Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шведова Вікторія Вікторівна

доцент, кандидат технічних наук,

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського,

м. Київ, Україна

 Анотація: Визначення характери розподілу похибок вимірювання часто є нелегкою процедурою, яка потребує постановки додаткових експериментів. Тому часто, за потребою врахування виду розподілу похибки вимірювання, використовують так звану «оцінку зверху», коли похибці приписують рівномірний розподіл. Однак при встановленні показника достовірності контролю, коли враховуються не лише межі похибки вимірювання, а й вид її розподілу оцінки цієї достовірності значно різняться в залежності від розподілу похибки вимірювання. В публікації показано яким чином доведений факт виду розподілу дозволяє підвищити оцінку достовірності контролю тим самим уникнувши невиправданого її заниження в наслідок неповної інформації та вибору «оцінок зверху».

 Ключові слова: похибка вимірювання, вид розподілу, достовірність контролю.

 Визначення характери розподілу похибок вимірювання часто є нелегкою процедурою, яка потребує постановки додаткових експериментів. Тому часто, за потребою врахування виду розподілу похибки вимірювання, використовують так звану «оцінку зверху», коли похибці приписують рівномірний розподіл. Однак при встановленні показника достовірності контролю [1], коли враховуються не лише межі похибки вимірювання, а й вид її розподілу оцінки цієї достовірності значно різняться в залежності від розподілу похибки вимірювання. 

 Вплив виду розподілу на достовірність контролю проілюструємо таким прикладом. Потрібно оцінити достовірність контролю діаметру деталі та ризики хибної та невизначеної відмови, якщо під час контролю наявна адитивна випадкова похибка  , а границі поля допуску становлять:  та . Розв’язати задачу для випадку а) розподіл контрольованого параметра та випадкової похибки рівномірні; б) розподіл контрольованого параметра рівномірний, а випадкової похибки – нормальний.

 Якщо для контрольованого параметра вибір рівномірної моделі розподілу є логічним, адже для практичних цілей придатним буде виріб з буд-яким значенням параметрам, що контролюють, аби він попадав у зазначені межі, то розподіл похибки засобу вимірювальної техніки, яким цей параметр вимірюють може бути різним.

 Отже вимірюваний параметр (діаметр деталі) має знаходитись в діапазоні:

 Реальний результат вимірювання, що супроводжується випадковою похибкою:

 Ймовірність хибної відмови (визнання контрольованої величини такою, що вийшла за границі зони допуску при дійсному входженні величини в зону допуску) визначається виразом [2]:

 Для рівномірного розподілу контрольованого параметра в зоні допуску маємо аналітичний вираз щільності розподілу:  . Для рівномірного розподілу випадкової похибки маємо аналітичний вираз щільності розподілу:  . Тоді для рівномірних розподілів контрольованого параметра та випадкової похибки вимірювання ймовірність хибної відмови:

 З огляду на умову задачі для рівномірного розподілу контрольованого параметра в зоні допуску маємо аналітичний вираз щільності розподілу:

 Для рівномірного розподілу випадкової похибки маємо аналітичний вираз щільності розподілу:  

 Тоді для рівномірних розподілів контрольованого параметра та випадкової похибки вимірювання:

 Аналогічно попередньому ймовірність невизначеної відмови [2]:

 Тоді

 Тоді для умови задачі для рівномірних розподілів контрольованого параметра та випадкової похибки вимірювання:

 Отже достовірність прийняття правильного рішення щодо стану контрольованого об’єкта (в нашому випадку діаметра втулки) буде визначатись і дорівнювати:

 Для нормального ж розподілу випадкової похибки маємо аналітичний вираз щільності розподілу:  . Математичне сподівання випадкової похибки дорівнює нулю:  (за умови симетричної похибки засобу вимірювання, що частіше зустрічається на практиці). Оцінку стандартного відхилення можна отримати за співвідношенням  .

 Тоді ймовірність хибної відмови:

 Аналогічно попередньому ймовірність невизначеної відмови:

Для умови задачі маємо:

• ймовірність хибної відмови 

• ймовірність невизначеної відмови

• достовірність контролю

 Отже порівнюючи отримані вирази маємо, що для випадку рівномірного розподілу похибки вимірювання достовірність контролю становить  , а для нормального -  , що є суттєвим враховуючи той факт, що прийнятні рівні достовірносте для багатьох практичних задач починаються з   [3].

 Аналітично порівняти «виграш» від заміни рівномірного розподілу нормальним можна отримати з виразу:

 де   - достовірність за умови рівномірного розподілу похибки вимірювання контрольованого параметра;  - достовірність за умови нормального розподілу похибки вимірювання контрольованого параметра;

 Звісно, що безпідставно замінювати форму розподілу похибки вимірювання ми не маємо право. Однак провівши дослідження виду розподілу похибки вимірювання з використанням одного з відповідних ситуації вимірювання критеріїв перевірки можна отримати суттєве підвищення рівня достовірності лише за рахунок відмови від використання завищених оцінок, скориставшись науково обґрунтованим підходом.

Література:

1. Шведова В.В. Алгоритмічне забезпечення системи контролю параметрів продукції // Збірник статей учасників шостої Міжнародної практично-пізнавальної конференції «Наукова думка сучасності і майбутнього», м. Дніпро 2016 (23-30 листопада 2016) – С. 11-13.

2. Володарський Є.Т., Кухарчук В.В., Поджаренко В.О., Сердюк Г.Б. В 68 Метрологічне забезпечення вимірювань і контролю. Навчальний посібник. - Вінниця: ВДТУ, 2001. –219с.

3. Шведова В.В., Бокеєва В.В. Дослідження впливу випадкової адитивної похибки засобу вимірювання на достовірність контролю продукції //Збірник статей учасників двадцятої всеукраїнської практично-пізнавальної конференції «Наукова думка сучасності і майбутнього», м. Дніпро 2018. – С. 70 - 73.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Смирнова Олена Вікторівна

Кандидат політичних наук

Кафедра міжнародних медіакомунікацій та

комунікативних технологій

Інститут міжнародних відносин

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Україна, Київ

 Анотація. Як у людини розвивалась метафорична мова. Причини, з яких фігуральне мовлення має таку владу над нами. Як слабка здатність мозку щодо розмежування буквального та фігурального допомогла нам створити мистецтво та відчувати біль іншого. А також як все це впливає на зміну соціальної системи, прогнозування політичної кризи та економічної нестабільності. 

 Ключові слова: метафори, символи, емоції, поведінка.

 Метафорична мова має величезний вплив на наше світосприйняття, емоції та поведінку. Професор біології та неврології Стенфордського університету Роберт Сапольскі досліджує розвиток метафоричної мови у людини, пояснює чому фігуральне мовлення, порівняння та притчі мають владу над нами, а також як слабка здатність мозку до розрізняння метафоричного та буквального допомогла нам створити мистецтво, навчитися сприймати біль іншого та інше. Взагалі здатність мислити символами – це те, що нас відрізняє від тварин. Символи мають величезну владу над нами. Ми вбиваємо та вмираємо заради них. Саме символи створили самий прекрасний винахід людства – мистецтво [1].

 В останні роки науковці з провідних університетів, зокрема Університету Лондону та Йеля, досягли цікавих результатів у галузі розуміння нейробіології символів. Головним висновком, до якого дійшли науковці стало те, що наш мозок не дуже відрізняє метафоричне та буквальне. Насправді, як показали дослідження, символи та метафори, а також мораль, яку вони породжують, є недолугими процесами у нашому мозку [2]. 

 Еволюція не є винахідником – вона ремісник, який працює зі шматками того, що є у доступі. 

 У той час, коли мозок досить незграбно опрацьовує символи та метафори, він виконує роботу доволі добре, як для органу, що розрахований на буквальне сприйняття інформації. Простіше за все пояснити цей процес за допомогою метафор для двох почуттів, критично важливих для виживання: біль та відраза. За результатами дослідження було виявлено, що абстрактний соціальний біль та біль фізичний активують одні й ті ж самі нейрони у передній поясній корі мозку. Для мозку немає різниці між буквальним та абстрактним. 

 Ще далі у своїх дослідженнях пішли Таня Зингер та Кріс Фрит з Університетського коледжу у Лондоні. У той час, коли людина знаходилась у сканері мозку, через електроди на пальцях їй робили м’яку шокову терапію. Усі звичайні ділянки мозку активувались, у тому числі передня поясна кора. Після цього експеримент повторювали, але за умови, що піддослідні дивились на своїх коханих людей, які теж отримували м’яку шокову терапію у тих самих умовах. Ділянки мозку, які у таких умовах запитують: «це моїм пальцям боляче?» мовчали, тому що це не їхня проблема. Але передні поясна кора цих людей активувалась і вони починали відчували «біль іншої людини». Отже цей вираз – це реальність, а не фігурне висловлювання. Їм починало здаватися, що вони також відчувають біль. Еволюція у своєму розвитку зробила з людьми щось особливе: передня поясна кора стала майданчиком (метафорично, звісно) для створення контексту болю як основи для співчуття [3].

 Але ми не єдиний вид, який є спроможним на емпатію. Ми також не єдиний вид, у якого є передня поясна кора. Проте, дослідження показують, що ця ділянка мозку у людини є більш розвиненою, аніж у інших видів та більш пов’язана з абстрактними та асоціативними ділянками головного мозку – областями, які можуть привертати нашу увагу до світових страждань, а не тільки болю у пальцях. 

 Ми відчуваємо біль іншої людини більше за будь-який інший вид. Ми відчуваємо цей біль на відстані. Біль інших людей під час війни, надзвичайних ситуацій, руйнівних природних явищ. Ми відчуваємо цей біль крізь час, відчуваючи жах, який охоплював людей у часи світових війн. Ми навіть відчуваємо біль, коли бачимо певні символи на наших екранах телебачення, які відображаються у пікселях. Оскільки передня поясна кора має проблеми із розумінням того, що все це фігуральне мовлення, мозок функціонує так, наче наше серце буквально розривають на шматки. 

 Те саме стосується відрази. Ми єдині істоти, у кого цей процес може бути чимось абстрактним. Немає різниці уявляєте ви щось жахливе чи їсте тарганів. Ваша острівкова ділянка мозку, яка відповідає за відразу, подає сигнал та бере участь у продукуванні моральної відрази разом із смаковою. 

 Як з’ясували Чен Бо Чжун з Університету Торонто и Кэти Лилженквист (Liljenquist) з Університету імені Бригама Янга, якщо ви вимушені розмірковувати над своїм моральним злочином, то скоріше за все ви потім підете мити руки. Проте дослідники продемонстрували щось більш провокаційне. Вони просять вас поміркувати про ваші моральні недоліки, а потім створюють для вас такі умови, де ви маєте змогу відповісти на чиєсь прохання про допомогу. Обмірковуючи свою моральну розбещеність, ви скоріше за все прийдете на допомогу. Проте не в тому випадку, коли у вас була можливість помитися після своїх моральних злочинів. В цьому випадку вам вдається компенсувати свій злочин – ви начебто змиваєте свої гріхи. Понтій Пілат та Леді Макбет могли б читати лекції на конференціях за цією темою. Результати цих досліджень є цікавими для багатьох соціальних галузей, зокрема, наприклад, для інфобезпеки [4].

 Цікавим є і те, що спосіб у який наш мозок використовує символи для розпізнавання відрази фізичної та моральної, також може бути використаний у політичній ідеології. Робота таких вчених як Кевін Сміт з Університету штата Небраска, виявляє, що у середньому у консерваторів більш низький поріг фізіологічної відрази, ніж у лібералів. Подивіться на зображення відкритих ран чи уявіть сморід, - якщо ваш острівець почне шаленіти, велика ймовірність, що ви консерватор, але в соціальних питаннях, які стосуються, наприклад, ЛГБТ спільноти. Але якщо ваша острівкова ділянка зможе подолати відразу, то скоріше за все ви ліберал. І тут вже відкривається багато перспектив щодо побудови, наприклад, виборчих стратегій [5]. 

 Силові структури, розвідка займаються програмним забезпеченням використання метафор. Досліджується вплив символів та метафор на поведінку людини. Наприклад, щодо до того, під яким кутом зору описується злочинність: як дикий звір чи як вірус. В залежності від вибору метафор піддослідні під час експерименту обирали різні стратегії поведінки. У першому випадку вимагали більшого втручання поліції та ув’язнення, у другому – пошуку причин та впровадження програм захисту. 

 Щодо важливості BIG DATA. Як пише Джон Маркоф в New York Times: «Найбільш оптимістичні дослідники вважають, що доступність великих масивів інформації вперше надасть можливість відкрити закони людської поведінки, що зробить можливим прогнозування політичних криз, революцій та інших форм соціальної та економічної нестабільності, подібно тому, як фізики чи хіміки можуть прогнозувати природні феномени» [6].

 Пропаганда буде знаходитись у сприятливих умовах, оскільки є зацікавленість держави, а вона завжди має доступ до великого фінансового потоку. Це, в свою чергу, буде стимулювати науку. Саме тут починають проявляти себе на повну силу новітні технології, оскільки їх стимулює відмічений вище набір факторів.

Література:

1. Как слова влияют на мозг. Интервью с нейролингвистом Ириной Симоновой [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://snob.ru/entry/160368

2. Мозг и метафоры. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://monocler.ru/mozg-i-metaforyi/

3. К.Фит. Как нервная деятельность формирует наш внутренний мир – М., "Издательство Астрель", 2016

4. This is your brain as a weapon darpa dual use neuroscience. 

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: 

http://foreignpolicy.com/2015/09/14/this-is-your-brain-this-is-your-brain-as-a-weapon-darpa-dual-use-neuroscience/ 

5. Как язык программирует личность. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 

http://gazeta.ua/articles/chistota-movlennya/_ak-ukrayinska-ta-rosijska-movi-programuyut-osobistist/647498

6. США разрабатывает софт для анализа метафор. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telegraph.co.uk/technology/news/8541861/US-develop-software-to-analyse-metaphors.html 

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кармазь Анастасія Сергіївна,

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Анотація. Розглянуто основні підходи до призначення лікувальної фізичної культури при остеохондрозі попереково-крижового відділу хребта. Лікувальна фізична культура є невід’ємною складовою частиною відновного лікування при діагнозі остеохондроз попереково-крижового відділу хребта різного ступеня важкості та використовується поряд з ортопедичними, медикаментозними і фізіотерапевтичними методами фізичної реабілітації.

 Ключові слова: остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, лікувальна гімнастика

 Аннотация. Рассмотрены основные подходы к назначению лечебной физической культуры при остеохондрозе пояснично-крестцового отдела позвоночника. Лечебная физическая культура является неотъемлемой составной частью восстановительного лечения при диагнозе остеохондроз пояснично-крестцового отдела позвоночника различной степени тяжести и используется наряду с ортопедическими, медикаментозными и физиотерапевтическими методами физической реабилитации. 

 Ключевые слова: остеохондроз пояснично-крестцового отдела позвоночника, лечебная гимнастика

 Abstract. The basic approaches to appointment of medical physical culture for patients with osteochondrosis of the lumbosacral spine are considered. Therapeutic physical culture is an integral part of the rehabilitation with osteochondrosis of the lumbosacral spine of varying degrees of severity and is used in conjunction with orthopedic, medical and physiotherapeutic methods of physical rehabilitation. 

 Key words: osteochondrosis of the lumbosacral spine, therapeutic gymnastics

 Розвиток цивілізації, хоч і полегшив фізичну працю людей, однак спровокував малорухливий, в основному сидячий спосіб життя суспільства, що, природно, викликало значне зростання числа людей із захворюваннями хребта. Більш того, якщо раніше ці захворювання в більшості своїй спостерігалися у людей похилого віку, то тепер вони стали масово проявлятися у працездатної частини населення, а також, що особливо сумно, у дітей і підлітків. Одним з найпоширеніших захворювань хребта є остеохондроз. 

 Остеохондроз хребта являє собою захворювання, в основі якого лежить дегенерація міжхребцевого диска з наступним залученням в процес тіла суміжних хребців, а також зміни в міжхребцевих суглобах і зв'язковому апараті. Наростання дегенеративних змін в міжхребцевому диску має відповідний морфологічний субстрат і характерні клінічні прояви. Але різноманіття клінічних форм остеохондрозу тягне за собою і розширення засобів лікування, яке складається в основному з фізичної реабілітації, ортопедичних, медикаментозних і фізіотерапевтичних методів. 

 Клінічна картина при попереково - куприковому остеохондрозі складається з вертебральних симптомів (зміни статики і динаміки поперекового відділу хребта) і симптомів порушення функції неврологічних структур, які складаються з спинномозкових корінців та прилеглих до них утворень (артерій, вен і т. п.) Основною скаргою при цьому є болі.

 За характером болю розрізняють кілька його варіантів: а) локальний біль в області попереку і крижів (люмбаго, люмбалгія); б) тупий, ниючий біль в області попереку і в глибинних тканинах в зоні тазостегнового, колінного і гомілковостопного суглобів - склеротомний біль (люмбоішіалгія); в) гострий біль, що «прострілює» від попереку в сідничну область і по нозі до пальців по ходу ураженого корінця - корінцевий біль (ішіалгія). 

 Лікувальна гімнастика спрямована на зниження больового синдрому, розслаблення м'язів тулуба та кінцівок, поліпшення кровопостачання нервового корінця. У заняття включають вправи для дистальних відділів нижніх кінцівок у поєднанні із статичними та динамічними дихальними вправами, які виконують у вихідному положенні лежачи на спині, на животі, на боці. При нагоді проведення активних рухів нижніми кінцівками їх виконують у полегшених умовах (підведення під кінцівку ковзаючої площини тощо). 

 У гострому періоді лікувальна гімнастика протипоказана, і хворі потребують стаціонарного лікування з постільним режимом.

 У підгострому періоді починається застосування лікувальної фізичної культури. Завдання її зводяться до розвантаження хребта від статичного обтяження і його витягнення, зміцненню м'язів спини, підвищення тонусу центральної нервової системи, відновлення нормального кровообігу і лімфообігу в області патологічного вогнища; нормалізації трофіки в пошкоджених міжхребцевих дисках, тренуванні серцево-судинної системи.

 До заняття з лікувальної гімнастики включаються загальнозміцнюючі, дихальні, а також спеціальні вправи. Спочатку даються елементарні вільні вправи без зусиль і з обмеженою амплітудою. Поступово обсяг рухів, виконуваних ритмічно спочатку в повільному, а потім середньому темпі, збільшується. При виникненні болів призначають вправи на розслаблення м'язів, тракції, а також гімнастику в теплій воді. У міру зменшення болю і збільшення обсягу рухів включають вправи з більшим м'язовим зусиллям, опором, обтяженням і т.д., що сприяють зміцненню гіпотрофірованной мускулатури. Вправи для корпуса слід виконувати м'яко, з обмеженою амплітудою, яку слід поступово збільшувати. Тривалість уроку лікувальної гімнастики необхідно збільшувати від 30 до 40-45 хв. 

 При хронічному захворюванні може настати гіпотрофія м'язів спини та черевного преса. Необхідно зміцнити м'язи тулуба, сформувати м'язовий корсет, який подібно до ортопедичного сприяв би розвантаженню хребта та допомагав йому у виконанні основних статичних і біомеханічних функцій. У заняття вводять динамічні вправи (з легким обтяженням і опором), які хворий виконує без навантаження ураженої кінцівки. Ці вправи чергують з дихальними. 

 Лікувальна гімнастика в стадії ремісії має бути спрямована на тренування і зміцнення м'язів живота, спини, сідниць і довгих розгиначів стегна. Збільшення сили і тонусу м'язів живота призводить до збільшення внутрішньочеревного тиску, завдяки чому частина сил, що впливають на нижні міжхребцеві диски, передається на дно таза і діафрагму. Цей механізм здатний зменшити тиск, що припадає на міжхребцеві диски попереково – куприкового відділу хребта приблизно на 30%. Іншим наслідком збільшення сили м'язів черевного преса є стабілізація хребта, який сам по собі не є стабільною структурою. Поперековий відділ хребта підтримується ззаду м’язом випрямлячем тулуба, в передньо-боковому відділі поперековим м'язом, а спереду - внутрішньочеревним тиском, створеним напругою м'язів живота. Чим сильніше ці м'язи, тим краще стабілізован попереково - крижовий відділ хребта. Зміцнення даних м'язів має здійснюватися головним чином шляхом їх ізометричних скорочень. Ізотонічні вправи в період ремісії допускаються тільки в початковому положенні лежачи. 

 Усі вправи виконуються вільно, без зусиль і різких рухів. Починають рухи завжди із здорової кінцівки, для зменшення больового синдрому вправи виконують з укороченим важелем у повільному темпі, з малим числом повторень. Необхідні паузи для відпочинку, не слід допускати стомлення м'язів хворої кінцівки та поперекової області.

 Поряд із лікувальною фізкультурою хворим, що страждають на попереково – крижовий остеохондроз хребта, можуть призначити курс лікувального масажу. При вираженому больовому синдромі він носить розслаблюючий характер: використовують прийоми погладжування, неглибокого розминання та легкого розтирання. У міру стихання болю прийоми масажу носять більш інтенсивний характер. Курс масажу складається з 12-15 процедур.

Список використаних джерел

1. Данилов И.М. Остеохондроз для профессионального пациента / 

И.М. Данилов. - К., 2010. – 535 с.

2. Епифанов В.А. Лечебная физкультура и врачебный контроль / В.А. Епифанов, Г. Л. Апанасенко - М., 1990. - 368 с.

3. Епифанов В.А. Остеохондроз позвоночника (диагностика, лечение, профилактика) / В. А. Епифанов, А.В. Епифанов. - М., 2004. – 272 с.

4. Жарков П. Л. Остеохондроз и другие дистрофические изменения позвоночника у взрослых и детей / П.Л. Жарков. - М., 1994. - 240 с.

