Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Сімонян Анна Врамівна

аспірант кафедри політології та міжнародних відносин 

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

  Визначено механізми лобіювання інтересів громадських організацій через громадські ради та проаналізовано основи нормативного регулювання цього процесу в Україні.

  Ключові слова: громадська організація, лобіювання інтересів, органи державної влади, громадська рада, консультативно-дорадчий орган, лобізм.

  Актуальність теми обумовлена тим, що громадські ради, як консультативно-дорадчі органи, в Україні отримують риси лобістських угруповань, вони запроваджують нові правові механізми впливу громадян, інститутів громадянського суспільства, суб'єктів господарювання на визначені законом органи державної влади, посадових і службових осіб цих органів, спрямованого на прийняття, в кінцевому рахунку, нормативно-правових актів. Таким чином, мова йде про створення нової форми легітимного впливу громадськості на органи державної влади, посадових і службових осіб цих органів, яка не підмінює собою існуючі, а є додатковою (альтернативною) до них. 

  На нашу думку, ефективний діалог громадянського суспільства та держави через легітимні способи і механізми взаємодії є запорукою подальшого розвитку національного державотворення та правотворення в умовах сьогодення. Ця аксіома нині стає очевидною та важливою не лише для України, а й для більшості демократичних країн світу. Утім, такий діалог стає ефективним тоді, коли він набуває відповідного юридичного значення. Незважаючі на існування законодавчого підгрунтя функціонування громадських рад, а саме Постанови Кабінету Міністрів України № 996, в Україні поки що не прийняті закони, що регулюють лобістську діяльність.

  Аналізуючи діяльність громадських рад при центральних органах державної влади. ми прийшли до висновку. що лобіювання як діяльність спрямована на здійснення впливу на органи державної влади та місцевого самоврядування, на посадових осіб та інші об"єкти лобіювання в громадських радах, здійснюється членами громадської ради. головою громадської ради через особисті зустрічі, письмові звернення, через засоби масової інформації або через прийняття рішень громадської ради, що обов’язкові для розгляду центральним органом державної влади [1].

  Таким чином лобістський контакт між центральним органом державної влади та громадською радою - це усний чи письмовий (включаючи засоби електронного зв'язку) зв'язок з представником влади, який здійснюється від імені голови громадської ради, обраного на першому засіданні ради: 

- формулювання пропозицій щодо зміни чи прийняття законодавчого акту (включаючи законопроекти); 

- формулювання пропозицій щодо, зміни чи прийняття іншого нормативно-правового акту (указу, постанови, рішення, програми тощо); 

- ініціювання проведення засідань за участю представників Міністерства.

  До методів лобіювання, якими користуються представники громадських організацій, членів громадських рад чи інших консультативно-дорадчих органів належать:

1) підготовка та розповсюдження пропозицій щодо необхідності прийняття нормативно-правових актів, інформаційно-аналітичних матеріалів, результатів соціологічних та інших досліджень щодо питань, які є предметом регулювання нормативно-правових актів;

2) Направлення пропозицій до центрального органу державної влади (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 996 “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”) фактично громадська рада подає органу обов'язкові для розгляду пропозиції з питань, щодо яких орган проводить консультації з громадськістю, а також щодо підготовки проектів нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної політики у відповідній сфері,удосконалення роботи органу;

3) проводить відповідно до законодавства громадську експертизу діяльності органу та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів, які розробляє орган;

4) інформує в обов'язковому порядку громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконання на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб;

5) збирає, узагальнює та подає органу інформацію про пропозиції інститутів громадянського суспільства щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне 

6) організовує публічні заходи для обговорення актуальних питань розвитку галузі чи адміністративно-територіальної одиниці.

  Досліджено, що у світовій практиці не існує єдиного підходу до унормування такого політико-правового феномену, як лобіювання, тим паче лобіювання через громадські ради. В одних країнах така діяльність урегульована законодавчо, в інших функціонують різноманітні форми саморегуляції. Але достеменно відомо, що урегульоване лобіювання відіграє значну роль у розвитку суспільних відносин та сприяє мінімізації корупції та її проявів. 

  На жаль в Україні, через відсутність належних юридичних регуляторів цього явища, лобіювання через громадські ради набуло позаправової, вузькогрупової та латентної форми, що безумовно підживлює негативні стереотипні уявлення щодо нього у громадській свідомості. Однак, представники громадських об’єднань все ж таки використовують громадські ради як інструменти впливу і лобізму, активно подаючи документи для участі в установчих зборах, готуючи свої пропозиції на розгляд.

  Очевидними є результати соціологічного дослідження, яке проводилось серед громадських активістів, згідно з нашими даними більшість громадян ототожнює лобіювання через громадські ради з корупцією та хабарництвом. 

  Таким чином, ми прийшли до висновку, що в Україні назріла нагальна потреба розробити й запровадити зрозумілі норми та процедури для формалізації лобістських стосунків між державною та громадськими організаціями. Потрібен комплексний та системний підхід щодо формування позитивного іміджу громадських рад. Необхідно усвідомити, що використання консультативно-дорадчої функції громадських рад, що приймає лобістсбкі форми, є природною для демократичного суспільства. 

Література:

1. Громадські ради в Україні. Довідник. / Упорядник М. Лациба. – К.: Укр. незалеж. центр політ. дослідж., 2003. – С. 27

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Островская Марина Васильевна, 

Харьковская государственная 

академия культуры, 

Харьков, 

Украина. 

  Розглядаються основні аспекти тренінгу режисерської психотехніки, теоретично обґрунтовуються деякі питання комплексної програми тренінгу для професійної підготовки режисера. 

  Ключові слова: тренінг, театральна педагогіка, режисерська психотехніка.

  Рассматриваются основные аспекты тренинга режиссёрской психотехники, теоретически обосновываются некоторые вопросы комплексной программы тренинга для профессиональной подготовки режиссёра.

 Ключевые слова: тренинг, театральная педагогика, режиссёрская психотехника. 

  Considering the main aspects of the director’s training, something questions of training’s comprehensive program characterized for professional director’s preparation. 

  Keywords: training, theatre pedagogy, director’s psychotechnics. 

  Актуальность темы. Проблема художественной одаренности и развития творческих способностей требует многостороннего подхода и поиска нетривиальных путей для ее решения. Личность художника включает в себя целый комплекс психофизиологических особенностей. Изучением таких специфических качеств личности наука занимается давно, но лишь в последние годы были предприняты попытки изучения динамики изменений названных особенностей в процессе профессионального становления. Уже сегодня установлены некоторые закономерности изменений психофизиологических характеристик студентов - режиссёров в процессе целенаправленного обучения, то есть обучения с применением специальных тренингов и упражнений, направленных на актуализацию и развитие творческого потенциала.

  Георгий Александрович Товстоногов утверждал, что в искусстве режиссуры в качестве «материала» используется человек-артист, с его бесконечно разнообразным внутренним миром. Режиссера иногда сравнивают с источником творческой энергии, лучи от которого расходятся во все стороны: к актеру, к драматургу, к зрителю. Мне же думается, что режиссер — это точка пересечения времени, поэтической идеи и искусства актера, то есть зрителя, автора и актера. Это призма, собирающая в один фокус все компоненты театрального искусства. Поэтому подготовка творческого аппарата режиссёра к профессиональной деятельности, формирования психотехнических навыков для дальнейшей практической работы продолжают оставаться актуальными в педагогической практике. [5]

  По существу, в современном театральном искусстве основным свойством будущего режиссёра должен стать особый, индивидуальный стиль мышления, выраженный через определенный способ думать. [7]

  Личность художника представляет собой целый комплекс особенностей, специфических для каждого типа художественной деятельности. Возникает вопрос, существует ли некая общая черта, присущая любому из них?

  Наука утверждает, что мозг разных людей обладает неодинаковой способностью осваивать и пользоваться различными типами кодов: зрительно-пространственным, словесным, акустически-образным, буквенным, цифровым и т. д. Музыкант мыслит звуками, живописец – цветовыми комбинациями, актёр – зрительными образами, действенными видениями, режиссёр – внутренним взором, образным мышлением. Таким образом, от видовой дифференциации художественной деятельности, где каждый вид нуждается в соответствующем его целям психическим обеспечении – особом механизме переработки собираемой психикой информации, можно подойти к интеграции подходов в диагностике и развитии художественной одарённости, то есть исследованию общей доминанты, которую условно можно назвать «готовность к творчеству». Представляется, что вопрос о слагаемых художественной одарённости, при всей сложности и многообразии подходов, функциональном и ролевом разграничении, имеет общий для всех видов творчества фундамент – упомянутую особенность мышления.[5]

  «...Первой и главной задачей режиссера является неустанное, каждодневное изучение жизни — писал Товстоногов. — Надо знать все. Надо не только научиться видеть реальные факты, но и уметь сопоставлять их, открывать внутренние причины поступков людей» [7].

  «Надо выработать в себе привычку постоянно слушать и наблюдать. Эта привычка наблюдать и переводить язык эмоций на язык действий должна стать вашей второй натурой. Нужна большая тренированность, чтобы научиться легко переводить эмоциональное состояние в физические действия, чтобы за результативным увидеть действенную основу. Это можно и нужно в себе воспитывать. Законы, открытые Станиславским, каждый режиссер должен заново открывать для себя». [3].

  Величие Станиславского не только в том, что объективные законы творчества, открытые им, вечны, как законы Павлова или Ньютона, но в том ещё, что они базировались на новейших для его времени открытиях в области физиологии, психологии.

  Иными словами, учение Станиславского заключается в следовании главному принципу – идти в ногу со временем. Оно продолжает развиваться и сегодня в современных мировых театральных системах. И одно из направлений использует открытия Станиславского как фундамент и основу для дальнейших исследований и поисков, связанных с углублением представлений о природе творчества. 

  В своих беседах К.С.Станиславский неоднократно возвращался к вопросу – «Кто такой режиссёр? Какими качествами он должен обладать?» и на основании этого рассматривал некоторые аспекты воспитания режиссёра и формирования специализированных навыков и умений для подготовки и становления будущего мастера. 

  «Режиссёр – это не только тот, кто умеет разобраться в пьесе, посоветовать актёрам, как её играть, не тот, кто умеет расположить их на сцене в декорациях, которые ему соорудил художник. Режиссёр – это тот, кто умеет наблюдать жизнь и обладает максимальным количеством знаний о всех областях, помимо своих профессионально-театральных. Раньше я отвечал, что режиссёр – это повитуха, которая помогает родиться спектаклю, новому произведению искусства. Но теперь я думаю, что роль режиссёра становится всё сложнее и сложнее. В нашу жизнь вошла неотъемлемой частью политика, и нам, режиссёрам, теперь надо много думать о своей профессии и развивать в себе особое режиссёрское мышление. Режиссёр должен уметь думать сам и должен так строить свою работу, чтобы она возбуждала у зрителя мысли, нужные современности» [2] 

  Исходя из вышесказанного, можно прийти к выводу о воспитании и формировании определённых качеств, которыми должен обладать режиссёр в своей творческой деятельности. Эти качества режиссёра названы были К.С.Станиславским – «способность наблюдать, уметь думать и строить» и как следствие – их можно сформировать путём детальной, систематической тренировки, выражаясь театральным языком – путём специализированного тренинга.

  В обстановке сценической площадки мы всё теряем, что в жизни естественно и органично. И чтобы на сцене создать «образ жизни» нужно подключить к делу наше сознание. Дело в том, что в человеческой душе существуют некоторые стороны, которые подчиняются сознанию и воле. Эти-то стороны способны воздействовать на наши непроизвольные психические процессы. Правда это требует довольно сложной творческой работы, которая только отчасти протекает под контролем и под непосредственным воздействием сознания. В значительной части эта работа является подсознательной и непроизвольной. Она по силам лишь одной – самой искусной, самой гениальной, самой тончайшей, недосягаемой, чудодейственной художнице – нашей органической природе. А если природа закапризничает? То надо уметь возбуждать и направлять её. Для этого существуют особые приёмы психотехники, которые нам предстоит изучить. Их назначение в том, чтоб сознательными, косвенными путями будить и вовлекать в творчество подсознание. Подсознательное – через сознательное, непроизвольное – через произвольное. Предоставим же всё подсознательное волшебнице природе, а сами обратимся к тому, что нам доступно – к сознательным подходам к творчеству и к сознательным приёмам психотехники. 

  Содержание и методика обучения актёра и режиссёра не стоят на месте. Они развиваются, видоизменяются, принимают новые формы в зависимости от требований времени, достижений науки и искусства. В процессе профессиональной подготовки режиссёра к творческой деятельности наиболее важными элементами являются восприятие и наблюдательность; действие в условиях вымысла.

  Вообще, тема о процессе становления режиссёра многогранна. Имеются интересные разработки в книге Марии Иосифовны Кнебель «Процесс становления режиссёра». Десятая глава авторской работы посвящена размышлениям о воспитании режиссёров, а также теоретическому осмыслению проблем режиссуры. 

  Аспекты, освещающие позиции формирования и становления профессиональных навыков и умений будущего режиссёра хорошо освещены и в книге «Уроки Михаила Чехова в государственном театре Литвы». Цитирую «…необходимо вспоминать и мыслить образами…» - мыслить образами это одно из основных качеств режиссёра. 

  Как и всякий художник, режиссер должен обладать острым чувством современности, понимать, чувствовать, угадывать духовные потребности людей своего времени. В области любого искусства огромную роль играет творческая наблюдательность художника. Без наблюдательности нет знания жизни, а без знания жизни нет художественного творчества, нет искусства.

  Наблюдая жизнь, режиссер фиксирует свое внимание преимущественно на действиях людей. Его, в первую очередь, интересует, как люди ходят, сидят, курят, едят, спорят, объясняются в любви, утешают, приказывают, угрожают, отказывают, убеждают, хитрят, обманывают, притворяются, доказывают, лицемерят, борются и умирают,— трудно перечислить все действия — физические, психологические, простые и сложные, которые совершают люди. Именно действия со всеми индивидуальными способами их выполнения и являются предметом особого интереса, как со стороны актера, так и со стороны режиссера [4]. 

  Однако есть между ними и существенная разница. Если актер фиксирует свое внимание преимущественно на действиях отдельного человека, то режиссер, в соответствии со своей основной творческой функцией, стремится еще запечатлеть в своей памяти также и различные сочетания этих действий в их жизненном и конкретно-образном выражении. Взаимодействие и борьба между людьми — вот что является предметом преимущественного интереса режиссера, наблюдающего жизнь. Режиссёр должен уметь пропускать наблюдаемое через себя и творчески воспроизводить его средствами актерского искусства. Не обладая этой способностью, режиссер никогда не сможет ничего показать актеру и в результате окажется лишенным такого важного средства общения режиссера с актером, как режиссерской показ.

  Перейдем теперь к рассмотрению еще двух способностей, которыми непременно должен обладать режиссер – это фантазия и воображение. Обе эти способности в одинаковой степени необходимы художникам всех видов творческого оружия. А режиссеров без богатой фантазии и мощного воображения просто невозможно себе представить. Работа воображения состоит в том, чтобы комбинации, создаваемые фантазией, делать объектами внутреннего чувственного переживания. Если фантазия — игра ума, то воображение — игра чувств [1]. 

  Важными режиссерскими способностями являются также чувство времени и чувство пространства в их динамическом сочетании и единстве; эти способности связаны со спецификой режиссерской фантазии и воображения, призванных воспроизводить жизнь в ее непрестанном движении, в непрерывном потоке изменяющихся форм. Режиссерская работа многообразна. Нужно всячески развивать сенсорную отзывчивость, цепкость внимания, остроту наблюдательности. Кажется, нет такого сенсорного навыка, который не пригодился бы в многообразии требований, которые предъявляет нам эта уникальная и удивительная профессия. 

  И ещё несколько слов о психологических особенностях режиссёрского мышления. В процессе овладения методом действенного анализа у режиссера формируется особый способ мышления. Этот способ художественного освоения действительности и является важнейшим профессионально важным качеством. По аналогии с тем, как в современной психологии, философии и искусствоведении употребляются термины «сценическое мышление», «художественное мышление», «пластическое мышление», «ренессансный тип мышления», «культура мышления эпохи» и т.д., мышление режиссера можно охарактеризовать как событийно-зрелищное, обеспечивающее ведущую функцию профессиональной деятельности режиссера - перевод события в зрелище.

