Дмитраш Іван Васильович
Магістр теології
Магістр релігієзнавства
Магістрант кафедри загальної та клінічної психології
Державний вищий навчальний заклад
«Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника»
Україна, Івано-Франківськ
У статті здійснено психологічну аргументацію волонтерської діяльності студентів-богословів, розкрито її мотиваційний зміст. Проаналізовано терміни «мотив», «мотивація», «мотивування», обґрунтовано співвідношення мотивів і цілей студентів-богословів до волонтерської діяльності, проаналізовано на прикладі трьох теорій безкорисливої поведінки явище альтруїзму та емпатії, систему ціннісних орієнтацій особистості волонтера.
Ключові слова: мотив, мотивація, мотивування, волонтер, студент-богослов, альтруїзм, емпатія, волонтерська діяльність.
Постановка проблеми. Волонтерський рух є тою частиною суспільства, де люди здійснюють різноманітну діяльність без матеріального прибутку, без кар’єрного зросту по службі, для добробуту та процвітання суспільства в цілому. До волонтерської діяльності долучаються й студенти-богослови, які, отримуючи належні знання в духовних та державних вищих навчальних закладах, здатні належно виконувати будь-яку волонтерську роботу в соціумі.
Мета статті – обґрунтувати специфіку мотивації до волонтерської діяльності студентів-богословів.
Аналіз досліджень і публікацій. Різні аспекти мотивації до волонтерської діяльності досліджували Д. Майерс (соціальна психологія), С. С. Канюк (психологія мотивації), А. Й. Капська (технологія волонтерської роботи в сучасних умовах, підготовка волонтерів до соціальної роботи), В. В. Москаленко (психологія соціального впливу), Х. Хенхавзен (мотивація і діяльність) та інші.
Діяльність визначається мотивами. Поняття «мотив» (від лат. «movere» – «рухати», «штовхати») трактується як спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків (тобто те, що примушує людину до дій) [5, с. 6]; підстава, привід певної дії, вчинку; причина [7, с. 492], [1, с. 692]. В різноманітних інтерпретаціях термін «мотив» означає те, що є причиною діяльності людини заради задоволення її потреб, а також й те, що є домінуючим об’єктом діяльності, заради чого вона здійснюється, і саму свідому причину діяльності, визначаючу вибір дій особистості [9, с. 79].
Система мотивів – це рушійна сила людської поведінки, а система домінуючих мотивів як спрямованість особистості становить мотиваційну основу в дії щодо надання допомоги та підтримки (будь-якого плану) людині [3, с. 35]. Діяльність людини спонукувана, зазвичай, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, ведучим, а інші – другорядними, іноді виконують лише функцію додаткової стимуляції. Мотиви можуть посилювати або послаблювати один одного, вступати в суперечності між собою і з можливостями реалізації дії [9, с. 79].
Важливим у контексті нашого дослідження є також розуміння студентом-богословом поняття «мотивування», яке означає: «пояснення суб’єктом причин власних дій», «раціональне тлумачення особою референтної групи причин, обставин і цілей, що спонукали до вибору даної дії» [7, с. 492]. Волонтерська діяльність свідомо або несвідомо може використовуватись студентом-богословом для приховання справжніх мотивів його поведінки. У процес мотивування часто втручаються механізми психологічного захисту особистості (людина в поясненні вчинків і дій схильна захищати себе, виправдовуватись перед іншими і перед собою, прагнучи зберегти своє «Я» і обумовлювати свою діяльність відповідно до соціальних і особистих норм).
Разом із тим, якщо студент-богослов чесний із собою, об’єктивно оцінює мотиви власної діяльності й поведінки, то його мотивування відображає справжні мотиви волонтерської діяльності.
Поняття «мотивація» у сучасній науці має різне тлумачення, зокрема, як таке, яке відображає систему факторів детермінованої поведінки, вміщує характеристику процесу, який регулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні [4, с. 45]. Для нашого дослідження важливим є розуміння соціально-психологічної сутності цього поняття, яке б пояснювало соціально-значущу діяльність студента-богослова. Тому найбільш влучним у контексті нашого дослідження є визначення мотивації як сукупності спонукальних факторів, які стимулюють активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають людину до дій [2, с. 7], [7, с. 492].
