Нестеренко Юлія Вікторівна
кандидат філологічних наук
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
м. Київ
Анотація: У статті розглядається особливості використання кодів кулінарного мистецтва в українській есеїстиці початку ХХІ століття. Проблема вивчення інтерсеміотичних систем на сьогодні є вкрай актуальною, розглядається в площинах різних гуманітарних дисциплін. Авторка розвідки робить аналіз цього явища на прикладі різних творів сучасного деконструктивного письма.
Ключові слова: Інтерсеміотичний код, есей, експериментальна проза, метафора.
Проблема вивчення інтерсеміотичних систем в есеїстичних текстах на сьогодні є досить актуальною та має міждисциплінарний характер. До того ж жанр есей не може бути відірваним від підсвідомих архетипних кодів, уведених до тексту завдяки способу мислення індивіда, духовне сприйняття та ставлення до світу якого формується його родовим оточенням (соціальною групою). Це також пов’язано з поняттям ментальності, явища психології, філософії, гуманітарного дискурсу. Твори, що базуються на емпіричному освоєнні світу автором, мають відбивати й інші семіотичні коди різних мистецтв, про що доречно говорити в добу деконструктивної свідомості. Так, належне місце відводиться образу їжі як способу відбиття етнічно-культурних рис у тексті.
Інтерсеміотичниі коди кулінарного мистецтва в есеїстичному тексті долучаються до процесу утворення таких етнообразів і відтворює загальну атмосферу соціальних, етнічних і культурних прошарків суспільства. Художня та публіцистична творчість є активним носієм метафор, побудованих на ментально-архетипних кодах. Однак метафора їжі в національній площині є незаперчною рисою ментальної свідомості. Як зазначається на офіційному сайті Інституту україністики: «Українська народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література, мистецтво, це неоціненний здобуток, яким можна і варто пишатися, який не слід забувати. Українська кухня створювалась протягом багатьох віків, тому вона в певній мірі відбиває не тільки історичний розвиток українського народу, його звичаї, традиції та культуру» [4]. А відповідно – прояв метафори їжі в есеїстичному тексті ще раз підкреслює приналежність есеїста до ментальної групи.
Так, образи їжі можна знайти в філософічній прозі українського письменника В. Коротича. У книзі «Жили-были-ели-пили» він пише: «Ми говоримо про їжу-пиття частіше, ніж пишемо. А тема ця безкрая та надзвичайно важлива, бо де ж, як не в застіллях життя не розгортається з такою відвертістю та повнотою. Розмірковуючи про наше суспільство, яке одвічно реформується, ми не завжди розуміємо, що багато змін у ньому можна чіткіше зрозуміти й навіть передбачити за обіднім столом, а не за столами письмовими, столами конгресів і міжурядових зустрічей» [2, с. 5]. Завдання, покладені на текст, вміщено у рамки однієї тотожної комунікативної події.
Переймаючи західний досвід, С. Філоненко розробляє концепцію кулінарної есеїстики. Однак слід зауважити неточність у формуванні такого різновиду жанру есею, або як висловився С. Шебеліст, «найновішої жанрової іпостасі» [6, с. 83]. Говорити окремо про власне кулінарну метафору в маскулінному тексті також не доводиться, адже чоловіки більше тяжіють до споживання, на відміну від жінок, робота з приготування їжі в яких трактується як обов’язок упродовж тисячоліть.
Найбільш насиченою гастрономічними метафорами є збірка есеїстики С. Пиркало «Кухня егоїста». Символіка їжі в малій епіці («Іскристий смак незалежності», «Їжак на пісному маслі» й ін.) виконує функції політичної метафори, соціального індикатора економічної та культурної ситуації в Україні.
Так, твір С. Пиркало «Всемогутня галушка» належить до політичної есеїстики. Авторка порушила проблему невизнання українських героїв та увічнення пам’ятниками своїх тиранів. Цей український національний наїдок набуває іронічного звучання серед імен відомих українських діячів. Страва подається авторкою як своєрідний національний символ.
Т. Сірочук зауважує: «Досить часто згадка про їжу викликає історичні реалії, з якими пов’язаний особистий досвід автора: обмеження в їжі і навіть голод» [3]. В авторській колонці «Зелений борщ» В. Жежери гіркі яйця чайок-чибісів та кропива, взяті за їжу свого часу бабусею імпліцитного автора, стають символом голодомору 33 року. Завдяки відтворенню у тексті образу матері, автор підкреслює прояв базового страху голоду, пережитого українцями в «чорні» часи.
Кулінарною символікою рясніє збірка малої прози «Фуршет від Марії Матіос». Залучаючи притаманну для постмодерної свідомості гру, іронічність, карнавал, письменниця нанизує різноманітні історії, порівнюючи її з різнобарв’ям святкового стола. Гра шрифту дає можливість розділити твори на «сПрави» та «сТрави», проте цей каламбур застосовується для зосередження читацької уваги на складності життєвих проблем.