  Рассмотрим некоторые признаки этого способа мышления. 

  Наиболее очевидным признаком является диалектический характер режиссерского мышления. Это проявляется в умении режиссера вскрывать противоречия, выстраивать действие, обусловленное предлагаемыми обстоятельствами, видеть истоки явлений и прогнозировать, предвидеть, моделировать дальнейшее развитие явлений и действенных ситуаций. М.А.Чехов писал в связи с этим: "Жизнь в контрастах и противоречиях, в стремлении примирить эти противоположности вовне, изживание противоположностей внутри - все это создало во мне некоторое особое ощущение по отношению к окружающей жизни и к людям. Я воспринимал доброе и злое, правое и неправое, красивое и некрасивое, сильное и слабое, больное и здоровое, великое и малое как некие единства" 

  Диалектичность режиссерского мышления проявляется и в реализации завета Станиславского - играя злого, ищи, где он добрый, и наоборот.

  Второй признак режиссерского мышления - его конкретность.

  В процессе режиссерского творчества происходит процесс пересоздания предлагаемых обстоятельств пьесы в наглядные, действенные, пластические, зрелищные пространственно-временные образы.

  Следующий признак - широта ассоциативной деятельности в восприятие психологической насыщенности течения времени. По насыщенности режиссерских экземпляров зрелищными единицами и широте ассоциативной деятельности с ними могут сравниться только произведения детей и для детей. В словаре режиссера преобладают глаголы и отглагольные существительные, отражающие наглядные действия.

  Деятельность режиссера реализуется преимущественно в сфере общения. Непосредственно с театральным коллективом и опосредованно через актеров - с персонажами, автором и зрителем. В процессе осуществления своих профессиональных функций режиссер стремится к адекватному и глубокому проникновению в мир других людей и наиболее эффективной организации их взаимодействия в спектакле.

  Этот процесс предполагает перевоплощение режиссера в персонажей пьесы, его идентификацию с актерами, зрителем и автором. Без идентификации с реальными объектами творчества невозможно правдоподобное фантазирование по поводу объектов восприятия режиссера - людей и событий.

  Перевоплощение режиссера не ограничивается способностью понимать другого человека. Оно проявляется также в умении действовать в предлагаемых обстоятельствах пьесы и спектакля. Режиссер имеет право приступать к работе с актером только тогда, когда сам находится в нужной природе чувств.

  Вместе с тем перевоплощение режиссера нельзя отождествлять с перевоплощением актера, так как:

- у режиссера перевоплощение происходит преимущественно в сфере воображения и не всегда доводится до воплощения в действии;

- актёр сосредоточивает свои усилия на том, чтобы углубиться в мысли и чувства одного персонажа, режиссер перевоплощается в различных персонажей;

- для перевоплощения режиссера характерна большая частота переключений: он должен прожить жизнь не одного, а всех персонажей;

- перевоплощение режиссера менее связано конкретными признаками предметной жизни, что позволяет ему легче обобщать социальные явления, процессы и противоречия, т.е. выходить на уровень свернутых формул;

- режиссеру свойственна относительная самостоятельность в выборе предлагаемых обстоятельств;

- входя в обстоятельства, режиссер сохраняет между собой и объектом определенную дистанцию /в этом смысле режиссерская техника имеет много общего с психотехникой "отчуждения" Брехта, т.е. перевоплощение существует как бы в "свернутом" виде/;

- сходство режиссерского перевоплощения с актёрским в главном признаке - вере в вымышленные обстоятельства. [10]

  Профессиональная психотехника ставит повышенные требования перед нервной системой режиссера, так как предполагает большую частоту переключений, что зависит от высокой подвижности основных нервных процессов.

  Другим компонентом профессиональной одаренности режиссера является оригинальное и продуктивное творческое воображение. А.Д.Попов считал, что экзаменовать режиссера надо начинать с наличия у него воображения для того чтобы по малозначащей детали уметь воссоздать жизнь целого. 

  В чем принципиальное отличие режиссерского воображения от воображения художника, писателя, композитора?

  Опорными образами воображения художника во всех видах искусства служат идеальные пластические образы. Однако творческая деятельности в различных видах искусства предполагает преобладание зрительных и слуховых, динамических или статических образов в воображении художника. Причем ведущий тип образов связан со спецификой языка данного вида искусства.

  Это позволяет говорить о "зрелищной" природе режиссерского мышления и о "чувстве зрелища". Основной признак зрелищности мышления - переживание мизансцены как выражения некоторого содержания, т.е. умение улавливать психологическую наполненность времени, пространства, действия.

  Режиссер мыслит не просто статичными пространственными формами, его мышление отражает мир в совокупности пространственно-временных характеристик. "Абстрактное мышление, - писал М.М.Бахтин, - может, конечно, мыслить время и пространство в их раздельности и отвлекаться от их эмоционально-ценностного момента. Но живое художественное созерцание ничего не разделяет и ни от чего не отвлекается. Оно сматывает хронотоп во всей его целостности и полноте»

  "Мыслить действием" для режиссера значит не "слышать" и не "осязать", не "чувствовать", а видеть действие в прямом значении слова, т.е. видеть изменения, происходящие в окружающем мире под воздействием различных обстоятельств, видеть движение времени в пространственных изменениях.

  Эта способность позволяет режиссеру осуществлять ключевую операцию режиссерской деятельности - пересоздавать факты в события, а события - в зрелище.

  Таким образом, ведущая специальная способность режиссера -событийно-зрелищное мышление. Оно помогает режиссеру увидеть и понять событие как этап борьбы, обнаружить его психологическую наполненность и выразить его зрелищно через взаимодействие актеров в пространстве и времени спектакля.

  Какие предпосылки необходимы для формирования и развития специальных способностей режиссера?

  Режиссерский тренинг - это процесс сознательного, активного участия человека в выполнении специальных упражнений, моделирующих отдельные операции профессиональной деятельности и обеспечивающих повышение возможностей личности за счет развития профессиональной психотехники. Все эти упражнения формируют и развивают такие элементы психотехники режиссера:

- объем, концентрацию, распределение и переключение внимания;

- подвижность ассоциативного процесса;

- творческое пространственное воображение;

- наблюдательность;

- пространственное, пластическое мышление;

- динамическое восприятие времени;

- эмпатию, перевоплощение, ролевое поведение в предлагаемых обстоятельствах;

- действенное восприятие жизни, т.е. через диалектические противоречия;

общение;

- саморегуляцию;

- релаксацию. [10]

  Главное направление специального режиссерского тренинга - развитие способности к перевоплощению и на этой основе событийно-зрелищного мышления. 

  В основе упражнений лежит принцип моделирования элементарных операций профессиональной деятельности режиссера:

- пространственная визуализация /воображаемое манипулирование/; 

- переделка выработанного навыка; 

- выполнение действий в заданный временной отрезок; 

- трансформации;

- продуцирование идей на заданную тему; 

- сравнение, поиск аналогий;

- запоминание с последующим воспроизведением пространственных композиций;

- сопоставление произведений с эмоционально насыщенным сюжетом;

- рефлексивные игры;

- моделирование сюжета;

- прогнозирование возможного развития прерванного действия;

- психическая саморегуляция. [9]

  Выводы. Таким образом, тренинг – основа любого актёрского и режиссёрского мастерства. Смысл и назначение тренинга в том, чтоб сознательными путями будить и вовлекать в творчество подсознание. Творческие способности режиссёра вырабатываются в процессе освоения им основ режиссёрского тренинга. Режиссерский тренинг - это процесс сознательного, активного участия человека в выполнении специальных упражнений, моделирующих отдельные операции профессиональной деятельности и обеспечивающих повышение возможностей личности за счет развития профессиональной психотехники.

  Назначение высшего образования состоит в подготовке профессионалов, способных творчески, компетентно и ответственно решать проблемы, которые предлагает наша непредсказуемо меняющаяся жизнь. В искусстве связь профессионализма, творчества и социальной ответственности проявляется особенно отчётливо, ведь искусство, в частности, театр, обращается к лучшим чувствам человека, вовлекает в сотворчество. Сохранение высокого уровня высшего театрального образования – это и сохранение культуры в целом.

  Дальнейшие исследования могут быть направлены на выявление наиболее эффективных методик и программ тренингов современных психологов, педагогов и действующих современных режиссёров. 

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

1. Клековкин А.Ю. Психотехника режиссёра. – К.:КГИК, 1987. 

2. Клековкин А.Ю. Режиссёрский тренинг. Методические указания для студентов по специальности «Режиссура драмы» К.:1987г. 

3. Кочнев В. И. Понятия сценической заразительности, убедительности и обаяния в системе К. С. Станиславского // Вопр. психол. 1991 г. № 5.

4. Малочевская И. Режиссерская школа Товстоногова. — СПб.: Санкт-Петербургская академия театрального искусства, 2003.

5. Товстоногов Г.А. В спорах о профессии. М.: Вопросы театра, 1986. – Вып.10.

6. Товстоногов ГЛ.. Зеркало сцены. — М.: Искусство, 1984.

7. Товстоногов Г. А. О профессии режиссера. — М.: Всероссийское театральное общество, 1967.

8. Пави П. "Словарь театра", Москва, "Прогресс", 1991 г.

9. Шангина Е.Ф. Выявление и развитие актёрских и режиссёрских способностей. Барнаул. 1993г.

10. Шангина Е.Ф. Тренинг актёрских и режиссёрских способностей. Методические рекомендации. – Барнаул 1990г.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Бусько Анастасія Дмитрівна

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова  

Україна, м. Київ

  Анотація: У статті розглядаються мистецькі аспекти оформлення українських дитячих друкованих видань. Висвітлені особливості функціонування та розвитку даної сфери в Україні. 

  Ключові слова: ілюстрація, дитячі ілюстровані видання, дитяча ілюстрація, книжкова графіка, естетичне виховання.

  Постановка проблеми: Розвиток ілюстрованих видань дитячої літератури в Україні потребує детального вивчення та подальших досліджень. 

  Аналіз попередніх досліджень: Детальним дослідженням дитячих ілюстрованих книг в Україні займались такі вчені як В. Конашевич, О. Кабачек, Е. Ганкіна, О. Шабаліна, Н. Жаворонкова, І. Кондратюк, Е. Кузнецов, М. Фляк, О. Авраменко.

  Метою статті є: Визначити характерні риси та особливості українських ілюстрованих дитячих видань.

  Виклад основного матеріалу дослідження: Дитяча література – це література, спеціально призначена для дітей до 15-16 років і здійснює мовою художніх образів завдання виховання та освіти дітей. Крім цього існує поняття «дитяче читання», до сфери якого можуть входити твори, спочатку призначені авторами для дорослих, такі як знамениті казки А. С. Пушкіна, Шарля Перро, Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Шашкевича, Гауфа, Ганса Християна Андерсена, братів Грімм , а також «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо, «Дон Кіхот» Сервантеса, «Подорож Гуллівера» Джонатана Свіфта і багато інших, причому для дітей адаптують і спрощено переказують складну літературу, подібну останнім згаданим прикладам [1]. 

  Період дошкільного віку дитини – це найбільш сприятливий період ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом, це безпосередньо впливає на розвиток їх творчих здібностей, уяви. Книга є першим твором мистецтва для ознайомлення, а ілюстрації до книг – видом образотворчого мистецтва, з якими зустрічаються діти дошкільного віку [2]. 

  Сьогодні в Україні дитячою книгою опікуються майже 250 видавництв і видавничих організацій, її наклади становлять близько 8% від загальної кількості тиражів і 5% від загальної кількості назв. Як свідчать статистичні дані, з року в рік кількість українських книг на вітчизняному ринку зростає: якщо у 1990 році було видано лише 393 назви книг для дітей загальним тиражем трохи більше 4 млн. примірників, у 2005 - 785 назв майже таким же накладом, то у 2007 р. це вже 1261 назва кількістю 5 млн. 478 примірників. Тобто складається така ситуація, коли асортимент назв зростає, а наклади зменшуються, що впливає як на собівартість, так і на ринкову ціну книги, яка неухильно зростає. Однак, хоча й повільно, дитяча література розвивається в правильному напрямі. На сучасному книжковому ринку є книжка дешева й досить дорога, і кожен має змогу вибрати її за своїми уподобаннями і фінансовими можливостями [4].

  На жаль, сучасні тенденції в українських дитячих ілюстрованих виданнях характеризуються розстановкою пріоритетів на користь зменшення бюджетної вартості тиражу, що негативно позначається на рівні художнього оформлення. Невисока якість ілюстрацій компенсується яскравістю оформлення, але це стосується,в першу чергу, невеликих видавництв. Великі видавництва, такі як: «ВСЛ», «Абабагаламага», «Основи» та ін., як правило, підходять до цієї проблеми відповідально, не економлячи на якості ілюстрацій.

  В Україні ніколи не бракувало ані талановитих ілюстраторів, ані заслужених нагород за їхню справу. Всі, хто цікавляться українськими книжками або формували бібліотеку для найменших читачів, безпомилково впізнають стиль Владислава Єрка, Костя Лавра, Катерини Штанко, Олега Петренка-Заневського чи Максима Паленка.

  Слід згадати і молодших за них (але з уже серйозними міжнародними успіхами) Андрія Лесіва та Роману Романишин із "Аґрафки" та Володимира Штанка, який 2012 року опинився у "почесному списку" ілюстраторів за версією журі Літературної премії Андерсена [3].

  Можна виділити два найбільших стилістичних напрямки сучасних українських дитячих ілюстрацій: класичний для даних видань відносно реалістичний стиль (Владислав Єрко, Андрій та Ольга Дугіни та ін.), наслідування сучасних європейських віянь з достатньо мінімалістичною стилізацією образів (Анна Сарвіра, Поліна Дорошенко та ін.). Але загалом українські ілюстратори працюють в дуже різноманітних стилях та художніх техніках: від акварелі до комп’ютерної графіки, від олійного живопису до аплікації. 

  На жаль, сучасні тенденції в українських дитячих ілюстрованих виданнях характеризуються розстановкою пріоритетів на користь зменшення бюджетної вартості тиражу, що негативно позначається на рівні художнього оформлення. Невисока якість ілюстрацій компенсується яскравістю оформлення, але це стосується,в першу чергу, невеликих видавництв. Великі видавництва, такі як: «ВСЛ», «Абабагаламага», «Основи» та ін., як правило, підходять до цієї проблеми відповідально, не економлячи на якості ілюстрацій.

  Висновки: На сьогоднішній день українська ілюстрована дитяча книга інтенсивно розвивається. Вітчизняні ілюстратори активно популяризують українське книжкове мистецтво перемагаючи на міжнародних конкурсах, таких як фестиваль дитячої книжкової ілюстрації у Болоньї (Італія), Бієнале книжкової графіки у Братиславі (Словаччина) та інших.

Список використаної літератури:

1. Кудрявцева Л.С. Художники детской книжки: пособие для студентов средних и высших педагогических учебных заведений / Л.С. Кудрявцева.– М.: Издательский центр "Академия", 1998. – 208 с.

2. Пчелинцева Е.В. Теория и методика развития детского изобразительного творчества/ Е.В. Пчелинцева. – Н.-Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2006. – 32 с.

3. Ті, що малюють між слів. 7 українських ілюстраторів, яких варто знати [електронний ресурс] // Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/ - Назва з екрану.

4. Виховні можливості дитячої книги [електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.stattionline.org.ua/iskystvo/97/16744-vixovni-mozhlivosti-dityacho%D1%97-knigi-yak-rezultat-spivpraci-pismennika-i-dizajnera-grafika.html – Назва з екрану.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Клочков Олександр Євгенович

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені І. Сікорського»

Україна, м. Київ

  Анотація. проведено аналіз розвитку та сучасного стану ілюстративного оформлення видань художньої літератури для дорослих, висвітлено деякі його тенденції та особливості, що свідчать про подальший розвиток та, можливо, моду на ілюстрацію в подібних виданнях. 

