Герасимов В’ячеслав Вікторович
магістрант
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Науковий керівник
Шаталович Інна Василівна,
кандидат філософських наук
доцент кафедри філософії
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
м. Дніпро
Анотація. Виявлено, що на даному етапі розвитку філософської думки недостатньо мислити тільки в межах доступної онтології, треба переходити в мета-онтологію. І в цьому допомагають міркування богословів. Розглянуто, що тільки дотримуючись Духу Церковного, можливо проблеми людської реальності підняти до рівня Неба, говорити про людину, як дитину Творця.
Ключові слова: мета-онтологія, людська особистість, іпостась, сутність, богослов’я,
Виявляючи недостатність арсеналу раціонального пізнання для особистісного саморозкриття, прирощення антропологічної проблематики на сучасному етапі історико-філософського процесу спонукає до визнання мета-онтологічного характеру (неосяжного для традиційної онтології) проблеми людської особистості, що був обґрунтований у середині 1950-х рр. видатним православним богословом і філософом-персоналістом В.М. Лоським у статті «Богословське поняття людської особистості» .
Звертаючись до проблематики визначення буттєвого статусу особистісності у богослов’ї, мислитель визнає, що в богослов'ї немає того, що можна було б назвати розробленим вченням про особу людської, тоді як вчення про Осіб або Іпостасях Божих викладено надзвичайно чітко [1, с.401].
Осмислюючи антропологічний вимір визначення особистісності, заданий святоотецькою тріадологією, В.М.Лоський відзначає, що щодо тварної реальності, де існують людські особи, можна використовувати термін «індивідуум», від якого треба відмовитися, сходячи до «чистої ідеї Божественної Іпостасі»; відповідно, щодо «вінця творіння» також можна використовувати термін υποστασις, як це робить святитель Григорій Богослов, закріплюючи його «за індивідуумами розумної природи» [1, с.403].
Тож, відповідно до узагальнення В.М.Лоського, відмова від визнання у Христі єдності двох різних особистісних істот означає водночас, що у людських істотах необхідно розрізнювати особистість, або іпостась, і природу, або індивідуальну субстанцію.
Ці аргументи стають для В.М.Лоського підставами для того, щоб стверджувати, що сформулювати поняття особистості людини ми не можемо і повинні задовольнитися наступним: особистість є незводимість людини до природи [1, с.409].
Метаонтологічний вимір рефлексії особистісності, означений В.М.Лосєвим, розкривається у контексті його встановлення, сформованому богословськими і філософськими працями мислителя, у статті його сина М.В.Лоського «Поняття про особистість за В.М.Лоським».
Характеризуючи внесок свого батька в осмислення проблематики особистісного буття як поглиблення богослов’я особистості, М.В.Лоський звертається до батьківської богословсько-філософської спадщини, щоб окреслити виднокіл сприйняття особистісності, встановлений В.М.Лоським, і зосереджується на трьох його доробках, визначальних для оформлення авторського метатексту визначення особистісного існування.
Перша із цих розробок – це статья «Про третій атрибут Церкви». У ній В.М.Лоський, як пояснює його син, означує той план розуміння особистісності, що визначається долученням людини до церковного життя, бо кожна частина Церкви, навіть найменша, навіть тільки один віруючий, може називатися “соборною” [2, с.325].
М.В.Лоський підкреслює, що, на думку його батька, саме виявляючи «кафолічність», людська особа долучається до безумовно-істинного Слова Божого: «Таким образом, соборность относится к истине, к полноте истины (katholike означает «по полноте»: katholon, katholou), к «принятию», в глубоком смысле receptio, Божественного Откровения, которое является долгом каждого» [2, с.325].
В статті «Панування і царство. Есхатологічний етюд» оформлюється автометатекстуальний ракурс продовження ініційованих ним роздумів про богословське поняття людської особистості. У ній здатність людини панувати і царювати над всіма тварями характеризується як привілегія, надана Богом Його образу і подобі і пов’язана, передусім, із відповідальністю.
Аналізуючи цей текст свого батька, М.В.Лоський відзначає, що в ньому підкреслюється дарована Богом свобода. Він при творінні людини, надаючи йому місце для існування крім Бога, взяв на себе ризик — на свою нескінченну любов не отримати відповіді і ризик зловживання свободою у ставленні до дорученим людині творінням [2, с.328].
Шлях В.М.Лоського до розкриття таїни особистісного осмислюється і його учнем, відомим французьким істориком, зосередженим на вивчення святоотецької спадщини О. Клеманом у статті «Володимир Лоський, богослов особистості і Святого Духа».
Зосереджуючись на духовно-інтелектуальних передумовах означення метаонтологічного виміру особистісності, здійсненого В.М.Лосєвим, О.Клеман розкриває ключові аспекти сприйняття християнської догматики, визначального для богословсько-філософської думки видатного апологета особистісного буття.
Послідовність догматичної орієнтації свого вчителя О.Клеман пояснює із притаманним тому розумінням глибинної потреби людини в долученні її розуму до соборного розуму Церкви, як виявляється, насамперед, у містичному богослов’ї Східної Церкви [3, с.134].
О.Клеман акцентує значущість саме православного розуміння догматики, яке, за визначенням його учителя, спрямовує людину на перевершення власного розуму у духовному зростанні [3, с.135].