5. Жулев Н. М. Остеохондроз позвоночника: Руководство для врачей / Н.М. Жулев, Ю.Д. Бадзгарадзе, С.Н. Жулев. – СПб., 1999. – 592 с. 

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кармазь Анастасія Сергіївна,

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

 Анотація. Розглянуто переваги і особливості системи «Пілатес» при лікуванні остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта. Заняття за системою Пілатес розвивають рівновагу, покращують стан м’язової, нервової і дихальної систем, що робить її відмінним інструментом фізичної реабілітації для покращення стану хребта жінок, які мають діагноз остеохондроз попереково – куприкового відділу хребта.

 Ключові слова: остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, Пілатес.

 Аннотация. Рассмотрены преимущества и особенности системы «Пилатес» при лечении остеохондроза пояснично-крестцового отдела позвоночника. Занятия по системе Пилатес развивают равновесие, улучшают состояние мышечной, нервной и дыхательной систем, что делает ее отличным инструментом физической реабилитации для улучшения состояния позвоночника женщин, имеющих диагноз остеохондроз пояснично - крестцового отдела позвоночника.

 Ключевые слова: остеохондроз пояснично-крестцового отдела позвоночника, Пилатес.

 Abstract. The advantages and features of the Pilates system in the treatment of osteochondrosis of the lumbosacral spine are considered. Classes in the Pilates system develop balance, improve the condition of the muscular, nervous and respiratory systems, which makes it an excellent physical rehabilitation tool to improve the condition of the spine of women diagnosed with osteochondrosis of the lumbosacral spine.

 Key words: osteochondrosis of the lumbosacral spine, Pilates.

 Систему тренування "Пілатес" розробив майже сто років тому Джозеф Убертуc Пилатес (Joseph Hubertus Pilates) (1880 - 1968). Ця система оздоровлення, збагачена новими педагогічними технологіями та інноваційними підходами, користується сьогодні величезною популярністю в усьому світі.

 Заняття по системі Пілатеса тонізують м'язи, розвивають рівновагу, покращують статуру, надаючи м'язам більш подовжену форму, допомагають впоратися з болями в спині, розвивають дихальну систему. Вправи розроблені з акцентом на розвиток м'язової сили, особливо на зміцнення м'язів преса і спини, поліпшення гнучкості і рухливості в суглобах. Пілатес допомагає розвитку позитивного мислення та у боротьбі зі стресами, вчить свідомому контролю над виконанням рухів, самоконтролю, вмінню відчувати своє тіло, виховує легкість і граціозність. 

 Все це робить систему тренування Пілатес відмінним інструментом фізичної реабілітації для покращення стану хребта жінок, які мають діагноз остеохондроз попереково – куприкового відділу хребта. 

 Остеохондроз хребта - це дегенеративно - дистрофічний процес, який, як правило, починається в міжхребцевому диску з поступовим залученням до нього елементів і структур, як даного хребетно-рухового сегмента, так і всього хребта в цілому. З розвитком деструкції цей процес може вибірково охоплювати не тільки хребетні сегменти, але і в цілому той чи інший відділ хребта, викликаючи певні неврологічні синдроми. А це може спровокувати розвиток інших захворювань, що в кінцевому рахунку, призведе до погіршення стану організму в цілому. 

 Пілатес, як метод управління тілом, нічого не залишає без уваги. Це повністю холістичний підхід. Подібно східним оздоровчим системам, він крім тренування тіла тренує і розум. Він навчає прислухатися до свого тіла і усвідомлювати його, розвиваючи координацію і рівновагу між тілом і розумом, допомагає знайти здатність керувати своїм організмом. У системі Пілатес немає необхідності використовувати силу. Це важлива особливість цієї фітнес системи, тому що при фізичній реабілітації хворих на остеохондроз попереково-куприковий відділу хребта фізичні навантаження необхідно обмежувати. Щоб уникнути напруги і травм, рухи виконуються плавно і повільно. Але саме завдяки цьому тренування за системою Пілатес дають змогу надати силу слабким м'язам, подовжити короткі, збільшити рухливість суглобів і звичайно ж покращити стан хребта і міжхребетних дисків .

 Недолік багатьох інших фітнес-програм полягає в тому, що вони дуже вузько націлені на проблемні зони. Але не можна тренувати одну область тіла окремо від інших. Всі вони тісно пов'язані між собою.

 Система Пілатеса була розроблена майже сто років тому і за цей час в ній з’явилося багато доповнень і удосконалень. Однак існує 8 правил Джозефа Пілатеса, які лягли в основу системи і залишаються незмінними. Ось ці правила.

1. Релаксація - виконання вправ без напруження м'язів, розслаблено і спокійно.
2. Концентрація - зосередження на будь-яких рухах; створення візуальних образів (наприклад, уявити, як скорочується м'яз нижньої частини живота).
3. Вирівнювання - дотримання взаємного розташування частин тіла.
4. Центрування - підтягування живота вгору і вглиб до хребта перед початком руху.
5. Дихання: підготовка до руху - вдих, процес руху - видих (дихати на повні груди).
6. Плавність виконання - повільне, без ривків і поспіху у виконанні рухів.
7. Витривалість - поступове підвищення навантаження.
8. Координація - розвиток почуття власного тіла. 

 Для того, щоб поліпшити стан хребта при остеохондрозі, займаючись по системі Пілатес, необхідно навчитися підтримувати в рівновазі 3 системи:

• нервову систему - систему контролю;
• м'язову систему - активну систему;
• зв'язки - пасивну систему.

 Тоді сам хребет, міжхребетні диски, спинномозкові нерви будуть захищені від надмірного тиску і зможуть функціонувати без обмежень.

 Хребет з усіх боків оточений м'язами, які виконують такі функції:

• підтримують хребет, зберігаючи його в стійкому положенні при русі кінцівок, амортизують хребет при активних рухах: такі м'язи називаються стабілізуючими;
• рухають хребет в різні боки: рухові м'язи.

 Важливість зміцнення стабілізуючих м'язів незаперечна. Якщо кілька десятиліть тому причинами появи остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта вважалися професії пов’язані з тяжкою фізичною працею, підняттям тяжких речей, то сьогодні основними причинами цього захворювання є малорухливий спосіб життя, проведення багатьох годин сидячі, і в робочий час, і під час відпочинку також. Якщо раніше за статистикою остеохондроз попереково - крижового відділу хребта частіше діагностувався у чоловіків ніж у жінок, то сьогодні ситуація змінилася. На наш погляд, так відбувається тому, що жінки з раннього віку, через малорухливий спосіб життя, погіршення екології, незбалансоване харчування, яке сьогодні є нажаль нормою для багатьох, мають ослаблені м’язи. Після вагітності і пологів м’язи, які стабілізують поперековий відділ хребта розтягуються і втрачають тонус. Стабілізуючі м'язи, які довгий час знаходяться в розтягнутому стані, слабшають, і стабілізуючу роль змушені брати на себе інші м'язи, яким за природою ця роль не властива. М'язи займаються не своєю справою, і коли організм привчається до цього, невірна схема використання м'язів зберігається в мозку з усіма негативними наслідками. Якщо шляхом фізичної активності і тренувань не повернути їх до нормального стану, через деякий час виникають прогресуючі проблеми зі спиною. 

 М’язи, про які ми говоримо і які стабілізують поперековий відділ хребта не даючи хребцям зміщуватися, - це поперечний м'яз живота, м'язи тазового дна і розташовані в глибині спини багатороздільні м'язи. Мобілізуючись, ці м'язи формують натуральний корсет, так званий силовий пояс навколо центру тулуба. Завдяки йому знімається надмірне навантаження на хребет, рухи виходять легкими, плавними і безпечними.

 Деякі м’язи здатні змінювати свої властивості, в одних рухах виступаючи стабілізаторами, а в інших руховими м’язами. Якщо ж, однак, глибокий стабілізуючий м'яз не може повноцінно виконувати свої функції через свою слабкість, стабілізуючу роль доводиться брати на себе якому-небудь руховому м'язу. Від цього змінюється тип його волокон і, отже, в подальшому м’яз вже не зможе ефективно виконувати свою рухаючу функцію. Наприклад, якщо м'язи, що стабілізують хребет (поперечна і багатороздільні) працюють недостатньо ефективно, стабілізуючу роль бере на себе розташований ближче до поверхні м'яз-випрямляч хребта. З часом, від постійного навантаження він стає коротким і тугим.

 Дуже поширеною формою м'язового дисбалансу є зменшення довжини підколінних м'язів. Ці м'язи, які згинають-розгинають стегно і в багатьох рухах грають рухаючу роль, часто змушені займатися стабілізацією таза через надмірну слабкість сідничних м'язів. В результаті вони коротшають і стають більш тугими. Ніяка гімнастика не поверне їх до колишньої довжини, поки вони змушені грати роль стабілізаторів. Щоб вирішити цю проблему, потрібно спершу зміцнити сідничні м'язи, щоб вони звільнили згиначі стегна від невластивих їм функцій.

 Коли м'язи обох типів, стабілізуючі і рухаючі, досконало виконують свої функції, досягається загальна рівновага, м'язовий баланс: всі групи м'язів синергічно співпрацюють, суглоби займають найбільш сприятливе для них природне положення.

 Під час рухів злагоджена мобілізація рухових м'язів і правильна робота стабілізуючих м'язів забезпечують мінімальне навантаження на суглоби, які завдяки цьому менше зношуються.

 Програма фізичної реабілітації за системою Джозефа Пілатеса була адаптована нами для використання жінками середнього віку, які мають діагноз остеохондроз попереково – куприкового відділу хребта. Вона складається з 4 рівнів: базовий, початковий, середній, високий.

 Перший рівень тренувань: базовий - направлений на формування рухових навичок правильного виконання базових елементів системи Пілатеса безпечним і ефективним способом, зміцнення груп м'язів, що утворюють по визначенню Джозефа Пілатеса «центр сили» - м'язи преса, сідниць, нижньої частини спини і стегон, постановка правильного дихання. Він складається з 7 базових вправ. Виконувався на протязі 2-х тижнів. Якщо деякі жінки в групі не відчували впевненість в правильному виконанні рухів і готовності до переходу до більш складних вправ, тоді вони мали змогу продовжувати його виконання ще 1 тиждень.

 Другий рівень тренувань: начальний – полягає у вдосконаленні техніки виконання базових рухів, вираженої в високої точності виконання рухів, збільшенні темпу виконання вправ на основі збереження плавності і безперервності рухів, синхронізації рухів і дихання. Базові вправи модифікуються, також вводяться нові вправи. Складається з 15 вправ. Виконувався 2 тижня. 

 Третій рівень тренувань: середній – спрямований на закріплення техніки виконання відомих вправ і освоєння нових, більш складних. На даному рівні складності розучуються плавні переходи від однієї вправи до іншої без пауз і відпочинку при підвищеній швидкості виконання рухів. Результатом успішного освоєння курсу було поєднання точної техніки і правильного дихання протягом усього комплексу вправ. Виконувався 5 тижнів. 

 Четвертий рівень тренувань: високий – ускладнений, за рахунок використання більш важких вправ. Виконувався 3 тижня.

Список використаних джерел

1. Буркова О. В. «Пилатес» - фитнес высшего класса / О.В. Буркова, Т.С. Лисицкая. – М., 2005. – 208 с.

2. Вейдер С. Пилатес для идеальной осанки / С.Вейдер. - Ростов н/Д., 2007. — 190 с.

3. Данилов И.М. Остеохондроз для профессионального пациента / И.М. Данилов. - К., 2010. – 535 с.

4. Паттерсон Э. Золотые правила Йозефа Пилатеса / Э. Паттерсон. – Ростов н/Д., 2006. – 224 с.

5. Робинсон Л. Пилатес для профилактики и снятия болей в области спины / Л. Робинсон, Х.Фишер, П. Масси – Мн., 2005. – 256 с.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бенцак Любов Іванівна

старший викладач кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

Бенцак Роман Несторович

старший викладач кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

Лисак Надія Василівна

старший викладач кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

Шукатка Оксана Василівна

кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри фізичного виховання та спорту

Львівський національний університет імені Івана Франка

м. Львів, Україна

 Анотація: Актуальність матеріалу, викладеного у статті, обумовлена потребою удосконалення процесу підготовки спортивного резерву командно-ігрових видів спорту. Підсумовано, що для досягнення високих спортивних результатів, система спортивного тренування повинна характеризуватися мобільністю засобів, методів і методичних прийомів.

 Ключові слова: спорт, підготовка спортивного резерву, командні види спорту.

 Спостерігаючи за світовими тенденціями розвитку спорту зауважуємо низку прийнятих законів, які спрямовані на удосконалення процесу підготовки молодих спортсменів, а саме: Закон про фізичну культуру і спорт (Відомості Верховної Ради України 1994, №14 ст.80), Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 року №592-р ”Про схвалення Стратегії формування сучасної системи олімпійської підготовки на період до 2020 року”, Наказ міністерства молоді та спорту України від 17.07.2015 №2581 ”Про затвердження положення про школу вищої спортивної майстерності”, Указ Президента України від 9 лютого 2016 року №42/2016 Закону України ”Про фізичну культуру і спорт”. Зважаючи на це, беззаперечною є роль спорту вищих досягнень у формуванні престижу нації, оскільки саме цей напрям забезпечує залучення спортсменів з резервного спорту, які в майбутньому поповнять лави збірних команд національного рівня. Тому вдосконалення підготовки спортивного резерву в командно-ігрових видах спорту є актуальним питанням державної ваги. 

 Під спортивною підготовкою розуміємо удосконалення вмінь спортсмена впродовж тривалого періоду тренувань та відпрацювання навичок в обраному виді спортивної діяльності, які забезпечують готовність спортсмена до високих досягнень. Існує декілька сторін спортивної підготовки, а саме: фізична, технічна, тактична, теоретична, психологічна та інтегральна [3;4;5].

 Фізична підготовка спрямована на виховання фізичних здібностей (силових, швидкісно-силових, швидкісних, витривалості), необхідних для спортивної діяльності. 

 Технічна підготовка спрямована на оволодіння спортсменом дій, які виконуються в змаганні, а також за допомогою яких спортсмен бере участь в тренувальному процесі. 

 В процесі тактичної підготовки відбувається формування у спортсмена вміння вести спортивну боротьбу з урахуванням своєї підготовленості, можливостей суперника, зовнішніх умов тощо. 

 Теоретична підготовка необхідна спортсмену, щоб озброїтись знаннями з теорії та методики спортивного тренування, змісту і закономірностей підготовки спортсменів, еволюції розвитку виду спорту тощо. 

 Належна психологічна підготовка дозволяє сформувати в спортсмена спеціальні психологічні функції, пов’язані з особливостями змагальної діяльності в обраному виді спорту. 

 Сутністю інтегральної підготовки є об’єднання в одне ціле умінь та навичок, фізичних якостей, знань, досвіду, рівня підготовленості, що дозволяє здійснювати комплексну (інтегральну) підготовку [2, с. 6-7].

 Важливим фактором успіху спортсмена є вибір виду спорту, який йому найбільше до вподоби. Займатися треба тим, що любиш та у що віриш, саме це буде основним стимулом до перемоги та розвитку у майбутньому. Відтак заняття спортом впливатимуть не тільки на фізичний розвиток, але й на формування особистості в цілому. Дослідження даної проблеми дає змогу констатувати, що підготовка спортсменів потребує чималих зусиль та багаторічної праці. Досягають помітних результатів та високої майстерності спортсмени, які проявляли неймовірну стійкість та наполегливість. Успіх командної гри залежить від готовності кожного члена команди нести відповідальність за загальний результат, і усвідомлення того, яким чином закінчиться гра, залежить від взаємодії та згуртованості команди, компетентності викладача, демократичного ставлення керівництва. Сьогодні командно-ігрові види спорту вимагають відійти від навчання спортсменів рухових навичок, які є малоефективними. Забираючи дорогоцінний час, базова підготовка не дозволяє юним спортсменам реалізувати себе, як висококваліфікованих спортсменів. 

 Попри застій у методиці викладання, правила у спортивних іграх змінюються із плином часу. До прикладу, правила з гандболу були змінені у 2016 році, а саме:

1. Воротар, як польовий гравець (тепер не є обов’язковим, грати весь матч з воротарем. Польовому гравцю у футболці такого ж самого кольору, як у воротаря, дозволено брати участь у грі).
2. Пасивна гра (після попереджувального жесту судді команді надається не більше 6 передач для підготовки кидка по воротах, якщо кидок не було виконано, то один із суддів подає свисток за пасивну гру).
3. Блакитна картка (судді використовують блакитну картку, як додаткову інформацію (після того, як вони показали червону картку) [1].

 Отже, система спортивного тренування, з огляду на зміни які вносяться з року в рік до правил командно-ігрових видів спорту, повинна характеризуватися мобільністю засобів, методів і методичних прийомів, що використовуються для досягнення найвищих спортивних результатів.

Література:

1. Зміни та доповнення правил гандболу [Електронний ресурс]. 2016. Режим доступу: https://handball.net.ua/ukr/zmini-ta-dopovnennya-pravil-gandbolu/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 25.08.2016. – Дата перегляду : 04.10.2019.

2. Костюкевич В.М. Теорія і методика тренування спортсменів високої кваліфікації: Навчальний посібник. – Вінниця: «Планер», 2007. 273 с.

3. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте: Учебник для студентов вузов физического воспитания и спорта. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 583 с. 

4. Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практическое приложение. – К.: Олимпийская литература, 2004. – 808 с.

5. Чермит К.Д. Теория и методика физической культуры: опорные схемы [Текст]: учебное пособие. – М.: Советский спорт, 2005. – 272 с.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кулик Василь Петрович

Кандидат технічних наук

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів

і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут»

Україна, м. Ніжин

 Анотація. Наведено результати експериментальних досліджень кутової швидкості приводного вала решітних станів зерноочисної машини при різних кутах зміщення ексцентриків для різних сепарованих культур.

 Ключові слова: кутова швидкість, ексцентрик, приводний вал, решітні стани, кут зміщення.

 Відповідно плану експериментальних досліджень [1] вимірювання кутової швидкості обертання приводного вала решітних станів проводилось для шести різних кутів зміщення ексцентриків – 180°, 60°, 85°, 90°, 120° та 135° і для різних сільськогосподарських культур: озимої пшениці «Золотоколоса», ячменю «J.B. Maltasia» та гороху овочевого «Vikma».

 На рис.1, а, б, в, г, д, е зображено графіки зміни кутової швидкості приводного вала решітних станів при зміщенні ексцентриків на кути відповідно 60°, 85°, 90°, 120°, 135° та 180° в залежності від кута його повороту при сепарації озимої пшениці «Золотоколоса».

  Рис. 1. Графіки зміни кутової швидкості приводного вала решітних станів зерноочисної машини визначеної експериментально для кутів зміщення ексцентриків на 60º – а, 85º – б, 90º – в, 120º – г, 135º – д та 180º – е при сепарації озимої пшениці

На рис.2, а, б, в, г, д, е зображено графіки зміни кутової швидкості приводного вала решітних станів при зміщенні ексцентриків на кути відповідно 60°, 85°, 90°, 120°, 135° та 180° в залежності від кута його повороту при сепарації ячменю «J.B. Maltasia».

 Рис. 2. Графіки зміни кутової швидкості приводного вала решітних станів зерноочисної машини визначеної експериментально для кутів зміщення ексцентриків на 60º – а, 85º – б, 90º – в, 120º – г, 135º – д та 180º – е при сепарації ячменю

 На рис.3, а, б, в, г, д, е зображено графіки зміни кутової швидкості приводного вала решітних станів при зміщенні ексцентриків на кути відповідно 60°, 85°, 90°, 120°, 135° та 180° в залежності від кута його повороту при сепарації гороху «Vikma».

 Рис. 3. Графіки зміни кутової швидкості приводного вала решітних станів зерноочисної машини визначеної експериментально для кутів зміщення ексцентриків на 60º – а, 85º – б, 90º – в, 120º – г, 135º – д та 180º – е при сепарації гороху

 Аналізуючи графіки на рис. 1-3, можна побачити, що протягом 2 секунд кутова швидкість приводного вала постійно наростає. Після 2 секунд кутова швидкість змінюється в певних межах, тобто обертання приводного вала досягає усталеного режиму руху. Це значить, що з моменту пуску приводний механізм решітної очистки виходить на режим усталеного руху протягом 2 секунд (15-16 обертів приводного вала).

 На ділянці усталеного режиму руху, ексцентрик обертається з певною кутовою швидкістю, яка змінюється від мінімального ( ω_min ) до максимального ( ω_max ) значення, при цьому набуває середнього значення ω_сер.

 На рис 4, а, б, в зображено графіки зміни максимальних (1), середніх (2) та мінімальних (3) значень кутової швидкості приводного вала решітних станів зерноочисної машини при сепарації відповідно озимої пшениці, ячменю та гороху для різних кутів зміщення ексцентриків.

 Рис. 4. Графіки зміни максимальних – 1, середніх – 2 та мінімальних – 3 значень кутової швидкості приводного вала решітних станів зерноочисної машини при сепарації озимої пшениці – а, ячменю – б та гороху – в при різних значеннях кута зміщення ексцентриків

 Коефіцієнт нерівномірності руху  δ визначається за допомогою залежності:

 На рис. 5 зображено графіки зміни коефіцієнта нерівномірності руху.

