Захарченко Дар’я Миколаївна,
студентка 4 курсу юридичного факультету
Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова,
м. Хмельницький
Анотація: У науковій роботі досліджено визначення поняття адміністративної юстиції різними вченими та риси адміністративної юстиції. Проаналізовано положення чинних нормативно-правових актів, на основі яких здійснюється правове регулювання адміністративної юстиції. Досліджено процес формування та розвитку адміністративної юстиції в Україні та проведено аналіз досвіду становлення адміністративної юстиції в зарубіжних країнах.
Ключові слова: адміністративна юстиція, судочинство, генезис адміністративної юстиції, публічні відносини, судовий контроль.
Відповідно до статті 3 Конституції України [1] однією з характерних рис розвитку сучасної держави є те, що органи публічної влади додатково до свого традиційного завдання – гарантування законності – зобов’язались дотримуватись вимог, які пред’являються до держави, що визнає себе «зв’язаною правом» – правовою. У зв’язку із цим головною ознакою правової держави, якою є Україна, є гарантованість суб’єктивних прав громадян від порушень з боку адміністративних органів. Зокрема, суб’єктивні права забезпечуються відповідальністю уряду і міністрів перед парламентом, а також можливістю з боку громадян використовувати судову форму захисту проти будь-яких дій адміністративних органів. Таким чином, основною формою судового захисту прав фізичних та юридичних осіб від порушень з боку адміністративних органів держави та місцевого самоврядування виступає адміністративна юстиція, яка є неодмінною приналежністю правової держави [2, c.106].
Стан і перспективи розвитку адміністративної юстиції розглядались у роботах Б. Беляневича, А. Євстигнєєва, Н. Кузнєцової, І. Коліушка, Р. Куйбіди, Ю. Педька, О. Осадчого, В. Рикова, І. Самсіна, А. Селіванова, В. Стефанюка, Д. Шадури, В. Шишкіна, О. Штогуна, О. Угриновської та ін. [3].
У давніх історичних хроніках майже не знайти вказівок на обмеження волі суверена, які можна було б порівняти з сучасними уявленнями про адміністративну юстицію. Ані грецьке, ані римське право не торкалися такого предмета, однак у єгипетських записах періоду грецько-римського панування є певні згадки про закони, які накладали обмеження на індивідів, що подібні до кодексів адміністративних правопорушень. Китайські імператори створили Цензорат, що перевіряв і контролював діяльність численного чиновництва Китаю починаючи з часів династії Цінь (221-206 рр. до н. е.). У багатьох відношеннях Цензорат нагадував прокуратуру, він виконував схожі завдання. Звісно, ані та, ані інша інституція не гарантували справедливе ставлення чиновників до громадян; вони були засобом здійснення контролю за численними урядовими підрозділами, забезпечували дотримання певного ступеня узгодженості в їх роботі [4, c.40].
За часів середньовіччя правові обмеження абсолютних монархій Європи запроваджувалися внаслідок конфліктів з церквою, повстань дворян, чиї вимоги відображені у Великій хартії вольностей, та появи германського звичаєвого права, за якого зародилася доктрина, згідно з якою суверен не знаходиться над законом і може бути притягнутий до відповідальності за свої дії. Ці засадничі принципи знайшли вияв насамперед у положеннях про захист майна та особистої свободи і сприяли запровадженню правових механізмів обмеження, особливо за допомогою прийняття судових рішень. Піднесення у XVIII-XIX століттях теорії ліберальної демократії закріпило ідеї обмежень та відповідальності влади за свої дії, створивши підґрунтя для механізмів адміністративної юстиції, які виникли пізніше [5, c.54].
Виникнення й розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов'язане із втіленням у життя теорії поділу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади при розгляді правових суперечок між адміністрацією й громадянами, а самі чиновники переставали бути суддями у своїх справах.
