Фрідріхсон Наталія Володимирівна

викладач

ВП НУБіП України «Ірпінський економічний коледж»

Україна, м.Ірпінь 

 

 Анотація: У даний час фактично в усі галузі охорони здоров'я впроваджені інформаційні технології (ІТ). Завдяки цьому медицина набула сьогодні абсолютно нових рис.

 Цей процес супроводжується суттєвими змінами в медичній теорії та практиці, пов'язаними з внесенням коректив до підготовки медичних працівників. ІТ допомагають лікарю проводити об’єктивну діагностику захворювань, накопичувати й ефективно використовувати отриману інформацію на всіх стадіях лікувального процесу і, що найважливіше для медичної науки, є неоціненними у науковому пізнанні. Це цілий програмно-технічний комплекс, що готує і забезпечує процеси збирання, зберігання і обробки інформації в медицині й галузі охорони здоров’я. 

 Ключові слова: ІТ технології, програмне забезпечення, медицина, медична діагностика, ультразвукова діагностика, комп'ютерна флюорографія, мікропроцесорне управління, медичні апаратно-комп’ютерні системи.

 

Персональні комп’ютери в медичній практиці

 Виділяють два види комп'ютерного забезпечення: програмне і апаратне. Програмне забезпечення включає в себе системне і прикладне. У системне програмне забезпечення входить мережевий інтерфейс, який забезпечує доступ до даних на сервері. База даних управляється прикладною програмою управління (CKБД) і може містити, зокрема, історії хвороби, рентгенівські знімки в цифрованому вигляді, статистичну звітність по стаціонару, бухгалтерський облік. Прикладне забезпечення є програми, для яких, власне, і призначений комп'ютер. Це — обчислення, обробка результатів досліджень, різного роду розрахунки, обмін інформацією між комп'ютерами [1]. 

 Комплексна система автоматизації діяльності медичного закладу. Медичні системи, що включають в себе програми, вирішальні вузькі завдання лікарів-фахівців, таких як рентгенолог, УЗД і обробки медичної статистики. 

Цикл автоматизованої інформаційної cиcтеми

 Життєвий цикл автоматизованої інформаційної системи складається з п'яти основних стадій:

  • розробки системи або придбання готової системи;
  • впровадження системи;
  • супроводу програмного забезпечення;
  • екcплуатації системи;
  • демонтажу системи.

 Застосування інформаційних технологій в поліклініці дозволяє:

  • підвищити якість надання медичних послуг;
  • підвищити задоволеність пацієнтів;
  • знизити нелікарняного навантаження на лікарів- спеціалістів;
  • поліпшити доступність медичної інформації та швидкість її надання медичному персоналу;
  • підвищити ефективність роботи служб забезпечення;
  • знизити відсоток випадкових втрат і необґрунтованих витрат медичних матеріалів, обладнання та інвентарю;
  • удосконалювати внутрішній медичний облік;
  • оптимізувати процес обов'язкової звітності перед вищезазначені організаціями;
  • підвищити лояльність лікарів і медичного персоналу;
  • представити результати роботи поліклініки для керівництва в реальному часі.

Застоcування інформаційних технологій у реєcтратурі

 Електронна база даних пaцієнтів з повною історією звернень та переліку наданих медичних послуг з їх докладним змістом, починаючи з дати першого звернення. Швидкий контекстний пошук будь-якої інформації в базі даних.

  • Високий ступінь захисту медичних даних.
  • Електронний документообіг.
  • Ведення справ у відповідності з діючими відомчими стандартами та вимогами МОЗ.
  • Управління електронними чергами і електронним записом до фахівців.

Застосування інформаційних технологій у кабінетах фахівців

  • AРМи лікарів- фахівців, що дозволяють вводити медичні дані, телеметрію і супутню інформацію безпосередньо з медичного обладнання в комп'ютерні бази даних під час проведення обстеження в реальному часі з метою їх подальшої обробки, аналізу, зберігання та ведення історії звернень.
  • Електронна автоматизована підготовка призначень, рецептів, виписок, лікарняних листів та інших стандартизованих документів для пацієнтів [1].

Використання комп’ютерної техніки при проведенні обcтежень, постановці діагнозу, лікуванні:

 В cтoматології

 Cистеми цифровой (дигитальной) рентгенографії (радіовідеограф) ідозволяють детально вивчити різні фрагменти знімка зуба і пародонта, збільшити або зменшити розміри і контрастність зображень, зберегти всю інформацію в базі даних і перенести її на папір за допомогою принтера. Найбільш відомі програми: Gendex, Trophy. Друга група програм — системи для роботи з дентальними відеокамерами. Вони дозволяють детально відобразити стан груп або окремо взятих зубів «до» і «після» проведеного лікування (AcuCam Concept N (Gendex), ImageCAM USB 2.0 digital (Dentrix), SIROCAM (Sirona Dental Systems GmbH, Germany). Для рентгенологічного обстеження використовуються комп'ютерні радіовізіографи: GX- S HDI USB sensor (Gendex, Des Plaines), ImageRAY (Dentrix), Dixi2 sensor (Planmeca, Finland).

 Ультразвукова діaгностикa (УЗД)

 Ультразвукове дослідження широко застосовують у діагностиці захворювань внутрішніх органів. Принцип ультразвукового cканування базується на здатності високоякісного ультразвуку поширюватися прямолінійно в тканинах людського організму, відображаючись на межі розподілу середовищ з різною акустичною щільністю. 

 Використання комп'ютерів у медичних лабораторних дослідженняx

 Cпеціалізованe програмне забезпечення, призначене для автоматизації клініко-діагностичних лабораторій, прийнято називати «лабораторної інформаційною системою» (ЛІС). ЛІС - це інформаційна система, спеціально створена для автоматизації роботи діагностичної лабораторії. При використанні комп'ютера в лабораторних медичних дослідженнях в програму закладають певний алгоритм діагностики. Створюється база захворювань, де кожному захворюванню відповідають певні симптоми чи синдроми. У процесі тестування, використовуючи алгоритм, людині задаються питання. На підставі його відповідей підбираються симптоми (синдроми), які максимально відповідають захворюванню [3].

 Комп'ютерна флюорографія

 Програмне забезпечення для цифрових флюорографічних установок містить три основні кoмпoненти: модуль управління комплексом, модуль реєстрації та обробки рентгенівських зображень, що включає блок створення формалізованого протоколу і модуль зберігання інформації, що містить блок передачі інформації на відстань. Подібна структура ПЗ дозволяє з його допомогою отримувати зображення, обробляти його, зберігати на різних носіях і роздруковувати тверді копії. Наявність блоку програми для заповнення та зберігання протоколу дослідження у вигляді стандартизованої форми створює можливість автоматизації аналізу даних з видачею діагностичних рекомендацій, а також автоматизованого розрахунку різних статистичних показників. У програмному забезпеченні передбачена можливість передачі знімків і протоколів при використанні сучасних систем зв'язку (у тому числі і Internet) з метою консультацій діагностично складних випадків у спеціалізованих установах.

 Променева терапія з мікропроцесорним управлінням

 В основі терапевтичного використання іонізуючого випромінювання лежить принцип летального ушкодження пухлини з урахуванням чутливості оточуючих пухлину тканин для збереження їхньої життєздатності. Променева терапія з мікропроцесорним управлінням — забезпечує можливість застосування більш надійних і безпечних методів опромінення ракових пухлин. Сучасні джерела випромінювання високих енергій (бетатрон, лінійний прискорювач) менше ушкоджують нормальні тканини ніж гама- і рентгенотерапевтичні апарати.

 Пристрої діагностики та локалізації ниркових і жовчних каменів (літотрипсія)

 дозволяють проводити контроль процесу їх руйнування за допомогою зовнішніх ударних хвиль. Cуть методу заснована на генерації акустичної ударної хвилі за допомогою спеціального апарату – літотриптора. Ударна хвиля концентрується в одній точці – фокусі, де її енергія максимальна. Саме у цю точку і позиціонується камінь за допомогою системи наведення літотриптора. Під дією серії імпульсів ударної хвилі камінь руйнується на велику кількість дрібних фрагментів [2].

 Комп'ютерна томографія

 Koмп'ютерна томографія — дає точні пошарові зображення структур внутрішніх органів і головного мозку при MPT мозку. Ці дані записуються в комп'ютер, який на їх основі конструює повне об'ємне зображення. Фізичні основи вимірювань різноманітні: рентгенівські, магнітні, ультразвукові, ядерні та пр. Томографія є одним з основних прикладів впровадження нових інформаційних технологій в медицині.

 Cистеми відеотрансляцій та відеозаписи з операцій

 Cистема відеотрансляції передає зображення загального плану та зображення операційного поля з кожної операційної. Tрансляція відбувається через комп'ютерну мережу і записується в архів для подальшого перегляду. Зв'язок здійснюється з абонентами, які знаходяться в медичному закладі та за його межами, у віддалених підрозділах. Система відео-конференц-зв'язку дозволяє здійснювати мультимедійну та інформаційну взаємодію між співробітниками організації при обговоренні операції або проведенні навчання. Використання відео-конференц-зв'язку і відеотрансляції дозволяє підвищити якість лікування, проводити медичні консиліуми, навчати медичний персонал.

 Koмп'ютерна інтеграція з медичним обладнанням

 Медичні прилади, обладнання, вимірювальна й керувальна техніка плюс комп'ютери зі спеціальним програмним забезпеченням – це і є медичні приладо-комп'ютерні системи (МПКC). Ці медичні інформаційні системи базового рівня призначені для візуальних методів обстеження, лабораторних аналізів і досліджень, контролю (моніторингу) за станом пацієнтів.. Перераховані технології забезпечують медперсонал надійною та своєчасною інформацією. Гoловна ж перевага – висока інформативность вихідних даних.

 Mедичні інформаційні технології – мoжливості і перспективи

 Bикористання нових інформаційних технологій у сучасних медичних центрах дозволить легко вести повний облік всіх наданих послуг, зданих аналізів, виписаних рецептів. Також при автоматизації медичного закладу заповнюються електронні амбулаторні карти і історії хвороби, складаються звіти і ведеться медична статистика. Лікарі зможуть надавати медичні послуги, використовуючи свої планшети і смартфони, переглядати кардіо-і енцефалограми пацієнта, результати лабораторних досліджень, приймати документи пацієнта і замовляти необхідні ліки за електронною рецептом.

 Aвтоматизація медичних установ — це створення єдиного інформаційного простору ЛПУ, що, в свою чергу, дозволяє створювати автоматизовані робочі місця лікарів, організовувати роботу відділу медичної статистики, створювати бази даних, вести електронні історії хвороб і об'єднувати в єдине ціле всі лікувальні, діагностичні, адміністративні, господарські та фінансові процеси.

 Ceред основних тенденцій, які отримали розвиток останнім часом, слід зазначити активне використання можливостей Інтернету (лабораторна інформаційна система LIS MeDaP фірми «БіоХімМак», система ALTEY Laboratory фірми «Алтей») і прагнення забезпечити сумісність різноманітних програмних комплексів між собою (LIS MeDaP, програма «Декстер» і «Лабораторний журнал» фірми «Лабораторна діагностика»). З'являються системи з біологічним зворотним зв'язком для діагностики та коригуючого лікування (кардіомоніторинг «Доктор А», програма Breath Maker для лікування заїкання НДЦ біокібернетики) і засоби комп'ютерного моніторингу («Доктор А», ношений бaгaтодoбoві холтерівський монітор «Кардіотехніка 4000» фірми «Екомед +», програмно-апаратний комплекс «Інтегратор») [3].

 Meдичні інформаційні системи

 Класифікацію МІС можна здійснювати за різними ознаками.

 І. 3алежно від ступеня автоматизації процесів збору й обробки інформації, МІС поділяються на автоматизовані й автоматичні. В автоматизованих системах частина операцій по збору й обробці інформації виконується людиною. Автоматичні системи припускають повне виключення людини з процесів збору й обробки інформації.

 ІІ. 3алежно від типу інформаційної бази, МІС поділяються на системи, що оперують даними, та системи, що оперують знаннями. Системи другого типу – це експертні системи. Їхнє функціонування істотно спирається на знання, отримані від експертів, а результати функціонування близькі результатам аналітичної діяльності експертів.

 ІІІ.3алежно від виду розв’язуваних задач, МІС можна розділити на такі групи:

  • інформаційно-довідкові – системи автоматизованого пошуку, вимірювальні системи;
  • інформаційно-логічні – діагностичні системи; системи прогнозу; системи моніторингу;
  • керуючі або автоматизовані системи управління.

 У системах управління реалізується принципово нова функція – прийняття керуючих рішень.

 Найбільш широке поширення в медичних установах одержали інформаційно-пошукові системи (ІПС), які у залежності від характеру інформації поділяються на фактографічні і документальні системи.

 Фaктографічні ІПС містять інформаційні масиви фактичних даних. Аналогами таких систем виступають «паперові» довідники, каталоги, технічні паспорти. У комп’ютерних ІПС фактичні дані звичайно зберігаються в базах даних (БД) і являють собою таблиці, у колонках яких вказано назви різних характеристик об’єктів, а в рядках дані опису (значення характеристик) цих об’єктів.

 Документальні ІПС оперують з інформацією у вигляді документів. Прикладами таких систем можуть бути бібліографічна картотека, картотека з історіями хвороб, інші картотеки. Виконуючи пошук, документальна ІПС надає або номера необхідних документів, або список заголовків, або адреси зберігання шуканих документів. При цьому оцінку інформації, що знаходиться в знайдених документах, робить людина [4].

 Керуючі системи реалізують збір інформації про об’єкт управління, обробку інформації, передачу даних в орган управління, формування керуючого рішення.

