Козак Оксана Андріївна

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

м. Вінниця

 

 Анотація. В статті проаналізовані особливості фізичного розвитку, фізичного здоров'я і рухової активності дітей з порушеннями слуху різного ступеня. Висвітлено засоби фізичної реабілітації дітей з вадами слуху.

 Ключові слова: фізична реабілітація, діти, порушення слуху, корекція порушень. 

 

 Аннотация. Автор. Физическая реабилитация детей с нарушением слуха. В статье проанализированы особенности физического развития, физического здоровья и двигательной активности детей с нарушениями слуха разной степени. Освещены средства физической реабилитации детей с недостатками слуха.

 Ключевые слова: реабилитация, дети, нарушения слуха, коррекция нарушений. 

 

 Annotation. Physical rehabilitation of children with hearing. This paper analyzes the features of physical development, physical health and physical activity of children with hearing impairments of varying degrees. Deals with physical rehabilitation of children with hearing impairments. 

 Key words: physical rehabilitation, children, hearing impairment, adjustment disorders.

 

 Зміст наукової роботи. 

 Поняття «порушення слуху» використовується для всіх видів і ступенів порушення слуху, які умовно можна розділити на дві категорії: туговухість та глухота. Глухота та глибокі втрати слуху суттєво впливають на розвиток особистості людини. Глухі люди, а особливо глухі діти, обмежені в реалізації свого життєвого потенціалу, оскільки зазнають значних труднощів у повсякденному житті, при навчанні, спілкуванні з родиною, з друзями та колегами. При цьому поняття «глухота» передбачає наявність у дітей залишкового слуху. Діти, у яких взагалі немає слуху, зустрічаються досить рідко.

 У радянській, російській та вітчизняній сурдопедагогіці навчання дітей з порушеннями слуху усній мові завжди розглядалося як пріоритетне завдання, вирішення якого сприяє їх більш повноцінному особистісному розвитку та соціальній адаптації (І. Г. Багрова, В. І. Бельтюков, К. О. Волкова, А. Г. Зікєєв, С. О. Зиков, Т. С. Зикова, Е. І. Леонгард, К. В. Луцько, Л. П. Назарова, Л. П. Носкова, Ф. Ф. Рау, Н. Ф. Слєзіна, Н. І. Шелгунова, Н. Д. Шматко, О. З. Яхніна та ін.).

 Повноцінне оволодіння глухою дитиною усною мовою передбачає розвиток здатності досить вільно розуміти звернену мову співбесідника та зрозуміло говорити. Ці два процеси взаємопов’язані, їх формування здійснюється з опорою на слухове сприймання учнів.

 Нормальна функція органу слуху має вирішальне значення для загального розвитку людини. Це визначається тим, що слуховий аналізатор є одним із основних каналів, завдяки чому людина одержує інформацію про навколишній світ. Нажаль, останнім часом збільшилась кількість дітей, що мають вроджені вади слуху.

 Відповідно зі статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, кількість дітей в віці до 16 років, які мають порушення слуху різної етіології, в Україні налічується близько 19 тис. встановлено, що у 82% дітей з туговухістю патологія виникає на першому році життя, тобто до розвитку мови або в період її становлення, з них у 38,5% дітей порушення з’являються в перинатальному періоді. 

 Вважається, що майже половина всіх порушень слуху у дітей має вроджений характер і, хоча за статистикою на одну тисячу фізіологічних пологів припадає одна дитина з вираженим ступенем туговухості, відомості про розповсюдження незначної втрати слуху потребують уточнення. За даними вчених багатьох країн (США, Канади, Мексики, Англії, Данії, Японії), частота вродженої туговухості коливається в межах від 0,8 до 15,5/1000. Невизначеність та суперечливість даних в багатому залежать від труднощів, які виникають при дослідженні слуху у дитини, неточності ретроспективних оцінок, відсутність стандартів при визначенні різних форм туговухості, флуктуаційна природа деяких форм порушення слуху [5].

 Доля дитини з порушенням слуху визначається такими факторами, як вік, в якому виникло порушення слухової функції, термін виявлення дефекту, ступінь порушення слуху та правильність оцінки потенційних можливостей залишкової слухової функції, своєчасність початку реабілітаційних заходів. Виявлення вродженої туговухості у новонародженої дитини досить важливо, так як час початку лікування та сурдопедагогічна робота являються визначальними факторами в проблемі реабілітації дітей з туговухістю та глухотою. Своєчасний та правильний діагноз робить можливою більш успішну інтеграцію дитини в мовне середовище.

 Аналіз вікової характеристики дітей на момент виявлення порушення слуху, показав, що 33% дітей ставлять на облік в віці від 3 до 7 років, тобто пізніше критичного віку (1-2 роки), діти, взяті на облік від 1 року до3 років - 21%, а виявлення дітей з порушенням слуху до одного року життя складає 4%. Це пов’язано з багатьма факторами, але особливо з несвоєчасним зверненням батьків до лікаря, відкладання педіатром або отоларингологом аудіо логічного дослідження дитини (навіть при своєчасному зверненні батьків), а найчастіше – з неповним обстеженням або його низьким рівнем. В певному ступені це залежить від відсутності сучасного діагностичного обладнання. 