 Рис. 5. Графіки зміни коефіцієнта нерівномірності руху приводного вала решітних станів зерноочисної машини при сепарації озимої пшениці – 1, ячменю – 2 та гороху – 3 при різних значеннях кута зміщення ексцентриків

 Висновки

1. Проведено експериментальні дослідження по визначенню режимів руху приводного валу робочих органів зерноочисних машин для різних кутів зміщення ексцентриків.
2. В результаті проведених експериментальних досліджень встановлено, що зміщення ексцентриків приводного механізму робочих органів зерноочисних машин на кути, близькі до 90º приводить до зменшення динамічних навантажень на елементи приводного механізму, зокрема, коефіцієнт нерівномірності руху для приводного механізму, в якого ексцентрики зміщені на кут 85º в порівнянні приводним механізмом, у якого ексцентрики зміщені на кут 180º зменшується в 3,1 рази.

Література

1. Ловейкін В. С. Методика експериментального визначення параметрів зерноочисної машини / В. С. Ловейкін, В. П. Кулик // Науковий вісник НУБіП України. Серія “Техніка і енергетика в АПК”. – 2011. – Вип. 166. – Ч. 1. – С. 139–146.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Svitlana Gorobets,

Doctor of Technical Sciences, Professor,

National Technical University of Ukraine

"Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute",

Kyiv, Ukraine

Liubov Kuzminykh,

Graduate Student,

National Technical University of Ukraine

"Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute",

Kyiv, Ukraine

 Abstract: It is known that microorganisms that contain biogenic magnetic nanoparticles are more effectively neutralized by magnetic hyperthermia. We suggest using lactic acid bacteria as model objects for experiments with magnetic hyperthermia. Using genetic analysis, it was shown that lactic acid bacteria produce biogenic magnetic nanoparticles, and therefore can be effectively neutralized by magnetic hyperthermia.

 Key words: magnetic hyperthermia, biogenic magnetic nanoparticles, neutralization, pathogenic microorganisms, model objects, lactic acid bacteria.

 Today, magnetic hyperthermia (MHT) has expanded the scope and is used not only for the neutralization of tumor cells, but also for the neutralization of microorganisms [1-3]. MHT is a method of neutralizing tumors or microorganisms due to an increase in temperature in the local area using an alternating magnetic field that acts on magnetic nanoparticles placed in this area. When using MHT as an auxiliary method in combination with other therapeutic methods, the effectiveness of neutralization and the healing rate increase by 2-3 times [4-6].

 It is known that the effectiveness of the neutralization of microorganisms increases significantly if they produce biogenic magnetic nanoparticles (BMNs) [1]. It is also known that different organisms have distinctive pathways of biomineralization of BMNs, depending on the production of proteins of the magnetosome island. So, according to the place of localization and the type of internal structure, BMNs are divided into 4 groups: extracellular amorphous, intracellular amorphous, extracellular crystalline, intracellular crystalline (1, 2, 3, and 4 groups, respectively) [7-8].

 24 strains of pathogenic microorganisms were analyzed using the bioinformation method to further neutralize MHT. According to the results of the analysis, 3 strains of microorganisms can be neutralized with MHT using the BMNs of the bacteria themselves as magnetic material for MHT: Streptococcus sanguinis SK115, Streptococcus pneumoniae 845, S. pneumoniae 2070335. 20 strains can be neutralized with MHT using additional artificial magnetic labeling, which include the following microorganisms: : S. aureus subsp. aureus 6850, S. aureus subsp. aureus ED133, S. aureus NCTC 8325, S. aureus subsp. aureus ST72, S. aureus subsp. aureus EMRSA16, S. aureus SCOA6009, S. aureus M81493, S. aureus 880, S. aureus subsp. aureus 21269, S. aureus subsp. aureus CO-98, S. aureus A8819, P. fluorescens NCIMB 11764, P. fluorescens ABAC62, P. fluorescens BBc6R8, Bacillus cereus G9241, Shigella dysenteriae 1617, Shigella flexneri 2a, S. flexneri 2a str. 2457T, Clostridioides difficile CD196, Peptostreptococcus sp. MV1, Peptostreptococcus sp. D1 [9].

 Since pathogenic microorganisms are not always advisable to use for research, strains of non-pathogenic bacteria or human symbionts can be used as model samples. Such microorganisms can be non-pathogenic strains of E. coli, lactic acid bacteria (LAB), agrobacteria, etc. Thus, 15 different probiotic preparations were analyzed and bio-informational analysis of microorganisms was carried out for the presence of mechanisms of biomineralization of BMNs, as well as the location and type of internal structure of BMNs [7]. Most often, the probiotics that are on the market include the following types of lactic acid bacteria: Streptococcus salivarius, S. thermophilus, Bifidobacterium lactis, B. animalis subsp. lactis, B. animalis, B. animalis subsp. lactis, B. bifidum, B. breve, Lactobacillus rhamnosus, L. acidophilus, L. delbrueckii subsp. bulgaricus, L. paracasei, L. casei, L. bulgaricus.

 The results of alignment of BMNs biomineralization proteins of 13 strains of LAB that are part of probiotic preparations with proteins of biomineralization magnetotactic bacteria (MTB) Magnetospirillum gryphiswaldense MSR-1 are presented in table 1.

Table 1.

Comparison of Mam MTB proteins of the Magnetospirillum gryphiswaldense MSR-1 group and proteomes of LAB 

 Note to the table: all significant alignment results are highlighted in bold.

 According to the results, which are presented in table 1, 13 strains of LAB were analyzed:

 7 strains - 1 group (extracellular amorphous): S. salivarius, S. thermophilus, S. thermophilus TH1477, B. animalis subsp. lactis ATCC 2767, B. animalis subsp. lactis AD011, B. animalis BB-12, B. animalis subsp. lactis bi-07.

 3 strains - group 2 (intracellular amorphous): L. rhamnosus, L. delbrueckii subsp. bulgaricus ATCC 11842 = JCM 1002, L. paracasei subsp. paracasei Lpp37.

 0 strains - 3 group (extracellular crystalline).

 2 strains - group 4 (intracellular crystalline): Lactobacillus acidophilus NCTC13720, Lactobacillus acidophilus NCFM.

 1 strain - is not a producer of BMNs: Bifidobacterium animalis BL-4.

 Thus, among LAB, existing producers and potential producers of BMNs, which allows them to be used as model objects for MHT.

References

1. Chen C. Chen L., Yi Y. Killing of Staphylococcus aureus via magnetic hyperthermia mediated by magnetotactic bacteria. Applied and Environmental Microbiology, 2016. V. 82. № 7 (04). Р. 2219–2226.

2. Bañobre-López M., Rodrigues D., Espiña B. Control of bacterial cells growths by magnetic hyperthermia. IEEE transactions on magnetics, 2013. V. 49. № 7. Р. 3508–3511.

3. Fang C.-H., Tsai P.-I, Huang S.-W., Su J.-S. Magnetic hyperthermia enhance the treatment efficacy of peri-implant osteomyelitis. BMC Infectious Diseases, 2017. 17. Р. 516.

4. Zee, J. Heating the patient: a promising approach. Ann Oncol, 2002 Aug;13(8):1173-84.

5. Heydari M., Javidi M., Attar M. M., Karimi A., Navidbakhsh M., Haghpanahi M., Amanpour S. Magnetic fluid hyperthermia in a cylindrical gel contains water flow. Journal of Mechanics in Medicine and Biology, 2015. №05. 15500888: 1 – 16.

6. Brusentsov N.A., Komissarova L.Kh., Kuznetsov A.A. et al. Evaluation of ferrifludscontaining fotosensitizer for the AC magneticfield action to the tumor cells in vitro. // J. Eur. Cells and Materials, 2002. № 3. Supl. 2. P. 70–73.

7. Gorobets O. Yu., Gorobets S.V., Sorokina L.V. Biomineralization and synthesis of biogenic magnetic nanoparticles and magnetosensitive in clusions in microorganisms and fangi. Functional Materials, 2014. № 21 (4). Р. 427-436.

8. Gorobets O. Yu., Gorobets S. V., Gorobets Yu. I. Biogenic magnetic nanoparticles: Biomineralization in prokaryotes and eukaryotes. Dekker Encyclopedia of Nanoscience and Nanotechnology, Third Edition. CRC Press: New York, 2014. Р. 300-308.

9. Gorobets S., Gorobets O., Kovalyov O., Hetmanenko K., Kovalyova S. Examining the properties of dry magnetically controlled biosorbent, obtained by the method of mechanical and magneto-hydrodynamic agitation. Eastern-European Jornal of Enterprise Technologies. 2016. №6/10 (84). Р. 57–63.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Литвинюк Ольга Володимирівна

студентка 6 курсу 

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Україна, м. Івано-Франківськ

 Анотація: у статті зроблено порівняльний аналіз польського перекладу імен та прізвищ героїв фантастичного світу «Гаррі Поттера» Анджея Полковського та українського перекладу Віктора Морозова. Перекладачі найчастіше використовують такі методи як транслітерація / транскрипція та калькування. Однак, вони також застосовують метод покомпонентного перекладу, щоб максимально наблизити переклад до цільового читача. Показано, наскільки важливо зробити правильний переклад засобами іншої мови, при цьому не втративши зміст і значення, якими були наділені ці імена автором в оригіналі твору. 

 Ключові слова: власна назва, ім’я, семантика, перекладач, переклад, оригінал.

 Інтерв’ю, гроші, міжнародна слава – у випадку з Джоан Роулінг все почалося після виходу першої книги серії романів «Гаррі Поттер і філософський камінь». Успіх першої книги надихнув письменницю на створення наступних 7 частин сповнених пригод, дружби та магії. Ну і, звичайно, це стало викликом для перекладачів. Джоан Роулінг досить креативна письменниця, особливо, якщо мова йде про вигадування власних назв: імен та прізвищ героїв, які наче «говорять» до читача, тобто певною мірою характеризують героя, назв заклять та магічних істот.

 Власні назви – категорія індивідуальності, своєрідності та неповторності. О. В. Бока називає власні назви «…своєрідними культурно-історичними та мовними індексами, джерелом вивчення лексичного багатства мови, оскільки відбивають назви предметів, реалій та понять і є специфічними для певної країни або нації» [1, с. 15]. У праці С. Влахова та С.Флоріна «Непереводимое в переводе» зазначається, що власні імена становлять особливу цікавість, вони стають своєрідним «ключем» у розкритті художнього задуму автора, нерідко вони виконують роль лаконічних характеристик. Власні назви – основа образної системи твору, і дослідження їх семантики є першочерговим завданням перекладача, адже саме це дозволить цілісно побудувати систему образів. При номінації героїв реалізуються основні функції власного імені у сюжеті: ідентифікація і виділення його носія з ряду інших персонажів [3, с. 216]. Тому основне завдання перекладача при перекладі імен – зробити його зрозумілим для реципієнта, при цьому не втративши семантику, яка закодована у власній іншомовній назві.

 Анджей Полковський та Віктор Морозов – перекладачі, завдяки яким польський і український читачі змогли познайомитися з Гаррі Поттером та його магічним світом. Досвідчені перекладачі зіштовхнулися з деякими труднощами під час перекладу. В інтерв’ю, на запитання щодо перекладу власних імен, зазначали, що в основному імена не перекладали, а залишали такими, як у оригіналі, за винятком того, що в українському варіанті імена та прізвища передані методом транслітерації або транскрипції, наприклад: Harry Potter/Гаррі Поттер, Ronald Weasley/ Рональд Візлі, Severus Snape/ Северус Снейп. 

 Однак, на думку Анджея Полковського, багато власних назв (імен та прізвищ) мають у собі закодовану інформацію про того чи іншого героя, яка не зрозуміла для польського читача: ім’я «Severus» (у польському перекладі «surowy» – суворий) із прізвищем «Snape» (у перекладі «wąż» – змія) [6, c. 650, 676] не асоціюється у польського читача із суворим вчителем, а «Malfoy» i «Voldemort» (імена французького походження) мають зовсім іншу конотацію. Тому Полковський, щоб максимально наблизити текст до польського читача, створив словник, який розмістив у кожній частині книги. У ньому можна знайти пояснення до всіх складних власних назв, які використовує Джоан Роулінг [7].

 Із словника польський читач дізнається, що «Dumbledore» у вільному перекладі звучить як «джміль», що пояснює поведінку директора, який час від часу говорить щось собі під ніс і це нагадує звуки, які видають ці комахи. «Draco» з латинської – «дракон» або «змія», «Malfoy» – це слово, котре у давніх французьких діалектах означає «недобросовісність» або «недобре слово» (звідси асоціація героя зі злом). «Ten, Którego Imienia Nie Wolno Wymawiać / Ten, Którego Imienia Się Nie Wymawia» (Той, чиє ім’я недозволено вимовляти / той, чиє ім’я не вимовляється), де перекладач змінив структуру виразу, яка дослівно перекладалася «Той, кого не можна називати». У польській мові такий тип формулювання міг викликати оманливі асоціації з анонімністю героя, а «Voldemort» не був і не хотів бути анонімним, він мав на меті створити таке ім’я, яке б викликало відчуття паралізуючого страху. Перекладач чомусь не пояснює етимологію імені «Voldemort», але той факт, що по-французьки «vol de mort» означає «втеча від смерті» і є ключовим для того, щоб зрозуміти, який намір має цей герой. Більше того, у польському тексті назва втрачає значення,  що пов’язане в оригіналі з неприязним ставленням англійців до французів, і те, що англійські прізвища французького походження часто належать аристократам (на відміну від англосаксонського походження), здається, є важливим, якщо мова йде про проблему расизму та «чистоти крові», яку піднімає Джоан Роулінг [8]. Ім’я кентавра «Firenze» було замінено на «Firenzo», а закінчення –о зустрічається у зменшено пестливих формах, у цьому випадку перекладач вказує на приналежність персонажа до групи позитивних героїв. Слова, що закінчуються на –о, часто є іменниками середнього роду, наприклад: dziecko – дитина. Подвійність, яка випливає з назви, підкреслює подвійність характеру героя напівлюдини напівконя, і показує, що «Firenzo» – магічна істота. «Minerwa McGonagall» – «gall» – англійський іменник, що означає «тупість, нахабство, зухвалість», тоді як у формі дієслова – «дратувати». Важливою є саме форма дієслова у поєднанні з другою частиною прізвища «gona», що у розмовній мові відповідає висловлюванню «going to» – збиратися (у майбутньому часі) [6, c. 303, 337]. Таким чином «McGonagall» перекладається як «та, яка буде зухвала, нахабна», якій притаманний сильний характер, яка буде протистояти і захищати власну думку. «Minerwa» у римській міфології була богинею мистецтва, ремесла, науки, мудрості та літератури. Якщо говорити про «Hogwarts» і чотири гуртожитки «Griffindor», «Ravenclaw», «Hufflepuff» та «Slytherin», то ці назви взагалі не змінюються у перекладі. В оригіналі також немає різниці між назвою гуртожитку та назвою їх мешканців. Однак у польському перекладі Анджей Полковський взяв під увагу семантику назв гуртожитків і на основі цього створив власні еквіваленти, що називають учнів. І так, у назві «Griffindor» виділяємо слово «griffin», тобто «gryf», тому там мешкають «gryfoni». «Ravenclaw» – «raven» перекладається як «kruk» (укр. ворон), тому там мешкають «krukoni». Назва «Slytherin» вимовляється як «slither» –  «ślizgać się» (укр. ковзати) і там мешкають «ślizgoni» [6, c. 587, 672]. Найзагадковішою є назва «Hufflepuff». На думку перекладача, тут містяться звуконаслідувальні слова такі як «chuch» і «pyk» або «puch» і  «puf». З цієї причини у перекладі зустрічаємо термін «puchoni» [7].

 Віктор Морозов при перекладі імен героїв намагався знайти золоту середину. Якщо в оригіналі ім’я щось означало, то він робив так, щоб і в українському перекладі воно означало те ж саме. З іншого боку він знав, що дітям будуть відомі певні конкретні імена і читачі залишаться незадоволені, якщо їх буде змінено. Більшість імен Джоан Роулінг створила, використовуючи англійські, французькі та латинські основи, підтекст яких важко зрозуміти українському читачеві. Тому майже всі імена були перекладені методом транскрипції та транслітерації. Проте і у такому перекладі можна віднайти прихований зміст. Так, наприклад: прізвище «Dursley» в український версії звучить як «Дурслі» і асоціюється із словом «дурний», що пояснює поведінку героїв з цим прізвищем. Здавалося, що ім’я персонажа Северус Снейп не має прихованого значення для читача, але алітерація «с» викликає асоціацію із шипінням змії. Залишивши практично незмінними імена героїв, Віктор Морозов вирішив дещо українізувати імена котів. Так, «MrPaws» – в українському варіанті звучить як «Лапонька» (від англ. «paw» – лапа), а кіт «Snowy» – це «Білосніжка» (від англ. «snowy» – сніжний, білосніжний, сніговий) [4, c. 305, 405]. Прізвисько персонажа Пітера Петігру «Wormtail» (з англ. «worm» – черв’як, «tail» – хвіст) Морозов переклав «Червохвіст» [4, c. 489, 434]. В даному випадку він використав покомпонентний переклад і скористався зв’язкою «о», щоб переклад звучав природньо для читача [5]. У даному випадку конотативне значення вдалося зберегти, адже в українській мові «черв’як перен. жалюгідна, нікчемна людина» [2, с. 1598].

 Отже, читачі можуть помітити кілька тенденцій у перекладі імен. Польський перекладач залишив імена незмінними, але вирішив, що семантика, яка прихована в оригінальній назві, дуже важлива і її потрібно пояснити читачеві. Таким чином він створив словник, який вміщує тлумачення складних для розуміння власних назв. Український перекладач робить дослівний переклад імен тільки у тому випадку, якщо семантика збігається в обох мовах. В інших випадках – ім’я залишається незмінним і не завжди пересічний читач може зрозуміти його підтекст.

Література:

1. Бока О. В. Власні імена як компресовані тексти-носії когнітивної інформації / О. В. Бока.  Вісник СумДУ, 2008. (Серія «Філологія»).  №1.  С. 15-19.  

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. Київ: Ірпінь, 2002.

3. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе / С. Влахов, С. Флорин. Москва: Международные отношения, 1980. 340 с.

4. Малишев В. Ф., Петраковський О. Ю. Новий англо-український та українсько-англійський словник. Промінь, 2010. 576 с.

5. Ролінґ Дж. К. Гаррі Поттер і філософський камінь / Перекл. з англ. Морозов В. Київ, 2005. 

6. Linde-Usiekniewicz, Jadwiga  Wielki słownik angielsko-polski. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, Oxfrord, 2002.

7. Rowling, Joanne Kathleen  Harry Potter i Kamień Filozoficzny, przeł. Andrzej Polkowski.

     Poznań: Media Rodzina, 2000.

8. Wybrane aspekty polskiego tłumaczenia książki «Harry Potter i Kamień Filozoficzny» [Електронний ресурс]. Режим доступу:  https://artelis.pl/artykuly/13883/Wybrane-aspekty-polskiego-tlumaczenia-ksiazki-Harry-Potter-i-Kamien-Filozoficzny.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бартків Христина Володимирівна

студентка 6 курсу

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника»

Україна, м. Івано-Франківськ

 Анотація: у статті проаналізовано вживання прикметника інтелігентний в українській та польській мовах. Звертається увагу на причини присвоєння якості прикметника інтелігентний неживим предметам.

 Ключові слова: прикметник інтелігентний, пряме і переносне значення, штучний інтелект, неосемантизм.

 ХХІ століття – час інновацій та розвитку ІТ- технологій, розробка штучного інтелекту все з більшою швидкістю рухається вперед, що яскраво відображається на семантиці прикметника «інтелігентний» у мовознавстві. 

 Академічний тлумачний словник української мови [1; с.46] подає такі дефініції прикметника «інтелігентний»:

1. Розумово розвинутий; освічений; культурний. – Придивляючись ближче до життя села, я пересвідчився, що навіть одна інтелігентна людина може багато там зробити (Михайло Коцюбинський); Були це люди [родини Обринських] поважні, інтелігентні і працьовиті (Ольга Кобилянська).
2. Властивий інтелігентові, інтелігенції. – Обоє чудово грають, але Єсипова краще: тонка, інтелігентна, розмаїта і повна чуття гра (Леся Українка); Вона не мала ні класичного профілю, ні правильного овалу обличчя, хіба що ніс був з горбинкою, що надавало їй інтелігентного вигляду (Петро Панч).

 У Словнику польської мови В. Дорошевський [3; s. 233–234] вказує на такі значення прикметника inteligentny:

1. „ o człowieku: obdarzony inteligencją, rozumny, zdolny, bystry, pojętny”: Inteligentny jest ten, kto przez odpowiedni proces myślowy dochodzi do wykrycia prawdy. Wiara ludzi inteligentnych, jeśli jeszcze istnieje, jest niesłychalnie bałamutna i chaotyczna.
2. „znamionujący, wyrażający inteligencję, mający charakter człowieka inteligentnego”: Chłopczyk miał ładną, pucułowatą twarzyczkęm świecące się, inteligentne oczy i wypukły brzuszek.
3. przestarz. (dziś wyparte przez formę inteligencki) „należący do inteligencji, pochodzący z inteligencji jako warstwy społecznej”: Młody był, ładny, z inteligentnej rodziny.

 Окрім того, Словник додатково подає таке значення прикметника inteligencki: ”właściwy lub przypisywany inteligentom, należący do inteligencji, pochodzący z inteligencji”: Nauczyciel wiejski, choćby pochodził z chłopów, naówczas wśród gospodarzystanowił element inteligencki.

 З визначень розуміємо, що у польській мові розрізняють inteligentny та inteligencki. Позначення przestarz. у третьому значенні вказує на те, що прикметник inteligencki з’явився пізніше. 

 Під час аналізу текстів у Корпусі української мови зустрічаємо досить багато словосполучень з прикметником інтелігентний, наприклад: інтелігентний чоловік; інтелігентний друзяка; інтелігентний молодик; інтелігентний офіцер; інтелігентний турок; інтелігентний ординарець; інтелігентний актив, інтелігентний кіт, інтелігентний селянин, інтелігентний отаман, інтелігентний селянин, інтелігентний ревізор, інтелігентний голос, інтелігентний письменник, інтелігентний пастор, інтелігентний зв’язковий.

