Danylo Andriiovych Klochkov

Sumy National Agrarian University

Sumy, Ukraine


 Abstract. The author focuses on the features of the introduction of innovative technologies in the agrarian sector of Ukraine. Such eco-friendly and safe technologies as the mini-tillage, no-tillage and strip-tillage cultivation are described in the paper. The advantages of the above technologies, as well as the challenges related to their implementation in Ukraine are indicated.

 Key words: agrarian sector, innovative technologies, mіnі-tillage cultivation, no-tillage cultivation, strip-tillage.


 The current state of the Ukrainian agrarian sector is contingent on the global reach of the process improvement and technological modernization, which fail to meet the actual needs of agricultural producers. Therefore, when seeking to adhere to the basic principles of innovation development of agriculture, our country should take into account the features and capabilities of domestic agricultural production and the need to introduce the eco-friendly and safe technologies, aimed at preserving the environment, increasing economic profitability, using non-renewable resources more efficiently, as well as to verify the existing and implemented technologies.

 Despite the ambivalence and instability of innovation activity and related risks, agricultural producers are trying to integrate the advanced scientific and technical developments and adapt them to their own production. Among the leaders, which are the first to use the latest technologies in agriculture, crop farming and livestock, are Mriia Agroholding, Kernel Group Holding, UkrLandFarming PJSC, Astarta-Kyiv New Century Holding (NCH) and others. The implementation of innovations is the path they choose to challenge themselves and the world to sustained equilibrium in the agrarian sphere. The above agricultural producers try to embody new knowledge and understanding of soils, and find the ways of integrating these aspects with new technologies.

 Nowadays, each sector of the agricultural sphere applies innovative solutions having a specific nature that makes it possible to use them in accordance with the conditions and terms of the latest development or production stage. In the Ukrainian agriculture, innovations in soil tillage are actively used to increase fertility and preserve microelements, but sometimes their implementation results in an adverse effect on the environment. For this reason, the innovative no-tillage and/or minimum tillage cropping systems are becoming more and more popular not only abroad, but also in our country.

 1. Mіnі-tillage cultivation is one of the innovative technologies which provides for the minimization of technical and technological impact on the soil during its tillage. It increases the economic efficiency and environmental friendliness of the process of growing crops by reducing weather and climatic effects, significantly reducing the level of fuel, fertilizers, plant protection products, reducing the use of agricultural machinery, yield growth, crop rotation optimization, improving the natural environment. The advantages of mini-till are as follows:

  • increase in profitability;
  • reduction in diesel fuel costs; 
  • humidity preservation; 
  • humus conservation; 
  • erosion prevention; 
  • preservation of soil structure due to tillage at different depths;
  • increased opportunities for consistent sowing of different crops [1].

 2. No-tillage cultivation has been increasing over the last several decades. It is a farming practice where the soil is minimally disturbed from planting to harvest. During the planting process, holes are drilled into the soil where the seed will be planted and then covered up. Among the advantages of no-till are:

  • reduction in soil erosion;
  • reduced amount of fuel and equipment operation;
  • increase in farmer’s profits;
  • water conservation;
  • increase in crop yields;
  • increase in beneficial insects and soil microbes;
  • high resource availability [2].

 3. Strip-till is a conservation system that uses a minimum tillage. It combines the soil drying and warming benefits of conventional tillage with the soil-protecting advantages of no-till by disturbing only the portion of the soil that is to contain the seed row. The advantages of strip-till include the following:

  • warmer soil temperatures at no-till planting time;
  • mellow seedbed;
  • lessens need for fertilizer on the no-till drill or planter;
  • possibility of using anhydrous ammonia if applied in the fall;
  • excellent fertilizer placement;
  • removal of residue from rows;
  • possibility of earlier no-till planting.
  • possibility of executing some work in the fall;
  • possibility of no-tilling of row crops in northern latitudes;
  • better competing narrow rows with weeds;
  • potential of narrow rows for higher no-till yields [3].

 The above mentioned technologies have the common disadvantages which include: the need for additional equipment, more expensive equipment because of row width, proper soil conditions for fertilizer application, etc.

 Therefore, it should be noted that the introduction of resource-saving tillage technologies, regardless of their characteristics, have similar problems regarding their adjustment to domestic conditions. These include weak state support, significant financial costs, an increase in the usage of herbicides, the need to replace the tractor fleet and the use of modern information technologies. The above tillage farming may not be successful in certain types of soil. In addition, farmers should conduct research in order to determine if no-till, strip-till or mini-till farming is appropriate for local soil and climate conditions. The initial investments in the above mentioned tillage technologies are one of the major deterrents to switching from conventional tilling to innovative ones.

 Each type of tillage cropping agriculture ranges over the performance of specific crops with stubble mulching, strip tillage, no-tillage or mini-tillage under the general climate, soil, weed, and types of residue conditions of a particular agricultural ecosystem [4].

 Nevertheless, despite a set of structural transformations, which transition economies undergo, and a lot of difficulties in the agrarian sphere, the Ukrainian producers try to address the challenges they face by implementing the innovative technologies in their operation.



1. Main reasons for the transition of farmers to minimum and zero tillage. Retrieved from: http://www.bakertilly.ua/ru/news/id684

2. Pros and Cons of No-Tillage Farming. Retrieved from: https://greentumble.com/pros-and-cons-of-no-tillage-farming/

3. Pros, Cons Of Narrow-Row Strip-Tilling. Retrieved from: https://www.no-tillfarmer.com/articles/3627-pros-cons-of-narrow-row-strip-tilling?v=preview

4. Conservation Tillage and Cropping Innovation. Retrieved from: https://ru.scribd.com/document/35488134/Conservation-Tillage-and-Cropping-Innovation

Колесник Оксана Іванівна

старший викладач

кафедри фізичного виховання та БЖД

Одеський національний 

економічний університет



 Анотація. У статті розглядається стан захворюваності на туберкульоз та виявляються сучасні тенденції поширення даного захворювання в Україні.

 Ключові слова: туберкульоз, хвороба, інфікування організму, лікування


 Аннотация. В статье рассматривается состояние заболеваемости на туберкулез и выявляются современные тенденции распространения данного заболевания в Украине.

 Ключевые слова: туберкулез, заболевания, инфицирование организма, лечение.


 Abstract. The article examines the incidence of tuberculosis and identifies current trends in the spread of this disease in Ukraine.

Key words: tuberculosis, diseases, infection of the body, treatment.


 Актуальність теми. Туберкульоз відноситься до соціальної хвороби, яку ми не можемо перемогти, бо в країні з 1995 року оголошено епідемію туберкульозу. Тому ця проблема залишається актуальною і на сьогодні.  На жаль, Україна знаходиться серед лідерів за поширенням туберкульозу, який становить небезпеку як для держави та суспільства, так і для інших країн.

 Мета дослідження – оцінити стан захворюваності на туберкульоз та виявити сучасні тенденції поширення даного захворювання в Україні. Відповідно до даної мети визначено такі завдання: вивчити причини захворювання і шляхи зараження, дослідити розвиток хвороби і його лікування, описати діагностичні методики та профілактичні заходи, розглянути статистику туберкульозу.

 Виклад основного матеріалу. Хвороба розвивається після інфікування організму людини туберкульозної бактерією Mycobacterium tuberculosis або паличкою Коха. Даний мікроорганізм стійкий до впливу зовнішнього середовища, високотемпературного впливу, довго зберігає життєздатність при знижених температурах. Вірогідність захворіти після контакту зі збудником і його проникнення в організм у здорової людини вкрай невисока. Людина хвора на туберкульоз в більшості випадків не потребує стаціонарного лікування в неактивній формі хвороби і не обмежений в пересуванні, соціальної активності. При постійному побутовому контакті, в сім'ях, де є хворий на туберкульоз людина, рекомендується приділяти увагу не тільки його здоров'ю, а й підтримці гігієни, заходам щодо посилення імунітету інших членів сім'ї та регулярним перевіркам реакції організму на пробу Манту для виявлення можливого зараження на самих ранніх стадіях. Основний шлях інфікування - попадання палички Коха повітряно-крапельним шляхом до органів дихання. Хвороба може розвиватися так: 1) коли імунна система пригнічена, є порушення вироблення антитіл, стану імунодефіцитів, захисні сили організму ослаблені іншими захворюваннями, недостатньо сформовані в силу вікового фактора або соціально-побутових умов; 2) коли контакт зі збудником тривалий, постійний, бацилоносій знаходиться на стадії відкритої форми захворювання і не отримує необхідного лікування. Прогноз на одужання при даному захворюванні складається на основі стадії хвороби, області ураження, загального стану здоров'я пацієнта [1]. Діагностика на ранніх стадіях дозволяє призначати ефективний курс терапії, що сприяє повного зцілення хворого. Лікування тривале, комплексне, що базується на прийомі антибактеріальних препаратів, протитуберкульозних засобів, імуномодуляторів, імуностимуляторів, прибутків і вітамінотерапії. Обов'язковою частиною курсу лікування є дієтичне харчування і лікувальна фізкультура. Лікування хворого в активній стадії проводиться в туберкульозному диспансері для зниження ймовірності інфікування оточуючих. Тривалість перебування залежить від виду і стадії розвитку процесу і може становити від декількох місяців до року або більше. Самостійне припинення лікування найчастіше призводить до рецидиву або прогресу хвороби, розвитку важких ускладнень аж до  летального результату. Розвиток хвороби залежить від рівня імунітету, тому основною профілактикою є ведення здорового способу життя. 

 Останнім часом на Україні стала впроваджуватися DOTS-стратегія, розроблена ВООЗ для слабо розвинених країн Африки та Азії, де недостатньо розвинута медицина та відсутня протитуберкульозна служба. Вона схвалена Світовим банком, як найбільш економічна (11-40 доларів на одного хворого). Суть даної стратегії полягає у скасуванні обов'язкової флюорографії, яка дозволяла виявити хворих на ранніх стадіях захворювання, і заміною її мікроскопією мокроти, що дозволяє виявити туберкульоз тільки тоді, коли у хворого розвивається активна форма хвороби, і він розповсюджує туберкульозні бактерії. Стаціонарне лікування dots-стратегією передбачено лише в перші дні захворювання, а потім – хворого переводять на амбулаторне, що викликає підвищений ризик інфікування. Отже, це призведе до зростання кількості хворих. Враховуючи асоціальний контингент більшості хворих туберкульозом в Україні, dots-стратегія призведе  до збільшення кількості хворих, зменшення показників виліковування та переходу в мультірезистентну форму. 

 За даними ВООЗ кожну секунду одна людина в світі інфікується туберкульозом, кожні 4 секунди - хворіє і кожні 15 секунд від туберкульозу вмирає. 8,4 млн. Люди з усьому світу щорічно захворюють на відкриту форму туберкульозу. Кожен хворий може сам заразити від 10-15 людей протягом року. Якщо контроль над захворюваністю на туберкульоз не буде посилений, то до 2020 року приблизно 1 млрд. людей будуть заражені, понад 150 млн. - захворіють і 36 млн. людей загинуть в результаті цього захворювання. На сьогоднішній день в Україні спостерігається справжня епідемія туберкульозу: кількість хворих перевищує 50 на 100 тисяч населення [3]. Згідно зі статистичними даними, за рівнем захворюваності на туберкульоз Україна знаходиться на другому після Росії місці в Європі, а за кількістю хворих полірезистентною формою (найнебезпечнішою для оточуючих) – входить в першу четвірку. Місто Одеса – знаходиться на першому місці по захворюваності на туберкульоз в Україні. Розглянемо діаграму 1, щодо смертності населення України по областях від всіх форм туберкульозу, яка приведена нижче [2].



Діаграма 1. Смертність населення України по областях від всіх форм туберкульозу  у 2017 році [2].


 Отже, найбільша смертність спостерігається в Одеській області (418 осіб), Львівській (249 осіб), Дніпропетровській (221особа) та Харківській (210 осіб).

 Висновки. Боротьба з туберкульозом поки залишається гострою проблемою в нашій державі. Якщо раніше спеціально виділяли величезні кошти для контролю за цим захворюванням, то зараз в Україні ведеться активний пошук технологій, що зберігають ресурси. В Україні в багатьох регіонах зберігається стара структура цієї служби, однак Міністерство охорони здоров'я впроваджує DOTS-стратегію, запропоновану нам ВООЗ, яка не є ефективною. Не викликає сумнівів, що в нашій країні повинна бути єдина Національна програма з боротьби з туберкульозом, яка фінансується урядом. Всі хворі у нашій країни – це переважно особи, що відносяться до соціально вразливих верств населення, незаможні, та особи які перебувають у виправних установах. Всі вони повинні отримувати відповідне лікування та фінансування. Безумовно, боротьба з туберкульозом стане особливо успішною, якщо в країні з'являться реальні програми соціального захисту громадян України, що призведе до зменшення кількості безробітних  та безхатніх громадян.



1. Актуальні проблеми сучасної охорони здоров’я України. Кадри, стан організації, управління, медичні інформаційні системи та медичні інформаційні технології. — Київ., 2007.

2. Статистичні дані [Електронний ресурс] // Центр медичної статистики МОЗ України. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://medstat.gov.ua/ukr/statdan.html .

3. Туберкулез в Украине [Електронний ресурс] // Всемирная организация здравоохранения. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://extranet.who.int/sree/Reports?op=Replet&name=/WHO_HQ_Reports/G2/PROD/EXT/TBCountryProfile&ISO2=UA&outtype=html&LAN=RU .

Науменко Олександр Петрович

проф., доктор технічних наук

Український державний хіміко-технологічний університет,

Україна, Дніпро


Лобань Микола Олександрович

Український державний хіміко-технологічний університет,

Україна, Дніпро


Галіченко Олег Олександрович

магістр з галузевого машинобудування

Український державний хіміко-технологічний університет,

Україна, Дніпро


 Анотація: задача даної роботи - дослідження можливості конструкційного удосконалення обладнання фасування-пакування безалкогольних напоїв у полімерні пляшки.

 Ключові слова: фасування напоїв, напій-повітря, групове пакування, рециркуляція повітря. 


 У світовій практиці до безалкогольних напоїв відносять солодкі газовані і негазовані напої, фасовану питну і мінеральну воду, а також розчинні напої. В Україні, відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг Держстандарту України, безалкогольні напої повинні мати концентрацію спирту не більше 0,5 %. Зазвичай до безалкогольних напоїв відносять:

  • води мінеральні (природні або штучні), підсолоджені чи ароматизовані;
  • напої прохолоджувальні, ароматизовані соками чи есенцією з додаванням барвників;
  • напої спеціального призначення (дієтичні, діабетичні, тонізуючі тощо);
  • напої на основі молока, какао, чаю тощо;
  • квас.

 При створені сучасного спеціалізованого технологічного обладнання фасувально-пакувального призначення традиційно прагнуть дотримуватись послідовного виконання технологічних операцій. Зазвичай компоновка обладнання малої та частково середньої продуктивності (до 1,5 тис. пляшок за годину) передбачає реалізацію схеми лінійної, а великої продуктивності – схеми роторної. На сьогодні до 90 % українського ринку фасувально-пакувального обладнання безалкогольних напоїв у ПЕТФ пляшки заповнено зразками від вітчизняних машинобудівників: компанія «ТермоПак», ТОВ «Мелітопольпродмаш», група компаній «Пищемаш», компанія «Вітмас», ТОВ «УкрПак» тощо.

 Та незалежно від продуктивності та схеми компоновки залишаються доволі проблемними окремі універсальні питання, як-то можливість мінімізації контакту напій–повітря при фасуванні у пляшки та витрат енергоресурсів при термопакуванні готових до транспортування-складування пляшок. 

 Добре відомо, що зменшенню вірогідності виникнення небажаного контакту напій–повітря при фасуванні у пляшки сприяє схема наповнення з застосуванням довгої трубки подачі рідини. Дуже проста практична реалізації такої схеми та невибагливі умови її обслуговування при експлуатації, але суттєво обмежує продуктивність та небажано збільшує поверхню контакту напій-обладнання.

 До розгляду пропонується принципова схема фасувального обладнання (рис. 1) із декількох конструкційних елементів, які дозволяють без обмеження за продуктивністю дещо знизити поверхню контакту напій-обладнання та уникнути підстави для контакту напій–повітря. Доволі близько до цього є технічне рішення за описом патенту RU 2 426 686 C2 (МПК В67С 3/02, заявл. 16.10.2007, опубл. 27.11.2010, Бюл. № 33).


Рис. 1 Принципова схема фасувального обладнання, де: 1 – секція; 2 – пляшка; 3 – розливочний елемент; 4 – трубопровід напою; 5 – приєднальний патрубок; 6 – котел напою; 7 – розходометр; 8 – утримувач; 13 – гвинт; 14, 15 – кільцевий канал; 16, 17 – канал; 18 – несучий елемент; 19 - консоль 


 Всі поверхні обладнання, які можуть мати зіткнення із напоєм, виготовлено із матеріалу з високою корозійною стійкістю. Основним недоліком такої конструкції є велика кількість ємностей та приєднань, а, відповідно, важкість та вартість виготовлення і повсякденного обслуговування.

 Пошук більш вдалого технічного рішення дозволив виявити опис патенту EР 1584601 А1 (МПК В67С 3/06, заявл. 17.01.2008, опубл. 20.12.2010, Бюл. № 35), внутрішній простір над напоєм у котлі фасувального обладнання заповнено інертним газом під певним тиском. 

 На підставі часткового поєднання означених вище технічних рішень запропоновано створення комбінованої технологічної схеми фасувального обладнання з подвійним функціональним призначенням інертного газу під тиском: спочатку наповнення інертним газом котла під впливом тиску напою, а у подальшому наповнення напоєм пляшки під впливом тиску інертного газу з котла. Це передбачає економію праце- і енергоресурсів та уникнення небажаного контакту напій–повітря.

 Якщо на попередньо розглянутому етапі фасування головним технічним питанням є збереження якості напою, то у подальшому, коли пляшка наповнена та закупорена, виникає питання збереження енерго- і матеріальних ресурсів при здійснені вкрай витратного етапу - пакування. Незалежно від продуктивності та схеми компоновки залишаються доволі проблемними окремі універсальні питання, як-то можливість мінімізації контакту напій–повітря при фасуванні у пляшки та витрат енергоресурсів при термопакуванні готових до транспортування-складування пляшок.

 Термоусадка доволі поширений спосіб пакування, який дозволяє отримати легку, зручну і надійну упаковку. До того ж, усадка плівки понад 50 % створює унікальну можливість для економії не тільки кількості пакувального матеріалу, а й об’єму та площі складських і торгівельних приміщень. Вважається за доцільне термоусадочну плівку використовувати для групового пакування пляшок, але це потребує застосування спеціалізованого обладнання – термоусадочний тунель, де здійснюють обгортання плівки навколо групи пляшок та переміщення з обдувом теплим повітрям вздовж тунелю (рис. 2). 


Рис. 2 Принципова схема пакувального обладнання, де: 1 – рама; 2 – транспортер; 3 – нагрівні ТЕНи; 4 – електровентилятори; 5 – охолоджуючі вентилятори; 6 – тунель


 Під впливом постійного керованого напрямку тепла усадка термоплівки відбувається виключно по силуету згрупованих пляшок. Потужні тепловентилятори рівномірно розм’якшують термоплівку у термоусадочному тунелі, а на виході із неї охолоджувальні вентилятори забезпечують швидке застигання – плівка затвердіє і стає достатньо міцною для утримання згрупованих пляшок.

 Термоусадочна тунель передбачає наявність двох основних вікон, через які проходить конвеєр. Така компоновка є технологічно зручною, але низькоефективною енергетично. Безперервний процес потребує створення у кілька разів вищу температуру ніж потрібно для розм’якшення термоплівки і нагнітання значного об’єму повітря ззовні – вкрай низький ККД. 

 Модернізація термоусадочного тунелю передбачає внесення принципових конструктивних змін з метою збільшення ККД за рахунок зниження температури нагріву повітря та налагодження системи рециркуляції всередині тунелю.

 Система рециркуляції передбачає скорочення об’єму нагнітання ззовні повітря, яке попередньо нагрівають при обдуві групової упаковки – одночасне охолодження плівки та нагрівання повітря. Керований напрямок нагнітання повітря створює проходить вздовж ТЕНів і лише догрівають зовнішнє повітря, що дозволяє значно скоротити енергетичні витрати та суттєво підвищити КПД.

 Запропоноване конструкційне удосконалення обладнання фасування-пакування безалкогольних напоїв у полімерні пляшки, яке дозволяє покращити якість напою та зменшити енерговитрати.

Добридень Альона Юрівна 

Київський Уніерситет імені Бориса Грінченка

м. Київ


 Актуальніть: Незважаючи на те, що сучасне перекладознавство досягло чимало у визначенні основних стратегій та тактик перекладу текстів різних жанрів, проблема оцінки якості перекладу і досі залишається повністю не вичерпаною. Чільне місце займають міжнародні договори –піджанр міжнародних документів високого рівня стандартизації регламентаційного характеру. На особливу увагу заслуговує переклад юридичних термінів в документах міжнародного права, перекладацький аналіз структурно-семантичних характеристик юридичних термінів англійської мови, граматичні аспекти перекладу міжнародних договорів та застосування лексико - граматичних трансформацій під час перекладу документів даного характеру.

 Ключові слова: translation, official translation, documents¸ equivalents¸ legal usage¸ wordings¸UN department¸ UN documents.


 Within the UN, the Department for General Assembly and Conference Management under the UN Secretariat is the department responsible for matters related to documentation including translation and general language management. The Department is responsible for the issuance of over 200 documents a day in the six official languages of the UN.

 (Reference and Terminology: Documents often contain text based on material previously translated or references to resolutions or other published materials. The proper referencing of the texts helps ensure correct translation and speeds up processing. Increasing specialization and in-depth consideration of technical questions means that new vocabulary is constantly being formed, and terminology lists in all languages must be kept up to date.)


Executive summary:     There is an error in the final paragraph of 1.2 of annex 1, appendix 2, of the Russian version of ATP: where the English version mentions “wheel-arches” and the French version has “décrochements pour passage des roues”, the Russian version has “надколенные дуги” (nadkolyennye dugi), which is incorrect.

Action to be taken:       Make an editorial correction to the final paragraph of 1.2 of annex 1, appendix 2, of the Russian version of ATP, replacing the words “надколенные дуги” (nadkolyennye dugy) with “колесные арки” (kolyesnye arki) to bring it into line with the English and French versions of ATP.



 Another relevant factor in UN writing is that many of the documents drafted in English are originally written by writers whose first language is not English. Given the different levels of proficiency in English of such writers, some of these English documents sometimes create linguistic problems for both the readers of the documents and the translators who need to translate such texts. Difficulties due to the multi-racial and multilingual characteristics of UN work are regularly encountered by translators. The occasions when one is unable to find equivalents for a word or concept in another language are frequent. For instance, the English words ‘liability’ and ‘responsibility’ have to be translated by the single French word ‘responsabilité’. This is true The Journal of Specialised Translation Issue 9 - January 2008 47 with the Chinese language where there is no equivalent for ‘liability’, and 责任 (zeren) are often used for both words. If a distinction has to be made, an extra word 赔 偿 (peichang) has to be added to indicate liability. Similarly, the words ‘boundary’ and ‘frontier’ are rendered as ‘frontière’ in French. In this case the Chinese language is rich in equivalents: 边界 (bianjie) and 界线 (jiexian) can both refer to ‘boundary’, and 边境 (bianjing) and 边疆 (bianjiang) can both mean ‘frontier’. Chinese translators have to consider the context to choose the right word. Actually, speakers at the UN meetings often talk about these linguistic problems themselves

 if there are any legal terms, they need to be translated carefully and according to established legal usage, for instance, ‘internationally wrongful acts’, 国际不法行为 (guoji bufa xingwei) and ‘fait internationalement illicite’, as different legal terms may entail very different legal consequences.

 the common preambulatory and operative words and expressions found at the beginning of each paragraph, such as ‘recalling’ (回顾/huigu in Chinese and ‘rappelant’ in French), ‘requests’ (请/qing) in Chinese and ‘prie’ in French), need preferably to be translated according to established usage in different languages, consistently with past translations.

 Poland in Article 6 of ECHR

 The problems of interpretation of Article 6, which regulates the right to a fair trial, resulted from the official translation of the term “prawo do sprawiedliwego procesu sądowego” (the right to a just trial). This triggered a quite widespread discussion in the Polish doctrine as to whether the English term “fair” should be translated as “sprawiedliwy”. Moreover, on the basis of a translation so constructed other proposals of the concept in Article 6 appeared in the literature on the subject, such as “uczciwy” (honest), “słuszny” (right) or “praworządny” (lawful) trial.

 English and French, in accordance with the rule provided in the Statute of the Council of Europe which states that the official languages of this organization are English and French. It is undeniable that wordings and terms used in these texts are derived from traditional English and French terminology

 The concept of right to a trial has a certain structure of legal guarantees, which with other planes of functioning of a democratic state constitutes a certain order, and the theoretical number of legal categories (sprawiedliwy/just, słuszny/right, uczciwy/honest or rzetelny/fair/reliable trial), with which one may determine the right to a trial, is extensive in the Polish literature.

 To conclude, due to the nature of the work of the UN and the linguistic nature of UN documents, the common difficulties for the translator include: technical demands, consistency, working as a team, turn over time (short deadlines), and the need to keep abreast of world changes, which are invariably reflected in the discussions at the UN.



1) The role of translation and interpretation in the diplomatic communication Tamas Baranyai http://www.skase.sk/Volumes/JTI06/pdf_doc/01.pdf

2) The Journal of Specialized Translation -Translation at the United Nations: //www.jostrans.org/issue09/art_cao.pdf

3) Official documents system https://documents.un.org/prod/ods.nsf/xpSearchResultsM.xsp

4) http://www.un.org/Depts/DGACM/

5) Report for the “Study on Language and Translation in International Law and EU law”

6) Economic and Social Council (ECE/TRANS/WP.11/2018/25)

Наіт Буда Аніс Мунірович


НТУУ “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”

місто Київ, Україна


 Анотація: запропоновано можливі реалізації перетворення неелектричних величин в электричні з подальшим поданням у вігляді частотно-часового сигналу, що може бути використана при побудові систем інтернет-калібрування.

 Ключові слова: калібрування, повірка, інтернет-метрологія, частота, автогенератор, перетворювач.


 В останні роки велика увага приділяється застосуванню Інтернет технологій. На сьогоднішній день набувають поширення системи інтернет-метрології, принцип роботи яких базується на перетворенні електричних та неелектричних вимірювальних величин з подальшим їх представлення у вигляді частоти, а в деяких випадках цифрового коду. 

 Зважаючи на те, що найбільш зручною для віддаленої передачі є частота, в статті [2] запропонована схема передачі деякої величини X з перетворенням її на частоту та подальшим кодуванням. При цьому можливі 3 варіанти реалізації такої схеми: автогенераторні датчики, що включають один автогенератор; два автогенератора - вимірювальний і компенсаційний та два вимірювальних автогенератора, чутливі елементи яких з'єднаними за дифференційною схемою.

 В статті [2] розглядається алгоритм перетворення електричної ємності на частоту з використанням автогенератора за наступною схемою:


Рисунок 1. Схема перетворювача фізичної величини з проміжним частотним сигналом

 На схемі позначено: ЧЕ – чутливий елемен; АГ – автогенератор; КП – кодовий перетворювач.

 Відповідно до статті [2], фізична величина (електрична або не електрична) має бути перетворена в зміну параметра LRC-контура. Отже в сферу наших зацікавлень входять перетворювачі: резистивні, ємнісні та індуктивні.

 Таким чином чутливий елемент можу являти собою перетворювач деякої величини (як правило не електричної) в зміну параметра електричного ланцюга – опір, ємність або індуктивність.

 До таких перетворювачів можна віднести наступні – таблиця 1.

 Таблиця 1.

 Подальше перетворення передбачає подання сигнала у вигляді частоти, періода повторення імпульсів або інтервала часу. Тобто перетворення пассивного параметра електричного ланцюга на зміну частоти або періоду вихідної напруги синусоїдального або імпульсного сигналу. 

 З точки зору формування сигналів для вирішення поставленої задачі підходять два типии перетворювачів:

  • генераторні - вихідний сигнал напруги має змінну в залежності від параметрів кола частоту гармонічного сигналу;
  • релаксаційні - вихідний імпульсний сигнал напруги має періо, пропорційний параметрам ланцюга.

 Генераторна схема частотного перетворювача представлена на рис 2.

 Частота на виході такого перетворювача матиме вигляд:


 В цьому випадку частота на виході перетворювача змінюється в залежності від зміни індуктивності або ємності.


Рис.2 - Генераторна схема частотного перетворювача

 Схема релаксаційного перетворювача представлена на рис. 3.


Рис.3 - Схема релаксаційного перетворювача.

  Період слідування імпульсів на виході такого перетворювача матиме вигляд:


 В цьому випадку період на виході перетворювача змінюється в залежності від зміни опору або ємності.

 Крім того частотний сигнал може бути закодований. Здійснення кодування за наведеною схемою описано в статті [2]. При цьому вихідний сигнал автогенератора подається на кодуючий пристрій, де перетворюється на цифровий код.

 Таким чином, запропоновано можливі реалізації перетворення деякої фізичної (електричної або неелектричної) величини на частотно-часовий сигнал, який може бути переданий на відстань за допомогою телефонного, радіо зв’язку або мережі інтернет, що може стати основою для реалізації передачі сигналу про розмір одиниці фізичної величини в системах інтернет-калібрування. 



1. Software Support for Metrology: GPG 19 – Internet-enabled Metrology Systems (NPL Report DEM-ES 012), June 2006.

2. Кондрашов С.И., Гусельников А.В. Метод постороения универсальных преобразователей физических величин с частотным представлением измерительной информации // Український метрологічний журнал, 2011, №2.

3. Михеев В.П., Просандеев А.В. Датчики и детекторы: учебное пособие. Москва 2007.

Гончар Ігор Володимирович, студент

НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського»

місто Київ, Україна


Синиця Валентин Іванович, доцент

НТУУ «КПІ Ім. Ігоря Сікорського»

місто Київ, Україна


 Анотація: В наш час, комп’ютерні технологій широко використовуються в учбовому процесі. Одна з областей використання цієї технології є впровадження в учбовий процес програмно-методичних комплексів. Представлений в даній статті  програмно-методичний комплекс призначений для дослідження амплітудної та частотної модуляції. Представлено програмній код в  середовищі MATLAB для дослідження модульованих сигналів  .

 Ключові слова: амплітудна модуляція, частотної модуляція, коефіцієнт амплітудної  модуляції, девіація частоти, індекс частотної модуляції.


 1. Амплітудна модуляція

 Модуляція-це процес зміни в часі за заданим законом параметрів якогось з фізичних процесів. В радіотехніці таким фізичним процесом є гармонійне коливання, яке називають частотою носієм (опорною частотою) : 

 де  - амплітуда сигналу-носія,  - частота сигналу-носія,  - початкова фаза,   - час.

 Амплітудна модуляція(АМ)— вид модуляції, при якій параметром сигналу-носія, що змінюється, є амплітуда його коливань.[1]

 Для більш детального аналізу характеристик амплітудно-модульованих сигналів розглянемо сигнал, в якому в модулюючого сигналу   виступає гармонічне коливання.

 де  - амплітуда сигналу,  - частота сигналу,  - час.

 Форма запису амплітудно-модульованого сигналу:

 де   -коефіцієнт амплітудної модуляції (глибина модуляції).

 На  рисунку 1 представлені отримані в результаті комп'ютерного моделювання часові реалізації АМ сигналів і їх спектри. Розрахунок характеристик даної моделі був зроблений при наступних параметрах: амплітуда сигналу-носія Аn = 4 V; частота fn = 20 kHz ; амплітуда модулюючого сигналу Аm = 2 V; частота fm = 2 kHz; коефіцієнт амплітудної модуляції М = 0.5; 1; 1.5.

    З ростом коефіцієнту  амплітудної модуляції М ростуть амплітуди бічних складових сигналу   , віддалені від частоти-носія на частоту модулюючого сигналу. При М>1 виникає перемодуляція, при якій форма обвідної спотворюється щодо форми модулюючого сигналу.

Рис. 1. Часові реалізації АМ-сигналів (зліва) і їх спектри (праворуч) при різних значеннях коефіцієнту амплітудної модуляції (М = 0,5; 1; 1,5) .

 2. Частотна модуляція

 Частотна модуляція (ЧМ)— вид модуляції, за якого частота вихідного сигналу змінюється у часі залежно від миттєвого значення інформаційного сигналу, тобто інформаційний сигнал керує частотою опорного сигналу. У порівнянні з амплітудною модуляцією, ідеальна частотна модуляція  не вносить змін в амплітуду несучої. [1]

 Форма запису частотно-модульованого сигналу:

 де  - індекс частотної модуляції.

 Індекс частотної модуляції  визначається як  - відношення максимальної девіації частоти (за один період модулюючого сигналу) до частоти модуляції.  

 -розмірний коефіцієнт пропорційності.

 Амплітуда спектральних складових ЧМ коливання визначається величиною індексу частотної модуляції. При вузько смуговій ЧМ (K<<1) амплітудний спектр ЧМ коливання збігається зі спектром АМ коливання. При великих індексах модуляції (K>>1) ширина спектра ЧМ коливання близька до подвоєної девіації частоти.

 На  рисунку 2 представлені отримані в результаті комп'ютерного моделювання часові реалізації ЧМ сигналів і їх спектри. Розрахунок характеристик даної моделі був зроблений при наступних параметрах: амплітуда сигналу-носія Аn = 2 V; частота fn = 20 kHz ; амплітуда модулюючого сигналу Аm = 2 V; частота fm = 2 kHz; індекс модуляції М = 1; 4; 8.

Рис. 2. Часові реалізації ЧМ-сигналів (зліва) і їх спектри (праворуч) при різних значеннях індексів частотної модуляції (М = 1; 4; 8) .

 3. Програмній код в  середовищі MATLAB

clc;                          % Очистка
clear all                     % Очистка памяти
%% Параметры
Am    = input('Введите амплитуду сигнала (V): '); 
fm    = input('Введите частоту сигнала (kHz): '); 
Fd    = input('Введите частота дискретизации : '); 
FftL=Fd;                     % Количество линий Фурье спектра
dt = 1/Fd;                    % шаг
Tm    = input('Введите время моделированния  (ms) : '); 
t = (0:dt:Tm-dt)';               % масив отсчета времени
An   = input('Введите амплитуду несущего сигнала (V): '); 
Fn   = input('Введите частоту несущего сигнала (kHz): ');
Kam  = input('Введите  коэффициент модуляции : '); 
Kfm   = input('Введите коэффициент пропорциональности частотной модуляции : ');
var= input('Форма исходного сигнала: 1-Синусоидальный; 2-Меандр'); 
switch var
   case 1
Signal = Am*cos(2*pi*fm*t);   % сигнал
Signaln = An*cos(2*pi*fn*t); % несущий сигнал
Sam=An*(1+(Kam*Am/An)*cos(2*pi*fm*t)).*cos(2*pi*fn*t); % амплитудная модуляция
Sfm=An*cos(2*pi*fn*t+(Kfm*Am/(2*pi*fm))*sin(2*pi*fm*t)); % частотная модуляция
   case 2
Signal =Am*square(2*pi*fm*t);   % сигнал
Signaln = An*cos(2*pi*fn*t); % несущий сигнал
Sam=(An+Kam*Signal).*cos(2*pi*fn*t); % амплитудная модуляция
Sfm=An*cos(2*pi*fn*t+Kfm*Am*cumtrapz(square(2*pi*fm*t))); % частотная модуляция; 
%% Спектральное представление сигнала
FftS=abs(fft(Signal,FftL));     % Амплитуды преобразования Фурье сигнала
FftS=2*FftS./FftL;              % Нормировка спектра по амплитуде
FftS(1)=FftS(1)/2;              % Нормировка постоянной составляющей в спектре
Fftn=abs(fft(Signaln,FftL));    % Амплитуды  преобразования Фурье сигнала
Fftn=2*Fftn./FftL;              % Нормировка спектра по амплитуде
Fftn(1)=Fftn(1)/2;              % Нормировка постоянной составляющей в спектре
FftA=abs(fft(Sam,FftL));     % Амплитуды преобразования Фурье сигнала
FftA=2*FftA./FftL;              % Нормировка спектра по амплитуде
FftA(1)=FftA(1)/2;              % Нормировка постоянной составляющей в спектре
Ffth=abs(fft(Sfm,FftL));     % Амплитуды преобразования Фурье сигнала
Ffth=2*Ffth./FftL;              % Нормировка спектра по амплитуде
Ffth(1)=Ffth(1)/2;              % Нормировка постоянной составляющей в спектре
F=0:Fd/FftL:Fd/2-1/FftL;        % Массив частот вычисляемого спектра Фурье
%% Построение графиков
figure('Name','Сигнал и Спектр');% Создаем новое окно
subplot(2,1,1);% Выбор области окна для построения
plot(t,Signal);% Построение сигнала
title('Сигнал');% Подпись графика
xlabel('Время (ms)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика
subplot(2,1,2);% Выбор области окна для построения
bar(F,FftS(1:length(F)));% Построение спектра Фурье сигнала
title('Спектр сигнала');% Подпись графика
xlabel('Частота (kHz)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика
figure('Name','Несущий сигнал и Спектр');% Создаем новое окно
subplot(2,1,1);% Выбор области окна для построения
plot(t,Signaln);% Построение сигнала
title('Сигнал');% Подпись графика
xlabel('Время (ms)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика
subplot(2,1,2);% Выбор области окна для построения
bar(F,Fftn(1:length(F)));% Построение спектра Фурье сигнала
title('Спектр сигнала');% Подпись графика
xlabel('Частота (kHz)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика 
figure('Name','Амплитудная модуляция');% Создаем новое окно
subplot(2,1,1);% Выбор области окна для построения
hold on
plot(t,Sam);% Построение сигнала
plot(t, An*(1+(Kam*Am/An)*cos(2*pi*fm*t)), '--', 'Color', 'green'); % график огибающей
plot(t, -1*An*(1+(Kam*Am/An)*cos(2*pi*fm*t)), '--', 'Color', 'green'); % график огибающей
hold on
title('Сигнал');% Подпись графика
xlabel('Время (ms)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика
subplot(2,1,2);% Выбор области окна для построения
bar(F,FftA(1:length(F)));% Построение спектра Фурье сигнала
title('Спектр сигнала');% Подпись графика
xlabel('Частота (kHz)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика
figure('Name','Частотная модуляция');% Создаем новое окно
subplot(2,1,1);% Выбор области окна для построения
plot(t,Sfm);% Построение сигнала
title('Сигнал');% Подпись графика
xlabel('Время (ms)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика
subplot(2,1,2);% Выбор области окна для построения
bar(F,Ffth(1:length(F)));% Построение спектра Фурье сигнала
title('Спектр сигнала');% Подпись графика
xlabel('Частота (kHz)');% Подпись оси х графика
ylabel('Амплитуда (V)');% Подпись оси у графика



 Застосування програмно методичного комплексу для дослідження модульованих сигналів в навчальному процесі значно спростить процес вивчення та дослідження модуляції сигналів, скорочує час на навчання, дозволяє більш адекватно оцінити рівень отриманих знань та  навичок, при необхідності дозволити виконати роботу дистанційно. 



1.  Баскаков С.И. Радиотехнические цепи и сигналы: Учебник. – М.: Высшая школа., 1983. - 536 с.

Кобрин Софія Андріївна

Здобувач вищої освіти

Рівненський державний гуманітарний університет 




Невинна Галина Ярославівна

Кандидат історичних наук, доцент

Рівненський державний гуманітарний університет





 У статті розглянуто вплив Збройних сил Туреччини на політичне життя цієї держави. Проаналізовано причини та передумови формування особливої ролі армії як захисника здобутків кемалістської революції, досліджено приклади прямого – в межах переворотів 1960 та 1980 рр. – та непрямого – під час виступів військових 1971–1973 та 1997 рр. – втручання генералітету в політику, проаналізовано їх наслідки. Окремо вивчено причини та фактори, що спричинили поразку армії у протистоянні з Партією справедливості та розвитку в ХХІ ст. Проаналізовано причини входження Туреччини до НАТО та участь її збройних сил в реалізації політики Альянсу. Натомість демократичні перетворення в турецькому суспільстві, репресії проти збройних сил та зміни в законодавстві призвели до суттєвого зменшення впливу військових на політичне життя держави, що наочно було продемонстровано невдалою спробою перевороту в липні 2016 р.

 Ключові слова: Турецька Республіка, збройні сили, військовий переворот, Партія справедливості та розвитку, секуляризація, «Ергенекон».


 The current article analyzes the influence of the Turkish armed forces on the political life of the Republic of Turkey. The prerequisites for the formation of the special role of the army as the defender of the achievements of the Kemalist revolution are being considered. Examples of direct – military coups of 1960 and 1980 – and indirect – officers’ actions in 1971-1973 and 1997 – intervention of generals in politics are being studied. The consequences of these actions are being analyzed. Special attention is given to the causes and factors that led to the defeat of the army in the fight against the Justice and Development Party in the XXI century, when the high commands’ attempt to prevent moderate Islamists from obtaining power has failed. Instead, democratic change in Turkish society, repression initiated against the armed forces and amendments adopted to the national legislation led to a significant reduction of military influence on the political life of the state, clearly demonstrated during a failed coup of July 2016.

