Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Легеза Валерія Михайлівна

 студентка 6 курсу 

Факультету туризму та міжнародних комунікацій 

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

м. Ужгород

  У статті проаналізовано сутність та особливості релігійного туризму. Розглянуто фактори та умови, які безпосередньо впливають на  розвиток релігійного туризму. Особливу увагу приділено дослідженню форм та видів становлення та історичним витокам релігійного туризму.

  Ключові слова: туризм, релігія, народ, подорож, держава, спадщина, обов’язок, віра, відвідувач, турист, почуття, конфесія.

  Постановка проблеми. Згідно з історичними джерелами, релігійний туризм виник у ХІХ ст., коли, крім об’єктів історико-культурної спадщини, туристи почали активно відвідувати і культові споруди різних релігій, при цьому людина, що відвідувала храм чи спостерігала релігійне свято, не обов’язково мала належати до конфесії, якій належав сам храм. Туристи, які практикували відвідання релігійних центрів, повинні були дотримуватись відповідних норм поведінки, щоб не ображати почуттів віруючих відвідувачів певного храму. Тобто поведінка, одяг туриста за встановленими нормами майже не відрізнялися від вигляду паломника.

  Аналіз останніх досліджень і публікацій. Туристичні та історичні особливості розвитку релігійного туризму проаналізовано та досліджено у працях А. Бабкіна [1], О.Любіцева [2], З.Сапелкіна [3], Н.Свірідова [4], Л.Устименка [5, 6] та ряду інших вчених. 

  Невирішені раніше проблеми. Проблемним аспектом даного дослідження є вивчення та аналіз сутності та особливостей розвитку релігійного туризму; обґрунтування форм та видів релігійного туризму; дослідження факторів та умов, які впливають на розвиток релігійного туризму в Україні.

  Метою статті є дослідження сутності та особливостей розвитку релігійного туризму.

  Виклад основного матеріалу. Релігійний туризм – це подорож мандрівника з метою не тільки побачити культовий об’єкт поклоніння, а й осягнути катарсис і таким чином здобути духовну цілісність. Згідно твердження А. Бабкіна, до різновидів релігійного туризму належать подорож (мандрівка атеїста, спрямована на осягнення інформаційно-культурологічних моментів пам’яток релігії) та паломництво (мандрівка глибоко віруючої людини, пов’язана з реалізацією глибоких внутрішньо психологічних релігійних аспектів) [1, с. 36]. 

 Спочатку турист комунікує з об’єктом культу, а потім споруда здійснює комунікаційний вплив на мікросоціум туриста. Об’єкти релігійного паломництва можна розподілити на три типи за ступенем важливості (Таблиця 1)

Таблиця 1

Типи об’єктів релігійного паломництва за ступенем важливості

  Необхідно зазначити, що паломництво здійснює організуючий і виховний вплив на характер людини, в момент подорожі підсилює психологічну готовність туриста до сприйняття ним святині, сприяє вихованню кращих рис і загартуванню характеру. Інформація про паломницькі подорожі може поширюватися засобами комунікації, найбільш доступним із яких є Інтернет.

  З. Сапелкіна зазначає, що у релігійному туризмі розрізняють кілька напрямів подорожей з релігійною метою [3, с. 89]. Перший напрям це, власне, традиційне паломництво, а другий – релігійний туризм, тобто подорож, пов’язана з відвіданням святинь певної релігії з пізнавальною метою (знайомство з релігійними пам’ятниками, історією та ритуалами певної релігії) та наукові поїздки фахівців, що вивчаються ті чи інші релігії. Люди, що практикують такі подорожі, не обов’язково мають бути віруючими. Загальною основою паломництва є вірування, що молитва або обряд, пов’язані з певним місцем їх здійснення, природним чи рукотворним об’єктом, що має відношення до божества або певного явища. Святині можуть бути природного походження: вершини гір, скелі, ріки, озера, джерела, печери тощо. До рукотворних святинь належать храми, ікони, місця, пов’язані з принесенням жертв, місця погребіння, а також різні речі, що належали святим та з часом стали реліквіями. 

  На мою думку, місцями паломництва в усі часи були природні або антропогенні (створенні людиною) об’єкти, що визнані священними (сакральними). Категорія священного визначається як те, що має святість, освячене, пов’язане з певним релігійним культом, шановане, заповітне, особливо цінне, містичне за своїми властивостями. Релігійний підхід до сакралізації в першу чергу пов’язаний з дивами, видіннями, діяннями засновників релігій або святих, а також із центрами духовного життя. Відповідно до цього сакральні об’єкти та місця передбачають певну ієрархію за шкалою релігійної цінності для вірян певної релігії, що дає можливість класифікувати їх за рівнями: 

  - світового рівня – Свята земля (осередок паломництва трьох світових релігій);

  - конфесіонально-регіонального рівня – найбільш шановані святині для вірних кожної світової та регіональної релігії (Ватикан для католиків, Афон для православних);

  - місцевого рівня – найбільш шановані святині для вірних локальних (Зарваниця, що належить до греко-католицької церкви) та місцевих релігій [7, с. 22].

  Як стверджує О. Любінцева, одним із популярних нині різновидом релігійного вмотивованого туризму є такий, що отримав назву духовно-паломницького туризму і розвивається паралельно з традиційним. Такий туризм поки що має досить вузьку соціально-психологічну базу і географічну спрямованість. Представлений переважно поїздками туристів із Північної Америки, Західної Європи, країн СНД, України на різні духовні практики до країн Сходу, у першу чергу до Індії (де існує багато ашрамів, різних релігійних шкіл щодо вдосконалення особистості), Китаю, Тибету, Непалу, Японії [2, с. 52].

  Вважаю, що паломництво є одним із найдавніших видів подорожей. Особливо воно набуло масового характеру як до місцевих, так і до головних релігійних центрів, коли сформувались основні світові релігії: християнство, іслам, буддизм. Паломництво – подорож із метою відвідання святинь та виконання релігійних призначень, що чітко визначені певним релігійним культом, що, в свою чергу, ґрунтується на вірі людини. Тобто справжнім паломником може бути лише віруюча людина. Назва «паломництво» походить від звичаю віруючих приносити з Палестини пальмову гілку. Паломників слід відрізняти від пілігримів, хоча вони могли бути й паломниками [8, с. 13]. В основі паломництва лежить віра, любов та пошана до святині. Як відомо протестанти, які не вшановують святинь, не практикують паломництва. Щоб здійснити паломництво, треба попередньо до нього готуватись, виконувати певні релігійні призначення, як то молитви, дотримання посту, утримання від гніву, роздратування, осуду, розваг, зберігати душевну рівновагу. Традиційно, більшість людей здійснювали паломництво до святих місць пішки, у зручному розтоптаному взутті, лише зовсім немічних везли на возах. Із молодих і здорових тільки знатні особи дозволяли собі порушити правило паломників – іти пішки. На ночівлю зупинялись на постоялих дворах або у селян на сіновалах. 

  Можна виокремити види релігійного туризму за об’єктом туристичної діяльності (Таблиця 2).

Таблиця 2

Види релігійного туризму за об’єктом туристичної діяльності

  Т. Христов у своєму дослідженні зазначає, що за суб’єктом туристичної діяльності релігійний туризм можна розподілити на паломництво та звичайний релігійний туризм [7, с. 27]. Паломництво можна трактувати як туристичну подорож суб’єкта до об’єкта культу, супроводжувану глибокою вірою суб’єкта в надзвичайну, божественну силу святині. 

  Вважаю, що «звичайним» релігійний туризм буде в тому випадку, якщо до культових споруд, до їх інформаційно-культурних смислів прилучатиметься атеїст. Комунікаційна суть релігійного туризму полягає в можливості релігійного збагачення суб’єкта подорожі – туриста. В цьому напрямку культові споруди виступають не тільки об’єктами туристичної комунікації, але й її суб’єктами – коли після повернення туриста з мандрівки він починає ділитися побаченим і почутим або, інакше кажучи, транслює духовні цінності та смисли в близький йому соціум. Необхідно зазначити, що релігійні пам’ятки та культові об’єкти стають неначе суб’єктами комунікації з усім набором інформаційних характеристик, який їх супроводжує. Тут культові споруди за посередництвом туриста, який здійснив мандрівку, комунікують із рідним туристу соціумом. Таким чином, посилюється інформаційно-комунікаційний вплив на суспільство й закладаються передумови для подальших туристичних подорожей. Слід зазначити, що релігійний туризм має значний комунікативний потенціал, завдяки якому здійснює вплив на формування аксіологічно-смислового обрію людської особистості. 

  Висновки. Основною особливістю релігійного туризму є контингент споживачів до яких належать вірні певної релігії, які вирушають у подорож заради реалізації своєї духовної мети, а також – люди, (не обов’язково віряни певної релігії), основною мотивацією яких є цікавість до релігійних об’єктів та культу, поглиблення вивчення і дослідження. Тому часто такі подорожі називають практичним релігієзнавством. Водночас мотивація релігійного туриста в процесі подорожі може змінюватися, він може почати слідувати певним нормам поведінки вірянина і це, до речі, може бути без усвідомлення цього самим туристом. Тому, незважаючи на наявні відміни, між цими двома видами подорожей не можна проводити різкої грані. Релігійний туризм як структурна складова ринку туристичних послуг, різновид культурно-пізнавального туризму, має з паломництвом спільні об’єкти, місця та, як правило, один час здійснення подорожі. Але контингент подорожуючих, їх мотивація до подорожі, мета, а відповідно й вимоги до комфортності, якості обслуговування, форм організації, змісту екскурсій суттєво відрізняються. Важливим аспектом є і те, що сучасні паломники активно користуються досягненнями цивілізації. 

Література:

1. Бабкин А.В. Специальные виды туризма : учеб. пос. / А.В. Бабкин. – Ростов н/Д : Феникс, 2008. – 251 с. 

2. Любіцева О.О. Паломництво і релігійний туризм. Монографія / О.О. Любіцева, О.В. Романчук. – К. : Істина, 2011. - 328 с.

3. Сапелкіна З.П. Релігійний туризм : навч. посіб. / З.П. Сапєлкіна. – К. : Наукова думка, 2009. – 439 с.

4. Свірідова Н.Д. Туризм : словник-довідник / Н.Д. Свірідова, Ю.О. Скорченко. – Луганськ, 2009. – 310 с. 

5. Устименко Л.М. Основи туризмознавства : навч. посіб. / Л.М. Устименко. – К. : Наукова думка, 2011. – 345 с.

6. Устименко Л.М. Історія туризму: порівняльні аспекти. Монографія / Л.М. Устименко, І.Ю. Афанасьєв. – К. : Істина, 2008. – 354 с. 

7. Христов Т.Т. Религиозный туризм : учеб. пос. для студ. высш. учеб. заведений / Т.Т. Христов. – М. : Наука, 2003. – 288 с.

8. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні: Навчальний посібник. / В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова, Передмова В.А. Смолія. – К. : Вища школа, 2002. – 195 с.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шведова Вікторія Вікторівна

Доцент,

кандидат технічних наук,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім.. І. Сікорського»,

Україна, м. Київ

  В статті запропоновано алгоритмічне забезпечення системи контролю параметрів продукції, яке базується на дослідженні впливу розподілів контрольованого параметра та похибки засобу вимірювальної техніки, що дозволяє в автоматичному режимі спрогнозувати якісні характеристик процедури контролю до його проведення. 

  Ключові слова: вимірювання, контроль, метрологічні характеристики, достовірність контролю, хибна відмова, невизначена відмова, алгоритмічне забезпечення, система контролю параметрів. 

  Якість проведення процедури контролю параметрів продукції визначається якістю вимірювання того чи іншого параметра цієї продукції. Як відомо головною характеристикою якості вимірювань є його точність - головна характеристика якості вимірювання, що відображає близькість результату вимірювання до істинного значення вимірюваної величини [1]. Якість процедури контролю визначається показником достовірності - достовірність контролю технічного стану – ступінь об’єктивної відповідності результатів контролю дійсному технічному стану об’єкта [2]. Отже процедурі контролю того чи іншого параметра передує процедура вимірювання цього параметра. Метрологічні характеристики засобу вимірювальної техніки [3], за допомогою якого здійснюється вимірювання параметрів, грають одну з ключових ролей під час забезпечення якості проведення процедури контролю і впливають на достовірність контролю, а також на ймовірності хибної та невизначеної відмов. 

  Ймовірність хибної відмови можна визначити за формулою [4]:

  де  - щільність розподілу можливих значень контрольованого параметра    - нижня та верхні межа параметра X , як вважається прийнятною для прийняття позитивного рішення щодо результатів контролю;  - щільність розподілу похибки вимірювання   параметра   певним засобом вимірювальної техніки.

  Аналогічно ймовірність невизначеної відмови визначається за формулою [4]:

 Мал. 1. Алгоритм роботи системи контролю параметрів продукції.

  Достовірність контролю визначають як  .

  Наведене вище дозволяє автоматизувати визначення достовірності контролю та ймовірностей хибної та невизначеної відмов в залежності від природи вимірюваного параметра (діапазону можливих змін цього параметра та щільності ймовірності розподілу цього параметра в зазначеному діапазоні) та метрологічних характеристик засобу вимірювальної техніки (діапазону зміни та щільності розподілу похибки цього засобу) шляхом створення аналізатора достовірності та ризиків хибної та невизначеної відмов (мал.1).

