Маринич Руслана Сергіївна,
студентка групи МЖур–2
Національного університету «Острозька академія»,
Україна, м. Острог (Рівненська обл.)
Автор спробував визначити головні особливості й функції регіональної преси, виокремити переваги й недоліки діяльності українських регіональних друкованих ЗМІ. Увагу в статті зосереджено на дослідженні впливу Закону про роздержавлення на функціонування державних і комунальних регіональних газет. Зроблено спробу окреслити можливі перспективи розвитку вітчизняних регіональних друкованих видань.
Ключові слова: друковані медіа, регіональна преса, комунальна преса, роздержавлення ЗМІ.
Маринич Р. С. Современное состояние и перспективы развития региональной прессы в Украине
Автор попытался определить главные особенности и функции региональной пресы, выделить преимущества и недостатки деятельности украинских региональных печатных СМИ. В статье обращено внимание на исследовании влияния Закона о разгосударствлении на функционирование государственных и коммунальных газет. Сделана попытка очертить возможные перспективы развития отечественных региональных печатных изданий.
Ключевые слова: печатные медиа, региональная пресса, комунальная пресса, разгосударствление СМИ.
Marynych R. S. Current state and prospects for regional press development in Ukraine
The author attempted to identify the main features and functions of the regional press, to highlight the advantages and disadvantages of the Ukrainian regional media. The article focuses on the study of the impact of the Law on denationalization on the functioning of state and municipal newspapers. In this article was made an attempt to outline the possible prospects for the development of domestic regional printed publications.
Key words: print media, regional press, communal press, denationalization of mass media.
Постановка проблеми. Незважаючи на стрімке поширення інформаційно-комунікаційних технологій, друкована преса досі необхідна суспільству. Значна частина українців мешкає в сільській місцевості, куди новітні технології доходять повільно. Більшість жителів невеликих населених пунктів – люди середнього і старшого віку, які не користуються цими технологіями, навіть якщо мають можливість. Головним джерелом місцевої інформації для цих людей є локальні друковані видання.
Якщо порівнювати рівень розвитку української регіональної преси із регіональною пресою розвинених країн, то вітчизняні видання дуже відстають від закордонних. Вагомою причиною неналежного функціонування регіональної преси в Україні є наявність у числі засновників багатьох видань органів державної влади й органів місцевого самоврядування, різних державних установ.
З огляду на необхідність існування місцевих газет в Україні, а також на появу нових перешкод і можливостей на шляху розвитку локальних видань, актуальним стає дослідження сучасного стану вітчизняної регіональної преси.
Мета статті – аналіз сучасного стану та перспектив розвитку регіональної преси в Україні.
Завдання:
- визначити основні особливості і функції регіональної преси;
- виокремити переваги й недоліки діяльності українських регіональних друкованих ЗМІ;
- дослідити вплив Закону про роздержавлення на функціонування державних і комунальних регіональних газет;
- окреслити можливі перспективи розвитку вітчизняних регіональних друкованих видань, зокрема тих, які розпочали процес реформування.
Виклад основного матеріалу. Регіональна преса – це друковані періодичні видання, які поширюються в межах будь-якого регіону України або мають більш виражене локальне значення, виходячи в окремому місті [19, c. 112–113]. Територія розповсюдження інформації, на думку С. Панченко, є «одним із головних параметрів, що визначає якісні та кількісні характеристики регіональної журналістики, а також організаційні умови її функціонування» [13, c. 101].
Регіональна преса є основним джерелом інформації про події міста чи області, про особливості функціонування місцевих державних установ різних рівнів. Саме тому дуже важливою є відповідна якість інформаційного продукту, створеного регіональною пресою, адже від того, наскільки цікава й потрібна газета читачам, залежить її тираж, а отже – її фінансове благополуччя. Інформаційне наповнення регіональних газет має відповідати очікуванням читачів [19, c. 112–113].
