Михайлишин Г. Й.,

д.філос.н.,

доцент

 

Довга М. М.,

магістрант

ДВНЗ Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

 

  Анотація: Проблема особистості в контексті її успішності з філософської, педагогічної та психологічної точки зору завжди актуальна, оскільки в час інтенсивних глобалізаційних процесів, що відбуваються сьогодні у суспільстві, на перший план виходить унікальна цілісна особистість з прагненням максимально реалізувати свої можливості. У статті нами розглянуто різні концептуальні положення успішної особистості, поняття «успіху» та «успішності», проаналізовано відмінність між ними, запропоновано їх авторські визначення. 

  Ключові слова: особистість, успішна особистість, успішність, успіх.

 

  Abstract: G. Mykhaylyshyn, M. Dovga. Successfulness of the individuality:philosophical, psychological and pedagogical context. The problem of individualityin the context of its success from the philosophical, pedagogical and psychological point of view is always vital, since the time of intense globalization that are taking place in societynowadays,the unique holistic personality with the desire to realize his potentialcomes to the fore. Various conceptual regulations of a successful person are revealed in the article. The difference between the terms “success” and “sccessfulness” is analyzed, definition of terms is made bythe author. 

  Keywords: individuality, successful personality, successfulness, success.

 

  Зміст наукової роботи. Серед пріоритетних проблем розвитку особистості важливе місце належить категорії успішності, ставлення людини до власного успіху, оскільки успіх як психологічне явище пов’язаний із соціальною природою людини, з виявом її сутнісного начала. Сутнісна природа успіху, вивчена недостатньо і, незважаючи на глобалізацію цього поняття, воно перетинається з цілою низкою філософських, психологічних і педагогічних категорій, що робить подальші дослідження надзвичайно актуальними, оскільки проблема успішної людини полягає у досягненні нею особистісних і соціально значущих результатів.

  Метою статті є аналіз наукових поглядів на проблему успішності особистості з філософського, психологічного та педагогічного точки зору.

 У філософських працях дослідження заявленої проблеми ґрунтується на уявленні про успішну людину як про таку особистість, котра сповнена недосяжними ідеалами та наділена великим прагненням до самореалізації в усіх сферах свого існування (Дж. Аткінсон, Д. Макклелланд, А. Маслоу, Ю. Орлов та інші) [1].

  За позицією Л. М. Балецької, модель успішної особистості пов’язують з уявленням про творчі аспекти загалом, які розглядють сьогодні як базові. Натомість у процесі побудови моделі успіху необхідно врахувати тренди, які мають місце в певний історичний відрізок часу, адже врізні часи людство орієнтувалось на різні способи щодо їх задоволення (матеріальні, духовні та інші).Цілісний підхід до проблеми вивчення успішності з’явився завдяки працям С. Мадді. Автор порівнює, зокрема, людині та її мотиваційно-поведінкові характеристики, що належать різним епохам. Разом з тим, дослідник наголошує на складності успіху: Намір – це те, що визначає думки, почуття та дії людини, повязані з досягненням його основних цілей. Характеристики – це статистичні або структурні утворення, як правило, детерміновані намірами; з їх допомогою пояснюються не стільки рух до цілі чи певні результати функціонування, скільки сам факт існування цілей та потреб та їх безпосередній зміст [2]. Важливою, є позиція В. Бадрака про важливість психологічної настанови особистості на успіх, про вміння керувати своїм емоційно-вольовим станом [3].

  Тому в особистості, яка відчуває себе успішною, підвищується усвідомлення своєї здатності та компетентності в управлінні своєю життєдіяльністю, вирішенні життєвих труднощів, реалізації поставлених цілей. Іншими словами, успішна особистість усвідомлює свою самоефективність.