 За даними зарубіжних авторів, середній вік дитини, коли виявляється вроджена туговухість, при недієвості скринінгових програм є 18-30 міс., і це тільки при наявності глибоких, двосторонніх втрат слуху, без врахування незначних втрат [8].

 Сучасні дослідники сурдопсихології дійшли висновку, що всі причини та фактори порушень слуху слід розділити на три групи. Перша група – це причини і фактори, що призводять до виникнення спадкової глухоти чи приглухуватості [1]. Друга група – фактори, які впливають на плід, що розвивається під час вагітності матері або призводять до загальної інтоксикації організму матері в цей період (вроджене порушення слуху). Третя група – фактори, що діють на збережений орган слуху дитини в процесі життєдіяльності (придбане порушення слуху). Так, фахівці виділяють три основні групи дітей з порушеннями слуху: глухих, слабочуючих (туговухих) і пізнооглохлих.

 В структурі всієї дитячої туговухості 91,4% цієї патології складають сенсоневральні порушення, 7,1% - кондуктивні. В останні роки відмічається тенденція до змішування цих форм. Основними причинами, які призводять до кондуктивної туговухості, є захворювання зовнішнього слухового проходу, барабанної порожнини і слухової труби (в тому числі і вади розвитку). В більшості випадків туговухість і глухота у дітей носить сенсоневальний характер. Активне раннє втручання при активному ранньому виявленні дітей з порушеннями слуху є основою ефективності реабілітації дітей з вадами слуху. Мета реабілітації: поліпшити стан здоров'я та працездатність дітей з порушеннями слуху.

 Головними завданнями фізичної реабілітації є:

• корекція основних рухів;
• забезпечення вільного розвитку особистості в суспільстві;
• корекція та розвиток координаційних здібностей;
• корекція і розвиток фізичної підготовки;
• корекція і профілактика соматичних порушень;
• розвиток пізнавальної сфери.

 Індивідуальна програма реабілітації повинна включати в себе різні види, форми реабілітаційних заходів. А саме:

• лікувальна фізична культура – застосовуються загальнорозвиваючі, танцювально-ритмічні, ритмопластичні вправи, рухливі ігри, плавання [3];
• фізичні методи лікування (фізіотерапію) - полягають в стимулюючій терапії: акупунктурі, лазеро - та електропунктури, стимуляції електрострумом структур внутрішнього вуха, фоноелектрофорезу. Використовується також метод застосування кисню під високим тиском у барокамерах: гіпербарична оксигенація. Призначаються методи, які поліпшують кровообіг і мікроциркуляцію тканин (судинорозширювальні – електрофорез, гальванізація), поліпшують трофічні процеси (місцева дарсонвалізація, діадинамотерапія, амплипульстерапія);
• механотерапія – заключається у використанні технічних засобів реабілітації.

 Технічними засобами реабілітації являються спеціальні засоби для самообслуговування, догляду, орієнтування, спілкування і обміну інформації та засоби для навчання і занять трудовою діяльністю, протезні вироби (слухові протези); масаж – використовується точковий та пневматичний масаж барабанної перетинки, також має місце Су-Джок на кистях, стопах та вухах [7]; працетерапія – спрямована на оволодіння навичками самообслуговування.

 Відомо, що порушення функцій слухового аналізатора призводить до цілого ряду вторинних відхилень і насамперед до затримки в мовному розвитку. Мова виступає як засіб взаємозв'язку людей з навколишнім світом. Порушення такого зв'язку призводить до зменшення обсягу одержаної інформації, що позначається на розвитку всіх пізнавальних процесів, і тим самим впливає і на процес оволодіння всіма видами рухових навичок [4]. Також, дітям з порушеннями слуху властиві різноманітні порушення в руховій сфері, до найбільш характерних відносяться: недостатньо точна координація і невпевненість в рухах, що особливо помітно при оволодінні навичкою ходьби у малюків, і виявляється в більш старшому віці у вигляді човгання під час ходьби; відносна сповільненість оволодіння руховими навичками; труднощі збереження статистичної та динамічної рівноваги; відносно низький рівень розвитку орієнтування в просторі; уповільнена швидкість виконання окремих рухів, всього темпу діяльності в цілому в порівнянні зі здоровими дітьми [2].

 Отже, корекція рухової сфери глухих дітей, застосування засобів та методів фізичної реабілітації стає необхідною умовою вирішення проблеми їх адаптації до умов сучасного життя.

