Андрусенко О.А.,

Старовацький С.Г.,

Шульгіна І.М

 Наша держава уважно ставиться до виконання своїх міжнародних зобов’язань для формування загального правового простору, шляхом трансформації національного законодавства у межах міжнародних стандартів.

 06 жовтня 2000 року, на підставі ст. 15(b) Статуту Ради Європи були ухвалені Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (Рекомендації Rec(2000)19) державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя та рекомендовано, щоб уряди держав-членів прийняли своє законодавство та процесуальні норми, що стосуються ролі прокуратури в системі кримінального судочинства [1,с. 18].

 Рекомендації Rec(2000)19 передбачали наступні функції прокурорів:

• прокурори є представниками органів державної влади, які від імені суспільства та в інтересах держави гарантують застосування закону, коли його порушення веде до кримінальних санкцій, враховуючи як права фізичної особи, так і необхідну ефективність системи кримінального судочинства; 
• в усіх системах кримінального судочинства прокурори: приймають рішення про порушення і продовження кримінального переслідування; підтримують кримінальне обвинувачення в суді; подають апеляції на деякі судові рішення;

- у деяких системах кримінального судочинства прокурори також: здійснюють національну політику щодо злочинності, пристосовуючи її за необхідності до дійсності на місцях і в регіонах; проводять, керують і здійснюють нагляд за слідством; стежать, щоб потерпілі отримували необхідну допомогу і сприяння; розглядають альтернативи кримінальному переслідуванню; наглядають за виконанням судових рішень тощо.

- в цілому прокурор повинен старанно розглядати законність поліцейських розслідувань саме пізніше, коли вирішується чи буде порушуватися або продовжуватися кримінальне переслідування. У зв’язку з цим прокурори також будуть контролювати дотримання поліцією прав людини. [1,с. 19]. 

 Також Рекомендації Rec(2000)19 передбачали наступні взаємовідносини між прокуратурою і поліцією.

 У країнах, де поліція або знаходиться під керуванням прокуратури, або де поліцейські розслідування або проводяться прокурором, чи прокурор здійснює над ними нагляд, то держава повинна вжити ефективних заходів, щоб забезпечити прокурору можливість: а) давати поліції інструкції для ефективного застосування пріоритетів політики стосовно злочинності, особливо щодо вирішення, якими категоріями справ необхідно займатися в першу чергу, методів, використовуваних для пошуку доказів, використання особового складу, тривалості розслідувань, надання в прокуратуру інформації тощо; б) там, де наявні різноманітні поліцейські органи, розподіляти окремі справи тим з них, яким вони найбільше підходять для їхнього розслідування; в) проводити атестацію і контроль настільки, наскільки це необхідно для контролю за їхньою відповідністю інструкціям і закону; г) застосовувати або видавати санкцію при відповідних істотних порушеннях [1,с. 23].

 Держави, в яких поліція незалежна від прокуратури, повинні вжити ефективних заходів, щоб гарантувати, що існує відповідне і професіональне співробітництво між прокуратурою і поліцією [1,с. 23].

 02 червня 2016 р. був прийнятий Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який 30 вересня 2016 набув чинності [2]. 

 З Конституції України виключено Розділ VII «ПРОКУРАТУРА». Основні засади діяльності та функції органів прокуратури закріплено у статті 131-1 Конституції України (Розділ VIII «ПРАВОСУДДЯ») [3].

Згідно з Конституцією України, прокуратура має три функції: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом [3].

 Функціональний зміст процесуального керівництва прокурора на досудових стадіях кримінального процесу виражається в кримінальному переслідуванні, що полягає в розслідуванні злочинів, підтримання публічного (державного) обвинувачення цих осіб у суді. 

 Що таке процесуальне керівництво досудовим слідством? Це планування, організація та контроль по проведенню досудового розслідування по кримінальному правопорушенню. Повноваження прокурора передбачені частиною 2 статті 36 КПК України [4]. 