  Якщо розглядати поняття успішність особистості, то, на жаль, в доступній літературі складно знайти його визначення. Як зарубіжні, так і вітчизняні дослідники, кажучи про успішність, використовують поняття успіх. Є посилання на переживання успішності (А. Бандура, К.В. Солоєд, Л.І. Дементій). У цьому випадку під успішністю мається на увазі стан, який з'являється в результаті або у передчутті досягнення успіху. А.М. Федосєєва, Л.А. Мальц до цього визначення додають володіння способами, які забезпечують високий результат в досягненні поставлених цілей. Саме володіння способами діяльності, дозволяє людині перейти від одиничного успіху до постійного, забезпечуючи йому успішність в тій чи іншій справі [4].

  На основі огляду літератури щодо проблеми успіху, можна запропонувати таке визначення поняття Успіх – це результат, який особистість досягла в процесі здійснення певних цілей, що стояли перед нею та є для неї важливими і призводять до особистого задоволення процесом життя внаслідок усвідомлення своєї самоефективності та самовдосконалення.

  Проблема успішності в останні десятиліття все частіше стає предметом дослідження психологів. Психологи відповідають на питання про те, з чого складається успішність, які ціннісні аспекти лежать в її основі, яким чином вона бере участь в регуляції поведінки, яким чином можна допомогти людині у вирішенні проблеми досягнення життєвого успіху [5].

  В психології механізми, детермінанти та зовнішні прояви успіху людини в діяльності вивчалися в якості спеціального предмету дослідження, так і через призму інших концепцій у різних психологічних школах [6, с.141]. Представники першого напрямку (З. Фрейд, А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс) досліджують генетично задані, потенційні та нерозкриті джерела активності. Вони стверджують, що саме ці джерела активності (природжене прагнення до самоактуалізації, статеве напруження) детермінують досягнення цілі. Представники другого напряму (Ф. Девіс, Д. Карнегі, С. Паркінсон, Р. Фішер, Н. Хілл, Р. Бендлер, Дж. Гріндер та інші) зосереджуються на способах досягнення заданих у суспільстві стандартів успішної людини, вони применшують значущість суб’єктивних факторів, тому розроблені ними технології спрямовуються на формування психологічних якостей або моделей поведінки успішної людини. Третій напрям вивчення проблеми спрямованості особистості на досягнення успіху в діяльності в психології (К. Левін, Х. Хекхаузен та інші) поєднує перші два підходи. Його представники враховують одночасно особистісні та соціальні детермінанти успішної діяльності [6, с.143].

  В українській мові поняття успіх трактується в двох значеннях. Перше визначається як позитивний наслідок роботи, справи; значні досягнення, друге – громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень. Поняття успішності в тлумачному словнику означає наявність успіхів у чомусь. Успішність повинна розглядатись в певному виді діяльності, яка повинна супроводжуватись наявністю певних успіхів, тобто досягнень, здобутків, перемог тощо [7]. Таким чином, можна стверджувати, що успіх і успішність відносяться між собою як одиничне і загальне, випадкове і системне.

  У педагогічному значенні успіх може бути результатом продуманої, підготовленої тактики викладача, родини. Успіх сприяє досягненню людиною стану задоволеності життям, яке, у свою чергу, є живлющим середовищем для подальших дій, що сприяють меті самореалізації. Цей стан стимулює зростання, яке не обов’язково має бути пов’язане з традиційною діяльністю, а може стосуватись емоційної, моральної, духовної зрілості людини або розвитку інших сторін його потенціалу, що також є життєвим успіхом [8, с.4].

  Провідним принципом педагогіки успіху є гуманістична спрямованість навчального процесу. Цей принцип передбачає створення педагогічних умов, спрямованих на розкриття і розвиток здібностей того, хто навчається, його позитивну самореалізацію, а саме: 

• формування професійної самосвідомості, що містить самопізнання, самооцінку, самоконтроль, самопрограмування себе на успіх; 

• розроблення і широке використання Я-концепції, спрямованої на усвідомлення своїх можливостей, саморозвиток і самовдосконалення; 

• визнання авторитету викладача і використання його психологічного і педагогічного досвіду в навчальному процесі; 

• взаємне співробітництво педагога і того, хто навчається; 

• створення реальних моделей ситуацій успіху, що надає можливості тим, хто навчається, виявити себе, пережити відчуття радості від успіху, повірити у себе, у свої сили; 

• використання нових педагогічних технологій і методів, що сприяють загальноособистісному розвитку тих, хто навчається, та їх самовдосконаленню; 

• формування у студентів спрямованості на успішну професійну діяльність; • стимулювання самовиховання й активізація самостійної роботи студентів [8, с.6].