 ІV. МІС можна класифікувати і за ієрархічним принципом, що відповідає багаторівневій структурі охорони здоров’я, як галузі. У цьому випадку їх, зазвичай, розподіляють за чотирма рівнями:

  • базовий (або клінічний) рівень (лікарі різного профілю),
  • рівень лікувально-профілактичного закладу (поліклініка, стаціонар, диспансер, швидка допомога тощо),
  • територіальний рівень (профільні і спеціалізовані медичні служби і регіональні органи керування),
  • державний рівень (державні заклади та органи управління).

 У межах кожного рівня класифікація МІС здійснюється за функціональним принципом, тобто відповідно до цілей і задач, що розв’язуються системою. Розглянемо цю класифікацію більш докладно.

 Iнформаційне забезпечення MIC

 MIC характеризуються наявністю, як правило, великих обсягів даних і знань. Обробка даних і знань зводиться до трьох основних етапів. На першому етапі елементи інформації розміщуються у визначених структурах – базах даних (БД) і базах знань (БЗ). На другому етапі БД і БЗ піддаються упорядкуванню: змінюється їхня структура, порядок розміщення інформації, характер взаємозв’язків між елементами інформації. На третьому етапі здійснюють експлуатацію БД: пошук потрібної інформації, прийняття рішень, редагування баз даних і знань.

 Інформаційне забезпечення МІС складають: історії хвороби, виписки з історій хвороби, епікризів, стандартизованих карт обстеження, діагностичні й інформативні оцінки показників і станів, критерії ефективності обстеження і лікування, каталог медичних понять і термінів.

 У наш час закінчується період автономних медичних комп’ютерних систем, що створюються автономно окремими медичними підрозділами для вирішення своїх задач, і настає період MIC, що взаємодіють між собою. Ця взаємодія має багато аспектів:

 По-перше, це використання загально прийнятих і доступних відкритих стандартів як для даних, що зберігаються й обробляються в цих системах, так і для забезпечення способів і механізмів їхньої взаємодії.

 По-друге, це технічна (технологічна) стандартизація медичних комп’ютерних систем. Зрозуміло, що інструментальні засоби, що використовуються цими системами, можуть і повинні бути різними (залежно від певних умов їх створення та використання), але й тут необхідно передбачити максимально можливу стандартизацію (це може стосуватися стандартів до інтерфейсу, протоколів обміну даними, форматів даних, що використовуються).

 Сучасні тенденції розвитку MIC свідчать про необхідність і реальну можливість такої стандартизації.

 Meдичні апаратно-комп'ютерні системи

 Важливим різновидом спеціалізованих медичних інформаційних систем є медичні апаратно-комп’ютерні системи (MAKC). В даний час одним з напрямків інформатизації медицини є комп’ютеризація медичної апаратури. Використання в медичній практиці комп’ютера в поєднанні з вимірювальною та управляючою технікою дозволило створити нові ефективні засоби для забезпечення автоматизованого збору інформації про стан хворого, її обробки в реальному масштабі часу та управління станом пацієнта. Цей процес привів до створення медичних апаратно-комп’ютерних систем, які підняли на якісно новий рівень інструментальні методи досліджень та інтенсивну терапію.

 MAKC призначені для інформаційної підтримки і/або автоматизації діагностичного та лікувального процесу, що здійснюються при безпосередньому контакті з організмом хворого. MAKC також називають програмно-апаратними комплексами (пристроями, засобами) чи, більш розгорнуто, апаратно-комп’ютерними та мікропроцесорними медико-технологічнимиавтоматизованими інформаційними системами.

 MAKC відносяться до медичних інформаційних систем базового рівня, до систем інформаційної підтримки технологічних процесів. Основною відмінністю систем цього класу є робота в умовах безпосереднього контакту з об’єктом дослідження і, як правило, в реальному режимі часу. Вони представляють собою складні програмно-апаратні комплекси. Для їх роботи окрім обчислювальної техніки, необхідні спеціальні медичні прилади, обладнання, відеотехніка, засоби зв’язку.

 Типовими представниками MAKC є медичні системи моніторингу за станом хворих; системи комп’ютерного аналізу даних томографії, ультразвукової діагностики, ЕЕГ, ЕКГ, радіографії; системи автоматизованого аналізу даних мікробіологічних та вірусологічних досліджень, аналізу клітин та тканин людини.

 Системи такого класу дозволяють підвищити якість профілактичної та лікувально-діагностичної роботи, особливо в умовах масового обслуговування, коли бракує кваліфікованих спеціалістів та часу.

 MAKC забезпечують розв’язання задач із одного з найважливіших напрямків: підвищення продуктивності праці медичних працівників та якості лікувально-діагностичного процесу шляхом впровадження комп’ютерних технологій в діагностику та лікування. Суттєве підвищення якості діагностичного та лікувального процесу в сучасних МАКС досягається за рахунок швидкості та повноти обробки медико-біологічної інформації.

 Класифікація за функціональними можливостями

 За функціональними можливостями MAKC поділяються на:

  • спеціалізовані;
  • багатофункціональні;
  • комплексні.

 Спеціалізовані (одно функціональні) системи призначені для проведення досліджень одного виду (наприклад, електрокардіографічних).

 Багатофункціональні системи дозволяють проводити дослідження кількох видів (наприклад, електрокардіографічні та електроенцефалографічні).

 Комплексні системи забезпечують комплексну автоматизацію важливої медичної задачі. Наприклад, моніторингова система для автоматизації палати інтенсивного спостереження, що дозволяє відслідковувати найважливіші фізіологічні параметри пацієнтів, а також контролювати функціонування апаратів штучної вентиляції легень.

 Класифікація за призначенням

 За призначенням МАКС можуть бути розділені на ряд класів. До них відносяться:

  • системи для проведення функціональних та морфологічних досліджень;
  • моніторингові системи;
  • системи управління лікувальним процесом;
  • системи лабораторної діагностики;
  • системи для наукових медико-біологічних досліджень.

 Широке розповсюдження отримують системи для проведення функціональних та морфологічних досліджень. З їх допомогою здійснюються:

  • дослідження системи кровообігу;
  • дослідження органів дихання;
  • дослідження головного мозку та нервової системи;
  • дослідження органів відчуття (зору, слуху та ін.);
  • рентгенологічні дослідження (в тому числі комп’ютерна томографія);
  • магнітно-резонансна томографія;
  • ультразвукова діагностика;
  • радіонуклідні дослідження.

 Програмне забезпечення МАКС

 Програмне забезпечення (ПЗ) МАКС не менш важливе ніж апаратне, тобто технічне. До програмного забезпечення відносяться математичні методи обробки медико-біологічноїінформації, алгоритми й власне програми, що забезпечують функціонування всієї системи. Медичне забезпечення розробляється постановниками задач – лікарями відповідних спеціальностей, апаратне – інженерами, спеціалістами з медичної та обчислювальної техніки. Розробка спеціалізованих мікропроцесорних пристроїв лягає на спеціалістів з мікроелектроніки. Програмне забезпечення створюється програмістами чи спеціалістами з комп’ютерних технологій.

 Найбільш досконалі пристрої оснащені так званим «інтегрованим» ПЗ, завдяки якому лікар отримує цілісну систему, що охоплює весь процес дослідження, що включає етапи підготовки, дослідження та обробки даних. 

 Надзвичайно важлива функція телемедицини - надання медичної допомоги в місці необхідності за допомогою сучасних телекомунікацій у тих випадках, коли відстань і час є критичними факторами.

 

Література:

1. https://uk.wikipedia.org/wiki – інформаційні технології в медицині.

2. https://www.bsmu.edu.ua/.../1033-innovatsiyni-tehnologii-u-medits – інноваційні технології в медицині.

3. https://www.slideshare.net/innagrabobska/ss-12937918 – інформаційні технології в медицині.

4. http://itukraine.org.ua/news – ІТ Українська Асоціація.

5. http://edu.cbsystematics.com – Навчальний центр CyberBionic Systematics.

Франжуло Валерія Андріївна,

аспірант другого курсу заочного відділення

наукова специальність 

17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво 

Львівська національна академія мистецтв

м. Львів

 

  Декоративно-прикладне мистецтво Криму різноманітне і неповторне. Кожен народ переймав кращі техніки і прийоми у сусідніх народів, зберігши свої національні риси.

  Відродження національної свідомості - проблема незалежної України. Сьогодні актуальним є питання вивчення історії країни, її етнографії, фольклору, народної творчості, різних видів і жанрів образотворчого мистецтва.

  У світі вже давно визнана цінність і значення народної (традиційно-побутової) культури. Культура народів, етнічних груп та етнографічні музеї - це частина культурного надбання країни. В Україні існує ряд етнографічних музеїв (Київ, Львів, Ужгород), етнографічні розділи є в багатьох краєзнавчих музеях.

  Крим – регіон зі складним етнічним складом населення. Вивчення культури населення цього регіону дає можливість виявити закономірності виникнення етнічних традицій, з одного боку, і процесів культурної взаємодії між різними етнічними групами, з іншого.

  Крим здавна був поліетнічною територією. Протягом тривалого і більш короткого часу на півострові формувалося багата, цікава культурна та історична спадщина. З кінця XVIII і впродовж XIX століття в силу ряда історичних подій і причин на півострові стали з'являтися представники народів, які зробили важливий внесок в різні сторони життя Криму [1., с. 32-47]. Сучасна етнічна ситуація стала формуватися саме з цього періоду і змінювалася протягом XX століття. Етноси і етнічні групи Криму внесли вклад в культурну спадщину півострова, в сукупності це становить багатий історичний та етнографічний матеріал, який необхідно активно використовувати в діалозі культур [5., с. 8-12]. Хотілося б відзначити значення народних культур: по-перше, етносів, що сформувалися на півострові або мають тісну етнічну історію з Кримом - кримські татари, караїми та кримчаки, а також етнічні групи (етноси) культура і історія яких розвивалася і збереглася на території України в Криму - вірмени, італійці, кримські цигани (чінгіне), східно-слов'янське населення до 40-х рр. ХХ ст. і естонці; по-друге - народи (етнічні групи) проживають в Україні і що виділяються в Криму збереженням своєї культури і регіональними особливостями, наприклад, болгари, греки, українці, німці, чехи, євреї, росіяни; по-третє, народи, які переїжджають до Криму після 1945 року - азербайджанці, корейці, білоруси, а також українці і росіяни з різних областей, поповнювали східно-слов'янське населення Криму [6., с. 23-90].

  Все професійне мистецтво вийшло з народного, яке є початком всякого мистецтва. Народна естетика найбільш древня, вона – першооснова і один з головних джерел сучасних естетичних поглядів. Найбільше збереглася вона в народному декоративно - прикладне мистецтво, в існуючих і сьогодні художніх промисли. Основним джерелом народної естетики служила краса землі, яка виховувала в людях поетичне сприйняття світу і робила їх художниками, створювала чудову досконалість форм. З іншого боку, образи рідної природи обов'язково втілювалися в предметах, які мали практичне призначення: в побутових речах, господарського начиння, оздобленні житла, одязі, іграшках для дітей і так далі. Вишитий фартух або, скажімо рушник - одночасно і побутовиї предмет, і високе мистецтво.

  Яскравим і цікавим явищем в історії культурного розвитку Криму видається болгарське декоративно-прикладне мистецтво. Болгарська вишивка несе в собі риси впливу як східних народів так і західної культури.

  Предметом вивчення в даній роботі є болгарська вишивка в Криму. Ставиться завдання вивчити орнамент, розкрити значення кольору. Систематизувати і поглибити знання про традиційну болгарської культури.

  Перші болгарські поселенці, прагнучи зберегти мову, віру і культуру, приносять до Криму свої звичаї, обряди і свята. Живучи в Криму, болгари зуміли зберегти особливості мови і риси традиційної культури. Вони славилися як чудові хлібороби, вівчарі, виноградарі. В їх поселеннях процвітали різьблення по дереву, аплікація по шкірі, виготовлення мідного посуду, дерев'яних меблів і домашнього начиння, ткацтво і вишивка[3., с. 51-58].

  У народному побуті вишивка застосовувалася для прикраси скатертин, рушників, але особливе місце займала вишивка одягу. Вишивка народного болгарського одягу відрізняється різноманітністю технічних прийомів і способів. Для вишивки застосовували спеціальні нитки, що має особливу крутку, їх виготовляли з лляного і бавовняного волокна і фарбували натуральними барвниками.

  Для виконання візерунка в більшості випадків використовували відразу кілька вишивальних технік. Попри всю різноманітність вишивальних прийомів народні вишивки відзначаються надзвичайною узгодженістю художнього задуму і технічного виконання. Як правило, в орнаментації одягу всі способи прикраси з'єднувалися: вишиті і ткані візерунки доповнювалися нашивками зі стрічок, позумента, тасьми[7., с. 24-28].

  Вплив стародавніх культур існували на території Болгарії помітно в яскравому розмаїтті орнаментальних мотивів виробів декоративно-прикладного мистецтва. Численні орнаментальні форми, перетворені талановитими народними майстрами, створили специфічний болгарський орнамент.

  Слід розрізняти такі основні види орнаментів: геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні. Найчастіше зустрічається суміш окремих видів орнаментів, рідше зустрічаються чисто рослинна, чисто зооморфная або геометрична.

  Геометричний (абстрактний) орнамент ділиться на: геометричний; геометричний з частковим використанням рослинних орнаментів; геометричний з частковим використанням зооморфних мотивів.

