Тімофєєва Т.С.
Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки
Україна, м.Луцьк
Анотація. У статті розглядаються демократичні політико-правові вчення українського мислителя, історика, соціолога і політика В’ячеслава Липинського. Аналізується значення його ідеології для творення національної української державності.
Ключові слова: демократія, лібералізм, громадянська свобода.
Кожна епоха державотворення України представляється своїми видатними особистостями, їхнім внеском в побудову та становлення незалежності держави. Завдяки їм, ми живемо у соборній, самостійній країні як приклад реалізованих здобутків наших героїв. На нашу думку, з низки здійсненого є ще чималий обсяг залишеного для подальшого осмислення та впровадження. Це насамперед багатогранне теоретичне підґрунтя: провідні ідеї, погляди і переконання українських мислителів, соціологів, філософів, істориків, одним з яких був наш земляк В'ячеслав Липинський.
В’ячеслав (у хрещенні - Вацлав-Вікентій) Казимирович Липинський народився 5 квітня 1882 року у маленькому волинському селі Затурці. Родом із польського старовинного шляхетського роду гербу «Бродзіч» [1].
Здобувши грунтовну освіту в навчальних закладах України і зарубіжжя (житомирська, луцька і київська гімназія, Краківський, Женевський університет), він у 1909 році в Україні розпочинає свій плідний, вагомий та доволі самобутній шлях наукової і політичної діяльності, чільне місце якої посідає питання творення національної української державності.
Державно-правова думка в той час спрямовувала ідею національно-соціального визволення українського народу в русло пошуків належного конституційно-вираженого оформлення державного устрою, політичного режиму та всіх аспектів взаємовідносин індивіда, суспільства та держави[2].
Вважають, що за своє життя він двічі змінював свої політико-правові погляди: один раз - у бік демократії, другий раз - до конституційної монархії[3].
Але є підтримані нами думки, у яких стверджується, як і про вміле поєднання переконань, так і про вияв докорінно нового бачення поняття демократії у державознавстві його сучасності та нашої загалом.
У його політико-правовій концепції стверджувалось, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, буде запорукою досягнення її незалежності. Тобто самовизначення як і національне так і територіальне. Будучи послом, він мав виконати нелегку місію – впровадження в життя умов Брест-Литовського договору. Передусім проведення принципу вилучення українських земель Східної Галичини в окремий коронний край, підготувавши таким чином грунт для об'єднання обох частин України у єдину державу[4]. Липинський відзначав, що розв'язання цього питання фактично означає вирішення раз і назавжди питання західного кордону української нації.
Прийнято вважати, що історично першою концепцією та формою практичного втілення народного управління був лібералізм, як ідея індивідуальної свободи. У зв'язку з цим демократія на перший план ставить громадянську свободу, яка ґрунтується на реалізації особистих прав і свобод індивіда, його «повноцінного волевиявлення». У своїй праці «Листи до братів-хліборобів» В. Липинський зазначає особливості реалізації свободи і чинника її здійснення. Так, «..лише та людська громада буде здатна до життя і творчості, коли існує вільно душевно, є моральною. Він прагнув, щоб кожен був у моральному покликанні патріотом. З його слів (з листа до Б. Шемета): «Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця…»[5]. Тільки таке тверде переконання в правоті своїй дає кожній громаді моральну силу, з якою можливе будь-яке творче, державо розбудовче діло.
Прив’язання до землі робить з людей різних етносів українців. Таким чином, вважав В. Липинський, люди можуть бути мовно і за культурною традицією поляками, росіянами, євреями, а територіально, коли вони живуть на українській землі, це такі ж українці, як і корінні жителі[4].
Він однин з перших вголос поставив питання побудови дійсно незалежної України, без орієнтацій чи то на Російську, чи то на Австро-Угорську імперію, чи на Москву, чи на Варшаву[6]. На той час тривала дискусія між ним та його теоретичними і політичними опонентами щодо шляху та напрямків творення української нації та держави, що безперечно, закінчилась перемогою В'ячеслава Липинського, який писав, що нація формується через створення держави, а не навпаки[7].
