Федорова Олена Іванівна,
магістрант кафедри філософії
факультету суспільних наук та міжнародних відносин
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
м. Дніпро
Шаталович Інна Василівна,
науковий керівник,
кандидат філософських наук
доцент кафедри філософії
факультету суспільних наук та міжнародних відносин
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
м. Дніпро
За допомогою компаративного методу та методу логічного аналізу, а також культурно-історичного системного підходу побудовано схему наступності статуарності античності в релігійному західноєвропейському мистецтві
Анотація: Осмислення поняття релігійного західноєвропейського мистецтва, набуває статусу судження про вплив зображень на інтенсивність морально-етичних (релігійних) переживань, про дію механізмів наповнення ідейним змістом художніх творів, про шляхи образного формування соціокультурного простору, і, найголовніше, про його роль у житті сучасного соціуму в період загострення міжконфесійних конфліктів.
Ключові слова: статуарність, античність, релігійне мистецтво, архітектура, скульптура, міжконфесійний діалог, соціум, класицизм, культура, мармур, теракота, вотивна пластика, бронзове лиття, естетика, етика, греки, етруски, римляни
Коли піддаються сумніву вічні цінності, стає актуальним привернути увагу до того, що вважається священним, святим, духовним, божественним і найкраще це зробити через візуальні акценти – культурну спадщину античності, втілену у творах західноєвропейського релігійного мистецтва. Культура – це те, що відрізняє людину від тваринного світу. Леслі Уайт, американський антрополог, етнолог та культуролог, вважав, що саме культура, а не суспільне життя – єдиний унікальний та найхарактерніший продукт людської діяльності [7, с. 19].
Секрет мистецтва – у його ідейно-естетичному есенсі. Мистецтво ніколи не пасивне, воно не індиферентне, а релігійне мистецтво ще й переконливіше – воно орієнтує, і формує не лише художній смак, а й суспільно-етичні ідеали, які завжди пов'язані з домінуючою в суспільстві ідеологією. Релігійне мистецтво для західного світу не автономна сфера, а базова, тому що в її основі лежить світова культурна спадщина того періоду в житті людства, яке ми без сумніву можемо назвати класичним (з лат. досконалий, зразковий) - античність, де мистецтво не вкладалося в “прокрустово ложе” рішення лише утилітарних і прикладних завдань, у ньому закладався духовно-творчий потенціал людства.
Релігійне мистецтво західноєвропейських країн “ілюструє” інформацію закладену у філософії, теорії та історії культури, психології, мистецтвознавстві, історії, соціології, релігійознавстві – цих елементах культури суспільства загалом, з різними прямими і опосередкованими кореляціями. Питання кореляції творів західноєвропейського релігійного мистецтва, як певної моделі (поєднанні форми, функції, ідеї), що містить у собі духовні інтенції, зі статуарністю античності, як основи, що відображає та інтерпретують дійсність за допомогою особливих естетичних знаків та форм, що привертають увагу своєю незвичністю, розглядаються на прикладах творів античних майстрів різних етносів давнини:
Стародавню Грецію – у монументальної мармурової скульптуризації храмів й у прикрашанні просторів – рельєфне різьблення і статуї;
Стародавньої Етрурії – у дрібній бронзовій та теракотовій вотивній пластиці, в ювелірній гліптиці та медальєрному литті;
Стародавнього Риму – у гіпсовій анатомічно ідентичній портретистиці.
Вибрані для статуарного втілення матеріали, розраховані на тривалі терміни існування, тому дозволяють зчитувати інформацію, залишену в давній давнині, а створені образи роблять цю інформацію зрозумілою навіть для тих, хто не є сучасником їх створення.
Зв'язок античної спадщини та західноєвропейського релігійного мистецтва відбувається на основі спадкоємності, яка забезпечує збереження унікального та неповторного в класичному мистецтві давнини:
- монументальної скульптури Стародавньої Греції,
- дрібної скульптурної пластики Етрурії,
- портретної традиції гіпсового моделювання Стародавнього Риму.
Ця спадщина, накопичуючись, вдосконалюючись і трансформуючись, згодом приносить яскраві плоди – повернення до показового минулого на якісно новому рівні дає основу для проростання блискучого культурологічного майбутнього [1].
Релігійне мистецтво, що увібрало в себе шедеври класичної спадщини, не потребує складної оцінки, яку дають мистецтву сучасності психологи, мистецтвознавці, історики, культурологи, філософи та інші дослідники. Воно розуміється без тлумачень – воно поєднує загальне, фундаментальне, етико-естетичне, усвідомлене лише на рівні інтуїцій. Мистецтво – це універсальний культурологічний код, з допомогою якого інформація, одержана ззовні, перетворюється на зрозумілі внутрішні образи.