  Розглянуто найбільш характерні й помітні видання 2007-2017 років, аналіз яких подано в хронологічній послідовності. 

  Ключові слова: книжкова графіка, ілюстрація, дизайн книги, книговидання в Україні

  Постановка проблеми. Протягом останніх десяти років можна спостерігати поступове зростання кількості якісно та оригінально проілюстрованих видань художньої літератури, що орієнтована на дорослого читача. Разом з тим змінюється відношення до ілюстрування, старі стилістичні прийоми та художні рішення поступаються місцем новим, більш відповідним сучасності з її можливостями та модою. 

  Підходячи до ілюстрування та оформлення макету художнього видання, необхідно враховувати ці зміни, орієнтуючись на кращі та найсучасніші приклади книжкового оформлення. 

  Актуальність проблеми. Порівняльне дослідження та подальший аналіз ілюстративного ряду та оформлення найновіших видань важливий для більш точного формулювання вимог до художнього оформлення книги, розвитку культури книжкового оформлення, і є актуальним для художників – ілюстраторів, оформлювачів книги, а також усіх спеціалістів у галузі книговидання та розповсюдження книжкової продукції.

  Виклад основного матеріалу дослідження. У даному дослідженні вирішено було взяти за мету аналіз та виявлення саме позитивних моментів та оригінальних рішень, адже недоліки невдалих видань легко виявляються у порівнянні з першими. А отже їх аналіз не є нагально необхідним. Для зручності ілюстративний матеріал та коментарі до нього поділено хронологічно на два періоди, умовно розмежовані 2014 роком, коли було видано першу книжку у рамках проекту «Вавілонська бібліотека»

  Видання 2007-2014 років. Незважаючи на те, що до початку 2010-х років доросла література не ілюструвалася так часто, і не було такої кількості вдало і винахідливо оформлених видань як зараз, варто відмітити позитивні зрушення, та розглянути низку вартих уваги видань, які являють собою їх яскраве вираження.

  Найпомітнішими ілюстрованими виданнями десятиріччя були книжки видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» [6], зокрема видання п’єси Шекспіра «Гамлет», виданої в перекладі Юрія Андруховича з ілюстраціями В. Єрко. Це видання не можна однозначно класифікувати як подарункове, але за якістю оформлення та виконання воно набагато випереджувало усі інші видання дорослої літератури. Дані видання були першими у багатьох відношеннях: по-перше, дуже вдало у макет книги було введено другий колір – коричневий або вохристо-золотистий, яким було задруковано тло шмуцтитулів та окремі плашки або віддруковані ілюстрації. По-друге, ілюстрації були новаторськими для українського книговидання за контуром та компоновкою у розвороті. Зокрема це стосується «Гамлету». Цікаво відмітити, що винайти незвичну за контуром пляму – тло для ілюстрації чи фактуру художнику допомагала донька. Усі ці характерні особливості, як і загальна якість друку у майбутньому будуть з’являтися у багатьох інших, хоч стилістично і дуже відмінних (як між собою так і від спільної попередниці) книжках.

  Однією з характерних тенденцій що почала розвиватися ще з дев’яностих, та набула тотального поширення до початку двутисячних років у оформлені прозових творів, було використання фотографій фотоколажу, зокрема у оформлені обкладинки. Як приклад вдалого використання можливостей цієї техніки у ілюстрації початку двутисячних, можна виділити, наприклад, низку видань львівського видавництва «Кальварія».

  Видання, починаючи з 2014 року. У 2014 році відбулося дві поворотні події що визначили сьогоднішній напрямок у ілюструванні дорослої літератури як «ВСЛ», так і низки інших видавництв. По-перше у 2014 Видавництво Старого Лева починає співпрацю з майстернею «Аграфка» [7], і видає книжки, які згодом будуть відзначені низкою міжнародних винагород. По-друге, розпочинає діяльність громадський проект «Вавілонська бібліотека», що орієнтується на видання зарубіжної художньої літератури і видання в рамках якої, як правило, ілюстровані - від початку відзначаються креативним та помітним з посеред інших художніх видань оформленням [5].

  Разом з тим й інші видавництва, такі як «Книги ХХІ», Discursus, Та Komubook починають видавати дорослу прозу оформлену у тому ж стилістичному ключі. Його основні риси: незвичне шрифтове оформлення, використання контрасту фактур різних поверхонь у фотоколажах, залучення фактурного покривного матеріалу обкладинки. Ілюстративний ряд видань «вавилонської бібліотеки» відзначає мінімалістичність у поєднанні з експресивною формою або фактурою, залучення одного або двох кольорів, у яких, окрім чорного, виконане художнє оформлення книжок. Яскравими прикладами цієї стилістики є видання 2017 року: «. «Ґалапаґос» видавництва «книги ХХІ» у рамках проекту «Вавілонська бібліотека» [3] та «Кайдашева сім’я» видавництва «Основи» [4]. У цих виданнях принципи композиціі книги, як цілісного ансамблю, узгодження між собою різноманітних використаних фактур, детально викладені у теоретичних працях Е. Д. Кузнєцова[1] та Б. В. Валуєнко [2], втілені з залученням нової стилістики та використанням засобів комп’ютерної графіки і верстки. Специфіка використання цих принципів у новому, не розглянутому зазначеними авторами контексті є актуальною темою для подальшого дослідження.

  Висновки. З наведеного вище випливає: 1) Ілюстрування художньої літератури для дорослих швидко розвивається останнім часом і гарно оформлені й проілюстровані видання користуються попитом. 2) Існує спільна для низки видавництв тенденція що проявляється у характерній стилістиці, композиції книжкових розворотів, використанні певних виразних засобів в ілюстрації. 3) Характерними для ілюстративного оформлення цих видань є введення кольору, гра з фактурами та незвичайними, експресивними композиційними рішеннями, широке залучення прийомів з журнальної графіки та арт-буків. 4) Те, як у цих виданнях виражені принципи, сформульовані теоретиками мистецтва книги, потребує подальшого дослідження та аналізу.

Література

1. Кузнецов Э. Д. Фактура как элемент книжного искусства. – Москва, «Книга», 1979

2. Валуенко Б.В. Архітектура Книги. – Київ, «Мистецтво», 1976

3. Воннеґут К. – Ґалапаґос. - Чернівці, «Книги ХХІ», 2017

4. Нечуй-Левицький І. – Кайдашева сім’я. – Київ, «Основи» 2017

Електронні ресурси

5. «Вавілонська бібліотека» - http://babylonlib.com/#/main

6. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»- http://ababahalamaha.com.ua/uk/Головна_сторінка

7. Творча майстерня «Аґрафка» - http://agrafkastudio.com/

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Тіткова Марина Вікторівна

Національний технічний університет України 

«Київський політехнічний інститут імені І. Сікорського» 

Україна, м. Київ

  Анотація: У статті розглядаються аспекти становлення і розвитку оформлення та макету путівників, як виду поліграфічної продукції, розкривається історія їхнього виникнення та формування 

  Ключові слова: поп – ап, путівники, дизайн, поліграфія, туризм

  Постановка проблеми: Останнім часом широким попитом користуються так звані «креативні путівники», які відзначає оригінальна подача матеріалу, нестандартне поліграфічне оформлення та дизайнерське виконання елементів інфографіки. Разом із тим майже у всіх випадках креативне оформлення втілюється у стандартній конструкції, не враховуються можливості використання різних матеріалів та вклейок у основний блок видання

  Актуальність проблеми: Виявлення особливостей дизайну поп-ап видань у їх залученні до поліграфічного виконання та оформлення путівника є новою і актуальною для дизайну подібних видань

  Аналіз попередніх досліджень: Детальним дослідженням путівників як тексту і як виду поліграфічної продукції займалася Антонова З.В. у виданні якої викладено усі основні відомості по цьому виду видань [1]. 

  Виклад основного матеріалу дослідження: Подорожі були і будуть невід'ємною частиною розвиненої культури. Раніше, в стародавні часи, переміщення для багатьох племен було способом життя. Причини цього найрізноманітніші: війни, зміна погодних умов, виснаження пасовищ для худоби. Згодом подорож набуває розважального характеру. І ось з цього моменту ми можемо говорити про появу такого виду видання, як путівник.

  Історія становлення путівника як виду видання сягає своїм корінням часів давньоримських шляховиків. Вони являли собою своєрідні карти доріг із зазначенням відстані між пунктами. Ще одним попередником путівника можна назвати подорожні нотатки, зроблені торговцями або паломниками під час подорожі [3].

  Вивченню путівника як виду видання приділялося разюче мало уваги. Незважаючи на те, що тексти, в основі яких лежить подорож, виникли ще в античності, всі роботи, як правило, носять вузько прикладний характер. Наприклад, праця А.В. Протченко "Типологічні і функціонально-стилістичні характеристики англомовного путівника" [2].

  Про історію, особливості путівників писали їх укладачі, зокрема власник "Видавництва путівників" Г.Г. Москвич. Звичайно, це тільки окремі зауваження, які можна побачити в передмовах до різних книг. Особливий внесок у розвиток цього виду видання внесли К. Бедекер і Дж. Мюррей. Вони своєю діяльністю створили той образ путівника, який до цих пір вважається зразковим. Такий путівник називається "бедекором".

  Серед сучасних досліджень цього виду видань велика частина робіт присвячена порівняльному аналізу змісту путівників різних видавництв і часів. У приклад можна привести роботи Л. Кисельової, С. Ісакова, Е.В. Молочко. Є й гідні роботи, присвячені вивченню путівників окремих районів, наприклад робота В.А. Кашпура "Петербуржець подорожує".

  За ГОСТом 7.60 - 2003 путівник - "це довідник, що містить відомості про будь-якому географічному пункті або культурно-просвітницькому закладі (заході), розташовані в порядку, зручному для проходження або огляду".

  Таким чином, ми можемо сказати, що путівник є синтетичним жанром. Він поєднує в собі риси довідкового видання і видання для дозвілля: з практичною інформацією та відомостями про країну, місті, пам'ятки певної території є сусідами авторські тексти, що носять автобіографічний характер і мають емоційно-забарвлений тон розповіді [2].

  У оформленні так званих «креативних путівників іноді використовується історична стилістика. Але переважно старі світлини та мапи поєднуються з новим дизайнерським оформленням. Такі путівники виконують не лише і не стільки інформативну як естетичну функцію – як сувенір та пам'ять про відвідану місцину.

  «Поп-ап» (pop-up) видання ще називають тривимірними книжками, або книжками-панорамами. Це видання у яких шляхом висічки чи порізри пених елементів (як у книжці-панорамі) чи доклеєння в основний книжковий блок додаткових паперових конструкцій (як у власне поп-ап виданнях), що при розгортанні сторінки розкладаються у об`ємне зображення з кількох планів, або рухаються, імітуючи певну дію зображеного на них елементу.

  У використанні поп-ап елементів в путівнику найбільш простим та обумовленим матеріалом є використання планів у відтворені панорамних видів міста чи іншої живописної території. Але разом з тим доцільним є використання рухомих елементів у оформлені сторінок де розповідається про певні, послідовно розташовані локації.

  Висновки. Основним принципом, яким варто керуватися при компонуванні такого путівника є принцип функціональної доцільності у разі виконання більш практичного варіанту, або ж, для суто сувенірної продукції, варто враховувати поєднання композиції поліграфічно відтворених елементів із власне поп-ап частиною, аби не перевантажувати сприйняття, адже надмір елементів лише знизить виразність та ефект від кожного з них

Література: 

1. Антонова З.В. Становлення і розвиток путівника як виду видання: конспект лекцій / З.В. Антонова. – Москва, МГОУ, 2006 (М .: Друкарня МГОУ). - 13 

2. А.В. Протченко "Типологічні і функціонально-стилістичні характеристики англомовного путівника". Самара, 2005.

3. Біржаков, М.Б. Введення в туризм [Електронне видання]. - СПб. : Видавничий Торговий Дім "Герда", 2000 - 192 с.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Михайлишин Г. Й.,

д.філос.н.,

доцент

Довга М. М.,

магістрант

ДВНЗ Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

  Анотація: Проблема особистості в контексті її успішності з філософської, педагогічної та психологічної точки зору завжди актуальна, оскільки в час інтенсивних глобалізаційних процесів, що відбуваються сьогодні у суспільстві, на перший план виходить унікальна цілісна особистість з прагненням максимально реалізувати свої можливості. У статті нами розглянуто різні концептуальні положення успішної особистості, поняття «успіху» та «успішності», проаналізовано відмінність між ними, запропоновано їх авторські визначення. 

  Ключові слова: особистість, успішна особистість, успішність, успіх.

  Abstract: G. Mykhaylyshyn, M. Dovga. Successfulness of the individuality:philosophical, psychological and pedagogical context. The problem of individualityin the context of its success from the philosophical, pedagogical and psychological point of view is always vital, since the time of intense globalization that are taking place in societynowadays,the unique holistic personality with the desire to realize his potentialcomes to the fore. Various conceptual regulations of a successful person are revealed in the article. The difference between the terms “success” and “sccessfulness” is analyzed, definition of terms is made bythe author. 

  Keywords: individuality, successful personality, successfulness, success.

  Зміст наукової роботи. Серед пріоритетних проблем розвитку особистості важливе місце належить категорії успішності, ставлення людини до власного успіху, оскільки успіх як психологічне явище пов’язаний із соціальною природою людини, з виявом її сутнісного начала. Сутнісна природа успіху, вивчена недостатньо і, незважаючи на глобалізацію цього поняття, воно перетинається з цілою низкою філософських, психологічних і педагогічних категорій, що робить подальші дослідження надзвичайно актуальними, оскільки проблема успішної людини полягає у досягненні нею особистісних і соціально значущих результатів.

  Метою статті є аналіз наукових поглядів на проблему успішності особистості з філософського, психологічного та педагогічного точки зору.

 У філософських працях дослідження заявленої проблеми ґрунтується на уявленні про успішну людину як про таку особистість, котра сповнена недосяжними ідеалами та наділена великим прагненням до самореалізації в усіх сферах свого існування (Дж. Аткінсон, Д. Макклелланд, А. Маслоу, Ю. Орлов та інші) [1].

  За позицією Л. М. Балецької, модель успішної особистості пов’язують з уявленням про творчі аспекти загалом, які розглядють сьогодні як базові. Натомість у процесі побудови моделі успіху необхідно врахувати тренди, які мають місце в певний історичний відрізок часу, адже врізні часи людство орієнтувалось на різні способи щодо їх задоволення (матеріальні, духовні та інші).Цілісний підхід до проблеми вивчення успішності з’явився завдяки працям С. Мадді. Автор порівнює, зокрема, людині та її мотиваційно-поведінкові характеристики, що належать різним епохам. Разом з тим, дослідник наголошує на складності успіху: Намір – це те, що визначає думки, почуття та дії людини, повязані з досягненням його основних цілей. Характеристики – це статистичні або структурні утворення, як правило, детерміновані намірами; з їх допомогою пояснюються не стільки рух до цілі чи певні результати функціонування, скільки сам факт існування цілей та потреб та їх безпосередній зміст [2]. Важливою, є позиція В. Бадрака про важливість психологічної настанови особистості на успіх, про вміння керувати своїм емоційно-вольовим станом [3].

  Тому в особистості, яка відчуває себе успішною, підвищується усвідомлення своєї здатності та компетентності в управлінні своєю життєдіяльністю, вирішенні життєвих труднощів, реалізації поставлених цілей. Іншими словами, успішна особистість усвідомлює свою самоефективність.

  Якщо розглядати поняття успішність особистості, то, на жаль, в доступній літературі складно знайти його визначення. Як зарубіжні, так і вітчизняні дослідники, кажучи про успішність, використовують поняття успіх. Є посилання на переживання успішності (А. Бандура, К.В. Солоєд, Л.І. Дементій). У цьому випадку під успішністю мається на увазі стан, який з'являється в результаті або у передчутті досягнення успіху. А.М. Федосєєва, Л.А. Мальц до цього визначення додають володіння способами, які забезпечують високий результат в досягненні поставлених цілей. Саме володіння способами діяльності, дозволяє людині перейти від одиничного успіху до постійного, забезпечуючи йому успішність в тій чи іншій справі [4].