Результати соціологічних досліджень Київського міжнародного інституту соціології показали, що регіональні ЗМІ сприяють консолідації мешканців одного регіону або міста; відображають культурні особливості представників різних регіонів. Місцеві ЗМІ більше, ніж загальнонаціональні, забезпечують умови для зворотного зв’язку, формування спільного комунікативного простору для мешканців певної місцевості [7, c. 244–245].
У багатьох регіонах України аудиторія регіональної преси випереджає аудиторію загальноукраїнської за кількістю читачів одного номера видання. За результатами дослідження компанії «TNS – Україна», більшу аудиторію одного номера мають найбільші регіональні газети Вінниці, Житомира, Рівного, Луцька, Сум, Херсона тощо [15].
До провідних функцій регіональних медіа, у тому числі преси, належить: оперативне й повне висвітлення локальних подій; представлення думок впливових у регіоні людей; висвітлення нагальних проблем місцевості; орієнтування в культурних подіях; практична допомога у вирішенні повсякденних соціальних проблем. Більшість людей 25–40 років зацікавлена в якісних місцевих новинах, а регіональні ЗМІ є найближчими до проблем і потреб регіону [7].
Наразі в Україні існує, крім приватної, державна і комунальна преса – це друковані періодичні видання, у складі засновників чи співзасновників яких є представники державної влади, органи місцевого самоврядування чи державні установи. Ці ЗМІ отримують фінансування з місцевих бюджетів, яке може сягати від кількох тисяч гривень на рік і до кількох мільйонів.
Як зауважує І. Паславський, в Україні існує дві моделі видавничої поведінки щодо регіональних видань. Якщо одним зі співзасновників видання є орган влади, то контент кожного випуску залежить від соціально-політичного замовлення владної структури. Якщо засновником видання є недержавні особи, то значна частина матеріалів є соціальним замовленням аудиторії [14].
Українські місцеві видання в багатьох випадках залишаються єдиним документальним супроводом важливих подій у регіоні. Також вони є важливим джерелом інформації про історичні події міста чи регіону. Саме тому демократична держава або така, яка прагне до демократії, має забезпечити свободу слова і преси. Це передбачає не лише зміну стосунків між владою і пресою, а й забезпечення сприятливих умов для розвитку свободи слова і преси як суспільного феномену і як бізнесу [16].
«Мати свою місцеву газету – ось реальна демократична цінність. Це не просто джерело інформації для місцевих жителів про те, що відбувається навколо. Це також присутність на засіданнях місцевих рад журналіста, який стежить за поведінкою політиків, тим самим примушуючи їх працювати відповідальніше», – стверджує Мартін Мур із британської незалежної благодійної організації «Media Standards Trust», спрямованої на підтримку високих стандартів у ЗМІ від імені громадськості [11].
За результатами досліджень агентства ARR, у 2015 р. 68% українців отримували інформацію з газет, а кількість регулярних інтернет-користувачів становила 59%. Більше 70% жителів України по кілька разів на тиждень купують газети, оскільки їм подобається інформаційне наповнення видань, подобається читати саме друковану продукцію. На думку О. Бухтатого, причина відданості українців друкованим медіа полягає в тому, що поширення Інтернету дало можливість будь-кому стати автором, що призвело до появи значної кількості необ’єктивної та недостовірної інформації. «Поступаючись в оперативності Інтернету, преса виграє виваженістю позиції і якістю інформації», – зауважує вчений [2, c. 38]. Однак, за нинішніх умов така категоричність науковця видається не зовсім виправданою.
Необхідність існування локальних друкованих видань полягає ще й у тому, що Інтернет поки не може замінити періодику для людей пенсійного і передпенсійного віку. Основа конкурентного ресурсу таких газет – у взаємодії з аудиторією не в мережі, у можливості допомогти людям у вирішенні конкретної побутової проблеми, у публікації привітань, які користуються попитом у таких ЗМІ [19].