  При цьому алгоритмічне забезпечення має включати такі основні етапи:

  • проведення вимірювання контрольованого параметра Х ;

  • дослідження виду розподілу контрольованого параметра  ;

  • дослідження виду розподілу похибки засобу вимірювальної техніки  ;

  • проведення контролю параметра   шляхом порівняння із встановленими нормами;

  • отримання результату контролю (параметр «в нормі» або «не в нормі»); 

  • оцінювання якісних характеристик процедури контролю.

  Для оцінювання виду розподілу контрольованого параметра та похибки засобу вимірювальної техніки можна застосувати один з відомих методів в залежності від області дослідження та можливості отримати досліджувані вибірки того чи іншого об’єму: Колмогорова, критерій  , критерій  , критерій  , складений критерій [5].

Література

1. ДСТУ 2681-94 Державна система забезпечення єдності вимірювань. Метрологія. Терміни та визначення.

2. ГОСТ 20911-89 Межгосударственный стандарт. Техническая диагностика. Термины и определения.

3. ДСТУ ГОСТ 8.009:2007 Нормовані метрологічні характеристики засобів вимірювання.

4. Володарський Є.Т., Кухарчук В.В., Поджаренко В.О., Сердюк Г.Б. В 68 Метрологічне забезпечення вимірювань і контролю. Навчальний посібник. - Вінниця: ВДТУ, 2001. –219с.

5. Ціделко В.Д., Яремчук Н.А., Затока С.А., Бурченков Г.К., Шведова В.В., Стасевич В.А. Основи метрології та вимірювальної техніки [Текст] : у 2 т.: навч. посіб. / В.Д. Ціделко, Н.А. Яремчук, С.А. Затока та ін. – К. : НТУУ «КПІ», 2013. – 2 т. – 236 с. – Бібліогр.: С. 234-235. – 200 пр. 

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шатохина Н.К.

кандидат технических наук, доцент

Османов В.С.

магистрант кафедры ПМИ

Донецкого национального технического университета

  Решением задачи индуктивного обобщения является построение продукционной базы знаний (совокупность минимальных наборов высказываний в виде ДНФ).

  Задачей индуктивного обобщения (ИО) является минимизация суждения экспертов в более общие суждения, из которых, выводились все верные высказывания экспертов. А также полученное множество было непротиворечивым, далее характеристическим (ХИО).

  В качестве исходных данных выступают типы и характеристики фактов и коэффициентов уверенности, составляющие нечеткие продукции.

  Синтаксис языка представления знаний. Пусть задано множество U (универсум) и непересекающееся с U множество Y. Элементы U называются элементарными фактами или атомами и обозначаются малыми буквами из начала латинского алфавита (a, b, c,…), а элементы Y - целевыми фактами, обозначим через x, y и т.д. Произвольные подмножества U обозначим большими буквами из конца латинского алфавита (W, Q, Z,…).

  Формулой (продукционным правилом) называется выражение вида , где W - некоторое подмножество U, , а h - некоторый числовой коэффициент, называемый коэффициентом уверенности (КУ), и 0<h≤1.

  Содержательно элементарные факты соответствуют различным элементарным высказываниям экспертов о предметной области (ПО), а формула ({a, b, c, d}  y, h) понимается как «если имеет место a и b и с и d, то с уверенностью h можно считать, что выполняется y» [1].

  Формулами БЗ описываются знания о взаимосвязи между элементарными и целевыми факторами, например, если «состояние атмосферы - солнечно, и температура воздуха - высокая, и влажность воздуха - низкая, и ветрено, то с достаточно большой уверенность (0,7) можно сказать, что погода хорошая», т.е. ({a, b, c, d} x, 0,7).

  Если факт имеет истинное значение, то в продукции под соответствующей буквой записывается «1», иначе «0».

  Семантика языка. Отдельная формула языка задает некоторую закономерность, которая в зависимости от состояния ПО формально описывается понятием интерпретации - нечеткое множество I=({a, µ_a}), a  U, µ_a [0, 1]. Каждое a соответствует некоторому высказыванию о состоянии ПО, a µ_a - степени уверенности в этом высказывании. То состояние ПО, для которого данная закономерность справедлива, описывается понятием модели соответствующей формулы.

  Моделью формулы ({a₁, a_2,…, a_n} y, h) называется такая интерпретация I=({a, µ_a}), для которой выполняется условие µ_y≥min(µ_a1,…, µ_an, h). В частности, при n=0 µ_y≥h.

  Под базой знаний (БЗ) понимается некоторое конечное множество формул. При этом предполагается, что БЗ описывает те состояния ПО, в которых одновременно выполняются все составляющие БЗ формулы. Иными словами, множество моделей БЗ является Mod (T) = ∩ Mod (f_i) по всем f_i T.

  Формула f является логическим следствием БЗ T(T|-f), если M(T)  M(f), т.е. логическими следствиями БЗ являются те формулы, которые выполняются всегда, когда выполняются все формулы БЗ.

  Для принимаемого языка будем использовать следующую систему правил вывода:

  Каждое правило формулируется с одним целевым фактом y, поэтому можно рассматривать множество продукций для каждого целевого факта отдельно - (W,k).

  Метод построения индуктивного обобщения

    Рассматривается множество продукций Е –{w,h[i]}. Далее зафиксируем слой продукций с одним коэффициентом уверенности k: E(k). 

    Построим семейство множеств (w-V[i]), где V[i] принадлежат слоям k>l. 

    Представим (w-V[i]) в виде дизъюнкции. 

    Построим конъюнкцию (w-V[i]) для всех слоев k;

  Преобразуем в ДНФ X(w)= (b1  b2…. bn). Таким образом, каждая конъюнкция bi из Х(w) выводит (w,k) и не выводит ни одну (V[i],l), где l<k. Также для слоя E(k) подмножество Х  X(w) – должно быть минимальным.

  Для каждой продукции слоя k строим матрицу, где 0 соответствует отсутствию дизъюнкции в ДНФ, а 1 – присутствию в ДНФ.

  Затем решаем задачу о покрытии таким образом, чтобы каждый слой k содержал минимальное количество продукций с минимальным количеством дизъюнкций.

  Пошаговый пример работы метода с заданным набором продукций приведен в таблице 1.

Таблица 1

Начальные данные метода

1)

ДНФ 

Для {W₃₂, 0.8} получено ИО(W ₃₂) = ({bc},0.8);({eb},0.8);({ce},0.8).  

2)

  Для слоя Е(0.8) имеем ИО(0.8)= ({bc},0.8);({eb},0.8);({ce},0.8); ({ab},0.8).

  Далее по аналогии выполняем следующие шаги.

3) ({ad},0.7);({e},0.7)

4) ({cd},0.7)

5) ({b},0.6);({d},0.6)

6) ({a},0.6);({c},0.6) 

  По множеству Е(0.8) строим матрицу (см. таблицу 2), в которой строки соответствуют продукциям W_ki слоя, а столбцы – конъюнктивным членам m_j из множества Е. На пересечении i-ой строки и j-го столбца находится 0, если конъюнктивный член m_j отсутствует в ДНФ w_ki, а 1 – присутствует в составе ДНФ.

 Таблица 2

Множество продукций слоя 0.8.

  После чего решаем задачу о покрытии строк (продукций), столбцами (конъюнктивными членами). 

  Метод построения индуктивного обобщения используя генетические алгоритмы

  В качестве хромосомы рассмотрим двоичный вектор H={h₁, h₂, …, h_n}, где h_i =1, если конъюнктивный член включается покрытие продукций рассматриваемого слоя, h_i =0 – в противном случае. 

  Нетрудно заметить, что , если Н содержит хотя бы один конъюнктивный член ДНФ продукции Wрi. Обозначим через, 

   Следовательно, задача сводится к следующему: вектор H={h₁, h₂, …, h_n} является решением задачи, если  и выполняется . В качестве фитнесс функции определим . В качестве решения в полученной популяции выбирается то, которому соответствует . Решение этой задачи можно осуществить, используя классические операторы генетического алгоритма – кроссинговер и мутацию [2,3].

  В разработанном алгоритме построения индуктивного обобщения в качестве хромосомы используется факт с характерным ему коэффициентом уверенности. Таким образом, хромосомы группируются в разные слои, в зависимости от коэффициента уверенности. 

Список литературы:

1. Грунский И.С., Шатохина Н.К. Об индуктивном обобщении нечетких заключений. Серія: Обчислювальна техніка та автоматика, випуск 25: Донецьк: ДонДТУ, ТОВ "Лебідь", 2001.-С.154-160.

2. Скобцов Ю.А., Скобцов В.Ю. Современные модификации и обобщения генетических алгоритмов //Таврический вестник компьютерных наук и математики. Симферополь: 2004, N1. – с.60-71. 

3. Глазков Л.А. Генетические алгоритмы / Глазков Л.А., Куречик В.В., Куречик В.М. -М: Физматглит. – 2006.-319с.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Опарин С.А.

Государственное высшее учебное заведение

«Украинский государственный химико-технологический университет»,

г. Днепр

  Аннотация:

  В работе представлены перспективные направления использования высокодисперсных растительных отходов, позволяющие решить проблему их утилизации. Показана возможность получения продуктов тонкого измельчения из растительных материалов с заданными характеристиками, что позволяет их использовать в качестве исходного сырья в различных отраслях промышленности.

  Ключевые слова: растительные отходы, тонкое измельчение, дисперсность.

  Основными источниками образования растительных отходов являются сельское хозяйство, предприятия по переработке сельскохозяйственной продукции и предприятия лесоперерабатывающей промышленности. Растительные отходы, такие как древесные опилки, овсяная, хлопковая, рисовая шелуха, подсолнечная, рапсовая лузга, кукурузные кочережки, ореховая скорлупа, пшеничная, рисовая, рапсовая солома и т.п. достигают значительных размеров. 

  Переработка вторичного сырья в нашей стране развита очень слабо, вследствие чего очень большая часть отходов не находит рационального применения. Несмотря на то, что существует значительное количество способов утилизации растительных отходов, проблема их утилизации остается актуальной, так как существующие способы требуют значительных капиталовложений и высоких энергетических затрат на их переработку. 

  Одним из преимуществ растительных отходов является их ежегодная возобновляемость, что делает их перспективным источником сырья и энергии. Чаще всего растительные отходы подвергают предварительному тонкому измельчению с целью последующего использования на различных предприятиях с получением конечного продукта. Процессы измельчения являются одними из наиболее энергоемких, поэтому большинство предприятий, ввиду отсутствия эффективного оборудования по получению высокодисперсных растительных отходов, не считают экономически целесообразным перерабатывать данный вид отходов. 

  Исследователями найдены различные пути использования тонкоизмельченных растительных отходов в промышленности. Так, например, овсяная, хлопковая и рисовая шелуха, кукурузные кочережки, подсолнечная лузга, измельченные до размеров от 10 до 1 мм, могут быть использованы в сельском хозяйстве в качестве кормовых добавок, или непосредственно самих кормов. 

  Измельченная до 0,2-0,1 мм рисовая, хлопковая и овсяная шелуха применяется в производстве кремнийсодержащих материалов (диоксид кремния, карбид кремния, хлорид кремния), фурфурола. 

  Известен способ изготовления плитного материала из растительных отходов деревообрабатывающей промышленности, а именно древесных опилок и стружки, размеры частиц которых составляют от 10 до 0,2 мм. Отходы в виде опилок и стружек (0,2-10 мм) используют для получения древесно-пластических масс. 

  Из измельченных растительных отходов (5-0,1 мм) получают высокосорбционные материалы. Сорбционный материал, полученный на основе растительных отходов можно использовать для решения широкого спектра задач: производство фильтров для очистки воздуха и воды; производство сорбентов для ликвидации разливов нефти в водоёмах; производство пищевых сорбентов, материалов для анализа токсичности атмосферного воздуха. 

  Существует технология создания древесных пластиков без использования синтетического связующего. В результате проведения частичного гидролиза древесины, размеры частиц которых не должны превышать 3 мм, в водной или подкисленной среде, часть гемицеллюлозы становиться растворимой, а в процессе горячего прессования образуются пластики, вследствие чего не требуется применение специальных связующих. 

  Измельченные до размеров частиц 2-0,5мм, растительные отходы используются в энергетических целях и в полной мере заменяют традиционные виды топлив. Особенно возрос интерес к использованию измельченных растительных отходов в последние годы в связи с повышением стоимости традиционных видов топлива и с переходом на альтернативные виды энергии. В качестве источника энергии, измельченные растительные отходы находят широкое применение при производстве топливных брикетов, пеллет, либо используются в сыпучем виде для сжигания в котлах вихревого или факельного типа.

  Широко используются технологии получения из высокодисперсных растительных материалов жидкого биотоплива (этанола, бутанола, дизеля и тд.) и биогаза, что является актуальным и перспективным направлением, в связи со снижением мировых запасов нефти и газа. Данные технологии включают в себя стадию измельчения растительных материалов и последующие стадии химической обработки в зависимости от вида получаемого продукта.

