Коструб Ліна Михайлівна
студентка магістратури «Економіка довкілля і природних ресурсів»
Чернігівський національний технологічний університет
м. Чернігів, Україна
Рахній Оксана Юріївна
студентка магістратури «Економіка довкілля і природних ресурсів»
Чернігівський національний технологічний університет
м. Чернігів, Україна
Науковий керівник:
Самко Олеся Олександрівна
кандидат економічних наук,
доцент кафедри теоретичної та прикладної економіки
Чернігівський національний технологічний університет
м. Чернігів, Україна
Анотація: в статті досліджено вплив розвитку науково-технічного прогресу на стан довкілля. Вказані основні напрями та причини екологічної деградації. Розкриваються шляхи, які використовують зарубіжні країни задля подолання екологічної кризи. Виявляється дисбаланс між негативним впливом на навколишнє середовище та позитивною стороною технічного розвитку. Робиться висновок, що подальший зростаючий деструктивний вплив на природу вимагає формування нового екологічного мислення і перебудови свідомості на гуманістичних засадах та дбайливого відношення до навколишнього природного середовища.
Ключові слова: довкілля, навколишнє природне середовище, науково-технічний прогрес, антропогенний вплив, природні ресурси, екологічний імператив, екологічна криза, екологічна свідомість, екологічна політика.
Постановка проблеми. Розвиток науки і техніки є однією з найважливіших умов для досягнення людством високого рівня розвитку цивілізації. Особливо гострою є проблема співвідношення науково-технічного прогресу і збереження довкілля, яке є єдино можливим середовищем життя людини. На сьогодні виділяють чотири головні чинники впливу науково-технічного прогресу на навколишнє природне середовище: збільшення населення земної кулі, скорочення природних мінеральних і паливних ресурсів, бурхливе зростання промислового виробництва та глобальне забруднення навколишнього природного середовища.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Розробці наукових основ вирішення економіко-екологічних проблем та використання окремих складових природно-ресурсного потенціалу присвячені роботи Л.В. Дейнеко, О.А. Веклич, І.К. Бистрякова, П.П. Борщевського, О.Ф. Балацького, О.М. Алимова, Я.В. Коваля, Б.М. Данилишина, С.І. Дорогунцова, Д.Ф. Крисанова, Ю.А. Лебединського, А.С. Лисецького, М.А. Лендєла, Є.В. Мішеніна, В.С. Міщенка, Л.Г. Мельника, Я.Б. Олійника, О.М. Паламарчука, П.П. Руснака, Н.Ф. Реймерса, В.Г. Сахаєва, В.М. Трегубчука, С.К. Харічкова, М.А. Хвесика, Л.Г. Чернюк, О.М. Царенка, І.Д. Якушика та інших вітчизняних та зарубіжних вчених.
Постановка завдання. Метою статті є теоретичне обґрунтування впливу світового поліпшення рівня життя на погіршення екологічного стану довкілля.
Виклад основного матеріалу дослідження. Екологічна діяльність є однією із основних складових будь-якої сфери народного господарства сільське господарство, промислове виробництво, транспорт, військова діяльність тощо. Усі ці напрями діяльності зводяться до використання природних чи людських ресурсів, тобто відбувається втручання у процеси життєдіяльності біосфери. У зв’язку з цим об’єкт дослідження екології як науки про довкілля, особливо в даний час, включає в себе дослідження нових взаємозв’язків живих і неживих компонентів екосистеми, які проявляються під впливом природних і антропогенних факторів та суттєво впливають на функціонування екосистеми біосфери [1, c. 55].
Відомий вчений, наш співвітчизник В.І. Вернадський казав: «Ми стали настільки сильними, що здатні привести природу до руйнування». Покращуючи умови існування, людина породжує негативні наслідки для свого проживання, створюються нові антропогенні проблеми через інтенсивне використання природних ресурсів, з’являються шкідливі і навіть небезпечні відходи для природи і суспільства [1, с. 53].