 Подібний аналіз текстів ми провели і у Корпусі польської мови, де зустріли такі приклади вживання прикметника inteligentny: inteligentny Pan sędzia; inteligentny człowiek; inteligentny zamiar; inteligentny chłopak; inteligentny dziennikarz; inteligentny lingwista; inteligentny młodzieniec; inteligentny kelner; inteligentny dyrektor; inteligentny agent; inteligentny prezydent; inteligentny humanista; inteligentny dyplomata; inteligentny widz; inteligentny Europejczyk; inteligentny robotnik; inteligentny sportowca; inteligentny pisarz.

 Окрім прямого значення прикметника інтелігентний, часто зустрічається і переносне, про що ми робимо висновок на основі контексту, наприклад: inteligentny przestępca; inteligentny oszust; inteligentny bandyta та ін. Проте, на нашу думку, варто наголосити не стільки на переносному значенні, як на неосемантизмі прикметника inteligentnу. 

 У Корпусі польської мови частими є випадки вживання прикметника inteligentny поряд з іменниками, що позначають неживі предмети, серед них: inteligentny dom, inteligentny samochód, inteligentny domofon, inteligentna zmywarka, inteligentna pralka та ін.

 У польських чатах з мовознавцями зустрічаємо: «Zachwiana została moja wiara w inteligencję! Na trasie Poznań – Bydgoszcz dostrzegłam reklamę „Inteligentne domy do kupienia”, a w moim ukochanym Wiedniu – „inteligentne mieszkania dla seniorów”. Z kolei na samochodzie, który mnie mijał widniał wielki napis „Inteligentna logistyka”. No i wreszcie hit ostatnich dni „Mersedes S 500 Intelligent Drive”»[7]. З вище зазначеного розуміємо, що прикметник inteligentny має зовсім інше значення в порівнянні з тим, до якого ми звикли. 

 В українській мові ситуація подібна, проте словосполучення прикметника інтелігентний і неживого предмета не є настільки поширене, як у польській. На сайті офіційного сервісу автомобілів читаємо «…У цей чудовий, хоча і прохолодний вечір, біля Національної опери України відвідувачів зустрічав стильний, інтелігентний, надійний бренд Volvo…» [5].

 На сайті польської фірми з продажу будинків знаходимо таку рекламу inteligentnych domów dla wymagających: „Godzina szósta rano, budzi cię cicho płynąca z radia melodia, zapala się światło, podnoszą się rolety, w ekspresie parzy się kawa, a do wannypłynie woda o idealnej temperaturze. Wstajemy i pijąc kawę lub herbatę zaczynamy nowy dzień. Wychodzisz do pracy, a w mieszkaniu szmoczynnie gasną światła, wyłączają się zapomniane urządzenia elektryczne i obniża się temperatura” [8].

 Однозначно, таке розуміння прикметника inteligentny є новим і пов’язується з науковим терміном «штучний інтелект», котрий широко використовується в інформатиці. Штучний інтелект (англ. Artificial intelligence, AI) – розділ комп’ютерної лінгвістики та інформатики, що опікується формалізацією проблем та завдань, які подібні до дій, що виконує людина [6 ]. Тобто йдеться про опрацювання комп’ютерних програм, які «віддзеркалюють» поведінку людини, імітуючи її розумовий процес.

 Дослідники переконують, що під впливом англійської термінології типу intelligent electronic devices, intelligent technologies, intelligent digital security system у Польщі почали говорити і писати inteligentne urządzienia elektroiczne, inteligentne technologie, inteligentny cyfrowy system bezpieczeństwa. Інтелект умовно «приписали» неживим предметам, а часто і абстрактним поняттям. 

 Лукаш Рокітський подає ще одну причину цього явища, вказуючи на маркетинговий хід бізнесу, адже товар легше продати, «додавши» йому ознаки інтелігентності: „ Dziś już nie wystarczy, że urządzenia są nowoczesne, funkcjonalne i cechują się dobrą jakością. Marketingowcy powszechnie przydają im pewien szczególny przymiot – inteligencję” [8]. Дослідник підкреслює, що такого типу словосполучення є семантично неправильні, адже предмет сам по собі не є інтелігентним, він лише виконує дії, котрі опираються на алгоритм, складений виробником.

 Nowy słownik poprawnej polszczyzny PWN під редакцією А. Марковського також застерігає щодо вживання прикметника inteligentny по відношенню до неживих предметів [2]. Але зустрічаємо і дещо інше ставлення мовознавця до цього питання: „Do niedawna cechę bycia inteligentnym odnoszono tylko do ludzi, rzadziej do zwierząt. Dziś coraz częściej mówi się tak również o maszynach, załaszcza skomplikowanych. Przypisywanie im tej cechy umysłu ludzkiego ma podkreślać ich doskonałość... O inteligentnych maszynach czy urządzeniach słyszy się szczególnie często w reklamach. Można się na to zgodzić, pod warunkiem jednak, że będzie się pamiętało o pewnej przesadzie, zawartej w powiedzeniu inteligentny samochód czy inteligentny komputer. Urządzenia te są bowiem o tyle inteligentne, o ile w tę „inteligencję” wyposarzy je człowiek” [4].

 М. Маліновський (M. Malinowski) пропонує два варіанти вирішення цієї проблеми [8]:

1. У кожному випадку, коли вживається прикметник інтелігентний по відношенню до неживих предметів, то потрібно брати його у лапках, показуючи, що прикметник ми вживаємо умовно, а не дослівно.
2. Змиритися з процесом неосемантизації, і додати нового, сучасного значення цій формі у словниках. 

 Ми ж для себе обираємо другий варіант, розуміючи, що мова – живий організм і розвиток суспільства та інноваційних технологій веде до розвитку мови.

Література:

1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973.

2. Nowy słownik poprawnej polszczyzny pod red. Andrzeja Markowskiego. Wydawnictwo naukowe PWN. Warszawa 2000.

3. Słownik języka polskiego, red. W. Doroszewski, t. I–IX. Warszawa 1964 T.III. 

4. Markowski А. Jak dobrze mówić i pisać po polsku. Warszawa 2000, Przegląd Reader’s Digest, s. 311

5. Віннер рітейл [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.winnerauto.ua/about/sogodennya/ 

6. Штучний інтелект [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Штучний_інтелект 

7. Inteligentne (urządzenie) [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://obcyjezykpolski.pl/inteligentneurzadzenie/?fbclid=IwAR223quNLtv_hXNQzNCuXVj9Z80tPeJKurO7OnbcT8KcNGsafq9ZSRIVxzs

8. To nie są domy dla starych ludzi [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.bankier.pl/wiadomosc/To-nie-sa-domy-dla-starych-ludzi-2075709.html 

Джерела

1. Корпус української мови [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://korpus.org.ua/search/інтелігентний/410/5/450

2. Narodowy Korpus Języka Polskiego [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nkjp.uni.lodz.pl/ /index_adv.jsp?query=inteligentny&Submit=

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Глупак Зоя Іванівна 

Кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри рослинництва 

Сумського національного аграрного університету

М. Суми

Шовіков Олександр Михайлович

Студент Сумського національного аграрного університету 

М. Суми

Мамонова Наталія Сергіївна

Студентка Сумського національного аграрного університету

 Анотація: Проаналізовано вплив погодно-кліматичних факторів, особливостей сорту, норм висіву та різних варіантів догляду за посівами на урожайність сої. Встановлено, що взаємодія усіх агроекологічних факторів впливала на формування урожайності сої в межах 7,12%. При цьому частка впливу природно-кліматичних умов на урожайність культури становила 21,72%. Від сорту урожайність сої залежала на 2,02%. Норма висіву впливала на врожайність культури на рівні 4,78%. Найбільше урожайність сої залежала від способу догляду за посівами – на 64,36%.

 Ключові слова: соя, агроекологічні фактори, урожайність, сорт, норма висіву, догляд за посівами, вплив факторів.

 Україна у всьому світі відома як аграрна країна з родючими ґрунтами та сприятливими кліматичними умовами і Сумська область не є винятком. Область розташована у північно-східній частині Лівобережної України і характеризується великою різноманітністю ґрунтових і кліматичних умов. Найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи типові, дерново-підзолисті, сірі лісові та інші. Завдяки наявності сприятливих гідрометеорологічних умов та родючих ґрунтів, у землеробстві вирощується значна кількість культур. Вони формують основну частину продовольчих ресурсів області. 

 За даними Всесвітньої метеорологічної організації в останні роки все чіткіше проявляються зміни кліматичних та агрометеорологічних показників на фоні глобального потепління на всій території України: підвищення температури повітря у зимові місяці, збільшення кількості тривалих відлиг, часове зрушення розвитку природних процесів, зміни тривалості сезонів року, подовження безморозного періоду та тривалості вегетаційного періоду сільськогосподарських культур, нерівномірність випадіння опадів протягом року, що призводить до збільшення посушливих явищ, зміна агрометеорологічних умов росту, розвитку та формування сільськогосподарських культур, їх продуктивності, зростання кількості екстремальних погодних явищ, загальне зниження вологості ґрунтівта зменшення їхньої родючості, деградація ґрунтів [1, 2]. 

 Наведені вище зміни є причинами, що призводять до значних втрат врожаю, оскільки сільське господарство стає неадаптованим до них. Тому існує потреба у пошуку залежності між врожайністю сільськогосподарських культур та кліматичними й агрометеорологічними показниками, за допомогою яких можна виявити саме той фактор, який для сільськогосподарських культур є найбільш вирішальним при формуванні їх врожайності. 

 Дослідники зазначають, що зміни погодних умов істотно перетворюють середовище існування сільгоспрослин, у результаті чого суттєво змінюються біохімічні процеси обміну в їх тканинах, міняються терміни та тривалість етапів органогенезу, генетичний потенціал рослин реалізується іншою мірою . 

 За даними Тетяни Адаменко, керівника відділу агрометеорології Гідрометцентру України, підвищення середньої річної температури повітря на 1 °С призводить до збільшення вегетаційного періоду на 10 днів і до зростання його теплозабезпечення. У зв’язку із цим обговорюється реальна можливість суттєвого зміщення ареалу вирощування більш теплолюбних культур і сортів на північ. 

 Залежність врожайності сільськогосподарських культур від кліматичних та агрометеорологічних чинників досліджували В. Калініченко [3], Н.П. Вознюк, З.З. Собко [4], В.І. Нагорний [5], М.Г.Собко [6], О.Г. Міланко [7] та інші. 

 За розрахунками науковців, соя здатна сформувати урожай до 15 т/га, проте багатьом виробникам не вдається подолати позначки й у 3 т/га. Рекордні врожаї, зафіксовані на сьогоднішній день, становлять 6-7,5 т/га.

 Стримуючими факторами для підвищення урожайності є: погодно кліматичні умови, біотичні фактори (шкідники, хвороби, бур'яни), генетичні (сортові) обмеження, технологічні фактори (агротехніка).

 Мета досліджень полягала у встановленні залежності врожайності сої від погодно-кліматичних умов та основних елементів технології іі вирощування в умовах Сумської області.

 Для проведення досліджень були використані статистичні дані погодно-кліматичних умов Сумської області за період 2017-2019 років. Крім цього був закладений трьохфакторний польовий дослід в умовах навчально-наукового виробничого комплексу Сумського національного аграрного університету: фактор А – сорт (Кент та Ворскла); фактор В – норма висіву (500, 600, 700, 800 тис.шт/га); фактор С – догляд за посівами (без догляду, механічний, хімічний). Сівбу проводили в строк за РТР в грунті на глибині 10 см 100С звичайним рядковим способом з шириною міжряддя 15 см на глибину 4-5 см. Попередник – пшениця озима. Механічний догляд за посівами полягав у проведенні до сходового та після сходового боронування. За хімічного догляду використовували страховий гербіцид хармоні в нормі 7,0 г/а + ПАР тренд 0,2 л/га у фазі 2-3 справжніх листків сої Решта технологічних операцій була однаковою на всіх варіантах досліду.

 В результаті проведених досліджень було встановлено, що найбільшу врожайність сої у всіх сортів не залежно від варіанту досліду отримано у поточному 2019 році. Найвищою вона була у сорту Кент при густоті 800 тис.шт/га та варіанту хімічного догляду за посівами – 2,82 т/га. За такої ж густоти на варіанті без догляду врожайність була нижчою на 1,48 т/га (таблиця 1).

Таблиця 1

Урожайність сої залежно від погодно-кліматичних умов, сорту, норми висіву та способу догляду за посівами, т/га 

 Найменш врожайним був 2018 рік. Несприятливі погодно-кліматичні умови цього року дали врожай нижчий за 2019 рік в середньому на 0,23-0,58 т/га. 

В середньому за всі роки досліджень найвищу врожайність мав сорт Кент і змінювалася вона від 0,73 т/га при густоті 500 тис.шт/га на варіанті без догляду до 2,62 т/га при густоті 800 тис.шт/га за хімічного догляду за посівами. Урожайність сорту Ворскла на цих ділянках була нижчою на 0,13-0,06 т/га відповідно. На всіх варіантах досліду урожайність збільшувалася по мірі загущення посіву.

 Залежно від варіантів догляду за посівами найнижчою врожайність була на варіанті без догляду і становила у сорту Кент в середньому 0,92 т-га. У сорту Ворскла за цих умов врожайність була нижчою на 0,06 т/га і становила 0,86 т/га. Механічний догляд за посівами сприяв збільшенню врожайності в середньому на 1,06 т/га у сорту Кент та 0,88 т/га у сорту Ворскла. Найвищою врожайність була на ділянках з хімічним доглядом за посівами і становила в середньому 2,45 т/га у сорту Кент та 2,37 т/га у сорту Ворскла.

 За результатами дисперсійного аналізу показників врожайності в середньому за роки дослідження по варіантах досліду на 64,36% вона залежала від способу догляду за посівами. Друге місце за силою впливу на формування урожайності сої займають погодно-кліматичні умови року - 21,72%. Від норми висіву урожайність залежала на 4,78%. Найменша частка впливу на урожайність належить сорту – 2,02%. 

 Ступінь впливу взаємодії способу догляду за посівами та погодно-кліматичних умов років дослідження становила 1,87%. Взаємодія сорту та способу догляду за посівами впливали на урожайність на 1,81%, На 1,32% залежало формування урожайності від комплексу взаємодії способу догляду за посівом, норми висіву та способу догляду за посівами. Частка впливу взаємодії норми висіву та сорту становить 0,74%. Формування урожайності залежала від реалізації потенційних можливостей сорту в певних погодно-кліматичних умовах на 0,15%. Частка впливу норми висіву з урахуванням погодних умов років дослідження становила 0,17%. Вплив норми висіву, сорту та способу догляду за посівами був на рівні 0,32%. Комплексна взаємодія фактору способу догляду за посівами, сорту та погодно-кліматичних умов становила 0,16%. Сорт, норма висіву разом із умовами року визначали рівень урожайності культури на 0,05%. Взаємодія способу догляду за посівами, норми висіву та погодно-кліматичних умов впливали на врожайність сої на рівні 0,20%. Комплексна взаємодія всіх чотирьох факторів на формування врожайності становила 0,22%. На частку неврахованих факторів припадає 0,11%.

 Висновки. Загалом, можна зробити висновок, що агрометеорологічні фактори відіграють вагому роль при формуванні врожайності сої. Дослідження показали, що ступінь впливу погодно-кліматичних умов становить 21,72%. Найбільша ступінь впливу на врожайність мав спосіб догляду за посівами – 64,36%. Частка впливу норми висіву на врожайність сої становила 4,78%. Від сорту врожайність культури залежала на 2,02%. Взаємодія всіх агроекологічних факторів впливала на формування врожайності сої в межах 7,12%.

Література:

1. Адаменко Т.В. Кліматичні умови України та можливі наслідки потепління клімату / Т.В. Адаменко // Агроном. — 2007. — № 1(15). —С. 8–11.

2. Тараріко О.Г. Проблема опустелення та деградації земель в Україні в контексті глобальних змін клімату / О.Г. Тараріко, В.О. Греков,А.О. Ачасова // Охорона родючості ґрунтів.— 2006. — Вип. 3. — С. 282–285.

3. Калініченко В.М. Агроекологічне обгрунтування та моделювання впливу кліматичних факторів на урожайність та якість зерна сої в умовах центрального Лісостепу України : автореф. дис. ... канд. с. г. наук. – Житомир, 2005. – 20 с.

4. Вознюк Н.П. Залежність врожайності сільськогосподарських культур від агрометеорологічних та антропогенних факторів / Н.П. Вознюк, З.З. Собко // Вісник НУВГП. Серія «Сільськогосподарські культури» – Рівне, 2016. – Вип. 2 (74). – С. 38 – 46.

5. Нагорний В. І. Вплив агрокліматичних умов на потенціал скоростиглих та ранньостиглих сортів сої / В. І. Нагорний, Ю. О. Романько // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Агрономія і біологія». – Суми, 2007. – Вип. 10 – 11. – С. 57 – 61.

6. Собко З. З. Вплив агрометеорологічних чинників на врожайність теплолюбних сільськогосподарських культур (на прикладі Рівненської області) [Текст] / З. З. Собко, Н. М. Вознюк // Молодий вчений. – Херсон, 2017. – №8. – C. 5-9

7. Міленко О.Г. Вплив агроекологічних факторів на врожайність сої / О.Г. Міленко // Молодий вчений. – Херсон, 2015. – № 6 (12). – С. 52-54.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Бутенко Андрій Олександрович 

кандидат сільськогосподарських наук, доцент

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

Приступа Олександр Олександрович 

студент

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

Савченко Артем Анатолійович

студент

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

Карєпін Євген Вікторович 

студент

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми

 Одним із суттєвих факторів, що впливають на виробництво продукції землеробства, є забур'яненість посіві. Бур'яни  створюють значну  конкуренцію сільськогосподарським культурам за використання факторів життя, оскільки більшість із них добре пристосовані до умов середовища і своєю наявністю в агрофітоценозах завдають великої шкоди. Витрати на захист посівів від бур'янів становлять близько 30%  загальних витрат у землеробстві [8].

 Ефективний засіб контролювання бур’янів у посівах сільськогосподарських культур – це використання хімічних препаратів. Але проблема забруднення навколишнього середовища гербіцидами змушує застосовува¬ти їх обережніше [3].

 Нині людство стурбоване зростаючим впливом антропогенних фак¬торів на агрофітоценози. Використання великої кількості мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин призводить до забруднення ґрунту та ґрунтових вод, порушення мікробіологічних процесів у ґрунті і як наслідок  - до його деградації. У зв'язку з цим на даному етапі виникла досить складна проблема оздоровлення ґрунтового середовища  й для її розв’язання ведуться пошуки альтернативних заходів контролювання забур’яненості [3, 7].

 Існує думка щодо зменшення забур'яненості посівів наступних культур сівозміни  при використанні проміжних озимих та ярих культур родини капустяних. Деякими науковцями було встановлено, що забур'яненість на 1м2 після ріпаку озимого зменшувалась до 39,9%. Використання післяжнивних посівів цієї культури після зерно¬вих культур зменшувало забур'яненість на 90-96%. Разом із тим, післяжнивні посіви поповнюють грунт повноцінною швидкогідролізуючою органічною речовиною, нормалізують грунтово-мікробіологічні процеси, покращують фізичні властивості ґрунту і сприяють раціональ¬ному використанню вологи [2, 4]. 

 Отже, проблема пошуку менш шкідливих для оточуючого середовища заходів скорочення кількості бур’янів у посівах сільськогосподарських культур сьогодні поглиблюється і спонукає до проведення подальших досліджень.

 Метою досліджень було вивчення впливу післяжнивно вирощуваних культур  на сидерат та зелений корм на забур'яненість кукурудзи. Схемою досліду передбачено вивчення наступних варіантів: 1) контроль (кореневі і післяжнивні рештки пшениці озимої); 2) гній,40 т/га.; 3) ріпак озимий ріпак на сидерат; 4) ріпак  озимий на зелений корм; 5) редька олійна на сидерат; 6) редька олійна на корм. У досліді під кукурудзу застосовували полицевий і безполицевий (чизельний) заходи основного обробітку ґрунту на глибину 28-30 см.

 Забур’яненість посівів оцінювали кількісно-ваговим методом із визначенням видового складу. Кількість, видовий склад та масу бур’янів обчислювали безпосереднім підрахунком рослин у 5-кратній повторності в фазі цвітіння волотей кукурудзи та  перед її збиранням. Визначали також алелопатичну активність найпоширеніших видів бур’янів методом біотестування і вміст у них водорозчинних фенольних речовин [1, 5].

 На основі аналізу умов, за яких здійснювали експеримент, та спостережень зазначимо, що роки проведення досліджень були сприятливими для росту і розвитку не тільки  культурних рослин, але й для бур’янів, коли їхня маса у фазі цвітіння кукурудзи досягала 1 кг. Проведені в наших дослідах обліки забур’яненості посівів кукурудзи за період вегетації свідчать, що кількість і маса бур’янів залежали, як від способів  основного обробітку ґрунту, так і від післяжнивних посівів.

 Застосування  полицевого обробітку сприяло суттєвому очищенню її посівів від бур’янів. Так, у фазі цвітіння на контролі за полицевого обробітку кількість бур’янів становила 24 шт/м2, а за безполицевого – 31 шт/м2. Очевидно, дружнє проростання насіння бур’янів, а потім  активний ріст і розвиток за чизельного обробітку пояснюються тим, що значна кількість насіння залишається у верхньому шарі ґрунту, де сприятливіші умови для нагромадження й зберігання  вологи, поліпшується аерація. Це прияє дружнішому їх проростанню і, в кінцевому підсумку, - збільшенню забур’яненості посівів кукурудзи. 