  Установлена возможность получения синтез-газа из измельченных материалов растительного происхождения. Процесс заключается в газификации растительных материалов в присутствии различных окислителей (воздуха, воды, кислорода) при высоких температурах с возможностью получения синтез-газа, который является исходным сырьем при синтезе метана, метанола, аммиака, диметилового эфира, а также может использоваться в качестве восстановительных атмосфер в металургическом производстве. 

  Несмотря на существующие способы использования растительных отходов в промышленности, распространенность их не велика в связи с невозможностью достижения требований, которые предъявляются к измельченным растительным материалам, в частности размер частиц, дисперсный состав, влажность, энергозатраты и т.д.

  Поэтому задача исследований заключается в разработке процесса измельчения с получением высокодисперсных растительных материалов с заданными характеристиками при минимальных энергозатратах. 

  Проведенные экспериментальные исследования процесса измельчения растительных материалов, таких как пшеничная, рисовая солома, подсолнечная лузга, рисовая шелуха, на разработанной мельнице ударно-центробежного действия позволили установить зависимости технологических параметров процесса измельчения и конструктивных параметров мельницы на эффективность процесса тонкого помола.

  Установлено, что содержание частиц размером менее 100мкм в продуктах тонкого помола растительных материалов достигает 98-99% при этом энергозатраты на измельчение составили 250-300 кВт•ч/т. Так как в мельнице ударно-центробежного действия происходит интенсивная турбулизация пылегазового потока, сопровождающаяся значительным выделением тепла, что способствует мгновенному процессу сушки материала, то влажность растительных материалов в процессе тонкого измельчения снизилась от исходной 11-14% до 1-3% (масс.).

  Таким образом, разработанный процесс тонкого измельчения растительных материалов с получением дисперсных продуктов с заданными характеристиками, позволит расширить пути использования растительных отходов в промышленности, что в свою очередь приведет к уменьшению потерь сырья и снизит производственные затраты при производстве готовой продукции. 

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Врабель Томаш Томашович

кандидат філологічних наук, доцент

Ужгородський національний університет

Україна, м. Ужгород

  У цій статті відображені основні характеристики офіційно-ділової кореспонденції, її структура, способи перекладу лексичних одиниць, типи оказіональних відповідників, терміни, професіоналізми, канцеляризми та ін. У роботі також висвітлюються основні вимоги, яким повинен слідувати перекладач, працюючи над перекладом цього типу документації.

 Ключові слова: ділова кореспонденція, терміни, професіоналізми, неологізми, канцеляризми, відповідники-кальки, відповідники-запозичення, лексичні заміни.

  У наш час у зв’язку з розширенням суспільних міжнародних контактів, інтернаціоналізацією економічної активності, уніфікацією систем діловодства, а також створенням нових видів передачі інформації (Internet, Fax, SMS, MMS) значно виріс обсяг ділового мовлення і з’явилися якісно нові форми ділової комунікації. Це виражається у збільшенні вагомості «ділового дискурсу», оновленні й диференціації палітри мовленнєвих жанрів, а також в ускладненні комунікативних і власне мовних завдань, з якими стикаються учасники комунікативного акту.

  Актуальність теми цього дослідження обумовлена зростанням ролі ділової комунікації на сучасному етапі розвитку суспільства в цілому. Більше того, ділова кореспонденція охоплює різноманітні галузі діяльності людини і є основою існування таких сфер діяльності, як дипломатія, комерція, а також міжнародно-економічне, наукове й культурне співробітництво. Сучасна лінгвістика глибоко досліджує функціонування мови у процесі комунікативної діяльності, тобто застосування засобів мови в якості засобів спілкування.

  Комунікативний акт є основною одиницею вербальної взаємодії, оскільки саме в ньому відбувається передача думки від однієї особи іншій. На мовлення впливають не лише відносини між адресантом і адресатом, але й сама комунікативна ситуація [2].

  Відзначимо, що офіційно-діловий стиль є макросередовищем комунікації виключно у сфері офіційних взаємовідносин людей, а саме у сфері правових відносин і керування людьми. Ця сфера охоплює діяльність уряду, міжнародні відносини, юриспруденцію, торгівлю, економіку, військову галузь, сферу реклами, спілкування в офіційних установах, у житті окремої людини.

  Головною особливістю офіційної документації (текстів інформаційного характеру) є чітка визначена форма, правила дотримання якої необхідні для вірної інтерпретації документа. До основних характеристик офіційно-ділового стилю належать: 1) висока регламентованість мови (визначений запас засобів вираження і способів їх побудови); 2) офіційність (суворість викладу, слова вживаються у прямому значенні, образність, як правило, відсутня, тропи зустрічаються дуже рідко); 3) безособовість лексичних конструкцій.

  У структурі офіційно-ділового стилю виділяються два підстилі: офіційно-документальний (мова дипломатії та законів) та розмовно-діловий (службова переписка, ділові папери) [3]. Відзначимо, що переклад офіційно-ділових текстів повністю зосереджений на передачі змісту, тобто має інформативний характер. Форма текстів переважно стереотипна. Незважаючи на високу культуру й стандартизацію ділової кореспонденції як у європейських, так і в українській мовах у перекладі доводиться застосовувати дослівний виклад [4].

  Оскільки основною рисою мови ділової кореспонденцій є точність і чіткість викладу за майже повної відсутності емоційних елементів, у ній практично виключена можливість вільного тлумачення сутності питання. Тому, до основних вимог, яким має відповідати компетентний переклад ділової документації, належать:

  а) точність (усі положення оригіналу повинні бути викладені у перекладі);

  б) стислість (усі положення оригіналу повинні бути викладені коротко й лаконічно);

  в) ясність (стислість і лаконічність не повинні викривляти розуміння лексики);

 г) літературність (текст перекладу повинен відповідати загальноприйнятим нормам літературної мови не застосовуючи при цьому синтаксичні конструкції мови оригіналу) [6].

  У мові офіційних документів широко застосовуються терміни й професіоналізми відповідно до тематики й змісту службових документів. У першу чергу, це терміни економічні, диплломатичні та юридичні (export, contract, business proposal, demand та ін.). Використовуються також нетермінологічні слова адміністративно-канцелярської мови (duly, properly, above stated та ін.).

  Характерне також використання канцеляризмів, відтворюваних лексико-фразеологічних одиниць, які співвідносяться з часто повторюваними ситуаціями та поширеними поняттями (within reporting period, taking into an account, it has been issued to submit, as discussed та ін.).

  Ділова кореспонденція містить багато іменників, а саме назв людей за ознакою, обумовленою певною дією або відношенням (manufacturer, supervisor, designer, consumer та ін.); складних прийменників, які виражають певні стандарти змісту (due to, with regard to, in connection with та ін.) [5].

  У розглянутому виді ділового листування превалюють стійкі словосполучення атрибутивно-субстантивного типу із забарвленням офіційно-ділового стилю (authorized fund, monetary policy, licensing agreement, fall due та ін.), а дієслівні форми (to appoint, to decide, to  appoint, to decide, to advertise) замінені на паралельні ним розгорнуті присудки (to make an appointment, to make a decision, to make an advertisement).

  Для ділової мови характерне використання неологізмів, тобто слів і зворотів, які виникли для позначення нового предмету чи явища. Як правило, неологізми мають оказіональний характер, оскільки їхня поява у мові завжди неочікувана. Наприклад, в англійській мові лише за останні роки з’явилося багато неологізмів з елементом “in” у пре- та постпозиції (in-company, in-depth, in-house, in-service, mail-in, lead-in, teach-in та ін.).

  Відзначимо, що під час аналізу ділової кореспонденції була виявлена велика кількість лексики широкої семантики, яка відрізняється значною денотативною віднесеністю та обумовленістю. Оскільки вони мають широку понятійну основу, неможливо звести всі значення таких лексем до єдиного змістового ядра. Тому, під час перекладу такого типу лексики створються оказіональні відповідники, наприклад, public opinion – суспільна думка, public debt – державний борг, public scandal – громадський скандал та ін.

  Як правило, відповідники можуть лише частково співпадати за значенням з одиницею, яка перекладається, внаслідок чого у перекладі часто використовуються контекстуальні заміни навіть за наявності регулярних відповідників [1].

  Відзначимо, що у перекладі лексичних одиниць використовуються такі типи оказіональних відповідників:

  1) відповідники-запозичення, які відтворюють у мові перекладу форму іноземного слова: actuaries – актуарії, underwriters – андерайтери, promoters – промоутери та ін. Такі відповідники створюються за допомогою перекладацького транскрибування або транслітерації. У багатьох випадках оказіональні відповідники, створені таким чином, можуть зафіксуватися у мові перекладу і регулярно використовуватися під час перекладу відповідних слів, наприклад, українські відповідники англійським лексемам outsourcing – аутсорсинг, franchising – франчайзинг, leasing – лізинг та ін.;

  2) відповідники-кальки, які відтворюють морфемний склад слова чи складові частини стійкого словосполучення вихідної мови: cost-per thousand – ціна за тисячу, career ladder –кар’єрна драбина, point of sale – точка продажу та ін. У цьому випадку відмінності між оказіональними та регулярними відповідниками є часто тимчасовими. Багато відповідників, створені шляхом калькування, широко поширюються у перекладацькій практиці, а потім використовуються у неперекладних матеріалах мовою перекладу; 

  3) відповідники-лексичні заміни, які утворюються під час передачі значення лексичної одиниці у контексті за допомогою одного з видів перекладацьких трансформацій, які застосовуються в мовознавстві для опису процесу перекладу. Оказіональний відповідник утворюється шляхом семантичних перетворень значення цієї мовної одиниці. Під час перекладу українською мовою лексема facilities, яка немає прямого відповідника, у різноманітних контекстах може бути трансформована або конкретизована, наприклад:

  banking facilities – банківські послуги,

  transport facilities – транспортні засоби,

  computing facilities – комп’ютерне обладнання,

  borrowing facilities – кредитування та ін.;

  4) якщо неможливо утворити відповідник зазначеними вище способами для перекладу лексеми застосовується опис, який розкриває його значення за допомогою розгорнутого словосполучення: defined benefit scheme – пенсійна схема, яка залежить від стажу працівника; defined contribution plan – пенсійна схема із встановленими внесками; salesmanship – мистецтво просування, нав’язування товару та ін. Часто застосування транскрипції або кальки для перекладу лексеми супроводжується описом значення тієї лексеми у спеціальній нотатці або посиланні. Це дає можливість зберегти стислість і лаконічність засобів вираження, властивих транскрибуванню або калькуванню, із забезпеченням повного розуміння оказіонального відповідника рецептором перекладу.

  Словосполучення “reduction in the workforce”, “voluntary reduction” та “employees affected” підлягають конкретизації і перекладаються як «скорочення робочих місць», «звільнення за власним бажанням» та «ті (співробітники), які підлягають скороченню», оскільки лексема reduction та словосполучення employees affected у певних контекстах можуть мати різні відповідники. За відсутності дослівного перекладу виразу “the company to run at a loss” застосовується описовий переклад «компанія має збитки». У перекладі лексем stagnation та consolidation застосовується транслітерація («стагнація» й «консолідація»), оскільки вони є відповідниками-запозиченнями і міцно зафіксувались в українській мові перекладу.

  У результаті перекладацького аналізу ділової кореспонденції було виявлено, що цей вид документації має велику кількість спеціальної термінології, склад і особливості якої визначаються змістом листа й сферою діяльності фірм, які контактують одна з одною шляхом ділового листування.

  Терміни можуть передаватися у перекладі різними способами, а саме: за допомогою наявних україномовних термінологічних еквівалентів, калькування, транскрибування та описового перекладу.

Література

1. Долгополова Н. Ф. Деловая корреспонденция / Н. Ф. Долгополова, Ю. В. Сухачева. Оренбург, 2002. – 40 с.

2. Залялеева А. Р. Особенности перевода культуронимов // Русская и сопоставительная филология: лингвокультурологический аспект. Казань, 2004. – C. 116–121.

3. Левицкая Т. Р. Теория и практика перевода с английского языка на русский / Т. Р. Левицкая, А. М. Фитерман. М., 1963. – 140 с.

4. Ступин Л. П. Как писать письма по английски (частная и деловая переписка) /Л. П. Ступин, И. В. Ищук. М., 1991. – 216 с.

5. Швейцер А. Д. Теория перевода: статус, проблемы, аспекты. М., 1988. – 216 с.

6. Шевченко В. Д. Когнитивные аспекты использования полифункциональных лексических единиц в сфере англоязычной деловой коммуникации : автореф. дис. … канд. филол. наук. Самара, 2003. – 24 с.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Ващенко О.А.

студентка группы ИМО

III курс д/о 

преподаватель

Гусарова Т.П.  

 к.и.н., доцент 

МГУ имени М. В. Ломоносова

  Утверждение христианской веры в королевствах англосаксов имеет, на мой взгляд, очень интересную и отчасти необычную историю. Христианизация Британских островов являлась многослойным и довольно длительным процессом. К середине 7 века королевства Англии имели значительную разницу между христианскими организациями. Кент, Уэссекс, Нортумбрия, Эссекс, Восточная Англия были разделены между римско-католической и кельтского-ирландской ветвями христианской церкви. При этом существующие между ними противоречия продолжали углубляться. Лишь в 664 году на Соборе в  Уитби было решено придерживаться догматов римско-католического толка. Таким образом, католическая церковь стала главенствующей на Британских островах. Как же получилось, что на одном  относительно небольшом острове мы можем наблюдать такое смешение различных направлений христианской религии? Понять этот процесс можно проследив этапы христианизации Британии. Поэтому, в задачи работы входит показать как христианство проникало на острова в VI-VII веках, его утверждение, а так же рассмотреть,  какие церкви сыграли важную роль в этом процессе. 