 Keywords: Turkish Republic, armed forces, military coup, The Justice and Development Party, secularization, Ergenekon


 В минулому та на сучасному етапі розвитку людства суспільно-політичному житті армії відводиться значна роль. Причому в усі часи армія нерідко виявляє себе не лише як знаряддя в руках певних соціально-політичних сил, але й як самостійна політична сила. Події на Близькому Сході та у Північній Африці свідчать про те, що армія і в ХХІ столітті залишається дуже важливим інститутом держави, і може як підтримувати демократичні шляхи розвитку суспільства, сприяючи підтримці революційним народним масам, так і притаманними їй методами втручатися в життя суспільства заради підтримки владної еліти. 

 Історіографія досліджуваної проблеми складається з великої кількості матеріалів можна виділити наступні. Найбільш комплексний характер має робота А.Д. Васильєва, який вивчав роль турецької армії в житті держави в період республіки. Satana N.S. в праці «Transformation of the Turkish Military and the Path to Democracy» аналізував внутрішні фактори, які впливали на формування зовнішньої політики Туреччини. Серед них не останнє місце посідає діяльність збройних сил. С.А. Васильєва та Л.Р. Садикова досліджували окремі традиції, характерні для турецького політикуму – ісламізм та пантюркізм. Вони також торкалися питання взаємодії представників цих ідеологій та армії.

 Метою статті є вивчення ролі збройних сил у формуванні турецького політикуму в період республіки. Задля її досягнення проаналізовано процес становлення специфічної ролі армії в турецькому суспільстві протягом ХХ ст., досліджуються приклади прямого втручання генералітету в політичне життя країни. Досягнення поставленої мети обумовило наступний перелік завдань дослідження:

  • дослідити вплив Збройних сил Туреччини на політичне життя цієї держави;
  • проаналізовано причини та передумови формування особливої ролі армії як захисника здобутків кемалістської революції;
  • проаналізовано причини входження Туреччини до НАТО та участь її збройних сил в реалізації політики Альянсу.

 Суспільно-історична практика дає підставу розглядати армію, з одного боку, як об’єкт політики, тобто об’єкт управління та реалізації політичних інтересів і цілей держави. З іншого боку, армія – один із суб’єктів політики, який активно впливає на маси, великі соціальні спільноти, політичні партії, державну владу, політичну систему суспільства в цілому. Такий підхід дозволяє розглядати армію як відносно самостійну політичну силу.

 Початок існування професійної турецької армії припадає на межу ХVIII-XIХ ст. За СелімаIII (1789-1807рр.) мова, перш за все, йшла про намір створити замість яничарського корпусу, що став некерованою вольницею, регулярну армію - «Низами Джедід» («нова система»). 24 лютого 1793 р. заснований султаном Дорадчий меджліс представив Селімові відповідний проект реформи. Для підготовки і навчання кадрів нової системи були засновані артилерійське, військово-інженерне і морське училища. Викладали в них французи або турки, які пройшли відповідну підготовку у французів. При військово-інженерному і морському училищі була створена друкарня. Ці заходи високо оцінили турецькі історики-правознавці - вперше за століття була створена дисциплінована і сучасна армія [1, с.360].

 15 червня 1826 року, коли почалося чергове велике повстання яничар, султан наказав вірним йому військам оточити площу Атмедани, де розташувалися заколотники. Яничари спробували вирватися з оточення, кинулися по одній з вулиць назустріч артилеристам. Почалося поголовне знищення всіх, хто там перебував. У п'ятницю 16 червня 1826 року було офіційно оголошено про розпуск яничарського корпусу, навіть заборонялося вимовляти цю назву.

 Як державний інститут, Збройні сили вищою мірою чутливі до «захисту Турецької держави» та її світських кемалістських засад. Кемаль Ататюрк виступав проти безпосередньої участі військових у формуванні політики Туреччини. Нейтралітет офіцерського корпусу підкреслювався забороною діючим військовим вступати до політичних партій та брати участь у політичній боротьбі. Вони були інструментом реформаторського курсу, «авангардом революції», а не незалежною політичною силою, наділеною повноваженнями на власну політичну ініціативу. Ситуація поступово змінилась після смерті Ататюрка. Вже в другій половині 1940-х років в армії з’являються таємні групи офіцерів, які обговорюють внутрішньополітичну ситуацію в державі та планують державний переворот з метою встановлення багатопартійної системи. Суттєвий вплив на зростання політичних амбіцій представників збройних сил спричинила активізація партнерства зі Сполученими Штатами Америки. Здійснене за фінансової підтримки США переозброєння армії підкреслило офіцерству його силу [5, с.8]. 

 Низка військово-політичних переворотів (28 квітня 1960 р., 12 березня 1971 р. і 12 вересня 1980 р.), невдалих військових заколотів (22 лютого 1962 р. і 20 травня 1963 р.) та військових ультиматумів урядові (1 березня 1997 р. і в січні 2001 р.), спрямованих на недопущення повномасштабних політичних криз і захоплення влади екстремістами, передусім ісламськими фундаменталістами, призвела до створення в Туреччині багатопартійної політичної системи, в якій чітко визначались пороги допустимих, з погляду військових, суспільно-політичних настанов і вимог. Військові розглядали армію як «творця, рятівника і охоронця» єдиної Турецької держави. Виклики, з котрими стикався кемалістський проект протягом десятиліть (ісламський фундаменталізм, сепаратизм, правий і лівий радикалізм), підтверджували їх побоювання, що коли військові не виконуватимуть свою роль охоронця, ідентичність Турецької Республіки може змінитися за рахунок втрати її територіальної чи національної цілісності. 

 Чинна Конституція Турецької Республіки, розроблена Установчим меджлісом за безпосередньої участі військових і схвалена на референдумі 7 листопада 1982 р., відвела Збройним силам важливу роль у формуванні зовнішньої політики й у питаннях гарантування національної безпеки. До прийняття в 2001-2003 рр. (на вимогу ЄС) «гармонійних законів», згідно статті 117 Конституції, питання безпеки обговорювалися й вирішувалися не урядом Турецької Республіки, а передусім Радою національної безпеки, більшість голосів у якій належало військовим. 

 На початку ХХІ ст. безпекова політика Турецької Республіки стала формуватися з урахуванням таких чинників:

  • особливого значення для Анкари набула поява на міжнародній арені низки нових незалежних держав, що постали внаслідок розпаду СРСР і СФРЮ, а також окремих анклавів та цілих ісламських і тюркських регіонів, що тою чи іншою мірою тяжіють до Туреччини;
  • виникли принципово нові політичні функції Туреччини у планах Заходу щодо держав Південного Кавказу і Центральної Азії, зокрема як посередника і плацдарму для економічного й політичного проникнення Заходу в ці регіони, та водночас як могутньої перешкоди на шляху експансії ісламського фундаменталізму й радикального екстремізму;
  • відбувся перерозподіл і розширення функцій Туреччини у військовій організації НАТО, коли внаслідок різноманітних конфліктів, які охопили Балкани, Кавказ, Молдову, Палестину, Перську затоку і Центральну Азію, Анкара опинилася в епіцентрі міжнародної напруженості й нестабільності, перетворившись із флангової країни Північноатлантичного альянсу у «прифронтову державу» [3, с.260]. 

 Реалізація зазначеного плану дасть змогу забезпечити турецькі армію і флот озброєнням та військовою технікою власного виробництва більш як на половину і вийти на замкнутий цикл виробництва їхніх основних зразків. Але Туреччина використовує не тільки власні ресурси, а й приймає допомогу від своїх союзників. Так, наприклад, розміщення американського зенітно-ракетного комплексу «Патріот» союзників. 

 Так, наприклад, розміщення американського зенітно-ракетного комплексу «Патріот» сприяло значному посиленню системи протиповітряної оборони й одночасному зміцненню позицій Туреччини на Близькому Сході. У цьому зв’язку на порядок денний виходить питання про перспективи розвитку турецької армії та її ролі в житті турецького суспільства. Як уже зазначалося, протягом десятиліть Збройні сили країни не тільки забезпечували безпеку Туреччини, а й залишалися гарантом дотримання секуляристських принципів у проведенні зовнішньої і внутрішньої політики країни [4, с.217].

 Все змінилося з початком справи «Ергенекон» (міфічна прабатьківщина тюркських і монгольських народів в Алтаї), коли Туреччиною прокотилася низка арештів колишніх і діючих військових, бізнесменів, журналістів - тих, хто нібито був причетний до змови проти уряду 2003 р. Судовий процес у справі «Ергенекон» не дійшов до бажаного для влади завершення, однак схожий процес у справі «Бальоз» («Кувалда») закінчився в 2012 р. на користь правлячої партії. Потім почалося розслідування у справі про підпільну організацію «28 лютого», і є вагомі підстави вважати, що він також закінчиться не на користь обвинувачених. 

 Проведення судових процесів за звинуваченням представників Збройних сил в підготовці військового перевороту проти правлячої партії призвело до повного відсторонення армії від політики і зміцнило позиції ПСР. В умовах слабкості опозиційного руху армія залишалася єдиним серйозним політичним актором, що хоч і не явно, але досить ефективно, регулював внутрішньополітичний курс Туреччини. ПСР вдалося усунути свого головного суперника у владі завдяки обережному підходу до цього питання. Не афішуючи своїх справжніх намірів, партія з 2007 р. проводить курс на внесення змін до конституції країни [3, с.265]. 

 Поправки, які були схвалені в результаті проведення загальнонародного референдуму 12 вересня 2010 р., значно обмежили участь армії в політичному процесі. Зокрема, була зменшена роль військових трибуналів і позбавлені імунітету від судового переслідування учасники військового перевороту 1980 р. 

 Таким чином, очевидно, що сучасний уряд Туреччини здійснює комплексний підхід до вирішення проблеми втручання військових у політичну сферу. Вже зараз армії складно повернути втрачену довіру громадськості і відновити свій авторитет, тому можливість повернення військових у політику за допомогою проведення державного перевороту уявляється вкрай малоймовірною. На тлі триваючого процесу відсторонення армії від внутрішньої політики й розроблення зовнішньої, на міжнародній арені авторитет Збройних сил Туреччини, навпаки, зростає. 

 Туреччина приєдналася до НАТО 18 лютого 1952 року, тобто через три роки після створення цього альянсу. Цей крок Анкари продиктований її історичним вибором на користь співпраці з Заходом і бажанням протидіяти поширенню комуністичних ідей на інші країни регіону. Вступ Туреччини до альянсу з одного боку дозволило НАТО посилити її «південний фланг», а з іншого - звільнило Анкару від радянського тиску через доступ до стратегічних морських маршрутів. Однак країни Західної Європи і США далеко не відразу погодилися з вступом Туреччини в НАТО. Країні довелося в буквальному сенсі доводити свою користь західним союзникам. Зіграла свою роль позиція президента США Гаррі Трумена. Він наполягав на тому, аби Туреччина і Греція приєднались до Альянсу, побоюючись, що в разі переходу цих країн до соціалістичного табору, Захід втратить весь Близький Схід.

 Туреччина є одним з п'яти держав-членів альянсу (нарівні з Бельгією, Німеччиною, Італією та Нідерландами), які мають на своїй території ядерні боєприпаси НАТО. Сімдесят тактичних ядерних бомб США типу B61-12 складовані на базі ВПС Туреччини Інджірлік, що знаходиться на півдні країни, недалеко від кордону з Сирією (до 2001 року на території цієї країни перебували 90 ядерних авіабомб) [1, с.380].

 На даний момент Туреччина використовує співробітництво в рамках НАТО для реалізації власних інтересів. Тобто доки і Туреччина, і США зацікавлені у поваленні Башара- аль-Асада, вони будуть діяти спільно. При цьому ні Туреччині, ні США, ні силам НАТО не вигідно починати повномасштабні військові дії проти сирійського уряду або проводити військову операцію за прикладом лівійської, яка викликала найгострішу критику на адресу Альянсу. Інша справа - підтримка ситуації невизначеності на кордоні користуючись якою Туреччина може продемонструвати на повну силу свою військову міць і привернути до себе увагу НАТО. 

 У ХХІ ст. роль армії в Туреччині помітно зменшується. З одного боку, це пов’язано із зовнішнім фактором. Ліберальні тенденції в постбіполярному світі не залишають військовим маневру для застосування традиційних підходів до опонентів. З іншого боку, основний супротивник армії – Партія справедливості та розвитку – є надзвичайно небезпечним опонентом. Поєднання ісламістської риторики ПСР із прозахідним курсом, активна зовнішньополітична діяльність та досягнення підтримки США вибили підґрунтя з-під антиердоганівського планування. Сама ж партія в недалекому минулому здійснила успішний наступ на військових під час гучних судових справ. У результаті опозиційний потенціал армії щодо ПСР підірвано. 

 Невдала спроба перевороту в липні 2016 року свідчить, що військові не скорились, але вони не в змозі повторити минулі успіхи. Репресії, що очікуються найближчим часом, ще більше знекровлять збройні сили. Відтепер політики можуть розпочати кардинальні перетворення в державі, не відчуваючи постійної загрози усунення від влади військовим шляхом у разі незгоди з боку генералітету. Туреччина переходить до нового етапу, який може стати поворотним моментом її новітньої історії.

 Доповнення турецького зовнішньополітичного вокабуляру такими поняттями, як «відсутність проблем з сусідами», «м’яка сила», «ритмічна зовнішня політика», зі слів Гаджиєва А.Г., свідчить як про розширення напрямів зовнішньої політики, так і про зміну понятійного апарату дипломатії Туреччини. Можна помітити, що Туреччина позиціонує себе як держава, що будує мости між країнами та цивілізаціями, об’єднувач, інтегратор тощо. Зважаючи на те, що розв’язання конфліктів з сусідами часто нашаровується на інші глибинні проблеми, можна зрозуміти, чому не все так безхмарно в сфері реалізації політики «відсутності проблем». 

 На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин Турецька Республіка набуває статусу вагомого регіонального гравця, розширює географію поширення своїх інтересів і заявляє про наміри стати впливовим глобальним актором. Сучасні зовнішньополітичні пріоритети Туреччини були сформовані на основі концепції «Стратегічної глибини», запропонованої міністром закордонних справ цієї країни, відомим науковцем Ахметом Давутоглу [ 2, с.70].

 Сам А. Давутоглу вважає, що в основі сучасної зовнішньої політики Анкари лежать шість принципів (однозначна алюзія на 6 стріл Ататюрка): визначення балансу між свободою і безпекою, активне залучення регіональних суб'єктів у мирний процес, здійснення ефективної дипломатії щодо сусідніх регіонів, максимальна інтенсифікація співробітництва, прагнення до всебічної діяльності з основними гравцями на світовій арені і ефективне використання міжнародних груп і ідей для вирішення різних питань. Давутоглу також робить акцент на необхідність формування «нового образу Туреччини».

 Підводячи підсумки, слід зазначити, що армія в Туреччині в цілому справляється з покладеними на неї завданнями. У Туреччині армія, захисник лаїцизму, до сих пір з більшим чи меншим успіхом протистояла спробам національного уряду піддати ісламізації всі сфери життя країни.

 Незважаючи на підсумки референдуму 2010 року та поточну обстановку в Туреччині, вона продовжує залишатися світською державою. Армія чотири рази безпосередньо втручалася в хід політичного процесу в країні і рятувала країну від економічного хаосу і політичної анархії. При цьому турецька армія грала ключову, визначену їй традицією і законом роль.

 Стан і ключові напрямки будівництва ЗС Турецької Республіки на сучасному етапі визначаються складністю військово-політичної обстановки на Близькому Сході і наявністю серйозних викликів і загроз безпеці державі. До них, зокрема, відносяться: широкомасштабна громадянська війна в Сирії; можливість створення Курдського держави в Північному Іраку і Сирії; терористична діяльність Робочої партії Курдистану; невирішеність кіпрської проблеми і суперечок з Грецією за контроль над островами в басейні Егейського моря [5, с.6].

 У нинішній ситуації в республіці реалізується комплекс військово-промислових програм і заходів з будівництва та розвитку збройних сил, спрямованих на нейтралізацію загроз зовнішньої безпеки держави.



1. Satana N.S. Transformation of the Turkish Military and the Path to Democracy / Nil S. Satana // Armed Forces and Society. – April 2008. – Vol. 34, No 3. – P. 357-388.

2. Васильев А.Д. Армия в Турции / Александр Дмитриевич Васильев // История и современность.– 2013. –Вып. № 2 (18). – С. 52-74

3. Задонский С.М. Роль военного фактора во внутренней и внешней политике Турции / С.М.Задонский // Армия и власть на Ближнем Востоке: от авторитаризма к демократии: сборник статей. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2002.-С. 256-268.

4. Косиков А.В. Военно-политический потенциал Турции / А.В.Косиков // Востоковедный сборник. Вып. 2 / отв. ред. В.А.Исаев, А.О.Филоник. –М.: Институт востоковедения, Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2002. –С. 215-219.

5. Садыкова Л.Р. Исламский «Ренессанс» в Турции на рубеже ХХ-ХХІ вв. / Людмила Рафкатовна Садыкова // Вестник МГИМО. – 2009. – № 5. – С. 1-9.

Сингх Денис Лахвиндерович


НТУУ «Киевский политехнический институт им. Игоря Сикорского»

город Киев, Украина


Шведова Виктория Викторовна


НТУУ «Киевский политехнический институт им. Игоря Сикорского»

город Киев, Украина


 Аннотация: Предложено методическое обеспечение тренажера для оценивания динамической погрешности мехатронного аэромаятника, которое предполагает исследование его динамических параметров.

 Ключевые слова: динамические характеристики, динамическая погрешность, диференциальное уравнение, передаточная функция, аэромаятник, учебный тренажер.


 В настоящий момент использование тренажеров в учебном процессе позволяет повысить эффективность учебного процесса, за счет предварительной отработки навыков работы с системами управления.

 Их эффективное применение в учебном процессе значительно уменьшает число ошибок, сокращает время на обучение, позволяет более адекватно оценить уровень полученных знаний и полученных навыков, увеличивает скорость манипуляций и индивидуализирует обучение [1]. Востребованность в тренажерах появилась из-за достаточно высокой стоимости оборудования, их недостаточным количеством, затратами на использование и сложности в эксплуатации реального оборудования.

 Основой для построения тренажера для измерения динамических характеристик мехатронного аэромаятника есть макет, созданный Университетом Аризоны и описан в статье Mechatronic Aeropendulum: Demonstration of Linear and Nonlinear Feedback Control Principles With MATLAB/Simulink Real-Time Windows Target [2].


 1. Исследование уравнения передаточной функции аэромаятника в динамическом режиме 

  Нелинейная динамическая модель маятника представляется выражением:


 где  - угол поворота стержня,  - первая производная от угла поворота стержня,  - вторая производная от угла поворота стержня, - вес двигателя,  - длина маятника,  - коэффициент трения,  - сила тяжести маятника.

 Используя теоретические сведения и предположение о том, что при малых углах отклонения  необходимо вывести выражение для передаточной функции аэромаятника, описываемого моделью, что и предлагается сделать студентам

 Примечание: должно получиться выражение  для передаточной функции вида:


 2. Исследование параметров переходной характеристики аэромаятника в динамическом режиме на основе эксперимента

 Затем необходимо запустить аеромаяник и исследовать его экспериментально полученную переходную функция, которая имеет вид как на рисунке 1:


 Рис. 1 Експериментальная переходная функція аеромаяка.


 По экспериментальной кривой необходимо выразить собственную частоту колебаний маятника  и коеффициент демпфирования  .

 Примечание: должны получиться выражение вида:


 Для нахождения частоты собственных колебаний нужно установить задаваемый угол на уровне 90 градусов и зафиксировать изменение результирующего угла с помощью макета  и программы AeropendulumSOFT.mdl.

 Необходимо оценить период собственных колебаний системы  .

 Исходя их этого находят значение собственной частоты колебания системы и время установления как:  

 Затем необходимо вывести выражения для импульсной и переходной характеристик

 Примечание: при упрощении модели, принимая  должны  получиться выражение вида

  • Импульсная характеристика  ;
  • Переходная характеристика 


 3.  Нахождение динаминаческой погрешности системы

 Задачей является нахождение относительной и абсолютной динамической погрешности системы, на основе найденных ранее характеристик (параметров) аеромаяника.

 Относительная динамическая погрешность не зависит от свойств входного сигнала и зависит лишь от свойств динамической системы.

 Относительную динамическую погрешность определяют по формуле:

 где   - статический коэффициент преобразования.

 Студентам необходимо найти относительную  погрешность в операторной форме. 

 Примечание: должны получиться выражение вида:

 Абсолютная динамическая погрешность зависит и от свойств динамической системы и от вида входного сигнала.

 Далее находят абсолютную  погрешность в операторной форме.

 Примечание: должно получиться выражение вида:

 Абсолютную погрешность во временной области получают с использование преобразования Лапласа от выражения, представленного в операторной форме.

 Нужно найти абсолютную погрешность во временной области и схематически постройте его график.

 Примечание: должны получиться выражение вида:



1. Интерактивные тренажеры и их значение в учебном процессе https://novainfo.ru/article/4403

2. Advanced Micro and Nano Systems Laboratory, Department of Aerospace and Mechanical Engineeringo University of Arizona https://www.researchgate.net/publication/260587270

Л. М. Потапюк

кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри комп’ютерних технологій та професійної освіти

Луцький національний технічний університет

Україна м. Луцьк


Т.О. Сиротюк

здобувач вищої освіти

Луцький національний технічний університет

Україна м. Луцьк


 Анотація: У статті розглядаються причини виникнення та шляхи подолання професійного стресу в офісних працівників. Розроблена програма для подолання стресу та формування витривалості в умовах постійного емоційного та морального навантаження. 

 Ключові слова: глибоке дихання, офісні працівники, методи подолання стресу, професійний стрес, тренінгова програма.


 Для сучасного професійного світу характерні високий динамізм, інтенсивність взаємодії людей у соціальному та професійному середовищі, збільшення потужності і масштаби яких створюють нові для людства стресогенні фактори.

 Тривалі значні перевантаження без достатніх умов повного відновлення сил надають несприятливий вплив на працівника, іноді повністю дезорганізуючи його діяльність. При тривалому та комбінованому впливі комплексу таких чинників з великою часткою ймовірності можна чекати появи низки виражених функціональних і психічних зрушень, погіршення працездатності, зниження якості роботи, тобто феномена, що отримав в літературі назву професійного стресу. У наш час негативний вплив факторів професійного стресу призвів до того, що професійний стрес виділено в окрему рубрику в Міжнародній класифікації хвороб.

 Професійний стрес – різноманітний феномен, що виражається в психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації трудової діяльності людини [1]. Стрес на роботі не можна обмежувати подіями і умовами, що мають місце безпосередньо на робочому місці. Будь-яка організація є відкритою соціальною системою, і на її елементи – працівників – природно впливають зовнішні чинники (зміни в суспільстві, економічні і фінансові умови, зміни в особистому житті – сімейні проблеми, старіння, смерть близих, народження дитини і т.п.). 

 Незадовільне фінансове положення може спонукати людей брати додаткову роботу, внаслідок чого скорочується час відпочинку і посилюється стрес. Як результат – неповноцінне харчування та відсутність сну, поганий настрій, агресивність до оточуючих або цілковита байдужість. Людина фактично стає заручником ситуації, яку сама ж і створила. 

 Існує безліч причин виникнення стресу в офісних працівників, адже їм доводиться працювати в умовах замкнутого простору, практично в малорухливому стані, працюючи виключно біля комп’ютера. Вони працюють з людьми, тому повинні завжди бути в гарному настрої. У той же час, якщо клієнт не в настрої, він може скидати свій негатив на працівника, а це, в свою чергу, психологічно виснажує іншого. Дуже важко в такій ситуації зберігати спокій. Професійно втомлені співробітники можуть надавати неправильні консультації, затримуватися довше на роботі або ж раніше йти додому. У колективі це проявляється відособленістю від колег. З’являються шкідливі звички, що може мати погані наслідки не лише для самого працівника, але і всього закладу або кабінету [2].

 На основі власних спостережень ми визначили основні причини виникнення стресу в офісних працівників. До них відносимо зовнішні та внутрішні. 

 Так, до зовнішніх причин належать – вплив агресивної екології, шкідливі звички, тривале перебування під прямими променями сонця, робочі навантаження, проблеми в особистому житті (розрив з коханою людиною, а також особисті трагедії і нещастя, які можуть трапитись). 

 До внутрішніх факторів належать порушення в роботі імунної й ендокринної системи, фактори, які викликають діабет та інші захворювання, часті застуди та головні болі, неповноцінне, мізерне харчування або відсутність апетиту, депресивні стани через нестачу необхідних речовин – вітамінів і мінералів. 

 На основі виявлених причин та факторів ми запровадили тренінгову систему подолання стресу. Дана система містить ряд методів та засобів подолання стресу в офісних працівників, поради для збереження їхнього психічного та фізичного здоров’я. Нижче наведені деякі з них.

 Важливою причиною виникнення стресу є підвищена тривожність, звідки в офісних працівників з’являються проблеми з фізичним здоров’ям, зокрема з диханням.

 Проблеми з диханням – часта проблема людей з підвищеною тривогою. У деяких випадках самі особливості дихання можуть викликати напади неспокою, однак найчастіше саме стан стресу і відчуття тривоги стають причиною порушення дихання [3].

 Контролювати свій внутрішній стан, знизити рівень тривоги та хвилювання допоможуть вправи для відновлення дихання та м’язове розслаблення. А отже, коли людина потрапляє в стресову ситуацію, їй стає важко дихати і може з’явитися відчуття, що вона задихається. У реальності людина отримує занадто багато кисню, і рівень вуглекислого газу в її крові падає. Щоб нормалізувати рівень вуглекислого газу потрібно скласти руки навколо рота на зразок філіжанки або використати паперовий пакет. Достатньо потримати пакет біля рота і звичайно дихати. Таким чином людина може відновити рівень вуглекислого газу.

 Техніка глибокого дихання – хороший спосіб зняти напругу і тривогу. Спокійне і глибоке дихання заспокійливо впливає на організм. Вправи глибокого дихання для релаксації також позитивно впливають на подолання стресу та хвилювання людини. Існує багато способів даної техніки, сутність яких полягає в тому, що потрібно прийняти зручну позу, зробити повільний та глибокий вдих, потім такий же повільний видих. Повторювати вправу рекомендовано доти, доки у людини повністю стабілізуються усі системи організму.

 Важливою складовою усіх видів розслабляючих процедур є вправи з глибоким диханням. Глибоке природне дихання здатне принести користь практично всім. Воно особливо полегшує життя людям, які схильні до паніки, тривоги, апатії, головних болей. 

 Глибоке дихання є виправданою стратегією для швидкого зниження стресу різних рівнів. Це техніка, якою можна скористатися в будь-якій ситуації, у будь-який час, щоб зняти емоційне і фізіологічне навантаження, яке пов’язане зі стресом. Для використання цієї вправи заздалегідь визначається тип дихання людини. Дізнатись це можна приклавши долоню однієї руки на груди, іншу – на живіт. Після глибокого вдиху можна визначити тип дихання. Якщо першою піднімається рука, що знаходиться на грудях – це грудний тип дихання; якщо першою піднімається рука, що знаходиться на животі – це діафрагмальний тип.

 Грудне дихання – поверхневий тип дихання, який властивий в основному дорослим людям. Він не сприяє подоланню стресу, швидко реагує на відчуття тривоги і роздратування прискореним, неритмічним темпом дихальних рухів. Тренування глибокого дихання допомагає контролювати фізіологічні реакції, що виникають у відповідь на стресор. Постійні повторення технік контролю реакцій організму на зовнішні подразники сприяють більш стійкому опору нервової системи. 

 Багато різноманітних методик боротьби зі стресом пов’язані з фізичним розслабленням організму. М’язове розслаблення знімає фізичну напругу і приносить відчуття комфорту і життєрадісності. Щоб добитися розслаблення, потрібно навчитись розпізнавати ознаки фізичної напруги і контролювати його. 

 Метод прогресивної м’язової релаксації, який був винайдений у США майже сто років тому, залишається одним із ефективних способів уникнення стресу. Цю надзвичайно ефективну техніку розслаблення винайшов американський доктор Едмунд Джекобсон у 20-х р. минулого століття, а впродовж наступних 20 років він її вдосконалив. Е. Джекобсон виходив із того, що у людини в стані розумового напруження або душевного хвилювання завжди напружуються поперечносмугасті м’язи. Натомість, у стані повного душевного спокою м’язи розслабляються. Так народилася думка вдатися до м’язової релаксації для боротьби зі станами тривоги та емоційної напруги, а також для їх попередження. Ця методика спирається на простий фізіологічний факт – після періоду напруги будь-який м’яз автоматично розслабляється. Отже, щоб домогтися глибокої релаксації усіх м’язів організму, треба одночасно або послідовно сильно напружувати й розслабляти всі ці м’язи.

 Психічне та фізичне здоров’я людини нероздільні, а регулярне виконання фізичних вправ урівноважує нервову діяльність. Дозована ходьба, оздоровчий біг, плавання, велоспорт – ідеальні засоби для зняття напруги. Вони покращують сон і не мають вікових обмежень. знаходити час для занять, які приносять задоволення: спілкування з друзями, прогулянки на свіжому повітрі, відпочинок на природі. 

 Не варто робити багато справ одночасно – розпланувати свій день та виконувати намічені завдання залежно від їх важливості, не робити усе в останню хвилину. 

 Тут також допоможе здорове харчування – обмеження вживання кухонної солі, насичених жирів та холестерину, достатнє споживання калію, кальцію, магнію [4]. При стресі організм втрачає багато білка, так як він йде на активацію системи імунітету. Білок починає надходити з інших органів, в результаті чого вони страждають. Також для реакції стресу необхідно багато кальцію, оскільки він починає вимиватися з кісток, і кістки стають більш крихкими. Страждають зуби, волосся і нігті. У цей період організм потребує адаптогенів – речовин, які підвищують здібності адаптивних систем. До них відносять засоби рослинного походження – багато трав’яних чаїв роблять з рослин, що містять адаптогени (женьшень, лимонник, ехінацея, зелений чай та ін.). Їх вживання також ефективне при нервовому виснаженні, що виникає в результаті напруженої розумової діяльності.

 Таким чином, розглянута вище система розроблених засобів позитивно впливає на самопочуття та емоційний стан працівників. За допомогою запропонованих методик подолання стресу вони стають більш спокійними, зосередженими, впевненими в собі та в роботі, яку виконують. Розроблена тренінгова програма є продуктивною та ефективною. Виконання цих вправ та рекомендацій дає свої дієві результати у боротьбі зі стресами.



1. Абабков В.А. Адаптация к стрессу: основы теории, диагностики, терапии / В.А. Абабков, М. Перре. – СПб.: Речь, 2004. – 166 с.

2. Фетискин П.П. Психотехнологии стрессосовладающего поведения / П.П. Фетискин. – Кострома: М., 2007. – С. 14-16.

3. Корольчук М.С. Психофізіологія: підручник для студентів вищ. навч. закладів / М.С. Корольчук. – К.: Ельга; Ніка-Центр, 2003. – 400 с.

4. Бодров В.А. Інформаційний стрес: Навчальний посібник для вузів / В.А. Бодров. – М.: ПЕРСЕ, 2000. – 352 с.

 Бєляновська Олена Анатоліївна

канд. техн. наук, доцент

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»



Михайлов Андрій Георгійович

студент, магістр 

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»



Плахтієв Костянтин Юрійович

студент, магістр 

ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет»



Губинський Михайло Володимирович

д-р техн. наук, професор

Національна металургійна академія України 



Прокопенко Олена Михайлівна 

канд. хім. наук, доцент

Національна металургійна академія України 



 Проведено дослідження процесів експлуатації адсорбційного пристрою відкритого типу в системах теплопостачання. Отримав подальший розвиток алгоритм визначення експлуатаційних характеристик адсорбційного акумулятора теплової енергії відкритого типу. Показана  перспективність використання адсорбційних акумуляторів теплової енергії для підігрівання припливного повітря.

 Ключеві слова: акумулятор теплової енергії, адсорбція, композитний сорбент.


 Адсорбційні теплові акумулятори є перспективними пристроями для систем теплопостачання та вентиляції, зокрема, підігріву припливного повітря [1, 2]. В той же час, незважаючи на значну кількість робіт, присвячену синтезу адсорбційних теплоакумулюючих матеріалів [3 – 5], процеси експлуатації подібних пристроїв залишаються недослідженими. Базові принципи моделювання сорбційних процесів розвинуті Лукіним [6]. Більшість робіт з моделювання процесів експлуатації адсорбційних теплоакумулюючих пристроїв зосереджені переважно на одній зі стадій, наприклад, адсорбції [7, 8], що не дає можливості дати інтегральну характеристику ефективності пристрою.

Мета роботи – розробити алгоритм розрахунку теплового акумулятора для підігріву припливного повітря і визначити його експлуатаційні характеристики.

Конструктивне виконання теплоакумулюючого пристрою відкритого типу наведено в [9]. 


 Рис. 1. Тепловий акумулятор. 1 – теплоізольований корпус; 2 – теплоакумулюючий матеріал; 3 – компресор; 4 – зволожувач; 5 – резистивний нагрівальний елемент; 6 – терези.

 В якості теплоакумулюючих матеріалів використано композитні сорбенти «силікагель – натрій сульфат», який синтезували з тетраетоксисилану, гідролізованого у водно-спиртовому середовищі в присутності полііоненів [9]  Діаметри гранул композитних сорбентів складають 0.5  — 1.5 мм. 

 Експлуатація даного пристрою здійснюються в два етапи. На першому етапі  повітря з навколишнього середовища за допомогою компресора 3 подають в  зволожувач 4, де його відносна вогкість зростає до 60 – 80 %, далі зволожене повітря нагрівають в електричному  резистивному нагрівальному елементі 5 до 30 – 40°С, та подають в теплоакумулюючий матеріал – композитний адсорбент. Після нетривалого прогрівання адсорбента протягом 15 хв. відбувається адсорбція води з повітря, що подається в теплоакумулюючий матеріал, яка є екзотермічним процесом. Це сприяє підвищенню температури як теплоакумулюючого матеріалу, так і повітря на виході з теплоакумулюючого пристрою до 90 – 115 ºС.  На другому етапі (регенерація) гаряче повітря подають до шару адсорбенту, що приводить до його нагрівання до температур не нижче 90ºС та до десорбції. 

 Враховуючи ці стадії, коефіцієнт корисної дії (ККД) розраховували, як, %:    


 де  – корисна теплота (теплота сорбції), кДж:   

 - маса адсорбента, кг;  - теплота адсорбції, кДж/кг;

 - витрати теплоти, кДж: 


 де  – відповідно, на кожній стадії, витрати теплоти для нагріву композиту, корпусу установки, десорбцію, нагрівання води в баку, випаровування води в баку, нагрівання адсорбованої води, кДж.

 Кількість теплоти, необхідне для нагрівання матеріалу і деталей теплового акумулятора розраховували за загальновідомою формулою:

 Вплив швидкості руху пароповітряної суміші на коефіцієнт корисної дії врахований введенням в розрахунок величини адсорбції А, кг/кг, яку визначали згідно [10]:

 де  – об’єм повітря:  , м3;  – швидкість пароповітряної суміші, м/с;   – площа перерізу теплового акумулятора, м2. С – концентрація пароповітряної суміші на виході з теплового акумулятора [11]:

 де  – тривалість адсорбції, с;  – концентрація пароповітряної суміші на вході в тепловий акумулятор, кг/м3; Н – товщина шару адсорбента, м;  – адсорбційна ємність матеріалу, кг/кг; β – коефіцієнт масопередачі, с-1, який визначено згідно залежності [5]:

 βy, βп и βпр    –  коефіцієнти масовіддачі в газовой фазі, в порах та повздовжнього перемішування [10].

 Витрати теплоти на десорбцію розраховували згідно:      

  Витрати теплоти на нагрівання адсорбованої води визначали, як:

  = 2850 - теплота десорбції, кДж/кг.

 Відповідно до результатів проведених розрахунків швидкість адсорбційного процесу визначає переважно швидкість дифузії водяної пари в порах композитного адсорбенту, що підтверджують результати досліджень кінетики сорбції водяної пари [9]. 

 Масу води в баку приймали відповідною граничній адсорбції або, враховуючи швидкість потоку вологого повітря, як добуток об’єму повітря, що пройшов через теплоакумулюючий матеріал, та концентрації вологи в повітрі на вході в шар адсорбента: 

 Результати проведених розрахунків підтверджують, що ККД теплового акумулятора зростає зі збільшенням абсолютної вологості пароповітряного потоку від 0,040 до 0,080 кг/м3 та його швидкості w (рис. 2). Встановлено, що при підвищенні абсолютної вологості максимальні значення коефіцієнта корисної дії спостерігаються при менших швидкостях пароповітряного потоку. Показано, що форма залежності ККД – швидкість пароповітряного потоку якісно залежить від величини маси води в баку. Так, якщо маса води прийнято відповідною граничній адсорбції, то максимальні значення ККД спостерігаються в доволі вузькому діапазоні швидкостей (рис. 2, криві 1). В той же час, якщо маса води прийнята відповідною об’єму та абсолютній вологості повітря згідно формули (10), графік  ККД – w виходить на плато при w = 0,1 м/с (рис. 2, криві 2). Визначені оптимальні умови експлуатації теплоакумулюючого пристрою: швидкість пароповітряної суміші 0,1 – 0,7 м/с та  її абсолютна вологість 0,04 – 0,08 кг/м3, які дозволяють експлуатувати теплоакумулюючий пристрій з максимальними значеннями коефіцієнта корисної дії.  

 Використання подібних пристроїв сприяє скороченню енергоспоживання теплоакумулюючого пристрою в 2,4 – 90 разів в порівнянні системами децентралізованого теплопостачання на основі твердопаливного (PROTECH TT), газового (ПРОСКУРІВ АОГВ-16В) та електричних (Дніпро міні) котлів [12].

Таким чином, згідно результатам проведених досліджень показана доцільність використання сорбційних акумуляторів відкритого типу в системах теплопостачання. Розроблено алгоритм розрахунку експлуатаційних характеристик теплоакумулюючого пристрою та оцінені оптимальні параметри процесів його експлуатації. 


Рис. 2. Вплив швидкості пароповітряного потоку (абсолютна вологість: а – 0,04; б – 0,06; в – 0,08 г/м3) на коефіцієнт корисної дії адсорбційного теплового акумулятора відкритого типу: 1 – маса води відповідає граничній адсорбції, 2 – маса води, яка подана з вологим повітрям до шару адсорбента.



1. A review on long/term sorption solar energy storage  / K. Edem N‘Tsoukpoe, Hui Liu, Nolwenn Le Pierres, Lingai Luo  // Renewable and Sustainable Energy Reviews. – 2009. – V. 13. – P. 2385 – 2396.

2. Bertsch F., Dagmar J., Asenbeck S.,  Kerskes H.,  Druecka H., Wagner W., Weiss W. Comparison of the thermal performance of a solar heating system with open and closed solid sorption storage //  Energy Procedia. – 2014. – Vol. 48. – P. 280 – 289

3. Water vapor adsorption of CaCl2/impregnated activated carbon  /  K.  Okada, Nakanome M, Kameshima Y. [et al.] // Mater Res Bull. – 2010. – № 45. – Р. 1549 – 1553. 

4. Impact of phase composition on water adsorption on inorganic hybrids ― salt/silica  / L.G. Gordeeva, I.S. Glaznev, E.V.Savchenko [ et al.]    //  J. Colloid Interface Sci. – 2006. – № 301. – Р. 685 – 91. 

5. Dynamics and isotherms of water vapor sorption on mesoporous silica gels modified by different salts / L. Xin, L. Huiling, H. Siqi [et al.] // Kin Catal.– 2010. – № 51. – Р. 754 – 61.  

6. Лукин В.Д. Циклические адсорбционные процессы: Теория и расчет / В.Д. Лукин, А.В. Новосельский . – Л.: Химия, 1989. – 256 с.

7. Gaeini M., Zondag H.A., Rindt C.C.M. Effect of kinetics on the thermal performance of a sorption heat storage reactor // Appl. Thermal Eng. – 2016. – Vol. 102. – P. 520 – 531

8. Nagel T., Beckert S., Böttcher N., Gläser R., Kolditz O. The impact of adsorbate density models on the simulation of water sorption on nanoporous materials for heat storage // Energy Procedia. – 2015. – Vol.75. – P. 2106 – 2112

9. Sukhyy, K.M. Structure and adsorption properties of the composites ‘silica gel  – sodium sulphate’, obtained by sol – gel method/ K.M. Sukhyy, E.A. Belyanovskaya, Ya.N. Kozlov, E.V. Kolomiyets, M.P. Sukhyy // Applied Thermal Engineering.  – 2014.  –V. 64. – P. 408  – 412. 

10. Матвейкин, В.Г. Математическое моделирование и управление процессом короткоцикловой безнагревной адсорбции / В.Г. Матвейкин, В.А. Погонин, С.Б. Путин, С.А. Скворцов. – М. : «Издательство Машиностроение-1», 2007. – 140 с.

11. Павлов К.Ф. Примеры и задачи по курсу процессов и аппаратов химической технологии. Учебное пособие для вузов / под ред. чл.-кор. АН СССР П.Г. Романкова. – 10-е изд., перераб. и доп. – Л: Химия, 1987. – 576 с. 

12. Belyanovskaya E. A., Sukhyy K.M., Kolomiyets O.V., Sukhyy M.P. Operating processes parameters of open-type heat storage devices in heat supply systems //   Наукові праці ОНАХТ. – 2017. – Т. 81, вип. 1. –  С. 4 – 9.  