Статуарність античності – альбедо релігійного західноєвропейського мистецтва, воно допомагає формувати особистість, використовуючи естетичну, виховну, розвивальну, ціннісно-орієнтаційну функції, змушує переживати, збагачуючи чуттєвим досвідом, розширюючи уявлення про світ, створюючи умови для цивілізованої комунікації.
Вивчаючи релігійне західноєвропейське мистецтво, ми апелюємо до референцій суспільства, до аудиторії, яка його сприймає, до майстрів, що його творять. Це вимагає кропіткого об'єднання емпіричної бази та дослідницьких джерел, що дозволяє розсунути горизонти уяви, наповнити змістом образи, побудувати асоціації, провести аналогії. Прочитання стилів, вивчення традицій, “почуттів” мови художнього мислення, закладеного в мистецтві давнини, поза всяким сумнівом дозволяє осягнути глибинні (теологічні та філософські) смисли мистецтва, розвиненого в рамках різних культур і натхненного різними релігіями, віруваннями та вченнями [9] .
Аналізуючи твори мистецтва античності, місце, час та події, які стали середовищем, що дозволили прийти їм у цей світ [5], легко зрозуміти яким чином саме вони стали тим культурологічним фундаментом, на якому зводиться будівля онтологічних та аксіологічних понять сучасного суспільства.
З погляду семіотики, античне мистецтво, використовуючи свою неповторну мову, свою знакову систему, свою просторово-часову характеристику, звучить в унісон з релігійним західноєвропейським мистецтвом, яке, як ніяке інше, релевантно передає соціуму його культурологічні посили. Такі потенції, безумовно, містяться насамперед у статуарних творах античного майстра, який мав творити з упевненістю, що його твір буде “прочитано”, тому правонаступник – релігійне західноєвропейське мистецтво – переконане, що застосовуючи ті ж форми та методи трансляції смислів у своїх творах мистецтва, буде правильно зрозуміло та адекватно інтерпретовано.
У ході розвитку духовної культури людства переосмислення творів мистецтва кожною новою епохою щоразу стає його новою інтерпретацією. Але вона може бути довільної. Для того, щоб вдаватися до культурологічної герменевтики будь-якого художнього твору, необхідно мати уявлення про стиль, в якому працював майстер, про джерела, з яких він черпав натхнення, про якусь стійку образну єдність способів зображення, виражених в атрибутивній формі, характерний для певного історичного періоду .
Особливість художньої комунікації завжди полягає у неоднозначності тлумачення кодів та шифрів, закладених у знаках та символах, за допомогою яких мистецтво передає інформацію про реальну навколишню дійсність. Інтерпретація сенсу будь-якого художнього твору ґрунтується на індивідуальному сприйнятті культурологічного посилу і залежить від сприймаючого – рівня його освіченості, інтелекту, духовних якостей, соціальної приналежності, від його загальної естетичної культури та багатьох інших особистісних характеристик [2]. Але є те, що є настільки матричним для будь-якого представника людства, що не зможе бути витлумачено хибно – це антична статуарна класика.
Церква, як організація, що претендує на роль хранительки істинних людських цінностей і має знання про загальність культурологічних кодів, користується ними, як інструментом впливу, вибираючи для цього перевірені часом класичні зразки – статуарну естетику античності:
- монументальну мармурову – Стародавню Грецію,
- дрібну кам'яну та бронзову – Стародавню Етрурію,
- портретну гіпсову – Стародавнього Риму.
Це знаходить відображення в архітектурних конструктивах та скульптуризації культових споруд – зовнішнього декорування католицьких церков та соборів; внутрішнього оздоблення храмів; поширення монументальної скульптури релігійної спрямованості у просторі західноєвропейських міст; дрібної статуарної пластики в оформленні оздоблення та інтер'єрної наповненості приміщень.
Таким чином, завдяки суб'єктивізації, західноєвропейське релігійне мистецтво, маючи у своїй основі класичні твори античного мистецтва, підтримує відкриту систему неперехідних цінностей, допомагає у пошуку та виборі духовних опор у сучасному соціумі за допомогою художніх орієнтирів, які у статуарній формі стають відчутними у просторово-зональному матеріальному плані.
Церква вибіркова у своєму художньо-культурному “накопиченні” – у кожному періоді та в кожній культурі вона обирає найзначуще, найестетичніше, те, що можна без проблем та коливань навантажити етичним змістом – таким чином здійснюється селективний аксіологічний відбір.