Проте вітчизняна місцева преса у більшості випадків не приносить значних прибутків, хоча, як свідчить досвід інших держав, за продажами регіональні видання можуть конкурувати із загальнонаціональними. Збільшенню аудиторії регіональних видань може сприяти розширення території розповсюдження завдяки інтернет-комунікаціям. Однак зміст сайтів українських друкованих медіа здебільшого цілком повторює змістове наповнення їх паперового варіанту [9, c. 4].
За інформацією Книжкової палати України, у 2014 р. в Україні виходило всього 2169 газет, із яких понад 500 – комунальні. Їх загальний разовий тираж становив на той час 2349 млн. екземплярів, а тираж усіх інших газет становив 531 млн. примірників. Отож, комунальні й державні друковані медіа займають третину ринку місцевих і регіональних друкованих видань. Загальний обсяг доходів комунальної преси становить 286,7 млн. грн., із яких близько 30 % – дотації з місцевих бюджетів та оплата висвітлення діяльності органів влади і місцевого самоврядування. У 2014 р. лише 174 комунальні видання працювали з прибутком, а решта 352 мали збитки [2, c. 37–38].
Підвищена зацікавленість у регіональній тематиці спричинена зростанням ролі регіонів у житті країни, зокрема це актуально в контексті реформ, спрямованих на децентралізацію влади в Україні, що тривають уже кілька років. Регіональна преса відіграє важливу роль у житті місцевих громад, сприяє реалізації прагнень населення. Крім того, регіональна преса є важливим чинником формування громадської думки, становлення політико-економічної культури населення, військового духу [19, c. 109].
Регіональна преса має стояти на сторожі демократії на найнижчому рівні. Оскільки місцеві ЗМІ мають більший вплив на громаду, ніж всеукраїнські, то саме вони могли б сприяти ефективному виконанню обов’язків органами державної влади й місцевого самоврядування. ЗМІ мають прищеплювати зазвичай досить інертному місцевому населенню потребу самоорганізовуватися, брати активну участь у житті громади.
Значну частину наповнення регіональних газет становлять рекламні оголошення місцевих підприємств та інших фізичних і юридичних осіб. Закордонні фахівці вважають це показником популярності газети [3, c. 1].
Важливим завданням у часи глобалізації, активізації міграційних процесів для регіональних газет є збереження історичної свідомості краян і формування образу Малої Батьківщини, спрямованого на збереження етнічних особливостей регіону та загальнонаціональних ідей. Це завдання і спрощує, і ускладнює поширення інтернету. З одного боку, поняття «місцевий» уже не ототожнюють із «обмежений», адже відомості, які кілька років тому були доступними тільки в обмеженому середовищі, зараз за мить можуть стати доступними для всього світу. З іншого боку, розвиток інтернету призводить до уніфікації інформаційного ринку. Тексти втрачають регіональні особливості, тож місцеві ЗМІ мали б своїми публікаціями протистояти глобалізації суспільства, зберігаючи ці особливості [9, c. 2–3].
Орієнтаційна й інтеграційна функції регіональних видань мають не тільки сприяти об’єднанню громади на основі культурних та історичних особливостей регіону, але й запобігати відділенню цієї громади від спільної Української Держави [9, c. 4–5]. Сучасна ситуація на сході й півдні України продемонструвала, наскільки актуальною є об’єднувальна функція для українських медіа.
Попри високий рівень зацікавлення населення в регіональній пресі, існує чимало перешкод для її повноцінного функціонування і взагалі існування більшості видань. Вітчизняним регіональним газетам зазвичай бракує професійності, оновлюваності, актуальності, оперативності, інтегрованості в місцеве культурне середовище, власного стилю і навіть сучасного зовнішнього оформлення [7], яке нині відіграє неабияку роль для реципієнта і від якого у всі часи залежало сприйняття інформації.