  Для начала нужно отметить, что до прихода приверженцев христианства в VI-VII веках, Британским островам уже была знакома эта религия. Некоторые средневековые хронисты считают, что Британия была крещена  трижды.  Дело в том, что авторы средневековья  хотели представить Англию как христианскую страну и видеть корни её христианизации, идущими чуть-ли не от апостолов Петра и Павла, которые и могли быть первыми проповедниками на островах. Второе крещение якобы произошло во время правления короля бриттов Луция. Хронисты упоминают, что Луций написал письмо римскому папе Элевтеру с просьбой прислать на Британские острова священников с целью приобщения Британии к истинной вере. Третье крещение, как считалось, совершил святой Августин. И хотя многие доводы являются лишь мифами, существование христианских общин ещё во II-III веках не подлежит сомнению. Спорным является лишь вопрос о том, как и откуда могли появиться первые христиане на островах. 

  Вероятно, новая вера появилась в Британии одновременно с выходцами из Галлии, которые были вынуждены бежать от гонений во времена Марка Аврелия. Так это или нет, мы можем только догадываться, но тем не менее у нас есть вполне достоверное свидетельство IV века об участии трёх Британских епископов во вселенском Соборе в Арле в 314 году . Помимо этого нам известно ещё одно примечательное событие христианской жизни Британии до её официального крещения в VI-VII веках. Этим событием является распространение пелагеанской ереси. Пелагианская ересь связана с именем бритского монаха Пелагия, который хотя и покинул свою Родину в ранней юности, но оставленные им идеи были восприняты многими жителями острова. Пелагий отрицал первородный грех и считал, что человек может спастись сам, без участия божественной силы. В результате на острова была направлена миссия с целью искоренить ересь. Вскоре усилиями миссии жители Британии вернулись к ортодоксальному католичеству. Все вышеперечисленные события происходили в тот период, когда значимая часть Британских островов являлась составным элементом огромной Римской Империи. Но, после того, как римские легионы в V веке покинули остров, культура римлян, а вместе с ней и христианство приходят в упадок. Из этого можно сделать вывод,что большинство христианских общин того времени не были достаточно большими и богатыми для того, чтобы победить язычество, которое занимало лидирующие позиции среди основной массы населения. 

  В VI веке Британия уже частично принадлежит выходцам из Германских земель, которым было незнакомо христианское учение. Но ещё до вторжения англосаксов произошла так называемая монашеская религиозная революция, и людьми, которые стояли в её главе, были не папские легаты, а выходцы из ранней кельтского-ирландской церкви. Представители этой церковной ветви сыграли значимую роль в процессе христианизации Британских островов. Благодаря усилиям именно монахов из Ирландии северная часть острова была приобщена к христианству. Поэтому мне кажется вполне целесообразным обратиться к истории христианизации самой Ирландии. Тем более, Ирландия интересна ещё и тем, что в её случае христианская религия распространялась на территориях,  которые никогда не были подвластны Римской Империи. К сожалению, увидеть  полноценную картину происходящего у нас нет возможности, но ирландская традиция приписывает христианизацию острова святому Патрику ( ум. 493 г.). Однако, источники указывают, что общины, исповедующие христианство существовали в Ирландии ещё до появления Патрика на острове. Об этом нам рассказывает запись, сделанная в хронике Проспера Аквитанского под 431годом, в ней говориться, что папа Целестин отправил в Ирландию к местным христианам епископа Палладия. Можно предположить, что знакомство ирландцев с христианством, а позднее и появление первых христианских общин, стало результатом тесных контактов Ирландии и Римской Британии. Но все же святой Патрик является первым известным нам проводником истиной веры в Ирландии. По его утверждениям он являлся выходцем из достаточно богатой семьи Римской Британии. Его ближайшие родственники были связаны с христианской церковью. В молодые годы Патрик оказался в Ирландии в качестве золожника. В это время у святого была возможность узнать нравы и обычаи жителей острова. Именно знание и понимание особенностей ирландского менталитета и социального устройства помогло выработать Патрику особенную стратегию в процессе христианизации острова. В бытность святого Патрика в Ирландии существовали многочисленные кланы (родо-племенные общины), которые были связаны между собой родством и объединены в королевства. Именно эти особенности ирландского общества и повлияли на организацию церкви. Общины являлись центрами, где зарождалось христианство. К тому же в Ирландии того времени не существовало городов, поэтому городские епископские кафедры так же не могли быть основаны. Все держалось на предводителях влиятельных кланов, которых сумел расположить к себе Патрик, и они, в свою очередь, покровительствовали таким общинам. Подобные общины носили названия monasterium. Эти общины-монастыри несли своеобразную функцию городов, у них не существовало определенного устава и они были  наполнены самыми разными людьми, что с одной стороны являлось причиной свободы нравов, а с другой - серьезной аскезы. Помимо занимавших особое место, в отличае от континента, монастырей существовали и другие своеобразия и различия кельтского-ирландской церкви от римско-католической. 

  Начиная повествование о крещении Британии в VI-VII веках, хочется упомянуть о красивом предании, которое нам передают средневековые хронисты. Римский папа Григорий I (590-604), ещё до того момента как стать папой,  увидел в Риме белокожих и светловолосых людей. Заговорив с ними,  он выяснил, что внешне очень похожие на ангелов юноши пришли из земли, где живёт народ англов, но христианство им не знакомо. После произошедшей встречи Григорий захотел отправиться к этому народу с проповедью и даже получил разрешение от папы Бенедикта, но выдвинувщись в путь, был возвращён обратно. Спустя двадцать лет, уже сам будучи папой, Григорий пишет письмо галльскому священнику, в котором просит выкупать из плена английских юношей, селить их в монастырях, чтобы в дальнейшем, подготовив из них проповедников, направлять в свою страну . Но лишь в 597 году папа Григорий Великий направил проповедников в Британию. В этом году на острова в устье Темзы высадилась группа миссионеров во главе с Августином, монахом из монастыря святого Андрея. Августин и сорок его спутников оказались в королевстве Кент. Именно эта земля имела некоторые связи с франкскими королевствами на континенте. Жена кентского короля Этельберта, Берта, дочь франкского короля Шарибера была христианкой, к тому же при ней находился епископ Лиудхард. Но, как считается, сам Этельберта принял крещение благодаря проповеди Августина. От  Этельберта римские миссионеры получили церковь святого Мартина, которую жена короля использовала для богослужений ещё до появления Августина на островах. Позже была построена ещё одна церковь, впоследствии ставшая главной резиденцией и местом образования монастыря святых Петра и Павла . Таким образом, по разрешению короля, было создано епископство в Кенте, а позже и в Рочестере. Крещение Этельберта явилось ключевым моментом для дальнейшего распространения христианства на берегах Британии. С этого времени  начинается активная проповедь среди англосаксов и создание церковной организации. Этельберт был могущественным правителем, под его давлением новую веру принимают и более слабые соседи. Крещение являлось символом укрепления власти и подчинения. Саберт, король соседнего Эссекса, сын сестры Этельберта, стал вторым англосаксонским крестившимся правителем. Уже в 605 году в Лондоне учреждается епископство. Затем происходит крещение короля Восточной Англии Редвальда. Вероятно, все эти события произошли по причине того, что соседние с Кентом королевства в первую очередь искали политического союза, их крещение являлось неким дипломатическим актом. Это доказывают последующие события, произошедшие после смерти королей-христиан. По Кенту, Эссексу, Восточной Англии прокатывались одна за другой волны языческих восстаний. Эадбальд, сын умершего в 616 году Этельберта, возвращается в языческую веру, сыновья Саберта, короля Эссекса, тоже отвергают христианство и изгоняют лондонского епископа. Изначально предполагалось, что после смерти Августина, именно лондонский епископ будет осуществлять верховную власть на юге, но, как оказалось, христианство там приветствовали меньше, чем в Кенте. Большинство миссионеров в этот момент хотят прекратить свою деятельность и вернуться на континент. Приемнику Августина, архиепископу Лаврентию с большим трудом удаётся вернуть короля Кента к истинной вере. Римская христианская миссия сохраняет свои позиции в Кенте, но в течение последующих лет не ведёт активную проповедническую деятельность за пределами этого королевства. Все эти события говорят о поверхностном крещении масс. 

  В 20-ые годы VII века деятельность римских миссионеров была возобновлена. Проповедь на севере стала возможной благодаря желанию нортумбрийского короля Эдвина взять в жены сестру короля Кента Эадбальда Этельбург. Так как северный король являлся язычником, одним из условий брака было крещение Эдвина. Вместе с будущей  Королевой в Нортумбрию отправился епископ Паулин. Свадьба  состоялась, но Эдвин не спешил перейти в новую веру. В связи с этим событием даже тогдашний римский папа Бонифаций V (ум. 625) писал письма северному королю. По сообщениям хронистов после рождения дочери в позиции Эдвина ничего не поменялось, в благодарность за ребёнка он принёс жертвы своим языческим богам. Затевая войну с Уэссексом, Эдвин снова обещал креститься в случае победы, но и как раньше обещания не выполнил . Крещение произошло лишь на Пасху в 627 году в Йорке, в специально построенной доя этой  цели церкви, после того, как короля Нортумбрии посетило чудесное видение, сподобившее его на крещение. Влияние Эдвина было распространено на многие королевства, новая волна  христианизации прокатилась по берегам Британии. Так, например,  собственное епископство появилось в Восточной Англиив начале 630 года. Но в в 632 году Эдвин был убит в сражении с языческим королем Мерсии Пендой и и королем Северного Уэльса Кэдваллом. Епископу Паулину и Этельбург пришлось бежать в Кент. 

  Возвращение северных земель к язычеству дало возможность проповеди христианства, но уже кельтского-ирландского толка. Нам известно, что в начале VI века святой Ниниан, ирландский священник, принёс христианство шотландским пиктам, но более значимую роль в распространении христианства на севере Британских островов имел святой Колумба (521-597). Он являлся представителем кельтского-ирландской ветви христианства и проповедовал среди скотов, пиктов, а позднее и англосаксов. В  542 году Колумба, после того как покинул аббатство Дарроу в Ирландии, и его спутники высадились на острове у северо-западных берегов нынешней Шотландии. Ирландцами был обращён король северных пиктов Бруд. Последующее обьединение пиктов в единое государство способствовало распространению христианства на севере. Колумба со своими спутниками основал монастырь Айона в 563 году , который и стал отправной точкой  утверждения религии Христа. В результате деятельности монаха из Ирландии к VI веку на территориях севернее Ферта и Клайда были образованы многочисленные монастыри кельтского -ирландского типа, которые тяготели к Айоне .

  Возвращение отвоёванной у Эдвина королями-язычниками Нортумбрии к христианству, но уже кельтского-ирландского толка  произошло следующим образом. В 634 году Освальд, потомок короля Эдильфрита, при котором Эдвин когда-то подчинил Нортумбрию, вернул свои земли, победив Кэдвалла. С этого момента Освальд являлся полноправным правителем двух северных королевств Берниции и Дейры, образовывавшихся Нортумбрию. Свою юность будущий король провёл в монастыре Айона, куда бежал после победы Эдвина над его отцом. Возвратив власть, Освальд решил вернуть жителей королевства в истинную веру и пригласил с этой целью проповедников из монастыря, где воспитывался в кельтского-ирландских традициях. Прибывший монах Айдан ( ум. 651г.), положил начало ирландской миссии в Англии. Айдан устроил свою резиденцию не в Йорке, а недалёко от королевского двора на острове Линдисфарн у северо-восточного побережья Британии. Одним из самых известных учеников этого монастыря стал святой Хадд, который позже проповедовал в Мерсии и Восточной Англии.  Айдан  пользовался достаточно большим авторитетом у нортумбрийского знати. Этот факт способствовал  успеху ирландской миссии и обеспечивал ещё молодую нортумбрийскую церковь всем необходимым. Вскоре монах из Айоны восстановил церковь, построенную Паулином в Йорке, так же, не смотря на расхождения в догматах, он поддерживал отношения с Гонорием, кентерберийским архиепископом. Со временем были созданы два епископства : для Берниции в Линдисфарне и для Дейры в Ластингхаме. Следующим языческим королем, принявшим христианство под давлением Освальда ( первую половину VII века нортумбрийские короли занимают лидирующие позиции среди королевств и распространяют своё влияние на соседей), был король Уэссекса Кюнегильс. Он выдал свою дочь за Освальда, условием этого брака было крещение короля. После того, как в 642 году Освальд погиб, власть перешла к его брату Освиу. В его правление была крещена Мерсия, которая длительное время сохраняла языческие традиции. Мерсийский король Пенда являлся давним врагом Нортумбрии, от его рук погибли несколько королей-христиан. Пенда поддерживал язычество на государственном уровне, поэтому широкой миссионерской деятельности в Мерсии никогда не было. Но с появлением вопроса о союзе Мерсии и Нортумбрии, гарантией которого являлся брак между дочерью Освиу и сыном Пенды, Пенда дал согласие на крещение сына, как одно из условий брака. После того, как Пенда согласился на брак, епископ Линдисфарна отправил в Мерсию четырёх монахов с целью проповеди. Это произошло в 653 году. Но первое епископство (Петерборо), возглавляемое ирландскими монахами, возникло в Мерсии только после смерти Пенды. В том же году повторно был крещён Эссекс (после смерти Саберта) королевство 37 лет оставалось языческим). Это так же произошло не без влияния Освью.