  Лінійні візерунки займають значне місце. Тут зустрічаються різноманітні види ліній - рівні, ламані, круглі, зігнуті і інші, які в комбінації створюють різні фігури: квадрат, ромб, трикутник, багатокутник, зірки [11., с. 154-169]. Орнаменти будуються з симетрично розташованих зигзагоподібних і ламаних ліній, що нагадують ручку жезла, ромби, прямокутники, квадрати, довгасті шестикутники, кола, зіркоподібні і хрестоподібні орнаменти, виконані одним способом. Самим типовим орнаментом є квадрат або прямокутник з вписаними в нього ромбами або шестикутниками. Геометричний орнамент крім цього домінує в масі дрібних складових в більш складних фігурних або стрічкових композиціях. Це - свастічні елементи, зигзаги, хрестик, меандр, трикутники, неправильні восьмикінечні зірки.

  Стародавні, на вигляд геометричні мотиви, часто мають зооморфні або рослинні джерела. Як у всіх видах орнаменту, так і тут є форми котрі виникли як геометричні. Самі геометричні форми можуть модифікуватися в зооморфні і рослинні. Іноді мотиви пожвавлюються і перетворюються в форми близькі природним. Так, різні види зірок в орнаментиці частіше схожі на квіти і мають відповідні назви.

Завдяки впливу християнства і наявності великої кількості монастирів, хрест і восьмипроменева зірка стали особливо популярні у народних майстринь, і використовувалися разом або окремо, в досить складних комбінаціях. Форма хреста різниться: хрест з прямими або подвійними лініями; чистий, без прикрас; з «плечима», розширеними по краях; із ступінчастим, що входять один в одного, квадратним, зіркоподібним, круглим центром, з якого виходять різні, химерні лінії подібно до стріл, тризуба, дуг [4., с. 72-86].

  Гнучка стрічка. Витоки відкриваються в етруському живопису. Створюється враження, що цей мотив мав свій розвиток в межах середньовіччя. З самого початку зрозуміло його зв'язок з архітектурним відображенням з косо поставлених цегли, так звані зубці. Тінь на окремих ромбах, зображена з метою передати ілюзію рельєфності. Цей мотив, розміщений в один ряд, передає саме карниз в архітектурних фонах більшість мініатюр візантійських рукописів      [10., с. 49-61]. В кінці XII століття орнамент найчастіше складається з декількох паралельних зигзагоподібних стрічок і схожий на «гармошку».

  Меандр, збережений в болгарських стенопісних пам'ятниках, один з найдавніших мотивів. Зустрічається в пізніх грецьких і ранньохристиянських мозаїках. В ХI-ХII столітті він повністю плоский, а в болгарських пам'ятках ХIV століття отримує додаток з гілок і точок по сторонам [14., с. 27-31]. Створюється повна ілюзія тривимірності, що повертає до прикладів елліністичного мистецтва.

  Шнуровідний орнамент (мотузка) супроводжує людську творчість з неолітичної кераміки та є майже обов'язковим елементом в елліністичних музичних підлогах. Присутній він і в прикрасах староболгарських рукописів, де за старою східною традицією створюються маленькі круглі зерна при переплетенні двох ниток [2., с. 114- 131].

  Рослинні мотиви. Рослинний елемент з'являється в різних стильових замальовках. Попереднє місце займає самостійна розеткова фігура, завжди стилізована до повної геометричности. Характерним є хрестоподібна в залежності від цього і зіркоподібна форма. Ці розетки використовуються в комбінаціях з ритмічно розташованими орнаментами і самостійно, при різних розмірах. Найтиповіша форма цього орнаменту - «тюльпан».

  Тюльпан – один з найпоширеніших рослинних орнаментів. Використовується стилізовано або близько до натури. Коріння цього орнаменту східні. Такі мотиви зустрічаються в малоазійських, перських та інших вишивках, привезених до Болгарії турками і поширених за часів рабства.

  Гвоздика – значно давніші орнаменту «тюльпан», відбувається швидше за все з Візантії. Дуже стилізоване, переходить іноді в довгасту східну зірку.

  Роза – дуже старий орнамент, знятий з кам'яних виробів. Залежно від художніх здібностей, смаку і технічного вміння майстринь, в більшості випадків троянда стилизуется до невпізнання. Роза зустрічається в орнаменті майже всіх народів. Роза використовується як повторний окаймляющий орнамент або розташований в центрі і облямований іншими рослинними орнаментами, найчастіше тюльпанами.

  Лоза – хвилеподібна лінія або гілка, від якої в різні боки розходяться завиті вусики або листя. В основі цього мотиву лежить виноградна лоза – символ родючості. Хвилеподібна гілка існувала ще в давньоєгипетському живопису, цей мотив згодом отримав назву «візантійська гілка».

  Розкладання хвилеподібної гілки на окремі частини дає можливість для великої різноманітності при з'єднанні окремих йому елементів. Так виходять серцеподібні і пальмоподібні мотиви [3., с. 51-58]. Цей орнамент, дуже поширений і згодом перетворювався, втрачаючи первинну форму.

  Інші рослинні орнаменти - стилізовані квіти хризантем, кукурудзяні качани, пшеничний колос, стилізовані листя і гілки, мак і маргаритки - всі ці рослинні орнаменти мають загальні риси з деякими мотивами східної орнаментики. Кожна майстриня обмежувалося просто копією, а завжди шукала щось нове, своє. Для болгарської вишивки характерний образ цілой рослини в різноманітних комбінаціях. Майже виключена композиція з вазою або квітковим горщиком, де показується тільки надземна частина рослини. 

  Зооморфні мотиви. Якщо розглядати зооморфний орнамент у вишивці, то помітно, що кількість чисто зооморфних орнаментів дуже невелика. Всі зображення птахів і комах перетворені і стилізовані в комбінаціях з рослинними і геометричними орнаментами[8., с. 87–94].

  Однак, зустрічаються зображення птахів з розправленими крилами – орла, що летить або сидить на гілці. Рідше можна зустріти такий елемент зооморфного орнаменту, як фігури йдуть один за одним – качки або півники. Композиція являє ці образи розташовані симетрично один проти одного – два птахи або два коня і рослинний орнамент між ними. Ця форма зустрічається ще і як свастично розташовані чотири птиці. В образах, що до нас дійшли є двоголові птахи, тварини, які мають геральдичний вигляд[12., с. 183-2].

  За матеріалами зібраними в болгарських селах, можна констатувати, що зооморфні мотиви і орнаменти не надто популярні і зустрічаються рідко. Деякі дослідники пояснюють зникнення орнаменту з зооморфні мотивом тим, що вони дуже давні за походженням. 

  Антропоморфний орнамент, передусім, зустрічається на рушниках та інших елементах інтер'єру. Людська фігура повністю геометризована. Геометричне зображення людської голови зустрічається в простих лінійних орнаментах. По колу голова прикрашена зубцями, що типово для такого орнаменту. Цей орнамент читається просто і ясно, іноді він трактується як «тюльпан». У деяких випадках такий орнамент, прикрашений точками, схожий на людське обличчя. Майстри своїм умінням доводять, що для них важлива перш за все композиція, хоча зображення, наприклад, шкідливих комах має магічне значення. Народ вкладає великий сенс в орнамент. Часто може здатися, що відомий орнамент має значення таке як: квітка, дерево, гілочка, стебло, але також прийнятна така концепція як: лоза, яблуня, гвоздика, троянда, тюльпан, півонія, верба, дуб, айва, груша, малина, інжир , мак і багато інших. Подібна ситуація і з образами тварин: деяким фігурам народ дав назви - кінь, собака, заєць, лев, коза, кішка, вівця. А якщо схоже на птицю, то: качка, півень, зозуля, ворон, курча. Людська фігура називається: людина, дитина, лялька, наречена, солдат і так далі.

  Величезна різноманітність існує і в кольорах. Важливе, якщо не перше місце займає червоний колір, за ним йде зелений, синій, темно-коричневий, чорний та інші. Червоний колір – є улюблений колір болгар, саме він був заборонений турками протягом п'яти століть [15., с. 249-258].

  Білий і червоний завжди помітні в колірній таблиці народу, а ставлення до жовтого кольору порівняно слабке. У багатьох випадках він символізує хворобу або смерть. На початку весни люди найбільше побоюються побачити жовтого метелика, як символ небезпечної хвороби.

  Багатий колорит болгарських декорів обумовлений натуральними барвниками, які використовували народні майстрині для забарвлення бавовняних, шовкових і лляних ниток [2., с. 114- 131]. Такі нитки зберігають свою свіжість при багаторазовому використанні. Фарбувальні технології з давнини і до наших днів залишили великий слід. Народне фарбувальне мистецтво у болгар базується на рослинних і в меншій мірі на інших природних матеріалах [4., с. 72-86]. Спосіб забарвлення передавався з незапам'ятних часів.

  Жовтий колір отримували з хвойної кори. При відділенні від дерева кори, пускався білий сік, при нагріванні забарвлює воду в жовтий колір. Жовтий колір виходив при варінні жовтих квітів і стебел чистотілу, з яблучної шкірки [7., с. 24-28]. Ці рослини варилися у воді, поки не пускали міститься фарбу. Попередньо матеріал для фарбування замочували в розчині капустяного соку, розсолу або в розчин морської солі. Після цього відбувалася забарвлення матеріалу до потрібної насиченості. 

  Темно-синій колір отримували з мідного купоросу, який розминається в порошок і розчиняється в теплій воді. Зелений колір отримували, якщо в воду з вареною хвойною корою для жовтого кольору додати мідний купорос. Коричневий отримували із зелених пір горіхів. Зібрані кірки варили до повного розварювання. Забарвлена вода цеділась і нею заливався матеріал. Фарбування горіховими корками дає один з найстійкіших кольорів [14., с. 27-31].

  Колірний ритм в болгарських вишивках простий, чергуються послідовно всі вживані кольори, після їх використання все повторюється знову. Це виходить при обмеженій кількості тонів. Найчастіше кольори групуються, по обидва боки одного кольору групується інший. Ці різнокольорові смужки повторюються безпосередньо одна до іншої або розділяються постійним кольором, який може не входити до складу ритмічного розташування              [13., с. 25-27].

  Характерною рисою болгарського орнаменту є його геометричність, що обумовлено фактурою самої тканини, де нитки качка й основи переплітаються перпендикулярно [9., с. 154- 198]. У геометричний лад болгарської вишивки вплітаються рослинні і зооморфні елементи слов'янських народів, що проживають по сусідству (українців, росіян і т.д.). Особливістю вишивки болгар Криму є обмежена кількість квітів і темний фон (чорний, коричневий). Так у творчості народних майстрів відбилася нелегка доля народу.

  З культурних традицій народів, які жили на території Криму, а зокрема болгарського народу, можна черпати ідеї і образи для своєї творчості, насичувати древніми символами вироби сучасного декоративно-прикладного мистецтва, а також вишивки. 

 

Литература:

1. Акчокраклы О. Татарские тамги в Крыму/ О. Акчокраклы  /Материалы научно-этнографической экспедиции по изучению крымскотатарской культуры в Крыму 1925 г. — Симферополь, 1927. — С. 32–47.

2. Ангелов Д. Болгарская средневековая культура/ Д. Ангелов, А. Грабар – Болгария, София: из-во «Септември», 1963. – С. 114- 131.

3. Вакарелски Х. Болгарское народное искусство/ Х. Вакарелски – Болгария, София: из-во «Болгарский художник», 1963. – С. 51-58.

4. Велева М. Болгарские национальные костюмы и вишивки/              М. Велева – Болгария, София: из-во «Наука и изкуство», 1950. – С. 72-86.

5. Гинзбург М.Я. Татарское искусство В Крыму. Декоративное искусство / М.Я. Гинзбург – М.-Л., 1921. – С.8–12.

6. Заатов И.А. Крымскотатарское изобразительное и декоративно – прикладное искусство 20 ст./ И.А. Заатов – Симферополь: из-во «ТАРПАН», 2003. — С. 23–90.

7. Костов Ст.Л. Болгарские народне вышивки/ Ст.Л. Костов – Болгария, София: из-во «Държавна Печатница», 1929. – С. 24-28.

8. Носкова И.А.  Крымские болгары в ХІХ – начале ХХ в.: история и культура/ И.А. Носкова – Симферополь: СОНАТ, 2002. – С.87–94.

9. Полевой В.М., Маркузон В.Ф., Сарабьянов Д.В., Синюков В.Д. Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное искусство./ В.М. Полевой; Ред. кол.: В.Ф. Маркузон, Д.В. Сарабьянов, В.Д. Синюков - М.:Большая Российская энциклопедия. Кн. II. А-М. – 1999 - С. 154- 198.

10. Попова И.В. Болгарское искусство и литература. История и современность/ И.В. Попова, В.Н. Федотова – Санкт-Петербург: из-во «Алетейя», 2003. – С. 49-61.

11. Пунтев П. Орнаменты болгарской вышивки/ П. Пунтев – Болгария, София: из-во «Септември», 1977. – С. 154- 169.

12. Федотова В.Н. Болгарское искусство XX века. Сборник статей/  Ред.-сост. В.Н. Федотова – Москва: Государственный институт искусствознания, 2015. – С. 183-215.

13. Чепурина П.Я. Орнаментальное шитье Крыма/ П.Я. Чепурина – М.-Л., 1938. — С. 25–27.

14. Чуканова Р. Болгарские народние вишивки. Западние райони/         Р. Чуканова – Болгария, София: из-во «Болгарский художник», 1957. – С. 27-31.

