вирішення саме соціальних задач відповідної територіальної громади.

Література:

1. Григораш О.В., Плакида С.І. Роль і місце економічної діагностики в підвищенні ефективності управління діяльністю підприємства // Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіону: збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції. – 2011.– Т.2. – C. 37-41.

2. Забаштанська Т. В. Державне регулювання комунального господарства України автореф. дис. канд. екон. наук : 08.00.03 / Т. В. Забаштанська. Чернігів: Чернігівський національний технологічний університет, 2014. – C. 17-20.

3. Лаврененко В.В. Концепція ключових показників ефективності (KPI) в управлінні підприємствами // Стратегія економічного розвитку України. – 2010 – Вип. 27. – C. 151-156.

4. Олександренко І.В. Методичні підходи до діагностики ефективності діяльності підприємства // Економічний форум. – 2013. – № 4. – C. 125 – 135.

5. Філіпова О. С. Сучасна характеристика ефективності діяльності підприємств житлово-комунального господарства / О. С. Філіпова // Економіка і управління. – 2012. – № 1. – С. 129-135.

6. Яремко І.А. Економічна і суспільна ефективність діяльності муніципальних природних монополій / І.А. Яремко // Економічний аналіз : зб. наук. праць Тернопільського національного економічного університету . Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету Економічна думка, 2011. – Вип. 9. – Частина 1. – С. 402-405.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шикарев Игорь Александрович

магистр кафедры Информационно-сетевой инженерии

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена обзору баз данных в облаке, DBaaS и перспектив внедрения облачных даз данных для новых или уже существующих проэктов.

  Ключевые слова: облачные базы данных, bdaas, облачные технологии, облако.

  Облачная база данных или DBaaS (Database as a Service) – это любая система управления базой данных (СУБД), предоставляемая по подписке как облачный сервис в рамках платформенной модели обслуживания. То есть DBaaS – один из сервисов PaaS. В случае PaaS (платформы как сервис) заказчик получает уже установленное и настроенное программное обеспечение для разработки и тестирования или развертывания приложений. Вслучае если заказчик решил воспользоваться услугой облачной базы данных для него создается база данных с нужной конфигурацей в одном из видов: 

• БД без виртуализации (на физической машине).
• БД на виртуальной машине.
• БД в виде контейнера в многоарендной базе данных.

  Как пример можно рассмотреть развертывание баз данных в отдельных виртуальных машинах на общей серверной платформе что упрощает миграцию в облако, но приводит к дополнительным издержкам, усложняет поддержку версий СУБД и т.д. Если СУБД работают на определенной выборке физических серверов с единой операционной системой, то можно эффективнее использовать оборудование, унифицировать версии, упростить управление, считают в Oracle. Используя DBaaS, пользователь может получить доступ к базе данных разных типов по запросу, быстро развернуть БД на требуемой аппаратной и программной платформе. В данной модели оплата может взиматься в зависимости от емкости и других потребляемых ИТ-ресурсов, а также от функций и средств администрирования базы данных. Также следует отметить, что все функции баз данных, доступные локально, реализованы и в облаке.

  Следует понимать, что DBaaS позволяет, например, оперативно развертывать базы данных или серверы приложений, использовать быстрое клонирование БД большого объема для разработки или тестирования. Базы данных клонируются буквально за секунды с помощью моментальных снимков. После входа в панель технической поддержки дальше все происходит автоматически. Данная функция очень полезна для больших предприятий и часто используется в разных бухгалтерских проектах, проектах по учету и т.д.

  Консолидация ресурсов в ЦОД поставщика услуг повышает эффективность ИТ, а применение стандартных конфигураций увеличивает надежность. Также можно заказать конфигурации высокой доступности, задействовать гибридную модель при эпизодическом увеличении нагрузки. Кроме того DBaaS снимает с пользователя проблему развертывания и сопровождения СУБД. Также с облачной базой данных можно работать в любое время, из любой точки мира и из любого приложения.

  В основном пользователи BDaaS отмечают следующие преимущества в отношении этой системы:

• Снижение общих расходов.
• Большую предсказуемость а также гибкость.
• Снижение рисков в сценариях ИТ-планирования.
• Большую независимость бизнес-пользователей от ИТ-подразделений.
• Достаточную степень свободы для творчества и инноваций.
• В DBaaS улучшено качество администрирования в следствии отказа от большого числа рутинных операций и концентрации на непосредственно задачах бизнеса

  Согласно результатам нового исследования Oracle, в 2017 году на рынке облачных решений будут доминировать PaaS- и DBaaS-сервисы (платформа и база данных как услуга), поддерживающие гибридные инфраструктуры [1]. Исследование, проведенное компаний IDG Connect по заказу Oracle, также показало, что развертывание частных облаков стремительно достигает своего насыщения – почти две трети (60%) компаний уже достигли среднего или максимального уровня в освоении потенциала частных облаков. Также к традиционным препятствиям на пути распространения частных облачных сред, таким как вопросы безопасности, добавились новые, связанные, в частности, с технологической стандартизацией и возможностью интеграции с существующими приложениями.

  Соответственно и растет число публичных сервисов DBaaS. Доступ к данным из любого места, масштабирование по мере необходимости, снижение затрат за счет консолидации ресурсов и контроль расходов – всё это факторы, влияющие на выбор в пользу облачной базы данных. В данный момент на рынке облачных услуг свои базы данных предлагают его ведущие игроки – Amazon Web Services, IBM, Microsoft и Oracle [2]. Но есть одна проблема — далеко не все из них предлагают сервис – администрирование, управление производительностью, круглосуточную техническую поддержку, – а только платформу. 

  В связи с повальным переходом на облачные сервисы в ближайшие годы мировой рынок DBaaS будет демонстрировать ежегодно экспоненциальный рост более чем на 65%. Вместо того, чтобы вкладывать большие средства в аппаратные платформы, большинство компании склонны инвестировать средства в услуги с еженедельной, ежеквартальной или ежегодной оплатой по подписке. Соответственно данные сервисы, предоставляющие услуги относительно развертывания облачных баз данных, также предлагают пользователям оплату по подпске. Объем работ по поддержке собственных многочисленных баз данных и серверов может быть весьма серьезным. Стандартизация, когда все в одной среде, переводит процесс на уровень выше и значительно упрощает работу с базами данных. Также благодаря консолидации ресурсов можно предоставить заказчикам дополнительную производительность и повысить управляемость. Облачные вычисления не только позволяют компаниям масштабироваться по мере необходимости, но и помогают им управлять расходами на обслуживание. Растущая популярность мобильных приложений также побуждает компании использовать DBaaS: доступ к данным можно получить из любого места. Также стоит упомянуть что в данный момент на рынке существует огромное количество приложений, которые не приспособлены для работы offline, что создает неудобства для пользователей. Облачные базы данных в свою очередь предоставляют систему для создания мобильных приложений при которой на устройстве с отсутствующим интернет соединением DBaaS сама берет на себя все заботы о синхронизации данных между локальной базой данных и облачной базой данных. Таким образом при дальнейшем подключению к интернету все изменения будут автоматически синхронизированы с облаком. Все эти факторы способствуют дальнейшему росту рынка DBaaS.

Литература:

1. Исследование Oracle [Электронный ресурс] / Oracle. – Режим доступа: https://www.oracle.com/ru/corporate/pressrelease/hybrid-pulls-ahead-idg-study-20150115.html 19.01.2015 г. – Загол. c экрана.

2. Облачные решения [Электронный ресурс] / Amazon AWS. Режим доступа: https://aws.amazon.com/ru/solutions/?nc2=h_ql_s – Загол. c экрана.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Мазун Оксана Владимировна

магистр кафедры Информационно-сетевой инженерии

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена обзору основных способов оптимизации изображений для веб-ресурсов без видимого потери качества, общих целей и необходимости применения данных решений.

  Ключевые слова: оптимизация для веб, оптимизация изображений, сжатие, веб-разработка.

  На данный момент изображения являются самой большой по объёму трафика частью содержимого веб-страницы. Поэтому для того, чтобы сайт быстро загружался и достаточно быстро реагировал на действия пользователя, веб-разработчикам чрезвычайно важно контролировать размер изображений, их качество, а также правильно выбирать их формат в зависимости от поставленных задач [1].

  Сложно точно выяснить, насколько теряется качество при сжатии изображений, так как это во многом зависит от источника графики. Некоторые JPG изображения можно уменьшить всего на 50-100 байт. Обычно нормальную интернет-графику нужно сжимать на 10-40%, без потери качества изображения (также можно это реализовать и с уменьшением количества цветов или с перекодированием файлов JPEG в другие форматы). Но в идеале для сжатия изображений использовать специальные программы или веб-сервисы, и некоторые из них будут далее в этой публикации.

  Формат изображений для обеспечения экономии размера при сжатии, как правило, соединяет вместе различные алгоритмы сжатия с потерями и без. Существует несколько форматов, поддерживаемых веб-браузерами, с различными характеристиками, т.к. на данный момент еще не изобретен универсальный формат. Разные виды изображений должны быть закодированы в разные форматы, в зависимости от того, что это за изображение, от того, какие форматы поддерживает браузер и от потребностей конкретной веб-страницы.

  Практически все веб-разработчики знают о том, что необходимо выбрать подходящий формат для каждого изображения, а также свести его размеры (как в пикселях, так и в килобайтах) к минимуму.  В общем случае веб-разработчику при выборе формата изображения нужно ответить на следующие вопросы:

• нужно ли высокое качество изображения?
• нужна ли анимация?
• нужна ли прозрачность? [2].

  Существуют три стандартных формата изображений: GIF, PNG и JPEG. Кроме них некоторые браузеры также поддерживают новые форматы WebP и JPEG XR, для которых доступно большее сжатие и дополнительные возможности. Какой формат необходимо выбрать?

Рис. 1 – Алгоритм выбора формата изображения для веб-сайта

  PNG – простой формат, поддерживающий прозрачность и сжатие без потерь. Он позволяет выбрать альфа-канал для изображения, чтобы замаскировать прозрачные области.

  GIF – ещё один формат, поддерживающий прозрачность наряду с анимацией. Формат GIF содержит две стадии сжатия: этап сжатия с потерей данных или определение палитры (ограничение цветовой гаммы изображения до 256 цветов), за которым следует сжатие без потерь по алгоритму LZW. Процесс квантования цветов изображения до всего лишь 256 производит агрессивное снижение качества в пользу меньшего размера, что также хорошо влияет на сжатие на этапе LZW.

  В JPEG используется комбинация сжатия с потерями и без потерь для уменьшения размера файла. Чтобы выбрать лучшее сочетание качества и размера изображения, необходимо установить несколько уровней качества JPEG. Зачастую для изменения качества JPEG используют программу Adobe Photoshop любой версии.

  Если необходимо что-то более универсальное среди форматов изображений, стоит обратить внимание на WebP. Этот формат может похвастать не только лучшим соотношением качества сжатия и размера, но также и поддержкой прозрачности, и анимации. Он использует сжатие, как с потерей, так и без потери данных, и во многом так же, как формат JPG, позволит определить подходящий уровень качества и размера файла.

  Конечно, новый формат пока не поддерживается всеми браузерами, поэтому веб-разработчики, которые уже внедрили его, сейчас сталкиваются с проблемами. Несмотря на это, 30% экономия, по сравнению с JPG наряду с возможностью адаптации формата на уровне сервера доказывают, что WebP – доминирующий формат для любых сайтов, где размер изображений представляет проблему.

  Не существует одного идеального формата, инструмента или алгоритма оптимизации, который бы подошел бы для всех изображений. Чтобы получить наилучший результат, необходимо выбрать формат и его настройки в зависимости от содержимого, а также визуальных и технических требований.

Таблица №1

Он-лайн инструменты для сжатия изображений и их характеристики

Литература:

1. Оптимизация изображений [Электронный ресурс] / Google Developers. – Режим доступа: https://developers.google.com/web/fundamentals/performance/optimizing-content-efficiency/image-optimization 5.05.2017 г. – Загол. c экрана.

2. Image Compression for Web Developers [Электронный ресурс] / HTML5 Rocks. Режим доступа: https://www.html5rocks.com/en/tutorials/speed/img-compression/ 17.09.2013 г. – Загол. c экрана.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Маринич Руслана Сергіївна,

студентка групи МЖур–2

Національного університету «Острозька академія»,

Україна, м. Острог (Рівненська обл.)

  Автор спробував визначити головні особливості й функції регіональної преси, виокремити переваги й недоліки діяльності українських регіональних друкованих ЗМІ. Увагу в статті зосереджено на дослідженні впливу Закону про роздержавлення на функціонування державних і комунальних регіональних газет. Зроблено спробу окреслити можливі перспективи розвитку вітчизняних регіональних друкованих видань.

  Ключові слова: друковані медіа, регіональна преса, комунальна преса, роздержавлення ЗМІ.

  Маринич Р. С. Современное состояние и перспективы развития региональной прессы в Украине

  Автор попытался определить главные особенности и функции региональной пресы, выделить преимущества и недостатки деятельности украинских региональных печатных СМИ. В статье обращено внимание на исследовании влияния Закона о разгосударствлении на функционирование государственных и коммунальных газет. Сделана попытка очертить возможные перспективы развития отечественных региональных печатных изданий.

  Ключевые слова: печатные медиа, региональная пресса, комунальная пресса, разгосударствление СМИ.

  Marynych R. S. Current state and prospects for regional press development in Ukraine

  The author attempted to identify the main features and functions of the regional press, to highlight the advantages and disadvantages of the Ukrainian regional media. The article focuses on the study of the impact of the Law on denationalization on the functioning of state and municipal newspapers. In this article was made an attempt to outline the possible prospects for the development of domestic regional printed publications.

  Key words: print media, regional press, communal press, denationalization of mass media.

  Постановка проблеми. Незважаючи на стрімке поширення інформаційно-комунікаційних технологій, друкована преса досі необхідна суспільству. Значна частина українців мешкає в сільській місцевості, куди новітні технології доходять повільно. Більшість жителів невеликих населених пунктів – люди середнього і старшого віку, які не користуються цими технологіями, навіть якщо мають можливість. Головним джерелом місцевої інформації для цих людей є локальні друковані видання.

  Якщо порівнювати рівень розвитку української регіональної преси із регіональною пресою розвинених країн, то вітчизняні видання дуже відстають від закордонних. Вагомою причиною неналежного функціонування регіональної преси в Україні є наявність у числі засновників багатьох видань органів державної влади й органів місцевого самоврядування, різних державних установ.

  З огляду на необхідність існування місцевих газет в Україні, а також на появу нових перешкод і можливостей на шляху розвитку локальних видань, актуальним стає дослідження сучасного стану вітчизняної регіональної преси.

  Мета статті – аналіз сучасного стану та перспектив розвитку регіональної преси в Україні.

  Завдання: 

• визначити основні особливості і функції регіональної преси;
• виокремити переваги й недоліки діяльності українських регіональних друкованих ЗМІ;
• дослідити вплив Закону про роздержавлення на функціонування державних і комунальних регіональних газет;
• окреслити можливі перспективи розвитку вітчизняних регіональних друкованих видань, зокрема тих, які розпочали процес реформування.

  Виклад основного матеріалу. Регіональна преса – це друковані періодичні видання, які поширюються в межах будь-якого регіону України або мають більш виражене локальне значення, виходячи в окремому місті [19, c. 112–113]. Територія розповсюдження інформації, на думку С. Панченко, є «одним із головних параметрів, що визначає якісні та кількісні характеристики регіональної журналістики, а також організаційні умови її функціонування» [13, c. 101]. 

  Регіональна преса є основним джерелом інформації про події міста чи області, про особливості функціонування місцевих державних установ різних рівнів. Саме тому дуже важливою є відповідна якість інформаційного продукту, створеного регіональною пресою, адже від того, наскільки цікава й потрібна газета читачам, залежить її тираж, а отже – її фінансове благополуччя. Інформаційне наповнення регіональних газет має відповідати очікуванням читачів [19, c. 112–113].

  Результати соціологічних досліджень Київського міжнародного інституту соціології показали, що регіональні ЗМІ сприяють консолідації мешканців одного регіону або міста; відображають культурні особливості представників різних регіонів. Місцеві ЗМІ більше, ніж загальнонаціональні, забезпечують умови для зворотного зв’язку, формування спільного комунікативного простору для мешканців певної місцевості [7, c. 244–245].

  У багатьох регіонах України аудиторія регіональної преси випереджає аудиторію загальноукраїнської за кількістю читачів одного номера видання. За результатами дослідження компанії «TNS – Україна», більшу аудиторію одного номера мають найбільші регіональні газети Вінниці, Житомира, Рівного, Луцька, Сум, Херсона тощо [15].

  До провідних функцій регіональних медіа, у тому числі преси, належить: оперативне й повне висвітлення локальних подій; представлення думок впливових у регіоні людей; висвітлення нагальних проблем місцевості; орієнтування в культурних подіях; практична допомога у вирішенні повсякденних соціальних проблем. Більшість людей 25–40 років зацікавлена в якісних місцевих новинах, а регіональні ЗМІ є найближчими до проблем і потреб регіону [7].

  Наразі в Україні існує, крім приватної, державна і комунальна преса – це друковані періодичні видання, у складі засновників чи співзасновників яких є представники державної влади, органи місцевого самоврядування чи державні установи. Ці ЗМІ отримують фінансування з місцевих бюджетів, яке може сягати від кількох тисяч гривень на рік і до кількох мільйонів.

  Як зауважує І. Паславський, в Україні існує дві моделі видавничої поведінки щодо регіональних видань. Якщо одним зі співзасновників видання є орган влади, то контент кожного випуску залежить від соціально-політичного замовлення владної структури. Якщо засновником видання є недержавні особи, то значна частина матеріалів є соціальним замовленням аудиторії [14].

  Українські місцеві видання в багатьох випадках залишаються єдиним документальним супроводом важливих подій у регіоні. Також вони є важливим джерелом інформації про історичні події міста чи регіону. Саме тому демократична держава або така, яка прагне до демократії, має забезпечити свободу слова і преси. Це передбачає не лише зміну стосунків між владою і пресою, а й забезпечення сприятливих умов для розвитку свободи слова і преси як суспільного феномену і як бізнесу [16].

  «Мати свою місцеву газету – ось реальна демократична цінність. Це не просто джерело інформації для місцевих жителів про те, що відбувається навколо. Це також присутність на засіданнях місцевих рад журналіста, який стежить за поведінкою політиків, тим самим примушуючи їх працювати відповідальніше», – стверджує Мартін Мур із британської незалежної благодійної організації «Media Standards Trust», спрямованої на підтримку високих стандартів у ЗМІ від імені громадськості [11].

  За результатами досліджень агентства ARR, у 2015 р. 68% українців отримували інформацію з газет, а кількість регулярних інтернет-користувачів становила 59%. Більше 70% жителів України по кілька разів на тиждень купують газети, оскільки їм подобається інформаційне наповнення видань, подобається читати саме друковану продукцію. На думку О. Бухтатого, причина відданості українців друкованим медіа полягає в тому, що поширення Інтернету дало можливість будь-кому стати автором, що призвело до появи значної кількості необ’єктивної та недостовірної інформації. «Поступаючись в оперативності Інтернету, преса виграє виваженістю позиції і якістю інформації», – зауважує вчений [2, c. 38]. Однак, за нинішніх умов така категоричність науковця видається не зовсім виправданою.

  Необхідність існування локальних друкованих видань полягає ще й у тому, що Інтернет поки не може замінити періодику для людей пенсійного і передпенсійного віку. Основа конкурентного ресурсу таких газет – у взаємодії з аудиторією не в мережі, у можливості допомогти людям у вирішенні конкретної побутової проблеми, у публікації привітань, які користуються попитом у таких ЗМІ [19].

  Проте вітчизняна місцева преса у більшості випадків не приносить значних прибутків, хоча, як свідчить досвід інших держав, за продажами регіональні видання можуть конкурувати із загальнонаціональними. Збільшенню аудиторії регіональних видань може сприяти розширення території розповсюдження завдяки інтернет-комунікаціям. Однак зміст сайтів українських друкованих медіа здебільшого цілком повторює змістове наповнення їх паперового варіанту [9, c. 4].

  За інформацією Книжкової палати України, у 2014 р. в Україні виходило всього 2169 газет, із яких понад 500 – комунальні. Їх загальний разовий тираж становив на той час 2349 млн. екземплярів, а тираж усіх інших газет становив 531 млн. примірників. Отож, комунальні й державні друковані медіа займають третину ринку місцевих і регіональних друкованих видань. Загальний обсяг доходів комунальної преси становить 286,7 млн. грн., із яких близько 30 % – дотації з місцевих бюджетів та оплата висвітлення діяльності органів влади і місцевого самоврядування. У 2014 р. лише 174 комунальні видання працювали з прибутком, а решта 352 мали збитки [2, c. 37–38].

  Підвищена зацікавленість у регіональній тематиці спричинена зростанням ролі регіонів у житті країни, зокрема це актуально в контексті реформ, спрямованих на децентралізацію влади в Україні, що тривають уже кілька років. Регіональна преса відіграє важливу роль у житті місцевих громад, сприяє реалізації прагнень населення. Крім того, регіональна преса є важливим чинником формування громадської думки, становлення політико-економічної культури населення, військового духу [19, c. 109].

  Регіональна преса має стояти на сторожі демократії на найнижчому рівні. Оскільки місцеві ЗМІ мають більший вплив на громаду, ніж всеукраїнські, то саме вони могли б сприяти ефективному виконанню обов’язків органами державної влади й місцевого самоврядування. ЗМІ мають прищеплювати зазвичай досить інертному місцевому населенню потребу самоорганізовуватися, брати активну участь у житті громади.

  Значну частину наповнення регіональних газет становлять рекламні оголошення місцевих підприємств та інших фізичних і юридичних осіб. Закордонні фахівці вважають це показником популярності газети [3, c. 1].

  Важливим завданням у часи глобалізації, активізації міграційних процесів для регіональних газет є збереження історичної свідомості краян і формування образу Малої Батьківщини, спрямованого на збереження етнічних особливостей регіону та загальнонаціональних ідей. Це завдання і спрощує, і ускладнює поширення інтернету. З одного боку, поняття «місцевий» уже не ототожнюють із «обмежений», адже відомості, які кілька років тому були доступними тільки в обмеженому середовищі, зараз за мить можуть стати доступними для всього світу. З іншого боку, розвиток інтернету призводить до уніфікації інформаційного ринку. Тексти втрачають регіональні особливості, тож місцеві ЗМІ мали б своїми публікаціями протистояти глобалізації суспільства, зберігаючи ці особливості [9, c. 2–3].

