Лященя Мирослава Олександрівна

здобувач вищої освіти

Рівненський державний гуманітарний університет

Україна

Рівне

 

Озимчук О. Б.

Кандидат історичних наук, доцент

Рівненський державний гуманітарний університет

Україна

Рівне

 

 Анотація. У даній статті висвітлені основні напрями внутрішніх державних перетворень Ізабелли І Кастильської та основні напрями її зовнішньої політики. Автор детально розкрив передумови приходу до влади Ізабелли. Досліджені умови шлюбної унії з королем Арагонським Фердинандом. Найважливішим політичним здобутком Ізабелли та Фердинанда вважається завершення Реконкісти – падіння Гранадського халіфату та звільнення Піренейського півострову від влади маврів.

В статті розкрито феномен діархії – багаторічний розподіл владних повноважень між Ізабеллою Кастильською та Фердинандом. Особливу увагу автор статті приділив зовнішній політиці Ізабелли. Зокрема, спорядження експедиції Христофора Колумба, з метою відкриття нових земель, ініціювання династичних шлюбів з австрійською династією Габсбургів. Автор акцентує увагу на внески Ізабелли Кастильської в загальноєвропейську історію, зокрема, її зносини з провідними європейськими країнами, переділ сфер впливу у світі між Іспанією, Португалією, Італією, Францією, Англією.

 Ключові слова: діархія, унія, кортеси, Реконкіста, халіфат, маври.

 

 Іншого такого політичного діяча в Європі, як Ізабелла Кастильська, за твердженням багатьох істориків, мабуть, не було. Народжена на щаблях трону, вона дуже рано осиротіла, відкинула шлюбні пропозиції всіх європейських дворів і сама обрала собі чоловіка-однодумця, з однаковою витонченістю носила і парадні сукні, і військові обладунки, королева Кастилії і Арагона Ізабелла – унікальна. В її правління була встановлена практично абсолютна монархія, з'явилася свята інквізиція, впала Гранада – останній оплот мусульман на Іберійському півострові і тим самим завершилася, нарешті, Реконкіста, а євреї і маври були вигнані з Іспанії, Колумб отримав високе заступництво і відкрив Америку.

 Яскравим представником іспанської історіографії, що досліджував постать Ізабелли Кастильської, є Альтаміра-і-Кревеа Р., який написав фундаментальну працю «Історія Середньовічної Іспанії». В ній він багато уваги приділяє, як постаті Ізабелли І Кастильської, так і її реформам. В 1913 році російський дослідник Крачковський І.Ю. опублікував фундаментальне дослідження «Арабская культура в Испании», в якій розкрив вплив арабської культури на іспанський народ та основні етапи Реконкісти.

 Досить багато радянських вчених у своїх працях торкалися постаті Ізабелли І Кастильської, такі як Варьяш О.І., Ведюшкин В.А., Гутинова Е.В., Денисенко Н.П., Ладеро Кесада М.А., Литаврина Е.Е., Норден А. та ін. Проте, слід зазначити, що радянські історики намагалися акцентувати увагу на буцімто негативних сторонах політики Ізабелли Кастильської – найперше – співпраця з церквою та інквізицією, розкриваючи хибні сторони абсолютизму.

 У сучасній українській історіографії питання міжнародної політики Іспанії в зазначений період досліджувалося такими вітчизняними науковцями, як Б.М.Гончар, О.Б.Дьомін, В.О.Дятлов, А.І. Кудряченко, С.В.Віднянський, Н.Г.Подаляк, М.В.Кірсенко, М.С.Бур‘ян, С.С.Троян, В.В.Ададуров, О.П.Машевський, С.В.Пронь, О.І.Сич, С.І.Лиман, Т.В.Чухліб, Ю.О. Каганов та інші.

 Метою статті є розкриття на основі аналізу історичних джерел постаті Ізабелли І Кастильської, її вкладу у розвиток внутрішньої та зовнішньої політики країни. Досягнення поставленої мети обумовило наступний перелік завдань дослідження:

• дослідити передумови створення «діархії» з королем Фердинандом;
• з’ясувати основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики Ізабелли І Кастильської та Фердинанда;

 Об’єктом дослідження є історія іспанських земель середини XV – першої половини XVI ст.

 Предметом дослідження є історична постать Ізабелли І Кастильської, як основного рушія визволення іспанських земель від завойовників та системи внутрішніх перетворень в королівстві.

 Ізабелла народилася 22 квітня 1451 року в родині Хуана ІІ, короля Кастилії і португальської інфанти Ізабелли Бежа. У той час територія Іспанії була розрізненою – складалася з незалежних королівств, причому, якщо Кастилія і Арагон були християнськими державами, то сусідня Гранада належала мусульманам – маврам. Ізабелла виховувалась в атмосфері ненависті до іновірців. Мабуть, ще з дитинства вона мріяла про те, щоб їх вигнати з Іспанії.

