Андрійчук Б.І.

Східноєвропейський націнальний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк

Тімофєєва Т.С.

Східноєвропейський націнальний університет ім. Лесі Українки

Україна, м.Луцьк

  Анотація. У статті аналізується інститут права притулку у Великобританії, зокрема розглядається порядок надання права притулку. Визначається рівень забезпечення та гарантування такого права у королівстві.

  Ключові слова: право притулку, біженець, asylum seeker.

  Право притулку є традиційним інститутом міжнародного права з особливою історичною специфікою встановлення та подальшого впровадження. Наприклад, в Італії та Франції переважає погляд на цей інститут як на право особи, що зазнає переслідувань з боку власної держави, отримати притулок в іншій державі, однак у багатьох європейських країнах змістом визначається суверенне право держави надавати чи не надавити притулок іноземцям [6,54].

  Так чи інакше, чи не найбільш помітна роль відведена реалізації права особи отримати притулок у такій країні як Сполучене Королівство Великоъ Британії та Північної Ірландії, де, як прийнято вважати, це дістало свій епогей на початку 21 століття. Щоб зрозуміти чим це зумовлено, варто звернутись до передумов виникнення вищенаведеного права. 

  Насамперед, події, що передували його встановленню, відбулася у період так званої Великої французької революції. Так, у Конституції Франції 1793 року зазначалося, що держава надає «притулок іноземцям, вигнаним із своєї батьківщини за справу свободи» [4, c.395].

  У двадцятому столітті процес лібералізації, поступово збільшуючи кількість країн, для котрих становлення права притулку стало загальноприйнятою нормою їхнього національного законодавства, зумовив його появу і міжнародному праві. Зокрема щодо національного, Конституція Франції визначає, що кожна людина, що переслідується за свою діяльність на користь свободи, має право притулку на територіях Республіки (Преабмула Конституцї 1946 року). Згідно з статтею 16 Основного Закону Федеративної Республіки Німеччина особи, котрі піддаються політичним переслідуванням, користуються правом притулку. Також подібне положення містить п.4 ст.13 Конституції Іспанії [4, c.396].

  У міжнародних актах, а саме у статті 14 Загальної декларації прав людини 1948 року визначено: «Кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. …Це право не може бути використане в разі переслідування , яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй» [2]. Також відповідно до Декларації про територіальний притулок, прийнятою Радою Європи в 1997 році право притулку дається будь-якій особі, що має цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Здебільшого такі особи охоплюються поняттям «біженці» [1].

  Відповідно до статті 1 Конвенції ООН 1951 року про статус біженців людина, яка через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань визнається біженцем [3].

  Інститут права притулку відіграючи вагому роль у сучасній міжнародно-правовій сфері перш за все виступає достатньо ефективним механізмом міжнародного захисту прав і свобод людини як «цінності», що є носієм всіх інших цінностей, встановлених конституційним законодавством, розбудова якого є як проявом ефективності міжнародно-правових гарантій прав і свобод людини, так і стабільності міжнародних відносин [6, c.52].

  Прикладами ефективності можуть бути своєрідні підходи Сполученого Королівства до цього елементу механізму міжнародного захисту прав і свобод людини. Це передусім можна простежити у визначенні суб’єкта. Так, особа, яка потребує притулку, – це суб'єкт, який фізично повинен знаходитися на території Великобританії [5].

  Право особи на звернення щодо надання притулку реалізується в Міністерстві внутрішніх справ Великобританії. Розглядом і прийняттям рішення за запитом притулку займається імміграційний департамент під назвою Home Office. Заява про надання права притулку може подаватися як безпосередньо при в'їзді в королівство, так і всередині країни незалежно від законності чи незаконності перебування особи на території Великобританії [7].

  У Великобританії біженець автоматично набуває статусу asylum seeker, тобто людини, яка покинула свою країну походження та офіційно подала заяву про надання притулку в іншій країні, але заявка якої ще не була розглянута. Така особа вже з моменту подання заяви має певні пільги, зокрема, 5 фунтів в день для проживання, житлове забезпечення тощо. Також якщо протягом шести місяців з дня подання заяви не було прийнято рішення відповідними органами, то після закінчення цього терміну asylum seeker може бути надано дозвіл на роботу.

  Після подачі заяви співробітники (з безкоштовним перекладачем) Home Office проводять з прохачем притулку попередню співбесіду , на якій повинні отримати максимум відомостей і документальних підтверджень [7]. Однак складність і неоднозначність питання часто призводять до різного рішення (за статистичними даними лютого 2017 року). Саме тому особі надається право на апеляцію, яка подається на ім'я спеціального судді – special adjudicator або в Управління імміграційних апеляцій [8].

  Отже, хоч і на сьогоднішній день Британська система надання притулку є комплексним доопрацюванням переваг, сформованих зарубіжним досвідом впродовж трьох століть, водночас ідеї, втілені цією країною, свідчать тільки про початок формування конституційної розбудови як і на міжнародному рівні, так і національному, Великобританії зокрема. 

Література:

1. Декларація про територіальний притулок, що прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи [Електронний ресурс]. – 1977. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_316 . – Назва з екрана. – (дата звернення 04.12.2017).

2. Загальна декларація прав людини (рос/укр) [Електронний ресурс]. – 1948. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015 . – Назва з екрана. – (дата звернення 04.12.2017).

3. Конвенція про статус біженців (укр/рос) [Електронний ресурс]. – Женева, 1951. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_011 . – Назва з екрана. – (дата звернення 04.12.2017).

4. Баймуратов М. О. Міжнародне право: підручник / М. О. Баймуратов. – 3-тє вид. – Х: Одіссей, 2002. – 672 с.

5. Вестморелэнд О. Статус : беженец [Электронный ресурс] / О. Вестморелэнд. – 2017. – режим досмотра: https://angliya.com/2017/05/03/status-bezhenec-uk/ . – название с экрана (дата обращения 03.12.2017).

6. Чернявський А. Л. Інститут права притулку в сучасному міжнародному праві / А. Л. Чернявський // Альманах міжнародного права. – вип. 5. – Одеса, 2014. – с.52-58. – (міжнародне право прав людини).

7. Процедура отримання статусу біженця в Англії [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу: http://uofukraine.wixsite.com/union-immigrants/ang . – Назва з екрана. – (Дата звернення 03.12.2017).

8. The facts about asylum [Electronic resource] / Refugee council. – 2017. – Access mode: https://www.refugeecouncil.org.uk/policy_research/the_truth_about_asylum/facts_about_asylum_-_page_1 . – Name from the screen. – (Date of treatment 03.12.2017).