  На основі огляду літератури щодо проблеми успіху, можна запропонувати таке визначення поняття Успіх – це результат, який особистість досягла в процесі здійснення певних цілей, що стояли перед нею та є для неї важливими і призводять до особистого задоволення процесом життя внаслідок усвідомлення своєї самоефективності та самовдосконалення.

  Проблема успішності в останні десятиліття все частіше стає предметом дослідження психологів. Психологи відповідають на питання про те, з чого складається успішність, які ціннісні аспекти лежать в її основі, яким чином вона бере участь в регуляції поведінки, яким чином можна допомогти людині у вирішенні проблеми досягнення життєвого успіху [5].

  В психології механізми, детермінанти та зовнішні прояви успіху людини в діяльності вивчалися в якості спеціального предмету дослідження, так і через призму інших концепцій у різних психологічних школах [6, с.141]. Представники першого напрямку (З. Фрейд, А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс) досліджують генетично задані, потенційні та нерозкриті джерела активності. Вони стверджують, що саме ці джерела активності (природжене прагнення до самоактуалізації, статеве напруження) детермінують досягнення цілі. Представники другого напряму (Ф. Девіс, Д. Карнегі, С. Паркінсон, Р. Фішер, Н. Хілл, Р. Бендлер, Дж. Гріндер та інші) зосереджуються на способах досягнення заданих у суспільстві стандартів успішної людини, вони применшують значущість суб’єктивних факторів, тому розроблені ними технології спрямовуються на формування психологічних якостей або моделей поведінки успішної людини. Третій напрям вивчення проблеми спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності в психології (К. Левін, Х. Хекхаузен та інші) поєднує перші два підходи. Його представники враховують одночасно особистісні та соціальні детермінанти успішної діяльності [6, с.143].

  В українській мові поняття успіх трактується в двох значеннях. Перше визначається як позитивний наслідок роботи, справи; значні досягнення, друге – громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень. Поняття успішності в тлумачному словнику означає наявність успіхів у чомусь. Успішність повинна розглядатись в певному виді діяльності, яка повинна супроводжуватись наявністю певних успіхів, тобто досягнень, здобутків, перемог тощо [7]. Таким чином, можна стверджувати, що успіх і успішність відносяться між собою як одиничне і загальне, випадкове і системне.

  У педагогічному значенні успіх може бути результатом продуманої, підготовленої тактики викладача, родини. Успіх сприяє досягненню людиною стану задоволеності життям, яке, у свою чергу, є живлющим середовищем для подальших дій, що сприяють меті самореалізації. Цей стан стимулює зростання, яке не обов’язково має бути пов’язане з традиційною діяльністю, а може стосуватись емоційної, моральної, духовної зрілості людини або розвитку інших сторін його потенціалу, що також є життєвим успіхом [8, с.4].

  Провідним принципом педагогіки успіху є гуманістична спрямованість навчального процесу. Цей принцип передбачає створення педагогічних умов, спрямованих на розкриття і розвиток здібностей того, хто навчається, його позитивну самореалізацію, а саме: 

• формування професійної самосвідомості, що містить самопізнання, самооцінку, самоконтроль, самопрограмування себе на успіх; 

• розроблення і широке використання Я-концепції, спрямованої на усвідомлення своїх можливостей, саморозвиток і самовдосконалення; 

• визнання авторитету викладача і використання його психологічного і педагогічного досвіду в навчальному процесі; 

• взаємне співробітництво педагога і того, хто навчається; 

• створення реальних моделей ситуацій успіху, що надає можливості тим, хто навчається, виявити себе, пережити відчуття радості від успіху, повірити у себе, у свої сили; 

• використання нових педагогічних технологій і методів, що сприяють загальноособистісному розвитку тих, хто навчається, та їх самовдосконаленню; 

• формування у студентів спрямованості на успішну професійну діяльність; • стимулювання самовиховання й активізація самостійної роботи студентів [8, с.6].

  Основи вітчизняної педагогіки успіху закладені К. Д. Ушинським, який дійшов висновку, що тільки успіх підтримує інтерес учня до навчання. Тому першим правилом виховання К.Д. Ушинський вважав необхідність дати дітям можливість відчути радість від своєї праці, досягти успіху у навчанні, пробудити в їх серцях почуття гордості за свої досягнення [9, с.150]. В. О. Сухомлинський зауважив, що моральні сили для подолання своїх слабких сторін (у тому числі й неуспішності з того чи іншого предмета) дитина дістає у своїх успіхах. Тому головний сенс діяльності вчителя – створити для кожного учня ситуацію успіху [10, с.23]. Відомий вітчизняний педагог і психолог П. П. Блонський вбачав завдання вчителя в тому, щоб не стільки освічувати та виховувати, скільки розвивати здатності до самоосвіти і самовиховання. Отже, правильне виховання є не чим іншим, як умілим внутрішнім стимулюванням активності особистості, що зростає, у процесі роботи над собою, є спонуканням її до власного розвитку і вдосконалення [11]. 

  У науковій літературі існує тенденція до розгляду поняття успіху через призму категорій мета-процес-результат. Н.Вебстер вказує, що успішність – це вдале досягнення бажаної мети. Психолог Г. Л. Холлінгуерт теж відмітив, що для досягнення успішності потрібна проблема (мета) плюс позиція, яка виражала б готовність відповісти на проблему дією, ведучою до її рішення (процес). І.В. Бондарєва стверджує, що успішна – це людина, що ставить перед собою перспективні цілі і що уміє грамотно їх досягати: своєчасно, з мінімальними витратами енергії, в гармонії з життям і обставинами. Л.Н. Лабунська вважає, що досягнення успішності - це самореалізація особистості (процес) та її самоствердження в соціумі (результат). Успішність, на її думку, можна визначити як позитивний результат діяльності суб’єкта по досягненню значущих для нього цілей, що також відображають орієнтири суспільства [12]. Тому, успішність виступає формою самореалізації особистості, забезпечує її саморозвиток і припускає оцінку з боку суспільства у формі схвалення або визнання. 

  Атюніна В.С. стверджує, що всі понятійні підходи до вивчення феномену успішності умовно можна розділити на два напрями. Представники першого напряму розглядають успішність як процес і результат досягнення мети, представники другого – як комплексне явище, що включає особистісний і соціальний рівні [12].

  Отже, комплексне розуміння поняття успіху особистості дозволяє розглядати його як цілісну структуру, різноманітну за змістом та формами, яка складається з наступних складових:

1) відповідальнісного вибору як мірила якості успіху;

2) процесу постановки цілі та поетапного дотримання визначеної мети;

3) ціннісної насиченості процесу реалізації життєвих потреб [13].

  Аналізуючи концептуальні підходи до розуміння успішності, слід також звернути увагу на те, що в багатьох працях успішність – це динамічний процес, тому при дослідженні цього феномену не слід відокремлювати його від діяльності людини, зокрема власне самого процесу досягнення успішності. Процес досягнення успішності не є короткотривалим, він має певні передумови та особливості перебігу, що визначаються різноманіттям факторів, які і обумовлюють цей процес.

  На основі аналізу думок вчених нами запропоновано власне визначення поняття успішності, що визначається як загальне, системне явище, що супроводжується життєвим досвідом і формується завдяки позитивному мисленню та способу життя особистості як її структурної складової, в основі якої лежить мета досягнення успіху через цілеспрямовану діяльність і прагнення розвиватися гармонійно в усіх сферах суспільного життя.

  Натомість, успіх, на нашу думку, – це результат, ціннісне мірило рівня досягнення поставленої мети, визнане як людиною особисто, так і суспільством. Успіх формує позитивний емоційний фон життєдіяльності, спонукає до пошуку креативних її форм.

  Таким чином, успішність полягає у вивільненні самого себе від залежності зовнішніх та внутрішніх обставин, в яких ми весь час перебуваємо, тобто як безперервний процес, діяльність, достеменно індивідуально-психологічна складова особистості. Тому виникає необхідність у наукових пошуках, спрямованих на формування особистості, що усвідомлює свої можливості, прагне до самоосвіти, самовдосконалення, максимальної самореалізації, до досягнення щастя й успіху в житті. Адже, успіх особистості в контексті життєдіяльності може виступати формою самореалізації і призводити до суб’єктивної задоволеності собою та життям загалом.

Література:

1. Максименко С. Д. Екзестинціонально-генетичні витоки існування особистості / С. Д. Максименко // Проблеми сучасної психології: збірник науких праць, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Держ. вищий навчальний заклад Запорізький університет. – Запоріжжя, 2012. – № 3. – С. 4-11.

2. Балецька Л. М. Психологічні особливості атрибуції успіху у професійному самовизначенні студентів вищих навчальних закладів / Л. М. Балецька – дис. канд. психолог. наук. – К., 2014.

3. Бадрак В. В. Какдостичьуспеха и стать лидером: (Опыт 400 выдающихсяличностейцивилизации и воздействии на окружающий мир) / В. В. Бадрак. – Харьков: Фолио, 2011. – 219 с.

4. Федосєєва А.М. Проблема життєвої успішності та шляхи її дослідження / А.М. Федосєєва, Л.А. Мальц / / Людина в контексті епохи: мат-ли регіон. науч. конференції, присвяченій 85-річчю М.Є. Бударіна (30 листопада 2005) / Відп. ред. І.І. Кроттен [и др.].– Омськ: ОмГПУ, 2005. – С. 235-240.

5. Назар Ю.О. Дефініція поняття успішності професійної діяльності в соціально- психологічному контексті [[Електронний ресурс] / Ю. О. Назар // Львівський національний університет імені Івана Франка. – 2013. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/conference/the-content-of-conferences/ archives-ofindividual-conferences/oct-2013.

6. Ткачук І. І. Теоретичні засади дослідження проблеми успіху особистості в діяльності / І. І. Ткачук // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. пр. Ін-ту проблем виховання НАПН України. – Кам’янець-Подільський : Вид. Зволейко Д.Г., 2011. – Вип. 15, кн. 1. – С. 139-147.

7. Мельничук О. С. Словник іншомовних слів / О. С. Мельничук – К., 1974. – 776 c.

8. Романовський, О. Г. Педагогіка успіху: її сутність та основні напрями вивчення / О.Г. Романовський // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2011. – №2. – C.3–8.

9. Ушинский К.Д. Человеккак предмет воспитания: Опытпедагогическойантропологии: В 2 т./ К.Д.Ушинский. – М., 1950. 

10. Сухомлинський В. О. Людина – найвища цінність. Вибрані твори: у 5 т. – Т 2 // В. О. Сухомлинський. – К. Рад.школа, 1976. – 634 с. 

11. Блонский П.П. Избранныепедагогическиесочинения: в 2-х т. / П.П. Блонский. – М.: Педагогика, 1979. – 510 с.

12. Атюнина В. С. Образ успешногочеловека в семантическомпространствеличности // В. С. Атюнина / Дис. канд. психол. наук : 19.00.01 : Хабаровск, 2007. – 315 c.

13. Выготский Л. С. Психологиярозвитиячеловека / Л. С. Выготский. – М.: Эксмо, 2003. – 1134 с. (СерияБиблиотекавсемирнойпсихологий). 

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Інна Соколенко,

студентка Національного Технічного Університету України "Київський Політехнічний Інститут" імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО

Керівник: доктор архітектури, професор Абизов В.А.

Україна, м. Київ

  Анотація: В даному дослідженні було зібрано та проаналізовано інформацію щодо технології створення комп’ютерної графіки та її подальшої анімації, дитячого сприйняття ілюстрації. В результаті чого було розроблено методику для створення графічного, інтерактивного дизайну для мобільного додатку дитячих казок.

  Ключові слова: художній прийом, технічний прийом, інтерактивний дизайн, інтерфейс, мобільний додаток, композиція, казки, анімація.

  Актуальність дослідження: На сьогоднішній день світ технологій швидко розвивається і все більше уваги потрібно приділяти «технологічному» розвитку дітей. Не секрет, що у майбутньому, майже кожна людина опанує програмування, звісно якщо йдеться про технологічно розвинуті країни. Тому дуже важливо приділити увагу розвитку дитини саме у цьому напрямку. Це не обов’язково має бути вивчення мови програмування, що є більш комплексним та тяжким завданням. Почати можна з розвитку розуміння інтерфейсу цифрових технологій. Вже у дошкільному віці, дитина має змогу гарно розуміти програмний інтерфейс, натискання на клавіші, реагування техніки на голос, на різні варіації дотиків. Таким чином, можливо навчати дітей, за допомогою електронних ілюстрованих книг або ігор. 

  Виклад основного матеріалу: Дитяча література – особливий вид видань, які відрізняються від всіх інших жанрів і категорій літературної творчості. Досвідчені письменники та видавці стверджують, що написання книг для дітей є найбільш складною формою літературної творчості, так як діти не сприймають фальш і володіють особливим світоглядом. Тому створити те, що їх захопить і порадує, дуже складно.

  Крім внутрішнього змісту, дитячі книги повинні мати ще й певне зовнішнє оформлення, відповідати необхідним параметрам. Форматування та редагування дитячої літератури передбачає використання набору засобів, завдяки яким книги адаптуються для дитячого сприйняття.

  Найперше, що привертає увагу дитини в новій книжці – це її обкладинка. Тому оформлення книги повинно бути яскравим і гарним, містити ілюстрації, які повністю відповідають тематиці конкретного твору. В даному випадку художнику-ілюстратору необхідно дотримуватися певного балансу, так як нецікава картинка в тьмяних тонах навряд чи приверне увагу дитини – адже в дитячих книгах розповідається не про алюмінієві вікна, установка яких вимагає безлічі однотипних ілюстрацій. Як правило, в дитячих книгах йдеться про тварин, рослини, інших дітей, яких вони хочуть бачити. У той же час надто «перевантажена» зображеннями і візуальною інформацією обкладинка не дасть концентруватися на тому, про що малюк зможе прочитати в книзі.

  В залежності від віку дитини в книзі повинно бути дотримано певне співвідношення тексту та ілюстрацій. Так, в книгах для найменших тексту має бути мінімальна кількість – від 3 до 5 рядків, все інше простір на сторінках відводиться зображень,що точно ілюструє текст. Для дітей молодшого шкільного віку в книзі витримується співвідношення приблизно 50% на 50% – дитина вже починає самостійно читати, але при цьому йому цікаві й картинки, які дають можливість не перевантажувати мозок текстовою інформацією. У книгах для дітей середнього шкільного віку, як правило, залишають невелику кількість ілюстрацій – по одній сторінці на кожен десяток друкованого тексту.

  Що стосується шрифту, то тут також є відмінності у виданнях, призначених для дітей різного віку. Чим на більш молодший вік дитини розрахована книга, тим більшим повинен бути шрифт. З одного боку, це пов’язано з тим, що діти, які вчаться читати, краще сприймають великі букви і слова, чим менше кількість слів в рядку – тим краще. З іншого ж боку, дане правило обумовлено фізіологічними особливостями – маленьким дітям легше стежити за великими літерами в рядку, вони рідко читають книгу, як годиться, тому сторінка знаходиться далеко від очей і якби там був використаний звичайний шрифт, дитина псувала б зір.

  У книгах для дітей редактори намагаються уникати різних переносів, рубрикації. У виданнях для зовсім маленьких взагалі виключені переноси, зміст, рубрикація, нумерація і т.д. Намагаються уникнути цього і в книгах для дітей старшого віку, так як вони рідко можуть встежити за номером глави, запам’ятати зміст з кількома підпунктами і т.д.

  Для друку дитячих книг повинен використовуватися тільки високоякісний папір, з хорошою поліграфією, що стане запорукою тривалої служби книги і приємного читання.

  Перед початком розробки ілюстрації важливо визначитись яким способом вона буде створена. Проаналізувавши всі варіанти було обрано векторний спосіб з подальшим перетворенням його у растрове для більш детального промальовування. Також на початковому етапі треба визначитись з роздільною здатністю зображення, а саме 300 dpi, для отримання найбільш чіткого зображення. Формат складатиме 1440х960 пікселів, як найбільш узагальнений розмір екрану гаджетів. Колірна модель – RGB, оскільки саме вона призначена для коректного виводу зображення на екран.