  Подводя итоги вышесказанному, можно отметить, что к середине VII века была завершена христианизация наиболее могущественных королевств Британских островов. 

  Но существующие различия между ирландской и римской церквями, наиболее значимым являлся способ вычисления Пасхи , были  проблемой для стабильности англосаксонских королевств. В самой Ирландии к середине VII века появилось большое число сторонников перехода на римский расчёт времени празднования Пасхи. При этом  на севере Ирландии и на Айоне монахи сохраняли верность древним обычаям. Айдан перенёс свой способ исчисления Пасхи на северные земли Британии, но уже при его преемнике в этих землях появляется все больше сторонников Рима. Одним из ярких представителей римской  церкви был Уилфрид. Свой духовный путь он начал в кельтском монастыре Линдисфарн, но затем ушёл в Кентербери, а позже отправился учиться в Рим. После возвращения на острова Уилфрид основал монастырь Рипон , где ввёл вместо традиционного для северной части острова кельтского-ирландского обряда, римские обычаи. Позже им был основан Хексем  и Селси . 

  Таким образом на карте Британии постепенно вырисовывается достаточно пестрая картина существования епископств, монастырей и церквей, принадлежащих к разным христианским традициям. В результате под руководством нортумбрийского короля Освиу был созван Собор в Уитби для обсуждения вопроса об исчислении Пасхи. Освиу принял  решение в пользу Рима. Собор в Уитби поставил точку в ирландской миссии в Англии. Многие монахи-ирландцы покинули Линдисфарн, отправились на Айону, а оттуда в Ирландию.  

  До момента появления на Британских островах Теодора Тарсского церковная организация не была упорядочена, это было достаточно сложно сделать в условиях постоянных войн и территориальных изменений. Но новый архиепископ Кентербери за двадцать лет выстроил четкую систему английских диоцезов. Усилиями Теодора в южной Англии были созданы 13 диоцезов, которые лишь с небольшими изменениями сохранились до наших дней. 

Москва, 2015 

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

 Василишин Віталій Ярославович

Доцент, кандидат технічних наук

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Україна, Івано-Франківськ

  Анотація. Розглядаються основні принципи формування архітектурно-просторової структури та питання використання конструкційно-функціональних можливостей мобільного житла із застосуванням енергоефективних технологій, найбільш доступними з яких є енергосистеми на основі енергії сонця і вітру. На основі вимог екологічної безпеки пропонуються моделі використання функціонально-технологічних можливостей мобільного житла у сучасних умовах.

  Ключові слова. Мобільне житло, сонячні енергосистеми, енергоефективність будівель, екологічна безпека.

  Активний розвиток типологічного асортименту мобільного житла поряд зі зміною суспільно-соціального і професійного складу споживачів такого житла пов'язано з періодом індустріалізації і розвитком науково-технічного прогресу. Пересувні будинки стали доступним недорогим житлом в багатьох країнах.

  У сучасних умовах в архітектурно-будівельну діяльність в цілому світі втілюється концепція інтегрованої еколого- і енергоефективної оцінки (ландшафтно-містобудівного середовищного підходу, будівельних матеріалів, прогнозованої експлуатації будівель і т.п.).

  Не дивлячись на те, що сучасне мобільне житло, переважно, застосовується для тимчасового перебування, до нього поряд з іншими будівельними нормами і вимогами повинні ставитися вимоги екологічності та енергозбереження, як і до капітальних житлових споруд.

  Переваги пересувних будинків знайшли застосування як у створенні тимчасового житла різноманітного призначення (рекреаційно-туристичного, для надзвичайних ситуацій тощо), так і концептуальному рівні у вигляді комплексного використання мобільних, у тому числі трансформованих, містобудівельних структур.

  Серед основних принципів формування архітектурно-просторової структури мобільного житла, що забезпечують ефективність і стійкість його розвитку в часі з урахуванням зміни способу життя і потреб мешканців, можна назвати адаптивність, мобільність та екологічність.

  В Україні принципи енергоефективності стали пріоритетними експлуатаційними характеристиками будівництва на законодавчому рівні; але в нашій країні ефективність використання енергоресурсів, у тому числі у житловому будівництві, у декілька разів нижче порівняно з іншими регіонами світу з подібними кліматичними умовами.

  Енергоефективність пересувних житлових будинків різних типів може бути удосконалена завдяки низці архітектурних, конструктивних та інженерних міроприємств:

  - збалансоване і раціональне об’ємно-планувальне вирішення, що дозволяє поєднувати вимоги енергозбереження (зокрема, використання простих геометричних форм) і можливість створення архітектурно-образної виразності будівлі;

  - використання енергії від відновлювальних джерел. Для пересувного житла найбільш технологічно доступними є енергоустановки на основі сонячної радіації і сили вітру, монтаж і демонтаж яких не викликає технічних труднощів при передислокації. Також можуть експлуатуватися геліо- і вітроенергоустановки.

  Крім цього, важливим є регулювання систем інженерного обладнання будівель, підвищення нормативних значень показників термічного опору основних огороджувальних конструкцій, удосконалення конструкцій заповнення світлових прорізів.

  Для підвищення енергоефективності мобільного житла за допомогою сонячного освітлення можуть застосовуватися активні системи (сонячні батареї і сонячні колектори) та пасивні системи, що базуються на застосуванні архітектурно-конструктивних рішень для підвищення ступеня використання сонячної радіації без встановлення геліотехнічного обладнання. Сонячні батареї, переважно, слугують як доповнення до головного централізованого джерела енергії. Сонячні колектори для нагрівання води активно використовують для теплопостачання.

  Сонячна енергоустановка може бути плоскою вмонтованою або об’ємною регулюючою з різною кількістю панелей-енергомодулів. Може встановлюватися на даху і орієнтуватися в південний бік або направлятися у бік максимальної інсоляції, займаючи при цьому площу всього скату, всього даху або окрему його частину. Сонячна установка може розташовуватися на конструкції піддашка, на козирку, на огородженні балкона, розташовуватися на стіні споруди, закріплюватися навіть до тканини палатки, закріплюватися на спеціальній опорній конструкції.

  Крім сонячного енергообладнання в мобільному житлі можуть застосовуватися новітні розробки сонячних батарей (фотогальванічне покриття, прозорі та ударностійкі сонячні батареї), які значно підвищують КПД.

  У містобудівництві мобільне житло може стати альтернативним варіантом для розв’язування проблеми формування містобудівельних структур. Оскільки для встановлення пересувних будинків, як правило, не вимагається капітального закріплення на грунт, після передислокації мобільного поселення проходить найбільш швидкий процес відновлення біоресурсів землі. При використанні мобільних будівель (у тому числі, кінематичних, що володіють трансформативністю і адаптивністю), підвищується гнучкість системи розселення і ступінь архітектурно-будівельного реагування на різноманітні зміни (соціально-економічні, демографічні, реконструкційні і т.п.).

  Основними прийомами формування адаптивного житла, що є архітектурнии простором і наділений властивостями пристосування до мінливих потреб мешканця, а також умов навколишнього середовища з метою збереження або досягнення оптимальної відповідності цього простору процесові життєдіяльності мешканця, є:

  - вибір типу конструктивного вирішення залежно від характеристик природного оточення: будинки на опорах; вантові; підвісні; наземні;

  - застосування будівельних матеріалів залежно від місця розташування;

 - адаптація до зміни житлової площі на основі модуля (схеми компоновки: комбінована, лінійна, компактна, концентрична) та до змінюваних функціональних процесів у внутрішньому просторі (меблі-трансформери, трансформуючі перегородки).

  Мобільність – здатність будівель і споруд до адаптаційних процесів шляхом переміщення в просторі або пристосування до мінливих як зовнішніх, так і внутрішніх умов. 

  Розрізняють мобільність: а) внутрішню – вид мобільності, при якій пристосування об'єкта до поточних умов відбувається без зміни загальних об'ємно-конструктивних параметрів шляхом трансформації внутрішнього простору об'єкта, його інтер'єру; б) динамічну – вид мобільності, при якій переміщення або пристосування відбувається зі зміною загальних проектно-конструктивних параметрів об'єкта; в) статичну – вид мобільності, при якій переміщення або пристосування відбувається без зміни основних проектно-конструктивних параметрів об'єкта. Принцип мобільності втілюється шляхом використання різних видів транспортування тимчасового житла у просторі: по воді, пересування по землі, пересування в повітрі.

  У даний час ступіть відповідності сучасного мобільного житла з використанням будівельних матеріалів у поєднанні з інноваційними технологіями пов'язано з високими фінансовими можливостями виробників і споживачів.

  Найбільш доступним і масовим є пересувне житло невисокої будівельної якості і дуже часто низьких ергономічних властивостей, наприклад, використання колишніх морських і автомобільних вантажних контейнерів.

  В Україні житлова мобільна продукція, у значній мірі, представлена іноземними виробниками. У даний час застосування мобільного житла набуло особливої актуальності у зв’язку з проблемою масової міграції населення зі східних районів країни та Криму. 

  Поряд з вимогами енергозбереження також повинна вирішуватися проблема екологічної безпеки сучасного мобільного житла, функціонально-технологічні можливості якого дозволяють розраховувати на активне використання його в різноманітних галузях архітектурно-будівельної діяльності.

  Поняття екологічності передбачає відсутність шкідливого впливу на навколишнє середовище. Екологічно чисте житло повинно не тільки не давати відходів, які потребують утилізації, а й навпаки має ліквідувати відходи свого функціонування. Екологічне житло – одне з найсучасніших і популярних способів зберегти і захистити природу. Основною метою екологічного житла є зменшення дії негативних впливів від будівельних матеріалів на навколишнє середовище, ефективне використання природних енергетичних ресурсів, сприяння поліпшенню навколишнього середовища. Таким чином, можемо сформулювати основні прийоми втілення принципу екологічності: 

  - розташування мобільного житла у тихих, екологічно-чистих зонах міста (ліс, гори, водна поверхня, рекреаційна зона, набережна);

  - використання екологічно чистих матеріалів; 

  - використання сучасних енергоефективних технологій (вітрових генераторів; сонячних батарей; збір, очищення та використання опадів);

  - мінімальний ступінь пошкодження природної основи.

  Указані вище принципи адаптивності, мобільності та екологічності і прийоми їх здійснення допомагають зробити мобільне житло безпечним, комфортним і красивим у будь-яких умовах розташування для будь-якого контингенту мешканців.

  Екологічна безпека мобільного житла залежить від комплексного підходу, що включає дослідження взаємозв’язків позитивного і негативного впливу антропогенних і природних факторів:

  - вибір території для розміщення мобільних поселень (особливе значення набуває на урбанізованих територіях);

  - застосування будівельних матеріалів, що пройшли екологічну експертизу;

  - забезпечення екологічного комфорту мікроклімату приміщення на основі безпеки факторів фізичної взаємодії – електромагнітного випромінювання, вібрації, акустики, інсоляції, радіаційного фону.

  Отже, конструкційно-функціональні можливості мобільного житла дозволяють використовувати його типологічний асортимент із застосуванням енергоефективних технологій, а також пересувне житло може відігравати значну роль в екологічній оптимізації умов проживання населення.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Оленець Світлана Юріївна

Викладач кафедри медичної інформатики, медичної та біологічної фізики

Вищий державний навчальний заклад «Українська медична стоматологічна академія», Україна, м.Полтава

Мамаєва Людмила Євгенівна

Студентка 2-го курсу медичного факультету

Вищий державний навчальний заклад «Українська медична стоматологічна академія», Україна, м.Полтава

  У медичній статистиці сучасні інформаційні технології застосовуються на кожному етапі розробки і проведення спостережень, а саме: при розробці форм, формуванні плану вибірки, збору і введенні даних, їх обробці та аналізі, а також наданні інформації користувачеві. 

  Програми комп’ютерної обробки статистичних даних поділяють на професійні, напів-професійні і спеціалізовані. Професійні пакети володіють значною кількістю методів аналізу даних, напів-професійні – мають універсальні функції, а спеціалізовані пакети орієнтуються лише на вузьку область аналізу. 

  Дана стаття має на меті ознайомити читача з існуючими сучасними програмними додатками, що використовуються для обробки та аналізу результатів медико-біологічних досліджень.

  Найбільш популярним додатком для роботи зі статистичними даними є MS Excel. Це табличний процесор з математичними можливостями та статистичними функціями. Цей додаток впорається із задачею накопичення даних, виконанням проміжних обчислень та побудовою нескладних діаграм. Однак він не має засобів для побудови якісних наукових графіків. Тому краще статистичний аналіз даних виконувати в програмах, що призначені саме для таких цілей. Наприклад, можна скористатися макрос-додатком XLSTAT-Pro для MS Excel який, у який вбудовано більше 50 статистичних функцій.

