Стахова Ольга Олександрівна

кандидат психологічних наук, старший викладач

кафедри загальної, вікової та педагогічної психології,

Житомирський державний університет імені Івана Франка,

Україна, м. Житомир

 

Кравчук Світлана Василівна

магістрант V курсу історичного факультету,

Житомирський державний університет імені Івана Франка,

Україна, м. Житомир

 

 Анотація. У межах публікації висвітлено різні концептуальні підходи до розуміння сутності, структурної організації комунікативної компетентності особистості, зокрема педагога, розкрито її значення в професійній діяльності вчителя, виявлено психологічні особливості розвитку комунікативних здібностей як складової комунікативної компетентності в студентів-майбутніх представників педагогічної спільноти.

 Ключові слова: комунікативна компетентність, професійно важливі якості, педагогічна діяльність. 

 

 Пocтaнoвкa пpoблeми. Одним із головних завдань сучасної вищої освіти в Україні є створення належних умов для формування професійної компетентності майбутнього фахівця, професійні навички якого відповідали б вимогам сьогодення. Досягнення цієї мети є визначальним і в професії вчителя, його педагогічній діяльності, одним із головних елементів якої є вміння спілкуватись як із колегами, так і з учнями, їх батьками. Від рівня розвитку комунікативних здібностей залежить результативність праці педагога, а тому вони є запорукою її ефективності. Проте, щоб досягти бажаного результату, вчитель повинен мати певні цінності, уміння та навички педагогічного спілкування, за допомогою яких формується одна з найважливіших якостей його особистості як професіонала – комунікативна компетентність.

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі комунікативної компетентності педагога приділена значна увага. Так, її дослідженням займалися як зарубіжні, так вітчизняні науковці, які вивчали різні аспекти даного феномена. Зокрема, варто згадати теоретико-емпіричні напрацювання, що стосуються загальних засад професійного розвитку вчителя й визначення місця комунікативної компетентності в ньому (Л.В. Долинська, Н.В. Кузьміна, Л.М. Мітіна, Ю.Г. Татур та ін.), розробки теоретичних засад і практики вдосконалення комунікативної компетентності (Ю.М. Ємельянов, І.В. Макаровська, В.П. Черевко й ін.), діагностики та розвитку компетентності в процесі спілкування (Ю.М. Жукова й ін.), визначення умов розвитку комунікативної компетентності в процеі здобуття вищої професійної освіти (О.В. Прозорова, Є.В. Тармаєва та ін.) тощо. Натомість, які б сторони окресленого вище явища не досліджували представники педагогічної й психологічної науки, всі вони сходяться в думці, згідно з якою комунікативна компетентність розглядається як одна з головних складових особистості фахівця.

 Мета статті полягає в теоретичному аналізі наукових джерел із досліджуваної проблеми та розкритті психологічних особливостей розвитку комунікативних здібностей як складової комунікативної компетентності в студентів-майбутніх педагогів.

 Виклад основного матеріалу. Поняття компетентності і компетенції широко увійшли в психологію й педагогіку та слугують певним показником професіоналізму вчителя, його вмінням ефективно здійснювати педагогічну діяльність. Ці обидва терміни використовуються для характеристики високого рівня оволодіння педагогічною професією [10, с. 59]. 

 Саме поняття комунікативної компетентності було введено в науковий обіг Хаймсом, котрий визначав її як властиві людині вміння й певний багаж знань, необхідні для ефективної комунікації [1, с. 36]. 

 До недавнього часу вважалось, що його слід трактувати як наявність певних умінь і навичок, які дозволяють досягати поставлених завдань та цілей. На даний момент значення комунікативної компетентності дещо розширилось, оскільки до уваги почали брати особистісний фактор. Проте й досі не визначено, що таке комунікативна компетентність – це вміння, навички, знання чи здатність фахівця [3, с. 23].

 Як показав аналіз наукових джерел, переважна більшість дослідників вважають, що це поняття збірне, адже складається з низки структурних елементів, єдність яких і забезпечує його дієвість та результативність. 

 Водночас існує ряд розходжень у думках щодо того, які складові включає комунікативна компетентність. 

