Деталі

Категорія: П'ятдесята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Галузь : Економіка

 

Шеховцова Вікторія Володимирівна

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник відділу 

забезпечення освітньої та наукової діяльності, 

Криворізький навчально-науковий інститут 

Донецького державного університету внутрішніх справ

Україна, м. Кривий Ріг

 

 Введення воєнного стану на території України істотно змінило підхід до організації та ведення господарської діяльності підприємств і організацій. Розвиток відносин між суб'єктами господарської діяльності та владними структурами потребує дерегуляції, оскільки змінюється та зазнає ускладнень система функціонування та ведення підприємницької діяльності. Внесення змін та новел до законодавства в умовах військового стану потребує внесення змін до управління господарськими структурами, а також аналізу та особливо контролю результатів їх діяльності. 

 Стабільність розвитку життєдіяльності кожного суб’єкта господарювання завжди була визначена розвиненою та упорядкованою системою контролю та управління процесом виробництва. 

 Внутрішній аудит, за певною мірою, «молода» форма контролю і останніми роками його значення в системі контролю зростала. На міжнародному рівні, спеціалісти називають даний вид контролю «аудитом ефективності» та «аудитом управління» та визначають як гарантію покращення діяльності підприємства. На вітчизняних підприємствах зовнішній аудит виступає інструментом контролю за станом справ і надає керівникам та власникам об'єктивну оцінку діяльності суб’єкта господарювання. 

 Великі суб’єкти господарювання віддають перевагу саме службам внутрішнього аудиту. До того ж, розвиток корпоративного управління спонукав потребу в створенні служб внутрішнього аудиту суб’єктів господарювання. Внутрішній контроль почали сприймати як механізм підтримки керівників підприємства для вдосконалення системи внутрішньогосподарського контролю.

 Між зовнішнім та внутрішнім аудитом існують принципові відмінності. Відтак, внутрішній аудит не можна замінити зовнішнім. Головною метою внутрішнього аудиту є надання аудиторських послуг та консультацій з метою захисту інтересів власників. Водночас, зовнішню аудиторську перевірку здійснюють для того щоб підвищити довіру у користувачів фінансової звітності [1]. 

 В Кодексі етики Інституту внутрішніх аудиторів є наступне визначення внутрішнього аудиту – «внутрішній аудит - це незалежна, об'єктивна діяльність з надання впевненості та консультування, що має додавати вартості організації та покращувати її діяльність. Внутрішній аудит допомагає організації досягати поставлених цілей за допомогою систематичного, послідовного підходу до оцінки і підвищення ефективності процесів управління ризиками, контролю та корпоративного управління» [2].

 Але наразі, фінансова та економічна нестабільність, зростання ризиків та зміни в законодавстві підводять керівництво підприємства до необхідності змінювати відношення до служби внутрішнього аудиту (СВА). Внутрішній аудит повинен відповідати потребам, які випливають із діяльності підприємства. Назріла необхідність побудови нових, більш ефективних моделей внутрішнього контролю. Нажаль, наукових підходів до створення таких моделей до тепер не сформовано. Кожне підприємство, керівництво якого зацікавлено в подальшому стабільному розвитку власного бізнесу, самостійно адаптує внутрішній аудит під сьогоденні реалії та активізує діяльність СВА. 

 Внутрішні аудитори функціонально підпорядковуються керівнику підприємства. Вони захищають інтереси керівництва, допомагаючи приймати ефективні та своєчасні рішення. Це вид контролю, який визначає безпосередньо керівник. Внутрішній аудитор надає оцінку економічним та фінансовим ризикам, аналізує результати господарської діяльності підприємства. 

 Внутрішній аудит має свої переваги. Це незалежна форма контролю, більше наближена до інформаційного поля діяльності підприємства. Так, внутрішні аудитори є постійно працюючими працівниками підприємства. Вони знають особливості виробництва, наближені до організаційних та господарських процесів, вільно орієнтуються в системі документообігу. Цілком очевидно, що це дозволяє їм своєчасно сформувати базове підґрунтя для прийняття управлінських рішень. Внутрішні аудитори працюють на випередження, щодо визначення можливих ризиків здатних завдати шкоду бізнесу.

 Служба внутрішнього аудиту є функціональним, постійно діючим підрозділом підприємства. У відповідності до Міжнародних Стандартів внутрішнього аудиту СВА має бути «незалежним від інших структурних і функціональних підрозділів. Підпорядковується безпосередньо керівництву (власнику) суб’єкта господарювання» [3]. Крім керівництва підприємства (власників), внутрішні аудитори, за необхідності, надають інформацію менеджерам підприємства, зрідка (за погодженням керівника чи власника) – зовнішнім користувачам.

 На функціонування СВА впливають багато факторів: професіоналізм внутрішніх аудиторів та їх специфічні знання; правильно організована робота в  системі самої служби; відкритість доступу до необхідної інформації; злагоджена співпраця з керівництвом підприємства та менеджерами.

 Війна є викликом для національної економіки держави. Ситуація, що склалася, потребує вирішення низки проблем. В період економічної нестабільності в державі, на фінансово-економічну стійкість підприємства впливає належним чином упорядкована система внутрішнього контролю. Враховуючи поточні умови, спричинені воєнним станом, керівництву підприємства, з метою вдосконалення роботи власної служби аудиту, варто здійснити наступні кроки:

• конкретизувати місію служби на момент поточних умов діяльності підприємства;
• провести набір чи донабір (за необхідності) кваліфікованих, досвідчених працівників; 
• при необхідності внести зміни в статут СВА;
• деталізувати функції, цілі та завдання СВА;
• розробити схеми взаємодії СВА з іншими підрозділами підприємства ( з урахуванням можливих передбачуваних ситуацій);
• сформувати порядок надання оперативних консультацій з питань, що входять до сфери повноважень працівників служби;
• внести відповідні до ситуації зміни в Положення про службу внутрішнього аудиту, посадових інструкцій. Велике значення матиме усвідомлений підхід до розробки внутрішніх нормативних положень, що регулюють діяльність служби.

 Напрями роботи працівників СВА наразі змінилися. Зміни в роботі служби внутрішнього аудиту означили і недоліки, пов’язані з залученням додаткових фінансових ресурсів для організаційної підтримки належного функціонування СВА. Однак, керівництво та власники підприємства повинні бути більше зацікавленими у викритті фактів невідповідності (наприклад невідповідності вимогам чинного законодавства). Крім цього, на час економічної кризи спричиненої війною, багато керівників підприємств віддають перевагу розслідуванням випадків шахрайства, розкрадань і зловживань. 

 Для ведення бізнесу в сучасних умовах, керівництво підприємства, на нашу думку, повинно означити основні завдання для власної аудиторської служби: 

• систематичне і об’єктивне вивчення системи управління та бізнес-процесів суб’єкта господарювання;
• постійну оцінку визначених цілей, що корегується за необхідності;
• надання консультацій, що належать до компетенції працівників СВА.

 На даний період перед працівниками служб внутрішнього аудиту стоїть і завдання розробки єдиної системи управління ризиками. Аудитору необхідно, на постійній основі, надавати оцінку роботі даної системи. Аналітичні дослідження повинні носити характер констатації даних. 

 Безперечно, військова агресія росії та введення воєнного стану на всій території України серйозно вплинули на умови ведення діяльності підприємств чи організацій. Виникла потреба у проведенні адаптаційних кроків щодо організації внутрішнього аудиту на підприємстві. Зазначимо, що оперативний, поточний та стратегічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства є більш достовірним у випадку проведення внутрішнього аудиту.

 

Література:

1. Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» 2258-VIII  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2258-19#Text
2. Кодекс етики / Інститут внутрішніх аудиторів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://505748.iia.web.hosting-test.net/wp-content/uploads/2013/10/Code-of-Ethics-Ukrainian.pdf. 
3. Міжнародні стандарти аудиту: https://mof.gov.ua/uk/mizhnarodni-standarti-auditu

Деталі

Категорія: П'ятдесята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Юр Валерій Валентинович

Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

 

 к.м.н. Ломинога Сергій Іванович

Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна», 

м. Вінниця 

 

 Метою лікування міофасціального больового синдрому є тривале розслаблення ураженого м'яза з «руйнуванням» ТТ. Розслаблення досягається в першу чергу шляхом надання відпочинку ураженим м'язам, запобігання їх активної роботи і тривалих перенапружень, що виникають при неправильній поставі. Розігрівання м'яза сприяє його розслабленню, для цього застосовуються аплікації «розігріваючих» мазей, гелів, а також гарячі вологі обгортання ураженої м'язи, вологі теплі компреси. При наявності певних навичок ТТ можна механічно зруйнувати шляхом введення анестетиків (новокаїн, лідокаїн), що скорочує період болю, пов'язаний з процедурою. У спеціалізованих центрах використовуються вправи на розтяжку м'язів і методики розслаблення м'яких м'язів. Постізометрична релаксація є одним з провідних методів м'язової релаксації. Метод полягає в рефлекторній взаємодії м'язів-антагоністів: при напрузі м'яза її антагоністи рефлекторно розслабляються. Так само ефективно можна використовувати традиційний розслабляючий масаж [22, 34].

 Дуже виправданим є також призначення міорелаксантів. Вони знижують патологічно підвищений м'язовий тонус. В результаті біль зменшується (розривається порочне коло «біль – спазм м’язів – біль»), збільшується кількість активних рухів. На фоні прийому міорелаксантів ПІР м'язів, масажі, ЛФК проводяться набагато легше. Підтверджено, що застосування міорелаксантів дозволяє позбавити м'яз від активних і латентних ТТ. Тобто покращує віддалений прогноз, зменшуючи рецидиви МФС. Як правило, використовують баклофен, тизанідин, толперизон.

Тривалість терапії значно скорочується при швидкому та ефективному знеболюванні пацієнта. Найпоширенішим лікуванням MFS є нестероїдні протизапальні засоби. На хворобливі ділянки застосовуються аплікації гелів і мазей, що містять нестероїдні протизапальні препарати або їх лікарські форми загальної дії (таблетки, супозиторії, ін’єкційні форми). Майже стандартом у лікуванні МФС стало поєднання нестероїдних протизапальних препаратів і міорелаксантів (наприклад, диклофенаку натрію з тизанідином), що дозволяє скоротити терміни лікування. Крім того, одночасне застосування міорелаксантів і нестероїдних протизапальних засобів дозволяє зменшити дози останніх, а отже, і їх побічну дію.