15. Цоичева М. Всеобщая история искусств в шести томах. Всеобщая история искусств. Том 5. Искусство 19 века. Искусство Болгарии/  Редакционная коллегия М. Цоичева, Б.В.Веймарн, Б.П.Виппер, А.А.Губер, М.В.Доброклонский, Ю.Д.Колпинский, Б.Ф.Левинсон-Лессинг; А.А.Сидоров, А.Н.Тихомиров, А.Д.Чегодаев – Москва: Государственное издательство "Искусство", 1964. – С. 249-250.

Дараган Тарас Геннадійович

студент 2 курсу магістратури

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

Україна, м. Покровськ

 

  Анотація: В роботі розглянуто нові підходи до оптимізації комунікаційних операцій при чисельному розв’язанні задачі Коші для систем звичайних диференційних рівнянь з використанням паралельних блокових методів. Описано загальні проблеми, які виникають при обчисленні СЗДР паралельними блоковими методами з використанням багатопроцесорних комп’ютерів та кластерів, а саме, розподіл обчислювального навантаження на усі процесорні елементи. Запропоновано нові підходи для ефективного розподілу навантаження на доступні процесори. За допомогою реалізованої програмної системи проведено дослідження запропонованих методів, а також наведено результати дослідження ефективності цих методів.

  Ключові слова: чисельні методи, паралельне моделювання, блокові методи, комунікаційні операції, керування кроком, MPI

 

  Найбільша потреба в ефективних паралельних методах виникає при моделюванні динамічних об'єктів з зосередженими параметрами, які описуються системами звичайних диференціальних рівнянь. Головною перешкодою до впровадження практично всіх паралельних систем є відсутність ефективних прикладних паралельних методів. 

  Мета роботи полягає в дослідженні і розробці алгоритмів керування кроком і порядком інтегрування при вирішенні жорстких систем на основі паралельних коллокаційних блокових методів [1] з генеруванням коефіцієнтів методу заданого порядку точності для отримання максимальної реальної продуктивності.

  Неявні колокаційні методи, зазвичай мають, абсолютну стійкість, що дозволяє використовувати їх при вирішенні жорстких задач [2], але з цим зростає складність побудови на їх основі алгоритмів автоматичної зміни розміру кроку інтегрування. Головна ідея блочних методів полягає в одночасному отриманні наближень точних розв’язань в рівновіддалених точках блоку, однак це унеможливлює зміну кроку всередині блоку. Колокаційні методи для розв’язання задачі Коші будуються на інтерполяційних многочленах, причому їх ступені збігаються з кількістю точок колокації, тому значення багаточленів в цих точках збігаються з правими частинами диференціального рівняння в розрахункових точках. У випадку, коли розрахункова функція характеризується різною швидкістю зміни на окремих ділянках інтегрування, застосовують схему, де до розрахункового блоку вводяться додаткові точки. Розрахунки в таких блоках можуть виконуватись паралельно, а обмін розрахованими значеннями буде проходити лише після розрахунку усіх точок у блоках (рис. 1), де   - наближені значення розв’язання задачі Коші в точках   , i = 0,1,2..s.

 

Рисунок 1 – Дві паралельні нитки обчислень m-крокового s-стадійного блокового методу 

 

  Звичайна реалізація такої схеми, з використанням технології MPI має на увазі, що кількість доступних процесорів розподіляється на дві групи, де за кожною із груп закріплюється одна нитка обчислювань, а за кожною стадією в блоці закріплюється окремий процесор, який вираховує на одній точці (стадії) усю систему рівнянь ЗДР. Після розрахунку усі процесори мають обмінятися своїми значеннями з усіма другими процесорами. Однак можуть виникати такі ситуації, коли число доступних процесорів більше за число стадій в двох блоках, і тоді рівномірний розподіл числа процесорів на дві групи може бути неефективним, тому що деякі процесори також будуть брати участь у обміну «усі з усіма», витрачаючи час на недоцільні операції обміну. Тому для оптимізації комунікаційних операцій було запропоновано два підходи для оптимального використання процесорів. 

  Перший підхід пропонується для використання на багатопроцесорних комп’ютерах, який полягає у наступному: так як в першому блоці число стадій може бути менше, ніж число стадій у другому розрахунковому блоці, то число необхідних процесів для першої групи потрібно також скоротити до числа стадій у першому розрахунковому блоці. Потім процеси, що залишилися, за такою ж схемою розподіляються і для другої групи, і тоді незадіяні процесори просто не будуть приймати участі у розрахунку. Такий підхід доцільно використовувати на архітектурі, яка описується топологією кільце. 

  Другий підхід розрахований для використання на багатопроцесорних кластерах, де мінімальне число доступних процесорів може перевищувати 100, тому при використані таких обчислювальних ресурсів доцільніше буде задіяти усі доступні процесори. Клас задач, які обчислюються блочними методами характеризується великою розмірністю системи, яка може досягати і 1000, і 10000 рівнянь. Тому обчислення усіх рівнянь на одному процесі не є ефективним, з точки зору часу виконання. Розподіл процесів на дві групи виконується за такою схемою: усі доступні процеси рівномірно поділяються на загальне число стадій у першому та другому розрахункових блоках так, щоб за кожною стадією було закріплено підгрупу процесів, приблизно однаковою розмірністю. Саме такій підхід дозволить додатково розпаралелювати обчислення всіх рівнянь системи на кожній стадії серед процесорів у кожній підгрупі. Таким чином при великій розмірності системи будуть задіянні всі доступні процеси.

  Для дослідження ефективності запропонованого першого підходу була розроблена програмна система з використанням технології MPI, в якій реалізовано модифікований алгоритм розподілу процесорів на дві групи, а також було реалізовано метод для обміну повідомленнями між паралельними процесами (рис.2).

 

Рисунок 2 – Фрагмент коду алгоритму розподілу процесорів та методу передачі повідомлень між паралельними процесами

 

  При проведені тестування обчислювалась задача Капса [3] блоковими методами з відомими точними розв’язаннями. Були проведені обчислення послідовним алгоритмом; паралельним алгоритмом зі стандартною схемою та модифікованою на 4, 6 та 8 процесах, результати яких зображені на рис. 3. 

  Тестування програмної системи виконувалося на комп’ютері з 4 доступними процесами, тому результати тестів, в яких задане число обчислювальних процесів 6 і 8, не відображають реальний час обчислення, що пов’язано зі специфікою використання потоків операційною системою. Однак аналіз результатів досліджень вказує на те, що запропонований модифікований метод оптимізації комунікаційних операцій керування кроком в паралельних алгоритмах моделювання з використанням багатопроцесорного комп’ютера ефективніше, ніж метод із загальною схемою паралельного алгоритму. Зведені дані результатів проведених обчислень відображені в табл. 1.

 Таблиця 1

Результати проведених обчислень

Розмір системи

Послідовний алгоритм

Загальна схема розподілу процесів

Модифікована схема розподілу процесів

Час обчислення

1 процес

4 процеси

6 процесів

8 процесів

4 процеси

6 процесів

8 процесів

100

1,273

2,381

68,204

94,14

2,177

59,191

61,122

200

2,325

2,641

68,487

94,131

2,587

59,578

61,955

300

3,436

3,112

68,795

95,045

3,223

60,2

62,714

400

4,556

3,444

70,089

96,134

3,755

60,232

64,841

500

5,667

3,851

70,274

96,605

3,859

60,406

64,221

800

9,04

5,215

71,69

96,964

5,292

61,365

64,729

1000

11,459

5,97

71,663

97,582

6,15

63,248

65,321

5000

55,985

23,369

85,333

108,055

23,095

75,021

78,108

8000

89,328

36,718

94,477

120,885

36,133

83,532

85,673

10000

115,111

44,816

99,888

121,731

44,67

89,536

91,01

 

 

Рисунок 3 – Діаграма ефективності проведених обчислень на 6 та 8 процесах

 

Література

1. Дмитриева О.А. Коллокационные блочные методы с контролем на шаге // О.А. Дмитриева [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.hups.mil.gov.ua/periodic-app/article/12220/soi_2015_5_20.pdf

2. Параллельные численные методы моделирования динамических объектов: монография / О.А. Дмитриева. – Красноармейск: ГВУЗ «ДонНТУ», 2016. – 384 с.

3. Numerical Solution of Extended Block Backward Differentiation Formulae for Solving Stiff ODEs / [S.A.M. Yatim, Z.B. Ibrahim, K.I. Othman, M.B. Suleiman] //Proceedings of the World Congress on Engineering. WCE 2012, July 4 – 6, 2012, London, U.K. – 2012. – Vol. 1. – P. 109–113.

 

 

Омельченко Марина Сергіївна

кандидат педагогічних наук, доцент

Донбаський державний педагогічний університет

Україна, Слов’янськ

 

  Анотація: дана стаття присвячена проблемі професійної свідомості особистості. Автор обґрунтовує актуальність з’ясування змісту, структури, компонентів поняття «професійна свідомість» у сучасній психологічній науці, здійснює теоретичний аналіз даної проблеми. У тезах наведені різні погляди на трактування професійної свідомості особистості, систематизовані визначальні складові даного явища. У завершенні аналізу автор розглядає питання професійної компетентності, як поняття, що відображає уявлення про високий рівень професійної свідомості.

  Ключові слова: професійна свідомість, професійна компетентність, професіонал.

 

  Потреба у підвищенні професіоналізму сучасних спеціалістів привертає інтерес вчених до професійної свідомості як предмета психологічного дослідження (Є.І. Ісаєва, С.Г. Косарецький, В.І. Слободчикова, О.А. Гульбс, Н.І. Гуслякова, А.А. Лузаков та ін).

  Розглядаючи структуру професії як соціального явища можемо визначити об’єктивний та суб’єктивний аспекти.

  Об’єктивний аспект професії представляє її як соціальний інститут. Професія визначає становище людини у соціальній структурі, позначає її соціально-професійний статус, передбачає індивіду певний тип професіональної поведінки.

  Суб’єктивний аспект включає професіональні знання, вміння та навички, суспільні норми, цінності, ідеали, звернені до індивіда та засвоєні ним в ході відповідної діяльності або при підготовці до неї. Тобто суб’єктивна складова професії полягає у становленні та розвитку професійної свідомості [5].

  Розглядаючи професійну свідомість як систему, О.В. Усова виділяла наступні її підсистеми: 

- підсистема усвідомлення об’єктів діяльності, ставлення людини до об’єктів, які вона усвідомлює;

- професійні знання та навички, індивідуальні особливості особистості, стильові особливості виконання діяльності, професійні якості, цілі та плани, професійні відношення, прогнози, оцінка [4].

  Незважаючи на багатоаспектність визначення поняття професійної свідомості, за своєю суттю вона є однією з форм свідомості, що визначає спільність походження, компонентів та механізмів цих двох понять, взаємообумовлює зв’язок між ними.

  Професійна свідомість – це свідомість, яка розвивається і формується у процесі професіогенезу (розвитку особистості в професійній сфері життєдіяльності), разом із професійною мотивацією, професійним ставленням до світу, посідає ключову позицію, яка обґрунтовує постановку проблеми [3]. 

  Професійна свідомість – форма свідомості особистості, яка відображає процес професіоналізації фахівця та охоплює всі прояви свідомості особистості, які пов’язуються з її професійною діяльністю [6].

  Професійна свідомість – системне утворення, предметом відображення якого виступає конкретна професійна діяльність та функцією якого є регуляція даної сфери соціальної активності людини. Тобто, поняттям «професійна свідомість» позначається та частина суспільної свідомості, яка виникає у його структурі як проекція спеціалізації трудового досвіду конкретної професійної групи у результаті суспільного розділення праці [2, 79]

  Хоча зв’язок між професійною свідомістю та формування готовності майбутнього фахівця до конкретного виду праці досить тісний, її не можна розглядати як конкретний період вибору професії. Становлення професійної свідомості відбувається у процесі усвідомлення майбутньої професійної діяльності, а функціонування – упродовж всіх її етапів. 

  Динаміка професійної свідомості полягає в послідовній зміні інтенції свідомості з об’єкту діяльності (об’єктивний рівень) на засоби і способи діяльності (заданий рівень), та, нарешті – на цінності і смисли діяльності (проблемний рівень). У якості механізмів переходу на більш високі рівні розглядається рефлексія (В.І. Слободчиков, Є.І. Ісаєв).

  Професійна свідомість є спеціалізованою, тобто реально існує як деяка множина відокремлених одне від одного специфічних професійних аспектів. Різні аспекти професійної свідомості відображають специфіку певного виду праці та розрізняються залежно від професійної приналежності групи або індивіду. При цьому всі аспекти єдині. 

  Становлення професійної свідомості відображає весь процес формування особистості професіонала.

  Змістом професійної свідомості є знання про цілі, засоби, плани та програми професійної діяльності, про об’єкти та суб’єкти професійної взаємодії, про параметри та норми оцінки ефективності професійної діяльності.

  Одним з найважливіших понять, які відображають сьогодні наукові уявлення про високий рівень розвитку професійної свідомості особистості є поняття «професійної компетентності».

  У поняття компетентності включається окрім загальних знань і знання можливих наслідків, конкретного засобу впливу, рівень вміння та досвід практичного використання знання.

  Знання фахівця – це потенціал, науково-практичний багаж. Актуалізують їх додаткові фактори, тобто компетентність – не лише наявність знань та досвіду, але й вміння ними розпоряджатися.

  Є також різні види професійної компетентності : спеціальна, соціальна, особистісна, індивідуальна [1].

  Професіонал, як людина компетентна у різних сферах, прямо або опосередковано пов’язаних з її професійною діяльністю, має володіти усіма переліченими видами компетентності.

 

Література:

1. Маркова А.К. Психология профессионализма / А.К. Маркова. – Москва: Международный гуманитарный фонд Знание , 1996. – 312 с.

2. Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста / Г.В. Лазутина. – Москва: «Аспект Пресс», 2001. – 240 с. 

3. Руденко В.А., Томилин С.А., Василенко Н.П. Основные проблемы организации подготовки специалистов для атомной отрасли в условиях внедрения профессиональных стандартов / В.А. Руденко, С.А. Томилин, Н.П. Василенко // Глобальная ядерная безопасность. 2016. № 3 (20). – С.80-87.

4. Усова О.В. Профессиональное сознание будущих менеджеров: значимые факторы формирования / О.В. Усова // Профессиональное самосознание и экономическое поведение личности: Материалы II Международной интер- нет-конференции, январь – май 2007. – Омск: Полиграфический центр КАН, 2007. С. 241 – 250.

5. Цвык В.А. Профессиональное сознание личности: понятие и структура / В.А. Цвык // Вестник Российского университета дружбы народов. – 2004. – №1 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/professionalnoe-soznanie-lichnosti-ponyatie-i-struktura (дата обращения: 15.12.2016).

6. Шевченко Н.Ф. Формування професійної свідомості практичних психологів у системі вищої освіти / Н.Ф. Шевченко. – Автореф. дис. д-ра психол. наук: 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2006. – 32 с.

(Історичний аспект)

Таран Віра Василівна

кандидат медичних наук, доцент, 

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,

Україна, Київ

 

Жила Анатолій Володимирович

кандидат медичних наук, доцент, 

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,

Україна, Київ

 

  Вступ. Складна демографічна ситуація внаслідок значного поширення захворювань, інвалідності, високого рівня передчасної смертності, скорочення середньої тривалості очікуваного життя, що негативно позначається на індексі розвитку людського потенціалу, у зв’язку з чим питання медико-соціального захисту населення відносяться до першочергових задач загальнодержавної політики в Україні.

  Безповоротні втрати продуктивних сил суттєво впливають на макроекономічні показники, що вимагає комплексних заходів по збереженню, відтворенню та раціональному використанню людського ресурсу в сфері суспільного виробництва.

  Пріоритетом має стати забезпечення соціальних стандартів якості життя і підтримка малозахищених верств населення, для чого необхідно нарощувати обсяги інвестицій в розвиток людського капіталу і на довгостроковій основі виконувати широкомасштабні комплексно-цільові програми з профілактики найбільш поширених захворювань.

  Актуальною проблемою у світлі сьогодення є модернізація охорони здоров’я та її розбудова на якісно нових організаційних та економіко-правових засадах. Бюджетні медичні заклади мають стати конкурентоспроможними на ринку медичних послуг і забезпечувати населення доступною, кваліфікованою і ефективною медичною допомогою на усіх етапах її організації. Реформа в медичній галузі покликана замінити існуючі стереотипи, коли відомчий підхід в бюджетній сфері медицини є жорстко централізованим і закритим від громадського контролю, коли медичні заклади, як надавачі медичних послуг одночасно несуть відповідальність за їх якість, а нагляд за діяльністю медичної мережі покладається на органи охорони здоров’я, яким вони підпорядковуються, що породжує корпоративний підхід, в якому переважає захист власних відомчих інтересів, тоді як пацієнт в соціальному і правовому плані залишається не захищеним навіть тоді, коли через медичні помилки або недбалі дії з боку медичного персоналу завдається шкода для його здоров’я чи навіть для життя.

  Як доводить вітчизняна і світова практика одним з альтернативних і дієвих механізмів подолання кризи в бюджетній сфері охорони здоров’я є запровадження страхової медицини. Такий досвід вже є в Україні і його необхідно враховувати в нинішніх умовах, коли окремі спроби проведення реформ в медичній галузі не дають бажаного ефекту.

  Метою роботи стало дослідження історичних фактів, пов’язаних з впровадженням і функціонуванням страхової медицини на території України в середині XIX – на початку XX століття.

  Матеріали та методи дослідження. Для отримання необхідних матеріалів в роботі використано контент-аналіз – послідовне вивчення різноманітних історичних документів та встановлення конкретних фактів, де висвітлюються окремі аспекти розвитку системи медичного обслуговування різних категорій населення в певні періоди часу в Україні, зокрема те, що стосується медичного страхування, як важливого засобу медико-соціального захисту при найбільш поширених захворюваннях, особливо серед робочих, зайнятих в сфері промислового виробництва, які контактують в процесі роботи зі шкідливими виробничими чинниками, котрі представляють для їх здоров’я реальну загрозу. За допомогою системного аналізу проведено порівняльну оцінку тих чи інших підходів при організації медичного обслуговування, а також виявлення позитивних і негативних характеристик при кожній з цих форм, що особливо важливо враховувати в нинішніх умовах, коли вітчизняна система охорони здоров’я перебуває в стані системної кризи і вимагає проведення кардинальних реформ в медичній галузі. 

  Результати дослідження та їх обговорення. Активна розробка покладів кам’яного вугілля на Донбасі, залізної, марганцевої руд та добуток нікелю у Придніпров’ї сприяли відкриттю на цих територіях чавуноливарних, машинобудівних, механічних, цукроварених, паперових заводів, а також заводів з переробки вовни. З розвитком промислових підприємств та збільшенням чисельності робочих, зайнятих в тяжких і шкідливих умовах праці, зростала захворюваність серед даних контингентів, що поставило підприємців і тодішню владу держави перед проблемою збереження здоров’я працюючих контингентів. 

  Відповідно до царського Указу від 1886 року власники підприємств повинні були відкрити для своїх робочих лікарні з розрахунку одне ліжко на 100 осіб [1]. Однак дана директива не завжди виконувалася належним чином і в повному обсязі, втім слід зазначити, що саме ця директива створила певні передумови для формування медичного страхування в означених індустріальних регіонах України.

  Впродовж 80-х років XIX сторіччя в семи з дев’яти українських губерніях функціонувало 130 невеликих лікарень, де надавалася медична допомога лише 15,0% найманим робітникам промислових підприємств [2].

  Робітники почали об’єднуватися у громадські товариства і створювати каси взаємодопомоги за рахунок відрахувань від заробітної плати і штрафних коштів [3]. Тим самим було закладено механізм соціального страхування, який передбачав розподіл ризиків відносно захворюваньпоміж окремими групами громадян, котрі на добровільній основі об’єднували свої кошти.

  Основними витратами допоміжних кас були виплати пенсій та грошова допомога [4]. В цей період діяли «Харківське товариство взаємної допомоги» та «Товариство взаємної допомоги наборщиків м. Житомира».

  Активізація робітничого руху змусила підприємців залучатися до покриття витрат допоміжних кас, що призвело до виникнення лікарняних кас.

  Перша лікарняна каса з’явилася в Україні в 1970 році завдяки угоді, укладеної між власниками адміралтейського заводу «Руссуд» з Миколаївським військово-морським шпиталем про надання безкоштовної медичної допомоги при нещасних випадках робітникам заводу. Витрати на лікування відшкодовувалися з коштів лікарняної каси.

  У 1912 році III Державною Думою затверджується закон «Про соціальне страхування на випадок хвороби». Соціальне страхування забезпечувало захист найманих робітників від соціальних ризиків шляхом страхування, але цей закон поширювався тільки на 2% населення Росії, тобто на шосту частину пролетаріату [6].

  Організаційною основою страхової медицини були лікарняні каси, діяльність і статут яких визначався законом. В Україні функціонували заводські та об’єднані лікарняні каси. Дані каси укладали угоди з міськими адміністраціями або земськими управами про стаціонарне лікування робітників.

  Зокрема, лікарняна каса «Наваль» уклала угоду з міською Думою про оренду в міській лікарні 100 ліжок для надання медичної допомоги при травмах, хворобах, пологах [7]. Лікарняна каса у селі Хортиця, створена власниками шести заводів, уклала угоду з земською управою про стаціонарне лікування робітників цих підприємств [8].

  Джерелами фінансування медичного страхування були внески робітників, які складали 60% усіх витрат, дотації підприємців та кошти страхових товариств. Лікарняні каси забезпечували робітників грошовою допомогою при хворобах і нещасних випадках (від 25% до 75% заробітку), при пологах (50% - 100% заробітку) при смерті застрахованого (від одного до 1,5 місячного заробітку)[9]. Однак надання медичної допомоги було не обов’язковим компонентом, особливо тим, хто не був застрахованим і не робив страхові внески.

  У 1913 році було внесено доповнення до статуту лікарняних кас, де цим організаційним утворенням надавалося право на власні кошти організовувати лікарні, амбулаторії, санаторії, аптеки [10].

  В Миколаєві на кошти лікарняних кас було відкрито 8 лікарських амбулаторій, а саме зуболікарська та протитуберкульозна [5].

  Після лютневої революції Тимчасовий уряд законом від 25.07.1917 року, розширив коло застрахованих до 3% населення Росії, зменшив внески робітників до 50% 

  Жовтнева революція внесла свої корективи в соціальне страхування. Рада Народних комісарів РРФСР 14 листопада 1917 р. видає декрет «Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних закладів підприємств», а також «Положення про страхування на випадок хвороби» від 22 грудня 1917 року [11].

  Відповідно до означених декретів, лікарняні каси надавали безкоштовну медичну допомогу працюючим, забезпечували їх медикаментами та перев’язувальними матеріалами [12].

  Джерелами формування коштів лікарняних кас були внески робітників в розмірі 1 – 2%, а при чисельності учасників страхування менше ніж 500 осіб – 3% від заробітної плати, а також дотації власників підприємств у розмірі 2/3 від суми внесків робітників [13].

  Уявлення про структуру витрат надають звіти Олександрівської лікарняної каси Єкатеринославської губернії за 1916 – 1919 рр., де основні витрати приходилися на оплату медичної допомоги – 70,5%, гонорар лікаря з цієї суми складав в середньому – 5%, втрати на медикаменти – 15,3% [14, 16].

  Постановою Ради Народних комісарів «Про передачу всієї лікувальної частини колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони здоров’я» (1919 р.) страхову медицину було ліквідовано.

  Другий етап розвитку страхової медицини пов’язаний з Новою економічною політикою (НЕПом), коли в 1921 році скорочується фінансування медичних закладів, які передаються до місцевих бюджетів, вводиться часткова плата медичної допомоги.

  Декретом Ради Народних комісарів України «Основне положення про соціальне забезпечення робітників і службовців на випадок тимчасової і постійної втрати працездатності та членів їх сімей на випадок хвороби годувальника» від 10.12.1921 р. страхуванню підлягали робітники промислових підприємств, тобто створюються робітнича медицина. Згідно цього Декрету поряд з грошовою допомогою при хворобі, вагітності, пологах передбачалось надання безкоштовної медичної допомоги застрахованим та безкоштовне забезпечення їх ліками, бандажами, окулярами і стоматологічним протезуванням. Незастрахованому населенню надалось 10% обсягу стаціонарної та 20% амбулаторної допомоги [15, 17].

  Джерелами фінансування страхового фонду були внески роботодавців – 28%, відрахування підприємств і закладів – від 5,5% до 7% від фонду заробітної плати в залежності від класу шкідливості підприємства. В структурі бюджету соціального страхування знаходився фонд медичної допомоги, фонд «Г», який дозволяв мати гарантовані додаткові кошти для покращання медичного обслуговування працюючих та їх сімей [16, 18].

  За роки функціонування робітничої медицини в Україні (1923 – 1928 рр.) загальний бюджет охорони здоров’я збільшився втричі. Він складався з трьох основних джерел: страхового фонду медичної допомоги (44% – 49,5%), місцевого бюджету (31,6% - 35,3%) та державних асигнувань (8% - 9,6%) [17, 19].

  Кошти страхового фонду використовувалися на надання усіх видів медичної допомоги, організацію охорони здоров’я материнства і дитинства, профілактичну роботу та боротьбу з соціальними хворобами.

  Витрати на одного застрахованого і незастрахованого в середньому по Україні у 1924 – 1925 роках становили відповідно 5 крб. 38 коп. та 99 коп. [19].

  Страхова медицина функціонувала паралельно з державною і незважаючи на успішну діяльність, рішенням Ради Народних комісарів УРСР у 1927 році було ухвалено «ліквідувати апарати робітничої медицини», а її заклади передати наркомату охорони здоров’я України [18].

  Система охорони здоров’я України почала діяти на засадах монопольно-державної моделі, для якої характерна жорстка контрольована, централізована форма управління та фінансування галузі за залишковим принципом, що притаманно і для сьогоднішнього дня.

  Висновок. Історичний досвід побудови різноманітних форм діяльності медичної галузі, включаючи медичне страхування в різні періоди становлення та розвитку української держави є надзвичайно цінним в умовах сьогодення, коли реформування цієї важливої соціальної сфери розглядається як пріоритетна задача загальнодержавної політики, між тим як основні концептуальні засади загальної архітектури системи медичного обслуговування остаточно не визначені і піддаються перманентним дискусіям, як з боку науковців, організаторів охорони здоров’я, практичних лікарів, так і широких верств громадськості.

 

Список використаних джерел літератури.

1. Вигдорчик Н.А. Социальное страхование. Систематическое изложение истории, организации, практики всех форм социального страхования. – СПб: Практич. Медицина. – 1912. –С. 11.

2. Межиров Л.С. Из истории фабрично-заводской медицины на Украине (60-90 –е годы 19 века)//Сов. Здравоохранение. – 1971. - №8. – С. 68 – 73.

3. Гуржий І.О. Зародження робітничого класу України. – К., 1958. – С.123.

4. Любимов Б. Социальное страхование в прошлом и настоящем. – Харьков: Главполитпросвет УССР, 1923. – 47 с.