 Рішення проблеми корекції рухової сфери пов'язано з розвитком і тренуванням функції рівноваги, формуванням правильної постави, корекцією і профілактикою плоскостопості, розвитком дихання, координації рухів. Одним з важливих корекційних завдань фізичного виховання глухих і слабочуючих дітей є розвиток їхнього орієнтування в просторі. Для цього використовуються вправи, пов'язані зі зміною місцезнаходження дитини і розміщення інвентарю в залі, зміною напрямку й умов руху. Дітей необхідно тренувати у швидкому виконанні ряду рухів, розвивати їх рухову реакцію в іграх, змінювати умови застосування сформованих навичок і умінь. Використання звукового супроводу у процедурах фізичної реабілітації допомагає розвитку відчуття ритму, вібраційній чутливості, розрізненню повільних і швидких звучань, що сприяє розвитку слухового сприйняття. При розучуванні нових рухових дій на заняттях з глухими дітьми рекомендується застосовувати повільні музичні композиції з яскравовираженим низькочастотним звучанням у ритмі andante (спокійний) або moderato (середній). В реабілітаційно-відновні заходи також включають технічні засоби реабілітації. Ними являються спеціальні засоби для самообслуговування, догляду, орієнтування, спілкування і обміну інформації та засоби для навчання і занять трудовою діяльністю, протезні вироби (слухові апарати, кохлеарні імпланти). У процесі занять у дітей розвивається довільна увага, уміння діяти по наслідуванню дорослому і по наочному зразку, а потім і самостійно виконувати вправи, орієнтуючись на словесні інструкції. Діти вчаться діяти в колективі, погоджуючи свої дії з діями інших дітей, допомагають їм, виявляють ініціативу, самостійність, витримку в іграх і вправах. Досягнення успіху у виконанні завдань і вправ позитивно відображається на особистісному розвитку дитини. Важливе значення для подальшого фізичного розвитку має формування зацікавленості до занять. Необхідні систематичні проведення з дітьми занять, у зміст яких включається робота щодо загального розвитку, а також спеціальні ігри та вправи з розвитку мовлення, слухового сприйняття. Тривалість занять та їх кількість залежать від віку дитини, його психофізичного стану. Заняття проводяться протягом дня кілька разів, в періоди бадьорості дитини. Для підвищення у глухих дітей стійкості уваги доцільно проводити заняття у вигляді гри або вправи колірного і звукового супроводу, що активізують компенсаторні можливості сенсорних систем глухих дітей.

 З метою підвищення рухової активності у процедурах фізичної реабілітації рекомендується застосовувати ритмічну музику з пульсуючими колірними режимами (червоного, жовтого і зеленого кольорів), адекватну завданням і структурі рухових дій, виконуваних дітьми.

 Висновки.

 1. Аналіз науково-методичної літератури показав, що питанням фізичної реабілітації дітей з патологією слуху приділяється ще недостатня увага з боку суспільства.

 2. Втрата слуху у дітей супроводжується дисгармонічним фізичним розвитком, відмічаються дефекти опорно-рухового апарату та затримка моторного розвитку. Діти з вадами слуху відстають в психофізичному розвитку від своїх однолітків на 1-3 роки. У них відмічається зниження рівня розвитку основних фізичних якостей, низький рівень орієнтації в просторі, недостатньо точна координація, відзначається сповільненість, скутість і мала амплітуда рухів, також відбувається своєрідний розвиток пізнавальної сфери, що супроводжується сповільненістю і зниженням сприйняття, мислення і уваги.

 3. Основна мета реабілітації – організація комплексної діагностики, складання індивідуальної програми виховання і навчання дитини та формування особливого корекційно-педагогічного середовища в умовах сім’ї для всебічного, максимально повноцінного розвитку дитини та її соціалізації.

 Система комплексної реабілітації осіб з порушенням слуху включає в себе такі засоби:

 a. Заняття з лікувальної фізичної культури;

 b. Масаж;

 c. Фізіотерапію;

 d. Технічні засоби реабілітації;

 e. Методики корекції рухових порушень, навчання плаванню, активізації пізнавальної діяльності.

 Завдяки цим засобам відбувається корекція та розвиток основних рухів, координаційних здібностей, фізичної підготовки та пізнавальної сфери, забезпечується вільний розвиток особистості в суспільстві, корекція і профілактика супутніх соматичних порушень.

 4. Застосування засобів фізичної реабілітації дітей з вадами слуху дозволить значно змінити показники їх психофізичного стану.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Академия, 2002. - с.203

2. Бочелюк В. Й., Турубарова А. В. Психологія людини з обмеженими можливостями. Навч. посіб.– К.:

3. Дубровский В.И. Лечебная физическая культура: Учеб. для студ. высш. учеб, заведений. — 2-е изд., стер. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001.— 608 с.

4. Е. Вяхякуопус, В.З. Кантор, Социальная реабилитация инвалидов с нарушениями сенсорной, двигательной и интеллектуальной сферы. – М.: Издательство «Папирус», 2009. – с. 304.

5. Мурза В.П. Психолого-фізична реабілітація. Підручник. – Київ: «Олан», 2005. – 608с.

6. Коноплева Л. Н.Интегрированное обучение детей с особенностями психофизического развития: Монография / А. Н. Коноплева, Т. Л. Лещинская. — Мн.: НИО, 2003. — 232 с.

7. Частные методики адаптивной физической культуры: Учебное пособие / Под ред. Л.В. Шапковой. – М.: Советский спорт, 2003. – 145 с.

8. Физическая реабилитация: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под общей ред.проф. С. Н. Попова. Изд. 3-е. — Ростов н/Д: Феникс, 2005. — 608 с.