  Орієнтаційна й інтеграційна функції регіональних видань мають не тільки сприяти об’єднанню громади на основі культурних та історичних особливостей регіону, але й запобігати відділенню цієї громади від спільної Української Держави [9, c. 4–5]. Сучасна ситуація на сході й півдні України продемонструвала, наскільки актуальною є об’єднувальна функція для українських медіа.

  Попри високий рівень зацікавлення населення в регіональній пресі, існує чимало перешкод для її повноцінного функціонування і взагалі існування більшості видань. Вітчизняним регіональним газетам зазвичай бракує професійності, оновлюваності, актуальності, оперативності, інтегрованості в місцеве культурне середовище, власного стилю і навіть сучасного зовнішнього оформлення [7], яке нині відіграє неабияку роль для реципієнта і від якого у всі часи залежало сприйняття інформації.

  Головним чинником неефективності більшості місцевих газет є те, що їх засновниками чи співзасновниками є представники влади. Незважаючи на законодавство, ці засновники контролюють діяльність співробітників таких видань. Знаючи про це, аудиторія втрачає до них довіру. Держава рідко використовує місцеву пресу для пояснення державної політики, натомість місцеві видання рясніють хвалебними одами, адресованими представникам влади всіх рівнів, висвітлюють лише позитивні аспекти діяльності державних структур. Великі медіавласники не зацікавленні у придбанні чи створенні ЗМІ в регіонах, бо вони частіше завдають збитків, ніж приносять прибутки [12].

  До значних проблем місцевої преси, згідно з дослідженнями Інституту масової інформації (ІМІ), належать: низька довіра журналістів до ЗМІ – до продукту, який вони ж і створюють; замовні матеріали; цензура власника й самоцензура журналістів; поверховість журналістики й недостатній рівень співпраці медійників із органами влади.

  Журналісти й самі не надто намагаються боротися з «джинсою»: їм або все одно, або вони одного разу спробували щось зробити, але нічого не вийшло, то більше ніхто й не намагався. На аналітичні публікації про діяльність органів влади, прийняті рішення зазвичай годі й сподіватися. Часто журналісти скаржаться на непрофесійність прес-служб політиків і державних установ, на небажання органів місцевої влади і органів самоврядування надавати необхідну журналістам інформацію [20].

  На думку І. Паславського, найбільшою проблемою регіональних видань є пасивність їх працівників: їх небажання радикально змінювати будь-що [9, c. 4]. У багатьох випадках журналісти й редактори в місцевих газетах – це призначені владою (дехто ще за радянських часів) сивочолі жінки й чоловіки, які просто хочуть спокійно допрацювати у своїй газеті до пенсії. Вони не бажають іти проти влади і тому, що їх можуть за це звільнити, і тому, що їм іще не раз доведеться взаємодіяти з цією владою під час вирішення різних особистих питань. Крім того, в Україні журналіст – це низькооплачувана робота, особливо в регіонах. До прикладу, у Рівному у 2016 році пропонували в середньому від 2900 до 4000 грн., тобто багато з них навіть мінімальну зарплату не отримують.

  Це призводить до того, що журналісти-професіонали, не маючи мотивації працювати в місцевому медіа, ідуть у бізнес, політику чи переходять до більшого ЗМІ. В іншому випадку, журналіст змушений поєднувати роботу в кількох медіа чи взагалі виконувати додаткову роботу, яка іноді суперечить журналістській діяльності. Характерним для місцевих газет є малодосвідченість кадрів: тут або працюють студенти, або люди, які ніколи не працювали в журналістиці і вирішили спробувати. Немає ні мотивації, ні можливості у формуванні спеціалізованих журналістів [17].

  Німецькі журналістикознавці виділяють такі недоліки регіональної преси, які є актуальними і для України: вужчий спектр тем та поверхневе їх висвітлення; незначне жанрове різноманіття; для зменшення можливості конфлікту із владою журналісти або пишуть про щось позитивне чи нейтральне, або про те негативне, що лежить на поверхні, не заглиблюючись у деталі; невеликий редакційний колектив і наявність багатьох позаштатних працівників, переважно пересічних громадян-дописувачів, чия діяльність ніяк не пов’язана із журналістикою [9, c. 4].

  Звичним для редакцій місцевих видань є застаріла матеріальна база, що зумовлено постійною фінансовою кризою і неготовністю співробітників до використання нової техніки, яку ще й не завжди легко самостійно освоїти. Не всі журналісти місцевих газет можуть добре користуватися комп’ютером, хоча зараз це одна з головних вимог до журналіста. Через відсутність коштів у редакції може працювати офіційно двоє-троє журналістів, враховуючи редактора. Останній іноді виконує функції не тільки редактора, а й журналіста, фотографа, верстальника. Редактор однієї міської комунальної газети на Рівненщині, окрім того, що пише про більшість подій сам, коректує і верстає газету, то ще й власноруч складає віддруковані примірники і розвозить їх на велосипеді у роздрібні точки.

  Наявність місцевої офіційної преси нівелює прозорі важелі розвитку друкованих регіональних видань. У той час, як інші редакції змушені урізноманітнювати змістове наповнення видання, намагатися якісніше подати матеріал, щоб вижити, комунальні й державні газети отримують систематичну фінансову допомогу, незалежно від якості виконання своїх журналістських обов’язків. Журналіст місцевого комунального чи державного видання не враховує потреби читачів, адже його цільовою аудиторією є перш за все чиновники. Постійно працюючи так, журналіст виробляє в собі внутрішнього цензора і стає «підсвідомо підконтрольним». Діяльність формально незалежних газет теж не завжди прозора. Нерідко місцева політична й бізнесова еліта підтримує їх фінансово, щоб керувати їх діяльністю [14, c. 245–247].

  Недержавні видання перебувають на межі виживання внаслідок значного зростання цін на папір, поліграфічні й комунальні послуги, зміни в пенсійному законодавстві, що зменшують купівельну спроможність основної категорії передплатників місцевих газет. Серед недоліків місцевої преси також наявність «джинси», порушення маркування рекламних матеріалів, розповсюдження видань переважно за передплатою. Деякі видання просто передруковують прес-релізи місцевих чиновників, навіть не адаптуючи їх до формату журналістського тексту, чим тільки допомагають владі сформувати в читачів вигідну їй картину подій. Розміри видання здебільшого не дають можливості приділити належну увагу всім темам і використовувати великі за обсягом жанри. Пріоритетним є розміщення матеріалів, наданих адміністрацією [1, c. 6].

  Інша негативна тенденція останніх років – регіональні газети дублюють центральну й обласну пресу, інтернет-видання, які не завжди вирізняються високою якістю контенту [3, c. 3–4]. Зважаючи на все це, не дивно, що в епоху інформаційних технологій, коли попит на якісні журналістські матеріали зростає, регіональна журналістика виживає з останніх сил.

  1 січня 2016 р. набув чинності ЗУ «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Цей закон визначає механізм реформування друкованих медіа, заснованих органами державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування. Метою закону є обмеження впливу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування на друковані видання, унеможливлення використання друкованих медіа для маніпулювання суспільною свідомістю і особистою думкою громадян.

  Прийняття цього документу є виконанням міжнародних зобов’язань України, зокрема Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною» від 5 жовтня 2005 р. На думку представників ЄС, роздержавлення друкованих медіа є важливим елементом становлення ринкових відносин у галузі масової інформації та збільшення кола видань, вільних від політичного чи економічного тиску.

  Бажання реформуватися у «першій хвилі», тобто починаючи з 2016 р., виявили редакції 244 видань, що становить близько половини від усіх зареєстрованих державних і комунальних друкованих видань і редакцій. Зараз триває другий етап реформування, який розпочався 1 січня 2017 р. і має закінчитися 31 грудня 2018 р. [21].

  Станом на жовтень 2017 р. реформована тільки третина від загальної кількості зареєстрованих комунальних і державних газет. Як зазначає начальник юридичного відділу Української асоціації медіа-бізнесу О. Дяченко, реформування багатьох регіональних видань призведе до припинення їх діяльності. Вагомим чинником такого розвитку подій є неоднорідність регіонів у галузі розвитку місцевих медіа. За словами виконавчого директора «Фонду розвитку ЗМІ», Є. Заславського, «є регіони, де дуже багато ЗМІ, але справжньому журналісту, незалежному, працювати немає де – Одеса, Дніпро. Є регіони, де дуже вузький ринок, дуже мало грошей, але є класні редакції – Івано-Франківськ, Луцьк, Рівне».

  Експерти зважають і на те, що більшість редакторів звикла отримувати, а не заробляти зарплату, тому не всі проявляють ініціативу в пошуках нових форматів роботи видань. Тим не менше, значна кількість регіональних журналістів прагне здобути нові професійні знання і бере участь у різних тренінгах і школах журналістики [6].

  Відповідно до закону, є кілька можливих шляхів реформування друкованих ЗМІ. Більшість газет або переходить у статус офіційних видань владних структур, або створює товариства з обмеженою відповідальністю. Обране «вільне плавання» буде доволі проблемним для багатьох газет, тим більше з огляду на вартість паперу, різних послуг тощо. Ставши офіційними виданнями, «районки» фактично перетворяться на структурні підрозділи органів державної влади й органів місцевого самоврядування. У таких газетах просто друкуватимуть нормативні документи владних органів, тексти виступів їх представників і звіти з різних заходів, на яких вони були присутні [10].

  Інститут демократії ім. П. Орлика регулярно моніторить регіональні ЗМІ на наявність позитивних і негативних тенденцій у їх діяльності. Так, жовтневий моніторинг показав: «Суттєвих змін на краще в редакційній політиці регіональних медіа не відбувається. Видання заповнені джинсою політичних партій, попри міжвиборчий період, прес-релізами, неперевіреною інформацією з соціальних мереж» [4].

  Більшість замовних матеріалів – політичні. Трапляються матеріали «спеціалістів» у фармацевтичній та косметологічній галузях. Більш поширеною є «джинса» у заможніших регіонах і в тих ЗМІ, які мають більші тиражі.

  Найбільш політично заангажованими виявилися донецькі медіа. Зокрема, проросійські газети «Комсомольская правда» і «Московский комсомолець», а також українські «Донецкие новости» Ріната Ахметова. Значним є негативний вплив російської і сепаратистської пропаганди в регіоні. Харківські видання відзначаються лояльністю до місцевої влади, яку тут не критикують. Житомирські медіа нехтують потребою в оперативному поданні інформації, іноді публікуючи на кілька місяців застарілі інформаційні матеріали. Для сумських газет притаманна наявність політичних улюбленців і антипатів.

  Крім значної кількості передрукованих прес-релізів, до негативних явищ української регіональної журналістики додалися посилання на соціальні мережі як джерело інформації. Журналісти демонструють небажання працювати з першоджерелами. Більшість матеріалів належать до інформаційних жанрів, аналітичні майже відсутні.

  Експерти відзначають байдужість місцевих друкованих видань не тільки до ситуації в країні, але й до того, що відбувається в регіонах їх розповсюдження. У часи проведення пенсійної, медичної, освітньої та інших реформ, у часи війни й появи нових соціальних проблем, регіональні видання продовжують функціонувати, як і раніше: публікують нейтральні і позитивні матеріали, не відображаючи актуальних подій і тенденцій, не намагаючись пояснити місцевому населенню специфіку цих питань. Корупція, яка досі існує на всіх рівнях, знаходить своє відображення в окремих виданнях і лише в 1–2 % матеріалів. Тексти, орієнтовані на місцеву громаду, становлять близько 15 % друкованих матеріалів місцевих видань. Майже немає в регіональних газетах інформації про війну на сході України, її наслідки для місцевих громад. Те саме і з висвітленням проблем переселенців [5].

  Основні проблеми під час процесу роздержавлення у комунальних медіа виникають через застосування самого Закону про роздержавлення, який не дуже зрозумілий, ще й містить положення, які суперечать один одному. З іншого боку, далеко не всі засновники відпускають редакції газет відразу. Іноді вони намагаються звільнити редактора, а на його місце поставити когось більш лояльного до влади чи роблять спроби за рахунок майна редакції погасити зобов’язання, що прямо заборонено законодавством.

  Попри те, що більшість регіональних видань без особливого ентузіазму сприйняла новий Закон, реформування все одно їх не омине: якщо до 1 січня 2019 р. вони не виберуть для себе спосіб реформування, їх діяльність буде припинена [8]. Директор Центру демократії і верховенства права Т. Шевченко зауважує, що реформа має відбуватися за двома напрямами: перехід до вільної преси і її підтримка, розробка механізму замовлення послуг на висвітлення діяльності органів влади.

  Проаналізувавши приклади перешкоджання владою реформуванню деяких газет, медіа-юристи запропонували внести до закону зміни, щоб покращити його виконання. Передусім, потрібно запобігти випадкам, коли місцева влада неприйняттям відповідного рішення гальмує реформування якогось медіа. Тобто якщо упродовж певного терміну рішення не ухвалене, торедакція має право без нього розпочати реформування. По-друге, потрібно ввести мораторій на зміну головного редактора упродовж кількох місяців, щоб оформити необхідні для роздержавлення документи. По-третє, заборонити передання майна з балансу на баланс, оскільки засновники нерідко позбавляють редакції приміщень та іншого майна [18].

  Частина редакторів уже налагодила співробітництво з рекламодавцями, уклала договори про висвітлення діяльності органів місцевої влади. Держава повинна підтримувати реформовані видання, а місцева влада – бути зацікавленою в розвитку регіональної преси.

  Висновки. Регіональна преса в Україні хоча й необхідна, але не виконує своїх головних функцій і не приносить прибутку. Це спричинено багатьма факторами, зокрема: тим, що багато таких видань фактично підпорядковуються органам державної влади й місцевого самоврядування, які є їх засновниками; інертністю співробітників ЗМІ; недовірою населення до регіональних видань; ігнорування місцевої проблематики і суспільно-політичної ситуації в країні; невідповідність таким основним стандартам журналістики, як оперативність, достовірність, повнота інформації тощо.

  Закон про роздержавлення державних і комунальних друкованих ЗМІ, з одного боку, «звільняє» локальні видання від впливу місцевої влади, а з іншого – ставить їх перед загрозою закриття, що може частину населення позбавити від єдиного джерела інформації про середовище їх проживання. Тому важливо не тільки сприяти роздержавленню регіональної преси, але й допомогти їй вижити після цього. Позитивним явищем є зокрема численні тренінги, журналістські школи, конференції, призначені для навчання регіональних журналістів та надання їм допомоги у процесі роздержавлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрієнко А. О., Чернявська Л. В. Проблеми та перспективи розвитку районної преси на прикладі чернігівської газети «Нива» (Запорізька область) / А. О. Андрієнко, Л. В. Чернявська // Вісник Запорізького національного університету. Серія : Філологічні науки. – № 1. – 2008. – С. 5–10.

2. Бухтатий О. Є. Перспективи реформування комунальної преси в Україні / О. Є. Бухтатий // Публічне урядування. – № 1. – 2015. – С. 35–42.

3. Давидова Л. В. Проблеми регіональної газетної періодики в сучасному інформаційному просторі України та Польщі / Л. В. Давидова // Матеріали Міжнародної наукової конференції «В єдності сила. Україна – Польща: спільні шляхи до свободи» (20–21 червня 2014 р.). – Житомир, 2014. – 8 с.

4. Єременко С. Вигадана реальність місцевих ЗМІ: чому медіаконтент не відбиває актуальних проблем українського суспільства [Електронний ресурс] / С. Єременко // MediaSapiens. – 2017. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua. 

5. Єременко С. Чи варто чекати місцевих новин від регіональних медіа [Електронний ресурс] / С. Єременко // MediaSapiens. – 2017. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua. 

6. Із 600 місцевих комунальних газет – третина вже реформовані – результати процесу роздержавлення ЗМІ [Електронний ресурс] // Ukraine Crisis Media Centre. – Режим доступу: http://uacrisis.org/ua/58324-iz-600-mistsevyh-komunalnyh-gazet-tretyna-vzhe-reformovani-rezultaty-protsesu-rozderzhavlennya-zmi.

7. Коверга К. В. Особливості висвітлення проблем переселенців в регіональних ЗМІ / К. В. Коверга // Регіональні ЗМІ України: історія, сучасний стан та перспективи розвитку : матеріали інтернет-конференції / За ред. А. О. Галича. – Старобільськ : Вид-во ДЗ «Луганський національний університет ім. Т. Шевченка», 2017. – С. 234–249.

8. Комунальним ЗМІ не варто відкладати процес роздержавлення – експерт [Електронний ресурс] / Zaholovok. – 2017. – Режим доступу: http://zaholovok.com.ua/komunalnim-zmi-ne-varto-vidkladati-protses-rozderzhavlennya-ekspert. 

9. Луцюк І. Регіональні ЗМІ в сучасному суспільстві: функції, завдання та проблеми / І. Луцюк // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. – Вип. 39. – 2014. – С. 152–157. http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/viewFile/5646/5655

10. Марущак А. Регіональні друковані ЗМІ в Україні: сучасний стан і перспективи правового регулювання [Електронний ресурс] / А. Марущак. – 2010. – Режим доступу: http://www.uapp.org/privatizationnews/9831.html.

11. Місцева преса та роздержавлення: можливості розвитку через покращення якості контенту [Електронний ресурс] // Редакторский портал. – 2015. – Режим доступу: http://redactor.in.ua. 

12. Орлов М. Проблеми, шляхи розвитку та реформування місцевих ЗМІ [Електронний ресурс] / М. Орлов // MyMedia. – 2014. – Режим доступу: http://mymedia.org.ua.

13. Панченко С. А. Роль регіональної преси у зростанні соціально-комунікативного попиту на екологічну інформацію / С. А. Панченко // Держава та регіони : наук.-виробн. журн. Серія : Соціальні комунікації. – № 1. – 2012. – С. 101–104.

14. Паславський І. І. Місцева офіційна преса: обтяжливе минуле і невиразне майбутнє / І. І. Паславський // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. – Л. : Вид-во ЛНУ. – Вип. 30. – 2007. – С. 242–252.

15. Регіональна преса випереджає національну за аудиторією одного номера – АНРВУ [Електронний ресурс] // Детектор медіа. – Режим доступу: http://detector.media/withoutsection/article/73884/2012-08-03-regionalna-presa-viperedzhae-natsionalnu-za-auditorieyu-odnogo-nomera-anrvu. 

16. Реформування місцевої преси: крок до загибелі, чи нові горизонти? [Електронний ресурс] // Херсонська думка. – 2017. – Режим доступу: http://ksdumka.in.ua/special-theme/ksmedia_ua/75-reformuvannya-mscevoyi-presi-krok-do-zagibel-chi-nov-gorizonti.html.

17. Терещенко І. Регіональні ЗМІ: проблеми та перспективи / І. Терещенко // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – Вип. 27. – К., 2010. – С. 174–180.

18. Чи з’явиться в Україні вільна місцева преса? [Електронний ресурс] // Урядовий кур’єр. – 2017. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua.

19. Чорна І. В. Тенденції розвитку регіональних засобів масової інформації на прикладі жмеринської преси / І. В. Чорна // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія : наук. журн. – № 1. – К. : Вид-во НАКККіМ, 2015. – С. 109–115.

20. Чулівська І. П’ять проблем місцевої журналістики [Електронний ресурс] / І. Чулівська // MediaSapiens. – 2016. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/regional_newspapers/pyat_problem_ukrainskoi_mistsevoi_zhurnalistiki.

21. Юридичні аспекти реформування державних і комунальних ЗМІ : метод. рекоменд. – К., 2017. – 186 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Беркова Оксана Петрівна

кандидат економічних наук,

доцент кафедри країнознавства і туризму,

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ

Коновальчук Марина Миколаївна

студентка 4 курсу, спеціальність «Туризм»

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ

  Анотація: у статті досліджено роль брендингу в підвищенні привабливості міста для туризму, проаналізовано брендинг окремих міст України. 

  Ключові слова: брендинг, бренд, туризм, концепція міста.

  Постановка проблеми. У сучасному світі образ України в цілому та її окремих територій сформовано хаотично. Цей образ побудований скоріше на враженнях іноземців щодо нашої країни, а не створений завдяки проведенню суттєвої брендинг-кампанії. Як результат – окремі міста і території не є привабливими для туристів. Підвищення рівня конкуренції (як регіонів, так і окремих країн, і навіть міст) призводить необхідності їх позиціонування, створення позитивного іміджу, образу на туристичному ринку. Виявлення унікальності таких територій країни, і, на їх основі формування власного бренду –найуспішнішого інструменту туристичної привабливості регіону або окремого міста. За допомогою сучасних маркетингових інструментів, таких як брендинг, можна донести інформацію до потенціальних відвідувачів регіонів країни – туристів. Адже саме через інформаційні потоки формують образ країни й окремого регіону. 

  Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням тематики формування брендів займалися такі вчені, як Д. Александро, Т. Амблер, Б. Барнс, Б. Берман, Дж. Д. Веркман, П. Дойль, С. М. Девіс, Е. Йохімштайлер, В. Зотов, Д. Келлер, Ф. Котлер, Л. Райс, М. Томсон, Р. Чармессон, Я. Еллвуд та ін. Проте, оскільки брендинг для різних об’єктів і цілей має свою специфіку, зі зростанням значення туризму для України та її регіонів потрібно деталізувати, вивчити особливості формування бренда окремих міст і територій для підвищення їх привабливості для туристів.

  Метою статті є дослідження ролі брендингу в підвищенні привабливості міста для туризму, аналіз брендингу окремих міст України.

  Виклад основного матеріалу. Найближчим часом українським містам доведеться зіштовхнутися із жорсткою територіальною конкуренцією за ресурси розвитку, інвестиції, інформаційні потоки, талановитих викладачів, лікарів, менеджерів, і, звичайно туристів. В умовах, коли населення країни щорічно скорочується на сотні тисяч осіб, для більшості поселень успіхи у цій боротьбі будуть питанням виживання, адже товари, капітал, робоча сила стають більш мобільними. Інтернет проникає у віддалені куточки й зрівнює їхніх жителів у доступі до інформаційних ресурсів. Зручне географічне положення або наявність корисних копалин уже не гарантують території економічний успіх [2, с. 17]. Яку такій ситуації містам України знайти свою економічну й культурну нішу? Кращий спосіб– терміново освоювати технології маркетингу та брендингу міст. 

Що ж таке “брендинг”? Брендинг – це процес створення бренду і управління ним. Він може включати в себе створення, зміцнення, репозиціонування, оновлення і зміну стадії розвитку бренду, його розширення і закріплення на ринку. Це методи створення особливого враження, які роблять свій внесок в загальний імідж компанії. Це філософія управління компанією, товарними потоками, людськими ресурсами та ін. Брендувати — означає робити щось більш цінним.