Головним чинником неефективності більшості місцевих газет є те, що їх засновниками чи співзасновниками є представники влади. Незважаючи на законодавство, ці засновники контролюють діяльність співробітників таких видань. Знаючи про це, аудиторія втрачає до них довіру. Держава рідко використовує місцеву пресу для пояснення державної політики, натомість місцеві видання рясніють хвалебними одами, адресованими представникам влади всіх рівнів, висвітлюють лише позитивні аспекти діяльності державних структур. Великі медіавласники не зацікавленні у придбанні чи створенні ЗМІ в регіонах, бо вони частіше завдають збитків, ніж приносять прибутки [12].
До значних проблем місцевої преси, згідно з дослідженнями Інституту масової інформації (ІМІ), належать: низька довіра журналістів до ЗМІ – до продукту, який вони ж і створюють; замовні матеріали; цензура власника й самоцензура журналістів; поверховість журналістики й недостатній рівень співпраці медійників із органами влади.
Журналісти й самі не надто намагаються боротися з «джинсою»: їм або все одно, або вони одного разу спробували щось зробити, але нічого не вийшло, то більше ніхто й не намагався. На аналітичні публікації про діяльність органів влади, прийняті рішення зазвичай годі й сподіватися. Часто журналісти скаржаться на непрофесійність прес-служб політиків і державних установ, на небажання органів місцевої влади і органів самоврядування надавати необхідну журналістам інформацію [20].
На думку І. Паславського, найбільшою проблемою регіональних видань є пасивність їх працівників: їх небажання радикально змінювати будь-що [9, c. 4]. У багатьох випадках журналісти й редактори в місцевих газетах – це призначені владою (дехто ще за радянських часів) сивочолі жінки й чоловіки, які просто хочуть спокійно допрацювати у своїй газеті до пенсії. Вони не бажають іти проти влади і тому, що їх можуть за це звільнити, і тому, що їм іще не раз доведеться взаємодіяти з цією владою під час вирішення різних особистих питань. Крім того, в Україні журналіст – це низькооплачувана робота, особливо в регіонах. До прикладу, у Рівному у 2016 році пропонували в середньому від 2900 до 4000 грн., тобто багато з них навіть мінімальну зарплату не отримують.
Це призводить до того, що журналісти-професіонали, не маючи мотивації працювати в місцевому медіа, ідуть у бізнес, політику чи переходять до більшого ЗМІ. В іншому випадку, журналіст змушений поєднувати роботу в кількох медіа чи взагалі виконувати додаткову роботу, яка іноді суперечить журналістській діяльності. Характерним для місцевих газет є малодосвідченість кадрів: тут або працюють студенти, або люди, які ніколи не працювали в журналістиці і вирішили спробувати. Немає ні мотивації, ні можливості у формуванні спеціалізованих журналістів [17].
Німецькі журналістикознавці виділяють такі недоліки регіональної преси, які є актуальними і для України: вужчий спектр тем та поверхневе їх висвітлення; незначне жанрове різноманіття; для зменшення можливості конфлікту із владою журналісти або пишуть про щось позитивне чи нейтральне, або про те негативне, що лежить на поверхні, не заглиблюючись у деталі; невеликий редакційний колектив і наявність багатьох позаштатних працівників, переважно пересічних громадян-дописувачів, чия діяльність ніяк не пов’язана із журналістикою [9, c. 4].
Звичним для редакцій місцевих видань є застаріла матеріальна база, що зумовлено постійною фінансовою кризою і неготовністю співробітників до використання нової техніки, яку ще й не завжди легко самостійно освоїти. Не всі журналісти місцевих газет можуть добре користуватися комп’ютером, хоча зараз це одна з головних вимог до журналіста. Через відсутність коштів у редакції може працювати офіційно двоє-троє журналістів, враховуючи редактора. Останній іноді виконує функції не тільки редактора, а й журналіста, фотографа, верстальника. Редактор однієї міської комунальної газети на Рівненщині, окрім того, що пише про більшість подій сам, коректує і верстає газету, то ще й власноруч складає віддруковані примірники і розвозить їх на велосипеді у роздрібні точки.