За своїм проявом і функціями в регуляції поведінки студентів-богословів основними мотивуючими чинниками, які спонукають до волонтерської діяльності є потреба допомогти іншому, мотиви, емоції, переживання і установки. Відповідно, чим вищий рівень мотивації у студентів-богословів до волонтерської діяльності, тим більше зусиль вони докладають.
Згідно з теорією потреб А. Маслоу, відзначимо, люди виконують добровільно певну роботу, якщо вони реалізовують потребу в самоактуалізації. Волонтери-богослови, які лише задовольняють базові потреби виживання, характеризуються низьким рівнем мотивації бути волонтерами. Зазначимо, що волонтерська діяльність є полімотивованою для кожно¬го індивіда [6, с. 149], тобто спонукається не одним мотивом, а кількома, це зумовлено тим, що дії людини визначаються ставленням до предметного світу, до людей, до суспільства, до самої себе [2, с. 31].
Альтруїстична мотивація студентів-богословів до волонтерської діяльності зазвичай особистісно усвідомлена і базується на двох мотивах – морального обов’язку і співчуття. Ці мотиви важко розмежувати за своїм зовнішнім поведінковим проявом, проте вони мають різний психологічний і соціальний зміст. Провідним почуттям альтруїстичної мотивації є відповідальність перед собою та іншими людьми. Мотив співчуття базується на вихованні ідентифікаційних і емпатійних здібностей людини, реалізація яких неможлива без здатності уявно поставити себе на місце іншого, який потребує допомоги, без процесу співпереживання з ним [4, с. 47].
Проаналізуємо це явище на прикладі трьох теорій альтруїстичної поведінки:
- згідно з теорією соціального обміну, надання допомоги студентом-волонтером мотивується прагненням мінімізувати витрати і збільшити доходи. Дехто вважає, що альтруїстська стурбованість становищем інших також може мотивувати людей;
- соціальні норми детермінують прояви допомоги іншим людям, зокрема норма взаємності спонукає студента-богослова відповідати на допомогу допомогою; норма соціальної відповідальності – надавати допомогу потребуючим, навіть якщо вони не в змозі відповісти тим самим;
- у еволюційній психології визначено два типи альтруїзму: відданість роду і взаємність. Проте більшість еволюційних теорій стверджує, що гени егоїстичних індивідів виживуть з більшою вірогідністю, ніж гени жертвуючих собою осіб [5, с. 585].
Висновки. Таким чином, мотиваційний зміст волонтерської діяльності студентів-богословів базується на альтруїстичних мотивах, внутрішньому усвідомленні необхідності особистісної самоактуалізації та самореалізації, можливості взаємодіяти з іншими, перспективі набути нові навички і знання.
Перспективи дослідження. На нашу думку, волонтерська діяльність студентів-богословів займає важливе місце в українському суспільстві, тому подальшого дослідження потребують психологічні детермінанти волонтерської діяльності, які є домінуючими у прийнятті рішень бути волонтером та займатися волонтерством.
Література
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови [ уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел] – К.: Ірпінь: Перун, 2005. – 1728 с.
2. Занюк С.С. Психологія мотивації / Занюк С.С. – К. : Либідь, 2002. – 304 с.
3. Капська А.Й. Соціальна робота : деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю / Капська А.Й. – К.: УДЦСС, 2001. – 220 с.
4. Капська А.Й. Соціальна робота / Капська А.Й. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
5. Майерс Д. Социальная психология / Майерс Д. – СПб.: Питер, 2002. – 752 с.
6. Полтавець В. І. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Полтавець В. І. – К.: Академія, 2002. – 240 с.
7. Сучасний тлумачний словник української мови [за. заг. ред. В.В. Дубічинського] – Харків: ВД Школа, 2006. – 1008 с.
8. Хенхавзен Х. Мотивация и деятельность / Хенхавзен Х. – СПб.: Питер. – Москва: Смысл, 2003. – 860 с.
9. Циркин С.Ю. Справочник по психологии и психиатрии детского и подросткового возраста / Циркин С.Ю. – СПб.: Питер, 1999. – 752 с.
