Козинець Ольга Дмитрівна,

аспірантка кафедри початкової освіти

Черкаського національного університету

імені Богдана Хмельницького

  Статтю присвячено діалектичному аналізу історичних передумов становлення й розвитку шкіл передового досвіду в галузі вітчизняної медицини й охорони здоров’я. Окреслено витоки авторських шкіл, досвід роботи яких по праву вважається зразковим не лише в Україні, але й за її межами.

  Ключові слова: школи передового досвіду, авторські школи, медицина, охорона здоров’я.

  Розкриваючи історичні передумови становлення й розвитку шкіл передового досвіду в галузі вітчизняної медицини й охорони здоров’я, зазначимо, що підґрунтям слугує діяльність найстарішого вищого навчального закладу України – Києво-Могилянської академії, на базі якої в ХVIII ст. отримано дипломи докторів наук понад 100 випускниками таких усесвітньо відомих університетів Європи, як Лейденський, Страсбурзький, Кільський, Паризький, Оксфордський. Серед цих випускників почесне місце посідають засновники авторських шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти Іван Крутень, і Денис Понирка, Іван Полетика і Кость Щапин, Петро Погорецький і Нікон Карпинський [3, с. 40].

  Засновником авторської школи передового досвіду в галузі акушерства вважається полтавець Н. Максимович-Амбодик. Геніальним українським мікроскопістом – вітчизняним попередником Коха і Пастера, діяльність якого припадає на ХVIII ст., є уродженець Гадяча М. Тереховський, яким закладено підвалини авторської школи в галузі мікробіології. Майже на два сторіччя випереджає своїх співвітчизників Георгій (Юрій) Дрогобич (1450–1494 рр.), якого в 1480–1482 рр. обрано ректором Болонського університету, а найбільш видатним учнем його школи є сам Микола Коперник. До наших днів збережено наукову працю Ю. Дрогобича з астромедицини «Поточна оцінка 1483 року».

  У XVIII–XIX ст. поступово викристалізовуються тенденції, що накладають відбиток на подальший розвиток шкіл передового досвіду в системі медичної освіти: широка програма теоретичного навчання; клінічний принцип викладання основних медичних дисциплін («виховання лікаря біля ліжка хворого»); оволодіння студентами одночасно терапією і хірургією (студенти європейських медичних закладів хірургію на той час ще не вивчають) [5, с. 140]. На цей період припадає діяльність авторської школи видатного українського гістолога й анатома В.О. Беца (1834–1894 рр.), яким локалізовано ділянку мозку, що керує рухами, досліджено функцію надниркових залоз, кровообіг у печінці. Йому належить фундаментальна праця «Як ростуть кістки» і ще майже 50 наукових праць [1, с. 38].

  До нині мало дослідженою в системі вітчизняної медичної освіти залишається досвід авторської школи передового досвіду Я.О. Чаруківського, яким уперше сформульовано ідею про диференціацію поранених і хворих, створення батальйонних медичних пунктів на базі військових підрозділів, що сприяє наближенню медичної допомоги до передової. Ці прогресивні ідеї згодом втілено ним у фундаментальну працю «Військово-похідна медицина», що відзначена Демидівською премією [5, с. 141].

  Усесвітнє визнання здобуто винахідником кращих акушерських і гінекологічних інструментів зі Слобожанщини І.П. Лазаревичем (1829–1902 рр.) – професором акушерства, гінекології і дитячих хвороб, з ініціативи якого організовано Повивальний інститут для підготовки акушерок. Він бере активну участь у роботі Харківського медичного товариства, а на всесвітніх медичних виставках неодноразово отримує дипломи І ступеня за вдосконалені акушерські прилади – щипці, матковий зонд, вимірювачі, дзеркала. Інший хірург із Слобожанщини А. Підріза відомий проведеною операцією з вилучення кулі в серці. 

  Із 1886 р. пов’язане відкриття в м. Одеса другої світі бактеріологічної лабораторії з ініціативи І.І. Мечникова (1845–1916 рр.), яким синтезована й апробована вакцина від сказу. Він є лауреатом Нобелевської премії за працю «Імунітет при заразних хворобах». У 25-річному віці вчений стає професором зоології та порівняльної анатомії Одеського університету, а згодом розробляє основи імунології. До його авторської школи передового досвіду згодом долучаються такі видатні українські вірусологи, як Я. Бардах і М. Гамалія.

  Заслуговують на визнання відкриття фундаторів українських авторських шкіл передового досвіду Д. Заболотного, Т. Яновського і Л. Гіршмана [3, с. 41]. 