Наявність місцевої офіційної преси нівелює прозорі важелі розвитку друкованих регіональних видань. У той час, як інші редакції змушені урізноманітнювати змістове наповнення видання, намагатися якісніше подати матеріал, щоб вижити, комунальні й державні газети отримують систематичну фінансову допомогу, незалежно від якості виконання своїх журналістських обов’язків. Журналіст місцевого комунального чи державного видання не враховує потреби читачів, адже його цільовою аудиторією є перш за все чиновники. Постійно працюючи так, журналіст виробляє в собі внутрішнього цензора і стає «підсвідомо підконтрольним». Діяльність формально незалежних газет теж не завжди прозора. Нерідко місцева політична й бізнесова еліта підтримує їх фінансово, щоб керувати їх діяльністю [14, c. 245–247].
Недержавні видання перебувають на межі виживання внаслідок значного зростання цін на папір, поліграфічні й комунальні послуги, зміни в пенсійному законодавстві, що зменшують купівельну спроможність основної категорії передплатників місцевих газет. Серед недоліків місцевої преси також наявність «джинси», порушення маркування рекламних матеріалів, розповсюдження видань переважно за передплатою. Деякі видання просто передруковують прес-релізи місцевих чиновників, навіть не адаптуючи їх до формату журналістського тексту, чим тільки допомагають владі сформувати в читачів вигідну їй картину подій. Розміри видання здебільшого не дають можливості приділити належну увагу всім темам і використовувати великі за обсягом жанри. Пріоритетним є розміщення матеріалів, наданих адміністрацією [1, c. 6].
Інша негативна тенденція останніх років – регіональні газети дублюють центральну й обласну пресу, інтернет-видання, які не завжди вирізняються високою якістю контенту [3, c. 3–4]. Зважаючи на все це, не дивно, що в епоху інформаційних технологій, коли попит на якісні журналістські матеріали зростає, регіональна журналістика виживає з останніх сил.
1 січня 2016 р. набув чинності ЗУ «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Цей закон визначає механізм реформування друкованих медіа, заснованих органами державної влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування. Метою закону є обмеження впливу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування на друковані видання, унеможливлення використання друкованих медіа для маніпулювання суспільною свідомістю і особистою думкою громадян.
Прийняття цього документу є виконанням міжнародних зобов’язань України, зокрема Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи «Про виконання обов'язків та зобов'язань Україною» від 5 жовтня 2005 р. На думку представників ЄС, роздержавлення друкованих медіа є важливим елементом становлення ринкових відносин у галузі масової інформації та збільшення кола видань, вільних від політичного чи економічного тиску.
Бажання реформуватися у «першій хвилі», тобто починаючи з 2016 р., виявили редакції 244 видань, що становить близько половини від усіх зареєстрованих державних і комунальних друкованих видань і редакцій. Зараз триває другий етап реформування, який розпочався 1 січня 2017 р. і має закінчитися 31 грудня 2018 р. [21].
Станом на жовтень 2017 р. реформована тільки третина від загальної кількості зареєстрованих комунальних і державних газет. Як зазначає начальник юридичного відділу Української асоціації медіа-бізнесу О. Дяченко, реформування багатьох регіональних видань призведе до припинення їх діяльності. Вагомим чинником такого розвитку подій є неоднорідність регіонів у галузі розвитку місцевих медіа. За словами виконавчого директора «Фонду розвитку ЗМІ», Є. Заславського, «є регіони, де дуже багато ЗМІ, але справжньому журналісту, незалежному, працювати немає де – Одеса, Дніпро. Є регіони, де дуже вузький ринок, дуже мало грошей, але є класні редакції – Івано-Франківськ, Луцьк, Рівне».