 Терапевтичні методики повністю залежать від вираженості больового синдрому, його тривалості та об’єму м’язів, уражених МФС. При тяжкому МФС застосовують комбіноване лікування, що поєднує фармакологічні та немедикаментозні методи. Лікування триває весь період больового синдрому. У більшості випадків лікування триває 10 - 14 днів. Наявність у пацієнта симптомів депресії та/або хронічного болю є показанням до застосування психотропних засобів (антидепресантів та/або транквілізаторів). Купірування больового синдрому не обов'язково означає повне одужання хворого, оскільки можливе збереження латентних ТТ. Щоб уникнути перенапруження, яке виникає при неправильній поставі, рекомендується щоденно займатися лікувальною фізкультурою, освоїти аутогенне тренування з можливістю розслаблення м’язів, що є ефективним захистом від рецидивів МФС.

 

Література:

1. Алєксєєв В. В. Алгоритми діагностики та лікування пацієнтів з больовими синдромами в попереково-крижової області / В. В. Алексєєв, Є. В. Подчуфарова, Н. І. Яхно // Біль. - 2006. - № 2 (11). - С. 29-37.
2. Анатомія людини: підручник / І. Я Коцан, В. О. Гринчук, В. Х.  Велемець [та ін.]. – Луцьк : Волин. НУ імені Лесі Українки, 2010. – 890 с. – ISBN 978-966-600-493-5. 
3. Андріянова Є. Ю. Мультисегментарні моносинаптичні відповіді м'язів нижніх кінцівок в осіб з компресією попереково-крижових спинномозкових нервів / Є. Ю. Андріянова // Фізіологія людини. - 2010.Т. 36, № 4. – С. 80-88. 
4. Аносов І.П. Хоматов В.Х. Анатомія людини. Навч. Посібник:  Практикум.- К.: Вища шк.,1995. 
5. Аносов І.П., В.Х. Хоматов, Т.І. Стані шевська Анатомія людини.  Навчальний посібник.—К. “Твім інтер”, 2006с.: іл. 
6. Аносов І.П., В.Х. Хоматов Анатомія людини у схемах:Навч. наоч. посіб.—К.: Вища шк., 2002.—191 с.:іл. Бєлова А. Н. Нейрореабілітація / А. Н. Бєлова, С. В. Прокопенко. -, 2010. - 1288 с.
7. Біленький А. Г. Роль м'язового спазму в генезі дорсалгій / А. Г. Біленький // Новини медицини та фармації. - 2006. - № 16. - С. 3-4.Боль: руководство для врачей и студентов / под ред. Н. Н. Яхно. – М., 2009. – 302 с. 
8. Ван Роенн Дж. Х. Діагностика та лікування болю / Дж. Х. Ван Роенн, Дж. А. Пейс, М. І. Преодер. -, 2012. - 494 с.
9. Веселовський В. П. Вертеброневрологія / В. П. Веселовський, В. М. Шевага, С. С. Пшик. – Львів: Світ, 1992. – 192 с. 
10. Воробйова О. В. Хронічні болючі синдроми в клініці нервових хвороб: питання довготривалої аналгезії / О. В. Воробйова // Consilium medicum. - 2006. - Т. 8, № 8. - С. 55-60.
11. Вознесенска Т. Г. Біль в спині: погляд невролога // Здоров’я України. – 2006. – № 23. – С. 1–3. 
12. Гайда С. П. Анатомія і фізіологія людини : навч. посіб. / С. П. Гайда.–Вид. 2-ге, випр. і допов. – Київ : Вища школа, 1980. – 213 с. 
13. Губенко В. П. Мануальна терапія у вертеброневрології/В. П. Губенко. - 2-ге вид., перероб. та дод. - К.: Медицина, 2006. - 495 с.: Іл.
14. Дзяк Л. А. Лікування м'язового спазму з використанням препарату Тизалуд / Л. А. Дзяк, В. М. Сук, О. С. Цуркаленко // Здоров'я України. – Темат. номер: Неврологія Психіатрія. Психотерапія. – 2009. – С. 62–63. 

Деталі

Категорія: П'ятдесята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

УДК 94 :379.85 (94)

Дронів Вікторія Вікторівна 

магістр міжнародних економічних відносин, 

в.о. молодшого наукового співробітника

Державна установа «Інститут всесвітньо історії» НАН України

Україна, м. Київ

 

 Анотація. В Австралії низький рівень участі місцевих відвідувачів у туризмі корінного населення, що негативно впливає на його сталий розвиток. Цей низький попит залишається недостатньо вивченим. У цьому дослідженні використовується заснована на атрибуції теорія, фольклорно-концептуальна теорія пояснення поведінки, щоб дослідити, як місцеві відвідувачі описують свою поведінку, щодо участі в тих чи інших туристичних заходах корінного населення (об’єкти наскального мистецтва та культурний центр), розташованих у межах Національного парку Вікторія Гремпіанс. Дослідження в галузі туризму з використанням теорії атрибуції залишаються обмеженими. Він використовує якісний підхід із використанням напівструктурованих інтерв’ю та методу фото вилучення з 50 місцевими відвідувачами. Результати показують, що відвідувачі більше схильні пов’язувати «переконання», ніж «бажання» щодо свого наміру брати участь у туристичних заходах корінних народів, які базуються на природі, зі зв’язками з історією, культурою та навчанням. Проте, незважаючи на те, що місцевий туризм пов’язаний із природнім середовищем у досліджуваній території, «оцінки», «сприятливі фактори» та «причинна історія причин» впливають на рівень участі. Хоча ці висновки пов’язані з попередніми дослідженнями мотивації та бар’єрів, пояснення учасників дає змогу глибше зрозуміти судження відвідувачів, які потім можуть послужити основою для стратегій, сприяння довгостроковому сталому розвитку корінного туризму. Розуміння попиту є основним для корінних громад, які отримують переваги від сталого туризму.

 Ключові слова: поведінка туриста, туризм аборигенів, теорія атрибуції, попит, національні парки, стійкий туризм.

 

 Abstract. In Australia, the level of participation of local visitors in indigenous tourism is low, which negatively affects its sustainable development. This low demand remains understudied. This study uses attribution-based theory, a folkloric-conceptual theory of behavioral explanation, to explore how local visitors describe their behavior in relation to participation in specific Indigenous tourism activities (rock art sites and a cultural centre) located within the Victoria Grampians National Park. Tourism research using attribution theory remains limited. It uses a qualitative approach using semi-structured interviews and a photo-elicitation method with 50 home visitors. The results show that visitors are more likely to associate «beliefs» than «desires» about their intention to participate in indigenous nature-based tourism activities with connections to history, culture, and learning. However, even though local tourism is related to the natural environment in the study area, the evaluations, enabling factors and causal history influence the level of participation. Although these findings relate to previous research on motivations and barriers, participants explanations provide a deeper understanding of visitor judgments, which can then inform strategies to promote the long-term sustainable development of indigenous tourism. Understanding demand is fundamental to indigenous communities benefiting from sustainable tourism.

 Keywords: tourist behavior, Aboriginal tourism, attribution theory, demand, national parks, sustainable tourism.

 

 Вступ

 Туризм часто рекламується як перспективна стратегія розвитку для корінного населення. Дійсно, є докази, які підтверджують твердження, про те що сталий туризм може призвести до зменшення бідності, покращення умов життя громад та збереження культурної спадщини та навколишнього середовища [54]. Попит на культурний туризм, наприклад відвідування корінних народів та їхніх племен, є одним із секторів, які найбільше зростають у світовому туризмі, з щорічними темпами зростання на 15% і на 37% усіх подорожей світу [47]. Насправді відвідувачі, які шукають екологічні та культурно диференційовані напрямки, прагнуть витратити більше грошей задля цих вражень. В Австралії, однак, в період 2000-2014 рр. на туризм корінних народів спостерігався низький, але загалом стабільний попит (Tourism Research Australia) [50]. Згідно з національним і міжнародним опитуванням відвідувачів, у 2013 р. сукупний рівень участі міжнародних і внутрішніх відвідувачів у туризмі корінного населення становив близько 1,5% від загальної кількості відвідувачів в Австралії. Дані опитування показують, що 11% усіх іноземних відвідувачів і лише 0,7% усіх відвідувачів з ночівлею брали участь у туристичній діяльності корінного населення. Кількість відвідувачів для одноденних подорожей не була включена в розрахунок через обмеження розміру вибірки в національному опитуванні відвідувачів [50]. Внутрішні туристи в Австралії становлять понад 96% від загальної кількості відвідувачів, причому витрати становлять близько 70% загального доходу від туризму [51], але менше 1% цього ринку беруть участь у туризмі корінних народів. Розуміння попиту є важливим, оскільки він є основним стимулом для прийняття рішень щодо інвестування в сталий туризм [54].

 Дослідження про корінний туризм в Австралії, з точки зору попиту, вперше з’явилися в 1990-х р. [31]. Ставлення відвідувачів до корінного туризму було досліджено Ryan C. & Huyton J. [40, 41]. Після цієї фундаментальної роботи було проведено обмежене дослідження корінного туризму в Австралії з точки зору попиту [1, 24, 38, 39]. Хоча попередні дослідження дали уявлення про демографічні характеристики відвідувачів корінного населення, їх уподобання, обізнаність, мотивацію та перешкоди для участі в туризмі корінних народів. Це дослідження свідчить про необхідність глибшого вивчення психічних процесів, які відвідувачі відчувають у зв’язку з їхнім наміром брати участь у туристичних заходах корінного населення. Таким чином, пропонується можливість краще зрозуміти внутрішній ринок з метою розширення його участі в туризмі корінних народів, щоб цей сектор міг відчувати стале національне зростання туризму та супутній позитивний соціальний, економічний та екологічний розвиток (переважно) регіональних корінних громад, пов’язаних з концепціями сталого туризму [8]. У цьому нинішньому дослідженні використовується якісний підхід у ситуації вивчення конкретного випадку, щоб отримати уявлення про пояснення, надані відвідувачами щодо їхніх процесів атрибуції, коли вони описують свій намір брати участь чи ні в корінному туризмі. Очікується, що ці пояснювальні варіанти дозволять глибше зрозуміти судження місцевих відвідувачів, які потім можуть послужити основою для майбутніх стратегій, розроблених для сприяння довгостроковому сталому розвитку корінного туризму. У цьому дослідженні також береться до уваги інтеграція економічних, соціальних та екологічних факторів (потрійний результат) таким чином, що зміна одного не заважає оптимальному функціонуванню будь-якого з інших [18].

