Стахова Ольга Олександрівна

кандидат психологічних наук, старший викладач

кафедри загальної, вікової та педагогічної психології,

Житомирський державний університет імені Івана Франка,

 Україна, м. Житомир

 

Баранчук Анастасія Вікторівна

магістрант V курсу історичного факультету,

Житомирський державний університет імені Івана Франка,

Україна, м. Житомир

 

 Анотація. У межах публікації розкрито сутність поняття стресостійкості та обґрунтовано її значення в професійній діяльності вчителя, висвітлено прояви, причини виникнення й способи подолання професійного стресу педагога, виявлено психологічні особливості розвитку стресостійкості в студентів-майбутніх представників педагогічної спільноти.

 Ключові слова: стресостійкість, професійний стрес, професійно важливі якості. 

 

 Пocтaнoвкa пpoблeми. Сучасна соціокультурна ситуація в Україні пред’являє високі вимоги до всіх аспектів освітньої діяльності, зокрема до особистості педагога. Водночас учительська професія, виступаючи однією з найбільш інтелектуально та емоційно напружених видів професійної діяльності, несе в собі безліч факторів, які здатні призвести до деформації особистості педагога. Одним із таких факторів є професійний стрес вчителя, який негативно позначається на ефективності його педагогічної діяльності. Саме тому однією з професійно важливих якостей особистості представника педагогічної спільноти має бути його здатність чинити опір стресовим ситуаціям, або стресостійкість. 

 Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інтерес до вивчення стресостійкості набуває особливої значущості у зв’язку з усе зростаючим стресогенним характером педагогічної діяльності, зумовленим зміною соціальних стереотипів, соціальним замовленням щодо навчання й виховання молодого покоління з урахуванням нових стратегій розвитку суспільства, підвищеною конкуренцією. У зарубіжній психології, насамперед російській, вивченням такого феномена, як стресостійкість, займались Л.М. Аболін, Є.П. Ільїн, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, С.В Суботін, О.І. Щербаков та ін. На сьогоднішній день у вітчизняній психологічній науці налічується обмежена кількість робіт, присвячених дослідженню даної проблеми. Зокрема, вивченням стресостійкості як професійно важливої якості педагога займалися В.Ф. Калошин, В.М. Корольчук, В.М. Крайнюк й ін.

 Мета статті полягає в теоретичному аналізі наукових джерел із досліджуваної проблеми та виявленні психологічних особливостей розвитку стресостійкості як професійно значущої риси особистості майбутнього педагога.

 Виклад основного матеріалу. Розкриваючи сутність центрального поняття нашого дослідження, варто зауважити, що під стресостійкістю розуміють сукупність особистісних якостей, які дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові й емоційні навантаження та перевантаження, зумовлені особливостями професійної діяльності без особливих шкідливих наслідків для цієї діяльності, оточуючих і свого здоров’я [3].

 Стресостійкість педагога є однією з тих якостей, від якої залежить не лише успішність оволодіння професійною діяльністю, посилення продуктивності освітнього процесу, а й самореалізація педагога як особистості. Провідна роль у системі протидії стресу у вчителів-майстрів своєї справи належить адаптації, яка полягає в ефективному вирішенні педагогічних проблемних ситуацій і завдань. В цілому ж можна говорити про те, що стресостійкість педагога проявляється в умінні долати емоційне напруження, придушувати негативні прояви в поведінці, викликані стресовими ситуаціями, проявляти витримку і такт [2, c. 118-123].

 Утім, як показують численні дослідження з диференціальної психофізіології, здатність чинити опір стресу залежить від чинників, що є однаково значущими для всіх педагогів незалежно від рівня їх професіоналізму – сили нервової системи та рівня тривожності. Адже не секрет, що більш стійкими до стресу є особи з сильною нервовою системою й низьким рівнем тривожності [6].

 Є.П. Ільїн, працюючи над проблемою стресостійкості педагога, пов’язав появу стресу у вчителів з наступними факторами: 1) сприйняття та осмислення одночасних комунікацій різноманітного характеру, 2) специфіка поведінки й ставлення учнів, 3) постійна зміна ситуацій у процесі діяльності та спілкування, 4) взаємодія з різними соціальними групами (учнями, батьками) з приводу успішності й поведінки школярів [1. с. 293]. 