  На першому етапі створюються ескізи майбутніх ілюстрацій. Тут варто продумати композицію кожної з ілюстрації, розробити цікаві образи персонажів та їх оточення. Потрібно робити кілька варіантів для того щоб обрати найбільш влучні ідеї. Коли всі образи продумані, та створені ескізи, іх потрібно відсканувати для перенесення в цифровий простір для подальшої обробки. 

  Другий етап починається з роботи в Adobe Illustrator. Задаються обрані параметри формату, якості зображення та колірної моделі. У робочому просторі відкриваються ескізи та поверх них малюються векторні складові майбутньої ілюстрації. На цьому етапі потрібно визначитись з кольоровою гаммою, та доволі детально намалювати основні маси. Важливо створювати кожну деталь у окремому шарі для можливості подальшої анімації.

  Всі ілюстрації потрібно експортувати в формат pdf зі збереженням шарів. Отримані зображення відкрити в Adobe Photoshop і зробити зображення більш об’ємним за допомогою світла, тіней та рефлексів, потім домалювати дрібні деталі малюнку, в деяких випадках додати фільтри, шуми та ефекти.

  Останнім етапом створення ілюстрацій є збереження іх складових у форматі png для подальшої анімації. 

  Окремо слід розглянути анімацію ілюстрацій дитячої книги. Підготовка анімації вимагає спеціальних програмних засобів. Найбільш зручна програма для роботи над анімацією зображень є програма Adobe Flash, здатна робити як повнометражні мультфільми, так і невеликі анімаційні та інтерактивно Adobe Flash взаємодіючі деталі.

  Анімація у Flash базується на зміні ознак об’єктів, що використовуються у тій чи іншій сцені. Наприклад, об’єкти можуть зникати чи з’являтися, змінювати своє положення, форму, розмір, колір, ступінь прозорості і т. п.

  Було обрано автоматичний спосіб (механізми) реалізації анімації – коли автор створює тільки перший і останній кадри мультиплікації, а алгоритми Flash автоматично генерують всі проміжні кадри. При цьому розрізняють кілька типів tweened-анімації. Тобто анімація базується на переміщенні об’єкта та на трансформації (зміні форми) об’єкта.

  Використовуючи автоматичну анімацію не потрібно створювати кожен кадр окремо. А оскільки для програвання таких файлів Flash достатньо зберігати тільки перший і останній кадри – розмір анімованого продукту виходить набагато меншим, ніж при покадровій анімації. В той же час tweened-анімація підійде тільки для створення найпростіших сюжетів, в яких властивості об’єктів змінюються рівномірно, що якнайкраще підходить для створення електронної дитячої книги. Залишається зберегти усі необхідні файли у форматі gif та використати іх у розробці коду мобільного додатку.

  Висновок: На сьогоднішній день, дитяча аудиторія усе більше користується мобільними телефонами, планшетами та комп’ютерами. Тому для їх розвитку, необхідно створювати інтерактивні освітні мобільні додатки книжок чи ігор. 

  Художнє мистецтво набирає обертів у сфері електроніки. Художники користуються спеціальною технікою для відтворювання своїх ідей та зображень. Тому дане дослідження може стати основою для подальшого впровадження новітніх технологій у навчальний розвиваючий процес дітей молодшого віку.

Список використаних джерел

1. Безклубенко С. Д. Як робиться фільм (види і жанри). § 5. Анімаційне кіно // Питання культурології: Збірник наукових праць КНУКіМ. — 2009. — Вип. 25. — С. 13-18

2. Богуш А., Гавриш Н., Котик Т. Методика організації художньо-мовленевої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах. - Київ: Видавничий дім Слово, 2006. 

3. Веселовська Г. В. Комп'ютерна графіка: Навчальний посібник для вузів. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2004. — 582 с.

4. Г. П. Ткачук «Дитяча книжка — необхідна база розвитку інтересу до самостійного читання» — 144 с.

5. Глушаков С. В. Компьютерная графика: Учебный курс. — Харьков: Фолио, 2001. — 500 с.

6. Дабижа Г. Н. Компьютерная графика и верстка: CorelDRAW, Photoshop, PageMaker. — СПб.; М.; Х.; Минск: Питер, 2007. — 270 с.

7. Компьютерная графика. / С. В. Глушаков, А. В. Капитанчук, Е. В. Вещев, Г. А. Кнабе . — 3-е издание, дополненное и перераб.. — Х.: Фолио, 2006. — 511 с.

8. Крижанівський Б. М. Мальоване кіно України. — К.: Мистецтво, 1968

9. Крижанівський Б. М. Мистецтво мультиплікації. — К., 1981

10. Миронов Д. Ф. Компьютерная графика в дизайне: Учебник. — СПб.; М.; Х.; Минск: Питер, 2004. — 215 с.

11. Петров М. Н. Компьютерная графика: Учебник для вузов. — СПб.; М.; Х.; Минск: Питер, 2003. — 736 с.

12. Сивокінь Є. Я. Если вы любите мультипликацию. — К.: Мистецтво, 1985

13. Шупик О. Б. Мистецтво мультиплікації. — К., 1982

14. http://school.ciit.zp.ua/paint-htm/grafik.html 

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Шейдик Кароліна Артурівна 

кандидат сільськогосподарських наук

Ужгородський національний університет

м.Ужгород

Кардковач Іван

спеціаліст,

Ужгородський національний університет

м.Ужгород

Любка Олександр Степанович

 кандидат сільськогосподарських наук

Закарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція НААН м. Берегово

Савіна Олена Іванівна

 доктор сільськогосподарських наук,

професор

Ужгородський національний університет

м.Ужгород

  Анотація. У статті наведено матеріали вивчення 10 столових та 5 технічних сортів винограду за вегетаційний період 2016 року, яким наведена повна оцінка за фенологією, механічним складом, якісними показниками, транспортабельністю, приростом лози та виділено кращі для широкого використання у виробництві для одержання ранньої продукції. Наведено рекомендації щодо використання кращих сортів для одержання конвеєру виноградної продукції, сорти яких забезпечують високу продуктивність і якість з низьким рівнем ураження хворобами.

  Ключові слова: виноград, столові сорти, технічні сорти, вегетаційний період, механічний склад, продуктивність, транспортабельність, приріст лози.

  Грунтово-кліматичні умови області, рельєф місцевості подібні кращим виноградним районам європейських країн. Основні виноградники Європи розміщені на висоті 100-300 метрів над рівнем моря. Виноград в Закарпатті вирощується на схилах такого ж рівня при оптимальній сумі активних температур 3200-3800°.

  У Закарпатті вирощують традиційні та завозяться нові розповсюджені в Європі сорти винограду. Показники якості винопродукції близько стоять до показників відомих за кордоном найменувань та типів вин, особливо до вин Карпатського басейну - Угорщини, Словаччини, Румунії.

  Закарпатська область є унікальним регіоном вирощування винограду. Зона його розповсюдження складає частину передгірської та низинної ча¬стини території області, яка має різноманітний характер. За останні 10 років помітна значна зацікавленість у розвитку виноградарства та виноробства області. Наявність великих господарств з виготовлення винопродукції, розширення площ новими та відомими сортами винограду викликає необхідність оцінки наявних традиційних сортів і сортів нової селекції. Освоєння площ сортами, виведеними в останні роки, дає можливість ство¬рення нових марок вин з оптимальними технологіями виготовлення.

  На сьогодні в Закарпатті скорочуються насадження гібридних сортів. Спостерігається інтенсивний ріст площ виноградників за рахунок нових для області сортів Шардоне, Піно нуар, сортів Біанка, Черсегі фюсереш, Голубок, Антей. Розширюються площі насаджень розповсюдженими в Європі сортами Каберне, Трамінер.

  Близькість до Європейських кордонів, подібність сортової сировини, впізнаність брендових назв (Леанка, Фурмінт, Гарс Левелю, Каберне), в той же час оригінальність та індивідуальні особливості вин Закарпаття можуть сприяти проникненню конкурентоздатної винопродукції Закарпаття на європейський та світовий ринок. Насамперед, це стосується легких столових сортових білих та червоних вин. Великий попит на столові вина, на всесвітньо відомі вина токайського типу потребує розробки технологій з розширенням сортименту винограду відповідно вимогам споживачів.

  Класичний асортимент вин, які вироблялися в Закарпатті, добре відомий. Вина «Середнянське» (сорт Леанка), «Берегівське» (сорт Рислінг), «Променисте» та «Троянда Закарпаття» (сорт Трамінер) з неперевершеними якостями - кращі вина України. Нові сорти, якими розширюються площі виноградників потребують розробки технологій для нових марок. Для цього необхідно мати чітку уяву про технологічну базу сировинних ресурсів Закарпатської області, їх площ та сортименту.

  Більшість сортів вирощуються в області здавна саме європейського аборигенного походження. Технології класичного виробництва столових та десертних вин, а також вин спеціального виготовлення розроблені. Для виробництва столових вин це сорти Леанка, Мюллер Тургау, Рислінг італійський і Трамінер (комплексний сорт) Липовина та інші - десертного призначення. Для нових сортів науковці Закарпатської дослідної станції розробляють нові марки та вибір оптимальних режимів переробки винограду. Проводяться експериментальні роботи з сортами Біанка, Черсегі фюсереш, Голубок, Іршаї Олівер, Цвейгелт.

  Завезені в Закарпаття ще в 17 столітті сорти винограду Каберне, Трамінер рожевий, Рислінг рейнський, Рислінг італійський та існуючі абори¬генні сорти Леанка (Фетяска), Опорто, Кадарка та інші були переважаючими сортами регіону. Скорочення їх площ висунуло на перший план гібридні сорти Ноа, Делавар, Отелло та Ізабеллу, як сорти морозостійкі, не потребуючі витрат на захист від хвороб та шкідників і дуже врожайні. Втрата європейських винних сортів зробила гібриди основною сировиною Закарпаття. У суспільному секторі відмічено європейські сорти винограду Голубок, Піно чорний, Мерло, Сапераві - червоні сорти, цінні через вміст барвних, дубильних та інших біологічно активних речовин [1-3]. 

  Фахівцями Закарпатської дослідної станції закладено колекцію цінних сортів винограду з метою збереження зникаючих та впровадження у виробництво більш адаптованих до мінливих умов Закарпатської області [4].

  Аналізуючи фенологічні спостереження за даними сортами як за столовими так і за технічними можна відмітити наступне: фаза розпускання бруньок у столових сортів проходила з 4 по 8 квітня, а в технічних сортів з 5 по 8 квітня, фаза квітування досліджуваних нами сортів розпочалася у столових сортів 21 травня і тривала 9-11 днів, а в технічних сортів 22 травня і тривала 9-11 днів (табл. 1). Слід відмітити, що тривалість вегетаційного періоду в експериментальних перших  семи сортах проходить досить рано у стислі строки і формує групу сортів з раннім періодом дозрівання, що є дуже актуальним для вирощування винограду і підбору сортів при закладці виноградників в нашій області для одержання ранньої продукції з високими якісними показниками. Наступні досліджені сорти, як столові так і технічні, належать до сортів з середнім та пізнім періодом достигання, що є також не менш актуальним при підборі сортів і для столового конвеєра вирощування винограду.

Таблиця 1

Проходження  фенологічних фаз вегетації в днях ( 2016 рік)

  Аналізуючи показники плодоношення та врожаю можна констатувати про  перезимівлю винограду без підмерзання лози,та досить високий відсоток добре розвинутих пагонів (табл.2). Коефіцієнт плодоносності в розрізі досліджуваних столових сортів коливався в діапазоні 1,08 – 1,15, а у технічних сортів відповідно від 1,14 до 1,18. Найбільші середні показники маси грона одержано у сортів Аркадія та Флора ( відповідно 630 та 510 грамів). Найбільша середня врожайність з 1 га отримано у столових сортів Кобзар, Мускат жемчужний та Аркадія (12,4, 12,2,11,9 т/га). Сорти Перлина сабо, Спрінт, Августин та Кодрянка у результаті ураження основними хворобами винограду (мілдью,оїдіум), а також несприятливих факторів навколишнього середовища, мали менш привабливий вигляд грон та ягід, що негативно позначилося на зовнішньому вигляді винограду та якості урожаю. Серед технічних сортів винограду високу врожайність дав сорт Загрей – 6,4 т/га та Агат таїровський  – 5,2 т/га та  досить низьку продуктивність сформував сорт Ароматний  (4,0 т/га).

Таблиця 2

Облік показників плодоношення та врожаю винограду ( за 2016 рік)

  За показниками механічного складу грон середня кількість ягід в гроні  більше ніж 100 ягід складала у сортів Мускат жемчужний, Кодрянка та Кобзар, а в інших  семи сортів менше 100 ягід (табл. 3). Середній показник маси 100 ягід 510 грам в сорті  Аркадія, а у всіх інших сортах від 245 до 484 грам (100 ягід).  За виходом соку кращим відмічено сорти Перлина сабо, Спринт, Мускат жемчужний та Смена, вихід соку у яких складав вище 40%, інші були досить низькопродуктивними. Серед технічних сортів за виходом соку виділились сорти Мускат одеський (61,7 %), Загрей (56,4 %) на фоні стандарту Голубок , який забезпечив вихід соку лише 47,2 %.

  За середньою масою 100 ягід у столових сортів виділились сорти Кобзар (512 г), Аркадія (510 г), та Флора (484 г). Середня маса 100 ягід  серед технічних сортів була найменшою  у сорту Ароматний - 62 г та найбільша у Голубок- 136 грами. 

  Хімічний аналіз соку ягід в розрізі столових сортів за показниками масової концентрації цукрів коливався від 16,0 до 17,5г/100см3, а масова концентрація кислот від 6,3 – 7,7 г/дм3 (табл. 4). Показник ГАП виявився високим у сорту  Восторг(26,1).   

  Дегустаційну оцінку 6,8 і вищу отримали 8 столових сортів, лише сорти Перлина сабо і Спринт виявились з низькими смаковими якостями. З технічних сортів найвищий показник масової концентрації цукрів був визначений сорту Загрей - 17,9г/100см3, показник масової концентрації кислот 6,2г/дм3, у інших сортів ці показники трохи менші. За даними хімічного аналізу та дегустаційної оцінки столових сортів слід відмітити, що мікродини виноградарства Закарпатської області є оптимальними для одержання високої якості продукції та оптимального урожаю, що дасть можливість надалі розвивати цей напрям діяльності з одержанням високої ефективності [5]. Надалі слід добирати сорти винограду з нижчим рівнем ураження хворобами, що дасть можливість використовувати екологічно ощадні технології без зниження продуктивності та якості. Хоча в деяких мікрозонах уже розпочато виробництво кошерних екологічно чистих вин, які значно дорожчі за звичайний вид виробництва.

Таблиця 3

Механічний аналіз грон винограду(за 2016 рік)

Таблиця 4

Хімічний аналіз соку ягід досліджуваних сортів (2016 рік)

  Одним з основних показників, які характеризують столові сорти, є їхня транспортабельність. У процесі досліджень транспортабельність виявилась середньою за навантаженням на ягоди у сортів Кобзар і Флора (понад 1000 гр.), а найменша у Перлина Сабо, Мускат жемчужний (605 та 625 г.). Максимальне навантаження було у сортів Флора і Кобзар (141 та 1340 г.) ( табл. 5 ). Серед вивчених сортів високою транспортабельністю характеризуються лише Флора і Кобзар, що забезпечить транспортування урожаю на більші відстані, хоча Закарпаття туристична область і урожай винограду продається біля площі вирощування за високими цінами. Така картина свідчить про дуже низький рівень розвитку столового виноградарства і на цей вид діяльності слід звернути особливу увагу.