 Часто стверджують, що корінний туризм не вважається першочерговою туристичною діяльністю, в якій приймають участь міжнародні або внутрішні відвідувачі під час подорожей по Австралії [24, 38, 39, 40,41]. Результати дослідження [24] показали, що, незважаючи на відсутність високого інтересу до цього виду туризму, прихована внутрішня цікавість існує в амбіційних австралійських напрямках із сильним представництвом корінного туризму. Однак Ruhanen та ін. [38] зазначили, що наміри не завжди перетворюються на участь. У своєму дослідженні вони виявили значне падіння між намірами (12%) і фактичною участю (2%). Цікаво, що незважаючи на низький рівень внутрішньої участі, Ruhanen et al. [38] припустив, що місцеві відвідувачі більше знають про туристичні заходи корінного населення, що доступні в Австралії, ніж іноземні відвідувачі.

 Особливістю привабливості корінного туризму також були визначені в різних контекстах. Здається, що «навчання», «історія», «традиційний спосіб життя», «сучасний спосіб життя», «контакти з корінним народом», «природні пейзажі» та «автентичність» є найважливішими ознаками [13, 27, 31, 33, 40, 62]. Однак, схоже, що деякі з цих характеристик не точно представлені в маркетингових ініціативах корінного туризму. Наприклад, Zeppel’s [60] дослідження, яке було зосереджено на вивченні туристичних брошур, підтвердило неточну репрезентативність корінного населення та недостатню обізнаність про культуру корінних народів навколо Австралії. Ці висновки можуть бути тісно пов’язані з бар’єрами відвідувачів (сприйняття автентичності та недостатньою обізнаністю), виявленими в останніх дослідженнях [1, 24, 32, 38, 39]. Їх детальніше розглядає місцева влада в Сейвері та Метьюзі [44].

 Schmiechen J., & Boyle A [42] визначили проблему «як збільшити участь внутрішнього ринку» як пріоритет дослідження в туризмі корінного населення Австралії. Зростання внутрішньої участі в туризмі корінних народів майже не коливалося протягом 2000-2010 рр., за винятком незначного збільшення у 2006 та 2007 рр. [50]. Дослідження мотивації та перешкод для участі в туризмі корінного населення привернули особливу увагу дослідників [1, 24, 38, 39]. Тоді як Ruhanen та ін. [38, 39], які досліджували внутрішніх та міжнародних відвідувачів, JDSP [24] та Abascal’s et al. [1] дослідження, орієнтовані були на внутрішній ринок. Мотивації відвідувачів та перешкоди для участі в туризмі корінних народів досліджувалися як з кількісного підходу [24, 38, 39], так і з якісного підходу [1]. Інші дослідження, не приділяючи особливої уваги мотивації та бар’єрам, надали уявлення про цю тему з точки зору відвідувачів, постачальників та торгівлі [24, 32, 38, 39, 40]. Загальні результати свідчать про те, що існує нерозуміння мотивації відвідувачів та бар’єрів між відвідувачами, туристичними операторами корінного населення та торговими організаціями. Однією з причин розбіжностей між діапазоном мотивацій та бар’єрів, виявлених у різних дослідженнях, можуть бути методологічні відмінності між ними. Важливо також зазначити, що Abascal et al. [1] досліджували лише два туристичні види діяльності корінного населення, які були доступні в місці призначення, де проводилося дослідження. JDSP, Ryan and Huyton та Ruhanen et al. [24, 40, 41, 38, 39] вивчали різні туристичні заходи та визначні пам’ятки, які не обов’язково пропонувалися в місці призначення, де проводилося дослідження. Нарешті, Nielsen’s et al. [32] дослідження було зосереджено на загальних поглядах як основної індустрії туризму, так і індустрії корінного туризму в Квінсленді, а не на специфічній туристичній діяльності корінного населення. Крім того, жодне з цих попередніх досліджень не намагалося провести різницю між проблемами особи/внутрішні (тобто відсутність інтересу) та ситуація/зовнішні (тобто недостатня обізнаність). За словами Маlle B. F. [28, с. 37], не виявлення цих факторів може «привести до серйозної втрати інформації та може спотворити психологічно значимі відмінності між причинами». Тому дослідження цих факторів через призму соціальної психології може дати глибше розуміння поведінки відвідувачів.

 Соціально-психологічні теорії досліджують, «як на думки, почуття та поведінку людей впливає фактична, уявна або припущена присутність інших» [5]. Соціально-психологічні теорії можна розділити на чотири загальні категорії: соціальне пізнання, соціальне порівняння, соціальне підкріплення та «я». Теорії соціального пізнання використовувалися «для пояснення розумової діяльності індивідів і для підтримки їх подальшої поведінки в різних сферах» [48, с. 189]. Теорія атрибуції є частиною категорії соціального пізнання. Це припускає, що міркування індивідів приписує зовнішній і внутрішній вплив, щоб створити причинне судження про ситуацію або досвід [34]. Теорії соціального пізнання загалом і теорії атрибуції зокрема мали обмежене застосування в сфері гостинності та менеджменту туризму (HTM), і їх використання було в основному пов’язане з маркетингом [48]. Припускається, що психологічні теорії мають значний потенціал у сфері HTM, щоб стимулювати науковий прогрес і краще відповідати дослідницьким запитам галузі. Однак вони були проігноровані головним чином тому, що дослідники були схильні використовувати більш зрозуміло прийняті теорії, такі як категорія соціального підкріплення, де шкали вимірювання доступні відразу [48].

 Хайдер почав розвивати теорію атрибуції в 1920-х р. Відтоді йшла подальша робота з теорії атрибуції (наприклад, Jones & Davis, 1965; Kelley, 1967; Weiner B, 1985, 2010), зосереджена головним чином на тому, як люди приймають рішення щодо причинно-наслідкових висновків, або на наслідках причинно-наслідкових висновків [15]. Теорія атрибуції широко використовується в сучасних дослідженнях соціальних психологів [38]. Однією з розробок теорії атрибуції є народно-концептуальна теорія пояснення поведінки [28, 29, 30]. Ця теорія має на меті охопити концепції теорії атрибуції Хайдера та усунути слабкі сторони інших теорій за допомогою народної психології [30, 37]. За словами Маlle B. F. [28] попередні теорії не змогли визнати відмінності між навмисною та ненавмисною поведінкою, і вони застосовували розрізнення людини та ситуації обмеженим чином. Народно-концептуальна теорія пояснення поведінки пропонує багаторівневий аналіз, розрізняючи типи поведінки, яка пояснюється (навмисна чи ненавмисна), способи пояснень (пояснення причин [RE], причинно-наслідкова історія причин [CHR] та сприятливі фактори [EF]), а також важливі ознаки варіації в межах кожного режиму (тип причини: переконання, бажання та цінності; зміст причини: розрізнення людини та ситуації) [28].

 Ця теорія припускає, що при поясненні ненавмисної поведінки люди використовують причини; однак, коли люди пояснюють навмисну поведінку, вони посилаються на RE, CHR або EF [30 с. 84]. Маlle B. F. [29] вказав, що RE фіксує те, що важить і враховується учасниками, коли вирішують діяти психічні стани. Вони засновані на переконаннях, бажаннях або цінностях. Розрізнення між переконаннями та бажаннями було розгорнуто в соціальній психології з 1950-х р. [37]. Хоча бажання розглядаються як основний вплив на мотивацію, що веде до дії [43p. 41]. Оцінки пов’язані з оцінкою, ставленням або симпатією. CHR визначають як фактори, які «лежать на тлі причин агента, наприклад, у її вихованні, особистості, культурі або в безпосередньому контексті» [29], переконання зазвичай «описують конкретну інформацію, таку як передбачувані обставини, очікувані результати та розглянуті альтернативи» [29 с. 91]. Учасники можуть свідомо не усвідомлювати CHR і не згадувати їх, пояснюючи свою поведінку [28]. Нарешті, передбачається, що наміру недостатньо для того, щоб людина могла вчинити таку поведінку. Повинні бути такі EF, як навички, передумови, можливості, гроші та час, які дозволяють людині діяти [28, 29]. Фігура 1 ілюструє народно-понятійну теорію інтонаційних пояснень поведінки. Ця теорія застосована в цьому дослідженні, оскільки вона дозволяє глибше вивчити причини, які відвідувачі наводять щодо своєї навмисної поведінки (участь у туризмі корінних народів), беручи до уваги три міркування: їхні способи пояснень, їх типи причин та їхні особисті відмінності.

 Національний парк Гремпіанс був обраний як зону дослідження, оскільки він представляє одне з головних туристичних місць Вікторії [4]. У цьому регіоні є одне з найбагатших об’єктів наскального мистецтва корінного населення на південному сході Австралії та добре відомий культурний центр корінного населення. Стратегія розвитку туризму для аборигенів Вікторії на 2013-2023 рр. розглядає Гремпіанс як один з головних представників корінних регіонів у Вікторії [52]. Цікаво, що в 1989 р. міністр туризму Вікторії Стів Бребб оголосив про повернення назви з «Грампіан» на назву аборигенів «Гаріверд». Однак, отримавши спротив громади, подвійна назва коорі/англійська «Grampians (Gariwerd)» була прийнята в 1991 р. [7]. Деякі вважали це поганою спробою соціальної справедливості. Національний парк Гремпіанс розташований приблизно за 260 км. на захід від Мельбурна, штат Вікторія. Місцезнаходження пропонує широкий спектр туристичних вражень, але має п’ять особливих туристичних категорій, визнаних частиною його основних переваг: мистецтво і культура, їжа і вино, корінне населення, природа та самоїди [17]. У Гремпіансах доступні дві туристичні діяльності корінного населення: «культурний центр» і «майданчики наскального мистецтва».

