Смирнова Олена Вікторівна
Кандидат політичних наук
Кафедра міжнародних медіакомунікацій та
комунікативних технологій
Інститут міжнародних відносин
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Україна, Київ
Анотація. Як у людини розвивалась метафорична мова. Причини, з яких фігуральне мовлення має таку владу над нами. Як слабка здатність мозку щодо розмежування буквального та фігурального допомогла нам створити мистецтво та відчувати біль іншого. А також як все це впливає на зміну соціальної системи, прогнозування політичної кризи та економічної нестабільності.
Ключові слова: метафори, символи, емоції, поведінка.
Метафорична мова має величезний вплив на наше світосприйняття, емоції та поведінку. Професор біології та неврології Стенфордського університету Роберт Сапольскі досліджує розвиток метафоричної мови у людини, пояснює чому фігуральне мовлення, порівняння та притчі мають владу над нами, а також як слабка здатність мозку до розрізняння метафоричного та буквального допомогла нам створити мистецтво, навчитися сприймати біль іншого та інше. Взагалі здатність мислити символами – це те, що нас відрізняє від тварин. Символи мають величезну владу над нами. Ми вбиваємо та вмираємо заради них. Саме символи створили самий прекрасний винахід людства – мистецтво [1].
В останні роки науковці з провідних університетів, зокрема Університету Лондону та Йеля, досягли цікавих результатів у галузі розуміння нейробіології символів. Головним висновком, до якого дійшли науковці стало те, що наш мозок не дуже відрізняє метафоричне та буквальне. Насправді, як показали дослідження, символи та метафори, а також мораль, яку вони породжують, є недолугими процесами у нашому мозку [2].
Еволюція не є винахідником – вона ремісник, який працює зі шматками того, що є у доступі.
У той час, коли мозок досить незграбно опрацьовує символи та метафори, він виконує роботу доволі добре, як для органу, що розрахований на буквальне сприйняття інформації. Простіше за все пояснити цей процес за допомогою метафор для двох почуттів, критично важливих для виживання: біль та відраза. За результатами дослідження було виявлено, що абстрактний соціальний біль та біль фізичний активують одні й ті ж самі нейрони у передній поясній корі мозку. Для мозку немає різниці між буквальним та абстрактним.
Ще далі у своїх дослідженнях пішли Таня Зингер та Кріс Фрит з Університетського коледжу у Лондоні. У той час, коли людина знаходилась у сканері мозку, через електроди на пальцях їй робили м’яку шокову терапію. Усі звичайні ділянки мозку активувались, у тому числі передня поясна кора. Після цього експеримент повторювали, але за умови, що піддослідні дивились на своїх коханих людей, які теж отримували м’яку шокову терапію у тих самих умовах. Ділянки мозку, які у таких умовах запитують: «це моїм пальцям боляче?» мовчали, тому що це не їхня проблема. Але передні поясна кора цих людей активувалась і вони починали відчували «біль іншої людини». Отже цей вираз – це реальність, а не фігурне висловлювання. Їм починало здаватися, що вони також відчувають біль. Еволюція у своєму розвитку зробила з людьми щось особливе: передня поясна кора стала майданчиком (метафорично, звісно) для створення контексту болю як основи для співчуття [3].
Але ми не єдиний вид, який є спроможним на емпатію. Ми також не єдиний вид, у якого є передня поясна кора. Проте, дослідження показують, що ця ділянка мозку у людини є більш розвиненою, аніж у інших видів та більш пов’язана з абстрактними та асоціативними ділянками головного мозку – областями, які можуть привертати нашу увагу до світових страждань, а не тільки болю у пальцях.
Ми відчуваємо біль іншої людини більше за будь-який інший вид. Ми відчуваємо цей біль на відстані. Біль інших людей під час війни, надзвичайних ситуацій, руйнівних природних явищ. Ми відчуваємо цей біль крізь час, відчуваючи жах, який охоплював людей у часи світових війн. Ми навіть відчуваємо біль, коли бачимо певні символи на наших екранах телебачення, які відображаються у пікселях. Оскільки передня поясна кора має проблеми із розумінням того, що все це фігуральне мовлення, мозок функціонує так, наче наше серце буквально розривають на шматки.