  Отже, “бренд” це:

• певне враження про товар у думках споживачів;
• найцінніший нематеріальний актив компанії: її назва, логотип, символ, слоган, мелодія, люди в її рекламі;
• все те, що транслює, говорить і робить компанія;
• сприйняття компанії в цілому: її сервісу, продукту, корпоративної культури;
• сто відсоткова гарантія очікувань споживачів і очікуваної поведінки компанії;
• враження споживачів, якими можна керувати, розробляючи правильну стратегію бренду [3].

  Європейські міста відчули потребу в брендингу на початку 80-х рр. минулого століття, здебільшого під тиском економічної конкуренції «азіатських тигрів». Багатьом містам, особливо промисловим, довелося в буквальному значенні винаходити для себе нову маркетингову стратегію, щоб підтримати життєздатність і зберегти робочі місця.

  І нині в Європі справжній бум тематичних міст. Це міста Моцарта й Шекспіра, ван Гога й Андерсена. Міста театральні, гірськолижні, торговельні, книжкові, ботанічні, винні, сирні, кавові, музичні, ігрові тощо.

  Загалом у світі налічується понад 36 типів міських брендів, серед яких: міста-перехрестя, як, наприклад, американський Сент-Луїс, розташований поруч із географічним центром США; фабрики інновацій, як індійський центр комп’ютерної промисловості Бангалор; «смачні» міста на кшталт турецького Кемера, що обрав своїм символом помідори. Ці бренди не склалися історично, а були обрані містами свідомо [2, с.17].

  Бренд міста розглядають як сукупність усталених цінностей, що відображають неповторні оригінальні споживчі характеристики даного міста і спільноти, які широко відомі, отримали суспільне визнання і користуються стабільним попитом споживачів [4]. Одночасно він є найважливішим фактором конкурентних переваг і доходів, цінним активом регіональної та міської економіки. Діяльність із формування, створення і просування бренда певної території називають територіальним брендингом.

  Отже, бренд міста – це «премія» у вигляді соціальної стабільності, припливу інвестицій, збільшення туристичних потоків і т. ін. Це гарантоване майбутнє міста та його соціуму. Гарний бренд міста – це інструмент привернення до нього спочатку уваги, а згодом – і грошей.

  Процес брендингу українських міст набирає обертів. Ми хочемо коротко охарактеризувати бренди деяких українських міст, використовуючи атлас українських сіті-брендів.

  Отже, найкраще сформований бренд у міста Львів. Влада Львова спільно з громадськістю вибрали собі концепцію «Львів – Відкритий до світу». Хоча поряд із загальноприйнятою, поширені ще й інші варіації, такі як «місто Лева», «місто ста фестивалів», «місто кави», «місто шоколаду», «місто джазу»... Із всіх українських міст Львів створив власний бренд найпершим – у 2007 році[1].

  За версією спеціаліста з територіального брендингу Анни Романової, найкращі неоднозначні бренди мають міста Кіровоград і Вінниця. Кіровоград з 2013 року презентує себе як танцювальну столицю України. Концепція міста – «рухайся зі смаком!». Вінниця у 2013 році презентувала концепцію бренду міста – «Smile city». Чому смайл (усмішка), адже Вінниця – це фонтани і фабрика «Рошен»? У слові smile зашифровані слова strong (сильний), modern (сучасний), interesting (цікавий), liveable (придатний для життя), energyfull (переклад не знайдено). 

  Одними з найбільш продуманих є бренди Харкова (Smart city) і Києва («Місто, де все починається»). Ці міста вибрали свою нішу. Наприклад, Харків позиціонується як високотехнологічне місто з приязними мешканцями та великими можливостями. Київ подає себе як першооснову: у знайомстві з Україною, на початку кар'єри, бізнесу, романтичних відносин. 

  Прикладом правильного брендингу є Чернігів. Концепція «Чернігів – місто легенд» унікальна, так би мовити, «не заїжджена». В Україні та за її межами поки що немає жодного міста, яке б так себе позиціонувало [1].

  Ряд міст України запустили процес брендингу, але не створили власну концепцію. Житомир, Миколаїв, Полтава, Рівне, Суми, Ужгород ще не створили своїх брендів. Що стосується Полтави, то поки туристів приваблюють такі мікробренди, як Сорочинський ярмарок, колиска української мови, пампухи і сало, Микола Гоголь і т.д. Полтаві дуже важливо пов'язати всі ці унікальні характеристики в неповторний імідж міста. 

  Висновки. Брендинг міст – досить новий напрямок діяльності. Брендинг міста для підвищення його привабливості для туристів здійснюють шляхом розробки відповідної стратегії. Наявність позитивного бренда дозволить залучити зовнішні й активізувати внутрішні ресурси, підвищити якість життя, сформувати привабливий імідж території і зрештою підвищити конкурентоспроможність міста, у тому числі в туристичній галузі. Брендинг на сьогодні не просто новомодне поняття, а життєва необхідність міст.

Література:

1. Атлас українських сіті-брендів. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mmr.ua/uploaded/old/map-01-01.jpg_16985_p0.jpg.jpg 

2. Брендинг міст: досвід країн Вишеградської групи для України / за загальною ред.О. І. Соскіна. – К.: Вид-во «Інститут трансформації суспільства», 2011. – 80 с.

3.Брендинг, створення і просування торгових марок. – [Електронний ресурс]. – Режимдоступу:http://mimino.ua/poslugi/brending-stvorenna-ta-prosuvanna-torgovih-marok-tm-

4. Офіційний веб-сайт Дніпропетровської обласної ради [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oblrada.dp.ua.– Заголовок з екрана.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Діхтярь Людмила Іванівна

викладач-методист вищої категорії

Хорольського агропромислового коледжу

Полтавської державної аграрної академії

Україна, місто Хорол

  Анотація. У статті розглянуто про головний зміст підприємництва у сфері будівництва - виявлення та формування попиту на будівельну продукцію (виконану роботу, надані послуги) та задоволення його завдяки будівництву (створенню) і продажу будівельної продукції (виконаних робіт, наданих послуг) як товару. Серед найважливіших цілей підприємця - виробництво товарів і послуг, доход, престиж, розвиток бізнесу. 

  Ключові слова: підприємництво, будівництво, виробництво, товариство, цінні папери.

  Підприємницька діяльність у будівництві - це ініціативна форма діяльності окремих громадян, груп, підприємств, будівельних організацій і їх об'єднань по виробництву та реа¬лізації продукції, робіт і послуг, у яких відчувається найбільш гостра потреба. Підприємництво спрямоване, в основному, на отримання прибутку, але можуть ставитися й інші цілі. Підприємницька діяльність здійснюється в умовах значної невизначеності та підвищення ризику, їй властивий виражений динамізм дій. 

  Підприємницька діяльність у будівництві взаємопов'язана з діяльністю будівельної організації, тому «статус» підприємця набувається внаслідок реєстрації будівельної організації як будівельного підприємства. Але в цивільному кодексі України передбачається індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи, що здійснюється за загальними правилами підприємництва, які регулюють діяльність юридичних осіб

  Власник на ринку - фігура пасивна; підприємець навпаки - активний агент ринку, який формує та розвиває виробництво, встановлює ринкові зв'язки.

  Підприємницький ризик однаково властивий обом типам підприємців: власник ризикує своїм капіталом, найманий управляючий - кар'єрою та заробітною платою. Завдання будь-якого підприємця - отримати доход на вкладену працю та капітал. Рівень якості його праці визначається обсягами отриманого доходу на капітал. Отже, підприємництво - це господарська діяльність, спрямована на отримання та нарощування прибутку.

  Серед найважливіших цілей підприємця - виробництво товарів і послуг, доход, престиж, розвиток бізнесу. 

  Сучасна ринкова економіка являє собою складний механізм взаємодії попиту й пропозиції, а в кінцевому підсумку - виробників і покупців. Визначальними видами діяльності нинішніх будівельних організацій як основних виробників будівельної продукції - товару є виробнича та збутова.

  Виробнича діяльність будівельних організацій характеризується особливостями організації і технічного рівня будівельного виробництва, а у кінцевому підсумку - його економічною ефективністю.

  Збутова діяльність будівельної організації в умовах ринкової економіки характеризується можливістю самостійно розпоряджатися створеною будівельною продукцією, її реалізацією (продажем) та отриманням максимуму доходу. Наприклад, будівництво й продаж населенню котеджів, житлових будинків, квартир, гаражів, дачних будинків, виконання і реалізація замовлень щодо реконструкції будинків, підприємств та ін.

  До виробничого підприємництва у будівництві належить діяльність, спрямована на виробництво готової будівельної продукції, проведення робіт і надання послуг виробничого характеру, технічної документації, інформації та інших цінностей, які потім реалізуються споживачам. 

  Комерційне підприємництво характеризується тим, що його зміст складають товарно-грошові відносини, торгово-обмінні операції. Інакше можливий перепродаж товарів і послуг, наприклад, інвестування будівництва котеджів, житлових і дачних будинків, гаражів для наступної реалізації населенню. На відміну від виробничо-підприємницької діяльності тут немає потреби забезпечення виробничими ресурсами, пов'язаними зі створенням будівельної продукції. За вихідну позицію береться вибір: що інвестувати, що продавати і де. Щоб вирішити ці питання, насамперед, слід виходити з положення, що реалізаційна ціна будівельної продукції повинна бути значно вищою за ціну інвестицій; попит на продукцію, яка пропонується, має бути достатнім, щоб реалізувати її у визначеному масштабі угоди. Знаючи попередню (прогнозну) оцінку попиту на будівельну продукцію і послуги, підприємець розробляє для себе конкретний план дій (бізнес-план). У ньому визначаються заходи щодо здійснення угоди купівлі-продажу, робляться розрахунки цін по інвестуванню і продажу будівельної продукції, витрат і результатів.

  Важливо, щоб заходи були ув'язані за строками і виконавцями. На підставі бізнес-плану доцільно проводити укрупнені балансові оціночні розрахунки, на основі яких підприємець може отримати уявлення про вигідність або збитковість угоди.

  Фінансове підприємництво є різновидом комерційного підприємництва, оскільки його об'єкт купівлі-продажу - специфічний товар: гроші, валюта, цінні папери (акції, облігації, ваучери тощо), тобто відбувається продаж одних гро¬шей у прямій і непрямій формі.

  Із переходом до ринкових відносин ринок грошей, валюти і цінних паперів стає реальністю, його учасниками виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, організації і фізичні особи - підприємці.

  Ще однією формою фінансового підприємництва є своєрідна емісія цінних паперів, таких як власні акції, облігації, кредитні білети, комерційні цінні папери (грошові зобов'язання, векселі). Цінні папери підприємець продає, розміщує за певних умов і зобов'язань як «фінансовий товар». Цю форму підприємництва ведуть, як правило, будівельні організації, підприємства, банки, а не окремі підприємці.

  Найпоширеніша форма - купівля цінних паперів самим підприємцем. Сутність її у тому, що підприємець купує гроші, валюту, цінні папери за певну суму, а потім продає іншому покупцеві за більшу суму.

  Фінансовому підприємництву, як ніякому іншому виду підприємництва, потрібні наявність добре поставленої інформації, забезпечення обчислюваль¬ною та організаційною технікою.

  При проведенні фінансово-кредитної угоди підприємець надає споживачеві свої гроші, валюту, цінні папери в борг (у кредит), а через певний час отримує більшу суму на певний процент. При цій угоді підприємець повинен особливу увагу приділяти перевірці фінансової самостійності покупця, встановити гаранта, який поручиться за покупця.

  Капітал, вкладений підприємцем у фінанси (кредит) або сферу інтелектуальної праці, приносить доход так, як і вкладений у виробництво. Але отриманий доход буде мати смисл, якщо у ньому відбито реальні цінності, а на отриманий прибуток можна купувати всі необхідні предмети.

  Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється у межах певної організаційної форми підприємства або будівельної організації. Вибір форм залежить частково від особистих інтересів і професії підприємця, але в основному визначається об'єктивними умовами: сферою діяльності, наявністю коштів, перевагами тих чи інших форм підприємств та станом ринку.

  Форма підприємництва - це система правових норм, яка визначає внутрішні відносини між партнерами по підприємству (організації), з одного боку, і відносини цього підприємства з іншими суб'єктами господарювання і державними органами - з другого. Існують такі основні форми підприємництва: індивідуальні (сімейні), колективні, державні та корпоративні.

  Індивідуальне або сімейне підприємництво набуває права юридичної особи за умови його державної реєстрації в адміністрації району. Для державної реєстрації необхідно подати в адміністрацію району заяву громадянина, протокол рішення сім'ї про створення підприємства, статут та інші документи згідно переліку державної реєстрації.

  До колективного підприємництва належать підприємства, що організовують¬ся в формі: господарських товариств, акціонерних товариств, асоціацій, спілок.

  Господарські товариства створюються у формі: повного товариства; товарис¬тва на вірі (командитного товариства).

  Повне товариство — це об'єднання двох і більше підприємців (підприємств). Створюване ними підприємство шляхом укладання договору передбачає здійснення спільної підприємницької діяльності та повну (необмежену) відповідальність власним майном по зобов'язаннях товариства.

  Представництво та дії від імені повного товариства будь-кого з його учасників визнаються діяльністю самого товариства.

  Товариство на вірі (або командитне, тобто змішане товариство) - це об'єднання, у якому згідно із засновницьким договором про створення товариства один або кілька його дійсних членів повністю (необмежено) відповідають по зобов'язаннях товариства всім власним майном, а інші члени-вкладники несуть відповідальність, пов'язану з діяльністю товариства, у межах частки капіталу товариства, яка їм належить, включаючи несплачену ними частку свого вкладу.

  Для утворення товариства достатньо двох засновників: один із них може бути директором, інший - головним бухгалтером із правом підпису. Для реєстрації товариства потрібні протокол засновницьких зборів і засновницький договір. У протоколі фіксується згода між сторонами про створення будівельного підприємства, визначається вид його діяльності, назва будівельного підприємства, встановлюється його адреса. У засновницькому договорі визначаються внески сторін у статутний капітал підприємства, розподіл доходу та ступінь відповідальності сторін, які домовляються. Обирається керівництво підприємства. На основі протоколу засновницьких зборів і договору складається статут підприємства за типовим зразком, єдиним для всіх форм і видів підприємств і підприємництва.

  Товариства з обмеженою відповідальністю у підприємництві створюються як об'єднання партнерів по справі, осіб та організацій, між якими існує постійний діловий контакт і має місце взаємна зацікавленість у загальному успіху. Тому товариства з обмеженою відповідальністю дуже добре підходять для організації сімейних підприємств і фірм, що об'єднують підприємців, які є постійними працівниками.

  Кожне підприємницьке товариство з обмеженою відповідальністю має фірмове найменування, у якому вказуються вид і предмет його діяльності. Товариства можуть від свого імені укладати договори, набувати майнових та особистих немайнових прав й нести зобов'язання, бути позивачами та відповідачами в арбітражу, суді, третейському суді. Підприємницьке товариство з обмеженою відповідальністю може складатися з двох і більше учасників, серед них можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни.

  Акціонерне товариство (AT) - форма підприємства, кошти якого утворюються за рахунок об'єднання капіталу, випуску та розміщення акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою; несе майнову відповідальність перед кредиторами; розпоряджається майном, повністю відособленим від майна окремих акціонерів; володіє готівковим акціонерним капіталом, що розбитий на частки (акції).

  Сектор малого підприємництва у будівництві охоплює різні види будівництва невеликих будинків і малих споруд (котеджів, одноповерхових житлових будинків, дачних будиночків, гаражів тощо), а також виконання різних видів ремонтно-будівельних робіт (торговельних підприємств, офісів, квартир та ін.).

  Індивідуальні, сімейні та дрібні підприємницькі ініціативи організовуються на базі малих підприємств, оскільки для цього не потрібний великий початковий капітал.

  У нашій країні протягом тривалого часу створювалися великі будівельні організації. За певних позитивних сторін така тенденція призводила до відсутності умов для формування конкурентних відносин. Водночас можливості малих підприємств у будівництві дуже великі, особливо в умовах переходу до ринкової економіки. Багаторічний досвід розвинутих країн показав, що без широкої мережі малих підприємств не можливе функціонування будівельного ринку - малі підприємства у будівництві мають високу динамічність, маневреність. Наявність достатньої кількості малих підприємств дозволяє інтенсивно перебудовувати структуру будівельного комплексу.

  Важлива функція малих будівельних організацій - вивільнення великих і середніх будівельних трестів, що здійснюють будівництво крупних комплексів та об'єктів, від зведення невеликих об'єктів і виконання незначних обсягів будівельно-монтажних робіт на численних підприємствах і для населення.

  Малим підприємствам необхідна інфраструктура, зорієнтована на специфіку малого бізнесу в будівництві. Це - банки, біржі, аудиторські та страхові фірми, інформаційні центри, комерційні центри щодо забезпечення матеріальними ре¬сурсами, лізингові фірми й ін.

  Малі підприємства в Україні можуть створюватися та діяти на основі державної, муніципальної власності, власності громадських об'єднань, приватної власності.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Іванілов О. С. Економіка будівництва: Навч. посібник./ Харків: Вища шк., 2000. — 584 с.

2. Рогожин П.С. Справочник экономиста-строителя / К. : Будівельник, 1980.- 368 с.

3. Тугай А.М., Шилов Е.Й., Гойко А.Ф. Економіка будівельної організації: Навчальний посібник / К.: Міленіум, 2002. – 92 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Білецька Наталія Вікторівна

кандидат економічних наук, доцент

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Кокуца Євген Дмитрович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Шечук Тарас Володимирович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Обертинський Сергій Анатолійович

магістр спеціальності фінанси, банківська справа та страхування

Вінницький навчально-науковий інститут економіки Тернопільського 

національного економічного університету, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто напрямки вдосконалення обліку і звітності в оподаткуванні суб’єктів підприємництва

  Ключові слова: оподаткування, облік і аудит, податкова звітність, економіка, підприємництво.

  Податкова система є важливою складовою національної економіки кожної незалежної держави. Національні податкові системи унікальні й своєрідні, як унікальна і своєрідна кожна країна. Ефективне функціонування податкової системи України є однією з важливих передумов забезпечення стабільності економіки на сучасному етапі розвитку. До 1 січня 2011 р. Законом України “Про систему оподаткування в Україні” визначалися сутність, принципи і характеристики системи оподаткування в Україні. З набранням із 1 січня 2011 р. чинності кодифікованим актом – Податковим кодексом України (ПКУ), який складається із норм, що охоплюють і покликані гармонізувати регулювання усіх найважливіших відносин у сфері оподаткування, суттєво змінюються система, принципи і правила оподаткування в Україні. Чинний Податковий кодекс України використовує категорії “податкова система” та “державна податкова справа”. На перший погляд, принципових змін не відбулося, і в будь-якому разі йдеться про сукупність податків та зборів і механізми їх справляння. Водночас здається, що використання поняття податкової системи є доцільнішим. По-перше, саме таке визначення для сукупності всіх податків і зборів використовується податковими законодавствами пострадянських держав. По-друге, поняття “оподаткування” значно ширше, ніж той зміст, який із ним пов’язувався в минулому. До оподаткування входить не лише вичерпний перелік податків і зборів, а й процесуальне забезпечення їх появи (введення, зміни, скасування) та справляння. Податковим кодексом України встановлено, що сукупність загальнодержавних і місцевих податків та зборів, які справляються в установленому законодавством порядку, становить податкову систему України. А “державна податкова справа” згідно з п. 1.1 ст. 1 ПКУ – це сфера діяльності контролюючих органів, передбачена законодавством України, спрямована на формування і реалізацію державної податкової політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів. Під податком слід розуміти обов’язковий, безумовний платіж до бюджету відповідного рівня, здійснюваний платниками у порядку і на Тема 1 13 умовах, що визначаються Податковим кодексом України. Чинна редакція Кодексу закріплює три принципові риси, які, на думку законодавця, мають характеризувати тільки податок: обов’язковість, безумовність і надходження до відповідного бюджету. Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється із платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, зокрема внаслідок учинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами й особами юридично значимих дій. У податковій системі можна виокремити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств, організацій) та оподаткування фізичних осіб (резидентів і нерезидентів). Облік і звітність підприємств у податковій системі в контексті ПКУ слід розуміти як складову облікової системи підприємства (підсистему обліку), призначену для забезпечення формування і управління інформацією, здійснення на її основі функцій регулювання, фінансового планування, моніторингу стану розрахунків за податками й зборами, їх оптимізацією і забезпечення своєчасного виконання податкового обов’язку.

  Враховуючи те, що в умовах змін податкового законодавства платникам податків через відсутність методичного забезпечення часом досить складно самостійно організувати обліковий процес і розробити методику оподаткування з урахуванням їхньої специфіки діяльності, суттєвого значення набувають послуги аудиторських, ІТ компаній з постановки обліку в системі оподаткування підприємства.

  При вирішенні завдання побудови ефективної системи обліку з метою оподаткування і звітності важливе значення належить автоматизації обліку, створенню (оновленню) сучасних комп’ютерних програм, запровадження електронного документообігу й електронного сервісу для платників податків, проведення роботи з упровадження системи приймання та комп’ютерної обробки податкової звітності, розшифровок податкових зобов’язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів в електронному вигляді, що значно розширює можливості й підвищує швидкість і якість роботи бухгалтерів підприємств. На сьогодні вже створено і постійно вдосконалюється “Спеціалізоване клієнтське програмне забезпечення для формування та подання звітності до Єдиного вікна подання електронної звітності”, “Електронного кабінету платника податків”. За допомогою таких програм платник податку має змогу: 

1. підготувати, заповнити та надіслати податкову звітність в електронному вигляді за адресою Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;
2. переглянути дані про стан розрахунків з бюджетом (картки особових рахунків).

  Безумовно, спроби максимально інтегрувати системи бухгалтерського обліку й оподаткування з метою підвищення ефективності облікового процесу не повинні призводити до порушень принципів реалізації функцій і завдань жодної з підсистем. Зменшення трудомісткості облікових процедур у великих і середніх платників податків не може слугувати виправданням погіршення якості інформації і задоволення інтересів одних користувачів звітних даних за рахунок інших.