Значний прогрес у розвитку адміністративної юстиції спостерігається наприкінці XVIII століття, коли у Франції відбулася революція і заснована Державна рада, якою було визнано відмінність між публічним та приватним правом, а також потребу в окремому органі, який здійснював би нагляд за функціонуванням влади і дотриманням нею положень публічного права. За період свого існування Державна рада виробила механізм судового перегляду дій органів влади, який і сьогодні становить підґрунтя системи судового контролю у Франції. Ця модель, що передбачає створення окремого судового органу для перегляду адміністративних дій уряду, справила великий вплив на створення адміністративної юстиції в країнах Європи і світу. У результаті цього у 60-х та 70-х роках ХІХ століття було засновано перші адміністративні суди у Бадені та Прусії, тим самим було створено підґрунтя німецької системи перегляду адміністративних дій. У той самий період перегляд адміністративних дій органів влади здійснюється і в Англії та США, але не адміністративними судами, а судами загальної юрисдикції. На території України зародження і розвиток адміністративної юстиції сягає XVI-XIX століття [2, c.107].
До 1996 р. вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося в зв’язку з несприйняттям судовою системою та іншими державними структурами цього виду правосуддя. Лише із запровадженням на конституційному рівні принципу спеціалізації судів загальної юрисдикції адміністративна юстиція перестала бути лише теоретичною проблемою, а її запровадження поступово стало переміщуватися з площини загальнотеоретичних дискусій у сферу законотворення. Перші законодавчі ініціативи з цього питання, як відомо, з’явилися ще в 1996 р., хоча за умов нереформованої судової системи (на той час норми старого Закону «Про судоустрій» від 1981 р.) їх реалізація була неможливою. Водночас дедалі більше утверджувалася думка про те, що без запровадження адміністративної юстиції в Україні справа реформування її державного апарату є безнадійною, а захист прав і свобод громадян – недосконалим і далеким від демократичних стандартів.
Серед етапів розвитку адміністративної юстиції як складової адміністративної та судової реформи можна виділити наступні:
- реформування системи судів відповідно до Конституції, в тому числі запровадження системи адміністративно-правових відносин;
- правове забезпечення правосуддя в сфері адміністративно-правових відносин;
- організаційне, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності адміністративних судів [6].
Єдиного підходу до визначення поняття «адміністративна юстиція» на сьогодні немає. У спеціальній літературі адміністративна юстиція розглядається як особливий порядок вирішення адміністративних спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами або як самостійна галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління (адміністрацією) або між самими органами управління. Крім того, адміністративну юстицію слід трактувати не тільки як особливий вид судочинства, а й як систему спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, які здійснюють адміністративне судочинство [7, c.15].
На думку В. Рикова, адміністративна юстиція є правовим інститутом, що характеризується «наявністю спеціальних судів – адміністративних, що відокремлені від загальних судів цивільної і кримінальної юрисдикції». Ю. Шемшученко вважає, що адміністративна юстиція – це «особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судом та іншими уповноваженими органами». На думку Ю.С. Педька, інститут адміністративної юстиції поширює свій вплив на правовідносини правоохоронного плану, але з особливою правозахисною спрямованістю, об’єктом якої виступають суб’єктивні права громадян. Згодом він розширив цю думку і дійшов висновку, що зміст адміністративної юстиції включає такі складові, як адміністративний спір і оскарження громадянином дій або бездіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; особливий судовий адміністративний процесуальний порядок вирішення спору; наявність спеціалізованих судових органів (адміністративних судів) [3].
