B.C. Корчинський,
доктор мед. наук, професор
Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»
Скляренко Д.С.,
студент 6 курсу групи ФТЄ 17 З
Вінницький соціально-економічний інститут Університету «Україна»
Артеріальна гіпертензія в осіб літнього віку – важлива клінічна і соціальна проблема, оскільки зумовлює суттєве збільшення ризику серцево - судинних подій і інсультів, серцевої недостатності, інфаркту міокарда і раптової смерті. Зв'язок артеріальної гіпертензії із захворюваністю і смертністю від серцево - судинних причин у літніх людей чітко доведено у Фремінгемському дослідженні та інших. У віці 25-34р. небезпека розвитку серцево — судинних ускладнень м’якої артеріальної гіпертензії, протягом найближчих 10р. становить менше 1%, а у віці 65 - 74р. - перевищує 30%.
Епідеміологічні дані свідчать про значну поширеність артеріальної гіпертензії в Україні, високу захворюваність і смертність від їх ускладнень у літніх пацієнтів. Згідно з статистичними даними в 2006р. в Україні нараховувалося 10 млн. людей у віці 60р. і старше, що складає 20% населення країни. Розповсюдженість артеріальної гіпертензії збільшується з віком і складає 60% серед пацієнтів похилого віку.
Не дивлячись на високу розповсюдженість АГ у літніх осіб, лікарі довго остерігалися активного зниження AT у цієї категорії хворих, і огляду на можливі побічні ефекти терапії. Клінічні дослідження здійснені останнім часом переконливо довели користь зниження AT при ізольованій систолічній гіпертензії (ІСГ), дозволили з’ясувати оптимальні цільові рівні AT, виявити цілий ряд особливостей, що впливають на перебіг АГ, вибір терапії. Це дозволило виділити проблему АГ у осіб похилого віку в окрему тему, яка де в чому відрізняється від аналогічної проблеми у людей більш моло¬дого віку. До таких особливостей, відносяться порушення еластичності судинної стінки (підвищена артеріальна жорсткість) наявність ендотеліальної дисфункції, підвищення чутливості до натрію, більша частка ІСГ. а також здатність до постуральної гіпотензії, виникнення гіпертензії «білого халату».
Крім того, високий ступінь коморбідності веде до поліпрагмазії: пацієнти у віці 60-69р. змушені в 50% випадків приймати від 3 до 5 різних лікарських препаратів. Вік, рівень поліморбідності і поліпрагмазії в даний час визначені як основні фактори розвитку побічних реакцій медикаментозної терапії і медикаментозної хвороби.
Однак на фоні широкого використання сучасних гіпертензивних засобів зниження рівня AT у більшості хворих похилого віку залишається недостатнім.
Усе сказане обумовлює необхідність пошуку активних лікувальних втру¬чань у хворих на ІСГ, основою яких можуть бути немедикаментозні методи терапії, позбавленні недоліків фармакологічної корекції захворювань. Крім того, методи немедикаментозного лікування мають широкий діапазон дії на патофізіологічні механізми АГ (О. І. Сорокіна 1989; В. С. Корчинський 1996), у той час, як лікарські препарати впливають тільки на окремі ланки складного патогенезу АГ. Вони не викликають алергічних реакцій, кумулятивного ефекту, здатні подовжувати дію антигіпертензивних препаратів, які призначаються в менших дозах. Цим зумовлений пошук ефективностих немедикаментозних методів, в тому числі і фізичних факторів, у профілактиці, лікуванні та реабілітації хворих на АГ похилого віку.
Мета дослідження: Дослідити особливості застосування методів фізичної реабілітації у хворих на артеріальну гіпертензію похилого віку і удосконалити їх систему фізичної реабілітації.
Завдання дослідження:
- Вивчити особливості патогенетичних механізмів артеріальної гіпертензії похилого віку.
- З’ясувати основні принципи застосування методів фізичної реабілітації при артеріальній гіпертензії похилого віку, вплив методів фізичної реабілітації на стан центральної гемодинаміки і її вегетативної регуляції.
- Розробити програму фізичної реабілітації цієї категорії хворих.
- Удосконалити систему лікування та реабілітації хворих на артеріальну гіпертензію похилого віку.
