Видавська Людмила,

Поліщук Олександр,

Калкатин Аліна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

Науковий керівник

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Серед уражень хребта, що супроводжуються неврологічними проявами, найбільш часто зустрічаються дегенеративно-дистрофічні процеси. Вони відносяться до найбільш розповсюдженої патології, а питома вага неврологічних проявів дегенеративно-дистрофічних уражень хребта становить значну частку усіх захворювань периферичної нервової системи.

 Больові синдроми при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях хребта частіше вражають людей працездатного віку (75-90% захворюваності). Захворювання мають схильність до затяжного перебігу з неодноразовими рецидивами, призводять не тільки до тимчасової, а й стійкої втрати працездатності, маючи при цьому тенденцію до зростання. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта Серед безпосередніх причин вертеброгенного болю, викликаного дегенеративно-дистрофічними змінами хребта, найчастіше зустрічаються наступні стани.

 Вважається, що здебільшого причиною виникнення вертеброгенного больового синдрому є остеохондроз хребта, який є проявом дегенеративного ураження міжхребцевого диску з залученням тіл хребців, міжхребцевих суглобів, в подальшому – тіл суміжних хребців, зв’язкового і м’язевого апарату. Остеохондроз хребта є системним мультифакторним процесом, в розвитку якого грають травматичний, віковий, дисгемічний, гормонально-ендокринний, імунологічний, спадковий і деякі інші чинники.

 Міжхребцеві диски відіграють велику роль у біомеханіці хребта. Вони виконують роль зв'язувань і своєрідних суглобів, а також є буферами, що пом'якшують струс хребта. Пульпозна частина хряща виконує роль «пружини», на якій знаходиться вищий хребець. При дистрофії диск втрачає вологу, ядро його висихає і розпадається на окремі сегменти, фіброзне кільце втрачає еластичність, розм'якшується і виснажується. У диску з'являються тріщини, розриви і щілини. При поширенні тріщини на всі шари кільця в просвіт хребетного каналу через неї випадають окремі сегменти секвестру ядра або ядро цілком. Випираюча ділянка диску васкуляризується, у ній спостерігається розростання фіброзної тканини. Утворюються крайові кісткові розростання – остеофіти, характерні для дистрофічних змін у міжхребцевих дисках, розвивається деформуючий артроз у вигляді розростань країв суглобних поверхонь спондилоартроз.

 Остеофіти, що розташовуються у просвіті хребетного каналу, так само, як і грижі, можуть викликати симптоми здавлення спинного мозку і його корінців. Н. С. Косинська запропонувала розрізняти дві форми дистрофічних процесів: дегенеративно-дистрофічні стани і дегенеративно-дистрофічні враження. Ці дві форми можуть простежуватися і при остеохондрозі.

 Перша форма: дистрофічні зміни розташовуються в центральній частині диска. Вони виникають порівняно рано, прогресують, руйнують диск, приводять його до дуже виражених змін і закінчуються його фібротизацією. Ця форма вражає практично всю популяцію і тому повинна розглядатися як закономірна, фізіологічна, вікова. Вона є субстратом остеохондрозу – старіння.

 Друга форма: поширення дистрофічного процесу на периферійні, іннервовані шари фіброзного кільця, на прилеглі до дисків багато іннервовані повздовжні зв'язування хребта викликає виникнення різноманітних, болючих дикалгій місцевих, відбитих і рефлекторних симптомів, дуже різноманітних і багато представлених, що додають остеохондрозу характер захворювання. Вони були об'єднані Я. Ю. Попелянським у групу за назвою «рефлекторні синдроми остеохондрозу». Надалі руйнування фіброзного кільця насичуючими його тріщинами приводить у ряді випадків до порушення міжхребцевої фіксації і до виникнення іншої групи ортопедичних симптомів і синдромів – до нестабільності хребетного сегмента.