Експерти зважають і на те, що більшість редакторів звикла отримувати, а не заробляти зарплату, тому не всі проявляють ініціативу в пошуках нових форматів роботи видань. Тим не менше, значна кількість регіональних журналістів прагне здобути нові професійні знання і бере участь у різних тренінгах і школах журналістики [6].
Відповідно до закону, є кілька можливих шляхів реформування друкованих ЗМІ. Більшість газет або переходить у статус офіційних видань владних структур, або створює товариства з обмеженою відповідальністю. Обране «вільне плавання» буде доволі проблемним для багатьох газет, тим більше з огляду на вартість паперу, різних послуг тощо. Ставши офіційними виданнями, «районки» фактично перетворяться на структурні підрозділи органів державної влади й органів місцевого самоврядування. У таких газетах просто друкуватимуть нормативні документи владних органів, тексти виступів їх представників і звіти з різних заходів, на яких вони були присутні [10].
Інститут демократії ім. П. Орлика регулярно моніторить регіональні ЗМІ на наявність позитивних і негативних тенденцій у їх діяльності. Так, жовтневий моніторинг показав: «Суттєвих змін на краще в редакційній політиці регіональних медіа не відбувається. Видання заповнені джинсою політичних партій, попри міжвиборчий період, прес-релізами, неперевіреною інформацією з соціальних мереж» [4].
Більшість замовних матеріалів – політичні. Трапляються матеріали «спеціалістів» у фармацевтичній та косметологічній галузях. Більш поширеною є «джинса» у заможніших регіонах і в тих ЗМІ, які мають більші тиражі.
Найбільш політично заангажованими виявилися донецькі медіа. Зокрема, проросійські газети «Комсомольская правда» і «Московский комсомолець», а також українські «Донецкие новости» Ріната Ахметова. Значним є негативний вплив російської і сепаратистської пропаганди в регіоні. Харківські видання відзначаються лояльністю до місцевої влади, яку тут не критикують. Житомирські медіа нехтують потребою в оперативному поданні інформації, іноді публікуючи на кілька місяців застарілі інформаційні матеріали. Для сумських газет притаманна наявність політичних улюбленців і антипатів.
Крім значної кількості передрукованих прес-релізів, до негативних явищ української регіональної журналістики додалися посилання на соціальні мережі як джерело інформації. Журналісти демонструють небажання працювати з першоджерелами. Більшість матеріалів належать до інформаційних жанрів, аналітичні майже відсутні.
Експерти відзначають байдужість місцевих друкованих видань не тільки до ситуації в країні, але й до того, що відбувається в регіонах їх розповсюдження. У часи проведення пенсійної, медичної, освітньої та інших реформ, у часи війни й появи нових соціальних проблем, регіональні видання продовжують функціонувати, як і раніше: публікують нейтральні і позитивні матеріали, не відображаючи актуальних подій і тенденцій, не намагаючись пояснити місцевому населенню специфіку цих питань. Корупція, яка досі існує на всіх рівнях, знаходить своє відображення в окремих виданнях і лише в 1–2 % матеріалів. Тексти, орієнтовані на місцеву громаду, становлять близько 15 % друкованих матеріалів місцевих видань. Майже немає в регіональних газетах інформації про війну на сході України, її наслідки для місцевих громад. Те саме і з висвітленням проблем переселенців [5].
Основні проблеми під час процесу роздержавлення у комунальних медіа виникають через застосування самого Закону про роздержавлення, який не дуже зрозумілий, ще й містить положення, які суперечать один одному. З іншого боку, далеко не всі засновники відпускають редакції газет відразу. Іноді вони намагаються звільнити редактора, а на його місце поставити когось більш лояльного до влади чи роблять спроби за рахунок майна редакції погасити зобов’язання, що прямо заборонено законодавством.