Клінічна характеристика хворих і методи дослідження
Відповідно до мети дослідження було обстежено 32 хворих з ізольованою систолічною гіпертензією (всі чоловіки) віком від 65 - 75р., середній вік складає 69,1 +-2.4 роки. Хворі були обстежені у відповідності до рекомендації Української асоціації кардіологів 2008р. Симптоматичний генез артеріальної гіпертензії був виключений і встановлений діагноз ізольована систолічна гіпертензія. Після цього хворі були розподілені на 2 групи: для проведення патогенетично обгрунтованого санаторно- курортного лікування (основна група 17 чоловік) і санаторно- курортного лікування згідно із загально прийнятим протоколом (15 чоловік контрольна група).
Стан центральної гемодинаміки вивчали за методикою В. Кубічеку (1966) в модифікації Ю.Т.Пушкаря (1986) на двоканальному реоплатизмографі РПГ- 2 - 02. Тип центральної гемодинаміки ідентифікували за величиною коефіцієнту резерву, який дорівнює відношенню фактичної величини хвилинного об’єму кровообігу до належної за умови спокою. Для комплексної оцінки функції вегетативної нервової системи про¬водили анкетування хворих (А. М. Вейн і спів. 2003) до і після лікування. Стан вегетативного тонусу оцінювали методом варіаційної пульсометрії (P. М. Баєвський 1984).
Отримані результати опрацьовувалися методом варіаційної статистики. Ре¬зультати подані у вигляді середнього значення (М)і помилки середньої величини (m) Вірогідність різниці кількісних даних вираховувались за допомогою критерій t-student.
Хворим основної групи проводили оцінку ризику серцево — судинних усклад¬нень і розробляли програму фізичної реабілітації. Основними завданнями програми реабілітації були:
- Стабілізація перебігу артеріальної гіпертензії.
- Подальше підвищення фізичної працездатності хворих.
- Корекція наявних факторів ризику.
- Вторинна профілактика ускладнень артеріальної гіпертензії.
На початку лікування призначали адаптаційний період в подальшому в міру звикання до клімату і рухового навантаження - щадний (І), тонізуючий (ІІ), санаторно- курортний режим.
Програма фізичної реабілітації включала базові заходи і патогенетично обґрунтовані бальнеофізіотерапевтичні процедури: лікувальне харчування, масаж, дозовану ходьбу, радонові ванни, фізіотерапевтичні методи вегетостабілізуючої і гіпотензивної дії.
Радонові ванни призначали з концентрацією 20-40 нКи/л, температурою 34-36оС тривалістю 8-15хв. через день, курс лікування 12-14 ванн.
Низькочастотну магнітотерапію призначили на сегментарні зони в проекції шийних симпатичних і верхньо-грудних симпатичних гангліїв CV-TIV індуктивністю 10-15 мТл, 10хв. і поступово збільшити до 30-40 мТл і 15-20 хв. Надсудинна лазерна терапія призначалася на проекції сонних та ліктьових артерій, потужністю 2мнт.
Програма фізичної реабілітації передбачати корекцію наявних факторів ризику:
- обмежити вживання кухонної солі;
- зменшити масу тіла при її надлишку;
- обмежити вживання алкогольних напоїв;
- зменшити вживання насичених жирів холестерину:
- відмова від куріння;
- збільшити фізичну активність;
- медикаментозна корекція функції органів-мішеней.
Позитивний ефект запропонованих реабілітаційних технологій полягатиме в реалізації багатокомпонентного підходу до оцінки та модифікації серцево - судинно¬го ризику у хворих на АГ похилого віку, що дозволить суттєво зменшити можливість серцево-судинних ускладнень.
Література:
1. Реабилитация кардиологических больных / Под ред. К. В. Ледова, В. Н. Преображенський — М.: ГЭОТАР — Медиа, 2005 — 288с.
2. Б.И. Шулутко артериальная гипертензия 2000.-СПБ, РЕНКОР. 2001р. 382с
3. Артеріальна гіпертензія у літніх осіб: особливості діагностики, диференційоване лікування. В.О. Бобров. О.Й. Жарінов, І.В. Давидов. Г.П. Вєрєжнікова. А.П. Степаненко. О.Б.Децик. методичні рекомендації Київ 20009р. 27с.
