Тартачний Євген,

Піскун Ольга,

Попова Марія

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

Науковий керівник

Куц-Бурдейна Олександра Олександрівна

Вінницький інститут Університету «Україна»,

м.Вінниця

 Дитячий церебральний параліч за останні роки став одним з найбільш поширених захворювань центральної нервової системи в дитячому віці у всіх країнах світу. Це захворювання дає високий відсоток інвалідності за рахунок стійких остаточних та резидуальних явищ ще в дитячому віці, вражаючи не тільки органи опорно-рухової системи, але і викликаючи порушення психіки, мови та інтелекту [3]. 

 Проблема лікування хворих з клінічними проявами дитячого церебрального паралічу та його незадовільні наслідки обумовлена відсутністю єдності поглядів на етіологічні, патогенетичні та патофізіологічні механізми виникнення, розвитку та прогресування основної патології центральної нервової системи. 

 За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, дитячий церебральний параліч — це стійке, мінливе порушення пози і моторики, спричинене ураженням головного мозку. Захворювання супроводжується руховими порушеннями, також спостерігаються зміни психіки і мови. Якщо врахувати, що ДЦП є однією з найскладніших неврологічних патологій, що призводить до інвалідності, а частота виникнення цього захворювання істотно не змінюється (2-3 випадки на 1000 немовлят у рік), то актуальність цієї проблеми стає очевидною. Однак у дитини з подібним ураженням мозку наявні величезні потенційні можливості для розвитку найважливіших функцій і насамперед — рухових навичок.

 Дитячий церебральний параліч являє собою групу різних за проявами нозологічних патологічних станів, при яких залишкові явища ураження головного мозку проявляються паралічами, парезами, тонічними порушеннями і нездатністю зберегти нормальну позу.

 Незадовільні віддалені наслідки комплексного сучасного лікування клінічних провів дитячого церебрального паралічу обумовлені не тільки залишковими змінами з боку центральної нервової системи, але й глибокими дистрофічно-дегенеративними змінами з боку органів системи опорно-рухового апарату, а саме: кісток, суглобів, зв’язкового апарату, сухожилків, м’язових структур.

 Методи фізіотерапії широко використовуються на всіх етапах лікування і реабілітації дітей, хворих ДЦП, з метою відновлення функцій головного і спинного мозку, периферичної нервової системи, опорно-рухового апарату, їх психоемоційного розвитку, зміцнення загального стану. Вони належать до методів, які дають в комплексі із спеціальною гімнастикою, масажем, медикаментозною терапією, логопедичною, ортопедичною, психопедагогічною корекцією виразний лікувальний ефект, що іноді проявляється навіть при коротких курсах лікування [1].

 Підставою для призначення фізичних методів лікування при ДЦП є ті патологічні зміни структури і функції головного мозку, які виникають при даному захворюванні. Органічні зміни в центральній нервовій системі приводять до стійких паралічів і подальшої атрофії м'язів, порушення рухових функцій, розладу мови, інтелекту і так далі. Як правило, виникає дефіцит аферентно-еферентної імпульсації. Разом з тим, разом із загиблими нервовими клітинами в передній центральній звивині головного мозку, екстрапірамідних утвореннях, мозочку і інших структурах, що керують  функціями руху, координації, м'язового тонусу, мови, є нервові клітини, що повністю збереглися, і нервові клітини, що потерпіли тільки частково [2]. Використовувані при ДЦП фізичні чинники дії направлені на пожвавлення і посилення функції нервових клітин, які беруть на себе функцію загиблих клітин, на створення сприятливих умов для відновлення ділянок центральної нервової системи, що збереглися, але функціонально пригноблюваних, реалізацію її пластичних і компенсаторних можливостей. Вони застосовуються також з метою дії на постраждалі рухові шляхи, м'язи, суглоби [3]. 

 Для організму дитини характерні пластичність і високі репаративні можливості, тому прогностично найбільш ефективне лікування, розпочате з перших тижнів і місяців життя хворої дитини.

 Фізичні чинники, вплив яких використовується з лікувальною і профілактичною метою, діляться на природних, наявних в природі і використовуваних зазвичай в курортних умовах (наприклад, сонячні промені, лікувальні грязі, природні мінеральні води і ін.), і преформовані, тобто створені штучним шляхом, які застосовуються у фізіотерапевтичних кабінетах. Це електро-, магніто- і світлолікування, ультразвукова терапія, деякі види тепло - і водолікування [1,2].

 Всі фізичні чинники - комплексні подразники. Впливаючи на організм, вони викликають в нім складні адаптаційні реакції із загальними і місцевими компонентами.

 Тривалість фізіотерапевтичних процедур і загальне число їх на курс лікування у дітей менше, ніж у дорослих, проводять їх через день або два дні підряд з відпочинком на третій день. Під час проведення процедури дитина повинна знаходитися під постійним спостереженням персоналу. Необхідно стежити за його загальним станом, руховою і емоційною реакцією, кольором шкірних покривів, реєструвати частоту пульсу, за показаннями — артеріальний тиск. Після процедури дитина відпочиває протягом 20-30 хв. Проводять процедури не раніше ніж за годину після їжі або через 30-45 хв. після неї.

 При спастичних формах ДЦП призначають електрофорез лікарських речовин, поліпшуючих кровопостачання та функціональний стан клітин головного мозку, сприяючих зниженню тонусу спастичних м'язів, а також магнітотерапію і мікрохвильову терапію на область голови (на одне або обидві півкулі), трансцеребральну імпульсну терапію, електростимуляцію ослаблених м'язів — антагоністів спастичних і м'язів артикуляцій, теплолікування (грязьові, парафінові, озокеритові аплікації, опромінювання інфрачервоними променями), різноманітні водолікувальні процедури [4].

 При гіперкінетичній формі ДЦП застосовують електрофорез транквілізаторів по центральних методиках, атропіну сульфату, сірчанокислого магнію та ін. на область комірної зони, електросон, дарсонвалізацію голови і шийно-комірної зони, електростимуляцію ослаблених м'язів, теплолікування, йодобромні, хвойні, гідрогальванічні ванни, ванни з сінної трухи, кореня валеріани.

Література

1. Авраменко М.Л., Д.А. Кузнєцов, І.В. Совгір, Шуневич І.В. /Сучасні підходи до лікування хворих на дитячий церебральний параліч//Ортопедия, травматология и протезирование.-Харьков, 2006. -N4. - С. 92-94

2. Герасимов И.Г., Тедеева Т.А. Использование внешнего локального пониженного давления для улучшения кровотока у детей с детским церебральным параличом//Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физической культуры. -2005. -N1- С. 22-24

3 Гришуніна Н.Ю. Адаптивна фізкультурно-спортивна корекція стато-моторних та вегетативних порушень у дітей, хворих на церебральний параліч //Медичні перспективи. -2004. -Том8 N1. - С. 96-99.

4. Каладзе Н.Н., Чумак А.В. Динамика структурно-функционального состояния костной ткани у детей, больных детским церебральным параличом, в процессе санаторно-курортного лечения //Медицинская реабилитация, курортология и физиотерапия. -2003.-№1- С. 3-6