  Від створення ефективної системи підготовки облікових даних із метою оподаткування на рівні підприємства залежить як якість інформації, що надходить до державної фіскальної служби, так і фінансовий стан самого підприємства. Безперечно, правильна організація обліку дає змогу уникнути фінансових санкцій податкових органів і оптимізувати податкові платежі. Удосконалення обліку і звітності в оподаткуванні суб’єктів підприємництва в Україні є важливою складовою концепції подальшого реформування податкової системи України. З цією метою національна концепція розвитку податкової системи й обліку з метою оподаткування має базуватися на принципах обов’язковості оподаткування, гармонізації з системою бухгалтерського обліку, їх правової взаємної узгодженості, прозорості й стабільності податкової системи, скорочення кількості податків і зборів, безперервності, послідовності й регулярності здійснення обліку, юридичної доказовості, вартісного вимірювання, збалансованості інтересів держави й платників податків тощо. Зокрема питання гармонізації бухгалтерського обліку й оподаткування податком на прибуток підприємства потребують такого удосконалення: 

• врегулювання розбіжностей щодо витрат подвійного призначення й оподаткування безнадійної і сумнівної заборгованості. При оподаткуванні до витрат операційної діяльності доцільно віднести нараховану безнадійну заборгованість у розмірі списаного резерву сумнівних боргів;
• впровадження інноваційного, інвестиційного, податкового кредиту для цілей виконання інвестиційних проектів, стимулювання запровадження заходів з енергозбереження тощо. 

  Безумовно, податкова система є важливою складовою національної економіки. У податковій системі можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб та оподаткування фізичних осіб. Облік і звітність платників у податковій системі в контексті ПКУ треба розуміти як складову облікової системи підприємства, призначену для забезпечення інформацією управління, здійснення на її основі функцій регулювання, фінансового планування, моніторингу стану розрахунків за податками і зборами, їх оптимізацією і забезпечення своєчасного виконання податкового обов’язку.

  В Україні податковий облік як підсистема бухгалтерського обліку був законодавчо сформований 1997 року. Між ними існували взаємозв’язок і відмінності, оскільки окрема інформація про об’єкти обліку в податковому обліку відрізнялася від даних фінансового обліку. Запровадження Податкового кодексу України сприяло наближенню облікових підходів при оподаткуванні до методики бухгалтерського фінансового обліку, але й надалі мають місце окремі розбіжності в методиках і тимчасові й постійні податкові різниці. Як результат платники податків зобов’язані вести бухгалтерський фінансовий облік і облік для цілей оподаткування й складання податкової звітності, створювати їх інформаційне, кадрове, технічне забезпечення і вдосконалювати обидві підсистеми з урахуванням вимог законодавства й особливостей господарювання.

Література:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : закон України від 16.07.1999 № 996-ХІV.

2. Спрощений План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій суб’єктів малого підприємництва : затв. наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 № 186.

3. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI.

4. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік : підручник / Ф. Ф. Бутинець. – 8-ме вид., допов. і переробл. – Житомир : Рута, 2014. – 912 с.

5. Сопко В. В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу : підручник / В. В. Сопко, В. П. Завгородній ; Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2014. – 411 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кокуца Євген Дмитрович

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Таєнчук Андрій Миколайович 

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Щербіна Лариса Володимирівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

Іщенко Наталя Михайлівна

магістр спеціальності адміністрування податків і платежів

Вінницький інститут конструювання одягу і підприємництва, м. Вінниця

  Анотація: У статті розглянуто порядок обчислення, звітності й сплати збору за користування радіочастотним ресурсом України.

  Ключові слова: податки і збори, оподаткування, ліцензування, підприємництво.

  Збір за користування радіочастотним ресурсом України – це спеціальний загальнодержавний ресурсний збір, який справляється як плата за користування радіочастотним ресурсом на території України (пп. 9.1.11 п. 9.1 ст. 9, пп. 14.1.66 п. 14.1 ст. 14 ПКУ) і регламентується розділом XV ПКУ. Користування радіочастотним ресурсом – це специфічна діяльність, пов’язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу. Організаційно-правові й економічні основи користування суб’єктами господарювання радіочастотним ресурсом України встановлені Законом України “Про радіочастотний ресурс України”. Згідно з цим законом радіочастотний ресурс – це природний ресурс і об’єкт права власності українського народу, частина радіочастотного спектра (безперервного інтервалу радіочастот, не вищого за 3 ТГц), придатна для передавання та/або приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України й міжнародного права, а також на виділених для України частотно-орбітальних позиціях. Платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу, юридичні або фізичні особи, визначені пп. 318.1.1 п. 318.1 ст. 318 ПКУ та законодавством України про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом у межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі : – ліцензії на користування радіочастотним ресурсом або на мовлення й дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою; – дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу й випромінювального пристрою, отриманого на підставі договору з власником ліцензії на мовлення; – дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу й випромінювального пристрою. Перелік загальних користувачів радіочастотного ресурсу – платників збору та/або зміни до нього подаються центральному органу державної податкової служби Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформації (НКРЗІ) із зазначенням виду зв’язку, смуги радіочастотного ресурсу, регіонів користування радіочастотним ресурсом двічі на рік: до 1 березня та до 1 вересня поточного року, станом на 1 січня і 1 липня відповідно за формою, встановленою центральним органом ДПС за погодженням із центральним органом із регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом і надання послуг поштового зв’язку. Окрім цього, платники збору у місячний термін зобов’язані подати до ДПІ копії ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, ліцензій на мовлення (супутникове, ефірне, кабельне, проводове, багатоканальне) та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв після їх видачі. Дозволи на експлуатацію видаються Державним госпрозрахунковим підприємством “Український державний центр радіочастот” (УДЦР) у порядку, встановленому НКРЗІ (статті 16, 29 Закону України “Про радіочастотний ресурс України”). Ліцензійні умови користування радіочастотним ресурсом України (форми Р-1, РР-1п, Р-1д, Р-1пт, Р-1дс) затверджені рішенням НКРЗІ від 19.08.2005 № 53. Форми документів, пов’язаних із ліцензуванням діяльності у сфері телерадіомовлення, затверджені рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення “Про приведення заявочних документів ТРО у відповідність до вимог статті 31 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” від 11. 02.2010 № 353. Порядок видачі, продовження, переоформлення, видачі дубліката, анулювання ліцензії на мовлення визначено у статтях 23–37 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”.

  Об’єктом оподаткування збором є спеціальне використання природного ресурсу – ширини смуги радіочастот, що визначається як частина смуги радіочастот загального користування у відповідному регіоні, яку виділено для здійснення певної діяльності, і яка зазначена в ліцензії або в дозволі на експлуатацію радіоелектронного засобу й випромінювального пристрою для технологічних користувачів і користувачів радіочастотного ресурсу для розповсюдження телерадіопрограм. Для визначення об’єкта обчислення збору кожен мегагерц радіочастот, дозволений ліцензією для використання в кількох регіонах, множиться на кількість цих регіонів. Тобто за використання однієї частоти у п’яти областях треба платити 5-кратну вартість.

  Базові ставки збору в гривнях на місяць за 1 МГц ширини смуги радіочастот встановлені ст. 320 ПКУ залежно від діапазону та виду радіозв’язку. У порівнянні зі ставками, які діяли у 2010 р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження розміру щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України” від 27.12.2008 № 1150, вони збільшені в 1,097 раза. Платники, починаючи з дати видачі ліцензії або дозволу, щомісяця обчислюють і на підставі розрахунку за встановленою формою сплачують суму збору, виходячи з розміру встановлених ставок за видом радіозв’язку й ширини смуги радіочастот на кожен регіон окремо.

  Платники збору зобов’язані самостійно: 1) здійснювати розрахунки збору; 2) подавати податкову звітність протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; 3) щомісяця сплачувати податкові зобов’язання за використання радіочастотного ресурсу протягом 10 календарних днів за останнім днем відповідного граничного строку для подання Податкового розрахунку, тобто до 30 числа за місцем податкової реєстрації. Форму Податкового розрахунку збору за користування радіочастотним ресурсом України затверджено наказом Державної податкової служби України від 24.12.2010 № 1018.

  У разі несплати збору платником або сплати в не повному обсязі протягом шести місяців органи державної податкової служби подають інформацію про такого платника збору до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення для вжиття заходів згідно із законодавством. Державна податкова служба України листом від 04.01.2011 №13/7/15-0817 поінформувала про порядок адміністрування збору за користування радіочастотним ресурсом України відповідно до вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ. Платник збору за користування радіочастотним ресурсом відображає в бухгалтерському обліку податкове зобов’язання зі збору нарахування за дебетом рахунків відповідних витрат операційної діяльності й за кредитом відповідного аналітичного рахунку субрахунку 642 “Розрахунки за обов’язковими платежами”, а виплату – відповідно за дебетом такого аналітичного рахунку субрахунку 642 “Розрахунки за обов’язковими платежами” та кредитом субрахунку 311 “Поточні рахунки в національній валюті”. Пунктом 5 розділу ХІХ “Прикінцеві положення” ПКУ доручено Кабінету Міністрів України щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, зокрема збору за користування радіочастотним ресурсом України з урахуванням індексу споживчих цін.

  У Податковому кодексі України встановлено сукупність і сформовано основні засади й принципи оподаткування ресурсними податками і зборами, які можуть справлятися суб’єктами господарювання за певних умов діяльності. На сьогодні чинною в Україні є система ресурсних податків і зборів, яких налічується близько десятка. Ресурсні платежі до бюджетів передбачають еквівалентність відносин між платниками й державою, їх розмір залежить від виду і обсягу використаних ресурсів, а, відповідно, звільнення від їх сплати досить складно виправдати економічно, бо: – користування природними ресурсами в ринкових умовах не може бути безоплатним, тому що необхідно забезпечити фінансування заходів їх відтворення й охорони; – у такий спосіб досягається рівність умов господарювання – суб’єкти, які користуються природними ресурсами, повинні їх оплачувати, інакше отримають більше переваг, ніж суб’єкти, які цими ресурсами не користуються; – через сплату ресурсних платежів держава матиме змогу контролювати процес використання ресурсів і здійснювати належний їх облік. У свою чергу, платники ресурсних податків і зборів, використовуючи ощадливо корисні копалини, земельні ділянки, сільськогосподарські угіддя та інші природні ресурси, своєчасно і повно декларуючи обов’язкові платежі до бюджетів, забезпечуватимуть мінімальні витрати на їх сплату і запобігатимуть штрафним санкціям та пені. Важливою умовою ресурсозбереження й грамотного оподаткування є знання фахівцями підприємств особливостей і методик визначення сум податкового зобов’язання за кожним ресурсним податком і збором, порядок їх документування, реєстрації операцій, аналітичного й синтетичного обліку витрат у системі бухгалтерських рахунків за обов’язковими платежами до бюджету, опанування методик складання податкових декларацій, розрахунків і подання державним податковим органам.

Література:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : закон України від 16.07.2015 № 996-ХІV.

2. Податковий кодекс України вiд 02.12.2017 № 2755-VI.

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 8 (МСБО 8) “Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки” від 01.01.2012 № 920-020. 4.

4. Свірко С. В. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах : навч. посіб. / С. В. Свірко. – К. : КНЕУ, 2016. – 380 с.

5. Скирпан О. П. Фінансовий облік : навч. посіб. / О. П. Скирпан, М. С. Палюх. – Т. : ТНЕУ, 2010. – 407 с.

6. Сопко В. В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу : підручник / В. В. Сопко, В. П. Завгородній ; Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2014. – 411 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шинковська Ірина Леонідівна

Національна металургійна академія України

Дніпро

Заєць Ірина Петрівна

Національна металургійна академія України

Дніпро

  Анотація: Стаття присвячена проблемам використання дистанційних технологій навчання в системі вищої освіти. Сформульовані основні принципи дистанційного навчання, обґрунтовані організаційні та методологічні умови його впровадження в навчальний процес, висвітлені переваги перед традиційними формами навчання.

  Ключові слова: дистанційне навчання, навчальний процес, мультимедійний курс.

  В наш час перед системою вищої освіти постає задача підготовки фахівців, які вміють творчо мислити, володіють дослідницькими вміннями і навичками, здатні орієнтуватися в просторі наукової інформації і сучасних інформаційних технологіях. В зв’язку з цим, одним з найбільш високоефективних напрямів вдосконалення методології вищої освіти є використання в навчальному процесі технологій дистанційного навчання.

  Під дистанційними технологіями розуміють технології, які реалізуються із застосуванням сучасних інформаційних та телекомунікаційних мереж, що дозволяють здійснювати процес навчання на відстані, без особистого контакту між викладачем  і студентом [1] .

  Дистанційні освітні ресурси дають можливість безпосереднього спілкування студентів з викладачем (онлайн), неперервного контролю якості засвоєних знань, здійснення індивідуального підходу в навчанні, адаптації навчального матеріалу до особистого темпу засвоєння кожним студентом. Навчання може відбуватися в будь-який зручній час, що дає змогу поєднувати його з роботою, виконуючи завдання за індивідуальними графіком і розкладом, з максимальною зручністю для всіх учасників освітнього процесу.

  Основними принципами системи дистанційної освіти  є: гнучкість, модульність, динамічність, адаптивність, неперервність, креативність і відкритість. Вона базується переважно на самостійному отриманні необхідного обсягу і якості знань та передбачає поєднання широкого спектру традиційних і новітніх інформаційних технологій. Використання цих технологій дозволяє студентам поповнити перелік вмінь і навичок, які в подальшому визначать успішність людини в будь-якій сфері діяльності. До них відносять:

• вміння самостійно планувати свою діяльність;
• вміння приймати рішення, робити вибір і нести за нього відповідальність;
• вміння працювати в інформаційному просторі ( відбирати необхідну інформацію, структурувати і використовувати для прийняття рішення по певній задачі);
• вміння подавати результати діяльності з використанням інформаційних технологій;
• навички самоосвіти.

  Успішність дистанційного навчання залежить від ефективної його організації, від керівництва самим процесом і майстерності викладачів, що приймають в ньому участь. Вивчення математичних дисциплін у випадку дистанційного навчання має свою специфіку і особливості, які дозволяють значно розширити види навчальної роботи порівняно з традиційним навчанням. Звичайні лекції можуть бути замінені відеолекціями, слайд-лекціями; місце практичних занять займають індивідуальні комп’ютерні тренінги та лабораторні заняття; підсумковий контроль можна здійснювати за допомогою колективного тренінгу, тест-тренінгу, заліку, іспиту тощо.

  Для здійснення дистанційного навчання необхідно подбати про мультимедійний супровід курсу, що викладається. Такий курс дозволяє поєднувати в собі теоретичну, практичну і контролюючу частини і забезпечувати неперервний дидактичний цикл [2]. Він може містити текстову, графічну або відео інформацію та способи інтерактивної взаємодії з нею. Зазвичай мультимедійний курс включає в себе:

• робочу програму з дисципліни;
• брошуру з текстами лекцій;
• електронний підручник-навігатор;
• методичні вказівки до вивчення курсу;
• ілюстровані додатки (відеолекції, презентації, відеофільми);
• довідники, рекомендовану літературу;
• контрольні питання з набором типових завдань;
• зошит для самостійної роботи.

  Підручник-навігатор є електронною версією звичайного підручника або посібника із вбудованою інформаційною базою, що дозволяє керувати процесом вивчення матеріалу відповідно до програми у  необхідному обсязі і послідовності. Він не тільки забезпечує студента необхідними знаннями, але і допомагає обрати правильний шлях для їх здобуття, відкриває широкі можливості для самостійної роботи. Методичні вказівки допоможуть ознайомитись із змістовною частиною підручника та його інформативної базою. Враховуючи недостатній досвід використання мультимедійних курсів, на перших порах радимо до електронного варіанту підручника додавати і його печатні версії.

  Однією з найважливіших проблем навчання математиці в системі дистанційної освіти є якість самого процесу. В більшості випадків воно визначається рівнем засвоєння теоретичного матеріалу, який студент отримує при самостійному читанні слайд-лекцій. Не є секретом, що деякі студенти відкладають цю роботу на «кращі часи», а іноді і зовсім не читають лекцій. Щоб усунути такі негаразди, необхідно організувати постійний і діючий контроль за допомогою спеціально підготовлених тестів. Поряд із звичайними тестами з завданнями закритого типу (одне питання – чотири відповіді, встановлення відповідності, послідовності), доцільно застосовувати і такі форми контролю, які б дозволяли давати при тестуванні розгорнуту відповідь (відкриті та інтегративні тести). Особливо це стосується завдань для заліків та іспитів.

  Необхідно відзначити, що при дистанційному навчанні значно збільшується доля самостійної роботи студента. Задача викладача координувати цю роботу, планувати і розробляти спеціальні завдання і рекомендації. Здійснити це  допоможуть зошити для самостійної роботи.

  Зауважимо, що, окрім основної навчальної мети, технології дистанційної освіти дозволяють допитливим студентам дистанційно брати участь у наукових конференціях, спілкуватись на наукових форумах і віддалено обмінюватись результатами своєї дослідницької роботи.

  Висновок. Розвиток дистанційних технологій є дуже важливим напрямом в системі освіти, а зміст діяльності викладача значно відрізняється від традиційного.

  По-перше, ускладнюється розробка курсів, яка вимагає від викладача спеціальних навичок, пов’язаних з швидким розвитком інформаційних технологій.

  По-друге, комунікаційні технології дозволяють зробити взаємодії між викладачем та студентом більш активними і інтенсивними, що потребує від викладача спеціальних додаткових зусиль.

  По-третє, на відміну від традиційної освіти, де центральна фігура – викладач, при використанні дистанційних технологій увага переноситься на студента, а функція викладача – підтримати, скерувати, допомогти.

Література

1. Стефаненко П.В. Дистанционное обучение в высшей школе: – Моногр. – Донецк: ДОННТУ, 2002. – 397 с.

2. Биков В.Ю., Кухаренко В.М., Сиротенко Н.Г. та ін. Технологія створення дистанційного курсу. Навч. посібник / За ред. В.Ю. Бикова та В.М. Кухаренка. – К.: Міленіум, 2008. – 324 с.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Онищенко Алла Георгіївна

Студентка, старший лаборант

Харківський національний університет радіоелектроніки

Україна, м. Харків

Філатов Валентин Олександрович

Доктор технічних наук, професор

Завідувач кафедрою штучного інтелекту

Харківський національний університет радіоелектроніки

  Анотація: Стаття присвячується розробці підходу до синтезу схеми реляційної бази даних на основі аналізу функціональних залежностей атрибутів. Розглянуто метод послідовного доступу до кортежів відношення на основі аналізу функціональних залежностей.  Розроблений підхід до синтезу реляційної бази даних може ефективно використовуватися як при проектуванні нових реляційних баз даних, так і при реінжинірингу інформаційних систем в основі яких застосована реляційна база даних.

  Ключові слова: база даних, відношення, реляційна модель даних, кортежі.

  У моделях даних, що використовуються при створенні автоматизованих інформаційних систем, звичайно виділяються три компоненти  :

1. Структурна специфікація, або правила, за якими здійснюється структуризація даних у базі даних(БД); 
2. Операційна специфікація, або правила маніпулювання даними в БД;
3. Семантичні правила, які задають множину допустимих станів (реалізацій) БД.

  Розглянемо, що являє собою кожне з цих компонент у реляційній моделі.

  Основною структурною одиницею в реляційній моделі є n – арне відношення, тобто підмножина кортежів декартова добутку n доменів (не обов’язково різних). Як бачимо, поняття відношення в контексті БД генетично пов’язане з поняттям теоретико-множинного відношення, але має деякі особливості порівняна з останнім. Тому коли з контексту не зрозуміло, про яке саме відношення йде мова, вживатимемо також термін DB – відношення (тобто відношення бази даних) [1].

  Наочним зображенням DB – відношення є прямокутна таблиця, кожний рядок якої становить n – кортеж відношення, кожна колонка таблиці – атрибут відношення; значення атрибута в кожному кортежі є елементом відповідного домену. На відміну від теоретико-множинного відношення перестановка елементів DB – відношення (однакова в усіх кортежах) не утворює нового DB – відношення.

  Дамо тепер формальне означення структурної компоненти реляційної моделі. Нехай  D – множина доменів, які використовуються; D = {D₁, ..., D_m}; D_i – домен, тобто множина значень. Позначимо R множину атрибутів БД, R^* - сімейство всіх скінченних непорожніх підмножин R; R_i - елемент R^* , який називатимемо носієм DB – відношення. Нехай задано відображення Dom : R→D, яке для кожного атрибута відношення встановлює, з якого саме домену вибираються значення при формуванні кортежів. 

  Якщо носій відношення R_i  = { A_i  , …, A_k }, то для нього визначений декартів добуток 

 P_i = Dom A₁ x … x Dom A_k  як множина k – кортежів. Сімейство P*_i  підмножин множини P_i  є множиною відношень з носієм  R_i  : P*_i  = {}. (Зважаючи на зроблене зауваження перестановка атрибутів у носії не враховується.) Позначимо тепер  P* множину всіх відношень, що здаються структурною компонентою реляційної моделі:  . Таким чином, у найпростішому випадку структурну компоненту можна задати як набір:

SRM = < D, R, Dom > [2,3]. 

  Розглянемо відношення зі схемою σ = (R;F) . З метою підтримки обмежень, заданих множиною F, у процесі функціонування БД для кожного кортежу t, що його потрібно додати до множини вже існуючих кортежів відношення (або, як кажуть, увести в БД), слід перевірити, чи не порушує цей кортеж якихось обмежень із F. У свою чергу, така перевірка, наприклад, для обмеження X→Y полягає у пошуку в DB – відношенні кортежу  δ такого, що   δ [Y] і t[Y]. Отже, з метою підвищення ефективності процесу введення кортежів бажано було б, по-перше, зменшити до мінімуму число перевірюваних залежностей, по-друге, звести до мінімуму число значень у кортежах, що зіставляються (за рахунок, скажімо, зменшення синтаксичної потужності множини атрибутів X і Y), по-третє, забезпечити використання найефективніших методів пошуку.

  Що стосується перших двох вимог, то деякою мірою їх виконання забезпечується використанням замість заданої довільної множини обмежень F редукованого базису G для F^* , методи обчислення якого розглянуто вище. Що можна зробити на рівні логічного проектування для створення найсприятливіших умов для використання тих чи інших методів пошуку в БД, тобто для вирішення питань фізичної організації БД? Для відповіді на це запитання пригадаємо, що взагалі існують кілька еквівалентних образів “тієї самої” БД, які можуть різнитися числом кортежів, що переглядаються під час пошуку.

  Розглянемо найпростіший метод послідовного доступу до кортежів відношення. Нехай, наприклад, схема відношення   і число кортежів у якомусь стані БД становить N. Тоді для підтримки заданих обмежень при введенні нового кортежу слід переглянути “в середньому” N/2 + N/2 = N кортежів. Якщо “еквівалентним” є образ зі схемою  , а число кортежів у нових відношеннях  , що випливає з властивості проекції, то в середньому переглядається   кортежів, тобто є шанс зменшити число звернень до БД у ході перевірки обмежень. Крім того, розмір (довжина) переглянутих кортежів скорочується, що, як відомо, значно підвищує швидкість виконання операцій зчитування/запису. Щоправда, при такому “перетворенні” виникає ряд проблемних запитань [4].