Представлена робота виконана при частковому держбюджетному фінансуванні (номер держреєстрації НДР 0118U003343). 

Король Наталія Леонідівна

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Україна, Житомир


 Гра слів – це стилістичний прийом, який будується на поєднанні слів на основі їх співзвучності (омоніми) або багатозначності (полісемічні слова). Найважливішою ознакою, що відрізняє омонімію від полісемії є наявність зв’язку між значеннями слів в полісемії. Ця єдність визначається внутрішніми зв’язками, яка проявляється у перенесенні значення, в значеннях, які утворені за зовнішньою подібністю, за функціональною близькістю або тотожністю. Якщо цей зв’язок зникає, тоді утворюється омонімія. 

 Прийнято вважати, що термін «мовна гра» вперше вжив австрійський філософ Л.Вітгенштейн. Під мовною грою він розумів «єдине ціле: мова та дії, з якими вона переплітається» [3, ст. 82]. При такому розумінні будь-яка мовленнєва дія та взаємодія характеризується як гра. Згідно з теорією філософа елементи мови мають зміст лише як частина певної гри. Цей зміст актуалізується тільки в конкретних ситуаціях уживання мови, а не є абстрактною категорією.

 Як і будь-яка гра, мовна гра здійснюється за наступними правилами:

  1. наявність учасників гри – виробника та одержувача мовлення;
  2. наявність ігрового матеріалу – мовних засобів, які використовує автор та сприймає реципієнт мовлення;
  3. наявність умов гри;
  4. знання учасниками цих умов;
  5. поведінка учасників, відповідна умовам та правилам.

 Мовна гра доставляє естетичне задоволення та задовольняє психоемоційні потреби. Граючи з формою мовлення, мовець підсилює його виразність або створює комічний ефект, сприяє створенню нових слів, збагачуючи тим самим мову. [7, ст. 56]

 Явище гри слів не рівноцінне поняттю каламбуру. Каламбур є лише різновидом гри слів, який будується на використанні зовнішньої схожості або тотожності мовних одиниць щоб досягти гумористичного (жартівливого, іронічного, сатиричного) ефекту [6, c. 67].

 На сприйнятті значення слова тільки через його форму ґрунтується явище "народної етимології" – явище, що використовується щодо випадків помилкового розуміння походження або значення слів, коли йому на основі випадкової подібності або тотожності з іншими словами, які є більш знайомими, хибно приписуються подібні значення [3, c. 89].

 Отже, омоніми – це слова які мають різне лексичне значення, але однаково пишуться та читаються. Впровадження омонімів у контекст каламбурного характеру є традиційним прийомом словесної гри в текстах творів гумористичного жанру [1, c. 73-74], наприклад: The movie manager was furious. "What's the matter?" asked his assistant. "Is anything wrong?" "Anything wrong!" he snored. "Why, you've advertised for next week: 'Smiling Eyes – with a strong cast!'", пор. cast "акторський склад" і cast "косоокість".

 Полісемія (багатозначність слів) — це присутність у семантичній структурі мовної одиниці двох чи більше значень. Основне значення слова називається прямим, а усі інші – переносним або тропеїчним. Вторинне значення слова завжди розвивається з вихідного значення. Тому, полісемічне слово – це слово з прямим та як мінімум одним переносним значенням.

 Роль полісемії в творенні словесної гри значніша, ніж роль омонімії. Одним із видів каламбуру є «розшифрування». Воно має переважно жартівливий або іронічний характер і часто використовується в рекламі щоб привернути потенційного покупця до товару. Наприклад, назва бренду побутової техніки LG розшифровується як Life's Good, а саме розшифровування пишеться безпосередньо під назвою торговельної марки для створення позитивних асоціацій [6, с. 34]. 

 Спостерігаються випадки аналогії, тобто утворення нового слова шляхом переосмислення одного слова за зразком іншого. 

 Наприклад: Without love – days are Sadday, Moanday, Tearsday, Wasteday, Thirstday, Frightday, Shatterday… so be in love every day (Love SMS Text Message), пор. sad "сумний", moan "стогін", tears "сльози", waste "пустеля", thirst "спрага", fright "страх", to shatter "руйнувати (плани, надії)". 

 Одним із способів графічного виділення потрібного компонента слова для увиразнення його асоціативного зв’язку з якоюсь іншою мовною одиницею є відокремлення його в межах слова за допомогою дефіса. 

 Наприклад: "I say, Tom-ass, how are things?" asked one smart aleck of his acquaintance named Thomas. Unfortunately, the smart aleck had forgotten his own name was Samuel, for Thomas retorted: "I’m fine, Sammule, and you?" , пор. ass "віслюк", mule "мул". 

 Каламбур – стилістичний прийом гри слів при одночасному використанні двох омонімів або двох значень одного слова [2, c. 32]. В англійській мові «каламбур» рідко перекладається як «calambour». Зазвичай використовується термін pun. Існує гіпотеза, згідно з якою термін pun походть від італійського слова puntiglio. В перекладі з італійської воно має значення «точний вислів», і цілком вірогідно, що це слово є родичем сучасних англійських слів punctilious - різноманітний і пунктуальний - пунктуальний, точний, рівно як і пункція - проколювання, укол; і, природньо, російським варіантом цього слова є "прикол". Однак точні версії походження слова слова не висуваються. Каламбур особливо притаманний загадкам і жартам. Він вважається грою слів на найнижчому рівні. Все через те, що pun найпростіший по способу творення і самий «прозорий» по кількості смислових рівнів. Є кілька видів каламбуру по О. Мороховському:

 1) гра слів, заснована на полісемії: A lank, strong, red-faced man with a Wellington beak and small, fiery eyes tempered by flaxen lashes, sat on the station platform at Los Pinos swinging his legs to and fro. At his side sat another man, fat, melancholy and seedy, who seemed as a reversible coat-seamy on both sides. [5, c. 45]

 2) на повній або частковій омонімії:

 Diner: Is it customary to tip the waiter in this restaurant?

 Waiter: Why-ah-yes, sir.

 Diner: Then hand me a tip. I've waited three - quarters of an hour. [1, c. 46]

 3) на співзвуччі, тобто на омофонних лексичних елементах:

 The soldiers were not vindictive. [...] They were not crushed by defeat or beyond that point. They carried on. People sneer at the expense of "carry on". So like carrion, you know. All right, let them sneer. (R Aldington).

 Отже, наявність абсолютно різних значень в однакових або схожих словах стала поштовхом для створення такого стилістичного прийому як гра слів. Цей стилістичний прийом будується на поєднанні слів на основі їх співзвучності або багатознчності. Омоніми часто вживаються в явищі гри слів, так як вони допомагають створити абсурдні ситуації і додати більш іронічного та сатиричного ефекту. А серед полісемічних засобів зображення гри слів існує: розшифрування та аналогія.



1. Абаев В.И. О подаче омонимов в словаре / В. И. Абаев // Вопросы языкознания. –1957. – №3. – С. 31–43.

2. Антипова Г. А. Лингвистические особенности английского каламбура. Проблемы перевода / Г. А. Антипова // Мова і культура : [у 10 т.] : наук. вид. - Вип. 7, т. 8 : Теорія і практика перекладу. - 2004. – С. 224-230.

3. Арнольд И. В. Лексикография современного английского языка / И. В. Арнольд. – Л.: Наука, 2012. – 376 с.

4. Мороховський А. Н. Стилистика английского языка / А. Н. Мороховский, О. П. Воробьева, Н. И. Лихошерст, З. В. Тимошенко. – К.: Вища шк., 1991. – 272 с.

5. Скребнев, Ю. М. Основы стилистики английского языка / Ю. М. Скребнев. - 2-е изд., испр. - М. : Астрель : АСТ, 2003. – 220 c.

6. Тараненко О. Гра слів / О. Тараненко – Режим доступу: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine50-10.pdf 

7. Лисоченко Л.В., Лисоченко О.В. Языковая игра на газетной полосе (в свете металингвистики и теории коммуникации). – http://teneta.rinet.ru/rus/le/lisochenko_jaee.htm (18.11.2008)

Бойчук Валентина Андріївна

здобувач вищої освіти

Рівненський державний гуманітарний університет



Галуха Л. Ю.

Доцент, кандидат історичних наук

Рівненський державний гуманітарний університет



 Анотація. Звернення до історії авангардного мистецтва дозволяє розуміти глибину і масштабність значного пласту культури ХХ століття, без якого уже не мислима наша духовна спадщина. В цей час новаторські мистецькі рухи у інтелектуально вируючій Європі не набули національного обличчя. На відміну від них, український авангард виявив ряд доморощених «ізмів», які неможливо охопити одним стилістичним окресленням. Перш за все українські художники бачили можливість зробити авангардний розвиток своїм, вклавши у нього національний зміст. Адже навколо них вирувала багата народна культура, коріння якої сягало в довізантійську дохристиянську добу. Їм було легше черпати натхнення з її міфології, символіки і традицій.

 Ключові слова. М. Бойчук , неовізантизм, «бойчукізм», «бойчукісти»


 Народна творчість, мистецтво, фольклор, тобто усі грані етнічної культури, яка ще на початку ХХ століття зберігала багатство і глибину архаїки, стимулювала митців, а не була для них цілковитою екзотикою. Українські художники були переконані в тому, що їхня культура мала унікальні, відмінні від західних культур риси. Вони прагнули вивчати ці риси і використовувати їх у своїй художній манері. Саме це виокремлювало творчість митців українського авангарду в особливе, національно своєрідне, мистецьке явище.

 Актуальність мистецтва авангарду полягає ще й в тому, що воно несе в собі специфіку світовідчуття людини і відображає напруженість суспільного буття початку ХХ століття. Адже художники-авангардисти в своїй творчості висвітлили шалений темперамент новітньої доби, відчуття історичного зсуву, зрушення усіх традиційних координат. Серед когорти живописців, що формували власне національне обличчя української культури, заглиблюючись у її кореневу систему, гідне місце посідає Михайло Львович Бойчук.

 Метою нашого дослідження є виявлення характерних рис художньої концепції М. Бойчука у контексті формування неовізантизму в українському мистецтві і духовній культурі ХХ століття. Досягнути поставлену мету можна шляхом аналізу основних віх життя і творчості художника.

 Михайло Бойчук народився у селі Романівці на Тернопільщині 10 жовтня 1882 року. З дитинства захоплювався малюванням. У 1898 році майбутній митець приїхав до Львова навчатися у малярській школі, де він знайомиться з церковним мистецтвом – іконописом та книжковою мініатюрою. Вже тоді М. Бойчук виявив зацікавлення візантійськими витоками українського християнського мистецтва.

 Світоглядні та естетичні засади його творчості були сформовані під впливом не лише української культури, а й європейською мистецькою освітою. Підтриманий Науковим товариством ім. Т. Шевченка, М. Бойчук навчався у Віденській академії мистецтв (1898-1899рр.), потім - у Леона Вичулковського в Краківській (1899-1905рр.). Закінчивши академію із срібною медаллю, поїхав ще вчитися до Мюнхенської академії мистецтв (1906-1907 рр.), потім на кілька років - до Парижу (1907-1910 рр.). В Парижі він очолює групу молодих художників, які сформували школу «Renovation Byzantine», що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському ґрунті. «Програма відродження великого стилю українського мистецтва, якою Бойчук надихав своїх учнів – як зазначає дослідник творчості художника-авангардиста А. Рибалка, – передбачала його світовий рівень. На його думку, мистецтво підноситься на національному ґрунті, а сягнувши висот, стає європейським, загальнолюдським.

 Визначальну роль в цій програмі Бойчук відводив художній творчості українського народу як вияву його духовності й світогляду. Він зазначав, що народ має всі підстави для творення справжньої культури високого стилю. Адже у нього є невичерпні джерела зразків у іконах, мозаїках, фресках, архітектурі, різьбі, скульптурі, вирізуванні, вишивках, гончарстві, вибійках, писанках, килимах і т. д. Це є наші неоціненні скарби, у котрих є вже увесь синтез малярства національного, синтетично-українського» [4, с.39].

 Проживаючи в Парижі – столиці тодішнього мистецького життя Європи – М. Бойчук в оригіналах вивчає творчість Сезана, Ренуара, ознайомлюється з роботами Пікассо. Ці майстри остаточно ствердили його сумніви щодо академічної рутини офіційної школи. Вони приваблюють його аналізом художньої культури. А також простого й виразного мистецтва примітиву. Саме в Парижі у нього «виникла думка зробити мистецтво добром, надбанням народних мас» [6, с. 17]. М. Бойчук замислюється над вагою колективності в мистецтві, а саме не лише про колективність сприймання, щоб твори стали колективною власністю, а й про колективну творчість. Так він прийшов до ідеї монументалізму.

 Група митців, так званих «бойчукістів», що утворилася під його началом (Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська), свідомо пішли на авторське самозречення, працюючи колективно. Студіюючи в Парижі історію мистецтв, художники невдовзі прийшли до орієнтації на мистецтво Візантії й Київської Русі, вбачаючи в ньому вершинні явища художньої творчості. Михайло Бойчук прагнув саме на таких засадах почати відродження нового українського мистецтва. У паризькому «Салоні незалежних» вони почали виставлятись під спільним гаслом «Відродження візантійського мистецтва». Париж закарбувався значною віхою в житті Михайла – там він одружився із своєю сподвижницею Софією Налепинською.

 У 1910-1911 роках він бував також в Італії, де вивчав твори монументального мистецтва, передусім періоду проторенесансу, опановував різні технічні прийоми в темпері та фресці. Західноєвропейська школа живопису далася взнаки при повернені на батьківщину. З вересня 1910 року М. Бойчук знову живе у Львові, працює у заснованому 1905 року Андреєм Шептицьким Національному музеї [2, с. 21].

 Михайло Львович реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, котра проіснувала до 1914 року. Художник плідно працює на ниві монументального живопису: розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію «Тайна вечеря», пише ікону «Ікона Богородиці», в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького та автопортрет. На запрошення Російського археологічного товариства провів реставраційні роботи в храмі в с. Лемешах Чернігівської губернії.

 В буремному 1917 році бере участь у заснуванні Української академії мистецтв, стає професором майстерні монументального живопису. З 1924 року Михайло Бойчук - професор Київського художнього інституту. Заклав основи українського монументального мистецтва, майстри якого об’єдналися в Асоціацію революційних митців України. Михайло Бойчук також брав участь у монументальній пропаганді, очолив перші державні майстерні. Його група розписала агітпароплав «Більшовик», Луцькі казарми в Києві (1919 р.), оформляла свято 1 травня 1919 року, декорувала Київський оперний театр під час першого Всеукраїнського з’їзду представників волосних виконкомів (1919р.).

 Навесні 1921 року на запрошення уряду УРСР М. Бойчук оформив приміщення Харківського оперного театру, де відбувся п’ятий Всеукраїнський з’їзд Рад, працював на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 року, виконав близько двадцяти портретів кооперативних і державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, зробив розписи санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928 р.), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935 рр..). Також реставрував кілька творів у збірці В. І. Ханенка, запропонував метод закріплення фресок у хрещальні Софійського собору (1919р.), 1924 року відкрив фрескові розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові.

 До цього побіжного переліку творчого доробку митця можна добавити ще й наступне. У своїх творчих пошуках М. Бойчук був близьким із мексиканським митцем Дієго Ріверою. Крім того, з 1909 року М. Бойчук працював у галузі графіки. Відомі обкладинки для Товариства прихильників українського письменства і науки (Львів, початок ХХ ст.), плакати «Шевченківське свято» та «Несіть подарунки Червоній Армії» (обидва з 1920 р.). Разом з учнями він виконав серію обкладинок для черкаського видавництва «Сіяч» (1918р., друкувалися за підписом «Робітня Бойчука» та анонімно), а також є автором ряду станкових творів «Збори жіночого активу» (1929 р.), портретів Б. Лепкого та С. Жеромського (початок ХХ ст.), театральних декорацій для постановок «Молодого театру» в Києві («Йоля» Ю. Жулавського, «Чорна пантера і Білий Медвідь» В. Винниченка – обидва 1918 року), ескізів багатофігурного гобелена «Обжинки» (1935 р.).

 Варто також відмітити, що наприкінці 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об’єднувала бойчукістів. 

 АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралістичний реалізм. Бойчукісти прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Так, в кінці 1920-х років Михайло Бойчук поклав іконографічну традицію в основу свого викладання у Київському художньому інституті. «Адаптуючи характерні риси Візантійських фресок, композиційну структуру настінних циклів Джотто і кольори Галичанських ікон до соціального мистецтва монументального живопису, - підкреслює дослідниця авангардного мистецтва Мирослава Мудрак, - він вважав, що сучасне мистецтво повинно реставрувати те, що, на його думку, було зламаною ланкою у традиції натхненного малярства» [3,с.61].

 Ці ідейно-художні принципи не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва», викликали з боку «войовничих соціалістів» звинувачення у спотворенні образів радянських людей. Соціалістичної дійсності. До того ж ще дошкуляла недоброзичливість інших митців, продиктована групівщиною. Сучасники не зрозуміли його і Михайло Бойчук та його послідовники стали лише предметом осміювання та остракізму через їхню «регресію» у старе мистецтво. Це змусило його в 1931 році залишити Київ.

 Спочатку М. Бойчук викладав у Ленінградській академії мистецтв, а вже 1932 року знову повертається в Україну – в Харків. У листопаді 1926 – травні 1927 р. Михайло Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німеччини, Франції, Італії. Але поїздка за кордон обернулася на одну із формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації». Пізніше, коли М. Бойчука стратять сталіністи, вони заборонять будь-який зв’язок українського мистецтва з національними духовними художніми традиціями. В цьому проявилося те трагічне становище провідників українського авангарду, якого ніде і ніхто не зазнав із новаторів західноєвропейського мистецтва.

 На жаль, Михайла Львовича Бойчука разом з його талановитими учнями Іваном Івановичем Падалкою та Василем Теофановичем Седляром розстріляли 13 липня 1937 року в Києві. Софію Налепинську-Бойчук стратили 11 грудня 1937 року також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників» [5, c.11].

 Як же радянська влада поставилася до творчого доробку Михайла Бойчука? Після арешту художника усі його фрески були терміново заштукатурені. А в 1952 році згідно з наказом Комітету в справах мистецтв фрески були вилучені з Національного музею Львова і знищені. В підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР № 2115 серед «ідейно шкідливих» загинуло і 14 творів М. Бойчука – «Милосердя», «Сон», «Богородиця з дитям», «Біля криниці», «Письменниця» та інші. Проте вдалося зберегти деякі твори Михайла Бойчука завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка в 1914 року (коли М. Бойчук вимушено залишив Львів, покинувши картини у своїй майстерні) зберігала твори митця та його невеликий, але значної наукової вартості архів.

 Незважаючи на те, що майже усі твори художника були знищені, працю Михайла Бойчука не можна міряти лише кількістю творів (чи створених, чи лише збережених). Особа Михайла Бойчука викристалізувалася в середовищі, насиченому ідеями українського національного відродження. Його піднесення припадало на кінець ХІХ – початок ХХ століття і стало складовою численних національних рухів, котрі характеризували епоху.

 На цьому тлі виключне значення особи Михайла Бойчука полягало не лише в самому новаторстві його мистецької концепції, сягаючої корінням візантизму та українського примітиву з його невичерпною життєвою силою. Плани художника були масштабними. М. Бойчук на початку ХХ століття розробляв теорію мистецтва української держави, якої на карті Європи поки ще не існувало, а землі знаходилися в межах Російської та Австро-Угорської імперій. Михайло Бойчук був теоретиком, а згодом і на практиці, творив мистецтво відродженої України.

 Крім творів живопису, графіки він виступив як новатор-монументаліст, що створив свою школу в монументальному малярстві. Колектив однодумців і послідовників. Серед них Тимофій Бойчук (брат Михайла Львовича), Кирило Гвоздик, Антоніна Іванова, Сергій Колос, Оксана Павленко, Іван Падалка, Олександр Мизін, Василь Седляр, Микола Рокицький – так звані бойчукісти – саме вони втілили його творчі ідеї не лише в живописі, а й у кераміці, тканині, книжковій графіці тощо.

 Варто наголосити, що його школа являла собою не стільки заклад, скільки співдружність однодумців, завжди виникала і діяла там, де працював він сам, будь-то Париж, Львів, Київ, Одеса чи Харків. Вона розвивалася і вдосконалювалася в залежності від часу й місця, спираючись на головні ідеї епохи та процеси, що відбувалися в суспільстві. «Магнетизм його особи, - підкреслює Л. Ковальська в своєму дослідженні «Михайло Бойчук – вчитель і митець», - педагогічний і художній талант, глибокі знання, дар переконувати і вести за собою, побожне ставлення до мистецтва, здобули йому право на лідерство і дозволили бути учителем для багатьох генерацій художників» [1, c.21].

 За межами радянської України в художньому житті Львова 1930-х років неовізантизм, як один із напрямів новітнього національного монументального мистецтва, започаткованого М. Бойчуком, знайшов своє продовження і став досить відчутним серед інших європейських течій та шкіл. Його рисами – народним примітивом, або ж витонченою духовністю позначені твори П. Холодного, М. Федька, П. Ковжуна, В. Крижанівського, Л. Хвістека, Я. Музики, котрі шукали нових шляхів для української культури, розвиток і примноження якої розуміли як засіб збереження нації. Хранителями мистецтва М. Бойчука виступали й художники української діаспори – М. Осінчук, С. Гординський, П. Холодний (молодший) та інші.

 Плідним виявилося започатковане Бойчуком мистецтво і на теренах Польщі, де неовізантизм був одним з новітніх напрямів станкового і монументального сакрального мистецтва, яке в 1910 – 1930-х роках розвивали учні Михайла Бойчука – Хелена Шрамм та Кароль Хіллер, і аж до 1960-х років продовжувала Софія Бодуен ле Куртене.

 В мистецтві України межі 1950-1960-х років в творчості окремих художників намітилися перші спроби зрушення з глухого кута офіційного мистецтва попередніх десятиліть. Вже на початку 1960-х років поступово почали визначатися основні тенденції мистецтва другої половини ХХ століття. Прагнення до серйозних змін перш за все торкнулися архітектури та мистецтва монументальних форм. Тоді із небуття почало повертатися й ім’я Михайла Бойчука. І хоча до повної реабілітації його вчення було ще далеко, художники, поновлюючи перерваний зв’язок часів, відкривали для себе заново вітчизняне мистецтво початку століття. Прагнули відродити його традиції та творити нове національне мистецтво. Вчення Бойчука в українському мистецтві 1960-1980-х років розвивали А. Горська, В. Зарецький, В. І. Задорожний, І. Литовченко, О. Заливаха і ще багато інших.

 В незалежній Україні після 1991 року розпочався активний процес вивчення «білих плям» у культурі ХХ століття, дослідження життя і творчості українських авангардистів. Починаючи з 1991 року у Львові, Києві, Тернополі та інших містах проходять виставки «Бойчук і бойчукісти, бойчукізм». В 1992 році у рідному селі братам Бойчукам встановлено пам’ятник (скульптор Б. Рудий). Іменем братів Бойчуків названо вулиці в Тернополі та Теребовлі. У 2000 році ім’я Михайла Бойчука надано Київському інституту декоративно-прикладного мистецтва й дизайну. У виставковій діяльності Національного художнього музею, присвяченій українському авангардному мистецтву, упродовж останніх десятиліть завжди знаходиться місце в експозиції і для Михайла Бойчука.

 Таким чином в українській художній культурі упродовж усього ХХ століття не було імені більш знаного і згадуваного, аніж ім’я Михайла Бойчука. Приречене тоталітаризмом на забуття, воно відродилося разом з державою в усій правді і величі, а дух Михайла Бойчука, його уроки, його теорія творення нового національного мистецтва стали Заповітом і для українських художників ХХІ століття.


Список використаних джерел

1. Ковальська Л. Михайло Бойчук – вчитель і митець // Український модернізм / Альбом. Хмельницький, 2008. с.71-89.

2. Михайло Бойчук. Листи до Митрополита Андрея Шептицького. Публікація та примітки Л. Волошин // Образотворче мистецтво. 1991. №6. с.21-22.

3. Мудрак М. український авангард // Український модернізм / Альбом. Хмельницький, 2008. с.46-67.

4. Рибалка А. Програма майстерні монументального мистецтва професора Михайла Бойчука // Образотворче мистецтво. 1990. №6. с. 38-40.

5. Феномен українського авангарду 1910-1935. Каталог виставки / За ред. М. Шкандій. The Winnipeg Art Gallery, 2001. с. 196.

6. Український авангард 1910-1930 роки. Альбом / Упорядник Дмитро Горбачов. Київ, 1996. с. 400. 

7. Людмила Соколюк. Михайло Бойчук та його школа. Харків, Видавець Савчук О. О., 2014

Діденко Ірина Анатоліївна


ЖДУ ім. Івана Франка

Україна, м. Житомир


 Анотація: Стаття присвячена визначенню поняття дискурсу в лінгвістиці крізь призму різних підходів з виявленням особливостей кожного. Для розгляду поняття дискурсу було вибрано чотири підходи: комунікативний, структурно-синтаксичний, структурно-стилістичний та соціально-прагматичний. В результаті вивчення цих підходів виявлено, що одна сторона дискурсу звернена до прагматики, до типових ситуацій спілкування, інша - до процесів, що відбуваються в свідомості учасників спілкування, і третя - власне до тексту. Це дало підставу вважати, що дискурс може бути розглянутий одночасно і як процес, і як результат у вигляді фіксованого тексту.

 Ключові слова: поняття дискурса, текст, комунікативний підхід, структурносинтаксичний підхід, структурно-стилістичний підхід, соціально-прагматичний підхід, екстралінгвістичні фактори.


 Термін «дискурс» давно зміцнився в науці, і вже немає необхідності, здавалося б, обґрунтовувати законність його вживання. Використання в областях, що мають принципово різні предмети дослідження, зумовило і різне тлумачення цього терміна. Безумовно, частотність його вживання привела до моди на дискурс, як колективного наслідування новинкам, і їм стали замінювати поняття і терміни, які давно отримали прописку в лінгвістиці. Однак необхідно відзначити, що дискурс цілком законно зайняв нішу, що утворилася в термінології, отримав власну дефініцію, а головне, дозволив розширити можливості лінгвістичного аналізу.

 У сучасній лінгвістиці традиційно співвідносять дискурс з такими поняттями, як висловлювання, мова, мовна діяльність, текст, комунікативна ситуація, монолог, діалог, що призводить, з одного боку, до розуміння того, до якого ряду явищ відноситься дискурс, а з іншого боку, створює хибне уявлення про ідентичність цих явищ.

 В даний час функціонально-комунікативний підхід досліджує дискурс як фундаментальну форму повсякденно життєвої практики людини і характеризує його як складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, установки, цілі адресата), необхідні для розуміння тексту. 

 Дефініція терміну «дискурс» викликає значні труднощі в силу того, що воно має попит в межах цілого ряду наукових дисциплін, таких, як лінгвістика, антропологія, літературознавство, етнографія, соціологія, соціолінгвістика, філософія, психолінгвістика, когнітивна психологія і деякі інші. І цілком безпосередньо, що багатозначність терміну «дискурс» і його вживання в різних галузях гуманітарного знання утворюють різні підходи до трактування значення і сутності даного поняття. 

 Ще до появи сучасної теорії дискурсу, яка почала укладатися в окрему галузь науки лише в середині 60-х років XX століття, існували спроби дати дефініцію цьому терміну. Найбільш давнім значенням слово discours виникло у французькій мові і означає діалогічна мова. Уже в XIX столітті цей термін був полісемічний: в Словнику німецької мови Якоба Вільгельма Грімма «Deutsches Worterbuch» 1860 р перелічені такі семантичні параметри терміна «дискурс»: 1) діалог, бесіда; 2) мова, лекція. Такий підхід був характерний в період, коли лінгвістика вийшла за рамки дослідження ізольованого висловлювання (пропозиції) і перейшла до аналізу синтагматичного ланцюга висловлювань, що утворюють текст, що конституюють властивостями якого є завершеність, цілісність, зв'язність і ін. Інтерес до досліджування тексту був обумовлений прагненням опрацювати мову як цілісний засіб комунікації, глибше вивчити взаємозв'язок мови з різними сторонами людської діяльності, реалізованими через текст. 

 З самого початку в рамках досліджень, які вивчають організацію тексту зв'язного мовлення, йшла полеміка, пов'язана з термінологічним визначенням об'єкта дослідження, а також самої галузі лінгвістики, що вивчає текст. Спочатку виник термін «лінгвістика тексту» багатьом вченим він здається не зовсім вдалим, і в деяких лінгвістичних роботах текст зв'язного мовлення називають дискурсом. Полісемічність терміна «дискурс» зафіксована в «Короткому словнику термінів лінгвістики тексту» Т.М. Ніколаєвої: «Дискурс - багатозначний термін лінгвістики тексту, який вживається великою кількість авторів в значеннях, майже омонімічних. Найважливіші з них: 1) зв'язний текст; 2) усно-розмовна форма тексту; 3) діалог; 4) група висловлювань, пов'язаних між собою за змістом; 5) мовленнєвий твір як даність - письмова або усна »[1, с. 467].

 Виникнення теорії дискурсу ознаменувало якісний стрибок у розвитку науки про мову і поставило перед дослідниками дуже складну задачу - дати лінгвістичний опис дискурсу. Виникнувши в рамках лінгвістики тексту, теорія дискурсу ніколи не втрачала зв'язку з нею, але послідовно йшла до диференціації предмета свого дослідження, до розмежування понять «текст» і «дискурс». Наприклад, за визначенням В.Г. Борботько, дискурс є текст, але такий, який складається з комунікативних одиниць мови - пропозицій і їх об'єднань в більші єдності, що знаходяться в безперервному смисловому зв'язку, що дозволяє сприймати його як цілісне утворення [2, с. 8]. Борботько підкреслює той факт, що текст як мовний матеріал не завжди є зв'язною мовою, тобто дискурсом. Текст - більш загальне поняття, ніж дискурс. Дискурс завжди є текстом. Не всякий текст є дискурсом. Дискурс - окремий випадок тексту.

 У сучасній лінгвістиці дискурс трактується неоднозначно. Можна виділити кілька підходів до визначення дискурсу.

  1. Комунікативний (функціональний) підхід: дискурс як вербальне спілкування (мова, вживання, функціонування мови), або як діалог, або як бесіда, тобто тип діалогічного висловлювання, або як мова з позиції мовця на противагу оповіданню, яке не враховує такої позиції . В рамках комунікативного підходу термін «дискурс» трактується як «якась знакова структура, яку роблять дискурсом її суб'єкт, об'єкт, місце, час, обставини створення (виробництва)» [3, с. 5].
  2. Структурно-синтаксичний підхід: дискурс як фрагмент тексту, тобто освіта вище рівня пропозиції (надфразова єдність, складне синтаксичне ціле, абзац). Під дискурсом розуміються дві або кілька пропозицій, які перебувають в смисловому зв'язку один з одним, при цьому зв'язність розглядається як один з основних ознак дискурсу.
  3. Структурно-стилістичний підхід: дискурс як нетекстова організація розмовної мови, що характеризується нечітким розподілом на частини, пануванням асоціативних зв'язків, спонтанністю, ситуативністю, високою контекстністю, стилістичною специфікою.
  4. Соціально-прагматичний підхід: дискурс як текст, занурений у ситуацію спілкування, в життя, або як соціальний або ідеологічно обмежений тип висловлювань, або як «мова в мові», але представлений у вигляді особливої соціальної даності, що має свої тексти.

 Дана класифікація дозволяє зрозуміти, що природа дискурсу троїста: одна його сторона звернена до прагматики, до типових ситуацій спілкування, інша - до процесів, що відбуваються в свідомості учасників спілкування, і до характеристик їх свідомості, третя - до власне тексту.

 Виділені підходи частково суперечливі. Поняття «дискурс» осмислюється в нерозривному зв'язку з поняттями мова і текст. Дискурс як комунікативне явище - це проміжна ланка між промовою як вербальним спілкуванням, як діяльністю, з одного боку, і конкретним текстом, зафіксованим в ході спілкування, з іншого. У більш простому протиставленні дискурс слід розуміти як когнітивний процес, зі знанням мовотвору, а текст - як кінцевий результат процесу мовної діяльності, що виливається в певну закінчену форму. Таке протиставлення реального говоріння його результату призводить до усвідомлення того, що текст може трактуватися як дискурс тільки тоді, коли він реально сприймається і потрапляє в поточну свідомість його індивіда. Г. Відоусен зробив спробу диференціювати поняття «текст» і «дискурс» шляхом включення в дану пару категорії «ситуація». Так, дискурс розглядається їм як «текст» + «ситуація».

 Поняття «дискурс» було введено внаслідок назрілої в науці потреби враховувати не тільки характеристики «тексту як такого», виходячи з його внутрішньої специфіки, а й тексту як «послання», адресованого кому-небудь і виражаючого якісь потреби адресата і автора. Французький учений Е. Бенвеніст говорить про дискурс як про «мову, що привласнюється мовцем»: «дискурс не є простою сумою фраз, при його народженні відбувається розрив з граматичною будовою мови. Дискурс - це такий емпіричний об'єкт, на який трапляє лінгвіст, коли відкриває сліди суб'єкта акту вислову, формальні елементи, що вказують на привласнення мови особою, що говорить »[4, с. 124]. На його думку, суттєвою рисою дискурсу, що розуміється їм в широкому сенсі, є співвіднесення дискурсу з конкретними учасниками акту комунікації, тобто особою що говорить і слухає, а також з комунікативним наміром мовця якимось чином впливати на слухача. Структуру розмовного дискурсу становить ряд етапів комунікативної дії індивіда (вступ в мовний контакт, висунення ініціальної теми розмови і її ратифікація, зміна ролей в ході комунікативного акту, зміна теми розмови, вихід з комунікативного акту), кожен з яких обумовлений комплексом зовнішніх і внутрішніх факторів.

 Лінгво-комунікативний аспект дискурсу простежується у визначенні Г.А. Орлова, який розглядає дискурс як категорію (природної) мови, яка матеріалізується у вигляді усного або письмового мовного твору, щодо завершеного в смисловому і структурному відношенні, довжина якого потенційно варіативна: від синтагматичного ланцюга понад окремого висловлювання (пропозиції) до змістовно цілісного твору (оповідання, бесіди, опису, інструкції, лекції і т. п.) [5, с. 14]. Поняття «дискурс» характеризується параметрами завершеності, цілісності, зв'язності та іншими (тобто всі властивості тексту), воно розглядається одночасно і як процес (з урахуванням впливу соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно-ситуативних чинників), і як результат у вигляді фіксованого тексту.

 Як бачимо, дефініція терміну «дискурс» поступово розширювалася і стала включати в себе крім перерахування основних параметрів тексту вказівку на умови, в яких цей текст актуалізується. Тут доречним буде навести визначення дискурсу, запропоноване В.В. Петровим і Ю.Н. Карауловим. Ця дефініція акумулює погляди на «дискурс» нідерландського вченого Т.А. Ван Дейка, якому в сучасному мовознавстві належить пріоритет в описі дискурсу: «... дискурс - це складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори (знання про світ, установки, цілі адресанта), необхідні для розуміння тексту» [ 6, с. 7]. Необхідно відзначити, що це лаконічне визначення було в якості відправного пункту покладено в основу багатьох лінгвістичних досліджень тексту сучасного періоду.

 В.З. Дем'янков , грунтуючись на нових роботах по закордонному мовознавству, дав визначення дискурсу, яке відображає функціональну природу дискурсу і в значній мірі поглиблює попередні дефініції: «Discours - дискурс, довільний фрагмент тексту, що складається більш ніж з одного речення або незалежної частини речення. Часто, але не завжди, концентрується навколо певного опорного концепту, створює загальний контекст, який описує дійові особи, об’єкти, обставини, часи, вчинки тощо, визначаючись не стільки послідовністю речень, скільки тим загальним для того, хто дискурс створює, та того, хто його інтерпретує, світом, який “будується” по ходу розгортання дискурсу. Вихідна структура для дискурсу має вигляд послідовності елементарних пропозицій, пов’язаних між собою логічними відношеннями кон’юнкції, диз’юнкції і т.д. Елементами дискурсу є події, про які йдеться, їх учасники, перформативна інформація та “неподії”, тобто а) обставини, які супроводжують події; б) тло, що пояснює події; в) оцінка учасників події; г) інформація, яка співвідносить дискурс із подіями»[7, с. 7]. Ядром цієї дефініції можна вважати положення про те, що дискурс визначається не як величина, адекватна тексту, або навіть, як зрозуміло з наведених вище визначень, синонімічна йому, а значно ширше.

 При соціально-прагматичному підході в центрі уваги дослідників знаходиться мовна дія, учасниками якої є деякі типи мовних особистостей, які опинилися в рамках певних обставин і умов спілкування.

 Розуміння дискурсу як соціального явища сходить до досліджень французьких структуралістів і постструктуралістів, перш за все М. Фуко. У дослідженні та обгрунтуванні цього терміна важливу роль зіграли також А. Греймас, Ж. Дерріда, Ю. Крістєва. У роботах цих вчених проглядається прагнення до уточнення традиційних понять стилю (в тому самому максимально широкому значенні, яке мають на увазі, кажучи «стиль - це людина») і індивідуальної мови (пор .: традиційні вирази «стиль Достоєвського», «мова Пушкіна» або «мова більшовизму» з такими більш сучасно звучать виразами, як «сучасний російський політичний дискурс» або «дискурс Рональда Рейгана»). Розуміється таким чином термін «дискурс» (а також похідний і часто замінює його термін «дискурсивні практики», який використовували Фуко) описує спосіб говоріння і обов'язково має визначення - який або чий дискурс, бо дослідників цікавить не дискурс взагалі, а його конкретні різновиди, що задаються широким набором параметрів: чисто мовними відмінними рисами (в тій мірі, в якій вони можуть бути чітко ідентифіковані), стилістичною специфікою (багато в чому визначається кількісними тенденціями в використанні мовних засобів), а також специфікою тематики, систем переконань, способів міркування і т. д. Більш того, передбачається, що спосіб говоріння багато в чому зумовлює і створює саму предметну сферу дискурсу, а також відповідні їй соціальні інститути. Отже, для французької школи дискурс - перш за все певний тип висловлювання, властивий певній соціально-політичній групі чи епосі.

 У Т.А. Ван Дейка також є визначення, яке трактує дискурс як соціальне явище: «Дискурс - це мовний потік, мова в його постійному русі, що вбирає в себе все різноманіття історичної епохи, індивідуальних і соціальних особливостей як комуніканта, так і комунікативної ситуації, в якій відбувається спілкування. У дискурсі відбивається менталітет і культура, як національна, загальна, так і індивідуальна, приватна »[8, с. 47].

 Термін «дискурс» широко використовував в своїх роботах відомий німецький філософ Ю. Хабермас. У його роботах дискурс - вид мовної комунікації, обумовлений критичним розглядом цінностей і норм соціального життя (див. [9, с. 571-606]).

 Цікава точка зору Ю.С. Степанова, який зв'язує дискурс з поняттями альтернативного світу, факту і причинності. Степанов також дає широке лінгво-філософське трактування дискурсу як «мови в мові», представленого у вигляді особливої соціальної даності. При цьому дискурс не може бути зведений до стилю, граматиці або лексикону як просто мова. Він «існує, перш за все, і головним чином в текстах, але таких, за якими постає особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, в кінцевому рахунку - особливий світ» [10, с. 45]. Хоча Степанов також говорить про існування дискурсу в текстах, його бачення дискурсу як особливого, можливого світу виводить дискурс далеко за рамки тексту.

 Таким чином, резюмуючи вищенаведені визначення поняття «дискурс», можна стверджувати, що цей термін, як він розуміється в сучасній лінгвістиці, близький за змістом до поняття «текст», однак підкреслює динамічний, що розгортається в часі характер мовного спілкування; на противагу цьому, текст мислиться переважно як статичний об'єкт, результат мовної діяльності. Деякі дослідники трактують дискурс який включає в себе одночасно два компоненти: і динамічний процес мовної діяльності, вписаною в її соціальний контекст, і її результат (тобто текст); саме таке розуміння є кращим.



1. Николаева Т.М. Краткий словарь терминов лингвистики. - М.: Прогресс, 1978. -480 с.

2. Борботько В.Г. Элементы теории дискурса. - Грозный: Изд-во Чечено-Ингуш. гос. ун-та, 1981. - 113 с.

3. Карасик В.И. Религиозный дискурс // Языковая личность: проблемы лингвокуль-турологии и функциональной семантики: Сб. науч. тр. - Волгоград: Перемена, 1999. - С. 5-19.

4. Гийому Ж., Мальдидье Д. О новых приёмах интерпретации, или проблема смысла с точки зрения анализа дискурса // Квадратура смысла. - М.: Прогресс, 1999. -С. 124-136.

5. ОрловГ.А. Современная английская речь. - М.: Высш. шк., 1991. - 240 с.

6. Ван Дейк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. - М.: Прогресс, 1989. - 310 с.

7. Демьянков В.З. Доминирующие лингвистические теории в конце XX века // Язык и наука конца XX века. - М.: Ин-т языкознания РАН, 1995. - С. 239-320.

8. Ван Дейк Т.А. К определению дискурса. - Л.: Сэйдж пабликэйшнс, 1998. - 384 с.

9. Habermas J. Erlдuterungen zum Begriff des kommunikativen Handelns // Habermas J. Vorstudien und Ergдnzungen zur Theorie des kommunikativen Handelns. - Frankfurt am Main: Suhrkamp Verl., 1989. - S. 571-606.

10. Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности // Язык и наука конца XX века: Сб. ст. / Под ред. Ю.С. Степанова. - М.: РГГУ, 1995. - C. 35-73.

Осипенко Катерина Валеріївна,

аспірант КНУБА,



Клюшниченко Євген Єлисійович,

д.т.н., професор КНУБА,



 Анотація: в даній статті визначені принципи сталого розвитку населених пунктів, окреслені напрями розвитку новітнього суспільства, виявлено вплив запровадження воєнного стану на Україні на соціальну, економічну та екологічну підсистеми.

 Ключові слова: політичний потенціал, сталий розвиток населених пунктів, воєнний стан, підсистеми сталого розвитку.


 Становлення та осмислення якісно нового суспільства сталого розвитку, в якому людина є не об’єктом, а суб’єктом розвитку є актуальною метою людства сучасності. Адже головною ідеєю є не лише накопичення матеріальних благ, а й збереження екосистеми, забезпечення самодостатності суспільства з головним концептом – сталістю. 

 У сталому місті досягнення результатів у соціальному, економічному й екологічному напрямах розвитку розраховані на довготривалий період, тобто – мають стабільно високі збалансовані показники. Мешканець такого міста є самодостатньою й освіченою людиною, професійним заохоченим працівником, забезпечений продуктами харчування та комфортним житлом, є зразковим громадянином і сім’янином, який живе в гармонії з навколишнім середовищем, періодично поповнюючи демографічний ресурс.

 Основними концепціями розвитку населених пунктів вважаємо ресурсозбалансованість та ресурсообмеження. Для того, щоб визначити перспективний розвиток міста, при розробці генерального плану, необхідно виконати вичерпні обстеження, дослідження та аналіз містобудівних умов, наявності різноманітних видів ресурсів задля подальшого їх використання. Вважаємо, що ресурсний потенціал складається з таких основних складових: територіально-природний, водний, екологічний, санітарно-гігієнічний, трудовий, фінансовий, виробничий, інноваційно-інформаційний, демографічний, транспортний, енергозабезпечення, політичний [7; с. 88].

 Політичний потенціал, або ресурс, об’єднує та скеровує розвиток вищезазначених потенціалів, інтегрує, заохочує та інформує, тобто – виконує організаційну й узагальнюючу функції задля забезпечення високих показників при формуванні сталого розвитку населених пунктів [7; с. 90].

 Ще раз зауважимо, що сталість можлива за умови збалансування трьох головних підсистем: соціальної, економічної, екологічної. Розвиток зупиняється, коли зникає сталість, на сталість впливає відсутність війни чи екологічних катастроф, економічної кризи чи стихійних лих тощо. Екологічна ситуація України ускладнюється наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році, а економічна, головним чином, – світовою фінансовою кризою 2008-2009 років, анексією Криму та окупацією промислової Донеччини в 2014 році.

 Маємо зауважити, нещодавно, 26 листопада 2018 року вперше за історію існування незалежної України, рішенням Верховної Ради (276 депутатських голосів) було схвалено введення воєнного стану. Він запроваджений не на всій території України, а в областях, що межують із Російською Федерацією, Придністров’ям, Молдовою, а саме: Чернігівській, Сумській, Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Одеській, Вінницькій та внутрішніх водах України Азово-Керченської акваторії. Таке рішення було схвалене через конфлікт Росії та України у Чорному морі, який відбувся 25 листопада 2018 року.

 Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в країні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності, її територіальній цілісності [8].

 Для українців введення воєнного стану означає: військове командування має право на використання виробничих потужностей, ресурсів, рухомого та нерухомого майна, матеріальних цінностей юридичних та фізичних осіб; вводиться особливий режим перетину територій, у яких впроваджено воєнне положення, свобода пересування українців та іноземців може бути обмеженою; можливе запровадження комендантської години; заборона зміни місця проживання для призовників та військовозобов’язаних, неможливість проведення виборів Президента України, мітингів, масових акцій; військове командування отримує повноваження для контролю видавництв, теле- та радіостанцій, театрів, соціальних мереж, листування тощо.

 Безперечно, введення воєнного стану має негативний вплив на формування сталого розвитку населених пунктів, на соціальну, економічну та екологічну підсистеми України.

 Соціальна підсистема підлягає паніці, адже є пряма загроза здоров’ю та життю населення, свободі слова та переміщення, цілісності рухомого та нерухомого майна, безперебійному забезпеченню продуктами харчування та комфортному життю, фінансовому стану людей в цілому. 

 Економічна підсистема при військовому положенні характеризується нестабільністю. На неї впливають обезцінення національної валюти, відмови інвесторів вкладати кошти в проекти, звідси – подорожчання продуктів харчування, палива, собівартості товарів виробничого комплексу та послуг, державний перерозподіл бюджетних коштів на користь військових витрат, зниження рівня життя населення. 

 Екологічна підсистема під час воєнного положення знаходиться в повному занепаді, адже в першу чергу фінансуються військові потреби та базові соціальні. Розквіт даної підсистеми можливий лише при сталому розвитку населеного пункту.

 Таким чином, стале місто, вважаємо таким, в якому досягнення результатів у соціальному, економічному й екологічному напрямах розраховані на довготривалий період, тобто – має стабільно високі збалансовані показники. Розвиток такого населеного пункту направлений на закладення та використання потенціалу для сприятливого та комфортного життєвого існування в гармонії з навколишнім середовищем сьогоднішнього та майбутніх поколінь. Воєнні положення, війни, екологічні катастрофи та економічні кризи нівелюють принципи розвиненого сталого міста та людства нового покоління. 



1. ДБН Б.2.2-12:2018 “Планування і забудова територій”. – К.: Мінрегіон України, 2018 – 236с.

2. ДБН Б.2.2-5:2011 Благоустрій територій. – К.: Мінрегіон України, 2012. – 44с.

3. Устойчивое развитие населенных пунктов и обеспечение населения жильем. Национальный доклад Украины на Второй Всемирной Конференции ООН по населенным пунктам (Хабитат ІІ). – К.: 1996 – 74 с.

4. Клюшниченко Є.Є. Соціально-економічні основи планування та забудови міст. – К.: Укрархбудінформ. – 1999. – 348 с.

5. Клюшниченко Є.Є. Управління розвитком міст: навчальний посібник. – К.: КНУБА. – 2015. – 160 с.

6. Прималенный А.А., Солодов В.В., Клюшниченко Е.Е. Теоретические аспекты формирования экополисов//Містобудування та територіальне планування. К.: КНУБА, 2008. - № 29. – с. 274-280.

7. Регіональна політика: історія, політико-правові засади, архітектура, урбаністика. Збірник наукових праць. Випуск ІV (частина друга). – Київ – Тернопіль: “Бескиди”, 2018. – C 86 – 90.

8. Conference proceedings. International scientific – practical conference of young scientists “BUILD-MASTER-CLASS-2018”. – Kyiv, 2018. – C. 158, 159. 

9. https://uk.wikipedia.org

10. https://tsn.ua

Андрійчук Богдан Ігорович

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки,

Україна, м. Луцьк


Тімофєєва Тетяна Сергіївна

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки,

Україна, м.Луцьк


 Анотація. Здійснено аналіз правового регулювання використання клітинних ксенотрансплантатів, а саме гемопоетичних стовбурових клітин тварин у ролі біобезпечного альтернативного трансплантаційного матеріалу. Досліджено ефективність клітинних ксенотрансплантатів у порівнянні з людськими біоматеріалами та надано пропозиції вдосконалення нинішньої систем трансплантаційної діяльності в Україні, як однієї з основ екологічної безпеки.

 Ключові слова: ксенотрансплантати, гемопоетичні стовбурові клітини тварин, методи клітинної терапії.


 Актуальність досліджуваної тематики полягає в тому, що для розвитку та широкого клінічного використання передових методів клітинної терапії існує брак доступних трансплантаційних біоматеріалів. Як альтернативою до людських гемопоетичних стовбурових клітин (ГСК) можуть використовуватись ксенотрансплантати, в тому числі ті, що були отримані після генетичної обробки.

 На сьогодні всі без виключення країни відчувають гостру нестачу біоматеріалів,які можуть бути використані для трансплантації. Саме тому, вченими та науковцями піднімаються питання можливостей використання органів, тканин і клітин, які були вирощені із ксенотрасплататів та перспектив виробництва медичних препаратів на їх основі[7].

 Згідно з Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»(далі ЗУ № 1007-ХIV) ксенотрансплантати – анатомічні матеріали (органи, тканини, анатомічні утворення, клітини) тварини, призначені для трансплантації, як один із спеціальних методів лікування, що полягає в пересадці анатомічного матеріалу від донора до реципієнта[3].

 У світі цей спеціальний метод лікування розвивається за трьома напрямками – трансплантація органів, тканин і клітин. До останнього належить, зокрема, трансплантація гемопоетичних стовбурових клітин (ГСК), яка має свої принципові особливості нормативно-правового, медичного та організаційного характеру[8]. 

 В Україні основна діяльність, пов’язана з біобезпекою використання біологічних матеріалів регулюється Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»та спеціальним ЗУ № 1007-ХIV від 16 липня 1999 р. У них не містяться розмежування між порядком використання трансплантації органів і клітин, а відсутність спеціальної термінології, умов і порядку використання трансплантації клітин призводить до неоднозначного розуміння його норм[1; 3].

 Однак, у прийнятому Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині»(далі ЗУ № 2427-VIII) від 17.05.2018 року, який буде введений в дію з 1 січня 2019 року, подається визначення ГСК як анатомічних матеріалів у вигляді клітин, що містяться у крові та кістковому мозку і використовуються для трансплантації. Тобто, ГСК кісткового мозку, периферичної і пуповинної крові, які володіють такою важливою властивістю як здатність до регенерації, виділено в окрему групу «анатомічних матеріалів», що дає поштовх до детального вивчення практичного застосування ГСК в клінічній медицині [2].

 Варто зауважити, що використовуючи для клінічного застосування ГСК людини, то значним недоліком є те , що їхня кількість в організмі не є достатньою для повноцінного використання у лікуванні і крім того, можлива імунна несумісність людини із запропонованим їй донорським зразком іншої особи. Однак клітинна терапія тваринного походження може розв’язати цю проблему. Перевагою останньої є величезне біорізноманіття тварин, що полегшує пошуки сумісності донора і реципієнта, та їх піддатливість до генетико-фармацевтичної обробки [4].

 При успішному проведенні клінічного випробовування готовий клітинний препарат (його компоненти) може безпосередньо використовуватись у медичному застосуванні залежно від особливостей діагнозу хворого (Згідно з Порядком застосування ксенотрансплантатів та Порядком проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України). В організмі ГСК відшукують пошкоджену тканину і беруться за поділ, відновлюють структуру тканини, активують інші клітини. Така клітинна терапія вже використовується для лікування ряду захворювань, у тому числі лейкемії (рак крові) і хвороби Паркінсона [7].

 Варто зауважити, що використання ксенотрансплантатів на прикладі ГСК унеможливлює появу етичних та практичних проблем, повязаних із їх вилученням. Так, плацента та пуповинна кров, як найбільш широковживані джерела ГСК є великою мірою доступними «біологічними відходами», що залишаються хребетними та безхребетними організмами в процесі їхньої життєдіяльності (у період розмноження), тому їх збір не викликає жодних подразнень для самої тварини [6].

 Окрім того, не варто недооцінювати їх вагоме практичне значення, а саме у збереженні рідкісних та зникаючих представників сучасної фауни. Так, більшість живородних плазунів (ящірка живородна, деякі види змій), яких відносять до Червоної книги України як вразливі та рідкісні ендемічні види, можуть виділяти набагато більшу концентрації ГСК під час народження дитинчат, ніж інші представники їхньої ж родини, що є широко поширеними на території України [5]. Таким чином впроваджуючи та розвиваючі передові методи клітинної терапії ксенотрансплататами, ми зможемо свідомо запобігти зникненню тих видів тварин, що підлягають охороні, сприяючи збільшенню їхньої популяції для задоволення наукових, медичних та екологічних потреб загалом.

 Отже, на сьогоднішній час можна уникнути проблеми нестачі трансплантаційного матеріалу, використовуючи ксентрансплатати, а саме ГСК тварин, що засвідчили свою не меншу ефективність у порівнянні з ГСК людини. Однак, запорукою ефективності використання ГСК тварин буде вдосконалення нинішньої систем трансплантаційної діяльності, як однієї з основ екологічної безпеки, в Україні через удосконалення нормативно-правової бази. Залишається не врегульованим реєстр донорів ксенотрансплантації та реципієнтів, не окреслене правове регулювання діяльності банків пуповинної крові – закладів охорони здоров’я, які здійснюють діяльність, пов’язану із транспортуванням пуповинної крові, виділенням з неї стовбурових клітин, їхньою кріоконсервацією та збереженням. Попри те, застосування даного ксенотрансплантату як ГСК тварин виходить далеко за рамки клінічних досліджень в Україні, поступово впроваджуючись у сферу безпосередньої медичної практики.



1. Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 року № 1103-V.URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1103-16

2. Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» від 17 травня 2018 року № 2427-VIII. URL:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2427-19

3. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999 року № 1007-ХIV. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1007-14.

4. Малеина М. Н.Правовое регулирование использования человеком органов, тканей и клеток животных/ М. Н.Малеина// Журнал российского права. – 2014. - № 2 — С. 21-27. 

5. Походження плаценти-[Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://www.xing.com/communities/posts/proiskhozhdieniie-platsienty-1002464852

6. Пташник І. Р. Етичні питання проведення ксенотрансплантації / І. Р. Пташник // Молодий вчений. - 2014. - № 1(03). - С. 112-115.

7. Пташник І.Р. Правове регулювання трансплантації штучно створених органів / І. Р. Пташник // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. - 2013. - Вип. 32. - С. 54-62.

8. Хоменко В. І. Аналіз сучасних міжнародних та національних норм правової регламентації у сфері трансплантації тканин і клітин та можливості покращення нормативно-правового забезпечення трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин/В.І.Хоменко// Клітинна та органна трансплантологія. - травень 2018. – Т.6, № 1. – С. 6-21

Онопрієнко Володимир Петрович

кандидат педагогічних наук, професор

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


Артюх Ігор Іванович


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


Кравець Ірина Сергіївна


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


 Анотація. Стаття відображає продовольчу безпеку як одну із актуальних проблем існування людства. Вона повинна бути орієнтована не тільки на поточне виробництво продовольства, а й на збереження агроресурсів. Тому вирішення питань продовольчої безпеки протягом останнього століття є першочерговим завданням у всіх державах світу.

 Ключові слова: продовольча безпека, продукти харчування, фальсифікація продуктів харчування, екологічний імператив, екологізація, агроресурси.


 Існування людського суспільства, як і життя окремої людини, залежить від багатьох чинників. До числа найважливіших з них відносяться два: забезпечення продуктами харчування і сприятливе середовище проживання. Не випадково проблемам продовольчої безпеки та охорони природного середовища присвячені багато державних постанов і міжнародні угоди.

 Право на повноцінне харчування і на захист від голоду становить невід'ємну частину Міжнародного пакту про права людини від 1948 року і Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 1966 року. Пізніше, в «Римській декларації про Світову організацію Продовольчої Безпеки» 1996 року було визначено права кожної людини на забезпечення безпечними і повноцінними продуктами харчування, а також право кожного бути вільним від голоду. 

 Відповідно до цих міжнародних документів в Україні розроблений Закон "Про продовольчу безпеку України", який визначає економічні та соціальні основи повного забезпечення населення України якісними продуктами харчування. Хоча навколо цього Закону точаться запеклі дискусії, він відіграє важливу роль в орієнтації державних структур на роботу по забезпеченню населення продовольством в необхідному обсязі і належної якості.

 Не дивлячись на законодавче, правове та економічне обґрунтування між діяльністю сільськогосподарських підприємств, яке лежить в основі виробництва продуктів харчування, і реалізацією природоохоронних законів існує чимало гострих протиріч, а часто і прямого антагонізму. Цей факт визнається багатьма фахівцями [1, 4, 6]. Тому пошук шляхів згладжування таких протиріч і розробка методів інтеграції продовольчої та екологічної безпеки є актуальним завданням.

 Продовольча безпека. Під продовольчою безпекою розуміється забезпечення продуктами харчування населення окремої країни і світу в цілому. При цьому враховується необхідність задоволення в продуктах харчування і наступних поколінь населення. Тому технології продовольчої безпеки повинні бути орієнтовані не тільки на поточне виробництво продовольства, а й на збереження агроресурсів – площі земель, придатних для сільськогосподарського використання, родючості ґрунту, продуктивності природних кормових угідь та ін.

 Рішення проблеми продовольчої безпеки протягом останнього століття є першочерговим завданням у всіх державах світу. Ця робота перебуває під контролем ООН. Реалізація програм продовольчої безпеки, розроблених ФАО ООН, привела до того, що загальносвітові обсяги виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції в останні два десятиліття стійко зростають. 

 В системі порівняльних міжнародних оцінок рівня продовольчої безпеки прийнято виділяти сім градацій (Кочетков, 2002; Хомин, 2012): I-й рівень – катастрофічний. Добове споживання на одну людину 1500-1800 ккал, що відповідає хронічному недоїданню. II-й рівень – критичний. Середньодобове споживання становить 1800-2200 ккал на людину. Він забезпечує просте відтворення населення. III-й рівень – мінімальний. 2300-2800 ккал на добу на одну особу. IV-й рівень – достатній. Середньодобове споживання знаходиться в межах 2800-3600 ккал на одну людину, проте воно не збалансовано за елементами живлення білків, вуглеводів і жирів. V-й рівень – нормативний. Середньодобове споживання знаходиться в межах 3300-3600 ккал на одну людину. Раціон збалансований білками, вітамінами та іншими важливими компонентами. VI-й рівень – оптимальний. Споживання збалансовано з усіх важливих харчових компонентів і включає використання в їжу екологічно чистих продуктів харчування. VII-й рівень – перспективний. Рівень харчування оптимальний для всіх верств населення.

 Україна з 2000 року для свого населення забезпечує IV рівень продовольчої безпеки. Для природних умов України це неприпустимо низький рівень. Він обумовлений комплексом причин, в основному, не природного, а політичного і соціального характеру.

 Соціально-економічні проблеми агропромислового комплексу України. Україна має високий потенціал для виробництва сільськогосподарської продукції, яка лежить в основі продовольчої безпеки. В середньому, на душу населення в Україні виробляється в рік зернових і зернобобових культур – 423,3 кг, цукрових буряків – 280,1 кг, картоплі – 385,9 кг, м'яса всіх видів – 36,1 кг, молока всіх видів – 285,7 кг [2].

 Проте, рівень забезпечення населення України продовольством є недостатнім. Про це можна судити по так званому глобальному індексу продовольчої безпеки (Global Food Security Index). Цей індекс заснований на обліку 28 показників, в число яких входять реальна доступність продуктів харчування, розмір втрат продовольства, витрати на наукові дослідження в галузі сільського господарства, рівень ВВП на душу населення та ін. Станом на 2017 рік, Україна з 109 країн по глобального індексу продовольчої безпеки займає 52 місце. Для природних і соціальних умов України це дуже низький показник. До того ж, він найнижчий серед інших європейських держав.

 Однією з важливих причин проблем, пов'язаних з продовольчою безпекою України, є збільшення експорту зернових. Так, в 2015 році обсяг експорту від загального обсягу врожаю склав менше 40%, в 2016 році – понад 60%. А в 2017 році він збільшився в порівнянні з 2016 роком ще на 3,9%. Зміна структури виробництва продукції рослинництва призвело до серйозної переорієнтації ринків. На сьогоднішній день частка зерна, що переробляється в Україні, знизилася до 45% від його валового збору. Таким чином, ринок став експортно-орієнтованим. При цьому на експорт зерно поставляється в основному в якості сировини, а не продуктів переробки.Відновлення контролю держави над ринком продовольства дозволить не тільки знизити вартість продуктів харчування для кінцевого споживача, але і в рази підвищити їх якість, що в підсумку найсприятливішим чином позначиться на здоров'ї населення [9].

 Фактори деградації природного середовища в агросфері. Сільськогосподарська діяльність призвела до формування в межах біосфери особливої її частини – агросфери. Агросфера зазвичай розуміється як частина біосфери, задіяна для різних форм сільськогосподарського використання. В Україні негативні зміни в агросфері досить глибокі. За даними Світового банку на кожну тону виробленого в Україні зерна втрачається до 10 т ґрунту. Основними видами негативного впливу сільськогосподарської техніки на природне середовище є газоподібні, тверді і рідкі викиди. В першу чергу, це вуглекислий газ, діоксид азоту, свинцю, сажі [10].До теперішнього часу в Україні досить масштабної є фальсифікація продуктів харчування [3, 5]. Проблема якості та безпеки продуктів харчування є в Україні актуальною і в плані виходу на міжнародні ринки.

 Економіка та екологія – від антагонізму до єдності. Завдання інтеграції економічної та екологічної сфер знання в даний час вирішує так звана «екологічна економіка». Т.П.Блажевич (2015) підкреслює, що «екологічна економіка як наука про господарську діяльність людини повинна бути заснована на екологічних законах». У 1989 році було сформовано Міжнародне товариство екологічної економіки, завданням якого став розвиток екологічної економіки як міждисциплінарної науки, що забезпечує світовий сталий розвиток. 

 Сучасна екологічна економіка шукає компроміс між вимогами потужного розвитку економіки і необхідністю захисту навколишнього середовища. Окремі автори включають в завдання екологізації економіки дотримання вимог екологічного імперативу, але дають йому власне визначення. Наприклад, Й.Дорош (2012) визначає екологічний імператив як «сукупність загальнообов'язкових суспільно-необхідніх вимог, правил, стандартів відносно регламентації функціонування інституту земельних відносин, що забезпечує достатній рівень екологічної збалансованості та економічної ефективності землекористування у суспільстві». 

 Для вирішення проблеми продовольчої безпеки з урахуванням вимог екологізації виробництва в Україні необхідно: а) введення науково обґрунтованих гнучких сівозмін, які можуть бути коротко-ротаційними, але з насиченням бобовими не менше 30-40% площ; б) відродження галузі тваринництва з нарощуванням чисельності великої рогатої худоби до рівня повного забезпечення ріллі гноєм, що одночасно вирішить і проблему забезпечення населення молочними продуктами за доступними цінами; в) використання для отримання біопалива тільки сировини швидко зростаючих деревних порід, культивованих на неродючих земельних ділянках, які не придатні для сільськогосподарського використання, біомасу водоростей або деяких видів бактерій.

 Важливим елементом екологізації є вбудовування природоохоронних ідей в систему освіти. Наразі у цьому напрямку ведеться велика робота в сільськогосподарських вузах України [7, 8].

 У розвинених країнах світу розпочата перебудова в цьому напрямку навчально-виховного процесу в школах. Так, наприклад, для середньої школи Організацією з безпеки і співробітництва Європи розроблено новий навчально-методичний комплекс «Зелений пакет», метою якого є формування в учнів екоцентричного світогляду, розуміння того, що кожен з нас несе особисту відповідальність за збереження природного середовища нашої планети.

 Висновки. В якості першочергових завдань екологізації сільського господарства слід висунути наступні три механізми: а) забороняючий, при якому відповідно до вимоги екологічного імперативу повністю виключаються певні технології, які мають природоруйнуючу дію; б) фінансово-регулюючий, що включає обов'язковість витрат на природоохоронні заходи, систему штрафів за шкоду природному середовищу і екологічно небезпечну продукцію, заохочувальні виплати за екологізацію технологій вирощування сільськогосподарської продукції та продуктів харчування; в) інноваційний, орієнтований на розробку нових екологічно безпечних технологій. Ці три виділені позиції є вузловими центрами екологізації сільського господарства.



1. Батурин Л.А., Игнатов В.Г., Кокин А.В. Сбалансированное природопользование — Ростов-на-Дону, 1998. - 232 с. 

2. Дейнеко Л.В., Коваленко А.О., Коренюк П. I. та iн. Продовольчий комплекс: стан i перспективи розвитку – К.: НАН Украпни, 2006. – 252 с. 

3. Дубницкий В.Ю., Фесенко Г.В., Черепнев И.А. Статистическая оценка и региональные особенности фальсификации продуктов питания в Украине // Інженерія природокористування, 2016, №2(6), с. 125 – 136 

4. Козак Е.Б. Продовольственная безопасность Украины и ее регионов в условиях глобализации и международной интеграции // Вектор науки ТГУ. Серия: Экономика и управление, 2014. - № 1 (16). - С. 30-33. 

5. Мардар М.Р. Фальсификация пищевых продуктов в Украине – история и современность // Зернові продукти і комбікорми. – 2011. – 4 (44). – С. 19 - 23. 

6. Мелешко Т.А., Толмачева В.В. Социально-экологические проблемы взаимодействия человека и природы // Электронный ресурс / http:// shgpi.edu.ru/files/nauka/vestnik/2013/ 2013-3-10.pdf 

7. Онопрієнко В.П. Екологічна освіта в системі підготовки сільськогосподарських кадрів. – К.: Знання України, 2010 а. – 307 с. 

8. Онопрієнко В.П. Система екологiчної освiти в пiдготовцi спецiалiстiв сiльського господарства // Вiсн. СНАУ, сер. Агрономiя i Бiологiя, 2010 б. – Вип. 4 (19). - С. 46-55. 

9. Пугачев Н.И. Продовольственная безопасность Украины // Материалы Междунар. науч.-практ. конф., посвященной 95-летию акад. А.А. Никонова "Научное наследие академика А.А. Никонова и проблемы современной аграрной экономики". - М. : Энциклопедия российских деревень, 2013. - С. 46-48. 

10. Чухліб Ю.О. Розробка стратегії екологізації сільськогосподарського виробництва // Вісник Полтавської державної аграрної академії, 2012. - № 4. - С. 160-164. 

Смолич Дарія Валеріївна

Кандидат економічних наук, доцент

 Луцький національний технічний університет

м. Луцьк


Тимошук Ірина Василівна


Луцький національний технічний університет

м. Луцьк


 Анотація: ефективність діяльності підприємства в більшій мірі визначається якістю збутової політики. Якщо власник бізнесу не зацікавлений в максимізації продажів і їх оптимізації, компанія може не отримати тих результатів, на які сподівалася. Коли керівництво підприємства може ефективно масштабувати обсяги продажів без значного збільшення витрат на продаж, тоді підприємство буде зростати не тільки за розміром, але й за рентабельністю. Продажі – це тактика, яку продавці використовують для досягнення своїх цілей і завдань. 

 Ключові слова: збут, збутова діяльність, управління збутовою діяльністю підприємства, план збуту, стратегія збуту.


 На сьогоднішній день, одною з основних елементів господарської діяльності будь-якого підприємства є процес збуту готової продукції промисловому або кінцевому споживачеві. Щоб ефективно керувати підприємством, необхідно визначити чіткі цілі щодо того, яким чином буде відбуватись збутова діяльність в майбутньому періоді, а також навчитись вимірювати та керувати цими цілями. 

 Ми можемо спостерігати велику кількість визначень збутової діяльності підприємства. Дане поняття має широкий зміст, тому різні науковці трактують його по-своєму. Так, Л. В. Балабанова трактує збутову діяльність як все те, що забезпечує максимальну вигідність торговельної угоди для кожного з сторін при врахуванні в першу чергу інтересів і вимог потенційного або кінцевого споживача [1, с. 15]. П.І. Бєлінський визначає збутову діяльність як процес просування готової продукції на ринок та організації товарного обміну з метою отримання високого прибутку [2, с. 429]. Г.Д. Крилова вважає, що це процес створення системи розподілу товарів, яка забезпечує доступність продукту для цільових споживачів [3, с. 517]. В цілому, можна сказати, що немає єдиного правильного трактування, всі визначення гармонійно доповнюють один одного і вдало розкривають основну суть поняття.

 Тому, на основі вищенаведених визначень можна сказати, що процес управління збутовою діяльністю підприємства передбачає діяльність з планування, організації, мотивації, контролю та регулювання процесу просування готової продукції на ринок з метою забезпечення доступності продукції для цільового споживача та максимальної вигоди торговельної угоди для всіх сторін.

 Управління збутовою діяльністю підприємства слід розглядати в двох аспектах:

 1. Управління системою заходів з раціонального розподілу і реалізації продукції, яка включає: вибір стратегії збуту; побудову збутової мережі; розробку комунікаційних рішень щодо цінової і комунікаційної підтримки всередині збутової мережі.

 2. Управління системою заходів з ефективного фізичного переміщення продукції, яка включає: вибір транспортних засобів для доставки продукції; встановлення раціональних маршрутів для переміщення продукції; визначення кількості та місця розташування складів; створення інформаційного забезпечення ланцюга «виробник-споживач» [4].

 Ці дві системи тісно взаємопов’язані. Здійснюючи управління, керівництву необхідно приділяти однаково уваги цим двом аспектам, адже допущення певних відхилень в одній системі може спровокувати відхилення в іншій.

 Кожне підприємство в процесі своєї господарської діяльності стикається з періодами, коли продажі є повільними, а дохід знижується. Коли це трапляється, керівництву необхідно діагностувати проблеми та вносити негайні зміни, щоб вони могли підтримувати цілі продажу та збільшувати прибуток підприємства. До основних факторів виникнення проблем збутової діяльності з врахуванням внутрішнього і зовнішнього середовища відносять [5]:

 Зовнішнє середовище: зміни в законодавстві; нестабільний курс національної валюти (валютні ризики); активна діяльність конкурентів на ринку; територіальне розміщення бізнес-партнерів; галузеві особливості; характер попиту на продукцію; інфляційні процеси.

 Внутрішнє середовище: низька ефективність організації системи збуту; недостатнє інформаційне забезпечення в організаційній структурі; низький ступінь маркетингової організації збуту; відсутність стратегічного підходу до збутової діяльності; недостатня забезпеченість фінансовими ресурсами; непідготовленість підприємства до змін попиту.

 Виявивши основні витоки проблем пов’язаних зі збутовою діяльністю, керівництво підприємства разом з менеджерами кожного відділу з продажів повинні побудувати ефективну стратегію, план з викладом своїх цілей, обрати кращі методи, призначені для координування діяльності працівників відділу і створити певну послідовність. 

 План продажів - це ключовий елемент досягнення цілей продажу. В основі ефективності збутової діяльності виступає те, що менеджер з продажу повинен зосередитися на тому, як досягти бажаних результатів, замість того, щоб зосередити увагу на вимірюванні результатів після діяльності. Оскільки не можна керувати результатами, важливо керувати діяльністю, яка призводить до бажаних результатів. Тому мова йдеться про планування продажів [6]. Стратегічний процес планування збуту включає такі компоненти (мал. 1): 


Мал. 1. Стратегічний процес планування збуту


 1. Формування стратегії та організаційних цілей. Мета збутової діяльності повинна бути конкретною та вимірюваною. Наприклад, збільшити обсяг продажу продукції на 65 % у другому кварталі.

 На сьогодні не існує жодного, точного способу покращення збутової діяльності підприємства, адже існує багато стратегій для збільшення продажів, які можна використовувати для розширення своєї клієнтської бази. Спосіб генерування продажів, в кінцевому рахунку, залежить від багатьох факторів, таких як вид бізнесу, галузь та місцезнаходження. Різноманітні методи збутової політики підприємства мають враховувати ці фактори та обертатися навколо побудови міцних відносин з клієнтами [7]. 

 Практика багатьох підприємств показує, що для покращення збутової діяльності підприємства, і як результат – збільшення продажів, необхідно використовувати декілька методів, способів чи стратегій.

 2. Профіль замовника та пропозиція продукту. Профіль замовника представляє собою детальний опис цільового клієнта, включаючи розмір його компанії, психологію та процес покупки. Для того, щоб залишатися конкурентоспроможним, керівництво повинно подбати про створення бази клієнтів. 

 Пропозиція продукту повинна окреслити переваги продукту та особливості продукту, акцентуючи увагу на тих показниках, що вирішують проблеми цільових клієнтів. Досить часто одним з найдієвіших ходів є введення нових продуктів або послуг. Надайте більш широкий спектр продуктів або послуг для своїх клієнтів або введіть абсолютно нові лінії. Підприємству потрібно буде постійно досліджувати свій ринок, щоб побачити, чи є попит до запропонованої нової пропозиції [8]. 

 3. Формування збутової команди та їх мотивація. Розробка переліку критеріїв та атрибутів менеджерів з продажу, які підлягають опитуванню під час інтерв'ювання кандидатур, є важливим для набору та збереження найкращих талантів. Наступним кроком є розробка навчальної програми та їх підготовка всередині організації, і відповідно розробка плану компенсації та винагороди, що спонукатиме працівників продовжувати ефективно виконувати роботу [8].

 Безперервна підготовка працівників відділу збуту може призвести до збільшення обсягів чистого продажу. Менеджер з продажу може знати, що потрібно зробити для досягнення того чи іншого результату, проте в нього нічого не вийде без вмінь та навичок працівників відділу, яких постійно треба навчати в умовах гнучкого внутрішнього та зовнішнього середовища. 

 Велике різноманіття способів та інструментів навчання, дозволяє менеджерам з продажів надавати своїм командам своєчасне тренування та найкращі практики, щоб забезпечити очікувані результати в роботі. 

 4. Виробництво попиту та контакт зі споживачами. Передбачає детальний план націлювання потенційних клієнтів на підвищення обізнаності про пропозицію організації. Наприклад, використання каналів соціального залучення, створення електронних книг та проведення веб-семінарів, проведення заходів та ін. Необхідно приділяти увагу сучасним способам комунікації. Традиційні методи продажів можуть в певній мірі допомогти генерувати продажі. Але потрібно не забувати про сучасні технології. На сьогодні Інтернет допомагає досягти більшої клієнтської бази та спілкуватися унікальними способами.

 Компанії, які базують свої моделі продажів на величезній кількості потенційних клієнтів в Інтернеті знаходяться значно попереду. Оскільки клієнтам не потрібно йти в магазин чи на склад, покупку можна зробити дистанційно. Звичайно, через величезну кількість потенційних покупців неможливо підтримувати особисті стосунки з кожним онлайн-клієнтом. Але можна побудувати відносини з клієнтами, створюючи простий у користуванні веб-сайт, надаючи чітку контактну інформацію та забезпечуючи відмінне обслуговування [7].

 Варто відзначити, що збут і прибуток перебувають у тісній взаємодії, оскільки збутова діяльність забезпечує процес купівлі споживачем продукції підприємства (формування попиту), що породжує прибуток. Якщо розглядати модель життєвого циклу товару (ЖЦТ), то ми бачимо, що кожній з фаз відповідає певний рівень збуту та прибутку. При виникненні проблем у цих чотирьох фазах застосовують відповідні стратегії (таблиця №1) [2].

Таблиця №1

Фази ЖЦТ на ринку

Тенденції і обсяги:




І фаза – зародження і вихід наринок

Збут незначний

Немає або незначний

Стратегія орієнтована на зростання

ІІ фаза – розвиток

Швидке збільшення

Швидке зростання

Стратегія швидкого зростання

ІІІ фаза – зрілість

Збут стабільний і великий

Стабільний і високий

Стратегія орієнтована на стабільність

ІV фаза – насичення і спад

Зниження збуту

Зниження прибутку

Стратегія орієнтована на скорочення


 В збутовій діяльності дуже важливо як підприємство взаємодіє з потенційними клієнтами. Так, коли продажі знаходяться на ІV фазі, тобто знижуються, це ідеальний час для повторного зв'язку з клієнтами. Існує декілька способів зробити це:

  • ремаркетинг поточних клієнтів. Більшість клієнтів не купують після першої взаємодії. Отже, потрібно задовольнити їх за допомогою різноманітних маркетингових заходів, щоб вони ще раз подивилися і змінили свою;
  • створення терміновості. Коли підприємство зв'язується з клієнтами (на своєму веб-сайті, в соціальних мережах або через повідомлення електронної пошти), потрібно створювати термінові пропозиції з обмеженим часом, спеціальними знижками або спливаючими пропозиціями;
  • реконструкція сайту. Необхідно видалити всі відволікаючі об’єкти та зробити якнайлегшою навігацію та покупку продуктів підприємства на сайті;
  • покращення довіри у клієнтів. Необхідно зробити вміст свого сайту справжнім, щоб клієнти знали, що підприємство є надійним і йому важлива довіра своїх клієнтів [9].

 5. Виконання та процедури вимірювання. Після виконання плану продажів (або ж навпаки – не виконання) необхідно створити процедуру відстеження ефективності діяльності. Аналіз продажної діяльності передбачає огляд діяльності з продажу протягом певного періоду часу, щоб визначити тенденції та порівняти фактичну продуктивність з бажаною продуктивністю. Отже, необхідна система, яка б відстежувала ефективність продажів протягом всього циклу, щоб менеджери могли аналізувати та оцінювати, як працює кожен учасник відділу продажів, а потім визначити, де йому потрібна допомога. У цьому розділі також слід виділити конкретні показники, на які має орієнтуватися команда [10].

 Надзвичайно великого значення має спроможність виміряти ефективність збутової діяльності після проведення відповідних заходів. Ви не можете поліпшити те, що ви не можете виміряти. Знати, які саме заходи призвели до збільшення продажів дуже важливо. Звичайно, не можна сказати, що підприємство спроможне виміряти всі свої зусилля щодо підвищення ефективності збутової діяльності. Тому необхідно обирати такі заходи, які можна виміряти і співставити з отриманими результатами. Необхідно слідкувати за своїми результатами, щоб вирішити, які саме зусилля були найбільш корисними для продажів [7].

 Отже, управління збутовою діяльністю підприємства є складним, багатогранним процесом, який потребує постійного удосконалення. Оптимізація збутової політики на підприємстві дозволить забезпечити якнайкраще просування продукції в умовах гнучкого внутрішнього та зовнішнього середовища і як результат – збільшити прибуток підприємства.



1. Балабанова Л.В. Маркетинговий аудит системи збуту: навч. посібник / Л.В. Балабанова, А.В. Балабаниць. – К.:ВД «Професіонал», 2004. – 224 с.

2. Белінський П.І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник / П.І. Белінський. –К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с.

3. Крылова Г.Д. Маркетинг. Теория и 86 ситуаций: Учеб. пособие для вузов / Г.Д. Крылова, М.И. Соколова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 519 с.

4. Шереметинська О.В. Управління збутовою діяльністю підприємств-суб’єктів ЗЕД в сучасних умовах [Електронний ресурc] / О.В. Шереметинська // Ефективна економіка. – 2016. – №1.– Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4732.

5. Ключник А. В. Теоретичний аналіз поняття «збуту» та його функцій / А.В. Ключник, І.О. Білозерцева // Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер.: Економічні науки. - 2014. - Вип. 6(2). - С. 188-191.

6. Як створити план продажів [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://leveleleven.com/2017/03/create-sales-activity-plan-infographic/.

7. Малі бізнес-стратегії для збільшення продажів [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://www.forbes.com/sites/mikekappel/2017/01/25/small-business-strategies-to-increas e-sales/#4c8b 2b0f5b1b.

8. What Is a Sales Strategy? [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://www.hubspot.com/sales/sales-strategy.

9. Основні способи збільшення продажів [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://www.salesmate.io/blog/sales-declining-start-taking-action-now/.

10. 7 Ways You Can Help Your Sales Team Be More Effective [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://www.cio.com/article/2849367/customer-relationship-management/7-ways-you-can-help-your-sales-team-be-more-effective.html.

Бутенко Євгенія Юріївна


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


Харченко Владислав Володимирович 


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


Мащенко Олександр Анатолійович


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


 Анотація: Вирішення питань продовольчої безпеки вимагає розроблення, прийняття та виконання Програми розвитку агропромислового комплексу та сільських територій Сумської області на період до 2020 року. Виконання цих завдань забезпечить сталий розвиток агропромислового комплексу регіону, підвищить ефективність виробництва, покращить забезпечення населення продуктами харчування за доступними цінами, сприятиме зростанню рівня життя на селі. 

 У результаті виконання Програми та реалізації запропонованих заходів очікується: збільшення виробництва картоплі до 1,1 млн. тонн, або на 60,2 тис. тонн більше рівня 2015 року;

 Ключові слова: картопля, сорти, урожайність, господарська діяльність., ціна.


 Україна посідає одне з провідних місць у світі з валового виробництва картоплі, яке, за даними Мінагрополітики України, в 2017 році становило 22,2 млн. т. За останні п’ять років реальний обсяг виробництва картоплі на рівні 15,5-16 млн. т. Цього більше, ніж достатньо, оскільки потреба внутрішнього ринку в картоплі становить 5,5 млн. т, якщо додати обсяг насіннєвої картоплі та на корм худобі, то попит не перебільшуватиме 7 млн. т [1].

 Картопля є традиційною культурою для України та найбільш вживаним продуктом харчування. Раціональна норма споживання картоплі однією особою в рік, визначена Міністерством охорони здоров’я України, є на рівні 124 кілограмів, проте фактичне споживання картоплі населенням України значно вище. За підсумками 2014 року в Сумській області споживалося розрахунково на одну особу 176,1 кг картоплі. Це обумовлено низькими цінами на картоплю порівняно з іншими продуктами харчування та значним виробництвом цієї продукції. 

 Упродовж 2011-2015 років площі під картоплею у Сумській області мали тенденцію до скорочення. Якщо у 2011 році площа картоплі до збирання становила 66,3 тис. гектарів, то у 2015 році – лише 57,4 тис. гектара [2, 4]. 