  STADIA. Це вітчизняний додаток. Він включає в себе усі необхідні функції для роботи та аналізу статистичних даних. Проте функціональні можливості програми практично не змінилися з 1996 року, а тому графіки та діаграми, побудовані з допомогою додатку, виглядають архаїчно. Колірне співвідношення (червоний шрифт на зеленому фоні) втомлює при тривалій роботі.

  SPSS. Використовується найчастіше для статистичної обробки даних. Відрізняється гнучкістю та потужністю. Додаток може бути використаним для різних видів статистичних розрахунків у біомедицині. Є у наявності русифікована версія SPSS 12.0.2 для Windows. Також 2002 року Київським видавництвом «Діасофт» було видано підручник про SPSS під назвою «SPSS 10: Мистецтво обробки інформації. Аналіз статистичних даних і відновлення прихованих закономірностей».

  STATA. Професійний статистичний програмний пакет, що може бути використай у біомедичних цілях. Є одним із найпопулярніших додатків серед освітніх та наукових установ США. Для користувачів  системи видається спеціальний журнал. Недоліком додатку є те, що немає можливості використання демо-версії.

  STATISTICA. Виробником програми є фірма StatSoft Inc. (США), котра працює на ринку статистичних додатків починаючи з 1985 року. STATISTICA вміщує у собі значну кількість методів статистичного аналізу (більш ніж 250 функцій), що об’єднані  спеціалізованими статистичними модулями. Даний додаток не є складним в освоєнні, а тому може бути рекомендований для різних біомедичних досліджень. На сьогоднішній день випущена сьома версія. Також пропонується повністю русифікована 6-а версія програми. Сам пакет STATISTICA описаний в декількох книгах, одна з яких, для медичних працівників: О.Ю. Реброва «Статистичний аналіз медичних даних. Застосування пакета прикладних програм STATISTICA.»

  JMR. Додаток лідирує на ринку обробки та аналізу статистичних даних. Реалізує цей додаток SAS Institute. Однак особливих переваг для медико-біологічної статистики цей програмний продукт не має.

  NCSS. Програма вийшла на ринок 1981 року та розрахована на непрофесіоналів в області статистичної обробки. Інтерфейс системи дещо незвичний у використанні, однак усі дії супроводжуються підказками. Доступна також демо-версія NCSS 11. 

  SYSTAT. Зазначений додаток призначений для персональних комп'ютерів. Компанія Systat Software має у доробку досить популярні пакети SigmaStat і SigmaPlot, які є відповідно, програмою побудови діаграм (SP) та програмою статистичної обробки (SS). Можна використовувати у комплексі, що дозволяє не лише статистичну обробку а і візуалізацію даних. 

  STATGRAPHICS PLUS. Ця статистична програма є досить потужною, адже містить у собі більше 250 статистичних функцій. Остання доступна версія - 5.1. Є можливість ознайомлення з допомогою демо-версії. Додаток є досить популярним у вітчизняних дослідників.

  MINITAB 14. Є у наявності демо-версія програми, яка працює 30 днів. Даний програмний пакет досить зручний у роботі, має гарний інтерфейс, та реалізує можливості візуалізації результатів роботи.

  PRISM. Додаток створений спеціально для біомедичних цілей. Має зрозумілий інтерфейс, що дозволяє швидко проаналізувати дані та побудувати якісні графіки. Додаток включає основні статистичні функції. Однак програма не може повністю замінити серйозні статистичні пакети. 

  В даний час у мережі Інтернет доступно багато ресурсів, присвячених статистичній обробці даних. Один із них – це статистичний портал, створений за сприяння В. П. Боровикова, автора книг з програмного пакету STATISTICA. На якій програмі зупинити свій вибір? Безумовно, дороговизна програм не дозволяє їх змінювати. Тому має сенс спробувати демо-версію тієї чи іншої програми, розібратися з її можливостями, а потім робити остаточний вибір. 

  Що стосується можливих рекомендацій, то вони наступні:

  1) якщо потрібен потужний, загальновизнаний пакет з простим і зрозумілим навіть початківцям інтерфейсом, краще скористатися SPSS;

  2) для початківців і професіоналів, яким потрібна підказка і допоміжна література російською мовою, можна рекомендувати STATISTICA. Це потужна програма з професійними можливостями;

  3) для невибагливих користувачів, які обмежуються у своїх дослідженнях стандартними статистичними методами, можна рекомендувати англомовну програму Prism. 

  Одним з обов'язкових етапів роботи із науковим дослідженням є статистичний аналіз даних. Але тривалий час його могли використовувати тільки фахівці, так як це вимагало серйозної попередньої підготовки. На сьогодні ми маємо безліч доступних і зручних у використанні програмних додатків, що мають змогу у цьому допомогти. Тому не обов’язково мати математичну підготовку. Досить оперувати статистичними поняттями і вміти доцільно вибирати метод аналізу. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Герасевич В. А. Современное программное обеспечение для статистической обработки биомедицинских исследований / В. А. Герасевич, А. Р. Аветисов // Медицинский журнал. – Минск : Белорусский государственный медицинский университет. – 2005. – № 1.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Підгорний Андрій Вадимович, 

доцент, кандидат хімічних наук, 

Національний технічний університет України 

"Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського", Україна, м.Київ

Назарова Тамара Максимівна

Національний технічний університет України

 "Київський політехнічний інститут ім.Ігоря Сікорського", Україна, м.Київ

  Анотація: В роботі розглядаются питання значимості природничо-наукової освіти, яка є фунціонально цілісної тоді, коли всі її складові діють узгоджено в рамках майбутньої спеціальності. Відмічається, що якість освіти базується на її фундаментальності, а головним завданням реформування технічної освіти є створення умов для підготовки спеціалістів, що володіють критичним творчим мисленням та спроможні до професійного росту. Показується, що подальше цивілізаційне та технічне зростання суспільства не можливе без засвоєння фундаментальних, а саме, хімічних знань, як важливої складової природничих наук.

 Ключові слова: технічна освіта, фундаментальні дисципліни, якість освіти, компетентнісний підхід та компетенції, кваліфікаційні вимоги, міждисциплінарні зв'язки та хімічна компонента

  Основним завданням освітньої політики в галузі технічної освіти є виховання таких спеціалістів, які мають бути здатними успішно вирішувати завдання, що забезпечують сталий розвиток пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку, промислового виробництва та економіки країни. Водночас, з погляду на уніфікацію якості освіти у контексті Болонських угод, ще більш актуальним є зближення міжнародних та національних систем освіти в галузях технічних спеціальностей.

  У новій моделі підготовки, все більшої актуальності набуває необхідність застосування компетентністного підходу у вищій технічній освіті. Відповідно до цієї концепції, кваліфікаційні вимоги та запити до випускників вищих технічних навчальних закладів мають забезпечувати результати навчання за сучасними освітніми програмами навчальних закладів. Результати освіти – це конкретні досягнення студентів та випускників, що виражаються знаннями, уміннями, навиками, здібностями, компетенціями, та, які описують, що повинен бути здатний здійснювати випускник після завершення всієї чи частини навчальної програми. При цьому освітня програма бакалаврів за напрямом підготовки має забезпечувати повноцінні базові фундаментальні знання, орієнтовані на продовження навчання за програмами магістрів та PhD, що входять до визначеного напряму підготовки.

  У сучасній концепції міждисциплінарної природничої освіти її цільність співвідноситься із досягненнями визначеної сукупності загальнокультурних компетенцій. У компетентністному форматі освіти природничо-наукові знання не являють собою щось самоцінне, а набувають свого значення при прийнятті визначеної функції у структурі майбутньої діяльності осіб, що здобувають освіту. Знання набувають функціональної структури так само, як і функціональна структура майбутньої діяльності. Таким чином, виходячи із компетентністного розуміння природничо-наукової освіти, слід говорити про її функціональну цілісність, в якій головним принципом відбору навчальних знань буде така їх організація, коли всі їх складові частини діють узгоджено у рамках майбутньої діяльності та до мінімуму зведено кількість нефункціональних знань. 

  Cистемне міждисциплінарне навчання з природничих дисциплін - хімії, фізики, екології є запорукою формування у студентів фундаментального світогляду щодо природи об'єктів навколишнього світу та забезпечує здатність формувати завдання пізнавальної діяльності, знаходити способи їх розв’язку, бути спроможними використовувати набуті теоретичні знання підчас вирішення прикладних питань майбутньої професійної діяльності, вміти  діагностувати коректність практичної реалізації поставленої задачі, удосконалювати навички реалізації теоретичних знань. 

  Зближення і гармонізація норм та принципів освіти, які реалізуються у рамках європейської системи освіти із стандартами вітчизняної освіти, забезпечує умови підвищення якості природничо-наукової освіти у всіх її різноманітних аспектах: світоглядному – накопиченні знань для формування особистісного погляду на світ; освітньому – одержанню впорядкованих знань щодо явищ та законів природи; предметному – засвоєння методологічної цільності дисциплін; профільному – одержання знань, необхідних для засвоєння навчального матеріалу інших дисциплін; професійного - засвоєння предметної області майбутньої діяльності випускника.

  Характерною рисою сучасних наукових розробок є усунення умовних розмежувань між галузями досліджень. Навпаки, при вирішенні завдань у сфері матеріального виробництва є необхідним під час опису процесів та оцінки властивостей конструкційних матеріалів застосовувати фізичні погляди на природу явищ в поєднанні їх з фундаментальними основами хімічних знань, а також бути здатним забезпечити дотримання екологічних вимог при їх втіленні. Також зрозуміло, що опис фізико-хімічних аспектів, що здійснюються під час функціонування технічних пристроїв або в роботі замкнених циклів виробництва, потребує щоб інженер мав достатньо сформований математичний апарат, необхідний для аналізу cутності та етапів дослідження процесів, розробки практичних рекомендацій з вирішення проблем їх оптимізації.

  Саме на основі поєднання досягнень хімії та фізики було сформовано та розвинено напрями важливих науково-технологічних досліджень таких, як фізична хімія поверхневих явищ, металофізика, фізична хімія твердого тіла, хімічний каталіз, фізика та хімія плазми, напівпровідникове матеріалознавство, нанотехнології.

Вдосконалення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців є неефективним без підсилення хімічної компоненти в навчальних програмах технічних напрямів підготовки. Створення збалансованої стратегії стабільного майбутнього розвитку людської цивілізації стає неможливим без застосування досягнень хімічної галузі природознавства в забезпеченні успішного та ефективного вирішення проблем у новітньо-технологічних напрямах, таких як:

  - суттєві якісні зрушення в галузі мікроелектроніки на основі застосування нових напівпровідникових матеріалів, які можуть бути отримані при використанні досягнень нанотехнологій;

  - втілення в галузь машинобудування сучасних методик, що дозволяють одержувати металічні та металокерамічні матеріали, модифіковані домішками карбідів, нітридів, які характеризуються унікальними експлуатаційними властивостями, такими як стійкість до корозії та зношуваності в різних температурних режимах;

  - значимі досягнення в сфері енергетики стають можливими лише із глибинного розуміння хімічних особливостей процесів горіння палива, принципів керування кінетичними особливостями процесів при застосуванні багатофункціональних речовин, які стабілізують процеси горіння, запобігають утворенню накипу у котлах, зменшують зношуваність деталей. 

  - достатній обсяг компетентностей в галузі медичного приладобудування, біомедичної інженерії потребує детального вивчення основ хімічних перетворень за участю неорганічних речовин, особливостей поведінки штучних біоматеріалів медичного призначення, розуміння базових положень електрохімічних процесів при моделюванні виникнення та фіксуванні біосигналів у природних та штучних біомедичних об’єктах.

  Слід відзначити, що останнім часом під час формування навчальних планів підготовки спеціалістів за інженерними спеціальностями суттєво зменшується кількість кредитів і, відповідно, аудиторних годин, які відводяться на вивчення природничих дисциплін. За останні 2-3 роки було стабілізовано планування обсягу дисциплін в кредитах. Проте, при впровадженому підході на більшості факультетів НТУУ "КПІ ім.Ігоря Сікорського" обсяг навчальної дисципліни "Фізика" в 2,5-3 рази перевищує аналогічний обсяг для дисципліни "Хімія". Тепер на вивчення хімії майбутнім інженерам відводиться лише один семестр на першому курсі. Все менше навчальних годин заплановано на лабораторний практикум, на деяких факультетах змінено семестровий контрольний захід з дисципліни "Хімія" - "екзамен" на "диференційований залік", а то й просто "залік" (Рис.1). За наявності такої несприятливої ситуації навіть наполегливі студенти, як правило, не встигають впорядкувати свої знання протягом одного семестру, вони залишаються уривчастими й несистематизованими. 

  Переважна більшість студентів-першокурсників недостатньо сумлінно ставиться до виконання запланованого обсягу завдань самостійної роботи (відповідно до сучасних робочих навчальних програм кредитних модулів до 50% обсягу кредитів навчальних дисциплін передбачено для позааудиторної самостійної роботи при вивченні кредитного модуля). Цілком зрозуміло, що протягом перших семестрів навчання студенти ще не пристосовані до плідної роботи, яка забезпечує досягнення високого рівня якості знань. Також, у більшості студентів типовими недоліками є недостатньо сформовані навички використання навчально-методичної літератури, електронних джерел інформації, невміння планувати вільний час, вкорінена з часів навчання у загальноосвітній школі звичка до списування, невміння давати мотивовані відповіді на запитання, вирішення яких потребує логічного мислення, відсутність навичок засвоєння теоретичного матеріалу та невміння знаходити розв’язок практичних індивідуальних завдань із застосуванням комплексу знань природничих дисциплін, неналежна зацікавленість у навчанні, в тому числі, внаслідок невпевненості в майбутньому працевлаштуванні в сфері виробництва відповідно до отриманої професійної кваліфікації.