Вплив науково-технічного прогресу на стан навколишнього природного середовища не є однозначним, тобто завдяки його досягненням може посилюватись або зменшуватись техногенний антропогенний тиск на довкілля. Проте, на сьогоднішній день, негативні наслідки від використання досягнень науково-технічного прогресу переважають позитивні. З його розвитком людина отримала можливість значно впливати на навколишнє середовище, втручатися у природні процеси, кругообіг речовин та енергії, структури екосистем, що призвело до глобальної екологічної кризи на нашій планеті, оскільки підвищення обсягів виробництва, різноманітності створюваної продукції та їх споживчих якостей на основі досягнень наукового прогресу відбулось при майже повному ігноруванні екологічного імперативу [6, c. 37].
Танення льодовиків, виверження вулканів, засуха, паводки, землетруси і багато іншого – все це відноситься до природного впливу. Проте виникло багато інших штучно-екологічних факторів. Природа переживає вплив суспільства за наступними напрямами: використання компонентів навколишнього середовища в якості ресурсної бази виробництва, дія виробничої діяльності людини на навколишнє середовище (її забруднення), демографічний тиск на природу (сільськогосподарське використання земель, збільшення кількості населення, ріст великих міст).
Основними джерелами антропогенного забруднення навколишнього середовища являються: ТЕС, АЕС, ГЕС, тисячі котельних, промислові об’єкти, військова промисловість, усі види транспорту, гірниче виробництво. Першоджерелом і першопричиною глобального розвитку екологічної кризи є демографічний вибух, який супроводжується збільшенням темпів використання і скорочення обсягів природних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів виробництва і побуту.
Найчастіше, наслідки науково-технічного прогресу найяскравіше проявляються відносно земельних ресурсів. Завдяки розвитку техніки людина отримала можливість зрошувати й осушувати великі земельні площі з метою сільськогосподарського використання, будувати канали та водосховища для більш раціональної організації території та ефективного використання земельних ресурсів. Проте гідромеліорація земель, використання засобів хімічного захисту рослин, надмірне застосування мінеральних добрив, що здійснювались без всебічного врахування їх впливу на ґрунтовий покрив, призвели до того, що високопродуктивні сільськогосподарські угіддя перетворились на малопродуктивні [6, с. 38].
Дуже значних збитків завдає господарству ерозія ґрунтів. На таких землях урожайність зменшується на 30-40 %, подекуди - на 90 %. Ерозії ґрунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини - вирубкою лісу на схилах, знищенням трав’яного чи чагарникового покриву, неправильним розорюванням землі тощо. Найбільше провокують ерозію часті оранки, культивації, боронування, трамбування колесами та гусеницями важкої сільськогосподарської техніки.
На Землі щосекунди вирубується ділянка лісу величиною з футбольне поле. Ситуація ускладняється ще й тим, що зелений світ планети просто не в силах переробити ту гігантську кількість С02, яка щосекунди викидається в атмосферу заводами, котельнями, теплостанціями і автомобільним транспортом, внаслідок чого в атмосфері постійно накопичується С02 та інші парникові гази. Це загрожує призвести до так званого "парникового ефекту", але крім цього людство більше підігріває атмосферу внаслідок спалювання великої кількості нафти, торфу та вугілля [2, c. 246].
З розвитком хімії, металургії, енергетики та машинобудування світу почали загрожувати відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важких металів, нітратів, радіонуклідів, пестицидів та інших шкідливих речовин, які не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, або розкладаються протягом багатьох десятків років та накопичуються тисячами тонн у ґрунтах, водоймах та підземних водах.
Внаслідок роботи ТЕС та автомобільних двигунів, оксиди сірки та азоту, що потрапляють в атмосферу, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють маленькі краплі сірчаної та азотної кислот, а потім переносяться вітрами у вигляді кислотного туману і випадають у вигляді кислотних дощів.