  На початку ХХ ст. у м. Полтава починає функціонувати авторська школа відомого хірурга М.В. Скліфосовського (1836–1904 рр.), яким уперше на Полтавщині використано наркоз для проведення операцій. Він по праву вважається засновником черевної хірургії, упровадження асептики й антисептики, операцій на щитоподібній залозі, жовчному міхурі. 

  Останні роки життя проводить на Полтавщині в с. Бутове Узвишшя автор гуманістичного напряму в лікуванні психіатричних хворих В.І. Яковенко (1857–1923 рр.).

  Видатний патолог і мікробіолог В.В. Підвисоцький (1857–1913 рр.) проводить наукові дослідження в галузі мікробіології, імунітету, патології інфекцій, ендокринології. Його підручник «Основи загальної та експериментальної патології» перекладено німецькою, французькою, японською та іншими мовами. Цим ученим ще в 1896 р. зроблено припущення, що надниркові залози відіграють головну роль у захисті організму від токсичних продуктів обміну.

  На початку ХХ ст. активізується діяльність Українського наукового товариства, природничо-лікарську секцію якої в 1908 р. очолює головний хірург Київського військового госпіталю, а згодом – генерал-хоружий санітарної служби УПР М. Галин. В історію вітчизняних шкіл передового досвіду в галузі медичної освіти він входить як керівник термінологічної комісії Міністерства народного здоров я УНР, автор першого «Російсько-українського медичного словника» (1920 р.), що перевиданий у наш час у 1995 р. Інститутом української мови НАН, а також як автор першого «Медичного латинсько-українського словника», що виданий уже в еміграції в м. Прага (1926 р.) і перевиданий у 1969 р. у м. Детройт (США) [5, с. 141–142].

  У ході аналізу науково-педагогічної літератури [1; 2; 3; 5] установлено, що під час перебування при владі В. Винниченка і В. Голубовича функціонують департаменти здоров’я, директорами яких працюють Б. Матюшенко (1883–1944 рр.), відомий як організатор медико-санітарної служби в Україні, і випускник Цюрихського університету Є. Лукасевич (1871–1929 рр.) – один з організаторів Українського Червоного Хреста.

  За часів гетьмана П. Скоропадського у травні 1919 р. створюється Міністерство здоров’я та соціальної опіки на чолі з В. Люблинським. За часів Директорії на цю посаду призначено спочатку Б. Матюшенка, а в 1919 р. – майбутнього академіка О. Корчак-Чепурківського, який із 1917 р. працює членом Ради медико-санітарного відділу при Генеральному секретаріаті УНР. Посаду міністра народного здоров’я по черзі обіймають М. Білоус, Д. Одрина, С. Стеминовський. Після утворення в 1918 р. Західно-Української народної республіки обов’язки державного секретаря здоров’я в уряді виконує випускник медичного факультету Віденського університету галичанин І. Куровець. На той час апарат Міністерства здоров’я надає всіляку підтримку школі передового досвіду з медико-санітарної опіки над українськими збройними силами, яку представляють лікарі В. Білозор, А. Бурачинський, М. Галин, Ю. Добриловський, М. Нездіймигора, В. Совачів, М. Терлецький, К. Тинячкевич, Т. Яцик. У цей самий час український професор І. Горбачевський організовує й очолює перше у світі Міністерство здоров’я в Австро-Угорщині, а згодом працює членом найвищої ради здоров’я Австро-Угорщини у Видні [5, с. 143].

  Якщо звернутися до прикладів ближчих до нас часів, то увагу привертає постать фундатора авторської школи з біохімії І. Горбачевського з Тернопольщини, яким уперше у світі синтезовано сечову кислоту. Це відкриття дає поштовх до розроблення проблеми обміну речовин, зокрема, білків. Відомо, що деякий час наш співвітчизник працює міністром охорони здоров’я Чехословаччини. Ще один засновник вітчизняної авторської школи з лікування хвороб очей (уродженець с. Білобожниця на Тернопільщині) М. Борискевич тривалий час керує кафедрами офтальмології в Інсбрукському і Грацькому університетах. 

  Ближче до наших днів утверджуються авторські школи передового досвіду М.М. Амосова, О.О. Богомольця, М. Бокаріуса, В. Воробйова, Ю.Ю. Вороного, Д.К. Заболотного, М.Д. Стражеска, М. Ситенка, В.П. Філатова. Зокрема, О.О. Богомолець (1881–1946 рр.) відомий як організатор і директор Інституту експериментальної патології та Інституту клінічної фізіології (на їх базі в 1953 р. створено Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця). Науковцем досліджено проблеми патологічної фізіології, ендокринології, реактивності організму.

  Видатним українським хірургом Ю.Ю. Вороним (1895–1961 рр.) зроблено першу в світі клінічну пересадку нирки від загиблої людини, завдяки чого започатковано новий етап у розвитку трансплантології.

