Шаталович Інна Василівна

Дніпровський національний університет ім. О. Гончара

м. Дніпро

 Анотація

 Духовність як специфічний антропологічний вимір проявляється в релігійно-моральному, інтелектуальному й естетичному аспектах. Джерело духовної установки – духовні потреби, а умова їхнього існування – безперервна праця та освіта душі.

 Ключові слова: духовність, інтелект, мораль, естетичне.

 Якщо поставити за мету коротко висловити сутність світогляду сучасної людини західного суспільства, то найбільш влучними, на нашу думку, будуть два вирази – гедоністична установка та бездуховність. 

 Не випадково відомий американський соціолог Д. Белл в останній чверті ХХ століття зазначав, що капіталізм за допомогою масового виробництва і споживання зруйнував протестантську етику, старанно впроваджуючи гедоністичний спосіб життя. Капіталізм, як підкреслює дослідник, до середини XX століття намагається знайти собі виправдання не в праці або власності, але в статусній символіці володіння матеріальними багатствами і культурі насолод. Як наслідок, підвищення життєвого рівня і ослаблення моральних норм перетворилися на самоціль як прояв свобод особистості. Результатом, на думку Д. Белла, стало руйнування самої соціальної структури. В організації виробництва і праці система вимагає від своїх членів розважливої поведінки, працьовитості і самодисципліни, прагнення до кар’єри і успіху. У сфері ж споживання вона створює культ сьогоднішнього моменту, підносить марнотратство, показуху і пошук ігрових ситуацій. Але в обох цих сферах система абсолютно нестабільна, оскільки в суспільстві знищені всі ознаки трансцендентальної етики [1, с. 647-648]. 

 Сучасна дослідниця Т.Ф. Гусакова теж підкреслює, що актуальність гедонізму як буттєвої стратегії обумовлена тим, що в постмодерністській культурі відбулася радикальна зміна етичних пріоритетів, перебудова системи фундаментальних цінностей, ерозія багатьох видів цінностей. Постмодернізм виступає проти тиску єдиного типу дискурсу, а, отже, і проти єдиної нормативної основи етики. Сучасне постіндустріальне суспільство відверто зробило своїм імперативом насолоду, а своєю стратегією – спокусу [2, с. 61]. Підсумовуючи дослідників, зазначимо, що фундаментальний порок гедонізації – бездуховність, зокрема грубо матеріалістичне звуження світогляду, хибне розуміння сенсу життя, справжніх цілей і цінностей, бездуховні почуття і зведений в абсолют егоцентризм.

 Але як розуміється духовність, яке її значення та вплив на людину? Проблема приховується в інтерпретації визначення самого поняття, так як різні автори ставлять різноманітні акценти. Виділяються такі аспекти духовності як її ідеальність, продукт роботи психіки людини у всій її повноті, ціннісний зміст суспільної й індивідуальної свідомості, гуманістичний зміст свідомості й діяльності, новаторські ідеї, відповідність духовних установок загальнолюдським цінностям, моральний світ людини та інше. Духовність розглядається як функціонування суспільної свідомості у вигляді складеного компонента соціального життя, що виражає інтереси суспільства й суспільних груп. Разом з тим духовне життя суспільства включає духовне виробництво, як виробництво суспільної свідомості, духовні потреби, духовні цінності, організацію функціонування суспільної свідомості. Безумовно, виділені аспекти духовності, являють собою різні грані, властиві їй. Духовність включає пізнання, самопізнання, переживання людиною зовнішнього світу й самого себе, здатність до цілеспрямованості й вольової практичної дії. Духовне життя людини й людства – феномен, що відрізняє їхнє буття від чисто природного й надає йому соціальний характер. Через духовність усвідомлюється навколишній світ, виробляється більш глибоке відношення до нього. Через духовність людина пізнає сама себе, своє призначення й життєвий сенс. 

 Цікаво, що етимологія німецького слова «geist» (дух) включає вказані вище ознаки у своєму змісті, а саме: «свідомість», «інтелект», «розум», «мудрість», «уява», «геній», «душа», «мораль», «сутність», «примара». З одного боку – свідомість, що охоплює розум,  а з іншого боку – щиросердечне життя, моральні почуття, що відбиваються в моралі. Крім того, термін «дух» охоплює не тільки результати духовної діяльності, але і її процес – уяву, мислення, переживання.

 Таким чином, зміст поняття духовність занадто широкий. У зв’язку із цим проведемо більше компактну систематизацію основних значень даного поняття.

 Одне із поширених значень духовності – ідеально-інтелектуальне. До розгляду проблем ідеально-інтелектуального аспекту духовності людство зверталося протягом всієї своєї історії. 