Велику небезпеку являють собою озонові діри. Загроза зникнення озонового шару призведе до серйозних наслідків. Доведено, що руйнування озонового шару спричиняють деякі хімічні речовини, що використовуються в промисловості (холодоагенти в рефрижераторах) та побуті (аерозольна упаковка балончиків для фарби, лаку, парфумів, фреони), які вступають в реакцію з озоном і розкладають його в кисень. Для людини фреони нешкідливі, проте вони дуже стійкі, а в атмосфері можуть зберігатись до 80 років. Пари фреонів з вихідними течіями потрапляють у стратосферу, а під дією ультрафіолетового випромінювання сонця їх молекули розпадаються, вивільняючи атоми хлору. Ця речовина діє як сильний каталізатор, розкладаючи молекули озону до кисню. Також великої шкоди озоновому шару завдають польоти літаків, у вихлопних газах яких є оксиди азоту, та запуски космічних апаратів, що працюють на твердому паливі й викидають багато таких оксидів.
Внаслідок впливу науково-технічного прогресу на всі елементи продуктивних сил відбувається переоцінка традиційних факторів, які визначають розміщення виробництва і послаблюється вплив географії природних ресурсів, транспортабельності сировини, природно-кліматичних умов, в той же час підсилюється значимість таких факторів, як захист навколишнього середовища [7, с. 239].
Розвивати техніку та виробництво без негативних наслідків для навколишнього середовища, зробити науково-технічний прогрес не тільки безпечним, але й сприятливим для природи, можливо вже в теперішній час, якщо принципи сталого розвитку посядуть належне місце в суспільній свідомості, дешевизна та прибуток не будуть самоціллю виробничої діяльності, а економічний механізм буде заохочувати науковців, підприємців, інженерно-технічних працівників та виробників до створення та впровадження екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, мало- і безвідходних технологій, залучення нетрадиційних джерел енергії та продовольства [6, с. 39].
Аналіз світового досвіду показує, що основними тенденціями у розвитку відносин людини і навколишнього середовища в розвинених країнах є використання правового підходу, науково-обґґрунтованої взаємодії, формування "екологічної свідомості" населення та суспільного природоохоронного руху. Слід зазначити, що у зарубіжних країнах у процесі екологобезпечного розвитку суспільства задіяні ефективні економічні, адміністративні та правові механізми управління природокористуванням, забезпечено високий рівень фінансування та стимулювання природоохоронної діяльності.
Досвід провідних країн засвідчує, що в екологічній сфері все більшу роль відіграє інноваційна діяльність держави, а саме: реалізація великомасштабних цільових проектів (США, Велика Британія, Франція), розповсюдження нововведень, створення сприятливого інноваційного середовища, раціоналізація структури екології (Німеччина, Швеція, Швейцарія), розвиток відповідної інфраструктури (Японія, Південна Корея) [5, с. 11]. Тобто, практика цих країн у контексті збереження довкілля зорієнтована не стільки на подолання наслідків від вже завданої шкоди навколишньому середовищу, скільки на впровадженням інноваційних технологій задля зменшення цієї шкоди та попередженню негативних наслідків антропогенного впливу на довкілля.
Досвід провідних країн дозволяє зробити висновок про застосування досить ефективних важелів та інструментів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зокрема серед європейських країн прикладом ефективного використання економічних важелів у реалізації екологічної політики може бути Польща, країна, використання досвіду якої є корисним та доцільним внаслідок успішного втілення інструментів екологічної політики і схожості природних умов з Україною. Польща дотримується основного пріоритету екологічної політики, загальновизнаного для всіх країн ЄС – недопущення забруднення природного середовища шляхом екологічної передбачливості. Втілюється це використанням, так званих, "найкращих доступних технологій", тобто застосування таких методів виробництва, які на сучасному рівні науково-технічних знань надають можливість гарантувати якомога вищу екологічну безпеку [3, c. 154].
Аналіз зарубіжної практики в плані реалізації екологічної політики вказує на доцільність практичних заходів у формуванні та фінансуванні екологічної політики, яка є запорукою забезпечення якісного збереження довкілля, раціонального використання реальних і потенційних природних ресурсів, подальшої підтримки екологічної рівноваги в природі для забезпечення розвитку економіки суспільства. Так, у країнах ЄС широкого поширення набули податки на незворотну тару для напоїв, пластикові мішки, елементи електроживлення, хімічні добрива тощо. Наприклад, в Італії діє податок на пластикові пакети, в Нідерландах і Швеції – на використання сульфатних добрив, у Франції – на пакувальну тару під напої. Отримані кошти використовуються для вирішення проблем утилізації пакувальної тари. У Німеччині, Данії, Нідерландах та низці інших країн функціонує такий ринковий інструмент екологічного регулювання, як торгівля правами на забруднення [3, c. 154-155].