  Видатний терапевт і професор медицини М.Д. Стражеско (1876–1952 рр.) упродовж тривалого часу очолює відділ спеціальної патології й терапії Київського жіночого медичного інституту. Ним опубліковано працю «До симптоматології і діагностики тромбозу коронарних артерій серця», у якій уперше у світі описано різні клінічні форми хвороби. Згодом це дозволяє за життя пацієнта розпізнавати інфаркт міокарду для вживання необхідних лікувальних заходів. З діяльністю М.Д. Стражеска пов’язано розвиток не лише кардіології, але й гастроентерології, гематології, алергології, упровадження клініко-експериментального методу.

  Із розвитком вітчизняної офтальмології пов’язане ім’я В.П. Філатова (1875–1956 рр.), яким розроблено нові методи відновної хірургії, оригінальний метод шкірної пластики круглим шкірним стеблом, перещеплення рогової оболонки. Ученим створено спеціальні офтальмологічні інструменти, запропоновано і впроваджено у виробництво низку тканинних лікарських препаратів.

  М.М. Амосов (1913–2002 рр.) відомий як організатор і очільник першої в нашій країні кафедри торакальної хірургії. Він започатковує й упродовж тривалого часу працює директором Київського інституту серцево-судинної хірургії, розробляє й упроваджує в медичну практику оригінальні апарати штучного кровообігу, проводить перше у країні протезування мітрального клапана. Усесвітню відомість ученим здобуто завдяки розробленню й застосуванню протитромбічних протезів серцевих клапанів, закладенню основ авторської школи біологічної та медичної кібернетики. За півстоліття ним зроблено майже сім тисяч операцій.

  Свідченням визнання здобутків вітчизняних шкіл передового досвіду в системі медичної освіти є пам’ятники, що увічнюють геній Д. Самойловича в м. Миколаїв, М.В. Скліфосовського – у м. Полтава, Ф. Яновського – у м. Київ і м. Хмельницький, В. Образцова – у м. Київ. Провідним вищим навчальним закладам України присвоєно ім’я біохіміка І. Горбачевського (м. Тернопіль), академіків О. Коломійченка (уродженця м. Шпола Черкаської області), Р. Кавецького, В. Комісаренка, О. Марзеєва, Л. Медведя, О. Палладіна, А. Ромоданова (м. Київ) [2, с. 34].

  На Поділлі в 1944 р. створено музей М.І. Пирогова, а в м. Вінниця ім’ям автора вітчизняної хірургічної школи названо обласну лікарню. На Вінничині в с. Заболотне (колишнє – с. Чоботарка) зберігається музей президента Академії наук України засновника авторської школи передового досвіду з епідеміології Д.К. Заболотного. Разом із І. Савченком він перевіряє на собі дію вакцини проти холери, а підчас перебування в Індії, Монголії, Аравії й Шотландії досліджує лікування тифу і правця [2, c. 35]. 

  За часів відродження української державності в 90-ті роки ХХ ст. задля забезпечення потреби медичних працівників Збройних Сил України видається «Російсько-український військово-медичний словник» професора А.А. Бурячка. Наприкінці 2001 р. видається «Термінологічний словник-довідник менеджера охорони здоров’я», що містить нормативну лексику з управління охороною здоров’я. Його авторами витлумачено терміни ринкової економіки, кадрового менеджменту, психології, соціології, екстремальної й військової медицини, якими найчастіше послуговуються в управління охороною здоров’я [5, с. 145].

  На початку нового тисячоліття набуває розвитку школа передового досвіду доктора медичних наук професора В.Я. Білого, завдяки якої відбувається інтеграція національної системи медичного забезпечення Збройних Сил України із системою медичного забезпечення населення. Нині активну роботу з розбудови української державності здійснює Всеукраїнське лікарське товариство, президентом якого впродовж тривалого часу є академік АМН України, відомий учений-нефролог Л.А. Пиріг. Члени Правління й Комісії у справах реформування системи охорони здоров’я долучаються до наукового обґрунтування стратегії й тактики державної політики в галузі охорони здоров’я, упровадження сімейної медицини, Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» [4].

Список використаних джерел

1. Видатні медики України // Позакласний час. – 2015. – № 7. – С. 76–81.

2. Віленський Ю. Лікарська слава України : історія і сучасність / Ю. Віленський // Людина і світ. – 1995. – № 1–2. – С. 34–35.

3. Віленський Ю. Ренесанс тільки починається : історія української медицини / Ю. Віленський // Людина і світ. – 1994. – № 7. – С. 38–41.

4. Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/14-2002-%D0%BF

5. Радиш Я. Українські медики у процесі становлення української державності / Я. Радиш // Пам’ять століть. – 2003. – № 2. – С. 139–146.