Козак Олег,
Шевчук Наталя,
Котляр Людмила
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Науковий керівник
Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна
Вінницький інститут Університету «Україна»,
м.Вінниця
Реабілітація хворих з патологією жовчовивідної системи є складною й актуальною проблемою, рішення якої можливе при участі фахівців різного профілю, у тому числі й фахівців в області лікувальної фізичної культури.
Актуальність проблеми обумовлена постійним ростом частоти органічних і функціональних захворювань жовчовивідної системи в загальній структурі гастроентерологічних хворих. Хвороби жовчовивідної системи належать до найпоширеніших хвороб органів травлення. Вражаючи людей молодого, працездатного віку, захворювання ЖВС схильні до рецидивів та хронізації, що призводить до тривалої тимчасової непрацездатності. Тому проблема набуває не тільки медичного, а й соціального та економічного значення.
Захворювання жовчного міхура і жовчних шляхів зустрічається майже у кожної п’ятої жінки і кожного десятого чоловіка і нерідко є причиною тяжких ускладнень. Багато фахівців відзначають чітку тенденцію збільшення захворювань жовчовивідної системи в цілому і, особливо, хронічного безкам’яного холециститу (ХБХ) в сполученні з дискінезією жовчовивідних шляхів (ДЖВШ). Підвищена цікавість до цієї патології пояснюється ще тим, що хронічний безкам’яний холецистит являється початковою стадією кам’яного (калькульозного) холециститу внаслідок впливу запалювального процесу в жовчному міхурі на біохімічну структуру жовчі, зміни її колоїдних властивостей.
Фізична реабілітація хворих на хронічний безкам’яний холецистит повинна бути комплексною, індивідуальною, тривалою, враховувати етапи реабілітації, особливості клінічного лікування (перевага запальних чи дискінетичних проявів), тип дискінетичних розладів, наявність каменів, особливих клінічних синдромів (невротично-неврозоподібного, правобічного реактивного, холецисто-кардіального й ін.), що супроводжують захворювання. Лікувальна фізична культура як метод активної функціональної патогенетичної терапії, що забезпечує більш швидке повноцінне відновлення здоров'я і попередження ускладнень захворювання, є переважаючою формою в комплексному підході до реабілітації. Особливості перебігу захворювань жовчовивідної системи, часті рецидиви, що вимагають тривалого лікування, визначають необхідність більш широкого використання засобів фізичної реабілітації[1, 3, 4].
Застосування лікувальної фізичної культури при хронічних і функціональних захворюваннях жовчовивідної системи виправдано здатністю фізичних вправ впливати на функції жовчного міхура та жовчних проток і координувати їхню діяльність. Лікувальна фізична культура включає хворого в активну участь у лікувальному і реабілітаційному процесі – на противагу іншим лікувальним та реабілітаційним методам, коли хворий звичайно пасивний і лікувальні процедури виконує медичний персонал.
Лікувальна фізична культура відноситься до числа лікувальних методів, дія яких спрямована на активізацію механізмів, що виступають як фізіологічна міра захисту організму проти хвороби. Усяка хвороба має на увазі наявність у тім же організмі і протилежно спрямованих компенсаторно-пристосувальних явищ, що ілюструють так називану фізіологічну міру проти хвороби.
Численні експериментальні дослідження свідчать про те, що кора головного мозку у взаємодії з підкорковими утвореннями і нервовими центрами довгастого і спинного мозку здійснюють контроль за функціями жовчовивідної системи як натще, так і під час травлення. Наявність складної системи нервово-гуморальної регуляції функцій жовчовивідного апарата свідчить, з одного боку, про високу пристосованість його до мінливих умов, з іншого боку – про можливість порушень функцій цієї системи при розладах тих чи інших ланок регуляції. Найбільш чуттєві до порушень регуляції є жовчний міхур (ЖМ), області сфінктера ЖМ і сфінктера Одді.
З огляду на те, що систематичне фізичне навантаження сприяє удосконалюванню функції центральної нервової системи, лікування хворих з патологією жовчовивідної системи передбачає застосування сучасних засобів фізичної реабілітації.
Вивчаючи сучасний стан питання про механізми розвитку органічних та функціональних порушень ЖВС і приймаючи до уваги той факт, що вона тісно пов'язана як у фізіологічних, так і в патологічних станах з обміном речовин в організмі, кровообігом, диханням, травленням, тому захворювання ЖВС супроводжуються функціональними розладами серцево-судинної, дихальної, вегетативної нервової системи і органів травлення.
При заняттях фізичними вправами безумовно – і умовно-рефлекторним шляхом активізуються фізіологічні функції, поліпшується кореляція фізіологічних механізмів, відбувається пристосування організму до зростаючого навантаження, забезпечується функціональна адаптація хворого.
Дослідження І.І. Пархотика, Н.Д. Вардіміаді (1985) показали, що при хронічному безкам’яному холециститі знижується загальний тонус організму, що виявляється погіршенням процесів життєдіяльності, тобто зниження рівня нейрогуморальної регуляції фізіологічних функцій. Рухова пасивність хворого приводить до різкого зменшення потоку імпульсів від периферичної ланки рухового й інших аналізаторів до головного мозку. У результаті ще більше знижується тонус вищого відділу центральної нервової системи і порушується злагоджена діяльність організму на всіх рівнях. При цьому змінюється рівень корково-підкіркових співвідношень, підвищується збудливість підкіркових вегетативних відділів, що відбивається на функції внутрішніх органів. Унаслідок зниженого тонусу організму погіршується опірність шкідливо діючим факторам, послабляється здатність тканин до регенерації)[2,5].
ЛФК, масаж і фізичні методи реабілітації передбачають вплив на механізми регуляції функцій жовчного міхура, створення умов для відтоку жовчі, поліпшення функції всієї травної системи і загальне зміцнення організму.
Фізичні вправи, включені в комплексну терапію хворих з патологією жовчного міхура, дозволяють одержати більш сприятливі зрушення ряду клінічних і лабораторних показників, що характеризують поліпшення загального стану хворого, зменшенню запальних процесів у жовчному міхурі.
Одним з важливих факторів, що впливають на функцію травних органів, в тому числі і ЖМ, є перерозподіл крові під час м'язової роботи. Якщо в спокої кровообіг через печінку й органи травного тракту складає 25-30% від усього серцевого викиду, то під час напруженої м'язової роботи він може знижуватися до 3,5%. Хоча в цих умовах серцевий викид збільшується в 5 разів і більше, але все-таки загальне постачання кров'ю органів травного тракту зменшується з 1,2-1,5 л/хв у спокої до 0,9 л/хв під час роботи.
Застосування фізичних вправ і засобів загартування відновлює адаптацію до навантажень і підвищує стійкість організму до несприятливих факторів середовища.
Література
1.Вардимиади Н.Д., Машкова Л.Г. Лечебная физическая культура при хронических заболеваниях печени и желчных путей. – К.: Здоровье, 1985. – 56 с.
2. Васильева И.С. Массаж при желудочно-кишечных заболеваниях. – М.: Вече, 2004. – 208 с.
3. Викулов А.Д. Плавание: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. – М: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – 368 с.
4. Водолечение от всех недугов / Сост. А.А. Кузьменко. – К.: Здоровье, 1992. – 238 с.
5. Милюкова И.В., Евдокимова Т.А. Лечебная физкультура: Новейший справочник / Под ред. Т.А. Евдокимовой. – СПб.: Сова; М.: Изд-во Эксмо, 2003. – С. 427 – 740.