У Китайській Народній Республіці з метою залучення більшої кількості працівників до роботи на селі роздаються землі в приватну власність і обробляються як правило із залученням ручної праці. Таким чином, немає великих за площею полів, де вирощували б конкретні культури, а це зменшує ступінь заселення їх шкідниками і хворобами. Другим позитивним моментом є великий відсоток зайнятості людей у виробничій галузі, а тому безробітних як такої категорії людей, там практично немає, що дуже важливо із можливих негативних наслідків для суспільства [1, с. 58].
Зарубіжні країни накопичують значний досвід використання адміністративно-правових та економічних інструментів регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища. При цьому найкращого інструменту екологічного регулювання не існує, кожен з них спрямований на вирішення конкретних завдань і в певних випадках є більш доцільним, ніж інший.
В Україні існуючий механізм управління в екологічній сфері можна віднести до м'якого типу, який має за мету, в основному, боротьбу з негативними екологічними наслідками, а не з причинами виникнення екологічних деструктивних впливів [4, с. 12].
Якщо проаналізувати, скільки зусиль інститутів спрямовано на те, щоб вирвати в природи її багатства, а скільки на встановлення меж «дозволеного» впливу на природу, то стає цілком очевидно, що таке порівняння далеко не на користь справі охорони навколишнього природного середовища [1, с. 57].
Орієнтація на збереження природи має стати головним напрямом в науці. У зв’язку з цим наука повинна стати засобом екологічної безпеки, вирішувати екологічні проблеми, і бути не лише «виробничою силою», а мати більш вагоме значення [1, с. 58].
Висновки з даного дослідження. З вищезазначеного випливає, що більшість сучасних екологічних проблем зумовлені антропогенним втручанням у природу. В першу чергу, це втручання зумовлене економічною діяльністю людини. Постійно зростаючий деструктивний вплив на природу зумовлений зростаючою потребою людства в ресурсах, в тих чи інших товарах і послугах. Усе це досить негативно відбивається на природному довкіллі: вичерпання природних ресурсів, забруднення землі, повітря, водойм, постійні аварії на виробництвах. Але, з другого боку, без подальшого технічного розвитку неможливо впоратись з тими екологічними наслідками, які ми маємо на сьогодні. Формування екологічної свідомості, екологічної культури - ось перші кроки, які мають стояти на шляху раціонального природокористування, жорстокого контролю над викидами та експлуатацією ресурсів природи.
Література:
1. Дубовий О.В. Особливості екологічної культури в епоху науково-технічного прогресу [Електронний ресурс] / О.В. Дубовий. – Режим доступу: https://journal-knukim.com.ua/index.php/camw/article/viewFile/12/144.
2. Дуднікова І.І. Напрями охорони оточуючого середовища в контексті вирішення загальної кризової екологічної ситуації у світі / І.І. Дуднікова // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2015. – № 60. – С. 244-252.
3. Кернична А.Є. Досвід зарубіжних країн щодо вдосконалення механізмів державного управління в екологічній сфері у контексті євроінтеграції / А.Є. Кернична // Інвестиції: практика та досвід. – 2013. – № 24. – С. 152-156.
4. Логачова О. В. Механізми регулювання антропогенних викидів парникових газів: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.06 "Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища" / О.В. Логачова. – Донецьк, 2008. – 21 с.
5. Павленко О.В. Перспективы развития предпринимательства в области экологии и его законодательного регулирования (информационно-аналитический материал) / О.В. Павленко // Проблемы окружающей среды и природных ресурсов: Обзорная информация.– 2003. – № 5. – С. 11-13.
6. Суханова Е.Т. Економічні аспекти екологізації розвитку продовольчого комплексу регіону. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2002. – 77 с.
7. Швець О.М. Науково-технічний прогрес і підвищення ефективності виробництва регіону / О.М. Швець // Науковий вісник. – 2003. – вип. 13.4. – С. 238-247.