Попри те, що більшість регіональних видань без особливого ентузіазму сприйняла новий Закон, реформування все одно їх не омине: якщо до 1 січня 2019 р. вони не виберуть для себе спосіб реформування, їх діяльність буде припинена [8]. Директор Центру демократії і верховенства права Т. Шевченко зауважує, що реформа має відбуватися за двома напрямами: перехід до вільної преси і її підтримка, розробка механізму замовлення послуг на висвітлення діяльності органів влади.
Проаналізувавши приклади перешкоджання владою реформуванню деяких газет, медіа-юристи запропонували внести до закону зміни, щоб покращити його виконання. Передусім, потрібно запобігти випадкам, коли місцева влада неприйняттям відповідного рішення гальмує реформування якогось медіа. Тобто якщо упродовж певного терміну рішення не ухвалене, торедакція має право без нього розпочати реформування. По-друге, потрібно ввести мораторій на зміну головного редактора упродовж кількох місяців, щоб оформити необхідні для роздержавлення документи. По-третє, заборонити передання майна з балансу на баланс, оскільки засновники нерідко позбавляють редакції приміщень та іншого майна [18].
Частина редакторів уже налагодила співробітництво з рекламодавцями, уклала договори про висвітлення діяльності органів місцевої влади. Держава повинна підтримувати реформовані видання, а місцева влада – бути зацікавленою в розвитку регіональної преси.
Висновки. Регіональна преса в Україні хоча й необхідна, але не виконує своїх головних функцій і не приносить прибутку. Це спричинено багатьма факторами, зокрема: тим, що багато таких видань фактично підпорядковуються органам державної влади й місцевого самоврядування, які є їх засновниками; інертністю співробітників ЗМІ; недовірою населення до регіональних видань; ігнорування місцевої проблематики і суспільно-політичної ситуації в країні; невідповідність таким основним стандартам журналістики, як оперативність, достовірність, повнота інформації тощо.
Закон про роздержавлення державних і комунальних друкованих ЗМІ, з одного боку, «звільняє» локальні видання від впливу місцевої влади, а з іншого – ставить їх перед загрозою закриття, що може частину населення позбавити від єдиного джерела інформації про середовище їх проживання. Тому важливо не тільки сприяти роздержавленню регіональної преси, але й допомогти їй вижити після цього. Позитивним явищем є зокрема численні тренінги, журналістські школи, конференції, призначені для навчання регіональних журналістів та надання їм допомоги у процесі роздержавлення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрієнко А. О., Чернявська Л. В. Проблеми та перспективи розвитку районної преси на прикладі чернігівської газети «Нива» (Запорізька область) / А. О. Андрієнко, Л. В. Чернявська // Вісник Запорізького національного університету. Серія : Філологічні науки. – № 1. – 2008. – С. 5–10.
2. Бухтатий О. Є. Перспективи реформування комунальної преси в Україні / О. Є. Бухтатий // Публічне урядування. – № 1. – 2015. – С. 35–42.
3. Давидова Л. В. Проблеми регіональної газетної періодики в сучасному інформаційному просторі України та Польщі / Л. В. Давидова // Матеріали Міжнародної наукової конференції «В єдності сила. Україна – Польща: спільні шляхи до свободи» (20–21 червня 2014 р.). – Житомир, 2014. – 8 с.
4. Єременко С. Вигадана реальність місцевих ЗМІ: чому медіаконтент не відбиває актуальних проблем українського суспільства [Електронний ресурс] / С. Єременко // MediaSapiens. – 2017. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua.
5. Єременко С. Чи варто чекати місцевих новин від регіональних медіа [Електронний ресурс] / С. Єременко // MediaSapiens. – 2017. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua.
6. Із 600 місцевих комунальних газет – третина вже реформовані – результати процесу роздержавлення ЗМІ [Електронний ресурс] // Ukraine Crisis Media Centre. – Режим доступу: http://uacrisis.org/ua/58324-iz-600-mistsevyh-komunalnyh-gazet-tretyna-vzhe-reformovani-rezultaty-protsesu-rozderzhavlennya-zmi.
