Захарченко Дар’я Миколаївна

студентка 4 курсу юридичного факультету

Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова

м. Хмельницький 

 Анотація. Земельне питання у всі часи існування людства було і залишається актуальним. Земля належить до найбільш важливих об'єктів матеріального світу. Її цінність, важливість для розвитку людства в цілому зумовили той факт, що земля є предметом правового регулювання багатьох галузей права, основною з яких є, безперечно, земельне право. Україна – це незалежна демократична держава, в якій одним з головних правових інститутів є інститут права власності. До фундаментальних засад нашої держави належить непорушність власності та свобода розпорядження об'єктами права власності. За допомогою права держава регулює належність тих або інших об'єктів власності певному суб'єкту – громадянину, колективу, державі; обсяг і зміст суб'єктивних повноважень власника, порядок та форми їхньої реалізації щодо різноманітних об'єктів; засоби правової охорони відносин власності. 

 У науковій роботі визначається поняття права власності на землю, особливості його правового регулювання. Досліджуються норми чинного законодавства України, які регулюють питання права власності на землю в Україні та містять основоположні поняття права власності та його складових. Аналізуються нормативні положення, що гарантують забезпечення права власності на землю. 

 Ключові права: власність, земля, право власності, нормативно-правові акти, Конституція України, гарантії.

 З 1991 року в Україні здійснюється масштабна земельна реформа, яка стала основою для кардинального оновлення земельного законодавства нашої держави. Земельне реформування супроводжувалося не тільки прийняттям нових нормативно-правових актів у сфері регулювання земельних відносин, а й внесенням істотних змін і доповнень до діючих законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів [7, c.4].

 Виходячи з положень нормативно-правових актів в сфері земельних відносин, за своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об’єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає «майном», тобто тим предметом земельного права, який відрізняють особливі юридичні ознаки. Сучасне суспільно-правове становище в Україні характеризується тим, що земельні проблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликають підвищений інтерес [4].

 Основними нормативно-правовими актами, що регулюють право власності на землю є Конституція України, Земельний кодекс України та Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, а також велика кількість законів України, що регулюють окремі аспекти права власності на землю та підзаконні акти. Також слід не забувати за міжнародні джерела права, що належать до частини національного законодавства України.

 Відповідно до положень Основного Закону України, людина, її права і свободи основані на принципах свободи, рівності, справедливості. Права і свободи є необхідними умовами життя людини в цивілізованому суспільстві і мають бути безумовно визнані та охоронювані державою. Гарантування прав і свобод людини є головним обов’язком держави, держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність [6].

 Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод (ст. 13 Конституції України) [2]. Так, у главі 23 Земельного кодексу України «Захист прав на землю» зосереджено норми, які визначають способи захисту прав на земельні ділянки, гарантії права власності на земельну ділянку, а також відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

 Важлива конституційна гарантія щодо захисту прав на землю міститься також у ст. 14 Конституції України, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зазначені положення Конституції України безпосередньо втілені у земельному законодавстві [6]. 

 Найбільш широко питання права власності на землю в Україні регулює Земельний кодекс України. Розділом 3 Земельного кодексу України визначаються загальні положення права власності на землю. В ньому деталізуються складові змісту досліджуваного інституту, його суб’єкти та окремі аспекти здійснення права спільної часткової та спільної сумісної власності на землю. Окремі глави розділу регулюють таку складову права власності на змелю, як право користування землею, право земельного сервітуту, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб чи забудови, добросусідство та обмеження прав на землю. Також Земельний кодекс України [1]  в розділі 4 визначає умови набуття права власності на землю та умови і можливості його реалізації, в тому числі у формі продажу земельних ділянок чи прав на них та питання припинення права власності на землю. 

 Саме Земельний кодекс України визначає основні принципи земельного законодавства, важливу частину яких складає забезпечення гарантій права власності на землю. Зокрема, згідно з п. «ґ» ст. 5 Земельного кодексу України до основних принципів земельного законодавства належить забезпечення гарантій прав на землю. Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом 5 Земельного кодексу України, за яким умовно їх можна поділити на три різновиди: гарантії захисту прав на землю; гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам; гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів [6].

 Відповідно до ст. 324 Цивільного кодексу України власником всіх земель в межах території України є Український народ – громадяни України всіх національностей. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися землею як об'єктом права власності Українського народу відповідно до закону [5].

 Більш детально інститут права власності на землю в Цивільному кодексі України врегульовано главою 27, що визначає окремим об’єктом права власності землю (земельну ділянку), деталізує суб’єктів та особливості набуття ними прав на землю та припинення їх прав.

 До правових актів, що регулюють право власності на землю можна віднести такі, як Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасниками яких є практично всі європейські держави, зокрема й Україна.

 Згідно зі ст. 17 Загальної декларації прав людини право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. У свою чергу, Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік важливих для людини суб’єктивних прав. Невід’ємною частиною цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та конкретизують її положення.

 Ст. 1 Протоколу №1 (1952) до Конвенції проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяк не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або з метою забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів». Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ця стаття закріплює право безперешкодного користування своїм майном (власністю), регулює умови позбавлення власності, визнає право держав здійснювати контроль за використанням власності відповідно до загальних інтересів [3, c.39].

 Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти такого висновку: в сфері земельних відносин основним нормативно-правовим актом, що регулює право власності на землю є Земельний кодекс України та Цивільний кодекс України. Також значна частина положень Основного Закону, містить норми, зміст яких спрямовано на гарантування здійснення та захисту прав на землю. Також дане питання частково, зокрема гарантії та захист прав,  регулюється й міжнародними  актами, а саме Загальною декларацією прав людини та Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Література 

1. Земельний кодекс України : Закон України від 25 жовтня 2001 р.    №2768-ІІІ. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 3-4. Ст. 27.

2. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30.    Ст. 141.

3. Несинова С. В. Правовий інститут права власності в контексті Європейського суду прав людини. Порівняльно-аналітичне право. 2017. Вип. 3. С. 38–41.

4. Поняття права власності на землю. URL: https://studfile.net/preview/5777475/page:10/.

5. Право власності на землю. Загальні положення. URL: https://pidruchniki.com/1110022047097/pravo/pravo_vlasnosti_zemlyu_ukrayini.

6. Реалізація і захист права власності на землю. URL: http://khersonska.land.gov.ua/realizatsiia-i-zakhyst-prava-vlasnosti-na-zemliu/.

7. Становлення і розвиток земельного законодавства України у ХХ – на початку ХХІ століття: науково-практичний посібник для суддів та кандидатів на посаду судді / П. Кулинич. К. Медвєдєв, А. Потапенко, О. Тиханський, В. Семенюк; за заг. ред. П. Кулинича. Київ.: вид-во ФОП Клименко Ю.Я., 2018. 142 с.