Визначальна ознака західноєвропейського релігійного мистецтва - образна мова античності, що підкреслює особливості самого мистецтва та своєрідність відображеного ним реального світу, включає:
- об'єкти (види, форми та жанри);
- семіотику (знаки, символи, образи, коди);
- норми (правила, канони, традиції, зразки, стилі, патерни);
- цінності (матеріальні, духовні, мистецькі);
- типологію (елітарне та масове, популярне та нішеве);
- значення (герменевтика культури, оціночні критерії, екзистенційні смисли);
- генезис (створення, формування, функціонування, поширення та збереження);
- модальності (еволюція чи стрибок, прогрес чи деградація, наступність чи дезінтеграція);
- функції (соціокультурна, нормативна, евристична, виховна, трансляційно-відтворююча);
- сутнісну характеристику (семантичність та комунікативність, цінність та утилітарність, універсальність та локальність, унікальність та типовість);
- міжкультурна дифузія (взаємопроникнення, запозичення, толерантність, відторгнення у разі аксіологічного конфлікту).
Якщо розглядати релігійне західноєвропейське мистецтво в культурологічному контексті, то воно, безперечно, є частиною соціуму, скарбницею його універсальних цінностей (в естетичному та етичному аспекті), що включають історію їх створення (в мистецтвознавчому аспекті). Це мистецтво є універсальною константою, оскільки включає спадщину світової художньої культури, що дає ключ до розуміння духовної та соціальної значущості творів мистецтва, як способу пізнання сутності людини та її місця у світі (у психоемоційному аспекті)
Релігійне західноєвропейське мистецтво, як феномен статуарної культури античності, що уособлює спадкоємність, що виявляє загальнокультурні витоки процесів художньої творчості та художнього сприйняття, в яких виявляється закладене розуміння ролі зовнішніх факторів – картини світу, сприйнятої культурним менталітетом, та внутрішніх потенцій – художніх традицій, як факторів в історичному русі мистецтв, формующих та культивующих типи реакцій, уявлень, смаків та ідеалів.
Художньо сприйнятлива людина здатна у осягненні “мови” твора мистецтва не тільки черпати естетичну насолоду, а й виявляти надзвичайну глибину духовного сенсу – світовідчуття епохи. У будь-які історичні періоди витвір мистецтва виявляється сформованим впливами і зсередини і зовні – виступає носієм “інтелігібельного інструментарію” епохи, що дає можливість виявлення витоків виникнення стійких типів художнього мислення та єдиних композиційних прийомів у творах мистецтва соціумів, що вступають у пряму взаємодію, де ментальні домінанти типу культури формують систему, яка пояснює її аксіологічні категорії [13, с. 194].
Релігійне західноєвропейське мистецтво здатне не лише колекціонувати базові для античної культури твори, а й продукувати твори з власними духовними сенсами, генерувати нові цінності на базі класичних, переорієнтовувати суспільну психологію та свідомість, перевищуючи рівень наявної культури суспільства.
У даному контексті релігійне західноєвропейське мистецтво хоч і відтворює різноманітні типи статуарності, властивої тому чи іншому типу античної культури, але не дублює та не замінює їх – унікальна скульптурно-архітектурна реальність є породженням нових духовних інтуїцій, інтелектуальних смислів, емоційних станів – нової ідеаціональності, яка може виступати, у деякому сенсі, її “культурологічним генофондом”.
Навіть фрагментарні художні пам'ятки, що, безумовно, властиві античній статуарності в першу чергу, здатні демонструвати нам всю повноту ментальних станів, смаки, уподобання та витончену метафізику минулих епох. Простір мистецтва не є областю безособового відтворення художніх стандартів, а є показником творчості, що належить індивідуальному авторству або спільноті однодумців. Тому силове поле релігійного західноєвропейського мистецтва, що увібрало в себе особливості кожного типу античного художнього менталітету, є складна сукупність духовної творчості представників різних народів, полєтта яких у становленні нової картини світу акумулює культурно- психологічні установки, історичний арсенал стильових та смислових прийомів.
Релігійне західноєвропейське мистецтво - це не засіб, а самодостатня діяльність, оскільки вся повнота потреб людини не зводиться тільки до потреб пізнання, це відповідь на зростаючу різноманітність і складність духовно-емоційного життя сучасної людини. Межі релігійного західноєвропейського мистецтва ширше поняття культових творів тією ж мірою, в якій і духовні пошуки людини, втілені в художніх образах, перевершують загальноприйняті художні стандарти епохи. Це мистецтво має суперечливе становище в аксіологічній системі соціуму, оскільки викликано його амбівалентністю [13, с. 302]: з одного боку, воно є елементом наявної культури, з іншого – знаходиться поза нею, завдяки тому, що представлено творами, створеними за зразками античної спадщини, що ввібрала в себе, у свою чергу, досвід попередніх, вже “ненаявних” культур.