1. Чи буде наш новий образ насправді “еквівалентним”? Тобто, чи зможемо ми відновити початкове відношення з підтримуваних проекцій? І, по-друге, чи не втратимо ми можливості перевірити ті чи інші обмеження у проекціях без додаткових “обернених” операцій їх з’єднання?
2. Чи варто “розщеплювати” початкове відношення, якщо у прикладних задачах, які обслуговує наша БД, необхідно отримувати повні кортежі початкового відношення?
3. Якщо на перші два запитання одержано позитивну відповідь, але кілька еквівалентних образів БД, то який з них буде “найкращим”?

  На всі ці запитання дає відповідь теорія проектування БД. Зрозуміло, важко дати “точну” відповідь на поставлені запитання, користуючись лише “структурними” характеристиками, якими оперує теорія. Тому строгі з точки зору теорії проектування висновки мають з практичної точки зору “якісний” характер. Але потрібно розуміти, що практична цінність цих результатів полягає саме у запобіганні грубим (“якісним”) помилкам на початкових етапах створення БД, які можуть призвести до вкрай неефективної реалізації всієї інформаційної системи.

  Є й інший бік проблеми оптимальної (чи хоча б раціональної) структуризації даних, пов’язаний з питанням ефективності виконання власне операцій оновлення даних (до яких належать введення, видалення, коректування кортежів). У реляційному підході ця група питань формулюється як проблема нормалізації відношень.

Література:

1. R.E. Stein. Re-Engineering the Manufacturing System: Applying the Theory of Constraints. [Текст] // Marcel Dekker, Inc.- 2003. – C.325. 

2. E.F.Codd. A Relational Model of Data for LargeShared Data Banks.[Текст] // Communications of the ACM.-1983.Vol.38, (№1). – C.17-36.

3. Дейт, К. Введение в системы баз данных [Текст] : пер. с англ. М. : Издательский дом «Вильямс», – 2001.  –1072 с.

4. Пономаренко, Л. А. Построение оптимальной последовательности соединения отношений в запросах реляционной базы данных [Текст] / Л. А. Пономаренко, С. С. Танянский, В. А. Филатов. // Системні дослідження та інформаційні технології. Міжнародний науково-технічний журнал. – 2003. – № 2. – С. 53-58.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Vasylyshyn Vitalii

Ph.D., Associate Professor of Engineering and Computer Graphics

Ivano-Frankivsk National Technical University

oil and gas, Ukraine, Ivano-Frankivsk

Pavlyk Ivan

Associate Professor of Engineering and Computer Graphics

Ivano-Frankivsk National Technical University

oil and gas, Ukraine, Ivano-Frankivsk

   Abstract: Didactic potential and functions of computer telecommunications provide the opportunity to organize an educational process that meets the requirements and goals of profile training and reflects the basic principles of the personality-oriented approach. Given that the profile training involves flexibility, wide variation and differentiation in both the choice of the content of the students and the forms of education, educational models based on the use of distance educational technologies become an effective resource for the implementation of profile education.

  Keywords: didactic potential, electronic course, educational process, personality-oriented approach, profile education

  Distance learning is one of the innovative educational technologies. Modern distance educational technologies offer real prospects for improving the quality of knowledge and efficiency of the educational process, for solving various social problems related to the functioning of the institution of education.

  More recently, the issue of the essence of distance learning was one of the most urgent. Discussions about whether the DO is an independent form of training or absorbed by the correspondence form of training have not been properly resolved. Analyzing the course of the experiment in the field of education, the majority of specialists agreed on the introduction of distance education that it does not oppose, but integrates very well with both full-time and part-time forms of education. At the heart of the educational process with distance learning is the purposeful and intensive independent work of the student, who can study at a convenient place and at a convenient time. With this form of organization of instruction, the student and the teacher are spatially separated from each other, but at the same time they are in constant interaction, organized with the help of special methods of constructing the training course, forms of control, methods of communication via e-mail and other Internet technologies.

  The system of distance learning implies an individual approach to learning. It is based on self-education. Every person engaged in self-education can determine the direction of the content of his work himself, choose what, in what volume, with what depth and by what sources he will be engaged. At the same time, it proceeds from its own motives and needs. Freedom of choice in this case is expressed in the possibility of choosing the content study option, the variety of forms of study and control, methods and methods of teaching. The purpose of this form of self-education is to expand, deepen one's own horizons in one or another field of knowledge. The most important advantage of distance learning is the ability to determine the direction of the learner's personality development, the development of his personal trajectory of education, the selection of the most comfortable options for studying the course and training programs. In the AC, the teacher has the opportunity to optimally and rationally use the educational information, create the conditions for interaction and support with students. It should be noted that the educational process of the AC is characterized by the following properties:

• Adaptability - individualization of the curriculum and loads;
• Flexibility - a free training schedule that allows you to define your own schedule, taking into account employment and personal preferences;
• Economic efficiency - minimization of costs for regular trips, absence of separation from production, etc.

  The most suitable for use in distance learning are technologies based on the use of hypertext textbooks, computer training and testing programs, computer simulators and laboratory workshops, video lectures, videoconferences.

  Electronic multimedia hypertext training material is designed for self-study of the course and is focused on maximizing the activation of this process. It contains structured educational material, presented as a sequence of interactive frames with multimedia information. Using the technology of information hypermedia, provides a rapid transition from one training frame to another, and enables the trainee to choose the trajectory of learning.

  The electronic reference book allows the student to quickly obtain the necessary information in a compact form. The computer test system offers the possibility of conducting both a control measurement of acquired knowledge and the ability to conduct self-monitoring for the trainee. However, the effectiveness of the use of testing tools increases, if it allows you to accumulate and analyze test results by various criteria. Moreover, this service is interesting not only for the teacher, but also for the trainee himself, for analyzing his achievements.

  To consolidate knowledge, as well as refine the acquired skills, computer models, designers, simulators and laboratory practices are used. The purpose of these tools is to automate the acquired skills in situations that simulate real conditions.

  Consultations using telecommunication means are a specific technology of distance learning. They can be conducted both on-line (chat) and off-line (forum, e-mail). Recently, computer telephony has been increasingly used, which makes it possible to conduct audio-consultations. A feature of the telecommunication consultation is the possibility of its recording, which gives valuable material for analysis.

  In Ukraine, distance learning technologies are a relatively new phenomenon: they were first talked about in the early nineties of the last century. In the West, distance learning has proven itself for a long time, since the use of such technologies has made it possible to solve a number of important tasks, such as reducing the cost of training (no costs for renting premises, trips to the place of study, for students and teachers, P.); Training more people; Improving the quality of education through the use of modern tools, voluminous electronic libraries, etc .; Creation of a unified educational environment (especially relevant for corporate training).

  At the present time, the capabilities of personal computers, as well as software, are rapidly growing. The open educational space has become accessible to the general public. More and more schools are now actively working with e-mail, using remote access to information bases and educational resources of the Internet, creating their own websites, participating in inter-school and international projects, courses, and Olympiads. Modern schoolchildren know the means of modern communications quite well. Therefore, it is necessary to use this in order to gain knowledge through distance learning.

  Along with the undoubted advantages of this form of training, you can also isolate the obvious disadvantages:

1. Lack of full-time communication between students and the teacher. That is, all the points related to individual approach and upbringings are excluded. And when there is not a person around who can emotionally color knowledge, this is a significant disadvantage.
2. The need for a number of individual psychological conditions. For distance learning, a rigid self-discipline is necessary, and its result depends directly on the student's independence and consciousness.
3. The need for constant access to information sources. We need good technical equipment, but not everyone who wants to learn has a computer and access to the Internet.
4. Typically, students feel a lack of practical training.
5. There is no constant control over the students, which for the Russian people is a powerful incentive.
6. Training programs and courses may not be well developed due to the fact that there are not so many qualified specialists capable of creating such training aids.

  In distance education the basis of training is only written. For some, the lack of the opportunity to present their knowledge in verbal form may present certain difficulties. 

  Evaluation of learning outcomes is not so often and thus makes it difficult to adjust the training program for a particular student.

  Distance education support is one of the effective mechanisms for the profiling of school education. With a huge workload of students of specialized classes, you can use similar technologies. Distance learning in the process of studying the programs of elective courses will create additional and expand the available opportunities to increase the accessibility, quality and effectiveness of profile training, and can contribute to the formation of a socially competent, mobile, adaptive and competitive personality, clearly aware of their rights and responsibilities, , The available opportunities and resources that can successfully function in a particular social space .

  The use of information and communication technologies in the educational process in the context of the profile training of students makes new demands on the educational and methodological support of educational programs, and therefore the issues of creating and using distance educational resources for the general education system are becoming priority. 

  With the introduction of profile training, there is a shortage of educational and methodological developments both in the organization and implementation of various models of profile training, and in content-methodological support of core general subjects and elective courses. Distance support can facilitate the solution of such problems by expanding the access of teachers to scientific, scientific, methodological, information and analytical materials on topical problems of science development (by branches of knowledge) and education, the author's educational and methodological materials that can be useful for forming Educational and methodological kits on basic, specialized general subjects and for the development of elective courses. Using computer networks, participating in discussions, Internet conferences, forums, it is possible to discuss current problems of profile training and share experiences through networking with both education specialists and with fellow teachers, administrators, parents and all stakeholders. Work with Internet resources in an educational institution can be organized in two main ways: the work of students directly at the lesson and the organization of extracurricular activities of students.

  The work of the students directly in the lesson can involve the use of resource fragments as demonstrations in a lesson for the entire class or for the organization of a front-line student survey. They can be engaged in a computer class that has access to the global Internet and work independently with the information resource.

  The role of the teacher is to provide students with brief information on the theory and organization of practical activities, reflecting the content of the Internet resource (in the form of printed materials) and assignments. Then they go to the appropriate page on the Internet and perform specific tasks. And of course, at the final stage, a report on the studied information material is compiled, containing: a summary of the theoretical material, drawings, tables, answers to the questions posed, and so on.

  The work of students with Internet resources as a part-time activity can be reduced to finding information for the preparation of reports, abstracts, messages on a specific topic before and during its study to obtain additional materials on the topic for use in the lesson; Addressing students to certain sources while studying the topic; Preparation of various types of creative work; Search for audio-visual aids on the topic. You can attract students to the creative work on the material of the Internet resource and the presentation of its results (for example, on Web pages); To get consultations from specialists in the network, at the end of the Internet resource there is a section where you can ask questions of interest.

  In addition to the didactic potential of networked educational resources and distance educational technologies, in the context of profile training, their organizational capabilities can also be used. When teaching, you can use mixed forms of mastering educational programs: full-time, part-time, external, when part of the subjects the student is studying in the internal mode, while others, at his choice, he can study remotely. For example, a student of a humanitarian profile can master non-core disciplines at an accelerated pace, such as - physics, chemistry, biology, thereby freeing up the hours for studying profile training courses or appropriate elective courses. Using such a combination of forms of education will help to increase the learner's motivation to consciously plan his educational activity, increase the intensity of the educational process in order to allocate additional time resources for the mastering of core subjects and elective courses, and create opportunities for project and research activities within the chosen profile.

  Didactic potential and functions of computer telecommunications provide the opportunity to organize an educational process that meets the requirements and goals of profile training and reflects the basic principles of the personality-oriented approach. Given that the profile training involves flexibility, wide variation and differentiation in both the choice of the content of the students and the forms of education, educational models based on the use of distance educational technologies become an effective resource for the implementation of profile education.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Ляшенко Валентина Петрівна

Професор, доктор біологічних наук

 Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

м. Дніпро, Україна

Гордієнко Антон Олександрович

магістрант ІІ-го року навчання

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

м. Дніпро, Україна

  Анотація: Досліджено показники варіабельності серцевого ритму, а саме: Мо, АМо, ВР, ІВР, ІН у щурів за фізіологічних умов та за умов дистиляції питного раціону. Визначено, що найбільше вірогідних змін у щурів за умов дистиляції спостерігається в показниках ВР, Мо та ІН. а найменше змін в значеннях ІВР. 

  Ключові слова: вегетативна нервова система, варіабельність серцевого ритму, мода, амплітуда мод, варіаційний розмах, індекс вегетативної рівноваги , індекс напруги, дистильований питний раціон.

Зміст наукової роботи

  Головною функцією вегетативної нервової системи (ВНС) є регуляція роботи всіх органів та підтримка сталості внутрішнього середовища, або гомеостазу, при різних впливах на організм, в тому числі при впливі дистильованого раціону [1]. Одним з найбільш інформативних методів дослідження вегетативної нервової системи являється аналіз варіабельності серцевого ритму (ВСР) [2]. На сьогодні стають популярними різноманітні дієти, в тому числі із використанням дистильованої води [3].

  Для науки важливо розв'язати проблему коректності використання дистильованої води у біологічних і медичних цілях, що дозволило б виявити деякі механізми і мало важливе діагностичне значення, яке можна застосовувати в лікувальних і профілактичних цілях.

  Досліди були проведені на нелінійних безпородних білих щурах загальною кількістю 55 тварин, віком 2 місяці, відповідно з існуючими міжнародними вимогами і нормами гуманного відношення до тварин. 

  З метою дослідження впливу дистильованого раціону щури були поділені на 2 групи. До першої групи ввійшли контрольні тварини, які перебували за фізіологічних умов звичайного раціону харчування і питного режиму (n=23). Щури другої групи (n=32) отримували стандартне харчування, але знаходились в умовах дистиляції питного режиму. В якості питної води тваринам експериментальної групи давали воду з рівнем pH=5,4 – 6,6, очищену від електролітних домішок за допомогою дистилятора. 

  Загальна тривалість експерименту становила 22 тижні. Дослідження проводили кожні 2 тижні у підгрупах з 2 щурів. Електрокардіограму (ЕКГ) реєстрували за допомогою голчатих електродів від передніх і задньої правої кінцівок (II стандартне відведення). 

  За графіками або числовим записом варіаційної пульсограми визначали ряд показників, що дозволяли у сукупності дати якісну оцінку вегетативного тонусу: моду (Мо), яка відображає значення наймовірнішого кардіоінтервалу у записі ЕКГ, варіаційний розмах (ВР) розраховували, як різницю між максимальним та мінімальиим значенням кардіоінтервалів, амплітуду моди (АМо), яка показує кардіоінтервалів у відсотках, що відповідає діапазону моди, індекс вегетативної рівноваги (ІВР), яка означає відношення амплітуди моди до варіаційного розмаху (ІВР = АМо / ΔХ), індекс напруги (ІН), це найважливіший показник варіаційної пульсометрії, що характеризує стан центрального контуру регуляції. Індекс напруги розраховували за формулою, в основу якої покладена формула Баєвського:

(AMo / (2 Ч ΔХ Ч Mo)) Ч (50/7,8) Ч 1000 [4].

  Обробку даних здійснювали за допомогою пакетів статистичних програм ЕХCЕL і ORIDGIN з визначенням достовірності отриманих результатів за t- критерієм Стьюдента. Зміни рахувалися достовірними при рівні значимості р<0,05 [4,5].

  В таблиці 1 зображені основні показники ВСР щурів досліджуваних груп. Виходячи з отриманих результатів дослідження варіабельності серцевого ритму щурів які знаходились за фізіологічних умов та за умов дистиляції, ми визначили, що показники ВСР як за умов дистиляції так і за фізіологічних умов знаходились в межах норми. Але у щурів за умов дистиляції ми спостерігали, що показники ВСР на певних тижнях досліду достовірно відрізнялись від показників ВСР щурів за фізіологічних умов. Так як кожний показник ВСР вказує на те, як працює вегетативна нервова система, по зміні цих показників можна судити про те як здійснює вплив дистильований питний раціон на роботу та активність ВНС.

  Згідно таблиці 1 найменше вірогідних змін у щурів за умов дистиляції раціону порівняно щурам контрольної групи спостерігалося в значеннях індексу вегетативної рівноваги. ІВР відображає співвідношення між активністю симпатичного і парасимпатичного відділів ВНС. Тому можна говорити про те, що дистильована вода малоймовірно впливає на співвідношення між симпатичним і парасимпатичним відділом ВНС.

Найбільше вірогідних змін серед показників варіабельності серцевого ритму у щурів, які знаходились за умов дистиляції питного раціону спостерігались в значеннях ВР, Мо, та ІН. Показник ВР змінювався на восьмох із 11 тижнях дослідження, із них на 62,5% вірогідно підвищувався, а на 37,5% вірогідно знижувався. Підвищення цього показника свідчить про підвищення активності парасимпатичного відділу ВНС. Так як показник значною мірою пов'язаний зі станом місцевого контуру регуляції та активністю парасимпатичного відділу ВНС, можна сказати, що за умов дистиляції питного раціону у щурів підвищується активність парасимпатичного відділу ВНС.

  Наступний показник який у щурів за умов дистиляції вірогідно збільшувався на сімох тижнях досліду це показник Мо. Цей показник на 71,4% вірогідно зростав, а на 28,6% вірогідно знижувався. Мода вказує на найбільш ймовірний рівень функціонування синусового вузла. Чим більше значення показника тим більше зростає активність функціонування синусового вузла, тому дистильована вода у щурів вірогідно підвищує активність синусового вузла. Останній і найважливіший показник індекс напруги, який характеризує активність симпатичної регуляції, стан центрального контуру регуляції та відображає міру централізації управління серцевим ритмом і міру переваги активності центральних механізмів регуляції над автономними. У щурів за умов дистиляції ІН вірогідно змінювався на сімох тижнях досліду із них на 71,4% вірогідно знижувався, що свідчить про вірогідне зниження активності симпатичного відділу ВНС.

Таблиця 1

Основні показники ВСР щурів досліджуваних груп

  Примітки: 1, 2 показники тварин контрольної та експериментальної груп відповідно; Мо – мода; АМо – амплітуда моди; ВР − варіаційний розмах; ІВР − індекс вегетативної рівноваги; ІН − стрес-індекс; * – вірогідність, різниця показників відносно контрольної груп при р < 0,05; оранжевий – зниження показника ВСР експериментальної групи щурів відносно контрольної групи щурів; синій – зростання показника ВСР експериментальної групи щурів відносно контрольної групи щурів.

  Висновки

  Згідно цьому, дистильована вода впливає на варіабельність серцевого ритму змінюючи, в основному, стан місцевого контуру регуляції та використовуючи також центральні та гуморальні механізми регуляції серцевим ритмом. Ймовірно, цей вплив здійснюється за рахунок дії дистильованої води на блукаючі нерви і їх ядра в довгастому мозку, а також за рахунок дії на осморецептори в гіпоталамусі, що сприймають зміни осмотичної концентрації навколишньої рідини, та здійснюють контроль за виведенням води та солей в організмі.

Література

1. Фролов А.В. Вариабельность и устойчивость – важнейшие свойства сердечно - сосудистой системы / А.В.Фролов // Клиническая информация и телемедицина. – 2009.− № 2. – C. 32 – 36.

2. Попов, В.В. Вариабельность сердечного ритма: возможности применения в физиологии и клинической медицине / В.В. Попов, Л.Н. Фрицше // Украин. мед. журнал. – 2006. – № 2. – С. 24 – 31.

3. Дичка Л.В. Вплив мінеральної води різних типів при використанні як питної на стан здоров'я населення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата мед. наук: спец. 14.02.01 «Гігієна та професійна патологія» / Л. В. Дичка. − К. :НАДУ. 2008. − № 7. – 47 с.

4. Курьянова В. Е. Вегетативная регуляция сердечного ритма: результаты и перспективы исследований / В. Е Курьянова //Астрахань. − 2011. − №4. – 139 с.

5. Sayin H.I. Assessment of cardiac autonomic tone in conscious rats. / H.I. Sayin, B.I. Chapuis, P.I. Chevalier, C.I. Barrиs // Auton Neurosci. – 2016. – Т.12, №4. – Р. 187 – 202.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Козлов Валентин Михайлович

Профессор

Доктор химических наук

Национальная металлургическая академия Украины

Украина

Днепр

  Аннотация: рентгенографическим методом исследована кинетика кристаллизации аморф-ной электроосажденной сурьмы. Установлено, что аморфная сурьма кристаллизуется при температурах 70 ^оС и 110 ^оС путем мгновенного образования большей части зародышей с по-следующим трехмерным ростом. Определены энергия активации процесса кристаллизации аморфной сурьмы  и энергия активации диффузии в аморфной матрице  сурьмы.

  Ключевые слова: электролитическое покрытие сурьмы, кинетика кристаллизации, энергия активации,

  Одним из способов получения полупроводниковых соединений  InSb является электролитическое осаждение индия на поверхность гальванопокрытий сурьмы. В результате последующего изотермического отжига би-покрытий In-Sb за счет диффузионного процесса образуется соединение InSb. 

  Известно, что в зависимости от условий электроосаждения гальванопокрытия сурьмы имеют кристаллическое или аморфное строение. При этом, как было установлено в работе [1], скорость диффузии индия в фазе InSb при отжиге би-покрытий индий - сурьма зависит не только от температуры отжига, но и от того, в каком состоянии (аморфном или кристаллическом) было гальванопокрытие сурьмы. 

  Понятно, что при отжиге би-покрытий индий-сурьма (аморфная) возможен переход сурьмы из аморфного состояния в кристаллическое. Поэтому вопрос о термической стабильности электроосадков аморфной сурьмы и кинетики ее перехода из аморфного состояния в кристаллическое является важным фактором, как с практической точки зрения, так и теоретической. В частности, результаты исследования кинетики кристаллизации аморфной сурьмы  необходимы для выбора оптимальной температуры и времени нагрева би-покрытий In-Sb или Ga-Sb с целью получения полупроводникового соединения.

  В настоящей работе исследована кинетика перехода аморфной сурьмы, полученной электролитическим способом, в кристаллическое  состояние. Определены параметры, характеризующие кинетику такого перехода, что дало возможность судить о механизме превращения аморфной сурьмы в кристаллическую. Полученные результаты сопоставлялись с аналогичными данными для аморфной сурьмы, полученной методом вакуумного напыления.

  Методика исследований. Электролитические покрытия сурьмы осаждались при комнатной температуре на железные подложки, имеющие форму диска диаметром 14 мм, из раствора следующего состава: 0,3 М SbCl₃+1,6 M H₂SO₄+1,7 M HCl. Время электроосаждения сурьмы было равным 20 мин. при катодной плотности тока 40 А/м². Толщина покрытий сурьмы составляла  ~3 мкм.

