Перекос Тарас Анатолійович

Здобувач 2 курсу

227 «Фізична терапія, ерготерапія»

Вінницького соціально-економічного інституту

Науковий керівник: Куц О.О.

Кандидат наук з фізичного виховання і спорту,доцент кафедри соціальних технологій,

Вінницького соціально-економічного інституту

м. Вінниця, Україна

 Сучасна демографічна ситуація в країні та дані статистичних прогнозів свідчать про збільшення кількості людей похилого та старечого віку в загальній чисельності населення. За даними Державної служби статистики населення України в 2017 році становило 42 414 905 осіб. Із них старші понад 65 років становили 16,2 % населення – 6 867 534 особи (2 298 280 чоловіків і 4 569 254 жінок). В осіб старшої вікової групи остеоартроз (ОА) є одним із найбільш поширених захворювань опорно-рухового апарату (у кожної третьої літньої людини, досягаючи 70 % серед осіб, старших 65 років) [1,2,6]. В осіб похилого та старечого віку проблема ОА набуває особливого значення в зв’язку з супутніми захворюваннями та інволютивними змінами в організмі, тому поширеність цього захворювання після 60 років збільшується, в порівнянні з частотою його розвитку в людей середнього віку, вдвічі, в звʼязку з чим ріст чисельності літнього населення асоціюється зі збільшенням поширеності цього захворювання. ОА відносять до захворювань з високим рівнем коморбідності, також встановлено, що у пацієнтів із ОА значно вищий розвиток коморбідних станів, ніж у пацієнтів, що на нього не хворіють [1,2,3].

 У менеджменті ОА на перший план виступають нефармакологічні методи (фізичні навантаження, фізіотерапевтичні методи, мануальна терапія, масаж, засоби ортопедичної корекції), при недостатній ефективності яких застосовують медикаментозні засоби (Коваленко В. М., 2013). Ізольоване застосування лікарських речовин не забезпечує стійкого результату, тому що не створює умов для полегшення функціонування колінного суглоба.

 Перспективною технологією відновлення здоров’я для пацієнтів похилого віку є медична реабілітація, що є розділом відновної медицини, та спрямована на вторинну профілактику захворювання, компенсацію порушених функцій і покращення дієздатності (ВООЗ, 2015). На сьогоднішній день потребує вдосконалення програма реабілітації пацієнтів із первинним гонартрозом (ПГА) у похилому віці, враховуючи часту локалізацію цього процесу, його різноманітні варіанти перебігу, наявність супутніх захворювань та вікові особливості пацієнтів. Тому питання індивідуалізації реабілітаційних впливів, як і об’єктивної оцінки результатів реабілітації пацієнтів із ОА є актуальною проблемою відновного лікування.

 Сучасна реабілітація як комплексна мультидисциплінарна стратегія впливу на організм свідчить про необхідність розгляду пацієнта в рамках складної біопсихосоціальної системи, що взаємодіє з навколишнім середовищем. Така модель покладена в основу широко використовуваної сьогодні в світовій медицині Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ). Прямим наслідком даної моделі є комплексне використання різних засобів реабілітації, що впливають не на окремий орган або систему, а на організм в цілому. Однак на практиці дуже часто реабілітація являє собою просте поєднання методів, кожен із яких здатний відновити окрему функцію або діяльність. Тому саме координоване застосування реабілітаційних технологій, метою яких є відновлення попередньої або навіть нової життєвої активності, бажаної пацієнтом, буде головним пріоритетом [4,5].

 Сучасний розвиток фізичної та реабілітаційної медицини (ФРМ) в Україні характеризується наявністю трьох періодів надання реабілітаційної допомоги: гострий період, підгострий та період довготривалої реабілітації. В гострому періоді реабілітація відбувається лише в умовах стаціонару (стаціонарний етап реабілітації), тоді як в підгострому періоді та в період довготривалої реабілітації проведення реабілітаційних заходів можливе і на амбулаторному і на санаторно- курортному етапах реабілітації.

 Сучасна реабілітація як комплексна мультидисциплінарна стратегія впливу на організм засвідчує про необхідність розгляду пацієнта в рамках складної біопсихосоціальної системи, яка взаємодіє з навколишнім середовищем. Така модель покладена в основу широко використовуваної сьогодні в світовій медицині Міжнанародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) [3]. Прямим наслідком даної моделі є комплексне використання різних засобів реабілітаціі, що впливають не на окремий орган або систему, а на організм в цілому. Протягом останнього десятиріччя у всьому світі почалося активне використання вищевказаної класифікації для побудови реабілітаційного діагнозу. Тоді як на практиці дуже часто реабілітація представляє собою просте поєднання методів, кожен з яких здатний відновити окрему функцію або діяльність. Однак саме координоване застосування цих технологій, метою якого є відновлення попередньої або навіть нової життєвої активності, бажаної пацієнтом, буде головним пріоритетом. Дієвим інструментом реалізації реабілітації може виступити МКФ, в категоріях якої встановлюється реабілітаційний діагноз.

 МКФ покликана допомогти уніфікувати встановлення реабілітаційного діагнозу, визначити мету та завдання фізичної терапії, оцінити ефективність реабілітації. Аналізуючи МКФ та дані наукової літератури, можна зробити висновок, що її на сьогодні використовують як базову для побудови реабілітаційного діагнозу в процесі фізичної реабілітації осіб із порушенням опорно-рухового апарату, нервової системи та з психологічними порушеннями [4].

 Новим в сучасній реабілітації є мультидисциплінарна команда — організаційно оформлена, функціонально відокремлена група фахівців, які об’єднані спільними цілями реабілітаційного процесу, проводять реабілітацію високої інтенсивності в закладах охорони здоров’я стаціонарного й амбулаторного типів у гострому, підгострому та довгостроковому реабілітаційних періодах. Формою роботи мультидисциплінарної команди є збори, на яких після обговорення результатів реабілітаційного обстеження, визначається індивідуальна програма реабілітації, розглядаються показники моніторингу й оцінки виконання програми та здійснюється її коригування. Індивідуальна програма реабілітації та зміни до неї затверджуються фахівцем реабілітації, який очолює команду [5].

Література

1. Лесняк О. М. Диагностика и ведение больных остеоартритом коленных и тазобедренных суставов / О. М. Лесняк // Справочник врача общей практики. – 2018. – № 11. – С. 21–57.

2. Лікування остеоартрозу: нові можливості комплексної терапії / Л. В. Хіміон, О. Б. Ященко, С. В. Данилюк [та ін.] // Ліки України. – 2015. – № 1. – С. 49–52.

3. Лікування остеоартрозу: пірамідний підхід / М. І. Корпан, І. С. Чекман, О. А. Бур’янов [та ін.] // Літопис травматології та ортопедії. – 2018. – № 1/2. – С. 47–52.

4. Макушин В. Д. Методика индексной оценки гонартроза и эффективности его лечения / В. Д. Макушин, О. К. Чегуров // Гений ортопедии. – 2017. – № 2. – С. 9–13.

5. Мальчевский В. А. Симптоматические препараты замедленного действия в лечении посттравматических остеоартрозов коленных суставов / В. А. Мальчевский, А. Ю. Евенко // Фундаментальные исследования. – 2011. – № 7. – С. 253–255.

6. Медична реабілітація в санаторних умовах / А. О. Голяченко, В. І. Мартинюк, Т. Г. Бакалюк, В. В. Вахновський // Вісник наукових досліджень. – 2007. – № 4. – С. 8–9.