Рудзевич Марина,

Данилевич Оксана,

Нікітюк Вікторія

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

Науковий керівник

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Рівень фізичного стану студентів залежить від багатьох факторів, основні із яких пов’язані зі способом життя і рівнем рухової активності. Систематичні навчальні та позанавчальні заняття фізичними вправами є важливою запорукою нормального фізичного і духовного розвитку особистості студента, обов’язковою умовою виховання пріоритетних орієнтацій на зміцнення здоров’я і мотиваційним стимулом до регулярних самостійних занять фізичними вправами та спортом. Викладач фізичного виховання повинен володіти достатнім об’ємом знань, вмінь і навичок, які дозволили б йому науково обґрунтовано вирішувати питання оцінки фізичного стану студентів для нормування фізичних навантажень у процесі занять з фізичного виховання, щоб не допускати перевантаження студентів. Вирішення цього завдання у значній мірі залежить від того, наскільки професійно і вміло викладач володіє навичками оцінки рівня фізичного стану студентів. Адже ефективне використання одного з найпотужніших оздоровчих засобів – фізичних вправ, не можливе без врахування відповідності інтенсивності та об’єму фізичних навантажень функціональним можливостям організму. Нехтування цим положенням (при виконанні наднормативних навантажень), як правило, призводить до негативного впливу фізичних вправ на здоров’я студентів. З іншого боку, виконання недостатніх навантажень (допорогових величин) не сприяє росту функціональних ефектів проведеного навчального заняття (П.Д. Плахтій, 1997). Ось чому перш ніж призначити величину фізичних навантажень для студентів, необхідно визначити об’єм функціональних резервів даного контингенту студентів, рівень толерантності їх до запропонованих навантажень у процесі навчальних та самостійних занять. 

 Встановлення чітких критеріїв оцінки фізичного стану організму, об’єму його функціональних резервів дозволить перейти від емпіричного дозування навантажень до застосування науково-обґрунтованих рухових режимів з найбільш об’єктивною енергетичною оцінкою (П.Д. Плахтій, 1997).

 У науковій літературі [2; 3; 4] доведено, що рівень фізичної підготовленості працівників залізничної галузі по ряду критеріїв не відповідає сучасним вимогам. Слабка фізична підготовленість є причиною низького рівня працездатності фахівців, швидкої втоми, психологічних зривів, що призводить до великої кількості виробничих помилок на залізничному транспорті. До того ж, як відмічає А. І. Давіденко професійна діяльність фахівців-залізничників здійснюється в умовах дії шкідливих чинників виробничого середовища: шум, вібрація, запиленість, несприятливий мікроклімат, важка фізична праця, нервово-емоційна напруга та нераціональне харчування. Такі умови праці провокують виникнення багатьох професійних захворювань. Так, одними з найпоширених захворювань серед залізничників є: хвороби органів дихання, периферичної нервової та кістково-м’язової систем, системи кровообігу, органів травлення, професійна туговухість, захворювання та травми опорно-рухового апарату, отруєння. 

 Науковці [1] відзначають, що у працівників залізничної галузі спостерігається знижений рівень психофізіологічної та психофізичної підготовленості, високий рівень захворюваності, раннє професійне старіння, що є причиною багатьох аварій та нещасних випадків. Дослідження науковців [3,4] доводять, що виробнича діяльність залізничників більше ніж на 60% залежить від людського фактору і до 50% – від якості психофізіологічної і психофізичної підготовленості фахівців. Визначено, що для розвитку та вдосконалення сенсорних, вольових та розумових якостей необхідні спеціально підібрані засоби прикладної спрямованості. Завдяки їх цілеспрямованому впливу забезпечується оптимальний рівень функціонування і надійності всіх органів ісистем. Для обґрунтування необхідності ППФП фахівців залізничного транспорту, слід розглянути специфічні особливості та вимоги, що пред’являються до працівників даної галузі. Так, В. А. Садовський зазначає, що до загальних вимог належать: професійна психофізична готовність, розумові здібності, сенсорні, рухові, фізичні, вольові, організаторські навички й уміння фахівців-залізничників. Висока продуктивність праці багато в чому залежить від індивідуальних здібностей до розумової і фізичної праці, рівня витривалості і відновлюваності організму, працездатності та ін. 

 Науковці [2; 3] відзначають, що забезпечення фізичної надійності і готовності фахівців залізничної галузі найефективніше досягається в процесі спеціального, професійно спрямованого використання засобів і методів ППФП. У наукових працях зазначено, що формування у майбутніх фахівців професійно важливих фізичних якостей та навичок, підвищення стійкості організму до несприятливого впливу зовнішнього та виробничого середовища найбільш ефективно досягається у процесі спеціально спрямованого використання методів та засобів фізичного виховання.

 На даний час питання професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців-залізничників, зокрема, інженерівелектриків залізничного транспорту, практично не досліджені. Значні вимоги, які пред'являє професійна діяльність до фізичної, психофізичної і психічної підготовки сучасних фахівців-залізничників, висока соціальна значущість їх трудової діяльності роблять особливо актуальною розробку і впровадження в процес фізичного виховання у ВНЗ посиленого курсу ППФП, з метою придбання майбутніми фахівцями професійно необхідного для інженерівелектриків залізничного транспорту рівня професійної фізичної і психофізіологічної підготовленості. Ситуація, що склалася, зумовлює актуальність наукового обґрунтування змісту та організації професійно прикладної фізичної підготовки та їх впровадження у навчальний процес майбутніх інженерів-електриків залізничного транспорту. 

 Підвищення рівня фізичної підготовленості та працездатності студентів, адаптація організму до умов зовнішнього середовища, розвиток професійно важливих фізичних якостей та формування професійних знань, умінь і навичок відбувається завдяки систематичним заняттям фізичним вихованням, яке є базовою платформою цілісної системи професійно-прикладної фізичної підготовки студентів у закладах вищої освіти.

 Теоретичний аналіз наукових досліджень показав, що професійно-прикладна фізична підготовка є ефективним засобом підвищення рівня професійної працездатності фахівців залізничної галузі. Є. А. Коліненко [4] вважає, що в процесі професійно-прикладної фізичної підготовки досягається оптимальний рівень функціонування всіх фізіологічних систем організму, які забезпечують його здатність працювати довготривало й продуктивне.

Література

1. Васельцова, И.А. (2004), Система профессионально-прикладной физической подготовки студентов железнодорожного ВУЗа: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.08. "Теор. и метод. проф. образования", Самарский государственный технический университет, Самара, 19 с.

2. Давиденко, А.И. (2006), Организация и содержание профессионально-прикладной физической подготовки студентов технических ВУЗов: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.04. "Теор. и метод. физ. восп., спорт. тренировки, оздоров. и адапт. физ. культуры", Москва, 21 с.

3. Ежков, В.С. (2003), Профессионально-прикладная физическая подготовка студентов машиностроительных специальностей: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед наук: спец. 13.00.04. "Теор. и метод. физ. восп., спорт. тренировки, оздоров. и адапт. физ. культуры", Коломна, 26 с.

4. Єфремова, А.Я. (2012), "Визначення рівня фізичної підготовленості майбутніх фахівців-електриків залізничного транспорту", Слобожанський науково-спортивний вісник, № 2(29), С. 15-18.