 Перші роки її життя пройшли в Аревало, біля матері, яка на той час була віддалена від двору за наказом Енріке ІV, сина Хуана ІІ від першого шлюбу з Марією Арагонською. В чотири роки Ізабелла втратила батька. Після його смерті королем Кастилії став Енріке ІV, який в історії отримав прізвисько «Безсилий» через власну неспроможність дати потомство в шлюбі з Бланкою Арагонською. Однак одружившись вдруге на Жуані Португальській, король все-таки надіявся на спадкоємців. Незабаром Жуана народила йому дочку. Багато хроністів розповідають про подружні зради Жуани і сумніваються в батьківстві Енріке ІV. Даний факт спровокував питання про престолонаслідування. Каталонська знать примусила Енріке ІV назвати наслідником престолу молодшого брата Альфонсо. Король згодився, думаючи, що Альфонсо одружиться на його дочці Хуані Бельтранехе. Проте, кортеси, взявши під жорсткий контроль Альфонсо проголосили його наступником престолу, тим самим, вступили в боротьбу з королем Енріке ІV. Уся Кастилія розділилася на два табори: північні провінції були за Енріке, південні за Альфонсо. Через рік, у віці 14 років Альфонсо помер і надії кастильської знаті перейшли до Ізабелли. Енріке усіляко зволікав з визнанням Ізабелли, як спадкоємиці престолу, проте, Ізабелла все ж змогла схилити його на свій бік [5, ст. 150].

 Врешті – решт, в Торосі 1468 року між Енріке та кортесами була підписана угода, за якою наступницею престолу визнавалася Ізабелла. За угодою, король брав на себе зобов'язання не примушувати її не брати шлюб без згоди брата. Дитинство Ізабелли проходило далеко від королівського двору, а тому була вихована в дусі шляхетності. Тогочасні історики відзначають, що вона була розумною і граціозною. Багато високоповажних вельмож та представників королівських європейських дворів шукали її прихильності, проте Ізабелла обрала наслідника арагонського престолу Фердинанда [6, ст. 435].

 Шлюб між Ізабеллою та Фердинандом було укладено 19 жовтня 1469 року. Вінчання було таємним, оскільки, Енріке був противником даного шлюбу. Свита нареченого прибула до Кастилії переодягнувшись купцями. Крім того, оскільки наречені були кузенами, то слід було звернутись за дозволом до Папи Римського. Необхідний папський дозвіл було сфабриковано і отримано «заднім» числом. Фердинанд, за шлюбною угодою, незважаючи, що він наслідник арагонського престолу був змушений жити в Кастилії і виконувати закони цього королівства. Крім того, на нього покладався обов'язок нічого не вирішувати без згоди Ізабелли. Фактично Фердинанд ставав принцем-консортом при майбутній королеві.

 Дізнавшись про одруження сестри Енріке ІV оголошує про позбавлення Ізабелли права престолонаслідування та передачу даного привілею своїй дочці Хуані. Ізабелла та Фердинанд змушені утікати в Медину Ріосеко під захист адмірала Енрікеса, одного з наймогутніших грандів Кастилії, родича Ізабелли. В 1470 році в Ізабелли народжується дочка, яку вона називає своїм іменем, а 1471 році Папа Римський Сикст ІV визнає шлюб Фердинанда та Ізабелли дійсним. Саме від цієї події спостерігається наростання в Іспанії прихильників Ізабелли. Наприклад, баски визнали Ізабеллу законною спадкоємицею престолу після того як вона пообіцяла їм привілеї риболовлі в Біскайській затоці. Рим та Бургундія в той момент також визнають законним право Ізабелли на престолонаслідування. В Кастилії впливова сім'я Мендоса оголосила про підтримку Ізабелли та Фердинанда [4, ст. 243].

 В 1473 році Ізабелла та Енріке зустрілися в Сеговії і офіційно примирились. 11 грудня 1474 року Енріке ІV заспокоївся, а 13 грудня того ж року Ізабелла проголошує себе королевою Кастилії та Леону, згідно з домовленостями в Торо.

 В січні 1475 року в Сеговії підписуються угода, в якій вказано розмежування владних повноважень між подружжям. Ізабелла – «королева та володарка Кастилії», а її чоловік отримує титул короля Кастилії. За відсутності Ізабелли Фердинанд має право приймати рішення як повновладний король. При цьому було установлено, що управління королівством належить виключно Ізабеллі, а Фердинанд є її уповноваженою особою. Проте, акти про призначення на посади, проголошення судових вироків здійснюються від імені обох членів подружжя, їх імена чеканяться на монетах, але казна і військо Кастилії та Леону повинні знаходитись у підпорядкуванні Ізабелли.

 Не дивлячись на дану угоду Кастилія та Арагон зберігали свою автономію: їх інститути влади, інші соціальні та економічні структури лишалися роздільними. В Кастилії та Арагоні навіть розмовляли на різних мовах. В 1478 році в Севільї Ізабелла народила сина Хуана. Після свого визнання на батьківщині вона все ж зустріла спротив з боку Португалії.