Обґрунтовуючи ідею створення незалежної української держави, В. Липинський на перший план висував її демократичний характер, який базувався на ідеї політичної інтеграції як засобу та опори досягнення державності, але з умовою, що «політична культура однієї нації не може бути механічно перейнята нацією іншою»[6].
Також Липинський писав, що Україні для успішного державотворення потрібна релігія і церква, «яка найкраще навчить використовувати вічні і загальнолюдські закони творчої громадської моралі, дасть нам любов до Бога, до правди, до ідеї і дасть нам, на глибокій вірі і любові оперту, спокійну силу духа для твердого, непохитного і послідовного творення нашого українського діла»[8].
Модель майбутньої держави, яка щоразу б переймала все нові цінності, за своєю суттю могла б кардинально змінитись. Відомо, що влада у цих розбудовчих процесах мала б бути надпартійною, тобто загальнонаціональною. Ідея соборності всіх українських земель, повернення до традицій козацько-гетьманської державності України відстоювалась концепцією «повнокласовості» українського суспільства. На його думку, українську націю, а значить і українську державу, творить весь народ, усі його класи, верства і еліта[9].
В'ячеслав Липинський був, залишається і буде оригінальною постаттю, погляди якої будуть неодноразово переосмислюватись дослідниками. Як своєрідний заповіт сучасному поколінню українців служать такі його слова: «Отже, щоб бути українцями, і щоб була Україна, держімося кожний своїх традиційних основ, своїх коренів, кожний в організації своєї церкви, і на ґрунті своєї традиційної культури змагаймо до гармонійного наближення себе до наших земляків другої церкви, другої культури. Іншими словами, не перетягаймо їх силоміць до себе, а себе наближаймо до них». У цих словах - безумовна мудрість[6].
Література:
1. В'ячеслав Липинський: доля, вчення, актуальність [Електронний ресур]. – Режим доступу: http://vysochanskiy-sas.com/pro-shlyakhetnist/398-v-yacheslav-lipinskij-dolya-vchennya-aktualnist . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).
2. Мірошниченко М. І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право: Навч. Посібник. – Київ: Атіка, 2004. – 224 с.
3. Історичні погляди В. Липинського [Електронне ресурc]. – Режим доступу: https://vuzlit.ru/613156/istorichni_poglyadi_lipinskogo . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).
4. Білий Л.Г. Консерватизм В'ячеслава Липинського: світоглядні та історико-політичні аспекти / Л. Г. Білий // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття // Матеріали доповідей учасників VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відп. ред. О. П. Самойленко. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – С. 29-32.
5. Націоналізм, патріотизм і шовінізм (з листа до Б.Шемета) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/lypynski-1.htm . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).
6. Парандій В.О. В'ячеслав Липинський – до української нації через українську державу/ В. О. Парандій, О. П. Барабаш-Тимофієва // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття // Матеріали доповідей учасників VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відп. ред. О. П. Самойленко. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – С. 32-34.
7. Самойленко О.П. Політична культура та масова свідомість сучасного українського суспільства: соціально-психологічні аспекти (в контексті дослідження спадщини В. Липинського) / О. П. Самойленко // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ століття // Матеріали доповідей учасників VІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Ред. кол.: О. П. Самойленко та ін.. – Луцьк: Видавництво «Волинська обласна друкарня», 2009. – С. 9-12.
8. В'ячеслав Липинський: візія церкви і нації [Електронне джерело]. – Режим доступу: http://christusimperat.org/uk/node/37024 . – Назва з екрана. – (Дата звернення 05.12.2017).
9. В'ячеслав Липинський і Волинь: путівник. – Луцьк: Медіа, 2007. – 28 с.