Те саме стосується відрази. Ми єдині істоти, у кого цей процес може бути чимось абстрактним. Немає різниці уявляєте ви щось жахливе чи їсте тарганів. Ваша острівкова ділянка мозку, яка відповідає за відразу, подає сигнал та бере участь у продукуванні моральної відрази разом із смаковою.
Як з’ясували Чен Бо Чжун з Університету Торонто и Кэти Лилженквист (Liljenquist) з Університету імені Бригама Янга, якщо ви вимушені розмірковувати над своїм моральним злочином, то скоріше за все ви потім підете мити руки. Проте дослідники продемонстрували щось більш провокаційне. Вони просять вас поміркувати про ваші моральні недоліки, а потім створюють для вас такі умови, де ви маєте змогу відповісти на чиєсь прохання про допомогу. Обмірковуючи свою моральну розбещеність, ви скоріше за все прийдете на допомогу. Проте не в тому випадку, коли у вас була можливість помитися після своїх моральних злочинів. В цьому випадку вам вдається компенсувати свій злочин – ви начебто змиваєте свої гріхи. Понтій Пілат та Леді Макбет могли б читати лекції на конференціях за цією темою. Результати цих досліджень є цікавими для багатьох соціальних галузей, зокрема, наприклад, для інфобезпеки [4].
Цікавим є і те, що спосіб у який наш мозок використовує символи для розпізнавання відрази фізичної та моральної, також може бути використаний у політичній ідеології. Робота таких вчених як Кевін Сміт з Університету штата Небраска, виявляє, що у середньому у консерваторів більш низький поріг фізіологічної відрази, ніж у лібералів. Подивіться на зображення відкритих ран чи уявіть сморід, - якщо ваш острівець почне шаленіти, велика ймовірність, що ви консерватор, але в соціальних питаннях, які стосуються, наприклад, ЛГБТ спільноти. Але якщо ваша острівкова ділянка зможе подолати відразу, то скоріше за все ви ліберал. І тут вже відкривається багато перспектив щодо побудови, наприклад, виборчих стратегій [5].
Силові структури, розвідка займаються програмним забезпеченням використання метафор. Досліджується вплив символів та метафор на поведінку людини. Наприклад, щодо до того, під яким кутом зору описується злочинність: як дикий звір чи як вірус. В залежності від вибору метафор піддослідні під час експерименту обирали різні стратегії поведінки. У першому випадку вимагали більшого втручання поліції та ув’язнення, у другому – пошуку причин та впровадження програм захисту.
Щодо важливості BIG DATA. Як пише Джон Маркоф в New York Times: «Найбільш оптимістичні дослідники вважають, що доступність великих масивів інформації вперше надасть можливість відкрити закони людської поведінки, що зробить можливим прогнозування політичних криз, революцій та інших форм соціальної та економічної нестабільності, подібно тому, як фізики чи хіміки можуть прогнозувати природні феномени» [6].
Пропаганда буде знаходитись у сприятливих умовах, оскільки є зацікавленість держави, а вона завжди має доступ до великого фінансового потоку. Це, в свою чергу, буде стимулювати науку. Саме тут починають проявляти себе на повну силу новітні технології, оскільки їх стимулює відмічений вище набір факторів.
Література:
1. Как слова влияют на мозг. Интервью с нейролингвистом Ириной Симоновой [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://snob.ru/entry/160368
2. Мозг и метафоры. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://monocler.ru/mozg-i-metaforyi/
3. К.Фит. Как нервная деятельность формирует наш внутренний мир – М., "Издательство Астрель", 2016
4. This is your brain as a weapon darpa dual use neuroscience.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://foreignpolicy.com/2015/09/14/this-is-your-brain-this-is-your-brain-as-a-weapon-darpa-dual-use-neuroscience/
5. Как язык программирует личность. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://gazeta.ua/articles/chistota-movlennya/_ak-ukrayinska-ta-rosijska-movi-programuyut-osobistist/647498
6. США разрабатывает софт для анализа метафор. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telegraph.co.uk/technology/news/8541861/US-develop-software-to-analyse-metaphors.html
