Сімонян Анна Врамівна

аспірант кафедри політології та міжнародних відносин 

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

 

  Визначено механізми лобіювання інтересів громадських організацій через громадські ради та проаналізовано основи нормативного регулювання цього процесу в Україні.

  Ключові слова: громадська організація, лобіювання інтересів, органи державної влади, громадська рада, консультативно-дорадчий орган, лобізм.

  Актуальність теми обумовлена тим, що громадські ради, як консультативно-дорадчі органи, в Україні отримують риси лобістських угруповань, вони запроваджують нові правові механізми впливу громадян, інститутів громадянського суспільства, суб'єктів господарювання на визначені законом органи державної влади, посадових і службових осіб цих органів, спрямованого на прийняття, в кінцевому рахунку, нормативно-правових актів. Таким чином, мова йде про створення нової форми легітимного впливу громадськості на органи державної влади, посадових і службових осіб цих органів, яка не підмінює собою існуючі, а є додатковою (альтернативною) до них. 

  На нашу думку, ефективний діалог громадянського суспільства та держави через легітимні способи і механізми взаємодії є запорукою подальшого розвитку національного державотворення та правотворення в умовах сьогодення. Ця аксіома нині стає очевидною та важливою не лише для України, а й для більшості демократичних країн світу. Утім, такий діалог стає ефективним тоді, коли він набуває відповідного юридичного значення. Незважаючі на існування законодавчого підгрунтя функціонування громадських рад, а саме Постанови Кабінету Міністрів України № 996, в Україні поки що не прийняті закони, що регулюють лобістську діяльність.

  Аналізуючи діяльність громадських рад при центральних органах державної влади. ми прийшли до висновку. що лобіювання як діяльність спрямована на здійснення впливу на органи державної влади та місцевого самоврядування, на посадових осіб та інші об"єкти лобіювання в громадських радах, здійснюється членами громадської ради. головою громадської ради через особисті зустрічі, письмові звернення, через засоби масової інформації або через прийняття рішень громадської ради, що обов’язкові для розгляду центральним органом державної влади [1].

  Таким чином лобістський контакт між центральним органом державної влади та громадською радою - це усний чи письмовий (включаючи засоби електронного зв'язку) зв'язок з представником влади, який здійснюється від імені голови громадської ради, обраного на першому засіданні ради: 

- формулювання пропозицій щодо зміни чи прийняття законодавчого акту (включаючи законопроекти); 

- формулювання пропозицій щодо, зміни чи прийняття іншого нормативно-правового акту (указу, постанови, рішення, програми тощо); 

- ініціювання проведення засідань за участю представників Міністерства.

  До методів лобіювання, якими користуються представники громадських організацій, членів громадських рад чи інших консультативно-дорадчих органів належать:

1) підготовка та розповсюдження пропозицій щодо необхідності прийняття нормативно-правових актів, інформаційно-аналітичних матеріалів, результатів соціологічних та інших досліджень щодо питань, які є предметом регулювання нормативно-правових актів;

2) Направлення пропозицій до центрального органу державної влади (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 996 “Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики”) фактично громадська рада подає органу обов'язкові для розгляду пропозиції з питань, щодо яких орган проводить консультації з громадськістю, а також щодо підготовки проектів нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної політики у відповідній сфері,удосконалення роботи органу;

3) проводить відповідно до законодавства громадську експертизу діяльності органу та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів, які розробляє орган;

4) інформує в обов'язковому порядку громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконання на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб;

5) збирає, узагальнює та подає органу інформацію про пропозиції інститутів громадянського суспільства щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне 

6) організовує публічні заходи для обговорення актуальних питань розвитку галузі чи адміністративно-територіальної одиниці.

  Досліджено, що у світовій практиці не існує єдиного підходу до унормування такого політико-правового феномену, як лобіювання, тим паче лобіювання через громадські ради. В одних країнах така діяльність урегульована законодавчо, в інших функціонують різноманітні форми саморегуляції. Але достеменно відомо, що урегульоване лобіювання відіграє значну роль у розвитку суспільних відносин та сприяє мінімізації корупції та її проявів. 

  На жаль в Україні, через відсутність належних юридичних регуляторів цього явища, лобіювання через громадські ради набуло позаправової, вузькогрупової та латентної форми, що безумовно підживлює негативні стереотипні уявлення щодо нього у громадській свідомості. Однак, представники громадських об’єднань все ж таки використовують громадські ради як інструменти впливу і лобізму, активно подаючи документи для участі в установчих зборах, готуючи свої пропозиції на розгляд.

  Очевидними є результати соціологічного дослідження, яке проводилось серед громадських активістів, згідно з нашими даними більшість громадян ототожнює лобіювання через громадські ради з корупцією та хабарництвом. 

  Таким чином, ми прийшли до висновку, що в Україні назріла нагальна потреба розробити й запровадити зрозумілі норми та процедури для формалізації лобістських стосунків між державною та громадськими організаціями. Потрібен комплексний та системний підхід щодо формування позитивного іміджу громадських рад. Необхідно усвідомити, що використання консультативно-дорадчої функції громадських рад, що приймає лобістсбкі форми, є природною для демократичного суспільства. 

 

Література:

1. Громадські ради в Україні. Довідник. / Упорядник М. Лациба. – К.: Укр. незалеж. центр політ. дослідж., 2003. – С. 27