 Так, Л.О. Петровська вважає, що це лише знання й вміння [6, с. 78], а Л.М. Мітіна додає до цього списку ще й способи та навички фахівця [4, с. 231]. Ю.М. Жуков, крім цих понять, враховує ще й установки та напрями орієнтації особистості [2, с. 19], а І.М. Несторова відзначає роль і особистісного фактору, що включає якості, які відображають життєву позицію фахівця [5, с. 96]. 

 На думку російської дослідниці О.В. Прозорової, комунікативна компетентність складається з двох частин: перша містить комунікативну потребу, а друга – вміння налаштувати контакт зі співрозмовником [7, с. 17].

 Згідно з Є.В. Тармаєвою, комунікативну компетентність варто трактувати як взаємодію різних її компонентів – інформаційно-змістового, аксіологічного, мотиваційного, операційно-діяльнісного [8, с. 14].

 Перший, інформаційно-змістовий, компонент полягає в мірі оволодіння вчителем певними знаннями. Це і знання про закономірності психічного розвитку учня, його індивідуальні особливості, і знання побудови конструктивного діалогу, і знання правил етики й моралі, різних моделей поведінки відповідно до педагогічної ситуації. 

 Аксіологічна складова відображає цінності фахівця, якими він керується при здійсненні педагогічної діяльності. Це, перш за все, вміння співчувати, толерантність, вихованість і справедливість. Оперуючи ними, вчитель стимулює дітей до співпраці, творчості та гармонійного розвитку їх особистості. 

 Мотиваційний елемент пояснює потреби, які спонукають педагога до налагодження контакту з учнями. Провідним у даному випадку є прагнення встановлення атмосфери взаєморозуміння й співробітництва, обмін практичним досвідом.

 Операційно-діяльнісний компонент включає в себе ряд умінь, серед яких виокремлюють мовні (вміння створювати вільну, дружню атмосферу в процесі комунікації, грамотно та логічно доносити до учнів не лише навчальний матеріал, а й висловлювати свою думку), дослідницькі (здібності до оволодіння різноманітними способами та методами побудови конструктивної взаємодії), перцептивні (вміння адекватно оцінювати емоційний стан учнів і на основі цього визначати власну поведінку тощо).

 Усі вищезгадані компоненти, що залежать й обумовлюють один одного, у своїй єдності складають внутрішню сутність поняття комунікативної компетентності педагога.

 Ю.Г. Татур, поглиблюючи концептуальні положення про феномен комунікативної компетентності, зауважив, що комунікативна компетентність має потенційний характер, який означає можливість подальшого розвитку в процесі здійснення педагогічної діяльності. І саме професійна педагогічна освіта сприяє її розвиткові та формуванню, що в майбутньому буде визначальним у виборі шляху здійснення професійної діяльності [9, с. 23].

 Відтак, зважаючи нa окреслені вище тeopeтичнi викладки, нами було проведено дocлiджeння, cпpямoвaнe нa розкриття психологічних особливостей розвитку комунікативних здібностей студентів-майбутніх учителів історії та правознавства. В опитуванні взяли участь магістри V курсу історичного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. 

 У зв’язку з цим, звертаючись до первинних даних дослідження за методикою “КОЗ-1” В.В. Синявського й В.А. Федоришина, необхідно зауважити, що переважна більшість опитаних відрізняється недостатнім рівнем розвитку комунікативних здібностей, які є однією з провідних складових комунікативної компетентності майбутнього фахівця (див. табл. №1).

Таблиця №1

Рівні розвитку комунікативних здібностей студентів-майбутніх учителів історії та правознавства

 

 Так, 20% досліджуваних, що отримали оцінку 1, мають низький рівень прояву комунікативних здібностей. Це свідчить про відсутність у них сформованого вміння налагоджувати контакт із оточуючими та в подальшому може вилитись у непорозуміння вчителя з учнями. 

 20% респондентів, які отримали оцінку 2, притаманні комунікативні здібності на рівні нижче середнього. Ці студенти не надто комунікабельні, а тому не виявляють особливого бажання спілкуватися з іншими людьми, через що, як правило, є скутими в колективі; часто мають проблеми у встановленні контакту з людьми, при публічному виступі, погано орієнтуються в новій ситуації, вразливі до образ, не можуть відстояти власну позицію, рідко проявляють ініціативу, цілеспрямовано, свідомо уникають відповідальності й можливості самостійного прийняття рішень; надають перевагу проведенню вільного часу на самоті, звужуючи до максимуму коло своїх знайомих.

