Лунгу Дмитро Іванович,

Завадська Вікторія Валеріївна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

Науковий керівник:

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Серед населення різних країн за поширеністю травми опорно-рухового апарату посідають одне з провідних місць [1,5]. Переломи трубчастих кісток нижніх кінцівок є однією з причин тимчасової непрацездатності, а в деяких випадках і причиною інвалідності хворих. При середній тривалості лікування (6-8 місяців) переломів трубчастих кісток 14¬15% хворих залишаються інвалідами [3; 5, 6].

 Як показав аналіз науково-методичної літератури [2; 5], тривалість лікування хворих із переломом кісток нижніх кінцівок проходить декілька місяців. Розробка програм фізичної реабілітації пацієнтів після оперативного лікування переломів нижніх кінцівок є актуальною проблемою сучасної травматологічної науки та медичної реабілітації.

 Покращення трофіки хворої кінцівки має особливе значення для сприятливого прогнозу, як після операції, так і для післяопераційного комплексного відновлювального лікування.

 Відомо, що в місці перелому внаслідок травмуючого впливу кісткових уламків відбуваються порушення кровообігу і венозний стаз, які призводять до гіпоксії м’язів і тканин суглоба, а потім до контрактур, гіпотрофії або атрофії м’язів [4,5].

 Враховуючи вищевикладене, патогенетичні механізми дії засобів лікувальної гімнастики були спрямовані на зменшення гіпоксії тканин за рахунок активації загального і місцевого кровообігу, покращення регуляції водно-сольового обміну і нормалізації метаболізму за рахунок зміцнення м’язової системи.

 Особлива увага при складанні програми індивідуальної лікувальної гімнастики у хворих з переломами діафізів кісток нижніх кінцівок звертали увагу на збереження об’єму рухів у суглобах суміжних з місцем травми і функціональної здатності всіх м’язів.

 Звертається особлива увага на включення вправ ізометричного характеру, які сприяють відновленню стереотипу ходьби і ортостатичної синергії з перших днів післяопераційного втручання. У подальшому, по мірі розширення рухового режиму, в комплекс включались динамічні вправи на конкретні групи м’язів.

 Вправи доповнювались процедурами масажу (для кінцівок класичний масаж, для тулуба нетрадиційний східний зі спрямованістю на ліквідацію тригерних зон), а також дихальними вправами за системою йога.

 У процесі лікування тяжких ушкоджень опорно-рухової системи в ряді випадків з різних причин припускаються помилки, що негативно позначаються як на термінах лікування хворих, так і на кінцевих його результатах. Тяжкість травм, помилки та ускладнення, які виникають в процесілікування цих ушкоджень, здебільшого погіршують результати лікування, ускладнюють реабілітацію постраждалих. З усіх лікарських помилок на технічні припадає практично половина, близько 30% - помилки в лікувальній тактиці, близько 15% - помилки діагностичного характеру, 5% – помилки консервативного лікування [1, 3].

 Детально вивчивши причини, що зумовили порушення нормального функціонування опорно-рухової системи, автори виділили з них шість провідних:

• тяжкість ушкодження;
• ускладнення ушкоджень, які виникли в процесі лікування хворих;
• лікарські помилки, які ускладнили перебіг ушкоджень;
• експертні помилки;
• причини медико-організаційного характеру;
• негативні соціально-побутові чинники [1].

 Окремо необхідно зупинитися на помилках, пов’язаних з лікарською діяльністю. Такі помилки припускаються на всіх етапах лікування хворих, найчастіше трапляються на фоні значної тяжкості травми і становлять у структурі первинної інвалідності від 20 до 32%. Серед них виділяють організаційно-лікувальні, діагностичні, лікувально-тактичні та технологічні помилки [4].

 Аналізуючи організаційно-лікувальні помилки необхідно відмітити, що у ряді випадків постраждалих доправляють до непрофільних лікувальних закладів, необґрунтовано довго затримують у травмпункті, часто постраждалі перебувають на лікуванні в умовах районних лікарень за наявності показань до продовження лікування в спеціалізованих лікувальних закладах.

 Іншим важливим моментом є те, що тільки близько 40% постраждалих лікують фахівці-травматологи в умовах спеціалізованих відділень, тоді як решті хворим з пошкодженнями опорно-рухового апарату допомога надається у загальнохірургічних відділеннях фахівцями-хірургами, які здебільшого не мають належної підготовки з травматології.

 Автори вказують на лікарські помилки, які зустрічаються найбільш часто [1]. Такими є:

• недостатня оцінка ступеня тяжкості ушкодження;
• використання методу лікування ті способу фіксації, що не відповідають характеру травматичного ушкодження сегменту та стану пацієнта;
• відсутність анатомічної репозиції відламків за наявності осьових та ротаційних зміщень;
• використання несертифікованих «саморобних» імплантів з неякісного матеріалу;
• недотримання технології остеосинтезу, відсутність стабільності в системах «кістка-кістка», «кістка-імплант», недостатній гемостаз;
• необґрунтована зміна методу лікування;
• відсутність спадкоємності на етапах лікування;
• неадекватне відновне лікування та медична реабілітація.

 Аналіз помилок, що виникають у процесі лікування, визначив, що найбільш поширеними були:

• помилки на етапі діагностики, планування хірургічного втручання та вибору адекватного методу фіксації;
• необ’єктивна оцінка характеру анатомічних та функціональних порушень опорно-рухового апарату;
• невикористання сучасних технологій лікування;
• невідповідність вибраних імплантів та технології втручання отриманому пошкодженню та меті хірургічного лікування.

Література

1. Каптелин А.Ф. ЛФК в системе медицинской реабилитации: Руководство для врачей // Под ред. А.Ф. Каптелин, И.П.Лебедев, Р.И.Антуфьев. - М.: Медицина, 1995. - 399с.

2. Котельников Г.П. Комплексный поход к лечению синдрома Зудеки при переломах костей голени / Г.П.Котельников, А.В.Яшков, С.Панкратов // Тезисы участников Юбилейной научно-практической конференции посвященной 70-летию кафедры травматологии и ортопеди ВПХ РГМУ. - М., 2003.

3. Краснов А.Ф. Травматология. Справочник. / А.Ф.Краснов, В.М.Аршин,В.Аршин.- Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 600с.

4. Кузьменко В.В. - Травматологическая и ортопедическая помощь / В.В.Кузьменко, С.М.Журавлев. - М.: Медицина, 1992. - 176с.

5. Ніканоров О.К. Підвищення ефективності програм фізичної реабілітації у хворих з переломами діафізів гомілки / О.К. Ніканоров. - Львів: Молода спортивна наука України, 2005. - Вип. 9, Том 2. - С.15-20.