 Крім того, до інших причин розвитку професійного стресу педагога також можна віднести і наявність високої особистої відповідальності за якість навчально-виховного процесу, організаційні недоліки та активно мінливі вимоги різних освітніх реформ і нововведень, які вимагають від учителів постійного освоєння нових видів діяльності в максимально стислі терміни.

 Характеризуючи прояви професійного стресу педагогів, слід відмітити, що вони численні й різноманітні. 

 Так, до основних із них належить фрустрація, яка виражається в постійному незадоволенні, розчаруванні та роздратуванні вчителя, котрі супроводжуються його невпевненістю в собі, емоційним напруженням, постійним занепокоєнням, заклопотаністю й нервозністю, що є ознакою професійної деформації педагога. Такий учитель із високою особистісною тривожністю володіє більш низькою самооцінкою та, захищаючи себе від несприятливих умов довкілля, досить часто вдається до авторитарного стилю викладання, проявляючи при цьому власну озлобленість й агресію як фізично, так і вербально. 

 Водночас серед проявів професійного стресу педагога виокремлюють загальне нездужання, депресію, хронічну втому, втрату сну, які можуть призвести до “емоційного вигоряння” особистості фахівця – особливого фізичного, емоційного та розумового виснаження вчителя. Вищеописані прояви не тільки погіршують загальний стан здоров’я педагога і його професіоналізм, а й значною мірою знижують ефективність педагогічної діяльності, виступаючи не найкращим прикладом для наслідування поведінки свого наставника дітьми [4].

 Сьогодні існує досить багато способів подолання професійного стресу педагога, до яких належать соціальна підтримка, різноманітні тренінги, психотехнічні ігри та вправи тощо. Проте всі вони в-основному спрямовані на зняття наслідків стресу. Пріоритетом же має бути формування стресостійкості педагога, особливо майбутнього педагога під час його навчання у ВНЗ, яка забезпечить мінімізацію окреслених вище наслідків. При цьому, як зазначають науковці, основною психологічною умовою формування стресостійкості майбутнього вчителя повинен бути розвиток його позитивного ставлення до себе, до педагогічної діяльності та її учасників. Педагог, що володіє позитивною й адекватної самооцінкою, здатний впоратися з різними стресовими ситуаціями, пов’язаними з професійною діяльністю. У представників педагогічної спільноти, які позитивно сприймають себе, підвищується впевненість у власних силах, проявляється прагнення до активного саморозвитку та самореалізації, що підвищує ефективність їх професійної діяльності, в той час як учителі з низькою самооцінкою, зіткнувшись із різноманітними проблемами, сприймають навколишній світ через призму своїх переживань і тривог, вдаються до авторитарного стилю, що негативно позначається на ефективності їх педагогічної діяльності [5, c. 265-268].

 Відтак, зважаючи нa окреслені вище тeopeтичнi викладки, нами було проведено дocлiджeння, cпpямoвaнe нa розкриття психологічних особливостей розвитку стресостійкості як професійно значущої якості студентів-майбутніх педагогів. В опитуванні взяли участь магістри V курсу історичного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка. 

 У зв’язку з цим, звертаючись до первинних даних дослідження, отриманих за методикою Т.А. Немчина й Дж. Тейлора, що визначає схильність особистості до розвитку стресу, необхідно зазначити, що половина студентів (50%), які прагнуть опанувати педагогічним фахом, мають середній рівень схильності до розвитку стресу. Такі майбутні педагоги непогано виходять зі стресових ситуацій, які виникають у навчальному процесі вишу. Натомість несподівані, серйозні проблеми можуть призвести до нервового зриву особистості цих юнаків, вибити їх з русла. Саме тому рівень схильності до стресу респондентів даної групи знижується зі збільшенням стресових ситуацій як у повсякденному житті в цілому, так і в педагогічній діяльності зокрема.

 35% опитаних притаманний низький рівень схильності до розвитку стресу. Це вказує на те, що студенти-майбутні вчителі здатні дуже добре протистояти зовнішнім і внутрішнім стресорам як у процесі своєї професійної підготовки в університеті, так і в майбутній педагогічній діяльності. Енергія та ресурси цих досліджуваних не витрачаються на боротьбу з негативними психологічними станами, що виникають в процесі стресу, а тому професійна діяльність є набагато ефективнішою й продуктивнішою.