  Рентгеноструктурный анализ электроосадков сурьмы проводился на дифрактометре  Philips (PW7010)  в медном K_α излучении. 

  Для исследования кинетики кристаллизации аморфных электроосадков сурьмы проводился изотермический отжиг покрытий в вакууме при температурах 70 ^оС и 110 ^оС. Через определенные промежутки времени образцы охлаждались до комнатной температуры и исследовались на наличие новой фазы – кристаллической сурьмы.

На дифрактометре измерялась интенсивность наиболее сильной рентгеновской линии (012), соответствующей ромбоэдрической  кристаллической сурьме. Эта линия наблюдалась  под углом 2q, равным 28,6 град. В процессе нагрева интенсивность этой линии I  увеличивалась, достигая своего максимального значения  I₀. Это свидетельствовало об окончании процесса кристаллизации всей массы электроосадка сурьмы.

 Результаты и обсуждение. 

  Рис.1  Доля кристаллической фракции I/I0 при кристаллизации аморфной сурьмы в зависимости от времени нагрева при температурах 70 и 110 ^_оС.

  На рис. 1 представлены экспериментальные данные, позволяющие судить о кинетике процесса превращения  аморфной сурьмы в кристаллическую при температурах 70оС и 110оС. Время полного превращения составляло 120 и 450 минут соответственно. Согласно авторам работы [2] процесс перехода из аморфного в кристаллическое состояние носит многостадийный характер.

  Кинетика кристаллизации всегда определяется двумя макроскопическими переменными: временем t и абсолютной температурой Т. Доля образующейся  новой фазы  x (t) может быть определена из уравнения Аврами (Johnson-Mehl-Avrami-Yerofeev-Kolmogorov):

  где  К(T) – коэффициент, зависящий от температуры; n – некоторый параметр.

  Коэффициент К состоит из предэкспоненциального множителя   К₀, описывающего частоту попыток по преодолению потенциального барьера, и экспоненциального фактора exp(-E/RT), где Е – энергия активации процесса превращения аморфной фазы в кристаллическую, R- универсальная газовая постоянная. После некоторых преобразований получим следующее выражение:

  Полученные экспериментальные результаты  удовлетворительно описываются уравнением (2). Полагая что x(t)=I/I₀, с хорошим приближением (ошибка ~3 %) получим линейную зависимость lg{ln[1/(1-I/I₀)]} от lg t (рис.2). Кинетические параметры, определенные из данных рис. 2, приведены в таблице 1.

 Рис.2 Применение уравнения Аврами к экспериментальным результатам исследования кристаллизации аморфной электроосажденной сурьмы.

Таблица №1

  Найденное нами значение энергии активации Е (37,6 ± 1,5 кДж/моль) значительно меньше значений Е, приведенных в работе [2] ( от 170 до  600 кДж/моль) для бинарных аморфных сплавов. В работе [22] на примере сплава NiP было показано, что методы приготовления образцов и их толщина существенно влияют на значение энергии активации. Для тонких напыленных пленок аморфной сурьмы величина энергии активации процесса кристаллизации составила 56,4 кДж/моль [4], что близко к нашим результатам.

  Сестак [2] заново проанализировав процесс кристаллизации стекол, описал механизм реакции посредством эмпирической кинетической модели, сформулированной  в предположении выделения сферических частиц новой фазы, и детально исследовал происхождение уравнения Аврами. Оказалось, что при рассмотрении нескольких процессов (зародышеобразования, роста, химической поверхностной реакции) процесс зародышеобразования является лимитирующей стадией превращения аморфной фазы в кристаллическую.

  Для разных случаев процесса зародышеобразования Сестак определил числовой  параметр  n, который определяет полную энергию активации E,  зависящую от энергий активации зародышеобразования E_N, роста зародышей E_G и диффузии E_D. Процесс был рассмотрен как изотермический, хотя этот случай не является типичным для кристаллизации стекол. Однако неизотермическими условиями, для которых требуется  более сложная процедура расчетов, пренебрегали в большинстве исследований.

  Кристаллизация аморфной сурьмы является относительно простым процессом, не связанным с химическими реакциями, о чем свидетельствует малое  изменение энтальпии. Так как наши экспериментальные данные хорошо описываются уравнением Аврами, мы использовали результаты Сестака для изотермических условий. 

  Наблюдаемые значения  n (около 1.5) при обеих температурах позволили сделать вывод о том, что процесс кристаллизации аморфной сурьмы осуществляется путем мгновенного образования большей части зародышей с последующим трехмерным ростом. 

  Возможен и альтернативный механизм, когда большая часть зародышей образуется с постоянной скоростью с последующим одномерным ростом. Однако этот механизм однозначно может быть  исключен для наших результатов, о чем свидетельствуют данные по  динамике изменения размеров кристаллитов во времени. Как было установлено, морфология поверхности осадков кристаллизованной сурьмы  подобна первоначальной морфологии аморфной сурьмы в виде сферовидных конгломератов диаметром около 2 мкм.

  Следуя исследованиям Сестака  для результирующего процесса, можно положить Е=3Е_D/2 и таким образом энергия активации диффузии сурьмы в аморфной матрице при процессе кристаллизации составляет 25,1кДж/моль. Это значение не намного отличается от тех величин Е_D, которые были получены при изучении диффузии индия в аморфной и кристаллической сурьме при образовании фазы InSb: 53 и 63 кДж/моль соответственно[1]. 

  Для подтверждения результатов о механизме кристаллизации аморфной электролитиче-ской сурьмы был проведен анализ влияния времени отжига покрытий на уширение рентге-новских линий. Используя обычную методику расчетов Шеррера, были определены размеры образующихся в аморфной матрице кристаллов сурьмы в направлениях, перпендикулярных плоскостям {012}, {104}, {110} (Таблица 2). 

Таблица №2

  Анализ этих результатов показывает: а)тенденцию к увеличению размеров кристаллитов сурьмы при каждой температуре вследствие прогрессирующей кристаллизации; б)образующиеся кристаллы Sb имеют значительно меньшие размеры, чем  в электроосаж-денных кристаллических осадках (622, 824 и 774 А соответственно для трех направлений; с) размеры кристаллов закономерно увеличиваются в ряду  {104}< {110}< {012}.

Литература:

1.Kozlov V.M., Peraldo Bicelli L. Influence of the structure of the electrodeposited antimony substrate on indium diffusion. – J.Alloys Comp. – 288. – 1999. – p.255.

2. Chvoj Z., Sestak J., Triska A. Kinetics of the phase transformation in the Ni-P system. –  Nonequilibrium Phase Transition. – Amsterdam. – 1991. – p.211.

3. Hashimoto M., Matui M. Mechanisms of crystallization of amorphous alloys. – Appl. Surf. Science. –  33/34. – 1988. –  p.826.

4. Sestak J. Kinetic Phase Diagrams. – Nonequilibrium  Phase Transition,  Amsterdam. – 1991. – p.169. 

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Онищенко Константин Георгиевич

студент, старший лаборант

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

Афанасьева Ирина Витальевна

кандидат технических наук, доцент

Харьковский национальный университет радиоэлектроники

Украина, г. Харьков

  Аннотация: Статья посвящена обзору и анализу существующих протоколов обмена данными между устройствами умного дома, использующих IoT-решения. Поэтапно проанализированы и обобщены существующие протоколы передачи данных. Отражены основные преимущества выбранного стека протоколов. Выделены перспективные пути развития использования протоколов для IoT.

  Ключевые слова: IoT (интернет вещей), умный дом, протоколы передачи данных

  Мы живем во времена непрерывного развития и широких возможностей, когда каждый день появляются все новые и новые изобретения. Человек создает и совершенствует их для улучшения условий жизни. Как следствие, большинство сфер жизни вынуждены переходить на новый уровень - уровень информационных технологий, чтобы не исчезнуть как устаревшие. Сейчас почти все можно сделать или узнать с помощью сети Интернет.

  Все большую популярность приобретают веб-системы. Такие системы имеют определенные преимущества, а именно: доступность сети Internet, скорость распространения, уменьшение требований к памяти компьютеров и другой техники. Для данной работы эти преимущества имеют ключевое значение, поэтому была выбрана именно веб-система [1].

  С течением времени изменились ценности и приоритеты человека: переезды по всему миру, равенство полов и многое другое. Таким образом, помещения, которые контролируются человеком все чаще подвержены критическим ситуациям без его участия. Это проявляется в элементарном: необходимо проветривать помещение, контролировать температурный режим, запускать стирки, регулировать освещение, предупреждать об угрозах и тому подобное.

  Для решения этих вопросов созданы умные устройства, работающие с помощью технологии Internet of Things [1]. Это постоянные инновации и большое количество различных проектов, которые добавляют интеллекта и функционала различным устройствам. Опыт, накопленный разработчиками IoT-индустрии за все время ее существования, позволяет выделить общие составляющие при создании программного продукта.

  IoT-технология способна контролировать состояние приборов и управлять ими с помощью сети интернет [2]. Своевременное сообщение о состоянии приборов не только облегчает условия проживания, но и предотвращает вред имуществу и жителям дома. Все вместе это облегчает жизнь современного человека и делает его более комфортным.

  Следует отметить, что умные устройства – это датчики или приводы, снабженные микроконтроллером с ОС реального времени со стеком протоколов, памятью и устройством связи, встроенные в различные объекты, например, в электросчетчики или газовые счетчики, датчики давления, вибрации или температуры, выключатели и другое [2]. Умные объекты могут быть организованны в вычислительную сеть физических объектов, которые могут быть подключены через шлюзы (хабы или специализированные IoT платформы) к традиционной сети Интернет.

  Вычислительные сети физических предметов состоят из умных датчиков и приводов (исполнительных устройств), объединенных в вычислительную сеть (персональную, локальную и глобальную) и управляемых центральным контроллером (шлюзом или IoT Habs, или платформой IoT) [2].

  В IoT применяются технологии беспроводных вычислительных сетей физических предметов с низким энергопотреблением, к которым относятся сети малого, среднего и дальнего радиуса действия (WPAN, WLAN, LPWAN) [3].

  К распространенным технологиям сетей дальнего радиуса действия LPWAN относятся: LoRaWAN, SIGFOX и Cellular Internet of Things (CIoT). 

  Одной из широко распространенных технологий является LoRa, которая предназначена для сетей дальнего радиуса действия, с целью передачи данных телеметрии различных приборов учета (датчиков воды, газа и т.д.) на дальние расстояния.

  LoRa – это метод модуляции, который определяет протокол физического уровня модели OSI. Технология модуляция LoRa может применяться в сетях с различной топологией и различными протоколами канального уровня. Эффективными сетями LPWAN являются сети LoRaWAN, которые используют протокол канального уровня LoRaWAN (MAC протокол канального уровня), а в качестве протокола физического уровня - модуляцию LoRa [3].

  Сеть LoRaWAN состоит из оконечных узлов End Nodes (трансиверов или модулей LoRa), подключенных по беспроводным сетям к концентраторам/шлюзам или базовым станциям, сервера сети оператора и сервера приложений сервис провайдера. Сетевая архитектура LoRaWAN - "клиент-сервер". LoRaWAN работает на 2 уровне модели OSI.

  Между компонентами сети «конечные узлы – сервер» используется двусторонняя связь. Взаимодействие оконечных узлов локальной сети LoRaWAN с сервером происходит на основе протоколов канального уровня. В качестве адреса используются уникальные идентификаторы устройств (оконечных узлов) и уникальные идентификаторы приложения на сервере приложений.

  Физическим уровнем стека протоколов LoRaMAC сегмента сети «оконечные узлы – шлюз», который функционирует на втором уровне модели OSI, является беспроводная модуляция LoRa, а MAC-протоколом канального уровня является LoRaWAN. Шлюзы LoRa подключаются к серверу сети провайдера или оператора с помощью стандартных технологий Wi-Fi/Ethernet/3G, которые относятся к уровню интерфейсов IP сетей (физическим и канальным уровням стека TCP/IP) [3].

  Полученные с оконечных узлов данные хранятся, отображаются и обрабатываются на сервере приложений (на автономном Web сайте либо в «облаке»). Для анализа IoT-данных могут применяться методы Big Data. Пользователи с помощью клиентских приложений, установленных на смартфон или ПК, имеют возможность доступа к информации на сервере приложений.

  Технология SIGFOX аналогична технологии LoRaWAN, но имеет некоторые отличия. Основное отличие заключаются в методах модуляции, которые определяют протоколы физических уровней этих сетей. Технологии SIGFOX и LoRaWAN являются конкурентами на рынке сетей LPWAN [3].

  Конкурентами на рынке сетей LPWAN являются технологии CIoT и G5. Они предназначены для построения беспроводных сетей LPWAN сотовой связи на основе существующей инфраструктуры сотовых операторов. Однако, применение традиционных сетей сотовой связи в IoT является нерентабельным. 

  К сетям WPAN относятся беспроводные сенсорные сети на основе технологии 6LoWPAN. Эти сети относятся к самоорганизующимся и самовосстанавливающимся mesh-сетям с маршрутизацией, которые имеют ячеистую топологию. В качестве протокола маршрутизации используется RPL (Routing Protocol for Low-Power and Lossy Networks) [3].

  Суть работы вычислительных сетей физических объектов в IoT на основе стека протоколов 6LoWPAN состоит в следующем: данные с сенсора поступают на вход микроконтроллера (МК), он обрабатывает поступающие с сенсора данные на основе прикладной программы (End Nodes Applications), которая создана разработчиком сети на основе API специализированной ОС микроконтроллера [4].

  Для передачи обработанных данных в сеть, приложение End Nodes Applications обращается к протоколу прикладного уровня стека протоколов ОС микроконтроллера и через стек передает данные на физический уровень сенсора. Далее бинарные данные поступают на вход Border routers (Edge routers). Для передачи данных с End Node через Border routers на Web-сервер (Web-приложению) по прикладному протоколу CoAP, необходимо осуществить согласование сетей на прикладном уровне стека протоколов CoAP-to-HTTP, для этого используют прокси-сервер [5].

  Учитывая вышеперечисленные качества, для создания комплексной системы управления умными вещами был выбран стек протоколов 6LoWPAN. Это обеспечит подключение "умных" устройств с низким энергопотреблением к Интернету роутерами, а не специализированными IP шлюзами. Поскольку низкоскоростные сети со стеком протоколов 6LoWPAN для устройств с ограниченными возможностями не являются транзитными сетями для сетевого IP трафика традиционного Интернет, то они являются конечными сетями в IoT и подключены к сети Интернет через Border routers или Edge routers. Граничный роутер обеспечивает взаимодействие сети 6LoWPAN с сетью IPv6 путем преобразования заголовков IPv6 и фрагментации сообщений в адаптационном слое стека протоколов.

  К наиболее перспективным направлениям построения беспроводных сетей можно отнести узкополосный интернет вещей NB-IoT (Narrow Band IoT) на базе LTE, который может быть развернут поверх существующих сетей LTE операторов сотовой связи. Но стратегическим направлением в CIoT являются сотовые сети нового поколения 5G, которые будут поддерживать IoT.

  Технология 5G предназначена для работы с разнородным трафиком. Она обеспечит подключение к Интернет различных устройств с разными параметрами (энергопотреблением, скоростями передачи данных и другое) как мобильных устройств (смартфонов, телефонов, планшетов и т.д.), так и умных вещей.

  Следует отметить, что в IoT наряду с использованием облачных технологий применяются технологии облачных вычислений. Это обусловлено тем, что в облачной модели, используемой в IoT, слабым местом является пропускная способность каналов операторов связи, по которым осуществляется обмен данными между "облаком" и "умными" устройствами вычислительных сетей физических предметов.

  Концепция облачных вычислений предполагает децентрализацию обработки данных за счет передачи части работы по их обработке и принятию управленческих решений с "облака" непосредственно устройствам вычислительных сетей физических предметов.

Литература:

1. Онищенко К. Г. Розробка сервісу для забезпечення дистанційного керування приладами та пристроями розумного дому "SmartHouse" із використанням IoT рішень / К. Г. Онищенко, 

И. В. Афанасьева, И.И. Арсений // Бионика интеллекта. – г. Харьков: ХНУРЭ, 2017. – 1(88) – С. 112-116. 

2. IOT Documentation [Електронний ресурс] / Intel Software Developer Zone. – Режим доступу: https://software.intel.com/en-us/articles/iot-path-to-product-how-to-build-the-smart-home-prototype/ 28.04.2017 р. – Загол. з екрану. 

3. Velusami K. Iinternet of Things in Cloud IDG/ К. Velusamy, D. Venkitaramanan, Sh. K. Vasudevan // Journal of Engineering and Applied Sciences.. – 2013. – 8(9-12). – P. 304-313. 

4. Онищенко К. Г. Методология разработки систем умного дома с применением IoT решений / К. Г. Онищенко, И. В. Афанасьева // Радиоэлектроника и молодежь в XXI веке: материалы 21-го Междунар. молодежн. форума. – г. Харьков: ХНУРЭ, 2017. – С. 157-158. 

5. Онищенко К. Г. Структурированная методология разработки сервиса для обеспечения дистанционного управления приборами и устройствами умного дома с использованием Internet оf Things решений / К. Г. Онищенко, И. В. Афанасьева // ScienceRise. – 2017. – 5(2). – С. 30-33.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Морковін Олександр Олександрович

магістр кафедри Інформаційно-мережної інженерії

Харківський національний університет радіоелектроніки

м.Харків 

Морковін Євген Олександрович

магістр кафедри Інформаційно-мережної інженерії

Харківський національний університет радіоелектроніки

м.Харків 

  Анотація: Розглянута модель управління системою SmartHouse, мета створення якої полягає в централізації системи загалом та спрощенні процесів її ініціалізації. На основі аналізу загальних проблем існуючих в SmartHouse було сформульовано основні вимоги до побудови даних систем та запропоновано варіанти скорочення витрат при їх реалізації. Було проведно експериментальним шляхом можливість розгортання віртуальних машин на персональних комп’ютерах різних конфігурацій. Також було розглянуто програмне забезпечення для створення віртуального середовища SmartHouse і був обгрунтований вибір пакету для організації гіпервізору (віртуальної машини). У результаті була створена модель яка дозволяє вирішити поставлені завдання й розширити функціональні можливості систем SmartHouse.

  Ключові слова: SmartHouse, технологія, віртуальна машина.

  Вступ. Зараз стрімко розвивається і впроваджується технологія SmartHouse, яка являє собою комплекс інженерних систем житлового будинку, створений для вирішення завдань життєзабезпечення, підвищення домашнього комфорту, безпеки та ресурсозбереження. Такі системи встановлюються по всьому будинку, і кожна з них виконує певне завдання, що призводить до необхідності централізованого управління [1].

  Існує кілька підходів до вирішення даного завдання. Одним з підходів є виділення кожній системі окремого сервера, який організовує її роботу. Перевагою даного підходу є те, що при виході з ладу однієї з систем інші продовжать функціонування. Недоліками є витрати необхідні на встановлення окремих серверів, децентралізація всього комплексу і необхідність налаштування кожної системи. Інший підхід передбачає встановлення декількох серверних комплексів, які забезпечують спільне управління і роботу всіх систем. Як правило, такі сервери не працюють в режимі максимального навантаження, велика частина ресурсів не використовується і як наслідок, кошти витрачені на закупівлю серверного обладнання, не завжди виправдані.

  Методи дослідження. На основі проведеного аналізу інформації щодо стану процесу впровадження технології SmartHouse, було запропоновано рішення проблем і завдань централізації всіх систем на базі методу централізованого управління комплексом при ініціалізації декількох серверів. Було проаналізовано та розглянуто можливі варіанти конфліктів з програмним забезпеченням на серверному ПК базової конфігурації. У табл.1 наведено можливі базові технічні вимоги до проектування подібних систем централізації.

Таблиця №1

Базові технічні вимоги до проектування

  Визначення структури моделі. Для вирішення виявлених проблем з ресурсами і несумісністю деяких додатків при роботі на одній серверній ОС застосовувалася технологія віртуалізації, яка дозволила оптимізувати використання великої частини ресурсів сервера [2]. Була розроблена система контролю доступу до мережі Інтернет, з можливістю надання як дротового, так і бездротового доступу.

  В результаті була розроблена базова структура моделі системи (рис. 1).

Рис. 1. Система управління smart house використанням гіпервізора

  На даній схемі зображено сервер з гіпервізором, де встановлено 6 віртуальних машин, кожна з яких виконує певну функцію, а саме:

• віртуальна машина 1 виконує функції серверу для управління підсистемою безпеки. Даний сервер забезпечує безпеку в приміщенні, при цьому існує можливість налаштування. У даному випадку можливі варіанти організації таких систем як охоронна сигналізація, світлова тривожна сигналізація, тривожне оповіщення за телефоном, світлова імітація присутності людини і т.д.
• віртуальна машина 2 відповідає за автоматизацію побутових процесів у будинку. Це можуть бути різноманітні однотипні дії які людина здатна доручити виконувати керівним механізмам;
• віртуальна машина 3 служить сервером для підсистеми мультимедіа. Можлива організація віддаленого управління різноманітними мультимедійними підсистемами і т.д.;
• віртуальна машина 4 є сервером відеоспостереження. Існує можливість організації бездротового аудіо/відео спостереження. Система представлена сукупністю відеокамер, встановлених у приміщенні та на території навколо будинку. Віртуальна машина забезпечує доступ до записів з камер відеоспостереження та надання віддаленого доступу до камер; 
• віртуальна машина 5 забезпеччує доступ до мережі Інтернет. Вона може надавати як дротовий так і бездротовий доступ до мережі з налаштуванням різних прав доступу;
• віртуальна машина 6 є сервером резервного копіювання, до завдання якої входить створення резервних копій всіх віртуальних машин, встановлених на сервері.

  Після створення резервних копій віртуальна машина 6 відправляє їх в мережне сховище. У разі збою або виходу з ладу однієї або декількох віртуальних машин за допомогою даного сервера їх можна легко відновити з копій. Даний сервер може бути налаштований на моніторинг всіх важливих системних файлів і в разі їх пошкодження програма автоматично замінить пошкоджені файли і перезавантажить систему [3]. Зв'язок сервера з мережним сховищем забезпечує маршрутизатор, який також може забезпечувати головний сервер з підключенням до мережі інтернет (рис.2).

