Яковлєв Ігор Васильович
лаборант кафедри історії та етнографії України
Одеський національний політехнічний університет, Україна, Одеса
АНОТАЦІЯ
В даному досліджені йде мова про початок антирадянської діяльності Олексія Сергійовича Різниченко відомого як Олекса Різників. Проаналізовано вплив політики десталінізації на піднесення національної свідомості та розширення можливостей для розповсюдження інформації про злодіяння тоталітарної радянської влади. Досліджено цілі та завдання, які ставили перед собою О. Різників та В. Барсуківський під час написання тексту антирадянських листівок.
Ключові слова: Олекса Різників, Собозон, дисиденти, шестидесятники.
Видатний діяч української культури Олексій Різниченко відомий широкому загалу під псевдонімом Олекса Різників, поет шестидесятник, дисидент, справжній патріот України. За своє життя О. Різників зробив чи мало для Українського народу, а його вклад в розвиток українського мовознавства заслуговує окремого вивчення. Втім шлях до українського дисиденства розпочинався зовсім не національних засадах, а виключно на відстоюванні загальнолюдської справедливості та бажанні змінити світ на краще.
Союз боротьби за звільнення народу, або «СОБОЗОН» таємний союз який припинив своє існування ще до моменту свого розповсюдження. Унікальність союзу базується на її організаторах, той факт що двадцятирічні юнаки сповнені революційним романтизмом зважились на відверту протидію радянському режиму, вже багато чого значить. Головні ідеї союзу були закладені в гаслах, які О. Різників,В. Барсуківський та С. Швець спільно розробили в середині 1958 року.[4]
Ідея боротьби за справедливість зростала на протязі багатьох років, та саме дякуючи процесу десталінізації, ця боротьба мала змогу розгорнутись в відкрите протистояння. О. Різників пригадує, як він випадково став свідком обуреності пересічного одесита, який читаючи газету «Правда» дивувався нескромності провладної газети, на рядках якої розписувалась правильність політики правлячої партії, цей випадок залишив свій слід в роздумах молодого поета[2].
Після ХХ з’їзду КПРС та розгромної доповіді М. Хрущова Про культ особи і його наслідки, громадяни радянського союзу отримали змогу ділитися до цього моменту забороненою інформацією про злодіяння Сталінського режиму. В цей період О. Різників дізнався від свої товаришів багато таємних фактів жорстокості тоталітарної системи, його вразила інформація про сплановані компартією репресії, про штучно створені голодомори, про використання українських селян як дармової робочої сили загнаної в колгоспи.
Необхідність відстоювання справедливості спонукала до дій. О. Різників знаючи лише про методи боротьби з владою, які використовували більшовики в 1917 році, а саме розповсюдження агітаційних листівок, вирішили разом з В. Барсуківський теж створити щось подібне. Робота над листівкою продовжувалась декілька місяців. Антирадянські гасла стали основою пропагандистських листівок, які в свою чергу були роздруковані на друкувальних машинках В. Барсуківського та С. Швеця. До процесу розповсюдження приєдналось ще декілька осіб, отож незаконний союз однодумців набував всіх ознак злочинної організації.
Та все ж за вироком долі одразу після першого розповсюдження агітаційно-пропагандистських листівок, Олексу Різників призивають до лав збройних сил радянської армії. О. Різників будучи лідером організації втратив можливість розвивати свій проект та контролювати її членів. Перебуваючи на службі О. Різників продовжує займатись творчою діяльністю, знаходить час для написання антирадянських віршів, які в подальшому будуть знайдені слідчими УКГБ України.
Агітаційно-пропагандистська листівка мала назву «Звернення до народу». Текст листівки був сповнений раціонального бачення суспільно-політичної ситуації в Радянській республіці, грамотно побудована фабула дозволила в повній мірі охопити всі сфери життєдіяльності пересічного громадянина Української Радянської республіки. Головні теми які порушувались в звернені до народу: завідомо неправдива інформація якою засоби масової інформації підконтрольні комуністичній партії, щоденно маніпулювали свідомістю пересічних громадян; відсутністю свободи та демократії, яка на законному рівні була гарантована кожному громадянину Радянського союзу; бідність та злиденність абсолютної більшості населення Радянського союзу на фоні постійного збагачення представників провладної номенклатури[3].
Гасла, що йшли в кінці звернення, сповнені обґрунтованою виваженістю несли в собі заклики до визнання релігії та церкви державою, необхідність справжньої свободи поглядів, слова, друку. Відверте небажання жити в державі, яка поширює ворожду між країнами всього світу та розглядає світ як два ворожі табори. Найрадикальнішим ж гаслом був заклик до повалення фашистської диктатури партії, це порівняння комуністичної партії з фашистським режимом звучало як виклик тоталітарній системі радянського союзу[1].
«СОБОЗОН» зробив перший крок на шляху підривної діяльності в радянському союзі перше розповсюдження агітаційної літератури мало й свої наслідки. Зростала кількість однодумців, які б могли в подальшому продовжити протистояння радянській номенклатурі, та на жаль цього не мало статися і в вересні 1959 року правоохоронні органи після детальних обшуків заарештовують головних організаторів СОБОЗОНу.
О. Різників та В. Барсуківський під час перебування в камері та чекаючи вироку суду вирішили остаточно перейти на українську мову й зайнятись поглибленим вивченням української культури. Не дивлячись на доволі м’який вирок суду, а саме 1.5 року перебування у трудових таборах Мордовії, О. Різників остаточно став на шлях українського дисидентства.
Список використаних джерел:
1. О.Різниченко. З людей. Повісті, оповідання, п’єса. – Дрогобич: Вид. фірма «Відродження», 2000. – 384 с.
2. О. Різників. Інтерв'ю Харківській правозахисній групі 25.03. 2000 р. http://archive.khpg.org/index.php?id=1135181667&w
3. О. Різників. Хлопці, які відкрили нагість короля. – Зона, 1994. – Ч.7. – С. 168 – 180.
4. В. Барсуківський. Інтерв'ю Харківській правозахисній групі 07.07. 2005 р. http://museum.khpg.org/index.php?id=1120723030
