Руслан Дадашович Ширінов,
аспірант кафедри філософії
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Науковий керівник:
Олександр Михайлович Шаталович
професор кафедри філософії
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
м. Дніпро
В умовах глобалізації та активної міграції населення в більш привабливі міста постала проблема боротьби за головний капітал будь-якого міста – людей. Люди воліють жити, працювати та розвиватися в комфортних умовах. З точки зору містобудування щільність міської території та густота населення є такими ж значущими аспектами комфортного життя, як клімат, широкий ринок праці, безпека, охорона здоров’я тощо. На якість життя людей в місті неабияк впливає компактність, щільність та доступність до точок тяжіння. Зважаючи на це, ігнорування наявних проблем в контексті вищевикладеного призводить до зниження якості життя, привабливості міст та від’ємної міграції населення.
Кожне велике місто має старі промислові зони, які займають цінну міську землю, тому останні десятиліття розвинуті міста Заходу звільняють колишні промислові зони під нову змішану поліфункціональну забудову. Варто відзначити, що подібний підхід відрізняється від загальноукраїнського: будують не 10-20-поверхові будинки з відсутністю необхідної інфраструктури (як це часто зустрічається в Україні), а мало- та середньоповерхові будинки з людиноорієнтованим середовищем та усією необхідною супутньою інфраструктурою: освітніми та медичними закладами, соціальною сферою послуг, громадськими просторами, якісною транспортною доступністю.[1]
Численні дослідження доводять, що міста з більш високою щільністю є більш стійкими і сталими, ніж міста з низькою щільністю. Тому місто, щоб функціонувати ефективно, має бути компактним, тобто щільно забудованим та мати високу густоту населення. Це підвищує мобільність містян — зменшує час, проведений в дорозі, зменшує витрати на обслуговування міської території, покращує економіку міста завдяки більшому поширенню малого та середнього бізнесу тощо. Тому до будівництва нового житла потрібно ставитися виважено та обирати наявні ділянки в місті, а не будувати в чистому полі.[2]
Забудова міста - основний елемент міського розвитку. Від того, як буде забудована територія, залежить все: міська мобільність і середовище, розвиток малих підприємств, вуличне життя, екологія, сусідські відносини тощо.
Практично кожне місто можна розділити на центр і спальні райони. У центрі буде багато різних точок тяжіння (медицина, робота, навчання, розваги, відпочинок, ритейл, вуличне життя, туризм), також хороша транспортна доступність, історична забудова, невеликі вулиці. Решта районів, як правило, забудовані або за часів СРСР, або вже в наш час. В таких районах майже завжди транспортна доступність знижується, робота, навчальні, медичні заклади, сфера послуг майже відсутні, розташування будинків не піддається сучасній містобудівній логіці - будинки відірвані від вулиці і розташовані вільно, багато порожнього простору, який потрібно обслуговувати, але який не використовується містом раціонально. Вулично-дорожня мережа погано розвинена, переважають широкі багатосмугові проспекти, що провокує розірваність міської тканини та щоденні перепробіги пішки, на авто та в громадському транспорті.[3]
Історично склалося, що сучасні українські міста мають два домінуючих планувальних типи забудови: квартальну, що сформувалася в 19 ст, приватна (історичні межі складно виявити) та мікрорайонну, що почала з’являтися в 60-х роках минулого століття.
Головна планувальна особливість квартального планування - дрібна сітка вулиць і висока щільність забудови з невеликою кількістю поверхів. У мікрорайонах дороги ширші, але їх менше. Різницю можна наочно побачити, якщо відкрити в «Гугл картах» в однаковому масштабі центральний район Дніпра (де збереглося квартальне планування) і порівняти його з районом Перемога-6, побудованим за принципом мікрорайонів.
Сторона одного кварталу зазвичай становить 100-300 метрів. У мікрорайонах середня довжина одного боку становить близько кілометра. Через це проживання в кварталах більш щільне і компактне, будинки найчастіше розташовані по периметру, тоді як в мікрорайонах більше простору, а будівлі зазвичай розташовуються вільно.
У кварталах утворюється багатофункціональний простір, адже важливі об’єкти інфраструктури зручно розташовані на перших поверхах житлових будинків.
Вільні зони без зрозумілого функціоналу в мікрорайонах часто перетворюються в пустирі і стихійні паркінги на газонах. У той же час в кварталах внутрішньодворові простори являють собою невеликі зони відпочинку. Існує чіткий розподіл на приватний двір і загальні вулиці. Варто зауважити, що в умовах Дніпра та України цей потенціал нівелюється безвідповідальним ставленням мешканців, які паркують в своїх дворах автівки.
