Івкова Наталія Миколаївна

кандидат філологічних наук, доцент з української мови

Відокремлений підрозділ Національного університету

біоресурсів і природокористування України

«Ірпінський економічний коледж»

 У статті аналізують та описуються окремі конструкції експресивного синтаксису на матеріалах творів сучасної української письменниці Люко Дашвар.

 Ключові слова: експресивний синтаксис, парцеляція, приєднання, називний теми, обірвані речення.

 Функціонування мовних одиниць у текстах певного комунікативного призначення привертає до себе пильну увагу сучасної мовознавчої науки. У руслі цього інтересу знаходиться й проблема вивчення функціонального аспекту мовних одиниць, що передбачає врахування не лише структурно-семантичних, а й комунікативно-прагматичних властивостей у текстах художнього стилю.

 Мета статі – виявити і проаналізувати конструкції експресивного синтаксису в творах сучасної української письменниці Люко Дашвар, що надають художньому тексту експресивної виразності.

 У науковій літературі експресивність як категорія розглядається в різних аспектах і відповідно кваліфікується то як явище стилістичне, функціональне (мовленнєве), то як прагматичне, синтаксичне або семантичне, оскільки експресивність проникає в усі сфери діяльності людини. Постання загальної проблеми експресивного синтаксису й членованих конструкцій пов’язане з працями Ш.Баллі, В.Виноградова, О.Єфремова, С.Крючкова, В.Матезіуса, О.Пєшковського, С.Смеречинського О.Шахматова, Л.Щерби; спеціальні дослідження  експресивних структур знаходимо у працях В.Бєлошапкової, Н.Валгіної, Ю.Ванникова, В.Грицина, А.Загнітка, О.Іванчикової, Л.Конюхової, В.Мороз, Л.Майорової, З.Олійник, Л.Пришляк, О.Попова, Л.Пишної, І.Синиці А.Сковородникова, Н.Шведової та інших.  

 Експресивно марковані одиниці вносять в усталені стандарти та штампи раціонального, логічного елементи новизни, пробуджують певні почуття, викликають ті чи інші емоції. У художній, публіцистичній, розмовній мові експресія є певною умовою, без якої неможливо глибоко впливати на реципієнта [6; 364], оскільки художній стиль –  це мова художньої літератури, «особливий спосіб мовлення, створення мовної картини світу. Основне призначення якого полягає у різнобічному впливі на думки і почуття людей за допомогою художніх образів» [5; 717].

 Парадигма одиниць експресивного синтаксису на сьогодні є відкритою системою, чітко й остаточно не окресленою. Науковці по-різному класифікують як поняття експресивний синтаксис, так і конструкції, що можуть репрезентувати це явище в мові, але найчастіше до нього зараховують парцеляцію, приєднування, називний теми (називний уявлення), лексичний повтор, оскільки всі ці структури характеризуються сегментацією висловлення у широкому її розумінні. Парцеляція – це явище передбачає структурно-семантичне та інтонаційне вичленування однієї або декількох одиниць-фраз за межі речення, що постають комунікативно достатніми лише в сукупності з базовою частиною[2]. А.Загнітко розглядає приєднування як особливий тип зв’язку, що послідовно доповнює інформативне тло речення відповідними кваліфікаційно-характеризувальними величинами й полягає у вираженні певних смислових відношень типу додавання, уточнення і характеризації попереднього компонента 1. Називний теми, що перебуває в ініціальній позиції, має виразний текстотвірний характер, оскільки постає зачином складного синтаксичного цілого й налаштований на подачу подальшої інформації не шляхом розгортання лінеарної структури речення, а через самостійні реченнєві синтагми, призначення яких – розширити, конкретизувати, витлумачити те, що сконденсовано містилося у вичленуваному сегменті. Лексичний повтор вирізняється із-поміж інших конструкцій членованого синтаксису обов’язковим представленням його на формальному рівні лексико-граматичними засобами, спосіб репрезентації яких і визначає різновид повтору. Так, основна змістова ланка повідомлення може зазнавати актуалізації через епаноду – слово чи словосполучення, які використовуються на початку одного речення й повторюються в кінці наступного речення чи періоду або уживанні фінального компонента попередньої синтагми у функції ініціального після базової одиниці, що дістало у мовознавстві назву анадиплози. Семантичну зв’язність тексту репрезентують усі види лексичного повтору: тотожний, синонімічний, антонімічний, повтор слів однієї тематичної або лексико-семантичної групи, родо-видових понять. 