 15% студентів мають високий рівень схильності до розвитку стресу. Це означає, що в процесі педагогічної діяльності таких учителів може вивести з себе навіть сама безневинна деталь. Через це професійна діяльність у такому негативному, перш за все емоційному, стані є неефективною, що призводить до негативних результатів, перевтоми та виснаження як педагога, так і його учнів. 

 Дані, отримані за методикою Т.А. Немчина та Дж. Тейлора, підтверджені й результатами тесту на визначення стресостійкості особистості, які відображені на мал. 1. 

 

Мал. 1. Рівні стресостійкості майбутніх педагогів

 

 Отже, як видно з мал. 1, 53% майбутніх фахівців мають середній рівень стресостійкості. Це свідчить про те, що ці юнаки готові до виникнення стресових ситуацій у своїй роботі, але тільки не глобальних і не миттєвих. Дані студенти в міру частого повторення приблизно схожих за змістом напружених ситуацій звикають до них і починають реагувати на стреси спокійніше.

 32% респондентів мають високий рівень стресостійкості, що вказує на те, що стресом для них є тільки найважчі події, котрі переважно пов’язані з життєвими труднощами, які стосуються їх самих або близьких. Зі стресовими ситуаціями, що виникають під час підготовки до професійної діяльності, майбутні фахівці легко справляються, що позитивно позначається на їх навчанні та вихованні у ВНЗ, а отже, швидше за все, й визначатиме успіх їх професійної діяльності в подальшому.

 Для 15% опитаних характерним є низький рівень стресостійкості. Це означає, що будь-яка несприятлива зовнішня подія або навіть натяк на її можливість для них – стрес. Систематичні стресові ситуації, які в майбутньому траплятимуться в процесі професійної діяльності цієї студентської молоді, можуть призвести до хронічної емоційної напруги, перевтоми, а тому важливою умовою підготовки майбутніх представників педагогічної спільноти окресленої групи до учительської роботи є завчасний розвиток у собі такої професійно важливої якості, як стресостійкості.

 Висновки. Таким чином, як показали результати проведеного нами дослідження, переважна більшість студентів-магістрів відрізняється середнім рівнем стресостійкості, що свідчить про необхідність цілеспрямованого підвищення рівня розвитку цієї якості ще в стінах ВНЗ. Цьому сприяє на заняттях аналіз можливих проблемних ситуацій, які можуть виникнути в майбутній професійній діяльності педагога, обговорення шляхів виходу з них, залучення студентів до різноманітних виробничих практик, котрі виступають першим місцем перевірки набутих студентом знань, умінь, навичок, розвиток таких рис характеру студентської молоді, як стійкості, активності, співпереживання, витримки тощо, без яких неможливим є успішне виконання майбутніми фахівцями своїх професійних обов’язків, зокрема в складних ситуаціях педагогічної взаємодії. Належний рівень стресостійкості як однієї з провідних професійно важливих якостей майбутнього педагога дозволить йому зберегти фізичне та психічне здоров’я, запобігти “емоційному вигорянню”, що підвищить результативність і якість виконання роботи. Адже тільки щасливий педагог здатний виховати щасливого учня.

 

Література:

1. Ильин Е.П. Психология для педагогов / Е.П. Ильин. – М.: Флинта, 2012. – С. 273-335.

2. Калошин В.Ф. Стрес у педагогічній діяльності / В.Ф. Калошин // Конфлікти: сутність і подолання. – Х., 2008. – С. 107-220.

3. Корольчук В.М. Стресостійкість і адаптивний потенціал особистості в стресогенних умовах / В.М. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/psy/2010_82_1/korolchuk.pdf

4. Корольчук М.С. Психофізіологічні засади дослідження стресостійкості особистості / М.С. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Vchdpu/psy/2011_94/Korol1.pdf

5. Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості: монографія / В.М. Крайнюк. – К.: Ніка-Центр, 2007. – 432 с.

6. Митина Л.М. Психология профессионального развития учителя / Л.М. Митина. – М.: Флинта, 2008. – 200 с.