 Найчисленніша група опитаних (25%), які отримали оцінку 3, характеризується середнім рівнем прояву комунікативних здібностей. Дані юнаки прагнуть контактувати з відкритими людьми, можуть відстояти власну думку, схильні до планування справ, проте їх внутрішній потенціал не надто стійкий. Саме тому здібності до комунікації цих студентів варто вдосконалювати й розвивати. 

 Оцінка 4 співставляється з високим рівнем прояву комунікативних здібностей, який яскраво виражений у 20% досліджуваних. Майбутні фахівці зазначеного щабля не губляться в новій ситуації, мають потребу в постійному розширенні кола спілкування, здатні швидко знаходити друзів, ініціативні в процесі взаємодіїі, охоче допомагають оточуючим, можуть займатись громадською діяльністю, приймати самостійне рішення в складних обставинах, роблячи це не примусово, а добровільно. 

 Студентська молодь, що отримала найвищу оцінку – 5, відрізняється дуже високим рівнем прояву комунікативних здібностей. Представники цієї групи активно потребують спікування, мають невимушену поведінку, навіть у новій компанії, можуть відстояти свою точку зору та домагаються її визнання, вносять у колектив легку атмосферу, люблять займатись організацією дозвілля й різних заходів; можуть швидко зорієнтуватись у нестандартних ситуаціях, схильні у важливих справах приймати самостійні рішення, наполегливі в діяльності, яка їх приваблює. 

 Висновки. Таким чином, як показали результати проведеного нами дослідження, переважна більшість майбутніх учителів відрізняється недостатнім рівнем розвитку комунікативних здібностей, які є одним із провідних компонентів комунікативної компетентності майбутнього фахівця, що, на нашу думку, зумовлено перш за все індивідуально-психологічними особливостями, умовами розвитку їх особистості. З огляду на вимоги педагогічної професії, які вона пред’являє до своїх працівників, це є негативним явищем, оскільки задля ефективного здійснення своєї професійної діяльності вчитель повинен бути компетентним у спілкуванні зі школярами, їх батьками, колегами по роботі. А тому, усвідомлюючи значення окресленої важливої складової в структурі особистості педагога, студентам із недостатнім рівнем її розвитку варто розвивати комунікативну компетентність шляхом, наприклад, участі в різноманітних тренінгах, читання спеціальної літератури з розвитку комунікативних умінь тощо. 

 

Література:

1. Емельянов Ю.Н. Теория формирования и практика совершенствования коммуникативной компетентности: дис. … д-ра психол. наук: 19.00.05 / Емельянов Ю.Н. – Л., 1990. – 403 с.

2. Жуков Ю.М. Диагностика и развитие компетентности в общении / Ю.М. Жуков, Л.А. Петровская, П.В. Растянников. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 96 с.

3. Макаровская И.В. Коммуникативная компетентность и представления учителя о себе: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.07 / И.В.Макаровская. – СПб., 2003. – 24 с.

4. Митина Л.М. Психология труда и профессионального развития учителя / Л.М. Митина. – М.: Академия, 2004. – 320 с.

5. Нестерова И.Н. Формирование коммуникативной компетентности у студентов педвуза средством решения ситуативных коммуникативных педагогических задач: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. психол. наук: спец. 19.00.07 / И.Н. Нестерова. – СПб., 2007. – 17 с.

6. Петровская Л.А. Компетентность в общении / Л.А. Петровская. – М.: МГУ, 2006. – 216 с.

7. Прозорова Е.В. Педагогические условия развития коммуникативной компетентности будущего учителя в процессе высшего профессионального образования: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. пед. наук: спец.13.00.01 / Е.В. Прозорова. – Хабаровск, 1998. – 21 с.

8. Тармаева Е.В. Развитие коммуникативной компетентности у будущих учителей: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. пед. наук: спец.13.00.01 / Е.В. Тармаева. – Улан-Удэ, 2007. – 24 с. 

9. Татур Ю.Г. Компетентность в структуре модели качества подготовки специалиста / Ю.Г. Татур // Высшее образование сегодня. – 2004. – №3. – С. 20-26.