Критерій віднесення художньої спадщини античності до культурного надбання релігійного західноєвропейського мистецтва змінюється в міру того, як розширюються уявлення про форми культурологічної діяльності людства, загальноприйняті та адаптовані. У такій гнучкості та мобільності виявляє себе особлива гуманістична природа релігійного західноєвропейського мистецтва, яка переслідує не лише мету пристосування людини до навколишнього світу через високодуховні посили, а й стурбована завданнями буттєвого емоційного насичення людини, творення середовища та умов для її релевантного духовного самопочуття. Релігійне західноєвропейське мистецтво, яке взяло за основу античну статуарність, зацікавлене не лише у здійсненні адаптивної функції, а й у руйнуванні кродицизму сприйняття, щоб у різноманітності форм образної побудови та стилістичних особливостей бачити не лише індивідуальні традиціоналістські характеристики, а й культурні прояви загальнолюдського масштабу, маючи своїм джерелом класику давнини.
Висновок
Продемонстровано, як саме масштабність релігійного західноєвропейського мистецтва в його статуарному прояві сприяє тому, що воно частіше за інші форми духовної творчості виступає якоюсь сполучною ланкою, що дозволяє здійснити діалог різних епох, оскільки "говорить" зрозумілою загально-культорологічною мовою, виробленою ще в античності. Засноване на класичних зразках античних культур, західноєвропейське релігійне мистецтво не усвідомлюється як протистояння світоглядних систем, воно чудово вписується в культуру сучасного соціуму і, переходячи до виявлення контрастує в межах:
- однієї галузі культури – статуарності, що висловлена у скульптурно- архитектурной формі, у оформленні церков, храмів, соборів і міських просторів;
- однієї художньої течії – від романіки до класицизму XVIII століття, демонструючи прояв у різних стильових образах;
- одного конкретного твору – на вибір, залежно від індивідуального творчого шляху майстра [16] знаходить своє реальне втілення у змагальності духовних пошуків та відкриттів, у культурних проявах загальнолюдського масштабу, що мають своїм витоком класику давнини.
Релігія завжди розглядається як найважливіший фактор культурного життя, внаслідок чого можна стверджувати, що проблеми світської культури можуть бути вирішені завдяки опорі на релігійні основи, оскільки релігійне західноєвропейське мистецтво породжує художні твори, що виражають багатоособливість і мозаїчність буття, що відповідають новим сучасним культурним станам, використовуючи при цьому спадщину античного мистецтва.
Список літератури
- Чубова А.П. Античные мастера. Скульпторы и живописцы - Л. : Искусство : Ленингр. отд-ние, 1986
- Кнабе Г.С. Древний Рим - история и современность – М: Искусство, 1986
- Алпатов М.В. Художественные проблемы искусства Древней Греции – М: Искусство, 1987
- Винничук Л. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима. Пер. с польск. В. К. Ронина – М: Высшая школа, 1988
- Казимеж Куманецкий. История культуры Древней Греции и Рима: [пер. с польск.]– М: Высшая школа, 1990
- Соколова Г.И. Искусство Древнего Рима —М.: Просвещение, 1996
- Лесли Уайт. Избранное: наука о культуре (сборник) – Политическая энциклопедия, 2004
- Реймон Блок. Этруски. Предсказатели будущего. Пер. с фр. Игоревского Л. – М: Центрполиграф, 2004
- Лоуренс Д.Г. Утро в Мексике. По следам этрусков (сборник) Пер. с англ., коммент. А. Николаевской. – М.: Б.С.Г.-ПРЕСС, 2005
- Немировский А.И. Нить Ариадны: Италия и ранний Рим – М.: Вече, 2007
- Жак Эргон Повседневная жизнь этрусков: [пер. с фр.] – Молодая гвардия, 2009
- Молок Д. Классика и истина. Статьи об античном искусстве – М: ДЕФИ, 2016
- Таруашвили Л.И. Статуарность и тектоника в образах литературы и искусства. Статьи разных лет. Издательство: Статут, 2016
- Виппер Б.Р. Искусство Древней Греции – Издательство В.Шевчук, 2017
- Бахтияров Р.А. Андрей Мишин. Вечные сюжеты в скульптуре и медальерной пластике: интерпритация образов Священной Истории и античной культуры в творчестве современного мастера – СПб: НП-Принт, 2018
- Ирвинг Стоун. Муки и радости. Биографический роман о Микеланджело. Пер. Банников Н.В. – Издательство: АСТ, 2019