5. Киселев А.Ф., Стадниченко А.В., Снисаренко П.И. и др. Больничные кассы и страховая медицина города Николаева. – Страховая медицина: вопросы, теории, истории, опыт, перспектива развития/Материалы выездного Пленума Всесоюзного общества историков медицины. – М.-Луганск, 1991. – С. 66 – 68.

6. Мирский М.Б. Изистории страховой медицины в нашей стране. – Страховая медицина: вопросы, теории, истории, опыт, перспектива развития/Материалы выездного Пленума Всесоюзного общества историков медицины. – М.-Луганск, 1991. – С. 34 – 36.

7. Рохлина Л.П. Социальное страхование и медицина//Врач. дело, 1920. - №1. – С. 22-31.

8. Пушин С.Г. История создания больничной кассы при заводах села Хортица Александровского уезда Екатеринославской губернии. - Страховая медицина: вопросы, теории, истории, опыт, перспектива развития/Материалы выездного Пленума Всесоюзного общества историков медицины. – М.-Луганск, 1991. – С. 36 – 38.

9. Агарков В.И., Северин Г.К., Бутева Л.В. Исторический опыт отечественной страховой медицины и его значение для современной практики. - Страховая медицина: вопросы, теории, истории, опыт, перспектива развития/Материалы выездного Пленума Всесоюзного общества историков медицины. – М.-Луганск, 1991. – С. 38 – 39.

10. Гришин В.В., Мирский М.В., Динилишина Е.И. и др. Больничные и страховые кассы: отечественный опыт медицинского страхования/Под ред. О.П. Щепина. – М., 1967. – С. 48 – 65.

11. Бюллетень Народного комиссариата труда, 1918. - №1 – 4. – С. 170.

12. Ефимов Д.И. Пути развития советской медицины на Украине// Профилактическая медицина, 1926. - №10. – С. 122 – 132.

13. Таран В.В. Развитие страховой медицины на Украине/Социальная медицина, организация здравоохранения, история медицина. – 1992. – Вып. 23. – С. 117 - 120.

14. Весельський В.Л., Рудень В.В. Фабрично-заводська та робітнича (страхова) медицина в Україні в 1866 – 1927 рр.//Буковинський мед. вісник, 1999. – т.3. - №3. – С. 250 - 259.

15. Пушин С.Г. Источники финансирования и расходы больничных касс. - - Страховая медицина: вопросы, теории, истории, опыт, перспектива развития/Материалы выездного Пленума Всесоюзного общества историков медицины. – М.-Луганск, 1991. – С. 78 – 79.

16. Ленинские декреты по здравоохранению. – М.: Медицина, 1980. – С. 394 – 396.

17. Ефимов Д.И. Этапы развития здравоохранения на Украине за 10 лет революции//Профилактическая медицина, 1927. - №10. – С. 1 – 14.

18. Ефимов Д.И. Десять лет советского здравоохранения на Украине. – Харьков: Научная мысль, 1929. – 30 с.

19. Здравоохранение в годы восстановления и социалистической реконструкции народного хозяйства СССР. 1915 –1940/Тез.докл. – М.: Медицина, 1973. – С. 53 – 55.

 

Таран В.В., Жила А.В. Страховая медицина в Украине XIX в начале XX столетия как форма социальной защиты (Исторический аспект). В статье рассматриваются основне организационные принципы построения медицинского страхования в разные исторические периоды в Украины как форма социальной защиты рабочих, занятых в промышленном производстве и один с эффективных механизмов обеспечения этим контингентам медицинской помощи за счет разнообразных источников финансирования.

 

V.V. Taran, A.V.Zhila Insurance medicine in Ukraine XIX-early XX century as a form of social protection (the Historical aspect). The article discusses the basic principles of organization of medical insurance in different historical periods in Ukraine as a form of social protection for workers in industrial production and is one of the effective mechanisms of providing the se contingents of medical assistance through various funding sources.

Сказко Юлія Андріївна

Здобувач кафедри кримінального права, кримінології

цивільного та господаркського права

ВНЗ “Національна академія управління”

Україна, Київ

 

  Анотація. У статті аналізуються заходи cпеціально-кримінологічного запобігання розбійним нападам на банківські установи та інкасаторів, досліджуються різні підходи до проблем запобігання  та протидії розбійним нападам на банківські установи та інкасаторів. Визначено основні cпеціально-кримінологічні заходи запобігання розбійним нападам на банківські установи та інкасаторів.

  Ключові слова: cпеціально-кримінологічні заходи, розбійні напади на банківські установи та інкасаторів, правове регулювання.

 

  Спеціально-кримінологічне попередження має цілеспрямований характер на недопущення злочинів, на виявлення, ліквідацію, нейтралізацію причин, умов злочинності, на корекцію поведінки осіб з антисуспільною позицією в бік загальноприйнятих норм. 

  Спеціально-кримінологічні заходи розробляються і проводяться стосовно різних видів злочинів та типів злочинної поведінки, різних сфер суспільного життя, різних соціальних груп, галузей господарства, тобто вони характеризуються особливостями процесів детермінації [1, c. 217] 

  На нашу думку, до вирішення  проблеми запобігання розбійним нападам на банківські установи та інкасаторів на спеціально-кримінологічному рівні необхідно підходити комплексно, що вимагає взаємодії та спільних заходів поліції, державної служби охорони та відповідних служб банківських установ по всій Україні. Лише у тісній співпраці поліції та служб охорони можливе якісне виконання обов’язків, що стоять перед інкасаторами різних банківських установ, та мінімізація ризиків їх виконання . 

  У зв’язку зі зростанням на території України кількості нападів на інкасаторські машини, в результаті яких гинуть працівники банків, поліція почала вживати попереджувальних заходів, зокрема забезпечується можливість: 

1) встановлення «розумних» камер з інтелектуальним програмним забезпеченням, які миттєво зчитують та ідентифікують номери машин та обличчя людей; 

2) підключення інкасаторських машин до  систем оперативного реагування поліції, щоб останні відслідковували рух  інкасаторів. 

  Варто зазначити, що у нападах на інкасаторські автівки нерідко беруть участь колишні або дійсні інкасатори, які знають маршрути. В поліції зазначили, що готові перевірити інформацію щодо звільнених співробітників, які викликають підозри або можуть бути пов’язані зі злочинним світом [2]. Як показує практика,  профілактична робота з особами, схильними до вчинення розбійних нападів, ведеться формально. Співробітники поліції встигають реагувати тільки на вчинені розбійні напади на банківські установи та інкасаторів. На нашу думку, ораганам поліції необхідно активізувати оперативно-розшукову діяльність з метою отримання оперативної інформації, про злочини, які готуються та про осіб, що їх планують.

  З метою недопущення розбійних нападів на банківські установи та інкасаторів працівникам поліції слід здійснювати наступні заходи протидії :

1. посилити контроль органів поліції за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі, відбували покарання за розбійні напади на банківські установи та інкасаторів; 

2. створити загальнодержавну базу інформації про осіб, причетних до вчинення розбійних нападів на банківські установи та інкасаторів; 

3. відстежувати та проводити аналіз оперативної обстановки в місцях можливого перебування злочинців і злочинних груп;

4. здійснювати облік та перевірку осіб, схильних до скоєння розбійних нападів. забезпечувати попередження працівників банківської установи, на яку готується напад, про загрозу небезпеки [3, c.102]; 

5. розробити алгоритми спільних дій представників поліції та працівників банків з метою забезпечення запобігання розбійних нападів на банківські установи та інкасаторів; 

6. сприяти упровадженню новітніх технологій в системи охорони банківських установ [4, c.162], зокрема шляхом ініціювання активізації співпраці з банками;

7. забезпечувати визначення напрямків та автошляхів, де є ризик скоєння нападів на інкасаторів (як правило, це позаміські дороги) та посилення роботи на них.

  В останні роки важливого значення набуває такий напрямок, як віктимологічна профілактика. На нашу думку, одним з найбільш ефективних заходів протидії в попередженні озброєних розбійних нападів на банківські установи та інкасаторів є профілактичне навчання персоналу. Наприклад, якщо співробітники зіткнулися з озброєним злочинцем, і вони кажуть неправильні речі, або роблять неправильні речі, або просто реагують неправильним чином, вони значно збільшують ризик отримання травм, тілесних ушкоджень або ставлять під загрозу своє життя [5]. Однак, якщо співробітники мають відповідні навички, наприклад з працівниками було проведено навчання та відпрацьовані алгоритми дій в ситуації нападу,  або збройного пограбування, будуть значно зменшені ризики отримання травм співробітниками та клієнтами. Потенційні озброєні злочинці, як правило, ведуть спостереження за потенційними цілями, і, на жаль, вони, як правило, дуже швидко виявляють недоліки в роботі персоналу. На нашу думку, представникам поліції та працівникам служби безпеки банку необхідно проводити спеціальні навчальні  курси для працівників банку. Варто зазначити, що в зарубіжних країнах навчання та курси також проводять дистанційно за допомогою електронних пристроїв, що, може бути більш зручними для співробітників банків [6].

  Ситуація, яка склалась з 2014 по 2017 рік з нападами на банківські установи та інкасаторів  є надзвичайною, очевидно, що правова база має містити чіткі механізми дій та визначати повноваження посадових осіб на прийняття рішень, що забезпечить швидке реагування на обставини та ситуації, що виникають та змінюються. В даний час Україна, проходить через низку реформаційних потрясінь, антитерористичну операцію, яка проводиться в східних областях та відповідно відчуває на собі комплекс негативних наслідків, серед яких не останнє місце займає і зростання злочинності, яке загрожує безпеці людини, суспільства, державі.

  Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що спосіб здійснення розбійних нападів на банківські установи та інкасаторів, результати дослідження особистісних характеристик злочинців, які вчиняють такі розбійні напади, вказують на те, що в системі запобіжних заходів щодо злочинів такого виду повинні домінувати заходи спеціально- кримінологічного попередження. Крім того, надзвичайно важливим чинником, який обумовлює необхідність застосування спеціально-кримінологічних заходів, є соціально-економічна ситуація в країні, і, відповідно, без застосування  спеціально-кримінологічних заходів зменшити рівень зростання кількості нападів на банківські установи та інкасаторів практично неможливо.

 

Література:

1. Коваленко В.І. Кримінологічна характеристика сучасних грабежів і розбоїв та заходи щодо їх запобігання: дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Коваленко Віра Іванівна; Рост. юрид. ін-т МВД РФ. - Ростов н / Д, 2003 - 261 c. 

2. Поліція охорони Донеччини посилила заходи безпеки на напрямках, де є ризик нападів на інкасаторів [Електронний ресурс] : Режим доступу:  https://www.guard.np.gov.ua/novini/politsija-ohoroni-donechchini-posilila-zahodi-bezpeki-na-naprjamkah-de-je-rizik-napadiv-na-inkasatoriv-foto

3. Кримінологія: [підручник для студентів вищих навчальних закладів] / О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.; [за ред. О.М. Джужи.] - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с. 

4. Логвиненко А.М. Запобігання органами внутрішніх справ розбійним нападам на банківські установи // Право і суспільство. Науковий журнал. – № 1. – К., 2010.-192с. 

5. Ray Smith. Armed robbery - strategies for procedural prevention / Smith Ray // [Еlectronic resource.] – Access mode: http://www.popcenter.org/library/crimeprevention/volume_05/08_morrison.pdf

6. Нendrik Van Wyk.  Comprehensive Armed Robbery Safety and Prevention Course /  Van Wyk Hendrik // [Еlectronic resource.] – Access mode: https://apps-courses.beame.io/Widget/62d67425-3ecb-409d-8a5e-db1e36478b7b/Item/Course/hendrik-van-wyk/comprehensive-armed-robbery-safety-and-prevention-course#tp-content

Носовская Светлана Евгеньевна

Старший преподаватель,

ГВУЗ «Приазовский государственный технический университет»,

Украина, г.Мариуполь

 

  Аннотация

  В работе рассмотрены основные деятельностные элементы системы управления дистанционным обучением Moodle и их использование для организации самостоятельной работы студентов по высшей математике.

  Высшая математика является дисциплиной, которая служит фундаментом для изучения других общеобразовательных, общеинженерных и специальных дисциплин в техническом вузе. Ей отводится особая роль в становлении и развитии научного мировоззрения студентов, их интеллекта, расширении кругозора, в совершенствовании умственных способностей. Поиск эффективных методов обучения высшей математике – одно из важных направлений работы преподавателей вузов.

  А.Н. Крылов утверждал, что основная задача вуза – «научить умению учиться». «Умение учиться» наиболее полно развивается у студентов во время их самостоятельной работы.

  Проведенный констатирующий эксперимент показал наличие затруднений:

  - при организации самостоятельной работы студентов (СРС);

  - в умении воспринять и самостоятельно осмыслить полученную информацию;

  - при осуществлении контроля и самоконтроля в процессе изучения курса высшей математики.

  Причинами являются:

  - недостаточно сформированные умения и навыки самостоятельной деятельности, слабая мотивация её осуществления;

  - недостаточно развитые общие мыслительные действия: анализ, синтез, сравнение, обобщение.

  Существующие трудности сопровождаются неэффективностью СРС, слабо выраженным стремлением студентов к её активизации и приводят к получению формальных математических знаний, умений и навыков. В связи с чем, появилась потребность в применении новых методов организации и контроля СРС.

  Для отечественной и зарубежной педагогики проблема СРС не является принципиально новой. Проведенный анализ психолого-педагогической и специальной литературы показал, что изучены и разработаны, в основном, следующие аспекты интересующей нас проблемы: дидактические цели СРС [1]; виды и формы СРС [2]; методы СРС [3]; роль и функции преподавателя в управлении самостоятельной работой обучающихся [4]; затруднения в организации самостоятельной работы и пути их преодоления [5].