 Проте основним фактором впливу на обсяги виробництва картоплі мала врожайність. За останні п’ять років найвищий рівень урожайності картоплі спостерігався у 2014 році– 221,5 ц/га, найнижчий – у 2012 році (170,0 ц/га). У 2015 році картоплі в Сумській області виробили найменше за останні п’ять років– 1,07 млн. тонн при урожайності 186 ц/га [3].


Рис. 1. Динаміка виробництва картоплі в усіх категоріях господарств Сумської області за 2011-2015 роки


 За результатами багаторічних досліджень, проведених Сумським національним аграрним університетом, визначені більш перспективні сорти картоплі для вирощування на Сумщині, враховуючи агрокліматичні особливості цього регіону України. 

 Таким чином, за врожайністю, стійкістю до хвороб, проявом інших агрономічних ознак впливу на рослини під час вегетаційного періоду мають кращі показники такі сорти: Тирас, Дніпрянка, Скарбниця, Щедрик, Слов’янка, Анатан, Легенда, Звіздаль. Тому ці сорти рекомендуються для вирощування в Сумській області.


Рис. 2. Кращі за врожайністю сорти картоплі в умовах Сумської області 


 У Сумському національному аграрному університеті організовано вирощування добазового, базового та елітного насіння. Це надзвичайно дійовий важіль інтенсифікації розмноження нових сортів. Водночас, необхідно, щоб високоякісне насіння надходило до фермерів, приватних господарств. Для цього необхідно створити мережу фермерських господарств, які будуть розмножувати насіннєвий матеріал університету до еліти, високих репродукцій.

 Дослідження, проведені Сумським національним аграрним університетом свідчать, що критичним періодом у забезпеченні посівів картоплі вологою є червень. 

 Виходячи з цього, для отримання високих і стабільних урожаїв картоплі в окремі періоди (сезони) її вирощування необхідний полив. На жаль, лише в поодиноких господарствах Сумщини реалізується цей агротехнологічний захід.

 У даний час існує велика різниця між цінами закупівлі та продажу в роздрібній мережі. Через відсутність картоплесховищ фермери змушені продавати вирощений урожай восени за цінами, які встановлюють заготівельники. 

 У зимово-весняний період ціна на картоплю значно зростає, проте для збереження якості продукції, її реалізації впродовж маркетингового року та відповідно отримання додаткового прибутку необхідна наявність сховищ. Певну роль у їх будівництві можуть відіграти кооперативи або інші об’єднання фермерів. У свою чергу, такі об’єднання дрібнотоварних виробників виконуватимуть функції формування однорідних товарних партій продукції.

 З метою удосконалення господарської діяльності в галузі картоплярства Сумської області в період до 2020 року, підвищення врожайності картоплі на 3-5 %, передбачається: 

 у 2016-2018 роках визначитися з сортовим складом картоплі для Сумської області, перш за все, сортів високоадаптованих, для вирощування в умовах мінливих за дією метеорологічних факторів; 

 у кожному конкретному господарстві з площею посадки картоплі понад 10 гектарів встановити причини недоотримання максимальної урожайності та розробити рекомендації щодо відновлення продуктивності сортів;

 розробити систему насінництва картоплі для Сумської області та запровадити використання для садіння посадкового матеріалу рівня еліти, першої та другої репродукції; 

 підвищувати рівень технологічних процесів вирощування картоплі, зокрема запровадження у виробництво зрошувальних систем;

 здійснювати інформаційно-консультаційне забезпечення виробників картоплі щодо нових досягнень науки і техніки, зокрема шляхом проведення семінарів, майстер-класів, тощо;

 модернізувати картоплесховище потужністю 50 тонн.

 За підсумками реалізації Програми у 2020 році на Сумщині передбачається виробляти в межах 1,1 млн. тонн картоплі на площі 57,8 тис. гектарів при урожайності до 200 ц/га.



1. Перспективи розвитку галузі картоплярства в Україні / Українська асоціація виробників картоплі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.potatoclub.com.ua/.

2. Сорти рослин, придатні для поширення в Україні у 2016 р.: каталог/ [голов. ред. Мельник С.І.] – К.: Алефа, 2016. – 510 с.

3. Статистичний щорічник області. – Держкомстат України.

4. Статистичний щорічник України. – К.: Держкомстат України.

Бутенко Андрій Олександрович 

кандидат сільськогосподарських наук, доцент

Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


Дерев’янко Федір Михайлович


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


Павленко Денис Геннадійович


Сумський національний аграрний університет

Україна, м. Суми


 Анотація: в статті подані результати і аналіз нетрадиційного засобу підвищення родючості ґрунту й продуктивності сільськогосподарських культур як солома, що є дешевим на сучасному етапі розвитку інтенсивного землеробства. Побічна продукція на добриво розглядається як важлива ланка енерго- і ресурсозберігаючих технологій у сільському господарстві. 

 Ключові слова: солома, родючість, добрива, грунт, поживні речовини, сівозміна.


 Солома більше, ніж інші органічні добрива, містить органічної речовини, причому дуже цінного для підвищення родючості ґрунту: целюлоза, пентозами, геміцелюлоза і лігнін, які є вуглеводними енергетичними субстратами для ґрунтових мікроорганізмів. Це основний будівельний матеріал для гумусу ґрунту [1]. 

 З однієї тонною соломи в ґрунт повертається 4,2 кг азоту, 1,7 кг фосфору, 8,3 кг калію, 4,2 кг кальцію, 0,7 кг магнію, і ряд мікроелементів, які більше накопичуються в соломі, чим у зерні. Удобрення соломою підвищує доступність фосфору і калію ґрунту, за рахунок розчинюючої дії речовин кислої природи, що утворюються при її розкладанні. Це особливо важливо при дефіциті мінеральних добрив, що має місце в багатьох господарствах країни. Заробка однієї тонни соломи в сполученні з рідким гноєм або мінеральним азотом по своїй дії рівноцінна 3,5-4,0 т/га соломистого гною. В дослідженнях Інституту сільського господарства Північного Сходу НААНУ було встановлення, що застосування соломи як добрива за ротацію 4-пільної сівозміни сприяло підвищення вмісту гумусу на 0,13-0,17%. А введення в сівозміну багаторічних трав, які були використані як сидерат, за даної системи удобрення сприяло збільшенню запасів гумусу на 0,5-0,54%.

 Для створення бездефіцитного балансу гумусу необхідно вносити в середньому по Сумській області 12,0 т/га органічних добрив, а для позитивного – 14,0 т/га. Таким чином, розрахунки показують, що при середній урожайності соломи зернових 5-7 т/га та при систематичному її застосуванні можливо досягти бездефіцитного і навіть позитивного балансу гумусу в ґрунтах області без додаткових витрат.

 Ізогумусовий коефіцієнт соломи по різних джерелах, дорівнює 0,1-0,25. Це значить, що при залишенні 20-40 ц соломи в ґрунті утвориться 0,3-2,6 т гумусу на 1 га.

 До складу соломи входять всі необхідні рослинам поживні речовини, які після мінералізації легко доступні рослинам. Мікроелементів у соломі більше, ніж у зерні [2].

 Широке співвідношення C:N у соломі (70-80 :1) дуже впливає на розкладання її в ґрунті. Целюлозорозкладаючі мікроорганізми відчувають потребу в азоті. При дефіциті його в соломі мікроорганізми споживають мінеральний азот із ґрунту, тобто йде процес іммобілізації азоту. Установлено, що для нормального протікання процесів розкладання соломи співвідношення C:N повинне бути 20-30: 1. Тому ефективність удобрення соломою помітно зростає при поєднанні її з додатковими джерелами азоту. В залежності від культури, що виступала попередником, доза мінерального азоту може коливатися від 3 до 11 кг д. р./т.

 При врожаю соломи в 5 т/га в ґрунт щорічно вертається до 40 кг/га K2O і до 66 кг/га азоту, як найбільш істотних складових мінерального живлення. Виходячи з вмісту поживних речовин у пропонованих хімічною промисловістю добрив, це дорівнює внесенню 80 кг/га калійних і до 190 кг/га азотних добрив у фізичній вазі туків. Крім того, у соломі міститься багато мікроелементів. Звичайно, поживні елементи, зв'язані в органічній речовині, будуть доступні для рослин тільки через 3-5 років - після розкладання соломи. Але при систематичному внесенні соломи ця проблема відпаде сама собою [1, 3].

 Велика ґрунтозахисна роль соломи при мульчуванні ґрунту і перемішуванні з верхнім шаром ґрунту. Запаси продуктивної вологи з мульчею значно більші, ніж на ділянках без соломи. З підвищенням маси соломи, що залишається, об`єм промочування ґрунту збільшується. При цьому знижуються розміри випаровування вологи з поверхні поля.

 Щорічне внесення соломи на 3-4 рік підвищує кількість найцінніших водостійких агрегатів розміром більше 0,25 мм і збільшує водопроникність ґрунту. При гарній водопроникності опади і поливна вода проникають у ґрунт, при поганій - вода стікає по поверхні поля, викликаючи ерозію.

 Солома позитивно впливає на мікробіологічну активність ґрунту. Внесення соломи збільшує приблизно в 2 рази кількість целюлозолітичної мікрофлори в порівнянні з контролем, а також приводить до збільшення активності азотфіксації в ґрунті. І внесення мінеральних добрив із соломою ще більше активізує цей процес. Напевно, це наслідок посилення целюлозолітичних процесів, у результаті яких у ґрунті накопичуються продукти деструкції целюлози - низькомолекулярні вуглеводи. А останні є найбільш вигідним в енергетичному плані субстратом для бактерій роду Azotobacter.

 Внесення соломи викликає посилення «дихання» ґрунту - виділення вуглекислого газу, який необхідний рослинам у процесі фотосинтезу. 

 У процесі деструкції соломи утворюються фізіологічно активні речовини, які в малих концентраціях здатні позитивно впливати на ріст і розвиток рослин [4].

 Технологія застосування соломи як органічного добрива. Солома є суттєвою перепоною проведенню якісного обробітку ґрунту. З цією метою під час збирання, або ж одразу після збирання її необхідно подрібнювати. Для цих цілей необхідно використовувати зернозбиральні комбайни, обладнані подрібнювачами, а також як альтернатива, кормозбиральні машини - подрібнювачі типу Полісся, Ягуар та ін. 

 При підготовці ґрунту на зяб після подрібнення соломи необхідно виконати лущення стерні. Основне завдання цього заходу - заробка рослинних решток у верхній шар ґрунту та провокування проростання насіння бур'янів і падалиці зерна. Гарні результати отримують при комплектуванні агрегатів кільчасто-шпоровими котками. Через дві-три тижні після проростання бур'янів і падалиці попередньої культури, для компенсації втрат ґрунтового азоту необхідно внести азотні добрива та провести полицеву оранку. Додатковий азот у цьому випадку необхідний, як уже зазначалося вище, для того, щоб забезпечити інтенсивне розкладання соломи. Як добавка краще використовувати амонійну форму азоту, тому що вона в більшій мірі прискорює розкладання соломи й сильніше зв'язується мікроорганізмами. 

 Додаткового внесення азоту в більшій мірі потребує солома озимих і ярих зернових, менше - кукурудзи, гречки і хрестоцвітих культур. При використанні на добриво соломи бобових культур, що відрізняється високим умістом азоту, компенсаційного добрива можна не вносити Їх можна також не застосовувати, якщо соломою використовується для удобрення зернобобових культур. Ефективним способом використання соломи як органічного добрива при недостачі мінеральних добрив є роздільне внесення її з рідким гноєм.

 Найкраще на удобрення соломою реагують просапні, зернобобові, однорічні трави, ярі зернові. Якщо солома зароблена в ґрунт перед сівбою озимих, то звичайно спостерігається зниження врожаю через дефіцит азоту й негативний вплив на рослини токсичних фенольних речовин, що нагромаджуються в ґрунті при розкладанні соломи. Гальмуючий ефект свіжої соломи на рослини проявляється при температурі 200С протягом 1,0-1,5 місяця. При більш низьких температурах він спостерігається триваліший час. У той же час необхідно відзначити, що на озимих зернових часто має місце позитивна післядія соломи, використаної на добриво в минулі роки. Адже за перші 2-4 місяця звичайно розкладається тільки близько 40% соломи, а за 1,0-1,5 року - до 80%, інша частина - пізніше. Тому цінність соломи як органічного добрива проявляється, головним чином, у її післядії [2]. 

 У дослідженнях, проведених в стаціонарному досліді Інституті сільського господарства Північного Сходу на чорноземі типовому середньосуглинковому, було встановлено, що використання соломи як добрива в середньому за 2015–2017 роки забезпечило прибавку врожаю озимої пшениці після еспарцету – 0,39 т/га, озимої пшениці після сої – 0,65, ярого ячменю після соняшнику – 0,59, ярого ячменю після кукурудзи на зерно – 0,69, сої – 0,27, соняшнику – 0,5, кукурудзи на зерно – 0,63 т/га.

 Максимальний ефект від використання соломи на добриво може бути отриманий лише в тому випадку, якщо повністю дотримуватися технології проведення цього агрозаходу. Чим дрібніше подрібнення соломи, тим швидше проходить її розкладання. Солому треба подрібнювати на різки довжиною до 5-7 см. Домогтися цього можна в результаті правильного регулювання подрібнювачів соломи, встановлених на комбайнах у процесі збирання зернових культур і на інших агрегатах, що використовуються для подрібнення соломи, що перебуває у валках, у післязбиральний період. Неякісно подрібнена солома погано зароблюється в ґрунт, при цьому відбувається забивання робочих органів ґрунтообробних і посівних агрегатів. 

 Подрібнену солому краще попередньо закрити в ґрунт дисковими знаряддями, щоб вона початку розкладатися й лише, потім заорати на зяб. Варто пам'ятати, що на важких ґрунтах солома повинна заорювати мілко, тому що тільки в цьому випадку створюються умови для швидкого розкладання органічної речовини.

 Завдяки використанню соломи на добриво виникає можливість швидше підготувати ґрунт для його обробітку та провести цю технологічну операцію в більш ранні оптимальні строки. Установлено, що при використанні соломи на добриво відзначається поліпшення структурно-агрегатного складу ґрунту і її фізичних властивостей. Після внесення соломи зменшується об'ємна маса ґрунту, збільшується кількість водостійких агрегатів і некапілярна пористість, знижується ерозійнонебезпечна фракція ґрунту. Під дією токсинів, що утворяться при розкладанні соломи в ґрунті, можуть гинути насіння бур`янів і збудники ряду хвороб. 

 Заслуговує на увагу технологія використання соломи разом з бобовими сидератами. При заорюванні тільки зеленої маси сидерату переважає мінералізація азоту, він мимоволі втрачається. При заорюванні соломи без додаткового внесення азоту відбувається іммобілізація ґрунтового азоту. При спільному ж використанні зеленого добрива та соломи розкладання органічної речовини протікає нормально при відношенні C:N межах 20-30:1. Краще розвиваються і бульбочки на коріннях бобових, тому що солома сприятливо діє на фіксацію азоту бобовими культурами, поряд з активізацією біологічних процесів у ґрунті і ферментативній активності. Мульчування соломою охороняє посіви сидеральної культури від вимерзання.

 Неприпустимим вважається спалювання соломи на полях, що найчастіше має місце в багатьох господарствах країни. Це приводить до втрати азоту та органічної речовини і знищенню ґрунтової фауни, нормальне біологічне функціонування якої в цьому випадку відновлюється тільки через 2-3 місяці.

 Таким чином, застосування соломи на добриво є ефективним способом її використання. Особливо важливе значення цей агрозахід має для полів, віддалених від ферм, куди транспортування органічних добрив пов`язане із значними витратами та в господарствах із слаборозвиненим тваринництвом чи його відсутністю. При цьому варто мати на увазі, що солому ріпаку, зернобобових і гречки необхідно подрібнювати і заорювати в ґрунт незалежно від віддаленості полів від місця заготівлі органічних добрив. Застосування соломи на добриво дозволяє домогтися істотної економії матеріальних засобів, які можна використовувати на інші цілі.



1. Удобрення польових культур на основі максимального застосування місцевих органічних ресурсів / В. М.Кабанець, М.Г. Собко, М.І. Радченко О.В. - Сад, 2015. – 23 с.

2. Застосування способів основного обробітку ґрунту в сівозмінах / В.М. Кабанець, М.Г. Собко, О.В. Радченко. - Сад, 2015.- 16 с.

3. Аксенов И.В., Гаврилюк Ю.В. Влияние основной обработки почвы на агрофизические свойства почвы и засоренность посевов культур севооборота в условиях Степи Украины / И.В. Аксенов, Ю.В. Гаврилюк // Вестник Белорусской государственной сельскохозяйственной академии. – 2013. – № 3. – С. 80–85. 

4. Бомба М.Я. Дифференцированная система обработки почвы в севооборотах: теоретические и практические аспекты / М.Я. Бомба // Вестник ЛДАУ: Агрономия. – 2001. – № 5. – С. 60–72. 

Сніховська Ірена Едуардівна

Житомирський державний університет імені Івана Франка

м. Житомир


Воротнікова Світлана Дмитрівна

вчитель англійської мови ЗОШ №5 

м. Житомир


Гарбовська Аліна Володимирівна

учениця 11 класу ЗОШ №5

м. Житомир


 The article addresses language verbalization of linguocultural concept "American dream", which express the unique national character, mentality and the way of life of the Americans. The object of the research are the lexical units, word-combinations, idioms that reflect the culturally and historically specific concept "American dream". The aim of this research is to determine and to analyze the means of language representation of the linguocultural concept “American dream” that has acquired a symbolic value in the culture of the United States of America.

 Key words: linguocultural studies, concept, American dream. 


 На початку ХХІ століття проблема взаємодії мовних, когнітивних і культурних чинників у комунікації та номінації все більше цікавить науковців різних галузей. Особливу роль серед цих галузей відіграє лінгвокультурологія, яка вивчає певним чином відібрану і організовану сукупність культурних цінностей, досліджує комунікативні процеси породження і сприйняття мови, досвід мовної особистості і національний менталітет, дає системний опис мовної картини світу (В. В. Воробйов [4], Ю. С. Степанов [6] та ін). Основною одиницею лінгвокультурології вчені називають культурний концепт, а одиницями вивчення є реалії і В. І. Карасик визначає фонові значення, тобто змістовні характеристики конкретних і абстрактних найменувань, що вимагають для адекватного розуміння додаткової інформації про культуру даного народу [5]. 

 Відсутність єдиної точки зору на проблему концепту пов'язана як з відносною новизною концептуальних досліджень, так і з складністю, поліфункціональністю цієї ментальної сутності. Теорії концепту розробляються в когнітивній лінгвістиці, в психолінгвістиці, у лінгвокультурології. Аналіз поглядів рiзних дослідників надав можливість пiдкреслити, що основними питаннями наукової дискусії є ознаки концепту. Існує декілька підходів до визначення терміну “концепт”. Так, зокрема, Ю. С. Степанов визначає поняття концепту таким чином: концепт – це ніби згусток культури в свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини, тож концепт визнається базовою одиницею культури, її концентратом, домінантою [6]. 

 Разом із пошуком універсальних властивостей у концептосферах етносів узагальнюються національно-специфічні особливості категоризації і концептуалізації світу, що викликані необхідністю дослідження універсальних та специфічних характеристик спілкування різних етносів і націй. 

 У сучасному американознавстві дослідники вже торкалися питань вивчення окремих концептів, а також етнічного світобачення, етнокультурних уявлень, менталітету американців. Вітчизняні та зарубіжні американісти довели, що унікальність американської нації значною мірою обумовлена специфікою історичного, культурного та політичного розвитку американського суспільства з моменту його зародження і практично до нашого часу. Особливістю національної історії США є поступове освоєння нового континенту вихідцями з інших країн, що призвело до інтеграції, акультурації та асиміляції представників різних культур та націй. Разом із тим, все ще недостатньо робіт, які ґрунтуються на сучасних методах дослідження, присвячених вивченню культурно значущих американських концептів. 

 У процесі вивчення загальнолюдських та національно обумовлених компонентів комунікації лінгвісти розрізняють універсальні (universal) та національно-специфічні (key national issues) концепти. Так, зокрема національно-специфічні американські концепти зумовлюють національні особливості менталітету, світогляду й характеру сучасних американців. Вони сформувалися завдяки унікальним історичним, соціальним та культурним умовам, у яких виникла та розвивалась американська нація.

 Відтак актуальність теми зумовлена потребою дослідження лінгвокультурного концепту “Американська мрія” як специфічного відображення світобачення та національного характеру мовної спільноти США та розкриття специфіки американської культури взагалі. Об’єктом дослідження виступають лексичні одиниці, усталені словосполучення, ідіоми, що відображають лінгвокультурний концепт “Американська мрія” як набір усталених оцінних ознак, що відображають базові підвалини американського соціуму.

 Метою дослідження є визначення й дослідження особливостей лінгвокультурного концепту “Американська мрія”, який набув символічного та образно-метафоричного значення в культурі Сполучених Штатів Америки.

 Насьогодні не існує чіткого визначення поняття “Американська мрія” і цей факт залишається предметом гострих дискусій. Тому одним з основних завдань нашої роботи є розкриття значення образу “Американської мрії”, як складової частини культури, світосприйняття, національного менталітету громадян Сполучених Штатів Америки від початку його виникнення і його значення на сьогоднішній день.

 Поняття "Американська мрія" часто використовується для опису певної загальнонаціональної ідеології, яка об'єднує американців. Проте чіткого визначення цього поняття не існує. Кожен житель США вкладає в неї свої власні уявлення про прекрасне майбутнє. Так, Ізабел Саухіл і Денієл МакМуррер, співробітники дослідницького центру Urban Institute, в роботі "Американські мрії і провали" описують американську мрію, як віру у відкрите і динамічне суспільство, в індивідуальні можливості, в те, що кожне наступне покоління житиме краще, ніж попереднє. Франк Лунтц у книзі "Нова надія американського життя" (The New Promise of American Life) стверджує, що американці, більше, ніж інші народи, вірять в те, що успіхи людини залежать від його особистих здібностей і чесної праці, а не від початкової приналежності до певного суспільного класу або групи.

 Більшість сучасних філософів, що аналізували феномен американської мрії, приходять до висновку, що її основою є принцип індивідуальної свободи. Колись США вбачалися європейцям унікальною країною, де немає королів і дворянства, тобто структура суспільства і правила поведінки в ньому не обумовлені становими відмінностями. У США ніколи не було офіційної релігії і завжди процвітала релігійна толерантність, що також відрізняло Сполучені Штати від переважної більшості країн світу. Життя американця не обмежували сотні і тисячі формальних і неформальних законів, традицій і звичаїв. Таким чином, громадянин США отримував небачену для решти світу свободу – самовираження, творчості і підприємництва. Саме у ХІХ столітті США почали називати "країною свободи", причому це визначення виходило зовсім не від самих американців.

 У праці “Америка. Енциклопедія повсякденного життя” складові поняття Американської мрії представлені як: “вища освіта, отримання високооплачуваної роботи чи побудова власного бізнесу, утворення сім’ї, купівля власного будинку і, звичайно, придбання сучасного автомобіля” [3].

 Г. Д. Томахін у лінгвокраїнознавчому словнику доповнює зміст поняття “Aмериканська мрія”. Ми бачимо, що автор зводить всю ідею Американської мрії до “уявлення про США як про країну, де кожен може розбагатіти та досягнути успіху” [7]. 

 В інтернет-енциклопедії “Wikipedia” поняття Американської мрії тлумачиться як поширена у США доктрина, за якою кожен американець може досягти успіху, матеріального благополуччя та навіть обратися президентом країни, – і це лише завдяки таким рисам, як працелюбність, мужність, наполегливість та рішучість [2]. В американській навчальній програмі курсу “Social Studies” (Соціальні вчення) зазначено, що складниками Американської мрії є справедливість, свобода, чесність, демократія та рівність. Американська мрія – це мрія країни, в якій життя може бути кращим, щасливішим та забезпеченим для кожної людини відповідно до його можливостей. Це означає, що Америка це країна, де кожен може перетворити свої мрії у реальність. Немає неподоланних перешкод, відтак за допомогою наполегливої праці кожен може заробити гроші та стати успішним. Складові мрії передавались від перших європейських поселенців наступним поколінням, а те, чим є Американська мрія сьогодні – є питання безперервного пошуку та суперечок.

 Незважаючи на багаточисленні пертурбації, які пережили США за останні десятиліття, мрія вижила. Вона набула нових відтінків, наприклад, до неї увійшло переконання жителів США про необхідність створення міцної і дружної сім'ї, в якій обов'язково є декілька дітей. Ця сім'я повинна жити у власному будинку, серед добрих сусідів, в оточенні домашніх тварин і володіти автомобілем. Американські дослідники Томас Стенлі і Уїльям Данко, автори книги "Сусід-мільйонер" (The Millionaire Next Door), з'ясували, що більшість мільйонерів США ведуть спосіб життя, що мало відрізняється від життя більшості американців. Вони вважають за краще купувати недорогий одяг і автомобілі, не витрачають багато коштів на предмети розкоші і розваги. Є лише ряд виключень з цього правила: наприклад, в половини мільйонерів дружини не працюють (у переважній більшості американських сімей працюють обидва члени сім’ї).

 Отже, у писемному спадку Сполучених Штатів Америки наявні повні та неповні, змістовно обґрунтовані та просто перелічені смисли словесно-художнього образу Американської мрії. Попри розбіжність, у визначеннях безперечним є те, що Американська мрія постає доктриною американського шляху в світі. Її домінантами є “equal possibilities” (рівні можливості), “freedom of choice” (свобода вибору), “a self-made man” (людина, яка створила сама себе), “justice” (справедливість), “strong family” (міцна сімя), “homeownership” (власний будинок).

 Для кращого розуміння цього концепту ми провели онлайн-опитування пересічних американців, щоб дізнатися їх думку. Серед опитуваних були резиденти з різних штатів, різної вікової групи, соціальної приналежності тощо.

 Так, на їхню думку, “Американська мрія” – це можливість досягти успіху в житті за умови важкої та наполегливої праці. До її складу вони відносять 10 основних складових концепту “Американська мрія” а саме: liberty, patriotism, money, family, multiculturalism, bright future, religion, democracy, work and education. 

 Зрозуміло, що кожний дослідник має своє бачення “Америкаської мрії”, однак одного універсального визначення цього поняття не існує. Саме тому ми провели соціальне онлайн-опитування для того, щоб дізнатися думку американців стосовно цього питтання. Проаналізувавши результати онлайн-опитування, нами було розставлено пріоритетність американських цінностей, яка виглядає наступним чином: family, religion, liberty, education, bright future, democracy, money, work, multiculturalism and patriotism. Тобто, ми маємо змогу стверджувати, що більшість опитаних нами громадян США погоджується з думкою про те, що основною цінністю американського суспільства є сім`я, в той час як патріотизм не є поширеним явищем серед жителів цієї країни. 

 Як бачимо, універсального визначення для позначення поняття “Американської мрії” поки що не існує, тому кожна людина розуміє по-своєму. Однак, більшість опитуваних вважає, що “Американська мрія” – це можливість досягти чогось у житті завдяки своїй чесній та наполегливій праці. Варто зазначити, що майже всі опитувані зазначили, що вони або вже досягли, або на шляху до досягнення своєї “Американської мрії” і це є можливим.

 Хоча США і вважається країною свободи, демократії та вільних можливостей для кожного, проте всі опитувані нами американці хотіли б змінити деякі речі у своїй країні, а саме: 

  1. Роль матеріальних цінностей у повсякденному житті; 
  2. Стосунки між людьми;
  3. Вплив відомих людей на політику; 
  4. Чинний президент та керуюча партія країни.

 Також, всі опитувані одностайно погодились з тим, що Голлівуд має визначний вплив на концепт “Американська мрія”. На їхню думку, він романтизує це поняття в очах інших людей, і як результат, з кожним роком все більше і більше іммігрантів приїжджає до Америки у пошуках того ідеального життя, яке вони бачили на екранах свого телевізора. Однак, Голлівуд має і негативний вплив на життя середньостатистичного американця. Опираючись на ту дійсність, яку вони бачать у кінотеатрах, велика кількість жителів США не має бажання докладати жодних зусиль для того, щоб досягти своєї мрії. Як зазначає Ділан Ванн, один із опитуваних нами людей, “Mainly, we feel that Hollywood portrays the American dream as simply it is easy to get rich in America, but we feel that the American dream is much more complicated and nuanced than that”.

 Щодо відображення ідеалу “Американської мрії” в сучасному кіномистецтві, варто зазначити, що у сучасних Сполучених Штатах Америки Голлівуд здійснює функцію передачі історичного досвіду, формування американських ідеалів, віддзеркалення менталітету, пропаганду морально-етичних, суспільних та політичних цінностей американської нації, популяризації американської мрії та рис національного американського характеру. Різноманітні номінації з позитивним і негативним оцінним значенням, пов’язані з американською кіноіндустрією, свідчать про її вплив на сучасних американців, доводять роль і важливість Голлівуду в міфологізації американської історії та сучасності. Голлівуд вербалізовано в лексемі Ноllywood, яка є ядром ланцюга дериватів: hollywoodite – hollywooder – hollywoodian – hollywoodish – hollywoodization. Аналіз мовного матеріалу дозволи виділити позитивно марковані стилістичні засоби, які вживаються для позначення сучасної американської кіноімперії:

  • метафора: Hollywood is a movie capital of the world, Hollywood is a movieland;
  • метафора, що містить символи античної греко-римської міфології: Hollywood is a glamorous pantheon of stars, Hollywood is a Trojan-horse;
  • гіпербола: Hollywood is a multibillion dollar colossus.

 Одним із основних завдань сучасної американської кіноіндустрії є поширення “Американської мрії” та створення образу американця, який є видатним представником нації та носієм типових рис національного характеру.

 Як бачимо, Американська мрія не потерпає докорінних змін з часом, зважаючи на історичні та економічні зміни в країні, зберігаючи ідеал, в який вірили іммігранти та її засновники.

 І хоча насьогодні саме значення “Американської мрії” стає розпливчастим і не має чітких меж та навряд чи коли-небудь буде чітко визначено, й кожний вкладає свій зміст в неї, але від цього “Американська мрія” стає ще більш привабливою.

 Таким чином, лінгвокультурний концепт Американська мрія посідає важливе місце у культурі американської нації, розкриваючи різнопланові картини сприйняття світу громадянами Сполучених Штатів Америки. У дослідженні доведено особливу роль лінгвокультурно концепту “Американська мрія”, як одного з найбільш вагомих чинників для створення американської нації, оскільки він був і залишається важливим як для розвитку США, так і для індивідуальних перемог і досягнень американців. Саме лінгвокультурний концепт “Американська мрія” характеризує історичний, культурний, економічний та політичний розвиток американської нації, а також зміни, що відбувалися в мовній картині світу американців протягом певного часу.



1. Америка. Энциклопедия повседневной жизни / под общ. ред. Теймана Л.М. – М. : Энциклопедическая Творческая Ассоциация, 1998. – 416 с.

2. Американська мрія [Електронний ресурс] // Вікіпедія, безкоштовна енциклопедія. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/American_Dream.html

3. Баталов Е. Я. Американские ценности в современном мире [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.amstud.msu/ru/full_text/texts/conf1995/batalov21/htm

4. Воробьев В. В. Лингвокультурология: теория и методы. – М. : Изд-во Российского ун-та дружбы народов, 1997. – 332 с.

5. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.

6. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. – М. : Школа "Языки русской культуры", 1997. – 824 с.

7. Томахин Г. Д. Реалии-американизмы. – М. : Высшая школа, 1988. – 240 с.

Гаврилюк Юлія Володимирівна

кандидат сільськогосподарських наук

Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна


Зеленський Євген Іванович


Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна


Стародубцев Олександр Васильович


Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка,

м. Старобільськ, Україна


 Збільшення продуктивності сільськогосподарських культур, поліпшення якості врожаю та підвищення рентабельності виробництва базуються на використанні інтенсивних технологій їх вирощування. Проте висока забур’яненість посівів та засміченість ґрунту насінням бур’янів створюють гостру конкуренцію культурним рослинам, призводять до значних непродуктивних втрат поживних речовин і вологи, затінення й пригнічення культурних рослин, що є основною причиною зниження їх урожайності.

 Більша частина бур’янів невимоглива до родючості ґрунтів, добре переносить підвишену кислотність і лужність грунтів й поширена як на легких, так і на важких ґрунтах з високим заляганням ґрунтових вод (63,8%). Значна частина рослин (33,9%) траплялася тільки на родючих ґрунтах з високим вмістом органічної речовини й лише 2,3% видів вимагали строго визначених умов зростання [1].

 Якщо в культурних рослин насіння зберігає схожість до 10 років, то в більшості бур’янів, які потрапили в ґрунт, воно буває життєздатним протягом десятка років. Так, насіння Sonchus arvensis L. зберігає в ґрунті життєздатність не менше 20 років, Stelaria media L. – 30, Capsella bursa pastoris (L.) Medic – 35, Chenopodium album L. – 38, Ambrosia artemisifolia L. та Amarаnthus retroflexus L. – 40, Convolvulus arvensis L., Brassica nigra (L.) Koch – 50 [2].

 У результаті комплексного негативного впливу бур’янів зниження продуктивності посівів сільськогосподарських культур при їх високій чисельності може досягати до 20 – 50 % можливого рівня врожайності в рядових посівах,та до 40 – 80 % і більше – широкорядних [3].

 Агротехнічні заходи – правильне чергування культур у сівозмінах, своєчасний та якісний обробіток ґрунту, виконання польових робіт в оптимальні агротехнічні строки, науково обґрунтоване застосування добрив, а також знищення сходів бур’янів за допомогою культиваторів та гербіцидів відіграють велику роль у зниженні потенційного засмічення ґрунту [4].

 В умовах фермерського господарства Луганської області досліджували вплив основного обробітку ґрунту на забур’яненість полів сівозміни за такою схемою дослідів:

 1) диференційована система – диференційований обробіток ґрунту, оранка на глибину 22 – 24 см, плугом ПЛН – 5 – 35 під кукурудзу та соняшник, безполицевий обробіток на глибину 22 – 24 см, плоскорізом КПГ – 250, після соняшника, та під ярий ячмінь (передпосівний в полях ранніх ярих культур весняне боронування і передпосівну культивацію, в полях пізніх ярих – ранньовесняне боронування та дві різноглибинні культивації; після посівний в полях просапних – 2 міжрядні різноглибинні культивації комбінованими агрегатами). 

 2) безполицева система – безполицевий обробіток на глибину 22–24 см, плоскорізом КПГ – 250 при вирощуванні всіх культур у сівозміні (передпосівний в полях ранніх ярих культур передпосівну культивацію, в полях пізніх ярих дві культивації, після посівний в полях просапних 2 міжрядні культивації КРН–5,6). 

 Площа посівної ділянки (7х40=280 м2 ), облікової 2,2 м2, повторність досліду – чотириразова. Розміщення варіантів – рендомізоване.

 За схемою досліду за умов диференційованого обробітку ґрунту під соняшник передпосівний обробіток ґрунту включав ранньовесняне боронування й дві різноглибинні культивації, тоді, як за безполицевого обробітку боронування не застосовували (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив допосівного обробітку ґрунту під соняшник на забур’яненість поля, кількість бур’янів, шт./м2 (середнє 2017 – 2018 рр.)

Період спостережень


1-а культивація

2-а культивація

диференційований обробіток (контроль)

до агрозаходу




після агрозаходу




безполицевий обробіток

до агрозаходу




після агрозаходу




 Ранньовесняне боронування суттєво впливало на подальшу засміченість полів сівозміни, оскільки за умов його застосування перед першою весняною культивацію на фоні диференційованого обробітку ґрунту кількість бур’янів була в три рази меншою, аніж за безполицевого обробітку, де боронування не проводилося.

 У догляді за посівами чисельність бур’янів також суттєво різнилася й залежала від системи обробітку ґрунту. Так кількість бур’янів перед проведенням другої міжрядної культивації в умовах безполицевої системи була значно вищою, аніж за диференціованої системи обробітку ґрунту на 70 шт./м2, після її застосування – на 4,3 шт./м2 (табл. 2).

Таблиця 2

Вплив післяпосівного обробітку ґрунту на забур’яненість посівів соняшника, кількість бур’янів, шт./м2 (середнє 2017 – 2018 рр.)

Період спостережень

1-ий міжрядний обробіток

2-ий міжрядний обробіток

диференційований обробіток (контроль)

до міжрядного обробітку



після міжрядного обробітку



безполицевий обробіток

до міжрядного обробітку



після міжрядного обробітку



 НСР005 шт./м2 - 2,7-3,1

 Найбільш поширеними в посівах соняшника були такі бур'яни: Lapulla squarrosa, Amaranthus retroflexus, Elytrigia repens, Echinochloa crusgalli.

 У посівах соняшник кількість таких коренепаросткових видів як Sonchus arvensis та Lactuca tatarica – складала за безполицевого обробітку 41 – 53%, а за диференційованого обробітку ґрунту – 20 – 33%.

 Таким чином, за умов застосування двох систем основного обробітку ґрунту показало, що більш ефективною у боротьбі з бур’яновою рослинністю в польовій сівозміні є диференційована система обробітку ґрунту, оскільки за умов її впровадження забур’яненість посівів соняшника скорочується майже в три рази порівняно з безполицевим основним обробітком ґрунту. 



1. Марушок О. В. Бур’яни Лісостепу /О. В. Марушок, Я. П. Макух // Захист рослин. – 2002. – №4 – С. 11 – 14.

2. Яворський О. Г. Бур’яни і заходи боротьби з ними / О. Г. Яворський, І. В. Веселовський, О. В. Фісюнов / О. В. Фісюнов / Київ:. Урожай. – 1979. – 192 с.

3. Іващенко О. О. Бур’яни в агрофітоценозах / О. О. Іващенко. – К.: Світ, 2001. – 235 с.

4. Манько Ю. П. Приемы снижения потенциальной засоренности пашни в севооборотах Лесостепи Украины / Ю. П. Манько // Интегрированные методы борьбы с сорняками в севообороте: Сб. научн. труд. – М.С.Х.А. Москва. – 1989. – С. 23–29.

Хоменко Олена Сергіївна

доцент, кандидат технічних наук,

Державний вищий навчальний заклад

Український державний хіміко-технологічний університет

м. Дніпро, Україна


Левченко Вікторія Вадимівна,


Державний вищий навчальний заклад

Український державний хіміко-технологічний університет

м. Дніпро, Україна


 Анотація. В статті наведено результати досліджень впливу добавки каоліну на реолого-технологічні властивості керамічних шлікерів для виготовлення кварцової кераміки. Встановлено, що найбільш доцільна кількість каоліну у складі шлікеру становить від 5 до 10 мас.%. Саме така кількість дозволяє зменшити здатність шлікеру до осадження, відкоригувати усадочні процеси напівфабрикату, а також підвищити щільність випалених виробів. Більша кількість каоліну призводить до суттєвого збільшення водопотреби шлікеру, що в свою чергу, підвищує терміни сушіння виробів. Окрім того, збільшується водопоглинання виробів після випалу та знижується їх механічна міцність. 

 Ключові слова: кварц, шлікер, текучість, щільність, гіпсова форма, вологість, водопоглинання, механічна міцність


 Кварцова кераміка є вельми специфічною та має комплекс властивостей, які не характерні іншим керамічним матеріалам. Зокрема, висока хімічна та термічна стійкість, низька електропровідність – дозволяють застосовувати кварцову кераміку в агресивних середовищах та жорстких умовах [1, 2]: в ракетній техніці для виготовлення головних частин ракет, обтічників антен, сопел ракетних двигунів, а також для футерування печей, теплообмінників та інших теплових агрегатів.

 Найбільш широко застосованим способом виготовлення кварцової кераміки є відливання виробів зі шлікерів на основі бою кварцового скла у гіпсові форми. Але кварцовий напівфабрикат при висиханні практично не піддається усадці, тому вилучення сирих, крихких виробів з форми являє певні складнощі. Окрім того, використання кварцової кераміки передбачає її низькі показники водопоглинання та високу механічну міцність, а проблемою забезпечення міцності є схильність матеріалу під час випалу до утворення шкідливої кристалічної фази – кристобаліту, який розрихлює внутрішню структуру спеченого виробу. 

 Авторами [3, 4] кафедри хімічної технології кераміки та скла було встановлено, що добавка каоліну до шлікеру тонкомеленого кварцового скла дозволяє покращити такі реологічні властивості, як текучість, в’язкість та усадка, а також знизити здатність системи до кристалізації кристобаліту. Нез’ясованим залишалось питання оптимального вмісту добавки каоліну у кварцовому шлікері, а також впливу на основні показники виробів такого фактору, як тонкість помелу кварцового скла.

 Отже, метою роботи явилось дослідити вплив добавки каоліну та тонкості помелу керамічних шлікерів на їх литтєві показники та властивості випалених виробів з них.

 Об'єктом досліджень обрані технологічні процеси отримання кварцової кераміки способом шлікерного лиття в гіпсові форми.

 Каоліни [5] являють собою гідроалюмосилікати шаруватої будови, хімічний склад яких представлений переважно SiO2 та Al2O3, які здатні поглинати вологу та тривалий час можуть підтримувати суспензію у «зваженому стані», запобігаючи осадженню кам´янистих часток та розшаруванню шлікеру [6]. Ця властивість є необхідною для модифікуючої добавки, що вводиться до пісного кварцового шлікеру.