 Брамбук (Brambuk культурний центр корінних народів) – це високоякісний туристичний центр корінного населення, який почав свою діяльність у 1990 р. за підтримки уряду Вікторії. Подальша розробка була здійснена в 2006 р. у партнерстві з Parks Victoria та фінансувалася урядами штату та федерального уряду. Brambuk був одержувачем державного фінансування, яке, за словами Spark C., формувало уявлення для просування «спрощеної версії нібито справжнього аборигену» [45, с. 38]. З 2005 р. Brambuk і Parks Victoria співпрацювали з наданням послуг на місці, таких як обслуговування відвідувачів, культурні поради, освіта та підтримка управління парком [14]. Проте, схоже, що Brambuk стикається з такими проблемами, як скорочення фінансування від Parks Victoria, труднощі з доступом до інших державних коштів, високі експлуатаційні витрати, сезонність відвідувачів і труднощі з отриманням персоналу. Brambuk запропоновував такі туристичні види діяльності: (a) експозиція та заходи корінних народів, такі як метання бумеранга та розпис, майстер-клас з діджеріду та мультимедійне шоу про мрії; (b) програма шкільного табору; (c) ресторан і сувенірний магазин; (d) функціональні та конференц-зали; та (e) прогулянка по кущах та екскурсії по наскальному мистецтву. Брамбук – це добре налагоджена та зріла компанія корінних народів [52] ділиться між п’ятьма громадами коорі: Кіррае, Вуранг, Гулум, Гундитджмара та Керруп-Джмара [4]. Вважається, що це підприємство, яке на 100% належить корінним народам (http://www.brambuk.com.au). У 2015 р. операційний менеджер заявив, що в культурному центрі працювало 15 співробітників, з яких 9 були корінними (Пол Антоніо, особисте спілкування, листопад 2015 р.). У той час як старіша довідка підтверджувала той факт, що персонал культурного центру був переважно корінним народом [45, 4]. Натомість Аlі [4] стверджував, що відсутність персоналу з корінних народів у культурному центрі насправді вплинула на рівень задоволеності відвідувачів, оскільки відвідувачі висловлювали такі заяви, як «Я хочу бачити справжніх працівників аборигенів». Це останнє посилання може відображати стереотипне уявлення про те, як має виглядати «абориген». Брамбук прагнув заперечити помилкові уявлення про аборигенів, зокрема ідею про те, що у Вікторії «нікого не залишилося», і продемонструвати, що Гаріверд є місцем аборигенів [45].

 Національний парк Гремпіанс вважається домом для 90% усіх об’єктів наскального мистецтва у штаті Вікторія. Відвідувачі можуть відвідати місця наскального мистецтва, де корінні народи жили близько 22 000 р. тому. На стінах цих місць є картини, що представляють історії життя корінних народів. Для відвідувачів відкрито п’ять стародавніх місць: Білліміна, Гулгурн Манджа, Манджа, Нгамаджидж і Бунджіл.

 Tremblay P. [53] припустив, що для вивчення сприйняття відвідувачів до корінного туризму в конкретному контексті (час і простір) необхідні більш інклюзивні методи, використовуючи зображення та словесні висловлювання. Однак останні дослідження не включили ці елементи (виключний метод у певному контексті) у свою методологію. Тому це дослідження, використовуючи техніку фотовилучення, має на меті вивчити туристичну діяльність корінного населення в конкретному контексті. Для початку напівструктурованих інтерв’ю використовувалися фотографії. Переваги введення фотографій як частини інтерв’ю полягають у: для полегшення взаєморозуміння; для активізації спогадів учасників і для полегшення артикуляції ідей [20]. Коли фотографії збираються або виготовляються дослідником, основними перевагами є: низька вартість і менші витрати часу, ніж інші методи, дослідник може контролювати, які зображення підходять для наміру дослідження, може вибрати фотографії хорошої якості, а також допомогти налагодити стосунки з учасниками. Однак можливі недоліки, такі як відсутність дослідника важливих функцій або надмірне акцентування уваги на інших [12, 36].

 Частина процесу збору даних передбачала використання 10 фотографій, що відображають туристичну діяльність конкретного місця. Ці фотографії були відібрані та отримані на офіційних веб-сайтах Grampians Tourism та Visit Victoria та обрані в процесі перевірки. Процес розпочався з того, що дослідник вибрав 17 зображень, які створювали відчуття гарної відповідності п’яти вищезгаданим категоріям туризму. Зображення були надруковані в кольорі та представлені групі з 22 учасників, кожен з яких мав певний рівень знань у широкій предметній області цього дослідження. Кожного учасника попросили розмістити та проранжувати (від найбільш репрезентативного до найменш репрезентативного) кожне з 17 випадково відсортованих та пронумерованих (на зворотному боці) зображень у п’ять позначених стовпців, кожна з яких представляє одну з категорій туризму. Два зображення з кожної категорії, які найчастіше були визначені як найбільш репрезентативні, потім перехресно звірили з офіційними веб-сайтами, щоб переконатися, що вони дійсно належать до вибраних категорій. Потім зображення були використані на етапі збору даних на місцях. 

 У цьому дослідженні було використано якісний підхід із використанням методу фотовилучення та напівструктурованих інтерв’ю з відвідувачами Інформаційного центру Grampians & Halls Gap. Процес збору даних проводився протягом квітня 2013 р. [9]. Під час процесу збору даних учасникам спочатку було запропоновано відповісти на опитування, призначене для збору демографічних (вік, стать, статус зайнятості, рівень освіти, місце проживання та домогосподарства) та поведінки в подорожі ( витрачений час, спосіб подорожі, та тип проживання) даних. Потім учасникам було запропоновано відсортувати та проранжувати 10 фотографій, що зображують туристичні заходи, доступні в цьому районі, відповідно до їхніх намірів та вподобань брати участь. Напівструктуроване інтерв’ю, за яким учасники просять пояснити причини свого вибору, використовуючи фотографії як підказки. Інтерв’ю було зосереджено на розумінні причин відвідування чи участі відвідувачів у різноманітних туристичних заходах. Щоб уникнути упередженості чи політично правильних відповідей, учасники не знали, що в центрі уваги дослідження був корінний туризм. Загалом 52 учасники відповіли на опитування та завершили сортування та ранжування фотографій, а 50 з них взяли участь у додатковому напівструктурованому інтерв’ю. Процес інтерв’ю припинявся, коли або не було отримано нової інформації, або учасник вирішив закінчити інтерв’ю. Вибірка з 52 респондентів була визначена на основі даних, які свідчать про досягнення точки насичення. Дані інтерв’ю були записані в аудіо (за згодою учасника), дослівно транскрибовані, а потім оброблені за допомогою методів тематичного аналізу. Використане кодування відповідає фольклорно-концептуальній теорії пояснення поведінки. Процес аналізу даних спочатку розпочався з класифікації наданих відповідей на: (a) коли учасники мали намір брати участь або займалися туристичною діяльністю корінного населення, перебуваючи в цьому районі, або (b) учасники не мали наміру займатися. По-друге, категорії були створені на основі способів пояснень. По-третє, кожен спосіб пояснення був потім класифікований за типом причини та змістом причини. Наступний рівень аналізу включав пошук, перегляд та іменування тем. Останній етап передбачав другий раунд верифікації для порівняння результатів та отримання згоди щодо розбіжностей рецензування та називання тем. Останній етап передбачав другий раунд верифікації для порівняння результатів та отримання згоди щодо розбіжностей рецензування та називання тем. Останній етап передбачав другий раунд верифікації для порівняння результатів та отримання згоди щодо розбіжностей.

 Результати і обговорення дослідження зосереджені на звітуванні напівструктурованих інтерв’ю за допомогою техніки фотовилучення. У наступних підрозділах представлені результати у світлі попередніх досліджень і організовані за трьома різними способами пояснень: RE (пояснення причин), CHR (причинно-наслідкова історія причин) і EF (сприятливі фактори).

 Пояснення причин (RE). Як зазначалося раніше, RE засновані на трьох психічних станах: бажаннях, переконаннях і цінностях. Результати показують, що, пояснюючи намір брати участь у туризмі корінних народів, відвідувачі, як правило, пов’язували свій намір брати участь зі своїми переконаннями та бажаннями щодо зв’язку з історією та культурою та навчанням. Участь у туризмі корінних народів у природному середовищі, чи ні, пов’язана як із віруваннями, так і з бажаннями. Проте унікальність, автентичність та відчуття нецільового ринку були визначені лише як переконання щодо участі чи ні, у туризмі корінних народів. Отримані оцінки стосуються або позитивного, або негативного ставлення до корінного туризму.

 З аналізу даних стало очевидним, що зв’язок з історією та землею є однією з найважливіших причин участі в туризмі корінних народів. Ця концепція є мотивацією, яка раніше досліджувалася в інших дослідженнях [1, 24]. Однак більш глибоке дослідження цієї мотивації свідчить про те, що частка респондентів, які вважають, що участь у туризмі корінних народів призведе до зв’язку з історією/землею, більша, ніж частка респондентів, які бажають бути пов’язаними з історією/землею. Різниця між бажаннями та переконаннями є важливою, оскільки перші є основним впливом на мотивацію, яка потім веде до дії [43]. Наведені нижче цитати свідчать про те, що учасники вірять, що, беручи участь у туризмі корінних народів, вони поєднуються з історією Австралії:

 Учасник 13: «Я думаю, що це було б корисно, тому що ви можете побачити речі, які дуже старі. Тут, в Австралії, цього мало, артефакти і все таке старе, це наша стара історія». 

 Учасник 30: «Я вважаю, що печерний малюнок цікавий… як довго вони там і історія, що стоїть за ними… щоб з’ясувати заснування Австралії». 

 Більшість відповідей щодо зв’язку з історією та землею показують інтерес до розуміння традиційного минулого «до колонізації». Це може вплинути на сприйняття автентичності [16, 55].

 Учасник 1: «Якщо ви хочете дізнатися спосіб життя, мислення, почуття людей, які спочатку жили в цій країні, в якійсь мірі вам просто потрібно займатися мистецтвом. Ці речі досить старі, тому цікаво дізнатися, яке значення надавали первісні мешканці твору мистецтва, своєрідній історії».

 Деякі учасники вказали, що зв’язок з історією, як віра, може призвести до оцінки. Це потужна концепція, яку Galliforg M. [16] пов’язує з «національною ідентичністю» та «примиренням». Це приклади соціальних переваг, яких може досягти стійка туристична індустрія корінного населення. Наступні цитати вказують на оцінку, визнання або повагу до культури корінного населення:

 Учасник 36: «Просто оцінюю старіння, я думаю. Перебувати в присутності чогось, що було зроблено сотні тисяч років тому».

 Учасник 44: «Він все ще там після всіх цих років. І дуже дивно мати можливість їх побачити. А потім наступний крок – знати, як вони це зробили, з чого вони це зробили».