 Стаття розкриває зміст процесуального керівництва прокурора, зокрема, він фактично наділений повноваженнями, що традиційно віднесені до повноважень слідчого, а саме: починати досудове розслідування; особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії; повідомляти особі про підозру; самостійно складати обвинувальний акт та інше. Крім того процесуальний керівник постійно втручається в організаційну та процесуальну діяльність слідчого, шляхом надання письмових доручень та вказівок слідчому ( частина 4 статті 40 КПК України), за невиконання яких законом передбачена відповідальність .

 Однак, на сьогодні процесуальні керівники, як правило, не мають слідчого стажу, тому що реформування прокуратури призвело до того, що з 20 листопада 2017 року слідчі прокуратури втратили можливість займатися розслідування кримінальних справ. Відповідна норма прописана в абзаці третьому пункту 1 розділу Х Прикінцевих положень Кримінального процесуального кодексу із змінами, внесеними згідно із Законом № 771-VIII від 10.11.2015[5].

 Згідно з документом, злочини, що відтепер підслідні Державному бюро розслідувань, прокуратура мала право розслідувати не довше, ніж 5 років із дня вступу в силу нового КПК (19 листопада 2012 року).

 Із цього часу більшість слідчих прокуратури звільнились. Тобто, процесуальний керівник в сучасній реалії це особа, яка має теоретичний досвід досудового розслідування, отриманий в учбових закладах, однак він безпосередньо не розробляв план розслідування, не проводив огляду місця події, допиту свідків, слідчих експериментів, та інше. Досвід процесуального керівника складається, окрім теоретичних знань, з інформації, отриманої у ході читання детективів або перегляду фільмів цієї направленості. А регулярне підвищення кваліфікації прокурорів ситуації не рятує . Тому й призначають інколи групу прокурорів в склади трьох осіб для здійснення процесуального керівництва досудового розслідування за частиною 1 статті 125 КК України, – умисне легке тілесне ушкодження, що є злочином невеликої тяжкості.

 Окрім того, повне втручання в діяльність слідчого призвело до того, що слідчий перестав бути процесуально незалежною особою, втратив ініціативність та інтерес до розслідування кримінальних правопорушень, слідчий бачить сенс своєї роботи в технічному виконанні вказівок прокурора, до своїх помилок та промахів він не відноситься серйозно, перекладаючи відповідальність на прокурора, очікуючи поки він їх виявить та виправить. Таке положення дає благодатний грунт до порушення закону та тяганини кримінальних проваджень. 

 Громадяни сприймають прокурора не як особу, яка стоїть на сторожі їх законних прав та інтересів, а як начальника органа досудового слідства, оскільки не без підстави вважають, що всі рішення слідчого узгоджені з прокурором. Що негативно впливає на стан законності на стадії досудового слідства.

 Підсумовуючи зазначимо, що необхідно внести зміни в закон України «Про прокуратуру», та в Кримінально-процесуальний кодекс України, визначити поняття та статус процесуального керівника, який повинен мати стаж слідчої практики не менше трьох років, перелік його прав та обов’язків, можливість призначення за кримінальним провадженням тільки одного процесуального керівника, який буде нести у справі персональну відповідальність.

Використані джерела:

1.Статус органів публічного обвинувачення: міжнародні стандарти, зарубіжне законодавство і пропозиції щодо реформування в Україні / за загал. ред. О.А. Банчука.-К.:Атіка, 2012.- 624с.

2. Конституція України від 28.08.1996року. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1401-VIII від 02.06.2016, Відомості Верховної Ради, 2016, № 28, ст.532.

3. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 02.06.2016 

року № 1401-VIII. Відомості Верховної Ради, 2016, №28,ст.532.

4.Кримінально- процесуальний кодекс України //Відомості Верховної ради України, 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88.

5. Кримінально - процесуальний кодекс України Із змінами, внесеними згідно із Законом № 771-VIII від 10.11.2015 //Відомості Верховної ради України , 2015, № 49-50, ст.465.