 Для досліджень було обрано просянівський каолін мокрого збагачення марки КФН-2 (табл. 1), який вводили до складу шлікеру з кварцового скла як модифікуючу добавку у кількості від 5 до 30 мас.% (табл. 2)

Таблиця 1

Хімічний склад каоліну просянівського КФН-2, мас.%













Таблиця 2

Дослідні склади керамічних мас, мас.%



Номер складу







Бій кварцового скла







Каолін КФН-2








 Після ретельного очищення сировини, дослідні шлікера готували мокрим помелом бою в фарфоровому млині. Вологість суспензій контролювалася ваговим методом і становила 22-38,5%, готовність помелу визначалась залишком на ситі №0063. Шлікер піддавали стабілізації протягом 6 годин при постійному перемішуванні. Формували дослідні зразки у вигляді плиточок розміром 3х3х0,5 см методом відливання в гіпсові форми, пористість яких становила 42-45%. Напівфабрикат сушили в умовах лабораторії, а потім при температурі 100-120оС. Випалювали зразки в лабораторній силітовій печі при температурі 1200оС протягом 24 годин.

 Реологічні властивості дослідних шлікерів наведені на рис. 1.


Рис. 1 Реологічні характеристики дослідних шлікерів


 З рисунку видно, що із збільшенням вмісту каоліну до 30 мас.% зростають показники текучості шлікеру від 18 до 38 с та вологості з 22 до 40 %. Зважаючи на те, що надання шлікеру щільності є метою, при перевищенні 10 мас.% відбувається значне погіршення текучості (рекомендована норма текучості тонко керамічних шлікерів 22-24 с) і збільшення водопотреби. Останнє призводить до подовження технологічного процесу набору стінки виробу на поверхні гіпсової форми та терміну сушки напівфабрикату. 

 Також необхідно відмітити позитивну роль каоліну щодо формування більш щільного напівфабрикату при відливці у порівнянні із базовим шлікером. За рахунок введення у систему глинистих частинок розміром менше 5 мкм [5], здійснюється заповнення пустот між більш крупнодисперсними часточками бою кварцового скла і щільність упаковки в цілому збільшується. Але при цьому необхідно враховувати, що надлишок тонкодисперсної глинистої складової уповільнює зростання щільності шлікеру та ускладнює процес водовіддачі від шлікеру гіпсовій формі.

 Властивості дослідних зразків після випалу приведені на рис. 2.


Рис. 2 – Властивості випалених при 1200оС зразків кварцової кераміки


 Із даного рисунку видно, що крива водопоглинання має мінімум в області складів №2-4, де вміст каоліну коливається від 5 до 15 мас.%. Можна зробити висновок, що саме при цьому вмісті модифікуючої добавки досягається максимальний ступінь ущільнення матеріалу. При збільшенні вмісту каоліну у кераміці, як тугоплавкого компоненту [6], погіршується її спікання й структура стає менш щільною, оскільки наявність незначної кількості рідкої фази, що з’являється у системі при 1200оС, неспроможна повністю зв’язати тугоплавкий компонент та стимулювати його активність.

 Крива механічної міцності на стискання одразу ж після досягнення максимуму для складу №3, стрімко падає у низ, при цьому показник міцності зменшується навіть у порівняння із базовим зразком. Тому із наведених даних можна рекомендувати вводити добавку каоліну у кількості 5-10 мас.%.

 На наступному етапі досліджень визначали вплив тонкості помелу бою кварцового скла на спікання керамічної маси із модифікуючою добакою – каоліном. Для досліджень в якості базового було обрано склад керамічної маси №3. Шлікери №№ 1-5 розмелювали у фарфоровому барабані від 18 до 7 годин з інтервалом розвантаження млина у 3 години. На рис. 3а наведено змінення показника залишку на ситі №0063 для дослідних шлікерів, а на рис. 3б – показники водопоглинання зразків після випалу при 1200оС.

 Із рисунку слід визначити, що при помелі шлікеру 18 годин показник залишку на ситі №0063 становив 1,7% (склад №1), тоді як скорочення часу помелу до 7 годин (склад №5) призводило до підвищення залишку на цьому ж ситі до 10,1%. У зв’язку із цим, змінювалась і інтенсивність спікання зразків. Найнижчі показники водопоглинання отримано після 17 годин помелу – 12,1-12,8%, найвищі – 22,2% при помелі протягом 7 годин.


Рис. 3 – Вплив дисперсності шлікеру на спікання керамічних зразків


 Проведені дослідження показали ефективність введення у кварцову кераміку каоліну в кількості від 10 до 15 мас.% як диспергируючої добавки. При цьому істотно зменшується схильність шлікера до осідання і підвищується показники міцності.



1. Пивинский, Ю.Е. Кварцевая керамика, искусственные керамические вяжущие (ВКВС) и керамобетоны – история и перспективы развития технологий [Текст] / Ю.Е. Пивинский // Огнеупоры и техническая керамика. – №3. – 2009. – С. 8-17.

2. Суздальцев, Е. И. Свойства кварцевой керамики [Текст] / Е.И. Суздальцев // Огнеупоры и техническая керамика. - № 7-8. – 2009. – 21-34.

3. Khomenko, E.S. Impact of kaolin addition on properties of quartz ceramics [Text] / E.S. Khomenko, ,E.V. Karasik, V.I. Goleus // Functional Materials. - № 2017. – Vol. 24. – No 4. – P. 593-598.

4. Хоменко О.С., Ольховська К.М., Куниця А.А. Золь-гель синтез модифікаторів для кварцової кераміки // VII Міжнародна конференція студентів, аспірантів та молодих вчених з хімії та хімічної технології (11-13 квітня, 2018 р.). Київ, 2018. – С. 9.

5. Clays and Clay Minerals: Geological Origin, Mechanical Properties and Industrial Application [Text] / edited by Liam R.Wesley. – New York: Nova Science Publishers, Inc., 2014. – 483p.

6. Хоменко, О.С. Хімічна технологія кераміки та вогнетривів: навч. посібник / Хоменко О.С., Кольцова Я.І. – Дніпро: Вид-во «Літограф», 2017. – 197 с. 

Даценко Артем Станіславович,

кандидат історичних наук,

в.о. завідувача кафедри технологій навчання,

охорони праці та дизайну

Білоцерківського інституту неперервної професійної освіти

Університету менеджменту освіти

м. Біла Церква. Україна


 Анотація: стаття присвячена проведенню констатувального експерименту педагогічним колективом кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського інституту неперервної професійної освіти на базі закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

 Ключові слова: констатувальний експеримент, інформаційна компетентність, педагогічний працівник, професійна (професійно-технічна) освіта.


 В умовах виконання науково-дослідної роботи «Розвиток інформаційної компетентності педагогічних працівників професійних навчальних закладів засобами інформаційно-комунікаційних технологій» педагогічний колектив кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського інституту  неперервної професійної освіти провів констатувальний експеримент, метою якого було визначення основних критеріїв та рівнів щодо визначення стану розвитку інформаційно-комунікаційної компетентності педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти. Констатувальний експеримент здійснювався за допомогою письмового опитування, спостереження та аналізу результатів опитування. Експериментальним майданчиком даного дослідження стали заклади професійної (професійно-технічної) освіти Волинської, Рівненської, Закарпатської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської, Кіровоградської, Полтавської, Дніпропетровської, Одеської, Миколаївської, Житомирська, Донецької та Луганської областей України, де курси підвищення кваліфікації проводили викладачі кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського Інституту неперервної педагогічної освіти Університету менеджменту освіти. 

 Метою дослідження є визначення, що саме потрібно педагогічним працівникам закладів професійної (професійно-технічної) освіти для розвитку їхньої інформаційної компетентності. 

 Об’єкт дослідження – педагогічні працівники професійної (професійно-технічної)  освіти України.

 Предмет дослідження – інформаційна компетентність педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

 Основна гіпотеза полягає в припущенні, що для визначення шляхів розвитку інформаційної компетентності педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти необхідне проведення опитування педагогічних працівників, що саме потрібно їм в галузі розвитку даної компетентності і чи потрібно взагалі. 

 Хронологічні межі –  2017-2018 рр.

 В результаті соціологічного опитування було опитано 559 слухачів курсів підвищення кваліфікації: 284 майстрів виробничого навчання та 275 викладачів професійно-теоретичної підготовки. Опитування складалося з питань, серед яких були анкетні дані: місце проживання, вік, кваліфікаційна категорія, розряд, педагогічний стаж, місце підвищення рівня кваліфікації щодо впровадження та використання ІКТ у навчально-виховному процесі та наявність техніки в кабінеті та власне питання: потрібність підвищення рівня кваліфікації щодо використання ІКТ, наявність сертифікату з ІКТ, готовність до використання ІКТ в професійній діяльності, потенційні можливості роботи за комп’ютером, способи використання ІКТ на заняттях, вплив  ікт на педагогічну діяльність та на учня, рівень володіння комп’ютерними технологіями за 5-бальною шкалою, розміщення  авторських матеріалів на Web-ресурсах, наявність власного сайту, труднощі під час використання ЕЗНП.

 За результатами опитування виявилося, що:

 Опитування охопило 2 наймасовіші категорії педагогічних працівників, які займаються безпосереднім навчанням учнів. Були опитані педагогічні працівники різних місць проживання, віку, педагогічного стажу, кваліфікаційної категорії, що дозволяє побачити картину готовності слухачів курсів підвищення кваліфікації до використання ІКТ.

 Абсолютна більшість: 486 з 559 опитаних забезпечена технічно для використання ІКТ в навчальному процесі. 487 з 559 опитаних використовує ІКТ порівняно недавно. Варто звернути увагу на значну чисельність - 72 тих педагогічних працівників, які в навчальній діяльності не використовують ІКТ. 

 Всі опитані педагогічні працівники пройшли навчання з роботи на комп’ютерній техніці. 20 респондентів, які відповіли, що не проходили навчання, швидше всього, не зрозуміли питання.

 Всі опитані вважають, що їм потрібне підвищення рівня кваліфікації в галузі використання ІКТ. 12 працівників, які відповіли негативно – це виняток, який лише підтверджує правило.

 Варто звернути увагу на те, що: кількість майстрів виробничого навчання (60 чол.), які вважають, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності та відволікає учня від уроку значно більше, ніж кількість викладачів професійно-теоретичної підготовки, які так вважають (11 чол.). Можливо, це пов’язано зі специфікою роботи майстра та викладача; більше 95%  викладачів професійно-теоретичної підготовки та більше 80% майстрів виробничого навчання бачать позитивні наслідки використання ІКТ на заняттях.

 Найважче для опитаних – використання ІКТ в таких речах як індивідуальний підхід у навчанні, інтеграція вивчення предметів, можливість реалізувати дослідницькі та проектні технології у навчанні. При цьому, це для майстрів, як і очікувалося, значно важче, ніж для викладачів.

 Чисельність опитаних, які відповіли, що використання ІКТ заважає педагогічній діяльності і відволікає учня від уроку майже абсолютно така ж, як і кількість тих майстрів та викладачів, які в попередніх опитуваннях заявили, що не використовують ІКТ на заняттях. Ці цифри майже збігаються по кожній категорії опитаних.

 Більше всього тих, хто скептично ставиться до використання інформаційно-комунікаційних технологій на заняттях – серед майстрів виробничого навчання, які проживають в селах. Але ті сільські майстри, які використовують ІКТ прекрасно бачать всі їх переваги і користь впливу їх використання на професійну діяльність. Можна зробити припущення, що це майстри, які ведуть групи учнів зі спеціальностей, пов’язаних з комп’ютерними технологіями.

 Саме у тих майстрів та викладачів, які не використовують ІКТ на своїх заняттях, використання ІКТ заважає педагогічній діяльності та відволікає учня від уроку. Варто зазначити, що такі складні види роботи як інтеграція предметів, індивідуальний підхід, дослідницькі та проектні технології у навчанні більше використовуються викладачами, ніж майстрами.  

 Скептично ставляться до використання інформаційно-комунікаційних технологій на заняттях переважно майстри виробничого навчання старшого віку, які проживають в селах. 

 Але в цілому використання ІКТ на уроках не залежить ні від віку, ні від стажу опитаних педагогічних працівників ПНЗ. Можна зробити висновок, що навіть педагоги поважного віку охоче сприймають новітні технології і здатні до подальшого навчання.

 Окремо було проаналізовано вплив використання ІКТ на учня. На думку переважної більшості опитаних використання ІКТ на заняттях найбільше сприяє підвищенню пізнавального інтересу до предмета та зростанню успішності учнів із предмета. В меншій мірі воно дозволяє учням проявити себе в новій ролі, формує навички самостійної продуктивної діяльності, сприяє створенню ситуації успіху для кожного учня. При цьому значна кількість майстрів виробничого навчання (124 чол.) і деякі викладачі (26 чол.) професійно-теоретичної підготовки вважають, що використання ІКТ на заняттях практично ніяк не впливає на учня та відволікає його від уроку.

 При дослідженні готовності до використання ІКТ на заняттях виявилося, що практично всі опитані вважають, що їм потрібне підвищення рівня кваліфікації в галузі використання ІКТ;

 відсутність документу про навчання комп’ютерним технологіям не заважає педагогічним працівникам ПНЗ використовувати ІКТ в професійній діяльності; 

 абсолютна більшість опитаних бачить необхідність використання ІКТ в своїй роботі та регулярно використовує ІКТ в своїй педагогічній діяльності;

 майже половина опитаних навчається сама, або навчає інших використовувати ІКТ;

 ставлення до використання ІКТ в навчальному процесі в цілому не залежить від місця проживання респондента.

 Особливості використання ІКТ на уроках виробничого навчання та на уроках професійно-теоретичної підготовки розглядалися окремо.

 З 275 викладачів  лише одиниці причинами невикористання на заняттях ІКТ назвали недостатність електронного контенту, ЕЗНП та ресурсів та наявність лише одного комп’ютера в класі. Можна припустити, що викладачі, які взяли участь в опитуванні, завдяки анонімності опитування, відповіли чесно і відверто. 

 Враховуючи досвід постійного проведення занять кафедрою в ЗП(ПТ)О різних областей України, можемо стверджувати, що в багатьох, навіть переважній більшості навчальних кабінетів є лише один комп’ютер, або його немає взагалі. Але це не заважає викладачам використовувати ІКТ на заняттях.

 Підсумовуючи дослідження особливостей використання ІКТ на уроках професійно-теоретичної підготовки, зазначимо:

 Всі викладачі так чи інакше проходили самонавчання по роботі з комп’ютером переважно не на робочому місці, а поза ним. Майже всі викладачі розуміють необхідність свого подальшого навчання в галузі інформаційно-комунікаційних технологій;

 Переважна більшість викладачів активно використовує ІКТ на заняттях з метою досягнення різнобічних результатів у підготовці кваліфікованих робітників. При цьому складні види робіт: тренінги, лабораторні роботи, проекти, створення Web-сторінок, проведення телеконференцій активніше використовуються тими викладачами, які проживають в першу чергу в великих містах, в другу чергу – тими, що проживають в малих містах або селищах міського типу, і в останню чергу – тими, хто проживає в селах. Можна зробити припущення, що це пов’язано з загальним рівнем інформаційної компетентності викладачів в залежності від місця їх проживання.

 Педагогічна молодь значно активніше використовує складні види роботи з використанням ІКТ. 

 Використання ІКТ на заняттях в цілому не залежить від стажу роботи. 

 Лише одиниці причинами невикористання на заняттях ІКТ назвали недостатність електронного контенту, ЕЗНП та ресурсів та наявність лише одного комп’ютера в класі. 

 З 284 майстрів виробничого навчання  всі розуміють необхідність свого подальшого навчання в галузі інформаційно-комунікаційних технологій;

 Рівень володіння інформаційно-комунікаційними технологіями не залежить від наявності сертифікатів з ІКТ у окремих майстрів;

 Велика кількість майстрів виробничого навчання відповіла, що не використовує ІКТ на уроках. Але не треба забувати, що запитання стосувалося уроків виробничого навчання, а не професійно-теоретичної підготовки;

 Далеко не всі майстри навіть в великих містах використовують ІКТ на заняттях; 

 Рівень використання ІКТ, не пропорційний стажу, як і віку опитаних. Серед тих, хто не використовує ІКТ на заняттях, є люди різного віку. І їх небагато;

 Підсумовуючи проведений педагогічним колективом кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського інституту неперервної професійної освіти Університету менеджменту освіти констатувальний експеримент, варто зазначити, що існує необхідність подальшого навчання майстрів виробничого навчання і викладачів професійно-теоретичної підготовки в галузі інформаційно-комунікаційних технологій, в тому числі і на курсах з підвищення кваліфікації. На заняттях з ІКТ повинні розглядатися питання використання хмарних технологій, електронних тестів, можливостей системи Інтернет, створення персонального сайту та електронного підручника, проведення вебінарів. Саме завдяки проведенню констатувального експерименту колектив кафедри технологій навчання, охорони праці та дизайну Білоцерківського інституту  неперервної професійної освіти може враховувати побажання та потреби слухачів курсів підвищення кваліфікації з метою удосконалення освітнього процесу.

Бондар Людмила Пилипівна

кандидат біологічних наук, доцент,

Одеський державний аграрний університет

Україна, м. Одеса


Дрьомова Наталія Вікторівна


Одеський державний аграрний університет

Україна, м. Одеса


 Анотація: стаття присвячена рекомендаціям по особливостям догляду за декоративними рослинами в умовах Південного степу України. На основі аналізу наукових досліджень рекомендовані вимоги при забезпеченні яких можна підібрати науково-обгрунтований асортимент рослин для озеленення територій.

 Ключові слова: зелені насадження, декоративні рослини, антропогенна екосистема, мікроклімат, асортимент рослина, агрометеорологічні параметри.


 Багатофункціональність озеленення робить його невід’ємним і необхідним елементом міського середовища. 

 Неоднорідність умов існування і контроль зі сторони людини зумовлює неоднорідність складу і нерівномірність розмічення рослинності в місті. Зелені насадження на території міст займають від 1 до 98% [1].

 Саме рослинність робить урбоекосистему повноцінною екосистемою, наявність зелених насаджень в місті є умовою виживання населення. 

 Сучасні міста і селища являють собою антропогенну екосистему, в якій озеленення виконує ряд важливих функцій : 

  • зелені насадження є регулятором температурного режиму;
  • забезпечують чистоту і якість повітря ;
  • виконують функції шумоізоляції;
  • стабілізують психоемоційнальний стан людини ;
  • створюють ландшафтну привабливість міста в цілому і окремих його частин
  • збагачують архітектурні ансамблі, і виконують головну роль при формуванні парків і садів [2].

 В умовах Південного степу зелені насадження сприяють поліпшенню мікроклімату та санітарно- гігієнічних умов в містах, впливають на температурно-вологісний режим. Навіть невеликий зелений масив знижує температуру влітку на кілька градусів не тільки всередині себе, а й в прилеглих районах. Ця особливість заснована на великий відбивної здатності зелених насаджень та їх здатності поглинати теплову енергію [3, с.13-14]. 

 Кількість поглинутої теплової енергії залежить від прозорості крони, яка визначається мозаїчністю листя в кроні. Чим менше розмір окремого листа в кроні дерева, тим більше теплової енергії поглинає крона і тим ефективніше затінення простору під кроною. 

 Зелені насадження мають велику випаровуючу здатність - вони випаровують вологи в рази більше ніж зайнята ними площа. За рахунок випаровування вологи з поверхні листя також значно знижується температура оточуючого повітря та збільшується вологість повітря.

 Деревна рослинність також впливає на вітровий режим міста : в період літньої спеки деревні рослини охолоджують повітря під кронами на вулицях міста, це викликає переміщення об’ємів повітря під кронами і створення мікроциркуляційних бризів, які несуть з собою потрібну для пішоходів освіжаючу прохолоду. Таким чином, зелені насадження сприяють горизонтальному і вертикальному провітрюванню міської території, що значно покращує якісний склад та температурний режим повітря. Вдень рух повітря здійснюється від масиву зелених насаджень і охолоджує територію навколишньої забудови, а вночі від перегрітих поверхонь забудованої території гаряче повітря переміщюється до зеленого масиву.

 В результаті постійного переміщення повітряних мас від зелених масивів з менш прогрітим повітрям до оточуючих районів забудови з більш теплим повітрям - різниця температур може досягати від 1°С до 6,5°С , а швидкість руху повітря - до 2 м/с. Особливо цей рух повітря відчувається людиною в жарку пору року після заходу сонця коли всі поверхні опромінені сонцем випромінюють тепло [ 4, с. 89 - 98].

 Особливості догляду за декоративними рослинами в умовах Південного степу України базуються на вологозабезпеченні територій та використанні об’єму природних ресурсів та догляду за насадженнями. Асортимент рослин повинен відповідати наступним вимогам: 

  • імунна системи рослин повинна сприяти поліпшенню кількісних та якісних параметрів стану рослин (швидкість росту, декоративність, здатність чинити опір хвороботворним організмам та шкідникам або взагалі не вражатись);
  • рослини повинні мати здатність якісно нарощувати механічні тканини в осьових пагонах, та підтримувати динамічну статичність рослини з урахуванням типових небезпечних явищ данного регіону; 
  • асортимент рослин допомогає підтримувати біологічну рівновагу розвитку шкідливих організмів в нижньому порозі шкодочинності та дозволяє ефективно впроваджувати біологічні способи захисту рослин - безпечні для людини, та стимулятори імунної системи рослин;
  • технології догляду повинні потребувати мінімуму коштів та природних ресурсів за рахунок нескладних завчасних агротехнічних заходів з врахуванням особливостей видового складу рослин.

 Така оцінка вкрай необхідна, адже вона не враховує випаровування, залежно від якого буде складатися різне вологозабезпечення за однакової суми річних опадів [5].

 На наш погляд основу особливості догляду за декоративними рослинами в умовах Південного степу України повинен складати грамотний, науково-обгрунтований асортимент рослин для озеленення.

 Встановлюючи перелік рослин для конкретного об’єкта озеленення необхідно забезпечити розрахунок наступних агрометеорологічних параметрів :

  1. Визначити суму активних та ефективних температур за останні 12 років та визначити екстремальні значення температур зимового та літнього періодів.
  2. Розрахувати ГТК за період активної вегетації та помісячно за цей період.
  3. Визначити динаміку вологості ґрунту за період активної вегетації та помісячно за цей період.
  4. Визначити небезпечні явища зимового та літнього періоду. 
  5. Визначити динаміку глибини промерзання ґрунту за попередні 12 років.
  6. Провести інвентаризацію рослинності максимально наближеної до об’єкту озеленення та оцінити стан рослин за попередніми 5 пунктами.

 Базуючись на попередніх дослідженнях можна підібрати асортимент рослин який повною мірою буде відображати замисел архітектурно-планувального облаштування території та максимально буде відповідати функціональному призначенню об’єкта озеленення.



1. Кучерявий В.П. Озеленення населених місць: підручн. Львів: Світ, 2005. 456.

2. Калініченко О.А. Декоративна дендрологія [Текст]: навч. посібник / О.А. Калініченко. — К.: Вища школа, 2003. — 199 с.

3. Бондар Л.П. Озеленення територій дошкільних навчальних закладів// Актуальні проблеми розвитку аграрної освіти і науки та підвищення ефективності агропромислового виробництва. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, 20-21 вересня 2018 р.- Одеса, Бондаренко М.О., 2018. – С.13-14.

4. Бондар Л.П., Корлюк С.С., Дрьомова Н.В. Зміна флористичного складу Одеського регіону під дією антропогенних факторів // Аграрний вісник Причорномор’я. Сільськогосподарські науки: Збірник наукових праць. – Одеса.- 2018. – Вип. 87.- С. 89-98.

5. Липа О.Л.Дендрологія з основами акліматизації. К.: Вища школа, 1977, 224 с.

Пих Людмила Алексеевна

Старший преподаватель

Харьковский национальный технический университет сельского

хозяйства имени Петра Василенка



Новикова Виктория Евгеньевна

Старший преподаватель

Харьковский национальный технический университет сельского

хозяйства имени Петра Василенка



Шакула Александр Александрович

Кандидат сельскохозяйственных наук, доцент

Харьковский национальный технический университет сельского

хозяйства имени Петра Василенка



 Аннотация: Эксплуатационные среды животноводческих комплексов характеризуются высокой относительной влажностью воздуха (до 35% в производственных зданиях и до 100% в очистных сооружениях), наличием конденсата на поверхности конструкций, содержанием в воздухе помещений аммиака, сероводорода, углекислого газа, ацетона, микробиологической флоры и дезинфекционных растворов. Указанные факторы вызывают интенсивную коррозию металла. Возникла необходимость усиливать металлические фермы или полностью их заменять, при этом расходуя дефицитный материал.

 Ключевые слова: перхлорвинилполиуретановая эмаль, коррозия металла, эпоксидная шпаклевка, адгезия, оцинкованная сталь, фосфатирующая грунтовка.


 Анализ последних достижений. В течение нескольких лет проводились работы по исследованию защитных свойств перхлорвинилполиуретановой эмали в агрессивных средах животноводческих комплексов. Установлено, что покрытия на основе этой эмали наряду с высокими технологическими обладают хорошими защитными свойствами в данных агрессивных средах. 

 Цель работы - выявление возможности нанесения эмали по старому покрытию при выполнении ремонтных антикоррозионных работ была определена адгезия покрытия на основе перхлорвинилполиуретановой эмали к различным лакокрасочным материалам и оцинкованной стали. Для испытаний были изготовлены стальные и оцинкованные образцы. Часть образцов из оцинкованной стали подверглась старению в парах 25%-ного аммиака до образования белого налета продуктов коррозии цинка. Подготовка поверхности осуществлялась путем механического зашкуривания и обезжиривания уайт-спиртом. Окраска образцов проводилась методом пневматического распыления. На поверхность стальных образцов наносились в один слой эмаль ОС-12-01, эпоксидная шпаклевка ЭП-00-10, эмаль ПФ-115, эмаль НЦ-II и краска МА-25. После выдержки покрытий в течение 14 суток было нанесено 2 слоя перхлорвинилполиуретановой эмали. До испытания лакокрасочные покрытия выдерживались в течение 14 суток. Для интенсификации процесса разрушения покрытий без изменения механизма коррозионного процесса и моделирования агрессивных сред животноводческих помещений были выбраны режимы ускоренных лабораторных испытаний. В процессе испытаний определялись изменения адгезии покрытия на основе перхлорвиниполиуретановой эмали, а также защитных свойств.

 Результаты испытания показали, что перхлорвиниполиуретановая эмаль обладает наилучшей адгезией к эпоксидной шпаклевке ЭП-00-10. Система покрытия сохранила высокие защитные свойства при различных режимах испытаний. Адгезия после испытания сохраняется на уровне исходной. Хорошая адгезия перхлорвинилполиуретановой эмали установлена к оцинкованной стали и к защитному покрытию на основе эмали ОС-12-01. Наблюдается лучшая адгезия эмали к оцинкованной стали с продуктами коррозии по сравнению с адгезией к чистому цинку с фосфатирующей грунтовкой BJI-023. Системы покрытий на основе перхлорвинилполиуретановой эмали по оцинкованной стали и по органосиликатному материалу ОС-12-01 сохранили защитные свойства в процессе испытаний. Было установлено, что эмаль обладает плохой адгезией к масляной краске, нитро- и пентофталевой эмали.

 Таким образом, в случае проведения ремонтных работ по антикоррозионной защите металлических конструкций в эксплуатируемых помещениях животноводческого комплекса покрытия на основе перхлорвинилполиуретановой эмали могут быть нанесены не только на стальную и оцинкованную поверхность, но и по эпоксидной шпаклевке ЭП-00-10 и по органосиликатной эмали ОС-12-01. По результатам работы составлена «Инструкция по применению перхлорвинилполиуретановой эмали для противокоррозионной защиты металлических конструкций и технологического оборудования животноводческого комплексов». Для окончательной оценки защитных свойств покрытий решающее значение имеют результаты натурных эксплуатационных исследований. С этой целью проведены расширенные опытно-производственные испытания покрытий на основе перхлорвинилполиуретановой эмали. Защитное покрытие нанесено на поверхность стальных несущих конструкций и оцинкованного профилированного настила в   эксплуатируемых помещениях животноводческих комплексов. Подбор покрытий произведен с учетом степени агрессивного воздействия среды на конструкции очистных сооружений и основных производственных зданий комплексов. Общий объем выполненных антикоррозионных работ составляет 13 тыс. м2 площади поверхности металлических конструкций. Установлено наблюдение за состоянием покрытий в процессе эксплуатации. Результаты осмотра показали, что в течение 2 лет эксплуатации покрытия сохранили высокие защитные свойства.



1. Зайцева Л.Г. Антикоррозионная защита металлических конструкций животноводческих комплексов. Исследование прочности и деформативности производственных сельскохозяйственных зданий и сооружений. - М.: Сб. научных трудов МИИСП, 1980. с. 13-16.

2. Зайцева Л.Г., Демьяненко С.И., Миленина К.Н. Антикоррозионная защита оборудования и металлоконструкций животноводческих комплексов // Днепропетровск: Наука i освіта. Том 64, 2005, с. 33-34

О.М. Сосновчик

Рівненський державний гуманітарний університет






 Анотація. У статті досліджено історію зародження тісних взаємовідносин КДБ (Комітету державної безпеки) і Секурітате. Визначено функціональні обов’язки румунських спецслужб перед КДБ. Наведено конкретні приклади взаємодії радянських спецслужб з Секурітате. Проаналізована роль румунської спецслужби у здійсненні міжнародних спецоперацій під керівництвом КДБ. Підсумовано наслідки взаємодії радянських та румунських спецслужб.

 Ключові слова: КДБ, Секурітате, співпраця, зовнішня політика, спецоперація, агент, департамент зовнішньої інформації Румунії.


 Постановка проблеми. 4 березня 2017 року світ сколихнула новина про отруєння сім’ї Скрипалів (чоловіка – колишнього полковника ГРУ Сергія Скрипаля, та його дочки – Юлії), за вісім місяців до цього відбулися вибори президента США, в яких американські органи безпеки знайшли сліди російського втручання, за три роки до вищеназваних подій розпочалась війна на сході України, не без посередньої участі російської армії. Всі ці події об’єднує одне – спецслужби Російської Федерації. СРСР і КДБ (Комітет державної безпеки) вже давно припинили своє існування, проте сильні спецслужби, як вагомий чинник впливу на міжнародну політику, ще й досі займають важливе місце в стратегії розвитку зовнішньої політики РФ, яскравим прикладом цього є вищезгадані події. Разом з тим саме в радянську епоху відбувався процес становлення КДБ, (правонаступницею якою є Федеральна служба безпеки РФ) як однієї з найвпливовіших спецслужб світу, за активної участі спецслужб країн соціалістичного табору (в тому числі Секурітате). 

 Стан досліджень. Окремі аспекти порушеної проблеми розглядали у своїх наукових працях як науковці пострадянських країн так і румунські історики. До першої групи авторів відносяться І. В. Савич Л. О. Баусин, О. І. Колпакиди, Д. П. Прохоров, І. М. Прелин, О. М. Сергеев. До групи румунських дослідників, праці яких є дотичними до порушеної проблематики відносяться Д. Делетант, М. Опреа, И. М. Пачепа, Г. Гаталан. 

 Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Більша частина науковців у своїх працях акцентує увагу на загальних засадах взаємодії органів безпеки СРСР та Соціалістичної республіки Румунія. Натомість спеціальних досліджень, у яких була б достатня увага приділена співпраці КДБ СРСР та Секурітате, до цього часу не проводилося.

 Мета статті. Головною метою цієї роботи є дослідження процесу співпраці КДБ та Секурітате , що послужило вагомим чинником в становленні органів держбезпеки СРСР як одних з найсильніших в світі. З’ясувати яке значення мала згадана співпраця на сучасну міжнародну політику. 

 Виклад основного матеріалу. Секурітате (рум. Departamentul Securitгюii Statului – Департамент державної безпеки), була створена декретом №. 221 від 30 серпня 1948. Вона опиралась на радянські війська, які Радянська комуністична партія залишила в Румунії після 1945 р.. Секурітате при комуністах створювалася за тією ж схемою, що і інші спецслужби країн "народної демократії". На керівні посади ставилися перевірені, співпрацею з «Лубянкою», кадри. Таким став Теохари Джорджеску (справжнє ім’я – Барух Тескович), з яким пов'язані перші і найкривавіші репресії проти контрреволюційних сил в Румунії 40-50-х років. 

 Згідно з марксистсько-ленінським принципом класової боротьби, Секурітате діяв для виявлення і ліквідації всіх осіб, що вважалися небезпечними для режиму. Згідно вищезгаданого декрету, а зокрема Головне управління народної безпеки виконувало функції захисту демократичних здобутків і забезпечувало безпеку Румунської Народної Республіки від ворогів всередині і зовні.

 Секурітате також концентрувалася на контррозвідці, боротьбі з внутрішнім ворогом, охороні президента Чаушеску і його оточення. І хоча вона працювала і за кордоном, на чисту розвідку були зорієнтовані розвідуправління Генштабу і виділена з надр Секурітате «DIE» – Служба зовнішньої розвідки.

 Як політична поліція комуністичного режиму, організаційна структура, методи роботи, кадрова політика , що здійснювалися Секурітате були таємними і не підлягали ніякому контролю, крім контролю МВС. Організація, укомплектування персоналом і функціонування всіх центральних та зовнішніх служб Головного управління народної безпеки регулювалися внутрішніми рішеннями та вказівками Міністерства внутрішніх справ [7].

 Порівнюючи стан взаємовідносин між органами безпеки краї соціалістичного табору та КДБ СРСР, співпраця з Секурітате є найменш дослідженою. Це пояснюється рядом причин. Перша причина це напружені відносини СРСР та Соціалістичної Республіки Румунія, особливо після приходу до влади Н. Чаушеску, який згодом встановив культ особи та узурпував владу у своїх руках. Варто зазначити, що до Румуній СРСР ставився холодно відразу після закінчення Другої світової війни і це зумовлено тим, що остання була союзницею Гітлера. Друга причина полягала в тому, що Соціалістична Республіка Румунія (СРР) до настання комуністичного періоду мала доволі серйозні власні напрацювання у питаннях державної безпеки. Згадаємо «Сигуранцу» орган безпеки при монарху, який ефективно усував політичних противників останнього. У 1944 р. та ж «Сигуранца» допомогла королю Міхаю повалити главу уряду Антонеску і його пронімецьких соратників. Тому радянським спецслужбам було важко диктувати власні правила в питаннях цього сектору [7].

 З утворенням КДБ СРСР у 1954 р. вибудовується своєрідний вектор співпраці останнього з органами безпеки СРР. Ион Михай Пачепа (колишній очільник зовнішньої розвідки Румунії) – автор книги «Дезінформація. Таємна стратегія абсолютної влади» наводить цікаві приклади взаємодії КДБ СРСР і Секурітате. В середині 1950-х років КДБ проводив операцію під кодовою назвою «Місце 12» (місце – означало Ватикан, 12 - Пій ХІІ) суть якої полягала у пошуках інформації яка скомпрометувала б Папу Римського Пія ХІІ, (нібито Папа співпрацював з нацистами) [9]. Для того, щоб отримати спробу знайти таку інформацію треба було здобути доступ до архівів Ватикану. За допомогою Секурітате було завербовано трьох високопоставлених священників, яким Ватикан надав доступ до роботи з архівом. Точно відомо дані лише одного: Франциска Йосифа Пєла, що служив в соборі Святого Йосифа (був завербований у 1950 р. коли сидів у румунській в’язниці Герла після приходу комуністів) [9; 3, с. 217].

 Агенти Секуритате (священики) таємно фотографували деякі документи з вищезгаданого архіву та відправляли через спеціальних людей КДБ. Документи не мали компрометуючого характеру, вони являли собою повідомлення для преси, звіти звичайних зустрічей Папи, що були викладені притаманною для такого роду документів мовою[9]. Разом з тим КДБ вимагав доставити більше таких матеріалів, бо сподівався, що в такому великому масиві інформації все ж можливо віднайти «зерна істини». Проте ця операція була безуспішною, підходящих матеріалів для начіплення на Пія ХІІ ярлика «гітлерівського Папи» КДБ не знайшов, та лише блефував, що має матеріали які доводять причетність Папи до Гітлера [9; 3, с. 218]. 

 В своїй другій книзі «Червоні горизонти» Ион Михай Пачепа стверджує, що департамент Секурітате по зовнішній розвідці працював над проектом з мусульманськими терористами. У 1972 р. Кремль вирішив звернути весь мусульманський світ проти Ізраїлю і Сполучених Штатів. На думку Ю. Андропова, мільйон ворогів можуть завдати Америці набагато більший збиток, ніж кілька десятків тисяч. Секурітате пропонувалося впровадити в мусульманський світ ненависть до євреїв, подібну до тієї, яку розпалювали нацисти, і використовувати цю ненависть в якості зброї масового кровопролиття проти Ізраїлю і його головного партнера – Сполучених Штатів. План полягав у тому, щоб ніхто "в американо-сіоністській сфері впливу" не міг більше відчувати себе в безпеці [10, с. 319].

 Ион Михай Пачепа пише: «….код цієї операції був СИД (Сіоністські Держави, або ZIG – "Zionist Governments"), вона перебувала у сфері моїх службових обов'язків, оскільки була спрямований на Лівію, Ліван і Сирію. СИД була дуже серйозною партійною державною операцією. Нами були створені спеціальні компанії для побудови госпіталів, будинків і доріг в цих країнах, ми відправляли туди тисячі докторів, інженерів, техніків, професорів і навіть викладачів танцю. Всім давалося завдання впроваджувати в свідомість людей образ Сполучених Штатів як нахабного і жадного загарбника, що фінансується єврейськими грошима і керованого єврейськими політиканами, метою яких є підпорядкування всього ісламського світу... В середині 1970-х КДБ наказав моїй службі – DIE (зовнішня розвідка Секурітате), поряд з аналогічними службами інших східно-європейських розвідок, прочесати країну в пошуках надійних активістів партії, які належали до різних мусульманських етнічних груп, навчити їх мистецтву дезінформації і терористичним операціям і впровадити в країни «нашої сфери впливу ». Їх завданням було експорт шаленої ненависті до "Американського сіонізму" за допомогою маніпулювання віковою неприязню до євреїв, властивої людям в цьому регіоні. До того, як я назавжди покинув Румунію в 1978 році, мій відділ відправив близько п'ятисот таких прихованих агентів в мусульманські країни. За грубими оцінками, отриманими з Москви, розвідками східного блоку в ісламський світ було заслано в цілому близько чотирьох тисяч таких агентів впливу...» [10, с. 327].

 В середині 1970-х років Секурітате за наказом КДБ також почало засипати мусульманський світ копіями арабського перекладу «Протоколів сіонських мудреців» (підроблений антисемітський документ, в якому викладаються плани євреїв по встановленню світового панування і руйнування християнського світу), російської фальшивки ще царських часів, яку з успіхом використовував Гітлер для розробки своєї антисемітської філософії. Секурітате також поширювала сфабриковану КДБ статтю на арабській мові, де говорилося, що Ізраїль і його головний спонсор США – сіоністські країни, які мають намір звернути весь ісламський світ в єврейську колонію [3, с. 181].

 За словами того ж И. М. Пачепи, Секурітате намагалося завоювати розуми людей, розуміючи, що ним не виграти відкриту війну. Важко сказати напевно, які тривалі результати операції СИД. Але кумулятивний ефект поширення сотень тисяч копій протоколів сіонських мудреців в ісламському світі і зображення Ізраїлю та США смертельними ворогами ісламу напевно були конструктивною мірою для досягнення цілей КДБ СРСР. 

 Сукурітате виготовляло для КДБ підроблені паспорти західних країн для агентів, що були «борцями за свободу». З 1972 по 1976 рр. Департамент зовнішньої інформації країни став головним постачальником підроблених західнонімецьких, австрійських, французьких, британських, італійських та іспанських паспортів для країн радянського блоку і регулярно постачав фальшивими документами міжнародні терористичні організації та угруповання. Румунська сторона виготовила також велику колекцію печаток для в'їзних віз в безліч держав, що допомагало в переправлені терористів в потрібні країни [4, с. 78].

 Наступна спільна справа КДБ і Секурітате – вбивство Імре Надя. І. Надь, угорський прем'єр міністр, який став, на думку керівництва Кремля, ідейним натхненником угорського повстання 1956 р., був усунутий румунськими спецслужбами. Співробітники КДБ і Департаменту зовнішньої інформації Румунії викрали його з Угорщини, помилково звинуватили в сіонізмі та шпигунстві, а потім повісили [10, с. 357–359]. 

 Чергова операція, що була проведена спільно з КДБ, Департаментом зовнішньої інформації Румунії і східнонімецької службою «Штазі» в вересні 1958 р. в Західній Німеччині – це таємне викрадення румунського емігранта, лідера антикомуністичного руху Олів'є Белдяну. Офіційна газета Східної Німеччини "Neues Deutschland" і її румунський аналог "Scоnteia" поклали провину за скоєне на ЦРУ, опублікувавши офіційні повідомлення про арешт Белдяну в Східній Німеччині, куди таємно за допомогою ЦРУ той проник для «проведення диверсій» [7].

 Як стверджує румунський дослідник Д. Делетант в арсеналі КДБ, Секурітате була добре організованою службою для розповсюдження дезінформації, адже остання мала багато зв’язків із спецслужбами країн, що ворогували з СРСР. Підтвердженням цього є спецоперація із ознайомлення світової спільноти з «таємною доповіддю» М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС в лютому 1956 р.. Через кілька днів після виступу М. Хрущова зі своєю «таємною доповіддю», новий начальник зовнішньої розвідки генерал Олександр Сахаровський, він же колишній старший радник МГБ СРСР при Міністерстві державної безпеки Румунії, «злив» текст доповіді Департаменту зовнішньої інформації Румунії. Він попросив керівництво Департаменту зовнішньої інформації передати «таємну доповідь» ізраїльській розвідувальній службі «Моссад», яка в той момент обговорювала з румунською стороною таємну угоду, згідно з якою румунським євреям в обмін на американські долари могли дозволити емігрувати до Ізраїлю. Департамент зовнішньої інформації слухняно віддав текст таємної доповіді розвідслужбі «Моссад», яка в той час тісно співпрацювала з американською ЦРУ [6, с. 210].