Рис. 2. Структура моделі системи на основі СКМ

  Отже, в даній системі управління SmartHouse вирішується проблема невикористовуваних серверних ресурсів, оскільки гіпервізор дозволяє задіяти всі ресурси фізичної системи, а також вирішує проблеми несумісності деяких програм. Дана система досить універсальна - її можна адаптувати під будь-які потреби системи SmartHouse та існуючу кількість віртуальних машин, що встановлюються на фізичний сервер. Вона залежить безпосередньо від характеристик сервера, чим потужніший сервер, тим більше віртуальних машин можна на нього поставити. Гіпервізор можна контролювати за допомогою програми клієнта, яка може бути встановлена на будь-який комп'ютер користувача, який при цьому перебуває в одній мережі з сервером. Сервер резервного копіювання та відновлення забезпечує самообслуговування системи, завдяки чому система може стежити за своїм станом і в разі виникнення проблем провести автоматичне відновлення без втручання користувача. Мережне сховище при цьому забезпечує надійне зберігання резервних копій віртуальних машин, воно не залежить від стану головного сервера і в разі його відмови, і заміні, всі віртуальні машини, що існували на старому сервері, можуть бути відновлені на новому сервері зі збереженням всіх параметрів.

  Вибір програмного забезпечення для віртуалізації. У моделі доцільно використовувати гіпервізор в якості основної операційної системи, тобто програмне середовище для віртуалізації повинне встановлюватися на сервер як базова ОС. Це дозволяє не витрачати додаткові ресурси на запуск операційної системи, встановленої на серверній машині, а також з'являється можливість більш повного використання і розподілу наявних ресурсів між віртуальними машинами. При аналізі існуючих засобів були розглянуті наступні пакети для організації віртуальної середовища: Microsoft Hyper V, Xen server і VMware vSphere.

  Microsoft Hyper-V надає програмну інфраструктуру і основні засоби управління, які можна використовувати для створення віртуалізованого середовища сервера та управління ним. Дана технологія віртуалізвції середовища може використовуватися для багатьох цілей, спрямованих на підвищення ефективності і зниження витрат. Наприклад, віртуалізоване середовище сервера може допомогти в таких випадках, коли необхідне:

• зменшення витрат на роботу і обслуговування фізичних серверів за рахунок збільшення використання обладнання (є можливість зменшення кількісті обладнання, необхідного для виконання обсягу робіт сервера);
• підвищення ефективності розробки та тестування за рахунок зменшення часу, потрібного для встановлення обладнання та програмного забезпечення з відтворенням середовища тестування. 

  Xen server - програмне забезпечення для організації процесу віртуалізації, розроблене компанією Citrix. Даний пакет також є одним з найпопулярніших гіпервізорів. Він має можливість активної міграції, а також містить інструменти, необхідні для переміщення існуючих навантажень з фізичного середовища в віртуальне. Дозволяє користувачам створювати необмежену кількість серверів та віртуальних машин, якими можна безпечно і надійно управляти за допомогою єдиної консолі управління. Гіпервізор Xen server підтримує оптимізацію пам'яті, перерозподіляючи невикористану пам'ять сервера між віртуальними машинами, що знижує витрати і підвищує продуктивність і ступінь захищеності додатків. Також організована система балансування навантаження віртуальних машин на основі політики, яка визначається адміністратором системи. Найбільшою перевагою пакета є наявність безкоштовної версії, але з обмеженим функціоналом.

  VMware vSphere - один з найпопулярніших гіпервізорів компанії VMware. Представляє собою dos оболонку, за допомогою якої можна налаштувати базові опції для сервера. Управління програмою здійснюється через клієнтську програму, яка встановлюється на комп'ютер користувача і здійснює підключення, як по локальній мережі, так і за допомогою мережі інтернет. Одним з головних переваг цього програмного пакету є можливість гнучкого налаштування резервного копіювання, а також можливість додавання віртуального сховища працюючих віртуальних машин без переривання роботи та простоїв сервера. Гіпервизор підтримує додаткові продукти і модулі, що розробляються компанією VMware, а також має дружній і інтуїтивно зрозумілий інтерфейс. Слід зазначити, що значним недоліком цього програмного продукту є його вартість. Однак пакет має кілька редакцій, кожна з яких вирізняється з-поміж інших кількістю можливостей та спрямована на вирішення певних задач.

  Висновки. Отже, у моделі, яка була розглянута вище, вирішується головна проблема невикористовуваності серверних ресурсів шляхом використання гіпервізора. Цей підхід дозволяє задіяти всі ресурси фізичної системи, а також вирішити проблеми несумісності деяких програм. Запропанована модель досить універсальна так як її можна адаптувати під будь-які потреби системи SmartHouse та під досить велику кількість віртуальних машин, що встановлюються на фізичний сервер. Вона залежить безпосередньо від характеристик сервера, чим потужніший сервер, тим більше віртуальних машин можна на нього поставити. Гіпервізор можна контролювати за допомогою програми клієнта, яка може бути встановлена на будь-який комп'ютер користувача, що знаходиться в одній мережі з сервером. Сервер резервного копіювання та відновлення забезпечує самообслуговування системи, завдяки чому система може стежити за своїм станом і в разі виникнення проблем провести автоматичне відновлення без втручання користувача. Мережеве сховище при цьому забезпечує надійне зберігання резервних копій віртуальних машин, воно не залежить від стану головного сервера і в разі його відмови, і заміні все віртуальні машини, що існували на старому сервері, можуть бути відновлені на новому сервері зі збереженням всіх параметрів. Вартість комплексу можна скоротити, шляхом використання замість серверної платформи стаціонарного призначеного для користувача персонального комп'ютера, а використання безкоштовного програмного забезпечення для організації віртуального середовища. На віртуальні машини можна встановити безкоштовні дистрибутиви Linux, але слід звернути увагу на те, що вибір дистрибутивів, повністю залежить від адміністратора комплексу.

Література

1. Kyas O. To Smart Home: A Step by Step Guide for Smart Homes & Building Automation //New York: Key Concept Press, 2017. — 337 p.

2. Hopfgartner F. (ed.) Smart Information Systems: Computational Intelligence for Real-Life Applications // Springer, 2015. — 377 p.

3. Ruest N., Ruest D. Virtualization, A Beginner's Guide // McGraw-Hill, 2009. - 463 pages.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

 Даценко Артем Станіславович,

Білоцерківський інститут

неперервної професійної освіти

Університету менеджменту освіти

м. Біла Церква

  Анотація. Стаття присвячена питанням використання інформаційно-комунікаційних технологій в професійній діяльності педагогічних працівників професійних навчальних закладів і дослідженню їх впливу на неї. Стаття написана на матеріалах досліджень кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського Інституту неперервної професійної освіти Університету менеджменту освіти

  Ключові слова: інформаційно-комунікаційна компетентність, інформаційно-комунікаційні технології, професійний навчальний заклад, педагогічні працівники.

  Процес підвищення кваліфікації педагогічних працівників ПНЗ відбувається в умовах серйозних змін в сфері освіти. Невід’ємною складовою цих змін є інформатизація освітньої сфери. Для підвищення ефективності процесу інформатизації освіти, для того, щоб цей процес був результативним, потрібен зворотній зв'язок зі споживачем освітніх послуг. В даному випадку такими споживачами є педагогічні працівники ПНЗ. Зворотній зв'язок потрібен в першу чергу для того, щоб організація, яка проводить підвищення кваліфікації усвідомлювала, чого саме потребують слухачі курсів, яка інформація, знання, вміння, навички їм потрібні для вдосконалення в своїй професійній діяльності. 

  Актуальність. Проблемам упровадження й ефективного застосування ІКТ у професійній освіті присвячено чимало теоретичних та експериментальних праць вітчизняних і зарубіжних педагогів, психологів, дидактів, методистів, фахівців з комп’ютерної техніки, практичних працівників. Це наукові дослідження Б.С. Гершунського [1], В.Ю. Бикова [2], В.П.Безпалька [3], В.Г.Кременя [4], В.В.Олійника [5], А.Ф.Верланя [6], М.Ю. Кадемії [7]. В.М.Кухаренка [8], Ю.І. Машбиця [9], І.В.Роберт, [10], С.О. Сисоєвої [11]. Але переважна більшість робіт написана понад 10 років тому і поступово втрачає свою актуальність, в основному в роботах радянських, українських та російських дослідників розглядаються загальні питання інформатизації освіти, основна увага дослідників приділена загальній середній, а не професійній освіті, питання розвитку інформаційної компетентності педагогічних працівників професійних навчальних закладів засобами інформаційно-комунікаційних технологій взагалі і впливу використання ІКТ на професійну діяльність педагогічних працівників ПНЗ залишаються не дослідженими.

  Метою дослідження є визначення, як використання ІКТ впливає на професійну діяльність педагогічних працівників ПНЗ

  Об’єкт дослідження – професійна освіта України.

  Предмет дослідження – процес підвищення кваліфікації педагогічних працівників ПТНЗ.

  Основна гіпотеза полягає в припущенні, що використання ІКТ в цілому позитивно впливає на професійну діяльність майстрів виробничого навчання та викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ незалежно від іх віку, стажу, місця проживання. Різним є лише вплив використання ІКТ на види роботи з учнями на заняттях. 

  Хронологічні межі – 2017 р.

  Географічні межі – Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Полтавська, Сумська, Чернігівська, Кіровоградська, Херсонська, Миколаївська, Одеська, Київська, Житомирська, Волинська, Закарпатська області та Донецька область, тобто, фактично всі регіони України.

  Експериментальним майданчиком даного дослідження стали ПНЗ вищезазначених областей України, де курси підвищення кваліфікації проводили викладачі кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського Інституту неперервної професійної освіти Університету менеджменту освіти. Матеріали для аналізу були зібрані в ході опитування, в якому взяли участь педагогічні працівники ПНЗ.

  В результаті соціологічного опитування було опитано 559 слухачів курсів підвищення кваліфікації, з яких 203 живуть у великих містах, 283 мешкають у малих містах, або селищах міського типу, а 73 проживають в селах. В даній статті ми вирішили розглядати мешканців великих міст, малих міст та сіл окремо, бо це окремі соціальні групи, які відрізняються одна від одної своїми світоглядом, звичками, вподобаннями, ставленням до праці. У них будуть відрізнятися погляди на використання ІКТ в навчальному процесі ПНЗ. 

  Також окремо треба розглядати слухачів курсів підвищення кваліфікації за віком. Як відомо, педагогічні працівники більш старшого віку консервативніші за молодь і менше схильні до впровадження новацій в освітній процес ПНЗ. Серед опитаних слухачів курсів підвищення кваліфікації ми нарахували 98 віком до 30 років, 137 віком 30-39 років, 152 віком 40-49 років, 95 віком 50-59 років та 77 віком понад 60 років.

  Важливим є дослідження вищезазначеної проблеми за критерієм кваліфікаційної категорії слухачів. Серед опитаних 275 викладачів професійно-теоретичної підготовки 62 мали категорію «спеціаліст», 96 - другу категорію, 85 - першу категорію, 32 - вищу категорію. Серед 284 опитаних майстрів виробничого навчання ПНЗ 83 мали 9 розряд, 105 мали 10 розряд, 61 мали 11 розряд, 35 мали 12 розряд. 

  Погляди слухача курсів підвищення кваліфікації на готовність до використання ІКТ в професійній діяльності залежать і від педагогічного стажу. Серед опитаних 559 осіб 105 мають стаж до 5 років, 128 мають стаж 5-10 років, 164 мають стаж 11-20 років, 162 мають стаж більше 20 років. 

  Отже, опитування охопило 2 наймасовіші категорії педагогічних працівників ПНЗ, які займаються безпосереднім навчанням учнів. Були опитані педагогічні працівники різного місця проживання, віку, педагогічного стажу, кваліфікаційної категорії, що дозволить авторові побачити картину готовності слухачів курсів підвищення кваліфікації до використання ІКТ.

  Одним з питань в соціологічному опитуванні було питання про наявність на робочому місці техніки, з допомогою якої можна використовувати в навчальному процесі ПНЗ інформаційно-комунікаційні технології. З 559 опитаних 467 відповіли, що мають комп’ютер, 129 відповіли, що мають принтер, 79 відповіли, що мають сканер, 23 відповіли, що мають сенсорну дошку, 486 відповіли, що мають Інтернет, 112 відповіли, що мають проектор. 

  Таким чином, абсолютна більшість опитаних забезпечена технічно для використання ІКТ в навчальному процесі ПНЗ.

  Оскільки використання інформаційно-комунікаційних технологій в ПНЗ є відносно новим явищем, то в соціологічному опитуванні було питання про те, наскільки давно педагогічні працівники використовують ІКТ у професійній діяльності. З 559 опитаних 65 відповіли, що вже 1 рік використовують ІКТ, 153 відповіли, що 2 роки, 167 відповіли, що 3 роки, 102 відповіли, що більше 5 років, а 72 відповіли, що не використовують.

  Як видно з результатів обробки опитування, переважна більшість опитаних використовує ІКТ порівняно недавно. Варто звернути увагу на значну чисельність тих педагогічних працівників, які в навчальній діяльності не використовують ІКТ. 

  Слухачам курсів підвищення кваліфікації було задано питання: «Де Ви проходили підготовку та підвищення рівня кваліфікації щодо впровадження та використання ІКТ у навчально-виховному процесі?» 559 відповіли, що на курсах підвищення кваліфікації по ІКТ, 329 - на курсах комп’ютерної грамотності, 485- шляхом самонавчання, 20 - не проходили взагалі.

  Отже, всі опитані педагогічні працівники ПНЗ пройшли навчання з роботи на комп’ютерній техніці. 20 респондентів, які відповіли, що не проходили, швидше всього, не зрозуміли питання.

  На питання: «Чи потрібно Вам підвищення рівня кваліфікації щодо використання ІКТ?» 547 відповіли, що так, а 12 заявили, що ні. 

  Як бачимо практично всі опитані вважають, що їм потрібне підвищення рівня кваліфікації в галузі використання ІКТ. 12 працівників, які відповіли негативно – це виняток, який лише підтверджує правило.

  Ще одним питанням було: «Чи маєте Ви міжнародний або вітчизняний сертифікат з ІКТ?» 92 мають міжнародний сертифікат, 127 мають вітчизняний сертифікат, а 340 не мають ніяких сертифікатів.

  Таким чином, відсутність сертифікату не заважає педагогічним працівникам ПНЗ використовувати ІКТ в професійній діяльності. 

  Педагогічним працівникам було задане питання: «Який вплив на Вашу педагогічну діяльність має використання ІКТ?» 443 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 454 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 422 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 201 відповів, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 169 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 125 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 74 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 76 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Майстрів виробничого навчання та викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ варто аналізувати окремо кожну категорію.

  Серед 284 майстрів виробничого навчання на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 205 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 208 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 195 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 82 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 43 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 36 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 63 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 61 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 275 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 238 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 246 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 227 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 119 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 126 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 89 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 11 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 15 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Варто звернути увагу на те, що:

  кількість майстрів виробничого навчання, які вважають, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності та відволікає учня від уроку значно більше, ніж кількість викладачів професійно-теоретичної підготовки, які так вважають. Можливо, це пов’язано зі специфікою роботи майстра та викладача;

  більше 95% викладачів професійно-теоретичної підготовки та більше 80% майстрів виробничого навчання бачуть позитивні наслідки використання ІКТ на заняттях.

  Окремо варто розглянути особливості використання ІКТ тими педагогічними працівниками, які проживають в великих містах, в малих містах або селищах міського типу і тих, що проживають в селах, бо це різні соціальні групи з різним світоглядом, з різною системою цінностей, з різними можливостями для самопідготовки.

  Серед 101 майстра виробничого навчання, який проживає в великих містах, на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 85 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 86 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 77 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 33 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 18 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 15 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 8 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 6 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 135 майстрів виробничого навчання, які проживають в малих містах або селищах міського типу, на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 116 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 117 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 113 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 44 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 20 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 12 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 12 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 48 майстрів виробничого навчання, які проживають в селах, на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 5 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 5 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 5 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 5 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 5 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 5 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 43 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 43 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 102 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ, які проживають в великих містах, на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 91 відповів, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 94 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 90 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 47 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 49 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 36 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 4 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 5 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 148 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ, які проживають в малих містах або селищах міського типу, на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 127 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 132 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 123 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 61 відповів, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 64 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 41 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 4 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 6 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 25 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ, які проживають в селах, на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 20 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 20 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 14 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 11 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 13 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 12 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 3 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 4 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Попередньо підсумовуючи, зазначимо, що найважче для опитаних – використання ІКТ в таких речах як індивідуальний підхід у навчанні, інтеграція вивчення предметів, можливість реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні. При цьому, це для майстрів, як і очікувалося, значно важче, ніж для викладачів.

  Варто звернути увагу на те, що чисельність опитаних, які відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності і відволікає учня від уроку майже абсолютно така ж, як і кількість тих майстрів та викладачів, які в попередніх опитуваннях заявили, що не використовують ІКТ на заняттях. Ці цифри майже збігаються по кожній категорії опитаних.

  Більше всього тих, хто скептично ставиться до використання інформаційно-комунікаційних технологій на заняттях – серед майстрів виробничого навчання, які проживають в селах. Але ті сільські майстри, які використовують ІКТ прекрасно бачать всі їх переваги і користь впливу їх використання на професійну діяльність. Можна зробити припущення, що це майстри, які ведуть групи учнів зі спеціальностей, пов’язаних з комп’ютерними технологіями.

  Окремо треба розглянути використання інформаційно-комунікаційних технологій в залежності від віку педагогічного працівника. Так серед 48 опитаних майстрів виробничого навчання віком до 30 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 42 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 43 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 40 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 18 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 10 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 7 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 0 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 0 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 74 опитаних майстрів виробничого навчання віком 30-39 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 56 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 57 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 53 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 18 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 9 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 6 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 13 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 13 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед опитаних 76 майстрів виробничого навчання віком 40-49 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 55 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 56 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 54 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 17 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 9 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 9 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 20 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 20 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед опитаних 51 майстра виробничого навчання віком 50-59 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 36 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 36 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 32 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 15 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 8 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 8 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 16 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 15 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 35 опитаних майстрів виробничого навчання віком старше 60 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 16 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 14 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 7 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 6 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 14 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 13 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед опитаних 50 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ віком до 30 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 42 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 44 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 46 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 22 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 23 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 2 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 4 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 63 опитаних викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ віком 30-39 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 55 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 57 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 53 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 28 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 30 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 22 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 3 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 2 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 76 опитаних викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ віком 40-49 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 63 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 65 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 58 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 35 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 37 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 19 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 1 відповів, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 3 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 44 опитаних викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ віком 50-59 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 40 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 41 відповів, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 36 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 17 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 3 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 4 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед опитаних 42 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ віком старше 60 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 38 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 39 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 34 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 18 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 19 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 16 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 2 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 2 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Цікаво, що в основному у тих майстрів та викладачів, які не використовують ІКТ на своїх заняттях, використання ІКТ заважає педагогічній діяльності та відволікає учня від уроку. Варто зазначити, що такі складні види роботи як інтеграція предметів, індивідуальний підхід, дослідницькі та проектні технології у навчанні більше використовуються викладачами, ніж майстрами. 

  Скептично ставляться до використання інформаційно-комунікаційних технологій на заняттях переважно майстри виробничого навчання старшого віку, які, як видно в попередніх дослідженнях, проживають в селах. 

  Окремо треба розглянути використання інформаційно-комунікаційних технологій в залежності від стажу педагогічного працівника. Серед 39 майстрів виробничого навчання зі стажем до 5 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 33 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 33 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 31 відповів, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 14 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 6 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 6 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 6 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 6 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 46 майстрів виробничого навчання зі стажем 6-10 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 36 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 38 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 32 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 10 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 8 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 7 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 8 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 7 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед майстрів 85 виробничого навчання зі стажем до 11-20 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 64 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 65 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 61 відповів, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 24 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 14 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 9 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 16 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 17 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 114 майстрів виробничого навчання зі стажем більше 20 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 72 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 72 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 71 відповів, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 25 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 19 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 14 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 37 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 31 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 66 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ зі стажем до 5 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 49 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 50 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 46 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 26 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 26 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 19 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 3 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 5 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 82 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ зі стажем 6-10 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 77 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 79 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 79 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 34 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 37 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 22 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 2 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 3 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 79 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ зі стажем до 11-20 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 66 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 71 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 77 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 40 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 33 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 27 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 4 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 4 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  Серед 48 викладачів професійно-теоретичної підготовки ПНЗ зі стажем більше 20 років на питання про вплив використання ІКТ на педагогічну діяльність 46 відповіли, що використання ІКТ дозволяє економити час на уроці, 46 відповіли, що використання ІКТ дозволяє збільшити глибину занурення в матеріал, 43 відповіли, що використання ІКТ підвищує ефективність уроку, 19 відповіли, що використання ІКТ дозволяє здійснювати індивідуальний підхід у навчанні, 30 відповіли, що використання ІКТ дозволяє інтегрувати вивчення предметів, 21 відповіли, що використання ІКТ дозволяє реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні, 2 відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності, 3 відповіли, що використання ІКТ відволікає учня від уроку. 

  В цілому, стає зрозумілим, що використання ІКТ на уроках не залежить ні від віку, ні від стажу опитаних педагогічних працівників ПНЗ. Можна зробити висновок, що навіть педагоги поважного віку охоче сприймають новітні технології і здатні до подальшого навчання.

  Отже, розглянувши вплив використання ІКТ на професійну діяльність педагогічних працівників ПНЗ, зазначимо, що 

  абсолютна більшість опитаних забезпечена технічно для використання ІКТ в навчальному процесі ПНЗ;

  переважна більшість опитаних використовує ІКТ порівняно недавно; 

  всі опитані педагогічні працівники ПНЗ пройшли навчання з роботи на комп’ютерній техніці;

  всі опитані вважають, що їм потрібне підвищення рівня кваліфікації в галузі використання ІКТ;

  кількість майстрів виробничого навчання, які вважають, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності та відволікає учня від уроку значно більше, ніж кількість викладачів професійно-теоретичної підготовки, які так вважають. Можливо, це пов’язано зі специфікою роботи майстра та викладача;

  більше 95% викладачів професійно-теоретичної підготовки та більше 80% майстрів виробничого навчання бачуть позитивні наслідки використання ІКТ на заняттях;

  що найважче для опитаних – використання ІКТ в таких речах як індивідуальний підхід у навчанні, інтеграція вивчення предметів, можливість реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні. При цьому, це для майстрів, як і очікувалося, значно важче, ніж для викладачів;

  чисельність опитаних, які відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності і відволікає учня від уроку майже абсолютно така ж, як і кількість тих майстрів та викладачів, які в попередніх опитуваннях заявили, що не використовують ІКТ на заняттях. Ці цифри майже збігаються по кожній категорії опитаних;

  більше всього тих, хто скептично ставиться до використання інформаційно-комунікаційних технологій на заняттях – серед майстрів виробничого навчання, які проживають в селах і часто мають поважний вік. Але ті сільські майстри, які використовують ІКТ прекрасно бачать всі їх переваги і користь впливу їх використання на професійну діяльність. Можна зробити припущення, що це майстри, які ведуть групи учнів зі спеціальностей, пов’язаних з комп’ютерними технологіями;

  використання ІКТ на уроках не залежить ні від віку, ні від стажу опитаних педагогічних працівників ПНЗ. Навіть педагоги поважного віку охоче сприймають новітні технології і здатні до подальшого навчання.