Таблиця 5

Транспортабельність столових сортів винограду ( 2016 рік)

  Показник середньої довжини пагонів серед  досліджуваних сортів склав більше 200 см., крім Перлина Сабо, Ароматний,Агат Таїровський, Мускат Одеський (табл. 6).Об’єм однорічного приросту всіх сортах перевищив показник 20 метрів, крім сортів Агат Таіровський, Мускат Одеський (16,9 і 19,5м),а  сортів Смена, Августін, Голубок, Загрей приріст складав більше 30 метрів. Середній діаметр пагону  столових сортів склав від 8,5 до10,4 мм, а  технічних від 8,3до 10,1мм. Отже, технологічне забезпечення цих сортів дозволяє забезпечити відповідний високий приріст лози з високим рівнем визрівання, що забезпечить зимостійкість та продуктивність плодової ланки на наступний урожай.

Таблиця 6

Показники приросту лози ( 2016 рік)

  Висновки. За вегетаційний період 2016 року проведено оцінку 10 столових та 5 технічних сортів винограду, яким наведена повна оцінка за фенологією, механічним складом, якісними показниками та транспортабельністю, приростом лози та виділено кращі для широкого використання у виробництві. Для одержання ранньої продукції слід використовувати сорти Перлина Сабо, Спринт, Аркадія, Флора, Восторг, Мускат жемчужний та  Кодрянка, тривалість вегетаційного періоду яких складає не вище 126 днів, що дозволяє забезпечити високу якість продукції для столового використання.

Література.

1. Скляр С.І. Екологічні проблеми сучасного виноградарства С.І. Скляр // Вісник аграрної науки.- 2011.- С.44-46.

2. Попович О.І., Любка О.С. Збереження генофонду сортів винограду Закарпатської області // Матеріали міжнародної конференції присвяченої 150-літтю з дня народження В.Е.Таїрова.- Одеса.- 2009.- С.53-54.

3. Любка О.С. Сортоизучение сортов винограда селекции Института «Магарач» в условиях Закарпатской области // материалы международной конференции.- Анапа, 2010.- С. 144-149.

4. Науковий звіт лабораторії багаторічних насаджень Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції за 2016 рік. С.В.Б акта, 2016.- 56с.

5. Фуркевич В. Ориентири качества: от сирья до вина / В. Фуркевич // Сад, виноград і вино України. – 2000. - №7-9. – С.20-21.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

УДК 632.523:636.083.314:631.95

Бондар Людмила Пилипівна

кандидат біологічних наук, доцент,

 державний аграрний університет

м.Одеса

  Проаналізовано строки появи та вплив отруйних рослин пасовищного біогеоценозу на сільськогосподарських тварин. Запропоновані заходи боротьби і способи попередження отруєнь отруйними рослинами тварин на пасовиськах.

  Ключові слова: пасовищні біогеоценози, лікарські, кормові, шкідливі та отруйні рослини, токсикози, кормові отруєння.

  Більшість трав’яних біогеоценозів (культурні і природні) використовуються для випасу с.-г. тварин, тому вони мають велике народногосподарське значення. 

  В пасовищних біогеоценозах проростають як кормові так і отруйні рослини. Кормова цінність сіножатей (лугів) і пасовищ іноді сильно знижується від проростання на них отруйних і шкідливих рослин. Переважна частина отруйних і шкідливих рослин поширена на сирих луках і пасовищах, а також вони ростуть на пасовищах з низькою продуктивністю [1].

  Кормові отруєння тварин, що викликані отруйними рослинами, приносять значну шкоду тваринництву: хвороби тварин або їх загибель. Це пов'язано з тим, що через отруєння отруйними рослинами з року в рік гине досить велика кількість тварин різних видів, і крім того, відбувається значна втрата сільськогосподарської продукції і зниження працездатності тварин після їх одужання.

  Кормові отруєння, пов'язані з отруйними рослинами можуть іноді викликати отруєння і у людей, що споживають м'ясо і інші продукти сільськогосподарських тварин, що отруїлися [2].

  В процесі тривалої еволюції тварини придбали здатність вибирати і поїдати корисні для організму види трав, залишаючи шкідливі – колючі і отруйні рослини. Ця життєво важлива фізіологічна реакція, забезпечує екологічно оптимальне годування тварин може змінюватись під впливом екологічних факторів. Але, смакова вибірковість у диких тварин виражена сильніше, ніж у свійських, тому ризик отруєння свійських тварин значно вищий.

  Часто токсикози реєструються весною. Це пояснюється тим, що в зимовий період тварини не отримують свіжого, зеленого корму тому в перші дні з жадністю поїдають соковиту траву, в тому числі і отруйні рослини. Крім того, отруйні рослини бувають і в сіні, силосі, сінажі, а насіння їх у фуражному зерні. 

  Збираючи гербарій на луках і пасовищах, у лісі і в полі, необхідно вивчити, коли саме цвітуть призначені для збору види трав на протязі вегетаційного періоду. Це потрібно знати для того, щоб можна було своєчасно вжити заходів боротьби з шкідливими і отруйними травами.

  Основна маса отруйних, лікарських і шкідливих трав росте і розвивається в весняно-літній період. Особливо важливим періодом у появі їх є кінець квітня - початок травня. В цей час необхідно бути особливо уважним, тому що весною худоба, виходячи на пасовище чи вигін, з жадобою кидається на різну зелень, поїдаючи трави, які літом і восени вона обходить. За період з кінця квітня або з початку травня з'являється і зацвітає основна маса отруйних і лікарських рослин.

  В березні і пізніше зацвітають такі рослини: копитняк європейський (Asarum europaeum L.), пшінка весняна (Ficaria verna Huds.), анемона дібровна ( Anemone nemorosa L.), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides L.).

  В квітні цвітуть: горицвіт весняний (Adonis vernalis L.), прострiл чорніючий (Pulsatilla nigricans Storck), калюжниця болотна (Caltha palustris L.), хвощ польовий (Equisetum arvense L.), первоцвіт лікарський (Primula officinalis L.), конвалія травнева (Convallarea majalis L.).

  На забур'янених ділянках лісів, ярів, пустирів зацвітає чистотіл великий (Chelidonium majus Z.). Вся ця група рослин належить до отруйних і лікарських.

  В травні також цвіте значна кількість отруйних і лікарських рослин: анемона лісова (Anemone sylvestris L.), кульбаба звичайна (Taraxacum officinale Webb.ex Wigg), гусячі лапки (Potentilla anserina L.), жовтець їдкий (Ranunculus acris L.), жовтець повзучий (Ranunculus repens L.).

  До кінця травня і на початку червня на луках і в лісах зацвітають: кірказон звичайний (Aristolochia clematitis L.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), блекота чорна (Hyoscyamus niger L.) і багато видів молочаю.

  У липні зацвітає більшість рослин родин пасльонових, зонтичних, хрестоцвітих, а також чемериця біла (Veratrum album L.), цикута отруйна (Cicuta virosa L.) та інші рослини.

  У серпні - жовтні з отруйних і лікарських рослин зацвітають полин гіркий (Artemisia absinthium L.), мишій сизий (Setaria glauca L.), тютюн (Nicotiana tabacum Z.), махорка (Nicotiana rustica L.). В цей період продовжують цвісти і ті рослини, що зацвіли пізніше.

  Наведений календар дає можливість орієнтуватися в природі при зборі отруйних, лікарських і шкідливих рослин.

  Захист тварин від захворювань у літній пасовищний період є складною еколого-ветеринарною проблемою, яка стосується багатьох аспектів діяльності ветеринарних спеціалістів. Пасовища для випасання тварин — це БГЦ як екологічний чинник, який впливає на стан трави і ґрунту. Поїдаючи траву, тварини задовольняють потреби організму в корисних речовинах, мінеральних солях, амінокислотах і вітамінах, в яких містяться БАР. Ветеринарні фахівці роботу щодо прогнозування захворюваності тварин, які переходять на пасовище, починають заздалегідь: попередньо оглядають пасовища, виявляють наявність чагарників, місць поховання трупів, благополуччя місць щодо ґрунтових інфекцій (сибірка, емкар, брадзот, стовбняк та ін.), стан місцевості, рівень ґрунтових вод. в перші дні випасу після зимового утримання тварин бажано випасати тварин на ділянках де отруйних рослин зустрічається мінімальна кількість. Випасання голодних, виснажених тварин примушує їх на вимушене поїдання отруйних рослин з усіма небажаними наслідками [3, с.129-134].

  Особливу увагу звертають на наявність у траві шкідливих (ковила, пустирник), отруйних (люпин, жовтець, черемиця, дурман та ін.) рослин. Ці рослини можуть стати причиною травмування слизової оболонки рота, шкіри, скелетних м'язів, а іноді внутрішніх органів. Деякі види рослин засмічують шерсть овець і кіз. До таких рослин належать: бодяк ланцетоподібний, волошка розкидиста, дурнишник звичайний і колючий (городній реп'ях), липучка звичайна, лопух повстяний (реп'ях), гострик простягнена, тирса (ковила волосиста), чорнокорінь лікарський, мишій кільчастий. Отруйні рослини, за даними І. А. Гусиніна [4, с.20-40], можуть викликати отруєння з клінічною картиною ураження ЦНС: токсикози — з ознаками ураження серцевого м'язу; впливати на якість тваринницької продукції (гіркий смак молока, часниковий запах та ін.).

  За клінічною картиною отруєння людей і тварин токсичні рослини поділяють на такі групи.

І. Рослини, що спричиняють появу переважно симптомів ураження центральної нервової системи (ЦНС).

1. Рослини, що спричиняють збудження ЦНС: блекота чорна, дурман звичайний.

2. Рослини, що спричиняють збудження ЦНС і водночас діють на серце, травний тракт, нирки: калюжниця болотна, жовтець.

3. Рослини, що спричиняють при гнічення і параліч ЦНС: болиголов плямистий, хвощ польовий, чистотіл великий.

4. Рослини, що спричиняють пригнічення і параліч ЦНС і водночас діють на травний тракт: хвилівник звичайний.

II. Рослини, що спричиняють переважно ураження шлунково-кишкового тракту: ластовень російський, переступень білий, молочаї, мильнянка лікарська, паслін солодко-гіркий.

III. Рослини, що спричиняють переважно ураження серця: горицвіт весняний, наперстянка пурпурна, конвалія травнева.

  До рослин, гнітючих і паралізуючих центральну нервову систему, відносяться: мак дикий самосійка, чистотіл великий, плевел п’янкий, жабрій ладанний, чистець прямий. До рослин, що викликають пригнічення і параліч центральної нервової системи і одночасно вражаючим шлунково-кишковий тракт, відносяться: аконіт протиотруйний, сокирки польові, чемериця біла, хвилівник звичайний, болиголов плямистий, гармала звичайна. Рослини, що викликають ураження органів дихання та травного тракту тварин: гірчиця польова, хрінниця пронизанолиста, різушка отруйна, редька дика. До рослин, що викликає ураження серця тварин, відносяться: вороняче око звичайне, горицвіт весняний, конвалія травнева, наперстянка пурпурна, тюльпан Шренка та ін.. Рослинами, що викликають ураження печінки у тварин, є жовтозілля Якова, люпин жовтий. Рослинами, вражаючими нирки і сечовидільні шляхи у тварин, є ластовень лікарський.

  Водночас боротьба з природними заростями отруйних рослин не завжди виправдана, тому що вони можуть входити до категорії рідкісних та зникаючих (занесених до Червоної книги), практично цінних (джерела лікарських, інсектицидних тощо). Багато з них є корисними компонентами природних екосистем (нектароносні, мікоризоутворюючі, лікарські для багатьох тварин тощо). Катастрофічне зменшення генофонду і площі поширення сировинних рослин у результаті антропічного впливу, а також активна боротьба з бур'янами і шкідливими рослинами примушують створювати спеціалізовані плантації деяких отруйних рослин (блекоти чорної, дурману звичайного та ін.).

  Основними заходами боротьби з отруйними та шкідливими рослинами на сінокосах і пасовищах є прополка або скошування в ранні фази вегетації, підсів насіння бобово-злакових трав, в окремих випадках - застосування гербіцидів або переорювання засмічених ділянок, поверхневе і корінне поліпшення луків і пасовищ.

Література:

1.Бурда Р.И. Антропогенная трансформация флоры. – К.: Наук. думка, 1991. – 168 с.

2.Уразаев Н.А. Профилактика болезней животных на пастбищах Нечорнозем’я. – Л.: Колос, 1983. – 192 с.

3.Бондарь Л.Ф. Ядовитые растения пастбищных биогеоценозов и их влияние на организм животных// Аграрний вісник Причорномор’я. Ветеринарні науки: Зб. Наук. Пр. – Одеса: ОДАУ, 2006. – Вип. 33. С. 129-134.

4.Гусынин И.А. Ядовитые растения и вызываемые ими отравления сельскохозяйственных животных. Госиздат с.-х. литературы. М., 1958. С.20-40.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Шатохин Владимир Михайлович,

профессор, доктор технических наук,

Национальный университет строительства и архитектуры,

Украина, Харьков

Шаповалов Александр Васильевич,

доцент, кандидат технических наук,

Национальный фармацевтический университет,

Украина, Харьков

Кутовая Ольга Вячеславовна, доцент,

кандидат технических наук,

Национальный фармацевтический университет,

Украина, Харьков

  В статье предлагается новый подход по созданию экономичного универсального алгоритма расчета нелинейных колебаний произвольных цепных дискретных систем в рамках метода гармонической линеаризации. В его основе лежит представление уравнений движения с помощью импульсно-частотных характеристик (ИЧХ) в интегральной форме. Число нелинейных интегральных уравнений оказывается в этом случае равным числу нелинейностей и не зависит от размерности линейных контуров модели.

  Ключевые слова: нелинейные колебания, импульсно-частотные характеристики, амплитуда деформаций, нелинейные модели, жесткость нелинейного соединения.

  При исследовании установившихся колебаний в нелинейных моделях механических систем хорошо зарекомендовал себя метод гармонической линеаризации. В предположении, что при гармоническом возмущении изменения обобщенных координат носят характер, близкий к гармоническому, осуществляется линеаризация модели и решение задачи сводится к решению систем нелинейных уравнений. Трудоемкость задачи существенно зависит от порядка системы, что всегда делает целесообразным его уменьшение. Особую актуальность этот вопрос приобретает в оптимизационных задачах. Так как в большинстве практических задач, например, при исследовании динамики машинных агрегатов с ДВС, число нелинейностей существенно меньше размерности линейных контуров, то в указанной системе уравнений большая их часть оказывается линейными. С учетом сказанного, естественным в этом случае оказывается прием последовательного исключения линейных уравнений. Алгоритмы редукции ориентированы на простые цепные системы с одним нелинейным соединением. 

  В ряде работ [1, 2, 3], посвященных динамическому синтезу силовых передач машин с нелинейным силиконовым демпфером, при решении задачи анализа использовался алгоритм расчета вынужденных колебаний, основанный на методе редукции масс системы, предложенном И. Ш. Нейманом [4]. Алгоритм является достаточно быстродействующим, так как позволяет свести решение задачи о вынужденных колебаниях нелинейной многомассовой системы к задаче о вынужденных колебаниях эквивалентной двухмассовой системы. Это обстоятельство и обусловило применение его в задачах оптимизации, требующих многократного решения задачи анализа. Однако при использовании процедуры редукции не удается автоматически настроить алгоритм на решение задачи анализа дискретной системы произвольной структуры с несколькими нелинейностями, что, естественно, сужает границы его применения.

  Предложен новый подход по созданию экономичного универсального алгоритма расчета нелинейных колебаний произвольных цепных дискретных систем в рамках метода гармонической линеаризации. В его основе лежит представление уравнений движения с помощью импульсно-частотных характеристик (ИЧХ) в интегральной форме [5]. Число нелинейных интегральных уравнений оказывается в этом случае равным числу нелинейностей и не зависит от размерности линейных контуров модели.

  Уравнения движения записываются в виде

  где    – вектор деформаций нелинейных соединений (тр – знак транспонирования); 

  Т – период колебаний;

    – нелинейная вектор-функция, причем   ;

 – нелинейная характеристика j-го нелинейного соединения;

   и    – коэффициент жесткости и линейная часть упругого момента в j-м нелинейном соединении;

 – матрица ИЧХ линеаризованной модели, у которой нелинейные соединения заменены линейными с коэффициентом жесткости  , 

 ;

  – вектор-функция реакций линеаризованных нелинейных соединений на внешнее возмущение ( в рассматриваемом случае – гармоническая функция.