  Відповідно до засад стратегії розвитку технічної університетської освіти з урахуванням європейських стандартів та закономірностей щодо внутрішньої системи забезпечення якості підготовки випускників, слід здійснювати ряд послідовних кроків щодо задекларованих принципів. 

  Перш за все, успішна робота з підготовки компетентних інженерних кадрів може здійснюватись за умови формування в університетах таких програм підготовки, які об’єднують три основні складові, що визначають успішну діяльність майбутніх фахівців на ринку праці, а саме: забезпечення якісної підготовки з фундаментальних та прикладних спеціальних дисциплін, наповненої досягненнями сучасних наукових досліджень; формування методології проведення науково-дослідних і конструкторських розробок; оволодіння необхідним обсягом компетенцій у сфері підприємницької діяльності з виведення власних розробок на ринок послуг і науково-технологічних виробництв. 

  У навчальному процесі потребують втілення такі методи та прийоми викладання, які у відповідності до пріоритетів визначених документами Болонської угоди, можуть забезпечувати якісну складову фундаментальних знань, що започатковують професійну компетенцію, але, водночас, повинні створювати сприятливі умови для розвитку і самоствердження особистості здатної до успішної самореалізації в динамічних умовах сучасного ринку праці.

  Враховуючи актуальність хімічних знань в сучасних реаліях для створення та реалізації інноваційних розробок та технологій, актуальністю підготовки фахівців з питань екологічного та енергетичного менеджменту, сталого розвитку є очевидним нагальність поновлення викладання дисципліни "Хімія" в рамках університетського циклу підготовки інженерів нехімічних спеціальностей. Доцільним є створення такої навчальної програми з "Хімії", яка б виділяла окрім мінімального обсягу в 3-4 кредити, необхідного для опрацювання базових законів, ще хоча б один кредитний модуль для опрацювання прикладної хімії, необхідної для майбутніх спеціалістів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Якименко Ю.І. Створення конкурентноспроможної освіти - вимога часу // Київський політехнік. - №12 (3151). - 2016.

2. Підгорний А.В., Назарова Т.М. Аналіз проблем складової фундаментальної підготовки у контексті підвищення стандартів інженерної освіти // Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору,- Додаток 1 до №36, Т. II (62). - 2015. - Київ; Україна, С. 193-201

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Коломієць Тетяна Миколаївна

к.т.н., доцент, Київський національний торговельно-економічний університет 

Україна, м. Київ

Шкода Влада Миколаївна

Студент,Київський національний торговельно-економічний університет

Україна, м. Київ

  Анотація: стаття присвячена дослідженню рівня якості синтетичних миючих засобів закордонного виробництва. В роботі надано характеристику фізико-хімічних властивостей безфосфатних синтетичних мийних засобів закордонного виробництва, проаналізовано маркування та розраховано значення інтегрального рівня якості на прикладі п'яти дослідних зразків.

  Ключові слова: синтетичні мийні засоби, рівень якості, миюча здатність, безфосфатні

  Зміст наукової роботи: Забезпечення українського ринку якісними синтетичними мийними засобами (СМЗ) відбувається під сукупним впливом потреб покупців, вимог ринку, розвитку технології та вимог екологічної безпеки. В рамках інтеграції України до ЄС на вітчизняному ринку СМЗ все частіше стають наявними товарні позиції закордонного виробництва. У зв'язку з цим, актуальним і своєчасним є вирішення питань щодо вдосконалення асортименту СМЗ за рахунок підвищення якості та безпечності мийних композицій. Актуальність роботи обумовлена тим, що в реаліях сьогодення активно синтезуються і впроваджуються у виробництво нові речовини, групи і класи з'єднань, які знаходять широке застосування в багатьох галузях народного господарства, як проміжні, так і кінцеві продукти використання, і вимагають гігієнічної регламентації, отже, якість СМЗ є важливим критерієм для подальшого розвитку даного сегменту ринку, для задоволення потреб споживачів та безпеки навколишнього середовища [1].

  Питання оцінки якості СМЗ висвітлено в роботах багатьох науковців, таких як Грищенко С.Г., Коломієнь Т.М., Ковальов В.М., Бауер Х., Шиммель Г., Мигаль В.І., Филиппенков В.М. та ін. Якісні характеристики СМЗ визначає номенклатура їх споживних властивостей і показників якості, які обумовлюють задоволення потреб споживачів.

  Для проведення оцінки якості СМЗ було відібрано 5 дослідних зразків, пральних порошків наступних виробників: зразок №1 – Sonet Expert (Чехія), зразок №2 – Luxus (Німеччина), зразок №3 – Sano Maxima (Ізраїль), зразок №4 – LG Tech Super (Південна Корея) та зразок №5 – Daiichi Funs (Японія). 

  Для проведення порівняльної оцінки якості досліджуваних порошків визначені інтегральні показники якості, що зробило можливим провести об’єктивну оцінку досліджуваних об’єктів. 

  Оцінка якості відібраних зразків пральних порошків проводилася відповідно до вимог ДСТУ 2972:2010 «Засоби миючі синтетичні порошкоподібні. Загальні технічні вимоги та методи випробувань», яким передбачено аналіз маркування товарів, вимоги до упакування та органолептичних і фізико-хімічних показників якості пральних засобів. Відповідно встановленої методики розрахований показник оцінки рівня якості обраних дослідних зразків [2].

  Порошки досліджуваних зразків являли собою однорідні суміші, розсипчасті, з сухими на дотик, без зайвої вологи крупинками білого кольору із кольоровими включеннями – ензимами. Були відмінності за відтінками кольору, включеннями (ензимами) та однорідністю крупинок (гранул). Найдрібнішим був порошок зразка №3, а найкрупнішим – зразка №1. Усі зразки відповідають вимогам ДСТУ 2972:2010.

  Зразки, відібрані для дослідження, були упаковані в картонні та поліетиленові пачки однакового об’єму. Упаковка усіх зразків була ціла, неушкоджена, чиста, художньо оформлена, ребра картонних пачок були тверді, незігнуті. На місці відкриття у всіх зразків наявна перфорація.

  Вважаємо за доцільне навести у табл. 1 результати дослідження показників якості засобів для прання.

Таблиця 1

Характеристика фізико-хімічних показників пральних засобів

  Результати дослідження показали, що досліджувані зразки мають високий рівень якості, відповідають за значеннями показників нормативним вимогам та характеризуються високими споживчими властивостями. Найвище значення показника якості має дослідний зразок №4 - LG Tech Super (Південна Корея).

  Маса кожної упаковки прального засобу повинна відповідати значенню зазначеному на упаковці: зразок №1– 1,25 кг., зразок №2 – 1 кг., інші зразки – 900г. Відхилення у масі досліджуваних зразків знаходяться у допустимих межах (±15г).

  Маркування на упаковках досліджуваних зразків нанесено чіткими, розбірливими, легко помітними і незмивними буквами, містить усі обов’язкові дані. На товарних одиницях пральних порошків нанесено маркування мовою країни походження, проте, лист з перекладом на українську мову наявний на кожному з досліджуваних зразків.

  Таким чином, шляхом практичних досліджень було встановлено, що досліджувані зразки закордонного виробництва є високоякісною продукцією, а також те, що безфосфатні пральні засоби при високих показниках безпеки мають високі показники функціональних властивостей. 

Ліература: 

1. Деева О. Рынок синтетических моющих средств / О. Деева // Химия Укра- ины. – 2010. – No 2 (248). – С. 23.

2. ДСТУ 2665–94. Засоби мийні синтетичні. Метод визначення мийної здатності. [Чинний від 1995-01-01]. — К. : Держстандарт України, 1994. — 15 с.

3. ДСТУ 2972:2010. Засоби мийні синтетичні порошкоподібні. Загальні технічні    вимоги та методи випробовування. [Чинний від 2011-01-01]. - К. : Держстандарт            України, 2010. - 12 с.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Багрій Марія Антонівна,

кандидат філологічних наук, асистент 

кафедри фахових методик та технологій початкової освіти 

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 

м. Івано-Франківськ,

Україна

  Анотація: Ігор Костецький художньо моделював проблему дисгармонії особистості, яку можна подолати лише у внутрішньому вимірі, шляхом безпосереднього переживання конфлікту зі світом ( «Божественна брехня», «Дійство про велику людину», «Мій третій Рим»). Сутичка особистості з буттям в його творах часто межує з хворобливим самокопанням, з дилемою комунікативної неспроможності висловлювання, з зануренням в хтонічні пласти людської психіки. Відлуння цієї проблематики можна бачити і в оповідних особливостях його прози - структура оповідань будується на рефлексіях ліричного героя, на асоціативному сприйнятті, що сигналізує про розрив з попередньою традицією, що властиво для екзистенціаліста-Костецького.

  Ключові слова: екзистенціалізм, Костецький, дисгармонія, абсурд, драма.

  Вступ. Складність творчої самореалізації представників української діаспори в 40–60 роках ХХ століття зумовлювалася кількома чинниками: по-перше, емігрантський літературний дискурс був фактично ізольований від загального русла як європейської, так і української словесності, по-друге – у той час сильно поглибилася загальна світоглядна криза, яку переживала людина ХХ століття. Адже відомо, що в роки Другої світової війни особливої популярності в Європі набув екзистенціалізм. Його поширенню, за словами Л. Левчук, «сприяла насамперед характерна для філософії ХХ століття певна методологічна, світоглядна всеосяжність, яка легко трансформувалася в невизначеність філософії існування [5, с. 125]». Безумовно, ідеї французьких представників цього філософсько-естетичного напрямку (Ж.-П. Сартра, А. Камю, С. де Бовуар) були сприйняті в середовищі тогочасної української еміграції, яка, оселившись у ДіПі таборах, опинилася в ситуації часового і просторового провисання, невизначеності статусу особи та й існування як такого загалом. Певний вплив на діячів нашої тодішньої діаспорної літератури мусили мати також поширені дещо раніше, у 30-их рр., праці німецьких філософів М. Гайдеґґера і К. Ясперса. Тому цілком логічним і закономірним видається той факт, що Ігоря Костецького-емігранта більшою чи меншою мірою цікавили популярні в його час концепти філософії існування. Письменник поділяв думку про актуальність екзистенціального типу мислення для тогочасного суспільства, не сприймаючи лише сартрівського руйнівного інстинкту, а чітко перелічив усі основні концепти екзистенціалізму й натякнув на розуміння їхньої семантики, що вкотре засвідчує його інтерес до цієї філософії, і передбачає дослідження тих мистецьких тенденцій, які виокремлюються у його творчості, що і зумовлює актуальність представленої статті.

  Аналіз останніх досліджень. Оскільки основою екзистенціалізму є уявлення про безпосередню, нерозчленовану цілісність об’єкта і суб’єкта, яка є вищою, однак дуже складною щодо осягнення метою буття, то багато представників цієї філософії писали про трагедію порушеної гармонії особистості. Проблема своєрідності стилю Ігоря Костецького частково розглядалася у працях А. Білої, Ю. Бондаренка, А. Богонюк, Ю. Горідька, Л. Залеської-Онишкевич, Ю. Коваліва, О. Когут, С. Павличко, І. Юрової.

  Метою статті є дослідження впливу філософії екзистенціалізму на художню творчість Ігоря Костецького, адже в його концепції йшлося про можливість опановування непізнаваного в своїй суті людського буття через безпосереднє «переживання», втілене у художньо-образних засобах мистецтва.

  Виклад основного матеріалу. В драмі «Спокуси несвятого Антона» персонажі постійно змінюють партнерів, шукаючи в такий спосіб власну сутність і спосіб життя, який би міг максимально задовольнити їхні потреби, проте жоден із них не пізнає щастя у нових стосунках, через що змушений повертатися до старого життя. Безупинно хитається душа Тереси з драми «Близнята ще зустрінуться»: дівчина радо погоджується з абсолютно протилежними твердженнями обох Святославів, шукаючи їхнього прийняття, але не все-таки не знаходить, бо не розуміє, хто з них її коханий, через що вона виглядає типом сучасної спустошеної особистості, яка не має власних переконань і гармонії в душі.

  Як і більшість філософів-екзистенціалістів, Ігор Костецький намагається довести, що трагедію дисгармонії особистості можливо подолати лише через безпосереднє переживання конфлікту зі світом. Саме тому він приділяє неабияку увагу моделюванню відчуттів героя, які в свою чергу виступають каталізатором дії. Людина, на думку екзистенціалістів, мусить пережити сутичку з буттям, яка відтак і приведе її до самоаналізу та вибору конкретних вартостей життя. Такий, умовно кажучи, «неможливий» вибір особистості є типовою екзистенційною проблемою. У творах Ігоря Костецького ми часто натрапляємо на схожі ситуації, особливо – в ракурсі комунікативної спроможності висловлювання як такого. Скажімо, у «Божественній лжі» нагла смерть жінки описана таким чином: «Люди з’юрмлюються дивитись на смерть. І падає на натовп, на бандирильєрос, на все крилатий мотиль, мальована заслона, бо ж зрештою червоний цирк вигадав маляр, і капельмейстер кладе батуту на пюпітр. І сі-бемоль летить на нас і розбігається [3, с. 46]». Модус невимовного у творах письменника – це те, що не проявляється на поверхні, на рівні вираження, а сягає глибин, часто неусвідомлюваних i не відчутних на «дотик», саме тоді текст вимагає особливо активної спiвдiї читача. Названий модус нерозривний із екзистенціалістським феноменом мовчання як найвищої міри мовної досконалості, бо саме воно засвідчує нездатність мовної конструкції висловити все, що не сказане досі. 