 Аналізуючи цю тему з точки зору бажання, виявляється, що існують два різних підходи, коли люди пов’язують бажання і зв’язок з історією та землею. Одна була пов’язана з оцінкою зв’язку корінних народів із землею (довкіллям), а інша – з вивченням історії Австралії. Наприклад, перша цитата нижче показує, як Учасниця 2 розуміє зв’язок корінних народів і природи, і що вона хотіла зрозуміти і відчути зв’язок з корінною культурою. Друга цитата ілюструє, як деякі учасники цікавилися лише історією Австралії:

 Учасник 2: «Вони настільки пов’язані з землею, тому я просто хочу додати до свого розуміння їхньої історії, часу мрії та людей, які спочатку тут жили».

 Учасник 4: «Це історія Австралії, я хочу подивитися, що тут було до того, як ми сюди прийшли».

 Крім того, наведена нижче цитата ілюструє, що хоча деякі учасники також висловили бажання відчути зв’язок з історією, і вони це оцінили, вони не інтегрували історію корінних народів як частину історії Австралії.

 Учасник 49: «Я просто дивуюся про спадщину світу; що було тут перед нами. І мені подобається вчитися і уявляти, якими тоді були їхні соціальні мережі, просто красивими».

 Однією з найважливіших тем було навчання. Навчання є ще однією мотивацією, яка була досліджена раніше [1, 24, 31, 40]. Це дослідження розширює обговорення цієї концепції, визначаючи чотири аспекти навчання: особистісне зростання, вивчення власної культури, вивчення іншої культури та можливості навчання для інших людей. Ці відмінності здаються важливими, оскільки вони підкреслюють сприйняття того, чи пов’язані між собою «культура/історія аборигенів Австралії» чи ні. У той час як навчання для особистісного зростання, про їхню культуру та можливості навчання для інших людей були визначені як віра та бажання, вивчення іншої культури було ідентифіковано лише як бажання. 

 Віра в те, що участь у туризмі корінних народів сприятиме особистісному росту, була дуже важливою участі у туризмі корінних народів. Проте лише невелика кількість учасників згадала це як бажання. Наведені нижче цитати ілюструють віру учасників у те, що, беручи участь у туризмі корінних народів, отримають культурне враження або отримають духовний досвід.

 Учасник 45: «Я думаю, що це хороший досвід для навчання».

 Учасник 15: «Я думаю, ми отримаємо культурну експозицію. Тому що ми не маємо зв’язків з аборигенами, тому було б добре знати про це».

 Учасник 35: «Я думаю, що це майже духовне мистецтво… Я думаю, що кожна людина має певну частку духовності».

 Наведені нижче цитати ілюструють бажання особистісного зростання як частини навчання та вдячності:

 Учасник 3: «Я хочу знати більше і цінувати це».

 Учасник 27: «Я люблю збирати цікаву інформацію, те, що можу розповісти іншим».

 Учасники пов’язували віру та бажання брати участь у туризмі корінних народів як стратегію пізнання австралійської культури. Цікаво відзначити, що учасники усвідомлювали власну нестачу знань щодо культури корінного населення Австралії. Вони також визнали важливість вивчення цього. Учасник 3: «Не багато австралійців знають про культуру країни».

 Учасники, які подорожували з дітьми, частіше згадували про свою віру та бажання, щоб їхні діти вивчали або відчували культуру корінного населення. Цікаво, що більшість батьків, які згадали навчання як можливість для своїх дітей, але не згадали про власне бажання вчитися. Наведені нижче цитати показують, що ця віра позитивно вплинула на намір брати участь у туризмі корінних народів.

 Учасник 32: «Оскільки у нас є діти, ймовірно, їм буде цікаво займатися місцевим мистецтвом корінних народів і подібними речами, в основному для дитячої точки зору, а не для мене… Їм буде цікаво, мабуть, тому, що це те, що вони бачать у школі , тому я вважаю, що цікаво побачити це в дикій формі».

 Ознайомлення з культурою та історією корінного населення було єдиною темою, яка була визначена як бажання. Наступні приклади підкреслюють сприйняття різниці між історією корінного та некорінного населення та відсутність інтеграції в загальну австралійську культуру/історію.

 Учасник 23: «Дізнатися більше про їхню історію. Мені цікаво почути більше про культуру аборигенів».

 Учасник 38: «Мені подобається дізнаватися про культуру, що це не моя культура».

 Результати також свідчать про те, що корінний туризм у природному середовищі асоціюється з вірою в унікальність та автентичність. Віра в те, що об’єкти наскального мистецтва є унікальними для Австралії загалом, але для Грампіан зокрема, мала позитивний вплив на намір брати участь у туризмі корінних народів, коли люди подорожують в межах певного місця призначення. Наведені нижче цитати ілюструють це твердження:

 Учасник 19: «Тому, що це знаходиться в печері, і це те, що ви не побачите, куди б ви не пішли, тому, якщо я тут, я побачу це».

 Учасник 48: «Я думаю, що просто бачити різні види мистецтва, існує дуже багато видів мистецтва, і це, очевидно, щось специфічне для цієї області».

 Однак наступні цитати свідчать про те, що віра в «унікальність» негативно вплинула на намір відвідати культурний центр. Деякі учасники вважали, що існує розрив між місцем (Національним парком) та унікальністю діяльності (культурний центр). Ця віра також може бути результатом надмірної комерціалізації традицій, що може загрожувати виживанню культури [54]. Здається, що таке сприйняття може обмежити обмін знаннями корінних народів про національний парк, що є важливою перевагою корінного туризму.

 Учасник 19: «Це «показуючи на фотографію культурного центру» є те, що ви можете побачити в музеї міста».

 Учасник 29: «Ви можете побачити це «показуючи на фотографію культурного центру, будь-де».

 Попередні дослідження показують, що середовище проживання є найважливішим елементом для сприйняття автентичності [23]. Фактично, культурна автентичність є найбільшим елементом попиту на більш стійкий туризм [54]. Однак важливо зазначити, що автентичність – це концепція, що розвивається, заснована на індивідуальних уявленнях або переконаннях реальності [33, 59]. У цьому конкретному дослідженні автентичність була поставлена під сумнів щодо місця – Вікторія не сприймається як місцевий регіон. У той час як більшість учасників асоціювали об’єкти наскального мистецтва з природою, невелика кількість учасників пояснила свою відсутність інтересу через те, що вони сприймали несправжність місця. Існувало переконання, що автентична культура корінного населення обмежена віддаленими районами Північної території [22].

 Учасник 8: «Я не знаю, я не можу асоціювати Вікторію з культурою аборигенів. Я думаю про Північ, так, ми точно думаємо про це. В Улуру з усіма його скелями та великими священними місцями аборигенів, а також районами, де ви очікуєте побачити багато їхньої культури та природи».

 Впевненість учасників у тому, що корінний туризм призначений для певної ринкової ніші, вплинула на намір брати участь у туризмі корінних народів. Наприклад, як згадувалося раніше, учасники, які подорожували з дітьми, мали позитивне переконання або бажання, щоб їхні діти брали участь у туризмі корінних народів. Проте деякі інші учасники вважали, що корінний туризм призначений для людей похилого віку або іноземних відвідувачів. Ця концепція була визначена в попередніх дослідженнях як перешкода для участі [1, 24]. Ймовірною причиною такого переконання є те, що «значна частина уваги корінного туризму в Австралії була зосереджена на розвитку економічної самодостатності та розвитку потенціалу» [58 с. 480], який, здається, не є привабливим для молодшого або більш авантюрного цільового ринку.

 Учасник 18: «Можливо, людям похилого віку буде цікаво».

 Учасник 24: «Я думаю, що це для туристів, міжнародних туристів, які люблять наскальні малюнки тощо».

 Бажання брати участь у туризмі корінних народів також було пов’язане з ситуацією (перебування на традиційній землі в межах національного парку). Цей зв’язок між корінним туризмом і природним середовищем був раніше досліджений [13] і тісно пов’язаний з екотуризмом [10, 19, 21]. Наведені нижче цитати ілюструють, як це бажання позитивно вплинуло на участь у туризмі корінних народів. Друга цитата, зокрема, показує перевагу туристичної діяльності корінного населення на основі природи (пов’язаної із землею).

 Учасник 37: «Бачити та, можливо, брати участь у заходах, яких я не робив і які є важливими для цієї сфери».

 Учасник 35: «Мене цікавлять природні речі аборигенів, з якими я щойно натрапив. Мені краще зробити це, ніж піти кудись і побачити. Подивіться на це в природі, а не в галереї»

 Однак, коли учасники пояснювали відсутність наміру брати участь у туризмі корінних народів, вони, як правило, пов’язували свої переконання та бажання брати участь у активному відпочинку під час подорожі в Гремпіанс (Національний парк). Вони також сприймали корінний туризм як культурну діяльність. Таким чином, деякі учасники не виявляли зв’язку між національним парком і культурною діяльністю.

 Учасник 28: «Ми побачимо, чи будемо ми займатися історією, поки ми там. Нас більше цікавлять краєвиди, ми просто насолоджуємося цим. Нам справді подобається на відкритому повітрі… ми тільки, ймовірно, збиралися побачити, що якби це було поблизу щось на зразок цього (вказуючи на фотографію водоспадів) …Я, швидше за все, піду на довгу прогулянку, щоб побачити водоспад, ніж історію аборигенів».

 Учасник 8: Я не думаю, що ви приїжджаєте в країну, щоб побачити це (водоспад).

 Оцінки включають оцінку, ставлення або симпатії. Хоча заяви учасників, пов’язані з оцінками, не надавали детальної інформації, вони дозволили дослідникам визначити ставлення до корінного туризму. Раніше ставлення було пов’язано з наміром брати участь [2, 3]. Позитивні оцінки зосереджені на інтересах до історії, мистецтва чи культури корінних народів, тоді як негативні оцінки пов’язані із загальним браком інтересу до проблем корінного населення. Приклади деяких із позитивних оцінок, згаданих учасниками, включають:

 Учасник 2: «Мене цікавить культура аборигенів; тому я хотів би відвідати центр аборигенів».

 Учасник 34: «Мене просто цікавить будь-яка історія. Я думаю, що культура дійсно цікава».

 Учасник 43: «Мені це просто подобається, мені подобається стиль мистецтва».

 Приклади негативних оцінок включають:

 Учасник 17: «Мене це зовсім не цікавить. Мені не дуже цікаво робити подібні речі… Чесно кажучи, речі аборигенів мене не дуже цікавлять».

 Учасник 24: «Я не стурбований речами аборигенів».