 Початок філософського осмислення проблематики «духовного» поклав Аристотель («Про душу», «Нікомахова етика»). Вчитель Аристотеля Платон приписував богові здатність мислити, тому що не бачив нічого більше прекрасного, що має розум. Дух як першооснова всього – це світова душа. Душа космосу – творча сила. Вона змушує речі наслідувати ідеям. Дух і є першооснова речей. Світова душа діє через ідеї й через матерію. Аристотель розглядає феномен духовності у зв’язку з навчанням про три роди субстанцій: чуттєво-сприймальних і мінливих (рослини, тварини); чуттєвих і вічних (небесні тіла) та особливих (розумна душа в людині та у бога). У Новий час у філософії надається головним чином раціоналістичне трактування «духу» й «духовності» як прояву мислення, розуму, свідомості. Єдиною безсумнівною духовною реальністю був оголошений індивід і його свідомість. Р. Декарт оголосив, що акт мислення («я мислю») являється основою буття людини. У марксистській філософії поняття «дух» розглядається, насамперед, як синонім ідеального або свідомості. Найчастіше це поняття використалося для зіставлення з поняттям «матерія», а «свідомість» вживалося в категоріальній парі з поняттям «буття».

 Ідеально-інтелектуальний аспект духовності є специфічно людським феноменом. Тільки людина здатна досягати об’єктивного, загального й систематичного знання реальності. Але не слід редукувати духовність людини до її мислення. Духовність людини включає ще й  любов, надію, спонтанний прояв творчих здібностей, шкалу цінностей, здатність до самовизначення і самовиховання.

 Наступне значення духовності – естетичне. Характерна для людини символічна функція, безсумнівно недоступна тварині, – це художнє вираження краси та її споглядання. Звернемо увагу на людську здатність відчувати красу, створювати її й захоплюватися нею; здатність досягати глибини почуттів, а також виражати цю красу таким чином, що вона хвилює й інших людей, так як між художником і його глядачем, слухачем або читачем виникає емпатія. 

 Але І. Кант підкреслював, що естетичне може проявлятися в людині як духовне, піднесене тільки за умови, якщо в ньому сформувався внутрішній моральний закон, що відповідає категоричному імперативу.

 Більш важливе на наш погляд значення духовності – релігійно-моральне. Ця сфера належить людині за самою її суттю та не може існувати у тварин. Етнологи не раз дивувалися тому, що в народів, які мешкають у різних соціальних і культурних умовах, виявляються аналогічні релігійно-моральні подання й установи. Символи різні, але символічна діяльність, у якій здійснюються пошуки трансцендентності, та сама. 

 Ще Плотін одним з головних рівнів духовного, виділяв переживання божественної простоти єднання із Всевишнім. У релігійній філософії середніх віків «дух» сприймали як особисту волю Творця, що створює світ і людину. 

 Найбільш глибокі судження про сутність духовності людини існують в роботах І. Канта. Він обґрунтував важливе положення про те, що в людині повинен бути сформований внутрішній духовний світ, «моральний закон». Якщо такий закон рівносильний категоричному імперативу, у людини сформований, то вона стає особистістю духовною, здатною до піднесеного переживання, до морального відношення, до інших людей. 

 У російській релігійній філософії найбільш актуальними залишилися релігійно-моральні аспекти духовності, які сприяли висвітленню таких ознак духовності, як милосердя, любов, совість, обов’язок, сором, каяття (В. Зеньковський, М. Бердяєв, B. Соловйов, С. Франк, М. Лосський, С. Трубецький, С. Булгаков й ін.).

 Людина здатна осягати цінності абсолютні й відносні, більше й менш важливі, сутнісні і якісні. І так само, як ми осягаємо якісні цінності, ми осягаємо й антицінності: справедливості протистоїть несправедливість, смиренності – гординя, чистоті – нечистота, духовності – бездуховність. Всі ці елементи: добро, обов’язок, совість, воля, відповідальність, право, закон – суть моральні духовні елементи. Ніколи вони не можуть проявитися у тварин, тому що тварини керуються тільки інстинктами й стимулами, що виходять від предметів. Тим або іншим способом людина установлює відношення або зв’язок з Абсолютним Буттям, чого також немає у тварин. Коротко говорячи, людська самосвідомість, якщо її не придушувати, завжди спрямована до деякої трансцендентності. Тому пізнання Першої причини становить останню мету людини. Але Перша причина всього є Бог. Отже, остаточна мета людини – пізнання Бога, що пов’язано з проясненням розуму світлом Божої істини і перетворенням серця з порочного і пристрасного в любляче і доброчесне. 

 Таким чином, духовність не притаманна тваринному світу, а є специфічний антропологічний вимір, що проявляється в релігійно-моральному, інтелектуальному й естетичному аспектах. Духовність – це прагнення й прилучення людини до вищих цінностей: добра, істини та краси. Духовна установка на відміну від гедоністичної, не дана людині від народження. Джерело духовної установки – духовні потреби, а умова їхнього існування – безперервна праця та освіта душі, основа якої – релігійно-моральне розуміння духовності.

Література

1. Белл, Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниел Белл ; Перев. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М. : Academia, 2004. – CLXX, 788 с.

2. Гусакова, Т.Ф. Гедонизм как вектор современной культуры // Вестник Тюменского государственного университета. – 2006. – Вып. 2. – С. 60-69.