  Основи вітчизняної педагогіки успіху закладені К. Д. Ушинським, який дійшов висновку, що тільки успіх підтримує інтерес учня до навчання. Тому першим правилом виховання К.Д. Ушинський вважав необхідність дати дітям можливість відчути радість від своєї праці, досягти успіху у навчанні, пробудити в їх серцях почуття гордості за свої досягнення [9, с.150]. В. О. Сухомлинський зауважив, що моральні сили для подолання своїх слабких сторін (у тому числі й неуспішності з того чи іншого предмета) дитина дістає у своїх успіхах. Тому головний сенс діяльності вчителя – створити для кожного учня ситуацію успіху [10, с.23]. Відомий вітчизняний педагог і психолог П. П. Блонський вбачав завдання вчителя в тому, щоб не стільки освічувати та виховувати, скільки розвивати здатності до самоосвіти і самовиховання. Отже, правильне виховання є не чим іншим, як умілим внутрішнім стимулюванням активності особистості, що зростає, у процесі роботи над собою, є спонуканням її до власного розвитку і вдосконалення [11]. 

  У науковій літературі існує тенденція до розгляду поняття успіху через призму категорій мета-процес-результат. Н.Вебстер вказує, що успішність – це вдале досягнення бажаної мети. Психолог Г. Л. Холлінгуерт теж відмітив, що для досягнення успішності потрібна проблема (мета) плюс позиція, яка виражала б готовність відповісти на проблему дією, ведучою до її рішення (процес). І.В. Бондарєва стверджує, що успішна – це людина, що ставить перед собою перспективні цілі і що уміє грамотно їх досягати: своєчасно, з мінімальними витратами енергії, в гармонії з життям і обставинами. Л.Н. Лабунська вважає, що досягнення успішності - це самореалізація особистості (процес) та її самоствердження в соціумі (результат). Успішність, на її думку, можна визначити як позитивний результат діяльності суб’єкта по досягненню значущих для нього цілей, що також відображають орієнтири суспільства [12]. Тому, успішність виступає формою самореалізації особистості, забезпечує її саморозвиток і припускає оцінку з боку суспільства у формі схвалення або визнання. 

  Атюніна В.С. стверджує, що всі понятійні підходи до вивчення феномену успішності умовно можна розділити на два напрями. Представники першого напряму розглядають успішність як процес і результат досягнення мети, представники другого – як комплексне явище, що включає особистісний і соціальний рівні [12].

  Отже, комплексне розуміння поняття успіху особистості дозволяє розглядати його як цілісну структуру, різноманітну за змістом та формами, яка складається з наступних складових:

1) відповідальнісного вибору як мірила якості успіху;

2) процесу постановки цілі та поетапного дотримання визначеної мети;

3) ціннісної насиченості процесу реалізації життєвих потреб [13].

  Аналізуючи концептуальні підходи до розуміння успішності, слід також звернути увагу на те, що в багатьох працях успішність – це динамічний процес, тому при дослідженні цього феномену не слід відокремлювати його від діяльності людини, зокрема власне самого процесу досягнення успішності. Процес досягнення успішності не є короткотривалим, він має певні передумови та особливості перебігу, що визначаються різноманіттям факторів, які і обумовлюють цей процес.

  На основі аналізу думок вчених нами запропоновано власне визначення поняття успішності, що визначається як загальне, системне явище, що супроводжується життєвим досвідом і формується завдяки позитивному мисленню та способу життя особистості як її структурної складової, в основі якої лежить мета досягнення успіху через цілеспрямовану діяльність і прагнення розвиватися гармонійно в усіх сферах суспільного життя.