 Помітно впливали на забур’яненість  післяжнивні посіви культур за різних форм їх використання. Найчистішими посіви кукурудзи залишалися  у варіантах, де її попередником була редька олійна та ріпак озимий на зелене добриво. Порівняно з контролем  бур’янів було менше  відповідно на 54 і 37%. Редьки олійна проявляла достатню токсичну дію щодо бур’янів, про що свідчить їхня маса. Вона зменшилася в цьому варіанті за  полицевого обробітку на 72%, а за чизельного -  на 61%.

 Відомо, що серед найактивніших алелопатичних речовин є фенолкарбонові кислоти (ферулова, ванілінова, п-оксибензойна). Дослідження показали, що рештки редьки олійної розкладаються швидше, ніж інші, в результаті чого вивільняються названі  алелопатично активні речовини. Найбільша їх було у варіанті з редькою олійною на сидерат перед сівбою і в фазі 6-7 листків  кукурудзи. Імовірне  зростання  кількості  ферулової, ванілінової і п-оксибензойної кислот на початкових фазах розвитку кукурудзи сприяло пригніченню бур’янів і зменшенню їх кількості.

 На відміну від редьки олійної, розклад рослинних решток ріпаку озимого на сидерат досяг максимуму перед збиранням кукурудзи. Очевидно, триваліший період розкладу його біомаси, а разом з цим і вивільнення алелопатично активних речовин сприяло дещо більшій забур’яненості посівів кукурудзи, порівняно з редькою олійною на сидерат. Використання післяжнивних посівів на зелений корм також  забезпечувало зменшення кількості бур’янів за полицевого обробітку у варіанті з ріпаком озимим на 29%, з редькою олійною - на 33%, а за чизельного відповідно на 16 і 23%. 

 Спостереження та підрахунки показали, що в агроценозі кукурудзи найчастіше траплялися такі види бур'янів: підмаренник чіпкий (Galium арагіnе), просо куряче (Есhіnochloa сгиs-gаlli), щириця звичайна (Аmагаnthus гегtrоflехus), лобода біла (Сhеnороdіum аІbum) і осот рожевий (Сігsіum агvеnsе). Більшість з них не досягала репродуктивної фази розвитку. Сидерація сприяла зменшенню кількості екземплярів проса курячого і лободи білої. Але у варіанті з використанням редьки олійної зросла кількість підмаренника чіпкого.

 У наших спостереженнях було  досліджено алелопатичну активність  бур'янів. Виявилося, що підмаренник чіпкий відзначався  вищою активністю, ніж просо куряче і лобода біла. Приріст коренів крес-салату порівняно з контролем становив для підмаренника чіпкого 42,2, проса курячого-51,5% і лободи білої - 53,5%. Одержані результати узгоджуються з даними інших літературних джерел, які свідчать, що алелопатичну ак¬тивність зумовлюють фенольні сполуки, які входять до складу кореневих виділень, або утворюються при деструкції вегетативної маси [2, 6]. Вміст водорозчинних фенольних сполук у рослинній масі підмаренника чіпкого був найвищим (1040 мкг/г). Можна припустити, що на підмаренник чіпкий позитивно впливає рослинна маса редьки олійної, а його високий алелопатичний потенціал дозволяє зайняти домінуюче положення в агроценозі.

 Таким чином, післяжнивні посіви впливають на стан забур’яненості кукурудзи. За сприятливих умов на час сівби і появи сходів післяжнивно вирощуваних редьки олійної та ріпаку озимого збільшується проростання насіння бур’янів, що в кінцевому підсумку сприяє зменшенню потенційної забур’яненості кукурудзи.

 Заходи щодо обробітку ґрунту, як і післяжнивні посіви, впливали на продуктивність  кукурудзи. Вищий врожай зерна як за чизельного, так і полицевого обробітку грунту формувався у варіантах із редькою олійною на сидерат та зелений корм. Приріст урожаю становив за полицевого обробітку 0,3-1,0, а за чизельного 0,7-1,2 т/га.

 Висновки. Коренестерньові рештки і зелена маса післяжнивних посівів редьки олійної та ріпака озимого позитивно впливають не лише на грунтові процеси, але й на чисельність та видовий склад бур'янів в агро¬ценозі. Спостерігається  зменшення  забур'яненості  посівів  кукурудзи. Це викликає певний інтерес щодо вивчення хімічної взаємодії рослин у посівах сільськогосподарських культур та впливу продуктів їх розкладу як засобів контролювання бур'янів з чітко вираженим  алелопатичним потенціалом, про що свідчать наші дослідження.

Література:

1. Александрова Л.П., Осипова В.Н. Методика фракционирования фенольных соединений тканей хвойных // Исследование обмена веществ древесных растений./Л.П.  Александрова, В.Н. Осипова/  - Новосибирск: Наука, Сиб. отд-ние, 1985. - С.92-102.

2. Бегей С.В.  Промежуточные культуры в интенсивном земледелии /С.В. Бегей/. –Л.: Світ, 1992. -160 с.

3. Витязев В.Г., Макаров И.Б. Сорно-полевые растения // Общее земледелие /В.Г. Витязев, И.Б. Макаров/ : -М.: Изд-во МГУ, 1991. - С.201-248.

4. Возняковская Ю.М., Попова Ж.П., Петрова Л.Г. Сидеральные  удобрения- регуляторы почвенно-микробиологических процессов в условиях почвоутомления / Ю.М. Возняковская, Ж.П. Попова, Л.Г. Петрова//Докл. ВАСХНИЛ, 1988.- №2. – С. 6-9.

5. Гродзинский А.М. Основы химического взаимодействия растений./А.М. Гродзинский/  К. Наук. думка, 1973.  – 204с.

6. Гродзинский А.М. Перспективы изучения и исследования аллелопатии в растениеводстве /А.М. Гродзинский// Роль аллелопатии в растениеводстве: Сб. науч.тр. – К.: Наук. Думка, 1982.с 3-12.

7. Гродзинский А.М. Санитарная роль крестоцветных культур в севообороте //Аллелопатия и продуктивность растений /А.М. Гродзинский/: Сб. науч.тр. – К.: Наук. Думка, 1990.с 8-14.

8.Захаренко В.А. Экономическая оценка средств борьбы с сорняками // Борьба с сорняками при возделывании сельскохозяйственных культур/ В.А. Захаренко/: Сб. науч.тр. – М.: Агропромиздат, 1988.- с 22-27.

9. Крупа Л.И., Ильченко Н.А., Фигуровская А.А. Влияние сидератов на биохимическое состояние почвы под озимой пшеницей // Некоторые резервы увеличения производства зерна в Украине / Л.И. Крупа, Н.А. Ильченко, А.А. Фигуровская / : Сб. науч.тр. – Мирон. Ин-т пшеницы им. В.Н. Ремесла УААН. – К.: Урожай, 1995.-с 165-170.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Наталія Вікторівна Петрушова

кандидат філологічних наук, доцент

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Полтава, Україна

 Анотація: У статті досліджується питання викладання іноземних мов у світлі сучасної антропоцентричної парадигми. Аналізується поняття антропоцентризму у сучасній лінгвістиці та його втілення у практику навчання іноземним мовам у вищих навчальних закладах. 

 Ключові слова: антропоцентризм, лінгвістика, іноземні мови.

 Характерною рисою розвитку сучасної лінгвістики є пошук нових форм, закономірностей та категорій для пояснення різних явищ мовного та мовленнєвого характеру. Втім, дані процеси відбувалися і наразі відбуваються крізь призму існування головного детермінанта – людини, антропоса (від грецьк. Anthropos – людина). Усвідомлення цього стало початком виникнення нової лінгвістики, де в центрі уваги субстанціонарні властивості та форми мови, її функціональні засоби, а також людина, етнос (від грецьк. Ethnos – плем’я, народ), як носії відповідних мов. З цієї причини сучасна лінгвістика називається антропологічною, а її галузі, такі як психолінгвістика, соціолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія, етнопсихолінгвістика, когнітивна лінгвістика є антропоцентричними. 

 Антропологічна лінгвістика вбачає в мові перш за все прояв людини у всіх сторонах її буття – індивідуального та типового, психологічного та соціального, учбового та професійного та ін. [2], оскільки неможливо дослідити мову, не звертаючись до її творця, носія – до людини, до конкретної мовної ситуації чи до існуючих лінгвокультурних особливостей визначеного етносу. Антропоцентричні та егоцентричні принципи дослідження мовних явищ простежуються в роботах К. Бругмана, К. Бюлера, Е. Бенвеніста, Ш. Баллі, Г. Гійома, О. Єсперсена, які проявляли інтерес до людського чинника в мові, до людини як мовної особистості. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки проблемою мовця в мові і мовленні цікавляться А. Вежбицька, О. Падучева, Ю. Степанов, Т. Цив’ян, М. Шелякін та інші. Наприклад, за М.Шелякіним, антропоцентричність являє собою концептуалізацію людською свідомістю мовних категорій відповідно до своєї людської будови, менталітету [3, с. 186]. Більш вузько інтерпретований антропоцентризм спостерігаємо, коли досліджується не людський чинник загалом, а саме мовець як суб’єкт мовленнєвого акту, його вияви і особливості вираження в мові і мовленні. 

 На нашу думку, антропоцентризм – це виявлення в мовній системі загального людського фактору, що обумовлює наявність в лексичній, семантичній, морфемній, граматичній системах мови утворень з орієнтацією на людину як центр об’єктивної дійсності, створених свідомістю мовця за зразком до себе, а в своїй особі до людини загалом (її фізичних, психічних, духовних властивостей). Будь-яке висловлювання будується мовцем у відповідності зі своїм власним «я», він привносить в мовлення свої особистісні характеристики, стиль та темперамент.

 Щодо навчання іноземним мовам, антропоцентризм може розглядатися, на нашу думку, у декількох аспектах – стосовно індивідуалізації методів та підходів до навчання, та як сам метод, під час дослідження текстів, усного мовлення та інших автентичних матеріалів, які використовуються у процесі викладання. 

 Особистісно-орієнтоване навчання спрямоване на розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного студента, на допомогу йому в самопізнанні, самореалізації, самовизначенні, у формуванні культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя. Особистісно-орієнтований підхід до викладання іноземних мов може виступати найважливішим фактором становлення вільної творчої особистості, яка володіє усіма професійними навичками завдяки значному потенціалу іноземної мови як дисципліни, заснованої на спілкуванні, і такої, що розвиває рефлексивність мислення, професійну культуру й самосвідомість, загальну компетентність майбутніх фахівців.

 Антропоцентризм як метод, під час навчання іноземним мовам, може використовуватися як засіб кращого розуміння не тільки постаті самого мовця, але й культури країни, мова якої вивчається. Наприклад, лінгвоестетичний аналіз художнього твору дає можливість навчити уважному і адекватному сприйняттю мови художнього твору, дослідити особливості граматики, лексики, стилю не лише автора, але й різних героїв, ним зображених. При цьому, можливо також дослідити вплив тексту на самого читача та сприйняття твору крізь призму особистості читача, адже одні і ті ж події, теми, навіть слова, особливо під час перекладу, можуть бути сприйняті по-різному, адаптовані крізь свою систему життєвих цінностей, понять та залежно від рівня інтелектуального розвитку.

 Сам викладач іноземних мов як суб’єкт процесу може розглядатися крізь призму антропоцентризму як носій певної інформації, що своєю особистістю наштовхує, зацікавлює та спонукає до навчання, виступаючи ідеалом – завдяки майстерному володінню усім спектром мовленнєвих навичок, які цьому сприяють. Педагог вищої школи, оратор та фахівець своєї справи, викладач іноземних мов, – може надавати певних семантичних значень змісту інформації, бути фонетичним взірцем для студентів, культурно-етикетним ідеалом для правильного поводження з носіями мови.

 Отже, тенденція досліджувати мову у зв’язку з людиною-мовцем стає все більше популярною на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Мовець як суб’єкт будь-якого мовного явища з його мотивами, прагненнями, ставленням до дійсності стає визначальним компонентом при розгляді проблеми взаємозв’язку мови і мислення, мовної картини світу, під час аналізу змісту граматичних категорій: «… в мові (на граматичному та інших рівнях) відображається не лише дійсність, але й позиція суб’єкта, що її пізнає, по відношенню до дійсності» [1, с. 13]. Під час викладання іноземних мов питання антропоцентризму набуває все більшої актуальності у світлі його багатоплановості та потребує подальшого дослідження, адже від постаті викладача та його лінгвістичної обізнаності залежить майбутня результативність студентів у плані усебічного вивчення не тільки мови, але й культурних, краєзнавчих, етикетних та інших особливостей країни, мова якої вивчається.

Література:

1. Луценко Н. А. Грамматические категории в системе и узусе (глагол и имя) / Н. А. Луценко. – Донецк : ДонНУ, 2003. – 202 с. 

2. Таценко Н. В. Теоретичні засади антропоцентризму мовних інновацій / Н. В. Таценко // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. Івана Франка. – 2006. – Вип. 28. – С. 208–211.

3. Шелякин М. А. Язык и человек: К проблеме мотивированности языковой системы: учеб. пособие / М. А. Шелякин. – М. : Флинта: Наука, 2005. – 296 с.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Поторась Олег Володимирович

студент 3 курсу 

Східноєвропейський національний університет Імені Лесі Українки

Україна, м. Луцьк

Мельнійчук Михайло Михайлович

кандидат географічних наук

доцент, декан географічного факультету

Східноєвропейський національний університет Імені Лесі Українки

Україна, м. Луцьк

 Анотація: дана теза висвітлює розвиток фестивального туризму, аналізується географія поширення найбільших та найважливіших фестивалів у Волинській області.

 Ключові слова: фестиваль, фестивальний туризм, мистецтво, гурт, концерт.

 Постановка проблеми. Волинська область має сприятливі природні, історико-культурні та соціально-економічні ресурси, вигідне економіко-географічне положення для організації та проведення фестивалів з великою кількістю туристів. 

 Мета роботи полягає у дослідженні найбільших та найважливіших фестивалів на території Волинської області.

 Результати досліджень. Фестивальний туризм – це організація короткотривалих пізнавальних подорожей терміном на 5-7 днів із метою відвідування певних подій (від концертів сучасної західної музики до релігійних святкувань, від етнічних карнавалів до парадів сучасних субкультур), з періодичністю 1 раз на рік [6].

 Волинська область є серед лідерів у проведенні щорічних фестивалів. Щорічно проводяться фестивалі, що збирають велику аудиторію. Головною візитною карткою є безалкогольний фестиваль «Бандерштат», що проходить у селі Рованці, поблизу міста Луцьк. Під час фестивалю відбуваються виступи багатьох українських гуртів та артистів: «Тартак», «Бумбокс», «Скрябін», «Один в каное», «Kozak System» та інші [5]. Проводяться майстер-класи різного спрямування, котрі пропагуватимуть проукраїнський стиль мислення, українську мову, культуру, життєву активність тощо. З три дні фестивалю, його відвідують тисячі гостей, як з України, так і з інших країн. 

 Міжнародний джазовий фестиваль «Art Jazz Cooperation» - унікальний мистецький проект, що проходить в Луцьку. Він об’єднує різні види мистецтва в темі джазу, а саме музику, фотографію, графіку, хореографію, театр та інші. Традиційно виступи завершуватимуться джем-сейшнами і неформальним спілкуванням з глядачами, де відомі джазові музиканти та популяризатори проводять безкоштовні майстеркласи для місцевих музикантів [2]. Фестиваль щорічно збирає велику кількість шанувальників джазу з України та Європи.

 Lutsk Food Fest - один з наймасовіших гастрономічних фестивалів їжі, що проходить в Луцьку і збирає в стінах Замку Любарта представників ресторанів, кафе, кондитерських, піцерій країни і не тільки. Додатковою особливістю фестивалю є насичена розважальна програма, що включає в себе різноманітні майстер-класи, сімейні та молодіжні конкурси, дитячих аніматорів, виступи творчих колективів, а також безліч призів та подарунків [3].

 Арт-фест "Ніч у Луцькому замку" - відбувається на території історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Це поєднання давнього і сучасного, історії та мистецтва. Нічна феєрія дозволяє познайомитися з багатьма жанрами мистецтва і популярними виконавцями. Майстер-класи проводять відомі майстри народної творчості, художники, режисери кіно та відео-арту, учасники клубів історичної реконструкції. Сучасне музичне мистецтво презентують популярні молодіжні гурти та виконавці. Серед найбільш відомих, які побували на арт-фесті, гурти “Гайдамаки”, “Океан Ельзи”, “Воплі Відоплясова” [4].

 Щорічно в Луцьку відбувається Фестиваль Пива і М’яса, де збираються кращі виробники крафтового пива зі всієї країни аби дати можливість любителям обрати найкращого. В Луцькому Замку будуть представлені близько 20 приватних пивоварень та 10 справжніх майстрів приготування різноманітних видів м’яса аби грандіозно відсвяткувати фестиваль [1].

 Крім перелічених фестивалів, у Волинській області проходить ряд інших фестивалів: Міжнародний фестиваль українського фольклору «Берегиня», Фестиваль середньовічної культури «Меч Луцького замку», Фестиваль мистецтв «Пісні Великої Волині», Фестиваль середньовічного духу “Князівський бенкет”, Історичний фестиваль «Волинська княжна», Міжнародний музичний фестиваль імені Ігора Стравінського "Стравінський та Україна", Міжнародний фестиваль "Поліське літо з фольклором", Фестиваль «Волинська Голландія», Міжнародний фестиваль-конкурс "Зіркові Хвилі Світязя" [7].

 Висновки. Для туристичної галузі області фестивальний туризм є перспективним і сприяє соціально-економічному зростанню області, популяризації активного відпочинку. Для подальшого перспективного розвитку фестивального туризму на Волині необхідно робити акцент на максимально цікавих і найбільш відвідуваних подіях, для зміцнення туристичного потенціалу регіону.

Література:

1. 3-й Фестиваль Пива і М’яса | Фестивалі Луцька та Волинської області | LutskOnline (Луцьк Онлайн) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://lutsk-online.com/events/festival/3-j-festyval-pyva-i-myasa/

2. ART JAZZ 2019 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://artjazz.info/about

3. Lutsk Food Fest [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lutskfoodfest.com.ua

4. Арт-шоу "Ніч у Луцькому замку" | ПРО ЛУЦЬК [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://visitlutsk.com/institution/ua/art-shou-nich-u-luckomu-zamku/

5. Бандерштат 2019 - фестиваль українського духу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bandershtat.org.ua

6. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування / О.О. Бейдик. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – 304с. 

7. Фестивалі Луцька та Волинської області | LutskOnline (Луцьк Онлайн) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://lutsk-online.com/events/festival/

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Піх Людмила Олексіївна

Старший викладач,

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Харків

Новікова Вікторія Євгеніївна

Старший викладач,

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Харків

Шакула Олександр Олександрович

Доцент,

кандидат сільськогосподарських наук

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Харків

 Анотація: основним сучасним конструкційним матеріалом є метал. Метали вступаючи в окисно-відновну реакцію з навколишнім середовищем піддаються корозії, тому методи боротьби з корозією є досить актуальними. Метою даної роботи було проведення корозійних випробувань грунтовки-перетворювача іржі Г-042 і комплексних систем покриттів на основі серійно випускаємих рекомендуємих матеріалів.

 Ключові слова: корозія, адгезія. іржа, лак, емаль, ґрунтовка, захисні властивості.

 Для захисту від корозії устаткування і конструкцій переробної промисловості перспективними є лакофарбові матеріали на основі поліуретанових смол.

 Складність проблеми полягає в якісній підготовці поверхні [1]. При виконанні ремонтних антикорозійних робіт нерідко виникають умови, коли неможливо повністю очистити поверхню від іржі. Застосовані методи механічного очищення дуже трудомісткі і шкідливі для здоров'я людей.

 У цьому випадку доцільно застосовувати спеціальний склад для фарбування металу безпосередньо по іржавій поверхні, з якої видаляється лише пухкий, щільно утримуваний шар.

 Були проведені лабораторні випробування з метою вивчення властивостей комплексних систем захисних покриттів на основі поліуреатного лаку і порошкового перетворювача іржі в порівнянні з традиційно застосовуваними матеріалами .

 Грунтовки-перетворювачі іржі готувалися на основі поліуреатного лаку Е-772-2 / 0 / і стійкого в морській воді лаку ХС-717 на сополімері вінілхлориду з вінілацетату з додаванням 7% порошкового перетворювача іржі лігнінового. Для покривних шарів в системах покриттів використовувалися емалі Е-772, ЕП-140, ПФ-115 і лак Е-772-2 (0) [2].

 Результати визначення захисних властивостей і адгезії систем покриття на основі різних складів грунтовки-перетворювача іржі та хімічно-стійких лакофарбових матеріалів наведені в таблицях 1 і 2.

 Визначення стійкості комплексних систем покриттів з ґрунтовкою-перетворювачем іржі Г-042 на основі лаку Е-772-2 (0) і 7% ППР показало, що за захисними властивостями вона не поступається аналогічному складу на основі ХС-717, що застосовується в якості традиційно стійкого в воді матеріалу.

 Високу водостійкість мають покриття, що складаються з поліуреатної емалі Е-772 і лаку Е-772-2 (0), нанесених по грунтовці - перетворювачі іржі Г-042. За захисними властивостями ці покриття не поступаються системам на основі емалі ЕП-140. Трохи нижчі показники властивості двошарових покриттів емалями Е-772 і ПФ-115 по грунтовкам перетворювачів іржі.

 Всі системи покриттів, що включають грунтовку- перетворювач іржі, стабільно зберігають не тільки початкову адгезійну щільність, а й протягом усього періоду випробувань при впливі агресивного середовища (таблиця 2).