Як таких власних замкнених дворів в мікрорайонах зазвичай немає - великий двір розрахований відразу на кілька будинків. Такі простори складніше контролювати з точки зору безпеки, підтримання чистоти і відповідальності жителів за територію. Урбаністи вважають, що невеликі двори на меншу кількість людей формують спільність жителів, які краще відчувають свій вплив на свою територію.
В розвинутих країнах світу відмовилися від мікрорайонів ще в минулому столітті й останні десятиліття практикують створення нових районів квартального планувавння, адже практика показала, що це один з найкращих типів житлової забудови.[4,5,6] Економічний аспект також актуальний в контексті щільності забудови та густоти населення. В порівнянні два однакових за площею житлових райони через різну поверховість забудови можуть мати різну кількість населення. При однаковій площі район з середньою поверховістю має вп’ятеро більшу кількість населення. Кожна працездатна людина сплачує податки та веде економічну активність, і ці гроші в тому чи іншому вигляді повертаються в її район у вигляді благоустрою та утримання території (внутрішньоквартальні дороги, озеленення, ремонт житлового фонду тощо).[7]
Чим більшим є населення, тим більше бюджет отримає податків та зможе спрямувати їх на покращення міського середовища та якості життя містян. Чим менше населення, тим менше грошей надходить в бюджет. Причому в обох випадках місту необхідно обслуговувати та утримувати однакову за площею територію, тому вища щільність населення дозволяє більш збалансовано та цілеспрямовано витрачати бюджетні кошти.[8]
Щоб уникнути подібного ефекту, вільні місця в наявних мікрорайонах доцільно точково забудовувати невеликими будівлями соціального спрямування (амбулаторія, дитячий садок, школа, басейн, магазин тощо). Це дозволить використовувати міську землю з більшою користю та ефективністю – вона отримає свою чітку функцію.[9]
Висновки
Таким чином, містобудівні проблеми, що накопичувалися роками та не мали відповідного рішення чи адаптації до сучасних умов та потреб, знижують привабливість українських міст, зменшують загальну якість життя містян, негативно впливають на щоденний емоційний досвід людей в контексті взаємодії з міським середовищем. З соціально-філософської точки зору подібний стан речей не відповідає сучасній людиноорієнтованій парадигмі взаємодії міста та його населення, адже цінність людської особистості за таких умов зміщується на другорядні ролі.
Виходячи з викладеного, доцільним кроком для профільних містобудівних інституцій та місцевої влади міст є сприяння ущільненню міської забудови. Для реалізації даного процесу існує достатньо інструментів, вони різні за ефективністю, часом впровадження та фінансовими вливаннями. Але першочерговим рішенням має стати стратегія ущільнення міської забудови мультифункціональними об’єктами за рахунок промислових зон, пустирів, приватного житла незадовільної якості тощо. Наступним етапом, більш складним в реалізації, має стати винесення за межі міст підприємств-гігантів і ревіталізація звільненої території під житло, навчальні заклади, бізнес та ритейл.
Список використаних джерел
1. Архітектурний образ міста : навч. посіб. / Б.С. Посацький, Є.І. 1.Король, Г.Є. Кознарська. - Львів : Львівська політехніка, 2019. - 140 с.
2. Осітнянко А.П. Планування розвитку міста: Монографія. - Київ: КНУБА, 2005. - 385 с.
3. Креативний урбанізм: до століття містобудівної освіти у Львівській політехніці : монографія / М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львів. політехніка" ; за заг. ред.: Б. Черкеса, Г. Петришин. – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2014. – 796 с.
4. Основи урбаністики. Територіальне та просторове проектування : навч. посіб. [для студентів баз. напряму "Архітектура"] / Б. С. Посацький ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львів. політехніка". – 2-ге вид., доповн. – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2011. – 368 с. : іл.
5. Їжа М. Територіальні чинники регіонального розвитку.[ Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2010_3/44.pdf
6. Соціальна мобільність у просторі великого міста : монографія / О. В. Сенюра; Приват ВНЗ "Львів. ун-т бізнесу та права". - Львів, 2015. - 214 c.
7. Звіт про науково-дослідну роботу «Дослідження змін у територіальній структурі виробництва товарів та послуг на міжрегіональному та внутрішньорегіональному рівні за останні 10 років» - К., НДЕІ, 2012 – 475 с.
8. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року : вебсайт. — Державна служба статистики України.
9. Позняк А. В. Современная миграционная ситуация и проблемы формирования миграционной политики в Украине // Демоскоп Weekly. — М., 2007.