 Різноманіття патологічних синдромів складає остеохондроз – хвороба розповсюджена і досить багатолика.

 На цей час виявлено багато причин виникнення остеохондрозу, що дозволяє розробляти конкретні практичні рекомендації для лікування і профілактики цього захворювання.Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на прогнозування загострення і попередження повторення хвороби. При цьому необхідно дотримувати етапність у лікуванні: лікарня – поліклініка – курорт)[2, 5].

 Безумовно, загальні принципи лікування остеохондрозу є єдиними для всіх відділів хребта. Однак перераховані раніше особливості шийного відділу віддають шийному остеохондрозу в порівнянні з поперековим ряд відмінних рис, що значно впливають на методи лікування цього захворювання. Лікування повинне бути комплексним, патогенетичним і індивідуальним. Вибір методів лікування визначається наявністю в хворого визначених клінічних синдромів і ступенем патологічних змін у рухових сегментах хребта. Комплексне – отримують сполученням декількох методів; патогенетичне – з урахуванням фази, стадії і клінічного синдрому захворювання. Індивідуальне – враховуючі клінічні прояви в даного хворого й особливості реакції його організму на ті або інші лікувальні заходи.

 Найбільш ефективними є ЛФК і фізіо-бальнеотерапія, застосовувані в комплексі з різноманітними засобами і методами сучасної реабілітації.

 Швидкий протибольовий рефлекторний вплив роблять сучасні портативні фізіотерапевтичні апарати індивідуального користування: «ЧЭНС», «БИОТОНУС», «ЭЛЕАН».

 Виражені рефлекторні м'язово-тонічні реакції вимагають призначення засобів і методів м'язової релаксації: теплові процедури (однак глибоке прогрівання тканин хребта, наприклад діатермія на хребет, протипоказано в зв'язку з посиленням набряку), водолікування, механотерапія, масаж з виключенням грубих прийомів, інфільтрація напружених м'язів новокаїном. Показана голкорефлексотерапія, що добре знімає м’язове навантаження)[1, 3, 4].

 При шийному «прострілі» ведучим патогенетичним фактором болю є ірритація (подразнення) вегетативних волокон хребетного сегмента. У цьому випадку крім анальгетиків застосовують електролікування; діадинамофорез з новокаїном, ампліпульсотерапію з попередньою дарсонвалізацією, еритемну дозу УФО (при шийному «прострілі» недоцільно, може підсилити біль). Для зняття болю високоефективне використання лазеротерапії, внутрішкірних, підшкірних блокад (новокаіном або лідокаїном) і голкорефлексотерапії.

 Якщо у хворого є ознаки випадання функції нервових корінців, доцільне застосування прозеіну чи галантоміну. При м'язових атрофіях – механотерапія, рефлексотерапія, масаж, ЛФК, аплікації.

 При психічних порушеннях, що виникають унаслідок тривалого болючого синдрому або ж як результат декомпенсації передхворобливої неповноцінності психіки, показані психотерапія і медикаментозні седативні і снотворні засоби. Раціональна психотерапія спрямована на корекцію масштабу переживання хворого, правильну і трудову адаптацію, навчання прийомам аутогенного тренування і релаксації м'язів.

Література

1. Герус А. И.. Яювская А. С.. Орлова Е. В. Остеохондроз, лечение, реабилитация, профилактика средствами и методами физической культуры. Минск, 1993. 20с.

2. Горяная Г. А. Избавьтесь от остеохондроза. Киев, 1991. 42 с.

3. Горяная Г. А.. Щитов B. C. Методические рекомендации по применению нетрадиционной физической культуры в профилактике остеохондроза позвоночника. Киев, 1990. 25с.

4. Гречко В. Е. О шейном остеохондрозе. Знание, М„ 1982. 96 с.

5. Лечебная физкультура при травмах и заболеваниях нервной системы. // под ред. O. K. Марченко. К.. КТИФК. 1990.