 Проведені випробування дозволяють зробити висновок про те, що при застосуванні грунтовки-перетворювача іржі Г-042 як самостійного покриття на міжопераційний період, так і в комплексних системах покриттів має ряд переваг, до числа яких слід віднести  підвищення якості і адгезії захисного покриття, технології підготовки поверхні металу під фарбування, скорочення трудовитрат, поліпшення умов праці.

Таблиця № 1

Результати визначення захисних властивостей систем покриттів на основі різних складів грунтовки-перетворювача іржі та хімічно стійких лакофарбових матеріалів

Таблиця № 2

Результати визначення адгезії систем захисних покриттів

 Література:

1. Л.Г. Зайцева, О.В. Солошенко, С.І. Дем'яненко та ін.; /Розробка рецептури антикорозійного підгрунтя - перетворювача іржі лігнінового для підготовки поверхні обладнання підприємств переробної промисловості. - Сучасні напрямки технології та механізації процесів переробних та харчових виробництв.// Вісник Харківського державного технічного університету сільського господарства.

2. Тир С.Г. та ін.; / Порівняння різних модифікаторів в системах лакофарбових покриттів.// Фізико-хімія металів.- 1989-№1.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кащенко Неля Сергіївна

студент

Одеський національний економічний університет

м. Одеса

Україна

 Анотація: формулюються основні проблеми, які виникають при страхуванні транспортних засобів, виявляються зміни, які пов’язані з появою нових ризиків, які автор визначає як ризик «диверсифікації транспорту» і «ризик перекладання». Аналізуються чинники, що викликали появу таких ризиків та реакції суб’єктів страхового ринку. Наголошується на необхідності внесення змін у законодавство для створення відповідної нормативно-правової бази для діяльності страховиків, яка буде враховувати новітні тенденції впровадження ІТ-технологій.

 Ключові слова: страхування, цивільна відповідальність, страхове відшкодування, страхові премії, збитковість

 У більшості країн світу страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту є обов’язковим видом страхування, що обумовлено розвитком, перш за все, автотранспорту та масштабністю наслідків за страховими подіями, що відбулися. Майже що хвилини відбувається аварія за участю авто і, як свідчать дослідження, основним чинником таких аварій є людський фактор, пов'язаний з порушенням правил руху. Статистичні спостереження по Україні показують, що страхові премії за страхуванням цивільної відповідальності власників транспорту щорічно зростають: за перше півріччя 2019 р. зростання порівняно з аналогічним періодом минулого року відбулося на 17,5%. Виплати за даним видом страхування складають від 70% (УНІКА) до 25 %, а по деяким страховикам більше 100 % відносно отриманих страхових премій (Брокбізнес, Провідна)[1]. Можливо було би вважати, що при обов’язковості такого виду страхування страховики завжди будуть отримувати дохід, навіть незважаючи на страхові виплати, адже не завжди страховик виплачує відшкодування.

 Бажання отримання доходу призводить до загострення конкурентної боротьби і успіх у такій боротьбі знаходить свій вираз у застосуванні новітніх технологій: використання смарт-додатків з різними пропозиціями щодо страхових полісів і особливостей страхування, коментарів та роз’яснень страховиків та юристів щодо поведінки при страховому випадку (наприклад, перевірка наявності страхового полісу без настання страхової події є незаконним), більш широке застосування системи бонус-малус з ретельним роз’ясненням та ін. Зазначимо, що на сьогодні страхове поле в Україні доволі обмежено, галузь є певним чином закритою, просування страхових послуг спирається на особисті контакти. 

 Разом з тим, вже сьогодні існують ризики кардинальної зміни ситуації на такому сегменті страхового ринку як страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту. До таких ризиків ми відносимо появу нових видів транспорту (позначимо такий ризик як ризик диверсифікації транспорту), який не зазначений як такий, за яким є обов’язкове страхування цивільної відповідальності, - це, так би мовити, реалії сучасності, але й існують такі ризики як використання авто без участі водія, коли власне виникає питання, яка відповідальність, за що та ким повинна страхуватися (назвемо такі ризики - ризик перекладання). 

 Розглянемо перший вид ризиків – ризик диверсифікації транспорту. Масштабне вироблення та використання різних видів транспорту призвело до утворення багатокілометрових корок у всіх містах світу, незалежно від того, чи то столиця або провінціальне місто. Ускладнений рух, багатотонні викиди газів у повітря та його забруднення, витрачання часу на дорогу до місця роботи або навпаки, стимулювали розвиток такого міні транспорту як мопеди-мокики, скутери, моноколеса, велосипеди, електросамокати та ін. види. Водії цих видів транспорту стають повноцінними учасниками дорожнього руху, який вони «успішно» порушують, але при цьому не несуть відповідальності. Відповідно до статті 1 п.1.5 закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»[2] наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. У цьому Законі не вважається транспортним засобом пристрій, який підпадає під ознаки, зазначені у цьому пункті, але щодо якого не встановлено коригуючий коефіцієнт залежно від типу транспортного засобу. Транспортний засіб повинен мати відповідний сертифікат типу транспортного засобу, документи на право власності, номерні знаки і т.і. Але чи всі учасники дорожнього руху мають такі документи? Можемо казати впевнено – ні (до 2010 р. реєстрація мопедів і скутерів не була обов’язковою, а сьогодні водії використовують «правило проїзду на талоні», реєстрація необхідна для двоколісних транспортних засобів з двигуном до 50 см куб. або електромотором міцністю до 4 кВт.; обов’язковість прав на водіння таким транспортом введена з 2018 р.). Правил дорожнього руху для моноколес немає та відповідно й страхування відповідальності. Невирішеним є питання щодо страхування відповідальності велосипедистів. Перелічені питання потребують проведення необхідних досліджень (статистика нещасних випадків, зростання кількості «малих» транспортних засобів і т.і.) та внесення відповідних норм до страхового законодавства.

 Стосовно другого виду ризику – комп’ютерні системи водіння – то дане питання є ще малодослідженим. По-перше, відповідно до законодавства [3] цивільно-правова відповідальність — це встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою обов'язків, зобов'язань, що пов'язані з порушенням суб'єктивних цивільних прав другої сторони. Тому, потребує дослідження питання, яким чином особа, що володіє або використовує транспортний засіб, але при цьому не знаходиться у місці події, може порушити права іншої особи. По-друге, чи повинен у порушенні прав ІТ- спеціаліст, який програмував транспортний засіб за вимогами існуючих (встановлених) правил або вимог власника і т.і. Без сумніву перехід економіки на рейки ІТ-технологій буде викликати безліч питань та породжувати безліч проблем, до вирішення яких вже сьогодні необхідно підготуватися.

 Висновок. Впровадження у повсякденне життя досягнень науково-технічного прогресу потребує ґрунтовних досліджень у всіх сферах життєдіяльності людини, у том числі й страхуванні. Адже страхування створює фінансову «подушку» не тільки для окремої людини при настанні непередбачуваних та негативних подій, але для всієї економіки країни. Застосування традиційних підходів до страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів необхідно доповнити такими видами страхування, які забезпечують захист людини при зміни економіко-технічного середовища, яке зараз відбувається. Необхідним є внесення змін у законодавство для створення відповідної нормативно-правової бази для діяльності страховиків, яка буде враховувати новітні тенденції. 

Література:

1. Рейтинг страховых компаний Украины - ТОП 100 ...URL: https://forinsurer.com › ratings › nonlife 

2. Закон України Про обов'язкове страхування цивільно-правової ... URL: https://zakon.rada.gov.ua › .

3. Цивільний кодекс України - Законодавство України ... URL: https://zakon.rada.gov.ua › laws › show

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Єрмакова Тетяна Миколаївна

студент

Одеський національний економічний університет

Україна

м. Одеса

 Анотація: висвітлюються проблеми дослідження фінансової надійності страховика,запропоновується методологічний підхід у дослідженні фінансової надійності страховика, показники його оцінки

 Ключові слова: фінансова надійність, платоспроможність, відносини, менеджмент, страховик

 Фінансова надійність - одна з найважливіших характеристик фінансового стану будь-якого підприємства, яка визначає як можливість здійснення підприємницької діяльності, так й впливає на фінансові відносини з іншими суб’єктами господарювання. Фінансова надійність - комплексний показник, який ще у достатній мірі не знайшов свого широкого застосування. Так, важливим є його використання при отриманні позикових коштів (у тому числі кредитів), підписання угод із контрагентами (наприклад, перестраховиками), вихід на фондовий ринок, застосування у рейтингових оцінках і т.і. Надійність є індикатором платоспроможності та фінансової стійкості суб’єкта господарювання. Все це у повній мірі відноситься до діяльності страховика. Зауважимо, що фінансова надійність не є суто фінансовим показником. Цей показник є симбіозом фінансових, інформаційних та емоційних відносин. У цьому контексті відзначимо, що під емоційними відносинами ми розуміємо довіру споживачів, репутацію компанії, прихильність до компанії і т.і. Під інформаційними відносинами ми розуміємо обізнаність споживачів щодо діяльності суб’єкта господарювання, вплив інформаційних технологій (наприклад, нейро-лінгвістичне програмування). Без сумніву, найбільш значимим є фінансова складова таких відносин, адже саме вона є тим базисом, на якому будуються всі інші відносини. Особливої актуальності у цьому сенсі набуває проблема управління фінансовою надійністю страховика. 

 Саме вона виступає індикатором того, чи зможе страховик у майбутньому виконати взяті на себе зобов’язання, а оцінка рівня фінансової стійкості є одним з найважливіших факторів при визначенні якості роботи страховика. Таким чином, важливим моментом для досягнення високого рівня фінансової стійкості в майбутньому є визначення методології дослідження фінансової надійності страховика. 

 Нині в Україні бракує ґрунтовних науково-практичних праць з проблеми визначення методів управління фінансовою надійністю страховиків. Серед вітчизняних науковців, які досліджують вказані проблеми у страховій галузі, в тому числі питання забезпечення фінансової надійності страхової компанії, слід зазначити праці таких вчених, як Іонін Є.Є. [1], Козоріз ГГ [2]. Особливість діяльності страховика визначає своєрідність страхового процесу, в основі якого перебувають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика й які страхувальник сплачує наперед. Така особливість (тобто плата наперед) потребує певних гарантій щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Тому цілком доречним вважати, що фінансова надійність забезпечується наступними чинниками: розмір власних коштів; збалансований страховий портфель; страхові тарифні ставки; величина страхових резервів, адекватна сумі взятих на себе зобов’язань; перестрахування; застосування новітніх технологій у просуванні страхових послуг, у тому числі встановлення «близьких» (довірчих) взаємовідносин з клієнтами, поінформованість клієнтів про виконання фінансових зобов’язань.

 Страхові компанії з метою забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками повинні дотримуватися певних вимог, які забезпечують їхню платоспроможність. З розвитком страхового ринку посилюється роль фінансового аналізу діяльності страхових компаній, визначення рівня їхньої надійності та платоспроможності, оцінки їх фінансових результатів. Але управління фінансовою надійністю лежить не тільки у площині законодавчого регулювання, але й залежить від менеджменту компанії.

 Для успішного функціонування в конкурентному середовищі, визначення перспектив свого розвитку, проведення ефективного планування та прогнозування мають бути враховані чинники, що впливають на роботу страховиків. Сьогодні управління фінансовою надійністю не зводиться тільки до фінансового аналізу. Цей процес набуває розширення у напрямку застосування новітніх технологій. Поінформованість споживачів страхових послуг про виконання страхових зобов’язань страховиком створює у споживача інформаційну базу для усвідомлення ступеню фінансової стійкості страхової компанії та її надійності як партнера у страхових відносинах. Особливо важливим стає поінформованість споживачів страхових послуг на регіональному рівні. 

 Враховуючи, що головні офіси страховиків (материнські компанії) розташовані у Києві, ліміт відповідальності філій не є великим порівняно зі збитками, які приймаються на страхування, створюється ситуація, коли виплата страхового відшкодування за строками дуже затягується, виникають «несподівані» перепони у вигляді додаткових довідок, експертиз і т.і., що у цілому підриває довіру страхувальників не тільки до конкретної страхової компанії, але й до всього страхового бізнесу. Тому наступного разу потенційні страхувальники всіляко «уходять» від страхування, тим самим наражаючи на ризик не тільки себе, а, по великому рахунку, й економіку країни. Вказаний чинник не враховується при дослідженні розвитку галузі страхування. 

 Дослідження стійкості і надійності страхової компанії зводиться до аналізу звітності за рівнем достатності власного капіталу страхової компанії, її платоспроможності та ліквідності балансу, тобто до оцінки фінансового стану страховика. Нині в економічній літературі використовуються різні дефініції в оцінці фінансової діяльності та фінансового стану страховика, як-от: «фінансова надійність», «фінансова стійкість», «фінансова стабільність», «платоспроможність», «ліквідність» тощо, що дає можливість довільно їх трактувати.

 Більшість характеристик фінансового стану, що використовуються в науковій літературі, можуть розглядатися як окремі аспекти (показники) фінансової стійкості. Нами пропонується вважати підхід, за яким фінансова надійність страховика характеризується такими ознаками фінансового стану:

 1) високою платоспроможністю, тобто здатністю вчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями;

 2) високою ліквідністю балансу, тобто достатнім рівнем покриття залучених пасивів активами;

 3) високою рентабельністю, тобто значною прибутковістю, яка забезпечує необхідний розвиток підприємства;

 4) поінформаністю клієнтів (кількість інформаційних повідомлень по відношенню до клієнтської бази);

 5) лімітом відповідальності по відношенню до розміру страхового ризику, прийнятого на страхування за окремою філією, скоригованим на рівень виплат.

 Слід враховувати й зміщення акцентів у страхуванні за видами ризиків. У цьому контексті можна говорити про європейську систему аналізу ризиків Solvency-2. По задумці страхового регулятора ця програма має забезпечити перехід від переважно квантитативного (кількісного) до комплексного аналізу ризиків – страхових, кредитних, операційних та інших – в сукупності їх кількісних і якісних характеристик та на основі цього об’єктивно оцінити потребу компанії в капіталі і реальний рівень її фінансової надійності.

 Така система дозволяє зрозуміти в цілому по ринку і по кожній компанії окремо за якими ризиками є надлишковий капітал і по яким має місце недорезервування , що в ідеалі має привести до більш раціонального використання наявних фінансових ресурсів і появи у компаній «свободи маневру» - наприклад, в плані збільшення капіталізації або просування інноваційних продуктів. В перспективі це має створити більш сприятливі умови для інвестування страхових резервів в реальний сектор економіки.

 Висновки. Проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що страхова компанія повинна врахувати якомога більше чинників впливу на її діяльність, як внутрішніх, так і зовнішніх, з метою зміцнення рівня її фінансового стану та здійснювати якісне управління своєю діяльністю. За умови правильної оцінки своєї фінансової стійкості та надійності страховик завдяки використанню новітніх технологій і методик аналізу зможе здійснювати ефективне управління власними фінансовими ресурсами, досягти належного рівня конкурентоспроможності своєї страхової компанії, забезпечить виконання зобов’язань у повному обсязі та функціонування страхової компанії протягом тривалого періоду навіть при настанні значних за розмірами збитків.

Література:

1. Іонін Є.Є.Розв’язання питань методологічного обґрунтування понять «платоспроможність» і «ліквідність» / Є.Є. Іонін // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - No 6. - C. 30-43.

2. Козоріз Г.Г. Проблеми розвитку страхового ринку в Україні / Г.Г. Козоріз // Регіональна економіка. - 2009. - No 2. - C. 182-192.

3. Баранова В.Г. Фінансовий механізм функціонування страхової системи: монографія.URL: http://dspace.oneu.edu.ua/jspui/handle/123456789/2391

4. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" № 44 від 4 жовтня 2001 р. // Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листопад*

5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р.//Україна-бізнес. — 2001. — X" 3.'

6. Стандартная формула Solvency II. Использование моделей оценки платежеспособности страховщика и перестраховика. URL: https://forinsurer.com › public

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Кривіцька Оксана, Дем’янюк Юлія , Поліщук Тетяна, Горупашенко Віктор 

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Науковий керівник:

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

 Поширеність захворювання, інвалідизація хворих, висока смертність зробили цукровий діабет (ЦД) одним із пріоритетів національних систем охорони здоров’я усіх країн світу. Щороку у світі кількість хворих на ЦД збільшується на 7 млн осіб, реєструється близько 3 млн смертельних випадків, пов’язаних із діабетом, кожні 10 секунд від цієї хвороби помирає одна людина [1, 2]. Ураження нервової системи у хворих на ЦД – одне із найчастіших ускладнень (у 80- 90% хворих на ЦД). Діабетична полінейропатія (ДПН) у хворих на ЦД 2-го типу має місце вже на момент діагностування діабету. Частота розвитку ДПН корелює з тривалістю, тяжкістю перебігу та ступенем компенсації ЦД. Ураження периферійної нервової системи значно погіршує якість життя хворих на ЦД внаслідок больового синдрому, слабкості в ногах, порушення координації, у решті решт, можливий розвиток синдрому діабетичної стопи, діабетичної остеоартропатії і ампутації нижніх кінцівок [3-5]. Ураження автономної нервової системи – діабетична автономна нейропатія – є тяжким і частим ускладненням, яке спостерігається у 16,8-54,0% хворих на ЦД. Її існування не тільки істотно впливає на перебіг ЦД та інших його ускладнень – вона визнана самостійним незалежним фактором смертності, що у 2-10 разів зменшує виживання хворих на ЦД [3, 6].

 Успіхи сучасної медицини привели до збільшення життя хворих, що визначило ріст числа пізніх ускладнень захворювання, серед яких ведучими є ангіопатії й нейропатії, які, в першу чергу, є причинами ранньої інвалідізації, погіршують якість життя й скорочують її тривалість. На сьогоднішній день вірогідно встановлено, що діабетичні ускладнення розвиваються у хворих молодого, й, навіть, підліткового віку. Все це свідчить про необхідність розробки ефективних методів профілактики й лікування ускладнень діабету вже на ранніх стадіях захворювання [3, 4].

 Незважаючи на досягнуті успіхи в питаннях терапії ускладнень цукрового діабету, пошук немедикаментозних методів реабілітації хворих актуальний і мало вивчений. Разом з тим, оптимальне сполучення медикаментозних і немедикаментозних методів лікування дозволить скоротити строки досягнення компенсації цукрового діабету, в ряді випадків попередити розвиток ускладнень [5, 6].

 Однак питання використання засобів фізичної реабілітації, дозування фізичного навантаження залежно від стану хворого, ступеня важкості захворювання, наявності ускладнень вивчені недостатньо й залишаються відкритими. Необхідність удосконалення комплексної програми фізичної реабілітації для хворих з цукровим діабетом І типу обумовило вибір теми даного дослідження.

 Аналізуючи сучасні підходи до лікування ДПН у хворих на ЦД, слід виділити такі основні моменти. Терапія ДПН базується на принципах: 

 1) досягення показника глікемії, максимально наближеного до нормоглікемії;

 2) патогенетичне лікування, засноване на сучасних уявленнях про механізми формування ДПН; 

 3) симптоматична терапія, наприклад, застосування протибольових препаратів; 

 4) профілактика пізніх ускладнень і виключення, по можливості, чинників ризику їх розвитку.

 Лікування і фізична реабілітація є достатньо ефективними тільки тоді, коли фізичні вправи призначаються з урахуванням особливостей перебігу захворювання й функціональних можливостей хворих на цукровий діабет [2].

 Під впливом дозованого фізичного навантаження у хворих зменшується гіперглікемія і глюкозурія, підсилюється дія інсуліну. Разом з цим встановлено, що значні навантаження викликають різке підвищення вмісту цукру у крові [5]. При фізичному навантаженні завдяки посиленню окислювально-ферментативних процесів підвищується утилізація глюкози м'язами, які працюють, а під впливом тренувань збільшується синтез глікогену в м'язах і печінці. Гіпоглікемія, яка виникає при фізичному навантаженні призводить до підвищення секреції соматотропного гормону, який стабілізує вуглеводний обмін і стимулює розпад жиру. Фізичне тренування дозволяє хворому долати м'язову слабкість, підвищує опірність організму до несприятливих чинників. Фізичні вправи мають позитивний вплив на нервову систему, порушення її роботи має велике значення в патогенезі цукрового діабету. Тренування сприятливо діє на серцево-судинну систему, що є також ефективним засобом профілактики виникнення атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, облітеруючого ендартеріїту та гангрени нижніх кінцівок [4].

 Значення регулярних фізичних занять для поліпшення глікемічного контролю (регуляції рівня цукру в крові) у хворих, які страждають на цукровий діабет I типу, вивчене ще недостатньо. Люди, які страждають на цукровий діабет I типу, схильні до гіпоглікемії під час і відразу після виконання фізичних вправ, оскільки печінка не в змозі виділяти глюкозу з такою швидкістю, з якою вона утилізується. Рівень глікемічного контролю під час фізичних навантажень відчутно коливається у хворих, які страждають на цукровий діабет I типу. В результаті цього фізичні навантаження можуть поліпшити глікемічний контроль у деяких хворих, головним чином у тих, хто менше схильний до гіпоглікемії [3, 6]. Хоча глікемічний контроль у більшості хворих, які страждають на цукровий діабет I типу, звичайно не поліпшується, фізичні навантаження впливають на них сприятливо.

 Оскільки у цих людей рівень ризику розвитку коронарної хвороби серця в 2-3 рази вищий, то виконання фізичних вправ може призвести до зниження рівня ризику її виникнення.

 Крім того, фізичні вправи можуть зменшити ризик виникнення захворювань судин головного мозку, а також хвороб периферичних артерій [2]. Людям, які страждають на цукровий діабет I типу без ускладнень, не слід обмежувати рівень фізичної активності, якщо забезпечується відповідний контроль за вмістом цукру в крові.