  Более всего изучены вопросы организации самостоятельной работы применительно к условиям общеобразовательной школы [2], общедидактические аспекты СРС высшей школы [5].

  Появляются исследования, в которых для организации СРС рассматриваются возможности применения информационных технологий [6] и дистанционных образовательных технологий [7].

  Уровень и качество математической подготовки студентов, интенсивность их самостоятельной работы при обучении курсу высшей математики повысятся, если:

  - использовать при организации самостоятельной работы для усиления её мотивации в комплексе личностно и профессионально ориентированный подход, возможности современных информационных технологий и рейтинговой системы;

  - организовать распределение содержания и видов самостоятельной работы в соответствии с образовательными возможностями студентов;

  - осуществлять систематический контроль качества самостоятельной учебной деятельности, анализировать и корректировать её.

  Дистанционная система образования – это система, позволяющая создать благоприятные условия для развития студента как личности за счет увеличения времени на самостоятельное освоение изучаемых предметов при одновременном уменьшении количества теоретических занятий и при хорошем сервисном обеспечении и обслуживании учебного процесса.

  Дистанционное образование является формой получения образования, при которой в образовательном процессе используются лучшие традиционные и инновационные методы, средства и формы обучения, основанные на компьютерных и телекоммуникационных технологиях. Основу образовательного процесса при дистанционном образовании составляет целенаправленная и контролируемая интенсивная самостоятельная работа студента, который может учиться в удобном для себя месте, по индивидуальному плану, имея при себе комплекс специальных средств обучения и согласованную возможность контакта с преподавателем.

  Применение дистанционных образовательных технологий в учебном процессе технического вуза открывает новые возможности в повышении эффективности самостоятельной внеаудиторной работы, в частности по дисциплине «Высшая математика».

  В системе управления дистанционным обучением Moodle существуют активные (деятельностные) элементы, которые позволяют организовать СРС. Активные элементы – это то, что в очном образовании можно назвать внеаудиторной деятельностью студента [9]. Наиболее распространенными являются [8]:

  - лекция – предполагает активное участие студента в процессе изучения нового материала;

  Этот деятельностный элемент использовался для самостоятельной работы по теоретического материала. Студентам предлагалось изучить теоретический материал по теме «Задачи о вычислении объема цилиндрического тела и массы тела с неравномерно распределенной плотностью. Двойной и тройной интегралы, их свойства.». В лекции для перехода к следующей странице был использован вопрос в закрытой форме (множественный выбор). Количество переходов – 4, максимальное количество попыток -2. 

  - задание – позволяет преподавателю ставить задачу, которая требует от студентов подготовить ответ в электронном виде;

  - форум – это средство общения участников курса при его изучении; важной особенностью форумов Moodle является принцип «30 минут на редактирование»;

  - семинар – это вид занятий, где каждый студент не только выполняет собственную работу, а и оценивает результаты работы других студентов;

  - тест – включает разнообразные типы заданий (выбор одного или нескольких правильных ответов, вписать свой ответ, поставить в соответствие предложенные элементы, создать свой ответ-эссе);

  - чат – этот элемент дает возможность участникам курса проводить обсуждения в реальном времени через Интернет;

  - опрос – позволяет задать студентам какой-либо вопрос с выбором только одного из нескольких вариантов ответов;

  - глоссарий – позволяет участникам создавать список определений или собирать и систематизировать информацию;

  - вики (wiki) – этот элемент дает возможность добавлять и редактировать набор связанных веб-страниц; вики может быть совместной или индивидуальной.

  Потенциал всех этих элементов предоставляет преподавателю возможность организовать как работу в реальном времени, так и асинхронное взаимодействие участников курса. Подобный тип взаимодействия в дополнение к очным встречам позволяет в значительной степени интенсифицировать СРС. Любой деятельностный элемент может быть добавлен в какой угодно модуль курса.

  Главной составляющей этапа реализации задач, поставленных при внедрении дистанционных технологий в образовательный процесс, является постоянная техническая и методическая поддержка.

  Методическая поддержка касается организации учебного процесса: от требований и рекомендаций по созданию контента до рекомендаций по ведению учебного процесса в рамках дистанционного обучения. Требования и рекомендации должны обеспечить необходимый уровень качества, задавая критерии, которые потом используются для оценки полученных результатов. Чем больше форм работы организуется в рамках дистанционного обучения, тем больше разрабатывается требований и рекомендаций.

  Таким образом, дистанционные технологии являются достаточно эффективным средством организации, контроля и повышения качества СРС, но только при условии системного подхода к их внедрению и постоянного их совершенствования с учетом оценки результатов.

  Использование системы, подобной Moodle, для организации СРС дает следующие возможности:

  - подача материала с использованием деятельностного элемента «Лекция» позволит  реализовать индивидуальную траекторию студента при изучении материала, облегчит ему многократное повторение, даст преподавателю инструмент для изучения активности студента при работе с теоретическим материалом;

  - самоконтроль, тренинги: они работают автоматически, давая студентам большое количество материала для анализа своих ошибок, проверки знаний, отработки простых навыков; преподаватель в свою очередь, получает много информации о типичных ошибках учеников, пробелах в их знаниях, что потом может легко и эффективно использовать на очных занятиях;

  - асинхронное взаимодействие в дополнение к очным встречам: задавать вопросы и получать комментарии от преподавателя студент сможет в любое удобное для него время.

 

1. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М., 1981. – 186 с.

2. Пидкасистый П.И. Организация учебно-познавательной деятельности студентов. – М.: Педагогическое общество России, 2005. – 144 с.

3. Срода Р.Б. Воспитание активности и самостоятельности учащихся в учении. – М., 1956. – 55 с.

4. Гарунов М.Г., Пидкасистый П.И. Самостоятельная работа студентов. М.: Знание, 1978. Вып.1. 34 с.

5. Опережающая самостоятельная работа / Л.Г. Семушина, В.П. Одинцова, Е.Ю. Абызова и др. // Личностно-ориентированные технологии обучения в средних специальных учебных заведениях / под ред Л.Г. Семушиной. - М. : Издательский дом "Новый учебник", 2004. - С. 55-62.

6. Использование технологии дистанционного обучения в вузе /Виштак О.В.// Педагогика. №1, 2005. – С. 51-56.

7. Макарчук Т. А. Применение дистанционных технологий в системе самостоятельной работы студентов по информатике (На примере экономических и энергетических специальностей классического университета) : Дис. канд. пед. наук : 13.00.08 : Благовещенск, 2004 175 c.

8. Андреев А.В., Андреева С.В, Доценко И.Б. Практика электронного обучения с использованием Moodle. – Таганрог: Изд-во. ТТИ ЮФУ, 2008. – 146 с.

9. Анисимов А.М. Работа в системе дистанционного обучения Moodle. Учебное пособие. 2-е изд. испр. и дополн. – Харьков, ХНАГХ, 2009. – 292 с.

Лукін Володимир Олександрович

кандидат економічних наук, доцент кафедри облік та оподаткування

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна, м. Харків

 

Сухачова Вікторія Андріївна

студентка 1 курсу магістратури

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна, м. Харків

 

  Анотація: Порівняно міжнародні та вітчизняні стандарти бухгалтерського обліку, щодо розкриття інформації з обліку дебіторської заборгованості. Розкрито основні відмінності між національними та міжнародними стандартами.

  Ключові слова: облік, дебіторська заборгованість, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, національні стандарти бухгалтерського обліку.

 

  В обліку дебіторської заборгованості за П(С)БО та МСФЗ є певні відмінності. В зв’язку з тим, що підприємства переходять до ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності відповідно до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), тому проблема гармонізації національних та міжнародних стандартів обліку дебіторської заборгованості є актуальною.

  Проблемам особливостей обліку дебіторської заборгованості за національними та міжнародними стандартами присвячені праці таких зарубіжних та вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, В.В. Сопка, С.Д. Батехіна, І.А. Бланка та ін.

  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності [3]. В Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку не передбачено окремого стандарту для обліку дебіторської заборгованості, тому принципи обліку дебіторської заборгованості регулюються такими стандартами, а саме: МСБО 1 «Подання фінансових звітів»; МСБО 18 «Дохід»; МСБО 16 «Основні засоби»; МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання»; МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»; МСФЗ 9 «Фінансові інструменти»; МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації».

  Порівняльний аналіз обліку дебіторської заборгованості за національними та міжнародними стандартами подамо в таблиці 1.

 

Таблиця 1.

Порівняння міжнародних та національних стандартів обліку дебіторської заборгованості

Операція

П(С)БО

МСБО (МСФЗ)

Визначення

Дебіторська заборгованість - сума  заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

За МСБО 32 дебіторська заборгованість визначається як фінансовий актив. Визначення дебіторської заборгованості не надається.

Визнання дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість визнається активом,  якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та
може бути достовірно визначена її сума (п.5 П(С)БО 10).

 

Визнання фінансового активу відбувається тоді, коли організація стає стороною контракту (договори), при виникненні зобов'язання пофінансовому інструменту.

Визначення величини резерву сумнівних боргів

Величина  резерву  сумнівних боргів визначається за  одним із методів:

застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;

застосування коефіцієнта сумнівності.

За методом  застосування   абсолютної  суми сумнівної заборгованості  величина  резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів.

За методом застосування  коефіцієнта сумнівності  величина резерву розраховується множенням суми залишку дебіторської заборгованості на початок періоду на коефіцієнт сумнівності.

Методи визначення величини резерву сумнівних боргів в міжнародних стандартах не передбачаються.

Класифікація

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення:

поточна дебіторська заборгованість

довгострокова дебіторська заборгованість.

За МСБО 39 дебіторська заборгованість поділяється на:

ініційовану підприємством;

 не ініційовану.

Відображення у звітності

За чистою реалізаційною вартістю.

Не вимагають відображення дебіторської заборгованості в балансі за винятком резерву сумнівної заборгованості .

 

  Таблиця складена на основі даних джерел: [1, 2, 3].

  Таким чином, облік дебіторської заборгованості за національними та міжнародними стандартами має як спільні так і відмінні риси. За національними стандартами дебіторська заборгованість чітко регулюється П(С)БО, а за міжнародними стандартами зазначаються лише загальні правила. Отже, для гармонізації обліку дебіторської заборгованості за П(С)БО та МСБО (МСФЗ) потрібно удосконалити національну систему обліку дебіторської заборгованості, враховуючи міжнародний досвід. Це підвищить повноту, суттєвість і достовірність облікової інформації для ефективного управління дебіторською заборгованістю.

 

Література:

1. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 32 (МСБО 32). Фінансові інструменти: подання IASB; Стандарт, Міжнародний документ від 01.01.2012.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 39 (МСБО 39). Фінансові інструменти: визнання та оцінка IASB; Стандарт, Міжнародний документ від 01.01.2012.

3. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»: Затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237.

Лукін Володимир Олександрович

кандидат економічних наук, доцент кафедри облік та оподаткування

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна, м. Харків

 

Сулименко Каріна Сергіївна

студентка 1 курсу магістратури

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна, м. Харків

 

  Анотація: Порівняно міжнародні та вітчизняні стандарти бухгалтерського обліку, щодо розкриття інформації з обліку доходів. Виділено основні відмінності між національними та міжнародними стандартами.

  Ключові слова: облік, доходи, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, національні стандарти бухгалтерського обліку.

 

  Сьогодні Україна стоїть на шляху європейських перетворень. У зв’язку з цим виникає необхідність проведення змін у різних сферах, у тому числі й у веденні бухгалтерського обліку та складання фінансовій звітності. Багато які вітчизняні підприємства починають використовувати у своєї діяльності міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, які відкривають перед ними можливості співпраці з європейськими компаніями, збільшення інвестиційної привабливості, залучення іноземних інвестицій та ін. 

  Важливу роль у формуванні добробуту підприємства відіграють доходи, тому вважаємо за необхідність розглянути, чим відрізняється практика формування доходів за міжнародними та національними стандартами. 

  Велика кількість спеціалістів у своїх працях займалась дослідженням особливостей обліку доходів у міжнародних та національних стандартах. Це такі науковці як Ф. Бутинець, С. Голов, Т. Сльозько, О. Губачова, В. Костюченко, Ю. Кузьмінський, В. Палій, Я. Соколов та ін. Однак це питання й зараз є досить актуальним і потребує додаткових досліджень.

  Метою роботи є проведення порівняльного аналізу відносно умов визначення доходів за П(С)БО 15 «Дохід» та МСБО 18 «Дохід». Результати проведеного аналізу наведено у таблиці 1.

 

Таблиця 1

Порівняння умов визначення доходів 

за П(С)БО 15 «Дохід» та МСБО 18 «Дохід»

Операція

П(С)БО 15

МСБО 18

Визначення

Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена [1, п. ]

Дохід - це валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб'єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників власного капіталу [2, п. ]

Дохід від продажу товарів має визнаватися в разі задоволення всіх наведених умов:

- покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

- сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені [1, п. ].

 

- суб'єкт господарювання передав покупцеві суттєві ризики і винагороди, пов'язані з власністю на товар;

- за суб'єктом господарювання не залишається ані подальша участь управлінського персоналу у формі, яка, як правило, пов'язана з володінням, ані ефективний контроль за проданими товарами;

- суму доходу можна достовірно оцінити;

- ймовірно, що до суб'єкта господарювання надійдуть економічні вигоди, пов'язані з операцією;

- витрати, які були або будуть понесені у зв'язку з операцією, можна достовірно оцінити [2, п. ].