 В лютому 1479 року кастильські війська розбили португальців в битві біля Альбери, після чого у вересні того ж року за умовами миру в Альк'якобасе були визнані права Ізабелли на португальську корону. В 1479 році в результаті смерті батька Фердинанд стає повновладним королем, а Ізабелла – королевою Арагону. З цього моменту обидві корони об'єднались в подвійну монархію – діархію. В Католицьких королів з'являється можливість повести наступ проти останнього оплоту мусульманства в Іспанії – Гранади. З 1480 року Арагон та Кастилія розпочали успішну війну проти маврів. Цілі, яку поставила собі Ізабелла ще в дитинстві було досягнуто: 2 січня 1492 року маври здали Гранаду, а переможці – Ізабелла та Фердинанд урочисто переїхали в розкішну резиденцію Альгамбри [1].

 В 1497 році у віці 19 років помирає син Ізабелли та Фердинанда – Хуан. Після чого Ізабелла вдягнула на себе чернечий одяг. Саме після цієї події Ізабелла знищує релігійну багатоманітність Іспанії та перетворює своє королівство в католицьке. В 1480 році Католицькі королі відновлюють інквізицію. Того ж року вона підписує едикт, за яким усе некатолицьке населення Іспанії мало покинути її межі. Особливому гонінню були піддані євреї – християни: були відновлені старі закони, згідно з якими нехрещених євреїв зобов'язували носити на одязі особливий знак, який відрізняв їх від решти населення. Євреї повинні були жити в окремих кварталах і повертатись до півночі додому, їм заборонялося займатись професіями медика, хірурга, купця, цирульника, власника кабака.

 2 січня 1481 року був підписаний перший акт, що наказував маркізу Кадіса, графу Аркосі, герцогам маркізам, рицарям, грандам Іспанії схопити євреїв та в двохнедільний строк накласти секвестр на їх майно. Хто не виконає це розпорядження того відлучити від церкви.

 Таким чином, саме за правління цієї королеви Іспанія стала монолітною католицькою країною на багато століть уперед.

 Ще одною значимою подією за часів правління Ізабелли стало спорядження експедиції Христофора Колумба. Довгі роки Колумб намагався реалізувати свій грандіозний план: довести, що Земля не плаский диск, а куля, а, значить, можна знайти інший шлях до Індії. Мандрівник звертався до всіх монарших дворів Європи в пошуку коштів на експедицію, однак європейські монархи не хотіли витрачати гроші на досить сумнівну подорож. Вперше Колумб звернувся до Ізабелли Кастильської в 1485 році, але в той час йшла війна з маврами і королева попросила перенести дану розмову на пізніші терміни. Вдруге Колумб звернувся до Ізабелли після перемоги над Гранадою. Цікавим є той факт, що Фердинанд відмовився фінансувати експедицію до Індії, а Ізабелла повіривши аргументам Х. Колумба, заклала в ломбард свої родинні дорогоцінності та на ці кошти спорядила експедицію. З серпня 1492 року Колумб на трьох судах з екіпажем 90 чоловік вирушив в плавання [2, ст. 600].

 Відомо те, що великий мореплавець замість Індії відкрив Америку і повернувся до Іспанії без обіцяних коштовностей. Проте, його розповіді про нові землі настільки вразили уяву Ізабелли, що вона погодилася організувати ще три мандрівки до нових земель, розділивши таким чином славу великого мандрівника. Під час наступних подорожей на острові Еспаньйола мандрівник заснував першу колонію європейців і назвав її «Ізабелла» - в честь королеви, яка допомогла йому реалізувати свою мрію.

 В останні роки життя Ізабелла тяжко хворіла, однак ніколи не залишала державні справи сама заслуховувала доповіді підлеглих та підписувала укази. Померла Ізабелла 26 листопада 1504 року в Медині-дель-Кампо і була похована в королівському соборі Гранади [3, ст. 241].

 Таким чином, за правління Ізабелли Кастильської здійснюється остаточне об'єднання в одну державу Кастилії, Арагону, Наварри. До того часу Кастилія, лишаючись одинокою, не відігравала жодної ролі на європейській політичній арені, але об'єднавшись з Арагоном, відразу стала активною учасницею у всіх перипетіях політичної боротьби на італійському півострові. На правах могутньої держави в XVI столітті Іспанія виходить на політичну арену не лише Європи, а світу. Це сталось в той час, коли більшість держав тільки намагались відживати феодалізм.

 

Список використаних джерел

1. Льоренте Х.А. Критическая история испанской инквизиции / Х. А. Льоренте. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://krotov.info/history/16/liorente/lior_11.html#1.

2. Маріана Х. де. Загальна історія Іспанії. / Х. де Маріана.: пер. с фр. А. Д. Голостенова. – СПб.: Альфарет, 2016. – 676 с.

3. Альтаміра-і-Кревеа Р. Історія Середньовічної Іспанії / Р. Альтаміра-і-Кревеа. – К., 2003. – 345 с.

4. Девіс Н. Історія Європи. / Норман Девіс. - К., 2004. – 476 с.

5. Кучумов В.А. Кортесы Арагона и Каталонии: генезис и специфіка / В. А. Кучумов // Проблемы испанской истории. – 1992. – С. 146 — 159.

6. Пискорский В.К. История Испании и Португалии. / В. К. Пикорский – СПб., 1902. – 658 с.