 Фізичні вправи відіграють головну роль у глікемічному контролі у хворих, які страждають на цукровий діабет II типу [1]. Вироблення інсуліну у цих хворих, як правило, не викликає неспокою, особливо на ранніх стадіях захворювання; головна проблема - відсутність реакції клітин-мішеней на інсулін (резистентність до інсуліну). Звертаючи увагу на резистентність клітин до інсуліну гормон не здатний виконувати свою функцію - забезпечувати транспорт глюкози через клітинну мембрану. Автори , які вивчають вплив фізичних вправ на організм хворих встановили, що м'язові скорочення підсилюють цей транспорт. При м'язовому скороченні проникність мембрани для глюкози підвищується внаслідок збільшення числа транспортерів глюкози. Таким чином, короткочасне фізичне навантаження знижує резистентність до інсуліну та підвищує його чутливість. Це призводить до зниження потреби клітин до інсуліну, що говорить про необхідність зниження доз інсуліну тим, хто його приймає. Зменшення резистентності до інсуліну й підвищення його чутливості можуть бути реакцією на окремі фізичні навантаження, а не результатом тривалих змін, обумовлених фізичними навантаженнями [1,2].

Література

1. Балаболкин М.И. Лечение сахарного диабета и его осложнений / М.И.Балаболкин, Е.М. Клебанова, М.В.Креминская.— М.: ОАО «Изд-во “Медицина”», 2005. — 512 с. 

2. Гордон Н.Ф. Диабет и двигательная активность / Н.Ф. Гордон. — К. : Олимпийская л-ра, 1999.— 143 с. 

3. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: учеб. / В.А.Епифанов.— М.: Медицина, 1999.— 304 с. 

4. Ефимов А.С. Клиническая диабетология / А.С. Ефимов, Н.А. Скробонская.— К.: Здоровье, 1998.— 320 с.

5. Калмиков С.А. Комплексна фізична реабілітація хворих на цукровий діабет 2-го типу / С.А.Калмиков.— Х.: ХДАФК, 2010.— 45с. 

6. Калмиков С.А. Сучасні підходи до використання засобів лікувальної фізичної культури в реабілітації хворих на цукровий діабет 2-го типу / С.А.Калмиков // Таврійський медико-біологічний вісник.— 2008. — Т. 11. — № 4 (44). — С. 206–210. 

7. Мацегоріна Н.В. Застосування засобів фізичної реабілітації при набутому цукровому діабеті 2-го типу в дорослих / Н.В. Мацегоріна // Фізична, медична реабілітація людей.— К., 2014.— С. 240–256. 

8. Панькив В.И. Эпидемиология сахарного диабета / В.И. Панькив // Проблемы эндокринологии.— 1995.— Т.41.— С.44–46.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Малінська Інна, Римар Діана, Чега Наталія, Висоцька Надія

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

 Негативні тенденції розвитку сучасного суспільства формують проблеми, пов’язані зі змінами способу життя і стану здоров’я дітей і підлітків. Однією з таких найгостріших проблем є есенціальна (первинна) гіпертензія (код I 10 за МКХ-10), що часто починається в підлітковому віці і далі може формувати гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу дорослих осіб із переважним ураженням серця (код I 11 за МКХ-10), перебігу якої властиві кардіоцеребральні ризики інвалідності та летальності у хворих дорослого віку[2,5].

 Заняття тривалістю 30-40 хвилин проводяться 2 рази на тиждень, бажано, під час першої академічної години звичайного двохгодинного заняття з фізичного виховання.

 Після занять в тренажерному залі студент може за бажанням продовжити заняття фізичною культурою за основною програмою. Обме¬жуються лише інтенсивні силові вправи.

 Реабілітаційний курс триває з жовтня по травень (7 місяців) у складі програми частково модифікованого та індивідуалізованого курсу занять фізкультурою і збігається за часом з основним навчальним планом. Тренувальний процес поділяється на два періоди:

• початковий, тривалістю 2 місяці;
• основний, тривалістю 5 місяців.

 Під час початкового періоду тренувань інструктор індивідуально для кожного підбирає навантаження за допомогою визначення індивідуальної «пульсової цінності» тренувань.

 Під час перших занять частота пульсу повин¬на становити близько 65-70% від максимального вікового пульсу (МВП). МВП можна розрахувати за формулою: 220 (максимальна частота серцевих скорочень, яка забезпечує засвоєння кисню при підвищенні інтенсивності виконання фізичної роботи) мінус вік досліджуваного у роках. МВП у підлітків 16-17 років зазвичай становить 200 ударів на хвилину.

 Середня частота пульсу під час виконання вправ на тренажері в початковому періоді тренувань, таким чином, становить у дівчат 120-130 ударів на хвилину, у юнаків 130-140. В основ¬ному періоді тренувань навантаження збільшуються, і частота пульсу повинна становити 70-75% МВП, тобто 150-180 ударів на хвилину.

 Необхідно орієнтуватися на індивідуальний прямий (пальпаторний) підрахунок пульсу, якому слід навчити на початковому етапі тренувальних занять, на противагу електрон¬ним вимірювачам пульсу, якими забезпечені деякі моделі побутових тренажерів. Потрібно наголосити, що підтримка цільової частоти серцевих скорочень (пульсу) у процесі тренувань на велотренажері є суттю методики використання тривалих динамічних аеробних вправ при фізичній реабілітації підлітків із АГ[1,4].

 Саме тому перед початком тренувань студентів слід навчити самостійному підрахунку пульсу за 6 секунд, ознайомити з правилами використання велотренажерів та основами техніки безпеки їх використання.

 Форма одягу для тренування повинна бути легкою і вільною, виготовленою з натуральної тканини; взуття – спортивне, наприклад, кросівки для бігу. Можливе використання іншого легкого взуття, але з досить твердою підошвою.

 Кожне заняття повинно починатися з ретельної розминки протягом 10 хвилин.

 Мета розминки – розігріти і розм’якшити м’язи спини, стегон і гомілок, щоб уникнути їхнього травмування. Для цього застосовують елементи розтягування зв’язково-суглобного апарату у вигляді присідань, нахилів. Особлива увага приділяється гомілково-ступневим суглобам.

 Важливими показниками реакції хворих на лікувальну гімнастику є зміни частоти пульсу і величини артеріального тиску. Прийнято вважати нормальним прискорення пульсу після процедури не більше ніж на 25 уд.•хв–1 порівняно з початковим. Нормальним є підвищення артеріального тиску на 5–20 мм рт. ст. при стабільному або незначно зниженому ДАТ. Зниження максимального АТ і підвищення мінімального, особливо за наявності тахікардії, слід розцінювати як несприятливу реакцію, що свідчить про неадекватність навантаження. При самоконтролі під час проведення самостійного заняття звертається увага на неприпустимість появи головного болю, запаморочення, болю в ногах, прискорення пульсу більше ніж на 25 уд.• хв–1. При артеріальній гіпертензії рекомендують також дозовану ходьбу і прогулянки, плавання, ігри (бадмінтон, волейбол, теніс), ходьбу на лижах. Ходити пішки потрібно щодня, починаючи зі звичного темпу, потім знижувати швидкість і збільшувати відстань (від 3 до 5 км), надалі підвищувати і темп. Через два-три місяці дистанцію доводять до 10 км. При гіпертонічній хворобі першого ступеня, освоївши ходьбу, можна під контролем лікаря почати бігати підтюпцем, якщо дозволяє стан здоров’я [3]. Зниженню артеріального тиску багато в чому сприяє застосування різних методик масажу, який зміцнює організм, покращує роботу серцево-судинної, центральної нервової і дихальної систем, нормалізує обмін речовин і функції вестибулярного апарату, знижує тиск, пристосовує організм до різних фізичних навантажень, сприяє розслабленню м’язів. Класичний масаж – це ефективний засіб для профілактики і лікування артеріальної гіпертензії[1,6].

 Перед початком тренування регулюється висота сидіння, яка забезпечує повне розгинання в колінному суглобі в нижній точці перебування педалі. Перевіряється надійність кріплення сидіння і керма.

 Проблема резистентної АГ, на жаль, нині залишається маловивченою і вимагає організації епідеміологічних і клінічних досліджень. Застосування засобів і методів фізичної реабілітації при резистентній артеріальній гіпертензії практично не вивчене. У спеціальній літературі представлені дослідження дії окремих засобів фізичної терапії при важких формах АГ. Застосування комплексних програм фізичної реабілітації при РАГ в науковій літературі не описане. В основі успішної фізичної реабілітації пацієнтів з РАГ лежить принцип одночасної корекції усіх ланок патогенезу захворювання, всебічна дія на причини і наслідки резистентної артеріальної гіпертензії: зміна способу життя, лікування ожиріння, дія на симпатичну нервову систему. Заходи зі зміни способу життя повинні проводитися у всіх пацієнтів незалежно від стадії і ступеня вираженості РАГ. Вони включають: припинення паління; зниження надмірної маси тіла; зменшення споживання алкоголю (менше 30 г на добу чоловікам і 20 г – жінкам); достатня фізична активність (ходьба 30–40 хв чотири-п’ять разів на тиждень); зниження споживання солі (менше 5 г на добу); збільшення споживання фруктів, овочів і зниження споживання насичених і тваринних жирів. Застосування цих заходів може сприяти зниженню артеріального тиску, зменшенню доз антигіпертензивних засобів, сприятливо впливати на чинники ризику.

Література

1. Лікування та профілактика формування ускладнень у підлітків із артеріальною гіпертензією (Методичні рекомендації). / М.М. Коренєв, Л.Ф. Богмат, В.В. Ніконова [та ін.] // Київ. – 2009. – 25 с.

2. Контроль высокого артериального давления у детей и подростков: рекомендации Европейского общества гипертензии // Артериальная гипертензия. – 2009. – № 6 (8). – С. 55-84.

3. Волосовец А.П., Кривопустов С.П., Мороз Т.С. Артериальная гипертензия у детей и подростков: современные подходы к диагностике и лечению // Therapy. 2010. – № 2 (44). – С. 25-27.

4. Богмат Л.Ф. Артериальная гипертензия у детей и подростков // Здоров’я України: мед. газета. – 2011. – № 1 – С. 68-69.

5. Иванько О.Г., Михалюк Е.Л., Пидкова В.Я. и др. Физические упражнения и артериальная гипертензия у подростков // Здоровье ребенка. – 2011. – № 4. – С. 113-116.

6. Іванько О.Г., Підкова В.Я., Пащенко І.В. та ін. Досвід фізичної реабілітації підлітків із первинною артеріальною гіпертензією в умовах навчального закладу // Здоровье ребенка. – 2012. – № 3. – С. 44-48.

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Попадюк Максим, Говоров Олег, Соколюк Максим, Яковишен Руслан

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Науковий керівник:

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

 Варикозне розширення вен – захворювання, яке характеризується зміною форми, будови й функції венозної системи, порушенням венозного кровотоку, прогресуючим протіканням і ускладненнями. Патологія вен має глобальний характер: за різними джерелами 25−50% дорослого населення страждає хронічною венозною недостатністю. У 75% європейців віком 30−70 років діагностують телеангіоектазії та ретикулярні вени, у 25−50 % – варикозні вени, у 10−15 % – важкий варикоз, у 1 % – венозні виразки.

 Поширеність хвороби переважно серед самої працездатної частини населення, значні трудові й матеріальні витрати, пов’язані з лікуванням і частою інвалідністю хворих, указує на соціальну значущість цієї проблеми, яка вимагає невідкладного вирішення. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок − професійна хвороба вчителів, хірургів, верстатників – усіх, хто тривалий час змушений перебувати у вертикальному статичному положенні.

 І в нашій країні, і за кордоном з’ясуванням причин і механізмів розвитку варикозного розширення вен, удосконаленню методів діагностики, лікування, профілактики й т. д. займаються центри судинної хірургії та спеціалізовані флебологічні відділення. Останніми десятиріччями у визначення методів профілактики та лікування варикозного розширення вен підключилися й спеціальні реабілітаційні центри спортивної медицини, оскільки це захворювання часто відзначається у видах спорту, де широко застосовуються великі статичні навантаження, зокрема в жіночих видах спорту (важка атлетика, культуризм, армрестлінг й ін.) [2; 4].

 Прогноз при варикозному розширенні вен сприятливий для життя. Проте втрата або обмеження працездатності в стадії декомпенсації відзначається у 20−50% хворих. Розвитку захворювання сприяють плоскостопість, ожиріння, неправильне харчування. Поштовхом до цього захворювання є сильне навантаження на ноги, зокрема в людей, які страждають надмірною вагою. Сприяють розвитку варикозу й слабкі стінки венозних судин як свідчення того, що мускулатура ніг слабка [3].

 Роль лікувальної фізичної культури в лікуванні, зокрема в профілактиці виникнення варикозного розширення вен загальновизнана. Проте методика застосування лікувальної гімнастики й інших форм лікувальної фізичної культури все ще розроблена недостатньо. Багато питань є суперечливими й нез’ясованими в тактиці застосування відновних засобів після великих фізичних навантажень у видах спорту, специфіка яких може сприяти виникненню варикозного розширення вен [5; 7].

 Первинне варикозне розширення вен – поліетіологічне захворювання. Причинами його вважають слабкість м’язово-еластичних волокон стінок поверхневих вен і вроджену неповноцінність їх клапанного апарату, що передається за спадковістю, токсикоз – інфекційні чинники, ураження нервового апарату вен, що послаблює дію гормонів на мускулатуру венозної стінки в період вагітності [1; 3; 4].

 Перераховані чинники безпосередньо не спричиняють розширення вен, а лише призводять до анатомічної та функціональної неповноцінності поверхневої венозної системи, нижніх кінцівок.

 Розширення просвіту вен відбувається під впливом підвищення внутрішньо-судинного тиску. Якщо нормальна вена реагує на гіпертензію посиленням свого тонусу, то за вродженої або набутої слабкості м’язово-еластичних утворень венозної стінки у відповідь на збільшення внутрішньо-судинного тиску розвивається незворотне збільшення просвіту вени. До постійної або періодичної гіпертензії в поверхневих венах нижніх кінцівок призводять утруднення відтоку крові, скидання крові з глибокої венозної системи в поверхневу, скидання крові з артеріальної системи у венозну по артеріовенозних анастомозах (артеріовенулярним шунтам).

 У вертикальному положенні людини стінки вен нижніх кінцівок випробовують великий тиск зсередини. Дія цього чинника посилюється тривалими статичними навантаженнями на нижні кінцівки, підвищенням внутрішньочеревного тиску, пов’язаного з підняттям важкості, кашлем, вагітністю [1].

 До утруднення відтоку крові призводять також екстравазальні звуження магістральних вен. У вказаних ситуаціях виникає гіпертензія і в поверхневих, і в глибоких венах [3; 4].

 Патологічне скидання крові з глибоких у поверхневі вени відіграє важливу роль у розвитку варикозного розширення вен [1; 4].

 Лікування варикозної хвороби складається з консервативного лікування, яке направлене на корекцію симптоматики захворювання та хірургічного, яке використовується для корекції клапанної недостатності, тоді як консервативне лікування слугує тільки підтримуючим процесом, а не вирішенням проблематики захворювання[1,2]. 

 Консервативне лікування включає в себе прийом таблетованих препаратів, тобто використання венотоніків (у вигляді мазей, гелів, таблетованих препаратів), які спрямовані на стимулювання венозного відтоку та покращення мікроциркуляції, що дає змогу знизити вираженість болю та набряк за умови курсового прийому, дотримання дієти, виконання вправ, характерних для даної нозології, носіння компресійного трикотажу (гольф, панчіх, колгот) протягом всього дня та зняттям на ніч. 

 Аналіз сучасної літератури з проблеми фізичної реабілітації хворих при варикозному розширенні вен дозволив визначити етіологію, клінічні симптоми й основні підходи до лікування уражених ділянок від наслідків цього захворювання, а також профілактику можливих ускладнень.

 Основними завданнями лікувальної фізичної культури, при варикозному розширенні вен є покращення властивостей циркуляції крові і стану внутрішніх стінок судин,в ідеалі досягнення повного зникнення уражених зон,пристосування пацієнта до його повсякденного життя. Призначають активні вправи для нижніх кінцівок, вправи з опором, загальнорозвиваючі вправи, різновиди ходьби, теренкур, механотерапію, гідрокінезотерапію (елементи плавання кролем на грудях та на спині, брасом з акцентом на роботу нижніх кінцівок з дощечкою в руках, аквааеробі

Література

1. Венгер І. К. Вибір тактики хірургічного лікування варикозної хвороби нижніх кінцівок, ускладненою трофічною виразкою / І. К. Венгер, Т. В. Романюк, М. В. Чорненький // Клінічна Флебологія. – 2012. – Т. 5, № 1. – С. 48–50. 

2. Гавриленко А. В. Эндовазальная коагуляция подкожных вен / А. В. Гавриленко, М. М. Мусаев, П. Е. Вахратьян // Лазерная медицина. – 2011. – Т. 15, вып. 4. – С. 50–55. 

3. Мишалов В. Г. Лечение хронической венозной недостаточности нижних конечностей. Часть V. / В. Г. Мишалов, Н. Ю. Литвинова // Серце і судини. – 2011. – № 2 (34). – С. 45–48. 

4. Русин В. І. Субфасціальна ендоскопічна диссекція перфорантних вен гомілки та склерооблітерація у лікуванні ускладнених форм варикозної хвороби нижніх кінцівок / В. І. Русин, В. В. Корсак, Ю. А. Левчак, та ін. // Український бальнеологічний журнал. – 2007. – № 2–3. – С. 117–121. 

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Парасіч Віталій, Малюта Альона, Мовчан Андрій, Змієвець Юрій

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

 Хвороби серця та судин посідають перше місце у загальному переліку захворювань, що найчастіше призводять до зниження працездатності та смертності населення. Шкідливий вплив факторів зовнішнього середовища, таких як стрес, урбанізація, паління, надмірне вживання алкоголю, нераціональне та незбалансоване харчування, пізня діагностика, несвоєчасне призначення адекватної терапії, спричиняє постійне збільшення кількості хворих на серцево-судинну патологію. Одним із проявів реакції організму на шкідливі чинники зовнішнього середовища є розвиток атеросклеротичного процесу і як наслідок цього, ішемічної хвороби серця (ІХС) [1, 4].

 Саме тому первинна та вторинна профілактика прогресування ІХС має ґрунтуватися на боротьбі з чинниками ризику хвороби. Головні завдання профілактики для осіб із захворюваннями серцево-судинної системи полягають у корекції харчування, індексу маси тіла, рівня артеріального тиску, холестерину, а також підвищенні фізичної активності, що веде до зниження рівня ризику розвитку серцево-судинних захворювань [3, 4, 5].

 Фізична реабілітація осіб із серцево-судинною патологією спрямована на відновлення здатності хворих задовільно долати фізичне навантаження, яке трапляється у повсякденному житті. Здатність виконувати фізичну роботу не тільки розширює рухові можливості людини, але й значною мірою покращує її життя [3]. Тому для підвищення ефекгивності відновного лікування осіб з ІХС необхідно поряд з медичним лікуванням використовувати фізичну реабілітацію для повернення хворої людини до повноцінного життя. Актуальним залишається питання індивідуального підбору з чітким визначенням послідовності використання засобів фізичної реабілітації з врахуванням особливостей адаптаційних перебудов, що відбуваються під впливом дозованих фізичних навантажень у осіб з ішемічною хворобою серця. Дослідження в цьому напрямку сприяють вибору правильного поєднання засобів фізичної реабілітації для прискорення процесу відновлення у осіб з даною патологією.

 Методика занять фізичними вправами при гіпертонічній хворобі залежить від характеру патологічних змін, викликаних захворюванням, стадії захворювання, ступеня недостатності кровообігу, стану коронарного кровообігу. 

 Реабілітація хворих на ГХ повинна бути строго індивідуальною і плануватися відповідно до таких принципів:

1. Провідна роль у лікуванні ГХ I стадії належить дієтотерапії, засобам фізичної культури, медикаментозній терапії. 
2. Фізичне навантаження хворих повинно відповідати стану хворого, стадії процесу та формі захворювання. 
3. У процесі фізичної реабілітації необхідне спрямоване тренування хворих для стимуляції відновних процесів в організмі і поступова адаптація організму хворого до зростаючого фізичного навантаження. 
4. Рухова активність хворих повинна здійснюватися при ретельному і систематичному лікарському контролі. 
5. Кінцевою метою фізичної реабілітації хворих на ГХ має стати підвищення фізичної працездатності хворих [3, 14].