 Всі перераховані конструкції експресивного синтаксису наявні у творах Люко Дашвар, наприклад: «Благословення! То було благословення. Ліда кинулася до матері, упала біля крісла, обхопила обома руками її коліна. Матусю, рідна! Я ніколи не покину тебе і Платона! Клянуся найдорожчим! Тобою! Клянуся тобою, матуся!... Увесь місяць до весілля – шлюзи прорвало – говорили, говорили… Стас про свою рідню два слова, а Ліда зупинитися не могла – п’яте покоління лікарської династії. І працює у звичайній поліклініці саме тому, що Вербицька, бо Вербицькі не шукають легких шляхів. Тато-академік теж починав у звичайній лікарні. І мама… Але вони зробити не тільки ім’я, а й статки. Бо працювали й працювали:практика, наукові дослідження, девять років у Африці, а це не рай- спека, проти інфекційні препарати, кулемет у вікні, привізна вода…» (Мати все). У поданому прикладі наявні парцеляція, приєднання, називний теми, лексичний повтор, проте найбільш поширеними є обірвані речення, що пронизують  твори Люко Дашвар.

 Обірвані (незакінчені речення) – мовне явище, яке немає однозначного і чіткого визначення в науці. Так, М.Каранська і А.Загнітко кваліфікують їх як  «обірвані неповні речення», П.Дудик і В.Гуйванюк відносять їх до «еквівалентів речення». На нашу думку, ці конструкції варто віднести до експресивного синтаксису не через структуру, а прагматичну настанову – певний емоційний стан мовця, його переживання, міркування, наміри; відтворюють певні екстремальні умови, у яких відбувається мовлення; дозволяють ухилитися від прямої відповіді і тим самим надають певному висловленню багатозначності, оскільки в таких конструкціях важко або й навіть неможливо встановити обірвані (незакінчені) компоненти. Наприклад, Вагітній бракувало повітря, та вона бігла…Поспішала так, ніби несла не огидну ляльку – кисневу подушку для астматика. Трохи ще..Трохи…(екстремальні умови);Мамо! Знайомся! Це Стас! Він мій…Ми з ним…(емоційний стан); Я не сам готувала…Няня трохи допомогала…- не змогла збрехати, та впродовж обіду Стас якось дивно і насторожено поглядав на Ліду. І щуки не скоштував…(переживання, міркування); Я…ти…Господи, Стасе... Це так несподівано (розгублення).

 Отже, до ряду експресивних конструкцій можна віднести обірвані речення через їхнє прагматичне навантаження. Конструкції експресивного синтаксису широко використовуються Люко Дашвар з метою актуалізації повідомлення у тексті. 

ЛІТЕРАТУРА

1.Загнітко А.П. Закономірності і напрями внутрішньореченнєвої актуалізації // Семантика і прагматика граматичних структур. – Донецьк: ДонНУ, УЗМН, 1998. – С.6-14.

2.Івкова Н.М. Співмірність між парцельованими і приєднувальними конструкціями // Науковий  вісник Херсонського державного університету. Серія Лінгвістика: Зб. наук. праць. – Вип. ІІ. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. – С.249-253.

3.Івкова Н.М. Структурно-семантичні різновиди лексичного повтору у публіцистичному тексті // Вісник Львівського університету. –  Серія філологічна. – Вип. 34. – Львів: Львівський національний університет ім. Івана  Франка, 2004. – С.284-291. 

4.Івкова Н.М. Називний теми як спосіб розчленування висловлення у публіцистичному тексті // Українське мовознавство: Зб. наук. праць. –  Вип. 29-30. – К.: Видавничий Дім Д.Бураго,  2004. –     С.179-182.

5.Українська мова: Енциклопедія. - 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія»  ім. М.П.Бажана, 2004. – 824 с.

6.Шевченко Т. Парцеляція як засіб емотивної експресії в текстовій організації мовленнєвого масиву // Лінгвістичні студії: Зб. наук.праць. –  Вип. 13 / Укл.: А.Загнітко (наук ред.) та ін. – Донецьк: ДонНу, 2005. – С.364-367.