 Причинний анамнез причин (CHR) може вплинути на переконання, бажання та цінності, які впливають на участь у туризмі корінних народів. Хоча учасники зазвичай не згадують CHR [29], дані з інтерв’ю свідчать про три CHR: попередня участь, насиченість та вплив батьків. У той час як «попередня участь» та «вплив батьків» або обмежують, або уможливлюють визначену навмисну поведінку, «насиченість» лише обмежує.

 Попередні участі в дослідженні вказували на те, що задоволеність учасників корінним туризмом є високою [16, 33]. Однак інші дослідження показали, що попередня участь є перешкодою для залучення до туризму корінного населення [1, 24, 38]. Це дослідження підкреслює, що попередня участь могла бути позитивною або негативною CHR. Схоже, що деякі люди неодноразово брали участь у заходах, які їм подобаються; а інші шукали нових вражень. Ось приклад позитивного впливу від попередньої участі в туризмі корінних народів (Учасник 34): «Я був на багатьох сайтах аборигенів у NT. Я був у Гремпіансах кілька разів. Кожного разу, коли ми приїжджаємо до Grampians, ми відвідуємо історію аборигенів, ми просто насолоджуємось нею».

 Наведені нижче цитати показують негативний вплив попередньої участі в туризмі корінного населення, коли туристична діяльність корінних народів сприймається як надто схожа. Це говорить про те, що, підкреслюючи відмінності в групах корінних народів Австралії, можна збільшити привабливість для цього виду туризму, як для тих, хто приїжджає вперше, так і для повторних відвідувачів, у різних місцях по всій Австралії. Це підтверджують Amoamo M, Thompson A [6], які припустили, що в контексті маорі гомогенізовані зображення обмежують багатство та різноманітність культури.

 Учасник 40: «Я думаю, ми, мабуть, зараз не будемо займатися аборигенним туризмом. Справа не в тому, що ми не захоплюємося мистецтвом аборигенів, але ми провели тиждень у громаді аборигенів на північній території, тому ми вже робили подібні речі з аборигенами в місті. Отже, це не те, що ми цим не займаємося, просто ми робили це в інших місцях».

 Учасник 21: «Мене цікавить мистецтво аборигенів, але я вже все це бачив. Я бачив це в Мельбурні та навколо. Крім того, я був у Мілдурі, там є хороший центр аборигенів».

 Схоже, що однією з причин насичення (коли учасник відчуває, що він був надмірно знайомий з культурою корінного населення) є попередня участь. Насичення негативно вплинуло на намір вітчизняних відвідувачів брати участь у корінному туризмі. Наведені нижче цитати ілюструють, як насичення обмежило бажання брати участь у туризмі корінних народів загалом.

 Учасник 46: «Просто тому, що ми це бачили всюди».

 Під час інтерв’ю з’ясувалося, що були дві протилежні ситуації (позитивна та негативна), коли батьки спілкувалися зі своїми дітьми з цього приводу. Теорії з психології та соціального навчання припускають, що практика батьківства може мати великий вплив на те, що діти набувають стереотипів і ставлення до інших людей (Австралійське психологічне товариство, 1997). Хоча це дослідження не має на меті вивчити цю упередженість ставлення до покоління, припускається, що вплив батьків на можливе майбутнє сприйняття туризму корінних народів виявився важливим.

 Як згадувалося раніше, EF (активний фактор) є факторами, які прояснюють, як учасники можуть виконати намічену дію [29]. Це дослідження припускає, що було три EF, які дають змогу перевести наміри у навмисну поведінку щодо участі в корінному туризмі в Гремпіансі: заходи для дітей, обізнаність та тип діяльності. Пропозиція культурного центру щодо практичних заходів, орієнтованих на дітей (поведінка інших людей), була EF, яка мала позитивні наслідки для навмисної поведінки відвідувачів щодо корінного туризму. Наведена нижче цитата ілюструє це.

 Учасник 32: «Тому що вони знайомляться з ними, і вони будуть відчувати речі або відчувати місцеву культуру корінного населення. Їм буде цікаво, мабуть, тому, що це те, що вони бачать у школі, тому я вважаю, що це цікаво побачити в дикій природі, так би мовити».

 Обізнаність, або в даному випадку недостатня обізнаність, була визначена як одна з основних факторів, що обмежує внутрішніх туристів, які беруть участь у туризмі корінних народів. Цей бар’єр був визначений раніше [1, 24, 32, 39]. Деякі дослідження вказують на важливість поінформованості відвідувачів (інформації) про місцеві групи корінного населення та їх зв’язок з місцевістю [11, 46]. У цьому дослідженні було два типи неусвідомленості. Перше стосувалося існування туристичної діяльності корінного населення в регіоні:

 Учасник 29: «Чесно кажучи, я навіть не знав, що в Гремпіансах є такі заходи (вказуючи на фотографії культурного центру та об’єктів наскального мистецтва)».

 Учасник 7: «Мушу визнати, що я навіть не знав, що у нас у Вікторії є печерний живопис, і я був тут усе своє життя».

 Другий тип недостатньої обізнаності пов’язаний з наявністю різноманітних екскурсій, інформації та заходів, які пропонував культурний центр. Культурний центр пропонує інформацію про національний парк, а також історію та культуру місцевих корінних груп. Він також пропонує екскурсії та заходи протягом дня. Схоже, багато місцевих відвідувачів не знали про ці можливості.

 Учасник 50: «Якщо є церемонія аборигенів, наприклад, аборигени, які зворушують і виступають або показують, як вони виготовляють артефакти; а також як вони їх використовують у традиційний спосіб... Якщо ми зможемо знайти гіда аборигенів, і він зможе змусити нас відчути більше поваги до культури, тому що вона дуже складна».

 Іншим EF, що впливає на привабливість для участі в корінному туризмі, було сприйняття культурного центру. Деякі учасники розглядали культурний центр як закриту та пасивну діяльність, де відвідувачі лише «бачать» і фактично не беруть участі в заходах. Раніше була запропонована реструктуризація існуючої діяльності в культурних центрах [1]. Однак зміна має бути ретельно керована та узгоджена з цінностями та традиціями корінного населення [59]. Наведені нижче цитати ілюструють цю концепцію:

 Учасник 35: «Якщо це заняття в приміщенні, то мені, мабуть, не буде цікаво. Тож якщо це трапиться на відкритому повітрі і хтось показує, я не знаю, як грати на діджеріду чи щось таке, мені це було б цікаво. Але я б не пішов у галерею, щоб побачити це».

 Учасник 30: «Якщо вони пояснюють мені і пояснюють історію, яка стоїть за цим, мені буде цікаво, але просто побачити артефакти для мене не так цікаво».

 Підсумуючи висновки, представлені в цьому розділі, як визначені теми впливають на навмисну поведінку щодо участі в туризмі корінних народів у Гремпіансах, і як ці поняття пов’язані один з одним.

 Висновки:

 Як згадувалося раніше, розуміння туристичного попиту важливо для досягнення переваг, які стійкий туризм може принести корінним громадам. У цьому дослідженні досліджували, як відвідувачі пояснюють свою навмисну поведінку щодо участі чи ні в туристичних заходах корінного населення під час подорожей в межах Гремпіан. У ньому також обговорювалося, як ці пояснення пов’язані з попередньою теорією та розширюють її. Рівень глибини дослідження може бути обмежений наявністю часу для інтерв’ю, оскільки вибірка складалася з фактичних відвідувачів, які подорожують. Однак теоретична основа та методологія, що використовуються, забезпечили глибше дослідження не лише навмисної участі в різних туристичних заходах корінного населення в контексті природи, а також на концепціях, які могли б послужити основою для стратегій для сприяння підвищенню стійкості в туристичному секторі корінного населення. По-перше, це дослідження визначає не лише типи причин (RE, CHR, EF), але й різні категорії RE (переконання, бажання та цінності) та зміст причин. Це важливо при розробці відповідних стратегій, спрямованих на підвищення економічної вигоди від туризму за рахунок збільшення внутрішньої участі в туризмі корінних народів в Австралії.

 По-друге, виявляється, що існують різні концепції, пов’язані із соціокультурними перевагами участі в туризмі корінних народів (зв’язок з історією та землею, навчання, автентичність та унікальність). Це могло б призвести не тільки до збереження культури та традицій корінного населення [1], але й до зміцнення національної ідентичності та примирення [16], що випливає з оцінки місцевих відвідувачів історії та традицій місцевого корінного населення. Люди. Однак, схоже, що в районі Гремпіан недостатньо інформації та обізнаності щодо культури та історії корінного населення. Щоб допомогти в цьому процесі, Береза [7] пропонує повністю відновити назви ландшафтів регіону на мові корінних народів. Це не тільки підвищило б сприйняття цього району як важливого району корінного населення, але й визнало б довгу історію корінного народу. Це узгоджується з дослідженням Whitford and Ruhanen [58], яке стверджує, що в урядовій політиці мало уваги приділялося збереженню, покращенню та популяризації культури корінного населення.

 Стосовно екологічно стійкого аспекту корінного туризму, це дослідження визначає обізнаність місцевих відвідувачів про зв’язок між культурою корінного населення та природним середовищем. Хоча існують деякі стратегії, спрямовані на обмеження доступу до спадщини корінних народів у Гремпіансі (наприклад, лише п’ять об’єктів відкриті для громадськості та мають клітки безпеки), існують обмеження щодо інших екологічних аспектів, які важливі для підходу до сталого туризму. Вони включають громадський контроль над туризмом, державну підтримку та рекультивацію природних або культурних ресурсів [60]. Наприклад, зовнішні вивіски, що пояснюють спадщину аборигенів у парку, здається, обмежені п’ятьма об’єктами наскального мистецтва; і, очевидно, значна підтримка культурного центру Брамбук з боку уряду та парків Вікторія зменшилася [14]. Парки Вікторія, Гремпіанс Туризм і Туризм Вікторія розробляють «Проба Гремпіанс Пікс», 144 км пішохідної стежки в національному парку. План передбачає збереження природних і культурних цінностей Гремпіанса [35]. Цей проект може дати можливість місцевій туристичній індустрії корінного населення розробити стратегії сталого туризму, які б чітко пов’язували досвід корінного населення з природним середовищем. Однак, за даними Whitford, M.M., & Ruhanen, L.M.  [58] схоже, що політика корінного туризму часто демонструє низький вузький підхід до розвитку туризму корінного населення замість стратегій визначення та вирішення потреб та пріоритетів громади.