7. Коверга К. В. Особливості висвітлення проблем переселенців в регіональних ЗМІ / К. В. Коверга // Регіональні ЗМІ України: історія, сучасний стан та перспективи розвитку : матеріали інтернет-конференції / За ред. А. О. Галича. – Старобільськ : Вид-во ДЗ «Луганський національний університет ім. Т. Шевченка», 2017. – С. 234–249.
8. Комунальним ЗМІ не варто відкладати процес роздержавлення – експерт [Електронний ресурс] / Zaholovok. – 2017. – Режим доступу: http://zaholovok.com.ua/komunalnim-zmi-ne-varto-vidkladati-protses-rozderzhavlennya-ekspert.
9. Луцюк І. Регіональні ЗМІ в сучасному суспільстві: функції, завдання та проблеми / І. Луцюк // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. – Вип. 39. – 2014. – С. 152–157. http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/viewFile/5646/5655
10. Марущак А. Регіональні друковані ЗМІ в Україні: сучасний стан і перспективи правового регулювання [Електронний ресурс] / А. Марущак. – 2010. – Режим доступу: http://www.uapp.org/privatizationnews/9831.html.
11. Місцева преса та роздержавлення: можливості розвитку через покращення якості контенту [Електронний ресурс] // Редакторский портал. – 2015. – Режим доступу: http://redactor.in.ua.
12. Орлов М. Проблеми, шляхи розвитку та реформування місцевих ЗМІ [Електронний ресурс] / М. Орлов // MyMedia. – 2014. – Режим доступу: http://mymedia.org.ua.
13. Панченко С. А. Роль регіональної преси у зростанні соціально-комунікативного попиту на екологічну інформацію / С. А. Панченко // Держава та регіони : наук.-виробн. журн. Серія : Соціальні комунікації. – № 1. – 2012. – С. 101–104.
14. Паславський І. І. Місцева офіційна преса: обтяжливе минуле і невиразне майбутнє / І. І. Паславський // Вісник Львівського університету. Серія : Журналістика. – Л. : Вид-во ЛНУ. – Вип. 30. – 2007. – С. 242–252.
15. Регіональна преса випереджає національну за аудиторією одного номера – АНРВУ [Електронний ресурс] // Детектор медіа. – Режим доступу: http://detector.media/withoutsection/article/73884/2012-08-03-regionalna-presa-viperedzhae-natsionalnu-za-auditorieyu-odnogo-nomera-anrvu.
16. Реформування місцевої преси: крок до загибелі, чи нові горизонти? [Електронний ресурс] // Херсонська думка. – 2017. – Режим доступу: http://ksdumka.in.ua/special-theme/ksmedia_ua/75-reformuvannya-mscevoyi-presi-krok-do-zagibel-chi-nov-gorizonti.html.
17. Терещенко І. Регіональні ЗМІ: проблеми та перспективи / І. Терещенко // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. – Вип. 27. – К., 2010. – С. 174–180.
18. Чи з’явиться в Україні вільна місцева преса? [Електронний ресурс] // Урядовий кур’єр. – 2017. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua.
19. Чорна І. В. Тенденції розвитку регіональних засобів масової інформації на прикладі жмеринської преси / І. В. Чорна // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія : наук. журн. – № 1. – К. : Вид-во НАКККіМ, 2015. – С. 109–115.
20. Чулівська І. П’ять проблем місцевої журналістики [Електронний ресурс] / І. Чулівська // MediaSapiens. – 2016. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/regional_newspapers/pyat_problem_ukrainskoi_mistsevoi_zhurnalistiki.
21. Юридичні аспекти реформування державних і комунальних ЗМІ : метод. рекоменд. – К., 2017. – 186 с.