В рамках традиційного підходу адміністративна юстиція характеризується певними рисами, які є доцільним відзначити. Серед них:
а) наявність правового спору (адміністративно-правового, управлінського спору) про публічне право, який виник в зв’язку з реалізацією публічного управління, виконавчої влади, управлінської діяльності державних службовців, тобто в сфері управлінської діяльності. Адміністративно-правовий спір (у контексті адміністративної юстиції) – це юридичний конфлікт, який виник між державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами з одного боку та іншими суб’єктами права з іншого, у зв’язку з порушенням суб’єктивних публічних прав фізичних чи юридичних осіб, що відбувається внаслідок здійснення адміністративної нормотворчості, що суперечить вимогам закону;
б) адміністративні спори вирішуються в межах здійснення правосуддя, тобто адміністративна юстиція – це складова судової влади;
в) метою адміністративної юстиції є правовий захист суб’єктивних публічних прав громадян та юридичних осіб. Власне порушення цих публічних прав і складає предмет адміністративної юстиції;
г) адміністративні спори розглядаються за встановленими процесуальним законодавством правилами, які забезпечують учасникам правового спору формальну (процесуальну) рівність, тобто в межах спеціально створених процедур розгляду скарг чи позовів [8, c.562].
У світі склалися два основні варіанти організації судового вирішення адміністративних спорів. Один з них втілений у більшості розвинутих країн континентально-європейської (статутної) системи права і передбачає існування у межах судової влади окремої спеціалізованої гілки адміністративних судів (Франція, Німеччина, Італія, Польща, Туреччина) або спеціалізованих адміністративних палат у структурі загальних судів (Іспанія, Нідерланди, Швейцарія). Безумовною перевагою такої моделі є професіоналізм і досвідченість професійних суддів, виходячи з їхньої чіткої спеціалізації. Особливість цієї моделі полягає також в існуванні особливої процедури розгляду судами адміністративних справ.
У державах англосаксонської (прецедентної) системи права повноваження щодо розгляду позовів проти адміністрації належать загальним судам (Велика Британія, Канада, США). Даний підхід дозволяє уникнути труднощів, які інколи виникають у країнах, що дотримуються попередньої моделі, при обранні особою компетентного суду у зв’язку з множинністю різних судів. Однак досвід все-таки показує, що контроль над адміністрацією з боку загальних судів не є неодмінно кращою гарантією для захисту прав громадянина [9, с. 11-12].
Таким чином, інститут адміністративної юстиції пройшов досить тривалий шлях формування. Не існує єдиного підходу до розуміння поняття адміністративної юстиції. Щодо суті даного явища, то адміністративна юстиція має характерні відмінності в країнах континентального права та в англосаксонських правових системах. Серед вітчизняних вчених також не існує єдиного визначення поняття адміністративної юстиції та його основних рис. Загалом під адміністративною юстицією слід розуміти особливий порядок вирішення публічно-правових спорів за допомогою системи адміністративних судів, створених з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Література
1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Жушман М. Генезис і сучасний стан адміністративної юстиції України. Підприємництво, господарство і право. 2016. Вип. 8. С.105-109.
3. Кравчук В.М. Адміністративна юстиція і адміністративне судочинство: співвідношення з адміністративним процесом, процесуально-правова регламентація, перспективи розвитку. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/153577778.pdf
4. Параниця С.П, Войта Я.М. Адміністративна юстиція в Україні та зарубіжних країнах: порівняльний аналіз. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014. Вип. 2. С. 40-45.
5. Становлення та розвиток адміністративної юстиції. URL: http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Vidavnicha_diyalnist/Nastylna_kniga_suddi/SUD_rozdil_02.pdf.
6. Адміністративна юстиція в Україні – становлення та розвиток. URL: https://minjust.gov.ua/m/str_4930.
7. Кравчук Т.О. Становлення, розвиток і завдання адміністративної юстиції в Україні та в деяких зарубіжних країнах. Вісник Вищої ради юстиції. 2011. Вип. 8. С. 15-25.
8. Христинченко Н.П. Запровадження адміністративної юстиції в Україні. Форум права. 2010. Вип. 2. С. 559-563.
9. Коліушко І.Б., Куйбіда Р.О. Адміністративна юстиція: європейський досвід та пропозиції для України / за ред. В. Шишкіна. Київ: Факт, 2003. 146 с.