  Натомість, успіх, на нашу думку, – це результат, ціннісне мірило рівня досягнення поставленої мети, визнане як людиною особисто, так і суспільством. Успіх формує позитивний емоційний фон життєдіяльності, спонукає до пошуку креативних її форм.

  Таким чином, успішність полягає у вивільненні самого себе від залежності зовнішніх та внутрішніх обставин, в яких ми весь час перебуваємо, тобто як безперервний процес, діяльність, достеменно індивідуально-психологічна складова особистості. Тому виникає необхідність у наукових пошуках, спрямованих на формування особистості, що усвідомлює свої можливості, прагне до самоосвіти, самовдосконалення, максимальної самореалізації, до досягнення щастя й успіху в житті. Адже, успіх особистості в контексті життєдіяльності може виступати формою самореалізації і призводити до суб’єктивної задоволеності собою та життям загалом.

 

Література:

1. Максименко С. Д. Екзестинціонально-генетичні витоки існування особистості / С. Д. Максименко // Проблеми сучасної психології: збірник науких праць, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, Держ. вищий навчальний заклад Запорізький університет. – Запоріжжя, 2012. – № 3. – С. 4-11.

2. Балецька Л. М. Психологічні особливості атрибуції успіху у професійному самовизначенні студентів вищих навчальних закладів / Л. М. Балецька – дис. канд. психолог. наук. – К., 2014.

3. Бадрак В. В. Какдостичьуспеха и стать лидером: (Опыт 400 выдающихсяличностейцивилизации и воздействии на окружающий мир) / В. В. Бадрак. – Харьков: Фолио, 2011. – 219 с.

4. Федосєєва А.М. Проблема життєвої успішності та шляхи її дослідження / А.М. Федосєєва, Л.А. Мальц / / Людина в контексті епохи: мат-ли регіон. науч. конференції, присвяченій 85-річчю М.Є. Бударіна (30 листопада 2005) / Відп. ред. І.І. Кроттен [и др.].– Омськ: ОмГПУ, 2005. – С. 235-240.

5. Назар Ю.О. Дефініція поняття успішності професійної діяльності в соціально- психологічному контексті [[Електронний ресурс] / Ю. О. Назар // Львівський національний університет імені Івана Франка. – 2013. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/conference/the-content-of-conferences/ archives-ofindividual-conferences/oct-2013.

6. Ткачук І. І. Теоретичні засади дослідження проблеми успіху особистості в діяльності / І. І. Ткачук // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. пр. Ін-ту проблем виховання НАПН України. – Кам’янець-Подільський : Вид. Зволейко Д.Г., 2011. – Вип. 15, кн. 1. – С. 139-147.

7. Мельничук О. С. Словник іншомовних слів / О. С. Мельничук – К., 1974. – 776 c.

8. Романовський, О. Г. Педагогіка успіху: її сутність та основні напрями вивчення / О.Г. Романовський // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2011. – №2. – C.3–8.

9. Ушинский К.Д. Человеккак предмет воспитания: Опытпедагогическойантропологии: В 2 т./ К.Д.Ушинский. – М., 1950. 

10. Сухомлинський В. О. Людина – найвища цінність. Вибрані твори: у 5 т. – Т 2 // В. О. Сухомлинський. – К. Рад.школа, 1976. – 634 с. 

11. Блонский П.П. Избранныепедагогическиесочинения: в 2-х т. / П.П. Блонский. – М.: Педагогика, 1979. – 510 с.

12. Атюнина В. С. Образ успешногочеловека в семантическомпространствеличности // В. С. Атюнина / Дис. канд. психол. наук : 19.00.01 : Хабаровск, 2007. – 315 c.

13. Выготский Л. С. Психологиярозвитиячеловека / Л. С. Выготский. – М.: Эксмо, 2003. – 1134 с. (СерияБиблиотекавсемирнойпсихологий).