Надання послуг

Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається, виходячи
зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу,
якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

- можливості достовірної оцінки доходу;

- імовірності надходження економічних вигод від надання послуг;

- можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання

Якщо результат операції, яка передбачає надання послуг, може бути попередньо оцінений достовірно, дохід, пов'язаний з операцією, має визнаватися шляхом посилання на той етап завершеності операції, який існує на кінець звітного періоду. Результат операції може бути попередньо оцінений достовірно у разі задоволення всіх наведених далі умов:

- можна достовірно оцінити суму доходу;

- є ймовірність надходження до суб'єкта господарювання економічних вигід, пов'язаних з операцією;

- можна достовірно оцінити ступінь завершеності операції на кінець

 

  Отже, проаналізувавши відповідні стандарти можна стверджувати, що хоча П(С)БО і ґрунтується на М(С)БО, та між ними є розбіжності. В МСБО 18 деякі терміни сформульовані більш точно: не «дата балансу», а «кінець звітного періоду», не «визначення витрат», а «оцінка витрат». 

 

Література:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 15 “Дохід”: затв. наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0860-99

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 18 (МСБО 18). Дохід IASB; Стандарт, Міжнародний документ від 01.01.2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/929_025

Лукін Володимир Олександрович

кандидат економічних наук, доцент кафедри облік та оподаткування

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна, м. Харків

 

Шварьова Альона Григорівна

Студентка 1-го курсу магістратури

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна, м. Харків

 

  Анотація: Порівняно міжнародні та вітчизняні стандарти бухгалтерського обліку, щодо розкриття інформаці з обліку виплат працівникам. Виділено основні відмінності між національними та міжнародними стандартами.

  Ключові слова: облік, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, національні стандарти бухгалтерського обліку, виплати працівникам.

 

  В Україні виплати працівникам регламентуються національним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам», а також Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку (IAS) 19 «Виплати працівникам». При порівнянні національних та міжнародних стандартів, потрібно відмітити, що МСБО 19 «Виплати працівникам» є змістовнішим, ніж П(С)БО 26 «Виплати працівникам», більш структурований  та обґрунтований.

  Проблемам особливостей обліку виплат працівникам за національними та міжнародними стандартами присвячені праці таких вчених-економістів: А.В. Базилюк, М.П. Бойко, Є.І. Вовканич, В.М. Войнаренко, С.Ф. Голов, О.В. Івахненков, А.В. Калина, В.М. Костюченко, М.В. Кужельний, Т.Г. Мельник, Н.А. Пономарьов, В.Н. Ткач, М.В. Ткач, та інші.

  Національні П(С)БО, так само як і МСФЗ (IFRS; IAS), складаються структурно з таких частин: 

  1. Загальні положення;
  2. Визнання та класифікація об'єкта бухгалтерського обліку. 
  3. Оцінка об'єкта бухгалтерського обліку, її складові та порядок визначення, указуються прийняті методи оцінки. 
  4. Характеристика обліку об'єкта бухгалтерського обліку, виходячи із загальноприйнятих принципів. 
  5. Розкриття інформації про об'єкти бухгалтерського обліку у фінансовій звітності. 
  6. Додатки. 

  Однією з основних принципових відмінностей П(С)БО від МСФЗ (IFRS;IAS) є чітка та жорстка регламентація дій бухгалтера. В українському бухгалтерському обліку присутній єдиний план рахунків, який обов’язково  застосовується всіма суб'єктами господарської діяльності.

  Порівняльний аналіз обліку оплати праці за національними та міжнародними стандартами подамо в таблиці 1

 

Таблиця 1

«Порівняння міжнародних та національних стандартів обліку оплати праці»

Критерії

П(С)БО 26

МСБО (МСФЗ) 19

Відмінності

Мета

Визначає методологічні засади формування

в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності

Визначення бухгалтерського обліку та розкриття інформації про виплати працівникам

МСФЗ (IAS) 19 не дає повного розкриття інформації про виплати працівникам у примітках до фінансової звітності

Сфера застосуван- ня

Застосовується роботодавцями –підприємствами, організаціями, іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ)

Застосовується роботодавцем для обліку всіх виплат працівникам, за винятком тих, до яких застосовується МСФЗ (IAS) 2 “Платіж на основі акцій”

У зв’язку з прийняттям в Україні П(С)БО 34 “Платіж на основі акцій”, доцільно внести поправки в П(С)БО 26 щодо його дії на виплати на основі часток у капіталі

Кількість підпунктів

34

161

У П(С)БО інформація представлена в більш стислому вигляді

Склад виплат працівників

Поточні виплати, виплати при звільненні, виплати по закінченню трудової діяльності, виплати інструментами власного капіталу підприємства, інші довгострокові виплати працівникам

Короткострокові виплати працівникам, виплати по закінченні трудової діяльності, інші довгострокові виплати працівникам, виплати при звільненні

У П(С)БО виділені зобов’язання по виплатам інструментами власного капіталу, які визначаються відповідно до П(С)БО 13 “Фінансові інструменти”

Виплати пов’язаним із закінченням трудової діяльності

Різні види пенсійного забезпечення працівників (крім державного)

Пенсійне забезпечення

У П(С)БО представлено більше видів пенсійного забезпечення.

Інші довгострокові виплати працівникам

 

Інші довгострокові виплати працівникам

Додаткова відпустка за вислугу років, оплачувана академічна відпустка, виплата до ювілеїв і за вислугу років, виплати пов’язані із тривалою непрацездатністю, виплати частки прибутку та премії, відстрочені компенсації

У МСФЗ 19 наведений розгорнутий перелік всіх виплат.

 

 

  Таблиця складена на основі даних джерел: [1, 2].

  Отже, на підставі порівняльної характеристики МСФЗ (IAS) 19 та ПСБО 26 “Виплати працівникам” можна сказати, що зазначені нормативні документи, мають як тотожні так і відмінні положення. Вони не повинні суперечити один одному, оскільки ці документи мають надавати користувачам інформацію щодо змін у складі виплат працівникам протягом періоду та розкриття інформації про залишки на звітну дату. 

 

Cписок використаних джерел:

1. Міжнародний стандарт фінансової звітності 19 “Виплати працівникам” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 “Виплати працівникам” [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

 Лукін Володимир Олександрович

Кандидат економічних наук, доцент кафедри обліку та оподаткування

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна,м. Харків

 

Любимова Світлана Сергіївна

Студентка 1 курсу магістратури, фінансово-економічний факультет

Харківський навчально-науковий інститут ДВНЗ «Університет банківської справи»

Україна,м. Харків

 

  Анотація: Проаналізовано процес гармонізації міжнародних та національних стандартів бухгалтерського обліку. Порівняно міжнародні та національні стандарти з приводу формування Звіту про рух грошових коштів підприємства. Виокремлено спільні та відмінні положення міжнародних та національних стандартів щодо Звіту про рух грошових кошт.

  Ключові слова: Звіт про рух грошових коштів, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, національні стандарти бухгалтерського обліку.

 

  У процесі інтеграції України у світову спільноту активно проводиться гармонізація багатьох національних положень із міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Одним із найважливіших залишається питання надання користувачам повної, своєчасної, об’єктивної та неупередженої інформації про фінансовий стан, надходження і вибуття грошових коштів на підприємстві, що наводиться в звіті про рух грошових коштів як першооснови для прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо управління грошовими коштами та грошовими потоками підприємства.

  Питання, що стосуються формування Звіту про рух грошових коштів, стали об’єктом досліджень у працях ряду відомих зарубіжних і вітчизняних економістів: М. Бондаря, Л. Ловінської, Ю. Брігхема, Р. Брейлі, Дж. Ван Хорна, І.О. Бланка, М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинця, Г.Г. Кірейцева, І.А. Маркіна, С. Чельтера, А.М. Поддєрьогіна та ін. Проте, незважаючи на активне реформування вітчизняних стандартів обліку з метою наближення до міжнародних, деякі принципові відмінності збереглися. 

  З метою наближення національної системи обліку до міжнародних стандартів у 2013 р. було прийнято НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» що замінили одразу 5 нормативно-правових актів: П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» та П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал». Реформування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку було зумовлено багатьма економічними та політико-соціальними чинниками, але все ж таки не відбулося повної відповідності українських стандартів обліку та складання звітності міжнародним. Саме тому питання порівняння положень національних та міжнародних стандартів з приводу формування показників звіту про рух грошових коштів залишається актуальним.

  Звіт про рух грошових коштів є формою річної фінансової звітності, що надає інформацію користувачам з метою аналізу вхідних та вихідних грошових потоків підприємства та оцінки потреби в них. Звіт про рух грошових коштів включає інформацію щодо джерел отримання грошових коштів, як готівкових, так і безготівкових, використання грошових коштів у звітному періоді, поділ операцій з грошовими коштами у розрізі операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. За думкою дослідників, «Звіт про рух грошових коштів доповнює звіт про фінансовий стан (баланс) і звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) підприємства, інформацією про зміни грошових коштів та їх еквівалентів за звітний рік» [1].

  Таким чином, у звіті про рух грошових коштів підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції включає суми, що належать до різних видів діяльності, то ці суми наводяться окремо у їх складі. Внутрішні зміни у складі грошових коштів, як і негрошові операції (наприклад, отримання активів шляхом фінансової оренди, емісії акцій, бартерні операції), до звіту про рух грошових коштів не включаються [2].

  Між тим, деякі положення міжнародних та національних стандартів щодо Звіту про рух грошових коштів відрізняються. Порівняння положень МСБО 7 та НП(С)БО 1 наведено в табл. 1. 

 

Таблиця 1.

Порівняння положень МСБО 7 та НП(С)БО 1 щодо формування Звіту про рух грошових коштів

 

МСБО 7 [3].

НП(С)БО 1[4].

Визначення поняття грошові кошти

Готівка в касі, депозити до запитання.

Готівка, кошти на рахунках в банку та депозити до запитання.

Викоритання поняття грошового потоку

Застосовується поняття «грошовий потік».

Поняття не застосовується.

Обов’язковість застосування форми звіту

Надає лише загальні рекомендації щодо форми звіту.

Форма звіту є затвердженною та обов’язковою для застосування.

Методи складання

Прямий та непрямий, перевага надається прямому методу.

Прямий та непрямий, підприємство самостійно обирає метод складання звіту.

Наявність у складі проміжної фінансової звітності

Передбачається складання повного обсягу фінансової звітності, що, згідно з МСБО 34, складається з чотирьох форм звітності та приміток.

Передбачається складання скороченого обсягу фінансової звітності, що складається лише з форми 1 та форми 2. Звіт про рух грошових коштів до проміжної фінансової звітності не включається.

Структура звіту

Розділ 1. Рух коштів у результаті операційної діяльності.

Розділ ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності.

Розділ ІІІ. Рух коштів у результаті фінансової діяльності.

Розділ 1. Рух коштів у результаті операційної діяльності.

Розділ ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності.

Розділ ІІІ. Рух коштів у результаті фінанової діяльності.

Визначення операційної діяльності

Основна діяльність суб'єкта господарювання, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

Основна діяльність підприємства, а також інші її види, які не вважаються інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Визначення інвестиційної діяльності

Придбання і продаж довгострокових активів, а також інших інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.

Придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Визначення фінансової діяльності

Діяльність, що спричиняє зміни розміру та складу вкладеного капіталу та запозичень суб'єкта господарювання.

Діяльність, що призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталів підприємства, включаючи банківські позики і овердрафти.

Відображення банківських овердрафтів

Банківські овердрафти можуть бути представлені як частина операційної діяльності, а банківські позики відносяться до фінансової діяльності.

Банківські позики і овердрафти включаються до фінансової діяльності підприємства.

Відображення отриманих дивідендів та відсотків

Відображаються в складі фінансової та інвестиційної діяльності.

Відображаються в складі інвестиційної діяльності.

Відображення сплачених дивідендів та відсотків

Відображаються в складі фінансової та інвестиційної діяльності, сплачені дивіденди є компонентою грошових потоків від операційної діяльності.

Відображаються в складі операційної та фінансової діяльності відповідно.

Відображення сплати податку на прибуток

Класифікуються як грошові кошти від операційної діяльності лише у випадку, коли їх не можна конкретно ототожнити з фінансовою та інвестиційною діяльністю підприємства.

Відображаються у складі операційної діяльності.

 

  Таким чином, у результаті порівняння положень МСБО 7 та НП(С)БО 1 щодо складання Звіту про рух грошових коштів можна зробити наступні висновки. 

  В національному законодавстві структура звіту, визначення понять операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, надання підприємству права вибору методу складання звіту відповідають міжнародним стандартам. Перераховані вище відмінні риси свідчать про необхідність продовження процесу гармонізації міжнародних та національних стандартів бухгалтерського обліку, при цьому необхідно враховувати особливості господарської діяльності українських підприємств з метою надання більш точної та об’єктивної інформації про рух грошових коштів суб’єктів господарювання.

 

  Література

1. Кузьмінська О. Е. Аналіз інформаційного навантаження Звіту про рух грошових коштів підприємств / О. Е. Кузьмінська. // Науковий вісник Херсонського державного університету. – 2016. – №17. – С. 143–146.

2. Федорченко О. Є. Звіт про рух грошових коштів: адаптація відповідно до МСФЗ та проблемні аспекти його формування / О. Є. Федорченко. // Глобальні та національні проблеми економіки. – 2015. – №7. – С. 892–895.

3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 7 (МСБО 7) «Звіт про рух грошових коштів» в редакції від 01.01.2012 // [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

4. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013р. № 73 із наступними змінами та доповненнями.// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.