  В подальших дослідженнях педагогічний колектив кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну БІНПО планує продовжити вивчення шляхів підвищення інформаційно-комунікаційної компетентності педагогічних працівників ПНЗ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Гершунский Б.С. Компьютеризация в сфере образования: Проблемы и перспективы. — М.: Педагогика, 1987. — 264с.

2. Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти / В. Ю. Биков // Монографія. – К. : Атіка, 2009. – 684 с. : іл.

3. Беспалько, В.П. Основы теории педагогических систем (Проблемы и методы психолого-педагогического обеспечения технических обучающих систем) [Текст] / В.П.Беспалько. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1997. - 304 с.

4. Кремень В.Г. (ред.) Феномен інновації: освіта, суспільство, культура. Монографія. — К.: Педагогічна думка, 2008. — 472 с. 

5. Олійник В. В. Теоретичні та методичні засади розвитку системи підвищення кваліфікації працівників профтехосвіти на основі дистанційних технологій: навч. посіб. / В. В. Олійник; НАПН України, Ун-т менедж. освіти. – К., 2010. – 268 с.

6.Верлань А.Ф. Комп’ютерне моделювання в задачах динаміки електромеханічних систем: монографія / А.Ф. Верлань, В.А. Федорчук, В.А. Іванюк; Інститут проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2010. – 204 с.

7. Кадемія М.Ю. Методика впровадження інформаційних технологій в навчальний процес. Навчальний посібник / М.Ю.Кадемія, Р.С.Гуревич -Вінниця: ВДПУ, 2005, 72 с.

8. Биков В.Ю., Кухаренко В. М., Сиротенко Н.Г., Рибалко О.В., Богачков Ю.М. Технологія створення дистанційного курсу. Навчальний посібник / За ред. В.Ю.Бикова та В.М.Кухаренка – К.: Міленіум, 2008 – 324 с.

9.Машбиць Юхим Ізраїлевич – Режим доступу http:// http://www.newlearning.org.ua/content/mashbic-yuhim-izrayilevich

10.Роберт И.В. Теория и методика информатизации образования (психолого-педагогические и технологические аспекты) / И.В. Роберт. – М.: ИИО РАО, 2007. – 234 с.

11.Основи комп'ютерної грамотності : дистанційний курс : навч. посіб. / С. О. Сисоєва, О. В. Кареліна. – Т. : Видавець Стародубець, 2006. – 302 с. (12,6 друк.арк). 

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Коломієць Олена Вікторівна

канд. техн. наук, асистент

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

м. Дніпро

Мальковський Данило Миколайович

студент, магістр

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

м. Дніпро

Сухий Костянтин Михайлович

д-р техн. наук, професор

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»

м. Дніпро

  Анотація

  Обгрунтовано необхідність акумулювання тепла. Проаналізовано способи акумулювання тепла, такі як ємнісний, фазоперехідний, хімічний і сорбційний та матеріали які при цьому використовуються. Показано перспективність сорбційнрго способу.

  Ключові слова: акумулювання тепла, сорбція, таплоакумулюючий матеріал.

  Акумулювання тепла відіграє важливу роль в реалізації таких енергозберігаючих заходів як: узгодження режимів вироблення і споживання тепла; розширення можливості використання вторинних енергоресурсів, нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії. 

  Метою даної роботи є систематизація відомостей щодо способів акумулювання тепла та теплоакумулюючих матеріалів, характеристика їх переваг та недоліків.

  За характером фізико-хімічних процесів, які протікають у матеріалах, що акумулюють тепло розрізняють наступні способи акумулювання тепла[1]: 

• ємнісний;
• фазоперехідний;
• хімічний та фотохімічний;
• сорбційний.

  В основі ємнісного способу лежить використання теплоємності теплоакумулюючого матеріалу, що нагрівається або охолоджується без зміни його агрегатного стану. Кількість акумульованого тепла розраховується за формулою [2 ]: 

 W = m•c•(Т₂ –Т₁ )     (1)

  де W – тепло, що акумулюється, Дж; m – маса акумулюючої речовини, кг;     с – теплоємність акумулюючої речовини, Дж/(кг•K); Т₁ – початкова температура акумулюючої речовини, ⁰С ; Т₂ – кінцева температура акумулюючої речовини, ⁰С.

  Питома теплоакумулювальна здатність речовини, кДж/кг:

w = W / m = c•(Т₂ –Т₁ )     (2)

  Значною перевагою ємнісного способу акумулювання тепла є недорога та проста конструкція акумуляторів та довговічність теплоакумулювальних матеріалів.

  До недоліків даного способу відносять: малу щільність накопичення енергії, постійну зміну температури при розрядці акумулятора, необхідність великого перегріву теплоакумулювального матеріалу, велику масу, що зумовлює додаткові потреби у вигляді великих площ та будівельних обсягів у розрахунку на акумулювання 1 ГДж теплоти.

  В основі  лежить використання теплоти плавлення чи затвердівання речовини. Кількість акумульованого тепла розраховується за формулою[ 2 ]:

W = m•[c_t•(Т_s  – Т₁) + C + c_s•(Т₂  –Т_s)]     (3)

  де W – тепло, що акумулюється, Дж; ; m – маса акумулюючої речовини, кг;  c_t – питома теплоємність теплоакумулюючої речовини в твердому стані  Дж/(кг•K);  c_s - питома теплоємність теплоакумулюючої речовини в рідкому стані  Дж/(кг•K); С – теплота плавлення, Дж/кг; Т₁ – початкова температура теплоакумулюючої речовини, ⁰С; Т_s – температура плавлення теплоакумулюючої речовини, ⁰С; Т₂ – температура нагріву теплоакумулюючої речовини, ⁰С. 

  Перевагами данного способу є велика об’ємну енергоємність та постійну робочу температуру. Ця перевага призводить до суттєвого зменшення маси та об’єму акумулятора в порівнянні з ємнісним типом.

  До недоліків даного способу відносять: нестабільність властивостей теплоакумулюючих речовин при багаторазових циклів кристалізації – плавлення, деградація в часі, корозійна активність, потреба в розвинених поверхонь теплообміну та висока вартість.

  Перспективними теплоакумулюючими речовинами, для низькотемпературних акумуляторів фазового переходу речовини, являються органічні речовини (насичені та ненасичені вуглеводні) та кристалогідрати неорганічних солей, а для високотемпературних, являються з’єднання й сплави лужних та  лужноземельних металів. 

  Способи засновані на виділенні та поглинанні енергії при оборотних хімічних та фотохімічних реакціях, у яких на перших стадіях  відбуваються ендотермічні хімічні реакції, в результаті чого теплова енергія, підведена до хімічно реагуючої суміші, запасається в хімічних зв'язках продуктів реакцій. На другій стадії відбуваються зворотні (екзотермічні) хімічні реакції, і запасена хімічна енергія знову перетворюється у теплову [3]. Авторами робіт [4-6] описано замкнуті цикли акумулювання тепла на основі оборотних хімічних реакцій. В цьому випадку продукти ендотермічної реакції можна передавати на великі відстані до споживача. При проведенні зворотної екзотермічної реакції тепло, що вивільняється, через теплообмінник подається споживачу, а продукти реакції знову під’єднують до джерела енергії для проведення наступного циклу. В якості джерела енергії використовують сонце, геотермальні води, ґрунт, теплові викиди підприємств та інше.

  Переваги термохімічногоспособу перетворення енергії полягають у наступному [7]:

• досягається надзвичайно висока щільність акумулювання, завдяки наявності великої енергоємності продуктів хімічної реакції, забезпечуючи при цьому високу ефективність акумулювання енергії та її перетворення;
• дозволяє зберігати акумульовану енергію довгий час без втрат та транспортувати її на великі відстані (більше 100 км);
• дозволяє акумулювати як високо так і низько потенційне тепло, завдяки широкому діапазону температур при яких протікають різні оборотні хімічні реакції.

  До недоліків даного виду акумулювання можна віднести шкідливість деяких хімічних реагентів, які приймають участь у термохімічних реакціях, а також проблему, яка пов’язана з можливістю протікання оборотної екзотермічної реакції при охолодженні суміші продуктів ендотермічної реакції. Дані проблеми можна вирішити за допомогою використання замкнутих циклів, підбору відповідних хімічних реакцій, шляхом використання різних методів керування граничних параметрів оборотних термохімічних реакцій та ін. [8 ]. 

  Сорбційний посіб заснований на оборотних реакціях сорбції-десорбції. Актуальність сорбційного способу обумовлена такими показниками як: висока густина запасання енергії, незначні втрати тепла та багатоциклічність у використанні. 

  Адсорбція є результатом взаємодії між твердим тілом (сорбентом) і рідиною (адсорбатом) на основі фізичної або хімічної реакції [9]. Фізична адсорбція відбувається, коли молекули адсорбату за рахунок Ван-дер-Ваальсових сил, фіксуються на поверхні пористих твердих елементів (адсорбенту), що призводить до накопичення адсорбату на поверхні адсорбенту (сорбція). При нагріванні молекули адсорбату можна видалити з поверхні адсорбенту (десорбція). У свою чергу, результатом хімічної адсорбції є іонні або ковалентні зв'язки, що утворюються між молекулами адсорбату і адсорбенту. Сила з'єднання набагато більше, ніж для фізичної адсорбції та виділяється більше тепла. Однак, складно провести оборотний процес, так як  цей тип з'єднання сприяє хімічній зміні адсорбованої речовини, а отже молекули адсорбату і адсорбенту не повернуться до свого початкового стану після десорбції. [10-14]. Тому, більшість адсорбційних перетворювачів тепла (АПТ), в основному, працюють на основі фізичної адсорбції. Актуальність системи акумулювання енергії на основі сорбційних явищ полягає в їх високій енергетичній густині та їх незначній втраті тепла і повторюваності операцій акумулювання [14,15]. Матеріали, що використовуються в сорбційноїму акумулюванні мають вищу густину запасання енергії з всіх вивчених носіїв [5] та деякі матеріали, мають густину запасання енергії близьку до біомаси [16].

  На рис. 1. наведено енергоємність та робочу температуру найбільш вживаних теплоакумулювальних матеріалів ємнісного (вода, камінь), фазоперехідного (парафіни, CaCl₂H₂O, Na₂HPO₄ H₂O, Na₂SO₄H, NH₃-H₂O, LaNiH), сорбційного (силікагель, цеоліт, активоване вугілля) типів та енергетичний вихід хімічних реакцій. З представлених данних видно, що ємнісні матеріали мають найменшу сорбційну ємність та найбільшу массу та об’єм для акумулювання 10 ГДж тепла. Фазоперехвдні матеріали займають проміжне місце між ємнісними та сорбційними але є проблема зі стійкістю властивостей протягом декількох циклів та екологічністю використовуємих матеріалів. Здатність до акумулювання тепла в оборотних реакцій є вишчою, ніж у сорбційних матеріалів, але  хімічні реагенти, що приймають участь у реакціях є шкідливими для навколишнього середовища і людини та не завжди є можливість протікання оборотної екзотермічної реакції при охолодженні суміші продуктів ендотермічної реакції [18].

Рис. 1 Енергоємність та робоча температура найбільш вживаних теплоакумулювальних матеріалів [19].

  Завдяки найменшій масі і об’єму теплоакумулювального матеріалу для акумулювання 1 ГДж тепла та екологічності використовуємих матеріалів найбільш перспективним для вивчення є сорбційний спосіб акумулювання тепла.

Література

1. Осташенков А.П. Аккумулятор теплоты на фазовых переходах со шнековым теплообменником / А.П. Осташенков, Е.М. Онучин, А.А. Медяков // Научный журнал КубГАУ, 2013. - №9(07). –С.1 – 12. 

2. Sharma Atul Review on thermal energy storage with phase change materials and applications / Atul Sharma, V.V. Tyagi, C.R. Chen, D. Buddhi // Renevable and Sustainable Energi Reviews, 2009. – V. 13. – p. 318 – 345.

3. Ахмедов Р.Б. Преобразование и аккумулирование солнечной энергии при помощи простых термохимических реакций. Фотокаталитическое преобразование солнечной энергии: ч. 1./ Р.Б. Ахмедов, М.А. Бберченко // Новосибирск: Наука, 1985. – С. 58 – 68.

4. Расчет эффективности преобразования солнечной энергии в замкнутом термохимическом цикле на основе каталитической паровой конверсии метана / В.И. Аникеев, С.К. Баймухалов, В.А. Кириллов [и др.] // Гелиотехника. – 1987. - №3. – С. 3-15.

5. Аникеев В.И. Термодинамический анализ каталитических циклов с обратимым преобразованием химического состава рабочего тела / В.И. Аникеев, В.А. Кириллов, В.К. Баев // Известия Академии наук СССР. Серия техническая. – 1990. - № 3. – С. 107.

6. Chemical heat pump using of reversible catalytic reactions / G. Cacciola, V. Anikeev, V. Recupero [at al.] // It. J. of Energy Researth. – 1987. – V. 11. - № 4. – P. 519 – 529.

7. Перспективы создания хемотермических систем теплоснабжения на базе высокомолекулярных ядерных реакторов  / Л.А. Мелентьев, Н.Н. Пономарев-Степной, Ю.И. Корякин [и др.] // Атомно-водородная энергетика и технология. – М., Энергоатомиздат, 1988. – Вып. 8. – С. 39 – 65.

8. Прокопьев С.И. Кинетический и термодинамический анализ предельных параметров термохимического преобразования атомной и тепловой энергии с использованием обратимых каталитических реакций: автореф. дис.  … канд. хим. Наук:02.00.15 / С.И. Прокопьев; Ин-т катализа им. Г.К. Борескова СО РАН – Новосибирск, 1994.

9. Hauer A. Sorption theory for thermal energy storage. Thermal energy storage for sustainable energy consumption / A. Hauer. – Netherlands: Springe, 2007. – pp. 393–408.

10. Vasiliev L.L. Heat pipe applications in sorption refrigerators / L.L. Vasiliev, A.G. Kulakov // Sadık Kakacё HFS, Avelino MR, editors. Low temperature and cryogenic refrigeration: proceedings of the NATO advanced study institute. Held in Altin Yunus/Cesme, Izmir, Turkey(June 23–July 5). – 2002. – p. 401.

11. Inglezakis VJ, Adsorption, ion exchange and catalysis: design of operations and environmental applications / VJ. Inglezakis, S. Poulopoulos. – Elsevier, 2006.

12. Aveyard R, An introduction to the principles of surface chemistry / R. Aveyard, DA. – Haydon CUP: Archive, 1973.

13. Srivastava N.C. A review of adsorbents and adsorbates in solidvapour adsorption heat pump systems / N.C. Srivastava, I.W. Eames //Applied Thermal Engineering. – 1998. – № 18(9–10). – Р. 707 – 14.

14. Wang L.W. A review on adsorption working pairs for refrigeration / L.W. Wang, R.Z. Wang, R.G. Oliveira // Renewable and Sustainable Energy Reviews. – 2009. – №13(3). – Р. 518 – 34.

15. Demir H. A review on adsorption heat pump: problems and solutions / H. Demir, M. Mobedi, S. UЁ lkЁu // Renewable and Sustainable Energy Reviews. – 2008. – № 12(9). – Р. 2381 – 403.

16. Hastings R. Energy Conservation in Buildings & Community Systems Programme, editors. Sustainable solar housing: exemplary buildings and technologies / R. Hastings, M. Wall // Earthscan. – 2007. – № 4. – Р. 234 – 239. 

17. Hadorn J/C. Thermal energy storage for solar and low energy buildings—state of the art / J/C. Hadorn. – Lleida, Spain: Servei de Publicacions de la Universitat de Lleida, 2005.

17. Прокопьев С.И. Кинетический и термодинамический анализ предельных термохимического преобразования атомной и тепловой энергии с исполь зованием обратимых каталитических реакций: автореф. дис.  … канд. хим. Наук:02.00.15 / С.И. Прокопьев; Ин/т катализа им. Г.К. Борескова СО РАН – Новосибирск, 1994.

19. Bales C. Solar Energy Research Center (SERC). Chemical and sorption heat

storage / С. Bales // Proceedings of DANVAK seminar, DANVAK seminar (solar heating systems – Combisystems – heat storage). – 2006. – Р. 2017.

Деталі

Категорія: П'ятнадцята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Федорчак Олексій Євстахійович,

к.е.н., асистент кафедри підприємництва та екологічної експертизи товарів,

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

  Анотація. Проаналізовано наукову література за проблематикою формування інвестиційних портфелів із банківських металів. Виявлено, що ця проблема висвітлена недостатньо на прикладному рівні, оскільки пропонована структура такого портфеля, розрахована на основі фактичних даних, не була опублікована. Представлено статистичний аналіз динаміки вартості банківських металів. Обчислено структура оптимального інвестиційного портфеля із цих металів. Статистично доведено, що деякі види банківських металів слід виключати з метою отримання портфеля із найкращим співвідношенням дохідності та ризику.

  Ключові слова: інвестиції, банківські метали, інвестиційний портфель, дохідність, ризик.

  Методи дослідження. Політична та економічна нестабільність в Україні зумовлюють необхідність пошуку засобів збереження та примноження капіталу на основі вибору надійних довгострокових об’єктів для інвестування. Одним із таких напрямків є ринок банківських металів, на якому можна придбати або продати золото, срібло, платину та паладій. Вартість цих металів, як буде показано нижче, помітно виросла за останні 5 років, в той час як темпи інфляції уповільнились, що дає змогу будувати стратегію не тільки збереження капіталу від знецінення, але й для його примноження. Основою для формування такої стратегії є інвестиційний портфель, розрахований із використання статистичного аналізу ризику та дохідності, та який базується на обчислення структурних коефіцієнтів. 

  Вперше ідея щодо формування інвестиційних портфелів на основі застосування виключно математичних засобів була опублікована американським економістом Г. Марковіцом[1]. Геніальність пропонованого рішення полягала у тому, що структуру інвестиційного портфеля можна розрахувати на основі математичної оптимізаційної задачі, яка шляхом доповнення добутками Лагранжа може бути розв’язана методом Гаусса,методом Крамера або матричним методом. Цю задачу можна представити наступним чином:

  де    - частки інвестиційних у загальній структурі портфеля, част. од.;    - дохідність кожного активу у портфелі, част. од.;  r_P - прийнятний або середні рівень дохідності портфеля, част. од.; V_ar - варіація дохідностей інвестиційних активів; C_ov - коваріація інвестиційних активів; N - кількість активів у портфелі; k₁ , k₂  - добутки Лагранжа, випадкові числа, які не відіграють жодної ролі і необхідні тільки для того, щоб звести системи лінійних рівнянь до однорідної форми.

  Хоча розв’язання задачі видається складним, проте на практиці це можливо, шляхом зведення її до матричного рівняння та використання матричного методу:

  Таким чином, на основі зведення оптимізаційної задачі Марковіца до лінійного однорідного рівняння можна розрахувати оптимальну структуру інвестиційного портфелю, ля якої спостерігатиметься середня дохідність із можливих та найнижчий рівень ризику.

  Результати дослідження. Представлені вище математичні засоби можна використати для визначення оптимальної структури інвестиційного портфеля, який складається зі банківських металів. На основі даних порталу Finance.ua зібрано інформацію про місячні ціни на золото, срібло, платину та паладій за період з 01.12.2012 по 01.10.2017 рр. (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка вартості золота, срібла, платини та паладію за період з 01.12.2012 по 01.10.2017 рр., грн./10 тройських унцій

  Примітка: побудовано на основі [2]

  Використання ретроспективних даних по динамці курсу банківських металів на основі моделі (1) слід розпочати із розрахунку дохідності (рис. 1). На основі цього можливим є обчислити коваріаційну матрицю та записати модель (1) у матричній формі (2).

 Рис. 1. Динаміка річного середнього арифметичного помісячної дохідності банківських металів за період з 2013 по 2017 рр.

  Примітка: у 2017 р. враховано 9-ть повних місяців, зі січня по вересень.

  На основі значень помісячної дохідності банківських металів протягом останніх 5-ти років розраховано коваріаційну матрицю (табл. 2).

Таблиця 2

Коварціаційна матриця помісячних дохідностей банківських металів за період з 01.12.2013 по 01.10.2017 р.

Наступним етапом розрахунку оптимальної структури досліджуваного інвестиційного портфеля є вибір дохідності. Чим ближчим є цей параметр до середнього арифметичного дохідностей активів портфеля, тим більша ймовірність, що розв’язок системи рівнянь (1) буде відповідати вимогам до структурних коефіцієнтів. Тому для початку приймаємо рівень дохідності рівним 2,48 % на місяць, що є середнім значенням помісячних дохідностей золота, срібла, платини та паладію на вітчизняному ринку банківських металів за період з 2013 по 2017 рр. Запишемо модель (2) із врахуванням представлених вище даних:

  Як бачимо, в результатів розрахунків, доведено, що на основі чотирьох досліджуваних активів, якщо брати за основу помісячні дохідності за період з 2013 по 2017 рр., неможливо сформувати оптимальний інвестиційний портфель, використовуючи модель (2). Проте можливим є виключення найбільш проблемного активу - срібла, оскільки для нього, структурний коефіцієнт є найменшим. Провівши розрахунки для портфеля, який складається із золота, платини та паладію отримано таку структуру:

  Цей портфель базується на середній помісячній дохідності 2,48 %. Метод підбору значень одержано, що можливим є портфель із двох активів та помісячною дохідністю 2,8 %:

  На основі одержаних структурних коефіцієнтів розрахуємо зміну ризику (на основі середньоквадратичного відхилення дохідностей) для обох портфелів. Для портфеля із трьох активів середній ризику рівний 12,1 %, для портфеля із двох активів - 12,8%. Тобто, зміна ризику виключенні платини із портфеля рівна 5,3%, а зміна дохідності рівна 12,9 %. Це говорить про те, що у інвестиційний портфеля із банківських металів слід включити золота та паладій, причому частка золота має бути рівна 55,4 %, а паладію - 44,6 %.

Література:

1. Markowitz, H.M. (March 1952). "Portfolio Selection". The Journal of Finance. 7(1): 77–91.

2. Курс банківських металів НБУ / Інтернет-видання «Finance.ua». - режим доступу: https://tables.finance.ua/ru/metals/official.