Шевчук Андріана Василівна
Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки
Україна, м.Луцьк
Анотація. Проаналізовано вчення визначного представника середньовічної філософії та теології – Томи Аквінського, який відіграв провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології томізму.
Ключові слова: Тома Аквінський, вчення, теологія, схоластика, томізм, закон.
Дана тема є актуальною до сьогодні, адже Тома Аквінський був визнаний провідним теологом, а його доктрина — офіційною доктриною Римської католицької церкви, а тому дослідження його вчення є потрібними для пізнання природи держави і права, поглиблення уявлень про свободу, справедливість і закон.
Тома Аквінський є найбільшим представником середньовічного католицького богослов’я та схоластики. Він був удостоєний після смерті почесного звання “ангельський доктор”, а в 1323 р. — зачислений до святих. У 1879 р. його філософія офіційно проголошена філософською доктриною Ватикану.[3] Також ним був започаткований філософський напрям томізму. Томізм — це напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.
У творах Тома намагається пристосувати погляди Аристотеля до догматів католицькій Церкві і таким шляхом ще більше зміцнити її. Його уявлення про країну було першою спробою розвинути християнську доктрину держави.
Від Аристотеля Аквінський перейняв думку, що людина за своєю природою є «твариною товариською і політичною». У людях спочатку закладено прагнення об’єднатися й у державі, бо індивід самотужки задовольнити свої потреби неспроможна. З цієї причини і виникає політична спільність (держава). А процедура встановлення державності є аналогічною до процесу створення світу богом.
На думку Томи, політична влада існує там, де виконуються закони і договори, а закон є певним правилом, яке спонукає особу вчинити певну дію або утриматися від неї.
Вчений розробив оригінальну концепцію системи права і закону, який є водночас і божественним проявом, і людським творінням. Усі закони він ділив на чотири групи: 1) вічний закон, під яким розумів загальний задум Бога щодо управління Всесвітом; від нього походять усі інші закони; 2) природний закон як втілення вічного закону в людській природі; 3) людські (позитивні) закони, які формулюються зусиллями людського розуму з природних законів для вирішення практичних справ; 4) божественний (також позитивний) закон, який втілений у Біблії та є необхідним орієнтиром для пошуку людиною справедливості.[1]
Участь Бога в моральному житті людини є постійною і всепроникливою, адже вічний закон безпосередньо існує в ній як сумління, крім того, зміст моральної поведінки людини регламентовано Божими заповідями. [4]
Роль володаря в державі теолог порівнював із роллю Бога у світі. Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати всесвітом, установлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок в рамках держави, а потім здійснює правління.[5] Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є більш усталеною та надійною, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.
Метою державності відповідно до поглядів Аквінського являється «загальне добро», забезпечення умов гідного та розумного життя. Тома вважав, що реалізація даної мети передбачає збереження феодальної ієрархії, привілейоване становище впливових осіб і багатіїв, виключення з сфери політики хліборобів, дрібних ремісників і серед торговців, дотримання усіма запропонованого богом боргу коритися вищому стану – правителям, які уособлюють собою державу. Проте варто зазначити, що захист інтересів папства і устоїв феодалізму методами схоластики породжувало певні труднощі. Наприклад, логічне тлумачення тези «всяка владу від Бога» допускало можливість абсолютного права світських феодалів (королів, князів та інших) управління державою, тобто дозволяло звертати йому цю тезу проти політичних амбіцій римо-католицької церкви.
Аквінський вбачав сутність влади як порядок відносин панування і підпорядкування, у якому воля осіб, що є нагорі людської ієрархії, рухає нижчими верствами населення, а цей порядок заведено богом.
У дусі середньовічної схоластики Тома Аквінський розрізняє три елементи державної влади: сутність; походження та використання. Основною ознакою держави і влади є право видавати закони.[2] В аристократії джерелом права є думка юриста. В олігархії - судова практика. У правильних формах держави існує законність і справедливість. У неправильних - усе навпаки.
Таким чином, Тома одним із перших розробив концепцію системи права, яка має певну ієрархічну внутрішню структуру на чолі з вічним законом. Право за Аквінським завжди є сферою правди та справедливості. Тлумачення його робіт замінило середньовічним схоластам дослідження реального світу, природи, суспільства, права, законів. За допомогою вчення Томи Аквінського у політико-правовій схоластичній концепції Хоми Аквінського було виправдання: страт; гоніння єретиків; церковного контролю за розвитком науки і філософії; підпорядкування догмам католицизму; прославлення феодальної ієрархії; обґрунтування феодального права як божественного та обґрунтування рабства (кріпацтва). Також варто зазначити, що завдяки вченому стало довершене теологічне католицьке віровчення, а схоластика одержала поширення в ідеології і політико-правовій думці Європи.
Список використаних джерел:
1. Демиденко Г.Г. Історія вчень про державу і право: підручник / за ред. проф. Г. Г. Демиденка, проф. О. В. Петришина. — Х. : Право, 2009. — 256 с.
2. Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. – 3‑тє вид., перероб. та доповн. – К.: Алерта, 2012. – 334 с.
3. Лейста О.Е. Історія політичних і правових вчень: Підручник/за ред. О.Е. Лейста - М.: 1997, с.123
4. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; ред. О.З. Лебедєва-Гулей.- К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 414 с
5. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень. / Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. - К.: Юрінком Інтер, 1999.