 Газета «Нью Йорк таймс» в червні 1956 р. опублікувала «секретну доповідь» Хрущова, зізнавшись, що отримала її від ЦРУ. Існує багато версій того, як ця доповідь виявилася в розпорядженні редакції газети. Через кілька місяців О. Сахаровський подякував керівництву Департаменту зовнішньої інформації Румунії і, безумовно, всім іншим учасникам цієї акції за надання йому допомоги в ознайомленні світової громадськості з новим винаходом Хрущова – «комунізму з людським обличчям». Незабаром після цього «таємну доповідь» Хрущова вже щосили обговорювали у всіх осередках комуністичних партій і засобах масової інформації країн радянського блоку і не тільки [6, с. 214]. 

 В контексті тісного співробітництва органів державної безпеки варто згадати, що зміни в КДБ обов’язково несли зміни і в Секурітате. Яскравим прикладом цього є події, які сталися в 1954 р. Група співробітників КДБ, відповідальна за виконання вироків, прибула до Західної Німеччини в лютому цього ж року. Іван Онисимович Фадєєв (генерал КДБ) повідомив, що офіцер КДБ Микола Хохлов, який очолював групу агентів, «зрадив свою країну», переметнувшись на сторону ЦРУ. Приблизно в той же час дезертирували ще два офіцери каральної команди – Юрій Растворов в січні 1954 р. і Петро Дерябін в лютому того ж року [2, с. 341].

 За словами І. Фадєєва, всі ці невдачі призвели до разючих змін. Перш за все, Хрущов наказав КДБ пустити по всьому світу чутки про розпуск підрозділу КДБ, відповідального за організацію вбивств. Потім він замаскував викрадення і заходи з фізичної ліквідації за кордоном під терміном «нейтралізація». І нарешті, він перейменував Дев'ятий відділ Першого головного управління, який до цього іменувався як служба з фізичної ліквідації, в Тринадцятий, ще більш засекретивши його існування і взявши його діяльність під особистий контроль. Здійснивши ці заходи, Хрущов запровадив в КДБ нові схеми для операцій по «нейтралізації» [2].

 Перед від'їздом І. Фадєєва з Бухареста румунський Департамент зовнішньої інформації отримав наказ створити власну службу з викрадень і вбивств за кордоном. Новий підрозділ було названо «Група Z», оскільки «Z» – остання буква латинського алфавіту, що символізує «крайні заходи». Про операції цієї групи знав лише керівник румунської спецслужби. За структурою вона була практично ідентична іншим «спорідненим» підрозділам, недавно створеним в службах зовнішньої розвідки Східної Німеччини, Угорщини та Болгарії. КДБ забезпечив, вищезгадане управління Секурітате повним набором необхідних аксесуарів, починаючи від потужного снодійного до довірених агентів в країнах Заходу, які раніше приймали участь в терористичних операціях різних спецслужб країн радянського блоку [2; 3; 7 ].

 Висновки. Отже, тісні взаємовідносини КДБ СРСР та Секурітате зародилися відразу після створення останньої. Основне пояснення цього факту полягає втому, що радянські спецслужби курирували процес створення Секурітате, забезпечували кадрами, управлінськими інструкціями та слугували безпосереднім структурним шаблоном. У функціональному відношенні спецслужби СРР були свого роду виконавчими органами директив КДБ СРСР. Яскравим прикладом цього служать наведені, попередньо, спецоперації в яких основне навантаження лягало на Секурітате. Хоч КДБ СРСР вважався однією з найсильніших спецслужб світу, спадком якого користується зараз сучасні спецслужби РФ, без допомоги та безпосередньої участі румунської Секурітате було б неможливо говорити про такі «успіхи».



1. Баусин Л. Спецслужбы мира на Ближнем Востоке / Л. Баусинф "Олма-пресс", 2001. – 415 с.

2. Колпакиди А., Прохоров Д. "КГБ: Спецоперации советской разведки" / А. Колпакиди, Д. Прохоров. – М.: "Олимп", 2000. – 624 с.

3. Пачепа М. И. Дезинформация. Тайная стратегия абсолютной власти / М. И. Пачепа – М.: Эксмо, 2016. – 576 с.

4. Прелин И. Н. Агентурная сеть / И. Н . Прелин. – М. : Терра-Кн. клуб, 1998. – 541 с.

5. Савич И. На острие тайной войны. Страницы истории зарубежных спецслужб / И. Савич. – М.: Коллекция «Совершенно секретно», 2002. – 384 с. 

6. Deletant D. Ceauєescu єi Securitatea. Constrоngere єi disidenюг оn Romвnia anilor 1965-1989 / Dennis Deletant. – Bucureєti: Humanitas, 1998. –310 p.

7. Gabriel C. Scurtг istorie a Securitгюii (« Краткая история Секуритате ») [Електронний ресурс] / C. Gabriel, S. Mircea. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://gabrielcatalan.wordpress.com/2013/09/24/scurta-istorie-a-securitatii/.

8. Oprea M. Naєterea Securitгюii, оn Analele Sighet 6 / M. Oprea. – Bucureєti: Fundaюia Academia Civicг, 1998. –180 p.

9. Pacepa I. M. Moscow’s Assault on the Vatican. The KGB made corrupting the Church a priority. National Review Online, 25 January 2007. https://www.nationalreview.com/2007/01/moscows-assault-vatican-ion-mihai-pacepa/

10. Pacepa I. M. Red Horizons: The True Story of Nicolae and Elena Ceausescus' Crimes, Lifestyle, and Corruption / I. M. Pacepa. – Regnery Publishing, 1990. – 456 p.

Лященя Мирослава Олександрівна

здобувач вищої освіти

Рівненський державний гуманітарний університет




Озимчук О. Б.

Кандидат історичних наук, доцент

Рівненський державний гуманітарний університет




 Анотація. У даній статті висвітлені основні напрями внутрішніх державних перетворень Ізабелли І Кастильської та основні напрями її зовнішньої політики. Автор детально розкрив передумови приходу до влади Ізабелли. Досліджені умови шлюбної унії з королем Арагонським Фердинандом. Найважливішим політичним здобутком Ізабелли та Фердинанда вважається завершення Реконкісти – падіння Гранадського халіфату та звільнення Піренейського півострову від влади маврів.

В статті розкрито феномен діархії – багаторічний розподіл владних повноважень між Ізабеллою Кастильською та Фердинандом. Особливу увагу автор статті приділив зовнішній політиці Ізабелли. Зокрема, спорядження експедиції Христофора Колумба, з метою відкриття нових земель, ініціювання династичних шлюбів з австрійською династією Габсбургів. Автор акцентує увагу на внески Ізабелли Кастильської в загальноєвропейську історію, зокрема, її зносини з провідними європейськими країнами, переділ сфер впливу у світі між Іспанією, Португалією, Італією, Францією, Англією.

 Ключові слова: діархія, унія, кортеси, Реконкіста, халіфат, маври.


 Іншого такого політичного діяча в Європі, як Ізабелла Кастильська, за твердженням багатьох істориків, мабуть, не було. Народжена на щаблях трону, вона дуже рано осиротіла, відкинула шлюбні пропозиції всіх європейських дворів і сама обрала собі чоловіка-однодумця, з однаковою витонченістю носила і парадні сукні, і військові обладунки, королева Кастилії і Арагона Ізабелла – унікальна. В її правління була встановлена практично абсолютна монархія, з'явилася свята інквізиція, впала Гранада – останній оплот мусульман на Іберійському півострові і тим самим завершилася, нарешті, Реконкіста, а євреї і маври були вигнані з Іспанії, Колумб отримав високе заступництво і відкрив Америку.

 Яскравим представником іспанської історіографії, що досліджував постать Ізабелли Кастильської, є Альтаміра-і-Кревеа Р., який написав фундаментальну працю «Історія Середньовічної Іспанії». В ній він багато уваги приділяє, як постаті Ізабелли І Кастильської, так і її реформам. В 1913 році російський дослідник Крачковський І.Ю. опублікував фундаментальне дослідження «Арабская культура в Испании», в якій розкрив вплив арабської культури на іспанський народ та основні етапи Реконкісти.

 Досить багато радянських вчених у своїх працях торкалися постаті Ізабелли І Кастильської, такі як Варьяш О.І., Ведюшкин В.А., Гутинова Е.В., Денисенко Н.П., Ладеро Кесада М.А., Литаврина Е.Е., Норден А. та ін. Проте, слід зазначити, що радянські історики намагалися акцентувати увагу на буцімто негативних сторонах політики Ізабелли Кастильської – найперше – співпраця з церквою та інквізицією, розкриваючи хибні сторони абсолютизму.

 У сучасній українській історіографії питання міжнародної політики Іспанії в зазначений період досліджувалося такими вітчизняними науковцями, як Б.М.Гончар, О.Б.Дьомін, В.О.Дятлов, А.І. Кудряченко, С.В.Віднянський, Н.Г.Подаляк, М.В.Кірсенко, М.С.Бур‘ян, С.С.Троян, В.В.Ададуров, О.П.Машевський, С.В.Пронь, О.І.Сич, С.І.Лиман, Т.В.Чухліб, Ю.О. Каганов та інші.

 Метою статті є розкриття на основі аналізу історичних джерел постаті Ізабелли І Кастильської, її вкладу у розвиток внутрішньої та зовнішньої політики країни. Досягнення поставленої мети обумовило наступний перелік завдань дослідження:

  • дослідити передумови створення «діархії» з королем Фердинандом;
  • з’ясувати основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики Ізабелли І Кастильської та Фердинанда;

 Об’єктом дослідження є історія іспанських земель середини XV – першої половини XVI ст.

 Предметом дослідження є історична постать Ізабелли І Кастильської, як основного рушія визволення іспанських земель від завойовників та системи внутрішніх перетворень в королівстві.

 Ізабелла народилася 22 квітня 1451 року в родині Хуана ІІ, короля Кастилії і португальської інфанти Ізабелли Бежа. У той час територія Іспанії була розрізненою – складалася з незалежних королівств, причому, якщо Кастилія і Арагон були християнськими державами, то сусідня Гранада належала мусульманам – маврам. Ізабелла виховувалась в атмосфері ненависті до іновірців. Мабуть, ще з дитинства вона мріяла про те, щоб їх вигнати з Іспанії.

 Перші роки її життя пройшли в Аревало, біля матері, яка на той час була віддалена від двору за наказом Енріке ІV, сина Хуана ІІ від першого шлюбу з Марією Арагонською. В чотири роки Ізабелла втратила батька. Після його смерті королем Кастилії став Енріке ІV, який в історії отримав прізвисько «Безсилий» через власну неспроможність дати потомство в шлюбі з Бланкою Арагонською. Однак одружившись вдруге на Жуані Португальській, король все-таки надіявся на спадкоємців. Незабаром Жуана народила йому дочку. Багато хроністів розповідають про подружні зради Жуани і сумніваються в батьківстві Енріке ІV. Даний факт спровокував питання про престолонаслідування. Каталонська знать примусила Енріке ІV назвати наслідником престолу молодшого брата Альфонсо. Король згодився, думаючи, що Альфонсо одружиться на його дочці Хуані Бельтранехе. Проте, кортеси, взявши під жорсткий контроль Альфонсо проголосили його наступником престолу, тим самим, вступили в боротьбу з королем Енріке ІV. Уся Кастилія розділилася на два табори: північні провінції були за Енріке, південні за Альфонсо. Через рік, у віці 14 років Альфонсо помер і надії кастильської знаті перейшли до Ізабелли. Енріке усіляко зволікав з визнанням Ізабелли, як спадкоємиці престолу, проте, Ізабелла все ж змогла схилити його на свій бік [5, ст. 150].

 Врешті – решт, в Торосі 1468 року між Енріке та кортесами була підписана угода, за якою наступницею престолу визнавалася Ізабелла. За угодою, король брав на себе зобов'язання не примушувати її не брати шлюб без згоди брата. Дитинство Ізабелли проходило далеко від королівського двору, а тому була вихована в дусі шляхетності. Тогочасні історики відзначають, що вона була розумною і граціозною. Багато високоповажних вельмож та представників королівських європейських дворів шукали її прихильності, проте Ізабелла обрала наслідника арагонського престолу Фердинанда [6, ст. 435].

 Шлюб між Ізабеллою та Фердинандом було укладено 19 жовтня 1469 року. Вінчання було таємним, оскільки, Енріке був противником даного шлюбу. Свита нареченого прибула до Кастилії переодягнувшись купцями. Крім того, оскільки наречені були кузенами, то слід було звернутись за дозволом до Папи Римського. Необхідний папський дозвіл було сфабриковано і отримано «заднім» числом. Фердинанд, за шлюбною угодою, незважаючи, що він наслідник арагонського престолу був змушений жити в Кастилії і виконувати закони цього королівства. Крім того, на нього покладався обов'язок нічого не вирішувати без згоди Ізабелли. Фактично Фердинанд ставав принцем-консортом при майбутній королеві.

 Дізнавшись про одруження сестри Енріке ІV оголошує про позбавлення Ізабелли права престолонаслідування та передачу даного привілею своїй дочці Хуані. Ізабелла та Фердинанд змушені утікати в Медину Ріосеко під захист адмірала Енрікеса, одного з наймогутніших грандів Кастилії, родича Ізабелли. В 1470 році в Ізабелли народжується дочка, яку вона називає своїм іменем, а 1471 році Папа Римський Сикст ІV визнає шлюб Фердинанда та Ізабелли дійсним. Саме від цієї події спостерігається наростання в Іспанії прихильників Ізабелли. Наприклад, баски визнали Ізабеллу законною спадкоємицею престолу після того як вона пообіцяла їм привілеї риболовлі в Біскайській затоці. Рим та Бургундія в той момент також визнають законним право Ізабелли на престолонаслідування. В Кастилії впливова сім'я Мендоса оголосила про підтримку Ізабелли та Фердинанда [4, ст. 243].

 В 1473 році Ізабелла та Енріке зустрілися в Сеговії і офіційно примирились. 11 грудня 1474 року Енріке ІV заспокоївся, а 13 грудня того ж року Ізабелла проголошує себе королевою Кастилії та Леону, згідно з домовленостями в Торо.

 В січні 1475 року в Сеговії підписуються угода, в якій вказано розмежування владних повноважень між подружжям. Ізабелла – «королева та володарка Кастилії», а її чоловік отримує титул короля Кастилії. За відсутності Ізабелли Фердинанд має право приймати рішення як повновладний король. При цьому було установлено, що управління королівством належить виключно Ізабеллі, а Фердинанд є її уповноваженою особою. Проте, акти про призначення на посади, проголошення судових вироків здійснюються від імені обох членів подружжя, їх імена чеканяться на монетах, але казна і військо Кастилії та Леону повинні знаходитись у підпорядкуванні Ізабелли.

 Не дивлячись на дану угоду Кастилія та Арагон зберігали свою автономію: їх інститути влади, інші соціальні та економічні структури лишалися роздільними. В Кастилії та Арагоні навіть розмовляли на різних мовах. В 1478 році в Севільї Ізабелла народила сина Хуана. Після свого визнання на батьківщині вона все ж зустріла спротив з боку Португалії.

 В лютому 1479 року кастильські війська розбили португальців в битві біля Альбери, після чого у вересні того ж року за умовами миру в Альк'якобасе були визнані права Ізабелли на португальську корону. В 1479 році в результаті смерті батька Фердинанд стає повновладним королем, а Ізабелла – королевою Арагону. З цього моменту обидві корони об'єднались в подвійну монархію – діархію. В Католицьких королів з'являється можливість повести наступ проти останнього оплоту мусульманства в Іспанії – Гранади. З 1480 року Арагон та Кастилія розпочали успішну війну проти маврів. Цілі, яку поставила собі Ізабелла ще в дитинстві було досягнуто: 2 січня 1492 року маври здали Гранаду, а переможці – Ізабелла та Фердинанд урочисто переїхали в розкішну резиденцію Альгамбри [1].

 В 1497 році у віці 19 років помирає син Ізабелли та Фердинанда – Хуан. Після чого Ізабелла вдягнула на себе чернечий одяг. Саме після цієї події Ізабелла знищує релігійну багатоманітність Іспанії та перетворює своє королівство в католицьке. В 1480 році Католицькі королі відновлюють інквізицію. Того ж року вона підписує едикт, за яким усе некатолицьке населення Іспанії мало покинути її межі. Особливому гонінню були піддані євреї – християни: були відновлені старі закони, згідно з якими нехрещених євреїв зобов'язували носити на одязі особливий знак, який відрізняв їх від решти населення. Євреї повинні були жити в окремих кварталах і повертатись до півночі додому, їм заборонялося займатись професіями медика, хірурга, купця, цирульника, власника кабака.

 2 січня 1481 року був підписаний перший акт, що наказував маркізу Кадіса, графу Аркосі, герцогам маркізам, рицарям, грандам Іспанії схопити євреїв та в двохнедільний строк накласти секвестр на їх майно. Хто не виконає це розпорядження того відлучити від церкви.

 Таким чином, саме за правління цієї королеви Іспанія стала монолітною католицькою країною на багато століть уперед.

 Ще одною значимою подією за часів правління Ізабелли стало спорядження експедиції Христофора Колумба. Довгі роки Колумб намагався реалізувати свій грандіозний план: довести, що Земля не плаский диск, а куля, а, значить, можна знайти інший шлях до Індії. Мандрівник звертався до всіх монарших дворів Європи в пошуку коштів на експедицію, однак європейські монархи не хотіли витрачати гроші на досить сумнівну подорож. Вперше Колумб звернувся до Ізабелли Кастильської в 1485 році, але в той час йшла війна з маврами і королева попросила перенести дану розмову на пізніші терміни. Вдруге Колумб звернувся до Ізабелли після перемоги над Гранадою. Цікавим є той факт, що Фердинанд відмовився фінансувати експедицію до Індії, а Ізабелла повіривши аргументам Х. Колумба, заклала в ломбард свої родинні дорогоцінності та на ці кошти спорядила експедицію. З серпня 1492 року Колумб на трьох судах з екіпажем 90 чоловік вирушив в плавання [2, ст. 600].

 Відомо те, що великий мореплавець замість Індії відкрив Америку і повернувся до Іспанії без обіцяних коштовностей. Проте, його розповіді про нові землі настільки вразили уяву Ізабелли, що вона погодилася організувати ще три мандрівки до нових земель, розділивши таким чином славу великого мандрівника. Під час наступних подорожей на острові Еспаньйола мандрівник заснував першу колонію європейців і назвав її «Ізабелла» - в честь королеви, яка допомогла йому реалізувати свою мрію.

 В останні роки життя Ізабелла тяжко хворіла, однак ніколи не залишала державні справи сама заслуховувала доповіді підлеглих та підписувала укази. Померла Ізабелла 26 листопада 1504 року в Медині-дель-Кампо і була похована в королівському соборі Гранади [3, ст. 241].

 Таким чином, за правління Ізабелли Кастильської здійснюється остаточне об'єднання в одну державу Кастилії, Арагону, Наварри. До того часу Кастилія, лишаючись одинокою, не відігравала жодної ролі на європейській політичній арені, але об'єднавшись з Арагоном, відразу стала активною учасницею у всіх перипетіях політичної боротьби на італійському півострові. На правах могутньої держави в XVI столітті Іспанія виходить на політичну арену не лише Європи, а світу. Це сталось в той час, коли більшість держав тільки намагались відживати феодалізм.


Список використаних джерел

1. Льоренте Х.А. Критическая история испанской инквизиции / Х. А. Льоренте. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://krotov.info/history/16/liorente/lior_11.html#1.

2. Маріана Х. де. Загальна історія Іспанії. / Х. де Маріана.: пер. с фр. А. Д. Голостенова. – СПб.: Альфарет, 2016. – 676 с.

3. Альтаміра-і-Кревеа Р. Історія Середньовічної Іспанії / Р. Альтаміра-і-Кревеа. – К., 2003. – 345 с.

4. Девіс Н. Історія Європи. / Норман Девіс. - К., 2004. – 476 с.

5. Кучумов В.А. Кортесы Арагона и Каталонии: генезис и специфіка / В. А. Кучумов // Проблемы испанской истории. – 1992. – С. 146 — 159.

6. Пискорский В.К. История Испании и Португалии. / В. К. Пикорский – СПб., 1902. – 658 с.

Тижук Ольга Ігорівна

здобувач вищої освіти

 Рівненський державний гуманітарний університет



Десятничук І.О.

Кандидат історичних наук

Рівненський державний гуманітарний університет



 Анотація. Формування апарату влади в СРСР було доволі швидким,а головне тривалим явищем в історії 20-го століття. Спочатку партійний апарат, контролював всі витоку плюралізму та всіляко придушував будь-які новаторства у радянському суспільстві, однак на зміну диктаторській владі приходить перебудова свідомості нового покоління. Саме «Перебудова» була кінцевим етапом для СРСР. Держава, яку спіткала криза,не мала свого правителя, який би вивів суспільство з економічного колапсу. Однією з головних причин краху союзу являлася економіка, без якої на сучасному етапі не може існувати незалежна держава. За наявності політичної волі зберегти СРСР було можливо. Проблема полягала в тому, що ніхто не знав, що робити далі.

 Ключові слова: плюралізм; «Перебудова»; колапс; влада; СРСР; апарат влади; партія.


 «Перебудова» являла собою нове бачення як соціального так і економічного оновлення «згасаючого союзу». Даний термін ввійшов у широке вживання у середині 1980-х рр. Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з генеральним секретарем ЦК партії М. С. Горбачовим, привела до значних змін у житті країни й миру в цілому (гласність, політичний плюралізм, закінчення "холодної війни" та ін.) До кінця 80-х – початку 90 х рр. у результаті суперечливості й непослідовності в здійсненні перебудови відбулося загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що завершилося розпадом СРСР у серпні-грудні 1991 р.[1,c.390-392].

 У своєму першому виступі на посаді генсека М.Горбачов за традицією пообіцяв продовжити курс попередника. Але суспільство чекало змін. Давало знати негативне ставлення до застійної практики останніх років. Нове керівництво, вловивши ці очікування, використовувало їх з метою зміцнення свого становища.

 У квітні 1985 року відбувся пленум ЦК КПРС, на якому М.Горбачов повідомив про плани реформ, спрямованих на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Примітно, що спочатку мова не йшла про зміну економічних основ соціалізму і політичного ладу, не ставилися під сумнів соціалістичні орієнтири радянського суспільства. Говорилося лише про необхідність прискорити темпи просування соціалістичним шляхом на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу, активізації «людського фактора» і зміни порядку планування [3,c.236].

 Відразу після прийняття курсу прискорення почалися серйозні кадрові зміни у вищому ешелоні влади.

 У лютому 1986 року відбувся XXVII з'їзд КПРС, який змінив Програму партії. Замість застарілих положень про побудову комунізму був проголошений курс на вдосконалення соціалізму. Передбачалося до 2000 року подвоїти економічний потенціал країни і надати кожній родині окрему квартиру. Жодна з основ соціалізму (державна власність, керівна роль партії тощо) не піддавалася сумніву.

 Незважаючи на туманність цілей, радянське суспільство з натхненням сприйняла новий курс керівництва. Перший рік перебудови дав деякі позитивні результати в економіці, але радикального поліпшення все ж таки не відбулося [3,c.275].

 Політика, початок якій поклав XXVII з'їзд, вперше була названа «перебудовою» у червні 1986 року. Тепер вона включала в себе не тільки прискорення економічного розвитку країни, але і більш глибокі господарські, політичні та соціальні реформи. Нова термінологія відображала глибокий і всебічний характер розпочатих змін.

 Спочатку гласність розумілася лише як звичайна пропагандистська кампанія «щодо розширення критики і самокритики». Поступово критика стала виходити за дозволені рамки. Тепер вона охоплювала не тільки окремі недоліки, але й пороки системи. Центр політичного життя від партійних структур переміщається до громадської думки [3,c.29].

 Центральною темою громадського життя цього часу стало переосмислення радянської історії. Знову постало питання про сталінські репресії і реабілітацію їх жертв.

 Новий імпульс розвитку політичних подій дала XIX партійна конференція КПРС, що відбулася в червні – липні 1988 року. Виступаючи на ній з доповіддю, М. Горбачов підкреслював, що всі перетворення перебудови натрапили на потужний механізм гальмування в особі командно-адміністративної системи, для знищення якої необхідно провести реформу політичної системи. Реформа полягала в розмежуванні функцій партійних і радянських органів («Вся влада Радам»), у пожвавленні їх діяльності і зміні порядку виборів, пропонувалося також створення нової структури влади. Вона включала З'їзд народних депутаті, парламент, що діяв на постійній основі, Верховну Раду, яка обиралась на з'їзді з числа його учасників. Передбачалося також введення посади президента СРСР.

 Вперше з 1920-х років делегати дійсно висловлювали самостійні думки, дозволяючи собі іноді критикувати дії партійного керівництва, причому це транслювалося по телебаченню. Конференція з ініціативи Горбачова прийняла рішення про реформу політичної системи. Було прийнято принципове рішення про альтернативні вибори депутатів Рад усіх рівнів. Можливість висуватися кандидатами повинні були отримати всі бажаючі [5,c.345-346].

 Але при цьому були намічені заходи, покликані зберегти роль КПРС у країні. Першим вищим органом законодавчої влади виступала Верховна Рада СРСР, яка обиралася населенням за територіальним та національно-територіальними округами. Тепер Верховна Рада повинна була обиратися З'їздом народних депутатів, ⅔ яких у свою чергу, повинні були обиратися населенням. Решта 750 осіб мали вибиратися «громадськими організаціями», при цьому найбільше число депутатів вибирала КПРС. Ця реформа була оформлена законодавчо в кінці 1988 року.

 Навесні 1990 року погіршилася ситуація і всередині самої партії. Колись єдина КПРС стала розколюватися на різні фракції та угруповання. У січні 1990 року в ній виникає Демократична платформа. Її організатори (В.Шостаковський і В. Лисенко) припускали перетворити КПРС у партію парламентського типу. Представники Демократичної платформи виступали за перегляд партійної програми, вільний обмін думками усередині партії, скасування принципу демократичного централізму, відмову від адміністрування в економіці та перехід до ринкових відносин в економіці країни.

 Більшість опозиції наполягало на скасуванні 6 статті Конституції, що отримувало масову підтримку на мітингах. Все частіше партія представлялася як винуватиця усіх бід Росії в ХХ столітті. Належність до партії ставала в очах громадськості ганебним фактом біографії людини. Починається масовий вихід з неї в основному рядових членів.

 Протягом 1990 року утворились також Соціал-демократична, Республіканська, Конституційно-демократична і інші партії, які називали себе соціалістичними, але на ділі пропагували лібералізм. Розкол у рядах КПРС привів до появи декількох партій комуністичної орієнтації. У червні 1990 року відбувся перший з'їзд Російської Комуністичної партії (КПРФ). Виникли також Всесоюзна комуністична партія більшовиків (ВКП (б), Російська партія комуністів (РПК), Російська комуністична робітнича партія (РКРП) та ін. Різниця між ними полягала в способах побудови комунізму.

 Діяльність опозиційних сил виявлялася у виданні газет і журналів, проведення мітингів, а з 1989 року і в участі в парламентській боротьбі [2]. 

 Характерною рисою суспільно-політичного життя країни в ці роки стало падіння престижу комсомолу і профспілок. Комсомол перестав бути власне політичною організацією і поступово перетворився на об'єднання комерційних підприємств, які з самого початку перебудови зайняли серйозні позиції на створення ринку СРСР. Цьому сприяло активне використання капіталів, накопичених у попередні, застійні часи, а також нерозбірливість у виборі засобів отримання прибутку. Еволюція багатьох комсомольських ватажків, які збили в короткі періоди великі капітали, чітко продемонструвала подвійну мораль як колишніх політичних лідерів, так і бізнесменів від номенклатури. З 1991 року ВЛКСМ практично зник з політичної арени країни.

 У 1988 – 1990 рр. вперше за багато десятиліть радянської влади намітився відтік робітників і службовців з офіційних профспілок і були створені альтернативні професійні організації. 

 Поява в 1989 році незалежного робітничого руху змусила ряд профспілок підтримати вимоги страйкуючих і надати їм різнобічну допомогу. У 1989 році в багатьох профспілках була проведена перевиборна кампанія, що призвело до серйозного оновлення керівництва низових організацій та їх демократизації.

 Поява на політичній арені партій ліберальної і демократичної орієнтації призвела до консолідації опозиційних сил, до загострення боротьби за поглиблення політичних та економічних реформ. Під впливом масованої пропаганди в суспільстві зріє надія, що виходом з кризи може стати відмова від соціалізму і перехід до ринкових відносин. У цих умовах катастрофічно падає авторитет М.Горбачова і росте популярність лідера опозиції Б.Єльцина. Ситуація ускладнилася загостренням міжнаціональних суперечностей. У своїй боротьбі опозиція робить ставку на розвал СРСР і суверенітет РРФСР [5,c.250].

 Зростало напруження і в союзних республіках. У ході виборів 1990 року в республіканські і місцеві Ради до влади прийшли опозиційні КПРС сили, в тому числі і націоналістичні. Більшість республік проголосили суверенітет, а окремі заявили про прагнення придбати незалежність у найближчому майбутньому. Найбільш інтенсивно цей процес йшов у республіках Прибалтики (Литва, Латвія, Естонія) і Закавказзя (Вірменія і Грузія), а також в Молдові. У тому ж напрямку, хоча і значно повільніше, розвивалися події в Україні, в Білорусії і РРФСР. Демократи, які прийшли до влади, не могли знайти вирішення старих проблем і у всіх бідах звинувачували союзне керівництво.

 Якщо ще врахувати, що в роки проведення реформи відбувалося серйозне обмеження повноважень самого уряду, зниження функцій і самостійності виконавчої влади, то цілком очевидно, що при керівництві реформою виникло свого роду безвладдя, звідки як наслідок: порушення цілісності при здійсненні реформи, непослідовність і половинчастість кроків [6].

 Досвід минулих років проведення реформи підтвердив те, що відомо з світового досвіду проведення радикальних реформ, на який треба було звернути більш серйозну увагу. Можна розраховувати на успіх лише за наявності авторитетної виконавчої влади і обов'язково при досягненні суспільної злагоди, причому сила цієї влади повинна бути заснована не на фізичній силі або гарних промовах і обіцянках, а на справді дійсному авторитеті, довірі суспільства і повазі до Закону.

 8 грудня 1991р. в колишній мисливської резиденції ЦК КПРС «Віскули» були підписані Біловезькі угоди. Закінчився не тільки радянський, а й імперський період історії Росії. Громадяни, розлючені від черг і стривожені майбутньою відпусткою цін, історичної події майже не помітили. 

 Історія розпаду СРСР викликає в пам'яті знамениту фразу, яку Білл Клінтон зробив головним гаслом своєї передвиборної кампанії: «Вся справа в економіці, дивак!».

 У 1987 році, коли програма переробки Радянської держави вступила у вирішальну стадію, М. Горбачов дав визначення цій програмі: «Перебудова – багатозначне, надзвичайно ємне слово. Але якщо з багатьох його можливих синонімів вибрати ключовий, ближче всього виражає саму його суть, то можна сказати так: перебудова – це революція». Будь-яка революція веде до змін в кращу або гіршу сторону для кожної соціальної групи населення та держави в цілому [4, с.98].

 Отже, причини невдач перебудови виходять, в першу чергу, у невдалому проведенні економічних реформ адміністративними заходами зверху в суспільстві, де були відсутні традиції політичної культури, гласності і демократії. Коли ці традиції знову ж ввели зверху – в країні стала наростати революційна ситуація.



1. Афанасьєв . Радянське суспільство: виникнення, розвиток та історичний фінал. Т. 2 . М.: Погляд, 1997. 456 с.

2. Горбань Ю. А., Петровський В. В., Слюсаренко А. Г., Білик Б. І., Гриценко І. С. Історія сучасного світу: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Історичний факультет. Кафедра української історії та етнографії К. : Телепресінформ, 2001. 377с.

3.Жеребецький Є. Кінець імперії? // Дзеркало тижня. 2003. № 1.

4.Крючков В.А. Особистість і влада / М.: Просвещение, 2004. 389 с.

5. Про корінну перебудову управління економікою. Збірник нормативних документів. М.: Політвидав, 1987. 289 с.

6. Ратьковський І.С., Ходяков М.В. Історія радянської Росії / СПб.: Бібліотека історичного факультету СПбДУ, 2001. 213 с

Дивак Володимир Валерійович

доцент кафедри відкритих освітніх

систем та інформаційно-комунікаційних

технологій ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» (м.Київ)


 Анотація. Актуальність матеріалу, викладеного у статті, зумовлена впровадження змішаного навчання у вищих навчальних закладах. У статті розкриті педагогічні аспекти змішаного навчання, наведені певні елементи використання медіа інформаційних технологій проектування змішаного навчання та різноманітні інформаційні технології для його підтримки. Звертається увага на методи формування критичного мислення. Розглянуто інноваційний підхід до організації навчального процесу в системі підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти, заснований на поєднанні традиційного навчання із навчанням з використанням елементів медіа освітніх технологій. Наведені приклади використання медіа інформаційних технологій змішаного навчання у системі відкритої післядипломної освіти. 

 Ключові слова: змішане навчання; медіа інформаційні технології; система відкритої післядипломної освіти.



 Постановка проблеми. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій знищує кордони та руйнує бар’єри в процесі отримання якісної освіти. Вартість навчання та географічні обмеження вже не є ключовими обмеженнями навчання. Провідні університети світу протягом останніх п’яти років пропонують вивчати певні дисципліни дистанційно, або онлайн. Не виключенням на сьогодні є й Україна, хоча у цьому напрямі рух тільки починається.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проте, вищі навчальні заклади України роблять тільки перші кроки на шляху використання відкритого доступу до навчальних дисциплін. Цей процес максимально реалізується шляхом проведення онлайн-занять за допомогою Skype, використання аудіо- і відеозанять та інших засобів, але найчастіше для дистанційної форми навчання. Концепція «змішаного навчання» тільки-но набирає обертів. Проте вже багато вчених та науковців займаються дослідженням та розвитком цієї концепції. Так, вивчаючи праці Бабенко В. Г., Бабенко О. М., Балик Н., Баркасі В. В., Баркасі С. Б., Капустіна Ю. І., Кравець Н. С., Рафальської О. О., Рашевської Н. В., Шмигер Г., Шуневича Б. І. було визначено, що концепція змішаного навчання є перспективною, бо інтегрує в собі традиційну та дистанційну (онлайн) освіту

 Метою статті є визначення умов та можливостей запровадження моделі змішаного навчання у навчальний процес вищих навчальних закладів України, сприяння розбудові ефективної системи медіаосвіти заради забезпечення всебічної підготовки керівних та педагогічних кадрів освіти до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа, формування у них медіаобізнаності, медіаграмотності і медіакомпетентності відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей.

 Виклад основного матеріалу. Дослідження форм та методів використання медіа-інформаційних технологій у змішаному навчанні базується на об’єктивній закономірності розвитку та реформування освітніх систем та їх галузей, зокрема, галузі інформаційних та комунікаційних технологій, форм впровадження змісту освіти, що зумовлені національними, економічними, соціальними особливостями різних країн. З іншого боку, бурхливий розвиток технологій обумовив прискорення запровадження інновацій в навчальний процес, особливо це стосується різноманітних форм інформаційного забезпечення навчального процесу, до яких відносять дистанційне навчання, засоби масової інформації, освітницьку проектну діяльність, інші форми, які потребують детального дослідження, узагальнення досвіду та визначення тенденцій розвитку освіти на сучасному етапі.

 Актуальним викликом сьогодення є розробка змішаних освітніх технологій, які здатні модернізувати традиційні форми навчання дорослих з метою підвищення рівня навчального процесу в системі відкритої післядипломної освіти. 

 Останнім часом у освітян використовуються такі терміни: хмарні технології, електронне та дистанційне навчання, відкриті освітні ресурси, відкрите, змішане навчання.

 Змішані підходи до навчання виявилися одними з найпопулярніших технологій сьогодення, тому що дозволяють скористатися гнучкістю і зручністю дистанційного курсу та перевагами традиційного класу.

 Змішане навчання дуже часто називають гібридним навчанням. Це пов’язано з тим, що змішане навчання акцентує увагу на суто механічному підході до змішування різних форм навчання. Гібрид являє собою поєднання нової, передової, з використанням можливостей інформаційних технології зі старою технологією і формування нового підходу (новації), з урахуванням відомих можливостей старої технології. [4] 

 Розрізняють чотири організаційні моделі, за якими може здійснюватись змішане навчання: 1) ротаційна модель, згідно з якою слухачі курсів підвищення кваліфікації (ПК), навчаючись у групах, за певним розкладом або на розсуд викладача змінюють різні формати навчання, серед яких принаймні одним із форматів є дистанційне (он-лайн) навчання. Іншими форматами навчання можуть бути робота в малих групах, індивідуальні консультації викладача, групові проекти, письмові роботи тощо; 2) гнучка модель, в якій основним є саме дистанційне навчання. Кожен слухач підвищення кваліфікації має гнучкий індивідуальний план навчання, проходження якого відбувається за підтримки викладача чи куратора-тьютора. Слухачі курсів підвищення кваліфікації, в основному, вчаться в аудиторіях, та виконують індивідуальні завдання. У разі необхідності підтримка викладача може надаватись через роботу в невеликих групах навчання, групові проекти, індивідуальні чи групові консультації; 3) модель самостійного змішування, згідно з якою слухачі вивчають певні дисципліни он-лайн, під керівництвом викладача, який приймає участь у цьому процесі лише дистанційно. Таке навчання може відбуватися як вдома, так і в навчальному закладі (за умови наявності необхідного приміщення та обладнання). Вважається, що така модель повинна поєднуватись із аудиторним вивченням інших дисциплін; 4) модель збагаченого віртуального навчання пропонує поєднання традиційного та дистанційного навчання у такій формі: спочатку слухачі курсів ПК вивчають дисципліну у вигляді традиційних аудиторних занять, а потім завершують навчання дистанційно. Відповідно викладач працює і традиційно, і дистанційно, надаючи необхідні он-лайн консультації. [2] 

 Змішана система навчання має низку переваг – це і особистий темп для кожного слухача курсів ПК при індивідуальному навчання, і робота в команді, і постійний рух вперед, а також постійний професійний розвиток викладачів, пошуки нових прийомів та методів організації роботи слухачів підвищення кваліфікації та навчальних матеріалів, створення навчальної он-лайн платформи – медіа-бібліотеки тощо. [1] 

 Змінюється і зміст освіти, методики та дидактичних підходів. Основними сучасними світовими тенденціями розвитку медіаінформаційних технологій в освіті є:

  • створення єдиного освітнього простору;
  • створення системи випереджаючої освіти;
  • виникнення нового напрямку діяльності викладача-розробка інформаційних технологій навчання та програмно-методичних комплексів;
  • зміна змісту діяльності викладача: з «репродуктора» знань до розробника нової технології (що з одного боку, підвищує його творчу активність, а з іншого-потребує високого рівня технологічної та методичної підготовки);
  • формування системи безперервного навчання як універсальної форми діяльності, що спрямована на постійний розвиток особистості протягом всього життя.

 В останні роки медіа-інформаційні технології, набули широкої популярності, зокрема і в Україні. Це пов’язано насамперед з глобалізацією освіти, появою високошвидкісного Інтернету, медіа-грамотністю користувачів (концепція впровадження медіа-освіти в Україні) яку схвалено постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня 2010 року, протокол № 1-7/6-150 [3] 

 На сьогоднішній день всі медіа-технології класифікують на традиційні й нові. До традиційних медіа відносять друковану продукцію, періодичні видання, радіо, звукозапис, кінематограф, телебачення; до електронних (нових) відео, мобільні телефони, CD, DVD, комп’ютер, Інтернет.

 Грунтуючись на власному досвіді, можна запропонувати наступну класифікацію засобів медіа-освітніх технологій, застосування яких найбільш актуально у системі відкритої післядипломної освіти.

 Ця класифікація включає такі групи засобів медіа-освітніх технологій як апаратні і програмні. До апаратних засобів медіа-освітніх технологій віднесемо: 1) основні: комп’ютер, мультимедіа-проектор, маніпулятори (миша, клавіатура та ін.), 2) додаткові: пристрої CD і DVD, відео плеєри, аудіо плеєри, відео-та аудіо-записуючі пристрої, акустичні системи. До програмних засобів, застосування яких є актуальним і доступним у викладанні природничо-математичних дисциплін, віднесемо мультимедійні програми і засоби створення мультимедійних медіа-продуктів. Мультимедійні програми включають: мультимедіа презентації, мультимедіа доповіді, електронні мультимедіа видання та мультимедійні Інтернет ресурси. До засобів створення мультимедійних продуктів віднесемо: програми створення і редагування презентацій, відео редактори, редактори зображень, звукові редактори, онлайнові аудіо і відео редактори, Інтернет платформи для створення і зберігання тестів, слайд-шоу, сайтів, блогів та електронних сторінок.

