Муржак-Чуб Тетяна,

Демченко Микола,

Крайсвітна Альона

Вінницький інститут Університету «Україна», 

м.Вінниця

Науковий керівник

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Вегето-судинна дистонія є тим захворюванням, у вивченні якого в останні десятиліття досягнуті дуже відчутні позитивні результати. Проте залишається багато поки нерозв’язних ключових питань, що стосуються як самої суті захворювання, так і питань профілактики і лікування даного патологічного стану. В даний час вже не викликає сумніву, що «нейроциркуляторна дистонія», більш відома в нашій країні під терміном «вегето-судинна дистонія», не є одним захворюванням з чітко окресленими патогенезом і клінічною картиною, а являє собою цілу групу патологічних станів, основною ознакою яких служить підвищення або зниження артеріального тиску. Механізми вегетативної судинної дистонії і роль різних систем організму в цьому патологічному процесі різні. У зв’язку з цим розробка єдиних підходів до лікування даного захворювання втрачає сенс. Не викликає сумніву, що в недалекому майбутньому будуть виділені більш чітко визначені нозологічні одиниці вегето-судинної дистонії з уточненими етіологією та патогенезом. Це закономірно спричинить за собою створення відповідних підходів, методів лікування, а також створення профілактичних заходів [1].

 Значно менше уваги приділяється вивченню вегето-судинної дистонії у дітей. Разом з тим саме в дитячому та підлітковому віці дане захворювання зустрічається особливо часто в клінічній практиці лікарів загальної практики, кардіологів і неврологів. Багато авторів відзначають, що поширеність вегето-судинної дистонії серед дітей та підлітків коливається від 1 до 20,8 % і збільшується у старших вікових групах (Острополец С.С, Нагорна Н.В., 1982; Смагулова Т.Б., 1982).

 Не є секретом той факт, що порушення регуляції вегето-судинної дистонії у багатьох випадках мають спадковий характер. Механізми неадекватного контролю вегетативної системи можуть закладатися і формуватися вже в дитячому та підлітковому віці. Про розвиток вегетативних порушень часто наголошується в пубертатному періоді, і якщо вчасно не приступити до зацікавлення до занять фізичною культурою, то через кілька років можуть виникнути стійкі порушення в системах регуляції, які призводять до виникнення захворювань серцево-судинної системи [1,2].

 На жаль, в останні роки поступово втрачається одне з головних досягнень вітчизняної охорони здоров’я — профілактичний напрямок — запобігання або лікування ранніх проявів різних форм вегето-судинної дистонії. Для дитячого і підліткового віку це особливо важливо. Раннє виявлення та профілактика розвитку вегетативної судинної дистонії багато в чому змикаються з проблемою комплексної реабілітації цих захворювань в максимально ранньому віці дитини або підлітка і максимально ранній стадії прояву патології [1,3].

 В етіології вегето-судинної дистонії важливе значення мають фактори, які сприяють, і фактори, що провокують виникнення захворювання.

 3. Фактори, що сприяють розвитку вегето-судинної дистонії: спадково- конституційні особливості (люди зі слабким типом нервової системи) та несприятливі соціально-економічні умови.

 4. Фактори, які «провокують» розвиток вегето-судинної дистонії: психогенні, фізико-хімічні (радіація, вібрація, інтоксикація тощо), дисгормональні, інфекційні (хронічний тонзиліт, інфекції дихальних шляхів тощо) [4].

 У патогенезі вегето-судинній дистонії мають значення зміни гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи з гіперреактивністю симпатичної або парасимпатичної нервової систем. Захворювання виникає частіше в людей зі слабким типом нервової системи (з невисокою працездатністю, недостатньою ініціативністю і впертістю, з комплексом неповноцінності). Порушення регуляції проявляється дисфункцією цих систем. Розлади нейрогормонального метаболізму та регуляції серцево-судинної системи реалізуються реагуванням на сильні подразники неадекватною тахікардією, зміною тонусу судин, зростанням хвилинного об’єму кровообігу, регіонарними спазмами судин. У стані спокою таких розладів може не бути. Водночас різні навантаження (фізичні, психічні, симпатоміметики) виявляють дефекти функціонування серцево-судинної системи.

 Вегето-судинна дистонія посідає чільне місце серед некоронарогенних захворювань серця. Класифікують вегето-судинну дистонію за наступними ознаками: провідний клінічний синдром, ступінь тяжкості, характер перебігу, фаза та серцева недостатність

 Лікувальну фізичну культуру у спеціальних медичних групах застосовують у тій чи іншій формі при захворюваннях серцево-судинної системи. Вона, безпосередньо, позитивно впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється як чотири основні механізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації, нормалізація функцій, серед яких перші два є провідними [6].

 Фізичні вправи підвищують тонус центральної нервової системи, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за рахунок вирівнювання основ-них нервових процесів.

 Масаж умовно можна поділити на два етапи. Перший етап включає обов’язковий масаж комірцевої зони та паравертебральних зон усього хребтового стовпа. Другий етап передбачає масаж ділянок з клінічною локалізацією захворювання: ділянки голови при церебраль¬них порушеннях; кінцівок при затерпанні, болючості, слабкості їх; лівої половини грудної клітки при захопленні в процес кардіоваскулярної системи; ділянки проекції внутрішнього органа на поверхню тіла та самого внутрішнього органа (доступного для масажу) при вісцеральних розладах.

 Седативні методи:алектросонтерапія, загальна франклінізація, гальванізація головного мозку і сегментарних зон, лікарський електрофорез седативних препаратів, транквілізаторів, антидепресантів, місцева дарсонвалізація голови і комірцевої зони, йодобромні, хвойні, азотні ванни, аерофітотерапія седативних пре¬паратов, цілодобова аеротерапія.

Література

1. Волошин П. В. Аналіз поширеності та захворюваності на нервові хвороби в Україні / П. В. Волошин,Т. С. Міщенко, Є. В. Лекомцева // Міжнар. невролог. журн. – 2006. – № 3 (7).– С. 9–13.

2. Гусев Е. И. Проблема инсульта в Российской Федерации: Время активных совместных действий / Е. И. Гусев, В. И. Скворцова, Л. В. Стаховская // Журнал неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. – 2007. – № 8. – С. 4–10.

3. Касте М. Как улучшить качество медицинской помощи больным с инсультом в общенациональном масштабе? Опыт Финляндии / М. Касте // Журн. неврологии и психиатрии им. Корсакова (Инсульт-приложение к журналу). – 2003. – № 9.– С. 65–68.

4. Коваленко В. М. Медико-соціальні аспекти хвороб системи кровообігу / В. М. Коваленко, В. М. Корнацький, Т. С. Манойленко. – К., 2009. – 145с.

5. Медицинская реабилитация. Руководство / под ред. В. М. Боголюбова : в 3 т. – М. : Медицина, 1999. – Т. 1. – 684 с.

6. Міщенко Т. С. Епідеміологія цереброваскулярних захворювань в Україні / Т. С. Міщенко // Судинні захворювання головного мозку. – 2006. – № 1.– С. 3–7.