 Хоча це дослідження було зосереджено на підвищенні стійкості для корінного туризму шляхом включення голосу місцевих відвідувачів, подальші дослідження з урахуванням пропозиції корінного туризму в рівнянні, включаючи голос місцевої громади корінного населення, були б корисними. Майбутні дослідження також можуть бути зосереджені на повторенні цього дослідження в різних місцях Австралії, кожне з різними культурними, географічними та туристичними характеристиками, щоб глибше зрозуміти погляди відвідувачів на корінний туризм.

 

Список використаних джерел:

1. Abascal T.E., Fluker M., & Jiang M. Domestic demand for Indigenous tourism in Australia: Understanding motivations, barriers, and implications for future development. Journal of Heritage Tourism, 10(1), 2015. P. 1–20. 
2. Ajzen I. The theory of planned behaviour: Reactions and reflections. Psychology & Health, 26(9), 2011. P. 1113–1127.  
3. Ajzen I., & Fishbein M. Understanding attitudes and predicting social behaviour. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall. 1980
4. Ali S. Indigenous cultural tourism at the Grampians: benchmarking visitor satisfaction at Brambuk – The National Parks and Cultural Centre. Gold Coast, Queensland: Sustainable Tourism CRC.  2009
5. Allport D.A. Speech production and comprehension: One lexicon or two? In W. Prinz & A.E. Sanders (Eds.), Cognition and motor processes. 1984 pp. 209–228.  
6. Amoamo M., & Thompson A. Imaging Maori tourism: Representation and cultural hybridity in postcolonial New Zealand. Tourist Studies, 10(1), 2010 P. 35–55.  
7. Birch T. «Nothing has changed»: The making and unmaking of Koori culture. In M. Grossman (Ed.), Blacklines: contemporary critical writing by Indigenous Australians (pp. 145–158). Melbourne: Melbourne University Press.  2003
8. Bramwell B., & Lane B. Sustainable Tourism: An evolving global approach. Journal of Sustainable Tourism, 1(1), 1993. P. 1–5.  
9. Butler S. Mall intercept survey. In P. Lavrakas (Ed.), Encyclopedia of survey research methods (pp. 448–449). London: Sage. 2008
10. Buultjens J., Gale D., & White N.E. Synergies between Australian Indigenous tourism and ecotourism: Possibilities and problems for future development. Journal of Sustainable Tourism, 18(4), 2010. P. 497–513. 
11. Carr A. Mountain places, cultural spaces: The interpretation of culturally significant landscapes. Journal of Sustainable Tourism, 12(5), 2004. P. 432–459. 
12. Cederholm E.A. The use of photo‐elicitation in tourism research – Framing the backpacker experience. Scandinavian Journal of Hospitality and Tourism, 4(3), 2004. P. 225–241.  
13. Chang J., Wall, G., & Chu, S.-T. Novelty seeking at Aboriginal attractions. Annals of Tourism Research, 33(3), 2006. P. 729–747. 
14. Clark J. Inquiry into heritage tourism and ecotourism in Victoria/Interviewer: Environment and Natural Resources Committee. Retrieved April 20, 2016, from http://www.parliament.vic.gov.au/images/stories/Ecotourism/Transcripts/Grampians/Brambuk_National_Park_and_Cultural_Centre.pdf 
15. Curren M.T., Folkes V.S., & Steckel J.H. Explanations for successful and unsuccessful marketing decisions: The decision maker’s perspective. Journal of Marketing Management, 56, 1992. P. 18–31. 
16. Galliford M. Touring ‘country’, sharing ‘home’: Aboriginal tourism, Australian tourists and the possibilities for cultural transversality. Tourist Studies, 10(3), 2011. P. 227–244. 
17. Grampians Tourism. Grampians tourism strategic plan 2012-2016. Retrieved January 10, 2013, from http://grampianstourism.com.au/strategies-publications/major-projects/ 
18. Farrell B.H. Conventional or sustainable tourism? No room for choice. Tourism Management, 20(2), 1999. P. 189–191. 
19. Fuller D., Caldicott J., Cairncross, G., & Wilde, S. Poverty, Indigenous culture and ecotourism in remote Australia. Development, 50(2), 2007. P. 141–148.  
20. Harper D. Talking about pictures: A case for photo elicitation. Visual Studies, 17(1), 2002. P.13–26. 
21. Higgins-Desbiolles F. Indigenous ecotourism’s role in transforming ecological consciousness. Journal of Ecotourism, 8(2), 2009. P. 144–160. 
22. Hinkson M. Encounters with Aboriginal sites in metropolitan Sydney: A broadening horizon for cultural tourism? Journal of Sustainable Tourism, 11(4), 2003. P. 295–306.  
23. Johansen T.E., & Mehmetoglu M. Indigenous tourism from a visitor’s perspective: An empirical examination of Valene L. Smith’s 4Hs at a Sami festival in Norway. Journal of Heritage Tourism, 6(2), 2011. P. 129–141.  
24. Jones Donald Strategic Partners. Project Indigenous tourism: A research based consultancy to assist TA/RET to provide marketing guidance to promoters and suppliers of Indigenous tourism experiences for the domestic market. Unpublished manuscript. Sydney: Jones Donald Strategic Partners.  2009
25. Jones E.E., & Davis K.E. From acts to dispositions: The attribution process in person perception. In L. Berkowitz (Ed.), Advances in experimental social psychology (pp. 219–266). New York, NY: Academic Press.  
26. Kelley H.H. Attribution theory in social psychology. In D. Levine (Ed.), Nebraska symposium on motivation (pp. 192–240). Lincoln: University of Nebraska Press.  
27. Kutzner, D., Wright, P.A., & Stark, A. Identifying tourists’ preferences for Aboriginal tourism product features: Implications for a northern First Nation in British Columbia. Journal of Ecotourism, 8(2), 2009. P. 99–114. 
28. Malle B.F. How people explain behavior: A new theoretical framework. Personality and Social Psychology Review, 3(1), 1999. P. 23–48. 
29. Malle B.F. How the mind explains behavior: Folk explanations, meaning, and social interaction. Cambridge, MA: MIT Press. 2004
30. Malle B.F. Attribution theories: How people make sense of behavior. In D. Chadee (Ed.), Theories in social psychology (pp. 72–95). Oxford: Wiley-Blackwell. 2011
31. Moscardo G., & Pearce, P.L. Understanding ethnic tourists. Annals of Tourism Research, 26(2), 1999. P. 416–434. 
32. Nielsen N., Buultjens, J., & Gale, D. Indigenous tourism involvement in Queensland (pp. 47). Gold Cost: CRC for Sustainable Tourism. 2008
33. Notzke C. Indigenous tourism development in Southern Alberta, Canada: Tentative engagement. Journal of Sustainable Tourism, 12(1), 2004. P. 29–54. 
34. Orth U.R., Stöckl, A., Veale, R., Brouard, J., Cavicchi, A., Faraoni, M., & Wilson, D. Using attribution theory to explain tourists’ attachments to place-based brands. Journal of Business Research, 65(9), 2012. P. 1321–1327.  
35. Parks Victoria. Grampians peaks trail project. Retrieved March 9, 2016, from http://parkweb.vic.gov.au/explore/parks/grampians-national-park/plans-and-projects/grampians-peak-trail 
36. Ray J.L., & Smith A.D. Using photographs to research organizations: Evidence, considerations, and application in a field study. Organizational Research Methods, 15(2), 2011. P.288–315. 
37. Reisenzein R., & Rudolph U. The discovery of common-sense psychology. Social Psychology, 39(3), 2008. P. 125–133.  
38. Ruhanen L., Whitford M., & McLennan C.-l. Indigenous tourism in Australia: Time for a reality check. Tourism Management, 48, 2015. P. 73–83.  
39. Ruhanen L., Whitford M., & McLennan C.-l. Exploring Chinese visitor demand for Australia’s Indigenous tourism experiences. Journal of Hospitality and Tourism Management, 24, 2015. P. 25–34.  
40. Ryan C., & Huyton J. Who is interested in Aboriginal tourism in the Northern Territory, Australia? A cluster analysis. Journal of Sustainable Tourism, 8(1), 2000. P. 53–88. 
41. Ryan C., & Huyton J.  Tourists and Aboriginal people. Annals of Tourism Research, 29(3), 2002. P. 631–647. 
42. Schmiechen J., & Boyle A. Aboriginal tourism research in Australia. In R. Butler and T. Hinch (Eds.), Tourism and Indigenous peoples: Issues and implications. pp. 58–70. Retrieved June 16, 2012, from http://www.eblib.com
43. Searle, J.R. Minds, brains and science. Cambridge, MA: Harvard University Press.  
44. Seiver B., & Matthews A. Beyond Whiteness: A comparative analysis of representations of Aboriginality in tourism destination images in New South Wales, Australia. Journal of Sustainable Tourism. 2016
45. Spark C. Brambuk living cultural centre: Indigenous culture and the production of place. Tourist Studies, 2(1), 2002. P. 23–42.  
46. Staiff R., Bushell R., & Kennedy P. Interpretation in national parks: Some critical questions. Journal of Sustainable Tourism, 10(2), 2002. P. 97–113.  
47. Sustainable Tourism Online.  Indigenous tourism. Retrieved May 26, 2012, from http://www.sustainabletourismonline.com/Indigenous-tourism 
48. Tang L. The application of social psychology theories and concepts in hospitality and tourism studies: A review and research agenda. International Journal of Hospitality Management, 36, 2014. P. 188–196.  
49. The Australian Psychological Society. Racism and prejudice: Psychological perspectives. Retrieved April 25, 2016, from https://www.psychology.org.au/Assets/Files/RP-racism.pdf 
50. Tourism Research Australia. National and international visitor survey [Data set]. Retrieved December 20, 2014, from https://tra.gov.au/index.html 
51. Tourism Research Australia. State of the industry 2014. Retrieved March 22, 2015, from http://www.tra.gov.au/documents/State-of-the-industry/TRA_State_of_the_Industry_2014_FINAL.pdf
52. Tourism Victoria. Victoria’s Aboriginal tourism: Development strategy 2013–2023. Retrieved May 17, 2014, from http://www.tourism.vic.gov.au/14-about-us/682-aboriginal-tourism.html 
53. Tremblay P. International comparison of demand for Indigenous tourism: An assessment of interpretations and methodology. In J. Buultjens & D. Fuller (Eds.), Striving for sustainability: Case studies in Indigenous tourism 2007.  pp. 67–106. 
54. UNEP. Towards a green economy: Pathways to sustainable development and poverty eradication. Retrieved April 15, 2016, from www.unep.org/greeneconomy 
55. Weaver D. Indigenous tourism stages and their implications for sustainability. Journal of Sustainable Tourism, 18(1), 2010. P. 43–60.  
56. Weiner B. An attributional theory of achievement-related emotion and motivation. Psychological Review, 92(4), P. 548–573.  
57. Weiner B. The development of an attribution-based theory of motivation: A history of ideas. Educational Psychologist, 45(1), 2010. P. 28–36.  
58. Whitford M.M., & Ruhanen L.M. Australian Indigenous tourism policy: Practical and sustainable policies? Journal of Sustainable Tourism, 18(4), 2010. P. 475–496.  
59. Xie, P.F., & Lane, B. A life cycle model for Aboriginal arts performance in tourism: Perspectives on authenticity. Journal of Sustainable Tourism, 14(6), 2006. P. 545–561.  
60. Zeppel H.  Come share our culture: Marketing Aboriginal tourism in Australia. Pacific Tourism Review, 2(1), P. 67–81.  
61. Zeppel H. Beyond the dreaming: Developing Aboriginal tourism in Australia. Proceedings of New Zealand Tourism and Hospitality Research Conference: Advances in Research. Akaroa, New Zealand: Lincoln University.  
62. Zeppel H. Cultural tourism at the Cowichan Native Village, British Columbia. Journal of Travel Research, 41(1), 2002. P. 92.  

