Деменєва О.Б.

Коростенський міський колегіум

м.Коростень

  Дитина приходить до школи з величезним бажанням вчитися. Вона переживає стан радісного подиву перед школою, перед таємницями, які на неї там чекають. Головною діяльністю для неї стає навчання. Учні 1 класу ще не усвідомлюють конкретно для чого їм потрібно вчитися. Зрозуміло їм одне, що всі діти їхнього віку і старші вчаться, тому й вони повинні ходити до школи. Їх приваблює шкільна форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дошка, дзвоники .

  Спонукальною силою для дітей стає учитель. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків. Вже через 2-3 тижні після 1 вересня учнів приваблює дійовий бік навчання: читати, писати, лічити, розповідати, малювати, їм подобається виконувати завдання вчителя, чути оцінюючі судження. Саме тут потрібна підтримка і допомога учням з боку вчителя і батьків, щоб заохочувати їх успіхи в учінні. Як тільки першокласник одержить перші реальні результати своєї праці, радості при цьому іноді немає меж.

  Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання. Саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні. 

  З дорослішанням і розвитком дітей мотиви змінюються. При цьому змінюється не тільки мотив навчання, а й характер ставлення до предмета. Тому вчитель має не примушувати, а зацікавлювати, залучати дитину до нової системи відносин – навчальної співпраці, заснованої на повазі та взаєморозумінні. Для того, щоб учні зберегли інтерес до предмета, необхідно розвивати їх творчість як на уроці, так і за його межами.

  Отже, молодший шкільний вік є початком становлення мотивації навчання, від якого залежить доля учня протягом всього шкільного періоду. Він має великі резерви формування мотиваційної сфери, які потрібно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» під час переходу до середньої школи. Мотиви учіння в кожної дитини – глибоко особистісні, індивідуальні. На мотивацію впливає багато чинників: інтерес до предмета, усвідомлення його корисності, прагнення до успіху, впевненість та почуття власної гідності, наполегливість та терпіння подобається або не подобається учитель. Не усі діти орієнтовані на навчання; вони мають різні потреби та бажання.

  Виокремлюють три рівні розвитку пізнавальної мотивації:

1. Мотив самоосвіти.
2. Широкий пізнавальний мотив, спрямованість на засвоєння нових знань.
3. Навчально-пізнавальний мотив, який спонукає до оволодіння способами добування нових знань. На мотиваційному етапі діти повинні усвідомити, чому та для чого їм необхідно вивчити даний розділ програми, що саме вони повинні засвоїти, щоб успішно виконати головне навчальне завдання. Для формування позитивної мотивації навчання важливо, щоб навчальна інформація була співзвучна їхнім потребам, бо лише така інформація піддається емоційній (оціночній) й розумовій (раціональній) переробці.Для того, щоб у школярів виробилась мотивація навчання, необхідно будувати навчальну діяльність таким чином, щоб вивчення кожного розділу чи теми навчальної програми складалося із трьох головних етапів: мотиваційного, операційно-пізнавального й рефлексивно-оцінного. Після того, як основна навчальна задача зрозуміла та прийнята школярами, намічають та обговорюють план майбутньої роботи. Учитель повідомляє час, відведений на вивчення теми, орієнтовні терміни її завершення, що створює у дітей чітку перспективу роботи. Потім вчитель повідомляє, що необхідно знати та вміти для вивчення теми.

  Завершується обговорення тим, що окремі школярі дають самооцінку своїх можливостей відносно вивчення теми. Деяким дітям вчитель заздалегідь пропонує завдання для заповнення наявних прогалин, тим самим вказуючи, що виконання цих завдань створить можливість ефективно вивчити нову навчальну тему. Увесь етап вивчення теми важливий для становлення мотивації навчальної діяльності школярів. 

  На операційно-пізнавального етапу школярі засвоюють зміст теми програми й оволодівають навчальними діями та операціями, які входять у цей зміст .

  Рефлексивно-оцінний етап є підсумковим у процесі вивчення теми, коли діти вчаться рефлексувати (аналізувати) власну навчальну діяльність, оцінювати її, зіставляючи результати із поставленими головними й приватними навчальними завданнями (цілями). Якісне проведення цього етапу має велике значення в становленні мотивації навчальної діяльності. Роботу із аналізу, підведення підсумків вивчення пройденого розділу потрібно організувати так, щоб діти мали змогу пережити почуття емоційного задоволення від зробленого.

  Навчальний мотив чи мотивація учіння є системою соціальних, природних, особистісних чинників, які спонукають до відвідування навчального закладу, виконання вимог вчителів, вихователів, включення в процес навчання, до зусиль, що необхідні для подолання труднощів, до реалізації у процесі навчання власної схильності, до розвитку здібностей, до навчальної взаємодії. 

  Мотив учіння – це усвідомлена потреба школяра здійснювати організовану навчально-пізнавальну діяльність .

  Навчальна мотивація – це загальна назва процесів, методів, засобів спонукання школярів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту навчання.

  Розрізняють зовнішню та внутрішню мотивацію навчальної діяльності:

1. Внутрішня мотивація: діти мають працювати заради цілей, що вони самі для себе визначили, а не цілей, нав’язаних іншими. За таких умов розвивається глибинний інтерес до предмета. При наявності внутрішньої мотивації задіються потреби, інтерес, допитливість, задоволення особистості. Школяр навчається, не очікуючи на зовнішню винагороду та отримує внутрішню винагороду за рахунок підвищення почуття власної гідності, самооцінки, задоволення від того, що досягнув мети. Така дитина мало звертає увагу на оцінки або заохочення учителя, працює охоче завдяки внутрішньому інтересу, бажанню досягнути поставленої мети.
2. Зовнішня навчальна діяльність: школяр мотивований зовні вчителем, батьками; бере участь в навчальному процесі заради похвали, визнання чи щоб уникнути покарання. При зовнішній мотивації учень мало зацікавлений у  саморозвитку та працює на короткотривалу (заслужити похвалу, не отримати низький бал), а не довготривалу (розвиток, удосконалення) перспективу. Як наслідок діти вважають причиною своїх невдач зовнішні сили та відчувають, що не можуть впливати на ситуацію, яка склалася .Такі учні вимагають постійного заохочення. 

  Позитивна мотивація – заснована на позитивних стимулах: похвала; нагороди; заохочення; підтримка; допомога; повага; переживання ситуації успіху; творчість. 

  Негативна мотивація – заснована на негативних стимулах: критика; приниження; покарання; демонстрація байдужості; нудьга; переживання ситуації невдачі; страхи; насильства .

  Отже, необхідними умовами для підтримки, розвитку позитивної мотивації учіння є: використання цікавого ігрового матеріалу у ході навчальних занять; забезпечення оптимального мікроклімату в системі взаємин «учитель-учень», гуманного ставлення до дитини; створення «ситуації успіху» для кожної дитини, стимулювання її пізнавальної активності; ефективне застосування в навчанні ігрових педагогічних технологій.

  Наявність позитивної мотивації до учіння у молодших школярів є важливою умовою їх успішної навчальної діяльності.