  Відгомін екзистенціалістської проблематики особистісної дисгармонії людини можна вбачати і в певних оповідних особливостях прози Ігоря Костецького. Структура більшої частини оповідань автора будується на внутрішніх рефлексіях ліричного героя, на його асоціативному сприйнятті навколишнього світу, що було повним розривом із попередньою традицією об’єктивованої оповіді. Саме тому твори видаються моделлю художньо-естетичного осмислення фрагментарного, розірваного світу, покликаною утверджувати думку про потребу подолання втраченої гармонійності буття шляхом повернення до першооснов – до правічних образів колективного буття, загальнокультурних, етнічних чи родових уявлень. 

  Наприклад, герої новели «Божественна лжа» Ігоря Костецького підкоряються імпульсам підсвідомості, проявленим у віщому сні, де «неначе струмки з різних джерел у море, пливуть численні приспані нерви й нервовості в одверту прірву загальної нірвани», тому на світанку вони «повстануть від сну і полишать отця і матір свою і підуть уперед, не маючи сили противитися голосові, що в ночі прозріння простромив їх, як трихвостий з вогню меч [3, с. 58]». Зрозуміло, що вчинки таких людей не підлягають законам загальноприйнятої логіки й моралі, можуть сприйматися оточенням як незрозумілі, непри¬родні, чудернацькі й суперечливі. Такою, зосібна, виглядає «божественна лжа» героя: це безсердечний акт егоїста, який не зважає на сплячу дружину й будь-які моральні цінності, підкоряється побаченому сну та неправді про невиліковну хворобу, через що й утікає з дому – не лише від жінки, а й від самого себе. Пізніше Ігор Костецький, як відомо, пояснив суть фабули цієї новели так: це «модифікація епізоду з життя Сковороди», «як він шлюбної ночі полишив свою молоду неторкнутою і подався у світи [4, с. 111]».

  Найбільшою мірою вплив філософії екзистенціалізму на художню творчість Ігоря Костецького можна простежити в його драматургії. Автора слід уважати одним із перших творців української абсурдистської драми, або вірніше – т.зв. драми парадоксу. Дебютна п’єса митця – «Спокуси несвятого Антона» – насправді була експериментальним твором у дусі абсурду, де світ розщепився на химерні уламки, а люди стали дійовими особами якогось незрозумілого і хаотичного спектаклю, поставленого групою лицедіїв. Наступну драму – «Близнята ще зустрінуться» – навіть у передмові було проголошено «маскованим балом під новий рік під час окупації [2, с. 189]».

  Ігор Костецький порушив у драмі «Близнята ще зустрінуться» важливу екзистенційну проблему своєї доби: кризового характеру світу загалом і людського індивіда зокрема, невдалих спроб вдосконалювати буття за допомогою різних форм боротьби і філософій. Розпад єдиної картини світу, розчарування в прогресі і гуманізмі, релятивізм і втрата логічних зв’язків між предметами, акцент на підсвідомості – ці ознаки авторського драматургічного наративу говорять про глибинну екзистенційну тугу митця за образом вільної від усіляких комплексів людини. 

  Герої драм Ігоря Костецького часто не можуть подолати власну душевну драму, перебувають у трагічній дисгармонії з навколишнім світом насильства і зла, протистоять йому ціною самоти і відчуження, граються масками, словами, ідеями, можуть навіть імітувати безглуздя цього світу, але ніколи не втрачають свого гуманістичного стрижня. Як слушно зазначає А. Богонюк, різні стилістичні прийоми в драмах автора («моделі комедійного перехресного базікання», персоніфікація абстрактних явищ, де актор у «Спокусах несвятого Антона» грає «алегорію словесної нетривкості понять», цілковита свобода щоразового переформовування тексту і фабули) [1, с. 56] були покликані намалювати якомога чіткішу картину сучасного дисгармонійного Всесвіту:

  «Дев’ята година. Ліжко. 

  Чоловік та жінка, одне тіло, одна душа.

  Антон. Дев’ята година. Як ти опинилась.

  Антонина. Знаєш, я думаю.

  Антон. Цікаво. Дуже.

  Як ти опинилась.

  Що ногами.

  Поетова дружина. Як ногами?

  Персонаж заімлений. Чому ногами?

  Поетова дружина. Коли ногами?

  Де ногами?

  Між ногами?

  За ногами?

  Під ногами? 

  Гами-гами-гами [3, с. 6]». 

  На нашу думку, наведений прийом маркує ще й прагнення митця осмислити місце «маленької» людини в світі як єдності природного й соціального начал, задуматися над сенсом подій, учинків, моралі. Це радше особистісно пережита й глибоко усвідомлена філософія, пов’язана з рішенням виконати свою місію у світі. Тобто саме життя  сублімується у долю, ототожнюючись зі словом (автентичність буття). Проблема долі, в цьому разі онтологічна, розгортається в широкому екзистенційному полі і цілої нації, й окремої особистості [6,с. 154]. Не дарма  ж художня структура «Спокус несвятого Антона» наскрізь будується на внутрішніх рефлексіях героя, на асоціативному сприйнятті ним навколишнього світу.

  Викладений матеріал дозволяє зробити наступні висновки. Усі проаналізовані риси екзистенціалізму в прозі та драмі Ігоря Костецького свідчать про глибинну буттєву тугу митця за образом вільної від усіляких комплексів людини. Авторський екзистенціалізм не є цілковито абсурдистським, – його радше слід сприймати як компенсаторну форму творення ілюзії пошуку сенсу буття та відновлення гармонійності Всесвіту. Вдаючись до поетики екзистенціалізму, письменник уже вкотре засвідчував своє намагання відшукати ключі до модерної «тональної системи», де б цілковито утвердилося суб’єктивне світовідчуття як внутрішня форма бачення нового світу.

Список використаної літератури

1. Богонюк А. Містерія творення штучного світу / А. Богонюк // Світо-вид. – 1992. – Ч. 1. – С. 56–58.

2. Костецький І. Близнята ще зустрінуться / Ігор Костецький // Антологія драматургії української діаспори. – К., 1997. – C. 189–251.

3. Костецький І. Божественна лжа : Подія однієї ночі // Костецький І. Тобі належить цілий світ : Вибрані твори : [Видання підготував Марко Роберт Стех] / Ігор Костецький. – К. : Критика, 2005. – С. 46–61.

4. Костецький І. [Відвідини «На горі»]: [Бесіда Юрія Соловія з Ігорем Костецьким та його дружиною Елізабет Котмаєр] // Костецький І. Тобі належить цілий світ : Вибрані твори : [Видання підготував Марко Роберт Стех] / Ігор Костецький. – К. : Критика, 2005. – С. 95–113.

5. Левчук Л. Західноєвропейська естетика XX століття : Навч. посіб. / Лариса Левчук. – К. : Либідь, 1997. – 224 с. 

6. Райбедюк Г. Дисидентський дискурс в українському літературному процесі 60-80-х років ХХ століття / Г. Райбедюк // – Ізмаїл . – 2010. – С. 151-161.

7. Юрова І. Творча особистість І. Костецького у літературному дискурсі ІІ половини ХХ століття : монографія / Інна Юрова. – Донецьк : Норд-Прес, 2006. – 270 с.

Деталі

Категорія: Шоста міжнародна практично-пiзнавальна iнтернет-конференцiя

Шкода Влада Миколаївна

студент,

Київський національний торговельно-економічний університет 

Україна, м. Київ

  Анотація: Стаття присвячена осмисленню необхідності впровадження екологічних програм щодо мінімізації шкідливого впливу при будівництві та проектуванні енергоефективних торговельних об'єктів. Встановлені основні категорії впливу та обґрунтована раціональність запровадження енергоефективних заходів при будівництві та експлуатації торговельних об'єктів. На основі проведеного дослідження автором пропонується аналітичний опис енергоефективного торговельного центра України. 

  Ключові слова: енергоефективність, торговельний об'єкт, вплив на довкілля, енергетичний ресурс, екологічні проблеми.

  Зміст наукової роботи: Питання підвищення енергоефективності у торговельних об'єктах (ТО) при мінімальному впливі на довкілля сьогодні постає перед багатьма містами. Мінімізація екологічних ризиків при проектуванні таких ТО дослідженні в працях Омельченко Д., Рижкової Г., Вахович І. та ін. Сучасні реалії енергоефективності, що мають безпосередній вплив на довкілля, зумовлюють актуальність обраного напряму. Метою дослідження є аналіз екологічного впливу енергоефективних ТО на довкілля. 

  Енергоефективність означає раціональне використання енергетичних ресурсів, досягнення економічно доцільної ефективності використання існуючих паливно-енергетичних ресурсів при дійсному рівні розвитку техніки та технології та дотриманні вимог до навколишнього середовища [1].

  Енергоефективний ТО характеризується раціональним використанням енергетичних ресурсів та покращеними зведеними показниками тепловитрат порівняно з нормативними. Проектування спрямовано на побудову об’єкта, що ефективно використовує тепло, є колектором та акумулятором теплової енергії. Енергоефективні ТО мають значний вплив на довкiлля. Характерними рисами впливу є всезростаюча iнтенсивнiсть, багатоплановiсть впливу, рiзноманiтнiсть та масштабнiсть [1].  

  Економне споживання енергіії торговельними об'єктами – одне із основних завдань щодо підвищення енергоефективності країни, що може бути, здебільшого, досягнуто за рахунок технологічних важелів. Для реалізації таких процесів на державному рівні необхідно розробити низку галузевих програм та проектів, які будуть спрямовані на підвищення енергоефективності та включатимуть в себе комплекс заходів із досягнення намічених цілей з ідентифікацією вартості таких заходів, їх строків та відповідальних осіб за відтворення планів. Метою проектування енергоефективних ТО є можливість отримання в результаті споруди, в якій досягнуто мінімального впливу зовнішнього середовища на об'єкт, а також споруди, що характеризується компактністю забудови, захищеної від несприятливих природних явищ зі сприятливою орієнтацією. Результатом проектування такого ТО є його створення, що характеризується максимальним накопиченням тепла всередині, компактністю форми, оптимальною орієнтацією за сторонами світу, диференціацією скління, пасивним та активним використанням сонячної енергії, можливістю сезонної трансформації енергонакопичувальних елементів споруди, температурним зонуванням [1].

  При дослідженні літературних джерел було встановлено, що основними категоріями впливу енергоефективних ТО на довкiлля є: забруднення повiтря шкiдливими речовинами i сполуками, їх вплив на людське здоров’я, флору, фауну тощо; викиди парникових газiв, включаючи вуглекислий газ, метан, закис азоту, що сприяють глобальним змiнам клiмату; змiна природного режиму водовикористання та негативний вплив на якiсть води через теплове i хiмiчне забруднення; змiна природного режиму землевикористання [2].

  Найбiльш характерними екологiчними проблемами при проектуваннi та будiвництвi ТО, є: вiдчуження та вилучення земель, вирубка лiсових насаджень, обмеження господарської дiяльностi, шкiдливий вплив на бiосферу, погiршення естетичного сприйняття ландшафту в мiсцях проходження енергетичних трас.

  Прикладом екологічного енергоефективного ТО в Україні може слугувати супермаркет «Billa», розташований у місті Київ, проектований та збудований за технологіями Green Building, що забезпечують безпечність об’єкта для оточуючого середовища. Для будівництва використані тільки природні матеріали та енергоефективні технології, які дозволяють скоротити загальне енергоспоживання на 32%. У ТО використані: ефективні системи охолодження, освітлення світлодіодними лампами, використання тепла сонячних променів.

  На сьогодні основним фактором зниження шкідливого екологічного впливу енергоефективних торговельних об'єктів на навколишнє середовище є посилення політики ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів та створення ефективно діючої системи державного управління у цій сфері. Світовий досвід доводить, що політика впровадження енергоефективних об'єктів є базовим фактором та рушієм економічного розвитку країни та підвищення конкурентоспроможності економіки [2].

  Отже, з метою захисту довкілля та населення вiд негативного впливу енергоефетивних ТО встановлюються санiтарно-захиснi зони, впроваджуються програми щодо поліпшення загального екологічного стану. У сучасному світі є розвинутими не ті країни, які мають енергію, а ті, які можуть екологічно її використовувати. 

Література:

  1. Омельченко Д.П. Анализ современных проблем экологического энергосбережения при проектировании и строительстве объектов / Д.П. Омельченко // Экология и наука. – 2015. - №24. – С. 44-49. 

  2. Рижкова Г.А. Вдосконалення механізму запровадження інноваційних енергоефективних технологій у будівництві / Г.А. Рижкова // Екологія та життя. – 2015. - №67. – С. 18-21.