 Можна визначити дві групи тенденцій використання МІТ у системі відкритої післядипломної освіти: сформовані сучасні медіа-інформаційні технології та перспективні, які лише формуються – тенденції майбутнього.

 Формами організації медіаосвіти педагогів, які пропонуються нами, є такі:

  • очні й дистанційні навчальні заняття соціально-гуманітарного, професійного й фахового змісту з демонструванням способів і умов використання медійних технологій навчання (лекції як віртуальні екскурсії, заняття-презентації, ситуативне моделювання, практична робота з аудіовізуальними текстами тощо);
  • розроблення педагогами електронних навчально-методичних комплексів і віртуальних освітніх курсів, зокрема – для реалізації дистанційного (індивідуального) навчання дітей;
  • робота методистів із хмарно орієнтованими технологіями для надання науково-методичної допомоги педагогам;
  • навчання педагогічної спільноти за освітніми проектами (Вікі-тренінги, Вчителі в он-лайні, Розумники тощо).

 Медіа інформаційні технології активно впроваджуються на всіх етапах навчально-виховного процесу, починаючи з дошкільної освіти і закінчуючи вищою освітою і самоосвітою. В наш час, такі поняття як теле-радіо-конференції, форуми, чати, електронна пошта, простий пошук інформації в Інтернеті і на сайтах, які ще до недавнього часу вважалися новинками в навчально-виховному процесі, поступово втрачають свої позиції. На їх місце прийшли більш сучасні і зручніші медіаінфрмаційні технології, які активно розвиваються в даний момент і вдосконалюються.

 За останні десятиріччя значно зросла популярність соціальних медіа та кількість їх користувачів. 

 Соціальні медіа (англ. Social media) — вид мас-медіа, ряд онлайнових технологій на принципах Веб 2.0, завдяки яким споживачі контенту через свої дописи стають його співавторами і можуть взаємодіяти, співпрацювати, спілкуватися, ділитися інформацією або брати участь у будь-якій інший соціальній активності із теоретично усіма іншими користувачами певного сервісу.

 Висновки. Інформатизація освіти вимагає впровадження у вищу освіту інноваційних за змістом методів, засобів та форм професійної підготовки майбутніх фахівців нової формації, створення потужної інформаційної інфраструктури у вищих навчальних закладах з розвиненим інформаційно-комп’ютерним навчальним середовищем, впровадження Інтернет-технологій, електронного навчання, комунікаційних мереж (глобальних, національних, локальних).

 Результатом впровадження медіа-технологій у навчальний процес системи відкритої післядипломної освіти має стати набуття слухачами практичних компетентностей, які дозволять створювати власні самостійні мультимедійні продукти. При співпраці з викладачами, слухачі одержують завдання, спрямовані на створення або цілісного інформаційного продукту (презентація, відеофільм, тест тощо), або певної його частини (уривок з фільму, окремий слайд, друкований фрагмент, ілюстрація тощо). Автори найкращих продуктів захищають свої твори перед групою, що відзначається підвищеним ентузіазмом і справжнім вибухом позитивних емоцій. 

 Таким чином, потреба формування медійної культури педагогічного працівника має професійні й суто прагматичні – життєві – мотиви. На наше переконання, в умовах післядипломного навчання це може стати значущим чинником розвитку його творчого потенціалу і професійної мотивації.


Список використаної літератури.

1. Бугайчук К. Модели смешанного обучения [Електронний ресурс] / К. Бугайчук. – Режим доступу : https://www.pinterest.com/pin/483785184949376776/

2. Змішане навчання як модель використання інформаційно-освітніх ресурсів [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://interconf.fl.kpi.ua/ru/node/1174

3. Концепція провадження медіа освіти в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm].

4. Теорія та практика змішаного навчання : монографія / В.М. Кухаренко, С.М. Березенська, К.Л. Бугайчук, Н.Ю. Олійник, Т.О. Олійник, О.В. Рибалко, Н.Г. Сиротенко, А.Л. Столяревська; за ред. В.М. Кухаренка – Харків: «Міськдрук», НТУ «ХПІ», 2016. – 284 с.

5. Федоров А.В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности / А.В.Федоров. –Таганрог : Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 2010. – 64 c.

Голян Віра Володимирівна

к.т.н., доцент кафедри Програмної інженерії

Харківського національного університету радіоелектроніки

М. Харків


Тихов Костянтин Ігорович,

Магістр кафедри Програмної інженерії

Харківського національного університету радіоелектроніки

М. Харків


 Анотація: У результаті проектування здійснено аналіз існуючіх технологій пошуку повнотекстових документів таких як: пошукові системи, електронні бібліотеки та ftp-архіви. Була сформована мережева модель пошуку інформації та написана програма, у якій вкорістовується технологія PHP, сервер бази даних MySQL и Web-сервер Apache.



 Інформація стала одним з найбільш значущих ресурсів людської спільноти і в державному плані розглядається як стратегічний ресурс. Збереження, раціональне використання і розвиток цього стратегічного ресурсу є завданням величезного значення для будь-якого суспільства і держави [1].

 У той же час гігантські обсяги вже накопиченої інформації, безперервно триває зростання її кількості [2], різнорідний і роз'єднаний за багатьма ознаками характер зберігання і поширення, відсутність уніфікованого доступу до неї створюють суттєві і все зростаючі проблеми її ефективного використання. В даний час загальна кількість серверів WWW таке, що пошук релевантної інформації без знання URL-адрес відповідних ресурсів системи став вельми скрутним. Для вирішення цієї проблеми зазвичай застосовуються пошукові системи (ПС) загального користування, такі як Altra Vista, HotBot, Excite, Rambler і т.д. Однак ці системи побудовані на основі класичного підходу і використовують механізми аналізу релевантності індексованого документа по відношенню до запиту користувача (працюють на основі порівняння термінів без аналізу структури тексту і обліку його семантики).

 Користувачеві постійно доводиться вибирати між різними засобами пошуку. Або звернутися до пошукових систем [3], різним ftp-архівів або ж до ресурсів електронних бібліотек [4], спробувати щастя в різних пірінгових мережах [5] або на крайній випадок пошукати в локальній мережі. Вся ситуація ускладнюється тим, що більшість інформації слабо структуроване і деталізовано.

 Проектована система передбачає використання в якості основного мови розробки - серверно-орієнтована мова скриптів PHP і базу даних MySQL, для зберігання інформації версійність зміни даних в файлах. Цей вибір пояснюється тим, що дана зв'язка програмних продуктів все частіше і частіше використовується для розробок різної складності. Мова PHP зарекомендував себе, як гнучкий і функціональний серверно-орієнтований мова скриптів, а бази даних MySQL здатні задовольнити більшість вимог, що пред'являються до баз даних середнього класу складності. Той факт, що більшість хостинг-провайдерів в даний час надають хостинг подібного роду, також свідчить на користь зробленого нами вибору.

 При побудові таблиць БД MySQL використовувався «MySQL-Front», істотно полегшує роботу з обраної СУБД. Дана оболонка позбавляє від необхідності використовувати системну консоль СУБД і надає зручний призначений для користувача інтерфейс, забезпечений автоматизованими функціями, зокрема, створення таблиць (рис. 1.1).


Рисунок 1.1 - MySQL-Front для СУБД MySQL

 Був проведений аналіз існуючих технологій пошуку повнотекстових документів таких як: пошукові системи, електронні бібліотеки, ftp-архіви. Було проаналізовано ефективність використання бібліотечних комунікативних Marc форматів, а також питання пошуку інформації розподіленому інформаційному просторі. Був розроблений метод інтеграцій пошукових стратегій, а також технологія формування інформаційного фонду: створення ефективної системи метаінформації. Були проаналізовані різні топології побудови мережі, після чого була розроблена мережева модель взаємодії в розподіленому інформаційному просторі.


 У результаті проектування створена програмна система та був проведений аналіз існуючих технологій пошуку повнотекстових документів таких як: пошукові системи, електронні бібліотеки, ftp-архіви. Було проаналізовано питання пошуку інформації у розподіленому інформаційному просторі. Був розроблений метод інтеграцій пошукових стратегій, а також технологія формування інформаційного фонду: створення ефективної системи метаінформації.



1. Евсеев И. Peering networks for exchanging files. /Електронний ресурс.  http://ilya-evseev.narod.ru/articles/p2p/p2p-article.html

2. Панчук Р. Клиенты Peer-to-Peer // Домашний ПК, апрель 2004 http://itc.ua/article.phtml?ID=17079&IDw=29&pid=18

3. Тихонов В. Поисковые системы в сети Интернет http//www.iis.ru/el-bib/2000/200005/LS/ls.ls.html

4. Храмцов П. Поиск и навигация в Internet http://www.openweb.ru/stepanov/w_texts/n_search.htm

5. How Intranet Search Tools and Spiders Work http://linux.manas.kg/books/how_intranets_work/ch32.htm 

Голян Віра Володимирівна

к.т.н., доцент кафедри Програмної інженерії 

Харківського національного університету радіоелектроніки

М. Харків


Ігошин Роман Олександрович,

Магістр кафедри Програмної інженерії

Харківського національного університету радіоелектроніки

М. Харків


 Анотація: У результаті проектування створена програмна система для обміну повідомленями в мережі Internet, що дозволяє комп'ютерам «спілкуватися» один з одним незалежно від того, до якої мережі і яким чином вони приєднані.



 Сьогодні важко переоцінити роль Інтернету в організації потоків інформації, а також в організації спілкування, як одного з аспектів, неодмінно супутньому течії потоків інформації. Адже спілкування - є спосіб взаємодії людей один з одним, а з появою всесвітньої павутини це спілкування вийшло за рамки одного будинку, міста й навіть однієї країни [1] .

 Так що ж собою представляє спілкування в Інтернеті? Відповідаючи на це питання варто дати повну характеристику всіляким способам спілкування в Інтернеті. Отже, способи спілкування:

  • електронна пошта;
  • форуми;
  • чати. 

 Виходячи з цього, метою даної роботи є розробка прорамного забезпечення для обміну повідомленнями в мережі з сумісністю з операційнімі сістемамі Windwds XP та Windows Vista, середовище JAVA [2-3] .

 Головною особливістю цієї програми повинна бути можливість встановлення на будь-якому комп’ютері, незалежно від операційної системи чи архітектури останніх. Окрім текстових повідомлень повинна реалізовуватись можливість передавання графічної інформації у вигляді смайлів. Програма повинна складатись із двох частин: серверної та клієнтської. На серверній частині повинні бути реалізовані налаштування чату, встановлення портів з’єднання, та паролів адміністраторів чату. Також в програмі необхідна реалізація створення адміністраторів та модераторів чату, які будуть наділені певними правами. 

 Для функціонування даної системи потрібен Web-сервер зареєстрований в Інтернет або, для локального варіанту, коли сервер перебуває в тій же мережі що й клієнти, який підключаються до системи, Web-сервер підключений до локальної мережі.

 Експериментальна експлуатація розробленої програмної системи проводилася програмістом у режимі, максимально наближеному до реального, у межах локальної мережі.

 Тестування проходило на персональної ЕОМ із наступною конфігурацією:

  • оперативна пам'ять обсягом 256 Мб і пропускною здатністю 400 Мгц;
  • жорсткий диск типу IDE з обсягом 200 Гб;
  • мережний адаптер із пропускною здатністю 100 Мбит/с.

 Надалі швидкість виконання завдань розробленою системою буде залежати від продуктивності сервера. От мінімальні системні вимоги, необхідні для нормальної продуктивності програмного продукту:

  • процесор від 1.5 ГГц і вище;
  • оперативна пам'ять від 256 Мб і більше;
  • жорсткий диск зі швидкістю обертання 7200 про/хв, кеш від 8 Мб, пропускна здатність інтерфейсу не нижче 100 Мгц.

 Робота програмного продукту на сервері обумовлена деяким програмним забезпеченням, що використається в роботі системи й параметри якого, ураховувалися при розробці. Нижче наведений список програмних засобів необхідних для роботи програмної системи:

  • операційна система Microsoft Windows або Microsoft Windows Server не нижче версії 2000;
  • Web-сервер IIS із підтримкою Framework 2.0;

 Комплекс технічних засобів являє собою сукупність усіх апаратно- технічних пристроїв, необхідних для організації й безперебійної роботи розробленого комплексу завдань.

 У комплекс технічних засобів входять наступні види встаткування:

  • Web-сервер;
  • у випадку використання в локальній мережі, робочі станції, розташовувані на робочому місці користувача;
  • засобу передачі даних для локальної мережі або швидкісне підключення до Інтернет;
  • допоміжне встаткування (блоки безперебійного харчування, друкувальні пристрої).

 Якщо система працює в закритій локальній мережі, не підключеної до Інтернет і використається в межах одного підприємства, на робочих місцях користувачів системи повинні бути встановлені робочі станції підключені до загальної локальної мережі, у якій перебуває сервер. Кількість робочих станцій, необхідних для функцій комплексу завдань визначаються виходячи зі структури організації й кількості користувачів. Експлуатація даного програмного комплексу може бути сполучена з роботою інших комплексів завдань.

 Для експлуатації програмного комплексу з боку користувача робоча станція повинна відповідати наступним мінімальним системним вимогам:

  • операційна система Microsoft Windows;
  • підключення до локальної мережі із пропускною здатністю вище 2 Мбит/с;
  • мінімальні апаратні вимоги для роботи операційної системи.

 До складу комплексу технічних засобів робочих станцій може входити модем, якщо вони працюють на більших відстанях від сервера, а також додаткове комунікаційне встаткування.


 У результаті проектування створена програмна система для обміну інформацією в Інтернет. 



1 Современные средства общения [Електронні ресурси] /Режим доступу: http://galleo.ru/articles/sw203

2 [Електронні ресурси]/ Режим доступу: 

3 http://ru.sun.com/java/books/online/index.html

4 Г.Шилдт «Полный справочник по JAVA» [Текст] / ІД «Вильямс» 2007

Загірна Юлія Василівна

студентка 4 курсу, спеціальність «Туризм»

Національний авіаційний університет

Україна, м. Київ


 Анотація: у даній статті висвітлюється поняття «рекреаційні ресурси», описуються рекреаційні ресурси Китаю, визначається їх вплив на розвиток туризму в країні.

 Ключові слова: рекреація, рекреаційні ресурси, рекреанти, дозвілля, Китай.


 Постановка проблеми дослідження. У справі розвитку сфери рекреації велику роль відіграють рекреаційні ресурси. Вони є одними з чинників рекреаційної діяльності –один із комплексних видів життєдіяльності людини, спрямований на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від роботи час. Рекреаційні ресурси є дуже важливими для ведення рекреаційної діяльності. Вони задовольняють потреби рекреантів та на їх основі функціонують курорти. Якщо територія багата на рекреаційні ресурси, то вона становить інтерес для людей. Тому, щоб визначити можливості використання будь-якої території в рекреаційних цілях, необхідно вивчити й оцінити ті рекреаційні ресурси, якими володіє територія. Однією з провідних країн, яка володіє великою кількістю рекреаційних ресурсів є Китай. Всі рекреаційні ресурси відрізняються своєю різноманітністю через великі розміри території країни. Ця особливість і привертає увагу рекреантів зі всього світу. Людина, яка відвідає Китай, буде вражена рекреаційним багатством цієї країни та зрозуміє унікальність своєї подорожі. Завдяки своїм рекреаційними ресурсами Китай стає дуже популярним на туристичному ринку серед громадян своєї країни та іноземних туристів.

 Аналіз останніх джерел та публікацій. Дослідження рекреаційних ресурсів висвітлено у працях Безрукува Ю. Ф., Бейдика О. О., Мальської М. П. та інших.

 Метою статті є дослідження рекреаційних ресурсів Китаю, їх оцінка та визначення особливостей використання на сучасному етапі.

 Виклад основного матеріалу. Рекреаційні ресурси становлять великий інтерес для населення, адже саме вони задовільняють потреби у рекреації. Проблемою дослідження рекреаційних ресурсів займалися багато науковців у XX столітті, а саме Н.С. Мироненко, І. Т. Твердохлєбов, М.Г. Ігнатенко, Н.Л. Крачило, О.О. Бейдик, В.І. Мацола та інші. Аналізуючи різні твердження можна зробити висновок, що рекреаційні ресурси - природні та культурно-історичні комплекси та їхні елементи, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, його працездатності та здоров'я, які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг [1]. До актуальних питань належить оцінка рекреаційних ресурсів. Оцінка рекреаційних ресурсів є складним і ще не до кінця вивченим дослідницьким процесом. Складність цього процесу залежить від багатьох факторів – відсутність чітко розроблених і усталених методик, забезпеченість інформацією про якість і кількість ресурсів, розрізнення рівнів оцінювання, проблема переходу від вимірювання властивостей об’єкта до його оцінки, визначення форм виразу оцінок, суб’єктивність оцінок . Оцінюванню притаманні багатокритеріальність, неоднозначність, історизм, ієрархічність та суб’єктно-об’єктний характер. Оцінка рекреаційних ресурсів відбиває співвідношення об’єкта і суб’єкта. Вона, як правило, включає такі етапи [2]:

  • виділення об’єкта оцінки;
  • виділення суб’єкта оцінки (рекреант, рекреаційне господарство);
  • формулювання критеріїв оцінки, в залежності від масштабу і мети дослідження, властивостей суб’єкта;
  • розробка параметрів (оціночних шкал).

 Для дослідження рекреаційних ресурсів, наприклад країни, велике значення має комплексна і спеціалізована оцінка рекреаційних ресурсів її території. Великою мірою вона має суб'єктивний характер і залежить від досвіду, інтелектуального та освітнього рівня дослідників. 

 Найбільша за чисельністю населення, четверта за площею держава, один зі світових лідерів на туристичному ринку - Китай, привертає увагу рекреантів. Не зважаючи на певну закритість соціалістичного суспільства, Китай стає все більш популярним серед іноземних рекреантів. Важливими рекреаційними ресурсами країни є унікальність та різноманітність історико-архітектурної спадщини, неповторні ландшафти басейну Янцзи та Тібетського нагір'я, вихід до теплих Жовтого, Східно- та Південнокитайського морів, різноманітні кліматичні умови, численні острови, безліч бальнеологічних ресурсів тощо.

 У Азійсько-тихоокеанському регіоні найбільше рекреаційних ресурсів світового значення зосереджені в Китаї. Також ця країна займає провідне місце у світі за кількістю об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У Китаї налічується 48 об'єктів , що є третім показником у світі після Італії та Іспанії (станом на 2015 рік).

 З 48 об'єктів Світової спадщини у Китаї [6]:

  • 34 культурних об'єктів
  • 10 природних об'єктів
  • 4 об'єктів змішаного типу

 16 культурних об'єктів визнано шедеврами людського генія (Велика Китайська стіна, Стародавні споруди в горах Удашань, Історичний ансамбль палацу Потала, Храм ,могила Конфуція тощо) та 10 — природними феноменами виключної краси та естетичної важливості (Гори Уішань, Гора Тайшань, Гора Хуаншань, Національний парк гори Саньціншань тощо). Це пояснюється особливостями географічного положення, різноманітністю клімату, багатою історією тощо. Також, відомо, що об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО оцінюються найвищим балом.

 Суспільно-історичні ресурси привертають найбільшу увагу рекреантів, які приїжджають у Китай. Країна є дуже багатою на історичні та культурні пам'ятки. Китайській цивілізації більше 5000 років. Завдяки старовині, ізольованості і історичній спадщині Китай є один з лідерів на туристичному ринку. Культурно- історичні ресурси сприяють розвитку різних видів рекреації [3]. Китайська культура дуже багатогранна, але, безумовно, зовнішній вигляд країни визначає традиційний архітектурний стиль, який властивий різним спорудам (палаци, храми пагоди, фортечні мури). На території Китаю є стародавні археологічні знахідки: більше 7000 стоянок стародавніх людей епохи неоліту і палеоліту. У провінції Хейлунц-зян на південь від міста Муданьцзян знаходиться столиця середньовічної держави Бохай (7-10 ст.), у відреставрованому вигляді вона представляє інтерес як музей.

 Неможливо не пригадати про велику кількість свят, які так полюбляють святкувати не тільки китайці, але й рекреанти. Найбільшим святом є - Свято Весни - (Китайський Новий рік за місячним календарем). У цей день організовуються виступи танцюючих драконів, танцюючих левів, хороводи, виставки паперових ліхтарів, каліграфії і китайського живопису. Іншою відомою подією є свято Юаньсяо, яке супроводжується масовими гуляннями по вулицях, де можна побачити кольорові ліхтарі у формі птахів, тварин, персонажів з легенд, міфів і казок, а також приготування юаньсяо ( галушки з рисової муки з солодкою начинкою). Під час фестивалю Пеонів проводяться гала-концерти, виставки пеонів, картин, каліграфії, ліхтарів, семінари по культивації пеонів, ділові переговори. Також влаштовуються святкові банкети і кулінарні виставки. Починаючи з 1984 року у Вейфані щорічно проводяться міжнародні фестивалі зміїв, в яких беруть участь представники понад 30 країн світу. Програма фестивалю передбачає міжнародний конкурс, чемпіонат Китаю з паперових зміів, відвідини Музею паперових зміїв, демонстрація виготовлення зміїв китайськими майстрами [4]. 

 Природні ресурси. Розміри території і виняткова різноманітність природних умов виділяють Китай серед всіх країн Азії. Плоскі річкові рівнини і високі гірські хребти, що поросли густим лісом, низькі гори і практично мляві високогірні пустелі - подібне розмаїття ландшафтів рідко можна зустріти і на цілому материку. Таким чином у країні є безліч природних рекреаційних ресурсів. Різноманітність рельєфу - умова розвитку різних видів рекреації на території Китаю. Високі гори (Гімалаї, Каракорум, Тибет), височини, низовини дозволяють здійснювати такі види рекреаційної діяльності як альпінізм, рафтинг тощо. 

 У Південному Китаї є численні печери, деякі з них дуже великі протяжністю до 40 км і обладнанні як печерні храми. 

 Східний Китай володіє таким цінним рекреаційним ресурсом як морські береги. Тут є численні пляжі з переважанням піщаних ґрунтів, протяжність яких іноді сягає десятки кілометрів, особливо на узбережжі Жовтого моря [5]. 

 У Східно-Китайському і Південно-Китайському морях акумулятивні береги поєднуються зі скельними, це обумовлює мальовничість узбережжя. Інтерес представляють карстові береги, де у вапняних скелях на рівні моря є глибокі печери. Зустрічаються коралові острови і рифи, мангрові береги. Водні об'єкти широко використовуються в рекреаційній діяльності Китаю.

 Також Китай славиться своїми природно-антропогенними ресурсами: ботанічні сади (Пекінський ботанічний сад), парки (Данься, Лушань, Путошань), зоопарки ( Пекінський зоопарк, зоопарк в Гуанчжоу) тощо.

 Китай - одна з динамічно розвинутих країн світу щодо рекреації через наявність великої кількості рекреаційних ресурсів [5]. Сьогодні ця країна перетворилася на найбільший у світі ринок рекреації з найвищими темпами і хорошими перспективами розвитку. Також успіху рекреації сприяє державна влада, яка створює перспективні рекреаційні комплекси для рекреантів та розвиває їх через рекламу. Через своє природнє та культурно-історичне багатство у країні завжди розвивалась та буде розвиватись пізнавальна, екологічна, лікувально-оздоровча рекреація. На мою думку, у майбутньому буде мати великий успіх розважальна рекреація, адже за останні роки збільшилась кількість розважальних ресурсів, особливо у великих містах Китаю. Як зазначалось раніше, Китай дуже багатий на природні ресурси ( гори, печери, річки, озера) і вони дозволяють розвивати спортивну рекреацію. Не можна не згадати про подієву рекреацію, тому що у країні запланована велика кількість фестивалів, спортивних ігор тощо, яких відвідають рекреанти зі всього світу.

 Але, нажаль, існують певні проблеми використання рекреаційних ресурсів [6]:

  • нерівномірне розташування рекреаційних ресурсів на території країни.

 Найбільший контраст спостерігається між західною (центральноазіатською) та східною частинами Китаю. Західна частина Китаю на тисячі кілометрів віддалена від морського узбережжя та від економічно розвинених осередків Азії. Тут рекреаційні ресурси є дуже бідними через кліматичні особливості території та не становлять інтересу для рекреації. Аналізуючи вищезгаданий матеріал, найбільш привабливими є рекреаційні ресурси, що розташовані у східній частині країни. Саме тут функціонують основні курорти Китаю.

  • недостатньо розвинута інфраструктура у певних провінціях.

 На жаль, не всюди інфраструктура є розвинутою у країні. Це і перешкоджає рекреантам відвідувати цікаві об’єкти. Хочу навести в приклад Національний парк Цзючжайгоу. Дістатися туди зі східної частини Китаю досить важко. Не так давно єдиним способом потрапити в національний парк була гірська дорога, яка веде сюди з відомого заповідника з пандами, що у місті Ченду. Така подорож в одну сторону займало не менше восьми годин. Десять років тому серед гір на висоті близько трьох з половиною кілометрів був відкритий маленький аеропорт, але не всі рекреанти зможуть скористатись послугами аеропорту через велику вартість.

  • стихійні явища; На території Китаю можуть зустрічатись урагани, тайфуни, смерчі, які пов'язані з виникненням циклонів, антициклонів.

 Вони сприяють виникненню гігантських хвиль висотою до 40 метрів, які руйнують житло, змивають великі площі родючих грунтів, приводячи до знищення значної кількості рекреаційних ресурсів. Також вони руйнують інфраструктуру та загрожують життю рекреантів. 

  • забруднення території, яка розташована біля промислових центрів (Ухань, Чунцін, Чанша);

 Цей негативний фактор особливо впливає на природні рекреаційні ресурси країни. Ті ресурси, які розташовані близько до промислових центрів втрачають свою привабливість через забруднення і не стають цікавими для рекреантів.

  • зменшення біологічного різноманіття через високу щільність населення та розвитком сільського господарства.

 В даний час під загрозою зникнення перебувають близько 4 000 видів голонасінних рослин і 63 види вищих, 433 види тварин, з яких 14 зникли майже повністю.

 Через ці чинники і виникають проблеми використання рекреаційних ресурсів, але влада Китаю намагається й надалі розвивати рекреацію у країні. Як приклад можна навести такий захід: з метою поширення серед рекреантів ідей щодо природних і гуманітарних пам'яток Державне управління у справах туризму висунуло девіз у 2006 р. - «Екологічні тури». У рамках заходів організовувались екскурсії до природних рекреаційних ресурсів з метою ознайомити рекреантів з рекреаційним багатством країни. 

 Висновок. На сьогоднішній день Китай є один з лідерів на ринку рекреаційних послуг. Ця країна є популярною серед жителів своєї країни та іноземних рекреантів через велику кількість рекреаційних ресурсів. Вони – різноманітні та унікальні. Рекреаційні ресурси Китаю дозволяють розвивати майже всі види рекреації. Це є великим плюсом для країни, адже рекреант, який відвідає Китай, може задовольнити будь-яку потребу у рекреації.

 Варто відзначити те, що рекреаційні ресурси у Китаї розташовані нерівномірно. В ході роботи було визначено, що найбільш придатним для рекреації є східне узбережжя Китаю. Саме там на основі рекреаційних ресурсів функціонують відомі та популярні курорти, яких можна побачити на карті. Західна частина країни не є привабливою для рекреантів через свої кліматичні особливості та невелику кількість водних ресурсів. 

 У майбутньому в Китаї будуть виникати все нові види рекреаційних ресурсів, особливо для потреб розважальної, спортивної та подієвої рекреації. Все це пов’язано з швидкими темпами розвитку країни, але було виявлено певні проблеми використання рекреаційних ресурсів, але влада Китаю проводить різні заходи задля збереження рекреаційного багатства у країні.

 Отже, рекреаційні ресурси є основою для розвитку рекреації у країні. Тому їх наявність, кількість, стан є дуже важливими для розвитку рекреаційної сфери та створення привабливої репутації, що було проаналізовано на прикладі Китаю.



1. Безруков Ю.Ф. Рекреаційні ресурси та курортологія. [Електронний ресурс]. Режим доступу:- http://cozap.com.ua/text/4196/index-1.html?page=7.

2. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. – /О.О.Бейдик - К.: Палітра, 1997. – 130 с.

3. Географическая характеристика Китая. [Електронний ресурс]. Режим доступу:-http://old.dvfu.ru/struct/institute/orient/HTML/hongmay/about_China/geo.htm.

4. Города и курорты Китая. [Електронний ресурс]. Режим доступу:- http://protraveler.ru/otdyh/kitay/kurorty/.

5. Еколого економічний аналіз туристично рекреаційних ресурсів Китаю. [Електронний ресурс]. Режим доступу:- http://www.treatment-abroad.ru/resorts/china. 

6. Курорты Китая. [Електронний ресурс]. Режим доступу:- http://www.yestravel.ru/resorts/asia/china/spa/.

УДК 633.9

Т.Ю. Третьякова

ДЗ «Луганський національний

університет імені Тараса Шевченка»

м. Старобільськ, Луганська область


  Анотація. У ході досліджень отримано результати щодо доцільності застосування карбаміду для листового живлення кукурудзи. Було застосовано 10кг/га на стадії 4-6 листків. Було отримано приріст врожайності на 2 ц/га. Після застосування карбаміду рослини стали мати більше темне забарвлення та розвивались більш інтенсивно.

 Ключові слова: карбамід, листове живлення, кукурудза, врожайність, добриво.


Tretiakova T. Y.



 Annotation. In the research was obtained a result on the feasibility of foliar feeding corn by urea. It was applied 10kg / ha in the 4-6 leaf stage. Yield was increased of 2 c/ha. After foliar applying urea plants had darker color and developed more intensive. 

 Key words: urea, foliar feeding, corn, yield, fertilizer.


 Світові тенденції та зміна клімату ставлять перед сільськогосподарськими підприємствами нові завдання, такі як застосування безпечних та природніх препаратів, добрив та ін.. Одним з таких є карбамід, який має широке застосування у світі. Карбамід, він же сечовина, він же діамід вуглекислоти має формулу H2NCONH2. Він має важливе застосування як добриво та кормова добавка, а також є вихідним матеріалом для виготовлення пластмас та ліків.

 Сечовина вперше була виділена з сечі в 1773 році французьким хіміком Ілер-Маріном Руелем. Його підготовка німецьким хіміком Фрідріхом Вьолером з цианату амонію в 1828 році була першим загальноприйнятим лабораторним синтезом природної органічної сполуки з неорганічних матеріалів. Сечовина зараз готується комерційно у величезних кількостях з рідкого аміаку та рідкого вуглекислого газу. Ці два матеріалу об'єднуються під високим тиском і підвищеною температурою для утворення карбамату амонію, який потім розкладається при значно нижчому тиску для отримання сечовини та води. [1, 4, 5]

 Оскільки вміст азоту високий і легко перетворюється в аміак в ґрунті, сечовина є одним з найбільш концентрованих азотистих добрив. Ця сполука включається в змішані добрива, а також застосовується окремо до ґрунту або розпилюється на листя. Карбамід  повільно, безперервно і рівномірно вивільняє азот, що дає змогу забезпечити рослину азотом на всіх етапах розвитку, включно з пізніми, що впливає на якість зерна.

 З 50-60хх років у світі було проведено багато досліджень у сфері застосування карбаміду, у тому числі і як позакореневе живлення для забезпечення росту та розвитку рослин та для покращення якості отриманого зерна (збільшення кількості протеїну у зерні). [2, 3, 7] В останні роки ця технологія почало застосовуватись і на наших сільськогосподарських підприємствах. 

 Результати досліджень підтверджують позитивний вплив роботи карбамідом по зеленій масі. Дослідження проводяться у різних регіонах України науковцями та агрономами різних рівнів, наприклад М. Грабовським, М.Дудкою, В. Лихочвор та інші. У багатьох дослідженнях використовують суміші з різноманітних препаратів, мікроелементів з карбамідом. Такі варіанти зустрічаються в українській літературі частіше аніж однокомпонентне підживлення карбамідом, але у таких країнах як США та Канада проводяться як лабораторні так і польові дослідження впливу конкретного елементу на рослину. [8] Стосовно карбаміду, то вони прирівнюють 20 кг по листу до 80 кг у ґрунт за рівнозначністю впливу на рослину. Насправді, важливо розуміти що саме та як саме впливає на рослину, але враховуючи що польові досліди через кліматичні особливості можуть проводитися лише раз на рік і можуть не тільки не принести економічних результатів, але й призвести до фінансових втрат, частіше та доцільніше проводити польові дослідження за результатами вже проведених раніше лабораторних досліджень та компонувати їх, роблячи комплексні суміші, співпрацюючи зі світовими виробниками добрив та різноманітних препаратів. Адже великі корпорації мають більше фінансових можливостей для проведення досліджень.

 Нижче наведено лише один приклад ефективності застосування карбаміду по листю з багатьох дослідів, що продовжують проводити і сьогодні (рис. 1). 



Рис. 1 Порівняння контрольних ділянок порівняно з застосуванням карбаміду по листу.

 Також листове живлення карбамідом застосовується для лікування азотної недостатності у рослинах. Застосування карбаміду задля лікування дефіциту азоту у листі здійснюється в основному на основі візуального огляду листя на предмет симптомів або тестів рослинних тканин за допомогою експрес-тестів. Отже, правильна діагностика дефіциту живильних речовин є основою для успішного здобрення листя. Крім того, є ще кілька вимог до успішного проведення обприскування. Поглинання листям поживних речовин вимагає більш високого індексу площі листя для поглинання застосовуваного поживного розчину в достатній кількості, можливо, необхідно мати більше одного застосування залежно від вираженості дефіциту поживних речовин. Концентрація розчину та денна температура повинні бути оптимальними, щоб уникнути спалювання листя, а джерело добрив має бути добре розчиненим у воді, для більшої ефективності. Робота по листу може доповнювати внесенням добрив у ґрунт. Якщо розчин для обробки листя змішується з гербіцидами, інсектицидами або фунгіцидами, вірогідність відповіді на продуктивність може бути збільшена і вартість застосування може бути зменшена, але слід уважно читати інструкції щодо сумісності препаратів, щоб уникнути фітотоксичності.

 Листя можуть поглинати неорганічні та органічні джерела азоту. Невеликі пори в межах листяних кутикул можуть поглинати карбамід, амоній і селітрат. Ці пори облицьовані негативно зарядженими молекулами. Тому поглинання катіонів (таких як амоній) відбувається швидше, ніж аніонів (таких як нітрат). [6, 9] Поглинання невеликих, незаряджених молекул, як карбамід, проходить швидко. Сечовина зазвичай використовується для листяного запліднення через його незаряджену, високу розчинність і швидко і ефективно всмоктується листям. Після того, як сечовина всмоктується, вона перетворюється на аміак та діоксид вуглецю: хімічну речовину, що називається уреазою, що зустрічається в листі багатьох рослин. [10] Активно зростаючі тканини містять більше активності уреази, ніж старіючі (вмираючі) тканини. 

 На поглинання листям сечовини впливають зовнішні чинники, такі як температура та вологість. Висока поверхнева вологість, а потім висихання при застосуванні сечовини може призвести до втрат азоту при випаровуванні аміаку. Ефективність застосування може бути зменшена через стікання розчину з поверхні листя, дощ та зрошення, та занадто швидкого висихання розпилювальних розчинів на листя, що відбувається через невідповідність навколишньої температури та вітер. Виробники рекомендують уникати застосування розчину карбаміду під час високої вологості або високих температур. Також закордоном інколи додають до розчину силіконові поверхнево-активні та інші речовини, такі як агротен. Важливо також контролювати концентрацію та однорідність розчину, щоб він не став токсичним для рослини та не залишив опіків, або не спалив зовсім рослину. 

 Зважаючи на ситуацію з ринком добрив (ціна, наявність, країна-виробник, відсутність гарантій) не кожне підприємство погодиться на впровадження дослідів. Треба розуміти, що реальні та достовірні досліди можуть повинні проводитись та проходити апробацію обов’язково у полях, через те, що в полі свій власний мікроклімат, власні особливості накопичення вологи, вітер (провітрювання, вивітрювання, видування), відмінна температура та інше. А також кожне поле має різний механічний склад ґрунту, кількість гумусу, кількість мікро- та макро-елементів. Хоча це не є правилом і одне поле може поділятись за цими показниками, тому інколи не вдається повторити отримані результати на більших площах.

 Досліджувалось таке мінеральне добриво як карбамід, його вплив на кукурудзу при листовому розпилені у вигляді водного розчину в умовах виробництва на підприємстві ТОВ «ГРІНАГРОТЕХ» у період 2016-2017 років. Дослідні майданчики розміром 1 га розміщались на полях з посівами кукурудзи та оброблювались автоматизованим широкозахватним оприскувачем. Спостереження проводилось на постійних майданчиках розміром 1 м2. 

Для спостереженням за впливом карбаміду на ріст та розвиток рослин було проведено відповідно до «Методики держсортовипробування сільськогосподарських культур». Висоту рослин вимірювали рейкою на несуміжних ділянках. Забарвлення за допомогою експрес тестів на вміст азоту у рослинах. Розрахунок біологічної врожайності проводили за методикою Н.А.Майсуряна.

 Основним завдання було проаналізувати як відображається застосування карбаміду на рослині і зробити висновки про доцільність використання водного розчину карбаміду на стадії 4-6 листків кукурудзи. 

 Досліди з застосування карбаміду, як позакореневому живленню, у посівах кукурудзи проводилися неподалік м. Щастя Луганської області на площі 100 гектарів одним масивом протягом двох років. Для об’єктивності надання результатів досліджень до уваги не беруться ділянки обсівів, зона 10 метрів поблизу захисних лісосмуг та доріг. Було обрано поля з приблизно однорідною структурою, однаковим механічним складом по периметру полів. Контрольні ділянки розміщались на тих самих полях у рівнозначних умовах.

 Карбамід застосовувався у вигляді водного розчину на стадії 4 листків у розмірі 10 кг/га. За даними університету Арканзасу США у період 4-6 листків кукурудза максимально сприйнятлива до листових обробок та поглинання азоту через лист, але максимальне споживання азоту рослиною припадає на період виходу суцвіття (волоті). Саме тому було обрано саме період 4 листків. 

 Порівняно з контрольними ділянками через декілька днів забарвлення кукурудзи на обробленій території стало більш темним та інтенсивним. Цей ефект спостерігався протягом періоду активного росту. Рослини на обробленій частині поля розвивались більш інтенсивно: мали ширший лист та були вище. При зборі врожаю була відмічена прибавка врожайності на 2 ц/га, що у перерахунку у грошовий коефіцієнт дорівнює прибутку 490грн/га (за умови прибутковості вирощування кукурудзи на конкретних полях, як додатковий прибуток).

 На другий рік досліджень до водного розчину карбаміду було додано гумісол у розрахунку 0,5 л/га. Результати дослідження повторились незважаючи на більш жорсткі погодні умови. Через те, що погодні умови склались дуже жорсткими, повітряна засуха припала на цвітіння кукурудзи, що ускладнило запліднення та призвело до кручіння листя та висихання рослин, а річний рівень опадів склав 400мм/рік, що є недостатнім, а отже отримана прибавка врожаю не змогла перевищити затрати на її вирощування. 

 Дослідники у інших кліматичних зонах М. Дуд¬ка та В. Черчель також відмічають приріст кукурудзи за біометричними параметрами на 2,3-5,2% та подовження міжфазних періодів на 1-3 дні. [4]

 За результатами дослідження було проведено аналіз та зроблено висновок про доцільність застосування водного розчину карбаміду для обробки посівів кукурудзи на ранніх стадіях. Адже це підтверджується біометричними, фізичними показниками, що спостерігаються дослідниками та прирістом врожайності, а отже і прирістом прибутку, але тільки за умови, що кукурудза може вирощуватися за конкретних польових умов і не є збитковою. 



1.https://en.wikipedia.org/wiki/Urea (last access 11.12.2018) 

2. https://www.researchgate.net/post/UREA_foliar_spraying_Are_there_trials_with_significant_positive_effects_for_better_crop_yields_or_high_agronomic_values (last access 03.19.2016)

3. http://www.agroliquid.com/crops/corn/foliar-applications-on-corn/ (last access 04.03.2016) 

4. https://propozitsiya.com/ua/pozakoreneve-pidzhivlennya-neobhidnist-chi-alternativa (last access 05.30.2017) 

5. http://www.agrotimes.net/journals/article/udobrennya-kukurudzi-na-chasi-ekonomiya (last access 11.06.2018) 

6.Науково-методичні рекомендації з оптимізації мінерального живлення сільськогосподарських культур та стратегії удобрення / [ Городній М.М., Бондар О.І., Бикін А.В. та ін.]; За  ред. Городнього М.М. – К.: ТОВ „Алефа”, 2004. – 140 с. 

7. Мосолов И.В.Урожай кукурузы в зависимости от азотно-калийного питания / И.В. Мосолов, Е.С. Чернова // Агрохимия. – 2006. – №5. – С. 37–39. 

8. Господаренко Г.М. Основи інтегрованого застосування добрив / Г.М. Господаренко. – К.: ЗАТ ”Нічлава”, 2002. – 344 с. 

9. Агрохімічний аналіз грунту, рослин і добрив на лабораторно-практичних заняттях з агрохімічної хімії [Карасюк І.М., Геркіял О.М., Недвига М.В., та ін.]; За ред. І.М. Карасюка, – К., ЗАТ ”Нічлава”, 2001.–192 с. 

10. Конспект лекційних та лабораторно-практичних занять з дисципліни “Рослинництво: традиційні, інтегровані та екологічні методи”, лектор: Новохацький М.Л.