 Використання перерахованих принципів застосування ЛФК є обов'язковим як при побудові лікувального комплексу в кожному конкретному випадку, так і при виробленні програми реабілітації для групи однопланових пацієнтів. Завданнями фізичної реабілітації при гіпертонічній хворобі є:  Вплив на центральну нервову систему (ЦНС), відновлення порушеного взаємини між процесами збудження і гальмування, руйнування патологічних зв'язків і придушення вогнищ застійного збудження, підтримуючих пресорну спрямованість судинно-рухових центрів. Поліпшення психоемоційного стану хворого.  Поліпшення кровообігу, особливо периферичного, а також місцевого кровообігу в серці та нирках, підвищення обмінних процесів в цих органах і в організмі в цілому.  Підвищення загальної витривалості і тренованості організму.  Ліквідація застійних явищ в малому колі кровообігу і дискинезій травного тракту.  Профілактика супутніх захворювань (ожиріння, цукровий діабет, атеросклероз та ін.).  Побутова та трудова реабілітація [6, 7]. У ЛФК для лікування гіпертонії застосовуються такі основні засоби: фізичні вправи (гімнастичні, спортивно-прикладні, ідеомоторні, вправи в посилці імпульсів до скорочення м'язів), ігри, природні фактори (сонце, повітря, вода), лікувальний масаж. На етапах відновного лікування основним засобом лікувальної фізичної культури є фізичні вправи. Розрізняють декілька форм проведення занять ЛФК: ранкова гігієнічна гімнастика (РГГ), лікувальна гімнастика (ЛГ), самостійні заняття фізичними вправами (СЗ), лікувальна дозована ходьба і сходження (теренкур) масові форми оздоровчої фізичної культури, дозовані плавання, веслування, біг і ін. [2, 7]. При гіпертонічній хворобі II стадії заняття ЛГ зазвичай проводиться малогруповим методом (4-6 осіб) або індивідуально. Тривалість і форма проведення заняття лікувальної гімнастики залежить від етапу реабілітації та режиму, на якому перебуває хворий (в середньому від 15-20 хв. – на постільному режимі, до 40-60 хвилин – на тренувальному). Особливістю методики лікувальної гімнастики при гіпертонічній хворобі є використання спеціальних вправ на розслаблення м'язових груп, на рівновагу, координацію; дихальні вправи. Доведено, що при виконанні фізичних вправ з участю м'язів рук значно підвищується артеріальний тиск у порівнянні з вправами для м'язів ніг. З великою обережністю слід використовувати фізичні вправи з напруженням, ривками, особливо рук, зі струсом корпусу. Нахили тулуба, повороти голови на початку занять можуть викликати запаморочення, порушення координації, головний біль, важкість у голові. Однак це не означає, що необхідно їх виключати. Ці вправи призначають хворим поступово при невеликому числі повторень, важливо пам'ятати наступне: фізичні вправи, в яких беруть участь великі м'язові групи, підвищують артеріальний тиск значно менше, ніж вправи з участю малих м'язових груп. Особливу обережність необхідно дотримувати при використанні статичних вправ, після їх виконання обов'язково призначають вправи на розслаблення [1]. Однак в останні роки зріс інтерес до вправ у хворих на ГХ в ізометричному режимі (статичні вправи). Гіпотензивна дія статичних навантажень зумовлена їх позитивним впливом на вегетативні центри з подальшою депресорною реакцією. Так, через годину після виконання таких вправ АТ знижується більш ніж на 20 мм рт.ст. вправи в ізометричному режимі виконують в положенні сидячи або стоячи, вони включають утримання у витягнутих руках гантелей (1-2 кг), набивних м'ячів та інших предметів. Вправи в ізометричному режимі обов'язково поєднують з довільним розслабленням м'язів і дихальними вправами. Зазвичай використовують навантаження для м'язів рук, плечового пояса, тулуба, ніг, рідше для м'язів шиї, черевного преса [5]. При ГХ I стадії характер реабілітаційного впливу та умови, в яких воно проводиться (поліклініка, стаціонар або санаторій), залежить від стану хворого, виразності наявних ускладнень і ступеня адаптації до фізичного навантаження. Велику питому вагу займають спеціальні вправи, зокрема, на розслаблення м'язів. Велика увага також приділяється масажу і самомасажу, особливо коміркової зони. Необхідні й досить ефективні дозована ходьба, плавання, помірне велоергометричне навантаження, теренкур, ігри, автогенне тренування. Всі спеціальні вправи виконують ритмічно, в спокійному темпі, з великою амплітудою рухів у суглобах. Рекомендується також лікувальне плавання. Інтенсивність аеробних навантажень становить 40-65% [2, 3]. Хворих з І-ІІ стадією ГХ лікують в стаціонарі (за показаннями), реабілітаційному центрі або поліклініці, в санаторії. В стаціонарний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. ЛФК призначають після поліпшення загального стану хворого, зниження артеріального тиску, і використовують її в умовах постільного, палатного і вільного рухових режимів 1, 4. На думку С.М. Попова (2005, 2008) 2, 6, фізична реабілітація хворих на поліклінічному етапі є важливою її ланкою, оскільки хворі після закінчення відновного лікування в стаціонарі і санаторії потрапляють в поліклініки за місцем проживання, де проходять підтримуючу фазу реабілітації. Заняття ЛФК на поліклінічному етапі фізичної реабілітації хворих на ГХ І стадії проводяться за трьома режимам рухової активності: щадний руховий режим (5-7 днів); щаднотренувальний режим (2 тижні); тренувальний руховий режим (4 тижні). При гіпертонічній хворобі І стадії завданнями ЛФК є: нормалізації процесів збудження і гальмування в ЦНС; нормалізації судинного тонусу і моторносудинних рефлексів; поліпшення периферичного кровообігу та артеріального тиску; стимуляції обміну речовин; зменшення реакції організму на несприятливі зовнішні впливи; зменшення дози медикаментозних препаратів; підтримання працездатності хворого [7].

 Аналіз сучасної науково-медичної літератури свідчить про те, що гіпертонічна хвороба є поширеним захворюванням, що вимагає комплексного підходу до лікування, яке повинно включати дієтотерапію, медикаментозну терапію, фітотерапію, лікувальну фізичну культуру. У науковій літературі зустрічаються суперечливі дані про дозування, інтенсивність та вибір засобів лікувальної фізичної культури у фізичній реабілітації хворих на гіпертонічну хворобу.

Література

1.Белая Н.А. Лечебная физкультура и массаж / Н.А. Белая. – М.: Советский спорт, 2001. – С. 62-65. 

2. Долгалѐв И.В. Естественная динамика показателей артериального давления, индекса массы тела и липидов крови у лиц пожилого возраста (результаты 17-летнего наблюдения) / И.В. Долгалѐв, Р.С. Карпов // Кардиология. – 2014. – № 4. – С. 16-20. 

3. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура: учебное пособие для Вузов / В.А. Епифанов. – М.: Изд. дом «ГЭОТАР-МЕД», 2006. – С. 249- 262. 

4. Калмиков, С. А., Калмикова, Ю. С., & Чухраєва, М. Г. (2016). Особливості механізму лікувальної дії фізичних вправ при гіпотонічній хворобі. Фізична реабілітація та рекреаційно-оздоровчі технології, (2), 17-20.

5. Калмыков СА, Калмыкова ЮС, Поруччикова ЛГ. Оценка эффективности методик лечебной физкультуры при гипертонической болезни. Проблеми безперервної медичної освіти та науки. 2015(1):19-24. 

6. Рацун, М., Пєшкова, О.В., Калмиков, С.А. (2015), "Комплексна фізична реабілітація при гіпертонічній хворобі І стадії на санаторному етапі реабілітації", Актуальні проблеми медико-- біологічного забезпечення фізичної культури, спорту та фізичної реабілітації: матеріли І Міжнар. наук.-практ. інтернетконф., 23 квітня 2015 року, ХДАФК, Харків, С. 127-130. 

7. Калмикова, Ю.С., Яковенко, Л.Ю. (2015), "Особливості застосування методик лікувальної фізичної культури при гіпертонічній хворобі І стадії", Фізична культура, спорт та здоров’я: матеріали II Всеукраїнської студентської наукової інтернет-конференції, 10-11 грудня 2015 року, ХДАФК, Харків, С. 195-197

Деталі

Категорія: Тридцять перша всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Козак Оксана Андріївна

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

м. Вінниця

 Анотація. В статті проаналізовані особливості фізичного розвитку, фізичного здоров'я і рухової активності дітей з порушеннями слуху різного ступеня. Висвітлено засоби фізичної реабілітації дітей з вадами слуху.

 Ключові слова: фізична реабілітація, діти, порушення слуху, корекція порушень. 

 Аннотация. Автор. Физическая реабилитация детей с нарушением слуха. В статье проанализированы особенности физического развития, физического здоровья и двигательной активности детей с нарушениями слуха разной степени. Освещены средства физической реабилитации детей с недостатками слуха.

 Ключевые слова: реабилитация, дети, нарушения слуха, коррекция нарушений. 

 Annotation. Physical rehabilitation of children with hearing. This paper analyzes the features of physical development, physical health and physical activity of children with hearing impairments of varying degrees. Deals with physical rehabilitation of children with hearing impairments. 

 Key words: physical rehabilitation, children, hearing impairment, adjustment disorders.

 Зміст наукової роботи. 

 Поняття «порушення слуху» використовується для всіх видів і ступенів порушення слуху, які умовно можна розділити на дві категорії: туговухість та глухота. Глухота та глибокі втрати слуху суттєво впливають на розвиток особистості людини. Глухі люди, а особливо глухі діти, обмежені в реалізації свого життєвого потенціалу, оскільки зазнають значних труднощів у повсякденному житті, при навчанні, спілкуванні з родиною, з друзями та колегами. При цьому поняття «глухота» передбачає наявність у дітей залишкового слуху. Діти, у яких взагалі немає слуху, зустрічаються досить рідко.

 У радянській, російській та вітчизняній сурдопедагогіці навчання дітей з порушеннями слуху усній мові завжди розглядалося як пріоритетне завдання, вирішення якого сприяє їх більш повноцінному особистісному розвитку та соціальній адаптації (І. Г. Багрова, В. І. Бельтюков, К. О. Волкова, А. Г. Зікєєв, С. О. Зиков, Т. С. Зикова, Е. І. Леонгард, К. В. Луцько, Л. П. Назарова, Л. П. Носкова, Ф. Ф. Рау, Н. Ф. Слєзіна, Н. І. Шелгунова, Н. Д. Шматко, О. З. Яхніна та ін.).

 Повноцінне оволодіння глухою дитиною усною мовою передбачає розвиток здатності досить вільно розуміти звернену мову співбесідника та зрозуміло говорити. Ці два процеси взаємопов’язані, їх формування здійснюється з опорою на слухове сприймання учнів.

 Нормальна функція органу слуху має вирішальне значення для загального розвитку людини. Це визначається тим, що слуховий аналізатор є одним із основних каналів, завдяки чому людина одержує інформацію про навколишній світ. Нажаль, останнім часом збільшилась кількість дітей, що мають вроджені вади слуху.

 Відповідно зі статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість дітей в віці до 16 років, які мають порушення слуху різної етіології, в Україні налічується близько 19 тис. встановлено, що у 82% дітей з туговухістю патологія виникає на першому році життя, тобто до розвитку мови або в період її становлення, з них у 38,5% дітей порушення з’являються в перинатальному періоді. 

 Вважається, що майже половина всіх порушень слуху у дітей має вроджений характер і, хоча за статистикою на одну тисячу фізіологічних пологів припадає одна дитина з вираженим ступенем туговухості, відомості про розповсюдження незначної втрати слуху потребують уточнення. За даними вчених багатьох країн (США, Канади, Мексики, Англії, Данії, Японії), частота вродженої туговухості коливається в межах від 0,8 до 15,5/1000. Невизначеність та суперечливість даних в багатому залежать від труднощів, які виникають при дослідженні слуху у дитини, неточності ретроспективних оцінок, відсутність стандартів при визначенні різних форм туговухості, флуктуаційна природа деяких форм порушення слуху [5].

 Доля дитини з порушенням слуху визначається такими факторами, як вік, в якому виникло порушення слухової функції, термін виявлення дефекту, ступінь порушення слуху та правильність оцінки потенційних можливостей залишкової слухової функції, своєчасність початку реабілітаційних заходів. Виявлення вродженої туговухості у новонародженої дитини досить важливо, так як час початку лікування та сурдопедагогічна робота являються визначальними факторами в проблемі реабілітації дітей з туговухістю та глухотою. Своєчасний та правильний діагноз робить можливою більш успішну інтеграцію дитини в мовне середовище.

 Аналіз вікової характеристики дітей на момент виявлення порушення слуху, показав, що 33% дітей ставлять на облік в віці від 3 до 7 років, тобто пізніше критичного віку (1-2 роки), діти, взяті на облік від 1 року до3 років - 21%, а виявлення дітей з порушенням слуху до одного року життя складає 4%. Це пов’язано з багатьма факторами, але особливо з несвоєчасним зверненням батьків до лікаря, відкладання педіатром або отоларингологом аудіо логічного дослідження дитини (навіть при своєчасному зверненні батьків), а найчастіше – з неповним обстеженням або його низьким рівнем. В певному ступені це залежить від відсутності сучасного діагностичного обладнання. 

 За даними зарубіжних авторів, середній вік дитини, коли виявляється вроджена туговухість, при недієвості скринінгових програм є 18-30 міс., і це тільки при наявності глибоких, двосторонніх втрат слуху, без врахування незначних втрат [8].

 Сучасні дослідники сурдопсихології дійшли висновку, що всі причини та фактори порушень слуху слід розділити на три групи. Перша група – це причини і фактори, що призводять до виникнення спадкової глухоти чи приглухуватості [1]. Друга група – фактори, які впливають на плід, що розвивається під час вагітності матері або призводять до загальної інтоксикації організму матері в цей період (вроджене порушення слуху). Третя група – фактори, що діють на збережений орган слуху дитини в процесі життєдіяльності (придбане порушення слуху). Так, фахівці виділяють три основні групи дітей з порушеннями слуху: глухих, слабочуючих (туговухих) і пізнооглохлих.

 В структурі всієї дитячої туговухості 91,4% цієї патології складають сенсоневральні порушення, 7,1% - кондуктивні. В останні роки відмічається тенденція до змішування цих форм. Основними причинами, які призводять до кондуктивної туговухості, є захворювання зовнішнього слухового проходу, барабанної порожнини і слухової труби (в тому числі і вади розвитку). В більшості випадків туговухість і глухота у дітей носить сенсоневальний характер. Активне раннє втручання при активному ранньому виявленні дітей з порушеннями слуху є основою ефективності реабілітації дітей з вадами слуху. Мета реабілітації: поліпшити стан здоров'я та працездатність дітей з порушеннями слуху.

 Головними завданнями фізичної реабілітації є:

• корекція основних рухів;
• забезпечення вільного розвитку особистості в суспільстві;
• корекція та розвиток координаційних здібностей;
• корекція і розвиток фізичної підготовки;
• корекція і профілактика соматичних порушень;
• розвиток пізнавальної сфери.

 Індивідуальна програма реабілітації повинна включати в себе різні види, форми реабілітаційних заходів. А саме:

• лікувальна фізична культура – застосовуються загальнорозвиваючі, танцювально-ритмічні, ритмопластичні вправи, рухливі ігри, плавання [3];
• фізичні методи лікування (фізіотерапію) - полягають в стимулюючій терапії: акупунктурі, лазеро - та електропунктури, стимуляції електрострумом структур внутрішнього вуха, фоноелектрофорезу. Використовується також метод застосування кисню під високим тиском у барокамерах: гіпербарична оксигенація. Призначаються методи, які поліпшують кровообіг і мікроциркуляцію тканин (судинорозширювальні – електрофорез, гальванізація), поліпшують трофічні процеси (місцева дарсонвалізація, діадинамотерапія, амплипульстерапія);
• механотерапія – заключається у використанні технічних засобів реабілітації.

 Технічними засобами реабілітації являються спеціальні засоби для самообслуговування, догляду, орієнтування, спілкування і обміну інформації та засоби для навчання і занять трудовою діяльністю, протезні вироби (слухові протези); масаж – використовується точковий та пневматичний масаж барабанної перетинки, також має місце Су-Джок на кистях, стопах та вухах [7]; працетерапія – спрямована на оволодіння навичками самообслуговування.

 Відомо, що порушення функцій слухового аналізатора призводить до цілого ряду вторинних відхилень і насамперед до затримки в мовному розвитку. Мова виступає як засіб взаємозв'язку людей з навколишнім світом. Порушення такого зв'язку призводить до зменшення обсягу одержаної інформації, що позначається на розвитку всіх пізнавальних процесів, і тим самим впливає і на процес оволодіння всіма видами рухових навичок [4]. Також, дітям з порушеннями слуху властиві різноманітні порушення в руховій сфері, до найбільш характерних відносяться: недостатньо точна координація і невпевненість в рухах, що особливо помітно при оволодінні навичкою ходьби у малюків, і виявляється в більш старшому віці у вигляді човгання під час ходьби; відносна сповільненість оволодіння руховими навичками; труднощі збереження статистичної та динамічної рівноваги; відносно низький рівень розвитку орієнтування в просторі; уповільнена швидкість виконання окремих рухів, всього темпу діяльності в цілому в порівнянні зі здоровими дітьми [2].

 Отже, корекція рухової сфери глухих дітей, застосування засобів та методів фізичної реабілітації стає необхідною умовою вирішення проблеми їх адаптації до умов сучасного життя.

 Рішення проблеми корекції рухової сфери пов'язано з розвитком і тренуванням функції рівноваги, формуванням правильної постави, корекцією і профілактикою плоскостопості, розвитком дихання, координації рухів. Одним з важливих корекційних завдань фізичного виховання глухих і слабочуючих дітей є розвиток їхнього орієнтування в просторі. Для цього використовуються вправи, пов'язані зі зміною місцезнаходження дитини і розміщення інвентарю в залі, зміною напрямку й умов руху. Дітей необхідно тренувати у швидкому виконанні ряду рухів, розвивати їх рухову реакцію в іграх, змінювати умови застосування сформованих навичок і умінь. Використання звукового супроводу у процедурах фізичної реабілітації допомагає розвитку відчуття ритму, вібраційній чутливості, розрізненню повільних і швидких звучань, що сприяє розвитку слухового сприйняття. При розучуванні нових рухових дій на заняттях з глухими дітьми рекомендується застосовувати повільні музичні композиції з яскравовираженим низькочастотним звучанням у ритмі andante (спокійний) або moderato (середній). В реабілітаційно-відновні заходи також включають технічні засоби реабілітації. Ними являються спеціальні засоби для самообслуговування, догляду, орієнтування, спілкування і обміну інформації та засоби для навчання і занять трудовою діяльністю, протезні вироби (слухові апарати, кохлеарні імпланти). У процесі занять у дітей розвивається довільна увага, уміння діяти по наслідуванню дорослому і по наочному зразку, а потім і самостійно виконувати вправи, орієнтуючись на словесні інструкції. Діти вчаться діяти в колективі, погоджуючи свої дії з діями інших дітей, допомагають їм, виявляють ініціативу, самостійність, витримку в іграх і вправах. Досягнення успіху у виконанні завдань і вправ позитивно відображається на особистісному розвитку дитини. Важливе значення для подальшого фізичного розвитку має формування зацікавленості до занять. Необхідні систематичні проведення з дітьми занять, у зміст яких включається робота щодо загального розвитку, а також спеціальні ігри та вправи з розвитку мовлення, слухового сприйняття. Тривалість занять та їх кількість залежать від віку дитини, його психофізичного стану. Заняття проводяться протягом дня кілька разів, в періоди бадьорості дитини. Для підвищення у глухих дітей стійкості уваги доцільно проводити заняття у вигляді гри або вправи колірного і звукового супроводу, що активізують компенсаторні можливості сенсорних систем глухих дітей.

 З метою підвищення рухової активності у процедурах фізичної реабілітації рекомендується застосовувати ритмічну музику з пульсуючими колірними режимами (червоного, жовтого і зеленого кольорів), адекватну завданням і структурі рухових дій, виконуваних дітьми.

 Висновки.

 1. Аналіз науково-методичної літератури показав, що питанням фізичної реабілітації дітей з патологією слуху приділяється ще недостатня увага з боку суспільства.

 2. Втрата слуху у дітей супроводжується дисгармонічним фізичним розвитком, відмічаються дефекти опорно-рухового апарату та затримка моторного розвитку. Діти з вадами слуху відстають в психофізичному розвитку від своїх однолітків на 1-3 роки. У них відмічається зниження рівня розвитку основних фізичних якостей, низький рівень орієнтації в просторі, недостатньо точна координація, відзначається сповільненість, скутість і мала амплітуда рухів, також відбувається своєрідний розвиток пізнавальної сфери, що супроводжується сповільненістю і зниженням сприйняття, мислення і уваги.

 3. Основна мета реабілітації – організація комплексної діагностики, складання індивідуальної програми виховання і навчання дитини та формування особливого корекційно-педагогічного середовища в умовах сім’ї для всебічного, максимально повноцінного розвитку дитини та її соціалізації.

 Система комплексної реабілітації осіб з порушенням слуху включає в себе такі засоби:

 a. Заняття з лікувальної фізичної культури;

 b. Масаж;

 c. Фізіотерапію;

 d. Технічні засоби реабілітації;

 e. Методики корекції рухових порушень, навчання плаванню, активізації пізнавальної діяльності.

 Завдяки цим засобам відбувається корекція та розвиток основних рухів, координаційних здібностей, фізичної підготовки та пізнавальної сфери, забезпечується вільний розвиток особистості в суспільстві, корекція і профілактика супутніх соматичних порушень.

 4. Застосування засобів фізичної реабілітації дітей з вадами слуху дозволить значно змінити показники їх психофізичного стану.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Академия, 2002. - с.203

2. Бочелюк В. Й., Турубарова А. В. Психологія людини з обмеженими можливостями. Навч. посіб.– К.:

3. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура: Учеб. для студ. высш. учеб, заведений. — 2-е изд., стер. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001.— 608 с.

4. Е. Вяхякуопус, В.З. Кантор, Социальная реабилитация инвалидов с нарушениями сенсорной, двигательной и интеллектуальной сферы. – М.: Издательство «Папирус», 2009. – с. 304.

5. Мурза В.П. Психолого-фізична реабілітація. Підручник. – Київ: «Олан», 2005. – 608с.

6. Коноплева Л. Н.Интегрированное обучение детей с особенностями психофизического развития: Монография / А. Н. Коноплева, Т. Л. Лещинская. — Мн.: НИО, 2003. — 232 с.

7. Частные методики адаптивной физической культуры: Учебное пособие / Под ред. Л.В. Шапковой. – М.: Советский спорт, 2003. – 145 с.

8. Физическая реабилитация: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под общей ред.проф. С. Н. Попова. Изд. 3-е. — Ростов н/Д: Феникс, 2005. — 608 с.