Деталі

Категорія: П'ятдесята всеукраїнська практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Руслан Дадашович Ширінов, 

аспірант кафедри філософії 

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

 

Науковий керівник: 

Олександр Михайлович Шаталович

професор кафедри філософії 

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

м. Дніпро

 

 В умовах глобалізації та активної міграції населення в більш привабливі міста постала проблема боротьби за головний капітал будь-якого міста – людей. Люди воліють жити, працювати та розвиватися в комфортних умовах. З точки зору містобудування щільність міської території та густота населення є такими ж значущими аспектами комфортного життя, як клімат, широкий ринок праці, безпека, охорона здоров’я тощо. На якість життя людей в місті неабияк впливає компактність, щільність та доступність до точок тяжіння. Зважаючи на це, ігнорування наявних проблем в контексті вищевикладеного призводить до зниження якості життя, привабливості міст та від’ємної міграції населення.

 Кожне велике місто має старі промислові зони, які займають цінну міську землю, тому останні десятиліття розвинуті міста Заходу звільняють колишні промислові зони під нову змішану поліфункціональну забудову. Варто відзначити, що подібний підхід відрізняється від загальноукраїнського: будують не 10-20-поверхові будинки з відсутністю необхідної інфраструктури (як це часто зустрічається в Україні), а мало- та середньоповерхові будинки з людиноорієнтованим середовищем та усією необхідною супутньою інфраструктурою: освітніми та медичними закладами, соціальною сферою послуг, громадськими просторами, якісною транспортною доступністю.[1]

 Численні дослідження доводять, що міста з більш високою щільністю є більш стійкими і сталими, ніж міста з низькою щільністю. Тому місто, щоб функціонувати ефективно, має бути компактним, тобто щільно забудованим та мати високу густоту населення. Це підвищує мобільність містян — зменшує час, проведений в дорозі, зменшує витрати на обслуговування міської території, покращує економіку міста завдяки більшому поширенню малого та середнього бізнесу тощо. Тому до будівництва нового житла потрібно ставитися виважено та обирати наявні ділянки в місті, а не будувати в чистому полі.[2]

 Забудова міста - основний елемент міського розвитку. Від того, як буде забудована територія, залежить все: міська мобільність і середовище, розвиток малих підприємств, вуличне життя, екологія, сусідські відносини тощо. 

 Практично кожне місто можна розділити на центр і спальні райони. У центрі буде багато різних точок тяжіння (медицина, робота, навчання, розваги, відпочинок, ритейл, вуличне життя, туризм), також хороша транспортна доступність, історична забудова, невеликі вулиці. Решта районів, як правило, забудовані або за часів СРСР, або вже в наш час. В таких районах майже завжди транспортна доступність знижується, робота, навчальні, медичні заклади, сфера послуг майже відсутні, розташування будинків не піддається сучасній містобудівній логіці - будинки відірвані від вулиці і розташовані вільно, багато порожнього простору, який потрібно обслуговувати, але який не використовується містом раціонально. Вулично-дорожня мережа погано розвинена, переважають широкі багатосмугові проспекти, що провокує розірваність міської тканини та щоденні перепробіги пішки, на авто та в громадському транспорті.[3] 

 Історично склалося, що сучасні українські міста мають два домінуючих планувальних типи забудови: квартальну, що сформувалася в 19 ст, приватна (історичні межі складно виявити) та мікрорайонну, що почала з’являтися в 60-х роках минулого століття.

 Головна планувальна особливість квартального планування - дрібна сітка вулиць і висока щільність забудови з невеликою кількістю поверхів. У мікрорайонах дороги ширші, але їх менше. Різницю можна наочно побачити, якщо відкрити в «Гугл картах» в однаковому масштабі центральний район Дніпра (де збереглося квартальне планування) і порівняти його з районом Перемога-6, побудованим за принципом мікрорайонів.

 Сторона одного кварталу зазвичай становить 100-300 метрів. У мікрорайонах середня довжина одного боку становить близько кілометра. Через це проживання в кварталах більш щільне і компактне, будинки найчастіше розташовані по периметру, тоді як в мікрорайонах більше простору, а будівлі зазвичай розташовуються вільно.

 У кварталах  утворюється багатофункціональний простір, адже важливі об’єкти інфраструктури зручно розташовані на перших поверхах житлових будинків. 

 Вільні зони без зрозумілого функціоналу в мікрорайонах часто перетворюються в пустирі і стихійні паркінги на газонах. У той же час в кварталах внутрішньодворові простори являють собою невеликі зони відпочинку. Існує чіткий розподіл на приватний двір і загальні вулиці. Варто зауважити, що в умовах Дніпра та України цей потенціал нівелюється безвідповідальним ставленням мешканців, які паркують в своїх дворах автівки.

 Як таких власних замкнених дворів в мікрорайонах зазвичай немає - великий двір розрахований відразу на кілька будинків. Такі простори складніше контролювати з точки зору безпеки, підтримання чистоти і відповідальності жителів за територію. Урбаністи вважають, що невеликі двори на меншу кількість людей формують спільність жителів, які краще відчувають свій вплив на свою територію.

 В розвинутих країнах світу відмовилися від мікрорайонів ще в минулому столітті й останні десятиліття практикують створення нових районів квартального планувавння, адже практика показала, що це один з найкращих типів житлової забудови.[4,5,6] Економічний аспект також актуальний в контексті щільності забудови та густоти населення. В порівнянні два однакових за площею житлових райони через різну поверховість забудови можуть мати різну кількість населення. При однаковій площі район з середньою поверховістю має вп’ятеро більшу кількість населення. Кожна працездатна людина сплачує податки та веде економічну активність, і ці гроші в тому чи іншому вигляді повертаються в її район у вигляді благоустрою та утримання території (внутрішньоквартальні дороги, озеленення, ремонт житлового фонду тощо).[7]

 Чим більшим є населення, тим більше бюджет отримає податків та зможе спрямувати їх на покращення міського середовища та якості життя містян. Чим менше населення, тим менше грошей надходить в бюджет. Причому в обох випадках місту необхідно обслуговувати та утримувати однакову за площею територію, тому вища щільність населення дозволяє більш збалансовано та цілеспрямовано витрачати бюджетні кошти.[8] 

 Щоб уникнути подібного ефекту, вільні місця в наявних мікрорайонах доцільно точково забудовувати невеликими будівлями соціального спрямування (амбулаторія, дитячий садок, школа, басейн, магазин тощо). Це дозволить використовувати міську землю з більшою користю та ефективністю – вона отримає свою чітку функцію.[9]

 Висновки

 Таким чином, містобудівні проблеми, що накопичувалися роками та не мали відповідного рішення чи адаптації до сучасних умов та потреб, знижують привабливість українських міст, зменшують загальну якість життя містян, негативно впливають на щоденний емоційний досвід людей в контексті взаємодії з міським середовищем. З соціально-філософської точки зору подібний стан речей не відповідає сучасній людиноорієнтованій парадигмі взаємодії міста та його населення, адже цінність людської особистості за таких умов зміщується на другорядні ролі. 

 Виходячи з викладеного, доцільним кроком для профільних містобудівних інституцій та місцевої влади міст є сприяння ущільненню міської забудови. Для реалізації даного процесу існує достатньо інструментів, вони різні за ефективністю, часом впровадження та фінансовими вливаннями. Але першочерговим рішенням має стати стратегія ущільнення міської забудови мультифункціональними об’єктами за рахунок промислових зон, пустирів, приватного житла незадовільної якості тощо. Наступним етапом, більш складним в реалізації, має стати винесення за межі міст підприємств-гігантів і ревіталізація звільненої території під житло, навчальні заклади, бізнес та ритейл.

 

Список використаних джерел

1. Архітектурний образ міста : навч. посіб. / Б.С. Посацький, Є.І. 1.Король, Г.Є. Кознарська. - Львів : Львівська політехніка, 2019. - 140 с.

2. Осітнянко А.П. Планування розвитку міста: Монографія. - Київ: КНУБА, 2005. - 385 с.

3. Креативний урбанізм: до століття містобудівної освіти у Львівській політехніці : монографія / М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львів. політехніка" ; за заг. ред.: Б. Черкеса, Г. Петришин. – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2014. – 796 с.

4. Основи урбаністики. Територіальне та просторове проектування : навч. посіб. [для студентів баз. напряму "Архітектура"] / Б. С. Посацький ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львів. політехніка". – 2-ге вид., доповн. – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2011. – 368 с. : іл.

5. Їжа М. Територіальні чинники регіонального розвитку.[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2010_3/44.pdf

6. Соціальна мобільність у просторі великого міста : монографія / О. В. Сенюра; Приват ВНЗ "Львів. ун-т бізнесу та права". - Львів, 2015. - 214 c.

7. Звіт про науково-дослідну роботу «Дослідження змін у територіальній структурі виробництва товарів та послуг на міжрегіональному та внутрішньорегіональному рівні за останні 10 років» - К., НДЕІ, 2012 – 475 с.

8. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року : вебсайт. — Державна служба статистики України.

9. Позняк А. В. Современная миграционная ситуация и проблемы формирования миграционной политики в Украине // Демоскоп Weekly. — М., 2007.