  Как и при традиционном подходе, предполагается, что решения нелинейных интегральных уравнений при моногармоническом возмущении с достаточной точностью описываются выражениями

 ,

  где  – средняя деформация,  ,   – соответственно косинусная и синусная амплитуды основной гармоники деформации j-го нелинейного соединения.

  С учетом этого, представляя ИЧХ и нелинейные функции соответствующими рядами Фурье, удалось показать, что решение системы нелинейных интегральных уравнений может осуществляться по следующему алгоритму.

  Задаются начальные значения амплитуд деформаций нелинейных соединений  ,  . По ним с помощью уравнений

  определяются средние деформации   , а затем с помощью формул

  ,

 Где   

  определяются эквивалентные жесткости.

  После этого решается система линейных алгебраических уравнений

 ,

  где

  а элементы матрицы Н выражаются через   и основные гармоники ИЧХ (их нахождение не требует специального алгоритма построения ИЧХ) и определяются  , а, следовательно, и новые амплитуды 

  Задача будет решена, если указанные амплитуды окажутся одинаковыми (на практике отличающимися на малую заданную величину). Это удобно сделать, организовав поиск минимума функции невязки

  число переменной которой равно числу нелинейностей. Принципиальным является то, при каждом вычислении функции невязки необходимо решать систему линейных алгебраических уравнений порядка 2s, а при традиционном подходе – порядка 2n, где n – число обобщенных координат.

  Разработаны рациональные приемы реализации отдельных этапов предлагаемого алгоритма:

- получение основных гармоник ИЧХ без специального алгоритма;

- нахождение указанных гармоник ИЧХ, элементов вектора G и амплитуд колебаний каждой массы на данной частоте с использованием только одного разложения матрицы системы линейных алгебраических уравнений порядка 2n на две треугольные;

- нахождение нулевого минимума функции невязки;

- использование простых приближенных формул для определения средней деформации и эквивалентной жесткости нелинейного соединения.

Рассмотренный алгоритм был использован для расчета вынужденных колебаний в многомассовой модели машинного агрегата с ДВС.

Литература:

1. Оптимизация крутильных систем с силиконовым демпфером./В.Н. Карабан, А.В. Шаповалов, В.М. Шатохин и др. //Динамика и прочность машин.1981. Вып. 34. С. 89-93.

2. Шаповалов А.В. Об эффективности алгоритма динамического синтеза, основанного на методе инвариантных точек. // Динамика и прочность машин.1987. Вып. 45. С. 58-61.

3. Шаповалов А.В., Шатохин В.М. Об алгоритме расчета оптимальной вязкости силиконового масла в демпфере крутильных колебаний. //Динамика и прочность машин.1987. Вып. 46. С. 72-74.

4. Нейман И.Ш. Крутильные колебания многомассовых нелинейных систем. – М.: Оборон-из,1947. – 132 с.

5. Шатохин В.М., Штейнвольф Л.И. О построении обобщенных импульсно-частотных характеристик механических систем. // Динамика и прочность машин.1988. Вып. 48. С. 88-93.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Марчій-Дмитраш Тамара Михайлівна 

кандидат педагогічних наук, доцент

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Україна

Івано-Франківськ

  Анотація: У статті проаналізовано основні форми організації навчальної діяльності дітей дошкільного віку у процесі вивчення ними іноземної мови за кількістю учасників навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна) та за зовнішніми характеристиками навчального процесу (заняття, гра, тощо). Коротко охарактеризовано специфіку заняття з іноземної мови в ДНЗ. Акцентовано на необхідності врахування психологічних особливостей дошкільників у процесі організації різних форм навчальної діяльності.

  Ключові слова: форма, навчальна діяльність, дошкільний навчальний заклад, дитина дошкільного віку, іноземна мова, вчитель іноземної мови, заняття, гра.

  Актуальність дослідження форм організації навчальної діяльності дітей дошкільного віку у процесі вивчення ними іноземної мови пов’язана з формуванням пізнавального інтересу, розвитком інтелекту, пам’яті, мислення, творчих здібностей, а також з необхідністю поступового формування готовності у дошкільників до використання іноземної мови як засобу комунікації, що в сучасних умовах демократизації та євроінтеграції набуває вагомого значення. Окрім того, дошкільний вік є найбільш сензитивним періодом для вивчення іноземної мови, а раннє навчання мови передбачає адаптацію дитини в початковій школі.

 Проблеми організації навчальної діяльності дітей дошкільного віку у процесі вивчення ними іноземної мови досліджували: С. Будак (формування готовності студентів до іншомовної діяльності з дошкільниками), Л. Глушок  (педагогічна практика із додаткової спеціалізації «Вчитель англійської мови в ДНЗ і початковій школі»), Ю. Сищенко (практичний матеріал для проведення інтегрованих занять з англійської мови), Т. Шкваріна (методика навчання іноземної мови дошкільників) та інші.

  На основі аналізу наукових праць навчальну діяльність в контексті нашого наукового пошуку розуміли, насамперед, як взаємодію вчителя іноземної мови й дітей дошкільного віку, яка забезпечує формування їх іншомовних знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних інтересів (у процесі вивчення іноземної мови). 

  Вченими виокремлено різні підходи до конкретизації форм організації навчальної діяльності з іноземної мови. Для нашого дослідження актуальною є класифікація таких за кількістю учасників навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна) та за зовнішніми характеристиками навчального процесу (заняття, гра) (В. Андрєєв, І. Харламов та інші) [4, с. 7]. Так, індивідуальну форму роботи спрямовано на самостійне виконання дитиною навчальних завдань із опосередкованою або безпосередньою допомогою вчителя. На початковому етапі вивчення іноземної мови зазначену форму використовують рідко, оскільки дошкільники ще не впевнені у своїх здібностях до оволодіння мовою. Індивідуальну форму можна реалізувати, наприклад, передбачивши роботу з книгою, комп’ютером тощо. Така форма сприяє формуванню самостійності, творчого підходу до вирішення завдань.

  Парна форма організації навчальної діяльності має переваги, коли дитина засвоїла інформацію і може обмінятися нею з іншим. Прикладами можуть бути переказування та складання діалогів з іноземної мови тощо. Це сприяє формуванню знань і вмінь, комунікативної компетенції.

  Проблемам організації групової навчальної діяльності дітей присвячено дослідження О. Ярошенко. Однією з особливостей такої діяльності є те, що діти, об’єднуючись в групу, узгоджуючи свої дії, сприяють виникненню так званого “групового ефекту”, коли результат діяльності групи стає вищим за загальну суму результатів індивідів. Для цього важливо, щоб учасники мали бажання спільно вирішувати навчальні завдання, хоча б половина дітей була готова виконувати начальні дії, співпрацювати один з одним [6, c. 25]. Таку форму можна використовувати, наприклад, у іграх.

 Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає виконання всіма спільного завдання під керівництвом педагога. Таку форму роботи використовують під час розповіді, пояснення тощо для ефективної праці всієї групи, часто – для закріплення нових знань. Поєднуючи її з завданнями творчого характеру, можна активізувати всіх учнів. Проте така форма зорієнтована на співпрацю з дітьми з високим рівнем володіння іноземною мовою. 

  За зовнішніми характеристиками навчального процесу виокремлено такі форми: заняття, консультацію, гурток, конкурси.

  Основною формою організації навчання іноземної мови в ДНЗ є заняття, специфічними особливостями якого є мовленнєва спрямованість, комплексність, використання ігор та опора на рідну мову дітей. Так, мовленнєва спрямованість заняття з іноземної мови полягає у формуванні основ іншомовного спілкування, мовленнєвих навичок і вмінь згідно з програмою, спілкування за допомогою комунікативних вправ, навчальних ігрових ситуацій, наочності. Комплексність заняття з іноземної мови базується на взаємозв’язку різних видів мовленнєвої діяльності. Разом з тим, вивчення іноземної мови відбувається на основі засвоєної системи рідної мови. Тому вчитель повинен організувати навчальну діяльність так, щоб діти могли опиратися на здобуті знання [5, с. 22], не боялися спілкуватися. 

  Дидактичні ігри у навчанні іноземної мови в ДНЗ використовують з метою розвитку всіх психічних процесів дітей, їх інтелекту, кмітливості. Дидактична гра, поєднуючи навчальний та ігровий аспекти, дає змогу педагогу навчати лексики, фонетики, граматики іноземної мови, відпрацьовувати комунікативні навички. Дошкільники із задоволенням виконують ігрові дії, засвоюючи при цьому іншомовний матеріал. 

  Додаткові заняття (вправи) та консультації використовують епізодично, допомагають дошкільникам, які мають прогалини у засвоєнні іноземної мови. Вони відбуваються у формі співбесіди з однією дитиною чи з групою дітей в позанавчальний час, сприяючи поглибленню їх знань, розвитку інтересів.

  Ефективною формою організації навчальної діяльності є гурток з іноземної мови. Засідання гуртка проводиться в більшості випадків один раз на тиждень. Основна мета гуртка – створення позитивної мотивації до вивчення іноземної мови.  Однією з форм ефективної організації навчальної діяльності може бути ігровий гурток, основною метою якого повинне бути удосконалення мовної і мовленнєвої компетенції дошкільників, основний метод навчання та засіб пізнавальної діяльності – гра. Задоволення від участі в грі сприяє швидкому засвоєнню інформації, формуванню вмінь та навичок. Дітям дошкільного віку легко імітувати інтонацію, працювати хором, вони хочуть спілкуватися, випробовувати свої знання на практиці. Поєднання ігрової, навчальної і рухової діяльності забезпечує бажання пізнавати нове і вчити іноземну мову [2, с. 92–93], поповнює їх активний словник, допомагає позбутися страхів у спілкуванні нерідною мовою, сприяє досягненню високих результатів у її вивченні. 

  Ефективність використання певної форми навчальної діяльності залежить від учителя, його організаторських умінь, здатності забезпечити активність і результативність вивчення іноземної мови на основі співпраці з дітьми. Для підвищення ефективності вивчення іноземної мови слід поєднувати різні форми навчальної діяльності. Основними критеріями вибору є зміст навчального матеріалу, етап вивчення іноземної мови, рівень володіння дітьми нею, специфіка вивчення іноземної мови в ДНЗ, організаторські й комунікативні здібності педагога. 

  Організовуючи навчальну діяльність, вчитель іноземної мови повинен ураховувати психологічні особливості дошкільників і відповідно коригувати свою поведінку для створення розвивального навчального середовища. Доцільно дозволяти дітям допускати помилки; використовувати прийоми так званого інструментального навчання (розфарбовування, складання, наклеювання, вирізання тощо) із коментарями іноземною мовою; уникати повторення однакових видів діяльності, оскільки це призводить до втрати інтересу; заздалегідь готувати додаткові навчальні завдання для дітей, які працюють швидше і ефективніше за інших; застосовувати змагання у навчанні (це активізує дітей, підвищує увагу тощо); забезпечити перебування дітей у мовному середовищі, розмовляючи якомога більше іноземною мовою; використовувати дидактичні ігри з метою зацікавлення у вивченні іноземної мови, враховуючи потребу дошкільників у ігровій діяльності.

  Серед основних проблем організації навчання іноземної мови у ДНЗ  виявлено недостатню сформованість пізнавальної самостійності і монологічного мовлення іноземною мовою дітей дошкільного віку; необхідність постійного мотиваційного забезпечення навчальної діяльності; недосконале технічне та матеріальне забезпечення процесу навчання; недостатній рівень готовності вчителів іноземної мови ефективно організовувати навчальну діяльність дітей дошкільного віку.

  Перспективи подальших досліджень вбачаємо в аналізі методів і засобів, сприятливих для ефективного вивчення іноземної мови дошкільниками. 

Література:

1. Казачінер О. С. Усі заняття з англійської мови в ДНЗ (за базовим компонентом дошкільної освіти) / Казачінер О. С. – Х. : Вид. група «Основа», 2014. – 285 с.

2. Калініна Л. В. English After Classes : методичний посібник для позакласної роботи на початковому етапі загальноосвітньої школи : у 3 кн. Кн. 1 / Л. В. Калініна, І. В. Самойлюкевич, Л. І. Березенська. – Харків : Веста : Ранок, 2003. – 192 с.

3. Марчій-Дмитраш Т. М. Навчання іноземної мови дітей дошкільного віку: Навчально-методичний посібник / Марчій-Дмитраш Т. М. – Івано-Франківськ : Видавець Кушнір Г. М., 2015. – 64 с.

4. Матішак М. В. Варіативність організаційних форм навчальної діяльності учнів 6–7-річного віку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.09 “Теорія навчання” / М. В. Матішак. – К.,   2008. – 20 с.

5. Роман С. В. Планування та аналіз навчального процесу з іноземної мови у початковій школі (на матеріалі англійської мови) : навч. посібник / Роман С. В. – Горлівка : ГДПІІМ, 2003. – 108 с. 

6. Ярошенко О. Г. Педагогічні основи групової навчальної діяльності школярів (на матеріалі вивчення хімії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук : спец. 13. 00. 01 “Теорія та історія педагогіки”; 13.00.02 “Теорія та методика навчання (хімії)” / О. Г. Ярошенко. – К., 1998. – 33 с.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

(на прикладі вивчення математичних дисциплін)

Жовтоніжко Ірина Миколаївна

доцент, кандидат педагогічних наук, 

Національний фармацевтичний університет, 

Україна, м. Харків

Бойко Людмила Юріївна

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 

Україна, м. Харків

  Анотація: стаття присвячена актуальній проблемі формування наукових знань ціннісного наповнення у здобувачів вищої освіти. На основі аналізу наукових досліджень розкрито сутність поняття наукових знань, науково обґрунтовано необхідність їх формування у студентів вищої школи під час вивчення математичних дисциплін.

  Ключові слова: формування наукових знань, цінність, здобувачі вищої освіти, математичні дисципліни.

  На сьогодні наша держава переживає часи радикальних соціально-економічних та культурних перетворень, що значно впливає на підготовку майбутніх фахівців в системі вищої освіти. Дійсно, відповідно до сучасних умов кожен кваліфікований фахівець повинен уміти ініціативно, творчо мислити, самостійно поповнювати свої знання та своєчасно використовувати їх у професійній діяльності, а також адекватно оцінювати суспільні явища та події, обрати правильний варіант поведінки. Тому формування наукових знань студентів вищих навчальних закладівна сьогодні є нагальною проблемою.

  Доцільно зауважити, що певний внесок у дослідження проблеми формування наукових знань молоді зробили А. Аміров, К. Ахіяров, Г. Ачкасова, Г. Єскіна, О. Набока, М. Шехтер, Ю. Шрейдер та інші. Причому важливо відзначити, що поняття «наукові знання» у науково-педагогічних дослідження визначаютьсяпо-різному. Зокрема, І. Марєв зазначає, що знання є результатом пізнання навколишнього світу, відображення якостей та властивостей певного об’єкта у свідомості людини і виступають найвищою гарантією при вирішенні всіх проблем життєдіяльності [1]. На думку Ю. Шрейдера, наукові знання є системою знань, що створює підґрунтя для творчості, диктує найбільш доцільну поведінку та є найвищою гарантією під час розв’язання проблем власного існування, забезпечує загальнокультурну підготовку, розуміння значення загальнолюдських цінностей, удосконалення норм і культури спілкування [3]. 

  На нашу думку, знання є результатом пізнання об’єктивного світу, тобто колективним досвідом людства, представленим у суспільній формі. У знаннях відображені предмети, явища навколишнього світу, їхні властивості, зв’язки й відношення між ними, закономірності їхнього розвитку. Знання є тим засобом, що дозволяє особі, яка володіє ними, адекватно поводитися в реальному світі, впливати на нього й перетворювати його відповідно до поставлених цілей. Окрім того, для молоді знання − це також навчальний матеріал для засвоєння основ наук. У межах кожного навчального предмета знання виражені у фактах, поняттях, законах і наукових теоріях, викладених як певна система, в якій відображаються реальні предмети, процеси, явища навколишнього світу. 

