Стадник Сергій Володимирович

Здобувач 2 курсу

227 «Фізична терапія, ерготерапія»

Вінницького соціально-економічного інституту

 

Науковий керівник: Куц О.О.

Кандидат наук з фізичного виховання і спорту,доцент кафедри соціальних технологій,

Вінницького соціально-економічного інституту

м. Вінниця, Україна

 

 Варикозне розширення вен – захворювання, яке характеризується зміною форми, будови й функції венозної системи, порушенням венозного кровотоку, прогресуючим протіканням і ускладненнями. Патологія вен має глобальний характер: за різними джерелами 25−50% дорослого населення страждає хронічною венозною недостатністю. У 75% європейців віком 30−70 років діагностують телеангіоектазії та ретикулярні вени, у 25−50 % – варикозні вени, у 10−15 % – важкий варикоз, у 1 % – венозні виразки.

 Поширеність хвороби переважно серед самої працездатної частини населення, значні трудові й матеріальні витрати, пов’язані з лікуванням і частою інвалідністю хворих, указує на соціальну значущість цієї проблеми, яка вимагає невідкладного вирішення. Варикозне розширення вен нижніх кінцівок − професійна хвороба вчителів, хірургів, верстатників – усіх, хто тривалий час змушений перебувати у вертикальному статичному положенні.

 І в нашій країні, і за кордоном з’ясуванням причин і механізмів розвитку варикозного розширення вен, удосконаленню методів діагностики, лікування, профілактики й т. д. займаються центри судинної хірургії та спеціалізовані флебологічні відділення. Останніми десятиріччями у визначення методів профілактики та лікування варикозного розширення вен підключилися й спеціальні реабілі- таційні центри спортивної медицини, оскільки це захворювання часто відзначається у видах спорту, де широко застосовуються великі статичні навантаження, зокрема в жіночих видах спорту (важка атлетика, культуризм, армрестлінг й ін.) [2; 4].

 Прогноз при варикозному розширенні вен сприятливий для життя. Проте втрата або обмеження працездатності в стадії декомпенсації відзначається у 20−50% хворих. Розвитку захворювання сприяють плоскостопість, ожиріння, неправильне харчування. Поштовхом до цього захворювання є сильне навантаження на ноги, зокрема в людей, які страждають надмірною вагою. Сприяють розвитку варикозу й слабкі стінки венозних судин як свідчення того, що мускулатура ніг слабка [2].

 Роль лікувальної фізичної культури в лікуванні, зокрема в профілактиці виникнення варикозного розширення вен загальновизнана. Проте методика застосування лікувальної гімнастики й інших форм лікувальної фізичної культури все ще розроблена недостатньо. Багато питань є суперечливими й нез’ясованими в тактиці застосування відновних засобів після великих фізичних навантажень у видах спорту, специфіка яких може сприяти виникненню варикозного розширення вен [5].

 Первинне варикозне розширення вен – поліетіологічне захворювання. Причинами його вважають слабкість м’язово-еластичних волокон стінок поверхневих вен і вроджену неповноцінність їх клапанного апарату, що передається за спадковістю, токсикоз – інфекційні чинники, ураження нервового апарату вен, що послаблює дію гормонів на мускулатуру венозної стінки в період вагітності [1; 3; 4].

 Перераховані чинники безпосередньо не спричиняють розширення вен, а лише призводять до анатомічної та функціональної неповноцінності поверхневої венозної системи, нижніх кінцівок.

 Розширення просвіту вен відбувається під впливом підвищення внутрішньо-судинного тиску. Якщо нормальна вена реагує на гіпертензію посиленням свого тонусу, то за вродженої або набутої слабкості м’язово-еластичних утворень венозної стінки у відповідь на збільшення внутрішньо-судинного тиску розвивається незворотне збільшення просвіту вени.__ До постійної або періодичної гіпертензії в поверхневих венах нижніх кінцівок призводять утруднення відтоку крові, скидання крові з глибокої венозної системи в поверхневу, скидання крові з артеріальної системи у венозну по артеріовенозних анастомозах (артеріовенулярним шунтам).

 У вертикальному положенні людини стінки вен нижніх кінцівок випробовують великий тиск зсередини. Дія цього чинника посилюється тривалими статичними навантаженнями на нижні кінцівки, підвищенням внутрішньочеревного тиску, пов’язаного з підняттям важкості, кашлем, вагітністю [1].

 До утруднення відтоку крові призводять також екстравазальні звуження магістральних вен. У вказаних ситуаціях виникає гіпертензія і в поверхневих, і в глибоких венах [3; 4].

 Патологічне скидання крові з глибоких у поверхневі вени відіграє важливу роль у розвитку варикозного розширення вен [1; 4].

 При порушенні периферичного венозного кровотоку в арсеналі лікувальних заходів особливе місце відводиться лікувальній фізичній культурі. Методи ЛФК більш ефективні в початкових стадіях захворювання й особливо ефективні для осіб, котрі мають схильність до захворювання генетично або у зв’язку з професійною діяльністю [3; 5].

 

Література

1. Паламарчук В. І. Вивчення склерозуючої дії пінної форми полідоканолу в експерименті in vivo / В. І. Паламарчук, Ю. І. Бондаренко, Ю. П. Тітова, І. В. Іркін, В. І. Заріцька // Клінічна хірургія. – 2014. – № 8. – С. 73–76. 

2. Практикум по лечению варикозной болезни / [Г. Д. Константинова, П. К. Воскресенский, О. В. Гордина и др.] ; под ред. Г. Д. Константиновой. – Москва: Профиль. – 2009. – 191 с. 

3. Сабадош Р. В. «За» і «Проти» щодо різних доступів до сафено-стегнового з’єднання / Р. В. Сабадош, В. А. Сабадош // Клінічна Флебологія. –Щенѐв С. В. Эндовенозная лазерная коагуляция при лечении больных с варикозной болезнью вен нижних конечностей / С. В. Щенѐв, А. А. Ларионов, А. И. Чернооков, М. В. Ларионова и др. // Кардиология и сердечно-сосудистая хирургия. – 2011. – № 2. – С. 76–79.

4. Юрець С. С. Досвід використання ендовенозної лазерної коагуляції в комплексному лікуванні хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок / С. С. Юрець, С. М. Леванчук, В. Б. Мельник, В. В. Шапринський // Фотобіологія та фотомедицина. – 2009. – Т. 6, № 1. – С. 14–16. 

5. Ярич А. Н. Недостаточность перфорантных вен при варикозной болезни: патогенетическое значение и методы коррекции / А. Н. Ярич, А. Ю. Брюшков, А. В. Каралкин, И. А. Золотухин и др. // Флебология. – 2010. – № 4. – С. 29–36.