В тексті авторської колонки А. Бондаря «З кавою і без», опублікованій в «Газеті по-українські» саме кава стає «мірилом» цінностей життя. Цим продуктом автор вимірює пріоритетність щоденних побутових дій. У творі есеїст демонструє читачеві певну алогічність людських вчинків на рівні гастрономічних інтересів.
Оригінально використовують коди кулінарного мистецтва автори серії книжок малої експериментальної прози «Теплі історії» від видавництва «Брайт Стар Паблішинг». Досить широко коди кулінарного мистецтва вживає Надійка Гербіш у книгах «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду».
Еволюція кулінарних образів також розвивається завдяки прозі Наталії Гук. Мисткиня створює цілу книжку, де поєднує справжню рецептуру та літературно-художні твори. Збірка має назву «Книга історій та рецептів смачного настрою». Саме це видання – унікальне поєднання літературної творчості з кулінарним мистецтвом.
У збірці подані сюжетні тексти, що містять повчально-медитативні елементи, окутані романтичним пафосом і ліризмом. Проте центральним елементом у цих творах є образ їжі, особливо елементи української народної кухні, наприклад, борщ домашній, картопля смажена з цибулею та часником, млинці, сирники, рулет із маком тощо. Проте серед страв представлено й певні кулінарні сенсації.
Наталія Гук у передмові до збірки переконливо доводить, чому як простір власного натхнення вона обирає кухню: «Тому що на кухні завжди творяться маленькі дива... Звідси найшвидше тікають чвари, поганий настрій і образливі слова. Саме на кухні найвеселіше збиратися родиною чи невеличкою дружньою компанією. Сюди приходять і люди, і домашні тварини, і найліпші історії, і навіть похмурі домовики» [1, с. 9].
Відбувається логічна містифікація й підкреслюється певна сакральність образу родинного вогнища. Мисткиня будує свою прозу на одній із популярних архетипних моделей – архетип домашнього вогнища. Прочитуючи новели, складається враження, ніби це історії, які оповідають в родинному, дружньому колі за щедрим столом.
Варто також сказати про експериментальну природу творів, розміщених у «Книзі історій та рецептів смачного настрою». Авторка пише: «Ця книга наш перший спільний із сестро проект… Ми готували щось смачненьке на вечерю, зухвало експериментували, до сліз сміялися, шалено мріяли» [1].
Кожен комплекс містить у собі рецепт (перелік інгредієнтів та алгоритм приготування страви) та новелу з використанням образу цієї їжі. І хоча тори написані в жанрі новели, проте, розглядаючи їх експериментальну природу, чітко бачимо ознаки есеїстичного дискурсу.
Твір «Родинний рулет із маком» містить образ праматері, який доповнюється сакральною випічкою. Бабуся Валя зливається загальним поняттям «бабуся» з типовими для таких персонажів рисами. Серед її коронних смаколиків – рулет з маком. Твір повертає нас у дитинство героїні, і тут простежуємо ефект присутності під час випічки традиційного для українців макового рулету. Текст переходить у рецепт «Здобний рулет із маком». Алгоритм приготування страви підсумовується приписом: «Найкраще смакує, коли велика родина збирається разом» [1, с. 120].
Отже, дослідження інтерсеміотичних кодів кулінарного мистецтва є досить поширеним в українські експериментальній прозі початку ХХІ століття. Воно досить сильно пов’язане з ментальним українським простором, використовується не лише для створення певних гедоністичних настроїв. Окреслена проблема виявляється досить глибокою та вимагає подальших досліджень.
Література
1. Гук Н. Книга історій та рецептів смачного настрою / Наталія Гук. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2016. – 160 с.
2. Коротич В. А. Жили-были-ели-пили / В. А. Коротич. – Харьков : Фолио, 2005. – 317 с.
3. Сірочук Т. Творчість у їжі та прозі, або Ґійом Аполлінер ґурман [Електронний ресурс] / Т. Сірочук. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apsf_lil/2009_22/ sirochuk.pdf.
4. Українська кухня [Електронний ресурс] // Інститут україністики : Міжнародна громадська організація : офіційний сайт. – Режим доступу : http://ukrainica.org.ua/ukr/content/1721//
5. Філоненко С. О. Кулінарна есеїстика в етноімагологічній перспективі (на матеріалі книг Олександра Геніса «Колобок. Кулінарні подорожі» та Світлани Пиркало «Кухня Егоїста») / С. О. Філоненко // Актуальні проблеми слов’янської філології : Міжвуз. зб. наук. ст. / Відп. ред. В. А. Зарва. – Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2009. – Вип. ХХ : Лінгвістика і літературознавство. – С. 557–560.
6. Шебеліст С. В. Особливості розвитку сучасної української есеїстики в системі журналістських жанрів : Дис. … канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.04 / Шебеліст Сергій Вікторович. – К., 2009. – 187 с.