  Аналіз наукових джерел показав, що математичні дисципліни мають значні потенційні ресурси для формування наукових знань майбутніх фахівців. Так, В. Сєріков, звернув увагу, що математикаяк наука створює значні потенційні можливості для формування наукових знань. Адже в процесі вивчення математичних дисциплін викладач може і навіть повинен цілеспрямовано формувати у молодих людей ціннісне ставлення до навколишнього світу. Він вважає, що під час вивчення математичних дисциплін необхідно організовувати особистісно-орієнтовану діяльність та створювати певні виховні ситуації. Іншими словами, доцільно молодим людям пропонувати навчальні завдання, які мають не тільки освітню, але й «гуманістичну» проблему. У цьому випадку завдання вважається виконаним, якщо особою, крім знаходження дидактично правильної відповіді, водночас є «адекватно усвідомленою соціальна значущість, дана морально вірна оцінка предмету завдання та здобутим висновкам» [2, с. 196-197].

  У силу вищевикладених думок вважаємо, що кожному викладачу під час викладання навчальних дисциплін математичного циклу необхідно максимально повно використовувати усі можливості зазначених дисциплін, щоб результативно впливати на формування наукових знань студентів ціннісного спрямування.

  Опишемо власний досвід викладацької діяльності у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна та Національному фармацевтичному університеті України щодо формування наукових знань студентів у процесі здобуття ними вищої освіти. За результатами нашого дослідження, для надання науковим знанням ціннісного характеру, необхідно дотримуватися таких вимог. Вважаємо, що провідними є такі.

1. Для посилення світоглядної спрямованості матеріалу математичних дисциплін, забезпечення позитивного педагогічного впливу на створення у студентів цілісної соціокультурної картини світу широко використовувати факти з інших наукових галузей, забезпечувати тісні міжпредметні зв’язки. 

2. Для можливості кращої реалізації ціннісного компоненту наукових знань застосовувати різноманітні активні форми навчання, що можуть стимулювати у студентів самостійний аналіз альтернативно можливих наукових підходів чи варіантів розв’язання певної проблеми, ретельний вибір конкретних з них, пошук достовірних аргументів для пояснення власного вибору.

3. Для усвідомлення студентами збільшення значущості ціннісного наповнення наукових знань з математичних дисциплін на сучасному етапі розвитку суспільства організовувати сумісні обговорення найбільш актуальних наукових проблем.

  Для підвищення ефективності формування у студентів наукових знань та їх ціннісного наповнення нами організовувалося систематичне діагностування їх стану, що дозволяло із врахуванням здобутих результатів своєчасно коригувати навчальну діяльність та вдосконалювати ціннісні системи молоді. Водночас нами проводився постійний контроль якості педагогічної взаємодії зі студентами, яка відбулася з урахуванням особливостей їх пізнавально-розумової діяльності. Особлива увага приділялася також організації сприятливих психологічних умов і це стимулювало студентів відчувати позитивний емоційний стан під час набуття ними нових знань як основи їх ціннісного ставлення до світу.

  Доцільно зазначити, що в навчальній діяльності з метою цілеспрямованого формування у студентів наукових знань ціннісного характеру нами використовувалися, зокрема, і такі прийоми: створення ситуацій самостійного пошуку та знаходження студентами об’єктивно та суб’єктивно нових фактів, способів доказу; самостійний розгляд та аналіз різних підходів до визначення сутності провідних понять, шляхів розв’язання актуальних наукових проблем; вирішення завдань світоглядної спрямованості математичними методами.

  Таким чином, запропонована нами технологія має значні резерви щодо підвищення рівня сформованості наукових знань у майбутніх спеціалістів як основи їх ціннісного ставлення до світу, забезпечує підвищення у них якості навчальних результатів взагалі, дозволяє здійснити диференційовану підготовку студентів до різноманітних видів майбутньої професійної діяльності, а також створює умови для більш повної самореалізації кожної особистості.

Література:

1. Марев И.С. Методологические основы дидактики / пер. с болг. В.И. Шестовой /                   И. С. Марев. – М.: Педагогика, 1987. – 224 с.

2. Сериков В.В. Образование и личность: теория и практика проектирования педагогических систем / В. В. Сериков. – М.: Логос, 1999. – 272 с.

3. Шрейдер Ю.А. Ценности, которые мы выбираем:мысли и предпосылки ценностного выбора / Ю. А. Шрейдер. – М.:Эдиториал УРСС, 1999. – 206 с.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

УДК 634.11: 631.8

Чебан Сергій Данилович

Доцент, кандидат сільськогосподарських наук 

Подільський державний аграрно-технічний університет,

Україна,

м. Кам’янець-Подільський

  В статті наведена економічна ефективність сумісного застосування позакореневого підживлення із внесенням добрив у грунт в насадженнях яблуні сортів зимового строку достигання Айдаред, Мантуанське і Мутсу. Визначено ефективність застосування азотних добрив у поєднанні з фосфорними і калійними.

  Ключові слова: яблуня, економіка, сумісне застосування, добрива

  The article describes the economic efficiency of joint application of foliar fertilizer to the soil in plantings of Apple varieties of winter maturing Idared, Mantuan and Mutsu. The efficiency of applying nitrogen fertilizer in combination with phosphate and potash.

  Key words: Apple, economy, joint application of fertilizers

  Як відомо, метою інтенсифікації садівництва є збільшення виробництва високоякісної продукції з одиниці площі за одночасного зниження її собівартості [1].

  У сучасних умовах збільшення виробництва плодів залежить від застосування прогресивних технологічних прийомів вирощування з належною системою удобрення плодових дерев і матеріально-технічної бази, що потребує значного збільшення капіталовкладень [2].

  Розроблена технологічна карта на вирощування продукції показує виробничі затрати за технологією та рівнем урожайності контрольного сорту Айдаред (варіант без добрив). Відмінності в структурі врожаю та товарних сортах по варіантах зумовлюють різницю в цінах на дану продукцію [3, 4].

  Розрахунок економічної ефективності показує, що значний вплив на рівень економічних показників мали помологічний сорт, норми та співвідношення мінеральних добрив, а також способи їх внесення.

  Із результатів досліджень видно, що у варіанті без добрив насадження сорту Мантуанське в середньому за роки досліджень мали значно вищу врожайність порівняно з Мутсу і Айдаред (на 1,65 і 2,17 т/га).

  Внесення мінеральних добрив у грунт, позакоренево та сумісно підвищувало врожайність яблуні відносно неудобреного контролю у сорту Айдаред на 0,2-2,88 т/га, Мутсу – 0,26-2,63, Мантуанське – на 0,1-7,01 т/га. Значне збільшення даного показника відмічалось у варіантах із поєднаним застосуванням подвійної норми азоту в грунт з позакореневим підживленням цим елементом на фоні Р₆₀К₆₀.

Таблиця 1

Економічна ефективність вирощування яблук сорту Айдаред з внесенням добрив у грунт сумісно з позакореневим підживленням карбамідом

  У варіанті без добрив сума виробничих витрат обумовлена лише рівнем урожайності та процесами догляду за насадженнями, тоді як в інших варіантах виробничі витрати обумовлені вартістю добрив і роботами при їх внесенні та роботами на збиранні додаткового врожаю.

  Собівартість одиниці продукції змінювалася за варіантами і значно залежала від рівня врожайності та виробничих витрат. Підвищення продуктивності насаджень сприяло зниженню собівартості однієї тонни плодів. Найнижча собівартість продукції спостерігалася за поєднаного застосування азотних добрив, особливо у варіанті фон + N₆₀ + N²⁰, де у сортів Айдаред, Мутсу і Мантуанське вона склала 752, 764 і 523 грн./т.

  Залежно від помологічного сорту, що мав значний вплив на рівень врожайності, співвідношення і способу внесення мінеральних добрив, змінювалася сума чистого доходу з одиниці площі. Так, у варіанті без добрив найбільший прибуток отримано для сорту Мутсу – 

Таблиця 2

Економічна ефективність вирощування яблук сорту Мантуанське з внесенням добрив у грунт сумісно з позакореневим підживленням карбамідом

  1461 грн./га і Мантуанське (1243 грн./га), у насадженнях сорту Айдаред було отримано збитки (-3058 грн/га), тут виробничі витрати перевищили вартість реалізованої продукції.

  Подібний розподіл прибутку спостерігався у варіантах із внесенням добрив. Найбільший його рівень відмічений при сумісному застосуванні подвійної норми азоту на фоні Р₆₀К₆₀ (4,1; 4,8 і 8,4 тис. грн/га).

Можна зробити висновок, що рівень рентабельності підвищується із зниженням собівартості продукції, яка за поєднаного внесення добрив найвища, особливо у варіанті фон + N₆₀ + N²⁰. У сорту Айдаред у цьому варіанті рівень рентабельності становив 55,2%, Мутсу – 61,1 і Мантуанське – 98,5%.

Отже, із результатів економічного аналізу матеріалів досліджень можна стверджувати, що внесення мінеральних добрив у грунт, та сумісно з позакореневим підживленням азотом забезпечувало досить високий рівень рентабельності, що залежало також і від природних та цінових умов даної зони виробництва.

Таблиця 3

Економічна ефективність вирощування яблук сорту Мутсу з внесенням добрив у грунт сумісно з позакореневим підживленням карбамідом

  Для застосування у виробництві можна рекомендувати внесення мінеральних добрив за поєднаного внесення подвійної норми азоту в грунт з аналогічною нормою позакоренево на фоні повного фосфорно-калійного удобрення.

Література

1. Экономика и организация промышленного садоводства /Под ред. П.Ф. Дубровы. – М.: Колос, 1981. – 255 с.

2. Экономика и организация садоводства /Под ред. В.М. Майдебуры – К.: Урожай, 1985. – 264 с.

3. Методика економічної та енергетичної оцінки типів плодоягідних насаджень, помологічних сортів і результатів технологічних досліджень у садівництві / За ред. О.М. Шестопаля. – К.: Науковий центр УААН, 2002. – 132 с.

4. Шестопаль О.М. Організаційно-економічні чинники адаптації садівництвва до ринку //Садівництво. Київ: Урожай, 1998. Вип.. 46. – С. 257-260.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Булига Костянтин Борисович

кандидат технічних наук, доцент

Київський національний університет культури і мистецтв

місто Київ

Булига Олена Анатоліївна

Національний транспортний університет 

місто Київ

  Анотація: За допомогою регіонально-проекційного метода розв’язана задача визначення температурного поля поверхні лазерного дзеркала під дією імпульсного нагріву.   Наведена таблиця варіантів розрахунку та розподіл температури зі зміною часу.   

  Ключові слова: поверхнева плівка, тепловий потік, імпульсний нагрів.

  Одновимірне нестаціонарне температурне поле в поверхневій плівці під дією теплового потоку інтенсивністю  q підкоряється рівнянню 

де   - розподіл температури,

  - коефіцієнт теплопровідності,

   - об’ємна теплоємність,

   – час,

і граничним умовам 3-го і 2-го типів на нижній і верхній поверхнях плівки.

Застосовуючи загальну процедуру регіонально-проекційного метода [1], отримаємо інтегральне співвідношення

де   – часово-просторова область,

   – поверхня області,

   – нормаль до поверхні,

   – ділянка поверхні, на якій задана гранична умова 2-го роду,

   – ділянка поверхні, на якій задана гранична умова 3-го роду,

   – інтенсивність теплового потоку.

  Далі застосовується алгоритм методу: 

1) плівка ділиться на декілька шарів, у загальному випадку різної товщини,

2) в кожному шарі інтегральне співвідношення заміняється квадратурними формулами, що дає змогу перейти до дискретної множини точок, температура в яких є шуканими невідомими,

3) розв’язуючи отриману систему лінійних алгебраїчних рівнянь, отримаємо дискретну множину значень температури в точках плівки.  

  Розглянемо приклад. Поверхнева плівка товщиною 0,5 мм піддається періодичній дії теплового потоку інтенсивністю  q=1900000   Вт/м ², час дії імпульсу  =4•10 ^-5 сек, час паузи  =4,96•10 ^-3 сек, початкова температура плівки 20 ⁰ С. З оберненої сторони   плівки задана гранична умова 3-го роду при коефіцієнті обміну α = 10⁴ і температурі середовища 20 ⁰С. Коефіцієнт теплопровідності матеріалу дорівнює 179 Вт/(м•к), об’ємна теплоємність 3,73•10 ⁶ дж/(м ³ •к).

  Для розв’язання задачі використано регіонально-проекційний метод [1]. Приймаючи верхню поверхню плівки за початок координат, її розділено по висоті на 19 ділянок  точками з координатами (мм): 0,0; 0,05; 0,078125; 0,10625; 0,13438; 0,1625; 0,2047; 0,24688; 0,28906; 0,33125; 0,37344; 0,41563; 0,44375; 0,4625; 0,475; 0,48; 0,485; 0,49; 0,495; 0,5. У таблиці 1 наведені основні характеристики 4-х варіантів розрахунку, які отримано для 5 імпульсів.

Таблиця 1.

На рисунку 1 показано зміну температури поверхні в 4-му варіанті розрахунків.

Рис.1.

Література:

1. Булига К.Б. О напряженно - деформированном состоянии тел вращения сложной формы при нестационарном температурном воздействии  / К.Б.Булига, Б.М.Лисицын, О.Г.Мартынюк . – Прикладная механика, XXVIII, № 3, 1992, c. 71 - 76.

Деталі

Категорія: Дев'ята всеукраїнська практично-пізнавальна конференція

Булига Костянтин Борисович

кандидат технічних наук, доцент

Київський національний університет культури і мистецтв

місто Київ

Булига Олена Анатоліївна

Національний транспортний університет 

місто Київ

  Анотація: За допомогою вбудованої мови програмування VBA автоматизовано процес розв’язання різноманітних задач оптимізації. Наведено приклади РОЗВ’ЯЗАННЯ транспортної та нелінійної задач оптимізації.

  Ключові слова: оптимізація, нелінійна задача, транспортна задача, об’єктна форма, VBA.

  Сучасні інформаційні технології надають широкий спектр програмних продуктів для пошуку оптимальних рішень. Зокрема, загальновідома надбудова MS Excel «Розв’язувач»,  або «Поиск решения» у попередніх версіях, дозволяє розв’язувати різноманітні задачі оптимізації не заглиблюючись у деталі розрахунків. При розв'язанні задач оптимізації потрібно: по-перше, вибрати математичний метод, який приводив би до кінцевих результатів з найменшими витратами на обчислення або ж давав можливість отримати найбільший об'єм інформації про шукане рішення, по-друге, враховуючи значну трудомісткість обчислень автоматизувати розрахунки у максимально можливий спосіб.  Вбудована мова програмування VBA дає можливість повністю автоматизувати порядок розрахунків. В роботі розроблено додаток на мові VBA, який дозволяє розв’язувати різноманітні задачі оптимізації, для вхідних даних, що розміщуються у книзі MS Excel.

  Додаток працює наступним чином: при запуску книги MS Excel відкривається головна об’єктна форма (рис.1), за допомогою якої вибирається модель оптимізації. Натискання відповідної кнопки дозволяє перейти на розрахункову сторінку і виконати розрахунок з використанням надбудови «Розв’язувач». На рисунку 2 показано скріншот початкових даних розв’язання задачі оптимізації нелінійної  моделі, а на рисунку 3 скріншот результату. На рисунку 4 показано скріншот початкових даних розв’язання транспортної задачі а на рисунку 5 скріншот результату.

Рис. 1. Скріншот головної об’єктної форми

Рис. 2. Початкові дані нелінійної задачі

Рис. 3. Результат розв’язання нелінійної задачі 

 Рис. 4. Початкові дані транспортної задачі

Рис. 5. Результат розв’язання транспортної задачі

ЛІТЕРАТУРА

1. Минько А.А. Принятие решений с помощью Excel. Просто как дважды два [Текст]/А.А. Минько. – Москва:Эксмо, 2007. – 240 с.