Яковишен Руслан Олександрович
Здобувач 2 курсу
227 «Фізична терапія, ерготерапія»
Вінницького соціально-економічного інституту
Науковий керівник: Куц О.О.
Кандидат наук з фізичного виховання і спорту,доцент кафедри соціальних технологій,
Вінницького соціально-економічного інституту
м. Вінниця, Україна
Захворювання периферичної нервової систе¬ми в Україні за поширеністю посідають друге місце серед хвороб нервової системи (після цереброваскулярної патології).
Ураження хребта, що викликають вертеброгенні захворювання нервової системи, можна умовно поділити на п'ять великих груп. До першої групи належать аномалії хребта (синостоз, перехідний хребець, платибазія, шийне ребро, конкресценція тіл хребців, клиноподібний та метеликоподібний хребець, незрощення дужок хребців, порушення тропізму суглобових відростків й ін.). До другої групи належать дистрофічні та метаболічні ураження хребта (остеохондроз, міжхребцевий артроз, спондилодистрофія тощо); до третьої — травматичні ураження; четверту групу складають онкологічні захворювання (первинні, вторинні) і п'яту —запальні та паразитарні ураження хребта (хвороба Бехтєрєва, туберкульозний спондиліт, бруцельозний спондиліт, шистоматоз тощо). За даними різних авторів, остеохондроз є найбільш частою причиною патології хребта, що викликає різного роду ураження нервової системи, і як результат має негативний вплив на нейропсихологічний профіль людей з даною патологією [1, 3, 6].
Серед безпосередніх причин вертеброгенного болю, викликаного дегенеративно-дистрофічними змінами хребта, найчастіше зустрічаються наступні стани.
Вважається, що здебільшого причиною виникнен-ня вертеброгенного больового синдрому є остео-хондроз хребта, який є проявом дегенеративного ураження міжхребцевого диску з залученням тіл хребців, міжхребцевих суглобів, в подальшому – тіл суміжних хребців, зв’язкового і м’язевого апарату.
Остеохондроз хребта є системним мультифакторним процесом, в розвитку якого грають травматичний, віковий, дисгемічний, гормонально-ендокринний, імунологічний, спадковий і деякі інші чинники.
На певних етапах функціонування системи один із структурних компонентів активі-зується та підпорядковує собі дію решти компонентів. Взаємодія структурних компонентів проявляється через функціональні, які визначають на основі функціонального опису.
Інформаційним (інформаційно-логічним або кібернетичним) називають опис інформа-ційних зв’язків системи із зовнішнім середовищем (або метасистемою) і підсистем системи [2].
Обстеження пацієнта з порушеннями діяльності опорно-рухового апарату умовно складається із спостереження, суб’єктивного та об’єктивного оцінювання [1, 4].
Спостереження необхідно здійснювати впродовж первинного обстеження та усього курсу реабілітації. Фізичний реабілітолог візуально оцінює поставу та рухи пацієнта. Розрізняють формальне (коли пацієнт знає) та неформальне (коли пацієнт не знає) спостереження.
Роль пацієнта полягає у тому, щоб під час формального спостереження не приховувати та не симулювати симптоми, діяти невимушено.
Суб’єктивне оцінювання, або опитування, має за мету виявити основну скаргу пацієнта та її зв’язок з фізичними навантаженнями, динаміку симптомів, попередній руховий статус. Також важливо з’ясувати думку пацієнта про ефективність попередніх реабілітаційних заходів, якщо такі були. Для збору необхідної інформації застосовують відкриті та закриті запитання. Результатом опитування повинен стати план подальшого обстеження – об’єктивного оцінювання. Неточна або неправильна інформація, яку надав пацієнт, спричинить помилкові висновки фахівця з фізичної реабілітації.
Завершальна частина обстеження – об’єктивне оцінювання – полягає в послідовному виконанні окремих тестів та вимірювань. Пацієнт приймає певні положення та виконує рухи на вимогу реабілітолога. Вісь та площина руху, амплітуду, швидкість, кількість повторень визначає фахівець. У такий спосіб пацієнт надає можливість реабілітологові оцінити відповідність заданого руху нормі. Під час виконання тестів пацієнт повинен чітко інформувати про наявність та динаміку симптомів.
Планування, або створення програми фізичної реабілітації, виконує фізичний реабілітолог за участю пацієнта. Найвідповідальнішою частиною їх взаємодії є формулювання індивідуальної мети фізичної реабілітації, яка повинна бути декомпонована в завдання. Індивідуальну мету доцільно описати доконаним видом дієслова і максимально чітко: відновити професійну діяльність, повернутися до занять конкретним видом спорту на заданому рівні, досягнути визначеного рівня незалежності (якщо повне відновлення неможливе) [1].
Постановка завдань може відбуватися у SMART форматі з урахуванням специфіки реабілітаційного процесу при порушеннях діяльності опорно-рухового апарату [3]. Відповідно до мети та завдань фізичний реабілітолог добирає реабілітаційні технології [2]. Усі складники програми повинні бути узгодженими з пацієнтом, що сприятиме його свідомій та активній участі в реабілітаційному процесі.
Література
1. Героева И. Б. Вертеброгенный болевой синдром / И. Б. Героева // Медицинская реабилитация / под ред. В. А. Епифанова. - М., 2006. - С. 191 -200
2. Герцик А. М. К вопросу построения реабилитационного процесса и контроля за его эффективностью /А. М. Герцик // Физическое воспитание студентов творческих специальностей : сб. науч. тр. / под ред. Ермакова С. С. -X., 2 0 0 7 , - № 5 . - С . 55 - 6 2 .
3. Двухэтапная реабилитация больных после оперативного лечения гриж межпозвонковых дисков на поясничном уровне / Гершбург М. И., Ходневич А. А., Хованцева Е. А., Саенко Л. Д. // Актуальные вопросы медицинской нейрореабилитации : тез. докл. III науч.-практ. конф., посвящ. 30-летию ГБ № 10. - М., 1996. - С. 94 - 95.
4. Петров К. Б. Принципы лечебной гимнастики при неврологических проявлених остеохондроза позвоночника / К. Б. Петров // Муниципальное здравоохранение в переходный период (проблемы, достижения, перспективы): материалы юбилейной науч.-практ. конф., посвящ. 70-летнему юбилею. - Новокузнецк, 2000. - С. 199 - 204.