Тож, по О.Клеману, нововідкривач метаонтології особистості вважає єдиним способом наближення до її розуміння участь християнина в Одкровенні Бога Неосяжного, Невиснажного, Особистого шляхом долучення «до самого життя Того, Хто Сам Себе відкриває» [3, с.135].
Ініціатором осмислення метаонтологічного виміру особистісності у філософсько-гуманітарному просторі сучасної України став В.О.Пацан (Євлогій, архієпископ Новомосковський), який здійснив перше в українській історико-філософській науці дослідження метафізики особистості – напряму персоналістичної філософії, сформованому у Сполучених Штатах Америки наприкінці ХІХ-початку ХХ ст., а також вивчає способи забезпечення особистісного доступу людини до Слова Божого, що були обгрунтовані і запроваджені у ході перекладу Священного Писання на англійську мову в епоху Відродження.
В. О. Пацан (Євлогій, архієпископ Новомосковський) стверджує, що через християнізацію понять іпостасі (υπόστασις) і сутності (ουσία) було сформульовано наріжне догматичне вчення про Триєдиного Бога – єдиного за сутністю і троїчного в особах (Отець, Син і Святий Дух). Продовжуючи думку В. М. Лосського про те, що у Трійці «кожна Іпостась містить Божественну природу у всій її повноті, Іпостасі нескінченно єдині і нескінченно різні — вони суть Божественна природа» [4, с.158]. В. О. Пацан (Євлогій, архієпископ Новомосковський) наголошує, що Іпостасі у Трійці є повністю тотожні за сутністю і повністю відмінні за властивостями, кожна величина дорівнює двом іншим і три величини разом дорівнюють кожній окремо взятій [4, с.158]. Така мета-математика і такий мета-логічний підхід долають межі раціонального осмислення догмату про триєдиного Бога і спонукають до ірраціонального, духовного сприйняття тайни єднання та міжособистісного спілкування Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духу – Єдиного Бога. Богоспілкування носить виключно характер есхатологічний, особистісний, акти Божественної волі – заради нас і нашого спасіння [4 , с.158]. Тож тоді, коли ми говоримо про Трійцю поза славослів'ям і поклонінням, поза особистісним ставленням, дарованим вірою, мова наша завжди невірна [ 4, с.158].
Висновок. Догматичне віровчення, а саме тринітарне богослов’я відкрило для нас новий аспект людської реальності – аспект особистості в його значенні, наближеному до сучасного.
Осмислення наративного виявлення метаонтології особистості ініціювалося за три століття від Різдва Христового, коли була усвідомлена потреба багатомовного реконструктивно-наративного вираження Богоодкровенної істини у перекладах Біблії на різні мови, покликаних забезпечити формування граничного комунікативного досвіду через надання людям особистісного доступу до Слова Божого.
Теоретизування щодо критеріїв перекладу Богодухновенної Книги від богоспілкування досягнув власної граничності тоді, коли сформувалися і набули вираження інтенції на віднайдення індикаторів відповідності перекладених текстів Священного Писання оригіналу «поза Божественним Одкровенням». Ці спроби відволікання рефлексії перекладацької діяльності від усвідомлення теоцентричності її безумовно-доконечної мети виявили межу секуляризації світосприйняття, прокладену у сфері теорії перекладу. Означена конфігурація нововідкриття мета-онтології особистості на сучасному етапі історико-філософського процесу спонукає до її подальшого осмислення.
Література:
- Лосский В.Н. “Богословское понимание человеческой личности”, 1955: В.Н.Лосский//Боговидение. – Мн.: Белоруссий Экзархат – «Харвест», 2007. С. 400 — 411.
- Лосский Н. В. Понятие о личности по В. Н. Лосскому/ Н. В. Лосский // Православное учение о человеке». – М. – Клин: Синодальная Богословская Комиссия – Издательство «Христианская жизнь», 2004. - С. 363-368.
- Клеман О. Владимир Лосский, богослов личности и Святого Духа/О.Клеман // Вопросы теологии. 2019. Т. 1. No 2. С. 127–198.
- Пацан В. О. (Євлогій, єпископ Новомосковський) Формування метаонтологічного виміру особистості у святоотецькій тріадології/ В. О. Пацан (Євлогій, єпископ Новомосковський)// Філософія і політологія в контексті сучасної культури: Науковий журнал:/ [ ред. колегія: О. С. Токовенко (гол. редактор) та ін.]. — Дніпропетровськ - Ніжин: «Видавництво НДУ імені Миколи Гоголя», 2015. - Вип. 1(9). - С. 140 — 159.
- Пацан В. О. (Євлогій, архієпископ Новомосковський) «Наративне відкриття метаонтології особистості: шляхи рефлексії в добу традиціоналізму» / В. О. Пацан (Євлогій, архієпископ Новомосковський)// (Філософія і політологія в контексті сучасної культури: Науковий журнал:/ [ ред. колегія: О.С.Токовенко (гол. редактор) та ін.]. — Дніпро: ДНУ, 2021. - Вип. 1(27). - С. 38 — 52) В. О. Пацан (Євлогій, архієпископ Новомосковський)
- Lossky V. N. Domination et regne. Etude eschatologique.// Paris, Aubier-Montaigne, 1967.
